ГЛАВА СЬОМА: Дакшине жертвопринесення

Існує два різновиди покарання: покарання, якому переможець піддає свого ворога, і покарання, яке батько накладає на свого сина. Між цими двома покараннями є величезна різниця. Господь Шіва за своєю природною вайшнава, великий відданий, і тому його називають Ашутоша. Він завжди задоволений, і тому в основі його гніву не було зловорожості. Він нікого не вважав за свого ворога й нікому не бажав зла, навпаки, він завжди бажає добра всім живим істотам. Коли він когось карає, він робить це, як батько, що карає сина. Господь Шіва    —    наче батько всіх живих істот, бо він ніколи не бере до серця нічиїх образ, а тим більше з боку півбогів.

Півбог Пуша став залежним від своїх учнів, без яких він не міг жувати їжу. Без учнів він міг лише ковтати тісто з нутового борошна. Отже, йому доводилося далі відбувати кару. Він не міг їсти за допомогою зубів, тому що він сміявся над Господом Шівою, показуючи свої зуби. Іншими словами, йому не годилося мати зуби, тому що він використав їх для того, щоб сміятися з Господа Шіви.

Бгріґу Муні, великий прибічник Дакші, отримав бороду з цапиної голови, якою замінили голову Дакші. З того, що Дакшину голову замінили цапиною, видно безґрутновність сучасної наукової теорія, яка приписує всю розумову діяльність мозкові. Мозок Дакші відрізнявся від козлячого мозку, але навіть після того, як Дакшину голову замінили козлячою, він залишився самим собою. З цього випливає, що розумова діяльність залежить від свідомості індивідуальної душі. Мозок    —    це лише знаряддя, за допомогою якого діє свідомість і який ніяк не впливає на сам інтелект. Інтелект, розум і свідомість    —    це атрибути індивідуальної душі. Як буде видно з подальших вірші, коли Дакшину голову замінили козлячою, в нього залишився той самий рівень інтелекту, що й раніше. Для задоволення Господа Шіви й Господа Вішну, він промовив чудові молитви, створити які козлові не під силу. Це являє собою вагомий доказ того, що центр інтелектуальної діяльності    —    це не мозок, а свідомість індивідуальної душі. Мета руху свідомості Крішни полягає в тому, щоб очистити свідомість. Немає значення, який мозок має людина, якщо вона просто перенесе свою свідомість з матерії на Крішну, її життя увінчається успіхом. Господь Сам підтверджує в «Бгаґавад-ґіті», що кожен, хто розвиває в собі свідомість Крішни, досягає найвищої досконалості життя, хоч би в якому ницому становищі він перебував до того. Кожен, хто розвинув у собі свідомість Крішни, покинувши своє теперішнє матеріальне тіло, повертається додому, до Верховного Бога.

Господа Шіву в цьому вірші названо іменем мід̣гушт̣ама, «найбільший з добродійників». Також його називають Ашутошею, що свідчить про те, що його можна швидко задовольнити і швидко розгнівати. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що люди меншого розуму звертаються за матеріальними благословеннями до півбогів. Найчастіше люди звертаються до Господа Шіви. Його можна швидко задовольнити, і він дарує відданим благословення без великих роздумів, тому його називають мід̣гушт̣ама    —    найліпший з добродійників. Матеріалісти завжди прагнуть якоїсь матеріальної вигоди, тоді як духовна вигода їх особливо не цікавить.

Звичайно, Господь Шіва також нерідко діє як найбільший добродійник у духовному житті. За переказами, якось бідний брахмана поклонявся Господу Шіві, прохаючи в нього благословення, і Господь Шіва порадив йому зустрітися з Санатаною Ґосвамі. Той пішов до Санатани Ґосвамі й розповів йому про пораду Господа Шіви, який сказав, що Санатана може дати найцінніший з дарів. Санатана мав філософський камінь, який він тримав серед сміття. На прохання бідного брахмани Санатана Ґосвамі дав йому цей філософський камінь, і брахмана був дуже щасливий. Тепер, просто торкаючись цим каменем до заліза, він міг зробити стільки золота, скільки йому хотілося. Але пішовши від Санатани, він замислився: «Якщо філософський камінь    —    це найбільший скарб, чому Санатана Ґосвамі тримав його серед сміття?» Отож він повернувся до Санатани Ґосвамі й запитав його: «Володарю, якщо це найбільший скарб, чому ти тримав його серед сміття?» Санатана Ґосвамі відповів йому: «Насправді, це не найбільший скарб. Але чи ти готовий узяти в мене найцінніший дар?» Брахмана відгукнувся: «Авжеж, пане. Господь Шіва послав мене до тебе за найціннішим даром». Тоді Санатана Ґосвамі звелів йому викинути філософський камінь у річку, що текла неподалік, а тоді прийти назад. Бідний брахмана викинув філософський камінь, а коли він повернувся, Санатана Ґосвамі посвятив його в повторення мантри Харе Крішна. Отак, завдяки благословенню Господа Шіви брахмана зустрівся з найліпшим відданим Господа Крішни й отримав посвяту в маха-мантру Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе.

Жертвопринесення, яке влаштував був цар Дакша, розладнав Господь Шіва. Тому всі присутні півбоги разом з Господом Брахмою та великими мудрецями попрохали Господа Шіву піти й знову розпалати жертовне вогнище. Існує приказка: ш́іва-хіна-йаджн̃а    —    «Без присутності Господа Шіви будь-яке жертвопринесення приречене на крах». Господь Вішну    —    це Яґ’єшвара, Верховне Божество жертвопринесення, але на кожній яґ’ї повинні бути присутні також усі півбоги, на чолі з Господом Брахмою та Господом Шівою.

Цього разу всі півбоги й великі мудреці пильнували, щоб не прогнівати Господа Шіву, і робили все, що він велів. Зокрема, тут сказано, що до тіла Дакші приєднали голову тварини (козла).

У цьому вірші сказано, що Дакша підвівся, немов прокинувшись від сну. Це описують санскритські слова супта івоттастгау. Коли людина прокидається, вона відразу ж згадує всі свої обов’язки. Дакша був убитий, а його голову спалили на попіл. Тіло його лежало мертве, але з милості Господа Шіви Дакша відразу ж отямився, коли до його тіла приєднали цапину голову. З цього видно, що свідомість істоти має індивідуальну природу. Отримавши цапину голову, Дакша, по суті, отримав інше тіло, але через те що свідомість має індивідуальну природу, незважаючи на зміну тіла його свідомість залишилася тою самою. Отже, будова тіла не має нічого спільного з рівень свідомості. Переходячи з тіла в тіло, душа переносить із собою і свідомість. Ведичній історії відомо багато таких випадків. Один з них    —    це випадок із Махараджею Бгаратою. Покинувши тіло царя, Махараджа Бгарата потрапив у тіло оленя, але зберіг ту саму свідомість, яку він мав до того. Він знав, що раніше він був цар Бгарата, але, думаючи про оленя під час смертя, він був змушений опинитися в тілі оленя. Хоча він перебував у тілі оленя, його свідомість не поступалася свідомості, яку він мав у тілі царя Бгарати. Господні закони досконалі, і тому той, хто в цьому житті перетворив свою свідомість на свідомість Крішни, за наступного життя неодмінно буде великим відданим Крішни, навіть якщо він опиниться в інакшому тілі.

Цей вірш допомагає зрозуміти, чому Господа Шіву називають благословенним. Якщо людина віддано й шанобливо подивиться на Господа Шіву, серце її відразу ж очиститься. Цар Дакша був сповнений скверни заздрості до Господа Шіви, але поглянувши на Господа Шіву з крихтою любові й відданості, він одразу ж очистив своє серце. Під час сезону дощів усі водойми стають каламутними й брудними, але щойно випадає осінній дощ, вода відразу ж стає чиста й прозора. Так само, хоча серце Дакші забруднили його образи на адресу Господа Шіви, за які йому довелося зазнати суворої кари, коли він опритомнів і шанобливо поглянув на Господа Шіву, він умить очистився.

Хоча Дакша розумів свою поразку, він знав, що його покарання було великою милістю з боку Господа Шіви. Він пам’ятав, що Господь Шіва й Господь Вішну ніколи не забувають про брахманів, навіть якщо ті іноді не мають належних якостей. Згідно з ведичною культурою нащадка брахманського роду не можна суворо карати. Цей закон ілюструє поведінка Арджуни з Ашваттгамою. Ашваттгама був син великого брахмани, Дроначар’ї, і, хоча він вчинив великий злочин, повбивавши усіх синів Пандавів, коли ті спали, за що його засудив навіть Господь Крішна, Арджуна пощадив його життя, тому що він був син брахмани. Велике навантаження має на собі слово брахма-бандгушу. Брахма-бандгу    —    це людина, яка народилася від брахмани, але яка не здатна до брахманічної діяльності і не може поводити себе відповідним чином. Така людина не є брахманою, вона брахма-бандгу. Своїми діями Дакша показав, що він теж брахма-бандгу. Він народився від великого брахмани, Господа Брахми, але його поведінка в стосунках з Господом Шівою була далека від брахманічної. Тому він визнає, що він не є досконалий брахмана. Господь Шіва покарав Дакшу не з ворожих почуттів, а для того, що той схаменувся і зрозумів свою помилку. Дакша зрозумів це і віддає тут належне великій милості Господа Крішни й Господа Шіви, яку вони виявляють до недостойних брахманів, навіть таких, як він сам. Незважаючи на своє падіння, він мусив виконати свою обітницю й завершити жертвопринесення, виконуючи свій брахманічний обов’язок, і тому він підносить молитви до Господа Шіви.

Суспільний обов’язок кожної людини, хоч би до якого соціального стану вона належала, полягає в тому, щоб вчитися панувати над розумом і чуттями, дотримуючись визначених у ведичних шастрах засад. Господа Шіву називають пашупаті, тому що він захищає розвинену свідомість живих істот, допомагаючи їм дотримуватися правил ведичної системи варн та ашрамів. Слово паш́у стосується не тільки тварин, але й людей. Тут сказано, що Господь Шіва завжди дбає про захист тварин і твариноподібних живих істот, які не досягли високого духовного рівня. Також сказано, що брахмани з’явилися з вуст Верховного Господа. Ми повинні завжди пам’ятати, що Господа Шіву називають представником Верховного Господа, Вішну. У ведичних писаннях сказано, що брахмани з’являються з вуст всесвітньої форми Господ Вішну, кшатрії    —    з Його рук, вайш’ї    —    з Його живота чи стану, а шудри    —    з Його ніг. Найголовніша частина тіла    —    це голова. Брахмани постали з вуст Верховного Бога-Особи, щоб приймати пожертви, призначені для поклоніння Вішну, і поширювати ведичне знання. Господа Шіву називають пашупаті, захисником брахманів та інших живих істот. Він захищає їх від не-брахманів, тобто від нецивілізованих людей, вороже налаштованих до практики самоусвідомлення.

Це слово має в собі також інший відтінок, вказуючи на те, що люди, які прив’язані лише до ритуальної сторони Вед і які не розуміють становища Верховного Бога-Особи, у своєму розвитку нічим не перевершили тварин. На початку «Шрімад-Бгаґаватам» теж сказано, що, навіть якщо людина виконує ведичні ритуали, але при тому не розвиває свідомості Крішни, уся її праця й виконання обрядів    —    це марнування часу. Господь Шіва розладнав Дакшину яґ’ю для того, щоб покарати Дакшу, бо зневаживши Господа Шіву, Дакша вчинив великий гріх. Покарання Господа Шіви можна порівняти з занесеною палицею, якою пастух лякає корів. Усім відомо, що для догляду за тваринами потрібна палка, бо вони не розуміють логічних доказів. Єдиник зрозумілий для них доказ    —    це аргументум ад бакулум, палка. Вони слухаються тільки тоді, коли над ними занесена палка. До людей, які перебувають на рівні тварин, потрібно застосовувати силу, тоді як людей на вищому рівні розвитку можна переконати доказами, що спираються на логіку й авторитет священних писань. Люди, які просто прив’язані до ведичних обрядів і не розвиваються далі в своєму духовному житті, які не хочуть виконувати відданого служіння й розвивати свідомість Крішни, мало чим відрізняються від тварин. Про них піклується Господь Шіва, іноді караючи їх, як він покарав Дакшу.

Відданий, потрапляючи в скрутне становище, звичайно вважає це за милість Господа. Насправді, образ, якими Дакша обсипав Господа Шіву, було досить, щоб Дакша назавжди пішов до пекла. Але Господь Шіва, виявляючи свою милість, покарав Дакшу, тим самим давши йому змогу спокутувати свій гріх. Цар Дакша збагнув це і хотів висловити свою вдячність Господу Шіві, віддаючи належне його великодушності. Батько іноді карає свою дитину, і коли вона виростає й набирається розуму, вона усвідомлює, що батьківське покарання було не покаранням, а милістю. Так само Дакша оцінив покарання, яке йому визначив Господь Шіва, за прояв милості Господа Шіви. Таке розуміння свідчить про те, що людина проґресує на шляху свідомості Крішни. Писання пояснюють, що відданий у свідомості Крішни ніколи не вважає важке становище, яке може виникнути в його житті, за прояв немилості Верховного Бога-Особи. Він вважає свої біди за Господню ласку. Він думає: «За свої минулі гріхи я заслужив набагато суворішої кари й набагато більшої скрути, але Господь захищає мене, і тому я отримав лише невеличке покарання, щоб принаймні символічно виконався закон карми». Думаючи таким чином про Господнє милосердя, відданий дедалі щиріше віддається Верховному Богові-Особі й спокійно зустрічає такі так звані покарання.

Послідовників та відданих Господа Шіви на чолі з Вірабгадрою називають вірами. Ці демонічні духи осквернили місце жертвопринесення не лише своєю присутністю,    —    щоб розладнати все жертвопринесення, вони також мочилися й випорожнювалися на жертовник. Тому спочатку треба було очистити місце жертвопринесення від цього осквернення, і для цього у вогонь офірували дари пуродаша. У вішну-яґ’ї, підношенні Господу Вішну, все повинно бути бездоганно чистим. Пропонувати щось Господу в нечистому стані    —    це севапарадга. Поклонятися Божеству Господа Вішну в храмі    —    це теж вішну-яґ’я, тому жрець, який піклується про виконання арчана-відгі, повинен бути дуже чистий. Під час поклоніння все повинно бути бездоганно чистим, і всі страви для підношення теж треба готувати в бездоганній чистоті. Ці всі правила викладено в «Нектарі відданості». В арчані, служінні Божествам, треба уникати тридцяти двох образ. Тому відданий повинен старанно дбати про свою чистоту.

Загалом перед початком будь-якого обряду повторюють святе ім’я Господа Вішну, щоб очистити все місце. Коли людина повторює, чи хоча б згадує святе ім’я Верховного Бога-Особи Вішну,    —    чи вона чиста, чи нечиста, зовні і внутрішньо,    —    вона відразу ж очищується. Послідовники Господа Шіви на чолі з Вірабгадрою осквернили все місце жертвопринесення, і тому його треба було очистити. Хоча на місці жертвопринесення був присутній сам Господь Шіва і хоча він всеблагий, місце все одно потребувало очищення, тому що його слуги, увірвавшись на жертовний майдан, повністю опоганили його. Очистити весь жертовний майдан можна було тільки святим іменем Вішну, Трікапали, що очищує три світи. Іншими словами, ці вірші підтверджують, що послідовники Господа Шіви не відзначаються чистотою. Вони навіть не дотримуються звичайних правил гігієни, миються нереґулярно, відпускають довге волосся і курять ґанджу. Людей з такими брудними звичками прирівнюють до привидів. З’явившись на жертовному майдані, вони осквернили його, і тому його треба було очистити підношеннями трікапала, під час яких прикликають милість Вішну.

Господь Вішну пронизує все. Кожен відданий, який у священній медитації згідно з приписами повторює відповідні мантри, в дусі служіння й відданості, може побачити Вішну. У «Брахма-самхіті» сказано, що відданий, чиї очі змащені бальзамом любові до Верховного Господа, може завжди бачити Верховного Бога-Особу в своєму серці. Така велика милість Господа Ш’ямасундари до Своїх відданих.

Наступні дві шлоки змальовують Нараяну.

Згідно з наведеним у цьому вірші описом, обличчя Господа Вішну схоже на лотос, над яким в’ються бджоли. Усі прикраси на тілі Господа Вішну скидаються на розплавлене золото, кольором подібне до золотисто-рожевого неба на сході сонця. Господь з’являється, наче сонце, щоб захистити весь створений всесвіт. В руках Він тримає різну зброю, і вісім Його рук порівнюють до восьми пелюсток лотоса. Уся перелічена тут зброя призначена для захисту відданих.

Зазвичай Вішну тримає в Своїх чотирьох руках диск, булаву, мушлю й лотос. Вішну може по-різному тримати ці чотири символи в Своїх чотирьох руках. Булава й диск    —    це символи Божої кари, що спадає на демонів та лиходіїв, а лотосом і мушлею Господь благословяє відданих. Завжди існують дві категорії людей: віддані й демони. Як підтверджено в «Бгаґавад-ґіті» (парітра̄н̣а̄йа са̄дгӯна̄м), Господь завжди готовий захищати відданих і знищувати демонів. В матеріальному світі є і віддані, і демони, але в духовному світі такого поділу немає. Господь Вішну    —    це володар і матеріального, і духовного світів. У матеріальному світі переважна більшість істот має демонічну натуру, хоча є також і віддані. Зовні здається, що віддані перебувають у матеріальному світі, але насправді вони завжди перебувають у духовному світі. Становище відданого завжди трансцендентне, і він завжди перебуває під захистом Господа Вішну.

Усміхнене обличчя Господа Вішну дарує радість усьому світу. Його усміх приваблює не лише відданих, але й невідданих. Ці вірші, даючи прекрасний опис Господа, порівнюють білі опахала, балдахін над головою Господа, сережки, які гойдалися обабіч Його обличчя і Його чорне волосся до сонця, місяця, і восьмипелюсткового лотоса, над яким дзижчать чорні бджоли. Весь образ Господа Вішну, разом з мушлею, диском, булавою, лотосом, луком, стрілами, щитом і мечем у Його руках, являв собою величне і прекрасне видовище, що захопило всіх присутніх півбогів, разом з Дакшею та Господом Брахмою.

Як видно з цього вірша, Господь Вішну    —    це Верховний Господь навіть для Господа Шіви й Господа Брахми, не кажучи вже за півбогів, ґандгарвів та звичайних живих істот. Як сказано в одній молитві: йам̇ брахма̄ варун̣ендра-рудра-марута̄х̣    —    всі півбоги поклоняються Господу Вішну. В іншій молитві сказано: дгйа̄на̄вастгіта-тад-ґатена манаса̄ паш́йанті йам̇ йоґінах̣    —    йоґи зосереджують розум на образі Господа Вішну. Отже, Господь Вішну    —    це Божество, якому поклоняються всі півбоги, ґандгарви і навіть Господь Шіва та Господь Брахма: тад вішн̣ох̣ парамам̇ падам̇ сада̄ паш́йанті сӯрайах̣. Отже, Вішну    —    це Верховний Бог-Особа. Хоча перед цим Господь Брахма у своїх молитвах назвав Усевишнім Господа ШІву, коли з’явився Господь Вішну, Шіва теж упав перед Ним у шанобливому поклоні.

Верховний Господь, Бог-Особа, ні в чому не обмежений, і повністю описати Його велич не до снаги нікому, навіть таким особам, як Господь Брахма. Ананта, втілення Самого Господа, має безліч ротів, кожним з яких Він з непам’ятних часів намагається описувати велич Господа, однак Господня слава залишається безмежною, і Ананта ніколи не може зупинитися. Зрозуміти чи прославити безмежного Бога-Особу не до снаги звичайній живій істоті, однак вона може підносити Господу хвалу чи слуіжння згідно зі своїми можливостями. Ці можливості стають тим більші, чим більше жива істота прагне служити Господу. Севонмукге хі джіхва̄дау    —    служіння Господу починається з язика, тобто з оспівування слави та імен Господа. Повторюючи Харе Крішна, людина починає служити Господу. Інша функція язика    —    це куштувати й приймати Господній прасад. Ми повинні почати служіння Безмежному за допомогою язика, досконало оспівуючи Його славу та імена і приймаючи Господній прасад. Харчуватися Господнім прасадом означає приборкати всі чуття. Язик вважають за найбільш невгамовне чуття, тому що він завжди прагне найрізноманітніших нездорових страв, стаючи причиною рабства живої істоти в темниці матеріального зумовленого життя. Переселяючись із одної форми життя в іншу, жива істота змушена їсти безмежну кількість всілякої найогиднішої їжі. Язик треба залучити до повторення святих імен і до вживання Господнього прасаду, і це допоможе приборкати інші чуття. Повторення святих імен    —    це ліки, а прасад    —    це лікувальна дієта. З цього можна почати служити Господу, і чим більше відданий служить Господу, тим більше Господь відкриває йому. Однак велич Господа не має меж, і тому служіння Господу теж нічим не обмежене.

Веди називають траіґун̣йа-вішайа̄ веда̄х̣ (Б.-ґ 2.45). Серйозні послідовники Вед дуже прив’язуються до описаних в них ритуальних церемоній, і це не дає таким веда-ваді зрозуміти, що остаточна мета вивчення Вед    —    це пізнати Господа Крішну, чи Вішну. Пізнати Крішну, завжди вільного від скверни матеріальних якостей, можуть тільки ті, хто став трансцендентним до матеріальних спокус Вед. Тому Господа Вішну названо тут іменем анан̃джана (вільний від матеріальної скверни). У «Бгаґавад-ґіті» (2.42) Крішна засуджує недолугих «знавців» ведичної науки:

«Людей убогого знання дуже приваблює барвиста мова Вед, і вони проголошують, що немає нічого ліпшого за це».

Люди, котрі не розвивають свідомості Крішни, живуть дуже небезпечним життям, змальованим у цьому вірші. Усі ці злигодні спадають на живу істоту через те, що вона забула про Крішну. Рух свідомості Крішни призначений принести полегшення всім цим заблудлим і стражденним душам. Тому рух свідомості Крішни    —    це найбільш доброчинна діяльність, призначена для добра всього людства, а його робітники    —    це найбільші доброчинці. Вони ступають слідами Господа Чайтан’ї, найбільшого друга всіх живих істот.

Господь Шіва тут шкодує про те, що розгнівавася і звів нанівець жертвопринесення Дакші. Цар Дакш завдав йому багато образ, і тому він, розгнівавшись, припинив усе його жертвопринесення. Згодом, коли він змилувався, яґ’ю розпочали заново, і тепер він шкодував про скоєне. Він каже, що розум його зосередився на лотосових стопах Верховного Господа, Вішну, і тому його більше не турбують закиди звичайних людей, які критикують його спосіб життя. З цих слів Господа Шіви видно, що доки жива істота перебуває на матеріальному рівні, доти її турбує вплив трьох ґун матеріальної природи. Однак коли людина розвиває свідомість Крішни, її вже не турбують ніякі матеріальні події. Тому треба завжди залишатися утвердженим у свідомості Крішни, зануреним у трансцендентне любовне служіння Господу. Відданому, зануреному в таку діяльність, забезпечена свобода від впливу трьох ґун матеріальної природи. Це підтверджує також «Бгаґавад-ґіта», кажучи, що кожен, хто утвердився у трансцендентному слуіжнні Господу, стає вищим за всі матеріальні якості й перебуває на рівні усвідомлення Брахмана, на якому істоту не турбують бажання матеріальних об’єктів. «Шрімад-Бгаґаватам» радить постійно залишатися у свідомості Крішни й ніколи не забувати своїх трансцендентних стосунків з Господом. Цієї вказівки повинна неухильно дотримуватися кожна жива істота. Зі слів Господа Шіви видно, що він завжди перебуває у свідомості Крішни й тому залишаєтсья вільним від впливу матерії. Отже, єдиний спосіб звільнитися від скверни матеріальних якостей    —    це залишатися у свідомості Крішни, не відвертаючи своєї уваги ні на що інше.

Бгріґу Муні розумів, що під час жертовної церемонії Дакші всі вони, разом з Брахмою та Господом Шівою, поводили себе непристойно. Згадавши Брахму, найголовнішу з усіх живих істот в матеріальному світі, він хотів показати, що кожен, навіть Брахма й Господь Шіва, ототожнює себе з тілом і перебуває під впливом чарів матеріальної енерґії і що єдиний виняток    —    це Вішну. Така думка Бгріґу. Доки жива істота гадає, що вона тіло, їй дуже важко збагнути Наддушу чи Верховного Бога-Особу. Усвідомлюючи, що він нижчий за Брахму, Бгріґу зараховує себе теж до числа грішників. Занурені в невігластво істоти, зумовлені душі, не можуть нічого вдіяти, щоб уникнути небезпечних умов існування в матеріальному світі. Єдиний порятунок для них    —    це віддатися Вішну й завжди прохати в Нього у своїх молитвах прощення. Щоб порятуватися, треба цілковито покладатися на безпричинну милість Господа й не покладати анінайменшої надії на власні сили. Це досконалість, якої досягає той, хто розвинув свідомість Крішни. Господь    —    друг кожної істоти, але до відданої душі Він виявляє особливо дружнє ставлення. Отже, простий спосіб порятунку, до якого може вдатися зумовлена душа, полягає в тому, щоб завжди залишатися відданою Господу, і тоді Господь захистить її від усіх небезпек і врятує від матеріальної скверни.

Писання проголошують, що трансцендентне ім’я, якості, діяння, атрибути Верховного Господа й усе інше, пов’язане з Ним, неможливо збагнути матеріальними чуттями. Спроби умоглядних філософів пізнати Абсолютну Істину за допомогою роздумів марні, тому що і їхні методи пізнання, і їхні цілі, і їхні знаряддя матеріальні. Господь є апракріта, трансцендентний до створеного матеріального світу. Це визнає навіть великий імперсоналіст Шанкарачар’я: на̄ра̄йан̣ах̣ паро ’вйакта̄д ан̣д̣ам авйакта-самбгавам. Авйакта, першопричина матерії, перебуває поза матеріальним проявом і становить джерело матеріального всесвіту, а Нараяна трансцендентний навіть щодо неї. Нараяна, Верховний Бог-Особа, перебуває поза матеріальним світом, і тому Його не охопити ніякими теоріями, заснованими на матеріальних методах. Верховного Бога-Особу можна пізнати тільки трансцендентним методом свідомості Крішни. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта» (18.55): бгактйа̄ ма̄м абгіджа̄на̄ті    —    тільки відданим служінням можна пізнати трансцендентну форму Господа. Різниця між імперсоналістами й персоналістами полягає в тому, що імперсоналісти, обмежені своїми умоглдяними методами, нездатні навіть наблизитися до Верховного Бога-Особи, тоді як віддані задовольняють Верховного Бога-Особу трансцендентним любовним служінням Йому. Севонмукге хі    —    у відповідь на служіння відданого Господь являє Себе йому. Матеріалістична людина неспроможна пізнати Верховного Господа, навіть якщо Господь постане перед нею. У «Бгаґавад-ґіті» Господь Крішна засуджує таких матеріалістів, називаючи їх мудгами. Мудга означає «дурень і негідник». У «Ґіті» сказано: «Тільки дурні й негідники вважають Господа Крішну за звичайну людину. Вони не знають ні становища Господа Крішни, ні Його трансцендентних енерґій». Не знаючи трансцендентних енерґій Господа, імперсоналісти насміхаються з особи Господа Крішни, тоді як віддані, завдяки бажанню служити Господу, пізнають Його як Верховного Бога-Особу. У десятій главі «Бгаґавад-ґіти» Арджуна теж погоджується, що збагнути особу Господа дуже важко.

Як відомо з явлених писань, Господь Вішну переважно з’являється в чотирирукому образі, але на цьому жертвопринесенні Господь Вішну з’явився у восьмирукому образі. Цар Індра каже: «Хоча ми звикли бачити Тебе у чотирирукій формі Вішну, Твоя восьмирука форма так само реальна, як і чотирирука». Як сказав Господь Брахма, чуття неспроможні пізнати трансцендентний образ Господа. У відповідь на ці слова Брахми цар Індра каже, що, хоча трансцендентний образ Господа недоступний для матеріальних чуттів, Його діяння і трансцендентнимрй образ можна зрозуміти. Надзвичайні якості Господа, Його надзвичайні діяння й надзвичайну вроду може бачити навіть звичайна людина. Наприклад, коли Господь Крішна жив у Вріндавані в образі шести- чи семирічного хлопчика, вріндаванські жителі звернулися до Нього по допомогу, тому що на Вріндаван обрушилися зливи дощу. Господь врятував жителів Вріндавани, піднявши пагорб Ґовардгана й сім днів тримаючи його на мізинчику лівої руки. Це надзвичайне діяння Господа повинно переконати навіть матеріалістів, які покладаються тільки на свої матеріальні чуття і розум. Діяння Господа дарують втіху навіть чуттям і зорові тих, хто довіряє тільки досвіду, але імперсоналісти не вірять в Господню особу, тому що міряють Господа, рівняючи Його до своєї особи. Тому що людям у матеріальному світі не до снаги підняти гору, вони не вірять що Господу це до снаги. Вони ставляться до слів «Шрімад-Бгаґаватам» як до алегорії, намагаючись дати їм своє тлумачення. Але Господь дійсно підняв гору на очах у всіх жителів Вріндавани, і це підтверджують великі ачар’ї та автори ведичних творів, як оце В’ясадева та Нарада. Описи всього пов’язаного з Господом    —    Його діянь, розваг і надзвичайні якостей    —    треба приймати дослівно, як вони є, і таким чином, навіть у своєму теперішньому становищі, ми зможемо збагнути Господа. Тут Індра каже: «Твій восьмирукий образ дарує таке саме благо, як і чотирирукий». Щодо цього немає сумніву.

Тварин приносили в жертву для того, щоб оживити в омолоджених тілах. Для цього були призначені жертовні тварини. Принесення в жертву тварин і повернення їх до життя доводило силу повторюваних мантр. На жаль, коли Господь Шіва поклав кінець Дакшиному жертвопринесенню, деякі з тварин загинули. (Одну з них було вбито для того, щоб замінити її головою голову Дакші.) Тіла їхні лежали навколо, і жертовний майдан став схожим на кладовище. Таким чином хід жертвопринесення було порушено.

Дружини жерців попрохали Господа Вішну, як найвищу мету жертовних обрядів, зі Своєї безпричинної милості кинути погляд на місце яґ’ї, щоб вона тривала далі заведеним чином. Суть цих слів полягає в тому, що тварин не слід вбивати без потреби. Вони служили за доказ сили мантр, і тому завдяки цим мантрам повинні були ожити. Вони не були призначені просто на заклання, але тепер вони були мертві, як та тварина, чиєю головою Господь Шіва замінив голову Дакші. Дивитися на те, як тварин приносять у жертву, а тоді повертають до життя в молодих тілах, було дуже приємно, але тепер ця приємна атмосфера була втрачена. Дружини жерців попрохали Господа Вішну оживити тварин Своїм поглядом, щоб відновити приємну атмосферу яґ’ї.

У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що Господь, виконуючи Свої дивовижні діяння, не бажає від них жодних плодів, мало того, Він має потреби виконувати їх взагалі. Однак, для того щоб показати приклад для людей, іноді Він діє, і ці діяння дивовижні. Він не прив’язаний ні до чого. На ма̄м̇ карма̄н̣і лімпанті    —    Хоча Він вершить дивовижні діяння, Він ні до чого не прив’язується (Б.-ґ. 4.14). Він самодостатній. Вірші наводять у цьому вірші приклад з богинею щастя, Лакшмі, що завше слугує Господу, але до якої Він все одно не прив’язується. Навіть великі півбоги, як оце Брахма, поклоняються богині щастя, запобігаючи її ласки, але Господь, хоча Йому поклоняються сотні тисяч богинь щастя, не має прив’язаності ні до кого з них. Мудреці підкреслюють піднесене трансцендентне становище Господа: Він відрізняється від звичаної живої істоти, прив’язаної до плодів своєї праведної діяльності.

Ці слова належать сіддгам, жителям Сіддгалоки, які наділені вісьмома формами матеріальної досконалості. Жителі Сіддгалоки довершено володіють вісьмома містичними силами, яких досягає досконалий йоґ, але з їхніх слів видно, що вони чисті віддані. Вони завжди занурені в нектарну річку оповідей про Господні розваги. Розповіді про Господні розваги називаються крішна-катга. Прахладі Махараджі належить подібне до цього твердження. Він каже, що люди, які завжди занурені в океан нектарних описів Господніх розваг, уже звільнені й не мають ніякого страху перед існуванням у матеріальному світі. Сіддги відзначають, що розум звичайної людини переповнюють тривоги. Вони наводять приклад зі слоном, який зазнав страждань у лісовій пожежі й шукає полегшення в річці. Якщо люди, які страждають у лісовій пожежі матеріального існування просто зайдуть у нектарну річку оповідей про Господні розваги, вони забудуть усі страждання жалюгідного матеріального існування. Сіддгів не цікавить корислива діяльність, як оце жертвопринесення, призначені принести якусь вигоду. Вони просто занурюються в трансцендентні бесіди про Господні розваги. Завдяки цьому вони відчувають цілковите щастя, зовсім не турбуючись про доброчесну й нечестиву діяльність. Тим, хто завжди перебуває у свідомості Крішни, непотірбно викоунвати ніякі жертвопринесення і турбуватися про доброчесну й нечестиву діяльність. Свідомість Крішни довершена сама в собі, тому що вона містить у собі всі інші методи, яким підносять хвалу ведичні писання.

Одне з імен Господ Вішну    —    це Яґ’єшвара. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що всю свою діяльність треба виконувати як вішну-яґ’ю, тобто для задоволення Господа Вішну. Якщо ми не вдовольняємо Господа Вішну, то всі наші дії стають причиною нашого рабства у матеріальному світі. Це підтверджує в цьому вірші дружина Дакші, кажучи: «Без Твоєї присутності вся пишнота жертовної церемонії залишається безглуздою, як тіло без голови, хоч би як його прикрашали». Це порівняння так само стосується й суспільного тіла. Матеріальна цивілізація дуже пишається своїм проґресом, але по суті сучасне суспільство являє собою безголовий тулуб, від якого немає ніякої користі. Якщо люди не розвивають свідомість Крішни і знання про Вішну, Верховного Бога-Особу, весь їхній суспільний проґрес нічого не вартий, хоч би якими хитромудрими були їхні винаходи. У «Харі-бгакті-судгодаї» (3.11) сказано:

Як вказує цей вірш, коли людина помирає, її друзі та родичі, прикрашають її труп (особливо, якщо вони належать до нижчих класів людей). Після того, пишно вбране й прикрашене, мертве тіло виносять на процесію. Прикрашати мертве тіло повністю безглуздо, тому що життєва сила вже покинула його. Так само й родовитість, високе суспільне становище чи будь-яке матеріальне виховання в людини, яка не має свідомості Крішни, нічим не ліпші за прикраси на мертвому тілі. Дружину Дакші звали Прасуті, і вона була дочка Сваямбгуви Ману. Її сестра, Девахуті, вийшла заміж за Кардаму Муні, і в неї народився Капіладева, Бог-Особа. Таким чином Прасуті доводилася тіткою Господу Вішну. Прохаючи милості в Господа Вішну, вона зверталася до Нього з особливою любов’ю і, як тітка, прагнула отримати особливу ласку.

Також треба відзначити, що Прасуті прославляє Господ разом з богинею щастя. Коли людина поклоняється Господу Вішну, вона природно отримує також милість богині щастя. Господа Вішну називають амрітою, трансцендентним. Півбоги, разом з Брахмою і Господом Шівою, з’явилися вже після творення матеріального світу, але Господь Вішну існував ще до творення. Тому Його називають  амрітою.  Вайшнави поклоняються Господу Вішну разом з Його внутрішньою енерґією. Прасуті, дружина Дакші, попрохала Господа зробити жерців вайшнавами, щоб вони перестали бути просто корисливими трудівниками, які приносять жертви задля якоїсь матеріальної вигоди.

Правителі різних планет, безперечно, посідають великі багатства і дуже горді. Таким людям не зрозуміти трансцендентної, вічної форми Господа. У «Брахма-самхіті» сказано, що тільки ті, хто змастив очі любов’ю до Верховного Бога-Особи, можуть бачити Його щомиті, хоч би що вони робили. Також у молитвах Кунті (Бгаґ. 1.8.26) сказано, що побачити Верховного Бога-Особу можуть тільки ті, хто не пишається своїми матеріальними достоїнствами (акін̃чана-ґочарам). Всі інші перебувають в омані й неспроможні навіть думати про Абсолютну Істину.

Цей вірш відзначає, що моністи й великі містики вважають Верховного Бога-Особу за єдину істоту. Ця єдність не означає, що жива істота в усьому рівна Верховному Богові-Особі    —    вважати так було б помилкою. Монізм великих містиків заснований на чистому знанні, про що згадано також у «Бгаґавад-ґіті» (7.17): прійо хі джн̃а̄ніно ’тйартгам ахам̇ са ча мама прійах̣. Господь каже, що ті, хто сягнув висот трансцендентного знання і знає науку свідомості Крішни, дуже дорогі Йому, а Він дуже дорогий для них. Ті, хто досконало пізнав науку про Бога, знають, що живі істоти    —    це вища енерґія Верховного Господа. Про це сказано в сьомій главі «Бгаґавад-ґіти»: матеріальна енерґія    —    це нижча енерґія, а живі істоти    —    вища. Енерґія невідмінна від джерела енерґії, тому енерґії мають таку саму природу, як і їхнє джерело. Особа, яка, дослідивши різноманітні енерґії Бога-Особи й пізнавши їхню природу, оволоділа довершеним знанням про Самого Господа, безперечно, дуже й дуже дорога Йому. Однак Господь ще прихильніший до особи, яка може навіть не володіти знанням про Верховного Бога-Особу, але яка повсякчасно думає про Господа з вірою й любов’ю, розуміючи, що Він великий, а вона    —    Його невід’ємна частка. Треба звернути особливу увагу на вжите в цьому вірші слово ватсала. Ватсала означає «завжди прихильний». Одне з імен Господа    —    це бгакта-ватсала. Господа славиться як бгакта-ватсала, тому що Він завжди прихильний до відданих, але ніде в ведичних писаннях Його не називають ґ’яні-ватсала.

Цей вірш описує два предмети. Один з них    —    це творення, підтримання і знищення матеріального світу, а другий    —    це царство Самого Господа. Царство Бога, обитель Господа, також має певні якості. Тут ідеться про Його особисту обитель, Ґолоку. На Ґолоці теж є певні якості, але природа цих якостей не проходить через стадії створення, підтримання і знищення. У зовнішній енерґії через взаємодію трьох якостей все суще проходить через стадії створення, підтримання і знищення. Але в духовному світі, у царстві Бога, цього немає, тому що там усе вічне, свідоме і сповнене блаженства. Існує розряд філософів, які неправильно розуміють появу Бога-Особи в матеріальному світі. Вони гадають, що, коли Верховний Бог-Особа з’являється тут, Він потрапляє під вплив трьох якостей, як і решта живих істот у матеріальному світі. Це помилка, адже тут чітко сказано (сва-сам̇стгайа̄), що Господь перебуває у Своїй внутрішній енерґії і тому трансцендентний до всіх матеріальних якостей. Так само у «Бгаґавад-ґіті» Господь каже: «Я з’являюся силою Своєї внутрішньої енерґії». Як внутрішня, так і зовнішня енерґії підпорядковані Всевишньому, тому Він непідвладний жодній з цих енерґій. Навпаки, все підвладне Йому. Проявляючи Своє трансцендентне ім’я, форму, якості, розваги та оточення, Він приводить у дій Свою внутрішню енерґію. А завдяки розмаїттю зовнішньої енерґії проявляються численні півбоги, володарі якостей матеріальної природи, починаючи з Брахми та Господа Шіви. Перебуваючи під впливом тих чи інших матеріальних якостей, люди приваблюються до тих чи інших півбогів. Але коли хтось стає трансцендентним, тобто піднімається понад матеріальними якостями, він поклоняється тільки Верховному Богові-Особі. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта»: кожен, хто служить Господу, вже став трансцендентним до розмаїття проявів і взаємодії трьох матеріальних якостей. Підсумовуючи, можна сказати, що зумовлені душі діють під впливом матеріальних якостей, які взаємодіють і змагаються між собою, породжуючи різноманітні енерґії, але в духовному світі поклоняються тільки одному Божеству    —    Верховному Господу, й більше нікому.

У матеріальному світі діє триєдинство трьох матеріальних якостей. Господь Вішну наглядає за якістю добра, що являє собою джерело релігійності, знання, аскетичності, зреченості, багатства і т. д. Отже, жива істота може здобути справжній спокій, процвітання, знання і релігійність тоді, коли пеерйде під вплив якості добра в матеріальному світі. А коли зумовлені живі істоти перебувають під владою двох інших якостей, а саме пристрасті й невігластва, їхнє ненадійне становище стає нестерпним. Однак Господь Вішну завжди перебуває у Своєму предвічному становищі й залишається нірґуна, трансцендентний до цих матеріальних якостей. Слово ґун̣а означає «якість», а нір означає «відсутність». Але це не означає, що Господь не має ніяких якостей. Він має трансцендентні якості, які Він проявляє у Своїй особі й у Своїх розвагах. Цих позитивних трансцендентних якостей Господа не знають ні знавці Вед, ні великі півбоги, як оце Брахма та Шіва. Ці трансцендентні якості відкриваються тільки відданим. Як підтверджує «Бгаґавад-ґіта», тільки у відданому служінні можна пізнати трансцендентне становище Верховного Господа. Люди, які перебувають у ґуні добра, можуть частково зрозуміти трансцендентну природу, але «Бгаґавад-ґіта» радить їм піднятися також і над цією ґуною. Ведичні засади спираються на три якості матеріального світу. Ми повинні піднятися над цими трьома якостями, і тоді ми досягнемо чистого й просто духовного життя.

У «Бгаґавад-ґіті» чітко сказано, що яґ’я повинна бути присвячена Господу Вішну. Господь Вішну має тисячу славетних, трансцендентних імен, одне з яких    —    це Яґ’я. Писання наголошують, що всі свої дії треба присвячувати задоволенню Яґ’ї, чи Вішну. Усі інші дії тільки призводять до рабства живої істоти. Кожен повинен виконувати яґ’ю, дотримуючись наведених у ведичних гімнах вказівок. Як сказано в Упанішадах, до атрибутів жертвопринесення належать вогонь, вівтар, благословенний час повного місяця, відповідний чотиримісячний період чатурмас’ї, жертовні тварини й напій сома, а також чотирискладові гімни Вед. В одному з гімнів сказано: а̄ш́ра̄вайеті чатур-акшарам̇ асту ш́раушад̣ іті чатур-акшарам̇ йаджеті бга̄бгуйа̄м̇ йе йаджа̄махах̣. Ці мантри, що їх приписують писання шруті і смріті, призначені тільки для задоволення Господа Вішну. Щоб наблизити до звільнення зумовлених матерією й прив’язаних до матеріальної насолоди людей, писання радять їм виконувати яґ’ю і дотримуватися приписів чотирьох суспільних і духовних станів. У «Вішну Пурані» сказано, що, приносячи жертви Вішну, людина поступово досягає звільнення. Отже, ціль усього життя    —    це задовольнити Господа Вішну. Призначена для задоволення Господа Вішну діяльність    —    це яґ’я. Кожен, хто розвинув у собі свідомість Крішни, присвячує своє життя задоволенню Крішни, джерела усіх форм Вішну. Щодня поклонячись Господу Крішні й пропонуючи Йому прасад, він стає найліпшим з усіх, хто виконує яґ’ю. У «Шрімад-Бгаґаватам» виразно сказано, що за цієї епохи Калі єдина яґ’я, чи жертвопринесення, що може привести до успіху,    —    це йаджн̃аіх̣ сан̇кіртана-пра̄йаіх̣, тобто найліпше жертвопринесення полягає в тому, щоб просто повторювати Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Якщо інші яґ’ї проводять перед формою Господа Вішну, то цю яґ’ю првоодять перед формою Господа Чайтан’ї. Такі поради наводить Одинадцята пісня «Шрімад-Бгаґаватам». Більше того, опис цієї яґ’ї підтверджує, Господь Чайтан’я Махапрабгу    —    це Сам Вішну. Як за давніх часів на Дакшиній яґ’ї з’явився Господь Вішну, так за цієї епохи з’явився Господь Чайтан’я, щоб приймати нашу санкіртана-яґ’ю.

У цьому вірші йдеться про часткове знищення нижчих планет всесвіту, яке відбувається, коли Господь Брахма лягає спати. Вищі планетні системи, починаючи з Махарлоки, Ґ’яналоки й Тапалоки, не тонуть під водою під час цього потопу. Цей вірш описує Господа як творця, тому що твірні енерґії проявляються з Його тіла, а після знищення входять у Нього і зберігаються в Його череві.

Також дуже важливо відзначити, що в цьому вірші півбоги кажуть: «Ми всі    —    Твої слуги (бгр̣тйа̄н). Будь-ласка, даруй нам Свій захист». Півбоги залежать від опіки Вішну, вони не мають незалежності. Тому «Бгаґавад-ґіта» засуджує поклоніння півбогам як марну річ і чітко вказує, що ласки півбогів шукають лише ті, хто втратив здоровий глузд. Загалом, якщо в людини є матеріальні бажання, вона може прохати виконати ці бажання Господа Вішну, замість звертатися до півбогів. Ті, хто звертається до півбогів, не мають великого розуму. Крім того, півбоги самі кажуть: «Ми Твої вічні слуги». Отже, слуг, чи відданих Господа, не дуже цікавить корислива діяльність, визначені в писаннях яґ’ї чи умоглядні роздуми. Вони просто служать Верховному Богові-Особі з щирою любов’ю і вірою, всю діяльність виконуючи в дусі цього любовного служіння, а Господь особисто захищає таких відданих. У «Бгаґавад-ґіті» Господь Крішна каже: «Просто віддайся Мені, і Я захищу тебе від усіх гріхів». Матеріальний світ влаштовано так, що людина не може не грішити, свідомо чи несвідомо, і, якщо вона не присвячує своє життя Вішну, їй доводеться страждати, пожинаючи плоди всіх своїх гріхів. Але той, хто віддається Господу й присвячує своє життя на служіння Йому, перебуває під безпосереднім захистом Господа. Такий відданий не боїться, що йому доведеться страждати за свої колишні гріхи, і не бажає свідомо чи несвідомо чинити будь-які нові гріхи.

У «Брахма-самхіті» сказано, що Крішна    —    це Верховний Бог-Особа. Існує багато півбогів, починаючи з Брахми, Господа Шіви, Індри й Чандри і закінчуючи правителями нижчих планетних систем, а також президентами, міністрами, царями й керівниками держав. По суті, кожен вважає себе за Бога. Ця безпідставна пиха лежить в основі всього матеріального життя. Насправді Вішну    —    це Верховний Господь, але навіть Він    —    довершена частка частки Крішни, і тому нижчий за Крішну. На це вказують вжиті у вірші слова ам̇ш́а̄м̇ш́а̄х̣, тобто «частка частки». Схожі вірші є і в «Чайтан’я-чарітамріті», де сказано, що частки Верховного Господа поширюються в інші частки. «Шрімад-Бгаґаватам» описує багато різних проявів Вішну, а також багато проявів живих істот. Прояви Вішну називаються свамша, «часткові прояви», а живі істоти називаються вібгіннамша. Півбоги, як оце Брахма та Індра, досягають такого високого становища завдяки праведній діяльності й аскезам, але повелитель усіх істот    —    це Вішну, чи Крішна. У «Чайтан’я-чарітамріті» сказано: екале іш́вара кр̣шн̣а а̄ра саба бгр̣тйа. Це означає, що тільки Крішна є Верховний Бог-Особа, а всі інші, навіть вішну-таттви, не кажучи вже за живих істот,    —    це Його слуги. Перше, безпосереднє поширення Крішни    —    це Баладева. Навіть Він служить Крішні, а звичайні живі істоти й поготів. Усі від природи створені служити Крішні. Ґандгарви тут визнають, що, хоча півбоги можуть видавати себе за Всевишнього, насправді ніхто з них не є Всевишнім Богом. Становище Всевишньогі належить тільки Крішні. Кр̣шн̣ас ту бгаґава̄н свайам,    —    проголошує «Шрімад-Бгаґаватам»: «Єдиний Верховний Господь    —    це Крішна». Отже, поклоняючись одному Крішні, ми поклоняємося всім Його часткам, як, поливаючи водою корінь дерева, ми живимо водою всі його гілки, галузки, листки й квіти.

Людське тіло називається артгада, тому що за його допомогою втілена душа може легко досягнути найвищої досконалості. Прахлада Махараджа сказав, що, хоча це тіло тимчасове, воно може привести нас до найвищої досконалості. Людська форма життя    —    це великий дар на шляху еволюції від найнижчих до найвищих форм існування. Однак майа така сильна, що незважаючи на це велике благословення, людську форму життя, ми прив’язуємося до тимчасового матеріального щастя й забуваємо про мету життя. Ми приваблюємося до речей, які раніше чи пізніше підуть в небуття. Ця прив’язаність починається з прив’язаності до тимчасового тіла. Звільнитися від цього жахливого стану можна тільки одним способом    —    вдавшись до трансцендентного методу слухання й оспівування святого імені Верховного Господа: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Слова йушмат-катга̄мр̣та-нішеваках̣ в цьому вірші означають: «ті, хто смакує нектар оповідей про Твою Господню Милість». Є дві найголовніші книги, в яких викладено слова й діяння Крішни: «Бгаґавад-ґіта»    —    це настанови Крішни, а «Шрімад-Бгаґаватам»    —    це розповіді, присвячені виключно Крішні та Його відданим. Ці дві книги сповнені нектару Крішниних слів. Тим, хто поширює послання цих двох ведичних писань, дуже легко звільнитися від ілюзорного зумовленого існування, яке нав’язує нам майа.

Ілюзія зумовленої душі проявляється в тому, що вона не намагається збагнути свою духовну природу. Її більше цікавить зовнішнє тіло, чиє існування можна порівняти до короткого спалаху і яке належного часу піде в небуття. Переселяючись з одного тіла в інше, жива істота змушена змінювати все своє оточення. Під впливом чарів майі в новому оточенні вона знову вважатиме себе задоволеною. Цей покров майі називається аваранатміка шакті, і його сила така велика, що під його впливом жива істота знаходить задоволення в найогидніших умовах. Навіть коли вона народжується хробаком в кишках серед сечі й випорожнень, вона все одно задоволена собою. Так покриває свідомість живої істоти вплив майі. Але людська форма життя дає нагоду зрозуміти своє становище, і той, хто втрачає цю нагоду, найнещасніша людина. Щоб вирватися з ілюзії майі, треба слухати й переказувати оповіді про Крішну. Господь Чайтан’я вчив, що кожен може залишатися у своєму теперішньому становищі, нічого не змінюючи, і просто слухати від авторитетних осіб про Крішну. Господь Чайтан’я усім радив поширювати послання Крішни. Він закликав: «Усі ви повинні стати духовними вчителями. Ваш обов’язок полягає в тому, щоб кожному, кого ви зустрічаєте, розповідати про Крішну чи про Крішнині настанови». Це й становить мету Міжнародного товариства свідомості Крішни. Ми не просимо людей спочатку змінити своє становище й тільки після того приходити до нас. Ми всіх одразу запрошуємо до себе й прохаємо просто повторювати Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Адже ми знаємо, що, коли людина просто повторює й слухає святі імена Крішни й оповіді про Нього, її життя змінюється. Перед нею все відкривається в новому світлі, і її життя увінчується успіхом.

Цей вірш певною мірою описує всюдисущість Господа Вішну. У «Вішну Пурані» сказано, що, як вогонь, залишаючись в одному місці, поширює навколо себе тепло і світло, так і все, що ми бачимо в матеріальному чи духовному світах    —    це не що інше, як прояв різних енерґій, що походять з Верховного Бога-Особи. Брахмани проголошують, що Господь Вішну    —    це все: і вогонь, і підношення, і очищене масло, і начиння, і місце жертвопринесення, і трава куша. Він є все. Також цей вірш підтверджує, що за цієї епохи санкіртана-яґ’я має таку саму силу, як всі інші яґ’ї за інших епох. Якщо людина виконує санкіртана-яґ’ю, повторюючи Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе, їй непотрібно робити складні приготування для інших рекомендованих у Ведах жертвопринесень. Коли ми повторюємо святі імена, Харе й Крішна, слово Харе    —    це звернення до енерґії Господа Крішни, а слово Крішна    —    це вішну-таттва. Поєднання цих двох слів вміщує у собі все суще. За цієї епохи люди відчувають на собі тяжкий вплив Калі-юґи і не можуть зібрати всі атрибути, потрібні для рекомендованих у Ведах жертвопринесень. Але якщо людина просто повторює Харе Крішна, слід вважати, що вона виконує всі різновиди яґ’ї, бо все, що ми бачимо,    —    це Харе (енерґія Крішни) і Крішна. Усе є проявом Крішниних енерґій, а отже все є Крішна. Людина просто повинна дивитися на все з погляду свідомості Крішни, і тоді вона стає звільненою особою. З того, що все є Крішна, не слід робити хибного висновку, думаючи, що Крішна не має особистої форми. Крішна такий довершений, що, хоча Він завдяки Своїм енерґіям завжди залишається окремим від усього сущого, разом з тим Він є все. Цей підтверджено в дев’ятій главі «Бгаґавад-ґіти». Він пронизує весь усесвіт як усе суще, але разом з тим Він не є все. Філософія, якої вчив Господь Чайтан’я, пояснює, що Він одночасно єдиний з усім і відмінний від усього.

Велике значення має в цьому вірші слово трайі-ґа̄тра, яке означає, що трансцендентна форма Господа    —    це Веди. Поклонятися Божеству, Господній формі в храмі,    —    це те саме, що двадцять чотири години на добу вивчати всі Веди. Просто прикрашаючи храмові Божества, Радгу й Крішну, людина пізнає всі тонкощі ведичної науки. Навіть відданий-неофіт, який просто поклоняється Божеству, отримує доступ до самої суті ведичної знання. Як підтверджує «Бгаґавад-ґіта» (15.15), ведаіш́ ча сарваір ахам ева ведйах̣    —    мета всіх Вед полягає в тому, щоб привести до пізнання Крішни. Той, хто безпосередньо поклоняється й служить Крішні, вже пізнав усі істини Вед.

Жерці-брахмани сподівалися, що тепер, завдяки появі Господа Вішну, їхнє жертвопринесення триватиме без перешкод. У цьому вірші брахмани проголошують дуже важливу істину: «Просто повторюючи Твоє святе ім’я можна подолати всі перешкоди, а зараз Ти присутній Сам». Яґ’ю Дакші перервали учні й послідовники Господа Шіви. Брахмани непрямо засудили послідовників Господа Шіви, але, завжди перебуваючи під захистом Господа Вішну, вони були певні, що послідовникам Шіви не вдасться перешкодити їхньому жертвопринесенню. Як каже прислів’я, кого Крішна захищає, тому ніхто не може зашкодити, а кого Крішна хоче вбити, того ніхто не може захистити. Яскравий приклад того    —    це Равана. Равана був великий відданий Господа Шіви, але коли Господь Рамачандра вирішив убити його, Господь Шіва не зміг його захистити. Натомість, якщо якийсь півбог, навіть такий могутній, як Господь Шіва чи Господь Брахма, хоче зашкодити відданому, Крішна його захищає. Але коли Крішна хоче вбити когось такого, як Равана чи Хіран’якашіпу, жоден півбог не може захистити цю особу.

У «Бгаґавад-ґіті» (5.29) сказано: бгокта̄рам̇ йаджн̃а-тапаса̄м    —    плодами всіх жертвопринесень, аскез і покут насолоджується Господь Вішну, чи Крішна. Хоч би що людина робила, остаточною метою її дій повинен бути Вішну. Той, хто цього не знає, збивається з істинного шляху. Як Верховний Бог-Особа, Вішну не має потреби щось вимагати від інших. Він самозадоволений і самодостатній, але Він приймає жертовні дари через Свою приязнь до всіх живих істот. Коли Йому офірували Його частку жертовних дарів, Він був дуже задоволений. У «Бгаґавад-ґіті» (9.26) сказано: патрам̇ пушпам̇ пгалам̇ тойам̇ йо ме бгактйа̄ прайаччгаті    —    якщо якийсь відданий запропонує Йому навіть невеличкий листок, чи квітку, чи воду, якщо це підношення зроблено з любов’ю, Господь приймає його з задоволенням. Хоча Він самодостатній і ні від кого нічого не потребує, Він приймає ці підношення, бо, як Наддуша, по-дружньому ставиться до всіх живих істот.

Інший важливий момент полягає в тому, що Господь не зазіхає на чужу частку. Під час яґ’ї частку дарів офірують півбогам, частку    —    Господу Шіві, частку    —    Господу Брахмі і частку    —    Господу Вішну. Він задоволений Своєю часткою і не зазіхає на чужу. Непрямо Він дав Дакші зрозуміти, що незадоволений тим, що Дакша спробував позбавити Господа Шіву його частки. Майтрея назвав Відуру безгрішним, бо Відура був чистий вайшнава й ніколи не ображав жодного півбога. Хоча вайшнави визнають Господа Вішну як Всевишнього, вони не мають схильності ображати півбогів. Вони віддають півбогам належну їм шану. Господа Шіву вайшнави вважають за найліпшого з вайшнавів. Вайшнава нездатний образити нікого з півбогів, і півбоги теж задоволені з вайшнавів, тому що ті    —    бездоганні віддані Господа Вішну.

Господь Брахма народився з трансцендентного тіла Господа Вішну, а Господь Шіва народився з тіла Брахми. Отже, Господь Вішну    —    це верховна причина всього сущого. У Ведах теж сказано, що на початку був тільки Вішну, Нараяна, а Брахми й Шіви не було. Шанкарачар’я теж підтвердив це: на̄ра̄йан̣ах̣ парах̣. Нараяна, чи Господь Вішну,    —    це джерело творіння, а Брахма й Шіва проявляються вже після створення всесвіту. Господь Вішну    —    це також атмешвара, Наддуша в кожному створінні. Всі діють завдяки поштовху, який Він дає зсередини. Наприклад, на початку «Шрімад-Бгаґаватам» сказано: тене брахма хр̣да̄    —    на початку творення Він із серця дав знання Господу Брахмі.

У «Бгаґавад-ґіті» (10.2) Господь Крішна проголошує: ахам а̄дір хі дева̄на̄м    —    Господь Вішну, чи Крішна, є джерелом усіх півбогів, включно з Господом Брахмою і Господом Шівою. В іншому місці «Бгаґавад-ґіти» (10.8) Господь Крішна каже: ахам̇ сарвасйа прабгавах̣    —    «Все постає з Мене». Це твердження охоплює також усіх півбогів. Так само сказано і в «Веданта-сутрі»: джанма̄дй асйа йатах̣. А в Упанішадах сказано: йато ва̄ іма̄ні бгӯтані джа̄йанте. Все постає з Господа Вішну, все підтримує Господь Вішну і все знищуть Його енерґії. Постаючи з Нього і взаємодіючи між собою Його енерґії творять проявлений космос, а потім знищують усе творіння. Отже, Господь    —    це і причина, і наслідок усього сущого. Всі наслідки, які ми бачимо, являють собою результат взаємодії Його енерґій, а що енерґії постають із Нього, Він і причина, і наслідок. Все одночасно і єдине з Господом, і відмінне від Нього. У писаннях сказано, що все суще є Брахман: сарвам̇ кгалв ідам̇ брахма. У вищому розумінні, крім Брахмана, немає нічого, і з цього погляду Господь Брахма і Господь Шіва, безперечно, невідмінні від Господа.

Як пояснено в «Бгаґавад-ґіті» (7.5), джіва-бгӯта̄м̇ маха̄-ба̄хо    —    весь світ являє собою енерґію, що походить з верховного джерела, Бога-Особи. Там само, в «Бгаґавад-ґіті», сказано, що Бог-Особа діє за посередництвом вищої і нижчої енерґій. Вища енерґія    —    це живі істоти, невід’ємні частки Верховного Господа. Як частки Верховного Господа, живі істоти невідмінні від Нього. Але поринаючи в діяльність матеріального світу, живі істоти перебувають під впливом різних якостей матеріальної природи і проявляються в різних формах. Існує 8 400 000 форм життя. Та сама жива істота може діяти під впливом різних якостей матеріальної природи. Істоти мають різні тіла, але первинно, на початку творіння, існував тільки Господь Вішну. Задля того, щоб творити світ, був проявлений Господь Брахма, а задля того, щоб його знищувати, проявився Господь Шіва. Що стосується духовної природи живих істот, які потрапляють у матеріальний світ, то всі вони    —    невід’ємні частки Верховного Господа, але під покровом різних різних матеріальних якостей вони отримують різні імена. Господь Брахма і Господь Шіва    —    це ґуна-аватари, втілення Вішну, які відповідають за різні якості матеріальної природи, а Господь Вішну разом з ними бере на Себе відповідальність за якість добра. Отож Він теж ґуна-аватара, як Господь Шіва й Господь Брахма. Насправді, ці різні імена існують тільки через різну форму діяльності цих істот, але джерело всього сущого одне.

Живі істоти, включно з Брахмою, не мають незалежності, а належать до межової енерґії Верховного Господа. Верховний Господь, як Наддуша в кожній живій істоті, включно з Господом Брахмою і Господом Шівою, керує діяльністю кожної істоти відповідно до впливу ґун матеріальної природи. Ніхто не може діяти незалежно, не отримуючи дозволу на свої дії від Господа, і тому, в непрямому розумінні всі живі істоти невідмінні від Верховної Особи, а тим більше Брахма й Рудра, втілення, що керують ґунами пристрасті й невігластва в матеріальній природі.

Коли хворіє якась частина тіла, з хворобою цього органу бореться все тіло. Так само відданий проявляє своє розуміння єдності всього сущого в тому, що ставиться зі співчуттям до всіх зумовлених душ. У «Бгаґавад-ґіті» (5.18) сказано: пан̣д̣іта̄х̣ сама-дарш́інах̣    —    той, хто володіє знанням, однаково дивиться на всі форми зумовленого життя. Віддані співчувають усім зумовленим душам, і тому їх називають апа̄ракйа-буддгі. Віддані володіють знанням і розуміють, що кожна жива істота    —    це невід’ємна частка Верховного Господа, тому вони всі проповідують свідомість Крішни, щоб усіх зробити щасливими. Якщо якусь частину тіла вражає недуга, то весь організм намагається допомогти цій частині. Так само віддані дбають про кожну істоту, яка забула про Крішну і тому перебуває в матеріальній свідомості. Однакове бачення відданого проявляється в тому, що він намагається допомогти всім живим істотам повернутися додому, до Бога.

У цьому вірші дуже важливі два слова. Трайа̄н̣а̄м означає «троє», тобто Господь Брахма, Господь Шіва і Господь Вішну. А бгіда̄м означає «відмінні». Цих божеств три, а отже вони існують окремо, але разом з тим вони суть одно. Це філософія одночасної єдності й відмінності, що називається ачінт’я-бгедабгеда-таттва. «Брахма-самхіта» пояснює це на прикладі молока й йоґурту, що одночасно єдині й відмінні. І те, і те суть молоко, але разом з тим йоґурт    —    це видозмінене молоко. Щоб досягнути справжнього вмиротворення, треба всіх живих істот, включно з Господом Брахмою і Господом Шівою бачити як невідмінних від Верховного Бога-Особи. Ніхто не має незалежності. Кожен з нас    —    поширення Верховного Бога-Особи. Через це все суще являє собою єдність в розмаїтті. Існують різноманітні прояви, але водночас усі вони єдині у Вішну. Все являє собою поширення енерґії Вішну.

Все слід офірувати Господу Вішну, а Його прасад потім роздавати всім півбогам. Цієї практики й нині дотримуються в храмі Джаґаннатги в Пурі. Навколо головного храму Джаґаннатги стоїть багато храмів півбогів, і їм підносять прасад, який спочатку був офірований Джаґаннатзі. Божеству Бгаґалін теж поклоняються, підносячи прасад від Вішну, а в славетному храмі Господа Шіви в Бгуванешварі божеству Господа Шіви підносять прасад Господа Вішну чи Господа Джаґаннатги. Це принцип вайшнавів. Вайшнава не зневажає навіть звичайних живих істот, починаючи з крихітної мурахи. Він віддає шану кожній істоті відповідно до її становища. Однак, вшановуючи всіх, вайшнава завжди пам’ятає, що осереддям усього сущого є Верховний Бог-Особа, Крішна, чи Вішну. Відданий, який перебуває на високому рівні, у всьому бачить зв’язок із Крішною, він не бачить нічого незалежного від Крішни. Так можна бачити єдність усього.

Дакша гідно вшанував Господа Рудру, Шіву, належною йому часткою решток дарів яґ’ї. Яґ’я    —    це Вішну, і прасад, офірований Господу Вішну, підносять усім іншим, навіть Господу Шіві. Шрідгара Свамі у своєму коментарі теж зауважує, що свена бга̄ґена вказує на те, що всім півбогам та всім іншим живим істотам роздають рештки з яґ’ї.

Хоча Дакша був уже вірним послідовником релігійних засад, він прагнув отримати благословення півбогів. Отже, велике жертвопринесення Дакші завершилося миром і злагодою.

Мена, яку теж називають Менакою,    —    це дружина царя Гімалаїв.

Згідно з ведичною мантрою, пара̄сйа ш́актір вівідгаіва ш́рӯйате    —    Верховний Бог-Особа володіє різноманітними енерґіями. Шакті    —    це жіноче начало, а Господь    —    це пуруша, або чоловіче начало. Обов’язок жіночого начала полягає в тому, що служити волі верховного пуруші. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», всі живі істоти    —    це межові енерґії Верховного Господа. Тому обов’язок усіх живих істот полягає в тому, щоб служити Верховній Особі. Дурґа уособлює в собі межову і зовнішню енерґії в матеріальному світі, а Господь Шіва уособлює Верховну Особу. Зв’язок між Господом Шівою і Амбікою, чи Дурґою, вічний. Саті не могла прийняти своїм чоловіком нікого іншого, крім Господа Шіви. Як Господь Шіва знову одружився на Дурзі в образі Хімаваті, дочки Гімалаїв, і як у них народився Карттікея,    —    це, само по собі, велика історія.