ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА: Оспівування пісні Господа Шіви

Описавши у попередній главі життя і якості Махараджі Прітгу, великий мудрець Майтрея став розповідати про синів та внуків, які продовжували рід Прітгу. Після смерті Махараджі Прітгу імператором світу став його старший син Віджіташва. Цар Віджіташва дуже любив своїх молодших братів і хотів, щоб кожен з них правив одною зі сторін світу. З непам’ятних часів заведено, що після смерті царя його старший син стає новим царем. Коли Землею правили Пандави, Махараджа Юдгіштгіра, старший син цар Панду, був імператором, а його молодші брати допомагали йому. Так само цар Віджіташва зробив своїх молодших братів правителями різних сторін світу.

Махараджу Віджіташву називали Антардгана, що означає «зникнення». Він отримав це ім’я від Індри. Це ім’я нагадує про жертвопринесення Махараджі Прітгу, під час якого Індра вкрав жертовного коня. Коли Індра крав коня, ніхто його не міг побачити, але він не міг сховатися від зору сина Махараджі Прітгу, Віджіташви. Однак, навіть побачивши, що Індра краде батькового коня, Віджіташва не став нападати на нього. З цього видно, що Махараджа Віджіташва вмів шанувати тих, хто гідний шани. Хоча Індра намагався вкрасти коня в його батька, Віджіташва чудово розумів, що Індра    —    не звичайний злодій. Індра    —    це великий і могутній півбог, слуга Верховного Бога-Особи, і тому Віджіташва, усвідомлюючи це, з почуття глибокої поваги пробачив Індрі його неправедний вчинок. Побачивши це, Індра був дуже задоволений Віджіташвою. Півбоги посідають велику могутність і можуть з’являтися і зникати на своє бажання. Дуже задоволений Віджіташвою, Індра дарував йому теж цю містичну силу. Таким чином Віджіташва отримав ім’я Антардгана.

У «Бгаґавад-ґіті» (6.41-43) сказано, що той, хто став на шлях йоґи, але потім впав, піднімається на райські планети, а тоді, насолодившись доступними там матеріальними можливостями, знову опускається на Землю і народжується в дуже багатій родині або в сім’ї праведних брахманів. Отже, коли півбоги падають, вони народжуються на Землі синами дуже багатих і праведних людей. Народившись у такій родині, жива істота отримує можливість розвинути свідомість Крішни і таким чином досягнути остаточної мети. Сини Махараджі Антардгани були в попередньому житті півбогами, які керували вогнем. Досягнувши успіху в містичній йозі, вони повернулися на райські планети і знову стали півбогами вогню.

З численних Пуран та інших писань ми дізнаємося, що цар райських планет, Індра, майстерний злодій і звабник. Він вміє красти щось чи зваблювати чужих жінок так, щоб ніхто не побачив його і не викрив його. Одного разу, використавши своє вміння ховати свій справжній вигляд, він оволодів дружиною Ґаутами Муні проти її волі, і так само, ставши невидимим, він вкрав коня Махараджі Прітгу. Хоча в людському суспільстві такі вчинки вважають за ганебні, але півбог Індра, як вважають, не був ними осквернений. Хоча Антардгана і зрозумів, що цар Індра краде коня в його батька, він не став убивати його, знаючи, що іноді ганебні вчинки могутньої особи не слід сприймати серйозно. У «Бгаґавад-ґіті» (9.30) ясно сказано:

У цьому вірші Господь каже, що навіть якщо відданий робить якийсь ганебний вчинок, його все одно слід вважати за садгу, праведну людину, беручи до уваги його непохитну відданість Господу. Віддані Господа ніколи не грішать навмисне, але іноді трапляється, що під тиском колишніх звичок вони роблять якийсь ганебний вчинок. Однак такі прогріхи не слід розцінювати як щось дуже серйозне, бо віддані Господа дуже могутні, чи вони живуть на райських планетах, чи на цій планеті. Якщо вони випадково роблять щось ганебне, на це не слід звертати уваги.

З цього вірша видно, що царю іноді доводиться виконувати обов’язки, які йому не дуже до вподоби. Арджуні теж зовсім не хотілося воювати, бо нікому не хочеться воювати зі своїми родичами і вбивати їх. Однак кшатря іноді доводиться виконувати такі обов’язки. Махараджі Антардгані не дуже подобалося стягати з підданих податки чи карати їх за їхні злочини, тому, сказавши, що він хоче присвятити себе жертвопринесенням, він ще в молодому віці зрікся царського трону.

Жертвопринесення зазвичай виконують корисливі трудівники, і тому тут зазначено (татра̄пі), що, хоча зовні Махараджа Антардгана присвятив себе жертвопринесенням, насправді він вважав своїм головним заняттям віддане служіння    —    слухання і оспівування Господньої слави. Іншими словами, він виконував звичайні жертвопринесення за допомогою методу санкіртана-яґ’ї, що його рекомендує цей вірш:

Віддане служіння називають кіртана-яґ’єю. За допомогою санкіртана-яґ’ї людина дуже легко досягає планети, на якій живе Верховний Господь. Існує п’ять різновидів звільнення, і коли людина досягає тої самої планети, на якій живе Господь, це звільнення називається салок’я.

На початку творення всесвіту в ньому було не дуже багато живих істот, і тому могутнім особам чи півбогам доручали обов’язки Праджапаті, щоб вони приводили на світ нащадків і заселяли всесвіт. У всесвіті є багато Праджапаті (Брахму, Дакшу і Ману також іноді називають Праджапаті), і Бархішат, син Хавірдгани, став одним із них.

Як сказано в попередньому вірші (крійа̄-ка̄н̣д̣ешу нішн̣а̄тах̣), Махараджа Бархішат глибоко занурився в корисливу діяльність, пов’язану з жертвопринесеннями. Іншими словами, щойно закінчивши яґ’ю в одному місці, він одразу ж починав іншу яґ’ю поряд. Нині потрібно так само проводити санкіртана-яґ’ю по всьому світі. Рух свідомості Крішни почав проводити санкіртана-яґ’ю в різних частинах світу, і, як ми бачимо, хоч би де ми проводили санкіртана-яґ’ю, навколо збираються тисячі людей і беруть у ній участь. Це непомітно дарує всім велике благо, і тому це треба робити далі по всьому світі. Члени руху свідомості Крішни повинні проводити санкіртана-яґ’ю одну за одною, щоб люди всього світу або жартома, або серйозно повторювали Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе і таким чином очищували серце. Святе ім’я Господа (харер на̄ма) має таку силу, що і той, хто повторює його жартома, і той, хто повторює його серйозно, так само отримує благо від цього трансцендентного звуку. Нині неможливо проводити так багато яґій, як це робив Махараджа Бархішат, але кожен з нас здатний на санкіртана-яґ’ю, яка не коштує нічого. Можна сісти де завгодно і повторювати Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Якщо весь світ затопить спів мантри Харе Крішна, всі люди світу будуть дуже щасливі.

У цьому вірші заслуговує уваги слово сушт̣хв-алан̇кр̣та̄м. За ведичним звичаєм під час весілля дівчина вбирається в розкішні сарі і коштовні прикраси, і під час весільного обряду вона сім разів обходить навколо молодого. Після того наречений і наречена дивляться одне на одного і прив’язуються одне до одного на все життя. Коли наречений бачить вроду нареченої, між ними виникає міцна прив’язаність. Як сказано у «Шрімад-Бгаґаватам», чоловіки й жінки природно відчувають взаємний потяг, а коли вони поєднуються і укладають шлюб, ця прив’язаність стає дуже сильною. Під впливом цієї сильної прив’язаності чоловік намагається створити гарний дім і заволодіти хорошим ланом. Потім з’являються діти, друзі й багатство. Таким чином чоловік дедалі більше поринає в матеріалістну концепцію життя й починає думати: «Це моє», або «Це зробив я», від чого ілюзія матеріального існування стає ще глибшою.

Також тут заслуговують уваги слова ш́укім іва. Бог вогню Аґні привабився вродою Шатадруті, коли вона обходила навколо свого нареченого, Прачінабархі, так само, як він колись привабився вродою Шукі, дружини Саптарші. Колись давно бог вогню, присутній у зібранні Саптарші, привабився до вроди Шукі, коли вона так само обходила навколо нареченого. Тоді дружина Аґні, Свага, прибрала подоби Шукі й насолодилася сексом з Аґні. Не лише бог вогню Аґні, але й бог райських планет Індра чи навіть Господь Брахма та Господь Шіва    —    дуже піднесені півбоги    —    можуть стати жертвою статевого потягу в будь-яку мить. Статевий потяг має такий сильний вплив на живих істот, що являє собою єдину рушійну силу всього матеріального світу. Саме через статевий потяг істота залишається в матеріальному світі і змушена знову й знову народжуватися в різних тілах. Яку силу має прив’язаність до статевого життя, ще ліпше видно з наступного вірша.

Зазвичай жінка стає вродливішою після того, як, одружившись у юному віці, народить дитину. Народжувати дітей    —    природне призначення жінки, і тому, народжуючи дитину за дитиною, жінка стає чимраз красивішою. Однак Шатадруті була така вродлива, що привабила весь усесвіт уже на своїй весільній церемонії. Самим лише звуком дзвіночків на своїх стопах вона привабила навіть мудрих і шляхетних півбогів. Це означає, що всі півбоги запрагли повністю насолоджуватися її вродою, але не могли побачити все її тіло, вкрите одягом і прикрасами. Вони бачили тільки стопи Шатадруті і тому привабилися до її дзвіночків, які дзенькали з кожним її кроком. Іншими словами, вона зачарувала півбогів просто дзвоном своїх дзвіночків. Їм не треба було навіть бачити красу всього її тіла. Іноді чоловік відчуває хіть, просто почувши дзенькіт браслетів на руках жінки чи дзівночків у неї на ногах або побачивши її сарі. Це свідчить про те, що жінка являє собою досконале уособлення майі. Вішвамітра Муні сидів із заплющеними очима, занурений у йоґічний транс, але дзенькіт браслетів на руках у Менаки вивів його з трансцендентної медитації. Таким чином Вішвамітра Муні впав жертвою вроди Менаки і став батьком всесвітньо відомої Шакунтали. Отже, від жіночих чарів не може врятуватися ніхто, навіть шляхетні півбоги чи жителі вищих планет. Врятуватися від цієї спокуси може тільки відданий Господа, який розвинув прив’язаність до Крішни. Того, хто привабився до Крішни, вже не може привабити ілюзорна енерґія матеріального світу.

Дуже важливим у цьому вірші є слово дгарма-сна̄та̄х̣, бо всі десятеро синів були повністю занурені в релігійну діяльність. До того ж вони були наділені всіма хорошими якостями. Досконалим вважають того, хто досягнув досконалості в своїй релігійній діяльності, виконанні обітниць, поведінці і т. д. Усі Прачети перебували на одному рівні досконалості.

Іноді великі мудреці та аскети йдуть у Гімалаї, що усамітнитися в горах і сховатися від світської метушні. Однак Прачети, сини Прачінабархі, увійшли в глибини океану, усамітнившись там задля того, щоб виконувати аскези. Як видно з того, що вони виконували аскези протягом десяти тисяч років, ця історія відбувалася за Сат’я-юґи, коли люди звичайно жили по сто тисяч років. Також варто відзначити, що своєю аскезою вони поклонялися володарю всіх аскез, Шрі Крішні, Верховному Богові-Особі. Якщо хтось хоче досягнути своїми аскезами найвищої мети, йому треба здобути милість Верховного Бога-Особи. Якщо людина здобула милість Верховного Господа, це означає, що вона вже виконала всі молживі аскези і досягнула досконалості, до якої вони приводять. Натомість, якщо людина не досягає досконалості у відданому служінні, всі її аскези та покути марні, бо без милості Верховного Господа неможливо отримати найвищого результату такої діяльності. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (5.29), Господь Шрі Крішна    —    це володар усіх аскез та жертвопринесень (бгокта̄рам̇ йаджн̃а-тапаса̄м̇ сарва-лока-махеш́варам). Отже плоди аскез дає Господь Крішна.

У «Шрімад-Бгаґаватам» (3.33.7) сказано:

Навіть людина, яка народилася в родині чандалів, тобто отримала найнижче народження, яке буває в людському суспільстві, стає славетною, якщо повторює святі імена Господа, бо, коли відданий повторює святі імена, це доводить, що він виконав усі можливі аскези в попередньому житті. З милості Господа Чайтан’ї той, хто повторює маха-мантру (Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе), досягає найвищої досконалості, якої раніше досягали ті, хто занурювався океан, щоб протягом десяти тисяч років виконувати в ньому аскези. Якщо за нинішньої доби людина не користається з цієї великої поступки, дарованої занепалим людям Калі-юґи, і не повторює мантру Харе Крішна, це означає, що вона перебуває під дуже сильним впливом ілюзорної енерґії Господа.

Не викликає сумнівів, що виконувати аскези та покути чи будь-яку іншу форму відданого служіння треба під керівництвом духовного вчителя. Тут ясно сказано, що десятьом синам Махараджі Прачінабархі пощастило зустрітися з Господом Шівою, який зі своєї великої доброти дав їм настанови про те, як треба виконувати аскези. Господь Шіва став духовним вчителем десяти синів Прачінабархі, а вони стали його учнями і так серйозно поставилися до його слів, що, просто медитуючи на них (дгйа̄йантах̣), досягнули досконалості. В цьому полягає секрет успіху. Отримавши від духовного вчителя посвяту і настанови, учень повинен думати про те, як їх виконати. Він повинен відкинути всі сумніви і не піддаватися ніяким несприятливим впливам, які збивають його з цього шляху. Те саме каже і Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура. Пояснюючи вірш «Бгаґавад-ґіти» (вйаваса̄йа̄тміка̄ буддгір екеха куру-нандана, Б.-ґ. 2.41), каже, що виконання наказів духовного вчителя становить суть життя учня. Учень не повинен думати про те, чи він повернеться додому, до Бога, чи ні,    —    насамперед він повинен виконати наказ духовного вчителя. Тому учень повинен постійно думати про наказ духовного вчителя. Такі роздуми являють собою досконалість медитації. Він повинен не лише медитувати на цей наказ, але й шукати засобів, за допомогою яких він зможе повністю виконати наказ духовного вчителя, таким чином віддавши належну шану його словам.

Серйозні бесіди між відданим і Господом чи між піднесеними відданими становлять для нас предмет найбільшого інтересу. Коли Сута Ґосвамі переповідав «Шрімад-Бгаґаватам» усім великим мудрецям, що зібралися в Наймішаран’ї, вони теж розпитували його про бесіду між Махараджою Парікшітом і Шукадевою Ґосвамі, бо були певні, що розмови між Шукадевою Ґосвамі й Махараджею Парікшітом не менш важливі за розмову між Господом Крішною і Арджуною. До наших днів усі з великою цікавістю ставляться до «Бгаґавад-ґіти», прагнучи знайти в ній досконале знання, і так само Відура прагнув почути від великого мудреця Майтреї про бесіду між Господмо Шівою та Прачетами.

Господь Шіва не сходить на Землю без якоїсь особливої причини, і тому звичайним людям дуже важко побачити його. Господь Шіва сходить на Землю в особливих випадках, виконуючи наказ Верховного Бога-Особи. У «Падма Пурані» про це сказано, що за епохи Калі Господь Шіва з’являється в образі брахмани, щоб проповідувати філософію майавади, яка являє собою різновид буддизму. У «Падма Пурані» сказано:

Розмовляючи з Парваті-деві, Господь Шіва провістив, що прийде поширювати філософію майавади в образі брахмани-санн’ясі, для того щоб викорінити філософію буддизму. Цим санн’ясі був Шріпада Шанкарачар’я. Для того, щоб подолати вплив буддизму і поширити філософію веданти, Шріпаді Шанкарачар’ї довелося піти на компроміс із філософією буддизму, і тому він проповідував філософію монізму, як цього вимагав той час. Інших причин для того, щоб проповідувати філософію майавади, він не мав. Нині поширювати філософію буддизму чи майавади немає потреби, і Господь Чайтан’ї відкинув обидві ці філософські системи. Рух свідомості Крішни поширює філософію Господа Чайтан’ї, спростовуючи вчення обох категорій майаваді. Строго кажучи, як філософія буддизму, так і вчення Шанкари являють собою просто різні відміни майавади, що має справу тільки зі сферою матеріального буття. Жодна з цих філософій не має духовної цінності. Духовне буття і духовні цінності можна збагнути тільки прийнявши філософію «Бгаґавад-ґіти», вершина якої полягає у впокоренні Верховному Богові-Особі. Переважно люди поклоняються Господу Шіві задля якоїсь матеріальної вигоди, і, хоча їм не вдається побачити його самого, вони отримують від поклоніння йому величизне матеріальне благо.

Господь Шіва славиться як найбільший відданий Верховного Бога-Особи. Його знають як найліпшого з усіх вайшнавів (ваішн̣ава̄на̄м̇ йатга̄ ш́амбгух̣). Отож не диво, що Господь Шіва має свою вайшнавську сампрадаю, учнівську спадкоємність, яка називається Рудра-сампрадая. Як від Господа Брахми бере початок Брахма-сампрадая, так від Господа Шіви бере початок Рудра-сампрадая. Господь Шіва    —    це один з дванадцяти великих авторитетів, згаданих у «Шрімад-Бгаґаватам» (6.3.20):

Відомо дванадяцть великих авторитетів з науки свідомості Бога, перелічених у цьому вірші. Згадане тут ім’я Шамбгу    —    це одне з імен Господа Шіви. Його учнівська спадкоємність відома також як Вішнусвамі-сампрадая. Нині Вішнусвамі-сампрадая існує в формі Валлабга-сампрадаї. Брахма-сампрадая нині відома як Мадгва-Ґаудія-сампрадая. Хоча Господь Шіва прийшов проповідувати філософію майавади, під кінець своїх розваг у формі Шанкарачар’ї він проповідував вайшнавську філософію: бгаджа ґовіндам̇ бгаджа ґовіндам̇ бгаджа ховіндам̇ мӯд̣га-мате. У цьому вірші він тричі підкреслює важливість поклоніння Господу Крішні, чи Ґовінді, і застерігає своїх послідовників, що їм не вдасться досягнути мукті, чи звільнення, просто за допомогою гри словами та заплутаних граматичних загадок. Той, хто серйозно бажає досягнути мукті, повинен поклонятися Господу Крішні. Така остання настанова Шріпади Шанкарачар’ї.

Як згадано в цьому вірші, Господа Шіву завжди супроводжує матеріальна енерґія (ш́актйа̄ ґгорайа̄). Матеріальна енерґія    —    богиня Дурґа, чи богиня Калі,    —    завжди підвладна йому. Богиня Калі й Дурґа служать йому, вбиваючи всіх асурів, чи демонів. Іноді Калі впадає в таку лють, що починає винищувати всіх асурів підряд. На одному з популярних зображень богиня Калі вбрана в ґірлянд з голів асурів, у лівій руці тримає ще одну відрубану голову, а в правій    —    величезну кгадґу, меч, яким вона вбиває асурів. Великі війни   —    це символ діяльності богині Калі, що винищує асурів, і відбуваються насправді під її впливом.

(«Брахма-самхіта» 5.44)

Асури запобігають ласки Дурґи пишними обрядами поклоніння, але коли їхній вплив стає нестерпним, богиня Калі починає усіх їх винищувати, нікому не даючи пощади. Асурам невідома таємниця природи енерґій Господа Шіви, і тому вони воліють поклонятися богині Калі чи Дурзі, чи самому Господу Шіві задля матеріальної вигоди. Через свою демонічність вони не хочуть віддаватися Господу Крішні, як згадано в «Бгаґавад-ґіті» (7.15):

Господь Шіва виконує дуже небезпечні обов’язки, тому що йому доводиться керувати діяльністю богині Калі (чи Дурґи). Інший відомий малюнок зображає богиню Калі, що стоїть на простягнутому тілі Господа Шіви. Це означає що іноді Господу Шіві доводиться падати до стіп богині Калі, щоб утримати її від знищення асурів. Господь Шіва керує могутньою матеріальною енерґією (богинею Дурґою), і тому ті, хто поклоняється Господу Шіви, отримують величезні матеріальні багатства. З милості Господа Шіви його віддані досягають усіх форм матеріального процвітання. Натомість вайшнава, поклоняючись Господу Вішну, поступово дедалі біднішає з матеріального погляду, тому що Господь Вішну не дозволяє Своїм відданим потрапити в пастку матеріальних багатств. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (10.10), Господь Вішну із серця наділяє Свого відданого розумом:

«Тим, хто повсякчасно служить Мені з любов’ю і відданістю, Я даю розуміння, за допомогою якого вони можуть до Мене прийти».

Господь Вішну наділяє Свого відданого розумом, допомагаючи йому просуватися шляхом, який веде назад, додому, до Бога. Відданий не має справи з матеріальними багатствами, і тому на нього не поширюється влада богині Калі, чи богині Дурґи.

Господь Шіва також керує в матеріальному світі тамо-ґуною, ґуною невігластва. Його енерґія, богиня Дурґа, тримає всі живі істоти в темряві невігластва (йа̄ деві сарва-бгӯтешу нідра-рӯпам̇ сам̇стгіта̄). І Господь Брахма, і Господь Шіва    —    це втілення Господа Вішну, але Господь Брахма відповідає за творення матеріального всесвіту, а Господь Шіва    —    за його знищення, яке він здійснює за допомогою своєї матеріальної енерґії, богині Калі, чи богині Дурґи. Тому в цьому сказано, що Господа Шіву супроводжують дуже небезпечні енерґії (ш́актйа̄ ґгорайа̄). Таке істинне становище Господа Шіви.

Дуже важливим у цьому вірші є слово са̄дгавах̣ («праведні» або «чемні»), особливо за наших днів. Воно походить від слова са̄дгу. Досконалий садгу    —    це той, хто присвятив себе відданому служінню Верховному Богові-Особі. Синів Прачінабархі названо тут са̄дгавах̣, тому що вони беззастережно корилися своєму батькові. Батька, царя і духовного вчителя вважають за представників Верховного Бога-Особи, і тому їх треба шанувати так само, як ми шануємо Верховного Господа. Батько, цар і духовний вчитель зобов’язані керувати довіреними їхній опіці душами так, щоб вони врешті-решт стали повінстю безкорисливими відданими Верховного Господа. Це обов’язок усіх старших осіб, а обов’язок тих, хто перебуває під їхньою опікою, полягає в тому, щоб беззастережно і бездоганно виконувати їхні накази. Слово ш́іраса̄ («на голову») теж дуже важливе. Тут сказано, що Прачети поклали батькові слова собі на голову, тобто прийняли його наказ з усією покорою.

Слово са-самудра означає «неподалік від моря». Водоймище лежало так близько від моря, що здавалося затокою. Слово упа, яке означає «більш-менш», вживають у різних випадках. Наприклад, слово упапаті означає «чоловік або щось схоже на нього», тобто коханець, що діє, наче чоловік. Упа означає також «більший», «менший» або «ближчий». Це означає, що водоймище, як по дорозі побачили Прачети, було або затокою, або величезним озером. На відмінну від моря чи океану, чию поверхню завжди вкривають хвилі, це водоймище було дуже спокійним. Його води були такі чисті, що були схожими на розум великої душі. Є багато великих душ    —    великими душами називають і ґ’яні, і йоґів, і бгакт, чистих відданих,    —    але зустріти їх дуже важко. Серед йоґів та ґ’яні можна знайти багато великих душ, але справді велику душу, чистого відданого Господа, який повністю віддався Господу, дуже важко знайти (са маха̄тма̄ судурлабгах̣, Б.-ґ. 7.19). Розум відданого завжди спокійний, вмиротворений і вільний від бажань, тому що він завжди анйа̄бгіла̄шіта̄-ш́ӯнйам, тобто не бажає нічого іншого, крім однго    —    служити Крішні як Його слуга, друг, батько, мати чи кохана. Спілкуючись із Крішною, відданий завжди залишається спокійним. Також варто відзначити, що всі мешканці вод цього озера були так само спокійними і вмиротвореними. Учні відданого, віддавшись під захист великої душі, стають дуже спокійними і вмиротвореними. Їх не турбують хвилі матеріального світу.

Матеріальний світ часто називають океаном невігластва. В океані завжди вирують хвилі. Розум великого відданого також подібний до океану чи великого озера, але в ньому немає хвиль. Як сказано у «Бгаґавад-ґіті» (2.41), вйаваса̄йа̄тміка̄ буддгір екеха куру-нандана    —    відданих, зосереджених на служінні Господу, ніщо не турбує. Також у «Бгаґавад-ґіті» (6.22) сказано: йасмін стгіто на дух̣кгена ґурун̣а̄пі віча̄лйате    —    відданого залишається нестурбованим навіть посеред великих життєвих потрясінь. Тому кожен, хто віддається під опіку великої душі чи великого відданого, знаходить вмиротворення. У «Чайтан’я-чарітамріті» (Мадг’я 19.149) сказано: кр̣шн̣а-бгакта — нішка̄ма, атаева ‘ш́а̄нта’    —   відданий Господа Крішни завжди вмиротворений, тому що він нічого не бажає. Натомість йоґи, кармі та ґ’яні мають численні бажання, які вони прагнуть виконати. Хтось може сказати, що відданий теж має бажання, бо він хоче повернутися додому, до Бога, однак таке бажання не збуджує розуму. Хоча відданий бажає повернутися до Бога, він задоволений за будь-яких обставин. Тому в цьому вірші вжито слово махан-манах̣, яке вказує на те, що водоймище було таким спокійним, як розум великого відданого.

У цьому вірші привертає увагу слово а̄карам («родовище»). Озеро здавалося родовищем, з якого добувають різноманітні лотоси. Деякі з цих лотосів розпускалися вдень, деякі    —    вночі, а деякі    —    ввечері, і тому вони мали різний колір і різні назви. Всі ці квіти вкривали спокійну поверхню озера, а навколо нього жило багато шляхетних птахів, як оце лебеді, чакраваки і краандави, сповнюючи повітря своїм співом і додаючи ще більшої краси цій чарівній місцині. Як люди поділяються на різні категорії, відповідно до того, в які з трьох ґун матеріальної природи вони занурені, так само існують різні категорії і серед птахів, звірів, дерев тощо. Все в цьому світі поділяється на різні категорії, які відповідають трьом ґунам матеріальної природи. Такі птахи, як лебеді та чаплі, що насолоджуються чистими водами і квітами лотоса, відрізняються від ворон, що насолоджуються смітниками. Так само деякі з людей перебувають під впливом ґун невігластва і пристрасті, а деякі    —    під впливом ґуни добра. Творіння сповнене такого розмаїття, що серед усіх істот можна знайти розмаїття типів і форм. На березі величезного вкритого лотосами озера, про яке тут ідеться, жили тільки шляхетні птахи, насолоджуючись атмосферою цього місця.

Дерева й ліани    —    це теж різні живі істоти. Коли джмелі збирають з них мед, ці рослини дуже радіють цьому. Вітер також користається з нагоди, розсносячи шафрановий пилок з квітів лотоса. Це видовище доповнюють солодкі співи лебедів, які плавають спокійним плесом озера. Прачетам здалося, що вони потрапили на якесь вічне свято. З цих описів можна зробити висновок, що Прачети дісталися Шівалоки, яка розміщена поблизу Гімалаїв.

Озеро тішило не тільки своїми квітами та живими істотами, які жили навколо нього, але й прекрасною музикою, що лунала там. Позбавлена розмаїття порожнеча, до якої прагнуть імперсоналісти, порівняно з описаною тут атмосферою виглядає дуже непривабливо. Досконалість полягає в тому, щоб досягнути рівня сач-чід-ананди, вічності, знання і блаженства. Відкидаючи розмаїття Господнього творіння, імперсоналісти позбавляють себе можливості насолоджуватися справжнім трансцендентним блаженством. Місце, в яке прийшли Прачети, являє собою обитель Господа Шіви. Імперсоналіст переважно поклоняються Господу Шіві, але обитель Господа Шіви аж ніяк не позбавлена розмаїття. Куди жива істота не потрапить, чи це планета Господа Шіви, Господа Вішну чи Господа Брахми, той, хто здобув знання і блаженство, всюди може насолоджуватися розмаїттям.

Слово вібудга̄нуґаіх̣ вказує на те, що Господа Шіву завджи супроводжують жителі вищих планет, ґандгарви та кіннари. Вміючи дуже майстерно грати і співати, вони постійно поклонялися Господу Шіві. Господа Шіву переважно зображають білим, але тут сказано, що його тіло не зовсім біле,    —    вона має колір розплавленого золота, тобто світло-жовтий колір. Господь Шіва дуже милостивий, і тому його називають Ашутоша. Порівняно з усіма іншими півбогами, Господа Шіву легко задовольнити навіть найнижчим з людей, яким досить поклонитися йому і запропонувати йому листя з дерева бел. Тому його називають Ашутошею, або тим, кого можна дуже швидко вдовольнити.

Люди, які прагнуть матеріальних багатств, переважно прохають благословень у Господа Шіви. Господь Шіва дуже милостивий і тому швидко дарує своїм відданим усі благословення, яких вони прохають. З цієї добродушності Господа Шіви іноді користаються демони, прохаючи в нього благословення, які становлять велику небезпеку для інших живих істот. Так, Врікасура попрохав у Господа Шіви благословення, яке дало б йому змогу вбивати кого-завгодно одним доторком до голови. Хоча Господь Шіва великодушно дарує своїм відданим усі ці благословення, лукаві демони, на лихо, іноді намагаються скористатися з цих благословень недостойним чином. Наприклад, Врікасура, отримавши це благословення, спробував доторкнутися до голови самого Господа Шіви. Однак віддані Господа Вішну ніколи не прагнуть таких благословень, і Господь Вішну не дає Своїм відданим таких благословень, які пішли на шкоду всьому світові.

Верховного Бога-Особу, Вішну, чи Крішну, називають бгакта-ватсала, а Господа Шіву тут названо дгарма-ватсала. Загалом дгарма-ватсалою називають людину, яка живе за релігійними заповідями. Це звичайне значення цього словосполучення. Однак воно має також додаткове значення. Іноді Господу Шіві доводиться мати справу з людьми, які перебувають під впливом ґун пристрасті й невігластва. Такі люди не дуже релігійні, і їхня діяльність далека від ідеалів праведності, але, беручись до поклоніння Господу Шіві задля матеріальної вигоди, вони іноді дотримуються якихось релігійних приписів. Коли Господь Шіва бачить, що його віддані дотримуються релігійних засад, він одразу ж дарує їм благословення. Прачети, сини Прачінабархі, були від природи дуже праведні й шляхетні, і тому Господь Шіва, побачивши їх, був дуже задоволений. Господь Шіва зрозумів, що царевичі    —    вайшнави, і тому став підносити молитви Верховному Богові-Особі.

Господь Шіва каже, що йому відомо, що царевичі будуть робити. Вони збиралися своїми аскезами та покутами поклонятися Господу Вішну. Зрозумівши це, Господь Шіва був дуже задоволений, про що він каже в наступному вірші. З цього видно, що людина, яка ще не стала відданим Верховного Бога-Особи, але бажає служити Верховного Господа, отримує благословення півбогів на чолі з Господом Шівою, головним з усіх півбогів. Отже, відданому немає потреби окремо запобігати ласки півбогів. Відданий може задовольнити їх усіх просто поклоняючись Верховному Господу. Прохати в півбогів матеріальних благословень відданому теж не треба, бо півбоги, задоволені ним, самі дарують йому все, що він потребує. Півбоги    —    це слуги Господа, і тому вони завжди готові за будь-яких обставин допомогти відданому. Тому Шріла Білваманґала Тгакура каже, що людині, яка розвинула безкорисливу відданість Верховному Господу, готова служити сама богиня звільнення, не кажучи вже за богів матеріального процвітання. Насправді всі півбоги тільки й чекають нагоди послужити відданому. Відданому Крішни немає потреби докладати зусиль, для того щоб здобути матеріальне багатство чи звільнення. Досягнувши трансцендентного рівня відданого служіння, він отримує всі блага, пов’язані з дгармою, артгою, камою і мокшею.

Господь Шіва тут пояснює, чому він особисто постав перед царевичами. У «Бгаґавад-ґіті» (7.19) сказано:

«Той, хто після численних народжень і смертей здобув істинне знання, віддається Мені, зрозумівши, що Я причина всіх причин і все суще. Такі великі душі трапляються дуже рідко».

Звичайним людям дуже рідко вдається побачити Господа Шіву, і так само рідко можна побачити особу, яка повністю віддалася Ва̄судеві, Крішні, бо ті, хто повністю віддався Верховному Господу, трапляються дуже рідко (са маха̄тма̄ судурлабгах̣). Тому Господь Шіва з’явився сам, щоб побачити Прачеті, які повністю віддалися Верховному Богові-Особі, Ва̄судеві. Ва̄судеву згадано також у мантрі, наведеній на початку «Шрімад-Бгаґаватам»: ом̇ намо бгаґавате ва̄судева̄йа. Ва̄судева    —    це Верховна Істина, і тому Господь Шіва відкрито проголошує, що йому справді дуже дорогий відданий Господа Ва̄судеви, який повністю впокорився Господу Крішні. Господу Ва̄судеві, Крішні, поклоняються не лише звичайні живі істоти, але й півбоги, як оце Господь Шіва, Господь Брахма та інші. Йам̇ брахма̄-варун̣ендра-рудра-марутах̣ стуванті дівйаіх̣ ставаіх̣    —    Крішні поклоняються Господь Брахма, Господь Шіва, Варуна, Індра, Чандра та всі інші півбоги (Бгаґ. 12.13.1). Це стосується і відданих Крішни. Той, хто стає на шлях свідомості Крішни, відразу ж стає дуже дорогим всім, хто хоча б починає з’ясовувати для себе, що таке свідомість Крішни. Отож усі півбоги намагаються знайти тих, хто справді віддався Господу Ва̄судеві. Прачети віддалися Ва̄судеві, і тому Господь Шіва сам радо прийшов зустрітися з ними.

Господу Ва̄судеву, чи Крішну, названо в «Бгаґавад-ґіті» Пурушоттамою. Він і той, хто справді насолоджується всі сущим (пуруша), і Всевишній (уттама). Він насолоджується усім: як пракріті, так і пурушею. Перебуваючи під впливом трьох ґун матеріальної природи, жива істота намагається панувати над матеріальною природою, але насправді вона не пуруша, володар насолоди, а пракріті, про що й сказано в «Бгаґавад-ґіті» (7.5): апарейам ітас тв анйа̄м̇ пракр̣тім̇ віддгі ме пара̄м. Отже, джіва, жива істота,    —    це насправді пракріті, межова енерґія Верховного Господа. Занурившись у матеріальну енерґію, вона намагається панувати над матеріальною природою. Про це теж сказано в «Бгаґавад-ґіті» (15.7):

«Живі істоти в цьому зумовленому світі    —    Мої вічні невід’ємні частки. Через зумовленість свого життя вони тяжко борються з шістьма чуттями, одне з яких    —    розум».

Намагаючись панувати над матеріальною природою, жива істота просто тяжко бореться за існування. Тяжка боротьба за насолоду коштує живій істоті так багато енерґії, що вона навіть не може по-справжньому насолоджуватися матеріальними здобутками. Тому її іноді називають пракріті, або джівою, тим самим вказуючи на її приналежність до межової енерґії. Коли живу істоту покривають три ґуни матеріальної природи, її називають джіва-сам̇джн̃іта. Існує дві категорії живих істот, одні називаються кшара, другі називаються акшара. Кшара    —    це ті, хто впав у матеріальний світ і живе зумовленим життям, тоді як акшара    —    це незумовлені істоти. Переважна більшість живих істот живе в духовному світі і належить до категорії акшара. Вони перебувають на рівні Брахмана, чистого духовного існування, і відрізняються від тих, кого зумовлюють три ґуни матеріальної природи.

Господь Крішна, Ва̄судева, вищий і за тих живих істот, які належать до категорії кшара, і за тих, які належать до категорії акшара, і тому в «Бгаґавад-ґіті» (5.18) Його Пурушоттамою. Імперсоналісти можуть кажати, що Ва̄судева    —    це безособистісний Брахман, але насправді безособистісний Брахман підпорядкований Крішні, що теж підтверджено у «Бгаґавад-ґіті» (14.27): брахман̣о хі пратішт̣га̄хам. Крішна    —    це джерело безособистісного Брахмана, і це сказано також у «Брахма-самхіті» (5.40): йасйа прабга̄ прабгавато джаґадан̣д̣а-кот̣і. Безособистісне сяйво Брахмана    —    це не що інше, як проміння Крішниного тіла, в яких плавають незліченні всесвіти. Отже, з усіх поглядів, Ва̄судева, Крішна,    —    це Верховний Господь, і тому Господь Шіва дуже задоволений кожним, хто повністю віддається Крішні. Крішна хоче, щоб жива істота повністю віддалася Йому, що видно з Його слів в останній главі «Бгаґавад-ґіти» (18.66): сарва-дгарма̄н парітйаджйа ма̄м екам̇ ш́аран̣ам̇ враджа.

Варто відзначити в цьому вірші слово са̄кша̄т, «прямо». Багато людей називають себе відданими, тоді як насправді вони всього-навсього кармі чи ґ’яні, які не мають відданості безпосередньо Самому Господу Крішні. Іноді кармі присвячують плоди своєї праці Господу Ва̄судеві, і така посвята називається карма̄рпан̣ам. Таку діяльність все одно зараховують до корисливої, тому що кармі вважають Господа Вішну за одного з півбогів, як оце Господь Шіва чи Господь Брахма. Вважаючи, що Господь Вішну перебуває на одному рівні з півбогами, вони обстоюють теорію про те, що віддатися півбогам    —    це те саме, що віддатися Ва̄судеві. Цей вірш спростовую їхню теорію, бо, якби їхнє твердження було справедливим, Господь Шіва сказав би тут, що людина з однаковим успіхом може віддатися йому, Господу Ва̄судеві, Вішну або Брахмі. Однак Господь Шіва не каже цього, тому що він сам віддається Ва̄судеві і кожен, хто теж віддається Ва̄судеві, стає дуже й дуже дорогим йому. Він виразно проголошує це в даному вірші. З цього можна зробити висновок, що Господу Шіві не так дорогий його власний відданий, як йому дорогий відданий Господа Крішни.

Цей вірш розповідає про найвищу досконалість розвитку живої істоти. Як пише вайшнавський поет Джаядева Ґосвамі, пралайа-пайодгі-джале дгр̣тава̄н асі ведам. Розгляньмо еволюцію живих істот, починаючи від всесвітньої заглади (пралаї), коли весь світ занурений у воду. На цій стадії існує багато риб та інших мешканців вод. Від водяних істот в ході еволюції з’являються рослини, як оце дерева і т. д. Від них у ході еволюції з’являються комахи й плазуни, від них    —    птахи, звірі і, врешті-решт, люди. Вінчає цей розвиток поява цивілізованих людей. Цивілізована людина стоїть на роздоріжжі, маючи змогу продовжити свій розвиток і розпочати духовне життя. Тут сказано (сва-дгарма-нішт̣гах̣), що, коли живі істоти досягають рівня цивілізованих форм життя, вони повинні прийняти сва-дгарму, суспільний поділ, заснований на типові діяльності людей та їхніх якостях. Про це йдеться і в «Бгаґавад-ґіті» (4.13):

«Відповідно до трьох ґун матеріальної природи й діяльності, пов’язаної з ними, Я створив чотири класи людського суспільства. Знай же, що хоча Я творець цієї системи, Я незмінний і тому перебуваю поза нею».

В цивілізованому людському суспільстві повинен існувати поділ на класи брахманів, кшатрій, вайшій та шудр, і кожен повинен сумлінно виконувати свої обов’язки, визначені згідно з цим поділом. Цей вірш вказує (сва-дгарма-нішт̣гах̣), що в кінцевому підсумку не має значення, належить людина до брахманів, кшатрій, вайшій чи шудр. Якщо вона вірно й сумлінно виконує визначені їй обов’язки, її вважають за цивілізовану людину. В іншому ж випадку вона нічим не ліпша за тварину. Також тут зазначено, що той, хто виконує свої визначені обов’язки (сва-дгарму) протягом ста життів (наприклад, якщо брахмана виконує обов’язки брахмани протягом ста життів), вона отримує право піднятися на Брахмалоку, планету Господа Брахми. Також існує планета, яку називають Шівалокою, або Садашівалокою, і яка розміщена на межі між духовним і матеріальним світами. Якщо, досягнувши Брахмалоки, жива істота розвивається далі, вона може піднятися на Садашівалоку. Якщо вона стає ще більш достойною, вона може досягнути якоїсь із Вайкунтгалок. Вайкунтгалоки    —    це мета всіх живих істот, навіть півбогів, і досягнути цих планет може тільки відданий, вільний від бажання матеріальної вигоди. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (8.16), від матеріальних страждань не врятуватися навіть на Брахмалоці (а̄брахма-бгувана̄л лока̄х̣ пунар а̄вартіно ’рджуна). Так само не до кінця надійне становище і в жителів Шівалоки, бо Шівалока    —    це планета, яка лежить на межі між духовним і матеріальним світами. Однак той, хто досягає Вайкунтгалоки, досягає найвищої досконалості, яка вінчає еволюціє живої істоти (ма̄м упетйа ту каунтейа пунар джанма на відйате). Іншими словами, цей вірш підтверджує, той, хто належить до цивілізованого людського суспільства і має розвинену свідомість, повинен взятися до практики свідомості Крішни, щоб піднятися на Вайкунтгалоку чи Крішналоку після того, як покине тіло    —    тйактва̄ дехам̇ пунар джанма наіті ма̄м еті со ’рджуна (Б.-ґ. 4.9). Відданий, який повністю розвинув свідомість Крішни і якого не приваблює жодна інша лока, чи планета, навіть Брахмалока й Шівалока, відразу переноситься на Крішналоку (ма̄м еті). Це найвища досконалість життя і вершина еволюційного розвитку.

У писаннях сказано: ваішн̣ава̄на̄м̇ йатга̄ ш́амбгух̣    —    Господь Шіва є найліпшим з усіх відданих. Тому всі віддані Господа Крішни є одночасно відданими Господа Шіви. У Вріндавані є храм Господа Шіви, який називається Ґопішвара. Ґопі поклонялися не лише Господу Шіві, але й Кат’яяні, чи Дурзі, однак вони робили це задля того, щоб здобути милість Господа Крішни. Віддані Господа Крішни ніколи не виявляють неповаги до Господа Шіви. Вони поклоняються Господу Шіві як найпіднесенішому відданому Господа Крішни. Поклоняючись Господу Шіві, віддані просять у Господа Шіви допомогти їм здобути милість Крішни. Вони не просять у нього матеріальної вигоди. У «Бгаґавад-ґіті» (7.20) сказано, що звичайно півбогам поклоняються задля тих чи інших матеріальних здобутків    —    ка̄маіс таіс таір хр̣та-джн̃а̄на̄х̣. Люди поклоняються півбогам під впливом матеріальної хіті, але відданий ніколи цього не робить, тому що на нього не впливає матеріальна хіть. В цьому полягає різниця між поклонінням Господу Шіві, яке виконують віддані, і тим поклонінням, яке виконують асури. Асури поклоняються Господу Шіві, просять у нього якесь благословення, зловживають ним і врешті-решт гинуть від руки Верховного Бога-Особи, що дарує їм звільнення.

Господь Шіва    —    це великий відданий Верховного Бога-Особи, і тому він любить усіх відданих Верховного Господа. Господь Шіва сказав Прачетам, що він дуже дуже любить їх, тому що вони віддані Господа. Господь Шіва милостивий не лише до Прачетах    —    кожен, хто відданий Верховному Богові-Особі, дуже дорогий Господу Шіві. Віддані не лише дорогі Господу Шіві, він шанує їх так само, як Верховного Бога-Особу. Віддані Верховного Господа також поклоняються Господу Шіві як найдорожчому відданому Господа Крішни. Вони не поклоняються йому як окремому Богові-Особі. Як сказано в переліку нама-апарадг, той, хто вважає, що повторювати ім’я Хара (ім’я Шіви)    —    це те саме, що повторювати ім’я Харі, чинить образу. Відданий повинен завжди пам’ятати, що Господь Вішну    —    це Верховний Бог-Особа, а Господь Шіва    —    це Його відданий. Відданого треба шанувати так само, як Верховного Бога-Особу, а іноді навіть більше. Навіть Господь Рама, Сам Бог-Особа, іноді поклоняється Господу Шіві. Якщо Сам Господь поклоняється відданому, чому інші віддані не повинні поклонятися відданму так само, як Господу? З цього вірша випливає, що асурам Господь Шіва дає благословення тільки з почуття обов’язку, а любить він тих, хто віддався Верховному Богові-Особі.

Слід звернути на вжите в цьому вірші слово вівіктам. Не слід думати, що молитви Господа Шіви    —    це молитви якоїсь секти. Молитви Господа Шіви дуже потаємні, і кожен, хто хоче досягнути найвищого блага чи остаточної мети життя, повинен скористатися з цих настанов Господа Шіви і, так само як Господь Шіва, молитися до Верховного Бога-Особи та прославляти Його.

Господь Шіва самохіть прийшов благословити синів царя і зробити щось для них. Він сам прочитав для них цю мантру, щоб вона була ще могутнішою, і порадив царевичам (раджа-путрам) повторювати її. Коли мантру повторює великий відданий, вона стає ще могутнішою. Хоча маха-мантра Харе Крішна сама по собі посідає велику силу, під час посвяти учень чує її від духовного вчителя, бо, пролунавши з вуст духовного вчителя, мантра стає могутнішою. Господь Шіва сказав синам царя уважно слухати його, бо неуважне слухання мантри становить образу.

Коли відданий, отримавши від Господа натхнення, бажає піднести молтиву до Господа, він починає зі слів: «Хвала, хвала Тобі, о Господи!». Господа прославляють тому, що Він очолює всіх свідомих своєї істинної природи душ. У Ведах сказано («Катга Упанішада» 2.2.13): нітйо нітйа̄на̄м̇ четанаш́ четана̄на̄м    —    Верховна Істота, Бог-Особа, очолює всі живі істоти. Існують різні індивідуальні істоти: деякі живуть у матеріальному світі, а деякі    —    в духовному. Тих, хто живе в духовному світі, вважають за цілковито свідомих своєї істинної природи, бо живі істоти, які перебувають на духовному рівні, пам’ятають про своє становище слуги Верховного Господа. Тому в духовному світі всі віддані вічно утверджені у служінні Господу, розуміючи і становище Верховної Істоти, і свою індивідуальну природу. Тому Господа вважають за найдосконалішого з усіх, хто усвідомив свою істинну природу: нітйо нітйа̄на̄м̇ четанаш́ четана̄на̄м. Коли індивідуальна душа твердо усвідомлює, що Господь    —    це Верховна Істота, вона досягає найвищого добробуту. Господь Шіва молиться тут, щоб з Господньої милості цей добробут тривав вічно.

Верховний Господь вседосконалий, і завдяки Його настановам той, хто поклоняється Йому, теж стає досконалим. У «Бгаґавад-ґіті» (15.15) сказано: маттах̣ смр̣тір джн̃а̄нам апоханам̇ ча. Господь перебуває в серці кожного як Наддуша, але Своїм відданим Він милостиво дає настанови, які допомагають їм досягати дедалі вищих рівнів розвитку. Ті, хто отримує настанови від вседосконалої особи, ніколи не заблукають. Це сказано також і в «Бгаґавад-ґіті» (10.10): дада̄мі буддгі-йоґам̇ там̇ йена ма̄м упайа̄нті те. Господь завжди готовий давати настанови чистому відданому, щоб він досягав дедалі вищих рівнів у відданому служінні. Господь дає настанови як Наддуша, сарватма, і тому Господь Шіва віддає Йому шану, кажучи: сарвасма̄ а̄тмане намах̣. Індивідуальну душу називають атмою, а Верховного Господа називають також атмою або Параматмою. Господь перебуває в серці кожного, і тому Його вважають за верховну атму і виявляють Йому всіляку шану. У зв’язку з цим можна згадати молитви Кунті, наведені в Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (1.8.20):

Господь завжди готовий давати настанови парамахамсам, найбільш піднесеним відданим Господа, що цілковито звільнилися від усієї скверни матеріального світу. Господь завжди вчить таких піднесених відданих, пояснюючи їм, як завжди залишатися непохитними на шляху відданого служіння. Так само, вірш атмарама (Бгаґ. 1.7.10) проголошує:

Атмарамою називають того, хто байдужий до матеріального світу і просто намагається пізнати духовну природу. Такі свідомі своєї духовної суті особи поділяються загалом на дві категорії: імперсоналістів та персоналістів. Однак навіть імперсоналісти стають відданими, коли приваблюються трансцендентними якостями Господа. Отже, можна зробити висновок, що Господь Шіва хотів залишатися вірним відданим Верховного Бога-Особи, Ва̄судеви. Як видно з дальших віршів, Господь Шіва аж ніяк не бажає злитися з існуванням Верховного Господа, як прагнуть імперсоналісти. Навпаки, він вважає найбільшим щастям для себе й далі твердо усвідомлювати, що Господь    —    це Верховна Особа. Той, хто усвідомлює це, розуміє також, що всі живі істоти, включно з Господом Шівою, Господом Брахмою та іншими півбогами,    —    це слуги Верховного Господа.

Господь у формі Ґарбгодакашаї Вішну лягає на води океану Ґарбгодака на дні всесвіту, і з Його пупа виростає лотос. На цьому лотосі з’являється Господь Брахма і починає творити матеріальний світ. Отже, Верховний Бог-Особа, Ґарбгодакшаї Вішну,    —    це джерело матеріальних чуттів та їхніх об’єктів. Господь Шіва вважає себе одним з творінь матеріального світу, а це означає, що його чуття підвладні верховному творцю. Верховний Господь відомий також як Хрішікеша, владика чуттів. Це означає, що наші чуття і об’єкти чуттів творить Верховний Господь. Отже, Він може приборкати наші чуття і милостиво залучити їх до служіння володарю чуттів. Перебуваючи в зумовленому стані, жива істота бореться за існування в матеріальному світі й за допомогою своїх чуттів намагається отримати матеріальну насолоду. Однак, якщо жива істота отримає милість Верховного Бога-Особи, ті самі чуття вона може використати на служіння Господу. Господь Шіва бажає ніколи не піддаватися впливу матеріальних чуттів і завжди служити Господу, не осквернюючись матерією. З милості всюдисущого Господа Ва̄судеви жива істота може за Його допомогою задіяти свої чуття у відданому служінні, залишаючись так само непохитною, як Господь у Своїх діях.

Дуже важливими тут є слова ш́а̄нта̄йа кӯт̣а-стга̄йа сва-рочіше. Хоча Господь перебуває в матеріальному світі, Його не турбують хвилі матеріального існування. Однак зумовлені душі зазнають впливу шести перетворень    —    їх турбує голод, спрага, смуток, ілюзія, старість і смерть. Під впливом цих обставин зумовлені душі легко впадають в ілюзію, але Верховного Бога-Особу, як Наддушу, Ва̄судеву, ніколи не турбують ці перетворення. Тому тут сказано, що Він завжди вмиротворений і вільний від турбот (кӯт̣а-стга̄йа), посідаючи велику могутність. Цю могутність тут названо сва-рочіше, і це означає, що завдяки Своєму трансцендентному становищу Він самосяйний. Індивідуальна душа, хоча й існує в променях сяйва Всевишнього, через свої крихітні розміри іноді падає з цього сяйва й опиняється на рівні матеріального, зумовленого життя. Отже, кожне зумовлена дшуа в матеріальному всесвіті може стати досконалою і вічно залишатися такою, якщо вона віддасться під захист Ва̄судеви і буде віддано служити Йому.

Весь усесвіт підтримують єднальні сили Верховного Господа, що в цьому аспекті відомий як Санкаршана. Матеріальні вчені відкрили закон всесвітнього тяжіння, під впливом якого об’єкти матеріальної енерґії притягують один до одного, але повелитель усіх єднальних сил може також зруйнувати все нищівним вогнем, що виривається з Його рота. Як це відбувається, описано в одинадцятій главі «Бгаґавад-ґіти», що змальовує всесвітню форму Господа. Повелитель єднальних сил одночасно посідає і руйнівну енерґію, якою Він розпорошує цей світ. Санкаршана    —    це повелитель єднання і розпаду, а Прад’юмна, інший аспект Господа Ва̄судеви, відповідає за розвиток всесвіту і його підтримання. Треба звернути увагу на вжите в цьому вірші слово сӯкшма̄йа. В грубому матеріальному тілі містяться також тонкі матеріальні тіла, які складаються з розуму, інтелекту й его. Господь у Своїх різних аспектах (як Ва̄судева, Аніруддга, Прад’юмна і Санкаршана) підтримує як грубі, так і тонкі матеріальні елементи цього світу. Як згадано в «Бгаґавад-ґіті», до грубих матеріальних елементів належать земля, вода, вогонь, повітря й ефір, а до тонких    —    розум, інтелект та его. Всі вони перебувають під владою Верховного Бога-Особи, що проявляється як Ва̄судева, Санкаршана, Прад’юмна й Аніруддга. Це докладніше пояснює наступний вірш.

Хр̣шікеш́ендрійа̄тмане    —    чуттями керує розум, а розумом керує Аніруддга. Для того щоб виконувати віддане служіння, треба зосередити розум на лотосових стопах Крішни, тому Господь Шіва благає милості в повелителя розуму, Господа Аніруддги, щоб той допоміг йому зосередити розум на лотосових стопах Господа. У «Бгаґавад-ґіті» (9.34) сказано: ман-мана̄ бгава мад-бгакто мад-йа̄джі ма̄м̇ намаскуру. Щоб виконувати віддане служіння, розум треба залучити до медитації на лотосові стопи Господа. Також у «Бгаґавад-ґіті» (15.15) сказано: маттах̣ смр̣тір джн̃а̄нам апоханам̇ ча    —    пам’ять, знання і забуття походять від Господа. Тому, якщо Господь Аніруддга задоволений нами, Він може допомогти нам скерувати свій розум на служіння Господу. З цього вірша також видно, що в одному зі Своїх поширень Господь Аніруддга є богом Сонця. Панівне божество Сонця    —    це поширення Господа Аніруддги, і тому Господь Шіва в цьому вірші молиться також до бога Сонця.

У Своєму четвірному поширенні (як Ва̄судева, Санкаршана, Прад’юмна й Аніруддга) Господь Крішна керує всією психічною діяльністю, тобто мисленням, почуттями, бажаннями та вчинками. Господь Шіва молиться до Господа Аніруддги як до бога Сонця, панівного божества грубих матеріальних елементів, які утворюють зовнішнє матеріальне тіло. Як пояснює Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура, слово парамахам̇са    —    це одне з імен бога Сонця. Також бога Сонця згадано тут слово нібгр̣та̄тмане, яке вказує на те, що Сонце, керуючи дощами, підтримує життя на всіх планетах. Бог Сонця випаровує воду з морів та океанів, формує пару в хмари і поширює їх по всьому суходолу. Коли випадає достатньо дощів, земля родить збіжжя, яке підтримує живих істот на всіх планетах. Також бога Сонця названо тут словом пӯрн̣а, «довершений», тому що його проміння ніколи не вичерпується. Протягом мільйонів років від створення всесвіту бог Сонця постачає всім тепло і світло, але його енерґія не вичерпується.

Парамахамсами називають людей, які цілковито очистилися від будь-якої скверни. Коли людині не бракує сонячного світла, її розум стає чистим і спокійним, і таким чином бог Сонця піднімає розум живої істоти на рівень парамахамс. Отож Господь Шіва просить Аніруддгу дарувати йому милість і зробити його розум досконало чистим, щоб його можна було залучити до відданого служіння Господу. Як вогонь стерилізує всі нечистоти, бог Сонця також все очищує, і передусім він очищує від бруду розум, допомагаючи людині піднятися на рівень духовного знання.

Слово сварґа означає досягнення вищих, чи райських планетних систем, а слово апаварґа означає «звільнення». Ті, хто прив’язався до описаної в Ведах діяльності категорії карма-канди, заплутуються в трьох ґунах матеріальної природи. Тому «Бгаґавад-ґіта» закликає піднятися понад сферою корисливої діяльності. Існують різні типи звільнення, чи мукті. Найліпше мукті    —    це віддане служіння Верховному Господу. Господь Аніруддга допомагає не лише корисливим трудівникам, даючи їм змогу піднятися на вищі планетні системи, але й відданим, які віддано служать Йому, підтримуючи їх за допомогою Своєї невичерпної енерґії. Як тепло є джерелом матеріальної енерґії, так натхнення, яке дарує Господь Аніруддга, являє собою енерґію, що дає змогу виконувати віддане служіння.

Коли жива істота народжується в матеріальному світі, і особливо в тілі людини, вона стає зобов’язана півбогам, святим і всім живим істотам. У шастрах сказано: деварші-бгӯта̄пта-нр̣н̣а̄м̇ пітр̣н̣а̄м. Отже, кожен зобов’язаний своїм предкам, родоначальникам. Господь Шіва молить Господа Аніруддгу про силу, потрібну, щоб звільнитися від усіх зобов’язань пітам, півбогам, звичайним живим істотам та святим і повністю присвятити себе відданому служінню Господу. У «Шрімад-Бгаґаватам» сказано:

Той, хто повністю присвячує себе відданому служінню Господу, стає вільним від усіх зобов’язань перед півбогами, святими, пітами (предками) та всіма іншими живими істотами. Тому Господь Шіва просить Господа Аніруддгу дарувати йому силу, щоб він звільнився від цих зобов’язань і повністю віддав себе на служіння Господу.

Сома, панівне божество Місяця, дає живій істоті змогу насолоджуватися за допомогою язика смаком їжі. Господь Шіва просить у Господа Аніруддги дати йому змогу насолоджуватися тільки смаком Господнього прасаду. Шріла Бгактівінода Тгакура в одному з віршів пише, що серед усіх чуттів язик    —    найгрізніший ворог живої істоти. Той, хто приборкав язик, може легко приборкати всі інші чуття. Язик може приборкати лише той, хто харчується прасадом, офірованим Божеству. Саме про це Господь Шіва просить Господа Аніруддгу. Він просить Господа Аніруддгу допомогти йому задовольнятися тільки прасадом, офірованим Господу (тр̣пті-да̄йа).

Як індивідуальне тіло живої істоти складається з мільйонів клітин та мікроорганізмів, так всесвітнє тіло Верховного Господа складається з індивідуальних тіл усіх живих істот. Господь Шіва кланяється всесвітньому тілу, яке містить у собі всі інші тіла, і прохає дати всім можливість повністю присвятити своє тіло відданому служінню. Індивідуальне тіло складається з окремих чуттів, і всі ці чуття треба залучити до відданого служіння. Наприклад, орган нюху, ніс, треба залучити до вдихання пахощів запропонованих лотосовим стопам Господа квітів, руки    —    до прибирання храму Господа і т. д. Господь    —    це життєве повітря кожної живої істоти, а отже всі три світи підтримує саме Він. Саме Він може і спонукати кожну живу істоту присвятити всі свої фізичні та психічні здібності на виконання свого справжнього обов’язку. Кожна жива істота повинна служити Верховному Богові-Особі своєю праною (життям), артгою (багатством), інтелектом і словами. У «Шрімад-Бгаґаватам» (10.22.35) сказано:

Навіть якщо хтось хоче віддати себе служінню Господу, без Господнього дозволу це не вдасться зробити. Господь Шіва підносить усі ці молитви для того, щоб показати живим істотам, як виконувати віддане служіння Господу.

Веди називають шабда-брахмою. Існує багато речей, недоступних нашим недосконалим чуттям, однак звуки священних писань являють собою джерело істинного знання. Веди називають шабда-брахмою, тому що отримане з них знання являє собою вищу істину. Веди, шабда-брахма, являють собою вище знання, тому що відкривають нам Верховного Бога-Особу. Однак суть шабда-брахми    —    це мантра Харе Крішна. Тому, хто повторює ці трансцендентні звуки, відкривається суть усього матеріального і духовного. Звуки Харе Крішна невідмінні від Бога-Особи. Людина пізнає світ за допомогою звуків, які передаються через повітря. Звуки можуть бути як духовні, так і матеріальні, однак без звуку неможливо щось збагнути. У Ведах сказано: антар бахіш́ ча тат сарвам̇ вйа̄йа на̄ра̄йан̣ах̣ стгітах̣    —    «Нараяна пронизує все й існує як всередині всього, так і зовні». Це підтверджено також і в «Бгаґавад-ґіті» (13.34):

«О сину Бгарати, як Сонце саме освітлює весь усесвіт, так жива істота й Наддуша осявають усе тіло свідомістю».

Іншими словами, свідомість душі й Наддуші пронизують усе: обмежена свідомість живої істоти пронизує все матеріальне тіло, а верховна свідомість Господа пронизує весь усесвіт. Свідомість пронизує тіло завдяки присутності душі, і так само все у всесвіті функціонує належним чином завдяки присутності Верховної Душі, Крішни. Майа̄дгйакшен̣а пракр̣тіх̣ сӯйате са-чара̄чарам    —    «Матеріальна природа діє під Моїм керівництвом, сину Кунті, проявляючи всі рухомі й нерухомі істоти» (9.10).

Отже, Господь Шіва молиться до Бога-Особи, прохаючи дарувати нам милість і дати змогу просто за допомогою мантри Харе Крішна пізнати все суще в матеріальному і духовному світах. Варто відзначити вжите в цьому вірші слово амушмаі, що вказує на найліпшу мету, якої слід прагнути, досягнувши вищих планетних систем. Занурені в корисливу діяльність люди (кармі) за рахунок своїх вчинків досягають вищих планетних систем, ґ’яні, що прагнуть злитися воєдино з сяйвом Верховного Господа, досягають свого бажаного стану єдності з Господом, але віддані, які прагнуть особистого товариства Господа, піднімаються на Вайкунтгалоки чи на Ґолоку Вріндавану. Господь описаний у «Бгаґавад-ґіті» (10.12) словами павітрам̇ парам, «верховна чистота». Це підтверджено також і в цьому вірші. Шукадева Ґосвамі пояснює, що пастушки, які гралися з Господом Крішною, не були звичайними живими істотами. В попередніх життях вони робили дуже багато праведних вчинків, поки нарешті отримали змогу особисто спілкуватися з Верховним Богом-Особою. Досягнути Господа можуть тільки чисті істоти, і тому Його називають найчистішим з чистих.

Верховний Бог-Особа перебуває в кожному серці, всі нахили та антипатії живої істоти походять від Нього. Це підтверджено в «Бгаґавад-ґіті» (15.15):

«Я перебуваю в серці кожного, і пам’ять, знання й забуття походять від Мене».

Асурам Верховний Бог-Особа допомагає забути про Нього, а відданим Він допомагає пам’ятати про Нього. Антипатії живої істоти теж походять від Верховного Бога-Особи. Згідно з «Бгаґавад-ґітою» (16.7), правр̣ттім̇ ча нівр̣ттім̇ ча джана̄ на відур а̄сура̄х̣    —    асури не знають, до якої діяльності треба розвивати схильність, а до якої    —    відразу. Хоча асури налаштовані проти відданого служіння, треба розуміти, що ця антипатії до відданого служіння також походить від Верховного Бога-Особи. Асури не хочуть виконувати відданого служіння Господу, і тому Господь ізсередини вчить їх, як забути про Нього. Що ж до звичайних кармі, то вони бажають піднятися на Пітрілоку, про що згадано в «Бгаґавад-ґіті» (9.25): йа̄нті дева-врата̄ дева̄н пітР̣̄н йа̄нті пітр̣-врата̄х̣    —    «Ті, хто поклоняється півбогам, народяться серед півбогів, а ті, хто поклоняється предкам, відправляться до предків».

Особливої уваги в цьому вірші заслуговує слово дух̣кга-да̄йа. Невідданим доводиться знову й знову кружляти у круговерті народжень і смертей. Це пов’язано з великими стражданнями. Людина досягає у своєму житті того чи іншого становища внаслідок своїх власних дій, і тому асурам доводиться зазнавати жорстоких страждань.

Варто звернути увагу на слова кр̣шн̣а̄йа акун̣т̣га-медгасе, що лунають у цьому вірші. Сучасні вчені дійшли у своїй розумовій діяльності до нездоланної межі, відкривши принцип невизначеності. Насправді, жива істота не може не бути обмеженою у своїй розумовій діяльності рамками часу й простору. Жива істота    —    це ан̣у, крихітна частка Верховної Душі, і тому її мозок також крихітний і не може вмістити безмежного знання. Однак це не означає, що мозок Верховного Бога-Особи також обмежений. Він не може вмістити безмежного знання. У «Бгаґавад-ґіті» (7.26) Господь каже:

«О Арджуно! Я є Верховний Бог-Особа, тож Мені відомо все, що відбувалося в минулому, все, що відбувається тепер, і все, що гряде. Я також знаю кожну живу істоту, Мене ж не знає ніхто».

Крішна знає все, але ніхто не може пізнати Крішну, не отримавши Його милість. Отож для Крішни і для Його представника не існує принципу невизначеності. Твердження Крішни досконалі й цілком певні. Вони справедливі для минулого, теперішнього й майбутнього. Для того, хто знає точно, що саме каже Крішна, також немає ніякої невизначеності. Рух свідомості Крішни спирається на «Бгаґавад-ґіту», яка вона є і як її повідав Господь Крішна. Для тих, хто бере участь в цьому русі, немає ніякої невизначеності.

Звертаючись до Господа Крішни, Господь Шіва називає Його тут також а̄ш́іша̄м ӣш́а. Великі святі, мудреці й півбоги можуть дарувати благословення звичайним живим істотам, але самі вони отримують благословення від Верховного Бога-Особи. Без благословення Крішни ніхто не може давати благословення іншим. Слово манаве, що означає «верховному Ману», також привертає до себе увагу. Верховним Ману в ведичних писаннях називають Сваямбгуву Ману, що є втіленням Крішни. Всі Ману    —    це вповноважені втілення Крішни (манвантара-аватари). За один день Брахми з’являється чотирнадцять Ману, за один місяць    —    420, за рік    —    5 040, а за життя Брахми    —    504 000 Ману. Всі Ману виконують роль провідників людства, а Крішна    —    це найвищий провідник людства. Також слово манаве може означати «найвища досконалість в повторенні мантр». Мантра звільняє зумовлену душу від рабства. Просто повторюючи мантру Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе можна звільнитися від чого завгодно.

Ка̄ран̣а̄тмане    —    все має якусь причину. Цей вірш підважує теорію про те, що світ виник випадково. Все має якусь причину, і тому про випадковість тут не може бути й мови. Не знаходячи справжньої причини, так звані філософи та вчені безглуздо проголошують, що всім керує випадок. Як сказано в «Брахма-самхіті», Крішна    —    це причина всіх причин. Тому тут Його теж названо ка̄ран̣а̄тмане. Його особа    —    це першопричина всього сущого, корінь усього і сім’я всього. Як сказано у «Веданта-сутрі» (1.1.2), джанма̄дй асйа йатах̣    —    Абсолютна Істина являє собою найвищу причину всіх творінь.

Також важливі в цьому вірші слова са̄н̇кгйа-йоґеш́вара̄йа. У «Бгаґавад-ґіті» Крішну названо Йоґешварою, володарем усіх містичних сил. Той, хто не посідає незбагненних містичних сил, не може бути Богом. За епохи Калі багато людей, котрі посідають якусь дрібку містичних сил, проголошують себе Богом, але таких псевдо-богів можна визнати лише за дурнів, бо тільки Крішна є тою Верховною Особою, яка володіє всіма формами йоґічної та містичної досконалості. Засновником популярної нині санкг’я-йоґи був Капіла-атеїст, однак первісну філософію санкг’я-йоґи виклав інший Капіла, що був сином Девахуті і втіленням Крішни. Також санкг’я-йоґи вчив Даттатрея, ще одне втілення Крішни. Отже, Крішна    —    це джерело всіх систем санкг’я-йоґи та всіх містичних сил.

Окремо розглянути варто також слова пуруша̄йа пура̄н̣а̄йа. У «Брахма-самхіті» Крішну названо аді-пурушею, первинною особою або первинним володарем насолоди. У «Бгаґавад-ґіті» Крішна також описаний як пура̄н̣а-пуруша, найстаріша особа. Хоча Він найстаріший за всіх, Він одночасно й наймолодший з усіх, нава-йаувана. Також треба розглянути вжите в цьому вірші слово дгарма̄йа. Крішна    —    це основоположник усіх релігійних засад, і тому в «Бгаґаватам» сказано: дгармам̇ ту са̄кша̄д бгаґават-пран̣ітам (Бгаґ. 6.3.19). Запровадити нову релігію неможливо, тому що релігія вже існує    —    її засади встановив Господь Крішна. У «Бгаґавад-ґіті» Крішна пояснює нам суть предвічної дгарми і прохає облишити всі інші різновиди релігійних засад. Істинна дгарма полягає в тому, щоб віддатися Крішні. У «Махабгараті» (Вана-парва 88.221) також сказано:

Як пояснює цей вірш, ті, хто досконало пізнав Веди, хто став досконалим віпрою, чи знавцем Вед, хто знає суть духовного життя, називають Крішну, Верховну Особу, своєю санатана-дгармою. Тому Господь Шіва навчає нас засад санатана-дгарми.

Всі діють під впливом его. Тому Господь Шіва намагається очиститися від оманного его за допомогою милості Верховного Бога-Особи. Господь Шіва, чи Рудра, сам є владикою его, і тому він непрямо дає зрозуміти, що прагне з милості Господа очиститися, щоб у ньому пробудилося його істинне его. Звичайно, Господь Рудра завжди пробуджений у духовному розумінні, але для нашого добра він показує, як треба молитися. Імперсоналісти вважають, що чисте его    —    це розуміння ахам̇ брахма̄смі, тобто «Я не тіло, я духовна душа». Однак духовна душа, котра повернулася на своє істинне становище, виконує віддане служіння. Тому Господь Шіва молиться про те, щоб і його розум, і його дії були присвячені відданому служінню Верховному Господу згідно з приписами Вед. Саме так очищуються від оманного его. Слово четах̣ означає «знання». Без досконалого неможливо досконало діяти. Істинне джерело знання    —    це ва̄чах̣, або звук ведичних настанов. Слово ва̄чах̣, або «звук», у цьому вірші вказує на звук Вед. Все творіння постає зі звуку. Чистий і вільний від скверни звук породжує досконале знання і досконалу діяльність. Досягнути такої досконалості можна повторюючи маха-мантру: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Отже, Господь Шіва знову й знову молиться про те, щоб він зміг очистити тіло, розум і свої вчинки, за допомогою чистих приписів Вед піднявшись на рівень чистого знання й діяльності. Господь Шіва просить Верховного Бога-Особу зробити так, щоб його розум, чуття й слова були повністю зосереджені лише на відданому служінні.

У шруті, у веда-мантрі, сказано, що Верховна Абсолютна Істина    —    це сарва-ка̄мах̣ сарва-ґандгах̣ сарва-расах̣, або расо ваі сах̣, тобто Він джерело всіх сповнених насолоди стосунків (рас). Ми маємо різні чуття: зір, смак, нюх, дотик тощо,    —    і всі ці бажання наших чуттів можна задовольнити тільки залучивши їх до служіння Господу. Хр̣шікен̣а хр̣шікеш́а-севанам̇ бгактір учйате    —    «Виконувати бгакті означає задіювати всі чуття в служінні володарю чуттів, Хрішікеші» («Нарада-панчаратра»). Однак матеріальні чуття неможливо залучити до служіння Господу, тому треба звільнитися від усіх матеріальних позначень. Сарвопа̄дгі-вінірмуктам̇ тат-паратвена нірмалам    —    треба очиститися, звільнившись від усіх позначень і оманного его. Якщо ми використовуємо чуття в служінні Господу, це дає змогу досконало задовольнити всі бажання й вимоги наших чуттів. Тому Господь Шіва прагне споглядати Господа в образі, який буддисти, послідовники філософії Будди, не можуть навіть уявити собі.

Імперсоналісти й послідовники філософії порожнечі теж повинні споглядати образ Абсолюту. В буддійських храмах встановлені форми зануреного в медитацію Господа Будди, але їм не поклоняються так, як поклоняються храмовим формам Господа вайшнави. Вайшнави поклоняються Радга-Крішні, Сіта-Рамі чи Лакшмі-Нараяні. Члени різних вайшнавських сампрадай (шкіл) поклоняються або Радга-Крішні, або Лакшмі-Нараяні. Господь Шіва прагне насолодитися спогляданням того образу, який прагнуть споглядати всі віддані. Тут підкреслено: рӯпам̇ прійатамам̇ сва̄на̄м    —    Господь Шіва хоче бачити образ, який дуже дорогий відданим. Слово сва̄на̄м теж дуже важливе, бо воно вказує на те, що віддані дуже й дуже дорогі Верховному Богові-Особі. Ґ’яні, йоґи та кармі не так дорогі Господу, адже кармі хочуть бачити Верховного Бога-Особу як виконавця своїх вимог, ґ’яні хочуть бачити Його єдиним з собою, а йоґи хочуть бачити Його в частковому прояві Параматми, присутньої в їхньому серці. Однак бгакти, віддані, прагнуть бачити Його в усій Його досконалості. У «Брахма-самхіті» (5.30) сказано:

«Я поклоняюся Ґовінді, предвічному Господу, що майстерно грає на флейті. Його очі схожі на пелюстки розпущеного лотоса, голова Його прикрашена павичевими перами, прекрасне тіло кольором скидається на синю хмару, а Його неповторна врода зачаровує мільйони богів кохання». Господь Шіва прагне побачити Верховного Бога-Особу таким, яким Його змальовано в цьому вірші, тобто таким, яким Він являє Себе бгаватам, відданим. Господь Шіва хоче побачити Господа в усій Його досконалості, а не так, як Його бачать імперсоналісти чи послідовники філософії порожнечі. Хоча в усіх Своїх формах Господь залишається єдиним (адваітам ачйутам ана̄дім), все таки Його образ юного коханця ґопі та друга пастушків (кішора-мурті) найдосконаліший з усіх. Тому вайшнави вважають образ Господа, який Він проявляє у Своїх вріндаванських розвагах за головну Його форму.

Після нестерпної літньої спеки вигляд темних хмар у небі дуже тішить око. У «Брахма-самхіті» сказано: барха̄ватам̇сам асіта̄мбуда-сундара̄н̇ґам    —    волосся Господа прикрашає павичеве перо, а Його тіло скидається кольором на темну хмару. Слово сундара, як і сніґдга, означає «чарівне». Кандарпа-кот̣і-каманійа    —    врода Крішни так зачаровує, що з нею не може зрівнятися навіть краса мільйонів богів любові. Господь в образі Вішну прикрашений розкішними оздобами, і саме цей образ Нараяни, чи Вішну, володаря незрівнянниз багатств, хоче побачити Господь Шіва. Загалом поклоніння Господу починається з поклоніння Нараяні, чи Вішну, а поклоніння Господу Крішні та Радзі    —    це потаємніша форма поклоніння. Господу Нараяні поклоняються згідно з засадами панчаратріка-відгі, реґламентованого відданого служіння, тоді як Господу Крішні поклоняються згідно з засадами бгаґавата-відгі. Щоб поклонятися Господу згідно з засадами бгаґавата-відгі,спочатку треба пройти через очисний процес панчаратріка-відгі. Віддані-неофіти поклоняються Господу згідно з правилами панчаратріка-відгі, викладеними в «Нарада-панчаратрі». Віддані-неофіти не можуть наблизитися до Радга-Крішни, тому Божествам у храмі поклоняються згідно з правилами поклоніння Лакшмі-Нараяні. Хоча Божества можуть бути віґрахою, чи формою Радга-Крішни, поклоніння відданих-неофітів цим Божествам вважають за поклоніння Лакшмі-Нараяні. Поклоніння, засноване на правилах панчаратріка-відгі, називається відгі-марґа, а поклоніння, засноване на засадах бгаґавата-відгі, називається раґа-марґа. Засади раґа-марґи викладені лише для тих відданих, котрі піднялися на рівень відданого служіння жителів Вріндавани.

Жителі Вріндавани    —    ґопі, мати Яшода, Нанда Махараджа, пастушки, корови та всі інші    —    перебувають на рівні раґа-марґи, чи бгаґавата-марґи. Їх пов’язують із Крішною п’ять різновидів стосунків, чи рас    —    дас’я, сакг’я, ватсал’я, мадгур’я і шанта. Однак, хоча на шляху бгаґавата-марґи існують усі п’ять рас, цей шлях призначений передусім для відданих у настроях ватсал’ї та мадгур’ї, тобто стосунків батьківської любові та кохання. Щоправда, існує також віпраламбга-сакг’я, вища форма поклоніння Господу в братерських стосунках, якими насолоджуються пастушки. Хоча пастушки перебувають у дружніх стосунках із Крішною, ця дружба відрізняється від дружби в настрої айшвар’ї, що існує між Крішною та Арджуною. Коли Арджуна побачив вішва-рупу, велетенську всесвітню форму Господа, він злякався і став прохати пробачення в Крішни за те, що колись ставився до Крішни як до звичайного друга. Однак пастушки, вріндаванські друзі Крішни, іноді катаються в Нього на плечах. Вони ставляться до Крішни як до рівного собі і тому ніколи не бояться Його й ніколи не прохають у Нього пробачення. Отже, на шляху раґа-марґи, чи бгаґавата-марґи, існує вища форма дружби з Крішною, віпраламбга-сакг’я. Дружба, батьківська любов і кохання проявляються у Вріндавані на рівні раґа-марґи.

Безпринципні люди намагаються перескочити на рівень раґа-марґи відразу, не вдаючись відгі-марґи, реґламентованого служіння Крішні, заснованого на правилах панчаратріка-відгі. Таких людей називають сахаджіями. Є також демони, які з насолодою розповідають про Крішну та про Його розваги з ґопі, виправдовуючи Крішниним прикладом свою розпусність. Такі демони, друкуючи книжки й пишучи вірші, засновані на засадах раґа-марґи, поза сумнівом, прямують до пекла. На жаль, разом з собою вони ведуть у пекло також інших. Віддані, які намагаються розвивати свідомість Крішни, повинні пильнуватися таких демонів. Вони повинні строго дотримуватися засад відгі-марґи, які реґламентують поклоніння Лакшмі-Нараяні, хоча Господь присутній у храмі як Радга-Крішна. Радга-Крішна вміщують у собі Лакшмі-Нараяну, тому, коли відданий поклоняється Господу згідно з засадами реґламентованого служіння, Господь приймає це служіння в Своєму аспекті Лакшмі-Нараяни. У «Нектарі відданості» докладно пояснено, як треба поклонятися Радга-Крішні, чи Лакшмі-Нараяні, згідно з засадами відгі-марґи. У поклонінні, яке засновується на засадах відгі-марґи, треба стерегтися шістдесяти чотирьох типів образ, але в поклонінні раґа-марґи про ці образи немає мови, тому що віддані, які поклоняються Господу в дусі раґа-марґи, перебувають на такому високому рівні, що просто не можуть вчинити ніяких образ. Але якщо ми не будемо виконувати приписів відгі-марґи й не навчимо свої очі розпізнавати образи, ми не зможемо проґресувати в духовному житті.

Змальовуючи Крішнину вроду, Господь Шіва вживає слова ча̄рв-а̄йата-чатур-ба̄ху суджа̄та-ручіра̄нанам. Ці слова містять опис прекрасної чотирирукої форми Нараяни, чи Вішну. Ті, хто поклоняється Господу Крішні, називають Його суджа̄та-ручіра̄нанам. До вішну-таттви належать тисячі й мільйони різних форм Верховного Господа, але з усіх цих форм найпрекрасніша    —    це форма Крішни. Тому віддані, які поклоняються Крішні, описують Його словами суджа̄та-ручіра̄нанам.

Чотири руки Господа Вішну виконують різні функції. Руки, що тримають лотос і мушлю, призначені для відданих, а дві інші руки, які тримають диск і булаву, призначені для демонів. Насправді всі руки Господа являють собою джерело благословень    —    як ті, які тримають мушлю чи квіти, так і ті, які тримають диск чи булаву. Однак демони, які досягають духовного світу, потрапляють у сяйво безособистісного Брахмана, тоді як віддані здобувають доступ на планети Вайкунтги. Що ж до відданих Господа Крішни, то вони відразу ж переносяться на планету Ґолока Вріндавана.

Вроду Господа порівнюють до потоків дощу, бо чим більше йдуть дощі під час сезону дощів, тим більше люди радіють їм. Після нестерпної літньої спеки дощовий сезон дарує людям велику втіху. В селах люди виходять надвір і радісно підставляють себе під дощові потоки. Зовнішність Господа порівнюють до хмар, які вкривають небо під час сезону дощів. Господня краса дарує відданим велику насолоду, тому що вона являє собою поєднання всього прекрасного. Тому в вірші вроду Господа описано словами сарва-саундарйа-сан̇ґрахам. Ніхто не може знайти в тілі Господа якийсь ґандж чи якусь частину, яка б не була прекрасною. Тіло Господа    —    пурнам. В Бога все досконале: Його творіння, Його краса і Його тіло. Усе це таке досконале, що, просто споглядаючи Господню красу, можна повністю вдовольнити всі свої бажання. Слово сарва-саундарйа вказує на те, що в матеріальному й духовному світах існує багато проявів краси, але Господь вміщує в Собі всю цю красу. Красою Господа можуть насолоджуватися як матеріалісти, так і трансценденталісти. Верховний Господь приваблює всіх, як демонів, так і відданих, як матеріалістів, так і ідеалістів, і тому Його називають Крішна. Так само всіх приваблюють і Його віддані. Як зазначено в «Шад-ґосвамі-стотрі», дгіра̄дгіра-джана-прійау    —    Ґосвамі однаково дорогі як для дгір (відданих), так і для адгір (демонів). Коли Господь Крішна був присутній у Вріндавані, це не дуже тішило демонів, але присутність шести Ґосвамі у Вріндавані радувала навіть демонів. В цьому проявляється чарівність стосунків Господа з Його відданими: іноді Він влаштовує так, що Його відданих вшановують більше, ніж Його самого. Наприклад, під час битви на Курукшетрі Господь Крішна лише давав настанови, а вся слава переможця дісталася Арджуні. Німітта-ма̄трам̇ бгава савйаса̄чін    —    «Ти, о Сав’ясачі [Арджуна], можеш бути лише знаряддям у цій битві» (Б.-ґ. 11.33). Саме Господь влаштував усе так, щоб переміг Арджуна, але слава за перемогу пішла Арджуні. Так само, все в русі свідомості Крішни відбувається згідно з пророцтвом Господа Чайтан’ї, але слава за це йде щирим слугам Господа Чайтан’ї. Тому Господь Шіва називає тут Господа сарва-саундарйа-сан̇ґрахам.

Слово прахасіта̄па̄н̇ґа, яким Господь Шіва описує усміх Крішни та Його скісні погляди, які Господь кидає на Своїх відданих, насамперед нагадує про стосунки Господа з ґопі. Поглиблюючи кохання в серцях ґопі, Крішна завжди жартує з ними. Мушля, булава, диск і лотос можуть бути або в руках Господа, або на Його долонях. Згідно з хіромантією, долоні великих осіб прикрашають знаки мушлі, булави, лотоса й диску, а насамперед ці знаки вирізняють Верховного Бога-Особу.

Кільця волосся на плечах у лева виглядають дуже красиво. Плечі Господа скидаються на левові, але завдяки ґірляндам та намистові, а також медальйону з Каустубгою перевершують красу левових плечей. Груди Господа відзнячають лінії Шріватса, знак богині щастя. Завдяки цьому груди Господа затьмарюють красу каменю, на якому перевіряють золото. Чорний крем’янистий камінь, об який труть золото, перевіряючи його цінність, вкритий золотими смужками і тому виглядає дуже гарно. Однак груди Господа своєю красою затьмарюють навіть такий камінь.

Весь усесвіт постав зі стебла лотоса, який виріс із пупа Господа. Господь Брахма сидить на вершині цього лотоса і творить весь усесвіт. Пуп Господа такий глибокий і закручений, що здається, ніби всесвіт знову прагне згорнутися й увійти назад у нього, притягуючись Господньою красою. Пуп Господа і складки на Його животі підкреслюють красу Його тіла. Усі ці деталі зовнішності Господа доводять, що Абсолютна Істина    —    це Бог-Особа. Імперсоналісти не розуміють краси Господнього тіла, яке змальовує в цих молитвах Господь Шіва. Хоча імперсоналісти завжди поклоняються Господу Шіві, вони не розуміють молитв Господа Шіви, в яких змальовано зовнішність Господа Вішну. Господа Вішну називають ш́іва-вірін̃чі-нутам (Бгаґ. 11.5.33), тому що Йому завжди поклоняються Господь Брахма і Господь Шіва.

Господь Шіва    —    це один з дванадцяти згаданих у «Шрімад-Бгаґаватам» великих авторитетів (Бгаґ. 6.3.20). До них належать Сваямбгу, Нарада, Шамбгу, Кумара, Капіла, Ману, Прахлада, Джанака, Бгішма, Балі, Вайясакі, чи Шукадева Ґосвамі, і Ямараджа. Імперсоналісти, що переважно поклоняються Господу Шіві, повинні повчитися від нього і дізнатися про трансцендентну сач-чід-ананда-віґраху, форму Господа. Тут Господь Шіва милостиво докладно змальовує зовнішність Господа. Тому твердження імперсоналістів про те, що Господь не має ніякої форми, з усіх поглядів неприйнятне.

Господь Шіва дав авторитетний опис Господньої зовнішності, а тепер хоче побачити лотосові стопи Господа. Коли відданий хоче побачити трансцендентний образ Господа, він починає свою медитацію на тіло Господа, звертаючи свій погляд на Його стопи. «Шрімад-Бгаґаватам» вважають за трансцендентне звукове втілення Господа, і дванадцять його Пісень пов’язують з різними частинами трансцендентного тіла Господа. Першу й Другу пісні «Шрімад-Бгаґаватам» вважають за лотосові стопи Господа. Отже, Господь Шіва радить спочатку звернути свій погляд на лотосові стопи Господа. Також це означає, що серйозний читач «Шрімад-Бгаґаватам» повинен починати з серйозного вивчення Першої й Другої пісень.

Прекрасні лотосові стопи Господа порівнюють до пелюсток лотосової квітки, яка розквітла осінньої пори. Згідно з законами природи, восени каламутні чи брудні води річок та озер стають чистими й прозорими. Лотоси, які розпускаються цієї пори, виглядають особливо яскравими й прекрасними. Лотос теж порівнюють до лотосових стіп Господа, а його пелюстки порівнюють до нігтів на Господніх стопах. Як засвідчує «Брахма-самхіта», нігті на Господніх стопах випромінюють яскраве сяйво. А̄нанда-чінмайа-сад-уджджвала-віґрахасйа    —    кожен з членів трансцендентного тіла Господа утворений з вічного сяйва, або а̄нанда-чінмайа-сад-уджджвала. Як сонячне світло розсіює темряву матеріального світу, так сяйво Господнього тіла відразу ж проганяє темряву з серця зумовленої душі. Іншими словами, кожен, хто серйозно бажає збагнути трансцендентну науку і побачити трансцендентний образ Господа, повинен передусім постаратися відкрити для себе лотосові стопи Господа, вивчивши Першу й Другу пісні «Шрімад-Бгаґаватам». Коли відданий бачить лотосові стопи Господа, всі сумніви й страхи в його серці повністю зникають.

Як сказано у «Бгаґавад-ґіті», для того щоб духовного розвиватися, треба стати безстрашним    —    абгайам̇ саттва-сам̇ш́уддгіх̣ (Б.-ґ. 16.1). Страх виникає через зв’язок з матерією. У «Шрімад-Бгаґаватам» (11.2.37) теж сказано: бгайам̇ двітійа̄бгінівеш́атах̣ сйа̄т    —    страх являє собою породження тілесної концепції життя. Доки людина думає, що вона матеріальне тіло, вона відчуває страх, а щойно вона звільняється від цієї матеріальної концепції, вона досягає рівня брахма-бгути, тобто усвідомлює свою істинну природу, і відразу ж стає безстрашною    —    брахма-бгӯтах̣ прасанна̄тма̄ (Б.-ґ. 18.54). Не звільнившись від страху, не можливо відчувати радість. Бгакти, чи віддані, вільні від страху і завжди сповнені радості, тому що вони постійно служать лотосовим стопам Господа. Також у «Шрімад-Бгаґаватам» сказано:

Практикуючи бгаґавад-бгакті-йоґу, людина стає безстрашною і радісною. Не ставши безстрашним і радісним, неможливо збагнути науку про Бога. Бгаґават-таттва-віджн̃а̄нам̇ мукта-сан̇ґасйа джа̄йате    —    це вірш описує тих, хто звільнився від усіх страхів матеріального світу. Коли людина досягає такої свободи, вона починає по-справжньому розуміти красу трансцендентного образу Господа. Тому Господь Шіва радить усім практикувати бгаґавад-бгакті-йоґу. Як буде видно з наступних віршів, ця практика дає змогу досягнути справжнього звільнення і насолоджуватися духовним блаженством.

Також у писаннях сказано:

Господь    —    це верховний духовний вчитель. Істинний представник Верховного Господа    —    це теж духовний вчитель. Господь просвіщає відданого сяйвом нігтів Своїх лотосових стіп ізсередени, а Його представник, духовний вчитель, просвіщає відданого ззовні. Тільки думаючи про лотосові стопи Господа і завжди звертаючись за порадою до духовного вчителя, можна проґресувати в духовному житті й оволодівати ведичним знанням.

Отож Веди («Шветашватара Упанішада» 6.23) проголошують, що тим, хто непохитно вірить і в лотосові стопи Господа, і в духовного вчителя, відкривається само собою весь смисл ведичного знання.

Як зазначають писання, трансцендентне ім’я, форму, розваги й оточення Господа неможливо збагнути за допомогою грубих матеріальних чуттів. Спочатку треба присвятити себе відданому служінню    —    тільки тоді чуття очистяться і ми зможемо бачити Верховного Бога-Особу. Однак тут сказано, що ті, хто постійно медитує на лотосові стопи Господа, неодмінно очищують свої чуття від матеріальної скверни і отримують змогу бачити Верховного Господа віч-на-віч. Нині навіть звичайні люди дуже полюбляють слово «медитація», але їм невідоме його справжнє значення. З ведичних писань ми знаємо, що йоґи завжди занурені в медитацію на лотосові стопи Господа: дгйа̄на̄вастгіта-тад-ґатена манаса̄ паш́йанті йам̇ йоґінах̣ (Бгаґ. 12.13.1). Суть практики йоґи полягає саме в цьому    —    в зосередженні розуму на лотосових стопах Господа. Тому кожному, хто серйозно бажає очиститися, Господь Шіва радить присвятити себе цій форми медитації чи практики містичної йоґи, яка дозволить не лише постійно бачити Господа в серці, але й побачитися з Ним віч-на-віч і стати Його супутником на Вайкунтгалоці чи Ґолоці Вріндавані.

Слово сва-дгармам (сва-дгармам анутішт̣гата̄м) вказує на те, що система варнашрами    —    тобто досконала форма суспільного ладу, яка окремо визначає обов’язки для брахманів, кшатрій, вайшій та шудр,    —    повинна спиратися на практику бгакті-йоґи, якщо люди хочуть бути спокійними за своє майбутнє. Більшість людей гадає, що, просто виконуючи фахові обов’язки брахмани, кшатрії, вайш’ї чи шудри, а також визначені обов’язки брахмачарі, ґріхастги, ванапрастги чи санн’ясі, можна нічого не боятися і бути певним у своєму звільненні, але насправді, не доповнюючи виконання цих обов’язків практикою бгакті-йоґи, неможливо стати безстрашним. У «Бгаґавад-ґіті» описано практику карма-йоґи, ґ’яна-йоґи, бгакті-йоґи, дг’яна-йоґи і т. д., але якщо людина не піднімається на рівень бгакті-йоґи, жодна інша система йоґи не приведе її до найвищої досконалості. Іншими словами, бгакті-йоґа    —    це єдиний спосіб досягнути звільнення. Цей самий висновок звучить також і в «Чайтан’я-чарітамріті», у бесіді між Господом Чайтан’єю та Раманандою Раєю, в якій вони обговорювали те, як можна звільнитися з матеріального світу. У тій розмові Рамананда Рая спочатку став рекомендувати дотримання засад варнашрама-дгарми, але Господь Чайтан’я зазначив, що варнашрама-дгарма    —    це зовнішня діяльність (ехо ба̄хйа). Господь Чайтан’я дав Рамананді Раї зрозуміти, що тому, хто просто виконує обов’язки варнашрама-дгарми, не ґарантовано звільнення. Врешті-решт Рамананда Рая став прославляти бгакті-йоґу, сказавши: стга̄не стгіта̄х̣ ш́руті-ґата̄м̇ тану-ва̄н̇-манобгіх̣ (Бгаґ. 10.14.3)    —    незалежно від свого становища, кожен, хто практикує бгакті-йоґу, яка починається з слухання трансцендентного послання Господа (ш́руті-ґата̄м) в переказі відданих, поступово завойовує непереможного Бога.

Всі знають, що Бога неможливо перемогти, але той, хто смиренно слухає слова свідомих своєї істинної природи душ, завойовує непереможного. Отже, висновок полягає в тому, що кожен, хто серйозно прагне звільнення, повинен не лише виконувати свої визначені згідно з варнашрама-дгармою обов’язки, але й присвятити себе бгакті-йозі, почавши слухати наділену знанням душу. Так відданий зможе завойовувати нездоланного Верховного Бога-Особу і стати Його супутником після того, як покине матеріальне тіло.

У «Брахма-самхіті» сказано: ведешу дурлабгам адурлабгам а̄тма-бгактау. Це означає, що досягнути найвищої мети життя й потрапити на Вайкунтгалоку чи на Ґолоку Вріндавану, просто вивчаючи філософію веданти чи ведичні писання. Однак віддані досягають цієї найвищої досконалості дуже легко. В цьому суть слів ведешу дурлабгам адурлабгам а̄тма-бгактау. Те саме підтверджує в цьому вірші Господь Шіва. Карма-йоґам, ґ’яна-йоґам та дг’яна-йоґам дуже важко досягнути Господа. Однак для бгакті-йоґів це не становить жодних труднощів. Свар у слові сва̄ра̄джйасйа вказує на Сварґалоку, райську планету, а сва̄ра̄джйа стосується до правителя райських планет, Індри. Більшість кармі прагнуть піднятися на райські планети, однак цар Індра прагне стати досконалим у бгакті-йозі. Ті, хто ототожнює себе з Господом, повторюючи: ахам̇ брахма̄смі («Я Верховний Брахман, я єдиний з Абсолютною Істиною»), теж хочуть у кінцевому підсумку досягнути досконалого звільнення на планетах Вайкунтгах чи на Ґолоці Вріндавані. У «Бгаґавад-ґіті» (18.55) сказано:

«Пізнати Мене таким, яким Я є, як Верховного Бога-Особу, можна тільки відданим служінням. І тільки повністю усвідомивши Мене за допомогою такої відданості, істота може ввійти у царство Бога».

Той, хто прагне потрапити в духовний світ, повинен постаратися за допомогою практики бгакті-йоґи пізнати Верховного Бога-Особу. Просто практикуючи бгакті-йоґу, можна пізнати Верховного Господа таким, яким Він є, але без такого знання неможливо увійти в духовне царство. Хтось може піднятися на райські планети чи усвідомити себе як Брахман (ахам̇ брахма̄смі), але це ще не вершина самоусвідомлення. Треба за допомогою бгакті-йоґи пізнати Верховного Бога-Особу, і тільки тоді можна сказати, що людина досягнула справжньої досконалості.

Слово сата̄м стосується до трансценденталістів. Існує три категорії трансценденталістів: ґ’яні, йоґи та бгакти. Серед них бгакту вважають за найбільш достойного для того, щоб прийти до Верховного Бога-Особи. Тут наголошено, що тільки людина, чужа для відданого служіня, не буде намагатися знайти лотосові стопи Господа. Нерозумні люди іноді проголошують, що Бога можна досягнути будь-яким шляхом: карма-йоґою, ґ’яна-йоґою, дг’яна-йоґою і т. д.,    —    але тут ясно сказано, що неможливо здобути милість Господа без допомоги бгакті-йоґи. Слово дура̄ра̄дгйа особливо підкреслює це. Дуже важко досягнути лотосові стопи Господа будь-яким іншим методом, крім бгакті-йоґи.

У «Бгаґавад-ґіті» (10.34) сказано, що Господь в образі смерті забирає всі володіння людини. Мр̣тйух̣ сарва-хараш́ ча̄хам    —    «Я всепоглинаюча смерть». Господь в образі смерті знищує всі творіння зумовленої душі. Всьому сущому в матеріальному світі судилося раніше чи пізніше бути знищеному. Однак незважаючи на всю свою могутність час не може стати на перешкоді діяльності відданого, тому що відданий повністю віддається під захист лотосових стіп Господа. Тому тільки відданий може бути вільним від впливу грізного часу. Всі плоди діяльності кармі та ґ’яні, ніяк не пов’язаної з відданим служінням, з часом ідуть у небуття. Матеріальним досягненням кармі неодмінно прийде кінець, і так само з часом ґ’яні втрачають усвідомлення безособистісного духу.

Про кармі шкода й мови, бо навіть ґ’яні, які виконують суворі аскези, для того щоб досягнути безособистісного брахмаджйоті, не знайшовши лотосові стопи Господа, знову падають у матеріальний світ. Навіть ті, хто досягнув райських планет чи безособистісного сяйва Брахмана, не можуть мати ніякої певності в тому, що їм забезпечено вічне звільнення, поки вони не утвердяться в чистому відданому служінні Господу. Однак час не може знищити досягнення відданого. Навіть якщо відданий не може довести своє віддане служіння до повної досконалості, в наступному житті він починає з того рівня, на якому закінчив. Ні кармі, ні ґ’яні не мають такої можливості, бо всі їхні досягнення ідуть прахом. Досягнення бгакти незнищенні, бо віддане служіння триває вічно, досконале воно чи ні. Це проголошують усі ведичні писання. Ш́учіна̄м̇ ш́рімата̄м̇ ґехе йоґа-бграшт̣о ’бгіджа̄йате    —    якщо комусь не вдалося досягнути кінцевої мети бгакті-йоґи, у наступному житті він отримує можливість народитися в родині праведних відданих або ж багатих людей. Народившись у такій родині, людина має всі умови для подальшого розвитку у відданому служінні.

Коли Ямараджа, бог смерті, давав настанови своїм прислужникам, він наказав їм навіть не підходити до відданих. «Відданих треба шанувати,    —    сказав він,    —    але близько до них не підходьте». Отже віддані Господа не підпорядковані владі Ямараджі. Ямараджа    —    це представник Верховного Бога-Особи, що визначає, коли і як помирає кожна жива істота. Однак, коли йдеться про відданих, він нічого не вирішує. Просто кліпнувши очима, уособлений час може знищити весь проявлений космос, але на відданих він ніяк не впливає. Іншими словами, час не має влади над відданим служінням, яке відданий виконує протягом свого життя. Ці духовні здобутки залишаються з відданим назавжди, не зазнаючи впливу часу.

Цей вірш показує, що з трьох категорій людей    —    кармі, ґ’яні та бгакт    —    найпіднесенішими є бгакти. Шріла Прабодгананда Сарасваті пише у своїй пісні: каівалйам̇ нарака̄йате трідаш́а-пӯр а̄ка̄ш́а-пушпа̄йате («Чайтан’я-чандрамріта»). Слово каівалйам означає тут злиття з сяйвом Верховного Бога-Особи, а слово трідаш́а-пӯр вказує на райські планети, на яких живуть півбоги. Відданому каівалйа-сукга, злиття з Господнім існуванням, здається нічим не ліпшим за пекло, бо втрату індивідуальності і злиття з сяйвом Брахмана за самогубство. Бгакта прагне завжди зберігати свою індивідуальність, для того щоб служити Господу. Що ж до піднесення на вищі планетні системи, він вважає це за фантасмагорію. Тимчасове матеріальне щастя не має для відданого жодної цінності. Відданий перебуває на такому високому рівні, що його не цікавить ні карма, ні ґ’яна. Плоди карми та ґ’яни здаються відданому, який досягнув трансцендентного рівня, такими нікчемними, що він не виявляє жодної цікавості до них. Бгакті-йоґа може дарувати бгакти цілковите щастя, і тому робить будь-яку іншу діяльність зайвою. Як сказано у «Шрімад-Бгаґаватам» (1.2.6), йайа̄тма̄ супрасідаті    —    просто виконуючи віддане служіння, можна здобути цілковите вдоволення. Такий результат спілкування з відданим. Не отримавши благословень чистого відданого, неможливо ні стати повністю задоволеним, ні збагнути трансцендентне становище Верховного Бога-Особи.

Води Ґанґи славляться своєю здатністю повністю очищувати від усіх гріхів. Іншими словами, коли людина омивається в Ґанзі, вона звільняється від усієї скверни світу. Води Ґанґи стали такими святими тому, що стікають з лотосових стіп Верховного Бога-Особи. Так само особи, які тісно зв’язали себе з лотосовими стопами Верховного Бога-Особи і захоплено прославляють Його, звільняються від усієї матеріальної скверни. Такі безкорисливі віддані здатні пролити милість на звичайні зумовлені душі. Як каже Шріла Вріндавана даса Тгакура у своїй пісні, віддані Господа Чайтан’ї наділені такою могутністю, що кожен з них спроможний звільнити цілий всесвіт. Отже, завдання відданих полягає в тому, щоб проповідувати славу Господа і рятувати всі зумовлені дшуі, піднімаючи їх до рівня шуддга-саттви, чистого добра. Слово су-саттва у цьому вірші означає шуддга-саттва, вказуючи на трансцендентний рівень, вищий за матеріальне добро. Своїми ідеальними молитвами Господь Шіва вчить нас, що для нас найліпше обрати своїм притулком Господа Вішну та Його відданих, вайшнавів.

У «Шрімад-Бгаґаватам» (3.25.25) сказано:

Просто спілкуючись із чистими відданими, можна пізнати трансцендентне ім’я, славу, якості та діяння Верховного Бога-Особи. Шрі Чайтан’я Махапрабгу знову й знову повторював:

Просто спілкуючись із чистим відданим, людина досягає дивовижних успіхів у свідомості Крішни. Практикувати садгу-санґу, тобто спілкуватися з відданим, означає постійно бути зануреним у свідомість Крішни, повторюючи мантру Харе Крішна і працюючи для Крішни. Найбільше очищує людину повторення мантри Харе Крішна, і тому Шрі Чайтан’я Махапрабгу усіх закликав повторювати цю мантру. Чето-дарпан̣а-ма̄рджанам    —    коли відданий повторює імена Крішни, це очищує дзеркало його розуму і він стає байдужим до всього зовнішнього. Коли істота перебуває під впливом зовнішньої енерґії Господа, її серце нечисте. Коли серце людини нечисте, вона нездатна побачити, як усі речі пов’язані з Верховним Богом-Особою. Ідам̇ хі віш́вам̇ бгаґава̄н іветарах̣ (Бгаґ. 1.5.20)    —    людина, чиє серце стало чистим, бачить весь усесвіт як Верховного Бога-Особу і як ніщо інше, але той, чиє серце осквернене, бачить усе інакше. Тому людині потрібна сат-санґа, спілкування з відданими, завдяки чому її серце стає бездоганно чистим.

Той, хто має чисте серце, ніколи не приваблюється до зовнішньої енерґії, яка спонукає індивідуальну душу спробувати панувати над матеріальною природою. Чисте серце відданого не знає турбот, коли він виконує віддане служіння, слухаючи про Господа, оспівуючи Його славу, пам’ятаючи про Нього і т. д. Загалом віддане служіння містить у собі дев’ять основних форм діяльності. Відданий із чистим серцем ніколи не турбується, хоч би що він робив. Практикуючи бгакті-йоґу, треба уникати десяти образ, які можуть оскверняти повторення маха-мантри, і шістдесяти чотирьох образ, які можуть оскверняти поклоніння Божеству. Коли відданий ретельно дотримується усіх приписів, Бгакті-деві дуже задоволена з нього, і тоді його вже ніщо зовнішнє не може стурбувати його. Відданого теж називають муні. Слово муні означає «вдумливий». Наскільки невідданий схильний до умоглядних здогадів, настільки відданий схильний до вдумливості. Здогади невідданих нечисті, тоді як думки відданого завжди чисті. Господа Капілу і Шукадеву Ґосвамі також називають муні, а В’ясадеву називають Махамуні. Відданого називають муні, тобто вдумливим, коли він повністю пізнає Верховного Бога-Особу. Отже, коли людина спілкується з відданими і уникає образ у повторенні святих імен і поклоніння Божеству, Господь відкриває їй Своє трансцендентне ім’я, образ і діяння.

У ведичних писаннях сказано, що все суще    —    це Брахман і тільки Брахман. Весь проявлений космос спочиває на сяйві Брахмана. Однак імперсоналісти не можуть зрозуміти, як велетенський космічний прояв може спочивати на одній особі. Імперсоналісти не розуміють цієї незбагненної могутності Верховного Бога-Особи, і тому їх завжди пантеличить особистісна природа Абсолютної Істини, яку вони намагаються заперечувати. Господь Шіва особисто розвінчує помилковість цих ідей, кажучи, що безособистісний Брахман, який пронизує всесвіт,    —    це не що інше, як Сам Верховний Господь. Тут ясно сказано, що Господь у Своєму аспекті Брахмана пронизує все суще, наче сонячне проміння. Це дуже наочний приклад. Всі планетні системи спочивають на сонячному промінні, однак саме сонячне проміння і його джерело існують незалежно від проявлених планет. Так само небо чи повітря існують скрізь. Повітря існує також всередині глечиків і однаково торкається як брудних, так і освячених місць. Повітря та ефір за будь-яких обставин залишаються чистими. Сонячне світло також доторкається як до брудних, так і до чистих місць, які, власне, від Сонця й постають, але за будь-яких обставин Сонце залишається чистим від всякої скверни. Господь так само існує скрізь. Все в цьому світі відносять до категорій або праведності, або неправедності, проте шастри пояснюють, що праведність    —    це груди Верховного Господа, а неправедність    —    це Його спина. У «Бгаґавад-ґіті» (9.4) Господь ясно каже:

«Мною, в Моїй непроявленій формі, пронизаний весь усесвіт. Всі істоти в Мені, але Я не в них».

Цей вірш «Бгаґавад-ґіти» пояснює, що Господь пронизує все у Своєму аспекті Брахмана. Все існує в Ньому, однак Сам Він існує окремо. Отже, без бгакті-йоґи, без відданого служіння Господу, навіть імперсоналіст не може зрозуміти брахма-таттву, аспект Брахмана. У «Веданта-сутрі» сказано: атга̄то брахма-джіджн̃а̄са̄. Це означає, що ми повинні пізнати Брахман    —    Параматму чи Парабрахман. «Шрімад-Бгаґаватам» теж каже, що Абсолютна Істина єдина і недвоїста, але відкриває Себе в трьох аспектах: як безособистісний Брахман, як локалізована Параматма і як Верховний Бог-Особа. Верховний Бог-Особа    —    це найвищий з усіх аспектів, і в цьому вірші Господь Шіва підтверджує, що в кінцевому підсумку Абсолютна Істина    —    особа. Він ясно каже: тат твам̇ брахма-парам̇ джйотір а̄ка̄ш́ам іва вістр̣там. Це пояснюють на звичайному прикладі: успішний бізнесмен може мати багато заводів і офісів, у яких все відбувається згідно з його наказами. Коли кажуть, що на комусь тримається весь бізнес, це не означає, що ця людина тримає всі заводи й офіси в себе на голові. Це означає, що справи йдуть як слід завдяки її кмітливості чи енерґії. Так само всі духовні й матеріальні світи існують завдяки кмітилвості й енерґії Верховного Бога-Особи. Філософія монізму, чітко пояснена в цьому вірші, узгоджується з тим, що верховне джерело всіх енерґій    —    це Верховний Бог-Особа, Крішна. Це дуже ясно тут сказано. У «Бгаґавад-ґіті» пояснено також, як зрозуміти безособистісний аспект Крішни:

«О сину Кунті [Арджуно], Я смак води, світло сонця й місяця, склад ом̇ у ведичних мантрах. Я звук в ефірі й талант у людині» (Б.-ґ. 7.8).

Таким чином можна зрозуміти, що Крішна    —    це містична сила, яка криється в усьому сущому.

Писання пояснюють, що Господь Крішна має багато різних енерґій, які можна згрупувати в три основні категорії: зовнішня енерґія, внутрішня енерґія і межова енерґія. Також існують різні всесвіти    —    духовний і матеріальний    —    і різні типи живих істот. Одні живі істоти зумовлені, а другі вічно звільнені. Вічно звільнені живі істоти називаються ніт’я-мукта, тому що вони ніколи не стикаються з матеріальною енерґією. Однак деякі живі істоти живуть у матеріальному рабстві і тому вважають себе відокремленими від Верховного Господа. Через те, що вони занурюються в матеріальну енерґію, їхнє існування завжди сповнене турбот. Завжди страждаючи, зумовлена душа вважає, що виною цьому    —    матеріальна енерґія. Вайшнавський поет, каві, пише про це:

Коли жива істота забуває Верховного Господа і хоче насолоджуватися окремо, імітуючи Господа, вона потрапляє в полон оманних уявлень про себе як про відокремленого від Верховного Господа володаря насолоди. Тому ця матеріальна енерґія завдає величезних турбот духовній енерґії, живій істоті, хоча вона ніколи не турбує Верховного Господа. Насправді, для Верховного Господа матеріальна й духовна енерґії суть одне. У цьому вірші Господь Шіва пояснює, що матеріальна енерґія ніколи не завдає турбот для Верховного Господа. Верховний Господь завжди незалежний, тоді як живі істоти, бажаючи насолоджуватися незалежно, втрачають свою незалежність і зазнають численних страждань у царстві матеріальної енерґії. Таким чином матеріальна енерґія породжує двоїстість.

Філософи-майаваді не розуміють того, і тому прагнуть звільнитися від матеріальної енерґії. Однак філософ-вайшнава володіє повним знанням про Верховного Бога-Особу і тому матеріальна енерґія не турбує його. Він залишається нестурбованим, тому що знає, як використовувати матеріальну енерґію в служінні Господу. Звичайні громадяни в державі можуть вважати, що департамент боротьби зі злочинністю і департамент цивільних справ    —    це цілком різні речі, однак для уряду різниці між ними немає. Департамент боротьби зі злочинністю переслідує тільки злочинців, але добропорядних громадян не турбує. Так само матеріальна енерґія завдає турбот тільки зумовленій душі, але не має ніякого діла до звільнених душ, які служать Господу.

Весь проявлений космос створив Верховний Бог-Особа в образі пуруша-аватари Маха-Вішну. Просто видихаючи з себе всесвіти, Господь Вішну творить їх і підтримує, а тоді Санкаршана знищує весь проявлений космос. Однак, хоча Господь творить, підтримує і знищує космос, це ніяк на Нього не впливає. Крихітним живим істотам ця діяльність Господа завдає величезних турбот, однак Господь безмежно великий, і тому на Ньому Самому ця діяльність ніяк не відбивається. Господь Шіва та будь-який інший чистий відданий ясно це бачить, тому що його не засліплює бгеда-буддгі    —    двоїсте бачення, чи почуття відокремленості від Господа. Відданий знає, що Господь    —    це Верховна Душа. Господь володією вищою могутністю, і тому Його енерґії також духовні. Для відданого не існує нічого матеріального, бо матеріальне існування    —    це просто забуття про Верховного Бога-Особу.

У попередньому вірші Господь Шіва висловив бажання побачити образ Господа, який завжди прагнуть бачити віддані. Існує також багато інших форм Господа, які проявляються в матеріальному світі, як оце Брахма та інші півбоги. Цим іншим формам поклоняються матеріалісти. У третій главі Другої пісні «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що людям, які прагнуть матеріальних благословень, рекомендують поклонятися різним півбогам, але в кінці «Бгаґаватам» закликає:

І віддані, і ґ’яні, яких називають мокша-кама, і кармі, яких називають сарва-кама, повинні поклонятися Верховному Богові-Особі, Вішну. Як тут зазначено (крійа̄-кала̄паіх̣), навіть той, хто проводить жертвопринесення, повинен завжди пам’ятати, що півбоги    —    це лише представник Верховного Господа. Справжній об’єкт поклоніння    —    це Вішну, Яґ’єшвара. Тому навіть ведичні чи тантричні жертвопринесення, якими поклоняються півбогам, призначені насправді для задоволення Господа Вішну. У «Бгаґавад-ґіті» (9.23) сказано:

«Все, що людина приносить у жертву іншим богам, о сину Кунті, насправді призначене тільки для Моєї насолоди, але ті, хто виконує такі жертвопринесення, не мають істинного знання».

Отже, всі, хто поклоняється півбогам, теж поклоняються Верховному Господу, але роблять це всупереч правилам. Усі правила покликані допомогти людині задовольнити Господа Вішну. У «Вішну Пурані» (3.8.9) це підтверджено:

У цьому вірші Господь Шіва каже, що і кармі, і ґ’яні, і йоґи,    —    практично всі поклоняються Господу Вішну, якщо справді знаються на Ведах і Тантрах. Слово ковіда̄х̣ у цьому вірші заслуговує особливої уваги, тому що вказує на відданих Господа. Тільки віддані досконало розуміють, що Верховний Бог-Особа, Вішну, пронизує все суще. В матеріальній енерґії Він проявляється як п’ять матеріальних елементів, а також розум, інтелект і его. Разом з тим Він проявляється як живі істоти, ще одна енерґія. Усе, що існує в духовному й матеріальному світах,    —    це не що інше, як прояв різних енерґій Господа. Отже, висновок полягає в тому, що Господь один, але Він поширює Себе в усе суще. Саме проголошує ведичне твердження: сарвам̇ кгалв ідам̇ брахма. Той, хто знає це, зосереджує всі свої сили на поклонінні Господу Вішну.

Якщо все творіння    —    це одна сутність, тобто Верховний Господь, Вішну, й ніщо інше, чому тоді знавці трансцендентної науки визначають усі ці категорії, перелічені в цьому вірші? Чому мудреці та вчені розрізняють між матерією та духом? Відповідаючи на це запитання, Господь Шіва каже, що дух і матерія не є творінням філософів, а проявляються з Господа Вішну, як сказано в цьому вірші: твам ека а̄дйах̣ пурушах̣. Духовні й матеріальні категорії існують завдяки Верховному Богові-Особі, але для тих, хто вічно служить Господу, не існує поділу на дух і матерію. Тимчасом для живих істот, які хочуть імітувати Господа й насолоджуватися, існує тільки матеріальний світ. Насправді, матеріальний світ    —    це не що інше, як забуття про Верховного Бога-Особу, первинного творця всього сущого. Відміннісь між матерією та духом створює занурена в сон енерґія Господа, коли Він хоче дати певну свободу дій тим живим істотам, які прагнуть імітувати Господа в Його насолодах. Тільки для них занурена в сон енерґія Господа створює матеріальний світ. Буває, що діти дуже хочуть наслідувати свою матір, готуючи щось на кухні. Тоді мати дає їм іграшковий посуд, щоб вони могли імітувати її. Так само, коли якісь живі істоти бажають наслідувати Господа, Господь створює для них матеріальний космос. За допомогою Своєї матеріальної енерґії Господь проявляє матеріальне творіння. Матеріальну енерґію приводить у дію погляд Господа. Тоді приходять у рух три матеріальні якості, і матеріальна енерґія проявляється спочатку в формі махат-таттви, потім его, ефіру, повітря, вогню, води й землі. Після творення проявленого космосу Господь запліднює його живими істотами, і вони проявляються в ньому спочатку як Господь Брахма та сім великих ріші, а тоді як усілякі півбоги. Від півбогів походять люди, звірі, дерева, птахи та всі інші види життя. Однак первісна причина    —    це Верховний Бог-Особа, і це засвідчують слова Господа Шіви: твам ека а̄дйах̣ пурушах̣. Те саме сказано і в «Брахма-самхіті» (5.1):

Покриті матеріальною енерґією істоти не можуть зрозуміти, що джерело всього сущого    —    це Верховний Бог-Особа, Крішна. Однак саме це проголошує афоризм «Веданта-сутри»: джанма̄дй асйа йатах̣ («Веданта-сутра» 1.1.2). Крішна також підтверджує це в «Бгаґавад-ґіті» (10.8):

«Я    —    джерело всіх духовних і матеріальних світів. Усе постає з Мене. Мудрі, що досконало це знають, присвячують себе відданому служінню Мені й поклоняються Мені всім серцем».

Коли Крішна каже, що Він джерело всього сущого (ахам̇ сарвасйа прабгавах̣), Він має на увазі, що Він джерело навіть Господа Брахми, Господа Шіви, пуруша-аватар, матеріального прояву та всіх живих істот у матеріальному світі. Строго кажучи, слово прабгава («творення») застосовне тільки тоді, коли йдеться про матеріальний світ, бо духовний світ існує вічно і про його створення не може бути й мови. У чатух-шлокі «Шрімад-Бгаґаватам» Господь каже: ахам ева̄сам ева̄ґре    —    «Спочатку, ще до творення, існував Я». (Бгаґ. 2.9.33). У Ведах теж сказано: еко на̄ра̄йан̣а а̄сіт    —    «До творення існував тільки Нараяна». Це підтверджує і Шанкарачар’я: на̄ра̄йан̣ах̣ паро ’вйакта̄т    —    «Нараяна трансцендентний щодо творіння» («Ґіта-бгаш’я»). Вся діяльність Нараяни духовна, і тому, коли Нараяна сказав: «Нехай постане творіння»,    —    цей акт і його результат був цілковито духовним. «Матеріальне» існує тільки в розумінні тих, хто забув про те, що первісна причина всього сущого    —    це Нараяна.

Матеріальний космос    —    це прояв зовнішньої енерґії Верховного Бога-Особи. Одна інертна матерія не може діяти самостійно, і тому Господь Сам входить у матеріальне творіння в образі Свого часткового поширення (Параматми). Також Він входить у матеріальне творіння Своїми невід’ємними частками    —    живими істотами. Іншими словами, життєдіяльність матеріального світу починається тільки тоді, коли в нього входить Верховний Бог-Особа і живі істоти. У «Бгаґавад-ґіті» (7.5) сказано:

«Поза цими нижчими енерґіями, о міцнорукий Арджуно, існує також Моя інша, вища енерґія. Вона складається з усіх живих істот, що борються з матеріальною природою і підтримують всесвіт».

Матеріальний світ не може функціонувати самостійно, і тому в нього входять живі істоти, з’являючись у тілах чотирьох типів. Варто звернути увагу на слово чатур-відгам, вжите в цьому вірші. В матеріальному світі народжуються чотири типи живих істот: одні народжуються із зародка (джараю-джа), другі    —    з яєць (анда-джа), треті    —    з поту (сведа-джа), а четверті    —    з насіння (удбгідж-джа). Незалежно від того, як живі істоти з’являються на світ, всі вони занурюються в гонитву за чуттєвою насолодою.

Цей вірш спростовує твердження матеріалістичних вчених про те, що крім людей, ніхто з живих істот не має душі. Всі живі істоти у 8 400 000 форм    —    народилися вони з зародка, яйця, поту чи насіння    —    це невід’ємні частки Верховного Бога-Особи, і тому кожна з них є індивідуальною духовною іскрою, тобто душею. Верховний Бог-Особа теж перебуває в серці кожної живої істоти    —    народилася вона у формі людини, тварини, дерева, бактерії чи мікроба. Господь існує в серці кожного, а що всі живі істоти приходять у матеріальний світ для через бажання чуттєвої насолоди, Господь підказує їм, як задовольняти чуття. Отже, Параматма, Верховний Бог-Особа, знає бажання всіх істот. У «Бгаґавад-ґіті» (15.15) Господь Крішна каже:

«Я перебуваю в серці кожного, і пам’ять, знання й забуття походять від Мене».

Залишаючись у серці всіх живих істот, Господь наділяє їх пам’яттю, яка дає їм змогу насолоджуватися тими чи іншими речами. Таким чином живі істоти створюють свої медові щільники насолоди, а тоді насолоджуються ними. Приклад із бджолами дуже промовистий: коли бджоли намагаються насолоджуватися зібраним медом, їм доводиться терпіти укуси інших бджіл. Намагаючись насолоджуватися медом, бджоли кусають одна одну, і таким чином не можуть насолоджуватися лише солодким смаком, бо до цього смаку домішуються страждання. Іншими словами, живі істоти, шукаючи матеріальної насолоди, відчувають і страждання, і втіху, тоді як Верховний Бог-Особа, знаючи всі їхні бажання чуттєвого задоволення, залишається стояти осторонь. Упанішади у зв’язку з цим наводять приклад із двома птахами, що сидять на одному дереві. Один птах (джіва, жива істота), насолоджується плодами дерева, а друга (Параматма) просто спостерігає. У «Бгаґавад-ґіті» (13.23) Верховного Бога-Особу в аспекті Параматми названо упадраштою (тим, хто спостерігає) і анумантою (тим, хто дає дозвіл).

Господь просто спостерігає за живою істотою, як свідок, і дає їй дозвіл на задоволення чуттів. Саме від Параматми бджоли отримують інтелект, за допомогою якого вони будують вулик, збирають з квітів мед, запасаються і потім насолоджуються ним. Хоча Господь, Параматма, стоїть осторонь від живих істот, Йому відомі їхні наміри, і Він дає їм змогу насолоджуватися плодами своїх дій або страждати від них. Людське суспільство не відрізняється від вулика: як бджоли добувають мед із усіляких квітів, так люди добувають з усіляких джерел гроші, створюючи великі імперії для спільної насолоди. Однак утвореним імперіям доводиться терпіти укуси інших держав. Іноді окремі країни проголошують одна одній війну, і тоді людські вулики стають джерелом страждань. Хоча люди будують свої вулики з наміром насолоджуватися солодким смаком задоволення чуттів, їм доводиться разом з тим страждати від укусів інших людей чи держав. Верховний Бог-Особа в образі Параматми просто спостерігає за всією цією діяльністю. Отже, в матеріальний світ входять і Верховний Бог-Особа, і джіви. Однак Параматма, Верховний Бог-Особа,    —    це об’єкт поклоніння, тому що тільки Він дарує щастя живим істотам у матеріальному світі. Однак, перебуваючи в матеріальному світі, ніхто не може насолоджуватися щастям без домішки страждань. Матеріальні насолоди нерозривно пов’язані з стражданнями, і лише духовні насолоди являють собою чисту втіху живої істоти, що перебуває під захистом Верховного Бога-Особи.

Дія законів природи знищує все. Ніщо в матеріальному світі не може існувати вічно, хоча вчені, філософи, робітники і всі інші намагаються створити щось незнищенне. Один недоумкувати вчений нещодавно проголосив, що врешті-решт наука доб’ється того, щоб люди ніколи не вмирали. Деякі так звані вчені намагаються навіть створити живих істот у лабораторії. Отже, всі так чи інакше намагаються заперечити існування Верховного Бога-Особи і відкидають Його верховну владу. Однак Господь настільки могутній, що в образі смерті знищує все. У «Бгаґавад-ґіті» (10.34) Крішна каже: мр̣тйух̣ сарва-хараш́ ча̄хам    —    «Я всепоглинаюча смерть». До атеїстів Господь з’являється в подобі смерті і забирає в них усе, що вони накопичили в матеріальному світі. Хіран’якашіпу, батько Прахлади, завжди заперечував існування Господа і намагався вбити свого п’ятирічного сина за те, що той твердо вірив у Бога. Однак належного часу Господь постав перед Хіран’якашіпу в образі Нрісімхадеви й вбив його в присутності сина.

Як сказано у «Шрімад-Бгаґаватам» (1.13.47), природа цього світу така, що всі істоти вбивають інших. Джіво джівасйа джіванам    —    «Одна тварина становить їжу для іншої». Змія поїдає жаб, манґуста поїдає змій, інші звірі поїдають манґуст. Таким чином з верховної волі Господа гинуть усі і все. Хоча ми не бачимо безпосередньо руки Господа, ми можемо відчути її, спостерігаючи за тим, як вона знищує всіх і все. Ми не бачимо вітру і його руху, але ми бачимо, як він розкидає по небу хмари. І так само, хоча ми й не бачимо безпосередньо Верховного Бога-Особу, ми бачимо, що Він керує знищенням усього матеріального. Смерть люто знищує все, корячись волі Господа, але атеїсти не бачать цього.

Всіма в матеріальному світі рухає жадність, і всі тут обдумують плани матеріальної насолоди. Жагу матеріальної насолоди, якою охоплена жива істота, називають божевіллям. У «Бгаґавад-ґіті» (3.27) сказано:

«Введена в оману духовна душа під впливом трьох ґун матеріальної природи вважає, що діє вона сама, тоді як насправді діє природа».

Все в цьому світі здійснюють закони природи, що діють під наглядом Верховного Бога-Особи. Атеїсти, чи нетямущі люди, не розуміють цього. Вони завзято будують свої плани, а великі держави завзято поширюють свої імперії. Однак ми знаємо, що вже було багато імперій, але з часом усі вони розсипалися. Божевільні люди засновували чимало аристократичних родів, але ми бачимо, з плином часу всі ці роди та імперії ідуть у небуття. Незважаючи на це, нетямущі атеїсти не визнають верховної влади Господа. Такі недоумкуваті люди самі вигадують собі всілякі обов’язки, не беручи до уваги верховної волі Господа. Так звані політичні лідери заклопотано розробляють плани збільшення матеріального добробуту своєї країни, але насправді цих лідерів цікавить лише висока посада. Через жадобу матеріальної влади, вони видають себе за лідерів і закликають виборців голосувати за них, хоча самі вони повністю підпорядковані законам матеріальної природи. Такі деякі з вад сучасної цивілізації. Не розиваючи свідомості Бога і не визнаючи Господньої влади, живі істоти врешті-решт заходять у безвихідь, а всі їхні плани йдуть прахом. Їхні суперечні з вказівками писань плани економічного розвитку призводять до того, що всі ціни у світі ростуть із дня в день, і це окошується на бідних людях, чиє життя стає дедалі важчим. Люди не мають свідомості Крішни і тому дозволяють себе обдурювати так званим лідерам і авторам планів економічного розвитку. В результаті цього страждання людей дедалі загострюються. Згдіно з законим природи, які діють згідно з волею Господа, ніщо в матеріальному світі не може існувати вічно. Тому всім потрібно дати можливість знайти притулок в Абсолюті й таким чином здобути спасіння. Господь Крішна каже щодо цього в «Бгаґавад-ґіті» (5.29):

«Мудреці, знаючи Мене як найвищу мету всіх жертвопринесень та аскез, Верховного Господа всіх планет і півбогів, а також як друга й доброзичливця всіх живих істот, досягають вмиротворення і звільняються від матеріальних страждань».

Якщо люди хочуть спокою розуму й миру в суспільстві, вони повинні визнати, що по-справжньому насолоджуватися світом може тільки Верховний Бог-Особа. Господь    —    це владика всього сущого у всесвіті, і разом з тим Він найліпший друг усіх живих істот. Зрозумівши це, кожен окремо і всі люди загалом можуть здобути щастя і вмиротворення.

Слово пан̣д̣ітах̣ означає «мудра людина». Кого можна вважати за справді мудру людину? У «Бгаґавад-ґіті» (7.19) мудру людину описано так:

«Той, хто після численних народжень і смертей здобув істинне знання, віддається Мені, зрозумівши, що Я причина всіх причин і все суще. Такі великі душі трапляються дуже рідко».

Отже, після багатьох життів і самостійних спроб досягнути самоусвідомлення мудрець справді стає мудрим і віддається Верховному Богові-Особі, Крішні. Такий махатма, тобто наділена знанням людина, знає, що Крішна, Ва̄судева    —    це все суще (ва̄судевах̣ сарвам іті). Наділені знанням люди розуміють, що без поклоніння й відданості Крішні життя стає марним. Шріла Рупа Ґосвамі теж каже, що відданий, який досягає високого рівня, розуміє, що треба бути стриманим і терплячим (кша̄нтіх̣) і що треба служити Господу, не марнуючи ні хвилини (авйартга-ка̄латвам). Такий відданий повинен бути вільним від усіх матеріальних прив’язаностей (вірактіх̣) і не прагнути ніякої шани за свою діяльність (ма̄на-ш́ӯнйата̄). Він повинен бути переконаним у тому, що Крішна дарує йому Свою милість (а̄ш́а̄-бандгах̣), і завжди щиро й завзято намагатися служити Господу (самуткан̣т̣га̄). Мудра людина завжди прагне прославляти Господа, оспівуючи й слухаючи Його імена (на̄ма-ґа̄н̣е сада̄ ручіх̣), а також завжди бажає розповідати про трансцендентні якості Господа (а̄сактіс тад-ґун̣а̄кгйа̄не). Також така людина повинна відчувати прив’язаність до місць, де Господь проводив Свої розваги (прітіс тад-васаті-стгале). За такими ознаками можна розпізнати піднесеного відданого.

Піднесений відданий, чи досконала людина, що справді посідає знання і мудрість, не може відмовитися від служіння лотосовим стопам Господа. Хоча Господь Брахма живе дуже довго (дванадцять годин у дні Брахми дорівнюють 4 320 000 000 наших років), він теж боїться смерті і тому виконує віддане служіння Господу. Так само, всі Ману, які з’являються й зникають за один день Брахми, теж віддано служать Господу. Перший Ману    —    це Сваямбгува Ману. Кожен Ману живе протягом сімдесят одної юґи, кожна з яких триває близько 4 320 000 років. Хоча Ману мають таке довге життя, вони все одно готують себе до наступного життя, виконуючи віддане служіння Господу. За наших днів люди живуть тільки шістдесят чи вісімдесят років, та й ця невелика тривалість життя постійно зменшується. Тому люди тим більше мусять поклонятися лотосовим стопам Господа, постійно повторюючи мантру Харе Крішна, як вчить Господь Чайтан’я Махапрабгу:

«Треба безперервно повторювати святе ім’я Господа, вважаючи себе за нижчого від соломинки на дорозі і залишаючись терплячішим за дерево, вільним від марнолюбства й готовим якнайшанобливіше схилятися перед іншими».

Того, хто виконує віддане служіння, нерідко оточують заздрісні люди. Часто вороже налаштовані особи намагаються зупинити відданого чи знищити його. В цьому немає нічого нового, тому що вже за сивої давнини Прахладі Махараджі, виконуючи віддане служіння, доводилося терпіти знущання свого демонічного батька, Хіран’якашіпу. Атеїсти завжди намагаються переслідувати відданих, тому Чайтан’я Махапрабгу радить бути дуже терплячим з такими людьми. Незважаючи ні на що, треба далі повторювати мантру Харе Крішна і вчити цього інших, бо повторення цієї мантри і проповідь    —    це досконалість життя. Треба оспівувати Харе Крішна і пояснювати всім, наскільки важливо зробити своє життя повністю досконалим. Таким чином треба виконувати віддане служіння Господу і йти стопами попередніх ачарій, починаючи з Господа Брахми та інших.

За творення, підтримання і знищення проявленого космосу відповідають три бога: Брахма, Вішну та Шіва (Махешвара). Під час знищення всесвіту усім матеріальним тілам настає кінець. Як тіло всесвіту, так і крихітне тіло індивідуальної живої істоти в кінцевому підсумку підлягають знищенню. Однак віддані не бояться смерті тіла, бо переконані в тому, що після смерті повернуться додому, до Бога (тйактва̄ дехам̇ пунар джанма наіті ма̄м еті со ’рджуна).

Той, хто старанно практикує віддане служіння, може не боятися смерті, бо йому судилося повернутися додому, до Бога. Невіддані бояться смерті, тому що не знають, куди їм доведеться потрапити в наступному житті. Слово рудра-бгайа, вжите в цьому вірші, заслуговує особливої уваги, тому що тут сам Рудра, Господь Шіва, говорить про «страх перед Рудрою». Це означає, що існує багато Рудр    —    загалом одинадцять Рудр    —    і що Рудра (Господь Шіва), який підносить цю молитву доВерховного Бога-Особи, відмінний від інших Рудр, хоча наділений такою самою могутністю, як і вони. Отже, один Рудра боїться іншог оРудри, бо всі вони знищують проявлений космос. За винятком відданих, усі інші бояться Рудри    —    навіть сам Рудра. Відданий ніколи не боїться Рудри, бо завжди перебуває під надійним захистом лотосових стіп Господа. Шрі Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті» (9.31): каунтейа пратіджа̄ніхі на ме бгактах̣ пран̣аш́йаті    —    «Дорогий Арджуно, проголошуй усім, що Мій чистий відданих не загине ні за яких обставин».

Молитви Господа Шіви сповнені глибокого змісту і достовірної інформації. Просто підносячи молитви до Верховного Господа, можна стати досконалим, навіть виконуючи свої фахові обов’язки. Справжня мета життя полягає в тому, щоб стати відданим Господа. Становище людини значення не має. Брахмани, кшатрії, вайш’ї, шудри, американці, англійці, індійці тощо    —    всі можуть виконувати віддане служіння в будь-якому місці матеріального світу, просто підносячи молитви до Верховного Бога-Особи. Маха-мантра Харе Крішна    —    це теж молитва, тому що відданий у молитві звертається до Верховного Бога-Особи, промовляючи Господнє ім’я, і прохає, щоб Господь благословив його, дозволивши виконувати віддане служіння. Повторюючи маха-мантру Харе Крішна, ми теж кажемо: «Дорогий Господи Крішно, дорогий Господи Рамо, о Господня енерґіє, Харе, будь ласка, дозвольте мені служити Вам». Навіть якщо людина перебуває в дуже низькому становищі, це не має значення, бо виконувати віддане служіння можна за будь-яких обставин. У писаннях сказано: ахаітукй апратіхата̄    —    «Відданому служінню не можуть стати на заваді жодні матеріальні обставини» (Бгаґ. 1.2.6). Господь Чайтан’я Махапрабгу теж рекомендує цей шлях:

Людина може далі залишатися на своєму місці й далі виконувати свої фахові обов’язки, але разом з тим слухати Господнє послання від свідомих своєї істинної природи душ. Рух свідомості Крішни засновано саме на цій засаді, і ми відкриваємо осередки по всьому світі, щоб кожному дати можливість слухати послання Господа Крішни і завдяки цьому повернутися додому, до Бога.

Слово асакр̣т заслуговує особливої уваги в цьому вірші. Воно означає, що медитувати на Господа треба не кілька хвилин, а постійно. Саме цього вчить у «Шікшаштаці» Господь Чайтан’я Махапрабгу: кіртанійах̣ сада̄ харіх̣    —    «Святе ім’я Господа треба повторювати цілодобово». Тому в цьому русі свідомості Крішни ми прохаємо відданих щодня повторювати на вервиці хоча б шістнадцять кіл Харе Крішна. Насправді повторювати Харе Крішна треба цілодобово, як це робив Тгакура Харідаса, що повторював триста тисяч святих імен кожен день. По суті, він не робив більше нічого іншого. Деякі Ґосвамі, як оце Раґгунатга даса Ґосвамі, теж повторювали строго визначену кількість святих імен і складали не строго визначену кількість поклонів. Шрінівасачар’я пише у своїй молитві до шести Ґосвамі: сан̇кгйа̄-пӯрвака-на̄ма-ґа̄на-натібгіх̣ ка̄ла̄васа̄ні-кр̣тау («Шад-ґосвамй-аштака»). Слово сан̇кгйа̄-пӯрвака означає «роблячи визначену кількість». Раґгунатга даса Ґосвамі не лише повторював багато святих імен Господа, але й складав так само багато поклонів.

Царевичі збиралися присвятити себе суворій аскезі для задоволення Господа, і тому Господь Шіва порадив їм постійно оспівувати славу Верховного Бога-Особи й медитувати на Нього. Важливо зазначити, що Господь Шіва сам повторив цю молитву до Верховного Бога-Особи так само, як його навчив батько, Господь Брахма. Царевичів він вчив теж за цим принципом парампари. Треба не лише самому виконувати настанови духовного вчителя, але й передавати це знання своїм учням.

Дуже важливі в цьому вірші також слова а̄тма̄нам а̄тма-стгам̇ сарва-бгӯтешв авастгітам. Верховний Бог-Особа    —    це джерело всіх живих істот. Живі істоти являють собою невід’ємні частки Господа, а тому Він батько для них усіх. Верховного Господа дуже легко можна знайти у своєму серці, бо Він перебуває в серці кожної живої істоти. Цей вірш вчить дуже простого й довершеного способу поклоніння Господу, бо кожен, незалежно від своїх життєвих обставин, може сісти де завгодно і просто повторювати святі імена Господа. Повторювати святі імена і слухати їх    —    це само по собі медитація.

У системі хатга-йоґи треба практикувати фізичні вправи, медитацію, тобто дг’яну, дгарану, асани і т. д. Також треба сидіти на одному місці в певній позі, зосередивши погляд на кінчику носа. У хатга-йозі так багто правил і приписів, що її майже неможливо практикувати за цієї епохи. Альтернативна система, бгакті-йоґа, дуже проста не лише для сучасних людей, але й для людей попередніх епох, бо її рекомендував ще Господь Шіва, даючи настанови царевичам, синам Махараджі Прачінабархішата. Система бгакті-йоґи    —    це не якийсь новітній винахід, бо ще п’ять тисяч років тому Господь Крішна називав бгакті-йоґу найвищою з усіх йоґ. У «Бгаґавад-ґіті» (6.47) Крішна каже Арджуні:

«З усіх йоґів той, хто з великою вірою завжди перебуває в Мені, думає про Мене в своєму серці і служить Мені з трансцендентною любов’ю, найтісніше поєднаний зі Мною в йозі і перевершує всіх».

Найвищий з усіх йоґів    —    це той, хто постійно думає про Крішну у своєму серці й завжди прославляє Господа. Іншими словами, система бгакті-йоґи існує з непам’ятних часів, і нині її практикують члени цього руху свідомості Крішни.

Слово муні-врата̄х̣ дуже важливе в цьому вірші. Воно вказує на те, що люди, які цікавляться духовним розвитком, повинні бути мовчазними. Зберігати мовчання означає розмовляти тільки на теми крішна-катги. Саме таке мовчання зберігав Махараджа Амбаріша:

«Цар Амбаріша завжди зосереджував свій розум на лотосових стопах Господа і розмовляв тільки про Нього» (Бгаґ. 9.4.19). Ми теж повинні скористатися з можливості розвинути якості великого святого, уникаючи зайвих розмов з небажаними людьми. Ми повинні або розмовляти про Крішну, або безперервно повторювати Харе Крішна. Така обітниця називається муні-врата. Свій інтелект треба зробити дуже гострим (сама̄хіта-дгійах̣) і завжди використовувати у свідомості Крішни. Слова етад абгйасата̄др̣та̄х̣ вказують на те, що для людини, яка шанобливо (а̄др̣та) приймає ці настанови від духовного вчителя і втілює їх у життя, практика бгакті-йоґи буде дуже легкою.

Господь Вішну створив Господа Брахму, а той створив Господа Шіву та інших великих мудреців, на чолі з Бгріґу. До числа великих мудреців належать Бгріґу, Марічі, Атрея, Васіштга й інші. Цим великим мудрецям було покладено за обов’язок залюднити всесвіт. На початку існування всесвіту в ньому було дуже мало живих істот, і тому Вішну доручив Брахмі створити їх. Брахма своєю чергою створив сотні й тисячі півбогів та великих мудреців, щоб вони творили всесвіт далі. Разом з тим Господь Брахма почав з того, що навчив своїх синів та учнів цієї молитви, яку Господь Шіва щойно повторив. Творити матеріальний світ означає виконувати матеріальну діяльність, але вплив матерії можна нейтралізувати, якщо постійно пам’ятати про свої стосунки з Господом, описані в цих молитвах Господа Шіви. Так ми завжди можемо підтримувати зв’язок із Верховним Богом-Особою і не відхилимося від шляху свідомості Крішни, незважаючи на свою участь у творенні всесвіту. Саме для цього й призначений рух свідомості Крішни. У матеріальному світі всі виконують якісь фахові обов’язки, визначені за варнашрама-дгармою. Брахмани, кшатрії, вайш’ї, шудри та всі інші виконують свої обов’язки, але щоб досягнути цілковитого успіху, треба пам’ятати про свій головний обов’язок: постійно підтримувати зв’язок із Верховним Богом-Особою. Якщо людина просто виконує приписи варнашрама-дгарми, які визначають діяльність брахмани, кшатрії, вайш’ї чи шудри, напружено трудячись, але при тому не пам’ятаючи про своїх вічні стосунки з Господом, її праця й виконання фахових обов’язків будуть марною витратою часу. Це підтверджено у Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (1.2.8):

Отже, навіть старанне виконання своїх фахових обов’язків не повинно ставати на заваді розвитку свідомості Крішни. Людині треба просто виконувати віддане служіння у формі шраванам кіртанам    —    слухати про Господа, оспівувати Його імена та славу і пам’ятати про Нього. У «Бгаґавад-ґіті» (18.46) сказано:

«Той, хто, виконуючи свої обов’язки, поклоняється всюдисущому Господу, джерелу всіх живих істот, досягає досконалості».

Отже, людина може далі виконувати свої фахові обов’язки і разом з тим поклонятися Верховному Богові-Особі, як вчить тут Господь Шіва, і тоді вона досягне досконалості життя. Сванушт̣гітасйа дгармасйа сам̇сіддгір харі-тошан̣ам (Бгаґ. 1.2.13). Ми повинні й далі виконувати свої обов’язки, але якщо ми разом з тим будемо намагатися задовольнити своєю працею Верховного Бога-Особу, наше життя стане досконалим.

З цього вірша видно, що різні види живих істот були створені одночасно на початку творення всесвіту. Безглузда теорія Дарвіна не знаходить у цих віршах ніякої підтримки. Не слід думати, що мільйони років тому не існувало наділених розумом людей. Навпаки, як видно з писань, насамперед була створена найрозумніша істота, Господь Брахма. Далі Господь Брахма створив інших святих мудреців, як оце Марічі, Бгріґу, Атрея, Васіштга й Господь Шіва. Вони своєю чергою створили різні типи тіли для живих істот з різною кармою. У «Шрімад-Бгаґаватам» Господь Капіладева каже Своїй матері, що жива істота отримує те чи інше тіло згідно зі своїми діями і що це відбувається згідно з рішенням представників Господньої влади. Представники Господньої влади, яких наділяє повноваженнями Сам Верховний Бог-Особа,    —    це Господь Брахма та всі інші Праджапаті і Ману. Отже, найперша істота, яка з’явилася на самому початку творення всесвіту, посідає найбільший інтелект. Сучасна так звана розумна людина з’явилася не в наслідку поступової еволюції. Як сказано у «Брахма-вайварта Пурані», жива істота проходить через поступову еволюцію, але розвивається не тіло, а свідомість. Всі типи тіл уже існують. Саме духовна істота, іскра духу в тілі, під наглядом представників вищих сил піднімається на дедалі вищі ступені розвитку, корячись законам природи. З цього вірша випливає, що різні типи живих істот існують уже з самого початку творення всесвіту. Не слід гадати, що якісь види життя повимирали. Всі види існують і далі, лише через обмеженість свого знання ми не бачимо справжнього стану речей.

Дуже важливими в цьому вірші є слова дгваста-тамасах̣, бо, не звільнившись від невігластва, неможливо керувати появою живих істот. Як сказано у «Шрімад-Бгаґаватам» (3.31.1), даіва-нетрен̣а    —    живі істоти отримують свої тіла під наглядом вищих сил. Як ці вищі сили могли би керувати еволюційним розвитком живих істот, якби самі не були вільними від вад? Послідовники ведичної науки не можуть погодитися з еволюційною теорією Дарвіна, тому що вона хибує на серйозні вади.

Досягнути досконалості означає стати відданим Господа Крішни. У Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (1.2.28) сказано: ва̄судева-пара̄ веда̄ ва̄судева-пара̄ макга̄х̣    —    найвище мета життя полягає в тому, щоб досягнути Ва̄судеву, чи Крішну. Кожен відданий Господа Крішни може досягнути повної досконалості, матеріального добробуту і звільнення, просто підносячи молитви до Господа. Існує багато молитв, які підносять до Господа Крішни великі мудреці та великі особи, як оце Господь Брахма та Господь Шіва. Господа Крішну називають ш́іва-вірін̃чі-нутам (Бгаґ. 11.5.33). Слово ш́іва у цьому словосполученні вказує на Господа Шіву, а вірін̃чі    —    на Господа Брахму. Обидва ці півбоги моляться до Господа Ва̄судеви, Крішни. Якщо ми будемо йти слідами таких великих осіб, ставши відданими Господа Крішни, наше життя також увінчається успіхом. На жаль, люди не знають цієї таємниці. На те відух̣ сва̄ртга-ґатім̇ хі вішн̣ум    —    «Вони не знають, що їхній справжній інтерес і найвища досконалість життя полягає в тому, щоб поклонятися Господу Вішну [Крішні]» (Бгаґ. 7.5.31). Намагаючись маніпулювати зовнішньою енерґією, неможливо знайти задоволення. Не ставши відданим Господа Крішни, людина тільки знову й знову наражатиметься на поразки і перебуватиме в замішанні. Щоб врятувати живих істот з цього жалюгідного становища, Господь Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті» (7.19):

«Той, хто після численних народжень і смертей здобув істинне знання, віддається Мені, зрозумівши, що Я причина всіх причин і все суще. Такі великі душі трапляються дуже рідко».

Ми можемо отримати всі благословення, яких ми тільки бажаємо, просто ставши відданими Ва̄судеви.

Насправді всі в матеріальному світі страждають через своє невігластво. Щодня ми бачимо, як хтось, позбавлений знання, чинить той чи інший злочин, і незабаром його арештовують і карають, навіть якщо він згрішив несвідомо. Невігластво покриває весь світ. Люди не задумуючись, готові ризикувати життям задля того, щоб насолодитися незаконним сексом, задовольнити язик м’ясом убитих тварин, задурманити собі голову алкоголем чи наркотиками і пограти в азартні ігри. дуже шкода, що світові лідери не розуміють згубних наслідків цієї гріховної діяльності. Замість того, що запобігати цій гріховній діяльності, вони, навпаки, ще й допомагають людям грішити і таким чином роблять океан невігластва дедалі ширшим.

Довершене знання, на відміну від такого невігластва, являє собою найбільше досягнення в матеріальному світі. Ми можемо побачити, що достатнє знання рятує людину від багатьох небезпек. У «Бгаґавад-ґіті» (7.19) сказано: бахӯна̄м̇ джанмана̄м анте джн̃а̄нава̄н ма̄м̇ прападйате    —    «Той, хто став справді мудрим, віддається Верховному Богові-Особі». Ва̄судевах̣ сарвам іті са маха̄тма̄ судурлабгах̣    —    «Знайти таку велику душу дуже нелегко».

Рух свідомості Крішни ставить собі за мету відкрити очі так званим лідерам, які перебувають у глибокому невігластві, і таким чином врятувати їх від численних небезпек, що чигають на них. Найбільша небезпека    —    це можливість отримати тіло, нижче від людського. Тільки з великими труднощами нам вдалося отримати людську форму життя, яка дає нагоду відродити свої стосунки з Верховним Богом-Особою, Ґовіндою. Господь Шіва пояснює, що той, хто буде повторювати його молитви, дуже скоро стане відданим Господа Ва̄судеви і зможе подолати океан невігластва, досягнувши досконалості життя.

Дуже важливо відзначити, що Господь Шіва    —    це чистий відданий Господа Ва̄судеви. Ваішн̣ава̄на̄м̇ йатга̄ ш́амбгух̣    —    «Найбільшим з усіх вайшнавів є Господь Шіва». Не диво, що Господь Шіва має свою сампрадаю, вайшнавську учнівську спадкоємність, яка називається Рудра-сампрадая. Учнівська спадкоємність вайшнавів, яку нині представляє Вішнусвамі-сампрадая, бере початок від Рудри, Господа Шіви. Стати Господа Крішни, Ва̄судеви, дуже й дуже важко. Саме на це вказує вжите тут слово дура̄ра̄дгйам̇. Поклонятися півбогам не дуже важко, але стати відданим Господа Ва̄судеви, Крішни, дуже нелегко. Однак той, хто дотримується засад відданого служіння і йде стопами вищих авторитетів, як радить Господь Шіва, можуть легко стати відданими Господа Ва̄судеви. Це підтверджує Прахлада Махараджа. Віддане служіння не може практикувати умоглядний теоретик. Віддане служіння    —    це особливе досягнення, яке дається лише тим, хто віддався чистому відданому. Прахлада Махараджа засвідчує: махійаса̄м̇ па̄да-раджо-’бгішекам̇ нішкін̃чана̄на̄м̇ на вр̣н̣іта йа̄ват    —    «Той, хто не посипає собі голову пилом з лотосових стіп чистого відданого, вільного від усієї матеріальної скверни, не може досягнути рівня відданого служіння Господу» (Бгаґ. 7.5.32).

У «Бгаґавад-ґіті» (6.22) сказано: йам̇ лабдгва̄ ча̄парам̇ ла̄бгам̇ манйате на̄дгікам̇ татах̣    —    той, здобув милість Верховного Бога-Особи, більше не прагне нічого іншого й не шукає іншого блага. Коли Дгрува Махараджа за допомогою своєї аскези досягнув досконалості і віч-на-віч побачив Верховного Бога-Особу, Господь запропонував йому попрохати в Нього будь-яких благословень. Однак Дгрува відповів, що нічого не бажає і цілковито задоволений благословенням, яке уже отримав, тобто можливістю бачити Господа. За винятком служіння Верховному Господу, все інше, чого ми можемо бажати, називається ілюзією, майею. Шрі Чайтан’я Махапрабгу сказав: джівера ‘сварӯпа’ хайа — кр̣шн̣ера ‘нітйа-да̄са’ (Ч.-ч. Мадг’я 20.108). Кожна жива істота є вічним слугою Господа, тому той, хто служить Господу, досягає найвищої досконалості. Вірний слуга з милості пана може виконати всі свої бажання, і тому, хто присвятив себе трансцендентному любовному служінню Господу, немає потреби докладати окремих зусиль для того, щоб щось здобути. Всі його бажання виконуються просто завдяки тому, що він повсякчасно з любов’ю служить Господу. Господь Шіва пояснює нам, що будь-який відданий може досягнути успіху, просто повторюючи ці молитви.

Досягнути мукті, чи звільнення, означає стати вільним від наслідків корисливої діяльності. У «Шрімад-Бгаґаватам» (2.10.6) сказано: муктір хітва̄нйатга̄-рӯпам    —    отримати мукті означає облишити всяку сторонню діяльність і утвердитися у своєму природному становищі (сварупен̣а вйавастгітіх̣). У зумовленому стані ми зв’язані путами корисливих дій, що витікають одна з одної. Карма-бандгана означає «пута корисливої діяльності». Доки розум людини занурений у корисливу діяльність, вона не перестає будувати плани, розраховуючи за їхньою допомогою стати щасливим. Практика бгакті-йоґи сильно відрізняється від цього, тому що виконувати бгакті-йоґу означає діяти згідно з наказом вищого авторитета. Коли ми діємо під керівництвом вищого авторитета, нас не зв’язують пута корисливої діяльності. Наприклад, Арджуна воював тільки тому, що цього хотів Верховний Бог-Особа. Через це він не відповідав за наслідки битви. У відданому служінні слухання та оспівування має таку саму вагу як фізична, розумова діяльність чи діяльність чуттів. Насправді, коли людина слухає про Господа чи оспівує Його славу, вона теж використовує чуття. Коли людина використовує чуття задля того, щоб отримати чуттєву насолоду, це затягує її в тенета карми, а коли вона використовує їх задля того, щоб задовольнити Господа, вони допомагають їй утвердитися в бгакті.

Якщо ми будемо наполегливо виконувати віддане служіння, з часом будуть виконані всі наші бажання.