ГЛАВА ШІСТНАДЦЯТА: Співці прославляють царя Прітгу

Вжиті тут слова муні-чодіта̄х̣ означають, що співці почули настанови великих мудреців та святих. Хоча Махараджа Прітгу тільки зійшов на царський трон і ще не проявив своєї божественної могутності, співці, як оце сути, маґадги й ванді, розуміли, що цар Прітгу    —    це втілення Бога. Вони зрозуміли це завдяки настановам, які вони почули від великих мудреців та вчених брахманів. Визначати, хто є втіленням Бога, треба на підставі повчань авторитетних осіб. Ми не повинні проголошувати когось Богом на підставі своїх здогадів. Як каже Нароттама даса Тгакура, са̄дгу-ш́а̄стра-ґуру    —    критерієм оцінки всіх духовних речей є настанови святих осіб, писань та духовного вчителя. Духовний вчитель    —    це той, хто дотримується настанов своїх попередників, тобто садгу, святих осіб. Істинний духовний вчитель не говорить нічого такого, що не згадано в авторитетних писаннях. Звичайні люди повинні керуватися настановами садгу, шастр і ґуру. Твердежння шастр і твердження істинних садгу чи ґуру не повинні розходитися між собою.

Сути, маґадги та інші співці знали напевно, що цар Прітгу    —    це втілення Бога-Особи. Хоча цар відмовлявся від такої хвали, тому що він ще не проявив божественних якостей, співці не перестали прославляти його. Вони були дуже задоволені словами царя, що, хоча був втіленням Бога, був дуже смиренним і люб’язним зі своїми відданими. Варто відзначити, що, як сказано перед тим (4.15.21), цар Прітгу, звертаючись до співців, усміхався і перебував у хорошому настрої. Отже, ми повинні вчитися від Господа і Його втілень смирення та люб’язності. Поведінка царя дуже втішила співців, і тому вони стали далі прославляти його і навіть провіщати майбутні діяння царя, про які вони почули від садгу й мудреців.

В цьому вірші слово ма̄йайа̄ означає «твоєю безпричинною милістю». Філософи-майаваді тлумачать слово ма̄йа̄ як «ілюзія» або «омана». Однак це слово має також інше значення: «безпричинна милість». Є два різновиди майі: йоґамайа і махамайа. Махамайа    —    це поширення йоґамайі, і обидві ці майі являють собою поширення внутрішніх енерґій Господа. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», Господь з’являється за посередництвом Своєї внутрішньої енерґії (а̄тма-ма̄йайа̄). Тому ми не може погодитися з тлумаченням майаваді, які вважають, що Господь з’являється в тілі, яке Йому дає зовнішня, матеріальна, енерґія. Господь і Його втілення цілковито незалежні і можуть з’явитися де завгодно силою внутрішньої енерґії. Хоча цар Прітгу начебто народився із мертвого тіла царя Вени, він був втілення Верховного Бога-Особи і з’явився за посередництвом внутрішньої енерґії Господа. Господь може з’явитися в будь-якій родині. Іноді Він з’являється як втілення в образі риби (матс’я-аватара) або в образі вепра (вараха-аватара). Отож Господь цілковито незалежний і може вільно з’явитися за посередництвом Свої внутрішньої енерґії скрізь, де забажає. Як кажуть писання, Ананта, Господнє втілення, яке має безліч вуст, не може дійти кінця в уславленні Господа, хоча оспівує Господа з непам’ятних часів. Тому що казати за півбогів, як оце Господь Брахма, Господь Шіва та інші? Господа називають ш́іва-вірін̃чі-нутам, і це означає, що йому поклоняються такі півбоги, як Господь Шіва та Господь Брахма. Якщо навіть півбоги не можуть достойно описати велич Господа, що вже казати за інших? Тому сути, маґадги та інші співці відчували себе нездатними оспівувати царя Прітгу.

Коли людина оспівує Господа вишуканими віршами, вона завдяки тому очищується. Хоча ми й нездатні гідно уславити Господа, ми мусимо принаймні зробити спробу, щоб очиститися самим. Якщо півбоги на чолі з Господом Брахмою та Господом Шівою нездатні належно прославити Господа, це не означає, що ми не повинні Його прославляти. Навпаки, як каже Прахлада Махараджа, кожен повинен прославляти Господа так, як може. Якщо ми будемо щирими й серйозними відданими, Господь дасть нам розум, щоб ми могли піднести Йому гідні молитви.

Незважаючи на все своє вміння й майстерність, людина не може вичерпно описати славу Господа. Однак ті, хто прославляє Господні діяння, повинні намагатися зробити це якомога ліпше. Така спроба задовольнить Верховного Бога-Особу. Господь Чайтан’я закликав Своїх послідовників іти по всьому світу й поширювати послання Господа Крішни. Суть Господнього послання    —    це «Бгаґавад-ґіта», тому проповідник мусить обов’язково вивчати «Бгаґавад-ґіту», як вона є і як її передають та пояснюють великі мудреці та вчені віддані в учнівській спадкоємності. Треба нести людям настанови, отримані від своїх попередників: від садгу, ґуру та з шастр. Цей простий метод являє собою найпростіший спосіб прославити Господа. Однак, для того щоб прославляти Господа, більш за все потрібна відданість, бо завдяки відданості можна задовольнити Верховного Бога-Особу просто кількома словами. Якщо людина не виконує відданого служіння, вона не зможе задовольнити Господа, навіть написавши томи книжок. Навіть якщо проповідники руху свідомості Крішни неспроможні вичерпно описати велич Господа, вони можуть іти по всьому світу і прохати всіх людей повторювати Харе Крішна.

Цей вірш чудово описує обов’язки царя чи голови уряду. Голова уряду зобов’язаний стежити за тим, щоб люди жили в повній згоді з релігійними засадами. Також цар повинен суворо карати атеїстів. Іншими словами, цар чи голова уряду в жодному разі не повинен дозволяти атеїстам та безбожникам керувати державою. За цим критерієм визначають, наскільки цар справляється зі своїми обов’язками. Іноді цар чи голова уряду прикривається гаслом відокремлення держави від церкви і байдуже дозволяє людям поринати в безбожну діяльність. В такій державі люди не можуть бути щасливі, незважаючи на все своє економічне процвітання. Щоправда, за доби Калі праведних царів немає. Замість них державами правлять шахраї та злодії, яких обирають головами уряду. Проте хіба можуть люди бути щасливими без релігії та свідомості Бога? Шахраї збирають з підданих податки для того, щоб задовольняти власні чуття, і в майбутньому, як провіщає «Шрімад-Бгаґаватам», людей так утискатимуть, що вони втікатимуть зі своїх домівок і країн, шукаючи притулку в лісі. Однак за Калі-юґи влада може демократичним шляхом опинитися в руках людей, які розвивають свідомість Крішни. Якщо це станеться, життя людей може стати дуже щасливим.

Півбоги, які відповідають за різні сфери прирдної діяльності,    —    це лише помічники Верховного Бога-Особи. Коли втілення Боги сходить на цю планету, з Ним приходять усі півбоги, як оце бог Сонця, бог Місяця чи цар небес, Індра. Отже, втілення Бога здатне підтирмувати лад на всіх планетних системах, діючи в ролі всіх півбогів, що піклуються про різні сфери природи. Добробут Землі залежить від своєчасних дощів, і тому, як пояснює «Бгаґавад-ґіта», для задоволення півбогів, які відповідають за дощ, люди повинні виконувати жертвопринесення.

«Всі живі істоти харчуються злаками, а злаки ростуть завдяки дощам. Дощі випадають завдяки виконанню яґ’ї [жертвопринесення], а джерело яґ’ї    —    це виконання визначених обов’язків» (Б.-ґ. 3.14).

Отже, люди повинні належним чином виконувати яґ’ї, чи жертвопринесення. Як тут вказано, цар Прітгу спонукатиме всіх підданих до жертвопринесень, щоб в країні не бракувало продуктів і щоб на людей не спадали ніякі лиха. Однак за Калі-юґи у так званій світьскій державі виконавча влада перебуває в руках дурнів та негідників    —    так званих царів та президентів, які нічого не тямлять у тонкощах діяльності природних законів чи в засадах жертвопринесення. Такі шахраї просто розробляють всілякі плани, які завжди зазнають поразки, і тому люди зазнають численних турбот. Щоб виправити це становище, шастри радять:

Для того, щоб подолати наслідки неправильного врядування, людський загал повинен повторювати маха-мантру: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе.

Цей вірш дуже добре пояснює принцип збору податків. Збір податків призначений не для того, щоб так звані державні керівники могли задовольняти свої чуття. В час скрути, як оце під час голоду чи повені, цар повинен роздавати зібрані податки назад своїм підданим. Зібрані за допомогою податків гроші аж ніяк не можна розподіляти між урядовцями в формі високої платні та всіляких вигод. Однак за Калі-юґи становище підданих дуже тяжке, бо гроші, стягнені з них всіма можливими способами у формі податків, ідуть на оплату особистих вигод державних керівників.

Порівняння царя Прітгу з сонцем, наведене в цьому вірші, дуже вдале. Сонце перебуває на відстані мільйонів кілометрів від Землі, але, хоча саме воно не доторкається до Землі, воно формує суходіл на всій планеті випаровуючи воду з океанів та морів, а також робить землю родючою, поливаючи її дощами під час сезону дощів. Як ідеальний цар, Махараджа Прітгу, теж досконало керував всіма містами й селами, наче Сонце.

Цей вірш, описуючи терпіння царя Прітгу, порівнює царя до Землі. Хоча люди й тварини постійно топчуть Землю, вона все одно годує їх, родячи зерно, фрукти й овочі. Співці порівнюють Махараджу Прітгу до Землі, бо він, як ідеальний цар, незважаючи на те, що деякі піддані порушуватимуть державні закони, буде терпіти цих підданих і годувати їх зерном та садовиною. Іншими словами, обов’язок царя полягає в тому, щоб дбати про добробут підданих, заради цього жертвуючи навіть власним комфортом. Однак за Калі-юґи все відбувається інакше, бо за Калі-юґи царі й голови держав насолоджуються життям за рахунок податків, стягнених з підданих. Люди, яких таким нечесним чином обкладають податками, стають шахраями й намагаються всіляко приховати свої прибутки. Врешті-решт державі колись не вдасться збирати податки й покривати свої величезні військові та адміністративні витрати. Тоді уряд розпадеться і в країні запанує хаос та безладдя.

Співці вдало порівнюють царя Прітгу з сонцем і півбогом Індрою. Цар райських планет Індра відповідає за постачання водою Землі та інших планетних систем. Тут сказано, що цар Прітгу сам посилав би на землю дощі, якби цар Індра не захотів виконувати свої обов’язки. Іноді цар райських планет, Індра, гнівається на жителів Землі, якщо вони не приносять жертви для його задоволення. Однак цар Прітгу був втіленням Верховного Бога-Особи і тому не залежав від милості небесного царя. Цей вірш провіщає, що, коли не буде дощів, цар Прітгу зуміє легко зупинити посуху за допомогою своїх божественних сил. Такі сили проявляв також Господь Крішна, коли був присутній у Вріндавані. Коли Індра протягом семи днів без перерви заливав Вріндавану водою, Крішна захистив вріндаванських жителів, піднявши над ними пагорб Ґовардгана, немов велетенський парасоль. Тому одне з імен Господа Крішни    —    це Ґовардгана-дгарі.

Кожен матеріальний елемент має своє панівне божество, і Варуна, або Прачета,    —    це панівне божество морів та океанів. Зовні здається, що моря й океани позбавлені життя, але той, хто знайомий з морською природою, добре знає, що в воді існують численні форми життя. Варуна    —    це цар підводного царства. Як ніхто не знає, що відбувається під морською поверхнею, так ніхто не знав задумів та заходів царя Прітгу, за допомогою яких він в усьому досягав успіху. Дипломатична діяльність царя Прітгу була сповнена дуже глибокого смислу. Він досягав успіху завдяки тому, що посідав безліч славетних якостей.

Треба відзначити вжите в цьому вірші слово упаґупта-віттах̣. Воно вказує на те, що ніхто не знав, скільки багатств ховала в собі скарбниця Махараджі Прітгу. З цього можна зробити висновок, що не лише царю, але й усім іншим варто надійно зберігати свої важкозароблені гроші, тримаючи в таємниці обсяг своїх статків, щоб належного часу їх можна було використати на хороші й корисні справи. Однак за Калі-юґи цар чи уряд не має надійно захищеної скрабниці, а в обігу знаходяться тільки паперові грошові знаки. Тому, коли настає скрутний час, уряд штучно збільшує кількість грошей, просто друкуючи паперові знаки, і ця інфляція призводить до надмірного росту цін на товари. Через це піддані опиняються в дуже ненадійному становищі. Отже, звичай зберігати гроші так, щоб ніхто не знав, де вони і скільки їх, існує з давніх-давен, тому що це робили ще за царювання Махараджі Прітгу. Як цар має право тримати в таємниці вміст своєї скарбниці, так і звичайні люди мають тримати в таємниці свій особистий заробіток. В цьому немає нічого поганого. Головне, щоб усі були виховані згідно з засадами варнашрама-дгарми і витрачали гроші тільки на хороші цілі.

Палички арані використовують для того, щоб за допомогою тертя розводити вогонь. Під час жертвопринесень вогонь розводять за допомогою арані. Народившись від мертвого батька, цар Прітгу завжди був подібний до вогню. Як до вогню неможливо доторкнутися, так до царя Прітгу не міг доторкнутися ніхто з його ворогів, навіть коли вони бачили, що він стоїть поруч.

Це якості неупередженого правителя. Правитель зобов’язаний карати злочинців і захищати невинних. Цар Прітгу був настільки безстороннім, що, не вагаючись, покарав би власного сина, якби той заслужив на кару. Натомість, якби син його ворога виявився невинним, цар не намагався би покарати його підступом.

Хоча для більшості людей арктичні області недосяжні, сонце безперешкодно сягає їх своїми променями. Як неможливо зупинити поширення сонячних променів по всьому всесвіті, так ніхто не міг стати на заваді царю Прітгу, що без жодних перешкод правив доти, доки жив. Отже, як бога Сонця неможливо позбавити сонячних променів, так і царя Прітгу неможливо було позбавити царської влади. Ніщо не заважало йому правити всіма своїми підданими, і ніхто не міг позбавити його царської влади.

Тут дуже важливі слова вр̣ддга-севаках̣. Слово вр̣ддга означає «старі люди». Є дві категорії старших людей: одні старші за віком, а другі старші за знанням. Це санскритське слово вказує на те, що людина може бути старшою за рахунок глибшого знання. Цар Прітгу дуже шанував брахманів і піклувався про них. Також він піклувався про людей похилого віку. Якщо цар щось вирішував, ніхто не міг стати на перешкоді його задумам. Це називається др̣д̣га-сан̇калпа або др̣д̣га-врата.

Вихована й наділена знання людина ставиться до всіх жінок, крім власної дружини, як до матері, на чужу власність дивиться як на сміття, яке лежить на вулиці, і поводиться зі всіма так, як він поводився б з самим собою. Як каже Чанак’я Пандіт, з цього знати наділену знанням людину. Освіта повинна бути націлена на виховання таких людей. Освіта не зводиться до отримання дипломів та наукових ступенів. Отримане знання треба втілити у власному житті. Все життя царя Прітгу свідчило про його глибоке знання. Хоча він був цар, він вважав себе за слугу Господніх відданих. За ведичним етикетом, якщо до царського палацу приходив відданий, той відразу ж пропонував йому сісти на власний трон. Дуже важливим у цьому вірші є слово брахма-ва̄діна̄м. Брахма-ва̄ді    —    це віддані Господа. Брахман, Параматма і Бгаґаван    —    це різні назви Верховного Брахмана, а Верховний Брахман    —    це Господь Крішна. Про це каже в «Бгаґавад-ґіті» (10.12) Арджуна (парам̇ брахма парам̇ дга̄ма). Отже, слово брахма-ва̄діна̄м вказує на відданих Господа. Держава повинна завжди служити відданим Господа, а ідеальний уряд повинен керуватися у своїх діях настановами відданого. Цар Прітгу діяв за цим принципом, і тому здобув велику славу.

Слово дехіна̄м стосується втілених істот. Живі істоти втілюються в різних формах життя, яких нараховують 8 400 000. Цар ставився до них усіх так само, як до самого себе. Однак за цієї епохи так звані царі й президенти не ставляться до всіх інших живих істот так само, як до самого себе. Більшість з них їсть м’ясо, а якщо вони й не їдять м’яса і видають себе за дуже релігійних і праведних людей, вони все одно дозволяють посилати на бойню корів у своїй країні. Такі грішні керівники держав ніколи не заживуть слави. Також варто відзначити в цьому вірші слово мукта-сан̇ґа-прасан̇ґах̣, яке вказує на те, що цар завжди спілкувався зі звільненими особами.

Співці молитв описують трансцендентні якості Прітгу Махараджі. Суть усіх цих якостей передано у словах са̄кша̄д бгаґава̄н. Ці слова означають, що Махараджа Прітгу    —    це Сам Верховний Бог-Особа і тому володіє незліченними хорошими якостями. З Махараджею Прітгу ніхто не міг зрівнятися своїми хорошими якостями, тому що він був втіленням Верховного Бога-Особи. Верховний Бог-Особа у всій повноті володіє шістьма багатствами, і цар Прітгу, вповноважений від Нього, міг теж проявляти в усій повноті ці шість багатств Верховного Бога-Особи.

Також треба відзначити тут слова кӯт̣а-стга, які означають «незмінний». Існує дві категорії живих істот: ніт’я-мукта і ніт’я-бадга. Ніт’я-мукта ніколи не забуває, що свого становища вічного слуги Верховного Бога-Особи. Той, хто не забуває свого становища і знає, що він невід’ємна частка Верховного Господа, належить до ніт’я-мукт. Жива істота, яка належить до числа ніт’я-мукт, представляє Наддушу, як поширення Наддуші. У Ведах сказано: нітйо нітйа̄на̄м. Жива істота з числа ніт’я-мукт знає, що вона    —    поширення найвищого ніт’ї, тобто вічного Верховного Бога-Особи. Перебуваючи на цьому рівні, вона бачить матеріальний світ під інакшим кутом зору. Жива істота з числа ніт’я-баддг, вічно зумовлених душ, вважає різні прояви матеріального розмаїття за відмінні між собою. Але треба пам’ятати, що тіло, яке отримує зумовлена душа, мало чим відрізняється від одягу. Людина може вдягатися по-різному, але наділена справжнім знанням особа не бере до уваги одягу. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (5.18):

«Смиренний мудрець завдяки істинному знанню однаковими очима дивиться на вченого і скромного брахману, корову, слона, собаку та собакоїда (парію)».

Отже, наділена знанням особа дивиться не на одяг, що зовні вкриває живу істоту, а на чисту душу, сховану під тим чи іншим одягом. Вона розуміє, що різноманітний одяг    —    це утвір невігластва (авідйа̄-рачітам). Як шакт’явеша-аватара, наділений силою від Верховного Бога-Особи, Прітгу Махараджа посідав незмінне духовне становище, і тому ніяк не міг ставитися до матеріального світу як до реальності.

Слово йатга̄рках̣ в цьому вірші вказує на те, що Сонце не стоїть на місці, а обертається по своїй орбіті, яку визначає Верховний Бог-Особа. Це підтверджує «Брахма-самхіта» й інші вірші «Шрімад-Бгаґаватам». У П’ятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що Сонце рухається по своїй орбіті зі швидкістю двадцять шість тисяч кілометрів на секунду. А в «Брахма-самхіті» сказано: йасйа̄джн̃айа̄ бграматі самбгр̣та-ка̄ла-чакрах̣    —    Сонце обертається по своїй орбіті згідно з волею Верховного Бога-Особи. З цього всього видно, що Сонце не стоїть на місці. Що ж до Прітгу Махараджі, тут сказано, що його влада буде поширюватися на весь світ. Гори в Гімалаях, з яких найраніше видно схід сонця, називаються удайа̄чала або удайа̄дрі. Тут сказано, що влада Прітгу Махараджі буде простягатися від Гімалаїв до берегів усіх океанів та морів. Іншими словами, він буде правити над усією планетою.

Інше важливе слово в цьому вірші    —    це нарадева. Як ішлося в попередніх віршах, достойного царя    —    чи це Махараджа Прітгу, чи це будь-який інший цар, який ідеально править державою    —    слід вважати за Бога в людській подобі. За ведичною культурою царя шанують, як Верховного Бога-Особу, тому що він виконує роль представника Нараяни, захисника всіх залежних істот. Тому царя називають на̄тга, або володар. Навіть Санатана Ґосвамі шанував Наваба Хусейна Шаха як нарадеву, хоча Наваб був мусульманин. Отже, цар чи голова уряду, повинен вміти так правити державою, щоб піддані шанували його як Бога в людській подобі. Це досконалість для голови держави чи уряду.

Що стосується слави, то цар Прітгу вже прославився як втілення Верховного Бога-Особи. Слова а̄ді-ра̄джам означають «відначальний цар». Відначальний цар    —    це Нараяна, Господь Вішну. Люди не знають, що насправді всіх живих істот захищає відначальний цар, Нараяна. Це підтверджують Веди: еко бахӯна̄м̇ йо відадга̄ті ка̄ма̄н («Катга Упанішада» 2.2.13). Насправді всіх живих істот підтримує Верховний Бог-Особа. Цар, або нарадева,    —    це Його представник. Тому обов’язок царя полягає в тому, щоб особисто піклуватися про розподіл багатств і про добробут всіх живих істот. Якщо він діятиме таким чином, його ім’я прославлятимуть, як ім’я Нараяни. Як зазначено в цьому вірші (тад-йаш́ах̣), Прітгу Махараджа мав славу Верховного Бога-Особи, тому що правив світом як Його представник.

Порівняння могутнього царя, як оце Прітгу, до лева дуже вдале. В Індії царів-кшатрій і нині називають сінґх, що означає «лев». Якщо демонічні істоти, грабіжники та злодії в країні не бояться голови виконавчої влади, який сильною рукою править країною, в державі не може бути миру й процвітання. Тому найсумніше, коли головою виконавчої влади стає жінка, а не подібний до лева цар. Її підданим можна тільки поспівчувати.

Слово віданті означає, що людина пізнає щось або чимось насолоджується. Отримавши належним чином настанови духовного вчителя і пізнавши трансцендентне блаженство, учень насолоджується життям. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (18.54), брахма-бгӯтах̣ прасанна̄тма̄ на ш́очаті на ка̄н̇кшаті. Коли хтось досягає рівня Брахмана, він нічого не прагне і ні за чим не шкодує. Він насолоджується трансцендентним блаженством. Хоча цар Прітгу був втілення Вішну, він вчив людей свого царства, як треба слухати настанови духовного вчителя, представника учнівської спадкоємності. Завдяки цим настановам людина стає щасливою й насолоджується сповненим блаженства життям ще навіть у матеріальному світі. Слово віданті в цьому вірші іноді тлумачать як «розуміючи». Отже, коли людина розуміє Брахман, найвище джерело всього сущого, вона насолоджується сповненим блаженства життям.

Афішувати свої гадані достоїнства, щоб насолодитися дешевою славою,    —    це марнолюбство. Прітгу Махараджа прославився своїми подвигами. Йому не треба було рекламувати афішувати себе. До справді великих людей слава приходить сама.

За часів Махараджі Прітгу світом правив один імператор, хоча під його владою було багато держав. Як нині окремі держави об’єднуються в федерації, так за давнини у світі було багато держав, але всі вони корилися владі одного імператора. Коли в якійсь із менших країн починали порушувати закони варнашрами, імператор відразу сам вживав заходів, щоб навести лад у цій країні.

Слова утпа̄т̣іта-лока-ш́алйах̣ означають, що Махараджа Прітгу повністю звільнив своїх підданих від страждань. Слово ш́алйа означає «гострий шпичак». Підданим держави може завдавати страждань багато різних шпичаків, але всі достойні правителі, аж до царювання Махараджі Юдгіштгіри, звільняли своїх підданих від усіх страждань. Як відомо, за царювання Махараджі Юдгіштгіри не було навіть надмірних холодів чи спеки, і піддані не знали жодних тривог і неспокою. Це критерій, за яким можна розпізнати хорошого правителя. Таку атмосферу спокою й добробуту створив у своїй державі Прітгу Махараджа. Тому жителі як праведних, так і демонічних планет прославляли діяння Махараджі Прітгу. Людям і народам, які хочуть здобути владу над усім світом, варто задуматися над цими словами. Прагнути влади над світом може тільки той, хто може цілковито звільнити своїх підданих від троїстих страждань. Не слід шукати влади просто з політичних чи дипломатичних міркувань.