ГЛАВА ЧОТИРНАДЦЯТА: Історія царя Вени

Треба звернути увагу на вжите в цьому вірші слово кшема-дарш́інах̣, яке стосується тих, хто завжди дбають про добробут всіх людей. Великі мудреці на чолі з Бгріґу завжди думають про те, як допомогти всім людям всесвіту піднятися на духовний рівень. Вони вчать царів кожної планети завжди пам’ятати про цю найвищу мету життя, коли вони керують людьми. Великі мудреці давали керівнику держави, чи царю, поради, а він правив народом згідно з їхніми настановами. Коли цар Анґа зник, виконувати настанови мудреців було нікому. Через це піддані перестали звертати увагу на закони і настільки опустилися, що стали подібними до тварин. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (4.13), людське суспільство повинно бути розділеним на чотири класи, що відповідають якостям і діяльності людей. В кожному суспільстві мусить бути інтелектуальний клас, адміністративний клас, торговий та сільськогосподарський клас і робітничий клас. За сучасного демократичного ладу все поставлено догори ногами і тепер, всупереч усякій логіці, на адміністративні посади голосуванням вибирають шудр, або робітників. Нічого не знаючи про найвищу мету життя й керуючись власними забаганками, вони запроваджують закони, які не допомагають людям виконати своє життєве призначення, і внаслідок цього ніхто не відчуває щастя.

Коли уряд слабкий, шахраї та злодії процвітають. Натомість, коли уряд сильний, всі злодії та шахраї зникають чи ховаються. Звичайно, Вена не був хороший цар, але всі знали про його жорстокість і суворість. Отож, країна принаймні звільнилася від злодіїв та шахраїв.

В цьому вірші заслуговують окремої уваги слова ашт̣а-вібгӯтібгіх̣, «вісьмома багатствами». Цар повинен посідати вісім багатств. Царі здобували ці вісім багатств практикою містичної йоґи, і їх називали раджарші    —    царями, що разом з тим були великими мудрецями. Завдяки практиці містичної йоґи раджарші могли робитися меншими за найменше й більшими за набільше, чи виконувати будь-які свої бажання. Раджарші був спроможний створити ціле царство, підкорити собі всіх людей і правити ними. Це деякі з багатств царя. Цар Вена не практикував йоґи, але все одно чванився своїм царським становищем. Через свою нерозважливість він став надуживати своєю владою і ображати великих особистостей.

Сучасні атеїстичні уряди по всьому світі роблять те саме, що за сивої давнини зробив цар Вена. Становище в світі дійшло до того, що ці уряди можуть будь-якої миті випустити постанову, яка заборонить усі релігійні ритуали. Врешті-решт людство опуститься до того, що праведні люди не зможуть жити на цій планеті. Тому наділена здоровим глуздом людина повинна дуже серйозно практикувати свідомість Крішни, щоб повернутися додому, до Бога й більше не терпіти страждань, які переповнюють матеріальний всесвіт.

Перед тим, як коронувати царя Вену, великі мудреці дуже турбувалися про добробут суспільства. Коли вони побачили безвідповідальність, жорстокість і підступність царя Вени, вони знову стали турбуватися про добробут людей. Ніколи не слід думати, що мудрецям, святим і відданим байдуже до життя людей. Звичайні кармі віддаються гонитві за грошима, прагнучи задовольняти чуття, а звичайні ґ’яні відмежовуються від суспільства, присвячуючи себе роздумам про звільнення, але справжні віддані й святі завжди турбуються про те, щоб люди були щасливими і матеріально, і духовно. Отож великі мудреці стали радитися між собою про те, як зарадити лиху, яке загрожувало людям через царя Вену.

У «Бгаґавад-ґіті» (18.5) сказано, що навіть зрікшись світу, не слід припиняти складати жертви, роздавати дари і виконувати аскези. Брахмачарі повинні виконувати жертвопринесення, ґріхастги повинні роздавати пожертви, а зреченики (ванапрастги і санн’ясі) повинні виконувати аскези й покути. Завдяки цьому всі можуть піднятися на духовний рівень. Коли мудреці і святі побачили, що цар Вена зупинив усю цю діяльність, вони стали дуже хвилюватися про майбутнє людей. Святі люди проповідують свідомість Бога, чи свідомість Крішни, тому що прагнуть врятувати людський загал від небезпеки, яка загрожує тим, хто живе тваринним життям. Державою повинен керувати праведний уряд, який буде стежити за тим, щоб піддані виконували свої релігійні обов’язки, а злодії та шахраї не піднімали голови. Коли державою керує такий уряд, люди можуть спокійно розвивати духовну свідомість, щоб досягнути мети життя.

Святі люди загалом тримаються осторонь громадського життя і матеріальних справ. Святі особи підтримали царя Вену, щоб захистити людей від рук грабіжників та злодіїв, але коли він зійшов на трон, він сам став джерелом турбот для мудреців. Святих людей цікавлять передусім жертвопринесення та аскези, що допомагають духовному розвитку, але Вена, замість виявити вдячність святим, став їхнім ворогом, заборонивши їм виконувати свої щоденні обов’язки. Якщо годувати змію молоком та бананами, вона буде просто накопичувати отруту в своїх зубах і чекати дня, коли вона зможе вкусити свого годівника.

Святі мудреці вибрали Вену царем, але він виявився лиходієм, і мудреці боялися, що через це на них впаде гріх. Беручи до уваги закон карми, людина повинна уникати навіть товариства лиходія. Вибравши Вену царем, святі мудреці, поза сумнівом, стали його спільниками. Врешті-решт цар Вена так розперезався, що святі мудреці стали боятися, що скверна його дій зачепить і їх. Перш як вдаватися до якихось заходів проти царя, мудреці вирішили спробувати вмиротворити його і напутити Вену, щоб він покинув свої лиходійства.

Святих осіб не цікавить політика, але вони завжди думають про добробут всіх людей. Тому їм іноді доводиться спускатися до рівня політики і вживати заходів, щоб повернути заблудлих царів чи правителів на істинний шлях. Однак за Калі-юґи святі особи не мають такої сили, як колись. Раніше своєю духовною силою вони могли спалити будь-якого грішника. Нині, через вплив Калі-юґи, в них немає такої могутності. Брахмани не мають навіть потрібної сили, щоб проводити жертвопринесення, в яких офіровані в жертовний вогонь тварини поверталися б до життя. З огляду на це святим особам ліпше не брати активної участі в політиці, а присвятити себе повторенню маха-мантри Харе Крішна. З милості Господа Чайтан’ї люди можуть отримати всі блага, просто повторюючи маха-мантру Харе Крішна і не вдаючись до політики.

У ведичному суспільстві монарх, чи цар, отримує поради святих людей і мудреців. Користуючись їхніми порадами, він може стати наймогутнішим правителем, і все його царство буде тішитися щастям, миром і процвітанням. Великі царі дуже відповідально ставилися до настанов великих святих. Царі отримували настанови від таких великих мудреців, як Парашара, В’ясадева, Нарада, Девала й Асіта. Іншими словами, вони спочатку схилялися перед авторитетом святих і тільки після того проявляли свою царську владу. На жаль, за нинішньої доби Калі голова уряду не прислухається до настанов святих осіб, і тому ні люди, ні керівники не відчувають щастя. Вони рано вмирають, в більшості своїй живуть бідно і не мають ні фізичної, ні духовної сили. Якщо люди хочуть досягнути щастя і процвітання за цієї доби демократії, їм не слід обирати негідників та дурнів, які не мають поваги до святих осіб.

Святі мудреці вчать у цьому вірші, що цар, чи голова уряду, своїм життям повинен показувати всім приклад релігійності. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», суть релігії полягає в тому, щоб поклонятися Верховному Богові-Особі. Не слід практикувати релігійність не про людське око    —    треба повністю присвятити відданому служінню своє тіло, слова, розум і благословенний інтелект. Завдяки цьому не лише сам цар, чи голова уряду, звільниться від скверни ґун матеріальної природи, але й весь народ, і тоді поступово всі піднімуться до царства Бога, повернувшись додому, до Верховного Господа. Дані тут настанови дають загальне розуміння того, як голова уряду повинен керувати державою, щоб бути щасливим не лише в цьому житті, але й після смерті.

Раніше майже всіма країнами світу правили монархи, але поступово, коли царі стали відходити від ідеалів релігійного життя і поринати в неправедне життя чуттєвої насолоди, монархії по всьому світі скасували. Однак просто скасувати монархію й замінити її на демократію ще не досить, якщо члени уряду не будуть релігійними людьми й не будуть ступати в слід великих святих.

Цей вірш чудово пояснює обов’язки доброчесного царя. Його найперший і найголовніший обов’язок полягає в тому, щоб захищати підданих від злодіїв та грабіжників, а також від чиновників, які нічим не ліпші за злодів та грабіжників. Раніше урядовців призначав сам цар, і їх не могли обрати голосуванням. Тому, якщо цар не був достатньо доброчесним чи суворим, урядовці могли перетворитися на злодіїв та грабіжників і визискувати невинних підданих. Обов’язок царя    —    стежити за тим, щоб ні в уряді, ні в громадських установах не з’являлися злодії та грабіжники. Якщо цар не може захистити підданих від злодіїв та грабіжників як серед чиновників, так і серед загальної маси людей, він не має права збирати податки. Іншими словами, цар чи уряд може збирати з громадян податки тільки тоді, коли може захистити їх від злодіїв та грабіжників.

Дванадцята пісня «Шрімад-Бгаґаватам» (12.1.40) описує таких злодіїв та шахраїв на урядовій службі. Так сказано: праджа̄с те бгакшайішйанті млеччга̄ ра̄джанйа рӯпін̣ах̣    —    «Ці пихаті млеччги [люди, нижчі за шудр], видаючи себе за царів, будуть тиранити свої підданих, а їхні піддані поринуть у гріх і втратять здоровий глузд. Тримаючись лихих звичаїв, піддані будуть нічим не ліпші за своїх правителів». За демократичної доби Калі-юґи все населення опуститься до рівня шудр. Сказано, що практично всі стануть шудрами (калау ш́ӯдра-самбгавах̣). Шудра    —    це людина четвертого класу, здатн алише служити трьом вищим суспільним класам. Як люди четвертого класу, шудри не мають великого розуму. Самі перебуваючи на найнижчому рівні, люди цієї демократичної доби можуть обрати президентом тільки когось такого самого, як вони самі. Але під керівництвом шудри уряд не може функціонувати належним чином. Керувати країною    —    це справа другого класу людей, кшатріїв, що повинні діяти під керівництвом святих людей (брахманів), наділених гострим розумом. За інших епох    —    за Сат’я-юґи, Трета-юґи та Двапара-юґи    —    загальна маса людей не перебувала на такому низькому рівні і голову уряду ніколи не обирали. Цар тримав у своїх руках найвищу виконавчу владу, і якщо він ловив якогось міністра на крадіжці, наче злодія чи шахрая, він одразу ж або страчував такого міністра, або звільняв з посади. Обов’язком царя було не вагаючись карати на горло нечесних урядовців, так само як він страчував злодіїв та грабіжників. Завдяки царевій суворості й пильності уряд належно функціонував під його керівництвом, а піддані радо сплачували йому податки. Отже, якщо цар не здатний надійно захистити підданих від злодіїв та грабіжників, він не має права збирати з підданих податки, щоб за допомогою цих грошей задовольняти власні чуття. Однак, якщо він захищає підданих від усіх злочинців і збирає з них податки, він спокійно і щасливо живе на цьому світі, а померши, досягає райського царства або навіть Вайкунтги, де ніщо не буде затьмарювати його щастя.

Цей вірш чудово пояснює обов’язки уряду і підданих. Діяльність голови уряду, чи царя, і всіх підданих повинна бути організована таким чином, щоб у кінцевому підсумку кожен виконував віддане служіння Верховному Богові-Особі. Цар, чи голова уряду, повинен діяти як представник Верховного Бога-Особи і тому повинен стежити за тим, щоб усе відбувалося належним чином і щоб піддані жили згідно з науковим поділом суспільства на чотири варни і чотири ашрами. У «Вішну Пурані» сказано, що те суспільство, члени якого не навчені жити згідно з науково обґрунтованим соціальним ладом чотирьох варн і чотирьох ашрамів, його не можна визнати за справді людське суспільство, а його члени не здатні проґресувати на шляху до найвищої мети людського життя. Уряд повинен стежити за тим, що усі діяли згідно зі своєю варною та ашрамом. Як тут сказано, бгаґава̄н йаджн̃а-пӯрушах̣    —    Верховний Бог-Особа, Крішна,    —    це яґ’я-пуруша. У «Бгаґавад-ґіті» (5.29) теж сказано: бгокта̄рам̇ йаджн̃а-тапаса̄м    —    Крішна являє собою найвищу мету всіх жертвопринесень. Йому також належить право насолоджуватися всіма жертвопринесеннями, тому Його називають яґ’я-пуруша. Слово яґ’я-пуруша стосується Господа Вішну або Господа Крішни, або будь-якої іншої Особи Боги, що належить до категорії вішну-таттва. В досконалому людському суспільстві люди живуть згідно з законами варн та ашрамів і своєю діяльністю поклоняються Господу Вішну. Кожен громадянин країни має якийсь фах і виконує служіння Господу, поклоняючись Йому плодами своєї праці. В цьому полягає досконалість життя. У «Бгаґавад-ґіті» (18.46) сказано:

«Той, хто, виконуючи свої обов’язки, поклоняється всюдисущому Господу, джерелу всіх живих істот, досягає досконалості».

Отже, брахмани, кшатрії, шудри та вайш’ї повинні виконувати свої обов’язки, визначені в шастрах. Таким чином кожен може задовольнити Верховного Бога-Особу, Вішну. Цар, чи голова уряду, повине стежити за тим, щоб це робили всі піддані. Іншими словами, уряд не повинен ухилятися від своїх обов’язків, проголошуючи державу світською і відокремленою від церкви і не цікавлячись тим, дотримуються люди засад варнашрама-дгарми чи ні. Нині урядовці і керівники не мають поваги до варнашрама-дгарми. Вони самозадоволено вважають свою державу за відокремлену від церкви. Але за такого уряду ніхто не може бути щасливим. Люди повинні жити згідно з законами варнашрама-дгарми, а цар повинен за цим стежити.

Поза сумнівом, обов’язок уряду    —    піклуватися про те, щоб Верховний Бог-Особа був задоволений діяльністю народу й самого уряду. Ніхто не може досягнути щастя, якщо уряд чи піддані не знають про Бгаґавана, Верховного Бога-Особу, першопричину проявленого космосу, чи якщо вони не знають про бгута-бгавану і вішватму, тобто про Наддушу, душу всіх душ. Отже, без відданого служіння ні піддані, ні уряд ніколи не зможуть жити щасливо. За наших днів ні цар, ні урядові органи не дбають про те, щоб люди виконували віддане служіння Верховному Богові-Особі. Куди більше їх цікавить розвиток індустрії чуттєвих насолод. Через це вони дедалі більше заплутуються в путах суворих законів природи. Людей треба звільнити від пут трьох ґун матеріальної природи, і досягнути цього дає змогу тільки один метод    —    віддане служіння Верховному Богові-Особі. Це пояснює «Бгаґавад-ґіта». На жаль, ні уряд, ні люди нічого не знають про це, їх цікавлять лише чуттєві задоволення і щастя в цьому житті. Вжите в цьому вірші слово ніджа-ш́а̄сане («у своїх урядових обов’язках») вказує на те, що і уряд, і піддані зобов’язані жити згідно з варнашрама-дгармою. Коли люди живуть згідно з варнашрама-дгармою, перед ними відкривається справжнього щастя і процвітання в цьому житті і в наступному.

Цей вірш описує суть усієї ведичної культури: всі живі істоти, на цій планеті чи на інших, виконуючи свої обов’язки, повинні задовольняти Верховного Бога-Особу. До того, ким Він задоволений, самі собою приходить усе потрібне для життя. У Ведах теж сказано: еко бахӯна̄м̇ йо відадга̄ті ка̄ма̄н (Катга Упанішад 2.2.13). З Вед відомо, що Господь забезпечує всім потрібним всіх живих істот, і ми бачимо, що, справді, птахи й звірі не мають ніякої професії й ніде не працюють, але не вмирають з голоду. Всі вони живуть в злагоді з законами природи і отримують все потрібне для життя: вони можуть їсти, спати, паруватися і захищатися.

Однак люди створили штучну цивілізацію, яка спонукає людину забути про свої стосунки з Верховним Богом-Особою. Сучасна культура спонукає людей забути навіть про милість і доброту Верховного Бога-Особи. Через це сучасні люди завжди нещасні і не можуть задовольнити тих чи інших насущних потреб. Люди не розуміють, що кінцева мета життя полягає в тому, щоб досягнути Господа Вішну й задовольнити Його. Вони вважають, що немає ліпшого способу життя, ніж матеріалізм, і дуже прив’язані до матеріалістичної діяльності. Їхні правителі тільки заохочують їх до матеріалістичного життя, і загальна маса населення, не знаючи законів Бога, йдуть за своїми сліпими лідерами шляхом, який веде до нещастя. Щоб врятувати становище людства, всі люди повинні розвивати свідомість Крішни і діяти згідно з засадами варнашрами. Держава повинна стежити за тим, щоб усі старалися задовольнити Верховного Бога-Особу. Це найголовніший обов’язок державного уряду. Рух свідомості Крішни започатковано для того, щоб переконати людський загал прийняти найліпший метод, який дозволяє задовольнити Верховного Бога-Особу і розв’язати всі проблеми.

Цар Вена був такий бідний на розум, що назвав святих мудреців нетямущими, як малі діти. Іншими словами, він звинуватив їх у тому, що їхнє знання недосконале. Таким чином він вважав, що має право відкинути їхні поради й звинуватити їх у зраді, порівнявши їх до жінки, яка нехтує своїм опікуном-чоловіком і намагається задовольнити коханця, що зовсім не піклується про неї. Суть його порівняння очевидна: кшатрія повинен залучати брахманів до всілякої релігійної діяльності, і його вважають за їхнього годівника; якщо брахмани не поклоняються цареві, а замість того вдаються до півбогів, вони чинять той самий гріх, що й невірна жінка.

Існує багато демонів, які вважають себе за Всевишнього і видають себе за повелителів Сонця, Місяця та інших планет. Причина цього коріниться в безпідставній гордині. Цар Вена також перейнявся такими демонічними поглядами і став видавати себе за Верховного Бога-Особу. За епохи Калі таких демонів дуже багато, і на всіх них лежить прокляття великих мудреців та святих.

Як каже Сам Крішна в «Бгаґавад-ґіті», немає істини, вищої за Нього. Цар Вена імітував Верховного Бога-Особу, бундючно видаючи себе за Верховного Господа. Це все ознаки демонічної особи.

Демони не вірять у слова авторитетів і завжди їх зневажають. Вони вигадають власні релігійні засади і не коряться таким великим особам, як В’яса, Нарада чи навіть Верховний Бог-Особа, Крішна. Виявляючи непослух авторитетній особі, людина бере на себе великий гріх і занапащає все своє щастя. Цар був такий пихатий і нахабний, що наважився зневажити великих святих, і це призвело до його руїни.

Святі особи звичайно дуже добрі до всіх живих істот, але їх не засмучує смерть змії чи скорпіона. Святим не годиться вбивати, але писання заохочують їх вбивати демонів, що нічим не ліпші за змій та скорпіонів. Тому святі мудреці одностайно вирішили вбити царя Вену, що на всіх наганяв жах і був великою загрозою для всього людства. Можна побачити, яку владу мали святі мудреці над царем. Якщо цар чи уряд стає демонічним, обов’язок святої особи полягає в тому, щоб змістити цей уряд і замінити його гідними людьми, які діють згідно з настановами та вказівками святих осіб.

Коли хтось ображає чи ганить Господа Вішну або Його відданих, цього ніколи не слід терпіти. Відданий звичайно дуже смиренний і м’який, він не любить ні з ким сваритися. Він ні до кого не має ворожих почуттів. Однак, коли чистий відданий бачить, що ображають Господа Вішну чи Його відданого, він одразу ж спалахує гнівом. Відчувати гнів у таких випадках    —    це обов’язок відданого. Хоча відданий завжди намагається залишатися м’яким і покірливим, якщо він змовчить тоді, коли ганьблять Господа чи Його відданого, він чинить величезну помилку.

Коли люди, індивідуально чи колективно, стають безбожниками і блюзнять проти влади Верховного Бога-Особи, їхнє суспільство приречене на загибель. Люди такої цивілізації, не цінуючи Господньої милості, накликають на себе всі можливі лиха.

Коли держава охоплена кризою чи панікою, люди не мають певності за свої статки і за своє життя, тому піднімають голову всілякі злодії та грабіжники. Така ситуація свідчить про те, що правитель, чи уряд, мертвий. Через смерть царя Вени, на людей впали всі ці нещастя. Отож святі стали хвилюватися про безпеку людського загалу. З цього видно, що, хоча святих не цікавить політика, вони завжди хвилюються про людський загал. Тому, хоча вони завжди тримаються осторонь від світського життя, зі своєї доброти і милосердя вони турбуються про те, чи люди мають змогу спокійно виконувати свої обряди і дотримуватися законів варнашрама-дгарми. Це турбувало також і мудреців, згаданих у цьому вірші. За епохи Калі безладдя панує скрізь. Тому святі особи повинні повторювати мантру Харе Крішна, як це радять шастри:

Як задля свого духовного добра, так і задля матеріального, всі повинні щиро повторювати мантру Харе Крішна.

Грабіжники та злодії завжди користуються політичною кризою для того, щоб оббирати людей. Щоб стримувати злодіїв та грабіжників од активної діяльності, конче потрібен сильний уряд.

Святі особи та великі мудреці вбили царя Вену, тому що склалося надзвичайне становище, але вони вирішили не брати участі в діяльності уряду й не боротися зі свавіллям грабіжників та злодіїв, які розперезалися після смерті царя Вени. Брахмани і святі не зобов’язані нікого вбивати, хоча іноді вони можуть робити це за надзвичайних обставин. Вони могли повбивати всіх злодіїв та грабіжників силою своїх мантр, але вони вирішили, що така діяльність становить обов’язок кшатріїв, чи царів. Тому вони утрималися від винищення грабіжників.

Брахмани, верхівка людського суспільства,    —    це, переважно, віддані. Звичайно вони не помічають того, що відбувається в матеріальному світі, тому що всі свої сили вони віддають на духовний розвиток. Однак, коли на суспільство спадає якесь лихо, вони не можуть залишатися байдужими. Якщо вони не намагаються якось полегшити страждання людей, через таку байдужість, як кажуть писання, їхнє духовне знання зменшується. Майже всі мудреці йдуть у Гімалаї, турбуючись про власне благо, але Прахлада Махараджа сказав, що він не хоче отримати звільнення сам. Він вирішив залишатися поти, поки йому вдасться врятувати всі палі душі цього світу.

Брахманів, котрі досягають найвищого рівня, називають вайшнавами. Існує два типи брахманів: брахмана-пандіта і брахмана-вайшнава. Піднесений брахмана природно володіє великим знанням, але коли його знання стає ще глибшим і він пізнає Верховного Бога-Особу, він стає брахмана-вайшнава. Поки брахмана ще не став вайшнавою, його брахманічний розвиток залишається незавершеним

Святі прийшли до мудрого висновку про те, що цар Вена, попри всю свою гріховність, народився в родині Дгруви Махараджі. Тому сім’я його роду повинно було бути під захистом Верховного Бога-Особи, Кешави. Отож мудреці вирішили вжити заходів, щоб врятувати становище. Без царя в країні не стало порядку і панувало безладдя.

Чистота роду зветься амоґга-вірйа. Праведні роди, передусім роди двічінароджених брахманів та кшатрій, але також і вайшій, повинні берегти чистоту свого сімені, дотримуючись очисних церемоній, перша з яких    —    це ґарбгадгана-самскара, що її виконують перед зачаттям дитини. Якщо двічінароджені, і насамперед брахмани, не стараються ретельно виконувати всі ці очисні церемонії, наступні покоління їхніх родів втрачають чистоту і поступово схиляються до гріховної діяльності. Махараджа Анґа був дуже праведною особою, тому нащадки роду Махараджі Дгруви очищували своє сім’я за допомогою очисних обрядів. Однак сім’я самого Махараджі Анґи осквернилося через те, що він одружився з Сунітгою, дочкою уособленою смерті. Через це осквернення його сімені народився цар Вена. Для всього роду Дгруви Махараджі це було великим нещастям. Зваживши на це, святі й мудреці вирішили вжити заходів, про які йдеться далі.

Те, що внаслідок сколочування стегон царя Вени народилася людина, доводить, що духовна душа    —    це індивідуальність, відмінна від тіла. Великі мудреці і святі створити з тіла мертвого царя Вени іншу людину, але не могли повернути до життя самого царя Вену. Цар Вена вже пішов з цього тіла і, поза сумнівом, до того часу вже народився в іншому тілі. Святих і мудреців цікавило тільки тіло Вени, тому що воно народилося із сімені роду Дгруви Махараджі. В тілі царя Вени залишалися всі інґредієнти, потрібні для народження іншого тіла. За допомогою особливого методу вони стали сколочувати стегна мертвого тіла і таким чином створили інше тіло. Хоча тіло царя Вени було мертве, його мати зберегла це тіло за допомогою певного зілля та мантр. Так збереглися всі складники, потрібні для створення іншого тіла. В тому, що з мертвого тіла царя Вени створили тіло нової людини, яку назвали Бахука, немає нічого дивного. Щоб це зробити, треба просто знати відповідний метод. Тіло людини народжується з сімені іншого тіла, а ознаки життя проявляються в тілі тому, що в ньому знаходить притулок духовна душа. Не слід сумніватися в можливості створення нового тіла за допомогою мертвого тіла Махараджі Вени. Мудреці володіли великим знанням і вмінням, тому для них було нескладно зробити це.

У шастрах сказано, що голова в тілі символізує брахманів, руки    —    кшатріїв, живіт    —    вайшій, а ноги, що починаються зі стегон,    —    шудр. Шудр іноді називають крішна, чорними, а брахманів    —    шукла, тобто білими. Що ж до кшатріїв та вайшій, то колір їхньої шкіри являє собою поєднання чорного й білого кольорів. Однак, коли хтось має неприродно білу шкіру, він виглядає, як хворий на білу проказу. Отже, світлий чи золотистий колір шкіри    —    це ознака людини вищої касти, а чорний колір шкіри властивий для шудр.

Найшадам не дозволено жити в містах, бо вони від природи прив’язані до гріху. Через це їхні тіла дуже непривабливі, а їхні заняття гріховні. Однак ми повинні розуміти, що навіть ці грішники (яких іноді називають також кіратами), можуть звільнитися від своєї гріховності й стати найпіднесенішими вайшнавами, якщо отримають милість чистого відданого. Коли людина занурюється в трансцендентне любовне віддане служіння Господу, вона, хоч би якою грішною вона була, здобуває право повернутися додому, до Бога. Треба лише за допомогою відданого служіння звільнитися від усієї скверни. Так кожен може стати гідним повернутися додому, до Бога. Це підтверджує Сам Господь у «Бгаґавад-ґіті» (9.32):

«О сину Прітги, всі, хто бере притулок у Мені, навіть люди нижчого походження, як-от жінки, вайш’ї [торговці] або шудри [робітники], можуть досягти найвищої мети».