ГЛАВА ОДИНАДЦЯТА: Сваямбгува Ману радить Дгруві Махараджі припинити бій

Дгрува Махараджа мав особливу стрілу, яку зробив Сам Господь Нараяна. Саме цю стрілу він поклав тепер на свій лук, щоб розвіяти ілюзію, яку створили якші. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (7.14) ма̄м ева йе прападйанте ма̄йа̄м ета̄м̇ таранті те. Без Нараяни, Верховного Бога-Особи, ніхто не може подолати вплив ілюзорної енерґії. За цієї епохи Шрі Чайтан’я Махапрабгу теж дав нам чудову зброю, про яку згадано у «Шрімад-Бгаґаватам»: са̄н̇ґопа̄н̇ґа̄стра. За цієї епохи нараянастра, тобто зброя, здатна розвіяти майу,    —    це мантра Харе Крішна, яку треба повторювати згідно з настановами й прикладом супутників Господа Чайтан’ї, як оце Адвайта Прабгу, Ніт’янанда, Ґададгара і Шріваса.

Крішна    —    немов сонце, а майа, чи ілюзорна енерґія Крішни,    —    мов пітьма. Пітьма    —    це брак світла, так само й майа    —    це брак свідомості Крішни. Свідомість Крішни і майа завжди існують поряд і йдуть рука об руку. Щойно людина пробуджує в собі свідомість Крішни, всі її ілюзорні страждання й насолоди в матеріальному житті розвіюються. (ма̄йа̄м ета̄м̇ таранті те). Постійно повторюючи маха-мантру, ми зможемо завжди залишатися вільними від впливу ілюзорної енерґії майі.

Загинути від руки Господа чи Його відданих    —    велике щастя для невідданих. Дгрува Махараджа вбивав усіх якшів підряд, але всі вони піднімалися на планетну систему, якої досягають лише ті брахмачарі, котрі ніколи не втрачали сімені. Демони, яких убиває Господь, і ґ’яні-імперсоналісти досягають Брахмалоки, або Сат’ялоки. Так само піднімаються на Сат’ялоку й ті, кого вбиває відданий Господа. Щоб досягнути Сат’ялоки, про яку йдеться в цьому вірші, треба піднятися вище за сонячну кулю. Отже, вбивство не завжди є злом. Якщо живу істоту вбиває Верховний Бог-Особа або Його відданий, або якщо живу істоту вбивають у великому жертвопринесенні, це дає їй велике благо. Матеріалістичне «утримання від насильства» не може дати істоті й крихти того блага, яке вона отримує, коли гине від руки Верховного Бога-Особи чи Його відданого. Навіть коли цар чи представник державної влади вбиває злочинця, винуватого у вбивстві, це дарує вбивці велике благо, очищуючи його від наслідків тяжкого гріха.

Окремої уваги заслуговує вжите в цьому вірші слово ӯрдгва-ретасах̣, яке вказує на брахмачарі, котрі ніколи не втрачали сім’я. Целібат має таку велику вагу, що, навіть якщо людина не виконує ніяких аскез і ритуалів, визначених у Ведах, але просто залишається чистим брахмачарі, не втрачаючи свого сімені, після смерті вона піднімається на Сат’ялоку. Причина всіх страждань у матеріальному світі    —    це, переважно, секс. Ведична культура всіляко обмежує статеве життя. З усіх частин суспільства тільки ґріхастги мають дозвіл на обмежене статеве життя. Всі інші утримуються від сексу. Сучасні люди не знають про користь зберігання сімені. Через це вони в тій чи іншій формі залишаються рабами матеріальних якостей і провадять сповнене страждань життя, що являє собою невпинну боротьбу за існування. Насамперед слова ӯрдгва-ретасах̣ стосуються до санн’ясі-майаваді, що дотримуються дуже аскетичних засад. Але в «Бгаґавад-ґіті» (8.16) Господь каже, що навіть той, хто досягає Брахмалоки, повертається назад (а̄брахма-бгувана̄л лока̄х̣ пунар а̄вартіно ’рджуна). Отже, справжнє мукті, чи звільнення, можна отримати тільки завдяки відданому служінню, бо завдяки відданому служінню можна піднятися вище за Брахмалоку, до духовного світу, звідки істота вже ніколи не повертається. Санн’ясі-майаваді дуже пишаються тим, що вони досягають звільнення, але справжнього звільнення неможливо досягнути, не встановивши за допомогою відданого служіння зв’язок із Верховним Господом. Писання проголошують: харім̇ віна̄ на ср̣тім̇ таранті    —    без милості Крішни неможливо досягнути звільнення.

Дгрува Махараджа напав на Алакапурі, місто якшів, тому що хтось із них убив його брата. Насправді у смерті його брата, Уттами, був винен тільки один з якшів, а решта були невинні. Коли якші вбили Дгрувиного брата, Дгрува Махараджа, звичайно, вжив дуже рішучих заходів. Він оголосив війну, і між ними зав’язалися битва. Це іноді трапляється й нині: з вини однієї людини оголошують війну цілій країні. Ману, батько й законодавець людства, не схвалює такого огульного знищення невинних людей. Тому він вирішив зупинити свого внука Дгруву, щоб він не вбивав якшів, котрі ні в чому не завинили.

Слово атірошен̣а, вжите в цьому вірші, означає «надмірним гнівом». Коли Дгрува Махараджа у своєму гніві вийшов за межі дозволеного, його дід, Сваямбгува Ману, відразу ж вирішив втримати його від дальшого гріха. З цього можна зрозуміти, що, хоча саме по собі вбивство інших живих істот не є злом, якщо вбивство невиправдане чи якщо вбивають невинну особу, то воно веде в пекло. Дгрува Махараджа був врятований від цього гріха, тому що він був великий відданий.

Кшатрії дозволено вбивати тільки для того, щоб захищати закон і підтримувати лад у державі. Він не має права вбивати або чинити насильство без достатніх підстав. Насильство, безперечно, веде до пекельного життя, але для підтримання закону й порядку в державі воно теж потрібне. Господь Ману заборонив Дгруві Махараджі, вбивати якшів, бо лише один з них заслужив кари, вбивши його брата Уттаму. Решта якшів не заслужили кари. Однак ми бачимо, що в сучасних війнах війська нападають на мирних жителів, які ні в чому не винні. Згідно з законами Ману, такі воєнні дії являють собою великий гріх. Окрім того, нині цивілізовані країни підтримують численні бойні, на яких вбивають невинних тварин. Тому, коли на одну країну нападає інша й тисячами винищує її жителів, це слід розцінювати як реакцію на їхні власні гріхи. Такий закон природи.

Слова са̄дгӯна̄м̇ хр̣шікеш́а̄нувартіна̄м в цьому вірші заслуговують окремої уваги. Садгу означає «свята особа». Але кого можна вважати за святу особу? Свята особа    —    це той, хто став на шлях служіння Верховному Богові-Особі, Хрішікеші. У «Нарада-панчаратрі» сказано: хр̣шікен̣а хр̣шікеш́а-севанам̇ бгактір учйате    —    відданим служінням, або бгакті, називається любовне служіння своїми чуттями Верховному Богові-Особі. Навіщо тому, хто вже присвятив себе на служіння Господу, намагатися задовольнити власні чуття? Господь Ману нагадує Дгруві Махараджі, що він чистий слуга Господа. Навіщо йому уподібнюватися тваринам і ототожнювати себе з тілом? Тварина думає, що тіло іншої тварини    —    це її їжа, і тому, перебуваючи на рівні тілесної концепції життя, нападає на іншу тварину. Людині, а тим більше відданому Господа, не годиться діяти таким чином. Садгу, святий відданий Господа, не повинен без доконечної потреби вбивати тварин.

Матеріальні тіла живих істот не можуть існувати без підтримки духовної душі і Наддуші. Духовна душа залежить від Наддуші, що присутня навіть в атомі. Все духовне і матеріальне цілковито залежить від Верховного Господа, і тому Сваямбгува Ману в цьому вірші називає Господа іменем бгӯта̄ва̄са. Дгрува Махараджа, як кшатрія, міг не погодитися зі своїм дідом Ману, коли той попрохав його припинити бій. Дгрува міг би сказати, що обов’язок кшатрії полягає в тому, щоб воювати з ворогом, але Ману звертає його увагу, що кожна жива істота, як обитель Верховного Господа, являє собою храм Господа, і тому без потреби не можна вбивати жодної істоти.

Дгрува Махараджа був чистий відданий і тому повсякчасно думав про Господа. Відповідаючи взаємністю, Господь теж завжди думає про чистих відданих, які двадцять чотири години на добу думають тільки про Нього. Як чистий відданий не знає нічого й нікого іншого, крім Господа, так і Господь не знає нічого й нікого іншого, крім Свого чистого відданого. Сваямбгува Ману нагадав про це Дгруві Махараджі, кажучи: «Ти не просто чистий відданий, ти відданий, якого поважають усі інші чисті віддані Господа. Ти повинен завжди діяти так, щоб інші могли брати приклад з тебе. Отож мене дуже дивує, що ти вбив так багато невинних якшів».

Піднесений відданий, який піднявся на другий рівень досконалості у відданому служінні, повинен діяти згідно з цим віршем. У відданому служінні є три рівні розвитку. На найнижчому рівні відданий дбає тільки про храмове Божество, поклоняючись Йому з великою відданістю згідно з усіма приписами. На другому рівні відданий усвідомлює свої стосунки з Господом, з іншими відданими, з необізнаними людьми і з людьми, налаштованими вороже. Іноді вороже налаштовані люди кривдять відданих. Писання радять піднесеному відданому завжди залишатися терплячим, проявляючи милосердя до людей несвідомих і необізнаних. Відданий-проповідник повинен проливати милість на несвідомих людей, піднімаючи їх на рівень відданого служіння. За своєю природою всі є вічні слуги Бога. Обов’язок відданого полягає в тому, щоб пробуджувати свідомість Крішни в усіх людях. В цьому проявляється його милосердя. Що ж до інших відданих, які перебувають на такому самому рівні духовного розвитку, відданий повинен підтримувати з ними дружні стосунки. Загалом же він повинен бачити в кожній живій істоті частку Верховного Господа. Різні живі істоти мають на собі різне вбрання, але мудра людина, як пояснено в «Бгаґавад-ґіті», на всі живі істоти дивиться однаковим поглядом. Таке ставлення відданого до інших живих істот дуже до вподоби Верховному Господу. Отже, свята особа завжди зберігає терпіння, завжди залишається милостивою до інших, ставиться до всіх по-дружньому, нікого не вважає за ворога і завжди вмиротворена. Такі деякі з чеснот відданого.

Попередній вірш пояснює, що в стосунках з усіма живими істотами треба бути терплячим, милосердним, дружнім і неупередженим. Така поведінка задовольняє Верховного Бога-Особу, а коли Він задоволений, відданий відразу ж звільняється від матеріальної зумовленості. Господь теж каже у «Бгаґавад-ґіті»: «Кожен, хто щиро й серйозно служить Мені, відразу ж піднімається на трансцендентний рівень й насолоджується безмежним духовним блаженством». В матеріальному світі всі тяжко борються за те, щоб досягнути щастя. На жаль, люди не знають, як це зробити. Атеїсти не вірять в Бога і своїми діями аж ніяк не дають Господу задоволення. Тут чітко сказано, що той, хто задовольнив Верховного Бога-Особу, відразу ж досягає духовного рівня й насолоджується безмежним блаженством. Звільнитися від матеріального існування означає звільнитися від впливу матеріальної природи.

Слово сампрасанне, вжите в цьому вірші, означає «коли задоволений». Людина повинна будувати свою діяльність так, щоб Господь був задоволений її діями. Мета полягає не в тому, щоб бути задоволеним самому. Звичайно, коли Господь задоволений, відданий само собою відчуває задоволення. В цьому криється таємниця методу бгакті-йоґи. Всі, хто не практикує бгакті-йоґи, намагаються задовольнити себе. Ніхто не намагається задовольнити Господа. Кармі намагаються задовольнити свої чуття, але навіть ті, хто піднявся на рівень знання, в тонкій формі шукають власного задоволення. Кармі намагаються задовольнити себе за рахунок задоволення чуттів, а ґ’яні намагаються задовольнити себе тонкою матеріальною діяльністю, будуючи філософські теорії і вважаючи себе за Бога. Йоґи теж намагаються задовольнити себе, мріючи про різні містичні сили. Але тільки віддані намагаються задовольнити Верховного Бога-Особу. Метод самоусвідомлення, який практикують віддані, цілковито відмінний від методів кармі, ґ’яні та йоґів. Всі інші намагаються задовольнити себе, тоді як відданий намагається задовольнити тільки Господа. Метод відданого служіння відрізняється від усіх інших. Діючи задля задоволення Господа й залучаючи свої чуття до любовного служіння Господу, відданий вдіразу піднімається на трансцендентний рівень і насолоджується безмежним блаженством.

Побачивши, що Дгрува Махараджа розуміє вчення вайшнавізму, але все одно засмучений смертю брата, Сваямбгува Ману став пояснювати, як матеріальне тіло утворюється з п’яти елементів матеріальної природи. У «Бгаґавад-ґіті» теж сказано: пракр̣тех̣ крійама̄н̣а̄ні    —    все в цьому світі створюють, підтримуюють і знищують ґуни матеріальної природи. Звичайно, за всією діяльністю матеріальної природи стоїть воля Верховного Бога-Особи. Це теж підтверджено в дев’ятій главі «Бгаґавад-ґіти», де Крішна каже: «Матеріальна природи діє під Моїм наглядом» (майа̄дгйакшен̣а). Сваямбгува Ману хотів, щоб Дгрува Махараджа зрозумів, що в смерті матеріального тіла його брата винен не якша, а вплив матеріальної природи.

Верховний Бог-Особа посідає безмежне розмаїття енерґій, що діють на грубому й тонкому рівнях. Всесвіт творять ці могутні енерґії Господа, хоча зовні здається, що в ньому немає нічого більше, крім п’яти грубих елементів: землі, води, вогню, повітря й ефіру. Тіла всіх видів живих істот, як людей чи півбогів, так і звірів чи птахів, теж утворені з цих п’яти елементів, і за рахунок статевих зносин число живих істот далі зростає. Все в матеріальному світі проходить через стадії творення, підтримання і знищення. Ці хвилі на поверхні океану матеріальної природи не повинні турбувати нас. Сваямбгува Ману натякає Дгруві Махараджі, що йому не слід побиватися через братову смерть, тому що наші тілесні стосунки цілковито матеріальні. Справжнє «я», духовна душа, ніколи не вмирає й не може бути вбите.

Спочатку п’ять елементів матеріальної природи утворюють матеріальні об’єкти, а тоді взаємодія ґун матеріальної природи їх підтримує. Коли на світ народжується дитина, батьки відразу ж дбають про неї і підтримують її. Схильність піклуватися про нащадків властива не лише для людей, але й для тварин. Навіть тигри піклуються про своїх дитинчат, хоча інших тварин вони пожирають. Завдяки взаємодії ґун матеріальної природи творення, підтримання і знищення всіх створінь відбувається само собою. Але разом з тим треба пам’ятати, що це все відбувається під наглядом Верховного Бога-Особи. Це стосується до всього. Творення    —    це прояв раджо-ґуни, ґуни пристрасті, підтримання    —    це прояв дії саттва-ґуни, ґуни добра, а знищення    —    це прояв дії тамо-ґуни, ґуни невігластва. Можна бачити, що ті, хто перебуває під впливом саттва-ґуни, живуть довше за тих, хто перебуває під впливом тамо-ґуни й раджо-ґуни. Це означає, що людина, яка піднялася до рівня саттва-ґуни, потраплює на вищі планетні системи, де тирвалість життя дуже велика. Ӯрдгвам̇ ґаччганті саттва-стга̄х̣    —    великі ріші, мудреці й санн’ясі, які завжди плекають у собі саттва-ґуну, тобто якість матеріального добра, пдінімаються на вищі планетні системи. Ті, хто став трансцендентним до всіх ґун матеріальної природи, перебувають на рівні чистого добра. Вони досягають вічного життя у духовному світі.

Цей вірш пояснює, як діє в матеріальному свті зовнішня енерґія Верховного Бога-Особи. Все відбувається під впливом енерґії Верховного Господа. Філософи-атеїсти, що не хочуть визнавати Верховного Бога-Особу як першопричину всього творіння, гадають, що матеріальна природа діє під впливом взаємодії різних матеріальних елементів. Простим прикладом взаємодії елементів може служити дослід, під час якого змішують соду й кислоту, внаслідок чого починає бурхливо утворюватися бульбашки газу. Але просто змішуючи хімічні елементи неможливо створити життя. Існує 8 400 000 видів життя, і для кожної з цих форм властиві свої бажання й поведінка. Як діє матеріальна енерґія, неможливо пояснити просто на прикладі хімічної реакції. Набагато ліпше це ілюструє приклад із гончаром і гончарним кругом. Гончар обертає свій круг і виліплює різні глиняні горщики. Горщики можуть мати багато різних причин, але первісна причина    —    це гончар, який своєю силою обертає гончарний круг. Ця дія відбувається під його наглядом. Ту саму ідею пояснено в «Бгаґавад-ґіті»: за всіма матеріальними діями й реакціями стоїть Крішна, Верховний Бог-Особа. Крішна каже, що все залежить від Його енерґії, однак Сам Він не присутній у всьому. Горщик утворюється завдяки певним діям гончаря та їхнім наслідкам, але самого гончаря в горщику немає. Так само, Господь приводить у рух творення матеріального світу, але Сам Він залишається осторонь. Як сказано у Ведах, Він просто кинув погляд на матерію, і вона відразу ж пробудилася до життя й почала діяти.

У «Бгаґавад-ґіті» теж сказано, що Господь запліднює матеріальну енерґію своїми невід’ємними частками, джівами, і після того в матеріальному світі з’являються різні створіння й починається різноманітна діяльність. Через різноманітні бажання й кармічні дії душі-джіви, з’являються різні типи тіл у різних видах життя. Теорія Дарвіна не бере до уваги того, що жива істота    —    це жива душа, і тому його пояснення еволюції недосконале. Під прямим і непрямим впливом трьох ґун матеріальної природи у всесвіті відбувається найрізноманітніші явища, але первинний творець, чи причина, всього сущого    —    це Верховний Бог-Особа, що Його тут названо словом німітта-ма̄трам, «віддалена причина». Він просто обертає круг силою Своєї енерґії. Згідно з філософами-майаваді, Верховний Брахман Сам перетворюється в різноманітні форми, але це не відповідає істині. Він завжди трансцендентний до всіх дій матеріальних ґун та їхніх наслідків, хоча Він причина всіх причин. Тому Господь Брахма каже в «Брахма-самхіті» (5.1):

Існує багато причин та наслідків, але первинна причина    —    це Шрі Крішна.

Слово дурвібга̄вйа̄ означає «незбагненні для наших крихітних мізків», слово вібгакта-вірйах̣ означає «розділені на різні енерґії». Це точне пояснення діяльності твірних енерґій у матеріальному світі. Милість Бога легше зрозуміти за допомогою прикладу: державна влада повинна бути милостива, але іноді, щоб підтримувати закон і порядок, вона змушена вдаватися до сил поліції, караючи громадян, які порушують спокій суспільства. Так само, Верховний Бог-Особа завжди милосердний і сповнений трансцендентних якостей, але деякі індивідуальні душі забувають свої стосунки з Крішною і намагаються панувати над матеріальною природою. Внаслідок цього вони заплутуються в тенетах матеріальних причин та наслідків. Однак було б помилкою стверджувати, що Верховний Бог-Особа, як джерело всієї енерґії, відповідальний за всі дії. Вжите в попередньому вірші слово німітта-ма̄трам вказує на те, що Верховний Господь зовсім непричетний до всією діяльності, яка протікає в матеріальному світі, та її наслідків. Як же все відбувається? У цьому вірші вжито слово «незбагненне». Діяльність Господніх енерґій неможливо охопити своїм крихітним мозком. Не визнавши існування незбагненних енерґій та сил Господа, неможливо розвиватися в духовному житті. Безперечно, всі енерґії приводить в рух Верховний Бог-Особа, але Сам Він завжди стоїть осторонь від їхньої діяльності та її наслідків. Різноманітні енерґії, породжені із взаємодії трьох ґун матеріальної природи, породжують все розмаїття видів життів і властиві для них насолоди та страждання.

Як діє Господь, чудово пояснює приклад з «Вішну Пурани»: вогонь залишається в одному місці, але його тепло і світло розливаються навколо нього і можуть виконувати найрізноманітнішу роботу. Інший приклад, що пояснює природу дій Господа,    —    це приклад із електростанцією, яка залишається в одному місці, але своєю енерґією рухає численні механізми. Творіння завжди відрізняється від першоджерела енерґії, але першоджерело енерґії, як первісна причина, одночасно єдине зі своїми творінням і відмінне від нього. Отже, філософія Господа Чайтан’ї, ачінт’я-бгедабгеда-таттва, досконало пояснює природу всього сущого і його зв’язок із Господом. Господь втілюється в матеріальному світі у трьох формах: як Брахма, Вішну та Шіва,    —    і в цих формах Він керує трьома ґунами матеріальної природи. Втілюючись як Брахма, Він творить, втілюючись як Вішну, Він підтримує, а втілюючись як Шіва, Він знищує всесвіт. Але первинне джерело Брахми, Вішну та Шіви    —    Ґарбгодакашаї Вішну    —    завжди залишається непричетним до діяльності матеріальної природи та її наслідків.

Цей вірш докладно пояснює вищу владу і незбагненну могутність Верховного Бога-Особи. Він не обмежений нічим. Це означає, що Його ніколи не створено і що Йому ніколи не настане кінець. Однак Сам Він є смерть (в образі часу), про що згадано і в «Бгаґавад-ґіті». Крішна каже: «Я смерть. В кінці життя живої істоти Я забираю в неї все». Вічний час теж не має початку, але творить усі створіння. Його порівнюють до філософського каменю, який своїм доторком породжує багато самоцвітів та коштовних каменів, але сам при тому не втрачає своєї могутності. Так само, Верховний Господь творить усесвіт багато разів, підтримує його і за якийсь час знищує, але Сам Він, первинний творець всесвіту, залишається незмінним і Його могутність не зменшується. Вторинним творцем всесвіту є Господь Брахма, але Брахму творить Верховний Бог-Особа. Господь Шіва знищує все творіння, але в кінці його теж знищує Вішну. У ведичних гімнах сказано, що на початку був тільки Вішну, і в кінці теж залишається тільки Він один.

Незбагненну могутність Верховного Господа можна пояснити на прикладах. Не так давно Верховний Бог-Особа створив Гітлера, а перед ним Наполеона Бонапарта, які увійшли в історію світових воєн, убивши під час війни численних живих істот. Але в кінці і Бонапарт, і Гітлера теж загинули. Людей досі з великою цікавістю пишуть і читають книжки про те, як Гітлер і Бонапарт знищили масу людей. Щороку виходять нові книжки про те, як Гітлер знищив у концтаборах тисячі євреїв. Але ніхто не намагається з’ясувати, хто вбив Гітлера чи хто створив вбивцю такої величезної кількості людей. Відданих Господа не вельми цікавлять мерехтливі події світової історії. Їх цікавить тільки первинний творець, опора і нищитель усього сущого. Дати людям знання про Нього і становить завдання руху свідомості Крішни.

Хоча Верховний Бог-Особа    —    це первинна причина всіх причин, Він не відповідає ні за чиї матеріальні страждання чи насолоди. Верховний Господь залишається безстороннім. Люди меншого розуму звинувачують Верховного Господа в упередженості і що тільки через неї один в матеріальному світі насолоджується, а інший страждає. Але цей вірш конкретно каже, що Верховний Господь ні до кого не упереджений. Разом з тим, живі істоти ніколи не мають повної незалежності. Щойно вони проголошують себе незалежними від верховного повелителя, як вони одразу ж опиняються в матеріальному світі і отримують нагоду досхочу намагатися знайти щастя. Матеріальний світ створено для таких заблудлих живих істот, а вони в ньому творять свою власну карму, корисливу діяльність. Користуючись можливостями, які їм дає чинник часу, вони творять власне щастя і нещастя. Кожну істоту колись створюють, якийсь час підтримують і вкінці вбивають. Що стосується трьох цих речей, то Господь безсторонньо посилає їх кожному. Істота страждає чи насолоджується згідно з власною кармою. Власна карма живої істоти визначає, опиниться вона у вищому становищі чи нижчому, буде страждати чи насолоджуватися. Через це живу істоту названо в цьому вірші аніш́ах̣, що означає «залежна від власної карми». Становище живої істоти можна пояснити за допомогою прикладу: уряд дає всім громадянам однакові можливості для діяльності, але людина може власним вибором поставити себе у зовсім інше становище, де закон обмежуватиме її волю. Цей вірш порівнює час, що приносить людям наслідки їхніх колишніх дій, із вітром, що своїм подувом підіймає пил з землі в повітря. Під час сезону дощів розові хмари однаково проливають потоки води на всі лісові рослини, створюючи сприятливі умови для їхнього росту, але одні рослини приносять солодкі плоди, а інші    —    гіркі. Так само, Бог дуже милостивий    —    Він дає однакові можливості всім живим істотам, але вони своїми діями створюють свою карму і внаслідок цього або страждають, або насолоджуються в матеріальному світі.

І комар, і Господь Брахма належать до числа живих істот матеріального світу, обоє являють собою крихітні духовні іскри і невід’ємні частки Верховного Господа. Відповідно до своєї карми комар отримує від Верховного Бога-Особи своє коротке життя, а Господь Брахма    —    своє довге життя. Але в «Брахма-самхіті» сказано: карма̄н̣і нірдахаті    —    для Своїх відданих Господь зменшує або знищує наслідки їхньої карми. Те саме пояснено в «Бгаґавад-ґіті»: йаджн̃а̄ртга̄т карман̣о ’нйатра    —    всю карму людина повинна виконувати тільки для задоволення Верховного Господа, бо інакше плоди й наслідки цієї карми зв’яжуть її. Корячись закону карми і владі вічного часу, жива істота блукає цілим всесвітом, стаючи іноді комарем, а іноді Господом Брахмою. Наділена розумом людина не бачить в цьому сенсу. «Бгаґавад-ґіта» (9.25) попереджає живих істот: йа̄нті дева-врата̄ дева̄н    —    ті, хто поклоняється півбогам, ідуть на планети півбогів, ті, хто поклоняється пітам, предкам, ідуть до пітів. Люди, схильні до матеріальної діяльності, залишаються в царстві матерії. Але ті, хто присвячує себе відданому служінню, досягають обителі Верховного Бога-Особи, де немає ні народження, ні смерті, і де не діє закон карми, що зумовлює розмаїття видів життя в матеріальному світі. Найліпше, що жива істота може зробити,    —    це присвятити себе відданому служінню й повернутися додому, до Бога. Шріла Бгактівінода Тгакура радить: «Друже, тебе затягнуло в океан матеріальної природи, і тебе жбурляють хвилі часу. Зрозумій, будь ласка, що ти вічний слуга Господа. Коли ти це зрозумієш, твоїм злигодням настане кінець і досягнеш вічного щастя».

У світі існує багато різних філософій: мімансаки, атеїсти, космологи, сексологи та численні інші спекулятивні мислителі. Істина полягає в тому, що тільки наші власні дії тримають нас у рабстві матеріального світу в різних видах життя. Як з’являються різні види життя, пояснюють Веди: причина їхньої появи криється в бажанні живої істоти. Жива істота    —    це не мертвий камінь, вона відчуває всілякі бажання, тобто каму. Веди кажуть: ка̄мо ’ка̄ршіт. Первісно живі істоти являють собою частки Господа, як іскри являють собою частки вогню, але піддавшись бажанню панувати над матеріальною природою, вони впали в матеріальний світ. Це факт. Кожна жива істота докладає всіх зусиль, щоб панувати над матеріальними багатствами.

Знищити цю каму, чи бажання, неможливо. Деякі філософи проголошують, що той, хто відмовляється від усіх бажань, знову звільняється. Але повністю відмовитися від бажань неможливо, тому що бажання    —    це ознака живої істоти. Якби жива істота не мала бажань, вона була б мертвим каменем. Тому Шріла Нароттама даса Тгакура радить скерувати свої бажання на служіння Верховного Бога-Особу. Тоді бажання стає чистим. А коли бажання очищуються, істота цілковито звільняється від матеріальної скверни. Отже, різні філософські теорії, що намагаються з’ясувати причину появи різних видів життя і їхніх насолод та страждань, не дають досконалого пояснення. Істина полягає в тому, що ми всі вічні слуги Бога, але забувши про свої стосунки з Ним, ми падаємо в матеріальний світ, де своїми діями створюємо різні плоди, які приносять нам страждання чи насолоди. В матеріальний світ нас затягує бажання, але те саме бажання треба очистити і скерувати на віддане служіння Господу. Тоді настане кінець нашій хворобі, яка примушує нас блукати всесвітом, потрапляючи в різні тіла та умови.

Може виникнути запитання: «Якщо існує так багато різних філософій і теорій, яка ж із них справедлива?» Відповідь полягає в тому, що Абсолютна Істина, Трансцендентність, завжди вища за пряме сприйняття чи умоглядні роздуми. Умоглядних мислителів, які намагаються осягнути своїми зусиллями Абсолютну Істину, можна порівняти з жабою, яка жила в невеличкій криниці, але на підставі свого знання намагалася скласти уявлення про ширину Атлантичного океану. Таке завдання перевершує можливості вченої жаби. Осягнути Абсолютну Істину за допомогою умоглядних теорій не під силу жодному вченому, професору чи великому академіку, тому що його чуття залишаються обмеженими. Причину всіх причин, Абсолютну Істину, може пізнати тільки той, кому Абсолютна Істина сама відкриває себе, а для наших висхідних методів вона недосяжна. Коли настає ніч, і сонце ховається від наших очей, чи коли його закривають хмари, побачити його не допоможуть ні фізична сила, ні гострий розум, ні наукові прилади, хоча саме сонце завжди залишається на небесному склепінні. Безглуздо намагатися винайти такий прожектор, щоб, вийшовши на дах і скерувавши його на нічне небо, можна було побачити сонце. Такого прожектора не існує і не може існувати.

Вжите в цьому вірші слово авйакта, «непроявлений», означає, що Абсолютну Істину неможливо осягнути ніякими науковими «відкриттями». Трансцендентність недоступна для безпосереднього сприйняття. Абсолютну Істину можна пізнати тільки таким самим способом, яким можна побачити сховане хмарами чи нічною темрявою сонце. Лише коли сонце саме сходить вранці наступного дня, кожен може побачити сонце, світ навколо і самого себе. Знання, що його дарує самоусвідомлення, називається атма-таттва. Якщо людина не досягає знання атма-таттви, вона залишається в тій самій темряві, в якій народилася. Отже, збагнути задуми Верховного Бога-Особи не може ніхто. Як сказано у ведичних писаннях, Господь володіє різноманітними енерґіями (пара̄сйа ш́актір вівідгаіва ш́рӯйате). Він володіє енерґією вічного часу. Йому належить не лише матеріальна енерґія, яку ми бачимо й відчуваємо, але також численні прихованих енерґій, які Він може проявити належного часу, коли виникає потреба. Вчені-матеріалісти можуть вивчати лише частку численних енерґій Господа. Вони можуть досліджувати ту чи інші Господню енерґію, спираючись на своє обмежене знання, але Абсолютну Істину за допомогою матеріальної науки їм не збагнути. Жоден вчений-матеріаліст не може передбачити майбутнього. Однак метод бгакті-йоґи цілковито відрізняється від так званих наукових методів пізнання. Відданий просто віддається Всевишньому, і Господь зі Своєї безпричинної милості являє Себе. Як Господь каже в «Бгаґавад-ґіті»: дада̄мі буддгі-йоґам̇ там    —    «Я даю йому інтелект». Що це за інтелект? Йена ма̄м упайа̄нті те    —    Господь дає людині інтелект, за допомогою якого вона може подолати океан невігластва й повернутися додому, до Бога. Висновок полягає в тому, що причину всіх причин, Абсолютну Істина, Верховний Брахман, неможливо пізнати за допомогою філософських роздумів    —    тільки Він Сам може явити Себе відданому, коли той повністю віддається Його лотосовим стопам. «Бгаґавад-ґіта»    —    це богоявлене писання, яке повідав Сам Господь, Абсолютна Істина, коли Він приходив на цю планету. Кожна розумна людина, яка бажає зрозуміти, хто такий Бог, повинна вивчати це трансцендентне писання під керівництвом істинного духовного вчителя. Тоді дуже легко зрозуміти Крішну таким, як Він є.

Слово анахан̇ка̄ра, вжите в цьому вірші, означає «без его». Зумовлена душа посідає оманне его і за рахунок своєї карми отримує різні тіла в матеріальному світі. Іноді вона отримує тіло півбога і вважає, що це тіло і є вона. Так само, коли вона отримує тіло собаки, вона ототожнює себе і з цим тілом. Але між тілом Верховного Бога-Особи і Його душею немає такої відмінності. Тому «Бгаґавад-ґіта» проголошує кожного, хто вважає Крішну за звичайну людину, великим дурнем, позбавленим знання про трансцендентну природу Господа. Господь каже: на ма̄м̇ карма̄н̣і лімпанті    —    жодні з Його дій не впливають на Нього, тому що Він ніколи не осквернюється ґунами матеріальної природи. Те, що ми маємо тіло, доводить нашу оскверненість трьома ґунами матеріальної природи. Господь каже Арджуні: «Ти і Я народжувалися вже багато разів, але Я пам’ятаю це все, а ти    —    ні». В цьому полягає різниця між живою істотою, зумовленою душею, і Верховною Душею. Наддуша, Верховний Бог-Особа, не має матеріального тіла і тому ніякі дії Його не зв’язують. Є багато філософів-майаваді, які вважають тіло Крішни породженим із насиченої ґуни матеріального добра і вбачають відмінність між душею Крішни і Його тілом. Однак істина полягає в тому, що тіло зумовленої душі, навіть якщо воно великою мірою сповнене якості матеріального добра, матеріальне, тоді тіло Крішни зовсім не матеріальне, воно трансцендентне. Крішна не має оманного его, тому що Він не ототожнює Себе з ілюзорним і тимчасовим тілом. Він сходить у цей світ у Своєму предвічному, духовному тілі. «Бгаґавад-ґіта» описує тіло Крішни словами парам̇ бга̄вам. Терміни парам̇ бга̄вам̇ і дівйам дуже важливі для розуміння особи Крішни.

Існує два типи творінь, підпорядкованих двом різним енерґіям. Цей матеріальний світ Господь створює за посередництвом Своєї зовнішньої, матеріальної енерґії, а духовний світ    —    це прояв Його внутрішньої енерґії. Із внутрішньою енерґією Господь ніколи не розлучається, але від матеріальної енерґії Він завжди тримається осторонь. Тому в «Бгаґавад-ґіті» (9.4) Господь каже: мат-стга̄ні сарва-бгӯта̄ні на ча̄хам̇ тешв авастгітах̣    —    «Усі живі істоти живуть у Мені й перебувають у Моїй енерґії, але Я Сам не присутній у всьому сущому». Господь особисто завжди залишається в духовному світі. Коли Верховний Господь приходить у матеріальний світ, місце, де Він присутній, теж перетворюється на духовний світ. Наприклад, чисті віддані поклоняються в храмі. Тому храм вважають невідмінним від духовного світу.

Хвороба матеріалізму полягає в тому, що ми проголошуємо себе незалежними від верховного володаря. Насправді наше матеріальне існування починається тоді, коли ми забуваємо верховного володаря і бажаємо самі панувати над матеріальною природою. Кожен в матеріальному світі докалдає всіх зусиль, щоб стати верховним володарем,    —    якщо не особисто, то в складі своєї нації, громади чи ще якось. Сваямбгува Ману порадив Дгруві Махараджі припинити бій, тому що хвилювався, щоб Дгрува Махараджа із марнолюбства не винищив весь рід якшів. Однак у цьому вірші Сваямбгува Ману намагається позбавити Дгруву Махараджу від останніх слідів марнолюбства, пояснюючи йому становище верховного володаря. Варто відзначити тут слова мр̣тйум амр̣там, «смерть і безсмертя». У «Бгаґавад-ґіті» Господь каже: «Я смерть, що в кінцевому підсумку забирає в демонів усе, що в них є». Демони тільки й знають, що боротися за існування, намагаючись панувати над матеріальною природою. Їм доводиться знову й знову вмирати після того, як вони своїми діями створюють тенета, які тримають їх в полоні матеріального світу. Для демонів Господь    —    це смерть, але для відданих Він амріта, вічне життя. Віддані, які постійно служать Господу, вже досягнули безсмертя, бо все, що вони роблять за цього життя, вони робитимуть і в наступному житті. Вони лише змінять матеріальні тіла на духовні. На відміну від демонів, їм більше не доводеться змінювати одне за одним матеріальні тіла. Отож Господь одночасно і смерть, і безсмертя. Для демонів Він смерть, а для відданих Він безсмертя. Він остаточна мета для всіх істот, тому що Він причина всіх причин. Сваямбгува Ману радить Дгруві Махараджі у всьому віддатися Господу, звільнившись від усякого марнолюбства. Хтось може запитати: «Чому люди поклоняються півбогам?» Цей вірш відповідає на це запитання, пояснюючи, що півбогам поклоняються люди меншого розуму. Півбоги приймають жертвопринесення тільки для того, щоб в кінцевому підсумку задовольнити Верховного Бога-Особу.

Ману дуже пишався тим, що Дгрува Махараджа був його нащадком, бо, коли Дгруві було тільки п’ять років, він уже почав медитувати на Верховного Бога-Особу й за півроку зумів побачити Верховного Господа віч-на-віч. Дгрува Махараджа    —    це, справді, гордість династії Ману і всього людського роду. Людський рід бере початок від Ману. На санскриті людину називають манушйа, що означає «нащадок Ману». Отже, Дгрува Махараджа    —    це слава не лише роду Сваямбгуви Ману, але й усього людства. Дгрува Махараджа вже колись віддався Верховному Богові-Особі, і тому Сваямбгува Ману прохав його утриматися від дій, які не личать відданій Господу душі.

Залежно від глибини самоусвідомлення живі істоти можуть посідати три типи бачення. Жива істота, яка перебуває на рівні тілесної концепції життя, розрізняє інших істот відповідно до їхніх матеріальних форм. Жива істота проходить через багато різних матеріальних форм, але незважаючи на ці тілесні зміни сама вона вічна. Отож, з погляду людини, яка перебуває на рівні тілесної концепції життя, одна жива істота здається відмінною від іншої. Господь Ману хотів змінити бачення Дгруви Махараджі, який вважав якшів за відмінних від себе й за своїх ворогів. Насправді ніхто нікому не ворог і не друг. Згідно з законом кармии всі проходять через різні тіла, але коли істота пізнає свою духовну тотожність, вона перестає бачити відмінності між істотами, які виникають через вплив закону карми. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (18.54):

Відданий, який вже досягнув звільнення, не помічає відмінностей, заснованих на зовнішній оболонці, чи на тілі, він бачить усі живі істоти як духовні душі, вічних слуг Господа. Господь Ману вчить Дгруву Махараджу, що дивитися на всіх істот саме так. Ману порадив йому це тому, що він великий відданий і не повинен дивитися на інших живих істот очима звичайної людини. Ману непрямо вказує Дгруві Махараджі, що він через матеріальну прив’язаність вважав свого брата за родича, а якшів за своїх ворогів. Коли людина утверджується у своєму первинному становищі вічного слуги Господа, вона перестає ділити таким чином живих істот на своїх і чужих.

Дгрува Махараджа уже був звільнена душа, бо в віці п’яти років він уже побачив Верховного Бога-Особу. Але незважаючи на те, що він був звільнений, на якийсь час він піддався ілюзії майі, під впливом тілесної концепції життя вважаючи себе за брата Уттами. Весь матеріальний світ рухається під впливом цих уявлень «я» і «моє». Вони являють собою корінь прив’язаності до матеріального світу. Тому, хто перебуває під впливом цих корінних ілюзорних понять    —    «я» і «моє»,    —    доведеться залишатися в матеріальному світі, народжуючись іноді у шляхетних, а іноді в огидних тілах. З милості Господа Крішни, мудреці й Господь Ману нагадали Дгруві Махараджі, що він не повинен триматися за матеріальні поняття «я» і «моє». Він міг легко викорінити цю ілюзію, просто виконуючи віддане служіння Господу.

Дгрува Махараджа був звільнена душа і насправді не відчував гніву ні на кого. Але, як правитель, він був зобов’язаний на якийсь час проявляти гнів, щоб підтримувати в державі закон і порядок. Його брата Уттаму несправедливо вбив хтось із якшів, і обов’язок Дгруви Махараджі, як царя, полягав у тому, щоб убити злочинця (життя за життя). Відповідаючи на кинутий йому виклик, Дгрува Махараджа відважно кинувся в бій і належно покарав якшів. Але гнів має таку природу, що, коли його не стримувати, він зростає до безмежності. Щоб царський гнів Дгруви Махараджі не вийшов за межі дозволеного, Ману милостиво вгамував свого внука. Дгрува Махараджа зрозумів наміри свого діда і відразу ж перестав воювати. У цьому вірші велике значення мають слова ш́рутена бгӯйаса̄, «постійно слухаючи». Постійно слухаючи про віддане служіння, людина може приборкати гнів, що становить перешкоду на шляху відданого служіння. Шріла Парікшіт Махараджа сказав, що постійне слухання оповідей про ігри Господа    —    це панацея від усіх матеріальних хвороб. Тому кожен повинен постійно слухати про Верховного Бога-Особу. Слухаючи про Господа, ми можемо завжди зберігати врівноваженість, і тоді ніщо не перешкоджатиме нашому розвитку в духовному житті.

Гнів Дгруві Махараджі на лиходіїв цілком справедливий. Це підтверджує історія змії, що завдяки настановам Наради Муні стала відданою. Нарада сказав їй більше нікого не кусати. Звичайна змія своїм укусом вбиває інших живих істот, тому, коли ця змія стала відданою, Нарада Муні заборонив їй жалити інших істот. На жаль, люди стали зловживати небажанням змії чинити насильство, і насамперед діти, що стали кидати в неї каміння. Однак вона, слухняно виконуючи наказ духовного вчителя, нікого не кусала. Коли вона за якийсь час зустріла свого духовного вчителя, Нараду, вона поскаржилася йому: «Я позбулася лихої звички жалити невинних істот, але вони зловживають цим і кидають в мене камінням». Почувши це, Нарада Муні порадив їй: «Нікого не кусай, але не забувай надимати свій каптур, ніби ти збираєшся вкусити, і тоді тебе ніхто не чіпатиме». Так само, відданий, наділений всіма хорошими якостями, завжди уникає насильства. Але він живе в цьому світі разом з іншими людьми, які можуть чинити йому зло, і тому він не повинен забувати проявляти гнів, хоча б на якийсь час, щоб вгамувати лиходіїв.

Відданий, свята особа, не повинен навіювати страх на інших і не повинен відчувати страх перед іншими. Якщо людина ні з ким не ворогує, ніхто не буде ворогувати з нею. Щоправда, є такі приклади, як Ісус Христос, що теж мав ворогів, які його розіп’яли. Завжди існують демонічні особи, що знайдуть ваду навіть у святого. Але святий ніколи не гнівається, навіть коли для цього є всі підстави.

Господь Ману каже, що Дгрува Махараджа образив Господа Шіву і його брата Куверу, тому що якші належать до родичів Кувери. Якші    —    це не звичайні люди. Їх названо тут словом пун̣йа-джана̄н, що означає «праведні люди». Так чи інакше, Дгрува Махараджа потурбував Куверу, і тому Сваямбгува Ману порадив Дгруві якось заспокоїти його.

У своєму повсякденному житті ми повинні підтримувати дружні стосунки зі всіма, а тим більше з такими піднесеними півбогами, як Кувера. Ми повинні поводитися таким чином, щоб ніхто не гнівавася на нас і не намагався завдати шкоди нам самим, нашим родинам чи громадам.