ГЛАВА ЧОТИРНАДЦЯТА: Історія царя Вени
भृग्वादयस्ते मुनयो लोकानां क्षेमदर्शिन: ।
गोप्तर्यसति वै नृणां पश्यन्त: पशुसाम्यताम् ॥ १ ॥
бгр̣ґв-а̄дайас те мунайо
лока̄на̄м̇ кшема-дарш́інах̣
ґоптарй асаті ваі нР̣̄н̣а̄м̇
паш́йантах̣ паш́у-са̄мйата̄м
Треба звернути увагу на вжите в цьому вірші слово кшема-дарш́інах̣, яке стосується тих, хто завжди дбають про добробут всіх людей. Великі мудреці на чолі з Бгріґу завжди думають про те, як допомогти всім людям всесвіту піднятися на духовний рівень. Вони вчать царів кожної планети завжди пам’ятати про цю найвищу мету життя, коли вони керують людьми. Великі мудреці давали керівнику держави, чи царю, поради, а він правив народом згідно з їхніми настановами. Коли цар Анґа зник, виконувати настанови мудреців було нікому. Через це піддані перестали звертати увагу на закони і настільки опустилися, що стали подібними до тварин. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (4.13), людське суспільство повинно бути розділеним на чотири класи, що відповідають якостям і діяльності людей. В кожному суспільстві мусить бути інтелектуальний клас, адміністративний клас, торговий та сільськогосподарський клас і робітничий клас. За сучасного демократичного ладу все поставлено догори ногами і тепер, всупереч усякій логіці, на адміністративні посади голосуванням вибирають шудр, або робітників. Нічого не знаючи про найвищу мету життя й керуючись власними забаганками, вони запроваджують закони, які не допомагають людям виконати своє життєве призначення, і внаслідок цього ніхто не відчуває щастя.
प्रकृत्यसम्मतं वेनमभ्यषिञ्चन् पतिं भुव: ॥ २ ॥
сунітга̄м̇ брахма-ва̄дінах̣
пракр̣тй-асамматам̇ венам
абгйашін̃чан патім̇ бгувах̣
निलिल्युर्दस्यव: सद्य: सर्पत्रस्ता इवाखव: ॥ ३ ॥
венам атйуґра-ш́а̄санам
нілілйур дасйавах̣ садйах̣
сарпа-траста̄ іва̄кгавах̣
Коли уряд слабкий, шахраї та злодії процвітають. Натомість, коли уряд сильний, всі злодії та шахраї зникають чи ховаються. Звичайно, Вена не був хороший цар, але всі знали про його жорстокість і суворість. Отож, країна принаймні звільнилася від злодіїв та шахраїв.
अवमेने महाभागान् स्तब्ध: सम्भावित: स्वत: ॥ ४ ॥
уннаддго ’шт̣а-вібгӯтібгіх̣
авамене маха̄-бга̄ґа̄н
стабдгах̣ самбга̄вітах̣ сватах̣
В цьому вірші заслуговують окремої уваги слова ашт̣а-вібгӯтібгіх̣, «вісьмома багатствами». Цар повинен посідати вісім багатств. Царі здобували ці вісім багатств практикою містичної йоґи, і їх називали раджарші — царями, що разом з тим були великими мудрецями. Завдяки практиці містичної йоґи раджарші могли робитися меншими за найменше й більшими за набільше, чи виконувати будь-які свої бажання. Раджарші був спроможний створити ціле царство, підкорити собі всіх людей і правити ними. Це деякі з багатств царя. Цар Вена не практикував йоґи, але все одно чванився своїм царським становищем. Через свою нерозважливість він став надуживати своєю владою і ображати великих особистостей.
पर्यटन् रथमास्थाय कम्पयन्निव रोदसी ॥ ५ ॥
ніран̇куш́а іва двіпах̣
парйат̣ан ратгам а̄стга̄йа
кампайанн іва родасі
इति न्यवारयद्धर्मं भेरीघोषेण सर्वश: ॥ ६ ॥
на хотавйам̇ двіджа̄х̣ квачіт
іті нйава̄райад дгармам̇
бгері-ґгошен̣а сарваш́ах̣
Сучасні атеїстичні уряди по всьому світі роблять те саме, що за сивої давнини зробив цар Вена. Становище в світі дійшло до того, що ці уряди можуть будь-якої миті випустити постанову, яка заборонить усі релігійні ритуали. Врешті-решт людство опуститься до того, що праведні люди не зможуть жити на цій планеті. Тому наділена здоровим глуздом людина повинна дуже серйозно практикувати свідомість Крішни, щоб повернутися додому, до Бога й більше не терпіти страждань, які переповнюють матеріальний всесвіт.
विमृश्य लोकव्यसनं कृपयोचु: स्म सत्रिण: ॥ ७ ॥
дурвр̣ттасйа вічешт̣ітам
вімр̣ш́йа лока-вйасанам̇
кр̣пайочух̣ сма сатрін̣ах̣
Перед тим, як коронувати царя Вену, великі мудреці дуже турбувалися про добробут суспільства. Коли вони побачили безвідповідальність, жорстокість і підступність царя Вени, вони знову стали турбуватися про добробут людей. Ніколи не слід думати, що мудрецям, святим і відданим байдуже до життя людей. Звичайні кармі віддаються гонитві за грошима, прагнучи задовольняти чуття, а звичайні ґ’яні відмежовуються від суспільства, присвячуючи себе роздумам про звільнення, але справжні віддані й святі завжди турбуються про те, щоб люди були щасливими і матеріально, і духовно. Отож великі мудреці стали радитися між собою про те, як зарадити лиху, яке загрожувало людям через царя Вену.
दारुण्युभयतो दीप्ते इव तस्करपालयो: ॥ ८ ॥
локасйа вйасанам̇ махат
да̄рун̣й убгайато діпте
іва таскара-па̄лайох̣
ततोऽप्यासीद्भयं त्वद्य कथं स्यात्स्वस्ति देहिनाम् ॥ ९ ॥
кр̣то ра̄джа̄тад-архан̣ах̣
тато ’пй а̄сід бгайам̇ тв адйа
катгам̇ сйа̄т свасті дехіна̄м
У «Бгаґавад-ґіті» (18.5) сказано, що навіть зрікшись світу, не слід припиняти складати жертви, роздавати дари і виконувати аскези. Брахмачарі повинні виконувати жертвопринесення, ґріхастги повинні роздавати пожертви, а зреченики (ванапрастги і санн’ясі) повинні виконувати аскези й покути. Завдяки цьому всі можуть піднятися на духовний рівень. Коли мудреці і святі побачили, що цар Вена зупинив усю цю діяльність, вони стали дуже хвилюватися про майбутнє людей. Святі люди проповідують свідомість Бога, чи свідомість Крішни, тому що прагнуть врятувати людський загал від небезпеки, яка загрожує тим, хто живе тваринним життям. Державою повинен керувати праведний уряд, який буде стежити за тим, щоб піддані виконували свої релігійні обов’язки, а злодії та шахраї не піднімали голови. Коли державою керує такий уряд, люди можуть спокійно розвивати духовну свідомість, щоб досягнути мети життя.
वेन: प्रकृत्यैव खल: सुनीथागर्भसम्भव: ॥ १० ॥
пошакасйа̄пй анартга-бгр̣т
венах̣ пракр̣тйаіва кгалах̣
сунітга̄-ґарбга-самбгавах̣
Святі люди загалом тримаються осторонь громадського життя і матеріальних справ. Святі особи підтримали царя Вену, щоб захистити людей від рук грабіжників та злодіїв, але коли він зійшов на трон, він сам став джерелом турбот для мудреців. Святих людей цікавлять передусім жертвопринесення та аскези, що допомагають духовному розвитку, але Вена, замість виявити вдячність святим, став їхнім ворогом, заборонивши їм виконувати свої щоденні обов’язки. Якщо годувати змію молоком та бананами, вона буде просто накопичувати отруту в своїх зубах і чекати дня, коли вона зможе вкусити свого годівника.
तथापि सान्त्वयेमामुं नास्मांस्तत्पातकं स्पृशेत् ॥ ११ ॥
са джіґга̄м̇саті ваі праджа̄х̣
татга̄пі са̄нтвайема̄мум̇
на̄сма̄м̇с тат-па̄такам̇ спр̣ш́ет
Святі мудреці вибрали Вену царем, але він виявився лиходієм, і мудреці боялися, що через це на них впаде гріх. Беручи до уваги закон карми, людина повинна уникати навіть товариства лиходія. Вибравши Вену царем, святі мудреці, поза сумнівом, стали його спільниками. Врешті-решт цар Вена так розперезався, що святі мудреці стали боятися, що скверна його дій зачепить і їх. Перш як вдаватися до якихось заходів проти царя, мудреці вирішили спробувати вмиротворити його і напутити Вену, щоб він покинув свої лиходійства.
सान्त्वितो यदि नो वाचं न ग्रहीष्यत्यधर्मकृत् ।
लोकधिक्कारसन्दग्धं दहिष्याम: स्वतेजसा ॥ १२ ॥
вено ’сма̄бгіх̣ кр̣то нр̣пах̣
са̄нтвіто йаді но ва̄чам̇
на ґрахішйатй адгарма-кр̣т
лока-дгікка̄ра-сандаґдгам̇
дахішйа̄мах̣ сва-теджаса̄
Святих осіб не цікавить політика, але вони завжди думають про добробут всіх людей. Тому їм іноді доводиться спускатися до рівня політики і вживати заходів, щоб повернути заблудлих царів чи правителів на істинний шлях. Однак за Калі-юґи святі особи не мають такої сили, як колись. Раніше своєю духовною силою вони могли спалити будь-якого грішника. Нині, через вплив Калі-юґи, в них немає такої могутності. Брахмани не мають навіть потрібної сили, щоб проводити жертвопринесення, в яких офіровані в жертовний вогонь тварини поверталися б до життя. З огляду на це святим особам ліпше не брати активної участі в політиці, а присвятити себе повторенню маха-мантри Харе Крішна. З милості Господа Чайтан’ї люди можуть отримати всі блага, просто повторюючи маха-мантру Харе Крішна і не вдаючись до політики.
उपव्रज्याब्रुवन् वेनं सान्त्वयित्वा च सामभि: ॥ १३ ॥
мунайо ґӯд̣га-манйавах̣
упавраджйа̄бруван венам̇
са̄нтвайітва̄ ча са̄мабгіх̣
नृपवर्य निबोधैतद्यत्ते विज्ञापयाम भो: ।
आयु:श्रीबलकीर्तीनां तव तात विवर्धनम् ॥ १४ ॥
нр̣па-варйа нібодгаітад
йат те віджн̃а̄пайа̄ма бгох̣
а̄йух̣-ш́рі-бала-кіртіна̄м̇
тава та̄та вівардганам
У ведичному суспільстві монарх, чи цар, отримує поради святих людей і мудреців. Користуючись їхніми порадами, він може стати наймогутнішим правителем, і все його царство буде тішитися щастям, миром і процвітанням. Великі царі дуже відповідально ставилися до настанов великих святих. Царі отримували настанови від таких великих мудреців, як Парашара, В’ясадева, Нарада, Девала й Асіта. Іншими словами, вони спочатку схилялися перед авторитетом святих і тільки після того проявляли свою царську владу. На жаль, за нинішньої доби Калі голова уряду не прислухається до настанов святих осіб, і тому ні люди, ні керівники не відчувають щастя. Вони рано вмирають, в більшості своїй живуть бідно і не мають ні фізичної, ні духовної сили. Якщо люди хочуть досягнути щастя і процвітання за цієї доби демократії, їм не слід обирати негідників та дурнів, які не мають поваги до святих осіб.
लोकान् विशोकान् वतरत्यथानन्त्यमसङ्गिनाम् ॥ १५ ॥
ва̄н̇-манах̣-ка̄йа-буддгібгіх̣
лока̄н віш́ока̄н вітаратй
атга̄нантйам асан̇ґіна̄м
Святі мудреці вчать у цьому вірші, що цар, чи голова уряду, своїм життям повинен показувати всім приклад релігійності. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», суть релігії полягає в тому, щоб поклонятися Верховному Богові-Особі. Не слід практикувати релігійність не про людське око — треба повністю присвятити відданому служінню своє тіло, слова, розум і благословенний інтелект. Завдяки цьому не лише сам цар, чи голова уряду, звільниться від скверни ґун матеріальної природи, але й весь народ, і тоді поступово всі піднімуться до царства Бога, повернувшись додому, до Верховного Господа. Дані тут настанови дають загальне розуміння того, як голова уряду повинен керувати державою, щоб бути щасливим не лише в цьому житті, але й після смерті.
यस्मिन् विनष्टे नृपतिरैश्वर्यादवरोहति ॥ १६ ॥
праджа̄на̄м̇ кшема-лакшан̣ах̣
йасмін вінашт̣е нр̣патір
аіш́варйа̄д аварохаті
Раніше майже всіма країнами світу правили монархи, але поступово, коли царі стали відходити від ідеалів релігійного життя і поринати в неправедне життя чуттєвої насолоди, монархії по всьому світі скасували. Однак просто скасувати монархію й замінити її на демократію ще не досить, якщо члени уряду не будуть релігійними людьми й не будуть ступати в слід великих святих.
रक्षन्यथा बलिं गृह्णन्निह प्रेत्य च मोदते ॥ १७ ॥
чора̄дібгйах̣ праджа̄ нр̣пах̣
ракшан йатга̄ балім̇ ґр̣хн̣анн
іха претйа ча модате
Цей вірш чудово пояснює обов’язки доброчесного царя. Його найперший і найголовніший обов’язок полягає в тому, щоб захищати підданих від злодіїв та грабіжників, а також від чиновників, які нічим не ліпші за злодів та грабіжників. Раніше урядовців призначав сам цар, і їх не могли обрати голосуванням. Тому, якщо цар не був достатньо доброчесним чи суворим, урядовці могли перетворитися на злодіїв та грабіжників і визискувати невинних підданих. Обов’язок царя — стежити за тим, щоб ні в уряді, ні в громадських установах не з’являлися злодії та грабіжники. Якщо цар не може захистити підданих від злодіїв та грабіжників як серед чиновників, так і серед загальної маси людей, він не має права збирати податки. Іншими словами, цар чи уряд може збирати з громадян податки тільки тоді, коли може захистити їх від злодіїв та грабіжників.
Дванадцята пісня «Шрімад-Бгаґаватам» (12.1.40) описує таких злодіїв та шахраїв на урядовій службі. Так сказано: праджа̄с те бгакшайішйанті млеччга̄ ра̄джанйа рӯпін̣ах̣ — «Ці пихаті млеччги [люди, нижчі за шудр], видаючи себе за царів, будуть тиранити свої підданих, а їхні піддані поринуть у гріх і втратять здоровий глузд. Тримаючись лихих звичаїв, піддані будуть нічим не ліпші за своїх правителів». За демократичної доби Калі-юґи все населення опуститься до рівня шудр. Сказано, що практично всі стануть шудрами (калау ш́ӯдра-самбгавах̣). Шудра — це людина четвертого класу, здатн алише служити трьом вищим суспільним класам. Як люди четвертого класу, шудри не мають великого розуму. Самі перебуваючи на найнижчому рівні, люди цієї демократичної доби можуть обрати президентом тільки когось такого самого, як вони самі. Але під керівництвом шудри уряд не може функціонувати належним чином. Керувати країною — це справа другого класу людей, кшатріїв, що повинні діяти під керівництвом святих людей (брахманів), наділених гострим розумом. За інших епох — за Сат’я-юґи, Трета-юґи та Двапара-юґи — загальна маса людей не перебувала на такому низькому рівні і голову уряду ніколи не обирали. Цар тримав у своїх руках найвищу виконавчу владу, і якщо він ловив якогось міністра на крадіжці, наче злодія чи шахрая, він одразу ж або страчував такого міністра, або звільняв з посади. Обов’язком царя було не вагаючись карати на горло нечесних урядовців, так само як він страчував злодіїв та грабіжників. Завдяки царевій суворості й пильності уряд належно функціонував під його керівництвом, а піддані радо сплачували йому податки. Отже, якщо цар не здатний надійно захистити підданих від злодіїв та грабіжників, він не має права збирати з підданих податки, щоб за допомогою цих грошей задовольняти власні чуття. Однак, якщо він захищає підданих від усіх злочинців і збирає з них податки, він спокійно і щасливо живе на цьому світі, а померши, досягає райського царства або навіть Вайкунтги, де ніщо не буде затьмарювати його щастя.
इज्यते स्वेन धर्मेण जनैर्वर्णाश्रमान्वितै: ॥ १८ ॥
бгаґава̄н йаджн̃а-пӯрушах̣
іджйате свена дгармен̣а
джанаір варн̣а̄ш́рама̄нвітаіх̣
Цей вірш чудово пояснює обов’язки уряду і підданих. Діяльність голови уряду, чи царя, і всіх підданих повинна бути організована таким чином, щоб у кінцевому підсумку кожен виконував віддане служіння Верховному Богові-Особі. Цар, чи голова уряду, повинен діяти як представник Верховного Бога-Особи і тому повинен стежити за тим, щоб усе відбувалося належним чином і щоб піддані жили згідно з науковим поділом суспільства на чотири варни і чотири ашрами. У «Вішну Пурані» сказано, що те суспільство, члени якого не навчені жити згідно з науково обґрунтованим соціальним ладом чотирьох варн і чотирьох ашрамів, його не можна визнати за справді людське суспільство, а його члени не здатні проґресувати на шляху до найвищої мети людського життя. Уряд повинен стежити за тим, що усі діяли згідно зі своєю варною та ашрамом. Як тут сказано, бгаґава̄н йаджн̃а-пӯрушах̣ — Верховний Бог-Особа, Крішна, — це яґ’я-пуруша. У «Бгаґавад-ґіті» (5.29) теж сказано: бгокта̄рам̇ йаджн̃а-тапаса̄м — Крішна являє собою найвищу мету всіх жертвопринесень. Йому також належить право насолоджуватися всіма жертвопринесеннями, тому Його називають яґ’я-пуруша. Слово яґ’я-пуруша стосується Господа Вішну або Господа Крішни, або будь-якої іншої Особи Боги, що належить до категорії вішну-таттва. В досконалому людському суспільстві люди живуть згідно з законами варн та ашрамів і своєю діяльністю поклоняються Господу Вішну. Кожен громадянин країни має якийсь фах і виконує служіння Господу, поклоняючись Йому плодами своєї праці. В цьому полягає досконалість життя. У «Бгаґавад-ґіті» (18.46) сказано:
«Той, хто, виконуючи свої обов’язки, поклоняється всюдисущому Господу, джерелу всіх живих істот, досягає досконалості».
Отже, брахмани, кшатрії, шудри та вайш’ї повинні виконувати свої обов’язки, визначені в шастрах. Таким чином кожен може задовольнити Верховного Бога-Особу, Вішну. Цар, чи голова уряду, повине стежити за тим, щоб це робили всі піддані. Іншими словами, уряд не повинен ухилятися від своїх обов’язків, проголошуючи державу світською і відокремленою від церкви і не цікавлячись тим, дотримуються люди засад варнашрама-дгарми чи ні. Нині урядовці і керівники не мають поваги до варнашрама-дгарми. Вони самозадоволено вважають свою державу за відокремлену від церкви. Але за такого уряду ніхто не може бути щасливим. Люди повинні жити згідно з законами варнашрама-дгарми, а цар повинен за цим стежити.
परितुष्यति विश्वात्मा तिष्ठतो निजशासने ॥ १९ ॥
бгаґава̄н бгӯта-бга̄ванах̣
парітушйаті віш́ва̄тма̄
тішт̣гато ніджа-ш́а̄сане
Поза сумнівом, обов’язок уряду — піклуватися про те, щоб Верховний Бог-Особа був задоволений діяльністю народу й самого уряду. Ніхто не може досягнути щастя, якщо уряд чи піддані не знають про Бгаґавана, Верховного Бога-Особу, першопричину проявленого космосу, чи якщо вони не знають про бгута-бгавану і вішватму, тобто про Наддушу, душу всіх душ. Отже, без відданого служіння ні піддані, ні уряд ніколи не зможуть жити щасливо. За наших днів ні цар, ні урядові органи не дбають про те, щоб люди виконували віддане служіння Верховному Богові-Особі. Куди більше їх цікавить розвиток індустрії чуттєвих насолод. Через це вони дедалі більше заплутуються в путах суворих законів природи. Людей треба звільнити від пут трьох ґун матеріальної природи, і досягнути цього дає змогу тільки один метод — віддане служіння Верховному Богові-Особі. Це пояснює «Бгаґавад-ґіта». На жаль, ні уряд, ні люди нічого не знають про це, їх цікавлять лише чуттєві задоволення і щастя в цьому житті. Вжите в цьому вірші слово ніджа-ш́а̄сане («у своїх урядових обов’язках») вказує на те, що і уряд, і піддані зобов’язані жити згідно з варнашрама-дгармою. Коли люди живуть згідно з варнашрама-дгармою, перед ними відкривається справжнього щастя і процвітання в цьому житті і в наступному.
लोका: सपाला ह्येतस्मै हरन्ति बलिमादृता: ॥ २० ॥
джаґата̄м іш́вареш́варе
лока̄х̣ сапа̄ла̄ хй етасмаі
харанті балім а̄др̣та̄х̣
Цей вірш описує суть усієї ведичної культури: всі живі істоти, на цій планеті чи на інших, виконуючи свої обов’язки, повинні задовольняти Верховного Бога-Особу. До того, ким Він задоволений, самі собою приходить усе потрібне для життя. У Ведах теж сказано: еко бахӯна̄м̇ йо відадга̄ті ка̄ма̄н (Катга Упанішад 2.2.13). З Вед відомо, що Господь забезпечує всім потрібним всіх живих істот, і ми бачимо, що, справді, птахи й звірі не мають ніякої професії й ніде не працюють, але не вмирають з голоду. Всі вони живуть в злагоді з законами природи і отримують все потрібне для життя: вони можуть їсти, спати, паруватися і захищатися.
Однак люди створили штучну цивілізацію, яка спонукає людину забути про свої стосунки з Верховним Богом-Особою. Сучасна культура спонукає людей забути навіть про милість і доброту Верховного Бога-Особи. Через це сучасні люди завжди нещасні і не можуть задовольнити тих чи інших насущних потреб. Люди не розуміють, що кінцева мета життя полягає в тому, щоб досягнути Господа Вішну й задовольнити Його. Вони вважають, що немає ліпшого способу життя, ніж матеріалізм, і дуже прив’язані до матеріалістичної діяльності. Їхні правителі тільки заохочують їх до матеріалістичного життя, і загальна маса населення, не знаючи законів Бога, йдуть за своїми сліпими лідерами шляхом, який веде до нещастя. Щоб врятувати становище людства, всі люди повинні розвивати свідомість Крішни і діяти згідно з засадами варнашрами. Держава повинна стежити за тим, щоб усі старалися задовольнити Верховного Бога-Особу. Це найголовніший обов’язок державного уряду. Рух свідомості Крішни започатковано для того, щоб переконати людський загал прийняти найліпший метод, який дозволяє задовольнити Верховного Бога-Особу і розв’язати всі проблеми.
त्रयीमयं द्रव्यमयं तपोमयम् ।
यज्ञैर्विचित्रैर्यजतो भवाय ते
राजन् स्वदेशाननुरोद्धुमर्हसि ॥ २१ ॥
трайімайам̇ дравйамайам̇ тапомайам
йаджн̃аір вічітраір йаджато бгава̄йа те
ра̄джан сва-деш́а̄н ануроддгум архасі
र्वितायमानेन सुरा: कला हरे: ।
स्विष्टा: सुतुष्टा: प्रदिशन्ति वाञ्छितं
तद्धेलनं नार्हसि वीर चेष्टितुम् ॥ २२ ॥
віта̄йама̄нена сура̄х̣ кала̄ харех̣
свішт̣а̄х̣ сутушт̣а̄х̣ прадіш́анті ва̄н̃чгітам̇
тад-дгеланам̇ на̄рхасі віра чешт̣ітум
बालिशा बत यूयं वा अधर्मे धर्ममानिन: ।
ये वृत्तिदं पतिं हित्वा जारं पतिमुपासते ॥ २३ ॥
ба̄ліш́а̄ бата йӯйам̇ ва̄
адгарме дгарма-ма̄нінах̣
йе вр̣ттідам̇ патім̇ хітва̄
джа̄рам̇ патім упа̄сате
Цар Вена був такий бідний на розум, що назвав святих мудреців нетямущими, як малі діти. Іншими словами, він звинуватив їх у тому, що їхнє знання недосконале. Таким чином він вважав, що має право відкинути їхні поради й звинуватити їх у зраді, порівнявши їх до жінки, яка нехтує своїм опікуном-чоловіком і намагається задовольнити коханця, що зовсім не піклується про неї. Суть його порівняння очевидна: кшатрія повинен залучати брахманів до всілякої релігійної діяльності, і його вважають за їхнього годівника; якщо брахмани не поклоняються цареві, а замість того вдаються до півбогів, вони чинять той самий гріх, що й невірна жінка.
नानुविन्दन्ति ते भद्रमिह लोके परत्र च ॥ २४ ॥
нр̣па-рӯпін̣ам іш́варам
на̄нувінданті те бгадрам
іха локе паратра ча
भर्तृस्नेहविदूराणां यथा जारे कुयोषिताम् ॥ २५ ॥
йатра во бгактір ідр̣ш́і
бгартр̣-снеха-відӯра̄н̣а̄м̇
йатга̄ джа̄ре куйошіта̄м
पर्जन्यो धनद: सोम: क्षितिरग्निरपाम्पति: ॥ २६ ॥
एते चान्ये च विबुधा: प्रभवो वरशापयो: ।
देहे भवन्ति नृपते: सर्वदेवमयो नृप: ॥ २७ ॥
індро ва̄йур йамо равіх̣
парджанйо дганадах̣ сомах̣
кшітір аґнір апа̄мпатіх̣
Існує багато демонів, які вважають себе за Всевишнього і видають себе за повелителів Сонця, Місяця та інших планет. Причина цього коріниться в безпідставній гордині. Цар Вена також перейнявся такими демонічними поглядами і став видавати себе за Верховного Бога-Особу. За епохи Калі таких демонів дуже багато, і на всіх них лежить прокляття великих мудреців та святих.
बलिं च मह्यं हरत मत्तोऽन्य: कोऽग्रभुक्पुमान् ॥ २८ ॥
йаджадгвам̇ ґата-матсара̄х̣
балім̇ ча махйам̇ харата
матто ’нйах̣ ко ’ґра-бгук пума̄н
Як каже Сам Крішна в «Бгаґавад-ґіті», немає істини, вищої за Нього. Цар Вена імітував Верховного Бога-Особу, бундючно видаючи себе за Верховного Господа. Це все ознаки демонічної особи.
इत्थं विपर्ययमति: पापीयानुत्पथं गत: ।
अनुनीयमानस्तद्याच्ञां न चक्रे भ्रष्टमङ्गल: ॥ २९ ॥
іттгам̇ віпарйайа-матіх̣
па̄пійа̄н утпатгам̇ ґатах̣
анунійама̄нас тад-йа̄чн̃а̄м̇
на чакре бграшт̣а-ман̇ґалах̣
Демони не вірять у слова авторитетів і завжди їх зневажають. Вони вигадають власні релігійні засади і не коряться таким великим особам, як В’яса, Нарада чи навіть Верховний Бог-Особа, Крішна. Виявляючи непослух авторитетній особі, людина бере на себе великий гріх і занапащає все своє щастя. Цар був такий пихатий і нахабний, що наважився зневажити великих святих, і це призвело до його руїни.
भग्नायां भव्ययाच्ञायां तस्मै विदुर चुक्रुधु: ॥ ३० ॥
двіджа̄х̣ пан̣д̣іта-ма̄ніна̄
бгаґна̄йа̄м̇ бгавйа-йа̄чн̃а̄йа̄м̇
тасмаі відура чукрудгух̣
जीवञ्जगदसावाशु कुरुते भस्मसाद् ध्रुवम् ॥ ३१ ॥
па̄пах̣ пракр̣ті-да̄рун̣ах̣
джіван̃ джаґад аса̄в а̄ш́у
куруте бгасмаса̄д дгрувам
Святі особи звичайно дуже добрі до всіх живих істот, але їх не засмучує смерть змії чи скорпіона. Святим не годиться вбивати, але писання заохочують їх вбивати демонів, що нічим не ліпші за змій та скорпіонів. Тому святі мудреці одностайно вирішили вбити царя Вену, що на всіх наганяв жах і був великою загрозою для всього людства. Можна побачити, яку владу мали святі мудреці над царем. Якщо цар чи уряд стає демонічним, обов’язок святої особи полягає в тому, щоб змістити цей уряд і замінити його гідними людьми, які діють згідно з настановами та вказівками святих осіб.
योऽधियज्ञपतिं विष्णुं विनिन्दत्यनपत्रप: ॥ ३२ ॥
нарадева-вара̄санам
йо ’дгійаджн̃а-патім̇ вішн̣ум̇
вініндатй анапатрапах̣
Коли хтось ображає чи ганить Господа Вішну або Його відданих, цього ніколи не слід терпіти. Відданий звичайно дуже смиренний і м’який, він не любить ні з ким сваритися. Він ні до кого не має ворожих почуттів. Однак, коли чистий відданий бачить, що ображають Господа Вішну чи Його відданого, він одразу ж спалахує гнівом. Відчувати гнів у таких випадках — це обов’язок відданого. Хоча відданий завжди намагається залишатися м’яким і покірливим, якщо він змовчить тоді, коли ганьблять Господа чи Його відданого, він чинить величезну помилку.
प्राप्त ईदृशमैश्वर्यं यदनुग्रहभाजन: ॥ ३३ ॥
венам екам р̣те ’ш́убгам
пра̄пта ідр̣ш́ам аіш́варйам̇
йад-ануґраха-бга̄джанах̣
Коли люди, індивідуально чи колективно, стають безбожниками і блюзнять проти влади Верховного Бога-Особи, їхнє суспільство приречене на загибель. Люди такої цивілізації, не цінуючи Господньої милості, накликають на себе всі можливі лиха.
निजघ्नुर्हुङ्कृतैर्वेनं हतमच्युतनिन्दया ॥ ३४ ॥
р̣шайо рӯд̣га-манйавах̣
ніджаґгнур хун̇кр̣таір венам̇
хатам ачйута-ніндайа̄
सुनीथा पालयामास विद्यायोगेन शोचती ॥ ३५ ॥
ґате путра-калеварам
сунітга̄ па̄лайа̄м а̄са
відйа̄-йоґена ш́очаті
हुत्वाग्नीन् सत्कथाश्चक्रुरुपविष्टा: सरित्तटे ॥ ३६ ॥
сарасват-саліла̄плута̄х̣
хутва̄ґнін сат-катга̄ш́ чакрур
упавішт̣а̄х̣ саріт-тат̣е
अप्यभद्रमनाथाया दस्युभ्यो न भवेद्भुव: ॥ ३७ ॥
а̄хур лока-бгайан̇кара̄н
апй абгадрам ана̄тга̄йа̄
дасйубгйо на бгавед бгувах̣
Коли держава охоплена кризою чи панікою, люди не мають певності за свої статки і за своє життя, тому піднімають голову всілякі злодії та грабіжники. Така ситуація свідчить про те, що правитель, чи уряд, мертвий. Через смерть царя Вени, на людей впали всі ці нещастя. Отож святі стали хвилюватися про безпеку людського загалу. З цього видно, що, хоча святих не цікавить політика, вони завжди хвилюються про людський загал. Тому, хоча вони завжди тримаються осторонь від світського життя, зі своєї доброти і милосердя вони турбуються про те, чи люди мають змогу спокійно виконувати свої обряди і дотримуватися законів варнашрама-дгарми. Це турбувало також і мудреців, згаданих у цьому вірші. За епохи Калі безладдя панує скрізь. Тому святі особи повинні повторювати мантру Харе Крішна, як це радять шастри:
Як задля свого духовного добра, так і задля матеріального, всі повинні щиро повторювати мантру Харе Крішна.
पांसु: समुत्थितो भूरिश्चोराणामभिलुम्पताम् ॥ ३८ ॥
дга̄вата̄м̇ сарвато-діш́ам
па̄м̇сух̣ самуттгіто бгӯріш́
чора̄н̣а̄м абгілумпата̄м
Грабіжники та злодії завжди користуються політичною кризою для того, щоб оббирати людей. Щоб стримувати злодіїв та грабіжників од активної діяльності, конче потрібен сильний уряд.
भर्तर्युपरते तस्मिन्नन्योन्यं च जिघांसताम् ॥ ३९ ॥
चोरप्रायं जनपदं हीनसत्त्वमराजकम् ।
लोकान्नावारयञ्छक्ता अपि तद्दोषदर्शिन: ॥ ४० ॥
локасйа васу лумпата̄м
бгартарй упарате тасмінн
анйонйам̇ ча джіґга̄м̇сата̄м
Святі особи та великі мудреці вбили царя Вену, тому що склалося надзвичайне становище, але вони вирішили не брати участі в діяльності уряду й не боротися зі свавіллям грабіжників та злодіїв, які розперезалися після смерті царя Вени. Брахмани і святі не зобов’язані нікого вбивати, хоча іноді вони можуть робити це за надзвичайних обставин. Вони могли повбивати всіх злодіїв та грабіжників силою своїх мантр, але вони вирішили, що така діяльність становить обов’язок кшатріїв, чи царів. Тому вони утрималися від винищення грабіжників.
स्रवते ब्रह्म तस्यापि भिन्नभाण्डात्पयो यथा ॥ ४१ ॥
діна̄на̄м̇ самупекшаках̣
сравате брахма тасйа̄пі
бгінна-бга̄н̣д̣а̄т пайо йатга̄
Брахмани, верхівка людського суспільства, — це, переважно, віддані. Звичайно вони не помічають того, що відбувається в матеріальному світі, тому що всі свої сили вони віддають на духовний розвиток. Однак, коли на суспільство спадає якесь лихо, вони не можуть залишатися байдужими. Якщо вони не намагаються якось полегшити страждання людей, через таку байдужість, як кажуть писання, їхнє духовне знання зменшується. Майже всі мудреці йдуть у Гімалаї, турбуючись про власне благо, але Прахлада Махараджа сказав, що він не хоче отримати звільнення сам. Він вирішив залишатися поти, поки йому вдасться врятувати всі палі душі цього світу.
Брахманів, котрі досягають найвищого рівня, називають вайшнавами. Існує два типи брахманів: брахмана-пандіта і брахмана-вайшнава. Піднесений брахмана природно володіє великим знанням, але коли його знання стає ще глибшим і він пізнає Верховного Бога-Особу, він стає брахмана-вайшнава. Поки брахмана ще не став вайшнавою, його брахманічний розвиток залишається незавершеним
Святі прийшли до мудрого висновку про те, що цар Вена, попри всю свою гріховність, народився в родині Дгруви Махараджі. Тому сім’я його роду повинно було бути під захистом Верховного Бога-Особи, Кешави. Отож мудреці вирішили вжити заходів, щоб врятувати становище. Без царя в країні не стало порядку і панувало безладдя.
अमोघवीर्या हि नृपा वंशेऽस्मिन् केशवाश्रया: ॥ ४२ ॥
еша сам̇стга̄тум архаті
амоґга-вірйа̄ хі нр̣па̄
вам̇ш́е ’смін кеш́ава̄ш́райа̄х̣
Чистота роду зветься амоґга-вірйа. Праведні роди, передусім роди двічінароджених брахманів та кшатрій, але також і вайшій, повинні берегти чистоту свого сімені, дотримуючись очисних церемоній, перша з яких — це ґарбгадгана-самскара, що її виконують перед зачаттям дитини. Якщо двічінароджені, і насамперед брахмани, не стараються ретельно виконувати всі ці очисні церемонії, наступні покоління їхніх родів втрачають чистоту і поступово схиляються до гріховної діяльності. Махараджа Анґа був дуже праведною особою, тому нащадки роду Махараджі Дгруви очищували своє сім’я за допомогою очисних обрядів. Однак сім’я самого Махараджі Анґи осквернилося через те, що він одружився з Сунітгою, дочкою уособленою смерті. Через це осквернення його сімені народився цар Вена. Для всього роду Дгруви Махараджі це було великим нещастям. Зваживши на це, святі й мудреці вирішили вжити заходів, про які йдеться далі.
ममन्थुरूरुं तरसा तत्रासीद्बाहुको नर: ॥ ४३ ॥
віпаннасйа махіпатех̣
мамантгур ӯрум̇ тараса̄
татра̄сід ба̄хуко нарах̣
Те, що внаслідок сколочування стегон царя Вени народилася людина, доводить, що духовна душа — це індивідуальність, відмінна від тіла. Великі мудреці і святі створити з тіла мертвого царя Вени іншу людину, але не могли повернути до життя самого царя Вену. Цар Вена вже пішов з цього тіла і, поза сумнівом, до того часу вже народився в іншому тілі. Святих і мудреців цікавило тільки тіло Вени, тому що воно народилося із сімені роду Дгруви Махараджі. В тілі царя Вени залишалися всі інґредієнти, потрібні для народження іншого тіла. За допомогою особливого методу вони стали сколочувати стегна мертвого тіла і таким чином створили інше тіло. Хоча тіло царя Вени було мертве, його мати зберегла це тіло за допомогою певного зілля та мантр. Так збереглися всі складники, потрібні для створення іншого тіла. В тому, що з мертвого тіла царя Вени створили тіло нової людини, яку назвали Бахука, немає нічого дивного. Щоб це зробити, треба просто знати відповідний метод. Тіло людини народжується з сімені іншого тіла, а ознаки життя проявляються в тілі тому, що в ньому знаходить притулок духовна душа. Не слід сумніватися в можливості створення нового тіла за допомогою мертвого тіла Махараджі Вени. Мудреці володіли великим знанням і вмінням, тому для них було нескладно зробити це.
ह्रस्वपान्निम्ननासाग्रो रक्ताक्षस्ताम्रमूर्धज: ॥ ४४ ॥
храсва-ба̄хур маха̄-ханух̣
храсва-па̄н німна-на̄са̄ґро
ракта̄кшас та̄мра-мӯрдгаджах̣
निषीदेत्यब्रुवंस्तात स निषादस्ततोऽभवत् ॥ ४५ ॥
кім̇ кароміті ва̄дінам
нішідетй абрувам̇с та̄та
са ніша̄дас тато ’бгават
У шастрах сказано, що голова в тілі символізує брахманів, руки — кшатріїв, живіт — вайшій, а ноги, що починаються зі стегон, — шудр. Шудр іноді називають крішна, чорними, а брахманів — шукла, тобто білими. Що ж до кшатріїв та вайшій, то колір їхньої шкіри являє собою поєднання чорного й білого кольорів. Однак, коли хтось має неприродно білу шкіру, він виглядає, як хворий на білу проказу. Отже, світлий чи золотистий колір шкіри — це ознака людини вищої касти, а чорний колір шкіри властивий для шудр.
येनाहरज्जायमानो वेनकल्मषमुल्बणम् ॥ ४६ ॥
ґірі-ка̄нана-ґочара̄х̣
йена̄харадж джа̄йама̄но
вена-калмашам улбан̣ам
Найшадам не дозволено жити в містах, бо вони від природи прив’язані до гріху. Через це їхні тіла дуже непривабливі, а їхні заняття гріховні. Однак ми повинні розуміти, що навіть ці грішники (яких іноді називають також кіратами), можуть звільнитися від своєї гріховності й стати найпіднесенішими вайшнавами, якщо отримають милість чистого відданого. Коли людина занурюється в трансцендентне любовне віддане служіння Господу, вона, хоч би якою грішною вона була, здобуває право повернутися додому, до Бога. Треба лише за допомогою відданого служіння звільнитися від усієї скверни. Так кожен може стати гідним повернутися додому, до Бога. Це підтверджує Сам Господь у «Бгаґавад-ґіті» (9.32):
«О сину Прітги, всі, хто бере притулок у Мені, навіть люди нижчого походження, як-от жінки, вайш’ї [торговці] або шудри [робітники], можуть досягти найвищої мети».