ГЛАВА ДРУГА: Дакша проклинає Господа Шіву

У другій главі Четвертої пісні пояснено причину незгоди між Господом Шівою і Дакшею, яка почалася під час великого жертвопринесення, що його Дакша влаштував задля блага всього всесвіту. Господа Шіву названо тут нашляхетнішим з шляхетних, тому що він нікому не заздрить, рівно ставиться до всіх живих істот і наділений всіма іншими хорошими якостями. Саме слово ш́іва означає «всеблагий». Ніхто не може стати ворогом Господа Шіви, тому що він настільки вмиротворений і відречений, що навіть не будує собі житла, а живе під деревом, завжди залишаючись вільним від усіх матеріальних прив’язаностей. Господь Шіва уособлює собою ідеал шляхетності. Чому ж тоді Дакша, який видав свою любу дочку за таку шляхетну особу, загорівся такою ворожістю до нього, що Саті, дочка Дакші й дружина Господа Шіви, покинула тіло?

Господа Шіву названо тут чара̄чара-ґуру, «духовний вчитель усіх рухомих і нерухомих створінь». Його іноді називають також іменем Бгутанатга, що означає «божество нетямущих». Бгута також іноді означає «привиди». Господь Шіва бере на себе завдання перевиховувати навіть тих, хто належить до числа привидів та демонів, не кажучи вже за праведних людей. Отже, він духовний вчитель усіх, як демонів та недоумків, так і високовчених вайшнавів. В писаннях також сказано: ваішн̣ава̄на̄м̇ йатга̄ ш́амбгух̣    —    Шамбгу, Господь Шіва, найбільший з усіх вайшнавів. З одного боку він божество недоумкуватих демонів, а з другого боку він найліпший з вайшнавів, чи відданих. Існує навіть вайшнавська сампрадая, яка бере початок від нього й називається Рудра-сампрадая. Навіть якщо він стає чиїмось ворогом чи іноді проявляє гнів, до нього ніколи не слід ставитися зі злобою, отож Відура вражено запитує, як до нього хтось міг ставитися з такими почуттями, а тим більше Дакша. Дакша теж не звичайна особа. Він праджапаті, якому покладено за обов’язок збільшувати населення світу, і всі його дочки    —    дуже піднесені особистості, а особливо Саті. Слово саті означає «найвірніша». Коли йдеться про вірність і цнотливість, ідеалом цих якостей вважають Саті, дочку Дакші. Тому Відура був дуже здивований. «Дакша    —    така велика людина,    —    міркував Відура,    —    до того ж він рідний батько Саті. А Господь Шіва    —    це духовний вчитель усіх створінь. Як же між ними могла виникнути така ворожнеча, що Саті, найцнотливішій богині, через їхню суперечку довелося покинути тіло?»

Відповідаючи на Відурине запитання, мудрець Майтрея став пояснювати причину непорозуміння між Господом Шівою та Дакшею, через яке богиня Саті наклала на себе руки. Отже, він починає розповідати про велике жертвопринесення, яке колись провели провідники всесвіту: Марічі, Дакша й Васіштга. Ці великі особистості влаштували велике жертвопринесення, на яке зібралися разом зі своїми послідовниками такі півбоги, як Індра та боги вогню. Господь Брахма та Господь Шіва там теж були присутні.

Господь Шіва був зятем Дакші, отож йому годилося вшанувати свого тестя, вставши разом з усіма іншими. Однак Господь Шіва і Господь Брахма    —    це головні півбоги, за своїм становищем вищі за Дакшу. Але Дакша не зміг цього стерпіти і сприйняв це як образу з боку свого зятя. Він ще й до того не дуже прихильно ставився до Господа Шіви, бо Шіва скидався на злидаря й недбало вбирався.

Збираючись лаяти Господа Шіву, Дакша дипломатично намагається заздалегідь заспокоїти зібрання. Він запевнив усіх, що хоче сказати дещо про манери вихованих людей, хоча це, природно, може уразити когось із невихованих вискочнів і виявитися неприємним для зібраних, які не бажають, щоб при них кого-небудь ображали, навіть якщо йдеться про невихованих осіб. Іншими словами, він прекрасно знав, що ганитиме Господа Шіву, який має бездоганний характер. Що ж стосується злоби, то він з самого початку вороже ставився до Господа Шіви й тому не помічав, що й зараз його штовхає злоба та заздрість. Хоча він говорив, як людина, занурена в невігластво, він хотів приховати це, запевняючи, що говорить не через нахабство й не через заздрість.

Дакша переконував усіх присутніх на зібранні великих мудреців, що Шіва, як один з півбогів, своєю невихованою поведінкою заплямував добре ім’я всіх півбогів. Слова, якими Дакша лаяв Господа Шіву, можна витлумачити теж по-інакшому, як похвалу. Наприклад, він назвав Шіву йаш́о-ґгна, що означає «той, хто плямує добре ім’я». Це можна витлумачити теж інакше, як «той, чия слава настільки велика, що вона затьмарює славу будь-кого іншого». Також Дакша вжив слово нірапатрапах̣, яке теж може мати два значення. Воно може означати як «безсоромний», так і «той, хто підтримує істот, які не мають іншого притулку». Назагал Господа Шіву знають як повелителя бгутів, або живих створінь нижчого рівня. Вони вдаються за притулком до Господа Шіви, тому що він дуже милостивий до всіх і його можна вдовольнити дуже швидко. Через це його називають Ашутоша. Тим, хто не може звернутися до інших півбогів чи до Вішну, Господь Шіва дає притулок. У цьому розумінні його можна назвати нірапатрапа.

Кажучи, що Господь Шіва вдавав із себе чесну людину, Дакша хоче сказати, що Шіва непорядна людина, бо, навіть прийнявши становище Дакшиного зятя, він не висловлював Дакші належної поваги.

Шудрі заборонено вивчати Веди, бо через свої нечисті звички він не гідний чути такі настанови. Це правило, яке забороняє читати ведичні писання тому, хто не розвинув брахманічні якості, можна порівняти до правила, яке забороняє поступати на юридичний факультет університету тому, хто не завершив середню освіту. На думку Дакші, Шіва мав нечисті звички і тому не був гідний руки його освіченої, вродливої й цнотливої дочки, Саті. Говорячи про Господа Шіву, Дакша вжив слово бгінна-сетаве, яке вказує на людину, котра порушила всі правила пристойної поведінки, не дотримуючись ведичних засад. Іншими словами, Дакша вважав саме одруження своєї дочки з Шівою за помилку.

Якщо людина не миється реґулярно, до неї тягнуться привиди й божевільні. Господь Шіва здавався такою людиною, але насправді його ім’я, Шіва, підходить йому якнайліпше, бо він дуже милостивий до істот, які перебувають у темряві ґуни невігластва, як оце брудні п’яниці, що миються вряди-годи. Господь Шіва такий милостивий, що дарує притулок таким створінням і поступово піднімає їх до рівня духовної свідомості. Хоча таких створінь дуже важко підняти до якогось духовного знання, Господь Шіва піклується про них і тому Веди називають його всеблагим    —    Шівою. Отже, завдяки спілкуванню з ним навіть пропащі душі можуть піднятися на вищий рівень. Іноді можна побачити, що великі особистості спілкуються з палими душами, не маючи в цьому ніякого особистого інтересу і просто дбаючи про користь цих душ. В Господньому творінні існує багато різних живих істот. Деякі з них перебувають у ґуні добра, деякі в ґуні пристрасті, а деякі в ґуні невігластва. Господь Вішну піклується про людей, які розвинули в собі свідомість Крішни й стали вайшнавами, Господь Брахма піклується про людей, що сильно прив’язані до матеріальної діяльності, а Господь Шіва настільки милостивий, що бере на себе турботу про тих, хто занурений у глибоке невігластво і поводиться гірше за тварин. Тому саме Господа Шіву називають благим.

Обов’язок батьків    —    видати дочок за достойних чоловіків, які своєю чистотою, ввічливістю, багатством, соціальним становищем тощо гідні їхньої родини. Дакша шкодував, що на прохання Брахми, свого батька, видав дочку за особу, яка, на його думку, не була ницою. Через гнів він навіть не хотів визнавати, що про це попрохав його батько. Замість того він назвав Брахму словом парамешт̣гі, що означає «найвищий вчитель у всесвіті». Охоплений гнівом, він навіть не хотів визнати Брахму за батька. Іншими словами, він звинуватив у невігластві навіть Брахму, тому що той порадив Дакші видати свою чарівну дочку за таке нице створіння. Гнів повністю відбирає в людини пам’ять, і тому Дакша в гніві не лише звинуватив великого Господа Шіву, але й дорікнув власному батькові, Господу Брахмі, за помилкову, як він вважав, пораду віддати дочку за Господа Шіву.

Через це прокляття Шіва втрачав свою частку дарів у ведичних жертвопринесеннях. Завдяки Дакшиному прокляттю, як відзначає Шрі Вішванатга Чакраварті у своєму коментарі, Господь Шіва звільнився від прикрого обов’язку брати участь у жертвопринесеннях разом з іншими півбогами, що назагал дуже матеріалістичні. Господь Шіва    —    найбільший відданий Верховного Бога-Особи, і йому не годиться їсти чи сидіти в товаристві матеріалістичних осіб, як оце півбоги. Тому прокляття Дакші виявилося для нього прихованим благословенням, бо тепер Шіві не треба було їсти чи сидіти разом з іншими півбогами, що були занадто матеріалістичні. Практичний приклад щодо цього показав нам Ґауракішора даса Бабаджі Махараджа, що часто повторював мантру у відхожому місці. До нього щодня приходило багато матеріалістів, заважаючи йому повторювати святі імена, тому, щоб позбутися їх, він сидів біля нужника, де матеріалістів відлякував бруд і сморід. Однак Ґауракішора даса Бабаджі Махараджа був така піднесена особистість, що він став духовним вчителем для такої видатної особи, як Його Божественна Милість Ом Вішнупада Шрі Шрімад Бгактісіддганта Сарасваті Ґосвамі Махараджа. Висновок полягає в тому, що Господь Шіва діяв таким чином для того, щоб уникнути товариства матеріалістів, які могли б заважати йому виконувати віддане служіння.

Гнів так згубно впливає на людину, що навіть така велика особистість, як Дакша, у гніві залишив місце жертвопринесення, над яким головував Брахма і де зібралися всі великі мудреці, а також праведні й святі особи. Всі вони прохали його не йти, але він, охоплений шалом, пішов геть, вважаючи це благословенне місце недостойним його присутності. Пишаючись своїм високим становищем, він вважав, що йому належить останнє слово в будь-якій суперечці. З цього вірша можна зрозуміти, що всі члени зібрання на чолі з Брахмою прохали його не гніватися й не залишати їхнього товариства, але він знехтував їхні прохання й пішов-таки геть. Так впливає на людину сильне почуття гніву. Тому «Бгаґавад-ґіта» радить людині, яка бажає досягнути відчутного поступу в розвитку духовної свідомості, уникати трьох речей: хіті, гніву та ґуни пристрасті. Ми можемо бачити на власні очі, що хіть, гнів і пристрасть відбирають в людини розум, навіть якщо це така велика особистість, як Дакша. Саме ім’я «Дакша» свідчить, що він вмів дуже майстерно провадити будь-які матеріальні справи, але незважаючи на це, через своє вороже ставлення до такої святої особи, як Шіва, він став жертвою цих трьох ворогів: гніву, хіті й пристрасті. Тому Господь Чайтан’я радить пильно стерегтися, щоб не образити вайшнави. Він порівнює образу вайшнави зі скаженим слоном. Як скажений слон здатний на жахливі вчинки, так і той, хто образила вайшнаву, здатний на будь-який огидний вчинок.

Між деяками вайшнавами-неофітами й шіваїтами здавна триває незгода. Вони ніколи не перестають сперечатися між собою. Коли Дакша обсипав Господа Шіву грубими прокльонами, комусь із брахманів, це могло навіть бути до вподоби, бо деякі з них недолюблюють Господа Шіву. Їхня неприязнь до Господа Шіви засновується на невігластві. Нандішвару дуже стурбувало Дакшине прокляття, і він не захотів піти за прикладом Господа Шіви, що сидів поряд. Хоча Господь Шіва міг так само проклясти Дакшу, він мовчки все стерпів. Однак Нандішвара, його послідовник, не стримував себе. Звичайно, послідовник не повинен зносити образу на адресу свого повелителя, отож він вчинив правильно. Але проклинати присутніх брахманів було вже зайвим. Виникла така заплутана й напружена ситуація, що ті, хто не мав достатньої сили, забули про свій сан і почали проклинати одне одного. Це все показує, що матеріальний світ    —    настільки ненадійне місце, що навіть такі особистості, як Нандішвара, Дакша й багато з присутніх брахманів піддалися скверні гніву, якою було просякнуте повітря.

Виголошуючи своє перше прокляття, Нандішвара сказав, що тільки невігласи, які ототожнюють себе з тілом, могли стати на бік Дакші, який не має трансцендентного знання, і тому всі вони теж будуть позбавлені трансцендентного знання. Нандішвара сказав, що Дакша, як усі матеріалісти, ототожнював себе з тілом і намагався зажити якомога більше насолоди, пов’язаної з тілом. Він був надмірно прив’язаний до свого тіла й усього пов’язаного з ним: жінки, дітей, дому й такого іншого,    —    тобто до речей, цілковито відмінних від душі. Отож Нандішвара прокляв усіх, хто підтримував Дакшу, що вони будуть позбавлені трансцендентного знання про душу, а також про Верховного Бога-Особу.

Люди, які ототожнюють себе з тілом, розвивають прив’язаність до корисливої діяльності, описаної в ведичних писаннях. Наприклад, у Ведах сказано, що той, хто дотримується обітниці чатурмас’ї, здобуде вічне щастя в райському царстві. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що ці барвисті слова Вед приваблюють головно тих, хто ототожнює себе з тілом. Вони вважають райське щастя за смисл життя. Їм невтямки, що вище за райське царство є царство духовне, царство Бога, вони не знають, як туди дістатися. В немає й крихти трансцендентного знання. Такі люди старанно дотримуються приписів сімейного життя, щоб у наступному житті піднятися на Місяць чи якусь іншу райську планету. Тут сказано, що такі люди прив’язані до ґра̄мйа-сукга, тобто до матеріального щастя, не знаючи про вічне і сповнене блаженства духовне життя.

Цих тьох проклять Нандішвари досить, щоб зробити людину тупою, як камінь, позбавленою духовного знання і дбав тільки про матеріалістичну освіту, що по суті являє собою розвиток невігластва. Промовивши ці прокляття, Нандішвара прокляв брахманів, щоб вони залишалися в круговороті народжень і смертей, тому що вони стали на бік Дакші, коли він ганив Господа Шіву.

Барвисті слова Вед, що обіцяють піднесення на райські планети з набагато вищим рівнем матеріальних насолод, порівнюють до квітів, тому що квіти дуже гарно пахнуть, але в’януть дуже скоро. У квітці є мед, але цей мед колись закінчується.

Третє прокляття, яке Нандішвара наклав на брахманів, котрі підтримали Дакшу, повністю проявилося за епохи Калі. Так званих брахманів більше не цікавить пізнання природи Верховного Брахмана, хоча саме слово брахмана означає «той, хто пізнав Брахман». У «Веданта-сутрі» теж сказано: атга̄то брахма-джіджн̃а̄са̄    —    людське життя призначене для того, щоб пізнати Верховний Брахман, Абсолютну Істину, чи, іншими словами, людське життя дане для того, щоб підняти себе на рівень брахмани. На жаль, сучасні брахмани, чи так звані брахмани, що з’являються на світ у брахманських родинах, занедбують свої обов’язки, однак іншим не дозволяють посісти становище брахманів. Якості брахмани пояснено в писаннях    —    «Шрімад-Бгаґаватам», «Бгаґавад-ґіті» та решті ведичних книг. Брахмана    —    це не спадковий титул чи посада. Коли хтось із не-брахманських родин (наприклад, народжений у родині шудр) намагається стати брахманою, розвиваючи за допомогою настанов істинного духовного вчителя потрібні якості, тоді ці так звані брахмани протестують проти цього. Такі брахмани, несучи на собі прокляття Нандішвари, не можуть розрізнити, що можна їсти, а що ні, і живуть просто для того, щоб годувати своє вмируще матеріальне тіло і його родину. Такі палі зумовлені душі не заслуговують називатися брахманами, але за Калі-юґи вони проголошують себе брахманами і чинять перешкоди на шляху духовного розвитку людей, які справді намагаються розвинути брахманічні якості. В такому стані перебуває людство за Калі-юґи. Чайтан’я Махапрабгу гостро засуджував такий умонастрій. Під час бесід із Раманандою Раєю Він сказав, що той, хто знає науку про Крішну, повинен бути духовним вчителем, чи він народився в родині брахманів чи вайшнав, чи він сімейна людина, чи санн’ясі. Чайтан’я Махапрабгу мав багато учнів серед так званих шудр, як оце Харідаса Тгакура і Рамананда Рая. Навіть Ґосвамі, найголовніші учні Господа Чайтан’ї, теж були свого часу відлучені від громади брахманів, але Чайтан’я Махапрабгу зі Своєї милості зробив їх вайшнавами найвищого рівня.

Прокляття, яке промовляє брахмана, або брахма-данду, загалом називають дуратйайа. Прокляття брахмани має велику силу, і тому його називають дуратйайа, тобто нездоланним. У «Бгаґавад-ґіті» Господь називає суворі закони природи нездоланними, і так само нездоланне прокляття, яке промовляє брахмана. Але «Бгаґавад-ґіта» теж пояснює, що прокляття й благословення матеріального світу    —    це, врешті-решт, матеріальні явища. Як підтверджує «Чайтан’я-чарітамріта», і ті речі, які в матеріальному світі вважають за благословення, і ті, які тут вважають за прокляття, належать до одного рівня, тому що і те, і те однаково матеріальне. Щоб звільнитися від цієї матеріальної скверни, треба віддатися під притулок Верховного Бога-Особи, як вчить «Бгаґавад-ґіта» (7.14): ма̄м ева йе прападйанте ма̄йа̄м ета̄м̇ таранті те. Найліпше, що людина може зробити,    —    це піднятися понад усіма матеріальними прокляттями й благословеннями, віддатися під притулок Верховного Господа, Крішни, і завжди залишатися на трансцендентному рівні. Ті, хто віддався під притулок Крішни, завжди вмиротворені, їх ніхто ніколи не проклинає, і вони теж нікого не намагаються проклясти. Це трансцендентне становище.

Нерідко можна бачити, що віддані Господа Шіви наслідують деякі дії Господа Шіви. Наприклад, Господь Шіва випив океан отрути, отож деякі з послідовників Господа Шіви, наслідуючи його, курять ґанджу (марихуану). Бгріґу проклинає тих, хто намагається таким чином наслідувати Господа Шіву, кажучи, що вони стануть атеїстами й відійдуть від принципів ведичних писань. Він каже, що такі віддані Господа Шіви будуть сач-чга̄стра-паріпантгінах̣, тобто «тими, хто відкидає твердження шастр, чи писань». Це підтверджує також «Падма Пурана». Верховний Бог-Особа звелів Господу Шіві поширити імперсональну філософію, майаваду, задля певної мети, як свого часу Господь Будда задля певної, згаданої в шастрах, мети, поширював філософію порожнечі.

Іноді виникає потреба в тому, щоб серед людей поширилося філософське вчення, яке розходиться з висновками Вед. У «Падма Пурані» Господь Шіва каже Парваті, що за Калі-юґи він з’явиться в тілі брахмани й буде проповідувати філософію майавади. Як можна часто бачити, Господу Шіві назагал поклоняються послідовники філософії майавади. Господь Шіва сам каже: ма̄йа̄ва̄дам асач-чга̄страм. Асат-ш́а̄стра, як тут сказано, стосується вчення імперсоналізму майавади, тобто вчення, яке закликає злитися з Усевишнім. Бгріґу Муні прокляв тих, хто поклоняється Господу Шіві, що вони стануть послідовникими асат-шастри, тобто вчення майавади, яке намагається змалювати Верховного Бога-Особу як щось безособистісне. Крім того, частина послідовників Господа Шіви провадить демонічний спосіб життя. До сат-шастр, які ведуть людину шляхом пізнання Бога, належать такі авторитетні писання, як «Шрімад-Бгаґаватам» і «Нарада-панчаратра». Асат-шастри являють собою пряму протилежність до таких писань.

Пити вино, їсти м’ясо, відпускати довге волосся, не митися щодня, курити ґанджу    —    ось деякі зі звичок, які розвивають нерозумні створіння, що не бажають впорядкувати своє життя. Така поведінка позбавляє людину трансцендентного знання. Під час посвяти в Шіва-мантру, людина отримує мудрікаштаку разом з порадою поклонятися вагіні, прагнучи досягнути нірвани, тобто розчинити свою індивідуальність в безособистісному бутті. В цьому поклонінні потрібне також вино, замість якого іноді використовують хмільний напій з пальмового соку. Його теж використовують як підношення згідно з «Шіва-аґамою», писанням, яке описує метод поклоніння Господу Шіві.

Бгріґу Муні, проклинаючи Нандішвару та інших послідовників Шіви, сказав, що вони не лише в майбутньому деґрадують до рівня атеїстів через його прокляття, але що вони вже впали до цього рівня, тому що вони ганять Веди, джерело культури в людському суспільстві. Цивілізованість людського суспільства визначає поділ людей за їхніми якостями на рзіні соціальні стани: інтелектуальний клас, войовничий клас, виробничий клас і робочий клас. Веди дають досконалі вказівки, які дають змогу розвиватися духовно, поліпшувати своє матеріальне становище, впорядкувати задоволення чуттів, щоб врешті-решт звільнитися від матеріальної скверни й повернутися до свого справжнього становища, усвідомивши свою духовну природу (ахам̇ брахма̄смі). Поки істота осквернена матерією, вона змінює тіло одне за одним, народжуючись то рибою, то Брахмою. Але найдосконаліше народження в матеріальному світі    —    це народження в людському тілі. Веди дають людині настанови, які дозволяють досягнути вищого рівня життя в наступному народженні. Веди    —    мати цих настанов, а брахмани, або люди, обізнані з Ведами,    —    це батько. Отож, якщо людина ганить Веди й брахманів, вона природно опускається до рівня атеїзму. На санскриті таку людину, яка не вірить у Веди й вигадує власну систему релігії, називають словом на̄стіка. Шрі Чайтан’я Махапрабгу сказав, що послідовники буддійської релігії теж належать до настіків. Для того, щоб запровадити вчення ненасильства, Господь Будда повністю відкинув віру в Веди, і лише згодом Шанкарачар’я витіснив це релігійне вчення з Індії, вигнавши його за межі Індії. У цьому вірші сказано: брахма ча бра̄хман̣а̄н. Брахма означає «Веди». Вислів ахам̇ брахма̄смі означає: «Я володію довершеним знанням». Веди вчать, що ми повинні думати про себе як про Брахман, тому що ми насправді Брахман. Якщо людина засуджує брахму, тобто ведичну духовну науку, разом із її вчителями, брахманами, то про яку людську цивілізованість може бути мова? Бгріґу Муні сказав: «Ви станете атеїстами не через моє прокляття, ви вже керуєтеся засадами атеїзму й тому на вас лежить печать прокляття».

У «Бгаґавад-ґіті» Верховний Бог-Особа, Крішна, проголошує, що Він батько всіх живих істот, хоч би в яких видах життя вони перебували. Існує 8 400 000 різних видів життя, і Господь Крішна проголошує, що Він батько їх усіх. Живі істоти    —    це невід’ємні частки Верховного Бога-Особи, а отже всі вони    —    діти Господа. Дбаючи про добро цих істот, що уявляють себе здатними панувати над матеріальною природою, Господь дає їм Веди, які вчать їх правильно жити. Отже, Веди не створила жодна людина чи півбог, включно з першим живим створінням, Брахмою, і тому їх називають апаурушея. Брахма не є творцем чи автором Вед. Він теж одна з живих істот матеріального світу і тому неспроможний написати чи повідати Веди самотужки.

Кожна жива істота в матеріальному світі хибує на чотири вади: вона робить помилки, сприймає щось одне за щось інше, обдурює і має недосконалі чуття. Однак Веди не є витвір жодного живого створіння в матеріальному світі. Тому їх називають апаурушея. Ніхто не може знайти в історії момент їхньої появи. Звичайно, сучасне людство не знає точної історії світу і не володіє достовірними фактами щодо подій, які відбувалися більш як три тисячі років тому. Але час створення Вед неможливо визначити тому, що їх не створила жодна жива істота матеріального світу. Усі інші філософські вчення сповнені хиб, тому що їх створили чи проголосили люди або півбоги, що самі належать до витворів матеріального світу, але «Бгаґавад-ґіта» є апаурушея. Її повідала не якась людина чи півбог матеріального творіння, її повідав Господь Крішна, що перебуває поза матеріальним творінням. Це визнають такі видатні філософи, як Шанкарачар’я, не кажучи вже за інших ачарій, як оце Рамануджачар’я і Мадгвачар’я.

Шанкарачар’я визнає трансцендентне становище Нараяни і Крішни, і Сам Господь Крішна теж проголошує в «Бгаґавад-ґіті»: ахам̇ сарвасйа прабгаво маттах̣ сарвам̇ правартате    —    «Я джерело всього, із Мене походить все суще». Цей матеріальний світ разом із Брахмою, Шівою та рештою півбогів, створив Він, тому що все походить із Нього. Він пояснює також, що мета всіх Вед полягає в тому, щоб допомогти пізнати Його (ведаіш́ ча сарваір ахам ева ведйах̣). Він предвічний веда-віт, знавець Вед, і веданта-кріт, творець «Веданти». Веди уклав не Брахма.

На самому початку «Шрімад-Бгаґаватам» сказано: тене брахма хр̣да̄    —    Брахма отримав ведичне знання від Верховної Абсолютної Істини, Бога-Особи, в своєму серці. Отже, за доказ того, що ведичне знання вільне від будь-яких хиб, помилок, ілюзії, обману й недосконалості, служить те, що його виклав Верховний Бог-Особа, Джанардана, і таким чином його передають з непам’ятних часів, починаючи від Брахми. Ведичну релігію, тобто засади Вед, практикувала висококультурна людність Індії з непам’ятних часів. В історії неможливо знайти момент, коли ведична релігія виникла. Отже, вона санатана (вічна), і критику Вед прирівнюють до атеїзму. У цьому вірші Веди названо словом сету, що означає «міст». Якщо людина хоче досягнути духовного стану, їй треба подолати океан невігластва, і Веди є тим мостом, яким можна перейти цей величезний океан.

Веди пояснюють, як розділити людське суспільство на чотири стани, відповідно до якостей і фахових схильностей людей. Це глибоко наукова система, що теж є санатана (вічна), бо ніхто не може знайти її початку і вона ніколи не припинить свого існування. Знищити систему варн та ашрамів, чи різних каст і станів, неможливо. Наприклад, в суспільстві завжди існує прошарок людей, яких визнають за інтеліґенцію і які виявляють цікавість до філософії та духовної науки, хоча вони можуть і не називати себе брахманами.Так само завжди існує клас людей, схильних організовувати щось і керувати іншими. У ведичному суспільстві цих наділених войовничим духом людей називали кшатріями. Так само всюди є клас людей, яких цікавить економічний розвиток, бізнес, промисловість і гроші. Їх називають вайш’ями. І завжди є ще один клас людей, які не схильні до інтелектуальної роботи, не мають войовничого духу і не мають здібностей до комерції, але можуть просто служити іншим. Їх називають шудрами, або робітниками. Ця система є санатана, вона існує з непам’ятних часів і так само існуватиме далі. У світі немає сили, яка могла б знищити її. Отож санатана-дгарма вічна за своєю природою. Дотримуючись цих ведичних засад, можна піднятися на найвищий рівень духовного життя.

Як уже сказано, в минулому за цією системою жили мудреці, отож дотримуватися ведичних засад означає дотримуватися традиційних суспільних звичаїв. Однак послідовники Господа Шіви, які пиячать, які прив’язані до наркотиків та сексу, які не миються і курять ґанджу, порушують усі норми людського життя. Підсумовуючи, можна сказати, що люди, які йдуть проти ведичних засад, самі являють собою доказ авторитетності Вед, бо порушуючи ведичні засади, вони стають подібними до тварин. Вже сам їхній тваринний рівень доводить вищу природу ведичних приписів.

Господа Шіву тут названо словом бгӯта-ра̄т̣. Бгутами називають привидів і тих, хто перебуває під впливом матеріальної ґуни невігластва, отож бгӯта-ра̄т̣    —    це ватажок створінь, які стоять на найнищчому щаблі ґун матеріальної природи. Крім того, словом бгӯта називають кожного, хто народився чи був створений, і в цьому розумінні дане ім’я Господа Шіви вказує на те, що він батько матеріального світу. Тут, звичайно, Бгріґу Муні вживає це слово в першому значенні, називаючи Господа Шіву ватажком найниціших створінь. Ознаки людей, які опустилися до найнижчого рівня, вже описано: вони не миються, відпускають довге волосся і прив’язуються до алкоголю та інших наркотиків. У порівнянні зі способом життя послідовників Бгутарати вищість ведичного способу життя стає очевидна. Ведичні засади ведуть людину до духовного життя, що являє собою найвищу і вічну мету людської цивілізації. Якщо людина засуджує чи ганить ведичні засади, вони скочується до становища атеїста.

Цей вірш описує ідеальний характер Господа Шіви. Незважаючи на прокляття, якими обсипали одне одного прибічники Дакші й Шіви, Шіва, бувши найбільшим з вайшнавів, залишився незворушним і не зронив ні слова. Вайшнава завжди терплячий, а Господа Шіву вважають за найпіднесенішого з вайшнавів, тому його вдача бездоганна, що й показує цей випадок. Він спохмурнів, тому що ці люди, як його прибічники, так і Дакшині, проклинали одне одного даремно, зовсім не думаючи про духовне життя. Сам він не вважав, що хтось стоїть вище, а хтось нижче, тому що він дивився на все як вайшнава. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (5.18): пан̣д̣іта̄х̣ сама-дарш́інах̣    —    наділена досконалим знанням особа не поділяє тих, кого вона бачить, на нижчих і вищих, тому що на всіх дивиться з духовного рівня. Отже, єдино, що Господу Шіві залишалося зробити,    —    це піти геть, щоб зупинити свого послідовника, Нандішвару, а також Бгріґу Муні, які взаємно проклинали одне одного.

Тут виразно сказано, що великі патріархи, творці всіх живих істот світу, своїми жертвопринесеннями прагнуть задовольнити Верховного Бога-Особу. Господь теж каже в «Бгаґавад-ґіті» (5.29): бгокта̄рам̇ йаджн̃а-тапаса̄м. Щоб досягнути досконалості, людина може приносити жертви і вдаватися до суворих аскез, але це все повинно задовольняти Верховного Господа. Якщо цю діяльність виконувати для власного задоволення, це становить пашанду, чи атеїзм. Але людина, яка робить це для задоволення Верховного Господа, живе за ведичними засадами. Зібрані мудреці виконували жертвопринесення протягом тисячі років.

Після того як Дакша, а після нього Господь Шіва покинули місце жертвопринесення, саме жертвопринесення не зупинилося. Мудреці рік за роком проводили його, щоб задовольнити Верховного Господа. Відсутність Шіви й Дакші не перешкодила жертвопринесенню, і мудреці далі виконували свої обов’язки. Іншими словами, з цього можна зробити висновок, що якщо людина не поклоняється півбогам, навіть таким могутнім як Господь Шіва і Брахма, то вона все одно може задовольнити Верховного Бога-Особу. Це підтверджено в «Бгаґавад-ґіті» (7.20): ка̄маіс таіс таір хр̣та-джн̃а̄на̄х̣ прападйанте ’нйа-девата̄х̣. Люди, які діють під впливом хіті й жадібності, звертаються до півбогів, прагнучи отримати якусь матеріальну вигоду. «Бгаґавад-ґіта» використовує також слова на̄сті буддгіх̣, що означають «люди, які втратили здоровий глузд чи інтелект». Тільки такі люди йдуть до півбогів, бажаючи якогось матеріального зиску. Звичайно, це не означає, що півбогів не треба шанувати. Їх треба шанувати, але їм не потрібно поклонятися. Чесна людина шанує уряд, але їй не потрібно підкуповувати хабарями урядових службовців. Давати хабарі забороняє закон. І якщо людина не дає службовцям хабарів, це не означає, що вона їх не поважає. Так само людині, яка присвятила себе трансцендентному любовному служінню Верховному Господу, немає потреби поклонятися будь-кому з півбогів, хоча вона й не відчуває зневаги до них. В іншому місці «Бгаґавад-ґіти» (9.23) сказано: йе ’пй анйа-девата̄-бгакта̄ йаджанте ш́раддгайа̄нвіта̄х̣. Господь каже, що той, хто поклоняється півбогам, теж поклоняється Йому, але це поклоніння є авідгі-пӯрвакам, тобто не відповідає реґулівним приписам. Приписи велять поклонятися Верховному Богові-Особі. Поклоніння півбогам може бути непрямим поклонінням Богові-Особі, але воно суперечить приписам. Коли людина поклоняється Верховному Господу, вона само собою служить всім півбогам, бо вони невід’ємні частки сукупного цілого. Коли людина поливає корінь дерева, тоді всі його частини, всі листки й гілки само собою отримують поживу, і коли людина постачає їжею шлунок, отримують поживу всі його частини: руки, ноги, пальці тощо. Отже, поклоняючись Верховному Богові-Особі, людина може задовольнити всіх півбогів, але коли вона поклоняється півбогам, вона не виконує належного поклоніння Верховному Господу. Тому поклоніння півбогам є порушенням приписів і зневагою до писань.

За цієї епохи Калі практично неможливо виконувати дева-яґ’ї, або жертвопринесення для задоволення півбогів. Тому для цієї епохи «Шрімад-Бгаґаватам» радить санкіртана-яґ’ю. Йаджн̃аіх̣ сан̇кіртана-пра̄йаір йаджанті хі сумедгасах̣ (Бгаґ. 11.5.32)    —    «За цієї епохи розумні люди досягають досконалості всіх яґій просто потворюючи Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе». Тасмін тушт̣е джаґат тушт̣ах̣    —    «Коли задоволений Господь Вішну, всі півбоги, що суть частки Верховного Господа, теж задоволені».