ГЛАВА ДВАНАДЦЯТА: Дгрува Махараджа повертається до Бога

Коли скарбничий назвав Дгруву Махараджу безгрішним, той міг не погодитися, вважаючи себе винним у смерті численних якшів. Однак Кувера запевнив його, що насправді він не вбив нікого з якшів, і тому на ньому не було гріха. Він виконував свій царський обов’язок, діючи згідно з законами природи. «Так само, не думай, що твого брати вбили якші,    —    сказав Кувера.    —    Він помер чи загинув тоді, коли йому судилося згідно з законами природи. В кінцевому підсумку, всіх породжує і знищує вічний час, один з аспектів Господа. Ти не відповідаєш за те, що сталося».

Поняття «я» і «ти» (ахам̇ твам) як окремі категорії виникають через те, що ми забуваємо свої вічні стосунки з Верховним Богом-Особою. Осереддя всіх істот    —    це Верховна Особа, Крішна, а ми всі    —    Його невід’ємні частки, так само як руки й ноги є частками одного тіла. Коли ми справді усвідомлюємо свій вічний зв’язок із Верховним Господом, ми перестаємо бачити всі відмінності, засновані на тілесній концепції життя. Той самий приклад ілюструє це далі: рука є рука, а нога є нога, але коли і руки, і ноги служать всьому тілові, ми не ставимося до них по-різному й не розмежовуємо: «Це руки, а це ноги»,    —    тому що це все частини одного тіла і, діючи разом, вони складають одне ціле. Так само, коли живі істоти діють у свідомості Крішни, вони не розмежовують поняття «я» і «ти», бо всі служать Господу. Господь абсолютний, і тому служіння Йому теж абсолютне. Хоча рука виконує одну діяльність, а нога    —    іншу, якщо вони діють для задоволення Верховного Бога-Особи, вони складають одне ціле. Цю філософію не слід плутати з твердженням майаваді, які проголошують, що «все єдине». Істинне знання полягає в тому, що рука    —    це рука, нога    —    нога, а тіло    —    це тіло, але всі разом вони утворюють одне ціле. Щойно жива істота вважає себе незалежною, починається її зумовлене, матеріальне існування. Отже, уявлення про свою незалежність подібне до сновидіння. Треба утвердитися у свідомості Крішни, у своєму предвічному становищі. Так можна звільнитися від матеріального рабства.

Дуже важливим у цьому вірші є слово віґрахам, що означає «той, хто має конкретну форму». Воно вказує на те, що Абсолютна Істина    —    це, в найвищому прояві, Верховний Бог-Особа. Це пояснено теж у «Брахма-самхіті»: сач-чід-а̄нанда-віґрахах̣    —    Він має форму, але Його форма відмінна від усіх матеріальних форм. Живі істоти являють собою межову енерґію цієї верховної форми. Тому вони невідмінні від верховної форми, але разом з тим вони не рівні цій формі. Кувера закликає тут Дгруву Махараджу служити цій верховній формі. Це служіння включає в себе служіння іншим індивідуальним формам. Наприклад, дерево має певну форму, і коли ми ллємо воду на його корінь, тим самим ми живимо водою всі інші форми в складі дерева    —    листки, галузки, плоди й квіти. Цей вірш спростовує ідею майаваді, які вважають, що Абсолютна Істина, являю собою все суще, повинна бути безформна. Навпаки, цей вірш підтверджує, що Абсолютна Істина має форму, але разом з тим пронизує все суще. Ніщо не може існувати незалежно від Абсолютної Істини, Верховного Бога-Особи.

Цей вірш, як продовження попереднього, закликає Дгруву Махараджу присвятити себе відданому служінню. Брахману, безособистісному аспекту Верховного Бога-Особи, неможливо служити з відданістю. Коли з’являється слово бгаджасва, що означає «присвяти себе відданому служінню», мусить бути слуга, служіння і той, кому служать. Той, кому служать,    —    це Верховний Бог-Особа, діяльність, призначена для Його задоволення,    —    це служіння, а той, хто її виконує,    —    це слуга. Інший важливий момент, на який звертає увагу цей вірш, полягає в тому, що служити слід тільки Господу й нікому іншому. Це підтверджено в «Бгаґавад-ґіті» (ма̄м екам̇ ш́аран̣ам̇ враджа). Служити півбогам немає потреби, бо вони відіграють роль рук і ніг Верховного Господа. Коли ми служимо Верховному Господу, Його руки й ноги само собою отримують наше служіння. Немає потерби служити їм окремо. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (12.7), теша̄м ахам̇ самуддгарта̄ мр̣тйу-сам̇са̄ра-са̄хара̄т    —    Господь, даруючи відданому особливу милість, із серця підказує йому, як діяти, щоб врешті-решт звільнитися від рабства матеріального існування. Ніхто, крім Верховного Господа, не може допомогти живій істоті звільнитися від ув’язнення в матеріальному світі. Матеріальна енерґія    —    це прояв однієї з різноманітних енерґій Верховного Бога-Особи (пара̄сйа ш́актір вівідгаіва ш́рӯйате). Матеріальна природа    —    це енерґія Господа, як жар і світло    —    це енерґія вогню. Матеріальна енерґія невідмінна від Верховного Бога-Особи, але разом з тим Він завжди непричетний до її діяльності. Жива істота, частка межової енерґії, потрапляє в пастку матеріальної енерґії через своє бажання панувати над матеріальним світом. Господь стоїть осторонь від цього, але коли та сама жива істота береться до відданого служіння Господу, Господь приваблюється до її служіння. Ця прив’язаність Господа до служіння називається йуктам. Для відданих Господь присутній навіть у матеріальній енерґії. Така незбагненна могутність Господа. Діяльність матеріальної енерґії проявляється у взаємодії трьох матеріальних якостей, що породжують усі дії та їхні наслідки в матеріальному світі. Невіддані заплутуються в цих діях, а віддані, діючи в гармонії з бажанням Верховного Бога-Особи, звільняються від усякої матеріальної діяльності та її наслідків. Тому в цьому вірші Господа названо бгава-ччгідам, тим, хто звільняє від рабства в матеріальному світі.

Дгрува Махараджа, син царя Уттанапади, вже прославився у всьому всесвіті як великий відданий Господа, що постійно думає про Його лотосові стопи. Такий чистий, безкорисливий відданий Господа гідний отримати всі благословення півбогів. Йому не треба окремо поклонятися півбогам, щоб отримати їхні благословення. Кувера    —    це скарбничий півбогів, і тепер він особисто пропонує Дгруві Махараджі прохати будь-яке благословення. Тому Шріла Білваманґала Тгакура проголошує, що до тих, хто присвячує себе на віддане служіння Господу, самі приходять усі матеріальні благословення й чекають їхніх наказів. Мукті-деві чекає біля дверей відданого, щоб у будь-яку мить дарувати йому звільнення або й будь-яке більше благословення. Отже, бути відданим    —    це дуже піднесене становище. Просто виконуючи трансцендентне любовне служіння Верховному Богові-Особі, можна без окремих зусиль отримати всі благословення, які існують у цьому світі. Господь Кувера каже Дгруві Махараджі, що він завжди чув про те, як Дгрува постійно перебуває в самадгі, занурений в думки про лотосові стопи Господа. Іншими словами, він знав, що Дгрува Махараджа не бажає нічого в усіх трьох матеріальних світах. Він знав, що Дгрува не прохатиме жодного іншого благословення, крім одного    —    щоб він повсякчасно пам’ятав лотосові стопи Верховного Господа.

На думку знавців ведичних обрядів, благословення бувають чотирьох категорій: пов’язані з релігійністю, матеріальним збагаченням, задоволенням чуттів і звільненням. Ці чотири принципи називаються чатур-варґа. Серед чатур-варґи звільнення вважають за найвище благословення, яке можна отримати в матеріальному світі. Коли людині вдається подолати океан матеріального невігластва, вважають, що вона досягнула найвищої пурушартги, тобто здобула найвище благословення, яке може отримати людина. Однак Дгрува Махараджа хотів отримати благословення, яке вище навіть за найвищу пурушартгу, звільнення. Він прагнув отримати благословення, завдяки якому він міг би завжди пам’ятати лотосові стопи Господа. Цей рівень життя називається панчама-пурушартга. Коли відданий піднімається на рівень панчама-пурушартги, протсо занурюючись у віддане служіння Господу, четверта пурушартга, звільнення, стає в його очах чимось зовсім незначним. Шріла Прабодгананда Сарасваті проголошує, що відданому звільнення здається пекельним станом життя, а задоволення чуттів, доступне на райський планетах, відданий вважає за міраж, який нічим не допомагає в житті. Йоґи докладають великих зусиль, щоб приборкати чуття, але відданий приборкує чуття без найменших труднощів. Чуття порівнюють до змій, але чуття відданого подібні до змій, у який вирвали отруйне жало. Так Шріла Прабодгананда Сарасваті розглядає всі благословення, які можна отримати в цьому світі, і приходить до твердого висновку, що для чистого відданого вони нічого не варті. Дгрува Махараджа    —    це теж маха-бгаґавата, чистий відданий найвищого рівня, і його інтелект дуже глибокий (маха̄-матіх̣). Той, хто не наділений глибоким інтелектом, не може взятися до відданого служіння, чи свідомості Крішни. Відданий найвищого рівня природно посідає найглибший інтелект і тому не цікавиться ніякими благословеннями, доступними в матеріальному світі. Дгрува Махараджа стояв перед царем царів, який запропонував йому прохати будь-яке благословення. Куверу, скарбничого півбогів, який постачає людям матеріального світу безмежні багатства, названо царем царів, бо без його благословень неможливо сатти царем. Цар царів особисто запропонував Дгруві Махараджі будь-які багатства, але той відмовився від них. Тому Дгруву Махараджу названо тут маха̄-матіх̣, тобто вдумливим, або наділеним дуже глибоким інтелектом.

Кувера, син Ідавіди, був дуже задоволений з Дгруви Махараджі, бо той не попрохав у нього нічого призначеного для матеріальної насолоди. Кувера    —    це один з півбогів, і тому хтось може запитати: «Чому Дгрува Махараджа попрохав благословення в півбога?» Відповідь полягає в тому, що вайшнава не проти того, щоб отримати благословення від півбога, якщо це допомагає йому розвивати свідомість Крішни. Наприклад, ґопі поклонялися Кат’яяні, теж півбогині, але єдине благословення, яке вони хотіли отримати від неї, полягало в тому, щоб Крішна став їхнім чоловіком. Вайшнава не шукає благословень півбогів, і навіть у Верховного Бога-Особи він не просить благословень. У «Бгаґаватам» сказано, що, навіть коли Верховний Бог-Особа пропонує чистому відданому звільнення, той відмовляється від цього благословення. Дгрува Махараджа не прохав у Кувери перенести його в духовний світ, тобто звільнити його, він попрохав його просто про те, щоб він завжди, хоч би де він був    —    у духовному світі чи матеріальному,    —    пам’ятав Верховного Бога-Особу. Вайшнава до всіх ставиться з повагою. Тому, коли Кувера запропонував Дгруві Махараджі благословення, той не став відмовлятися. Але він хотів отримате таке благословення, яке б поглибило його свідомість Крішни.

У «Бгаґавад-ґіті» (3.9) сказано: йаджн̃а̄ртга̄т карман̣о ’нйатра локо ’йам̇ карма-бандганах̣    —    треба діяти тільки для того, щоб задовольнити Верховного Господа, бо будь-яка інша діяльність зв’язує людину своїми наслідками. Серед чотирьох варн і чотирьох ашрамів насамперед вайш’ям і кшатріям радять влаштовувати великі жертвопринесення, щедро роздаровуючи нагромаджені гроші. Дгрува Махараджа, як ідеальний цар і кшатрія, проводив багато таких жертвопринесень, щедро роздаючи милостиню. Кшатрії і вайш’ї повинні заробляти гроші й збирати великі багатства. Іноді вони при тому чинять гріхи. Наприклад, кшатрії повинні правити, і Дгрува Махараджа, правлячи країною, був змушений вступити в бій і вбити багато якшів. Кшатрія не може уникнути цього. Кшатрія не повинен бути боягузом і не повинен уникати насильства. Керуючи державою, він мусить вдаватися до насильства.

Отже, кшатріям вайш’ям особливо радять жертвувати принаймні половину нагромаджених статків. «Бгаґавад-ґіта» вчить, що навіть той, хто зрікається світу, не повинен припиняти яґ’ю, дану і тапас’ю. Ці три речі треба виконувати завжди. Тапас’я становить обов’язок людей зреченого стану. Ті, хто зрікся світу, повинні виконувати тапас’ю, аскези й покути. Той, хто активно діє в матеріальному світі, кшатрії та вайш’ї, повинні роздавати пожертви. А брахмачарі, на початку свого життя, повинні виконувати всілякі яґ’ї.

Дгрува Махараджа, діючи, як ідеальний цар, роздавав у милостиню практично всю свою скарбницю. Цар не повинен просто збирати з підданих податки й нагромаджувати багатство для задоволення чуттів. Причина занепаду монархії у всьому світі полягає в тому, що царі почали використовувати зібрані в підданих податки на задоволення власних чуттів. Звичайно, коли монархію замінила демократія, корупція аж ніяк не стала від цього меншою. До складу сучасних демократичних урядів входять різні партії, але їхні члени дбають тільки про те, щоб втриматися на своїх посадах, і про те, щоб їхня політична партія залишилася при владі. Політики не мають часу думати про благо підданих, яких вони чавлять тяжкими податками. Прибутковий, торговий та численні інші податки відбирають у людини іноді вісімдесят чи дев’яносто відсотків її прибутків. А зібрані таким чином гроші йдуть на щедру платню чиновникам і керівникам. Раніше зібрані в підданих податки використовували на визначені в ведичних писаннях жертвопринесення. Нині, однак, більшість із цих жертвопринесень неможливо виконати, і тому шастри радять людям цієї епохи виконувати санкіртана-яґ’ю. Будь-яка сімейна людина, незалежно від своїх прибутків, може без жодних витрат виконувати санкіртана-яґ’ю. Всі члени сім’ї можуть сісти разом і, плескаючи в долоні, просто співати маха-мантру Харе Крішна. Проводити таку яґ’ю і роздавати людям прасад під силу кожному. За епохи Калі цього цілком достатньо. Рух свідомості Крішни заснований на цій засаді: щомиті, якомога частіше повторювати мантру Харе Крішна, не тільки в храмі, а поза його стінами, і, якомога ширше роздавати прасад. Керівники країни й ті, хто створює державне багатство, можуть допомогти розгорнути цю діяльність набагато ширше. Якщо просто щедро роздавати прасад і влаштовувати санкіртану, у всьому світі запанує мир і процвітання.

Майже у всіх жертвопринесеннях, рекомендованих у ведичних писаннях, дари офірують півбогам. Насамперед поклоніння півбогам призначене для людей меншого розуму. Насправді плоди жертвопринесення належать Верховному Богові-Особі, Нараяні. Господь Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті» (5.29): бгокта̄рам̇ йаджн̃а-тапаса̄м    —    насправді всіма жертвопринесеннями насолоджується Він. Тому Його називають Яґ’я-пуруша.

Хоча Дгрува Махараджа був великий відданий і такі жертвопринесення не цікавили його, щоб показати приклад своїм підданим, він влаштовував багато жертвопринесень і роздаровував усе своє багатство. За весь час свого сімейного життя, він не витратив на задоволення чуттів жодної копійки. У зв’язку з цим особливої уваги заслуговують вжиті в цьому вірші слова карма-пгала-прадам. Господь наділяє кожну індивідуальну живу істоту тою чи іншою кармою, згідно з бажаннями самої істоти. Він присутні в серці кожного як Наддуша і зі Своєї доброти й великодушності кожній істоті дає можливість робити все, що вона бажає. Після того жива істота пожинає також плоди своїх дій. Якщо хтось хоче насолоджуватися матеріальною природою чи панувати над нею, Господь дає йому для цього всі можливості, але потім ця істота заплутується в тенетах наслідків своєї діяльності. Так само, якщо хтось хоче повністю присвятити себе відданому служінню, Господь дає йому для цього всі можливості, і потім відданий насолоджується плодами свого служіння. Тому Господа називають карма-пгала-прада.

Дгрува Махараджа не лише влаштовував численні жертвопринесення, але й виконував трансцендентну діяльність відданого служіння. Звичайних кармі, які прагнуть насолоджуватися плодами своєї корисливої діяльності, цікавлять лише жертвопринесення й ритуальні церемонії, визначені у ведичних шастрах. Але Дгрува Махараджа, хоча, як зразковий цар, виконував численні жертвопринесення, завжди був занурений у віддане служіння. Господь завжди піклується про Свого щирого відданого. Відданий бачить Господа в серці кожної істоти, як описано в «Бгаґавад-ґіті» (іш́варах̣ сарва-бгӯта̄на̄м̇ хр̣д-деш́е ’рджуна тішт̣гаті). Звичайні люди не розуміють, як Верховний Господь перебуває в серці кожного, але відданий бачить Його на власні очі. Відданий не лише бачить Господа, але також своїм духовним зором бачить, що все перебуває у Верховному Богові-Особі, як це описує «Бгаґавад-ґіта» (мат-стга̄ні сарва-бгӯта̄ні). Таке бачення маха-бгаґавати. Він бачить усе, що бачать інші, але замість того, щоб бачити просто дерева, гори, міста чи небо, він в усьому бачить тільки Верховного Бога-Особу, об’єкт свого поклоніння, тому що все перебуває в Ньому одному. Так бачить світ маха-бгаґавата. Іншими словами, маха-бгаґавата, піднесений чистий відданий, бачить Господа скрізь і в серці кожного. Це можливо для відданих, які піднялися на високий рівень відданого служіння Господу. Як сказано у «Брахма-самхіті» (5.38), према̄н̃джана-ччгуріта-бгакті-вілочанена    —    тільки ті, хто змастив свої очі бальзамом любові до Бога, можуть всюди віч-на-віч бачити Верховного Господа; цього неможливо досягнути за допомогою уяви чи так званої медитації.

Цей вірш описує якості Дгруви Махараджі, що являють собою зразкові якості святого царя. Такі божественні якості повинні мати не лише царі, але й керівники сучасних демократичних чи знеособлених урядів. Тоді всі піддані будуть щасливі. Тут сказано, що піддані вважали Дгруву Махараджу за рідного батька. Як дитина під опікою здібного батька повністю щаслива, так і піддані, які живуть під захистом держави чи царя, завжди задоволені. Однак нині держава не може ґарантувати захисту насущних прав громадянина, тому що не може захистити ні життя, ні власність громадян.

У цьому вірші треба звернути увагу на слово брахман̣йам. Дгрува Махараджа був дуже відданий брахманам, що вивчають Веди й тому оволодівають знання про Верховного Бога-Особу. Вони завжди стараються поширювати серед людей свідомість Крішни. Державна влада повинна виявляти повагу до товариств, які поширюють у всьому світі свідомість Бога, однак, на жаль, нині жоден уряд не надає підтримки таким рухам. Що ж до хороших якостей, що серед державних керівників дуже важко знайти хоча б якоюсь мірою праведну людину. Державні чиновники просто тримаються за свої крісла і на всі прохання відповідають відмовою, немов їм платять за те, щоб вони усім відмовляли. Ще одне важливе слово в цьому вірші    —    це діна-ватсалам. Голова уряду повинен бути дуже милостивим до невинних істот. На жаль, нині президенти й урядові чиновники просто беруть від держави високу платню й вдають із себе праведників, але дозволяють існування боєнь, на яких вбивають невинних тварин. Якості сучасних державних службовців не витримують ніякого порівняння з якостями Дгруви Махараджі. Як видно з дальших віршів, Дгрува Махараджа жив за Сат’я-юґи. За Сат’я-юґи він був ідеальним царем. Нині, за Калі-юґи, представники державної влади не мають ніяких божественних якостей. За такого стану речей, нині в людей немає іншої альтернативи, крім свідомості Крішни, якщо вони турбуються про релігію, життя і власність.

З того, що Дгрува Махараджа правив планетою протягом тридцяти шести тисяч років, випливає, що він жив за Сат’я-юґи, бо тільки тоді люди жили по сто тисяч років. За наступної юґи, за Трети, люди жили по десять тисяч років, а за наступної юґи, Двапари    —    по тисячу років. Нині, за Калі-юґи, люди живуть щонайбільше сто років. З кожної наступною юґою тривалість життя, пам’ять, милосердя та всі інші хороші якості людей зменшуються. Всі дії поділяють на праведні і неправедні. Праведною діяльністю можна здобути можливості для більшої матеріальної насолоди, а неправедна діяльність призводить до суворих страждань. Коли людина процвітає, вона може зрозуміти: «Я вичерпую наслідки своїх праведних дій», а коли вона страждає, вона може зрозуміти: «Я вичерпую наслідки своїх неправедних дій». Відданого не хвилюють ні насолоди, ні страждання, він прагне просто виконувати віддане служіння. У «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що віддане служіння повинно бути апратіхата, тобто незалежне від будь-яких матеріальних обставин, як приємних, так і неприємних. Дотримуючись посту на екадаші й такі інші дні, утримуючись від незаконного сексу, вживання дурманних речовин, азартних ігор та м’ясоїдства, відданий практикує аскези. Завдяки цьому він очищується від наслідків своїх колишніх неправедних вчинків, а завдяки відданому служінню, що явлияє собою найбільш праведну діяльність, він отримує всі насолоди без окремих зусиль.

Щоб легко досягнути досконалості в матеріальному житті, треба дотримуватися релігійних засад. Завдяки цьому матеріальний добробут сам приходить до людини, і їй вдається легко задовольнити всі свої матеріальні бажання. Дгрува Махараджа, як цар, повинен був підтримувати свій статус кво, бо без цього він не зміг би правити людьми, і він робив це досконало. Але коли він побачив, що його син виріс і здатний взяти в руки царську владу, він одразу ж передав владу синові й облишив усю матеріальну діяльність.

Вжите в цьому вірші слово авічалендрійах̣ заслуговує окремої уваги. Це означає, що чуття не турбували Дгруву Махараджу, і сила їхні не зменшувалися, хоча його вік був уже дуже похилим. З того, що він правив світом упродовж тридцяти шести тисяч років, можна зробити природний висновок, що він був уже дуже старим, однак чуття його зберегли молодечу свіжість. Проте, незважаючи на це, його не цікавило задоволення чуттів. Іншими словами, він цілковито панував над собою. З матеріального погляду він виконував свої обов’язки бездоганно. Так поводяться великі віддані. Шріла Раґгунатга даса Ґосвамі, один з безпосередніх учнів Господа Чайтан’ї, був сином дуже багатої людини. Хоча він не мав схильності насолоджуватися матеріальним щастям, він бездоганно виконував усі доручені йому справи, пов’язані з батьковим майном. Шріла Ґаурасундара порадив йому: «Всередині завжди залишайся відреченим, але зовні виконуй матеріальні обов’язки так, як належить». Досягнути цього трансцендентного становища можуть тільки віддані. Про це сказано в «Бгаґавад-ґіті»: тимчасом як йоґи та інші трансценденталісти намагаються приборкати чуття силою, віддані, навіть коли їхні чуття наділені повною силою, не використовують їх, тому що залучають їх до вищої, трансцендентної діяльності.

Іноді людині, яка йде лісом, ввижаються палаци й цілі міста. На санскриті такі видіння називаються ґандгарва-наґара. Уві сні також наша уява творить всілякі ілюзії. Людина, яка пізнала свою істинну природу, або відданий, чудово розуміє, що цей матеріальний космічний прояв    —    не що інше, як тимчасова ілюзія, що скидається на дійсність. Він подібний до фантасмагорії. Але ця фантасмагорія являє собою тінь реальності    —    духовного світу. Відданого цікавить духовний світ, а не його тінь. Усвідомивши верховну істину, відданий стає байдужим до тимчасової тіні істини. Про це сказано також і в «Бгаґавад-ґіті» (парам̇ др̣шт̣ва̄ нівартате).

Ще на початку свого життя, пішовши в ліс шукати Верховного Бога-Особу, Дгрува Махараджа усвідомив, що всі пов’язані з тілом поняття про насолоду    —    це творіння ілюзорної енерґії. Спочатку, щоправда, він хотів заволодіти батьковим царством і пішов шукати Верховного Господа саме задля цього. Але згодом він усвідомив, що все в матеріальному світі являє собою творіння ілюзорної енерґії. Життя Шріли Дгруви Махараджі показує, що, якщо людина так чи інакше розвине свідомість Крішни, хоч би якими були її початкові мотиви, з милості Господа вона врешті-решт пізнає істину. Спочатку Дгрува Махараджа прагнув здобути батькове царство, але згодом він став великим відданим, маха-бгаґаватою, і збайдужів до матеріальної насолоди. Тільки віддані можуть досягнути досконалості життя. Навіть якщо людина зробить тільки один крок у відданому служінні, а тоді через свою незрілість впаде, вона буде в ліпшому становищі, ніж той, хто повністю віддає себе корисливій діяльності в матеріальному світі.

Цей вірш описує систему аштанґа-йоґи, з практикою якої Дгрува Махараджа був уже добре знайомий. Аштанґа-йоґа не була створена для тих, хто живе в сучасному людному місті. Дгрува Махараджа пішов до Бадарікашрами і повністю усамітнився, для того щоб практикувати йоґу. Він зосередив розум на арча-віґрасі, Божестві Господа, яке являє собою істинний образ Верховного Господа. Постійно думаючи про Божество, Дгрува Махараджа занурився у транс. Поклоніння арча-віґрасі    —    це не ідолопоклонство. Арча-віґраха    —    це втілення Господа в формі, доступній чуттям відданого. Тому віддані беруться служити Господу, що присутній в храмі як арча-віґраха, форма, зроблена з таких матеріальних об’єктів (стгӯла), як камінь, метал, дерево, самоцвіти чи фарба. Ці матеріали називаються стгӯла, тобто фізичні елементи. Завдяки тому, що віддані поклоняються Господу згідно з визначеними засадами, форма Господа, хоча й зроблена з матеріальних елементів, стає невідмінною від Його первинної, духовної форми. Таким чином відданий досягає найвищого успіху й найвищої мети життя, поринаючи в думки про Господа. А той, хто постійно думає про Господа, як сказано в «Бгаґавад-ґіті», стає найвищим з усіх йоґів.

Коли відданий постійно занурений у віддане служіння    —    слухаючи про Господа, оспівуючи Його діяння, згадуючи про Нього, поклонячись Божеству й виконуючи інші з дев’яти елементів відданого служіння, в його тілі відбуваються особливі зміни. Ці вісім тілесних змін, відомі як ашта-саттвіка-вікара, показують, що відданий внутрішньо вже досягнув звільнення. Коли відданий повністю забуває про існування свого тіла, його вважають за звільненого. Тіло перестає бути для нього темницею. Його становище порівнюють до кокоса: коли кокос повністю висихає, сам горіх відділяється від оболонки, чи шкаралупи. Якщо його потрясти, можна почути, як горіх калатає, відділившись від шкаралупи. Так само, коли людина повністю занурюється у віддане служіння, вона повністю відділяється від обох матеріальних оболонок, від грубого і тонкого тіла. Дгрува Махараджа досягнув цього рівня, постійно виконуючи віддане служіння. У попередніх віршах «Шрімад-Бгаґаватам» його названо маха-бгаґаватою. Поки людина не стала маха-бгаґаватою, чистим відданим найвищого рівня, ці ознаки не проявляються. Усі ці ознаки проявляв Господь Чайтан’я. Тгакура Харідаса теж проявляв такі зміни в тілі, а також багато інших чистих відданих. Їх не слід імітувати, вони проявляються самі, коли відданий справді досягає високого рівня. Поява цих ознак свідчить про те, що відданий звільнився від матерії. Звичайно, шлях звільнення відразу відкривається перед людиною, щойно вона береться до відданого служіння, так само як кокос, зірваний з дерева, одразу починає висихати    —    для того, щоб горіх відділився від шкаралупи, потрібен лише час.

Варто відзначити в цьому вірші слово мукта-лін̇ґах̣. Мукта означає «звільнений», а лін̇ґа означає «тонке тіло». Коли людина вмирає, вона покидає грубе тіла, але своє тонке тіло, складене з розуму, інтелекту й его, вона переносить до нового тіла. Поки вона живе в одному тілі, те саме тіло, за рахунок розумового дозрівання, переводить її з одного щабля життя до іншого (від дитинства до отроцтва і т. д.). Рівнем розумової зрілості дитина відрізняється від юнака, а юнак від старої людини. Отже, під час смерті, тіло змінюється за рахунок тонкого тіла: розум, інтелект і его переносять душу з одного грубого тіла до іншого. Це називається переселення душі. Однак існує інший рівень, на якому жива істота звільняється навіть від тонкого тіла. На цьому рівні вона повністю готова й достойна перейти у трансцендентний, духовний світ.

З опису змін, які відбувалися з тілом Шрі Дгруви Махараджі, видно, що він став цілковито готовим перейти в духовний світ. Відмінність між грубим і тонким тілами проявляється навіть у нашому щоденному житті: під час сну грубе тіло лежить на ліжку, а тонке тіло переносить душу, живу істоту, в інші сфери. Але через те, що життя грубого тіла ще не добігло кінця, тонке тіло повертається і знову входить у грубе тіло. Отже, треба звільнитися не тільки від грубого тіла, але й від тонкого. Ця свобода називається мукта-лін̇ґах̣.

Існують різні рівні пізнання: безпосереднє знання, знання, отримане від авторитетів, трансцендентне знання, надчуттєве знання і, врешті, духовне знання. Коли за допомогою нисхідного методу людина піднімається понад рівнем накопичення знання, вона відразу досягає трансцендентного рівня. Дгрува Махараджа, звільнившись від матеріалістичного світогляду, утвердився у трансцендентному знанні й побачив трансцендентний повітряний корабель, що сяяв, наче повний місяць. Побачити такий корабель неспроможна людина, яка перебуває на рівні безпосереднього чи посереднього пізнання. Таке трансцендентне знання приходить тільки з особливої милості Верховного Бога-Особи. Однак на цей рівень знання можна піднятися поступово проґресуючи у відданому служінні, чи свідомості Крішни.

Жителі Вішнулоки мають таку саму зовнішність, як і Господь Вішну, і в руках вони теж тримають булаву, мушлю, лотос і диск. У цьому вірші виразно сказано, що вони були чотирирукі і чудово вбрані. Опис їхніх прикрас збігається з описом прикрас Вішну. Отже, прямо з Вішнулоки, планети Господа Вішну, до Дгруви Махараджі спустилися дві надзвичайні особи.

Повторення святих імен Господа    —    це досконалий рада на будь-яку ситуацію. Коли Дгрува Махараджа побачив вішнудутів, безпосередніх слуг Господа Вішну, що мали по чотири руки й були чудово вбрані, він зрозумів, хто перед ним стоїть, але від несподіванки розгубився. Однак, просто повторюючи святе ім’я Господа, мантру Харе Крішна, він задовольнив свої незвичайних гостей, що несподівано з’явилися перед ним. Повторення святого імені Господа    —    це найвища досконалість. Навіть якщо людина не знає, як задовольнити Господа Вішну чи Його супутників, просто щиро повторюючи святе ім’я Господа вона досконало задовольняє всіх. Тому відданий, і в небезпеці, і в радості, завжди повторює мантру Харе Крішна. Коли йому загрожує небезпека, святе ім’я відразу ж рятує його, а коли йому пощастило безпосередньо бачити Господа Вішну чи Його супутників, повторюючи маха-мантру він задовольняє Господа. Така абсолютна природа маха-мантри. І небезпеці, і в щасті, її можна повторювати без жодних обмежень.

Варто звернути увагу на вжите в цьому вірші слово пушкарана̄бга-самматау. Крішна, або Господь Вішну, славиться Своїми лотосовими очима, лотосовим пупом, лотосовими стопами і лотосовими долонями. Тут Його названо пушкара-на̄бга, що означає «Верховний Бог-Особа, чий пуп подібний до лотоса», а самматау означає «двоє довірених або дуже слухняних слуг». Матеріалістичне життя відрізняється від духовного непокорою волі Верховного Господа, тоді як духовне життя засноване на покорі Господній волі. Всі живі істоти суть невід’ємні частки Верховного Господа і повинні завжди діяти в згоді з наказами Верховної Особи. В цьому полягає досконала єдність.

У світі Вайкунтги віс живі істоти живуть в єдності з Верховним Богом-Особою, тому що ніколи не йдуть проти Його наказів. Однак у матеріальному світі ніхто не хоче бути саммата, покірним, усі завжди поводяться як асаммата, непокірливі. Людська форма життя дає нагоду навчитися приймати волю Верховного Господа. Вчити цього людей і становить місію руху свідомості Крішни. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», закони матеріальної природи дуже суворі, подолати їх нездатен ніхто. Але той, хто віддається Верховному Господу й погоджується з Його волею, може легко подолати ці суворі закони. Приклад Дгруви Махараджі дуже показовий. Просто приймаючи накази Верховного Бога-Особи й розвиваючи любов до Нього, Дгрува отримав можливість віч-на-віч зустрітися з довіреними слугами Господа Вішну. Того, чого досягнув Дгрува Махараджа, може досягнути кожен. Кожен, хто серйозно практикує віддане служіння, може належного часу досягнути тої самої досконалості, що вінчає життя в людській формі.

Те, чого зумів досягнути Дгрува Махараджа, доступне для всіх. Будь-яку п’ятирічну дитину можна виховати належним чином, і вона, розвинувши свідомість Крішни, дуже скоро увінчає успіхом своє життя. На жаль, нині у світі немає такої освіти. Лідери руху свідомості Крішни повинні відкрити в усіх частинах світу освітні заклади, які будуть з п’яти років виховувати в дітей свідомість Крішни. Такі діти не будуть ставати хіппі і не стануть втраченими членами суспільства. Всі вони будуть відданими Господа. Завдяки тому весь світ стане інакшим.

У «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що людина яка, вивчаючи Його трансцендентні розваги (як у матеріальному світі, так і в духовному), пізнає Його таким, яким Він є, пізнає як Він з’являється і як Він діє, відразу ж стає гідна перейти в духовний світ. Дію цього принципу видно в прикладі з царем Дгрувою. Упродовж усього свого життя він намагався за допомогою аскез і покут пізнати Верховного Бога-Особу. І тепер Дгрува Махараджа отримав зрілий плід цих зусиль, ставши гідним перейти в духовний світ у супроводі довірених супутників Господа.

Так звані вчені, філософи й умоглядні мислителі в цьому світі теж прагнуть злитися з духовним небом, але їм ніколи не вдається досягнути його. Однак відданий, виконуючи віддане служіння, не лише пізнає істинну природу духовного світу, але й особисто переходить туди, щоб вічно жити в знанні та блаженстві. Рух свідомості Крішни має таку силу, що людина, яка приймає його засади й розвиває любов до Бога, легко може повернутися додому, до Верховного Бога-Особи. Історія Дгруви Махараджі являє собою практичний приклад цього. Поки вчені й філософи намагаються досягнути Місяця, але не можуть там залишитися й жити, відданий легко досягає інших планет і врешті-решт повертається до Бога. Віддані не мають великого бажання оглянути інші планети, але, повертаючись до Бога, вони бачать усі ці планети, як людина, що по дорозі до далекого міста минає багато невеликих станцій.

Коли Дгрува Махараджа вирушив виконувати аскези, він твердо вирішив здобути царство, про яке навіть не мріяли його предки. Його батьком був Уттанапада, дідом    —    Ману, а прадідом    —    Господь Брахма. Отже, Дгрува хотів здобути царство, яке перевершувало навіть володіння Господа Брахми. Зустрівши Нараду Муні, він попрохав сказати йому, як здобути таке царство. Супутники Господа Вішну нагадали йому, що не лише його предки, але й жодна інша істота перед ним ще не досягала Вішнулоки, планети Господа Вішну. Причина цього в тому, що всі жителі матеріального світу належать до числа або кармі, або ґ’яні, або йоґів, і чистих відданих серед них майже немає. Трансцендентна планета, відома як Вішнулока, призначена тільки для відданих, на неї немає доступу кармі, ґ’яні чи йоґам. Великим ріші та півбогам важко досягнути навіть Брахмалоки, хоча Брахмалока, як сказано в «Бгаґавад-ґіті», не може служити за вічну обитель. Життя Господа Брахми таке довге, що важко уявити собі навіть тривалість одного дня в його житті, але навіть Господь Брахма вмирає, як і всі жителі його планети. У «Бгаґавад-ґіті» (8.16) сказано: а̄брахма-бгувана̄л лока̄х̣ пунар а̄вартіно ’рджуна    —    за винятком тих, хто йде на Вішнулоку, всі інші змушені народжуватися, хворіти, старіти й помирати, проходячи через ці чотири невід’ємні явища матеріального життя. Господь каже: йад ґатва̄ на нівартанте тад дга̄ма парамам̇ мама    —    «Моя верховна обитель    —    це планета, з якої, раз досягнувши її, вже ніхто не повертається» (Б.-ґ. 15.6). Господні посланці нагадали Дгруві Махараджі: «Разом з нами ти підеш на планету, з якої вже ніхто не повертається до матеріального світу». Матеріальні вчені намагаються досягнути Місяця та інших планет, але їм важко навіть уявити подорож до найвищої планети, Брахмалоки. Якщо рухатися зі швидкістю світла, подорож до найвищої планети тривала б сорок тисяч років. Жодні механічні засоби не дадуть змоги досягнути найвищої планети цього всесвіту, але метод бгакті-йоґи, до якого вдався Махараджа Дгрува, дає змогу не лише піднятися на інші планет цього всесвіту, але й вийти за межі всесвіту й досягнути планет Вішнулоки. Про це розповідає наша брошура за назвою «Легка подорож на інші планети».

Згідно з астрономією, поряд із полярною зіркою є ще одна зірка, яку називають Шішумара і на якій живе Господь Вішну, що дбає про підтримання матеріального світу. Ні Шішумари, ні Дгрувалоки не може досягнути ніхто інший, крім вайшнавів, що видно з дальших шлок. Супутники прилетіли до Дгруви Махараджі на особливому літальному апараті й повідомили його, що їх послав за ним Господь Вішну.

Літаки Вайкунтгалоки не належать до механічних засобів пересування. Існують три способи космічної подорожі. Один із них відомий сучасним вченим. Він називається ка-пота-ва̄йу. Ка означає «космічний простір», а пота означає «корабель». Другий метод називається капота-ва̄йу. Капота означає «голуб». Можна переміщатися в просторі за допомогою видресированих голубів. Третій метод дуже витончений. Він називається а̄ка̄ш́а-патана. Метод акаша-патана також має матеріальну природу. Як розум здатний літати де завгодно без жодних механічних засобів, так і збудований за методом акаша-патани літак може пересуватися зі швидкістю розуму. Але метод Вайкунтги цілковито духовний і вищий за метод акаша-патана. Літак, який Господь Вішну послав, щоб забрати Дгруву Махараджу на Шішумару, був цілковито духовний і трансцендентний. Матеріальні вчені не можуть ні побачити такі кораблі, ні зрозуміти, як вони літають. Матеріальні вчені нічого не знають про духовне небо, хоча про нього згадано в «Бгаґавад-ґіті» (парас тасма̄т ту бга̄во ’нйах̣).

Слід відзначити, як відповідально Дгрува Махараджа ставився до свої обов’язків у відданому служінні навіть тоді, коли він уже мав покинути матеріальний світ. Він завжди пильнував своїх обов’язків у відданому служінні. Кожен відданий повинен щодня рано-вранці омитися й прикрасити своє тіло тілакою. За Калі-юґи мало хто має гроші на прикраси з золота й самоцвітів, але для того, щоб прикрасити й освятити тіло, вистачить дванадцяти знаків тілаки. Дгрува Махараджа жив у той в Бадарікашрамі, і поряд з ним жили інші великі мудреці. Він загордився через те, що на нього чекав повітряний корабель, який по нього послав Господь Вішну. Перш як сісти на цей корабель, на якому прилетіли головні Господні супутники з Вайкунтги, він, як смиренний вайшнава, попрохав благословення в усіх мудреців.

В абсолютному світі і літаки, і супутники Господа Вішну, і Сам Господь Вішну цілковито духовні. Там немає матеріальної скверни. Усе там має єдину природу. Як Господь Вішну гідний поклоніння, так і Його супутники, Його атрибути, Його корабель і Його обитель, тому що все пов’язане з Вішну не відрізняється від Самого Господа Вішну. Дгрува Махараджа, як чистий вайшнава, добре знав це і тому, перш як сісти в повітряний корабель, поклонився супутникам Господа і кораблю. Але тим часом його тіло перетворилося на духовне і стало сяяти, як розплавлене золото. Так він теж набув тої самої природи, що й усе інше на Вішнулоці. Філософи-майаваді не розуміють, як ця єдність може зберігатися навіть у розмаїтті. Вони уявляють собі єдність як щось позбавлене будь-якого розмаїття. Через це вони стають імперсоналістами.

Як Шішумара, Вішнулока чи Дгрувалока повністю відмінні від матеріального світу, так і храм Вішну в цьому всесвіті також повністю відмінний від матеріального світу. Коли ми перебуваємо в храмі, ми повинні розуміти, щоми поза матеріальним світом. У храмі все трансцендентне    —    і Господь Вішну, і Його престол, і Його кімната, і все інше, пов’язане з храмом. Три ґуни, саттва-ґуна, раджо-ґуна й тамо-ґуна, не мають доступу в храм. Тому писання кажуть, що життя в лісі перебуває під впливом ґуни добра, життя в місті    —    під впливом ґуни пристрасті, а життя в борделі, ресторані, де п’ють вино, і на бойні    —    під впливом ґуни невігластва. Але жити в храмі означає жити на Вайкунтгалоці. У храмі все треба шанувати так само, як Господа Вішну, чи Крішну.

Рівняти відхід відданого з відходом невідданого    —    це велика помилка. Сходячи на трансцендентний літак, Дгрува Махараджа раптом побачив перед собою уособлену смерть, але зовсім не злякався. Дгрува Махараджа не лише не зазнав ніяких турбот від смерті, але й скористався з її голови як зі сходинки, ступивши на неї ногою. Люди невеликого знання не розуміють різниці між смертю відданого і смертю невідданого. Зрозуміти цю різницю допомогає такий приклад: кішка бере в зуби і своїх кошенят, яких переносить в інше місце, і мишей, який вона ловить. Зовні здається, що і миша, і кошенята перебувають в однаковому становищі в зубах у кішки, але насправді це не так. Коли кішка хапає мишу, для миші це певна смерть, а коли кішка бере в зуби кошенят, кошенята цим насолоджуються. Коли Дгрува Махараджа сходив на повітряний корабель, він скористався з присутності уособленої смерті, що прийшла поклонитися йому, наступивши їй на голову ногою і так піднявшись на той незрівнянний корабель, який цей вірш порівнює до великого будинку (ґр̣хам).

У «Бгаґаватам» є чимало описів, схожих на цей. Повітряний корабель, який створив Кардама Муні, щоб подорожувати зі своєю дружиною, Девахуті, усім всесвітом, описано як велике місто з багатьма будинками, озерами й садами. Сучасні вчені конструюють величезні літаки, але потім їх щільно набивають пасажирами, що під час подорожі відчувають масу всіляких незручностей.

Матеріальні вчені не можуть досконало зробити навіть матеріальний літак. Щоб їхні літаки могли зрівнятися з літаком Кардами Муні чи літаком, посланим із Вішнулоки, вони повинні сконструювати літак, подібний до великого міста з озерами, парками, садами та всіми іншими вигодами. Цей літак повинен мати змогу підніматися в космічний простір і досягати інших планет. Якщо вони винайдуть такий літак, їм не доведеться створювати в космосі заправні станції для подорожей на далекі планети. Такий літак повинен мати необмежений запас палива або ж, як літак з Вішнулоки, літати взагалі без нього.

Дгрува почувався зобов’язаним перед своєю матір’ю, Суніті. Саме Суніті колись дала йому настанови, завдяки яким він тепер летів разом із супутниками Господа Вішну на планету Вайкунтги. Раптом згадавши про неї, він захотів забрати її з собою. Насправді мати Дгруви Махараджі, Суніті, була для нього патга-прадаршака-ґуру. Патга-прадаршака-ґуру означає «ґуру, або духовний вчитель, який вказує людині шлях». Іноді такого ґуру називають шікша-ґуру. Нарада Муні був для Дгруви Махараджі дікша-ґуру (ґуру, що дає посвяту), але Суніті, його мати, була першою, хто вчила його, як здобути милість Верховного Бога-Особи. Обов’язок шікша-ґуру і дікша-ґуру полягає в тому, щоб настановляти учня на істинний шлях, а учневі слід виконувати їхні вказівки. Згідно з шастрами, між шікша-ґуру і дікша-ґуру немає різниці. Загалом шікша-ґуру з часом стає також дікша-ґуру людини. Однак Суніті, як жінка і, до того ж, мати Дгруви Махараджі, не могла бути його дікша-ґуру. Проте це зменшувало його вдячності Суніті. Забирати Нараду Муні з собою на Вайкунтгалоку не було ніякої потреби, але Дгрува Махараджа згадав про свою матір.

Усі задуми Верховного Бога-Особи вмить втілюються в життя. І відданий, що в усьому покладається на Верховного Господа, може з милості Господа так само виконувати свої бажання. Господь виконує Свої бажання, не залежачи ні від кого, а відданий виконує свої бажання, просто ставлячи себе в залежність від Верховного Бога-Особи. Тому, щойно Дгрува Махараджа подумав про свою бідну матір, супутники Вішну відразу ж запевнили його, що Суніті теж летить на Вайкунтгалоку в іншому літаку. Дгрува Махараджа подумав, що йому не годиться самому летіти на Вайкунтгалоку, покинувши свою матір, бо люди засуджуватимуть його за невдячність Суніті. Але разом з тим Дгрува подумав, що він не Всевишній. Тому його бажання могли виконатися тільки тоді, коли їх здійснить Крішна. Крішна відразу ж зрозумів думки Дгруви Махараджі і повідомив його, що його мати теж летить разом із ним. Цей випадок доводить, що чистий відданий, як оце Дгрува Махараджа, може виконати всі свої бажання. З милості Господа він стає невідмінним від Господа, і тому всі його думки й бажання відразу ж виконуються.

Ця історія доводить, що, якщо комусь пощастило мати учня, який виконує віддане служіння так само щиро, як Дгрува Махараджа, то цей учень може забрати свого шікша- або дікша-ґуру разом з собою, навіть якщо його вчитель не досягнув таких висот, як він. Хоча Суніті була наставником Дгруви Махараджі, вона не могла піти в ліс, тому що вона була жінка, і не могла виконувати таких аскез, як Дгрува Махараджа. Однак Дгрува Махараджа забрав свою матір з собою. Так само Прахлада Махараджа звільнив свого батька атеїста, Хіран’якашіпу. Отже, учні чи діти, які стали дуже сильними відданими, здатні забрати свого батька, матір, шікша- або дікша-ґуру на Вайкунтгалоку. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура не раз казав: «Якби мені вдалося врятувати хоча б одну душу, повернувши її додому, до Бога, я вважав би, що моя місія    —    поширювати свідомість Крішни    —    увінчалася успіхом». Рух свідомості Крішни поширюється тепер усім світом, і я думаю, що якщо хоча б один з моїх учнів стане таким самим сильним відданим, як Дгрува Махараджа, то він, навіть незважаючи на всі мої вади, зможе забрати мене з собою на Вайкунтгалоку.

Веди проголошують: йасмін віджн̃а̄те сарвам евам̇ віджн̃а̄там̇ бгаваті,    —    коли відданий пізнає Верховного Бога-Особу, йому стає відомим усе на світі. Так само, коли відданий досягає планети Верховного Бога-Особи, по дорозі до Вайкунтги він може побачити всі інші планетні системи. Не треба забувати, що тіло Дгруви Махараджі відрізняється від наших тіл. Коли він сходив на повітряний корабель, що прилетів з Вайкунтги, тіло його повністю змінилося, ставши духовним і прибравши золотого кольору. В матеріальному тілі неможливо піднятися над вищими планетами матеріального світу, але той, хто отримав духовне тіло, може піднятися не лише на вищі планетні системи матеріального світу, але й далі, аж до планетної системи Вайкунтгалоки. Всім відомий приклад Наради Муні, що мандрує всіма духовними й матеріальними світами.

Слід зазначити, що Суніті, вирушивши на Вайкунтгалоку, теж змінила своє тіло на духовне. Як Шрі Суніті, кожна мати повинна виховувати з своїх дітей таких відданих, як Дгрува Махараджа. Ще коли йому було п’ять років, Суніті вчила його бути неприв’язаним до світських справ і порадила піти в ліс на пошуки Верховного Господа. В неї не було бажання, щоб її син ніколи не покидав домашніх розкошів і не накладав на себе суворих аскез, призначених здобути милість Верховного Бога-Особи. Кожна мати, як Суніті, повинна дбати про свого сина і з п’яти років виховувати його як брахмачарі, привчаючи його виконувати аскези задля духовного самоусвідомлення. Користь від того отримає не лише її син, але й вона, бо якщо він виросте сильним відданим, як оце Дгрува, то не лише він сам повернеться додому, до Бога, але й вона теж потрапить у духовний світ разом з ним, навіть незважаючи на свою неспроможність виконувати суворі аскези у відданому служінні.

Повітряним кораблем керували двоє головних супутників Господа Вішну, Сунанда і Нанда. Тільки такі духовні космонавти можуть керувати кораблем, що піднімається над сімома планетними системами і входить у царство вічного життя, сповненого блаженства. У «Бгаґавад-ґіті» теж сказано, що поза планетними системами цього всесвіту починається духовне небо, де все вічне і сповнене блаженства (парас тасма̄т ту бга̄во ’нйах̣). Планети духовного неба називаються Вішнулоками чи Вайкунтгалоками. Тільки там можна досягнути вічого життя, сповненого блаженства і знання. Нижче від Вайкунтгалок простягається матеріальний всесвіт, де Господь Брахма та інші мешканці Брахмалоки можуть жити до знищення всесвіту, але навіть вони не можуть жити вічно. Це теж підтверджує «Бгаґавад-ґіта» (а̄брахма-бгувана̄л лока̄х̣). Навіть якщо людина підніметься до найвищої планети, вона не знайде там вічного життя. Вічне і сповнене блаженства життя можна знайти тільки на Вайкунтгалоці.

Цей вірш описує дві якості планет Вайкунтги. Перша полягає в тому, що в небі Вайкунтги не потрібне ні Сонце, ні Місяць. Це підтверджують і Упанішади, і «Бгаґавад-ґіта» (на тад бга̄сайате сӯрйо на ш́аш́а̄н̇ко на па̄ваках̣). Вайкунтгалоки в духовному світі самі випромінюють світло, тому там не потрібне сонячне, місячне чи електричне світло. Насправді все світло, яке ми бачимо в матеріальному небі, являє собою відображене світло Вайкунтгалок. Тільки завдяки цьому відображеному світлу сяють усі сонця в матеріальних всесвітах, а зорі й місяці сяють відображеним сонячним світлом. Іншими словами, всі світила в матеріальному небі отримують своє світло з Вайкунтгалоки. Однак потрапити з цього матеріального світу на Вайкунтгалоку можуть тільки ті, хто постійно робить добро для всіх інших живих істот. Постійно робити добро іншим може тільки той, хто розвинув свідомість Крішни. Крім свідомості Крішни, в матеріальному світі немає іншої доброчинної діяльності, в яку людина могла б занурюватися двадцять чотири години на добу.

Людина, яка розвинула свідомість Крішни, завжди будує плани, щоб привести все стражденне людство назад додому, до Бога. Навіть якщо відданому не вдається повернути до Бога всі палі душі, завдяки його свідомості Крішни дорога до Вайкунтгалоки відкрита перед ним. Він здобуває право піднятися на Вайкунтгалоку сам, і кожен, хто йде слідом за таким відданим, піднямається на Вайкунтгалоку також. Інших людей, які заздрять іншим і роблять іншим зло, називають кармі. Кармі завжди ворогують між собою. Просто задля задоволення чуттів, вони тисячами вбивають невинних тварин. Ґ’яні не такі грішні, як кармі, але й вони не намагаються врятувати інших істот і привести їх назад до Бога. Вони виконують аскези задля власного звільнення. Йоґи теж дбають про самозвеличення, намагаючись розвинути містичні сили. Але віддані, вайшнави, служачи Господу, беруться до справжньої добродійності у свідомості Крішни і рятують пропащі душі. Тільки ті, хто розвинув свідомість Крішни, здобувають право увійти в духовний світ. Це ясно з цього вірша і підтверджено у «Бгаґавад-ґіті», де Господь каже, що для Нього немає особи, дорожчої за того, хто несе світові благу вість «Бгаґавад-ґіти».

Наведений у цьому вірші опис незаперечно показує, що ввійти в царство Бога можуть тільки віддані. Насамперед тут сказано, що віддані вмиротворені. Причина вмиротвореності відданих полягає в тому, що вони не мають бажання задовольняти власні чуття. Вони просто присвячують себе служінню Господу. Кармі не можуть бути вмиротворені, тому що їх переповнюють бажання чуттєвого задоволення. Що стосується ґ’яні, вмиротвореність для них неможлива, бо вони занадто стурбовані бажанням звільнитися чи злитися з існуванням Всевишнього. Так само йоґам не дає спокою бажання оволодіти містичними силами. Але відданий вмиротворений, тому що він повністю віддається Верховному Богові-Особі і вважає себе самого цілковито безпорадним. Як безпорадна дитина відчуває повний спокій під захистом батьків, так і відданий повністю вмиротворений, покладаючись на милість Верховного Бога-Особи.

Відданий однаково ставиться до всіх. Він в усіх бачить однакову трансцендентну природу. Відданий знає, що зумовлена душа, хоча й наділена тим чи іншим тілом згідно зі своєю минулою корисливою діяльністю, насправді є частка Верховного Господа. Відданий дивиться на всіх живих істот духовним зором і не розрізняє між ними на підставі тілесної концепції життя. Такі якості в людини розвиваються тільки в гурті відданих. Не спілкуючись із відданими, неможливо розвивати свідомість Крішни. Саме тому ми заснували Міжнародне товариство свідомості Крішни. Насправді в кожної людини, яка пов’язує своє життя з цим товариством, само собою розвивається свідомість Крішни. Віддані дуже дорогі Верховному Богові-Особі, а Верховний Бог-Особа, як ніхто інший, дорогий відданим. Тільки той, хто спілкується з ними, може розвиватися у свідомості Крішни. Ті, хто розвинув свідомість Крішни, тобто віддані Господа, можуть дарувати радість усім, що видно на прикладі руху свідомості Крішни. Ми запрошуємо до своїх осередків усіх, не минаючи нікого. Ми прохаємо просто сісти, поспівати з нами мантру Харе Крішна і поїсти прасаду, яким ми згідно зі своїми можливостями пригощаємо всіх, і всі залишаються задоволені. Це називається сарва-бгӯта̄нуран̃джа̄нах̣.

Що стосується чистоти, немає нікого чистішого за відданих. Кожен, хто хоча б раз промовить ім’я Вішну, відразу ж очищується, як внутрішньо, так і зовнішньо (йах̣ смарет пун̣д̣арӣка̄кшам). А що віддані постійно повторюють мантру Харе Крішна, бруд матеріального світу не може доторкнутися до них. Отже, відданий стає по-справжньому чистий. Мучі хайа ш́учі хайа йаді кр̣шн̣а бгадже    —    кажуть, що навіть швець чи той, хто народився в родині шевця може піднятися на рівень брахмани (шучі), розвинувши свідомість Крішни. Кожен, хто розвинув чисту свідомість Крішни і хто повторює мантруХаре Крішна, стає найчистішою особою в цілому всесвіті.

Свідомість Крішни в цьому вірші названо санскритським терміном кр̣шн̣а-пара̄йан̣ах̣. Пара̄йан̣а означає «наближення». Кожен, хто наближається до Крішни, обравши Його своєю метою, називається кр̣шн̣а-пара̄йан̣ах̣, «той, чия свідомість повністю присвячена Крішні». Приклад Дгруви Махараджі показує, що кожен, хто розвинув у собі свідомість Крішни, може сподіватися досягнути вершини всіх трьох планетних систем усесвіту. Наділена свідомістю Крішни особа може посісти таке високе становище, яке не може навіть уявити собі марнолюбний матеріаліст.

Кожна планета у всесвіті рухається з величезною швидкістю. Зі слів «Шрімад-Бгаґаватам» зрозуміло, що навіть Сонце рухається зі швидкістю двадцять шість тисяч кілометрів на секунду. З «Брахма-самхіти», зі шлоки: йач-чакшур еша савіта̄ сакала-ґраха̄н̣а̄м,    —    теж відомо, що Сонце являє собою око Верховного Бога-Особи, Ґовінди, і що воно має певну орбіту, якою воно рухається. Так само всі інші планети мають певні орбіти. Але всі вони обертаються навколо полярної зірки, Дгрувалоки, що вінчає всі три світи і де живе Дгрува Махараджа. Можна тільки уявити, яке високе становище посідає відданий Господа, а високе становище Верховного Бога-Особи неможливо навіть збагнути.

Великий мудрець Нарада доводився Дгруві Махараджі духовним вчителем. Він, безперечно, був дуже радий бачити велич Дгруви. Як батько радіє всім успіхам сина, так і духовний вчитель радіє духовним досягненням учня.

У цьому привертають увагу слова веда-ва̄дінах̣. Веда-ваді загалом називають тих, хто строго дотримується ведичних приписів. Існують також так звані ведантисти, яка проголошують себе послідовниками філософії веданти, але які неправильно тлумачать «Веданта-сутру». Вислів веда-ва̄да-рата̄х̣ трапляється також у «Бгаґавад-ґіті», що називає цим терміном людей, які прив’язані до Вед, але не розуміють їхнього смислу. Такі люди можуть скільки завгодно балакати про Веди чи виконувати свої аскези, але їм не досягнути такого високого становища, яке досягнув Дгрува Махараджа. Що ж до звичайних царів, то для них це тим більше неможливо. За царів тут згадано недаремно, тому що раніше царі теж були раджарші, тобто нічим не поступалися великим мудрецям. Дгрува Махараджа був цар, але разом з тим він посідав знання великого мудреця. Однак без відданого служіння, ні великий цар, кшатрія, ні великий брахмана, який строго дотримується ведичних приписів, не можуть досягнути такого високого становища, якого досягнув Дгрува Махараджа.

Верховний Бог-Особа непереможний. Ніхто не може подолати Господа. Але Він самохіть кориться якостям і любові Своїх відданих. Отак, Господь Крішна підкорився матері Яшоді, завойований її великою відданістю. Господу подобається коритися Своїм відданим. У «Чайтан’я-чарітамріті» сказано, що всі підносять Господу вишукані молитви, але ці молитви дають Господу меншу втіху, ніж слова відданих, які з чистих почуттів любові вичитують Йому, ніби Він залежить від них. Господь забуває Своє піднесене становище і охоче кориться Своєму чистому відданому. Дгрува Махараджа завоював Верховного Господа тим, що ще маленьким, п’ятирічним хлопчиком присвятив себе всім аскезам відданого служіння. Звичайно, він виконував віддане служіння під керівництвом великого мудреця, Наради. Це перший принцип відданого служіння: а̄дау ґурв-а̄ш́райам. Насамперед треба прийняти істинного духовного вчителя. Якщо відданий вірно дотримується вказівок духовного вчителя, як Дгрува Махараджа дотримувався настанов Наради Муні, йому не важко буде здобути милість Господа.

Суть усіх якостей відданого    —    це безкорислива любов до Крішни. Досягнути цієї безкорисливої любові до Крішни можна просто слухаючи про Крішну. Господь Чайтан’я теж підтвердив цю істину: якщо людина, хоч би яке було її становище, смиренно слухає трансцендентні слова Крішни чи про Крішну, вона поступово розвиває безкорисливу любов до Крішни і цією любов’ю зовойовує Його, хоча Його не може перемогти ніщо й ніхто. Філософи-майаваді прагнуть злитися воєдино з Верховним Господом, але відданий досягає ще вищого становища. Відданий не лише стає якісно єдиний з Верховним Господом, але й стає або батьком, або матір’ю, або повелителем Господа. Арджуна теж, завдяки відданому служінню, отримав Господа Крішну як колісничого. Він наказував Господу: «Веди колісницю туди»,    —    і Господь виконував його наказ. Існує теж багато інших прикладів того, як відданий досягає найвищого становища, завойовуючи непереможного.

В цьому вірші Дгруву Махараджу названо кшатра-бандгух̣, тому що, маючи лише п’ять років, він іще не пройшов усієї кшатрійської підготовки. Він ще не був зрілий кшатрія. Кшатрія чи брахмана повинен пройти належну підготовку. Той, хто народився в родині брахманів, не стає відразу ж брахманою, спочатку він мусить пройти всі очисні процедури й отримати відповідну підготовку.

Великий мудрець Нарада Муні дуже пишався своїм, учнем що став таким відданим, як Дгрува Махараджа. Він має багато інших учнів, але Дгрува Махараджа глибоко задовольнив його, бо за одне життя силою своїх суворих аскез і покут досягнув Вайкунтги, якої ще ніколи не досягав жоден інший царевич чи раджарші в усьому всесвіті. Ми знаємо теж історію великого царя Бгарати, що теж був великий відданий, але він досягнув Вайкунтгалоки за три життя. У першому житті, незважаючи на свої аскези, які він виконував у лісі, він, на своє лихо, занадто прив’язався до оленятка, і в наступному житті йому довелося стати оленем. Хоча він народився в тілі оленя, він пам’ятав свою духовну практику, проте, щоб досягнути повної досконалості, йому довелося чекати до наступного життя. У наступному житті він народився як Джада Бгарата. В цьому житті він уже цілковито звільнився від пут матеріального рабства і, досягнувши досконалості, піднявся на Вайкунтгалоку. Життя Дгруви Махараджі служить уроком, який показує, що за наявності бажання Вайкунтгалоки можна досягнути за одне життя, не чекаючи цього протягом багатьох життів. Мій Ґуру Махараджа, Шрі Шрімад Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура Ґосвамі Прабгупада, не раз казав, кожен з його учнів може досягнути Вайкунтгалоки ще в цьому житті, не чекаючи нового життя й нової нагоди для відданого служіння. Треба лише стати серйозним і щирим, як Дгрува Махараджа, і тоді можна досягнути Вайкунтгалоки    —    повернутися додому, до Бога    —    за одне життя.

Сама назва книги «Шрімад-Бгаґаватам» означає «все пов’язане з Верховним Богом-Особою». Слухати про ігри й діяння Верховного Господа і слухати про вдачу, велич і діяння Його відданих    —    це одне й те саме. Віддані-неофіти намагаються зрозуміти ігри Господа й не дуже цікавляться діями Його відданих, але справжній відданий не повинен так нехтувати діяннями відданих, вважаючи їх за відмінні від Господніх. Іноді люди меншого розуму пробують слухати про Крішнин танець раса, не завдаючи собі труду слухати інші частини «Шрімад-Бгаґаватам» і навіть повністю уникаючи їх. Є наймані читці «Бгаґаватам», які відразу ж переходять до тих глав «Шрімад-Бгаґаватам», у яких ідеться про раса-лілу, немов інші глави «Шрімад-Бгаґаватам» нічого не варті. Ачар’ї засуджують таке розмежування й різкий перехід до розваг раса-ліли. Щирий відданий повинен читати кожну главу й кожне слово «Шрімад-Бгаґаватам», адже в перших віршах цей твір названо зрілим плодом усіх ведичних писань. Віддані повинні намагатися не пропустити жодне слово «Шрімад-Бгаґаватам». Великий мудрець Майтрея підтверджує в цьому вірші, що «Бгаґаватам» схвалюють великі віддані (самматам̇ сата̄м).

У цьому світі є багато різновидів людей, і далеко не всі вони чисті віддані. Дехто з них    —    кармі, що мріють про велике багатство. Також є багато людей, які шукають тільки слави. Дехто бажає піднятися на райські планети чи піти на Дгрувалоку, а інші запобігають ласки півбогів, щоб отримати від них матеріальні благословення. Тут Майтрея всім їм радить слухати оповідь про Дгруву Махараджу, бо завдяки цьому вони отримають усе, чого вони бажають. Писання радять і відданим (ака̄ма), і кармі (сарва-ка̄ма), і ґ’яні, що бажають звільнення (мокша-ка̄ма), поклонятися Верховного Бога-Особу, тому що так вони досягнуть своїх цілей. Такий самий результат можна отримати слухаючи про діяння Господнього відданого. Між діяннями та якостями Верховного Бога-Особи і діяннями та якостями Його чистих відданих немає різниці.

Треба відзначити слово ачйута-прійа, вжите в цьому вірші. Слава діянь Дгруві Махараджі лунає в усіх світах через те, що він дуже дорогий Ач’юті, Верховному Богові-Особі. Як діяння й розваги Верховного Господа тішать слух, так само діяння відданих Верховного Бога-Особи, що дуже дорогі Йому, теж тішать слух і дарують велику силу. Той, хто просто перечитує знову й знову ці глави про Дгруву Махараджу або знову й знову слухає їх, може досягнути найвищої досконалості в будь-якій сфері, а найголовніше, отримує можливість стати великим відданим. Стати великим відданим означає покласти край усім стражданням матеріального життя.

У матеріальному світі всі прагнуть зиску, поваги і слави, всі хочуть посідати високе становище і всі люблять слухати про піднесені якості видатних осіб. Всі прагнення, які може мати велика людина, можна виконати просто слухаючи й осмислюючи оповідь про діяння Дгруви Махараджі.

Як відомо, якості та діяння Верховного Бога-Особи і Його відданих можна збагнути тільки в гурті відданих. Цей вірш підкреслює, що діяння Дгруві Махараджі треба обговорювати в товаристві двічінароджених, тобто достойних брахманів, кшатріїв та вайшій. Найліпше знайти брахманів, які піднялися на рівень вайшнавів. Тоді обговорення «Шрімад-Бгаґаватам», який описує якості й діяння відданих Господа, дуже швидко дає плоди. Саме для цього створено Міжнародне товариство свідомості Крішни (ІСККОН). В кожному осередку цього товариства постійно виконують віддане служіння    —    не лише вранці і ввечері, чи опівдні, а практично цілодобово. Кожен, хто стикається з Товариством, само собою стає відданим. Ми часто чуємо, як кармі та інші люди, приходячи до храмів ІСККОНу, захоплюються приємній і спокійній атмосфері, яка в них панує. Вжите в цьому вірші слово дві-джанмана̄м означає «двічінароджених». Кожен може приєднатися до Міжнародного товариства свідомості Крішни і, отримавши посвяту, стати двічінародженим. Санатана Ґосвамі вчить, що завдяки посвяті і належній підготовці, кожна людина може стати двічінародженою. Перше народження людина отримує від батьків, а друге    —    від духовного батька і ведичної мудрості. Не ставши двічінародженим, неможливо зрозуміти трансцендентні якості Господа і Його відданих. Тому шудрам заборонено вивчати Веди. Шудра не може збагнути трансцендентну науку просто за рахунок академічної підготовки. Однак нині вся освітня система у світі влаштована таким чином, щоб створювати шудр. Навіть найбільший інженер    —    це просто великий шудра. Калау ш́ӯдра-самбгавах̣    —    за епохи Калі всі належать до шудр. Населення світу складається з шудр, а через це духовне знання зникає і люди стають нещасними. Рух свідомості Крішни засновано саме для того, щоб створити гідних брахманів, які будуть поширювати духовне знання по всьому світі, тому що тільки так можна зробити всіх людей щасливими.

* Йдеться про кінець дня, що, згідно з Ведами, закінчується перед сходом сонця наступного дня (прим. пер.).

** День, коли Місяць і Сонце стоять під певним кутом одне до одного (прим. пер.).

ПОЯСНЕННЯ: Прохаючи грошей, професійні читці можуть загасати вогонь, який палає в їхніх животах, але вони не можуть духовно розвиватися чи досягнути досконалості. Тому читати «Шрімад-Бгаґаватам» задля заробітку суворо заборонено. Тільки той, хто повністю віддався лотосовим стопам Верховного Бога-Особи й повністю покладається на Господа в усьому, що стосується підтримання власного тіла й членів сім’ї, може досягнути досконалості, декламуючи «Шрімад-Бгаґаватам», сповнений оповідей про діяння Господа і Його відданих. Суть цього методу полягає в тому, що слухачі повинні мати віру й прагнути почути послання «Бгаґаватам» і оповіда повинен бути повністю відданим Верховному Богові-Особі. Читання «Бгаґаватам» не повинно перетворюватися на бізнес. Якщо читати його належним чином, то не лише оповідач відчує цілковите задоволення, але й Господь буде задоволений оповідачем і слухачами, і тому всі вони просто завдяки слуханню отримають звільнення від матеріального рабства.

Джн̃а̄нам аджн̃а̄та означає «знання, невідоме цілому світові». Ніхто не знає, що таке насправді Абсолютна Істина. Матеріалісти дуже пишаються своїм проґресом в освіті, філософії й науці, але насправді ніхто не знає, що таке Абсолютна Істина. Тому великий мудрець Майтрея радить відданим проповідувати вчення «Шрімад-Бгаґаватам» по всьому світі, щоб просвітити людей знанням про Абсолютну Істину (таттву). Шріла В’ясадева створив це величне писання сповнене глибокої мудрості саме тому, що люди нічого не знають про Абсолютну Істину. На початку «Шрімад-Бгаґаватам», у Першій пісні, сказано, що В’ясадева, великий мудрець, уклав цю величну «Бгаґавата Пурану» для того, щоб розсіяти невігластво людського загалу. Тільки тому, що люди не знають Абсолютної Істини, В’ясадева за вказівкою Наради уклав цей «Шрімад-Бгаґаватам». Переважно, навіть ті, хто хоче пізнати істину, вдаються до умоглядних роздумів і піднімають, щонайбільше, до концепції безособистісного Брахмана. Але дуже мало людей справді знають Бога-Особу.

«Шрімад-Бгаґаватам» призначений просвітити людей, давши їм знання про Абсолютну Істину, Верховного Бога-Особу. Хоча між безособистісним Брахманом, локалізованою Параматмою і Верховним Богом-Особою немає принципової різниці, справжнє безсмертя досягає тільки той, хто піднявся на рівень спілкування з Верховною Особою. Справжнє безсмертя    —    це віддане служіння, що веде до спілкування з Верховним Господом. Чисті віддані, співчуваючи палим душам, дуже милостиві до людей (кр̣па̄лу). Вони поширюють знання «Бгаґаватам» по всьому світі. Добросердого відданого називають діна-на̄тга, опікуном нещасних і несвідомих людей. Господа Крішну також називають діна-натга, або діна-бандгу, опікуном або справжнім другом нещасних живих істот, і Його чисті віддані теж беруть на себе роль діна-натги. Ці діна-натги, віддані Господа Крішни, що проповідують вчення відданго служіння, стають улюбленцями півбогів. Часто людей цікавить поклоніння півбогам, передусім Господу Шіві, тому що таким чином вони сподівають отримати матеріальні блага, але чистому відданому, що проповідує викладені в «Шрімад-Бгаґаватам» засади відданого служіння, не потрібно поклонятися півбогам окремо, півбоги і без того задоволені ним і дарують йому всі благословення, які вони можуть дати. Коли ми поливаємо корінь дерева, листки і гілки само собою отримують живлющу вологу, і так само коли виконуємо чисте віддане служіння Господу, ми само собою задовольняємо Його гілки, галузки й листки, тобто півбогів, і вони самі дарують усі благословення.

Чанак’я Пандіт каже, що життя кожної людини дуже коротке, але якщо вона діє належним чином, її слава житиме з покоління в покоління. Як Верховний Бог-Особа, Крішна, посідає вічну славу, слава відданого Господа Крішни також вічна. Тому, говорячи про діяння Дгруви Махараджі, Майтрея вжив два слова: вікгйа̄та, або «славетні», і віш́уддга, або трансцендентні. Звершення Дгруви Махараджі, що маленькою дитиною пішов з дому в ліс і повністю віддався Верховному Богові-Особі, не знає собі рівних у матеріальному світі.