ГЛАВА ТРЕТЯ: Розмова між Господом Шівою та Саті

Попередня глава дає відповідь на Відурине запитання щодо причини ворожнечі між Господом Шівою й Дакшею. Крім того, Відура запитував, чому ворожнеча між Дакшею і його зятем примусила Саті накласти на себе руки. Головною причиною смерті Саті стало ще одне жертвопринесення, яке влаштував її батько, Дакша, навіть не запросивши на нього Господа Шіву. Хоча кожне жертвопринесення призначене задовольнити Верховного Бога-Особу, Вішну, загалом, коли влаштовують жертвопринесення, запрошують також усіх півбогів, і насамперед Господа Брахму й Господа Шіву разом з іншими головними півбогами, як оце Індра і Чандра. Ці півбоги теж беруть участь у жертвопринесенні. Сказано, що жертвопринесення, у якому не взяли участі всі півбоги, незавершене. Але через незлагоду між тестем і зятем, Дакша, почавши нову яґ’ю, не запросив на неї Господа Шіву. Дакша був головний прародитель живих істот, наділений цією відповідальністю від Господа Брахми, і він був сином Брахми, тому, посідаючи таке високе становище, він був дуже гордий.

Хоча Дакша заздрив Господу Шіві й відчував злобу до нього, його поставили на чолі всіх праджапаті. Це стало причиною його бундючності. Коли людина починає чванитися своїми матеріальними статками, вона здатна на будь-який згубний вчинок. Дакшею рухала його пиха, і про це йдеться в даній главі.

У Ведах сказано, що перед тим, як влаштовувати жертвопринесення бріхаспаті-сава, треба провести жертвопринесення ваджапея. Однак проводячи ці жертвопринесення, Дакша знехтував великих відданих, як оце Господь Шіва. Згідно з ведичними писаннями, півбоги можуть брати участь у яґ’ях і отримувати частку дарів, але Дакша хотів не бажав запрошувати всіх півбогів. Усі жертвопринесення призначені для задоволення Господа Вішну, але коли мова йде про Господа Вішну, то мають на увазі також усіх Його відданих. Брахма, Господь Шіва та інші півбоги    —    це покірні слуги Господа Вішну, тому Господь Вішну ніколи не буде задоволений, якщо ми будемо зневажати їх. Але Дакша, пишаючись своєю могутністю, хотів обійтися без участі Господа Брахми й Господа Шіви в своєму жертвопринесенні, вважаючи, що, коли він задовольняє Вішну, Його послідовників задовольняти не потрібно. Але це неправильно. Вішну воліє, щоб ми спочатку задовольнили Його слуг. Господь Крішна каже: мад-бгакта-пӯджа̄бгйадгіка̄    —    «Поклоніння Моїм відданим стоїть вище за поклоніння Мені» (Бгаґ. 11.19.21). Так само в «Шіва Пурані» сказано, що найліпша форма поклоніння    —    це приносити дари Вішну, але ще ліпше за це поклонятися Крішниним відданим. Отож Дакша помилився, вирішивши знехтувати Господа Шіву під час свого жертвопринесення.

Будь-яка свято, як оце весілля, жертвопринесення чи церемонія пуджі, стає урочистішим, коли присутні на ньому заміжні жінки прикрашають себе з цього приводу коштовними оздобами та косметикою і вбираються у вишуканий одяг. Це все додає церемонії святковості. На величезне жертвопринесення бріхаспаті-сава прийшло багато жінок разом зі своїми чоловіками    —    деварші, півбогами і раджарші. У цьому вірші зазначено, що вони прийшли разом з чоловіками, бо коли жінка гарно прикрашається, це поліпшує настрій її чоловіка. Прикраси і святкове вбрання жінок півбогів та мудреців разом з радісним настроєм самих півбогів та мудреців створювали на жертвопринесенні чудову атмосферу.

Можна зрозуміти, що обитель Господа Шіви розміщена не на цій планеті, бо інакше як би змогла Саті побачити повітряні кораблі, що зліталися звідусіль до цієї планети, і почути розмови небожителів на цих кораблях, що обговорювали величезне жертвопринесення Дакші? Саті названо в цьому вірші іменем Дакшаяні, бо вона дочка Дакші. Слова упадева-вара в цьому вірші вказують на нижчих півбогів, як оце ґандгарви, кіннари та ураґи, що не зовсім рівні півбогам і перебувають на проміжному рівні між півбогами і людьми. Вони теж летіли на повітряних кораблях. Слово сва-нілайа̄бгйа̄ш́е означає, що вони пролітали зовсім поряд з оселею Саті. Цей вірш гарно змальовує одяг і зовнішність дружин небожителів. Їхні рухливі очі виблискували, їхні сережки та інші оздоби мерехтіли й мінилися на світлі, вони були вбрані у найдобірніший одяг, і в кожної на грудях висіло намисто з особливим медальйоном. Всі жінки летіли разом зі своїми чоловіками. Отож вони так чудово виглядали, що Саті, Дакшаяні, загорілася бажанням вдягнутися так само й теж вирушити на це жертвопринесення разом зі своїм чоловіком. Це природна схильність кожної жінки.

Саті знала про напружені стосунки між її батьком та її чоловіком, але все одно дала зрозуміти своєму чоловікові, що їй теж хочеться піти на це жертвопринесення, яке проводять в домі її батька і на яке збираються численні півбоги. Але їй не годилося звірятися зі своїм бажанням відкрито, і тому вона сказала чоловікові, що, якщо він хоче туди піти, вона пішла би разом з ним. Іншими словами, вона дуже м’яко відкрила своє бажання чоловікові.

Жінкам від природи властиве бажання прикрашати себе коштовними оздобами, гарно вбиратися і разом з чоловіком брати участь у всіляких урочистих зустрічах та святкових церемоніях, де вони можуть побачитися з друзями та родичами. Так вони насолоджуються життям. Тому на санскриті жінка називається стрі, що означає «та, хто поширює поле матеріальних насолод». Чоловік і жінка в матеріальному світі відчувають взаємний потяг. Це природа зумовленого життя. Чоловік приваблюється до жінки, і тоді коло його матеріальної діяльності зростає    —    йому доводиться дбати про дім, гроші, дітей, зв’язки тощо, і таким чином він, замість зводити своїм матеріальні потреби до мінімуму, заплутується в сітях матеріальної насолоди. Однак Господь Шіва поводиться зовсім інакше, тому його й називають Шівою. Його не принаджують матеріальні насолоди, дарма що його дружина, Саті,    —    дочка одного з наймогутніших людей у всесвіті, яка вийшла за нього заміж на прохання Брахми. Господь Шіва був стриманий у своїх бажаннях, але Саті, як жінка, дочка царя, прагнула насолоди. Вона хотіла піти до дому свого батька, як туди приходили її інші сестри, побачитися з ними і порозважатися в їхньому товаристві. Тут вона сама зазначає, що їй хотілося б надягнути прикраси, які подарував їй батько. Вона не сказала, що хоче надягнути прикраси, які подарував їй чоловік, бо її чоловік був байдужим до таких речей. Він не знався на жіночих прикрасах і світських зустрічах, бо завжди був занурений в екстаз, думаючи про Верховного Бога-Особу. За ведичним звичаєм під час весілля за дочкою дають щедрий посаг. Саті теж отримала від батька посаг, до якого входили й прикраси. За звичаєм чоловік теж дарує дружині якісь прикраси, але тут особливо зазначено, що її чоловік не міг нічого дати їй, тому що з матеріального погляду був майже злидарем. Отож вона хотіла надягнути прикраси, які подарував їй батько. Саті пощастило, що Господь Шіва не забрав у неї прикрас і не виміняв їх на ґанджу, бо люди, які, імітуючи Господа Шіву, курять ґанджу, пускають за вітром усе господарство; вони забирають всі статки своїх дружин і переводять їх на цигарки, наркотики й таке інше.

Як уже сказано раніше, незгода між тестем і зятем тривала досить давно, і тому Саті вже давно не відвідувала батькової оселі. Тому їй дуже хотілося сходити туди, тим більше, що з нагоди жертвопринесення там мали бути її сестри з чоловіками і її тітки. Як і кожній жінці, їй хотілося вбратися не гірше за сестер й піти туди разом з чоловіком. Звичайно ж, Саті не хотілося йти туди самій.

Дакшаяні, Саті, чудово знала, що її чоловіка, Господа Шіву, не дуже цікавить блиск матеріального світу, породжений із взаємодії трьох ґун природи. Тому вона назвала свого чоловіка іменем аджа, яким називають того, хто став трансцендентним до народження і смерті чи хто усвідомив своє вічне становище. Вона сказала: «Ти пізнав себе, і тому ти вільний від ілюзії, яка примушує людину вважати за реальність це спотворене відображення, матеріальний проявлений космос. Ти вже піднявся над прив’язаністю до суспільного життя і над уявленнями про те, що хтось твій батько, хтось мати, хтось сестра, тому що ці всі стосунки ілюзорні. Але я нещасна жінка, і тому не маю такого глибокого трансцендентного розуміння. Тому це все природно здається мені реальністю». Тільки люди слабших розумових здібностей вважають це спотворене відображення духовного світу за щось реальне. Ті, хто перебуває під впливом чарів зовнішньої енерґії, вважають цей космічний прояв за дійсність, але особи, які досягнули високого рівня духовного розуміння, знають, що це ілюзія. Дійсність існує деінде    —    в духовному світі. «Але що стосується мене,    —    каже Саті,    —    я не дуже знаюся на самоусвідомленні. Я нещасна, бо не знаю істини. Я люблю місце, де я народилася, і хочу побачити його». Людей, прив’язані до місця свого народження, до свого тіла та інших речей, які «Бгаґаватам» ставить в один ряд із цими, вважають не набагато розвиненішими за віслюків чи корів. Саті, можливо, чула це вже багато разів від свого чоловіка, але бувши жінкою, чи йошіт, вона все одно відчувала сильну прив’язаність до цих дорогих їй матеріальних об’єктів. Слово йошіт означає «об’єкт насолоди». Тому жінку називають йошіт. Правила духовного життя завжди обмежують спілкування з йошіт, тому що той, хто перетворюється на ляльку в руках йошіт, повністю зупиняється у своєму духовному розвитку. У писаннях сказано: «Чоловіки, подібні до іграшки в руках жінки (йошіт-крід̣а̄-мр̣ґешу), не можуть наблизитися до духовного знання».

Саті в цьому вірші називає Господа Шіву іменем абгава, що означає «той, хто ніколи не народжується», хоча його частіше називають бгава, тобто «народжений». Рудра, Господь Шіва, з’являється на світ з-поміж очей Брахми, що його називають Сваямбгу, бо він народився не від людини чи якоїсь іншого матеріального створіння, а з’явився просто на лотосі, який виріс із живота Вішну. Коли Шіву називають іменем абгава, це ім’я можна витлумачити як «той, хто ніколи не відчуває матеріальних страждань». Саті звертає чоловікову увагу на те, що на жертвопринесення збираються навіть ті, хто не має ніяких кревних зв’язків з її батьком, тому що вже казати за неї, так тісно з ним пов’язану. Саті називає тут Господа Шіву синьошиїм. Господь Шіва випив океан отрути й затримав його в себе в горлі, не ковтаючи й не дозволяючи їй опуститися до шлунку, і через це його шия посиніла. Відтоді його називають Нілакантгою, чи синьошиїм. Господь Шіва випив океан, турбуючись про добробут інших істот. Коли півбоги й демони збивали океан, спочатку з океан пішла отрута, отож Господь Шіва, турбуючись, щоб утворений океан отрути не зашкодив менш могутнім за нього істотам, весь його випив. Іншими словами, він був спроможний випити таку величезну кількість отрути задля добра інших істот, отож тепер, клои власна дружина особисто прохала його піти до дому її батька, навіть якщо йому цього не хотілося, він повинен був зробити це зі своєї великої доброти.

Коли Господь Шіва почув від дружини про Дакшу, внаслідок природної психологічної реакції він одразу ж згадав грубі слова, якими Дакша обсипав його в зібранні вершителів доль усесвіту. Згадка про ці слова була неприємною для його серця, хоча, бажаючи потішити свою дружину, він усміхнувся. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що у звільненої особи розум завжди врівноважений, чи до неї приходить матеріальне страждання чи матеріальне щастя. У світлі цих слів «Бгаґавад-ґіти» може виникнути запитання: як це звільнену особу такого рівня, Самого Господа Шіву, могли засмутити слова Дакші. Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура пояснює відповідь на це запитання. Господь Шіва    —    це атмарама, особа, що перебуває на рівні досконалого самоусвідомлення, але як втілення Господа, яке керує матеріальною ґуною невігластва, тамо-ґуною, він іноді відчуває радість і страждання матеріального світу. Радість і страждання матеріального світу відрізняються від цих почуттів у духовному світі тим, що в духовному світі обидва почуття мають абсолютну природу. В абсолютному світі теж можна відчувати смуток, але там навіть так зване страждання сповнене блаженства. Наприклад, якось мати Яшода вирішила покарати Господа Крішну, коли Він був маленький, і Він розплакався. Але незважаючи на те, що в Нього з очей текли сльози, це не слід вважати за прояв ґуни невігластва, бо вся ця розвага була сповнена трансцендентної насолоди. Під час Своїх сповнених розмаїття розваг Крішна іноді, здавалося б, засмучував ґопі, однак насправді їхні стосунки були пронизані трансцендентним блаженством. В цьому полягає відмінність між матеріальним і духовним світами. Духовний світ, де все за своєю природою чисте, спотворено відображається в матеріальному світі. У духовному світі все абсолютне, і тому в духовному розмаїтті почуттів, що виглядають як насолода і страждання, немає нічого іншого, крім вічного блаженства. Натомість у матеріальному світі все забруднене ґунами матеріальної природи, і тому в ньому існують почуття насолоди і страждання. Господь Шіва, хоча й перебуває на рівні досконалого самоусвідомлення, керує матеріальною ґуною невігластва, і тому слова Дакші завдали йому прикрості.

Господь Шіва передбачав, що коли Саті прийде до свого батька, Дакші, той, ототожнюючи себе з тілом і через це дуже чванливий, розсердиться. Хоча вона нічим не завинила й ні в чому не згрішила, Дакша буде безжальним і виллє на неї свій гнів. Господь Шіва попередив її, що її батько чваниться своїми матеріальними статками, і тому впаде в гнів, а для неї це буде нестерпно. Тому їй ліпше було не йти до нього. Господь Шіва знав, про що говорив, бо, незважаючи на його невинність, Дакша вже колись грубо обсипав його прокльонами.

Хтось може сказати, що Дакша був дуже освічений, багатий та аскетичний і мав дуже славетне походження, тому як він міг безпідставно розгніватися на когось? Відповідаючи на ці арґументи, Господь Шіва зазначає, що, коли людина чваниться хорошою освітою, славетним походженням і багатством, ці достоїнства ідуть їй на шкоду. Молоко    —    це чудова їжа, але коли до нього доторкається зла змія, воно стає отруйне. Так само, такі матеріальні достоїнства, як освіта, багатство, врода й хороше походження,    —    це дуже цінні якості, але коли вони прикрашають злобивих людей, вони не приносять нічого, крім зла. Чанак’я Пандіт наводить ще один приклад, кажучи, що змія з самоцвітом на голові залишається дуже небезпечною істотою, тому що не перестає бути змією. Змія від природи відчуває злобу до іншхи живих істот, навіть якщо вони не зробили їй ніякої шкоди. Змія кусає інших створінь не тільки через те, що ті щось зробили їй. Кусати невинних створінь    —    це природа змії. Так само, хоча Дакшу прикрашали численні достоїнства, його чванливість і злоба оскверняла усі ці якості.

Отже, іноді людині, яка намагається розвивати в собі духовну свідомість, чи свідомість Крішни, шкідливо володіти матеріальними статками чи достоїнствами. Кунтідеві, підносячи молитви Господу Крішні, назвала Його акінчана-ґочара    —    «той, до кого легко звернутися людям, позбавленим матеріальних статків». Брак матеріальних багатств і достоїнств допомагає людині розвиватися у свідомості Крішни. Щоправда, якщо люидна усвідомлює свої вічні стосунки з Верховним Богом-Особою, вона може використовувати свої матеріальні достоїнства, як-от хороша освіта, врода і шляхетне походження, на служіння Господу. Тоді такі достоїнства додають їй слави. Іншими словами, без свідомості Крішни всі матеріальні достоїнства дорівнюють нулю, але коли перед цим нулем поставити Верховну Одиницю, Єдину Верховну Істоту, відразу ж утворюється число десять. Якщо нуль не стоїть поряд із Верховною Одиницею, він завжди дорівнює нулю. Можна додати разом сто нулів, але сума залишиться нулем. Якщо не використовувати свої достоїнства в свідомості Крішни, вони можуть завдати своєму володарю великої шкоди і призвести до його падіння.

Хоч би якою ницою була людина, вона не проявляє жорстокості до своїх дітей, дружини й близьких родичів. Тигр, і той дуже лагідний зі своїми тигренятами, бо навіть у царстві звірів до своїх дитинчат ставляться з великою любов’ю. Саті була дочкою Дакші, тож, нехай який він був жорстокий і злобивий, не було ніяких підстав гадати, що він зустріне її недоброзичливо. Але в цьому вірші вжито слово анавастгіта, яке означає, що таким людям не можна довіряти. Тигр дуже ніжні зі своїх малят, але іноді, як відомо, вони поїдають їх. Підступним людям не можна довіряти, бо їхній розум дуже мінливий. Отож Господь Шіва радить Саті не йти до свого батька, бо покладатися на родинні зв’язки з такою людиною і йти до неї в гості без належного запрошення не варто.

Саті могла вирішити, незважаючи ні на що, ризикнути й піти до свого батька, думаючи, що, навіть якби він образив її своїми словами, вона могла би просто стерпіти це, як син іноді зносить докори батьків. Але Господь Шіва нагадав їй, що стерпіти жорстокі слова батька було б понад її сили. Природа людської психіки така, що вона може стерпіти біль, якого завдає ворог, бо від ворога цілком природно сподіватися зла, але коли її ранять гострі слова когось із рідних, біль від цього не перестає мучити її ні вдень, ні вночі. Іноді цей біль стає такий нестерпний, що людина вкорочує собі віку.

Господь Шіва доводив Саті, що навіть якби вона захотіла піти сама, без чоловіка, то її все одно б не привітали люб’язно, бо вона його дружина. Біда буде неминуча, навіть якщо вона вирішить піти сама. Отже, Господь Шіва непрямо прохає її не йти до батькового дому.

Цей вірш пояснює справжню причину незлагоди між Господом Шівою і Дакшею. Дакша заздрив Господу Шіві через піднесене становище Господа Шіви, що є втіленням Верховного Бога-Особи, яке відповідає за ґуну матеріальної природи, і через те, що Шіва мав прямий зв’язок із Наддушею і тому його більше поважали, садовлячи на ліпше місце, ніж Дакшу. Було також багато інших причин. Дакша пишався своїм матеріальним багатством і, тому для нього було нестерпно те, що Господь Шіва посідає вище становище. Отож гнів, який охопив Дакшу, коли Господь Шіва не встав на його появу, був лише кінцевим проявом Дакшиної заздрості. Господь Шіва завжди занурений у медитацію і завжди споглядає Наддушу, на що вказують вжиті в цьому вірші слова пӯруша-буддгі-са̄кшін̣а̄м. Особа, чий інтелект повсякчасно занурений в медитацію на Верховного Бога-Особу, дуже високе. Наслідувати її не може ніхто, а тим більше звичайна людина. Коли Дакша прийшов на місце яґ’ї, Господь Шіва перебував у медитації й міг не помітити Дакшиної появи, але Дакша скористався з цієї нагоди для того, щоб проклясти Господа Шіву, якому заздрив вже давно.

Ті, хто дійсно досягнув самоусвідомлення, бачать кожне тіло, як храм Верховного Бога-Особи, бо Верховний Бог-Особа перебуває в кожному тілі як Параматма. Шануючи когось, ми шануємо не матеріальне тіло істоти, а Верховного Господа, що в ньому присутній. Отож той, хо постійно медитує на Верховного Господа, постійно складає поклони Йому. Але Дакша не знав таких піднесених речей і думав, що поклони складають перед матеріальним тілом. Коли Господь Шіва не виявив шани до матеріального тіла Дакші, це розлютило Дакшу. Така особа нездатна піднятися на рівень самоусвідомлення, на якому перебувають Господь Шіва та подібні до нього душі, і тому її завжди переповнює заздрість. У цьому вірші наведено дуже хороший приклад. Асури, тобто демони чи безбожники, завжди заздрять Верховному Богові-Особі, вони просто прагнуть убити Його. Навіть за цих днів ми бачимо, що дехто з так званих вчених коментаторів «Бгаґавад-ґіти» заздрить Крішні. Коли Крішна каже: ман-мана̄ бгава мад-бгактах̣ (Б.-ґ. 18.65)    —    «Завжди думай про Мене, стань Моїм відданим і впокорися Мені»,    —    ці так звані вчені в своїх коментарях пишуть, що віддаватися треба не Крішні. Це прояв заздрості. Асури, тобто демони чи атеїсти, заздрять Верховному Богові-Особі, хоча для цього немає жодних причин. Замість того, щоб шанувати тих, хто досягнув самоусвідомлення, нерозумна людина, яка не може піднятися на високий рівень самоусвідомлення, заздрить їм, хоча для цього немає жодних причин.

Хтось може закинути Господу Шіві, що Дакша доводився йому тестем, тому Господь Шіва був зобов’язаний вшанувати його. Цей вірш відповідає на такий закид, пояснюючи, що наділена знанням людина, підводячись назустріч комусь і вітаючи когось поклоном, виявляє шану до Наддуші, що перебуває в серці кожного. Тому серед вайшнавів можна побачити, що, навіть коли учень кланяється духовному вчителю, той відразу ж кланяється йому у відповідь, бо вони кланяються не тілу, а Наддуші. Отож духовний вчитель теж вшановує Наддушу, що перебуває в тілі учня. Господь каже в «Шрімад-Бгаґаватам», що, виявляючи шану Його відданому, людина отримує більшу користь, ніж виявляючи шану Йому Самому. Віддані не ототожнюють себе з тілом, тому виявляти шану вайшнаві означає виявляти шану Вішну. Правила етикету вчать, що, побачивши вайшнаву, треба відразу ж поклонитися йому, віддаючи шану Наддуші в його тілі. Вайшнава вважає тіло за храм Господа Вішну. Господь Шіва, занурений у свідомість Крішни, вже поклонився Наддуші, тому він уже виявив шану Дакші, що ототожнював себе зі своїм тілом. Віддавати шану Дакшиному тілу не було потреби, тому що жоден ведичний припис цього не вимагає.

Жива істота за своєю природою чиста. Асан̇ґо хй айам̇ пурушах̣    —    у ведичних писаннях сказано, що душа завжди чиста і вільна від скверни матеріальних прив’язаностей. Душа ототожнює себе з тілом тільки через непорозуміння. Коли людина повністю розвиває свідомість Крішни, вона повертається до свого одвічного, чистого, природного становища. Цей стан існування трансцендентний щодо матеріальних якостей і тому називається шуддга-саттва. На рівні шуддга-саттви істота бере безпосередню участь у діяльності внутрішньої енерґії, і тому діяльність її матеріальної свідомості припиняється. Наприклад, коли залізо покласти у вогонь, воно нагрівається, і коли розпікається до червоного жару, воно, хоча й залишається залізом, діє як вогонь. Так само мідний дріт, по якій тече електричний струм, проявляє властивості не мідного дроту, а елекетричного струму. «Бгаґавад-ґіта» (14.26) підтверджує, що кожен, хто присвячує себе безкорисливому відданому служінню Господу, відразу ж піднімається на рівень чистого Брахмана:

Отже, описана в цьому вірші шуддга-саттва, являє собою трансцендентне становище, яке позначають терміном васудева. Васудева    —    це також ім’я відданого, що став батьком Господа Крішни. Цей вірш пояснює, що чистий стан свідомості називають терміном васудева, бо за цього стану людині являє Себе без ніяких запон Верховний Бог-Особа, Ва̄судева. Щоб виконувати безкорисливе віддане слуіжння, треба дотримуватися приписів відданого служіння, не прагнучи досягнути кармічною діяльністю чи умоглядними роздумами якогось матеріального зиску.

У чистому відданому служінні людина просто служить Верховному Богові-Особі, вважаючи це за свій обов’язок, не керуючись в цьому жодними сторонніми мотивами й не зупиняючись перед жодними матеріальними обставинами. Цей стан називається шуддга-саттва, чи васудева, бо на цьому рівні в серці відданого являє Себе Верховна Особа, Крішна. Шріла Джіва Ґосвамі чудово описав цей стан васудеви, чи шуддга-саттви, у своїій «Бгаґават-сандарбзі». Він пояснює, що до імені духовного вчителя додають слова ашоттара-шата (сто вісім), щоб показати, що він перебуває на рівні шуддга-саттви, в трансцендентному стані васудеви. Слово васудева має також інші значення. Наприклад, васудева означає «всюдисущий» чи «всепронизуючий». Сонце теж називають васудева-ш́абдітам. Слово васудева може мати багато значень, але яке ми значення не візьмемо, похідне від нього слово Ва̄судева є ім’ям всюдисущого чи розташованого в одному місці Верховного Бога-Особи. У «Бгаґавад-ґіті» (7.19) теж сказано: ва̄судевах̣ сарвам іті. Справді набути знання означає пізнати Ва̄судеву, Верховного Бога-Особу, і віддатися Йому. Стан васудева    —    це основа, на якій Ва̄судева, Верховний Бог-Особа, являє Себе. Коли людина звільняється від матеріальної скверни і втверджується у чистій свідомості Крішни, тобто в стані васудеви, їй являється Ва̄судева, Верховна Особа. Цей стан називають також кайвал’я («чиста свідомість»). Джн̃а̄нам̇ са̄ттвікам̇ каівалйам    —    той, хто набув чистого, трансцендентного знання, перебуває в стані кайвал’ї. Отже, васудева теж означає кайвал’я, хоча цим словом назагал користуються імперсоналісти. Безособистісна кайвал’я не являє собою найвищого рівня знання, коли людина досягає кайвал’ї у свідомості Крішни, пізнаючи Верховного Бога-Особу, вона досягає найвищого успіху. У цьому чистому стані людина вже оволоділа таємницями науки про Крішну, і тому, слухаючи про Нього, оспівуючи Його, пам’ятаючи про Нього і т. д., вона може пізнати Верховного Бога-Особу. Ця діяльність відбувається під проводом внутрішньої енерґії Верховного Господа.

Дію внутрішньої енерґії в цьому вірші описано словом апа̄вр̣тах̣, що означає «вільна від будь-яких покровів». Верховний Бог-Особа, Його ім’я, форма, якості, атрибути тощо трансцендентні, а тому вищі за матеріальну природу, і через це матеріальними чуттями зрозуміти їх неможливо. Коли чуття очищуються в чистому відданому служінні (хр̣шікен̣а хр̣шікеш́а-севанам̇ бгактір учйате), чистими чуттями вже можна побачити Крішну без будь-яких запон. Хтось може запитати: відданий далі існує в тому самому матеріальному тілі, тому як ті самі матеріальні очі могли очиститися в відданому служінні? Господь Чайтан’я порівнює розум із дзеркалом, а віддане служіння    —    з його очищенням. У чистому дзеркалі можна виразно побачити своє обличчя. Так само, просто очистивши дзеркало розуму можна отримати виразне уявлення про Верховного Бога-Особу. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (8.8), просто виконуючи свої визначені обов’язки у відданому служінні (абгйа̄са-йоґа-йуктена) і просто слухаючи про Бога й прославляючи Його, тобто постійно зосереджуючи розум на слуханні й уславленні Господа й не дозволяючи йому нікуди відхилятися (четаса̄ на̄нйа-ґа̄міна̄), можна пізнати Верховного Бога-Особу. Господь Чайтан’я підтверджує, що методом бгакті-йоґи, який починається з слухання і оспівування, можна очистити серце й розум і виразно побачити обличчя Верховного Бога-Особи.

Господь Шіва каже, що його серце завжди занурене в думки про Ва̄судеву, Верховного Бога-Особу і тому він завжди віддає поклони Верховному Богові-Особі, що присутній в його розумі й серці. Іншими словами, Господь Шіва завжди перебуває в трансі, самадгі. Відданий входить у стан самадгі не власними зусиллями, а з волі Ва̄судеви, бо внутрішня енерґія Верховного Бога-Особи завжди діє корячись Його волі. Звичайно, матеріальна енерґія теж діє згідно з Його волею, але Його безпосередні вказівки виконує саме духовна енерґія. Отже, за допомогою Своєю духовної енерґії, Господь являє себе відданому. У «Бгаґавад-ґіті» (4.6) сказано: самбгава̄мй а̄тма-ма̄йайа̄. А̄тма-ма̄йайа̄ означає «внутрішньою енерґією». Коли Господь задоволений трансцендентним любовним служінням відданого, Він з власної волі являє Себе відданому за допомогою внутрішньої енерґії. Відданий ніколи не наказує Господу: «Дорогий Господи, прийди-но до мене, щоб я на Тебе подивився». Для відданого неприродно давати Верховному Богові-Особі вказівки, вимагаючи, щоб Господь прийшов і станцював перед ним. Є чиимало людей, які називають себе відданими і які наказають Господу, щоб Він прийшов і станцював перед ними. Однак Господь ніколи нікому не підпорядкований, і лише коли Він задоволений чиїмось чистим відданим служінням, Він являє Себе. Тому в цьому вірші дуже важливим є слово адгокшаджа, яке означає, що діяльність матеріальних чуттів не дає змоги пізнати Верховного Бога-Особу. Верховного Бога-Особу не пізнати просто зусиллям розуму. Але якщо людина бажає, вона може приборкати чуття й припинити їхню матеріальну діяльність, і тоді Господь, проявивши Своє духовну енерґію, може явити Себе чистому відданому. Коли Верховний Бог-Особа являє Себе чистому відданому, у відданого залишається тільки одни обов’язок    —    схилитися перед Ним у шанобливому поклоні.

Абсолютна Істина являє Себе відданому у Своїй власній формі. Абсолютна Істина не безформна Ва̄судева не безформний, адже, як сказано в цьому вірші, коли Господь являє Себе відданому, відданий схиляється перед Ним у поклоні. Поклони віддають особі, а не чомусь безособистісному. Було б великою помилкою погодитися з майаваді, які обстоюють, що Ва̄судева    —    це щось безособистісне. У «Бгаґавад-ґіті» сказано: прападйате    —    відданий віддається Господу Ва̄судеві. Віддаються особі, а не безособистісній недвоїстості. Коли йдеться про те, що хтось віддається чи складає поклони, повинна бути особа, якій людина віддається чи кланяється.

Жінка повинна однаково шанувати чоловіка й батька. Чоловік піклується про жінку в її молоді роки, а батько піклується про неї в дитинстві. Отож їй слід однаково шанувати їх, проте до батька вона повинна виявляти ще більшу шану, бо він дав їй тіло. Господь Шіва нагадав Саті: «Твій батько, поза сумнівом, гідний твоєї шани більше за мене, але будь обережна, бо, хоча він дав тобі тіло, він може його й забрати. Коли ти побачиш його, через твій зв’язок зі мною він може образити тебе. Образа, яку завдає близька людина, гірша за смерть, особливо для шановної людини».