ГЛАВА ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА: Смерть демона Хіран’якші

Велике значення тут мають слова нірвйаліка. Молитви півбогів чи відданих Господа вільні від усіх гріховних намірів, тоді як молитви демонів завжди криють у собі гріховні бажання. Демон Хіран’якша здобув свою могутність завдяки благословенню Брахми, але через гріховність своїх намірів, отримавши це благословення, він став завдавати турбот усім живим істотам. Молитви Брахми та інших півбогів не йдуть ні в яке порівняння з молитвами демонів. Мета півбогів полягає в тому, щоб задовольнити Господа, тому Господь засміявся і прийняв їхню молитву, в якій вони прохають убити цього демона. Демони нічого не знають про Верховного Бога-Особу, тому, не схильні прославляти Господа, вони звертаються до півбогів. «Бгаґавад-ґіта» засуджує такий спосіб дій. Люди, які звертаються до півбогів і просять у них ліпших умов для гріховної діяльності, повністю втратили розум. Демони повністю втратили розум, бо не знають, що може їм дати справжню користь. Навіть якщо вони знають про Верховного Бога-Особу, вони відмовляються звертатися до Нього. Їм ніколи не вдасться домогтися своїх благословень вді Верховного Господа, тому що наміри їхні завжди гріховні. Розповідають, що бенґальські розбійники завжди поклонялися богині Калі, просячи виконати їхні гріховні бажання й допомогти грабувати, але вони ніколи не йшли до храмів Вішну, тому що Вішну ніколи б не виконав їхні молитви. Отже, молитви півбогів чи відданих Верховного Бога-Особи завжди вільні від скверни гріховних бажань.

Цей вірш згадує про певну історію з Ґарудою та Індрою. Колись Ґаруда, носій Господа, вихопив з рук небожителів дзбан з нектаром, щоб звільнити свою матір, Вінату, з рабства в своєї мачухи, матері змій Кадру. Дізнавшись про це, володар небес Індра метнув у Ґаруду свою блискавку. Ґаруду ніхто не здатний подолати, але з поваги до несхибної зброї Індри, він впустив одне зі свої пер, і воно розлетілося на друзки, розбите Індриною зброєю. Жителі вищих планет мають настільки витончену вдачу, що навіть у бою дотримуються законів честі. У даному випадку Ґаруда хотів виявити шану до Індри; знаючи про те, що Індрина зброя неодмінно повинна вразити якусь ціль, він офірував для цього своє перо.

Шріватса являє собою закручене пасмо світлого волосся в Господа на грудях. Це особливий знак, який вирізняє Верховного Бога-Особу. Жителі Вайкунтгалоки чи Ґолока Вріндавани мають таку саму зовнішність, як Бог-Особа, але цим знаком Шріватса на грудях Господь вирізняється від усіх інших.

Як уже пояснено раніше, Хіран’якша колись був слугою Господа на Вайкунтзі, однак обставини склалися так, що він упав у матеріальний світ і став демоном. Двобій із Верховним Господом повинен був дарувати демону звільнення. Господь насолоджувався ударами, якими демон осипав Його трансцендентне тіло, так само як дорослий батько насолоджується борюканням зі своїм сином. Іноді батько розважається з сином, жартома борячись із ним, і так само Господь ставився до ударів Хіран’якші, як до квіток, які підносять Йому під час поклоніння. Іншими словами, Господь хотів взяти участь у двобої задля Своєї трансцендентної насолоди, і тому відчував задоволення від ударів демона.

Бій, яким розважався Верховний Господь зі Своїм відданим, перетвореним у демона, був настільки запеклим, що, здавалося, ніби він призведе до знищення всесвіту. Така велич Верховного Бога-Особи. Найменший порух Його мізинця здається мешканцям усесвіту велетенською і дуже грізною подією.

Дивовижні чудеса може являти багато відомих йоґів та демонів, користуючись своєю містичною силою. Але коли Господь запускає Свою Сударшана-чакру, всі ці маґічні фокуси розвіюються, як дим. Це було практично продемонстровано під час сварки, яку Дурваса Муні почав з Махараджею Амбарішею. Дурваса Муні хотів було явити дивовижні чудеса, але коли з’явилася Сударшана-чакра, Дурваса перелякався і кинувся втікати, шукаючи захисту на різних планетах.

Господа тут названо словом трі-па̄т, що означає «той, хто насолоджується трьома різновидами жертвопринесень». Господь підтверджує в «Бгаґавад-ґіті», що Він насолоджується всіма жертвопринесеннями й аскезами. Господь насолоджується трьома різновидами яґ’ї. Як роз’яснює «Бгаґавад-ґіта», існують жертвопринесення, в яких офірують цінні речі, жертвопринесення в формі медитації і жертвопринесення в формі філософських роздумів. Всі, хто йде шляхом ґ’яни, йоґи та карми, врешті-решт повинні прийти до Верховного Господа, тому що ва̄судевах̣ сарвам іті    —    Верховний Господь є найвищим владикою всіх насолод і всього сущого. В цьому полягає досконалість усіх жертвопринесень.

В останню мить Хіран’якші його мати, Діті, згадала слова свого чоловіка: хоча її сини будуть демони, їм пощастить загинути від руки Самого Бога-Особи. З милості Господа вона згадала, що сказав її чоловік. З її грудей замість молока потекла кров. Часто буває, що з грудей матері, яку переповнюють почуття любові до синів, тече молоко. Але в матері демона кров не перетворилася в молоко і потекла з грудей в чиистому вигляді. Молоко являє собою трансформовану кров. Пити молоко дуже корисно, але пити кров    —    це жахлива річ, хоча вони мають однакову природу. Те саме стосується і до коров’ячого молока.

Цей вірш називає Господа Кешавою, тому що на початку творення всесвіту Він убив демона Кеші. Кешава є одним з імен Крішни. Крішна    —    це джерело всіх втілень, і «Брахма-самхіта» підтверджує, що Ґовінда, Верховний Бог-Особа, являє Собою причину всіх причин і існує одночасно у всіх Своїх різноманітних втіленнях та поширеннях. Дуже характерно, що спроба демона охопити Верховного Бога-Особу виявилася невдалою. Демон хотів обійняти Господа своїми руками, думаючи, що силою своєї матеріальної могутності може схопити Абсолют в обійми своїх обмежених рук. Він не розумів, що Бог найбільший з великих і найменший з маленьких. Ніхто не має сили схопити Верховного Господа чи підкорити Його своїй владі. Але демонічні особи завжди силкуються визначити довжину й ширину Верховного Господа. Силою Своєї незбагненної енерґії Господь може явити Себе як всесвітню форму, описану в «Бгаґавад-ґіті», і разом з тим залишитися в маленькій скриньці, де відданий тримає своє Божество. Багато відданих тримають фігурку Господа в маленькій коробочці, повсюду носячи її з собою і щоранку дістаючи своє Божество і поклоняючись Йому. Верховний Господь, Кешава, Бог-Особа, Крішна, непідвладний ніяким вимірам та нашим обрахункам. він може залишатися разом зі Своїми відданими в будь-якій зручній для них формі, і разом з тим демони не можуть досягнути Його жодними зусиллями.

Господа названо в цьому вірші адгокшаджею, тобто недосяжним для будь-яких матеріальних обрахунків. Акшаджа означає «мірки, властиві для чуттів», а слово адгокшаджа означає «недосяжний для чуттєвого сприйняття».

Господу досить одної миті, щоб знищити будь-якого могутнього демона, навіть Хіран’якшу. Господь міг убити його вже давно, але Він дозволив демону проявити всю свою маґічну силу. Треба зрозуміти, що ніякі маґічні чудеса, науковий розвиток чи матеріальна могутність не допоможуть зрівнятися з Верховним Богом-Особою. Йому досить просто скинути бровою, щоб звести нанівець усі наші зусилля. Його незбаненна могутність, як видно з цієї історії, настільки велика, що, досить Господу було побажати, і демон, незважаючи на всі свої диявольскі чари, загинув в одну мить просто від недбалого штурхана Господа.

Хоча демон вже помер, його тіло не стало бліднути. Це дуже незвичайно, бо після смерті шкіра людини чи тварини відразу блідне, рум’янець сходить зі щік і тіло починає розкладатися. Проте в цьому випадку, хоча Хіран’якша був мертвий, його тіло не втратило природного кольору, тому що до цього тіла доторкнувся Господь, Верховний Дух. Тіло зберігає свіжий колір шкіри доти, доки в ньому присутня духовна душа. Хоча душа демона вже покинула тіло, до цього тіла доторкнувся Верховний Дух, і тому воно не зберегло свій колір. Індивідуальна душа відмінна від Верховного Бога-Особи. Тому, хто, покидаючи тіло, споглядає Верховного Бога-Особу, безперечно, дуже пощастило, і тому Брахма та інші піднесені півбоги стали прославляти демонову смерть.

The process of yoga is very clearly described in this verse of Śrīmad-Bhāgavatam. It is said here that the ultimate end of the yogīs and mystics who perform meditation is to get rid of this material body. Therefore they meditate in secluded places to attain yogic trance. Yoga has to be performed in a secluded place, not in public or in a demonstration on stage, as nowadays practiced by many so-called yogīs. Real yoga aims at ridding one of the material body. Yoga practice is not intended to keep the body fit and young. Such advertisements of so-called yoga are not approved by any standard method. Particularly mentioned in this verse is the word yam, or “unto whom,” indicating that meditation should be targeted on the Personality of Godhead. Even if one concentrates his mind on the boar form of the Lord, that is also yoga. As confirmed in Bhagavad-gītā, one who concentrates his mind constantly in meditation upon the Personality of Godhead in one of His many varieties of forms is the first-class yogī, and he can very easily attain trance simply by meditating upon the form of the Lord. If one is able to continue such meditation on the Lord’s form at the time of one’s death, one is liberated from this mortal body and is transferred to the kingdom of God. This opportunity was given to the demon by the Lord, and therefore Brahmā and other demigods were astonished. In other words, the perfection of yoga practice can be attained by a demon also if he is simply kicked by the Lord.

Матеріальний світ утворюють три ґуни    —    добро, страсть і невігластво, але в духовному світі панує чисте добро. Тут сказано, що форма Господа має природу чистого добра, і це означає, що в ній немає нічого матеріального. У матеріальному світі немає чистого добра. «Бгаґаватам» називає рівень чистого добра саттвам̇ віш́уддгам. Віш́уддгам означає «чисте». В чистому добрі немає скверни двох нижчих якостей, страсті й невігластва. Тому форма вепра, в якій з’явився Господь, не має нічого спільного з матеріальним світом. Існує багато інших форм Господа, але жодна з них не має матеріальної природи. Ці форми невідмінні від форми Вішну, а Вішну    —    це Той, для чиєї насолоди призначені всі жертвопринесення.

Рекомендовані в Ведах жертвопринесення призначенні для того, щоб задовольнити Верховного Бога-Особу. Тільки через своє невігластво люди намагаються задовольнити численних посередників між Господом і звичайними істотами, тоді як насправді істинна мета життя    —    це задовольнити Верховного Господа, Вішну. Всі жертвопринесення покликані задовольнити Верховного Господа. Живих істот, які чудово знають це, називають півбогами, тобто божественними істотами, що перебувають майже на одному рівні з Богом. Живі істоти являють собою невід’ємні частки Верховного Господа, і тому їхній обов’язок полягає в тому, щоб служити Йому й намагатися Його вдовольнити. Всі півбоги відчувають прив’язаність до Бога-Особи, і Господь знищив демона, який турбував весь світ, задля їхнього вдоволення. В стані чистого буття істота живе для задоволення Господа, а всі жертвопринесення, які виконує така істота, складають свідомість Крішни. Свідомість Крішни можна розвинути відданим служінням, як виразно сказано в цьому вірші.

Цей вірш називає Господа предком роду вепрів. Як сказано у «Веданта-сутрі» (1.1.2), Абсолютна Істина    —    це джерело всього сущого. З цього випливає, що всі 8 400 000 форм життя беруть початок від Господа. Господь завжди і для всіх є а̄ді, першоджерело. У «Бгаґавад-ґіті» Арджуна звертається до Господа як до а̄дйам, первинної істоти. У «Брахма-самхіті» Господа названо а̄ді-пурушам, первинною особою. Врешті-решт, Господь Сам у «Бгаґавад-ґіті» (10.8) проголошує: маттах̣ сарвам̇ правартате    —    «Все походить від Мене».

В даному випадку прибрав подобу вепра для того, щоб убити демона Хіран’якшу і підняти Землю з океану Ґарбга. Таким чином Він став а̄ді-сӯкарою, або первинним вепром. У матеріальному світі вепра чи свиню вважають за найгидкішу тварину, але до а̄ді-сӯкари, до Верховного Бога-Особи, ніхто не ставився як до звичайного вепра. Навіть Господь Брахма та інші півбоги прославляли Господнє втілення в образі вепра.

Цей вірш підтверджує слова «Бгаґавад-ґіти» про те, що Господь власною особою приходить зі Своєї трансцендентної обителі, щоб убити лиходіїв і врятувати відданих. Вбивши демона Хіран’якшу, Він виконав Свою обіцянку вбивати демонів і завжди захищати півбогів на чолі з Брахмою. Слова про те, що Господь повернувся до Своєї обителі вказують на те, що Він має особисту трансцендентну оселю. Господь сповнений усіх енерґій, і тому Він присутній усюди, незважаючи на те, що завжди перебуває на Ґолоці Вріндавані, так само як Сонце, що, хоча й залишається завжди в одному певному місці всесвіту, своїм промінням присутнє скрізь.

Господь має Свою обитель, але водночас Він всюдисущий. Імперсоналісти визнають тільки одни аспект Господніх якостей, Його всюдисущість, але не розуміють, що разом з тим Він перебуває в Своїй трансцендентній обителі, де Він завжди занурений у цілковито трансцендентні розваги. У цьому вірші вжито слова акган̣д̣ітотсавам. Утсава означає «насолода». Будь-яке свято, яким люди виражають свою радість, називають утсава. Утсава, або свято повного щастя, ніколи не припиняється на Вайкунтгалоці, обителі Господа, що Йому поклоняються навіть такі півбоги, як Брахма, не кажучи вже за інших, менш важливих істот, як оце люди.

Господь сходить до цього світу зі Своєї обителі, і тому Його називають аватарою    —    «Тим, хто сходить». Іноді аватарою називають втілення, яке приймає матеріальне тіло з плоті й костей, але насправді слово аватара вказує на того, хто сходить з вищих сфер. Обитель Господа стоїть набагато вище від матеріального неба, і Він сходить у цей світ із цього вищого царства; тому Його називають аватара.

Тут мудрець Майтрея пояснює, що він просто переповів історію про те, як Верховний Бог-Особа убив Хіран’якшу, нічого не вигадуючи й не додаючи ніяких власних тлумачень,    —    він просто розповів усе, що почув від свого духовного вчителя. Іншими словами, він дотримувався рекомендованої в писаннях системи парампари, згідно з якою трансцендентне послання від учителів в учнівській спадкоємності. Щоб вислови ачар’ї, або вчителя, мали якусь вагу, вони повинні засновуватися на знанні, яке він отримав від свого духовного вчителя за допомогою визнаного методу слухового сприйняття.

Також тут сказано, що демон Хіран’якша, незважаючи на всю свою безмежну могутність, в руках Господа був схожий на ляльку. Навіть дитина може завиграшки зламати ляльку. Отже, хоча звичайній людині в матеріальному світі той чи інший демон може здаватися дуже могутнім, для Господа не становить жодних труднощів знищити його. Він може вбити мільйони демонів з такою самою легкістю, з якою дитина ламає свої ляльки, що з ними вона грається.

Той, хто хоче відчути трансцендентне задовлення від переказу Господніх розваг, повинен слухати з достовірного джерела, як тут зазначено. Майтрея сам почув цю розповідь від істинного духовного вчителя, а Відура почув її від Майтреї. Авторитетом стає та людина, яка просто передає те, що почула від свого духовного вчителя, а той, хто не прийняв істинного духовного вчителя, не може бути авторитетом. Це ясно видно з даного вірша. Якщо людина хоче відчути трансцендентне задоволення, вона повинна знайти авторитетну особу. Також у «Бгаґаватам» сказано, що просто уважно і щиро слухаючи розповіді авторитетних осіб можна відчути солодкий смак Господніх розваг. Інакше відчути цей смак неможливо. Тому Санатана Ґосвамі попередив, що ми ніколи не повинні слухати описи Бога-Особи з вуст невідданого. Невідданих порівнюють до змій. Від зміїного доторку молоко стає отруйним, і так само описи Господніх розваг, хоча й чисті, як молоко, перетворюються в отруту, коли сходять із вуст змієподібних невідданих. Такі оповіді не лише не дають трансцендентної насолоди, але й, навпаки, можуть завдати великої шкоди. Господь Чайтан’я Махапрабгу застерігав нас не слухати описи Господніх розваг від майаваді, або послідовників школи імперсоналізму. Він ясно сказав: ма̄йа̄ва̄ді-бга̄шйа ш́уніле хайа сарва на̄ш́а    —    хто слухає опис Господніх розваг в тлумаченні майаваді, а також їхні пояснення до «Бгаґавад-ґіти», «Шрімад-Бгаґаватам» чи інших ведичних писань, той приречений на загибель. Якщо хтось спілкується з імперсоналістами, він ніяк не може зрозуміти особистісний аспект Господа і Його трансцендентні розваги.

Сута Ґосвамі звертався до мудреців на чолі з Шаунакою, і тому в цьому вірші він називає їх двіджа, «двічінароджені». Всі мудреці, що зібралися в Наімішаран’ї слухати «Шрімад-Бгаґаватам» від Сути Ґосвамі, були брахмани, але здобути якості брахманів    —    це ще не кінець духовного розвитку. Просто стати двічінародженим    —    це ще не досконалість. Досконалості досягає той, хто слухає з авторитетного джерела описи Господніх розваг та діянь.

Слово бга̄ґаватам буквально означає «розваги Господа і Його відданих». «Бгаґаватам» містить не тільки описи розваг Господа Крішни, але й розповіді про відданих, як оце Прахлада, Дгрува чи Махараджа Амбаріша. І ті описи, і інші пов’язані з Верховним Богом-Особою, бо діяння відданих завжди нерозривно зв’язані з Ним. Наприклад, «Махабгарата», що містить історію життя Пандавів та їхніх діянь, також належить до священних писань, тому що Пандави перебували в безпосередніх стосунках із Верховним Богом-Особою.

Приклад зі слоном, який потрапив у небезпеку, але якого врятував Верховний Господь, наведено тут для того, щоб показати, що за допомогою відданого служіння навіть тварина може звернутися до Бога-Особи, тоді як без відданості до Верховної Особи не може наблизитися навіть півбог.

Всі живі істоти, а насамперед усі, хто належить до людського роду, повинні бути вдячними Верховному Господу за ті благословення, які Він милостиво дарує. Отже, кожен, хто має щире і вдячне серце, повинен розвивати свідомість Крішни і виконувати віддане служіння Господу. Тільки злодії і шахраї не визнають і не цінують даровані їм благословення Верховного Господа і не можуть виконувати віддане служіння Йому. Невдячна людина    —    це людина, яка не розуміє, скільки блага вона отримує від Господа. Такі люди насолоджуються сонячним і місячним світлом, і безкоштовно користуються водою, що її постачає Господь, але не відчувають вдячності за це і просто далі насолоджуються Його дарами. Отож таких людей можна назвати тільки злодіями та шахраями.

Природа Бога-Особи абсолютна, і тому між Його розвагами і Його особистістю немає різниці. Кожен, хто слухає про Господні розваги, тим самим безпосередньо спілкується з Ним, а той, хто спілкується з Самим Господом, безперечно, звільняється від усіх гріхів, навіть якщо він вчинив убивство брахмани, що вважають за найбільший гріх у матеріальному світі. Треба палко шукати будь-якої нагоди, щоб слухати про Господні діяння з достовірного джерела    —    від чистого відданого. Кожен, хто просто слухає ці розповіді і визнає велич Господа, стає достойним зрозуміти Господа. Філософи-імперсоналісти не можуть зрозуміти Господні діяння. Вони вважають, що всі Його дії    —    це майа, тому їх і називають майаваді. Вони вважають усе майею, і тому оповіді про Господа не призначені для них. Деякі імперсоналісти навіть уникають «Шрімад-Бгаґаватам», хоча нині багато з них починають ним цікавитися як засобом заробітку. Однак насправді вони не мають віри в «Шрімад-Бгаґаватам» і витлумачують його на свій лад. Тому нам не слід слухати майаваді. Ми повинні слухати Суту Ґосвамі чи Майтрею, що викладають події такими, якими вони були, і тільки тоді ми зможемо відчути солодкий смак Господніх розваг. Якщо ж слухати ці оповіді в іншому викладі, на недосвідчених слухачів вони можуть вплинути як отрута.

Віддані загалом дуже люблять слухати розповіді про Господні розваги, і, хоча вони не вдаються до аскез та медитації, просто уважно слухаючи про Господні розваги вони отримують безмежні блага    —    багатство, славу, довге життя і все, чого можуть бажати. Той, хто не перестає слухати «Шрімад-Бгаґаватам», утворений з оповідей про Господні розваги, до кінця життя, неодмінно досягне вічної, трансцендентної обителі Господа. Таким чином усі, хто слухає «Шрімад-Бгаґаватам», отримують благо і в вічному житті, і в матеріальному світі. Такі незрівнянні і прекрасні наслідки дає віддане служіння. Щоб почати віддане служіння, треба просто виділити якийсь час на те, щоб слухати «Шрімад-Бгаґаватам» з авторитетного джерела. Господь Чайтан’я Махапрабгу також рекомендував насамперед п’ять елементів відданого служіння: служити відданим Господа, повторювати Харе Крішна, слухати «Шрімад-Бгаґаватам», поклонятися Божеству і жити у святому місці. Самих цих п’яти форм діяльності достатньо, щоб звільнити людину від страждань матеріального життя.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до дев’ятнадцятої глави Третьої пісні «Шрімад-Бгаґаватам», яка називається «Смерть демона Хіран’якші».