ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ШОСТА: Цар Пуранджана вирушає в ліс на полювання, і цариця впадає у гнів

Ці три вірші пояснюють, що матеріальне тіло живої істоти підпорядковане трьом якостям зовнішньої енерґії. Саме тіло    —    це колісниця, а жива істота в тілі    —    це її власник, про що згадано і в «Бгаґавад-ґіті» (2.13): дехіно ’смін йатга̄ дехе. Власника тіла називають дехі, і він перебуває всередині тіла, у серці. Тілом живої істоти керує один візничий. Сама колісниця зроблена з трьох ґун, або якостей, матеріальної природи, що зазначає «Бгаґавад-ґіта» (18.61): йантра̄рӯд̣га̄ні ма̄йайа̄. Слово йантра означає «колісниця». Тіло живій істоті дає матеріальна природа, а за колісничого тіла служить Параматма, Наддуша. Жива істота просто сидить у цій колісниці. Таке її справжнє становище.

Жива істота завжди перебуває під впливом трьох якостей: саттви (добра), раджасу (пристрасті) і тамасу (невігластва). Це підтверджено також і в «Бгаґавад-ґіті» (7.13): трібгір ґун̣амайаір бга̄ваіх̣    —    жива істота перебуває в ілюзії, створеній трьома якостями матеріальної природи. Ці три якості описано в цьому вірші як три прапори. За прапором можна зрозуміти, кому колісниця належить, і так само, визначивши природу впливу трьох якостей матеріальної природи, можна легко зрозуміти, в якому напрямку колісниця буде рухатися. Іншими словами, наділена зором людина здатна зрозуміти, як тіло рухається під впливом тих чи інших якостей матеріальної природи. У цих трьох віршах описано життєдіяльність істоти, і з цього опису видно, що тіло підпадає під вплив невігластва навіть тоді, коли людина хоче бути релігійною. Нарада Муні хотів, щоб цар Прачінабархішат усвідомив, що перебуває під впливом тамо-ґуни, хоча, здавалося б, був дуже релігійний.

Приписи карма-канди, корисливої діяльності, радять виконувати всілякі жертвопринесення, визначені у Ведах, а всі ці жертвопринесення пов’язані з закланням тварин, тобто з дослідами над тваринами, під час яких перевіряли силу ведичних мантр. Вбивство тварин, безперечно, відбувається під впливом ґуниневігластва. Та навіть релігійним людям шастри рекомендують приносити в жертву тварин. Такі приписи містяться не лише в Ведах, але й у пізніших писаннях інших релігійних традицій. Жертвопринесення тварин мають вигляд релігійного обряду, але насправді вони призначені для людей, які перебувають під впливом ґуни невігластва. Завдяки жертвопринесенню такі люди, вбиваючи тварин, можуть принаймні робити це згідно з релігійними приписами. Однак, у трансцендентній релігійній системі, як оце вайшнавська релігія, принесення в жертву тварин повністю виключене. Саме такі трансцендентні релігійні засади рекомендує Крішна в «Бгаґавад-ґіті» (18.66):

«Покинь усі різновиди релігії і просто віддайся Мені. Я звільню тебе від усіх гріхів. Не бійся». Цар Прачінабархішат влаштовував багато жертвопринесень, під час яких вбивали тварин, і тому Нарада Муні зводить йому на очі, що такі жертвопринесення несуть на собі печать ґуни невігластва. «Шрімад-Бгаґаватам» (1.1.2) з перших же віршів проголошує: проджджгіта-каітаво ’тра. Це означає, що «Шрімад-Бгаґаватам» повністю відмітає будь-які релігійні системи, засновані на обмані. Бгаґавад-дгарма, тобто релігія, що спирається на стосунки живої істоти з Верховним Богом-Особою, не радить офірувати тварин. Принципи санкіртана-яґ’ї, чи оспівування Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе, не заохочують жертвопринесення тварин.

Описуючи похід царя Пуранджани до лісу на полювання, ці три вірші символічно описують різноманітні спроби живої істоти задовольнити чуття, до яких вона вдається під впливом ґуниневігластва. Уже саме перебування живої істоти в матеріальному тілі свідчить про те, що вона підпала вплив трьох ґун матеріальної природи і прагне насолоджуватися дарами матеріальної природи. Коли тіло живої істоти підпадає під вплив ґуни невігластва, це до краю загострює перебіг хвороби матеріалізму. Коли тіло перебуває під впливом ґуни пристрасті, ця хвороба тільки починає проявляти свої симптоми, а коли тіло перебуває під впливом ґуни добра, жива істота поступово очищується від інфекції матеріалізму. Обряди й церемонії, рекомендовані в різних релігійних системах, безперечно, належать до ґуни добра, але в матеріальному світі навіть ґуна іноді забруднюється іншими якостями (тобто пристрастю й невіглаством), і тому людина в ґуні добра теж іноді піддається невігластву.

Як сказано в цих віршах, цар Пуранджана вирушив до лісу вбивати тварин. Це означає, що він, жива істота, потрапив під вплив ґуни невігластва. Ліс, до якого цар Пуранджана пішов на полювання, називався Панча-прастга. Слово пан̃ча означає «п’ять» і вказує на об’єкти п’ятьох чуттів. Тіло має п’ять діяльних чуттів, а саме руки, ноги, язик, задній прохід і ґеніталії. Якомога повніше використовуючи ці діяльні чуття, тіло насолоджується матеріальним життям. Колісницю тіла тягнуть п’ять коней, які уособлюють п’ять чуттів: очі, вуха, ніс, шкіру і язик. Ці органи чуттів дуже легко приваблюються до об’єктів чуттів, і тому запряжених у колісницю коней названо дуже прудкими. На своїй колісниці цар Пуранджана мав розривну зброю двох різновидів, що уособлює аханкару, або оманне его. Оманне его проявляє себе у думках двох типів: «Я тіло» (аханта) і «Все пов’язане з моїм тілом належить мені» (мамата).

Два колеса колісниці можна порівняти до двох напрямків діяльності живої істоти, тобто до гріховного життя і релігійного життя. Колісницю прикрашають три прапори, які символізують три ґуни матеріальної природи. П’ять перешкод, або вибоїн, символізують п’ять повітряних потоків, які циркулюють у тілі. Ці потоки називаються прана, апана, удана, самана і в’яна. Саме тіло покривають сім оболонок: шкіра, м’язи, жир, кров, кістковий мозок, кістки та сім’я. Жива істота покрита трьома тонкими матеріальними елементами і п’ятьма грубими. Вони й становлять перепони на шляху живої істоти до звільнення від матеріального рабства.

Слово раш́мі («мотузка»), вжите в цьому вірші, вказує на розум. Слово нід̣а в цьому вірші теж звертає на себе увагу, бо нід̣а означає «пташине гніздо». У цьому випадку слово нід̣а вказує на серце, в якому перебуває жива істота. Жива істота завжди сидить в одному місці. Її рабство має дві причини: смуток та ілюзія. Занурена в матеріальне існування жива істота просто прагне чогось недосяжного і через це перебуває в ілюзії. Під впливом цієї ілюзії жива істота постійно журиться. Цю журбу та ілюзію описано тут як дві-кӯбара, або два дишла, до яких прикріплені пута живої істоти.

Жива істота виконує свої різноманітні бажання за допомогою п’яти методів, що вказують на діяльність п’яти дієвих органів чуття. Золоті прикраси й одяг, згадані у вірші,    —    це символ раджо-ґуни, пристрасті, яка впливає на живу істоту. Найбільше ґуна пристрасті впливає на тих, хто заволодів великою кількістю грошей чи інших багатств. Під впливом ґуни пристрасті людина прагне здобути в матеріальному світі якомога більше насолод. Одинадцять полководців символізують десять чуттів та розум. Розум разом з десятьма полководцями завжди обдумує всілякі плани насолоди матеріальним світом. Ліс Панча-прастга, до якого цар вирушив полювати,    —    це ліс п’яти об’єктів чуттів, тобто форми, смаку, звуку, запаху й дотику. Таким чином у цих трьох віршах Нарада Муні описує матеріальне тіло і становище живої істоти, ув’язненої в клітці свого тіла.

Один з різновидів полювання    —    це полювання на жінок. Зумовлена душа ніколи не задовольняється однією дружиною. Чим менше чоловік панує над своїми чуттями, тим більше він полює за жінками. Опис того, як цар Пуранджана залишив свою законну дружину, з якою він був пов’язаний релігійним шлюбом, алегорично описує спроби зумовленої душі, що намагається задовольнити чуття, вганяти за багатьма жінками. За звичаєм цар усюди ходить у супроводі цариці, однак коли царя, чи зумовлену живу істоту, охоплює сильне бажання чуттєвого задоволення, він не думає про релігійні засади. Замість цього він гордовито бере до рук лук і стріли прив’язаності й ненависті. Наша свідомість завжди діє у два способи: у правильний спосіб і в неправильний. Коли людина під впливом ґуни пристрасті починає чванитися собою, вона сходить з правильного шляху і стає на шлях неправедний. Царям, чи кшатріям, іноді рекомендують іти в ліс полювати хижаків, щоб оволодіти бойовим мистецтвом, але ці виправи ніколи не повинні служити для задоволення чуттів. Вбивати тварин задля того, щоб їсти їхнє м’ясо, людям заборонено.

Коли людина занадто пишається своїм матеріальним становищем, вона під впливом ґун пристрасті й невігластва кидається в необмежені насолоди, намагаючись задовольнити свої чуття. Цей стан свідомості називають демонічним або властивим для асурів. Коли люди переймаються демонічним духом, вони не відчувають ніякого жалю до нещасних тварин. Через свою жорстокість вони відкривають численні бойні. У писаннях це називається сӯна̄, або хім̇са̄, тобто вбивство інших живих істот. За Калі-юґи вплив ґун пристрасті й невігластва посилюється й тому більшість людей розвивають демонічну природу асурів. Вони дуже люблять їсти м’ясо і через це тримають численні бойні.

За епохи Калі милосердя майже зникає. Тому між людьми й народами постійно спалахують бійки та війни. Люди не усвідомлюють, що за жорстоке вбивство численних тварин їм теж доводиться, наче тваринам, іти на заріз і гинути у великих війнах. Цей зв’язок дуже очевидний у західних країнах. На Заході бойні ріжуть тварин без будь-яких обмежень, і тому що п’ять чи десять років там спалахує чергова війна, в якій багато тисяч людей гинуть жорстокішою смертю, ніж тварини на бойнях. Полонених ворогів кидають в концентраційні табори і жорстоко вбивають. Це все    —    наслідки необмеженого забою тварин, яких ріжуть на бойнях і на яких полюють у лісах. Пихаті й демонічні люди не знають законів природи, чи законів Бога. Через те вони нещадно вбивають нещасних тварин, не виявляючи до них ніякого жалю. У русі свідомості Крішни вбивати тварин цілковито заборонено. За повноправного члена й учня в цьому русі приймають лише тих, хто обіцяє дотримуватися чотирьох реґулівних засад, тобто не вбивати тварин, не вживати ніяких дурманних речовин, не вступати в незаконні статеві зносини і не грати в азартні ігри. Рух свідомості Крішни    —    це єдина сила, яка здатна протистояти гріховній діяльності людей Калі-юґи.

Хтось може запитати: навіщо обмежувати живу істоту в задоволенні чуттів? Якщо цар, для того щоб освоїти воєнне мистецтво, має право йти в ліс і вбивати там тварин, чому жива істота, якій природа дала чуття, не має права задовольняти свої чуття настільки, наскільки їй завгодно? Нині цей арґумент висувають навіть так звані свамі та йоґи, які на весь світ проголошують, що, раз ми маємо чуття, їх треба задовольняти. Однак ці невігласи не знають приписів шастр. Ці негідники іноді навіть кидають виклик шастрам. Вони публічно заявляють, що шастри й книжки більше не потрібні. «Приходьте до мене,    —    кажуть вони,    —    і я одним доторком одразу ж дарую вам духовну досконалість».

Демонічні люди хочуть бути обдурені, і тому існує стільки дурисвітів, які їх обдурюють. Калі-юґа досягла такої стадії, що все людство перетворилося на суспільство дурисвітів та обдурених. Щоб запобігти цьому, ведичні писання дають нам вичерпні вказівки щодо того, як задовольняти чуття. За цієї епохи всі схильні їсти м’ясо й рибу, вживати алкоголь і вступати в статеві зносини, але згідно з ведичними приписами жити статевим життям дозволено тільки в шлюбі, їсти м’ясо дозволено тільки тоді, коли тварину вбито перед богинею Калі й офіровано їй, а вживати дурманні речовини можна тільки з суворими обмеженнями. Вжите в цьому вірші слово нійамйате вказує на те, що це все    —    тобто забій тварин, вживання дурманних речовин та секс    —    треба обмежувати.

Обмеження й приписи існують тільки для людей, а не для тварин. Правила дорожнього руху, які наказують рухатися правою чи лівою стороною дороги, призначені для людей, на тварин вони не поширюються. Якщо тварина порушує ці правила, її не карають за це, натомість людину за це карають. Веди призначені не для тварин, а для людського суспільства. Людина, яка нерозважливо порушує приписи Вед, змушена зазнати кари. Тому, задовольняючи чуття, слід не потурати своїй хтивості, а обмежувати себе згідно з реґулівними засадами Вед. Якщо царю дозволено полювати в лісі, це не означає, що він це може робити для задоволення своїх чуттів. Ми не можемо просто вправлятися в мистецтві вбивати. Якщо цар боїться зустрічатися з розбійниками і злодіями, але вбиває нещасних тварин і їсть їх м’ясо в затишку своєї домівки, він втратить своє становище. Через те, що за цієї епохи царі проявляють такі демонічні схильності, згідно із законами природи у всьому світі монархію скасовано.

За цієї епохи люди так деґрадували, що, з одного боку, вони забороняють багатоженство, а, з другого боку, як тільки можуть, насолоджуються сексом поза шлюбом. Чимало фірм, рекламуючи свої клуби чи магазини, оголошують, що відвідувачів у них зустрічають дівчата з оголеним бюстом. Отже, жінки в сучасному суспільстві перетворилися на знаряддя для задоволення чуттів. Однак ведичні приписи стверджують, що чоловікові, який має схильність насолоджуватися більше ніж одною жінкою,    —    а це іноді трапляється серед вищих суспільних станів, як оце брахмани, кшатрії та вайш’ї, і навіть іноді серед шудр,    —    дозволено взяти більше ніж одну дружину. Коли чоловік одружується, це означає, що він бере на себе повну відповідальність за жінку і мирно живе з нею, утримуючись від позашлюбних статевих стосунків. Однак нині люди навіть не намагаються утримуватися від розпусти. Разом з тим суспільство приймає закон, за яким чоловік не має права мати більше одну дружину. Це типова ознака демонічного суспільства.

Як уряд видає громадянам дозвіл на торговлю, реґулюючи таким чином їхню діяльність, так і Веди дають нам вказівки, які обмежують або впорядкувують усю нашу корисливу діяльність. Усі живі істоти приходять у матеріальний світ для того, щоб насолоджуватися. Тому Господь дає їм Веди, які впорядковують скеровану на задоволення чуттів діяльність. Той, хто задовольняє свої чуття згідно з реґулівними засадами Вед, не заплутується в наслідках своїх дій. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (3.9), йаджн̃а̄ртга̄т карман̣ах̣    —    вся наша діяльність повинна бути яґ’єю, тобто бути присвячена задоволенню Господа Вішну. Анйатра локо ’йам̇ карма-бандганах̣    —    без цього всі наші дії будуть породжувати наслідки, які будуть зв’язувати нас. Жива істота отримує людську форму життя для того, щоб звільнитися від рабства в путах народження, смерті, старості і хвороб. Тому ведичні приписи вчать людину діяти так, щоб задовольнити свої бажання чуттєвого задоволення і разом з тим поступово наблизитися до звільнення від матеріального рабства. Засновану на таких засадах діяльність називають знанням. Насправді саме слово веда означає «знання». Слова джн̃а̄нена на са ліпйате означають, що той, хто живе за ведичними засадами, не заплутується в сітях наслідків корисливої діяльності.

Отже, всім людям радять діяти згідно з ведичними приписами й уникати безвідповідальності. Якщо підданий держави діятиме згідно з урядовими законами й постановами, він ніколи не потрапить в сіті злочинної діяльності. Однак людські закони завжди сповнені вад, тому що їх творять люди, яким властиво помилятися, впадати в ілюзію, обманювати й полягати на дані недосконалих чуттів. Ведичні приписи мають цілком іншу природу, тому вони вільні від цих чотирьох вад. Ведичні приписи вищі від будь-яких помилок. Ведичне знання    —    це знання, яке сходить безпосередньо від Бога, і тому вільні від ілюзії, обману, помилок та недосконалості чуттів. Усе ведичне знання досконале, тому що його отримують прямо від Бога і передають ланцюгом парампари, учнівської спадкоємності. У «Шрімад-Бгаґаватам» (1.1.1) сказано: тене брахма хр̣да̄ йа а̄ді-кавайе    —    первинний творець усесвіту, відомий як а̄ді-каві, або Господь Брахма, отримав повчання через серце від Крішни. Отримавши ведичне знання від Самого Господа Крішни, Брахма, згідно з принципами парампари, передав це знання Нараді, а Нарада, своєю чергою, передав його В’ясі. Отже, ведичне знання досконале. Якщо ми будемо діяти згідно з висновками ведичної науки, ми ніколи не заплутаємося в гріховній діяльності.

У цьому вірші привертає увагу багато важливих слів. Перше з них    —    це анйатга̄, що вказує на людей, які не зважають на ведичні приписи та вказівки. Викладені у Ведах приписи називаються шастра-відгі. «Бгаґавад-ґіта» виразно проголошує, що той, хто не приймає шастра-відгі, або згаданих у ведичних писаннях вказівок, і діє за своєю примхою чи під впливом пихи, ніколи не досягає досконалості в цьому житті і не здобуває щастя звільнення від матеріальної зумовленості.

«Той, хто відкидає вказівки шастр і діє за власною примхою, ніколи не досягне ні досконалості, ні щастя, ні найвищої мети» (16.23). Отже, той, хто свідомо переступає через приписи шастр, просто дедалі більше заплутується в матеріальному існуванні серед трьхо ґун матеріальної природи. Тому людське суспільство мусить жити згідно з ведичними засадами, які коротко викладає «Бгаґавад-ґіта». Інакше люди ніколи не піднімуться над рівнем матеріального існування. Невігласи не знають, що душа проходить через 8 400 000 видів життя. Коли жива істота внаслідок поступової еволюції нарешті приходить до людської форми життя, вона повинна дотримуватися приписів, викладених у Ведах. Як каже Шрі Чайтан’я Махапрабгу, жива істота з непам’ятних часів зазнає троїстих страждань матеріального існування тільки через свій демонічний умонастрій, дух непокори Верховного Бога-Особу. Крішна каже те саме у «Бгаґавад-ґіті» (15.7):

«Живі істоти в цьому зумовленому світі    —    Мої вічні невід’ємні частки. Через зумовленість свого життя вони тяжко борються з шістьма чуттями, одне з яких    —    розум». Кожна жива істота    —    це невід’ємна частка Бога. Сповнене троїстих страждань матеріальне існування живої істоти не має іншої причини, крім того, що вона самохіть приймає матеріальне існування, під впливом ілюзії піддаючись бажанню самостійно насолоджуватися. Щоб вирятувати живу істоту з цього жахливого становища, Господь, втілившись як В’ясадева, дав людям усі ведичні писання. Тому в «Чайтан’я-чарітамріті» сказано:

«Забувши Крішну, жива істота з непам’ятних часів перебуває в матеріалістичному стані свідомості. Через це ілюзорна енерґія Крішни завдає їй всіляких страждань, властивих для матеріального світу» (Ч.-ч. Мадг’я 20.117).

«Зачарована зовнішньою енерґією, жива істота нездатна самостійно відродити свою предвічну свідомість Крішни. З огляду на це Крішна милостиво дав їй ведичні писання, як оце чотири Веди і вісімнадцять Пуран» (Ч.-ч. Мадг’я 20.122). Отже, кожна людина повинна скористатися з ведичних настанов, бо інакше їй доведеться провадити некероване життя й залишатися в тенетах діяльності, заснованої просто на примхах.

Також дуже важливим у цьому вірші є слово ма̄на̄рӯд̣гах̣. Дуже багато людей в усьому світі, бажаючи стати великими філософами і вченими, живуть на рівні розуму. Такі люди    —    це, переважно, невіддані, тому що вони нехтують настановами, які Господь дав першій живій істоті, Господу Брахмі. Тому у «Шрімад-Бгаґаватам» (5.8.12) сказано:

Невідданий не має ніяких хороших якостей, тому що керується у своїх діях лише власним розумом. Тому, хто живе на рівні розуму, доводиться час від часу міняти свої переконання. Через це ми можемо спостерігати, що одні філософи заперечують твердження інших філософів, одні вчені висувають теорії, які спростовують теорії інших вчених. Це відбувається тому, що вони довіряють тільки своєму розуму й не мають достовірних джерел знання. Однак послідовники ведичної науки покладаються на авторитетне джерело знання, хоча іноді слова Вед здаються суперечливими. Веди являють собою джерело достовірного знання, і тому їхні твердження треба вважати за істинні, навіть якщо вони здаються іноді суперечливими. Якщо людина не визнає Веди, вона буде рабом матеріальних законів.

Пута матеріальних законів описано в цьому вірші словами ґун̣а-права̄ха, що означають «потік трьох ґун матеріальної природи». Шріла Бгактівінода Тгакура тому каже у своїй пісні: мічге ма̄йа̄ра ваш́е, йа̄ччга бгесе’, кга̄ччга ха̄буд̣убу, бга̄і    —    «Чому ти страждаєш, то тонучи в хвилях матеріальної природи, то виринаючи на поверхню?» Джіва кр̣шн̣а-да̄са, е віш́ва̄са, карле та’ а̄ра дух̣кга на̄і    —    «Будь ласка, визнай, що ти слуга Крішни, і тоді ти звільнишся від усіх страждань». Коли людина віддається Крішні й приймає знання з досконалого джерела    —    з «Бгаґавад-ґіти», як вона є, вона відразу ж виходить з-під впливу ґун матеріальної природи і більше на падає й не втрачає свого знання.

Нашт̣а-праджн̃ах̣: слово праджн̃а означає «досконале знання», нашт̣а-праджн̃а означає «той, хто не має досконалого знання». Той, хто не має досконалого знання, має тільки умоглядні здогади. Керуючись у своєму житті такими умоглядними здогадами, жива істота опускається дедалі нижче в пекельні умови життя. Порушуючи закони, викладені в шастрах, неможливо очистити серце. Поки серце людини не очистилося, вона діє під впливом трьох ґун матеріальної природи. Діяльність у трьох ґунах матеріальної природи чудово пояснено у перших шести віршах сімнадцятої глави «Бгаґавад-ґіти». Крім того, в «Бгаґавад-ґіті» (2.45) сказано:

«У Ведах мова йде головним чином про три ґуни матеріальної природи. О Арджуно, вийди з-під впливу цих трьох ґун, стань трансцендентним до них. Звільнися від будь-якої двоїстості, не турбуйся про здобутки та безпеку. Утвердися у своїй сутності». Матеріальне знання, як і весь матеріальний світ, підпорядковане трьом ґунам матеріальної природи. Жива істота повинна піднятися над цими трьома ґунами, а для того, щоб досягнути цього трансцендентного рівня, треба виконувати настанови Верховного Бога-Особи і таким чином зробити своє життя досконалим. Того, хто діє інакше, хвилі трьох ґун матеріальної природи зіб’ють з ніг. Це ще виразніше пояснює у «Шрімад-Бгаґаватам» (7.5.30) Прахлада Махараджа:

Матеріалістів, які женуться за матеріальною насолодою і які не знають нічого, що виходить за межі їхнього матеріального досвіду, затягують хвилі матеріальної природи. Життя таких людей схоже на жування вже пережованого, а самі вони    —    раби своїх неприборканих чуттів. Таким чином вони опускаються до найтемніших місцин пекла.

Коли демонічні особи вбивають тварин, півбогам, чи відданим Господа, це завдає великих прикрощів. За сучасної епохи демонічні сили в суспільстві по всьому світі підтримують численні бойні. Негідники в личині свамі та йоґів заохочують дурнів практикувати так звану медитацію та містичні вправи, не відмовляючись від м’яса та забою тварин. Це страхітливі звичаї, і співчутливій людині, тобто відданому Господа, дуже прикро дивитися на це все. Полювання в сучасному суспільстві триває також, тільки в іншому вигляді, як ми пояснювали раніше. Полювання за жінками, вживання всіляких алкогольних напоїв та інших дурманних речовин, забій тварин і статеві втіхи    —    це основа сучасної цивілізації. Вайшнавам дуже сумно бачити такий стан справ у світі, і тому вони не шкодують зусиль, поширюючи цей рух свідомості Крішни.

Відданим боляче дивитися на те, як полюють на звірів у лісах, масово ріжуть тварин на бойнях і експлуатують дівчат у публічних домах, що діють під вивісками всіляких клубів та товариств. Глибоко співчуваючи тваринам, що гинули у жертвопринесеннях, великий мудрець Нарада Муні почав повчати царя Прачінабархішата. У своїх повчаннях Нарада Муні пояснює, що відданим, як оце він сам, дуже прикро бачити, скільки тварин убивають люди. Убивство тварин засмучує не лише святих, але навіть Самого Бога, і тому Він сходить на Землю, втілившись як Господь Будда. Тому Джаядева Ґосвамі пише у своїй пісні: садайа-хр̣дайа-дарш́іта-паш́у-ґга̄там    —    Господь Будда милостиво прийшов на Землю тільки для того, щоб припинити забій тварин. Деякі негідники висувають теорію, що тварини не мають душі й подібні до мертвого каменя. Таким чином вони намагаються довести, що у вбивстві тварин немає ніякого гріха. Що стосується тварин, то вони аж ніяк не подібні до мертвого каміння, але в тих, хто їх вбиває, кам’яне серце. Тому в їхні серця не можуть проникнути жодні логічні чи філософські докази. Вони все одно підтримують бойні і вбивають тварин у лісі. Отже, той, хто нехтує повчаннями святих осіб, як оце Нарада та члени його учнівської спадкоємності, потрапляють до категорії нашт̣а-праджн̃а і йдуть до пекла.

Людина, яка перебуває в невігластві, чинить багато гріхів. У «Бгакті-расамріта-сіндгу» Шріла Рупа Ґосвамі пояснює, що людина стає грішником тільки через невігластво. Результат гріховного життя    —    це страждання. Ті, хто за браком знання порушує загальновизнані закони, стягають на себе кару, яку визначає кримінальний кодекс. Так само суворі і закони природи. Якщо дитина доторкнеться до вогню, не розуміючи до чого це призводить, вона неодмінно обпечеться, незважаючи на свій невинний вік. Якщо дитина порушує закони природи, вони не будуть її щадити. Тільки через невігластво жива істота порушує закони природи, а коли вона здобуває знання, то більше не грішить.

Убивши стількох тварин, цар стомився. Зустрівши святого, людина дізнається про суворі закони природи і стає на шлях релігії. Безбожні особи мало відрізняються від тварин, але завдяки рухові свідомості Крішни такі люди можуть схаменутися і, зрозумівши все в істинному світлі, відмовитися від чотирьох головних гріхів: незаконного сексу, м’ясоїдства, азартних ігор і вживання дурманних речовин. З цього починається релігійне життя. Так звані релігійні люди, які не уникають цих чотирьох основних форм гріховної діяльності, тільки на словах практикують релігійне життя. Релігійне життя і гріховна діяльність несумісні. Той, хто серйозно бажає стати на шлях релігійного життя, або на шлях до звільнення, повинен дотримуватися чотирьох засад. Будь-яких грішник, отримавши знання від справжнього духовного вчителя, розкаявшись у своїх колишніх гріхах і поклавши їм край, відразу ж стає гідним повернутися додому, до Бога. Він отримує це право просто завдяки тому, що дотримується приписів шастр і виконує вказівки істинного духовного вчителя.

Сучасний світ досягнув поворотного моменту і готовий відмовитися від курсу на цивілізацію сліпого матеріалізму. Матеріалістичну цивілізацію можна порівняти до лісового полювання. Люди повинні скористатися з можливостей, які дає цей рух свідомості Крішни, і відмовитися від сповненого турбот життя, присвяченого вбивству інших живих істот. Про тих, хто вбиває тварин, кажуть, що їм ліпше не жити і не вмирати. Якщо їхнє життя засновується на вбивстві тварин і насолоді з жінками, таке життя важко назвати досконалим. А щойно вони вмирають, вони потрапляють у вир народжень і смертей у нижчих видах життя, чого нікому не можна побажати. Отже, вбивці тварин повинні припинити свою криваву діяльність і приєднатися до руху свідомості Крішни, щоб зробити своє життя досконалим. Збита з пантелику і розчарована людина не знайде полегшення, якщо накладе на себе руки, бо самогубець змушений або народитися в нижчих формах життя або залишатися привидом, неспроможним народитися в грубому тілі. Тому досконале рішення полягає в тому, щоб повністю відмовитися від гріховної діяльності і присвятити себе свідомості Крішни. Так можна досягнути повної досконалості й повернутися додому, до Бога.

Матеріаліст тяжко трудиться протягом усього тижня. Він завжди турбується: «Де взяти гроші? Де взяти гроші?» Врешті-решт, коли тиждень закінчується, він прагне відійти від цієї діяльності і відпочити на самоті. Цар Пуранджана повернувся тому, що полювання на лісових тварин дуже стомило його. В ньому прокинулося сумління і він, облишивши своє гріховне заняття, повернувся додому. У «Бгаґавад-ґіті» матеріалістів названо душкр̣тінах̣, або «ті, хто завжди грішать». Коли людина береться за розум і усвідомлює свій гріх, вона звертається до сумління, яке тут алегорично описано як палац. Матеріалісти загалом перебувають під впливом ґун пристрасті й невігластва, а ці якості породжують хіть та жадність. Діяльність матеріаліста    —    це намагання задовольнити хіть і жадність. Однак, коли така людина береться за розум, в неї виникає бажання облишити свою матеріалістичну діяльність. Ведична культура настійливо радить належного часу відійти від матеріалістичної діяльності, і цей етап життя називається ванапрастга. Якщо матеріаліст хоче очиститися від гріховної діяльності, йому треба колись неодмінно відійти від активної діяльності.

Повернення царя Пуранджани додому, його омовіння і достойний обід вчать, що матеріаліст повинен колись відійти від гріховної діяльності і очиститися, прийнявши духовного вчителя і слухаючи від нього про істинні цінності життя. Людина, яка це вчинить, відчуватиме себе свіжою і вільною від втоми, наче після купелі. Отримавши посвяту в істинного духовного вчителя, треба припинити будь-яку гріховну діяльність, а саме незаконний секс, вживання дурманних речовин, азартні ігри та м’ясоїдство.

Дуже важливим у цьому вірші є слово учіта̄ха̄рах̣. Учіта означає «достойний». Треба харчуватися достойно, а не робитися подібним до свиней, які поїдають випорожнення. Людині належить харчуватися їжею, яку в «Бгаґавад-ґіті» (17.8) названо са̄ттвіка-а̄ха̄ра, тобто «їжа в ґуні добра». Не слід їсти їжі, яка належить до категорій пристрасті й невігластва. Це називається учітахара, або «достойне харчування». Той, хто звик їсти м’ясо й пити алкоголь, тобто харчуватися під впливом ґун пристрасті й невігластва, повинен відмовитися від цих речей, щоб прокинулася його істинна свідомість. Тоді він відчує себе вмиротвореним і вільним від втоми. Неспокійна і втомлена людина не зможе збагнути науки про Бога. Як сказано у «Шрімад-Бгаґаватам» (1.2.20):

Не звільнившись від впливу пристрасті й невігластва, неможливо знайти вмиротворення, а не знайшовши вмиротворення, неможливо збагнути науку про Бога. Повернення царя Пуранджани символізує повернення живої істоти до своєї первинної свідомості, відомої як свідомість Крішни. Тому, хто вчинив у своєму житті багато гріхів, а тим більше вбивав тварин чи полював на них у лісі, свідомість Крішни конче потрібна.

Коли людина береться за розум і приймає якусь святу особу за духовного вчителя, вона чує багато ведичних настанов у формі філософських пояснень, історій, оповідок про великих відданих і стосунки між Богом та Його відданими. Завдяки цьому розум людини повністю освіжається, як освіжається той, хто намастив своє тіло сандаловою пастою і прикрасив себе оздобами. Ці оздоби можна порівняти до розуміння суті релігії і природи свого «я». Завдяки такому знанню людина відмовляється від матеріалістичного способу життя і весь свій час використовує на те, щоб слухати «Шрімад-Бгаґаватам», «Бгаґавад-ґіту» та інші ведичні писання. Слово са̄дгв-алан̇кр̣та, вжите в цьому вірші, вказує на те, що треба здобувати знання, слухаючи настанови святих осіб. Як цар Пуранджана став шукати свою ліпшу половину, царицю, так людина, прикрасивши себе знанням і настановами святих осіб, повинна намагатися знайти свою первинну свідомість, свідомість Крішни. Не отримавши милість святої особи в формі настанов, неможливо відродити свідомість Крішни. Тому Шріла Нароттама даса Тгакура каже у своїй пісні: са̄дгу-ш́а̄стра-ґуру-ва̄кйа, чіттете карійа̄ аікйа. Якщо ми хочемо стати святими чи якщо ми хочемо відродити свою первинну свідомість Крішни, ми повинні звернутися до садгу (святої особи), шастри (авторитетних ведичних писань) і ґуру (істинного духовного вчителя). Такий шлях самоусвідомлення.

Для тих, хто бажає досягти вищих рівнів свідомості Крішни, це дуже важливий вірш. Коли людина отримує посвяту від духовного вчителя, вона змінює звички і не їсть негодящу їжу: вона перестає їсти м’ясо, пити алкоголь, вступати в незаконні статеві зносини чи грати в азартні ігри. До саттвіка-ахари, тобто їжі в ґуні добра, належать, згідно з шастрами, пшениця, рис, овочі, фрукти, молоко, цукор та молочні продукти. Проста їжа, як оце дал, чапаті, овочі, молоко й цукор, складають цілком збалансовану дієту, але іноді людина, яка отримала посвяту, вживає розкішну їжу, виправдовуючись тим, що це прасад. Під впливом колишніх гріхів, вона піддається впливу бога хіті й об’їдається ласощами. Можна ясно бачити, що, коли неофіт у свідомості Крішни переїдає, на нього чекає падіння. Замість того, щоб піднятися на рівень чистої свідомості Крішни, він піддається чарам бога любові. Так званий брахмачарі влягає потягові до жінок, а ванапрастга, не втримавшись від спокуси, може знову вступити в статеві зносини зі своєю дружиною або підшукати собі іншу жінку. Під напливом почуттів чоловік іноді покидає свою дружину і починає спілкуватися з відданими та духовним вчителем, але тягар його минулих гріхів не дає йому змоги залишатися в їхньому товаристві. Замість того, щоб піднятися на рівень свідомості Крішни, він падає, піддавшись чарам бога любові, і знаходить собі іншу жінку, щоб насолоджуватися з нею статевим життям. Про падіння відданого-неофіта на рівень матеріалістичного життя і його відхід від шляху свідомості Крішни говорить Нарада Муні у «Шрімад-Бгаґаватам» (1.5.17):

Цей вірш вказує на те, що, хоча відданий-неофіт через свою незрілість може зійти зі шляху свідомості Крішни, його служіння Крішні не минає марно. Натомість той, хто старанно виконує свої так звані сімейні чи суспільні обов’язки, але не розвиває свідомості Крішни, не здобуває нічого. Той, хто стає на шлях свідомості Крішни, повинен пильно стерегтися заборонених дій, які перелічує в «Упадешамріті» Рупа Ґосвамі:

Відданий-неофіт не повинен переїдати чи нагромаджувати більше грошей, ніж це конче потрібно. Переїдання і нагромаджування надмірної кількості майна зветься ат’яхара. Задля ат’яхари відданому доводиться докладати надмірних зусиль. Це називається праяса. Зовні вдаваючи, ніби він вірно дотримується всіх приписів, він може разом з тим порушувати реґулівні засади. Це називається ніямаґраха. Через шкідливе спілкування, джана-санґу, він осквернюється хіттю та жадібністю і падає, сходячи зі шляху відданого служіння.

Вжите в цьому вірші слово ведішат вказує на царя Прачінабархі. Коли людина відроджується в товаристві відданих і пробуджується до свідомості Крішни, вона шукає ради в свого розуму, якому властиво думати, відчувати емоції й бажати, і намагається вирішити, чи їй повернутися до матеріалістичної діяльності, чи триматися духовної свідомості. Слово куш́алам позначає все сприятливе. Свою домівку можна зробити цілковито сприятливою для духовного життя, якщо присвятити себе на віддане служіння Господу Вішну. Коли людина занурюється в будь-яку іншу діяльність, не пов’язану з вішну-бгакті, тобто поринає в матеріалістичну діяльність, її не полишають турботи. Мудра людина повинна завжди радитися зі своїм розумом і, аналізуючи його думки, почуття і бажання, знаходити їм правильне застосування. Якщо людина завжди думає про Крішну, хвилюється про служіння Йому і бажає виконувати Крішнині накази, це означає, що вона зуміла скористатися з цінних порад інтелекту, який називають матір’ю. Хоча цар відчув, як до нього повернулася сила, він все одно став розпитувати всіх про свою дружину. Він прагнув відновити правильний і постійний стан своєї свідомості, отож розпитував та думав тільки про це. Розум може підказувати, що можна стати щасливим за допомогою вішая-бгоґи, чуттєвої насолоди, але коли людина досягає високого рівня свідомості Крішни, чуттєві насолоди не тішать її. Про це загадано в «Бгаґавад-ґіті» (2.59):

«Втілена душа може утримуватися від чуттєвих задоволень, але смак до них залишається. Проте, зазнавши вищої насолоди, вона втрачає смак до цих дій і її свідомість стає непохитна». Звільнится від прив’язаності до об’єктів чуттів неможливо, якщо не знайти вищої діяльності    —    відданого служіння. Парам̇ др̣шт̣ва̄ нівартате    —    покинути матеріальну діяльність може тільки той, хто присвятив себе відданому служінню.

Великий політик Чанак’я Пандіт сказав:

«Якщо в чоловіка немає вдома ні матері, ні ласкавої дружини, йому слід покинути домівку і піти в ліс, бо для нього немає різниці між домом і лісом». Справжня ма̄та̄, чи мати,    —    це віддане служіння Господу, а справжня патні, чи вірна дружина,    —    це дружина, яка допомагає чоловіку виконувати його релігійні обов’язки у відданому служінні. Ці дві речі конче потрібні для щасливого сімейного життя.

Насправді, жінку вважають за енерґію чоловіка. Якщо дослідити історію, то можна побачити, що в кожного великого чоловіка була підтримка матері або дружини. Чоловік, який має і хорошу дружину, і матір, живе дуже щасливим сімейним життям. Все господарство і домашні справи такого чоловіка дарують йому велику радість. Господь Чайтан’я Махапрабгу мав і прекрасну матір, і ласкаву дружину, отож Його сімейне життя було дуже щасливе. Однак, дбаючи про добро всього людства, Він прийняв санн’ясу і покинув як матір, так і дружину. Для того, щоб бути щасливим у своєму домі, дуже важливо мати добру матір і дружину. Інакше сімейне життя втрачає сенс. Свята людина повинна керуватися в релігійному житті порадами свого інтелекту і віддано служити Верховному Богові-Особі, а без цього домівка не дає їй жодної радості. Іншими словами, якщо чоловік має добру матір чи добру дружину, йому немає потреби приймати санн’ясу    —    хіба що цього конче вимагають обставини, як це було у випадку Господа Чайтан’ї Махапрабгу.

Хороша дружина нічим не поступається хорошому інтелекту. Наділена гострим інтелектом людина здатна правильно міркувати і може врятувати себе з багатьох небезпечних ситуацій. У матеріальному світі небезпека підстерігає на кожному кроці. Про це сказано у «Шрімад-Бгаґаватам» (10.14.58): падам̇ падам̇ йад віпада̄м̇ на теша̄м. Матеріальний світ не гідний бути обителлю мудрій людині чи відданому, бо тут небезпека чигає на кожному кроці. Справжня домівка для відданого    —    це Вайкунтга, бо там не існує ні турбот, ні жодних небезпек. Гострота інтелекту проявляється в тому, що людина розвиває в собі свідомість Крішни. У «Чайтан’я-чарітамріті» сказано: кр̣шн̣а йе бгадже се бад̣а чатура. Того, хто не має свідомості Крішни, не можна вважати за мудру людину.

Ці вірші описують, як цар Пуранджана шукав свою дружину, що завжди допомагала йому дати раду в небезпечних ситуаціях, які раз у раз виникають у матеріальному житті. Як уже сказано раніше, справжня дружина    —    це дгарма-патні. Дгарма-патні називають жінку, з якою чоловік бере шлюб у ведичному обряді, на підставі релігійних засад. Діти, народжені від дгарма-патні, тобто від законної дружини, шлюб з якою освячений релігійними засадами, успадковують усі батькові статки, тоді як позашлюбні діти не отримують від батька ніякої спадщини. Слово дгарма-патні стосується також цнотливої жінки. Цнотлива жінка не має ніяких зв’язків з чоловіками до свого одруження. Якщо дозволити жінці з юних років водитися з чоловіками, їй дуже важко зберегти цноту. Переважно вона втрачає свою цноту. Якщо масло піднести до вогню, воно тане. Жінка подібна до вогню, а чоловік    —    до масла. Однак, якщо взяти релігійний шлюб з цнотливою дружиною, вона може бути чудовою помічницею для чоловіка в в тих численних скрутних ситуаціях, які виникають у житті. Насправді така дружина може стати для чоловіка джерелом мудрості. Коли в чоловіка хороша дружина і коли вся сім’я присвячує себе відданому служінню Господу, такий дім стає справжнім ґріхастга-ашрамом, або домівкою людей, які йдуть шляхом духовного розвитку.

Людина, яка не виконує відданого служіння, вішну-бгакті, чинить численні гріхи. Цар Пуранджана залишив дім, забувши про дружину, і заходився вбивати тварин. Так поводяться всі матеріалісти. Вони нехтують своєю законною доброчесною дружиною, яку вони вважають просто за знаряддя для задоволення чуттів, а не помічницю у відданому служінні. Прагнучи якомого більше насолоджуватися сексом, кармі працюють, не розгинаючи спини. Вони приходять до висновку, що найліпше мати секс із випадковими жінками і просто платити їм за це, наче вони    —    звичайний товар. Отож вони віддають свої сили на тяжку працю, щоб добути матеріальні статки. Такі матеріалісти втратили свій дорогоцінний інтелект. Їм треба віднайти інтелект у своєму серці. Розум чоловіка, який не має вірної дружини, пов’язаної з ним релігійним шлюбом, завжди затьмарений.

Дружина царя Пуранджани лежала на землі тому, що чоловік занедбав її. Жінка завжди повинна перебувати під опікою чоловіка. Ми завжди згадуємо, що богиня щастя перебуває на грудях Нараяни. Іншими словами, дружина повинна завжди залишатися в обіймах чоловіка. Це становище коханої і захищеної жінки. Як гроші тримають під особистим наглядом, зберігаючи їх дуже дбайливо, так само треба берегти свою дружину, особисто піклуючись про неї. Як інтелект ніколи не покидає серця, так кохана вірна дружина не повинна ніколи покидати грудей хорошого чоловіка. Це правильні стосунки між чоловіком і дружиною. Тому дружину звуть ардганґані, або половиною тіла. Неможливо жити тільки з одною ногою, одною рукою і половиною тулуба. Потрібні обидві половини тіла. Так само, природа влаштована так, що чоловік і жінка повинні жити разом. Природа влаштовує, що, як можна бачити, у нижчих видах життя, серед птахів та звірів, чоловік і дружина живуть разом. Так само, в ідеальному людському суспільстві чоловік і жінка живуть разом. Домівка повинна бути місцем відданого служіння, а дружина повинна бути вірна і зв’язана з чоловіком релігійним шлюбом. Тоді життя вдома буде щасливим.

У цьому вірші слід звернути увагу на слово адвадгута̄м, що вказує на жебрака, який не дбає про своє тіло. Побачивши царицю на голій землі, не вбрану, цар Пуранджана дуже засмутився. Іншими словами, він розкаявся в тому, що, переставши дбати про свій інтелект, пішов у ліс полювати на звірів. Іншими словами, коли людина перестає дбати про свій інтелект і прислухатися до нього, її повністю затягує гріховна діяльність. Нехтуючи свій інтелект, або свідомість Крішни, жива істота втрачає здоровий глузд і поринає в гріх. Коли людина усвідомлює це, вона починає каятися. Це каяття описує Нароттама даса Тгакура:

В цих рядках Нароттама даса Тгакура з каяттям каже, що змарнував своє життя в тілі людини, наче той, хто свідомо випив отруту. Той, хто не розвиває свідомість Крішни, самохіть п’є отруту матеріального життя. Отже, висновок цих віршів полягає в тому, що, втративши хорошу вірну дружину, чи втративши здоровий глузд і не розвиваючи свідомість Крішни, людина прирікає себе на гріховне життя.

Цар глибоко шкодував, що залишив царицю й вирушив у ліс задля гріховної діяльності. Коли людина кається в своїх гріхах і в тому, що відверталася від свідомості Крішни й порад вірного інтелекту, перед нею відкривається шлях до звільнення від матеріального рабства. Як сказано у «Шрімад-Бгаґаватам» (5.5.5): пара̄бгавас та̄вад абодга-джа̄то йа̄ван на джіджн̃а̄сата а̄тма-таттвам. Коли людина втрачає свідомість Крішни і цікавість до самоусвідомлення, їй не вберегтися від гріховної діяльності. Всі дії людини, яка не має свідомості Крішни, являють собою марнування життя і ведуть лише до поразки. Той, хто приходить до свідомості Крішни, природно кається у гріхах, вчинених у людьскій формі життя. Тільки таке каяття дає змогу звільнитися з лабет невігластва матеріалістичного життя.

Пробудження свідомості Крішни починається з каяття у скоєному раніше. Як цар Пуранджана став піддобрюватися до цариці, треба свідомо обдумати своє становище і піднятися на рівень свідомості Крішни. Щоб досягнути цього, треба доторкнутися до лотосових стіп духовного вчителя. Свідомості Крішни не досягнути власними зусиллями. Треба прийти до того, хто пізнав себе і розвинув свідомість Крішни, і доторкнутися до його лотосових стіп. Тому Прахлада Махараджа каже:

Неможливо навіть наблизится до свідомості Крішни, якщо не доторкнутися до пилу з лотосових стіп того, хто став махатамою, великим відданим. Саме з цього починається впокорення Крішні. Господь Крішна хоче від кожної людини, щоб вона впокорилася Йому, а це впокорення починається з доторку до лотосових стіп істинного духовного вчителя. Коли людина береться служити істинному духовному вчителю, вона стає на шлях духовного життя у свідомості Крішни. Доторкнутися до лотосових стіп духовного вчителя означає відкинути безпідставну гординю і не пишатися своїм становищем у матеріальному світі. Ті, хто залишається у темряві матеріального світу, в тенетах оманного престижу, пишаючись своїм становищем так званих вчених і філософів,    —    це, насправді, атеїсти. Вони не знають найвищої причини всього сущого. Перебуваючи в омані, вони, однак, не готові впокоритися лотосовим стопам особи, яка бачить усе в істинному світлі. Іншими словами, розвинути свідомість неможливо лише за допомогою власних умовиводів. Треба віддатися істинному духовному вчителю. Це єдине, що допоможе людині.

Згідно з ведичною культурою до свійських тварин і до слуг ставляться, як до своїх дітей. Тварин і дітей іноді карають, однак не зі злоби, а з любові. Так само господар іноді карає слугу, але не зі злоби, а з любові, щоб допомогти йому виправитися й діяти як слід. Тому цар Пуранджана сприйняв кару, яку визначила для нього дружина, як її милість. Він вважав себе за найпокірнішого слугу цариці. Вона розсердилася на нього за вчинені гріхи    —    за те, що він залишив її вдома і вирушив полювати. Цар Пуранджана сприйняв кару як вияв справжньої любові й прив’язаності з боку своєї дружини. Так само, коли людина страждає від кари, якій з волі Бога піддають її закони природи, їй не слід турбуватися. Коли відданий опиняється в скрутному становищі, він вважає це за милість Верховного Господа.

Цей вірш пояснює, що відданий сприймає злигодні як Господнє благословення і тому ще більше кланяється та молиться Йому, вважаючи, що заслужив кари своїми колишніми лихими вчинками і що Господь ще й пом’якшив йому кару. Коли Господь чи держава карає людину за якусь провину, це насправді, йде людині на користь. У «Ману-самхіті» сказано, що, коли цар засуджує вбивцю до страти, його слід вважати милостивим, бо вбивця, якого покарано ще за цього життя, звільняється від свого гріха і в наступному житті народжується вільним від гріхів. Хто приймає кару як винагороду, дарунок господаря, той матиме досить розуму, щоб не повторювати свою помилку знову.

Як відомо, коли дурневі дають хорошу пораду, він зазвичай не може прислухатися до неї. Навпаки, він сердиться. Такий гнів порівнюють із отрутою змії. Коли змію годують молоком і бананами, вона тільки ще більше накопичує отрути. Замість того, щоб ставати лагіднішою і стриманішою, коли її гарно годують, змія стає ще отруйнішою. Так само й дурень, якщо йому дають пораду, він не тільки не виправляє свої помилки, але ще й сердиться.

Чоловік, який тримається жіночої спідниці, зачарований її зовнішньою вродою, намагається бути її найслухнянішим слугою. Тому Шріпада Шанкарачар’я радить не приваблюватися згустком плоті й крові. Є історія про одного чоловіка, який дуже привабився до одної красуні. Його залицяння так настогидли їй, що вона вирішила показати йому, з чого складається її краса. Вона домовилася з ним про побачення наступного дня, але напередодні прийняла проносне, від якого цілий день і цілу ніч ходила до вбиральні. Усі ці випорожнення вона збирала в одному горщику. Наступного вечора, коли її залицяльник прийшов на побачення, вона виглядала дуже виснаженою і потворною. Той запитав її, де жінка, з якою він домовився про побачення, і вона відповіла: «Це я». Він не міг повірити їй, не здогадуючись, що вона втратила свою красу, випивши проносне, через яке вона цілий день і цілу ніч бігала до вбиральні. Коли чоловік став сперечатися з нею, вона сказала, що не виглядає красивою тому, що відокремила складові частини своєї краси. Коли той запитав, як вона могла відокремити їх, вона запропонувала: «Ходімо, я покажу тобі!» Отож вона показала горщик із рідкими випорожненнями і блювотиною. Таким чином вона допомогла йому зрозуміти, що вродлива жінка    —    це просто згусток матерії, складений із крові, випорожнень, сечі та інших відразливих речей. Це дійсність, але в своїй ілюзії чоловік зачаровується оманною красою і стає жертвою майі.

Цар Пуранджана благає царицю зробитися знову такою самою красивою, якою вона була раніше. Він намагався повернути її до життя, як жива істота намагається оживити свою відначальну свідомість, свідомість Крішни, що за своєю природою прекрасна. Усі прекрасні риси цариці можна порівняти до прекрасних рис свідомості Крішни. Коли людина повертається до свого первинного стану, відроджуючи свідомість Крішни, її становище стає непохитним, а життя увінчується успіхом.

За ведичною культурою, правила й закони держави не поширюються ні на брахману, який посідає всі якості, потрібні для того щоб пізнати Абсолютну Істину, тобто, належить до класу найрозумніших людей суспільства, ні на відданого Господа Крішни, якого називають теж Мурадвіша, ворог демона Мури. Іншими словами, за порушення законів держави треба карати всіх, крім брахманів та вайшнавів. Брахмани і вайшнави ніколи не порушують закони держави чи закони природи, бо чудово знають наслідки такого переступу. Навіть якщо іноді здається, що вони порушують закони, цар не повинен карати їх. Царя Прачінабархішата навчив цього Нарада Муні. Цар Пуранджана    —    це уособлення царя Прачінабархішата, і Нарада Муні нагадує царю Прачінабархішату про його предка, Махараджу Прітгу, який ніколи не покарав жодного брахману чи вайшнаву.

Чистий інтелект живої істоти, тобто чиста свідомість Крішни, забруднюється під впливом матеріальної діяльності. Чисту свідомість можна відродити за допомогою жертвопринесень, роздачі пожертв, праведних вчинків і т. д., але коли хтось оскверняє свою свідомість Крішни, образивши брахману чи вайшнаву, відродити її стає дуже важко. Шрі Чайтан’я Махапрабгу порівняв вайшнава-апарадгу, образу вайшнави, із скаженим слоном. Треба бути дуже обережним, щоб не образити вайшнаву чи брахману. Навіть великому йоґу Дурвасі довелеся втікати від чакри Сударшани, коли він образив вайшнаву, Махараджу Амбарішу, дарма що той не був ні брахманою, ні санн’ясі, і був просто сімейною людиною. Махараджа Амбаріша був вайшнава, і тому Дурвасі Муні довелося непереливки.

Отже, висновок полягає в тому, що в тому випадку, коли свідомість Крішни людини покривають матеріальні гріхи, від цих гріхів можна очиститися просто повторюючи мантру Харе Крішна, але в тому випадку, коли свідомість Крішни людини покривають образи, завдані брахмані чи вайшнаві, її не вдасться відродити доти, доки людина спокутує належно свою образу, задовольнивши ображеного вайшнаву чи брахману. Саме це довелося зробити Дурвасі Муні, що впокорився Махараджі Амбаріші. Спокутувати вайшнава-апарадгу можна тільки одним способом    —    попрохавши пробачення в ображеного вайшнави.

Кожна жінка, прикрасивши себе тілакою і кункумою, виглядає дуже красивою. Підфарбувавши губи шафраном чи циноброю, жінка стає ще привабливішою. Але коли свідомість та інтелект позбавлені яскравого світла думок про Крішну, вони стають похмурими і тьмяними. Тоді навіть найгостріший інтелект не може нічим допомогти людині.

Чоловік бажає жінку, а жінка бажає чоловіка. Це основа матеріального існування. Жінка завжди намагаються стежити за своєю зовнішністю, щоб своєю вродою приваблювати своїх хтивих чоловіків. Коли хтивий чоловік приходить до своєї дружини, його навальність тішить її, і вона насолоджується життям. Загалом, коли чоловік    —    законний чи ні    —    аґресивно домагається жінки, через свою хтивість вона втішається цим. Іншими словами, коли людина правильно використовує свій інтелект, то це дає велику насолоду і самій людині, й інтелекту. Як сказано у «Шрімад-Бгаґаватам» (7.9.45):

Кармі знаходять щастя у статевому житті. На роботі вони тяжко працюють, а потім, приходячи додому, вони шукають винагороди за свою тяжку працю в статевих насолодах. Цар Пуранджана вирушив у ліс полювати, а після втомливого труду повернувся додому, щоб насолодитися сексом. Якщо чоловік живе поза домівкою і проводить тиждень у місті чи деінде, в кінці тижня він прагне повернутися додому й насолодитися сексом зі своєю дружиною. Це сказано і в «Шрімад-Бгаґаватам»: йан маітгуна̄ді-ґр̣хамедгі-сукгам̇ хі туччгам. Кармі тяжко працюють просто задля насолоди сексом. Сучасне суспільство досягнуло великих успіхів на шляху матеріального поступу тільки тому, що зняло всілякі обмеження на статеве життя. Це найбільше впадає в око в країнах Заходу.