ГЛАВА ЧЕТВЕРТА: Саті покидає тіло
एतावदुक्त्वा विरराम शङ्कर:
पत्न्यङ्गनाशं ह्युभयत्र चिन्तयन् ।
सुहृद्दिदृक्षु: परिशङ्किता भवान्
निष्क्रामती निर्विशती द्विधास सा ॥ १ ॥
ета̄вад уктва̄ вірара̄ма ш́ан̇карах̣
патнй-ан̇ґа-на̄ш́ам̇ хй убгайатра чінтайан
сухр̣д-дідр̣кшух̣ паріш́ан̇кіта̄ бгава̄н
нішкра̄маті нірвіш́аті двідга̄са са̄
Саті вагалася, не знаючи, чи їй піти до батькового дому, чи послухатися Господа Шіви. Боротьба між цими двома бажаннями була така бурхлива, що вона йшла то в один бік, то в інший, рухаючись, мов маятник.
स्नेहाद्रुदत्यश्रुकलातिविह्वला ।
भवं भवान्यप्रतिपूरुषं रुषा
प्रधक्ष्यतीवैक्षत जातवेपथु: ॥ २ ॥
снеха̄д рудатй аш́ру-кала̄тівіхвала̄
бгавам̇ бгава̄нй апратіпӯрушам̇ руша̄
прадгакшйатіваікшата джа̄та-вепатгух̣
Слово апратіпӯрушам в цьому вірші означає «той, хто не має собі рівних». У своїй здатності рівно ставитися до всіх Господь Шіва не має собі рівних в матеріальному світі. Його дружина, Саті, знала, що її чоловік рівно ставиться до всіх, але не розуміла: чому він тут так жорстоко не дозволяв своїй дружині відвідати батьківський дім? Це так засмучувало її, що їй несила було терпіти, і вона дивилися на свого чоловіка так, наче збиралася спалити його своїм поглядом. Господь Шіва — це теж атма (ш́іва також означає а̄тма̄), отож ці слова вказують, що Саті збиралася вчинити самогубство. Також слово апратіпӯруша означає «той, хто не має суперника». Ніщо не могло переконати Господа Шіву, щоб він дав їй дозвіл, тому Саті вдалася до останньої зброї жінок — до сліз, що примушують чоловіка пристати на будь-яке прохання дружини.
शोकेन रोषेण च दूयता हृदा ।
पित्रोरगात्स्त्रैणविमूढधीर्गृहान्
प्रेम्णात्मनो योऽर्धमदात्सतां प्रिय: ॥ ३ ॥
ш́окена рошен̣а ча дӯйата̄ хр̣да̄
пітрор аґа̄т страін̣а-вімӯд̣га-дгір ґр̣ха̄н
премн̣а̄тмано йо ’рдгам ада̄т сата̄м̇ прійах̣
Згідно з ведичними поглядами на сімейне життя, чоловік віддає половину свого тіла дружині, а дружина віддає половину совго тіла чоловікові. Іншими словами, чоловік без дружини чи дружина без чоловіка не являють собою завершеної істоти. Господь Шіва і Саті були пов’язані ведичним шлюбом, але іноді, через свою слабкість, жінка відчуває сильну прив’язаність до своїх рідних з батьківського дому. Саме це й сталося із Саті. У цьому вірші зазначено, що через свою жіночу слабкість Саті хотіла покинути такого великого чоловіка, як Шіва. Інакше кажучи, в подружніх стосунках жінка теж іноді проявляє свою жіночу слабкість. Переважно шлюб розпадається через поведінку жінки, причиною розлучення стає жіноча слабкість. Для жінки найліпше коритися вказівкам чоловіка. Тоді сімейне життя стає дуже мирним. Іноді між чоловіком і жінкою виникають непорозуміння, як видно на прикладі навіть такої піднесеної сімейної пари, як Саті й Господь Шіва, але дружині не слід покидати захист свого чоловіка через такі непорозуміння. Якщо вона це робить, причина цього криється в жіночій слабкості.
एकां त्रिनेत्रानुचरा: सहस्रश: ।
सपार्षदयक्षा मणिमन्मदादय:
पुरोवृषेन्द्रास्तरसा गतव्यथा: ॥ ४ ॥
ека̄м̇ трі-нетра̄нучара̄х̣ сахасраш́ах̣
са-па̄ршада-йакша̄ ман̣іман-мада̄дайах̣
пуро-вр̣шендра̄с тараса̄ ґата-вйатга̄х̣
Саті йшла дуже швидко, щоб чоловік не зупинив її, але за нею відразу ж кинулися тисячі учнів Господа Шіви, на чолі з якшами, Маніманом та Мадою. Слово ґата-вйатга̄х̣, вжите в цьому вірші, означає «без ніякого страху». Саті не думала, що йде самотою, що показує наскільки безстрашна вона була. Тут варто відзначити слово анучара̄х̣, бо воно свідчить, що учні Господа Шіви були готові задля нього на будь-які жертви. Всі вони знали, що Шіва не хотів би, щоб Саті пішла сама. Анучара̄х̣ означає «ті, хто може відразу ж зрозуміти бажання свого володаря».
श्वेतातपत्रव्यजनस्रगादिभि: ।
गीतायनैर्दुन्दुभिशङ्खवेणुभि-
र्वृषेन्द्रमारोप्य विटङ्किता ययु: ॥ ५ ॥
ш́вета̄тапатра-вйаджана-сраґ-а̄дібгіх̣
ґіта̄йанаір дундубгі-ш́ан̇кга-вен̣убгір
вр̣шендрам а̄ропйа віт̣ан̇кіта̄ йайух̣
विप्रर्षिजुष्टं विबुधैश्च सर्वश: ।
मृद्दार्वय:काञ्चनदर्भचर्मभि-
र्निसृष्टभाण्डं यजनं समाविशत् ॥ ६ ॥
віпрарші-джушт̣ам̇ вібудгаіш́ ча сарваш́ах̣
мр̣д-да̄рв-айах̣-ка̄н̃чана-дарбга-чармабгір
ніср̣шт̣а-бга̄н̣д̣ам̇ йаджанам̇ сама̄віш́ат
Коли вчені мудреці й брахмани збираються разом, щоб співати ведичні мантри, деякі з них розпочинають диспут щодо висновків священних писань. Деякі мудреці й брахмани сперечалися, а деякі повторювали ведичні мантри, отож в повітрі розлунювали трансцендентні звуки. Усі трансцендентні звуки проявлені в простій формі у трансцендентній вібрації Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. За цієї епохи важко сподіватися, що хтось стане великим знавцем тонкощів ведичних писань, бо нині люди нетямовиті, ліниві й безталанні. Тому Господь Чайтан’я радить усім повторювати звуки мантри Харе Крішна. «Шрімад-Бгаґаватам» (11.5.32) радить те саме: йаджн̃аіх̣ сан̇кіртана-пра̄йаір йаджанті хі су-медгасах̣. За наших днів неможливо зібрати все потрібне для жертвопринесення, бо люди живуть бідно і не знаються на ведичних мантрах. Тому за цієї епохи радять зибратися гуртом і співати мантру Харе Крішна. Так можна задовольнити Верховного Бога-Особу та Його супутників. Процитований вірш «Шрімад-Бгаґаватам» непрямо говорить про Господа Чайтан’ю, що приходить у товаристві Своїх супутників: Ніт’янанди, Адвайти та інших. Так можна виконувати яґ’ю за цієї епохи.
Також варто звернути увагу, що в вірші згадано за жертовних тварин. Тварин приносили в жертву не для того, щоб їх убити. На яґ’ю збиралися великі мудреці й свідомі своєї сутності душі, що випробовували рівень своїх знань, приносячи в жертву тварин. Це скидається на досліди, які сучасні вчені проводять на тваринах, випробовуючи дію тих чи інших ліків. Брахмани, яким доручали проводити жертвопринесення, володіли дуже високим рівнем знань. Вони перевіряли своє вміння, приносячи старих тварин в жертву вогню, а тоді повертаючи їх до життя в омолоджених тілах. Так перевіряли силу ведичних мантр. Тварин приносили в жертву не для того, щоб їх убити і з’їсти. Жертвопринесення не заміняло бойню, а було покликане показати силу ведичної мантри й омолодити повернених до життя тварин. Тварин використовували, щоб перевірити силу ведичних мантр, а не для того, щоб отримати м’ясо.
विमानितां यज्ञकृतो भयाज्जन: ।
ऋते स्वसृर्वै जननीं च सादरा:
प्रेमाश्रुकण्ठ्य: परिषस्वजुर्मुदा ॥ ७ ॥
віма̄ніта̄м̇ йаджн̃а-кр̣то бгайа̄дж джанах̣
р̣те свасР̣̄р ваі джананім̇ ча са̄дара̄х̣
према̄ш́ру-кан̣т̣гйах̣ парішасваджур муда̄
Мати й сестри Саті не могли зробити, як усі інші, що зустріли Саті байдужою мовчанкою. Через природну любов до неї, вони відразу ж ніжно обійняли її, а на очі їм навернулися сльози. Це показує, що жіноцтво має дуже м’яке серце, зовнішні умовності не можуть стати на перешкоді їхній природній любові й ніжності. Хоча чоловіки, які зібралися на жертвопринесення, були вчені брахмани й півбоги, вони боялися старшого за них Дакші. Вони знали, що йому не сподобається, якщо вони привітають Саті, і тому, хоча в серці хотіли віддати їй шану, зовні вони так і не зробили цього. Жінки мають від природи м’яке серце, але чоловіки іноді бувають дуже черстві.
मात्रा च मातृष्वसृभिश्च सादरम् ।
दत्तां सपर्यां वरमासनं च सा
नादत्त पित्राप्रतिनन्दिता सती ॥ ८ ॥
ма̄тра̄ ча ма̄тр̣-шваср̣бгіш́ ча са̄дарам
датта̄м̇ сапарйа̄м̇ варам а̄санам̇ ча са̄
на̄датта пітра̄пратінандіта̄ саті
Саті не відповілана вітання своїх сестер та матері, бо її образила мовчанка батька. Саті була найменша дочка Дакші, і вона звикла бути його улюбленицею. Але тепер, через її шлюб з Господом Шівою, Дакша повністю забув про свою любов до неї, і це прикро вразило її. Матеріальні тілесні стосунки настільки нечисті за своєю природою, що досить незначної причини, щоб вся наша любов і прив’язаність безслідно розвіялася. Тілесні зв’язки дуже нестійкі, і навіть коли людина любить когось, її теплим почуттям може покласти край якесь дрібне непорозуміння.
पित्रा च देवे कृतहेलनं विभौ ।
अनादृता यज्ञसदस्यधीश्वरी
चुकोप लोकानिव धक्ष्यती रुषा ॥ ९ ॥
пітра̄ ча деве кр̣та-хеланам̇ вібгау
ана̄др̣та̄ йаджн̃а-садасй адгіш́варі
чукопа лока̄н іва дгакшйаті руша̄
Під ведичного жертвопринесення у вогонь роблять узливання і повторюють ведичну мантру сва̄ха̄, тим самим віддаючи шану всім півбогам, великим мудрецям і пітам, включно з Господом Брахмою, Господом Шівою та Господом Вішну. За звичаєм шану віддають і Господу Шіві, але Саті, прийшовши на місце жертвопринесення, особисто пересвідчилася, що ніхто не офірував підношення Господу Шіві й не повторював зверненої до нього мантри: намах̣ ш́іва̄йа сва̄ха̄. Вона образилася не за себе, бо вона була готова прийти до батьківського дому навіть без запрошення, але вона хотіла впевнитися, чи вшановують належним чином її чоловіка. Їй хотілося не стільки побачити своїх рідних, сестер та матір, — їхні вітання зовсім не втішили її, — скільки побачити, чи не ображають під жертвопринесення її чоловіка. Коли вона впевнилася в тому, що її чоловіка зневажено, її охопив великий гнів і вона подивилася на батька з таким обуренням, немов хотіла спопелити його своїм поглядом.
शिवद्विषं धूमपथश्रमस्मयम् ।
स्वतेजसा भूतगणान्समुत्थितान्
निगृह्य देवी जगतोऽभिशृण्वत: ॥ १० ॥
ш́іва-двішам̇ дгӯма-патга-ш́рама-смайам
сва-теджаса̄ бгӯта-ґан̣а̄н самуттгіта̄н
ніґр̣хйа деві джаґато ’бгіш́р̣н̣ватах̣
Метод жертвопринесення призначений передусім для того, щоб задовольнити Вішну. Вішну називають Яґ’єша, тому що плодами всіх жертвопринесень насолоджується Він. Це підтверджує і «Бгаґавад-ґіта» (5.29). Господь каже: бгокта̄рам̇ йаджн̃а-тапаса̄м. Всі жертвопринесення призначені насправді для Його насолоди. Не знаючи цього, малорозумні люди приносять жертви задля якоїсь матеріальної вигоди. Отримати матеріальну вигоду задля особистої чуттєвої насолоди — ось мета, задля якої Дакша та його послідовники виконують жертвопринесення. Такі жертвопринесення засуджено тут як тяжку працю, на яку людина йде добровільно, не отримуючи справжньої користі. Загальний висновок «Шрімад-Бгаґаватам» такий самий. Нехай навіть людина виконує всі ведичні приписи щодо жертвопринесень та іншої корисливої діяльності, якщо завдяки цій діяльності вона не розвиває прив’язаності до Вішну, це все залишається марною працею. Той, хто розвинув любов до Вішну, не може не розвинути любов і повагу до відданих Вішну. Господа Шіву вважають за найпіднесенішого з усіх вайшнавів — ваішн̣ава̄на̄м йатга̄ ш́амбгух̣. Отож, коли Саті побачила, що її батько проводить величезне жертвопринесення, але не шанує найбільшого з відданих, Господа Шіву, її охопив великий гнів. Саме так і треба реаґувати, коли ображають Вішну чи вайшнавів. В таких випадках треба відчувати гнів. Господь Чайтан’я, що завжди вчив уникати насильства, бути покірливим і смиренним, теж розгнівався, коли Ніт’янанду образили Джаґай і Мадгай, і хотів убити кривдників. Коли ганьблять чи ображають Вішну або вайшнаву, ми повинні відчувати великий гнів. Нароттама даса Тгакура каже: кродга бгакта-двеші джане. Гнів — це почуття, яке властиве кожному з нас, але цей гнів може стати великим достоїнством, якщо скерувати його на людину, яка вороже ставиться до Верховного Бога-Особи чи Його відданого. Коли перед нами ображають Вішну чи вайшнаву, цього не слід терпіти. Гнів Саті на свого батька був цілковим справедливий, бо, хоча він і був її батьком, він намагався образити найбільшого вайшнаву. Отже, гнів, який Саті спрямувала на свого батька, гідний хвали.
न यस्य लोकेऽस्त्यतिशायन: प्रिय-
स्तथाप्रियो देहभृतां प्रियात्मन: ।
तस्मिन्समस्तात्मनि मुक्तवैरके
ऋते भवन्तं कतम: प्रतीपयेत् ॥ ११ ॥
на йасйа локе ’стй атіш́а̄йанах̣ прійас
татга̄прійо деха-бгр̣та̄м̇ прійа̄тманах̣
тасмін самаста̄тмані мукта-ваіраке
р̣те бгавантам̇ катамах̣ пратіпайет
У «Бгаґавад-ґіті» (9.29) Господь каже: само ’хам сарва-бгӯтешу — «Я однаково ставлюся до всіх живих істот». Господь Шіва — це втілення Верховного Бога-Особи, відповідальне за одну з якостей матеріальної природу, тому він посідає майже такі самі якості, як Верховний Господь. Він однаково ставиться до всіх, він нікого не вважає за ворога чи за друга, і тільки той, хто сповнений заздрості за самою своєю природою, може стати ворогом Господа Шіви. Тому Саті звинуватила батька: «Ніхто крім тебе не міг би заздрити Господу Шіви чи бути йому ворогом». На жертвопринесенні були присутні інші мудреці і вчені брахмани, але вони не заздрили Господу Шіві, хоча й перебували в залежності від Дакші. Отож, крім Дакші, більше ніхто не міг заздрити Господу Шіві. Таке було звинувачення Саті.
गृह्णन्ति केचिन्न भवादृशो द्विज ।
गुणांश्च फल्गून् बहुलीकरिष्णवो
महत्तमास्तेष्वविदद्भवानघम् ॥ १२ ॥
ґр̣хн̣анті кечін на бгава̄др̣ш́о двіджа
ґун̣а̄м̇ш́ ча пгалґӯн бахулі-карішн̣аво
махаттама̄с тешв авідад бгава̄н аґгам
Саті назвала свого батька Дакшу двіджею, або двічінародежним. До двічінародежних належать вищі класи людей, а саме брахмани, кшатрії та вайш’ї. Іншими словами, двіджа — це не звичайна людина, а той, хто під керівництвом духовного вчителя вивчив Веди і вміє розрізняти між добром і злом. Це означає, що така людина повинна знатися на філософії та логіці. Саті, Дакшина дочка, наводить батькові дуже логічні докази. Існують дуже піднесені особистості, які звертають увагу тільки на хороші якості в інших людей. Як бджола завжди шукає в квітці мед і не звертає уваги на її шпичаки чи колір, так і піднесені особистості, які трапляються дуже рідко, бачать в інших тільки хороші якості, не зважаючи на їхні вади. Цим вони відрізняються від звичайних людей, які бачать і достоїнства, і вади.
Серед незвичайних піднесених душ також є різні рівні. Найвищим за всіх є той, хто знаходить навіть незначне достоїнство в іншій людині і посилює його, роблячи більшим. Господа Шіву називають також Ашутошею, і це означає, що його дуже легко задовольнити і що він готовий дати найвище благословення будь-якій особі. Наприклад, колись один відданий Господа Шіви попрохав дати йому благословення, завдяки якому від одного дотику його долоні до чиєї голови, голова того, до кого він доторкнеться, злітала б з плечей. Господь Шіва погодився на це. Хоча прохання цього відданого було не дуже похвальне — він просто хотів убити свого ворога, — Господь Шіва взяв до уваги заслугу цього відданого, що поклонявся йому й старався його задовольнити, і дарував це благословення. Таким чином Господь Шіва розцінив вади цього відданого як достоїнства. А свого батька Саті звинуватила: «Ти — повна протилежність до Господа Шіви. Хоча Господь Шіва має безліч хороших якостей і не має жодної вади, ти прискіпався навіть до нього і побачив вади навіть у нього. Розцінивши достоїнства як вади, ти, замість стати найпіднеснішою душею, став найницішою. Той, хто бачить чужі достоїнства, стає найпіднеснішою душею, а ти, несправедливо вважаючи чужі достоїнства за вади, став найницішим з ницих».
महद्विनिन्दा कुणपात्मवादिषु ।
सेर्ष्यं महापूरुषपादपांसुभि-
र्निरस्ततेज:सु तदेव शोभनम् ॥ १३ ॥
махад-вінінда̄ кун̣апа̄тма-ва̄дішу
сершйам̇ маха̄пӯруша-па̄да-па̄м̇субгір
ніраста-теджах̣су тад ева ш́обганам
На різних істот одна й та сама річ впливає по-різному, залежно від їхньої природи. Наприклад, під пекучим сонячним промінням деякі рослини й квітки засихають, а деякі розростаються ще пишніше. Отже, ріст і занепад залежить від самої рослини, а не від сонця. Так само, в писаннях сказано: махійаса̄м̇ па̄да-раджо-’бгішекам — пил з лотосових стіп великих осіб дарує людині всі благословення, але іншу людину той самий пил може і знищити. Ті, хто ображають лотосові стопи великої особи, занепадають, вони втрачають свої божественні якості. Велика особа може вибачити всі образи, але Крішна не вибачає образ пилу зі стіп такої великої особи. Так само ми можемо стерпіти пекуче сонячне проміння, яке падає на нашу голову, але коли нам пече в ноги, ми цього не можемо витерпіти. Кривдник котиться нижче й нижче і тому природно ображає стопи великої особи знову й знову. Такі образи звичайно чинять люди, які в своїй ілюзії ототожнюють себе з тимчасовим тілом. Цар Дакша був глибоко занурений в ілюзію, тому що ототожнював тіло з душею. Він ображав лотосові стопи Господа Шіви, тому що вважав своє тіло, тіло батька Саті, вищим за тіло Господа Шіви. Малорозумним людям дуже властиві такі хибні уявлення, і вся їхня діяльність спирається на тілесну концепцію життя. Через це вони знову й знову ображають лотосові стопи великих душ. Людину, яка тримається такого світогляду, вважають не ліпшою за тварин, як оце корови чи віслюки.
सकृत्प्रसङ्गादघमाशु हन्ति तत् ।
पवित्रकीर्तिं तमलङ्घ्यशासनं
भवानहो द्वेष्टि शिवं शिवेतर: ॥ १४ ॥
сакр̣т прасан̇ґа̄д аґгам а̄ш́у ханті тат
павітра-кіртім̇ там алан̇ґгйа-ш́а̄санам̇
бгава̄н ахо двешт̣і ш́івам̇ ш́іветарах̣
Господь Шіва — це найпіднесеніша душа серед живих істот матеріального світу, і тому його ім’я, «Шіва», дарує велике благо всім, хто ототожнює тіло з душею. Якщо люди віддадуться під притулок Господа Шіви, вони поступово зрозуміють, що вони не матеріальне тіло, а духовна душа. Ш́іва означає ман̇ґала, або «сприятливий». Найсприятливіше, що є в тілі, — це душа. Ахам̇ брахма̄смі — «Я Брахман». Усвідомити це дуже сприятливо. Доки людина усвідомить, що вона душа, доти вся її діяльність несприятлива. Ш́іва означає «сприятливий», і віддані Господа Шіви поступово піднімаються на рівень усвідомлення духовної природи душі. Але це ще не все. Сприятливе життя починається тоді, коли істота усвідомлює, що вона душа. Але на цьому її обов’язки не закінчуються — вона повинна усвідомити свої стосунки з Верховною Душею. Той, хто став справжнім відданим Господа Шіви, піднімається на рівень усвідомлення духу, але якщо йому не вистачає розуму, він на цьому зупиняється, усвідомивши тільки те, що він — духовна душа (ахам̇ брахма̄смі). Але якщо йому вистачає розуму, він повинен іти далі, діючи за прикладом Господа Шіви, бо Господь Шіва завжди занурений в думки про Ва̄судеву. Як уже пояснено вище, саттвам̇ віш́уддгам̇ васудева-ш́абгітам — Господь Шіва завжди медитує на лотосові стопи Ва̄судеви, Шрі Крішни. Отже, благословенне становище Господа Шіви пізнає той, хто починає поклонятися Вішну, бо Господь Шіва каже в «Падма Пурані», що найвища форма поклоніння — це поклоніння Господу Вішну. Господу Шіві поклоняються тому, що він найбільший відданий Господа Вішну. Однак не слід помилково ставити Господа Шіву на один рівень з Господом Вішну. Це теж атеїстична теорія. У «Вайшнавія Пурані» сказано, що Вішну, чи Нараяна, — це Верховний Бог-Особа, і на один рівень з Ним не можна ставити нікого, навіть Господа Шіву чи Господа Брахму, не кажучи вже за інших півбогів.
र्निषेवितं ब्रह्मरसासवार्थिभि: ।
लोकस्य यद्वर्षति चाशिषोऽर्थिन-
स्तस्मै भवान्द्रुह्यति विश्वबन्धवे ॥ १५ ॥
нішевітам̇ брахма-раса̄сава̄ртгібгіх̣
локасйа йад варшаті ча̄ш́ішо ’ртгінас
тасмаі бгава̄н друхйаті віш́ва-бандгаве
Людський загал поділяється на дві категорії. Одні, грубі матеріалісти, прагнуть матеріального добробуту. Їхні бажання виконуються, коли вони поклоняються Господу Шіві. Господь Шіва швидко задовольняється їхнім поклонінням і швидко виконує бажання звичайних людей. Через можна спостерігати, що звачайні люди охоче поклоняються йому. До другої категорії належать ті, кому набридло матеріалістичне життя. Розчаровані матеріалізмом, вони поклоняються Господу Шіві задля того, щоб досягнути звільнення і перестати ототожнювати себе матерією. Той, хто розуміє, що він не матеріальне тіло, а духовна душа, звільняється від невігластва. Це благословення теж можна отримати від Господа Шіви. Переважно до релігії вдаються для того, щоб поліпшити своє матеріальне становище, забагатіти, бо за допомогою грошей можна задовольнити свої чуття. Але коли люди розчаровуються в матеріальних насолодах, вони прагнуть духовної брахмананди, злиття з Усевишнім. Матеріальне життя засновується на цих чотирьох цілях людини: релігії, економічному розвитку, задоволенні чуттів і звільненні. Господь Шіва по-дружньому ставиться і до звичайної людини, і до того, хто сягнув висот духовного знання. Тому Дакша вчинив величезну помилку, розпочавши з ним чвару. Навіть вайшнави, що стоять вище як за звичайних, так і за духовно піднесених людей цього світу, теж поклоняються Господу Шіві як найбільшому вайшнаві. Отже, Господь Шіва — це друг усіх: і звичайних людей, і духовно піднесених, і відданих Господа, — тому ніхто не повинен нехтувати Господа Шіву чи ворогувати з ним.
ब्रह्मादयस्तमवकीर्य जटा: श्मशाने ।
तन्माल्यभस्मनृकपाल्यवसत्पिशाचै-
र्ये मूर्धभिर्दधति तच्चरणावसृष्टम् ॥ १६ ॥
брахма̄дайас там авакірйа джат̣а̄х̣ ш́маш́а̄не
тан-ма̄лйа-бгасма-нр̣капа̄лй авасат піш́а̄чаір
йе мӯрдгабгір дадгаті тач-чаран̣а̄васр̣шт̣ам
Прискіпуватися до такої великої особи, як Господь Шіва, безглуздо, як каже тут його дружина Саті, доводячи його велич. Спочатку вона сказала: «Ти називаєш Господа Шіву нечистим, тому що він водиться з демонами й блукає по крематоріях, вимащує своє тіло попелом з спалених трупів і надягає на себе ґірлянду з людських черепів. Ти вказав стільки вад, але ти не усвідомлюєш, що його становище трансцендентне. Якщо він нечистий, як тобі здається, то чому такі особи, як Брахма, віддають шану пилу з його лотосових стіп і святобливо прикладають до голови ті самі ґірлянди, які ти паплюжиш?» Саті була цнотлива жінка і дружина Господа Шіви, тому її обов’язок полягав у тому, щоб довести велич Господа Шіви, спираючись не просто на сентименти, а на факти. Господь Шіва — це не звичайна жива істота. На цьому сходяться всі ведичні писання. Він не перебуває на одному рівні з Верховним Богом-Особою, але разом з тим він вищий за звичайних живих істот. Брахмою майже завжди стає звичайна жива істота. Іноді, коли немає достойної звичайної істоти, посаду Брахми посідає поширення Господа Вішну, але переважно цей пост обіймає дуже праведна жива істота з цього всесвіту. Отож за своїм становищем Господь Шіва вищий за Господа Брахму, дарма що Господь Шіва з’являється на світ як Брахмин син. Тут зазначено, що навіть такі особи, які Брахма, вшановують так звані нечисті квіти й пил з лотосових стіп Господа Шіви. Великі мудреці, як оце Марічі, Атрі, Бгріґу та інші дев’ять мудреців, синів Брахми, так само поважають Господа Шіву, знаючи, що Господь Шіва — не належить до звичайних живих істот.
Як сказано в багатьох Пуранах, півбог перебуває на такому високому рівні, що майже не поступається Верховному Богові-Особі, але всі писання сходяться на тому, що Господь Вішну — це Верховний Бог-Особа. «Брахма-самхіта» порівнює Господа Шіву до йоґурту чи кислого молока. Йоґурт невідмінний від молока. Йоґурт являє собою видозмінене молоко, тому в якомусь розумінні йоґурт — це те саме молоко. Так само й Господь Шіва — це, в певному розумінні, той самий Верховний Бог-Особа, хоча разом з тим він і відмінний від Верховного Господа, як йоґурт і тотожній з молоком, і разом з тим ми проводим різницю між йоґуртом і молоком. Таке порівняння наводять Веди. Коли в тому чи іншому писанні якомусь півбогові відводять становище, здавалося б, вище за становище Верховного Бога-Особи, це покликане просто привернути увагу шанувальників до цього півбога. У «Бгаґавад-ґіті» (9.25) теж сказано, що якщо людина бажає поклонятися тому чи іншому півбогу, то Верховний Бог-Особа, перебуваючи в серці кожного, робить прив’язаність людини до цього півбога дедалі сильнішою, щоб вона могла досягнути обителі цього півбога. Йа̄нті дева-врата̄ дева̄н — поклоняючись півбогам людина може піднятися до обителей цих півбогів. Так само, поклоняючись Верховному Богові-Особі можна піднятися до духовного царства. Це не раз проголошують різні ведичні писання. Тут Саті прославляє Господа Шіву, по-перше, через власну повагу до свого чоловіка, а по-друге, тому що він справді посідає піднесене становище, набагато вище за становище звичайних живих істот, навіть Господа Брахми.
Господь Брахма визнає високе становище Господа Шіви, отож Дакша, батько Саті, теж повинен схилитися перед ним. В цьому полягала суть слів Саті. Насправді, вона прийшла не для того, щоб узяти участь у святі, хоча перед тим переконувала чоловіка, що хоче побачити своїх сестер та матір. Для неї це був лише привід, бо насправді, глибоко в серці вона сподівалася переконати свого батька, Дакшу, в тому, що його заздрість до Господа Шіви безглузда. Це була головна ціль її відвідин батькового дому. Коли її не вдалося переконати свого батька, вона покинула тіло, яке він її дав, про що йдеться в дальших віршах.
धर्मावितर्यसृणिभिर्नृभिरस्यमाने ।
छिन्द्यात्प्रसह्य रुशतीमसतीं प्रभुश्चे-
ज्जिह्वामसूनपि ततो विसृजेत्स धर्म: ॥ १७ ॥
дгарма̄вітарй аср̣н̣ібгір нр̣бгір асйама̄не
чгіндйа̄т прасахйа руш́атім асатім̇ прабгуш́ чедж
джіхва̄м асӯн апі тато віср̣джет са дгармах̣
Саті доводить, що людина, яка очорнює великих осіб, належить до найниціших створінь. Але Дакша міг повернути той самий арґумент на свою користь, сказавши, що він праджапаті, повелитель численних створінь і один з набільших володарів, що стоять біля керма всесвіту, тому Саті повинна визнати його високе становище і взяти до уваги його достоїнства, замість ганити його. Саті могла відповісти на це, сказавши, що вона не ганить Дакшу, вона захищає Господа Шіву. Якби вона могла, вона повина була б відрізати Дакші язика за те, що він ганив Господа Шіву. Іншими словами, того, хто ганить Господа Шіву, захисника релігії, треба було б негайно вбити, а вбивши його, накласти на себе руки саму. Так треба чинити в таких випадках. Але Дакша доводився Саті батьком, і тому вона вирішила не вбивати його, а накласти руки на себе, щоб змити з себе тяжкий гріх, якого вона припустилася слухаючи образи на адресу Господа Шіви. Цей вірш «Шрімад-Бгаґаватам» вчить, що в жодному разі не можна терпляче ставитися до того, хто ганить чи очорнює велику людину. Той, хто належить до брахманів, не повинен чинити самогубства, бо тим самим він вчинив би гріх убивства брахмани, але йому треба негайно піти геть з того місця або затулити вуха, щоб не слухати блюзнірства. Той, хто належить до кшатрій, посідає потрібну силу, щоб покарати кого завгодно, тому кшатрія повинен відразу ж відрізати блюзніру язик і вбити його. Але ті, хто належить до вайшій та шудр, повинні відразу ж покинути тіло. Саті вирішила покинути тіло, тому що зараховувала себе до вайшій та шудр. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (9.32), стрійо ваіш́йа̄с татга̄ ш́ӯдра̄х̣ — жінки, робітники й торговці перебувають на одному рівні. А що вайш’ям та шудрам писання вказують негайно покинути тіло, якщо вони чують блюзнірство на адресу такої піднесеної особи, як Господь Шіва, то вона вирішала позбавити себе життя.
न धारयिष्ये शितिकण्ठगर्हिण: ।
जग्धस्य मोहाद्धि विशुद्धिमन्धसो
जुगुप्सितस्योद्धरणं प्रचक्षते ॥ १८ ॥
на дга̄райішйе ш́іті-кан̣т̣га-ґархін̣ах̣
джаґдгасйа моха̄д дгі віш́уддгім андгасо
джуґупсітасйоддгаран̣ам̇ прачакшате
Саті — це уособлення зовнішньої енерґії Господа, і тому вона має достатню силу, щоб знищити цілі всесвіти, разом з багатьма Дакшами. Однак, щоб ніхто не звинуватив її чоловіка в тому, що він, сам нижчий від Дакші, підмовив свою дружину, Саті, вбити його, вона вирішила позбавити себе життя.
स्व एव लोके रमतो महामुने: ।
यथा गतिर्देवमनुष्ययो: पृथक्
स्व एव धर्मे न परं क्षिपेत्स्थित: ॥ १९ ॥
сва ева локе рамато маха̄-мунех̣
йатга̄ ґатір дева-манушйайох̣ пр̣тгак
сва ева дгарме на парам̇ кшіпет стгітах̣
Поведінка найпіднесеніших трансценденталістів може скидатися на поведінку найниціших зумовлених душ. Піднесені трансценденталісти можуть переступати через усі ведичні приписи, як півбоги, що мандрують космосом, пролітають над усіма джунґлями та скелями, що вкривають земну поверхню, тоді як звичайна людина, яка літати не може, мусить рахуватися з усіма цими перепонами. Хоча любий для всіх Господь Шіва, здавалося б, не дотирмується ведичних приписів, цей переступ ніяк не впливає на нього, однак звичайна людина, яка хоче імітувати Господа Шіву, припускається помилки. Звичайна людина повинна дотримуватися всіх ведичних приписів, яких немає потреби дотримуватися особі на трансцендентному рівні. Дакша прискіпувався до Господа Шіви через те, що той не дотримувався строго всіх ведичних приписів, але Саті проголошує, що Господь Шіва не має потреби цих правил. Як кажуть, тому, хто має силу сонця чи вогню, немає потреби думати про чистоту й бруд. Сонце на силі зробити бездоганно чистим навіть дуже брудне місце, опинившись в якому, будь-яка звичайна істота оскверниться. Господа Шіву імітувати не можна, замість того треба старанно виконувати свої власні обов’язки. Велику особу, як оце Господь Шіви, ніколи не слід ганити.
वेदे विविच्योभयलिङ्गमाश्रितम् ।
विरोधि तद्यौगपदैककर्तरि
द्वयं तथा ब्रह्मणि कर्म नर्च्छति ॥ २० ॥
веде вівічйобгайа-лін̇ґам а̄ш́рітам
віродгі тад йауґападаіка-картарі
двайам̇ татга̄ брахман̣і карма нарччгаті
Ведичні вказівки влаштовано таким чином, щоб зумовлена душа, яка прийшла в матеріальний світ насолоджуватися, могла за їхньою допомогою отримати бажану насолоду, але вкінці розвинути відреченість від матеріальної насолоди і стати гідною піднятися на трансцендентний рівень. Чотири суспільних стани: брахмачар’я, ґріхастга, ванапрастга і санн’яса — поступово виховують людину, допомагаючи їй піднятися на рівень трансцендентного життя. Дії і вбрання ґріхастги, сімейної людини, відрізняються від дій та одягу санн’ясі, що зрікся світу. Санн’ясі не повинен діяти, як сімейна людина, а сімейна людина не повинна діяти як санн’ясі. Однак той, хто досягнув трансцендентного рівня, стоїть понад цими обома категоріями людей: тими, хто виконує матеріальну діяльність, і тими, хто зрікся матеріальної діяльності. Господь Шіва перебуває на трансцендентному рівні, тому що, як уже сказано перед цим, він завжди занурений в думки про Господа Ва̄судеву в своєму серці. Отож йому не підходить ні діяльність ґріхастги, ні діяльність зреченика-санн’ясі. Він перебуває на рівні парамахамси, найвищому рівні досконалості. Трансцендентне становище, в якому перебуває Господь Шіва, описано в «Бгаґавад-ґіті» (2.52-53). Там сказано, що той, хто цілковито присвячує себе на трансцендентне служіння Господу, діючи без корисливого бажання насолодитися плодами своїх дій, досягає трансцендентного рівня. На цьому рівні він уже не зобов’язаний дотримуватися ведичних заповідей чи всіляких наведених у Ведах правил. Коли людина піднімається над ведичними ритуальними приписами, що вчать, як досягнути всіляких матеріальних спокус, і коли вона повністю занурюється в трансцендентні думки, тобто в думки про Верховного Бога-Особу, пов’язані з відданим служінням Йому, тоді вона досягає рівня буддгі-йоґи, чи самадгі, екстазу. Того, хто досягнув цього рівня, не стосуються ні ті ведичні приписи, які керують діяльністю, скерованою на матеріальну насолоду, ні ті, які вчать відреченості.
या यज्ञशालासु न धूमवर्त्मभि: ।
तदन्नतृप्तैरसुभृद्भिरीडिता
अव्यक्तलिङ्गा अवधूतसेविता: ॥ २१ ॥
йа̄ йаджн̃а-ш́а̄ла̄су на дгӯма-вартмабгіх̣
тад-анна-тр̣птаір асу-бгр̣дбгір ід̣іта̄
авйакта-лін̇ґа̄ авадгӯта-севіта̄х̣
Батько Саті вважав, що він посідає дуже шановане становище й володіє великими багатствами, а свою дочку видав заміж за особу, не лише бідну, але й зовсім невиховану. Її батько міг думати, що, хоча вона цнотлива дружина, щиро вірна своєму чоловікові, чоловік її живе в злиднях. Спростовуючи такі думки, Саті пояснила, що багатства її чоловіка не можуть осягнути своїм розумом матеріалісти на кшталт Дакші та його прибічників-підлабузників, занурених у корисливу діяльність. Її чоловік перебував на іншому рівні. Він володів усіма багатствами, але не любив хизуватися ними. Тому такі багатства називають ав’якта, тобто непроявленими. Однак, коли постає потреба, просто побажавши, Господь Шіва може явити дивовижні багатства. Незабаром так і станеться, і цей вірш провіщає це. Такими багатствами, які посідає Господь Шіва, насолоджуються тільки ті, хто відрікся від матеріального і розвинув любов до Бога. Їх не досягнути людям, які хизуються вмінням задовольняти матеріальні чуття. Такі багатства посідають лише великі віддані, як оце Кумари, Нарада чи Господь Шіва, і ніхто інший.
Цей вірш засуджує прихильників ведичних ритуалів, називаючи їх дгӯма-вартмабгіх̣, тими, хто харчується рештками жертовних підношень. Існує два різновиди жертовної їжі. Один — це рештки підношень з корисливих ритуалістичних жертвопринесень, а другий — це їжа, піднесена Господу Вішну, найліпша їжа, яка існує. Хоча в усіх випадках головне Божество на жертовнику — це Вішну, виконавці корисливих ритуалів прагнуть задовольнити тих чи інших півбогів з метою отримати за це якусь матеріальну вигоду. Однак справжнє жертвопринесення призначене задовольнити Господа Вішну, і рештки підношень з такого жертвопринесення допомагають проґресувати у відданому служінні. Той, хто приносить жертви не для задоволення Вішну, проґресує дуже повільно, тому тут засуджено цей шлях. Вішванатга Чакраварті порівнює прихильників ритуалів до ворон, що з захопленням смакують викинуті на смітник недоїдки. Цим віршем Саті теж засуджує всіх брахманів, присутніх на жертвопринесенні.
Розумів цар Дакша та його підлабузники становище Господа Шіви чи ні, Саті хотіла запевнити батька, що він не повинен вважати її чоловіка за злидаря. Саті, як вірна дружина Господа Шіви, дару тим, хто йому поклоняється, всі матеріальні багатства. Це пояснено в Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам». Нерідко віддані Господа Шіви здаються багатшими за тих, хто поклоняється Господу Вішну, тому що Дурґа, чи Саті, наглядачка матеріального всесвіту, дарує відданим Господа Шіви всі матеріальні багатства, прагнучи прославити свого чоловіка. Натомість мета відданих Вішну — духовна досконалість, і нерідко вони втрачають свої матеріальні статки. Це все чудово пояснено в Десятій пісні.
देहोद्भवेनालमलं कुजन्मना ।
व्रीडा ममाभूत्कुजनप्रसङ्गत-
स्तज्जन्म धिग्यो महतामवद्यकृत् ॥ २२ ॥
деходбгавена̄лам алам̇ куджанмана̄
врід̣а̄ мама̄бгӯт куджана-прасан̇ґатас
тадж джанма дгіґ йо махата̄м авадйа-кр̣т
Господь Шіва — це найбільший відданий Господа Вішну. У писаннях сказано: ваішн̣ава̄на̄м̇ йатга̄ ш́амбгух̣ — Шамбгу, Господь Шіва, є найбільший з усіх відданих Господа Вішну. У попередньому вірші Саті пояснила, що Господь Шіва завжди перебуває на трансцендентному рівні, занурений у чистий стан васудева. Васудева — це стан, з якого з’являється на світ Крішна, Ва̄судева, отож, Господь Шіва — це найбільший відданий Господа Крішни. Саті поводить себе ідеальним чином, тому що ніхто не повинен терпіти, коли ганять Господа Вішну чи Його відданого. Саті засмучує не її зв’язок із Господом Шівою, а те, що її тіло перебуває в кревному зв’язку з тілом Дакші, що образив лотосові стопи Господа Шіви. Вона відчуває себе гідною зневаги, тому що її тіло народилося від Дакші.
दाक्षायणीत्याह यदा सुदुर्मना: ।
व्यपेतनर्मस्मितमाशु तदाऽहं
व्युत्स्रक्ष्य एतत्कुणपं त्वदङ्गजम् ॥ २३ ॥
да̄кша̄йан̣ітй а̄ха йада̄ судурмана̄х̣
вйапета-нарма-смітам а̄ш́у тада̄хам̇
вйутсракшйа етат кун̣апам̇ твад-ан̇ґаджам
Слово да̄кша̄ян̣і означає «дочка царя Дакші». Іноді під час невимушеної розмови зі своєю дружиною, Господь Шіва називав Саті «дочко царя Дакші». Але вже саме це слово нагадувало їй про її спорідненість із царем Дакшею, і їй відразу ж ставало соромно, бо Дакша був втіленою образою. Дакша був уособлення заздрості, тому що безпідставно ганив велику особу, Господа Шіву. Їй було прикро навіть чути слово да̄кша̄ян̣і, бо саме її тіло стало для неї символом блюзнірства, яке переповнювало Дакшу. А що її тіло постійно завдавало їй страждань, вона вирішила позбутися його.
इत्यध्वरे दक्षमनूद्य शत्रुहन्
क्षितावुदीचीं निषसाद शान्तवाक् ।
स्पृष्ट्वा जलं पीतदुकूलसंवृता
निमील्य दृग्योगपथं समाविशत् ॥ २४ ॥
ітй адгваре дакшам анӯдйа ш́атру-хан
кшіта̄в удічім̇ нішаса̄да ш́а̄нта-ва̄к
спр̣шт̣ва̄ джалам̇ піта-дукӯла-сам̇вр̣та̄
німілйа др̣ґ йоґа-патгам̇ сама̄віш́ат
Як відомо, коли людина бажає покинути своє тіло, вона вбирається в шафран. З цього вірша можна зрозуміти, що Саті змінила свій одяг, показуючи, що вона збирається покинути тіло, яке їй дав Дакша. Дакша був батько Саті, тому, замість того щоб вбивати Дакшу, вона вирішила, що ліпше знищити частину його тіла, яка належала їй. Отож вона вирішила покинути отримане від Дакші тіло за допомогою йоґи. Саті була дружиною Господа Шіви, відомого як Йоґешвара, найліпший серед йоґів, тому що він знає всі методи містичної йоґи, отож Саті, як можна бачити, також володіла цим мистецтвом. Вона могла навчитися йоґи або від свого чоловіка, або домі свого батька, великого царя Дакші. Досконалість йоґи полягає в тому, що вона дає змогу на своє бажання покинути своє тіло, тобто звільнитися від своєї матеріальної оболонки. Над йоґами, які досягнули досконалості, не має влади смерть, зумовлена природними законами, вони можуть покинути тіло тоді, коли забажають. Загалом йоґи насамперед досконало оволодівають вмінням керувати потоками повітря в своєму тілі, і таким чином підіймають душу до маківки голови. Тоді тіло спалахує у вогні, й вони можуть іти, куди забажають. Ця система йоґи визнає існування душі й тому відрізняється від так званих йоґічних методів, які винайшли за наших часів і до яких вдаються тільки для того, щоб керувати діяльністю клітин у тілі. Справжня йоґа визнає переселення душі з одної планети на іншу і з одного тіла в інше. В цьому випадку Саті хотіла перенести свою душу до іншого тіла чи до іншої сфери.
सोदानमुत्थाप्य च नाभिचक्रत: ।
शनैर्हृदि स्थाप्य धियोरसि स्थितं
कण्ठाद्भ्रुवोर्मध्यमनिन्दितानयत् ॥ २५ ॥
сода̄нам уттга̄пйа ча на̄бгі-чакратах̣
ш́анаір хр̣ді стга̄пйа дгійорасі стгітам̇
кан̣т̣га̄д бгрувор мадгйам аніндіта̄найат
Метод йоґи полягає в тому, щоб навчитися панувати над циркуляцією повітря через шість кругів у тілі, які називають шат-чакра. Життєве повітря піднімають з низу живота до пупа, тоді до серця, від серця до горла, від горла до міжбрів’я, а звідти до маківки голови. В цьому полягає суть практики йоґи. Перш ніж практикувати цю систему йоґи, треба опанувати сидячі пози, тому що вони допомагають виконувати дихальні вправи, що керують висхідним і нисхідним рухом повітря в тілі. Це велике мистецтво, за допомогою якого можна досягнути найвищої досконалості йоґи, але ця практика не призначена для нинішньої епохи. За цієї епохи ніхто не може досягнути досконалості в практиці такої йоґи. Щоправда, сучасні люди захоплюються практикою сидячих поз, які являють собою своєрідну гімнастику. Такі фізичні вправи допомагають поліпшити кровообіг і підтримувати своє тіло в хорошій формі, але той, хто обмежується практикою цих фізичних вправ, не може досягнути найвищої досконалості.
Метод йоґи, як описано в «Кешава-шруті», вчить опановувати рухом своєї життєвої сили й згідно з бажанням переселятися з одного тіла в інше, чи з одного місця до іншого. Іншими словами, практика йоґи призначена не для того, щоб підтримувати тіло в хорошій фізичній формі. Будь-який трансцендентний метод духовного самоусвідомлення природно допомагає підтримувати фізичне здоров’я, тому що джерело фізичної сили в тілі — це духовна душа. Щойно духовна душа покидає тіло, воно відразу ж починає розкладатися. Будь-яка духовна практика допомагає без окремих зусиль підтримувати тіло здоровим, але той, хто вважає підтримання тіла за остаточну мету йоґи, глибоко помиляється. Справжня досконалість йоґи полягає в тому, щоб підняти душу на вищий рівень чи звільнити душу від матеріального рабства. Деякі йоґи намагаються піднятися на вищі планетні системи, де рівень життя набагато вищий за рівень життя на Землі і де матеріальні вигоди, тирвалість життя та інші умови для самоусвідомлення набагато переважають те, що існує на Землі. Інші йоґи намагаються підняти свою душу до духовного світу, на духовні планети Вайкунтги. Метод бгакті-йоґи безпосередньо піднімає душу на духовні планети, де життя вічне, сповнене блаженства і знання. Тому бгакті-йоґу вважають за найвищу систему йоґи.
मुहु: समारोपितमङ्कमादरात् ।
जिहासती दक्षरुषा मनस्विनी
दधार गात्रेष्वनिलाग्निधारणाम् ॥ २६ ॥
мухух̣ сама̄ропітам ан̇кам а̄дара̄т
джіха̄саті дакша-руша̄ манасвіні
дадга̄ра ґа̄трешв аніла̄ґні-дга̄ран̣а̄м
Господа Шіву тут названо найпіднесенішим з усіх великих душ. Хоча тіло Саті народилося від Дакші, Господь Шіва ставився до неї з великою любов’ю, саджаючи її собі на коліна. Це вважають за знак великої поваги. Отож тіло Саті не було звичайним тілом, але вона вирішила покинути його, тому що своєю спорідненістю з Дакшею воно завдавало їх великих прикрощів. Суворе рішення Саті служить прикладом для всіх. Треба пильно стерегтися спілкування з людьми, які не шанують тих, хто перебуває на вищому рівні. Тому ведичні писання радять уникати товариства атеїстів та невідданих, шукаючи товариства відданих, бо спілкування з відданими дає змогу піднятися на рівень самоусвідомлення. «Шрімад-Бгаґаватам» підкреслює це знову й знову: якщо хтось хоче звільнитися від лабет матеріального існування, йому треба спілкуватися з великими душами, а якщо він хоче далі жити матеріальним життям, він може водитися з матеріалістами. Матеріалістичний спосіб життя заснований на сексі. Тому ведичні писання засуджують як прив’язаність до статевого життя, так і спілкування з тими, хто прив’язаний до сексу, тому що таке спілкування просто перешкоджатиме духовному розвитку людини. Однак спілкування з великими душами, піднесеними відданими, підніматиме людину на духовний рівень. Сатідеві вирішила покинути тіло, яке вона отримала від тіла Дакші, і перенестися в інше тіло, щоб ніщо не затьмарювало її спілкування з Господом Шівою. Як відомо, у наступному житті вона народилася як дочка Гімалаїв, Парваті, і знову вийшла заміж за Господа Шіву. Між Саті й Господом Шівою існує вічний зв’язок, який не обривається навіть тоді, коли вона міняє тіло.
जगद्गुरोश्चिन्तयती न चापरम् ।
ददर्श देहो हतकल्मष: सती
सद्य: प्रजज्वाल समाधिजाग्निना ॥ २७ ॥
джаґад-ґурош́ чінтайаті на ча̄парам
дадарш́а дехо хата-калмашах̣ саті
садйах̣ праджаджва̄ла сама̄дгіджа̄ґніна̄
Саті відразу ж зосередили думки на лотосових стопах свого чоловіка, Господа Шіви, однієї з трьох божественних осіб, які керують матеріальним світом. Просто медитуючи на його лотосові стопи вона відчула таку велику насолоду, що забула про все пов’язане з її тілом. Ця насолода була, звичайно, матеріальна, бо вона покинула своє тіло для того, щоб отримати інше тіло, яке теж було матеріальне, але цей приклад дає зрозуміти, яку насолоду може відчувати відданий, зосереджуючи всі свої думки на лотосових стопах Верховного Господа, Вішну, чи Крішни. Сама медитація на лотосові стопи Господа дарує таке трансцендентне блаженство, що людина може забути все, поза трансцендентним образом Господа. Це досконалість йоґічного самадгі,екстатичного трансу.
В цьому вірші сказано, що за допомогою своєї медитації Саті звільнилася від усієї скверни. Що це була за скверна? Скверною було її ототожнення з тілом, отриманим від Дакші, але в трансі вона забула про ці тілесні стосунки. Як вчить її приклад, коли людина повністю піднімається над усіма тілесними стосунками в матеріальному світі й просто вважає себе за вічного слугу Верховного Господа, це означає, що всі скверна її матеріальних прив’язаностей згоряє в вогні трансцендентного екстазу. Цей вогонь не мусить проявлятися зовні, бо, коли людина забуває про всі тілесні зв’язки з матеріальним світом і втверджується в розумінні свого духовного єства, вона стає вільною від усієї матеріальної скверни завдяки вогню йоґічного самадгі, чи екстазу. Це найвища досконалість йоґи. Той, хто зберігає тілесні прив’язаності до матеріального світу й видає себе за великого йоґа, просто дурить людей. У «Шрімад-Бгаґаватам» (2.4.15) сказано: йат-кіртанам̇ йат-смаран̣ам̇ — просто повторюючи святе ім’я Верховного Бога-Особи, просто пам’ятаючи лотосові стопи Крішни, просто підносячи молитви до Верховного Бога-Особи, людина відразу ж звільняється від матеріальної скверни, тілесної концепції життя, завдяки вогню екстазу. Це відбувається негайно, в одну мить.
Згідно з Шрі Джівою Ґосвамі, слова про те, що Саті покинула тіло, означають, що вона в своєму серці розірвала стосунки з Дакшею. Шрі Вішванатга Чакраварті Тгакура теж зауважує в своєму коментарі, що, Саті, панівне божество зовнішньої енерґії, покинувши тіло, не отримала духовного тіла, а просто позбулася тіла, отриманого від Дакші. Інші коментатори теж пишуть, що вона відразу ж перенесла себе в лоно Менаки, своєї майбутньої матері. Вона покинула тіло, яке отримала від Дакші, й негайно перенесла себе в інше, ліпше тіло, але це не означає, що вона отримала духовне тіло.
हाहेति वाद: सुमहानजायत ।
हन्त प्रिया दैवतमस्य देवी
जहावसून् केन सती प्रकोपिता ॥ २८ ॥
ха̄ хеті ва̄дах̣ сумаха̄н аджа̄йата
ханта прійа̄ даіватамасйа деві
джаха̄в асӯн кена саті пракопіта̄
Усім всесвітом прокотився голосний зойк, що виривався з грудей півбогів на різних планетах, бо Саті була дочкою Дакші, найбільшого з царів, і дружиною Господа Шіви, найбільшого з півбогів. Чому вона так розгнівалася, що вирішила покинути тіло? Вона була дочка одної великої особи і дружина іншої великої особи, вона мала все, чого можна було побажати, однак, незадоволена, вона покинула своє тіло. Це, безперечно, всіх приголомшило. Повного задоволення не отримує навіть той, хто володіє найбільшими матеріальними багатствами. Не було такої речі, яку Саті не могла б отримати від свого батька чи від свого чоловіка, найбільшого з півбогів, але, все одно, з певних причин вона була незадоволена. Тому «Шрімад-Бгаґаватам» (1.2.6) пояснює, що людина повинна знайти істинне задоволення (йайа̄тма̄ супрасідаті), але атма, тобто тіло, розум і душа, знаходять цілковите вдоволення тільки тоді, коли людина з відданістю служить Абсолютній Істині. Са ваі пум̇са̄м̇ паро дгармо йато бгактір адгокшадже. Адгокшаджа означає Абсолютна Істина. Якщо людина розвинула в собі непохитну любов до трансцендентного Верховного Бога-Особи, вона відчуває цілковите задоволення, а якщо ні, їй не знайти задоволення ні в матеріальному світі, ні деінде.
प्रजापतेर्यस्य चराचरं प्रजा: ।
जहावसून् यद्विमतात्मजा सती
मनस्विनी मानमभीक्ष्णमर्हति ॥ २९ ॥
праджа̄патер йасйа чара̄чарам̇ праджа̄х̣
джаха̄в асӯн йад-вімата̄тмаджа̄ саті
манасвіні ма̄нам абгікшн̣ам архаті
Варто відзначити в цьому вірші слово ана̄тмйа. А̄тмйа означає «життя душі», отож, як вказує це слово, хоча Дакша і здавався живим, насправді він був мерцем, бо інакше як він міг зневажити Саті, свою рідну дочку? Обов’язок Дакші полягав у тому, щоб піклуватися про добробут всіх живих істот, адже він посідав становище праджапаті, правителя всіх живих створінь. Тому як він міг зневажити свою рідну дочку, найпіднесенішу і найцнотливішу жінку, велику душу, що була гідна найбільшої шани від свого батька? Смерть Саті, яка наклала на себе руки через образу з боку свого батька, Дакші, приголомшила всіх великих півбогів усесвіту.
लोकेऽपकीर्तिं महतीमवाप्स्यति ।
यदङ्गजां स्वां पुरुषद्विडुद्यतां
न प्रत्यषेधन्मृतयेऽपराधत: ॥ ३० ॥
локе ’пакіртім̇ махатім ава̄псйаті
йад-ан̇ґаджа̄м̇ сва̄м̇ пуруша-двід̣ удйата̄м̇
на пратйашедган мр̣тайе ’пара̄дгатах̣
У цьому вірші сказано, що серце Дакші дуже жорстке і тому він не гідний бути брахманою. Деякі коментатори вказують, що слово брахма-дгрук означає брахма-бандгу, тобто приятель брахманів. Того, хто народився в родині брахманів, але хто не має брахманічних якостей, називають брахма-бандгу. Брахмани мають зазвичай дуже м’яке серце і наділені великою терплячістю, тому що вони вміють панувати над чуттями й розумом. Дакша, однак, не мав і крихти стриманості. Просто через те, що його зять, Господь Шіва, не підвівся на знак формальної поваги, Дакша впав у такий гнів, що бездушно дозволив померти своїй улюбленій дочці. Саті доклала всіх зусиль, щоб загладити непорозуміння між зятем і тестем, прийшовши до батькового дому без ніякого запрошення. Дакші слід було тоді привітати її й забути про колишнє непорозуміння. Але він виявився таким жорстокосердим, що його не годиться називати арієм чи брахманою. Тому ганьба його й донині розходиться всім світом. Дакша означає «вмілий», і це ім’я він заслужив своїм умінням зачинати сотні й тисячі дітей. Серце людей, надто прив’язаних до сексу чи матеріалістичних, стає таким твердим, що вони скоріше готові погодитися на смерть своїх дітей, ніж бодай трішки приборкати свою гординю.
दक्षं तत्पार्षदा हन्तुमुदतिष्ठन्नुदायुधा: ॥ ३१ ॥
др̣шт̣ва̄су-тйа̄ґам адбгутам
дакшам̇ тат-па̄ршада̄ хантум
удатішт̣ганн уда̄йудга̄х̣
Слуги Господа Шіви пішли разом з Саті, щоб захищати її від усіх небезпек, але коли їм не вдалося захистити дружину свого повелителя, вони вирішили померти за неї, але перед смертю вони хотіли вбити Дакшу. Обов’язок слуги — захищати свого повелителя, а коли їм не вдається його врятувати, тоді їхній обов’язок — померти.
यज्ञघ्नघ्नेन यजुषा दक्षिणाग्नौ जुहाव ह ॥ ३२ ॥
ніш́а̄мйа бгаґава̄н бгр̣ґух̣
йаджн̃а-ґгна-ґгнена йаджуша̄
дакшін̣а̄ґнау джуха̄ва ха
Ось іще один приклад сили ведичних гімнів, чиї звуки здатні робити дивовижні речі. Нині, за епохи Калі, неможливо знайти вмілих читців мантр, тому всі рекомендовані у Ведах жертвопринесення за цієї епохи заборонені. Єдине жертвопринесення, рекомендоване для цієї епохи — це повторення мантри Харе Крішна, тому що за цих днів неможливо навіть зібрати потрібні для жертвопринесення кошти, не кажучи вже за те, щоб знайти досвідчених брахманів, які вміють досконало читати мантри.
ऋभवो नाम तपसा सोमं प्राप्ता: सहस्रश: ॥ ३३ ॥
дева̄ утпетур оджаса̄
р̣бгаво на̄ма тапаса̄
сомам̇ пра̄пта̄х̣ сахасраш́ах̣
Тут сказано, що коли жрець зробив узливання у вогонь і прочитав гімни з «Яджур Веди», з’явилися тисячі півбогів, відомих як Рібгу. Брахмани, як оце Бгріґу Муні, володіли такою силою що могли створити могутніх півбогів, просто повторивши певні ведичні мантри. Ті самі ведичні мантри можна знайти й нині, але вмілих читців цих мантр уже немає. Повторюючи ведичні мантри, або мантру ґаятрі, чи ріґ-мантри, можна виконати будь-яке бажання. Господь Чайтан’я вчить, що за нинішньої епохи Калі треба повторювати мантру Харе Крішна, щоб досягнути повної досконалості.
हन्यमाना दिशो भेजुरुशद्भिर्ब्रह्मतेजसा ॥ ३४ ॥
праматга̄х̣ саха-ґухйака̄х̣
ханйама̄на̄ діш́о бгеджур
уш́адбгір брахма-теджаса̄
Треба звернути увагу на вжите в цьому вірші слово брахма-теджаса̄. За тих днів брахмани посідали таку могутність, що, просто побажавши чогось і прочитавши ведичні мантри, могли вершити дивовижні речі. Проте за цієї епохи занепаду таких брахманів немає. Згідно з вченням панчаратріки, за нині все населення складається з шудр, тому що люди втратили брахманічну культуру. Але якщо людина виявляє розуміння науки свідомості Крішни, згідно з приписами вайшнавських смріті її слід вважати за кандидата на брахману. Такій людині треба дати всі можливості, щоб вона досягнула найвищої досконалості. Найбільший дар Господа Чайтан’ї полягає в тому, що за цієї епохи занепаду кожен може досягнути найвищої досконалості життя просто оспівуючи й повторюючи Харе Крішна. Повторення Харе Крішна може дарувати плоди практики всіх інших методів самоусвідомлення.