ГЛАВА ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА: Цар Прітгу виконує сто жертвопринесень коня
अथादीक्षत राजा तु हयमेधशतेन स: ।
ब्रह्मावर्ते मनो: क्षेत्रे यत्र प्राची सरस्वती ॥ १ ॥
athādīkṣata rājā tu
hayamedha-śatena saḥ
brahmāvarte manoḥ kṣetre
yatra prācī sarasvatī
शतक्रतुर्न ममृषे पृथोर्यज्ञमहोत्सवम् ॥ २ ॥
карма̄тіш́айам а̄тманах̣
ш́ата-кратур на мамр̣ше
пр̣тгор йаджн̃а-махотсавам
Всі істоти в матеріальному світі, прийшовши сюди насолоджуватися чи підкорювати собі матеріальну природу, заздрять іншим. Цю заздрість можна бачити навіть в таких особистостях, як цар райських планет, Індра. Як видно з явлених писань, Індра не один раз виявляв заздрість до інших. Найбільшу заздрість у нього викликають чиїсь великі досягнення в сфері корисливої діяльності чи сіддгі, які здобувають практикою йоґи. Йому нестерпно бачити чужі досягнення, і він намагається підштовхнути таких людей до падіння. Він заздрить таким людям, побоюючись, що вони завдяки своїм великим жертвопринесенням і практиці містичної йоґи, можуть посісти його пост. В матеріальному світі ніхто не може спокійно дивитися на чужі успіхи й досягнення, тому всіх істот у матеріальному світі називають заздрісними, матсара. Через це на початку «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що «Шрімад-Бгаґаватам» призначений для тих, хто цілковито вільний від заздрості (нірматсара). Іншими словами, той, хто не звільнився від скверни заздрості, не може проґресувати у свідомості Крішни. Відданий, якщо хтось перевершує його у свідомості Крішни, радіє щастю цієї людини, яка досягла вищого рівня у відданому служінні. Такий брак заздрості властивий для Вайкунтги. Однак, коли людина заздрить своєму суперникові, це матеріальне почуття. Півбоги, які керують матеріальним світом, не вільні від заздрості.
अन्वभूयत सर्वात्मा सर्वलोकगुरु: प्रभु: ॥ ३ ॥
бгаґава̄н харір іш́варах̣
анвабгӯйата сарва̄тма̄
сарва-лока-ґурух̣ прабгух̣
Треба відзначати вжите в цьому вірші слово са̄кша̄т. Прітгу Махараджа був втілення Господа Вішну, шакт’явеша-аватара. Насправді Прітгу Махараджа був жива істота, але він отримав від Господа Вішну особливу могутність. Натомість Господь Вішну — це безпосередньо Верховний Бог-Особа і тому належить до категорії вішну-таттви. Махараджа Прітгу належав до категорії джіва-таттви. Вішну-таттва — це Бога, а джіва-таттва — це невід’ємна частка Бога. Коли невід’ємна частка Бога отримує від Нього особливу могутність, її називають шакт’явеша-аватарою. Господа Вішну в цьому вірші названо харір іш́варах̣. Господь такий милостивий, що позбавляє Своїх відданих від усіх страждань. Через це Його називають Харі. Його називають ішварою, тому що Він здатний робити все, що забажає. Він верховний владика. Верховний ішвара пурушоттама — це Господь Крішна. Він проявляє Свою могутність як ішвара, чи верховний повелитель, запевняючи Свого відданого в «Бгаґавад-ґіті» (18.66): «Покинь усі різновиди релігії і просто віддайся Мені. Я звільню тебе від усіх гріхів. Не бійся». Він може вмить звільнити відданого від усіх наслідків його колишніх гріхів, якщо відданий просто віддасться Йому. В цьому вірші Його названо сарва̄тма̄, що вказує на Його присутність у кожному серці в образі Наддуші. Завдяки цьому Він посідає становище верховного вчителя кожної живої істоти. Якщо нам пощастить засвоїти настанови, які Господь Крішна дає в «Бгаґавад-ґіті», наше життя увінчається успіхом. Ніхто не може дати людству ліпших настанов, як Господь Крішна.
उपगीयमानो गन्धर्वैर्मुनिभिश्चाप्सरोगणै: ॥ ४ ॥
лока-па̄лаіх̣ саха̄нуґаіх̣
упаґійама̄но ґандгарваір
мунібгіш́ ча̄псаро-ґан̣аіх̣
सुनन्दनन्दप्रमुखा: पार्षदप्रवरा हरे: ॥ ५ ॥
да̄нава̄ ґухйака̄дайах̣
сунанда-нанда-прамукга̄х̣
па̄ршада-правара̄ харех̣
तमन्वीयुर्भागवता ये च तत्सेवनोत्सुका: ॥ ६ ॥
йоґеш́а̄х̣ санака̄дайах̣
там анвійур бга̄ґавата̄
йе ча тат-севанотсука̄х̣
दोग्धि स्माभीप्सितानर्थान् यजमानस्य भारत ॥ ७ ॥
сарва-ка̄ма-дуґга̄ саті
доґдгі сма̄бгіпсіта̄н артга̄н
йаджама̄насйа бга̄рата
Варто відзначати в цьому вірші слово дгарма-дуґга̄, що описує кама-дгену. Кама-дгену — це інша назва сурабгі. Сурабгі живуть в духовному світі, і, як сказано в «Брахма-самхіті», Господь Крішна пасе такі корови: сурабгір абгіпа̄лайантам. Корову сурабгі можна доїти скільки завгодно, і вона даватиме стільки молока, скільки потрібно. Звичайно, з молоко виготовлюють численні молочні продукти, і насамперед очищене масло, потрібне для великих жертвопринесень. Якщо ми не захочемо виконувати визначені в писаннях жертвопринесення, природа перестане забезпечувати наші насущні потреби. «Бгаґавад-ґіта» підтверджує, що Господь Брахма створив людство одночасно з яґ’єю, або жертвопринесенням. Яґ’я — це одне з імен Господа Вішну, Верховного Бога-Особи, а жертвопринесення — це діяльність, призначена для задоволення Верховного Бога-Особи. Однак за цієї епохи дуже важко знайти достойних брахманів, які могли б виконувати жертвопринесення згідно з приписами Вед. Тому «Шрімад-Бгаґаватам» радить виконувати санкіртана-яґ’ю (йаджн̃аіх̣ сан̇кіртана-пра̄йаіх̣) для задоволення яґ’я-пуруші, Господа Чайтан’ї, тому що це дасть усі плоди, яких в минулому досягали великими жертвопринесеннями. Цар Прітгу та інші отримували все потрібне для життя від Землі завдяки великим жертвопринесенням. Міжнародне товариство свідомості Крішни започаткуво рух санкіртани. Люди повинні користуватися з нагоди приєднатися до цього великого жертвопринесення й до діяльності Товариства, і тоді ніхто не знатиме, що таке злидні. Якщо люди будуть виконувати санкіртана-яґ’ю, вони не знатимуть ніяких труднощів, навіть їхні промислові підприємства працюватимуть без будь-яких перешкод. Тому санкіртана-яґ’ю треба запровадити в усіх сферах суспільного життя: соціальній, політичній, виробничій, комерційній тощо. Тоді все йтиме гладко й спокійно.
तरवो भूरिवर्ष्माण: प्रासूयन्त मधुच्युत: ॥ ८ ॥
кшіра-дадгй-анна-ґо-раса̄н
тараво бгӯрі-варшма̄н̣ах̣
пра̄сӯйанта мадгу-чйутах̣
Якщо люди не забруднюють річки й дозволяють їм вільно текти згідно зі своєю природою, іноді розливаючись повінню, земля стає дуже родюча й дає великі урожаї овочів, фруктів та збіжжя. Слово раса означає «смак». Насправді земля містить у собі всі раси, чи смаки, і коли в неї сіють насіння, з нього виростають різні рослини, щоб задовольнити наші різноманітні смаки. Наприклад, цукрова тростина своїми соками задовольняє наше бажання відчувати солодкий смак, а помаранчі своїм соком задовольняють наше бажання відчувати суміш солодкого й кислого смаків. Крім того, існують ананаси й численні інші фрукти. Натомість червоний перець задовольняє наше бажання відчувати гострий смак. Хоча ґрунт залишається той самий, з різного насіння виростають рослини різних смаків. У «Бгаґавад-ґіті» (7.10) Крішна каже: біджам̇ ма̄м̇ сарва-бгӯта̄на̄м — «Я первісне сім’я всього сущого». Отже, Господь влаштував все, що потрібно для життя всіх живих істот. Як вказує «Ішопанішада», пӯрн̣ам ідам — Верховний Бог-Особа влаштував усе досконалим чином, щоб усі могли задовольнити свої потреби. Людям треба навчитися задовольняти яґ’я-пурушу, Господа Вішну. Задовольнити Господа — це найголовніший обов’язок живої істоти, тому що вона являє собою невід’ємну частку Господа. Все влаштовано так, щоб жива істота виконувала свої обов’язки, які відповідають її природі. Не виконуючи свої обов’язки, живі істоти прирікають себе на страждання. Такий закон природи.
Слова тараво бгӯрі-варшма̄н̣ах̣ вказують на кремезні дерева з розкішною кроною. Призначення цих дерев — давати мед і різні фрукти. Іншими словами, ліс теж відіграє важливо роль у забезпеченні людей медом, фруктами і квітами. На жаль, за Калі-юґи люди не виконують яґ’ї, і тому, хоча в лісі росте багато кремезних дерев, вони не дають достатньої кількості фруктів та меду. Отже, все залежить від виконання яґ’ї. Найліпший спосіб виконувати яґ’ю за цієї епохи — це поширювати всім світом рух санкіртани.
उपायनमुपाजह्रु: सर्वे लोका: सपालका: ॥ ९ ॥
ґірайо ’ннам̇ чатур-відгам
упа̄йанам упа̄джахрух̣
сарве лока̄х̣ са-па̄лака̄х̣
Як сказано в «Ішопанішаді», матеріальне творіння наділене всіма енерґіями, щоб забезпечити всім потрібним усіх живих істот у ньому — не лише людей, але й тварин, плазунів, жителів вод і дерева. Океани й моря породжують перлини, корали та інші коштовні камені для задоволення людей, які коряться Господнім законам. Гори сповнені всіляких мінералів, і річки, що стікають з них, розносять їх полями й удобрюють ґрунт, що постачає людей чотирма різновидами їжі. Ці чотири різновиди називаються на санскриті чарв’я (їжа, яку жують), лех’я (їжа, яку лижуть), чуш’я (їжа, яку смокчуть) і пея (їжа, яку п’ють).
Вшанувати Махараджу Прітгу прибули жителі інших планет та їхні панівні божества. Вони принеслу царю всілякі дари й віддали йому честь, як достойному царю, що своїми задумами та діями приносить щастя всьому всесвіту. В цьому вірші виразно вказує на те, що океани та моря повинні постачати людей коштовними каменями, однак за Калі-юґи океани використовують головно для рибальства. Ловити рибу дозволялося шудрами та злидарям, а вищі класи, як оце кшатрії та вайш’ї, добували з океанів перлини, корали та інші коштовні камені. Хоча бідняки могли виловити тони риби, але її цінність не могла зрівнятися з одною перлиною чи коралом. Нині створюють багато фабрик мінеральних добрив, але коли люди виконують яґ’ї і таким чином задовольняють Бога-Особу, гори самі дають людям мінеральні речовини, які дають змогу удобрювати лани й вирощувати всілякі продукти. Все в природі залежить від того, наскільки люди приймають ведичний принцип жертвопринесення.
असूयन् भगवानिन्द्र: प्रतिघातमचीकरत् ॥ १० ॥
пр̣тгос ту парамодайам
асӯйан бгаґава̄н індрах̣
пратіґга̄там ачікарат
Треба відзначити, що в цьому вірші йдеться про три категорії живих істот, на які вказують три слова: адгокшаджа, бгаґава̄н індрах̣ та пр̣тгох̣. Махараджа Прітгу — це втілення Вішну, але разом з тим він великий відданий Господа Вішну. Хоча він вповноважене втілення Господа Вішну, він залишається живою істотою і тому повинен з відданістю служити Верховному Богові-Особі. Навіть той, кого Верховний Бог-Особа наділив особливими повноваженнями і кого визнають за втілення, не повинен забувати своїх вічних стосунків з Верховним Богом-Особою. За Калі-юґи з’являється маса самозваних втілень — негідників, які проголошують себе Верховним Богом-Особою. Слова бгаґава̄н індрах̣ в цьому вірші вказують на те, що, хоча жива істота може піднятися на дуже високий рівень і стати могутньою, як цар Індра, навіть цар Індра належить до числа звичайних живих істот у матеріальному світі й має чотири властивих для зумовленої душі вади. Царя Індру названо тут бгаґаваном, хоча так загалом називають Верховного Бога-Особу. Однак у цьому випадку царя Індру названо бгаґаваном, бо він тримає у своїх руках величезну владу. Та, навіть ставши бгаґаваном, він позаздрив втіленню Бога, Махараджі Прітгу. Матеріальне життя так сильно оскверняє живу істоту, що навіть цар Індра іноді заздрить втіленню Бога.
Ми повинні зрозуміти, як відбуваться падіння живої істоти. Багатство царя Прітгу не було результатом сприятливих матеріальних обставин. Як сказано в цьому вірші, він був великий відданий Адгокшаджі. Слово адгокшаджа вказує на Бога-Особу, якого неможливо осягнути розумом чи описати словами. Однак перед Своїм відданим Верховний Бог-Особа постає у Своєму предвічному образі вічного блаженства і знання. Відданий отримує право споглядати Верховного Господа віч-на-віч, хоча наші чуття не можуть ні сприйняти Його, ні описати Його.
वैन्ये यज्ञपशुं स्पर्धन्नपोवाह तिरोहित: ॥ ११ ॥
йаджама̄не йаджуш-патім
ваінйе йаджн̃а-паш́ум̇ спардганн
апова̄ха тірохітах̣
Царя Індру називають шата-крату, маючи на увазі, що він виконав сто жертвопринесень коня (ашвамедга-яґій). Треба пам’ятати, що жертовних тварин під яґ’ї не вбивали. Якщо жерці під час жертвопринесення промовляли ведичні мантри правильно, то принесена в жертву тварина поверталася до життя. Це дозволяло судити про успішність яґ’ї. Отже, коли цар Прітгу виконував соту яґ’ю, Індра відчув велику заздрість, не бажаючи, щоб хтось перевершив його. Належачи до числа звичайних живих істот, він позаздрив царю Прітгу і, зробившись невидимим, вкрав коня, щоб розладнати яґ’ю.
आमुक्तमिव पाखण्डं योऽधर्मे धर्मविभ्रम: ॥ १२ ॥
тварама̄н̣ам̇ віха̄йаса̄
а̄муктам іва па̄кган̣д̣ам̇
йо ’дгарме дгарма-вібграмах̣
Іноді вжите в цьому вірші слово па̄кган̣д̣а вимовляють як па̄шан̣д̣а. Обидва ці слова вказують на шарлатана, який видає себе за релігійну людину, хоча насправді він затятий грішник. Індра вдягнув шафрановий одяг, щоб обдурити інших. Шафрановим одягом часто зловживають всілякі шарлатани, що видають себе за звільниних осіб чи за втілення Бога і таким чином дурять людей. Як ми вже не раз зазначали, зумовлена душа схильна обманювати. Отож цю якість можна бачити навіть в таких особах, як цар Індра. Очевидно, що навіть цар Індра не вільний від матеріальної скверни. Тому в цьому вірші сказано: а̄муктам іва, тобто «наче звільнена особа». Своїм шафрановим одягом санн’ясі оголошує всьому світому, що він зрікся будь-якої матеріальної діяльності і повністю присвятив себе служінню Господу. Занурений у служіння відданий — це справжній санн’ясі, або звільна особа. У «Бгаґавад-ґіті» (6.1) сказано:
«Хто не прив’язаний до плодів своєї роботи і хто працює згідно зі своїм обов’язком, той перебуває на зреченому ступені життя і є справжній містик, а не той, хто не розпалює вогню і не виконує ніякої роботи».
Іншими словами, справжній санн’ясі та йоґ — це той, хто офірує плоди свої діяльності Верховному Богові-Особі. Шарлатани в шатах санн’ясі та йоґів існували з часів жертвопринесення Прітгу Махараджі. Першим, хто нерозумно поклав початок цьому шахрайству, був цар Індра. Бувають часи, коли це шахрайство набирає великого розмаху, а бувають часи, коли це не так поширено. Санн’ясі повинен бути дуже обережним, бо, як зазначає Господь Чайтан’я, саннйа̄сіра алпа чгідра сарва-локе ґа̄йа — найменший прогріх, яким заплямував себе санн’ясі, люди роздмухають у великий скандал (Ч.-ч. Мадг’я, 12.51). Тому сан санн’ясі можна приймати тільки дуже щирим і серйозним відданим. Цей сан не слід використовувати як засіб дурити людей. За епохи Калі санн’ясу ліпше не приймати, бо за цієї епохи людину підстерігають дуже сильні спокуси. Тільки той, хто досягнув великих висот у духовному знанні, може думати про санн’ясу. Цей сан не можна використовувати для того, щоб добувати собі засоби до життя чи задовольняти якісь свої матеріальні потреби.
अन्वधावत सङ्कुद्धस्तिष्ठ तिष्ठेति चाब्रवीत् ॥ १३ ॥
пр̣тгу-путро маха̄-ратгах̣
анвадга̄вата сан̇круддгас
тішт̣га тішт̣геті ча̄бравіт
Кшатрії часто гукають: тішт̣га тішт̣га, коли викликають ворога на бій. Під час бою кшатрія не має права втікати. А коли якийсь боягузливий кшатрія кидається навтьоки, показуючи ворогу спину, йому кидають виклик, гукаючи: тішт̣га тішт̣га. Справжній кшатрія ніколи не вбиває ворога ззаду і ніколи не показує ворогу спини. Кшатрійський дух і принципи вимагають від кшатрії погоджуватися тільки на перемогу або на смерть на полі бою. Хоча цар Індра посідав дуже високе становище, бувши царем райських планет, вкравши жертовного коня, він дуже низько опустився. Тому він став тікати, нехтуючи кшатрійські засади, і синові Прітгу довелося кидати йому виклик словами тішт̣га тішт̣га.
जटिलं भस्मनाच्छन्नं तस्मै बाणं न मुञ्चति ॥ १४ ॥
мене дгармам̇ ш́арірін̣ам
джат̣ілам̇ бгасмана̄ччганнам̇
тасмаі ба̄н̣ам̇ на мун̃чаті
जहि यज्ञहनं तात महेन्द्रं विबुधाधमम् ॥ १५ ॥
хантаве ’трір ачодайат
джахі йаджн̃а-ханам̇ та̄та
махендрам̇ вібудга̄дгамам
अन्वद्रवदभिक्रुद्धो रावणं गृध्रराडिव ॥ १६ ॥
тварама̄н̣ам̇ віха̄йаса̄
анвадравад абгікруддго
ра̄ван̣ам̇ ґр̣дгра-ра̄д̣ іва
वीर: स्वपशुमादाय पितुर्यज्ञमुपेयिवान् ॥ १७ ॥
тасма̄ антархітах̣ свара̄т̣
вірах̣ сва-паш́ум а̄да̄йа
пітур йаджн̃ам упейіва̄н
नामधेयं ददुस्तस्मै विजिताश्व इति प्रभो ॥ १८ ॥
вічакшйа парамаршайах̣
на̄мадгейам̇ дадус тасмаі
віджіта̄ш́ва іті прабго
चषालयूपतश्छन्नो हिरण्यरशनं विभु: ॥ १९ ॥
джаха̄ра̄ш́вам̇ пунар харіх̣
чаша̄ла-йӯпаташ́ чганно
хіран̣йа-раш́анам̇ вібгух̣
कपालखट्वाङ्गधरं वीरो नैनमबाधत ॥ २० ॥
тварама̄н̣ам̇ віха̄йаса̄
капа̄ла-кгат̣ва̄н̇ґа-дгарам̇
віро наінам аба̄дгата
सोऽश्वं रूपं च तद्धित्वा तस्थावन्तर्हित: स्वराट् ॥ २१ ॥
сандадге віш́ікгам̇ руша̄
со ’ш́вам̇ рӯпам̇ ча тад дгітва̄
тастга̄в антархітах̣ свара̄т̣
तदवद्यं हरे रूपं जगृहुर्ज्ञानदुर्बला: ॥ २२ ॥
пітр̣-йаджн̃ам атга̄враджат
тад авадйам̇ харе рӯпам̇
джаґр̣хур джн̃а̄на-дурбала̄х̣
Санн’ясі з непам’ятних часів носять тріданду. Згодом Шанкарачар’я запровадив екаданді-санн’ясу. Тріданді-санн’ясі — це санн’ясі-вайшнава, тоді як екаданді-санн’ясі — це санн’ясі-майаваді. Є також багато інших різновидів санн’ясі, які не спираються на ведичні приписи. Захищаючись від нападу Віджіташви, могутнього сина царя Прітгу, Індра поклав початок одному з різновидів псевдо-санн’яси. Існує багато різновидів санн’ясі. Деякі з них ходять голими, деякі, відомі як капаліки, носять череп і тризуб. Всі такі форми санн’яси неавторитетні і були запроваджені за якихось випадкових обставин, однак люди невеликого розуму схиляються перед такими псевдо-санн’ясі і приймають їхню претензії за чисту монету, хоча ті насправді неспроможні провадити когось у духовному житті. Деякі місіонерські організації, нехтуючи ведичними приписами, запроваджують категорію санн’ясі, які прив’язані до гріховної діяльності. До гріховної діяльності, забороненої в шастрах, належить незаконний секс, вживання дурманних речовин, м’ясоїдство і азартні ігри. Новітні так звані санн’ясі не утримуються від жодного з цих гріхів. Вони їдять м’ясо, рибу, яйця і, насправді, важко знайти щось таке, чого вони не їдять. Іноді вони п’ють вино, виправдовуючись тим, що, мовляв, у холодних північних країнах, які лежать недалеко від Арктики, неможливо обійтися без алкоголю, риби й м’яса. Під гаслом служіння бідним, ці санн’ясі залучають до цих усіх гріхів також інших людей. Внаслідок цього нещасні тварині, зарізані й пошматовані, опиняються в животах таких санн’ясі. Як пояснюють подальші вірші, такі санн’ясі — це, насправді, пакганді. Ведична література проголошує, що кожен, хто ставить Господа Нараяну на один рівень з Господом Шівою чи Господом Брахмою, стає пакганді. Це сказано в Пуранах:
За Калі-юґи пакганді стає дуже багато. Але Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу постарався винищити цих усіх пакганді, запровадивши рух санкіртани. Ті, хто скористається з нагоди й приєднається до руху санкіртани, який поширює Міжнародне товариство свідомості Крішни, зможуть врятуватися від впливу таких пакганді.
तानि पापस्य खण्डानि लिङ्गं खण्डमिहोच्यते ॥ २३ ॥
індро хайа-джіхіршайа̄
та̄ні па̄пасйа кган̣д̣а̄ні
лін̇ґам̇ кган̣д̣ам іхочйате
Згідно з ведичною культурою, санн’яса являє собою один з важливих щаблів на шляху людського розвитку в системі варнашрами. Санн’ясу треба приймати так, як вчить парампара, спадкоємність ачарій. Однак нині багато так званих санн’ясі і зречеників не розуміють, що таке свідомість Бога. Таку форму санн’яси запровадив Індра, позаздривши Махараджі Прітгу. Те, чому він поклав початок, знову поширюється за епохи Калі. Практично ніхто з санн’ясі за цієї епохи не поводить себе згідно з істинними засадами санн’яси. Але ніхто не має права запроваджувати нові норми життя у ведичну культуру. Якщо хтось із заздрості робить це, його слід вважати за пашанді, чи безбожника. Вайшнавські тантри наводять цей вірш із Пуран:
Незважаючи на цю заборону, нині вистачає пашанді, які вигадують терміни на кшталт дарідра-нараяна і свамі-нараяна, хоча на один рівень з Нараяною не можна ставити навіть таких півбогів, як Брахма та Шіва.
तद्गृहीतविसृष्टेषु पाखण्डेषु मतिर्नृणाम् ॥ २४ ॥
धर्म इत्युपधर्मेषु नग्नरक्तपटादिषु ।
प्रायेण सज्जते भ्रान्त्या पेशलेषु च वाग्मिषु ॥ २५ ॥
ваінйа-йаджн̃а-джіґга̄м̇сайа̄
тад-ґр̣хіта-віср̣шт̣ешу
па̄кган̣д̣ешу матір нр̣н̣а̄м
Як сказано в «Шрімад-Бгаґаватам», за епохи Калі люди вмирають рано, не мають ні духовного знання, ні талану і тому схильні вірити в облудні релігійні вчення. Через це їхній розум завжди переповнюють тривоги й неспокій. Ведичні шастри практично забороняють приймати санн’ясу за Калі-юґи, тому що обділені розумом люди можуть приймати санн’ясу з нещирих мотивів. Насправді єдина релігія — це відданість Верховному Богові-Особі. Ми повинні служити Господу, перебуваючи в свідомості Крішни. Всі інші форми санн’яси й релігії неавторитетні. На превеликий жаль, за цієї епохи люди тільки вдають релігійність.
इन्द्राय कुपितो बाणमादत्तोद्यतकार्मुक: ॥ २६ ॥
пр̣тгух̣ пр̣тгу-пара̄крамах̣
індра̄йа купіто ба̄н̣ам
а̄даттодйата-ка̄рмуках̣
Цар зобов’язаний не допускати запровадження безбожницьких звичаїв. Цар Прітгу був втілення Верховного Бога-Особи, і тому, безперечно, був зобов’язаний викорінювати безбожництво. Йдучи його слідами, всі державні керівники повинні самі бути справжніми представниками Бога й не допускати поширення безбожництва. На жаль, всі вони — боягузи, які проголошують свої держави відокремленими від церкви. Через таке ставлення правителів поступово стирається грань між релігійністю й безбожництвом, і тому загальна маса підданих втрачає інтерес до духовного життя. За таких обставин людське суспільство швидко деґрадує і стає схожим на пекло.
вічакшйа душпрекшйам асахйа-рам̇хасам
ніва̄райа̄м а̄сур ахо маха̄-мате
на йуджйате ’тра̄нйа-вадгах̣ прачодіта̄т
Жертовних тварин убивали не задля вбивства. Це робили для того, щоб перевірити точність вимови ведичних мантр, а тварина, офірована в жертовний вогонь, поверталася до життя. Під час жертвопринесення, призначеного для задоволення Господа Вішну, не можна нікого вбивати. Тому як Махараджа Прітгу міг вбити Індру, якому насправді поклоняються під час яґ’ї і якого вважають за частку Верховного Бога-Особи? З огляду на це жерці попрохали царя Прітгу не вбивати його.
хвайа̄махе твач-чграваса̄ хата-твішам
айа̄тайа̄мопахаваір анантарам̇
прасахйа ра̄джан джухава̄ма те ’хітам
Правильно повторюючи ведичні мантри під час жертвопринесення, можна досягнути багато дивовижних речей. Однак за Калі-юґи немає вмілих брахманів, здатних правильно повторювати мантри. Тому немає сенсу намагатися виконувати такі великі жертвопринесення. Єдине жертвопринесення, рекомендоване за цієї епохи, — це рух санкіртани.
स्रुग्घस्ताञ्जुह्वतोऽभ्येत्य स्वयम्भू: प्रत्यषेधत ॥ २९ ॥
відура̄сйартвіджо руша̄
сруґ-ґгаста̄н̃ джухвато ’бгйетйа
свайамбгӯх̣ пратйашедгата
यं जिघांसथ यज्ञेन यस्येष्टास्तनव: सुरा: ॥ ३० ॥
йад йаджн̃о бгаґават-танух̣
йам̇ джіґга̄м̇сатга йаджн̃ена
йасйешт̣а̄с танавах̣ сура̄х̣
इन्द्रेणानुष्ठितं राज्ञ: कर्मैतद्विजिघांसता ॥ ३१ ॥
дгарма-вйатікарам̇ двіджа̄х̣
індрен̣а̄нушт̣гітам̇ ра̄джн̃ах̣
кармаітад віджіґга̄м̇сата̄
тархй екона-ш́ата-кратух̣
алам̇ те кратубгіх̣ свішт̣аір
йад бгава̄н мокша-дгарма-віт
Господь Брахма зійшов для того, щоб заспокоїти царя Прітгу, якому не вдавалося завершити сто жертвопринесень. Цар Прітгу був рішуче налаштований виконати сто жертвопринесень, але це дуже стурбувало царя Індру, що сам прославився як той, хто виконав сто жертвопринесень коня. Всі живі істоти в матеріальному світі від природи відчувають заздрість до своїх суперників, і цар, Індра, дарма що був цар райських планет, теж позаздрив царю Прітгу і спробував розладнати його соте жертвопринесення. Зав’язалася запекла боротьба, і цар Індра, дбаючи про задоволення власних чуттів, став запроваджувати всілякі форми безбожництва, намагаючись перешкодити царю Прітгу. Щоб покласти край створенню нових форм безбожництва, Господь Брахма особисто прийшов на місце жертвопринесення. Що ж до Махараджі Прітгу, він був великий відданий Верховного Бога-Особи і не мав потрбеи виконувати визначені в Ведах ритуали. Ці ритуали називають кармою, і відданому, котрий перебуває на трансцендентному рівні, немає потреби їх виконувати. Щоправда, для того щоб показати зразковий приклад поведінки царя, Махараджа Прітгу мусив виконувати жертвопринесення. Отож потрібно було знайти компроміс. Господь Брахма благословив царя Прітгу, сказавши, що він стане славетнішим за царя Індру. Таким чином Господь Брахма непрямо виконав бажання царя Прітгу, з яким він став виконувати сто жертвопринесень.
उभावपि हि भद्रं ते उत्तमश्लोकविग्रहौ ॥ ३३ ॥
рошам а̄хартум архасі
убга̄в апі хі бгадрам̇ те
уттамаш́лока-віґрахау
ніш́а̄майа̄смад-вача а̄др̣та̄тма̄
йад дгйа̄йато даіва-хатам̇ ну картум̇
мано ’тірушт̣ам̇ віш́ате тамо ’ндгам
Іноді святим чи глибоко релігійним людям теж доводиться зазнавати злигоднів у своєму житті. До таких нещасть треба ставитися як до вияву волі Провидіння. Навіть коли існують всі причини сумувати, не слід боротися із зрадливою долею, бо, чим більше ми намагаємося подолати несприятливі обставини, тим глибше ми занурюємося в морок матеріальних тривог. Господь Крішна радить нам те саме. Замість того щоб турбуватися, треба терпляче зносити всі нещастя.
धर्मव्यतिकरो यत्र पाखण्डैरिन्द्रनिर्मितै: ॥ ३५ ॥
девешу дураваґрахах̣
дгарма-вйатікаро йатра
па̄кган̣д̣аір індра-нірмітаіх̣
У звичайному бізнесі завжди точиться змагання між багатьма суперниками, і ведичні приписи з розділів карма-канди нерідко породжують серед кармі змагання і заздрість. Кармі не може не заздрити, тому що він хоче насолоджуватися матеріальним життям більше за всіх. В цьому полягає хвороба матеріалізму. Черзе це між кармі завжди точиться змагання, якщо не в сфері бізнесу, то сфері жертвопринесень. Господь Брахма хотів покласти край змаганню між Господом Індрою і Махараджею Прітгу. Махараджа Прітгу був великий відданий і втілення Верховного Господа, отож Господь Брахма попрохав його припинити жертвопринесення, щоб Індра не запроваджував нових форм безбожництва, які відразу ж підхоплюють люди з нечистою свідомістю.
па̄кган̣д̣аір ха̄рібгір джанам
хрійама̄н̣ам̇ вічакшваінам̇
йас те йаджн̃а-дгруґ аш́ва-мут̣
У «Бгаґавад-ґіті» (3.21) сказано:
«Хоч би що робила велика людина, звичайні люди йдуть за її прикладом. І хоч би який взірець вона встановила своїми діями, весь світ це переймає».
Піклуючись про власне чуттєве задоволення, цар Індра прагнув перешкодити Махараджі Прітгу й не дати йому виконати сто жертвопринесень коня. Через це він став красти жертовного коня під безбожною личиною псевдо-санн’ясі. Такі дії дуже небезпечні, тому що підбивають звичайних людей на гріх. Господь Брахма вирішив, що ліпше зупинити жертвопринесення, ніж давати Індрі змогу запроваджувати нові форми безбожництва. Так само колись вчинив Господь Будда, коли люди стали надуживати ведичними жертвопринесеннями, приносячи в жертву занадто багато тварин. Господу Будді довелося запровадити релігію ненасильства, відкинувши рекомендовані в Ведах жертвопринесення. Насправді під час жертвопринесення принесених в жертву тварин знову повертали до життя, але з цих ведичних обрядів стали користатися люди, які не мали таких сил, просто вбиваючи нещасних тварин. Тому Господу Будді довелося на якийсь час заперечити авторитет Вед. Не слід виконувати жертвопринесення, якщо вони призводять до поширення безбожництва. Такі жертвопринесення ліпше припинити.
Як ми вже не раз пояснювали, за Калі-юґи за браком жерців, наділених всіма брахманічними якостями, неможливо виконувати рекомендовані в Ведах обряди. Тому шастри радять нам виконувати санкіртана-яґ’ю. Виконуючи жертвопринесення в формі санкіртани, ми поклоняємося Верховному Богові-Особі в образі Господа Чайтан’ї і задовольняємо Його. Жертвопринесення призначені тільки для того, щоб здобути прихильність Верховного Бога-Особи, Вішну. Господь Вішну, чи Господь Крішна, проявляється в образі Господа Чайтан’ї, тому наділені розумом люди повинні намагатися задовольнити Його, виконуючи санкіртана-яґ’ю. Це найлегший спосіб задовольнити Господа Вішну за цієї епохи. Люди повинні скористатися з вказівок численних шастр, які визначають придатні для цієї епохи жертвопринесення, і не створювати додаткових проблем за цієї гріховної доби Калі. За Калі-юґи люди в усьому світі навчилися відкривати бойні і вправно вбивати тварин, щоб їх поїдати. У Калькутті в багатьох м’ясних крамницях тримають божество богині Калі, і м’ясоїди люблять купувати м’ясо в таких крамницях, тішачи себе думкою, що вони їдять рештки підношень богині Калі. Їм невтямки, що богиня Калі ніколи не їсть невеґетарінських продуктів, тому що вона вірна дружина Господа Шіви. Господь Шіва — великий вайшнава і ніколи не їсть невеґетарінських продуктів, а богиня Калі їсть лише рештки їжі Господа Шіви. Тому вона ніколи не їстиме м’яса чи риби. Такі підношення їдять супутники богині Калі — бгути, пішачі та ракшаси, отож ті, хто їдять прасад богині Калі в формі м’яса чи риби, насправді їдять не прасад богині Калі, а недоїдки бгутів та пішач.
धर्मं जनानां समयानुरूपम् ।
वेनापचारादवलुप्तमद्य
तद्देहतो विष्णुकलासि वैन्य ॥ ३७ ॥
дгармам̇ джана̄на̄м̇ самайа̄нурӯпам
вена̄пача̄ра̄д авалуптам адйа
тад-дехато вішн̣у-кала̄сі ваінйа
Про те, що Господь Вішну вбиває демонів і захищає вірних, згадано в «Бгаґавад-ґіті» (4.8):
«Я з’являюсь Сам із віку в вік, щоб звільнити праведників і знищити лиходіїв, а також відновити релігійні засади».
У двох руках Господь Вішну завжди тримає булаву й чакру, щоб вбивати демонів, в інших двох руках Він тримає мушлю та лотос, щоб захищати Своїх відданих. Коли втілення Господа з’являється в цьому всесвіті чи на цій планеті, Господь одночасно вбиває демонів і захищає відданих. Іноді Господь Вішну приходить як Господь Крішна чи як Господь Рама. Усі ці втілення згадано в шастрах. Іноді Він з’являється в образі шакт’явеша-аватари, як оце Господь Будда. Як зазначено раніше, шакт’явеша-аватари — це втілення могутності Вішну, якою Він наділяє ту чи іншу живу істоту. Живі істоти теж становлять невід’ємні частки Господа Вішну, але в них немає такої могутності, тому, коли жива істота сходить як втілення Вішну, вона отримує від Господа особливу могутність.
Коли царя Прітгу називають втіленням Господа Вішну, це означає, що він шакт’явеша-аватара, частка Господа Вішну, наділена особливою могутністю Господа. Кожна жива істота, що виконує роль втілення Господа Вішну, отримує від Господа Вішну силу поширювати вчення бгакті. Такі особи можуть діяти, як Господь Вішну, логічно розбиваючи арґументи демонів і проповідуючи вчення бгакті згідно з засадами шастр. Як видно з наведеного вірша «Бгаґавад-ґіти», коли якась людина з надзвичайним успіхом поширює вчення бгакті, це означає, що Господь Вішну, чи Господь Крішна, наділив її особливою могутністю. «Чайтан’я-чарітамріта» (Ант’я, 7.11) підтверджує це: кр̣шн̣а-ш́акті віна̄ нахе та̄ра правартана — неможливо доносити до людей славу святого імені Господа, не отримавши від Нього особливих повноважень. Той, хто критикує таку вповноважену особу чи вишукує в ній вади, ображає Господа Вішну й заслуговує кари. Навіть якщо такі блюзніри вдягаються в шати вайшнави, маскуючись тілакою та малою, Господь ніколи не дарує їм образи чистого вайшнави. В шастрах є багато підтверджень цьому.
सङ्कल्पनं विश्वसृजां पिपीपृहि ।
ऐन्द्रीं च मायामुपधर्ममातरं
प्रचण्डपाखण्डपथं प्रभो जहि ॥ ३८ ॥
сан̇калпанам̇ віш́ва-ср̣джа̄м̇ піпіпр̣хі
аіндрім̇ ча ма̄йа̄м упадгарма-ма̄тарам̇
прачан̣д̣а-па̄кган̣д̣а-патгам̇ прабго джахі
Господь Брахма називає царя Прітгу праджа̄пате, щоб нагадати йому про його велику відповідальність і обов’язок дбати про мир і процвітання в своїй державі. Тільки для цього Верховний Бог-Особа наділив Махараджу Прітгу особливою могутністю. Ідеальний цар зобов’язаний стежити за тим, щоб його піддані належним чином дотримувалися релігійних засад. Господь Брахма особисто попрохав царя Прітгу викорінити псевдорелігійність, яку породив цар Індра. Іншими словами, цар чи уряд мусить викорінювати всі форми псевдорелігійності, що їх запроваджують безчесні люди. Відначально існує тільки одна релігія, яку дає Верховний Бог-Особа і яку передають ланцюгом учнівської спадкоємності в двох формах. Господь Брахма попрохав Прітгу Махараджу утриматися від даремного змагання з Індрою, що твердо вирішив не дати Прітгу Махараджі завершити сто жертвопринесень. Щоб уникнути небажаних наслідків і виконати первісне призначення свого втілення, Махараджі Прітгу ліпше було припинити яґ’ю. Призначення, задля якого він прийшов, полягало в тому, щоб створити хороший уряд і навести лад у державі.
इत्थं स लोकगुरुणा समादिष्टो विशाम्पति: ।
तथा च कृत्वा वात्सल्यं मघोनापि च सन्दधे ॥ ३९ ॥
іттгам̇ са лока-ґурун̣а̄
сама̄дішт̣о віш́а̄мпатіх̣
татга̄ ча кр̣тва̄ ва̄тсалйам̇
маґгона̄пі ча сандадге
пр̣тгаве бгӯрі-карман̣е
вара̄н дадус те варада̄
йе тад-бархіші тарпіта̄х̣
Яґ’я означає Господь Вішну, тому що всі яґ’ї призначені для задоволення Верховного Бога-Особи, Господа Вішну. Півбоги дуже задоволені, коли людина виконує жертвопринесення, і тому дарують їй свої благословення. Якщо поливати водою корінь дерева, то всі гілки, галузки, стовбур, квіти й листки будуть само собою задоволені. Також, якщо наповнювати їжею шлунок, поживу отримують всі частини тіла. І так само, якщо просто задовольнити яґ’єю Господа Вішну, то всі півбоги будуть само собою задоволені. У відповідь півбоги дають відданому свої благословення. Тому чистий відданий не прохає благословень безпосередньо від півбогів. Він піклується тільки про те, щоб служити Верховному Богові-Особі, і завдяки цьому йому ніколи не бракує тих дарів, які постачають півбоги.
आशिषो युयुजु: क्षत्तरादिराजाय सत्कृता: ॥ ४१ ॥
ш́раддгайа̄ лабдга-дакшін̣а̄х̣
а̄ш́ішо йуйуджух̣ кшаттар
а̄ді-ра̄джа̄йа сат-кр̣та̄х̣
पूजिता दानमानाभ्यां पितृदेवर्षिमानवा: ॥ ४२ ॥
сарва ева сама̄ґата̄х̣
пӯджіта̄ да̄на-ма̄на̄бгйа̄м̇
пітр̣-деварші-ма̄нава̄х̣