ГЛАВА ВІСІМНАДЦЯТА: Прітгу Махараджа доїть Землю

Ведична цивілізація користується досконалим знанням, яке викладено у Ведах і яке доносять до людей великі мудреці й брахмани, піклуючись про добробут всього суспільства. Ведичні настанови називають шруті, а пояснення цих принципів і доповнення до них, отримані від великих мудреців, називають смріті. Ці пояснення спираються на ведичні засади. Людство повинно скористатися з настанов як шруті, так і смріті. Той, хто хоче проґресувати в духовному житті, повинен шанувати ці приписи й жити згідно з ними. У «Бгакті-расамріта-сіндгу» Шріла Рупа Ґосвамі каже, що людина, яка видає себе за того, хто досягнув великих висот у духовному житті, але яка не дотримується приписів шруті та смріті, просто турбує суспільство й більш нічого. Викладених у шруті та смріті засад треба дотримуватися не лише в духовному житті, але й у матеріальному. Все людське суспільство повинно жити згідно з «Ману-смріті», тому що ці заповіді дав людям сам Ману, прабатько всього людства.

У «Ману-смріті» сказано, що жінці не слід давати незалежність    —    вона завжди повинна жити під опікою батька, чоловіка або старших синів. Жінка за будь-яких обставин повинна мати опікуна. Нині жінкам дають повну незалежність, як чоловікам, але можна бачити, що такі незалежні жінки аж ніяк не стають щасливіші за жінок, які мають когось, хто про них піклується. Якщо люди будуть жити згідно з вказівками великих мудреців, шруті й смріті, вони будуть щасливі і за цього життя, і за наступного. На жаль, всілякі негідники вигадують свої способи зажити щастя. Кожен намагається знайти свій власний шлях до щастя. Внаслідок цього людство забуло про всі норми як матеріального, так і духовного життя, і спантеличені люди не можуть знайти щастя й миру. Хоча вони намагаються розв’язати проблеми людства за допомогою Організації Об’єднаних Націй, їм не вдається нічого досягнути. Люди не прислухаються до настанов, які дають у ведичних писаннях звільнені особи, і тому не можуть бути щасливими.

Варто звернути увагу на два слова в цьому вірші: асмін і амушмін. Асмін означає «в цьому житті», а амушмін означає «в наступному житті». На жаль, нині навіть великі професори та вчені вважають, що наступного життя немає і що існування людини обмежується цим життям. Самі не маючи ні знання, ні моральної чистоти, які настанови іншим вони можуть дати? Незважаючи на це, вони видають себе за великих вчених та професорів. У цьому вірші чітко сказано: амушмін. Кожна людина зобов’язна збудувати своє життя так, щоб забезпечити свій добробут за наступного життя. Люди присвячують своє дитинство й молодість навчанню, щоб насолоджуватися щасливим життям потім, і так само це життя треба присвятити відповідній підготовці, щоб після смерті досягнути вічного й щасливого життя. Тому дуже важливо дотримуватися приписів шруті та смріті, щоб досягнути мети людського життя.

Ведична наука закликає нас іти слідами великих звільнених душ (маха̄джано йена ґатах̣ са пантга̄х̣). Це допоможе нам і в цьому житті, і в наступному, а також дасть змогу поліпшити своє матеріальне становище. Дотримуючись засад, які визначили великі мудреці й святі минулого, ми можемо легко пізнати суть життя. Дуже важливим у цьому вірші є слово аварах̣, що означає «недосвідчений». Досвіду бракує кожній зумовленій душі. Кожен народжується як абодгана-джа̄та    —    дурень і негідник. За нинішнього демократичного ладу рішення приймають всілякі дурні та негідники. Але чого вони можуть досягнути? Що дають їхні закони? Сьогодні вони приймають якийсь закон, а завтра за своєю примхою скасовують його. Спочатку до влади приходить одна політична партія і викоростовує країну для своїх інтересів, а тоді до влади приходить інша політична партія і формує інший уряд, який скасовує всі попередні закони й постанови. Таке жування вже пережованого (пунах̣ пунаш́ чарвіта-чарван̣а̄н̣а̄м) ніколи не приведе людське суспільство до щастя. Щоб усе людство досягнуло щастя й добробуту, ми повинні прийняти авторитетні методи, що їх визначають звільнені особи.

Нині стало модно відкидати бездоганні вказівки ачарій та звільнених осіб минулого. Сучасні люди так деґрадували, що не можуть відрізнити звільнену душу від зумовленої. Зумовлена душа завжди зв’язана чотирма вадами: вона не може не помилятися, вона не може не впадати в ілюзію, вона схильна обманювати і має недосконалі чуття. З огляду на це ми повинні прислухатися до вказівок звільнених душ. Вчення руху свідомості Крішни походить безпосередньо від Верховного Бога-Особи, сходячи ланцюгом вчителів, які вірно виконують Його вказівки. Якщо людина діє згідно з вказівками звільненого Верховного Бога-Особи, нехай навіть вона сама не є звільненою, її дії завжди залишаються вільні від скверни матеріальної природи. Тому Господь Чайтан’я каже: «За Моїм наказом стань духовним вчителем». Людина може стати духовним вчителем в одну мить, для цього вона повинна лише твердо вірити в трансцендентні слова Верховного Бога-Особи й дотримуватися Його вказівок. Матеріалісти не схильні приймати настанови звільненої особи, але їхні власні здогади й теорії викликають у них захват, дарма що, діючи на власний розсуд, вони раз у раз зазнають поразки у своїх починаннях. Весь сучасний світ живе згідно з недосконалими порадами зумовлених душ, і тому ніхто не має ні спокою, ні ясного розуміння свого становища й обов’язків.

Господь Брахма створив матеріальний світ для живих істот, але, згідно з первісним задумом творця, всі живі істоти, які приходять у цей світ з бажанням домінувати й задовольняти чуття, повинні діяти за вказівками Господа Брахми, викладеними у Ведах і призначеними допомогти живим істотам врешті-решт покинути матеріальний світ і повернутися додому, до Бога. Земля щедро дарує все потрібне для життя: плоди, квіти, дерева, зерно, тварин та продукти життєдіяльності тварин,    —    однак ці всі дари створено для того, щоб офірувати їх у жертвопринесення для задоволення Верховного Бога-Особи, Вішну. Але, Земля в образі корови скаржиться тут, що ці всі природні дари використовують невіддані, які не мають жодного наміру розвивати духовне знання. Хоча в землі криються безмежні сили, завдяки яким вона може родити скільки завгодно зерна, плодів та квітів, але коли цими дарами зловживають невіддані, які не мають ніяких духовних цілей у житті, земля сама перестає родити. Все належить Верховному Богові-Особі, і все можна використати для Його задоволення. Живим істотам не слід нічого використовувати для задоволення власних чуттів. Матеріальна природа діє тільки згідно з цим принципом, що лежить в основі створення матеріального світу.

Варто відзначити вжиті в цьому вірші слова асадбгіх̣ і адгр̣та-вратаіх̣. Слово асадбгіх̣ стосується невідданих. «Бгаґавад-ґіта» називає невідданих душкрітінами (лиходіями), мудгами (віслюками, або дурнями), нарадгамами (найницішими з людей) і майаяпахріта-ґ’янами (тими, в кого відібрала знання ілюзорна енерґія). Таких людей називають асат, або невідданими. Невідданих називають також ґріха-вратами, тоді як відданих називають дгріта-вратами. Весь задум Вед полягає в тому, щоб із заблудлих зумовлених душ, які прийшли підкорювати матеріальну природу, виховати дгріта-врат. Це означає, що вони повинні скласти обітницю задовольняти свої чуття і насолоджуватися матеріальним життям, спочатку задовольнивши чуття Верховного Господа. Діяльінсть, призначена для задоволення чуттів Верховного Господа, називається кр̣шн̣а̄ртге ’кгіла-чешт̣а̄х̣. Людина, яка діє за цим принципом, не уникає жодної діяльності, але виконує її тільки для задоволення Крішни. В «Бгаґавад-ґіті» таку діяльність названо йаджн̃а̄ртга̄т карма. Слово йаджн̃а вказує на Господа Вішну. Ми повинні діяти тільки задля Його задоволення. Однак за нинішніх часів, за Калі-юґи, люди зовсім забули про Вішну і діють тільки задля задоволення власних чуттів. Занурені в таку діяльність люди поступово зубожіють, тому що вони не мають права задовольняти власні чуття тим, що призначене для насолоди Верховного Господа. Якщо вони не втримаються від таких дій, це закінчиться тим, що вони житимуть у злиднях і не матимуть ні зерна, ні плодів, ні квітів. У Дванадцятій пісні «Бгаґаватам» сказано, що під кінець Калі-юґи люди будуть такими грішними, що в них більше не буде ні пшениці, ні будь-якого іншого збіжжя, ні цукрової тростини, ні молока.

Те, що сталося за часів Прітгу Махараджі та його батька, царя Вени, відбувається й тепер. Люди створюють велетенські промислові концерни й сільськогосподарські комплекси, але вся їхня продукція йде на чуттєве задоволення. Незважаючи на велику потужність сучасної промисловасті й сільського господарства, багатьох продуктів часто не вистачає, бо світ переповнений злодіями. Слово чорі-бгӯте в цьому вірші означає, що люди перетворилися на злодіїв. Згідно з ведичними поняттями, люди стають злодіями, коли планують поліпшити своє матеріальне становище задля того, щоб задовольняти чуття. «Бгаґавад-ґіта» також пояснює, що людина, яка їсть зерно, не офірувавши його спочатку Верховному Богові-Особі, Яґ’я, є злодієм і заслуговує кари. Згідно з принципом духовного комунізму, все майно на поверхні земної кулі належить Верховному Богові-Особі. Людство має право користуватися тими чи іншими речами тільки після того, як їх офірували Верховному Богові-Особі. Коли Господу підносять щось, підношення стає прасадом. Хто не харчується прасадом, тобто не офірує свою їжу Господу, той, безперечно, злодій. Правителі й царі зобов’язані карати таких злодіїв і підтримувати в світі порядок. Якщо цього не робити, земля просто перестане родити зерно і настане голод. Дійде до того, що від голоду люди почнуть навіть вбивати й поїдати одне одного. Вони вже вбивають тварин і їдять їхнє м’ясо, тому, коли не стане зерна, овочів та фруктів, вони будуть вбивати власних синів та батьків і харчуватися їхнім м’ясом, щоб не померти з голоду.

Коли в країні бракує збіжжя, уряд повинен вдатися до методів, які рекомендують шастриі схвалюють ачар’ї. Тільки так можна забезпечити достатнє виробництво зерна й запобігти дефіцитові продовольства й голоду. «Бгаґавад-ґіта» радить виконувати яґ’ї, жертвопринесення. Коли люди виконують яґ’ї, в небі утворюється достатній об’єм хмар, і тоді на землю випадає достатня кількість дощів. Так можна вирішити проблеми сільського господарства. Коли сільське господарство дає хороші урожаї зерна, люди мають, що їсти, і тварини, як оце корови, кози та інша худоба, теж мають досить трави й зерна. Тому люди повинні виконувати рекомендовані в шастрах жертвопринесення, і тоді їм ніколи не бракуватиме їжі. Єдине жертвопринесення, яке рекомендують виконувати за Калі-юґи,    —    це санкіртана-яґ’я.

В цьому вірші вжито два дуже важливих слова: йоґена, тобто «визнаним методом», і др̣шт̣ена, «за прикладом попередніх ачарій». Якщо хтось думає, що за допомогою сучасних машин, як оце трактори, можна виростити зерно, глибоко помиляється. Жоден трактор не допоможе виростити зерно в пустелі. Ми можемо вдаватися до різних засобів, але треба пам’ятати, що без жертвопринесень земля перестане родити. Земля вже пояснила, що, коли невіддані стали використовувати урожаї для власної насолоди, вона вирішила зберегти насіння в своїх надрах для жертвопринесення. Звичайно, атеїсти не повірять у те, що духовні методи допомагають вирощувати зерно, але, вірять вони чи ні, ніхто не може заперечити, що ми неспроможні самотужки виростити урожай просто за допомогою механічних засобів.

Що ж до визнаних методів, то, як кажуть шастри, за цієї епохи розумні люди приєднаються до руху санкіртани і будуть поклонятися Верховному Богові-Особі Господу Чайтан’ї, чиє тіло має золотавий колір і кого завжди супроводжують Його довірені віддані, що проповідують рух свідомості Крішни по всьому світі. Світ перебуває в такому стані, що його можна врятувати тільки запровадивши санкіртану,тобто рух свідомості Крішни. Як повідомляє попередній вірш, людину, яка не розвиває свідомості Крішни, вважають за злодія. Навіть якщо з матеріального погляду вона дуже освічена й багата, злодій не може насолоджуватися життям. Злодій завжди залишається злодієм, і на нього чекає кара. Не розвиваючи свідомості Крішни, люди стали злодіями, і тому закони матеріальної природи карають їх. Запобігти цьому неможливо, незважаючи ні на які гуманітарні організації та добродійні фонди. Якщо люди світу не приймуть свідомість Крішни, вони приречені на брак їжі та численні страждання.

Цей вірш дає гарні вказівки щодо того, як треба доїти корову. Спочатку в корови повинно бути теля, щоб з любові до нього вона сама давала достатньо молока. Також потрібен вмілий дояр і дійниця для молока. Як корова не може дати багато молока, якщо її не спонукає любов до теляти, так Земля не може дарувати досить продовольства та інших потреб, якщо її не спонукає любов до людей, які розвинули свідомість Крішни. Навіть якщо сприймати історію про те, як Земля прибрала подобу корови, за алегорію, її значення цілком очевидне. Як теля живиться молоком корови, так усі живі істоти    —    включно із звіриною, птаством, бджолами, плазунами й мешканцями вод    —    можуть отримати свою їжу від Землі, якщо люди не стають асат, чи адгріта-врата, про що вже йшлося вище. Коли люди стають асат, або неправедними, тобто не розвивають свідомість Крішни, від цього страждає весь світ. Якщо люди живуть, як їм належить, тварини теж матимуть досить їжі й будуть щасливі. Неправедна людина, не розуміючи, що вона зобов’язана піклуватися про тварин і годувати їх, навпаки вбиває їх, щоб компенсувати брак збіжжя. Внаслідок цього ніхто не відчуває задоволення і весь світ нині перебуває в жалюгідному стані.

Цар райських планет, Індра,    —    це повелитель блискавок і дощу. Переважно блискавки б’ють у верхівки гір, щоб розбити їх на шматки. З часом, коли ці уламки розсипаються навколо, поверхня стає поступово придатною для рільництва. Збіжжя найлегше вирощувати на рівних ділянках землі. Отож Земля попрохала Махараджу Прітгу розрівняти земну поверхню, порозбивавши пагорби й гори.

Землю називають також васундгара̄. Слово васу означає «багатство», а дгара̄ означає «та, хто тримає». Все, що існує на Землі, створено для того, щоб задовольняти потреби людей, і вони можуть добувати з землі це все, вдаючись до відповідних способів. Як проголосила Земля і як визнав та підтримав цар Прітгу, всі земні дари    —    взяті з її надр, чи з її поверхні, чи з атмосфери    —    треба вважати за власність Верховного Бога-Особи й використовувати для Яґ’ї, Господа Вішну. Коли припиняється яґ’я, Земля більше не бажає нічого дарувати: ні овочів, ні дерев, ні фруктів, ні квітів, ні інших сільськогосподарських продуктів, ні мінералів. Як підтверджує «Бгаґавад-ґіта», яґ’ю запроваджено з самого початку творіння. Якщо люди будуть реґулярно виконувати яґ’ю, справедливо розподіляти багатства і обмежувати себе в задоволенні чуттів, у всьому світі запанує мир і процвітання. Як уже зазначено раніше, за епохи Калі в кожному місті й селі треба запровадити виконання простої санкіртана-яґ’ї, влаштовуючи фестивалі, як це робить Міжнародне товариство свідомості Крішни. Розумні люди повинні особистим прикладом заохочувати людей до санкіртана-яґ’ї. Це означає, що вони повинні жити аскетично, утримуючись від незаконного сексу, м’ясоїдства, азартних ігор і дурманних речовин. Якщо розумні люди, які складають у суспільстві клас брахманів, житимуть згідно з цими приписами й засадами, це, поза сумнівом, змінить обличчя світу, який нині перебуває в такому хаосі, і люди матимуть щастя і процвітання.

Бріхаспаті    —    це жрець райських планет. Великі мудреці за допомогою Бріхаспаті здобули й логічно осмислили ведичне знання, щоб принести благо всім людям, не лише на цій планеті, але й у всьому всесвіті. Іншими словами, ведичне знання    —    це одна з насущних потреб людського суспільства. Якщо людське суспільство задовольняється, просто добуваючи з землі зерно й інші потрібні для підтримання тіла речі, воно ніколи не знатиме справжнього процвітання. Люди потребують також поживи для розуму й вух, а також для наділеного даром мови язика. Що стосується трансцендентних звуків, то суть усього ведичного знання втілена в маха-мантрі: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. За Калі-юґи ця ведична маха-мантра, якщо її реґулярно будуть повторювати й слухати згідно з принципом шраванам кіртанам у відданому служінні, очистить усе суспільство і людство здобуде так матеріальне, як і духовне щастя.

Слово сомам у цьому вірші означає «нектар». Сома    —    це напій, який роблять на райських планетах, починаючи від Місяця аж до царства півбогів на вищих планетних системах. П’ючи сому, півбоги здобувають більшу розумову силу, а також зміцнюють свої чуття і тіло. Слова хіран̣майена па̄трен̣а в цьому вірші свідчать про те, що сома    —    це не звичайний алкогольний напій. Півбоги ніколи б навіть не доторкнулися до алкоголю. Разом з тим, сома    —    це також і не ліки. Це особливий напій, доступний на райських планетах. Як видно з наступного вірша, сома не має нічого спільного з алкогольними напоями, призначеними для демонічних істот.

Якщо півбоги п’ють сома-расу, то демони вживають всілякі горілчані вироби, вино й пиво. Демони, нащадки Діті, дуже люблять вино й пиво. У сучасному суспільстві люди демонічної натури теж не можуть жити без алкоголю. Варто звернути увагу на те, що в цьому вірші згадано про Прахладу Махараджу. Прахлада Махараджа народився в родині демонів, як син Хіран’якашіпу, і тільки з його ласки демони, як колись, так і нині, мають змогу пити вино й пиво. Треба відзначити, що у вірші сказано, що посудина була залізною (айах̣). Сому, нектар, набрали в золотий дзбан, проте алкогольні напої набрали в залізний посуд. Алкогольні напої набрали в залізний посуд, тому що вони належать до напоїв низького сорту, а сома-расу набрали в золотий дзбан, тому що це напій вищих істот.

У «Бгаґавад-ґіті» (9.25) сказано: пітР̣̄н йа̄нті пітр̣-врата̄х̣. Людей, які турбуються добробутом роду, називають на санскриті пітр̣-врата̄х̣. У всесвіті існує планета, за назвою Пітрілока, панівне божество якої звуть Ар’ямою. Він належить до певного розряду півбогів, і, задовольнивши його, можна допомогти родичам, які стали привидами, отримати грубе тіло. Затяті грішники, прив’язані до своєї сім’ї, дому, села чи країни, після смерті не отримують фізичного тіла, зробленого з грубих матеріальних елементів, а залишаються в тонкому тілі, складеному з розуму, его та інтелекту. Істот, які живуть у таких тонких тілах, називають привидами чи духами. Бути привидом    —    це велике страждання, тому що привид має інтелект, розум та его і хоче насолоджуватися матеріальним життям, але, не маючи грубого тіла і не маючи змоги задовольнити свої матеріальні бажання, він може тільки шкодити іншим. На родичах, і передусім на синові покійної людини, лежить обов’язок підносити жертви півбогу Ар’ямі чи Господу Вішну, щоб допомогти своїм предкам. В Індії з незапам’ятних часів син покійного йде в Ґаю і там, у храмі Вішну, складає жертви на благо свого батько, що став привидом. Привидом стають не всі батьки, але син повинен складати жертву до лотосових стіп Господа Вішну, пінду, щоб у випадку, якщо хтось із його родичів став привидом, цей родич міг отримати грубе тіло. Однак тому, хто має звичай харчуватися прасадом Господа Вішну, не загрожує небезпека стати привидом чи народитися в формах, нижчих від людської. У ведичному суспільстві заведено проводити обряд шраддги, під час якого з вірою й відданістю роблять підношення їжі. Коли людина з вірою й відданістю підносить дари лотосовим стопам Господа Вішну чи Його представнику на Пітрілоці, Ар’ямі, її предки отримають матеріальні тіла і зможуть насолоджуватися матеріальними втіхами, які вони заслужили. Іншими словами, вони рятуються від існування в формі привидів.

Жителі Сіддгалоки й Від’ядгаралоки від природи посідають містичні сили, за допомогою яких вони можуть не лише літати в космічному просторі без засобів пересування, але й переміщатися з планети на планету, просто побажавши цього. Як риба здатна плавати в воді, так жителі Від’ядгаралоки здатні плавати в повітряному океані. Що стосується жителів Сіддгалоки, то вони володіють усіма містичними силами. На цій планеті йоґи практикують містичну йоґу, що складається з восьми ступенів: яма, ніяма, асана, пранаяма, прат’яхара, дгарана, дг’яна і самадгі. Реґулярно й послідовно практикуючи ці методи йоґи, вони здобувають різних форм містичної досконалості: вони можуть ставати меншим за найменше, важчим за найважче і т. д. Вони здатні навіть створювати планети, добувати будь-яку річ з будь-якої частини всесвіту й підкорювати своїй волі кого-завгодно. Всі жителі Сіддгалоки від природи володіють цими містичними силами йоґи. На цій планеті, якби ми побачили людину, яка летить у небі, не користуючись жодними засобами пересування, ми були б вражені, але для жителів Від’ядгаралоки це така сама звичайна річ, як політ птаха. А на Сіддгалоці всі жителі    —    великі йоґи, що досконало володіють містичними силами.

Варто звернути увагу на те, що в цьому вірші згадано ім’я Капіли Муні. Капіла Муні    —    це засновник філософської системи санкг’ї, а Його батько, Кардама Муні, був великим йоґом та містиком. Кардама Муні навіть створив велетенський повітряний корабель, який мав розміри невеличкого міста і ніс у собі сади, палаци, численних слуг і служниць. В оточенні цих багатств мати Капіладеви, Девахуті, і Його батько, Кардама Муні, облетіли весь всесвіт і побували на багатьох планетах.

Відомо, що жителі Кімпуруша-локи здатні робити всілякі чудеса. Іншими словами, вони здатні демонструвати найдивовижніші речі, які навіть важко собі уявити, і робити все, що їм спаде на думку. Їхні здібності    —    це різновид містичних сил, що називається ішіта. Загалом демони оволодівають цими містичними силами, практикуючи йоґу. У Дашама-скандзі, Десяті пісні «Шрімад-Бгаґаватам», наведено яскравий опис того, як демони з’являлися перед Крішною в різних дивовижних формах. Напрклад, Бакасура постав перед Крішною та Його друзями-пастушками в подобі велетенської чаплі. Коли Господь Крішна був на цій планеті, Йому доводилося воювати з багатьма демонами, які демонстрували дивовижні містичні сили, властиві жителям Кімпуруша-локи. Жителі Кімпуруша-локи володіють такими силами від природи, але їх також можна розвинути за допомогою практики йоґи.

Деякі живі істоти в формі людей живуть у найжахливіших умовах і харчуються найвідразливішою їжею. Вони звикли їсти м’ясо і пити кров, яка перебродила (згадану в цьому вірші як кшатаджа̄савам). Цих деґрадованих істот, що називаються якшами, ракшасами, бгутами й пішачами, очолюють ватажки, які перебувають в ґуні невігластва. Їх усіх віддано під владу Рудри. Рудра    —    це втілення Господа Шіви, що відповідає за якість невігластва в матеріальній природі. Одне з імен Господа Шіви    —    це Бгутанатга, що означає «владика духів». Рудра з’явився на світ з-поміж очей Брахми, коли Брахма сильно розгнівався на чотирьох Кумар.

Матеріальний світ заповнюють найрізноманітніші живі істоти, і згадані в цьому вірші плазуни та скорпіони з волі Верховного Бога-Особи також отримують все потрібне для підтримання життя. Суть полягає в тому, що кожен отримує свою їжу від Землі. Відповідно до того, в які матеріальні якості істота занурюється, такий характер вона розвиває. Пайах̣-па̄нам̇ бгуджан̇ґа̄на̄м    —    якщо годувати змію молоком, в неї тільки більше стане отрути. Однак якщо годувати молоком мудреця або святого, така обдарована людина буде розвивати тонші тканини мозку, за допомогою яких вона буде пізнавати вищі сфери духовного життя. Отже Господь постачає їжу всім, але залежно від того, з якими якостями матеріальної природи істота спілкується, таку вдачу вона розвиває.

Серед нащадків Ґаруди, крилатого носія Господа Вішну, є багато м’ясоїддних птахів. Є навіть вид птахів, які люблять їсти мавп. Орли люблять поїдати кіз, а також, звичайно, є багато птахів, які харчуються лише фруктами і ягодами. Тому в цьому вірші згадано чарам, тобто рухомих істот, і ачарам,нерухомих істот, тобто трави, фрукти й овочі.

Це доводить, що Господь постачає їжею всі живі істоти. Веди підтверджують: еко бахӯна̄м̇ йо відадга̄ті ка̄ма̄н. Господь один, але за допомогою Землі Він задовольняє потреби всіх живих істот. На різних планетах живуть різні живі істоти, і всі вони отримують від своїх планет свою їжу в тій чи іншій формі. На підставі цих описів, чи можна вважати, що на Місяці немає живих істот? Навіть поверхня Місяця складається з землі, містячи в собі всі п’ять елементів. Кожна планета породжує свою їжу, відповідно до потреб її жителів. Згідно з ведичними шастрами, не слід вважати, що Місяць не забезпечує їжею своїх жителів чи що на ньому немає живих істот.

Загалом гори й скелі розсипаються під ударами блискавок, і це звичайно робить Індра, цар райських планет. Але цар Прітгу, втілення Верховного Бога-Особи, не чекав, поки цар Індра порозбиває гори і скелі, а зробив це сам за допомогою свого могутнього луку.

З цього вірша можна зрозуміти, що планування міст і сіл    —    це не щось нове, а те, що ввійшло в практику ще за часів царя Прітгу. В Індії можна побачити, що старовинні міста дуже ретельно сплановані. У «Шрімад-Бгаґаватам» наведено багато описів таких старовинних міст. П’ять тисяч років тому столицю Господа Крішни, Двараку, будували зігдно з добре продуманим планом, і так само була спланована розбудова інших міст, як оце Матгура чи Хастінапура (нині Нью Делі). Отже, планування міст не є сучасним досягненням, розбудову міст здійснювали згідно з певним планом ще за сивої давнини.