ГЛАВА ВІСІМНАДЦЯТА: Битва між Господом Вепром і демоном Хіран’якшею

Войовничі матеріалісти не бояться воювати навіть зі своїм наймогутнішим ворогом, Верховним Богом-Особою. Демон дуже втішили Варунині слова про те, що у світі існує воїн, здатний зійтися з ним у герці. Він завзято почав шукати Верховного Бога-Особу, щоб зітнутися з Ним, дарма що Варуна провістив, що після бою з Вішну він стане здобиччю для собак, шакалів та стерв’ятників. Особам демонічним бракує здорового глузду, і тому вони наважаються воювати навіть із Вішну, що відомий як Аджіта    —    той, кого ще ніхто ніколи не переміг.

В одній з попередніх глав ми обговорювали появу Верховного Бога-Особи в образі Варахи, вепра. Коли Вараха діставав затоплену Землю з глибин океану, демон Хіран’якша знайшов Його і кинув Йому виклик, назвавши твариною. Демони не розуміють, що таке втілення Господа. Вони вважають Його втілення в образі риби, черепахи чи вепра просто за великих тварин. Вони не розуміють природи тіла Верховного Бога-Особи, навіть коли Він приходить в образі людини, і завжди насміхаються з Його втілень. Деякі послідовники Чайтан’я-сампрадаї іноді переносять такі демонічні уявлення і на Ніт’янанду Прабгу. Тіло Ніт’янанди Прабгу цілковито духовне, але демонічні люди вважають тіло Верховного Бога-Особи матеріальним, як наше тіло. Аваджа̄нанті ма̄м̇ мӯд̣га̄х̣    —    люди, які не мають розуму, висміюють трансцендентне тіло Господа, проголошуючи його матеріальним.

Шрідгара Свамі, даючи коментар до цього вірша, зазначає, що демон, піднімаючи на глузи Бога-Особу в подобі вепра, став натомість підносити Йому хвалу. Наприклад, він назвав Господа вана-ґочарах̣, що означає «мешканець лісу», але інше значення словосполучення вана-ґочарах̣    —    це «той, хто лежить на воді». Вішну лежить на воді, тому це одне з імен Верховного Бога-Особи. Також демон назвав Його мр̣ґах̣, але тим самим він, мимоволі, вказав на те, що Верховного Бога-Особу шукають великі мудреці, святі й трансценденталісти. Він також назвав Господа аджн̃а. Шрідгара Свамі пояснює, що джн̃а означає «знання» і що в творінні не існує знання, яке було б невідоме Верховному Богові-Особі. Отже, непрямо демон сказав, що Вішну знає все. Демон також назвав Господа сура̄дгама. Слово сура означає «півбоги», а слово адгама    —    «Господь усього сущого». Він    —    повелитель усіх півбогів, і тому Він найліпший з півбогів, тобто Бог. Коли демон сказав «В мене на очах», ці слова мали ще інше значення: «Незважаючи на мою присутність, Ти можеш завиграшки забрати Землю». На свасті йа̄сйасі означає: «Якщо Ти зі Своєї ласки не забереш від нас Землю, нам не бачити щастя».

Демон вжив слово абгава̄йа, що означає «для знищення». Шрідгара Свамі коментує, що в даному випадку «знищення» означає «звільнення», тобто знищення, чи припинення ланцюга народжень і смертей. Залишаючись невидимим, Господь знищує ланцюг народжень і смертей. Діяння внутрішньої енерґії Господа незбагненні,    —    проявивши її могутність навіть незначною мірою, Господь може будь-кого милостиво звільнити від невігластва. Ш́учах̣ означає «нещастя». Господь може розвіяти всі нещастя матеріального існування силою Своєї внутіршньої енерґії, йоґамайі. В Упанішадах сказано: пара̄сйа ш́актір вівідгаіва ш́рӯйате («Шветашватара Упанішада» 6.8). Господь невидимий для очей звичайної людини, але скрізь діють Його різноманітні енерґії. Коли демони потрапляють у скруту, вони думають, що всі нещастя їм влаштовує Господь, Сам при тому ховаючись і діючи Своєю містичною енерґією. Вони гадають, що, просто знайшовши Господа і кинувши на Нього погляд, вони можуть вбити Його. Хіран’якша також думав таким чином і тому кинув виклик Господу: «Ставши на бік півбогів, Ти завдав нашому роду величезної шкоди. Ти вбив стількох наших родичів, вживаючи різні способи і завжди залишаючись невидимим. Нарешті я бачу Тебе на живі очі, і тепер вже я Тобі не попущу. Я вб’ю Тебе і врятую своїх родичів від Твоїх лихих чарів».

Демони завжди намагаються вбити Бога своїми словами й філософією, але, не зупиняючись на цьому, вони також думають, що наділена достатньою матеріальною могутністю особа може вбити Бога смертоносною зброєю. Такі демони, як Камса, Равана й Хіран’якашіпу вважали себе достатньо могутніми, щоб убити навіть Бога. Демони не розуміють, що Бог Своїми численними енерґіями спроможний вершити будь-які чудеса: Він здатний бути скрізь присутнім і разом з тим залишатися у Своїй вічній обителі, на Ґолоці Вріндавані.

Демонів діймає до живого, коли вони бачать, що віддані згідно з вказівками писань поклоняються Господу. Ведичні писання радять відданим неофітам виконувати дев’ять різновидів відданого служіння: слухати й оспівувати святе ім’я Бога, завжди пам’ятати Його, повторювати на вервиці Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе, поклонятися Господу, втіленому як Божество в храмі, і активно діяти в свідомості Крішни, намагаючись збільшити кількість побожних людей і таким чином встановити у світі досконалу злагоду і мир. Демонам така діяльність не до вподоби. Їм не дає спокою ненависть до Бога і Його відданих. Вони завжди закликають людей облишити поклонятися Богу в церквах та храмах і замість того просто поліпшувати матеріальні умови життя, щоб задовольнити свої чуття. Демон Хіран’якша, побачивши Господа віч-на-віч, хотів назавжди позбутися цієї проблеми, вбивши Бога-Особу своєю могутньою булавою. Дуже прикметний приклад із викорчуваним деревом, який наводить демон. Віддані визнають Бога за корінь усього сущого. Вони використовують приклад із шлунком: так само як шлунок є джерелом енерґії для всіх частин тіла, Бог є первинне джерело всієї енерґії, що проявляється в матеріальному і духовному світах. Отож, якщо для підтримання всіх частин тіла треба постачати їжею шлунок, то для задоволення джерела всього щастя треба розвивати любов до Крішни піднесеною практикою свідомості Крішни. Демон прагнув знищити це джерело, бо, гадають вони, якщо знищити корінь, тобто Бога, то діяльність і Господа, і відданих припиниться само собою. Демон був би дуже втішений такою ситуацією в суспільстві. Демони завжди прагнуть створити суспільство безбожників, щоб безборонно насолоджувати свої чуття.

Як пояснює Шрідгара Свамі, цей вірш означає, що, коли Верховний Бог-Особа виб’є в демона булаву, то втішаться всі віддані Господа: не лише неофіти, але й древні віддані-мудреці.

Філософи-майаваді не розуміють, що Господу також властиві почуття. Господь задоволений, коли хтось підносить Йому гарні молитви, і, навпаки, засмучується, коли хтось заперечує Його існування чи обкидає Його лихими словами. До тих, хто обкидає Верховного Бога-Особу лайкою належать і філософи-майаваді, що мало чим відрізняються від демонів. Вони проголошують, що Бог не має голови, тулуба, ніг, рук та інших частин тіла і що Він не існує. Іншими словами, вони кажуть, що Він або мертвий, або каліка. Ці спотворені уявлення про Верховного Господа дуже засмучують Його. Його зовсім не тішать такі атеїстичні описи. Тут сказано, що незважаючи на біль від дошкульних слів демона, Господь дістав Землю з води для задоволення півбогів, Своїх вічних відданих. Отже, Господу так само властиві почуття, як і нам. Його радують наші молитви до Нього і засмучують наші образливі зауваження про Нього. Однак для того, щоб захистити Свого відданого, Він завжди готовий стерпіти образливі слова атеїстів.

Коли Господь, тримаючи Землю, виходив з води, демон став глузувати з Нього, але Господь не звернув на демона уваги, тому що був зосереджений на виконанні Свого обов’язку. Людина, яка дбає про свій обов’язок, не знає страху. Крім того, наділені силою не бояться ворожих глузів та образливих слів. Господь не має чого боятися, але Він виявив ласку до Свого ненависника, знехтувавши його лайкою. Хоча здавалося, що Він втікає від виклику, Він стерпів кпини Хіран’якші тільки тому, що хотів захистити від небезпеки Землю.

Демони не можуть зрозуміти, як Верховний Бог-Особа поклав Землю на воду, що вона не втонула, але для Господніх відданих у цьому немає великого дива. Не лише Земля, а численні мільйони інших планет плавають у повітрі. Цю здатність плавати в просторі вони отримують від Господа, іншого пояснення тут немає. Матеріалісти можуть сказати, що планети плавають у повітрі під дією закону всесвітнього тяжіння, але закон всесвітнього тяжіння діє під наглядом Верховного Господа. Саме так каже «Бгаґавад-ґіта», де Господь підтверджує, що за дією матеріальних законів, чи законів природи, за ростом та підтриманням, за виникненням та еволюцією всіх планетних систем    —    за всім сущим    —    стоїть нагляд Господа. Тільки півбоги на чолі з Брахмою здатні гідно оцінити дії Господа, і тому, побачивши дивовижний вчинок Господа, що примусив Землю триматися на поверхні води, вони стали посипати Його квітами в захваті від цього трансцендентного подвигу.

Господь міг покарати демона відразу ж, коли той глузував з Господа, але Господь стерпів його образи, бажаючи задовольнити півбогів і показати їм, що вони не повинні боятися демонів, виконуючи свої обов’язки. Насамперед Господь проявив Свою терплячість для того, щоб розвіяти страхи півбогів, які повинні знати, що Господь завжди поряд з ними і готовий захистити їх. Господь знехтував насмішки демона, як людина нехтує гавкіт собак. Господь не звернув на демона уваги, зосередившись на порятункові Землі, яку Він піднімав з води. Матеріалістичні демони завжди володіють великою кількістю золота в найрізноманітніших формах, сподіваючись, що гори золота, фізична сила і слава можуть врятувати їх перед гнівом Верховного Бога-Особи.

Демони й атеїсти можуть скільки завгодно ображати Верховного Бога-Особу, але вони забувають, що вони перебувають під владою законів народження і смерті. Вони думають, що досить висміяти думку про існування Верховного Господа чи заперечити суворі закони природи, і можна звільнитися від лабет народження і смерті. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що для того, щоб повернутися додому, до Бога, досить збагнути трансцендентну природу Бога. Але демони й атеїсти не намагаються пізнати природу Верховного Господа і тому залишаються зв’язані путами народження і смерті.

Демон повинен був би розуміти, що Бога неможливо нізвідки вигнати, бо Він всепронизуючий. Демони вважають себе володарями своїх статків, але насправді все належить Верховному Богові-Особі і він будь-якої миті може взяти все, що забажає.

Хоч би яким великим воїном був той чи інший демон і хоч би скільки піхоти він мав під рукою, перед Верховним Богом-Особою він безсилий і приречений на смерть. Тому Господь кинув демону виклик, кажучи, щоб той нікуди не втікав і виконав свою обіцянку вбити Його.

Для звичайної людини кобра являє собою велику загрозу, але перед заклиначем вона стає забавкою, з якою він може робити все, що захоче. Так само й демон може посідати величезну могутність у своїх володіннях, але перед Господом він стає нікчемною, незначною істотою. Для півбогів демон Равана здавався лютим і нездоланним ворогом, але перед Господом Рамачандрою він став тремтіти і молитися до свого божества, Господа Шіви, і ці молитви ніяк йому не допомогли.

В прикладі, наведеному в цьому вірші, сказано, що досконалий йоґ може ухилитися від смертельного удару законів природи. Коли демон намагається вдарити трансцендентне тіло Господа могутньою булавою, це повністю безглуздий вчинок, бо ніхто не може перевершити Господа. Особи, які досягнули висот трансцендентного знання, виходять з-під впливу законів природи, і навіть смерть не має над ними влади. На сторонній погляд іноді здається, що йоґ отримав смертельний удар, але з милості Господа він залишається неушкодженим після багатьох таких ударів, щоб далі служити Господу. Як Господь існує силою Своєї самодостатньої могутності, так відданий існує з ласки Господа, щоб Йому служити.

Хар’якша    —    це ще одне ім’я демона Хіран’якші.

Планету Земля в цьому вірші названо словом іла̄. Раніше Землю називали Ілавріта-варшею, а коли на ній правив Махараджа Парікшіт, її називали Бгарата-варшею. Насправді Бгарата-варша    —    це назва цілої планети, але поступово ця назва (Бгарата-варша) залишилася тільки за Індією. Як Індія нещодавно розпалася на Пакістан і Індостан, так і Земля, що раніше звалася Ілавріта-варшею, поступово розпалася на багато окремих країн.

Бій між Господом, Верховним Богом-Особою, і демоном мудрець Майтрея порівнює в цих віршах до бою між биками, що змагаються за корову. Планету Земля також називають ґо, тобто «корова». Як бики б’ються між собою за право спаруватися з коровою, так між демонами і Верховним Господом чи Його представниками точиться постійна боротьба за владу над Землею. Прикметно, що Господа в цьому вірші названо словом йаджн̃а̄вайава. Не слід думати, що Господь має тіло звичайного вепра. Він може прибрати будь-якої подоби, і всі ці форми вічні. Всі форми в творіння постають із Нього. Подобу вепра, в якій з’явився Господь, не плутати з тілом звичайної свині. Тіло Господа цілком складається з яґ’ї, жертовних підношень. Яґ’ї (жертвопринесення) офірують Вішну, отож тіло Вішну називають словом яґ’я. Його тіло не матеріальне, тому Його не слід прирівнювати до звичайного вепра.

В цьому вірші Брахму названо словом свара̄т̣. Насправді цілковита незалежність можлива виключно для Самого Господа, але як невід’ємна частка Верховного Господа кожна жива істота теж має крихту цієї незалежності. Всі живі істоти всесвіту мають цю крихітну незалежність, але Брахма, що очолює всіх інших істот, наділений більшою незалежністю, ніж будь-хто інший. Він виконує обов’язки представника Крішни, Верховного Бога-Особи, якому доручено керувати життям усесвіту. Всі інші півбоги діють за його проводом, тому тут його названо словом свара̄т̣. Його завжди супроводжують великі мудреці і трансценденталісти, і всі вони прийшли подивитися на двобій між демоном і Господом, що скидався на бій двох биків.

Існує дві категорії живих істот: одних називають сурами, чи півбогами, а інших називахють асурами, чи демонами. Демони здебільшого воліють поклонятися півбогам, і є чимало прикладів того, як вони, поклонячись півбогам, отримують великі можливості для задоволення чуттів. Згодом це виявляється причиною турбот для брахманів, півбогів та інших безгрішних живих істот. Демони мають пристрасть до того, щоб переслідувати півбогів, брахманів та безгрішних, для яких вони стають джерелом постійного страху. Дуже часто, домігшись від півбогів якихось благословень, демони починають турбувати тих самих півбогів за допомогою отриманої від них сили. Відомий випадок, коли великий шанувальник Господа Шіви домігся в нього благословення, яке давало йому здатність одним доторком руки до будь-чиєї голови зносити її плеч. Щойно демон отримав це благословення, як одразу ж спробував доторкнутися до голови Господа Шіви. Така їхня вдача. Натомість віддані Верховного Бога-Особи не прохають в Господа благословень, які допомагають їм задовольняти чуття. Навіть якщо Господь їм пропонує звільнення, вони відмовляються. Вони щасливі просто тим, що виконують трансцендентне любовне служіння Господу.

Нікого не засмучує смерть змії. Сільські хлопці часто ловлять змію за хвіст і, набавившись із нею, вбивають її. Так само й Господь міг відразу ж убити цього демона, але Він вирішив трохи погратися з ним, як діти граються зі змією, перш ніж її вбити. Однак Брахма попрохав, щоб Господь не грався з демоном, бо той був лихіший і небезпечніший за змію. Брахма волів, щоб Господь убив демона відразу ж, не зволікаючи.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до вісімнадцятої глави Третьої пісні «Шрімад-Бгаґаватам», назва якої «Битва між Господом Вепром і демоном Хіран’якшею».