ГЛАВА ДВАДЦЯТА: Бесіда Майтреї та Відури

У втіленні першого вепра Господь прийшов під час правління Сваямбгуви Ману, тоді як нинішня епоха    —    це епоха Ваівасвати Ману. Епоха кожного Ману триває сімдесят два цикли з чотирьох віків, а один такий цикл становить 4 320 000 сонячних років. Отже, один Ману править протягом 4 320 000 Х 72 сонячних років. Протягом одної епохи Ману в світі відбувається багато змін, а за один день Брахми змінюється чотирнадцять Ману. Як видно з цього вірша, Ману укладає писання, що допомагають звільнитися зумовленим душам, які прийшли в матеріальний світ за матеріальною насолодою. Господь настільки милоситвий, що будь-якій душі, котра бажає насолоджуватися в матеріальному світі, Він дає всі можливості для цього, але разом з тим Він показує їй шлях до звільнення. Тому Шаунака Ріші запитав Суту Ґосвамі: «Що зробив Сваямбгува Ману після того, як Земля повернулася на свою орбіту?»

Цей вірш згадує про події життя Відури: Відура покинув домівку свого старшого брата Дгрітараштри, вирушив у подорож по всіх святих місцях і зустрів у Хардварі Майтрею. Тут Шаунака Ріші цікавиться тим, про що бесідували Майтрея Ріші і Відура. Відуру відзначало те, що він був друг Господа і до того ж великий відданий. Коли Крішна спробував залагодити непорозуміння між двоюрідними братами і відвести загрозу війни, вони не прислухалися до Його поради. Незадоволений ними, Кшатта, чи Відура, покинув палац. Відура, як відданий, на своєму прикладі показав, що будь-яке місце, де не шанують Крішну, не гідне для життя. В тому, що стосується особистих інтересів відданого, він може виявляти велику терплячість, але коли ображають Господа чи інших відданих, він цього не повинен терпіти. Варто відзначити вжите в цьому вірші слово аґгава̄н. Воно вказує на те, що Каурави, сини Дгрітараштри, програли війну через гріх непослуху Крішні.

Матір’ю Відури була шудрані, але його батьком, який зачав його,    —    В’ясадева, тому він ні в чому не поступався В’ясадеві. Бувши сином великого батька    —    втілення Нараяни і укладача всієї ведичної літератури, Відура також був великою особистістю. Він поклонявся Крішні як своєму Господу і всім серцем приймав Його настанови.

Вжиті тут слова віраджа̄с тіртга-севайа̄ стосуються Відури, що цілковито очистився від усякої скверни, мандруючи святими місцями. В Індії сотні святих місць паломництва, і найважливішими серед них вважають Праяґ, Хардвар, Вріндавану і Рамешварам. Покинувши свій дім, який переповнювали інтриґи та дипломатична гра, Відура хотів очиститися мандрівкою до всіх святих місць. У святих місцях панує така атмосфера, що кожен, хто туди потрапляє, само собою очищується від матеріальної скверни. Це передусім стосується Вріндавани: туди може прийти будь-хто, навіть грішник, але там він одразу ж зануриться в атмосферу духовного життя і мимохіть почне повторювати імена Крішни й Радги. Ми бачили це на власні очі і на своєму досвіді переконалися в цьому. Шастри рекомендують усім, хто відійшов від активної діяльності і став ванапрастгою, задля очищення піти на прощу до всіх святих місць. Відура досконало виконав цей обов’язок, і нарешті прийшов до Кушаварти, чи Хардвару, де розташувався мудрець Майтрея.

Крім того, важливо також зрозуміти, що до святих місць треба йти не тільки для того, щоб омитися, але для того, щоб знайти великих мудреців, як-от Майтрея, і отримати їхні настанови. Якщо людина цього не робить, її паломництво було марнуванням часу. Нароттама даса Тгакура, великий вайшнавський ачар’я, сказав, що за наших часів не слід йти до таких місць прощі, бо часи змінилися і зараз у щирої людини може скластися неправильне враження, коли вона побачить поведінку нинішніх мешканців святого місця. Як радить Нароттама даса Тгакура, замість докладати зусиль для того, щоб відвідати ці місця, ліпше зосередити розум на Ґовінді, бо від цього буде більше користі. Звичайно, зосередити розум на Ґовінді в будь-якому місці можуть тільки ті, хто досягнув висот духовного розвитку, для звичайних людей це занадто важко. Звичайні люди можуть все таки отримати користь від паломництва до таких святих місць, як Праяґ, Матгура, Вріндавана і Хардвар.

Цей вірш дає пораду шукати таттва-віт, тобто людину, яка знає науку про Бога. Таттва-віт означає «той, хто знає Абсолютну Істину». У світі є багато псевдотрансценденталістів, і їх не бракує навіть у святих місцях. Такі люди є завжди, і треба мати досить розуму, щоб знайти справді гідну особу, яка може дати нам потрібні настанови. Тоді подорож до святого місця буде справді успішною, бо допоможе нам в наших зусиллях піднятися на вищий рівень духовного життя. Мета паломництва полягає в тому, щоб очиститися від усієї скверни і, крім того, знайти людину, яка знає науку про Крішну. Крішна допоможе щирій людині. Як сказано в «Чайтан’я-чарітамріті», ґуру-кр̣шн̣а-праса̄де    —    з милості духовного вчителя і Крішни людина знаходить шлях спасіння, віддане служіння. Якщо людина щиро шукає духовного спасіння, Крішна, що перебуває в серці кожного, дарує їй розум, який допомагає їй знайти гідного духовного вчителя. З милості такого духовного вчителя, як Майтрея, людина отримує потрібні настанови і проґресує в духовному житті.

Вода Ґанґи стає чистою тому, що стікає з лотосових стіп Господа. «Бгаґавад-ґіта» теж має силу вод Ґанґи, тому що зійшла з вуст Верховного Господа. І так само чисті будь-які оповіді про Господні розваги чи описи Його трансцендентних діянь. Господь абсолютний, і тому немає різниці між Його словами, Його потом і Його розвагами. І вода Ґанґи, і оповіді про Його розваги, і Його слова перебувають на абсолютному рівні і тому здатні дарувати людині однакове благо. Шріла Рупа Ґосвамі пояснює, що будь-яка річ, пов’язана з Крішною, має трансцендентну природу. Якщо ми пов’яжемо всі свої дії з Крішною, то ми піднімемось понад рівнем матерії і будемо завжди перебувати на духовному рівні.

Віддані повинні з якнайглибшою шаною слухати розповіді про Господні розваги, що завжди проходять на трансцендентному рівні. Ті, хто справді досягнув трансцендентного рівня, ніколи не можуть насититися оповідями про Господні розваги. Наприклад, якщо душа, яка усвідомила свою духовну природу, читає «Бгаґавад-ґіту», вона ніколи не пересититься. Відданий може перечитувати «Бгаґавад-ґіту» і «Шрімад-Бгаґаватам» тисячі разів, але знову й знову перечитуючи їх, він щоразу неодмінно відкриває для себе нові аспекти й відчуває велику насолоду.

Тут сказано, що Господь прийняв форму вепра силою Своєї енерґії. Зумовлена душа змушена приймати те чи інше тіло під тиском матеріальних законів, яким вона підвладна, але тут ясно сказано, що Господь прийняв тіло вепра не під тиском якої-небудь зовнішньої сили. У «Бгаґавад-ґіті» сказано те саме: коли Господь сходить на Землю, Він приймає ту чи іншу форму силою Своєї внутрішньої енерґії. Отже, в Господній формі немає ні грана матеріальної енерґії. Майаваді вважають, що, коли Брахман набуває форми, ця форма є породженням майі. Але їхня теорія не має під собою ніяких підстав, бо, хоча майа вища від зумовленої душі, вона ніколи не може бути вищою від Верховного Бога-Особи. Вона підпорядкована Верховному Господу, і це підтверджує «Бгаґавад-ґіта». Майа діє під наглядом Господа і ніколи не може підкорити Його Самого. Майаваді уявляють собі, що жива істота    —    це Верховна Абсолютна Істина, яка потрапила під покров майі, але ці здогади цілковито неприйнятні, тому що майа не має сили покрити Всевишнього. Її ілюзорна сила може покрити маленьку частку Брахмана, але не Верховний Брахман.

Велике значення мають у цьому вірші слова авйакта-ма̄рґа-віт    —    «той, кому відомі речі, недоступні для нашого сприйняття». Щоб пізнати речі, недоступні для нашого сприйняття, треба вчитися в наділених авторитетним знанням вищих особистостей, які належать до учнівської спадкоємності. Своїми силами нам не з’ясувати навіть того, хто наш батько. Тут теж не обійтися без авторитетного джерела інформації, яким в цьому випадку є мати. І так само, коли ми хочемо пізнати будь-які інші речі, недоступні для нашого сприйняття, ми повинні звернутися до наділених дійсним знанням авторитетів. Перший з таких авторитетів, або авйакта-ма̄рґа-віт,    —    це Брахма, а наступний авторитет в учнівській спадкоємності    —    Нарада. Майтрея Ріші також належить до учнівської спадкоємності і також є авйакта-ма̄рґа-віт. Кожен, хто належить до істинної учнівської спадкоємності, також гідний зватися авйакта-ма̄рґа-віт, бо йому відомі речі, недоступні для сприйняття звичайних людей.

Тут дуже ясно описано причину матеріального творіння. Перша причина    —    це дайва, або доля зумовленої душі. Матеріальний світ створено тільки задля зумовленої душі, яка в своїй ілюзії хоче стати владарювати над природою і насолоджувати свої чуття. Коли саме зумовлена душа вперше забажала панувати над матеріальною природою, визначати неможливо, але ведичні писання завжди стверджують, що матеріальне творіння існує задля чуттєвої насолоди зумовленої душі. Є один вірш, який схоплює суть зусиль, які докладає зумовлена душа для задоволення чуттів. Там сказано, що душа забуває свій головний обов’язок    —    служити Господу, і після того вона створює атмосферу чуттєвої насолоди, яку називають майею; саме це і є причиною матеріального творіння.

Також у цьому вірші вжите слово дурвітаркйен̣а. Немає сенсу сперечатися про те, як і коли зумовлена душа забажала задовольняти чуття, але так чи інакше це бажання стало причиною матеріального існування. Матеріальна природа являє собою царство, яке Бог-Особа створив тільки для того, щоб зумовлена душа могла задовольняти свої чуття. Тут сказано, що на початку творення матеріальну природу, чи пракріті приводить в рух Бог-Особа, Вішну. Існує три Вішну. Один з Них    —    це Маха-Вішну, другий    —    Ґарбгодакашаї Вішну, а третій    —    Кшіродакашаї Вішну. Всіх цих трьох Вішну описано в Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам», і цей вірш також підтверджує, що причина творення матеріального світу    —    це Вішну. З «Бгаґавад-ґіти» ми також дізнаємося, що пракріті приходить в рух і діє під наглядом Крішни, чи Вішну, але Сам Верховний Бог-Особа залишається незмінним. Було б великою помилкою думати, що, раз творіння походить з Верховного Бога-Особи, Він Сам трансформується в проявлений матеріальний космос. Він завжди існує в Своїй особистісній формі, а матеріальний космос проявляють Його незбагненні енерґії. Діяльність цих енерґій важко осягнути, але з ведичних писань можна зрозуміти, що зумовлена душа сама творить свою долю і відповідно до неї отримує те чи інше тіло. Своє тіло кожна істота отримує згідно з законами природи, які діють під наглядом Верховного Бога-Особи, що завжди супроводжує живу істоту як Параматма.

Первинна матерія, або пракріті, матеріальна природа, складена з трьох якостей, породжує чотири сукупності по п’ять елементів. До першої сукупності належать п’ять стихій: земля, вода, вогонь, повітря і ефір. До другої сукупності належать тан-матри, або тонкі елементи (об’єкти чуттів): звук, дотик, форма, смак і запах. Третю сукупність складають п’ять органів чуття, якими істота набуває знання: очі, вуха, ніс, язик і шкіра. Четверта сукупність    —    це діяльні чуття, або мова, руки, ноги, анус і ґеніталії. Дехто каже, що існує п’ять сукупностей з п’яти начал. Перша сукупність    —    це об’єкти чуттів, друга    —    п’ять елементів, третя    —    пізнавальні органи чуття, четверта    —    діяльні чуття, а п’ята    —    це п’ять божеств, які керують цими категоріями.

З цього вірша можна зробити висновок, що всі всесвіти плавать на поверхні Причинового океану.

З цього вірша видно, що сукупність усіх зумовлених душ, які спочивали в тілі Бога-Особи після розпаду попереднього творіння, вийшла з Господа в формі лотоса. Цей лотос має назву хіранйаґарбга. Першою живою істотою, яка з’явилася на світ, був Господь Брахма, який спроможний самостійно завершити творення проявленого всесвіту. Тут сказано, що лотос з усіма живими істотами сяяв, наче тисяча сонць. Це означає, що живі істоти, бувши невід’ємними частками Верховного Господа, мають таку саму природу, як Він, тому що тіло Господа також випромінює сяйво    —    брахмаджйоті. Цей вірш ще раз підпирає описи Вайкунтгалоки, наведені в «Бгаґавад-ґіті» та інших ведичних писаннях: на Вайкунтгах, в духовному небі, не потрібне ні сонячне світло, ні місячне, ні електрика, ні вогонь. Кожна планета в духовному світі самосяйна, як сонце.

В певний момент з подиху Бога-Особи, Каранодакашаї Вішну, що лежить на водах океану Карана, постають тисячі й тисячі всесвітів. Після того Він входить у кожний із них як Ґарбгодакашаї Вішну і заповнює половину всесвіту Своїм потом. Друга половина всесвіту залишається незаповненою, і її називають космічним простором. За якийсь час із живота Ґарбгодакашаї Вішну виростає лотос і на ній з’являється перше живе створіння, Брахма. Тоді Господь в образі Кшіродакашаї Вішну входить у серце кожної живої істоти, разом із серцем Брахми. Це сказано також у п’ятнадцятій главі «Бгаґавад-ґіти», де Господь проголошує: «Я перебуває в серці кожної істоти, даруючи їй пам’ять та забуття». Як свідок усіх дій індивідуальної істоти, Господь кожній з них дає пам’ять та інтелект, потрібні, щоб діяти згідно з бажаннями, які вона мала в своєму останньому народженні за попередньої епохи під час знищення всесвіту. Інтелект проявляється в живої істоти відповідно до типу її тіла, тобто згідно з законом карми.

Брахма був першою живою істотою у всесвіті, і Верховний Господь вповноважив його керувати ґуною страсті. Тому Брахма отримав такий великий і могутній інтелект, що він майже не залежить від влади Верховного Бога-Особи. Лише керівник фірми має таку владу, що майже не залежить від її власника, і такою ж владою володіє Брахма, якого тут названо незалежним. Як представник Господа він наділений майже такою самою могутністю і незалежністю, як Верховний Бог-Особа. Господь, як Наддуша в серці Брахми, наділив його відповідним інтелектом, який був потрібний для того, щоб Брахма зумів створити всесвіт. Отже, творчі здібності кожної живої істоти не належать їй самій, вона може створити щось тільки з милості Господа. В матеріальному світі є багато вчених і видатних діячів, які проявляють дивовижні творчі здібності, але вони діють і творять тільки завдяки вказівкам Верховного Господа. Завдяки Господнім вказівкам вчений може зробити багато чудових винаходів, але йому ніколи не вдасться силою свого інтелекту подолати суворі закони матеріальної природи. Господь також не наділить їх потрібним для цього інтелектом, щоб вони не зазіхали на Його верховну владу. У цьому вірші сказано, що Брахма створив усесвіт таким, яким він був раніше. Це означає, що всі його творіння мають таку саму форму і назву, як і речі попереднього космічного творіння.

Зумовлені душі, тобто живих істот, які прийшли до матеріального світу задовольняти свої чуття, насамперед вкривають п’ять оболонок. Спершу їх зумовлює покриття тамісри, або гніву. За своєю природою кожна жива істота має крихітну незалежність, якою вона може надужити, вирішивши, що здатна насолоджуватися так само, як Верховний Господь, або подумавши: «Чому б мені не насолоджуватися так само незалежно, як Верховний Господь?» Це забуття про своє природне становище покриває живу істоту внаслідок гніву або заздрості. Жива істота за своєю природою, як вічний слуга і частка Верховного Господа, ніколи не може насолоджуватися так само, як Господь. Однак коли вона забуває про це і намагається зрівнятися з Ним, її стан називається тамісра. Навіть на шляху духовного пізнання дуже важко подолати цей умонастрій тамісри. Є чимало людей, які, намагаючись вирватися з пут матеріального життя, хочуть злитися воєдино з Усевишнім. Таким чином навіть у своїй трансцендентній діяльності вони залишаються в полоні цієї нижчої форми свідомості, тамісри.

Андга-тамісра примушує живу істоту вважати, що зі смертю закінчується все її існування. Атеїсти назагал переконані, що вони    —    це тіло і що тому зі смертю тіла їм настає кінець. Через це вони прагнуть вичавити з матеріального життя всі можливі насолоди, поки ще існує їхнє тіло. Вони керуються в житті своєю теорією: «Поки живеш, живи в розкошах. Не переймайся, якщо задля цього тобі доводиться робити так звані гріхи. Ти повинен будь-що-будь їсти досита. Тож прохай, позичай чи кради. А якщо тебе мучить думка, що таким чином ти заплутуєшся в гріхах, за які тобі доведеться розплачуватися, то викинь ці вигадки з голови, бо зі смертю все закінчується. Ніхто не відповідає за скоєне протягом життя, хоч би що він робив». Такий безбожний світогляд, що відкидає вічність життя, знищує людську цивілізацію.

Причиною невігластва андга-тамісри є тамас. Повний брак знання про існування духовної душі називається тамас. Весь матеріальний світ часто називають тамасом, тому що дев’яносто дев’ять відсотків його мешканців не усвідомлюють, що вони духовні душі. Майже кожен вважає себе за тіло і нічого не відає про духовну душу. Керуючись такими хибними уявленнями, людина думає: «Це моє тіло, і все пов’язане з цим тілом належить мені». Для таких заблудлих живих істот основа всього матеріального існування    —    це статеве життя. Занурившись у невігластво матеріального світу, зумовлені душі живуть просто задля сексу. Коли вони отримують можливість насолоджуватися сексом, вони прив’язуються до так званої домівки, батьківщини, дітей, майна і достатку. Чим сильніші ці прив’язаності, тим більше поглиблюється ілюзія тілесного погляду на життя. Людина ще більше втверджується в думці, що «я це тіло, а все, що належить тілові    —    моє». Чим більше світ поринає в ілюзію мохи, тим більше він розпадається на окремі громади, родини та нації, між якими постійно тривають конфлікти. Маха-моха означає божевільний потяг до матеріальної насолоди. Особливо нині, за епохи Калі, всі божевільно женуться за матеріальними статками, щоб зазнати якомога більше насолод. Ці вичерпні визначення згаданих у вірші різновидів невігластва наведено в «Вішну Пурані»:

тамо ’вівеко мохах̣ сйа̄д

антах̣-каран̣а-вібграмах̣

маха̄-мохас ту віджн̃ейо

ґра̄мйа-бгоґа-сукгаішан̣а̄

маран̣ам̇ хй андга-та̄місрам̇

та̄місрам̇ кродга учйате

авідйа̄ пан̃ча-парваіша̄

пра̄дурбгӯта̄ маха̄тманах̣

Представники роду якшів та ракшасів донині існують в деяких країнах світу. Відомо, що ці дикуни залюбки вбивають своїх дідів і, підсмаживши їхні тіла в багатті, влаштовують «бенкет любові».

Демонів, які народилися з тіла Брахми, стали називати якшами та ракшасами, тому що одні з них кричали, що Брахму треба з’їсти, а інші закликали не щадити його. Тих, хто закликав з’їсти його, назвали якшами, а ті, хто вимагав не щадити його, стали ракшасами, людожерами. Ці два різновиди істот, якшів та ракшасів, створив сам Брахма, і вони існують досі в образі дикунів, розкиданих по різних куткуах світу. Вони породжені з ґуни невігластва і за свої звичаї вони отримали ім’я ракшасів, або людожерів.

Демони народилися з появою ночі, а півбоги народилися разом з появою дня. Іншими словами, демони, як оце якші та ракшаси, постали з якості невігластва, а півбоги постали з якості добра.

Статеве життя становить основу матеріального існування. Тут знову, як і в багатьох інших місцях, сказано, що демони дуже прив’язані до статевого життя. Чим більше істота звільняється від статевого потягу, тим більше вона наближається до рівня півбогів, а чим більше вона прив’язується до статевої насолоди, тим більше вона деґрадує, опускаючись до рівня демонів.

Хтиві демони не мають поваги навіть до свого батька, тому для такого доброчесного батька, як Брахма, найліпше залишити товариство таких демонічних синів.

Слова бгакта̄на̄м анурӯпа̄тма-дарш́анам означають, що Бог-Особа проявляє Свої численні форм відповідно до бажань Своїх відданих. Наприклад, Хануманджі (Ваджранґаджі) хотів бачити Бога-Особу в образі Господа Рамачандри, тоді як інші вайшнави прагнуть бачити образ Радга-Крішни, а ще інші    —    образ Лакшмі-Нараяни. Філософи-майаваді думають, що насправді Господь безособистісний, хоча й приймає ці всі форми, в яких віддані бажають бачити Його. Однак з «Брахма-самхіти» відомо, що це не так і що Господь справді має багато різних форм. У «Брахма-самхіті» сказано: адвайтам ачйутам. Господь, що з’являється перед відданим, не є плодом його уяви. «Брахма-самхіта» з’ясовує, що Господь має безліч форм: ра̄ма̄ді-мӯртішу кала̄-нійамена тішт̣ган. Він існує в мільйонах і мільйонах різних форм. Різних видів життя налічують 8 400 000, але втілення Верховного Господа незліченні. У «Бгаґаватам» сказано, що, як не злічити хвилі в морі, які одна за одною накочуються і відкочуються, так не злічити втілення і форми Господа. Відданий розвиває прив’язаність до якоїсь одної з Господніх форм і поклоняється саме їй. Ми щойно закінчили розповідь про те, як Господь втілився в цьому всесвіті в образі вепра. Існує безліч всесвітів, і в якомусь із них Господь присутній в образі вепра саме зараз. Всі форми Господа вічні. Кожен відданий має схильність поклонятися якійсь одній з цих форм, і самі їй він віддано служить. В одному вірші «Рамаяни» Хануман, великий відданий Рами, каже: «Я знаю, що між Сіта-Рама невідмінні від Верховного Бога-Особи в образі Лакшмі-Нараяни, але я віддав свою любов Рамі й Сіті, і тому хочу бачити Господа в образі Рами й Сіти». Так само Ґаудія-вайшнави відчувають любов до форм Радги й Крішни, чи Крішни й Рукміні в Двараці. Слова бгакта̄на̄м анурӯпа̄тма-дарш́анам означають, що Господь завжди радий явити відданому ласку в тому образі, якому відданий хоче поклонятися і служити. У цьому вірші сказано, що Брахма звернувся до Харі, Верховного Бога-Особи. Тут ідеться про Господа в образі Кшіродакашаї Вішну. Щоразу, коли Брахма зустрічається з труднощами і потребує Господньої допомоги, він може звернутися до Кшіродакашаї Вішну, і Господь зі Своєї милості щоразу допомогає Брахмі навести лад у всесвіті.

З цих віршів видно, що гомосексуальний потяг між чоловіками вперше проявився, коли Брахма створив цих демонів. Іншими словами, гомосексуалізм    —    це демонічна схильність, відсутня в здорових чоловіків, які живуть нормальним життям.

Слова клеш́адас теша̄м ана̄санна-пада̄м̇ тава вказують на, те що Господь піклується про дві речі: захистити всіх, хто віддається під притулок Його лотосових стіп, і покарати демонів, які ненавидять Господа. Функція майі полягає в тому, щоб завдавати страждань невідданим. В цьому вірші Брахма каже: «Ти захищаєш віддані Тобі душі, тому я віддаюся Твоїм лотосовим стопам. Будь ласка, оборони мене від цих демонів».

Господа названо тут словами вівікта̄дгйа̄тма-дарш́анах̣. Якщо хтось і може по-справжньому зрозуміти всю глибину страждання іншої істоти, то це Господь. Буває, що людина, яка від чогось страждає і шукає розради в свого друга, не знаходить в нього розуміння всієї глибини своїх мук. Але для Верховного Господа зрозуміти серце іншої істоти не важко. Верховний Господь як Наддуша перебуває в серці кожної живої істоти і безпосередньо бачить справжню причину її страждання. У «Бгаґавад-ґіті» Господь каже: сарвасйа ча̄хам̇ хр̣ді саннівішт̣ах̣    —    «Я перебуваю в кожному серці, і тільки Я наділяю всіх пам’яттю і забуттям». Тому, коли людина повністю віддається Верховному Господу, вона бачить, що Він перебуває в її серці. Він може підказати нам, як оминути якусь небезпеку чи як досягнути Його за допомогою відданого служіння. Однак у випадку Брахми Господь звелів йому покинути своє тіло, тому що з нього з’явивилося на світ начало демонізму. Як пояснює Шрідгара Свамі, коли тут сказано, що Брахма покидає своє тіло, це не означає, що він щоразу помирає. В даному випадку це означає, що Брахма відкидає певний умонастрій. Розум являє собою тонке тіло живої істоти. Іноді нашим розумом оволодівають гріховні думки, але коли ми відкидаємо їх, то можна сказати, що ми змінили своє тіло. Коли Брахма творив демонів, його розум не був чистим. Він, очевидно, був сповнений пристрасті, тому що все творення відбувається під впливом пристрасті. Через це він породив на світ таких пристрасних синів. Ця історія показує, що кожен батько і кожна матір також повинні бути дуже обачними, коли вони зачинають дітей. Свідомість дитини залежить від свідомості, яку батьки мали під час зачаття. Тому ведична культура велить перед зачаттям дитини виконувати обряд ґарбгадгана-самскара. Перш ніж зачинати дитину, треба освятити свій нечистий і стурбований розум. Коли батьки занурюють свій розум у думки про лотосові стопи Господа і в такій свідомості породжують дитину, в них природним чином з’являються хороші діти, які будуть відданими. Коли суспільство складається з таких доброчесних людей, його не струшують проблеми, які породжує демонічна свідомість.

Ранній ранок являє собою час для духовної практики, а вечірній присмерк    —    це час, коли прокидається пристрасть. Демонічні особи загалом дуже прив’язані до статевих насолод і тому їх дуже тішить наближення вечора. Вечірній присмерк демони побачили як прекрасну жінку і почали підносити її до небес. В їхній уяві присмерк виглядав, як красуня, на чиїх стопах дзвеніли браслети, чий стан перехоплював пояс і чиї груди вражали своєю красою. Охоплені хіттю до статевих насолод, вони в своїй уяві побачили перед собою подобу прекрасної дівчини.

Різниця між демонами й півбогами полягає в тому, що прекрасна жінка дуже легко приваблює розум демонів, тоді як розум праведної особи вона не може полонити. Праведна особа сповнена знання, а демонічна особа сповнена невігластва. Як дитину приваблює гарна лялька, так демона, інтелект якого слабкий і сповнений невігластва, полонить матеріальна врода і хтивість. Праведна людина знає, що принадність гарно вбраної й прикрашеної жінки з високими грудьми, пишними стегнами, точеними носом і ніжною шкірою    —    це майа. Вся врода, якою пишається жінка, являє собою лише поєднання плоті й крові. Шрі Шанкарачар’я радить не приваблюватися до поєднання плоті й крові,    —    ліпше привабитися справжньою красою духовного буття. Істинна краса    —    це Крішна і Радга. Того, хто привабився красою Радги й Крішни, не знадить оманлива краса матеріального світу. В цьому полягає різниця між демоном і праведною людиною, чи відданим.

В цих словах виражена свідомість демонів, зачарованих оманною красою матеріального світу. Демон готовий заплатити будь-яку ціну за поверхову красу матеріального світу, яка не сягає глибше за шкіру. День і ніч вони тяжко гарують, але ціль їхньої тяжкої праці одна    —    насолоджуватися статевим життям. Іноді вони безпідставно видають себе за карма-йоґів, не розуміючи значення слова йоґа. Йоґа означає «зв’язок з Верховним Богом-Особою», або «діяльність у свідомості Крішни». Карма-йоґом називається той, хто трудиться, не покладаючи рук, і плоди своєї праці офірує Верховному Богові-Особі, Крішні.

Демони влаштовують найрізноманітніші видовища, аби лише дістати нагоду побачити осяйну вроду гарної жінки. Тут сказано, що демони дивилися, як дівчина грається з м’ячем. Іноді демони влаштовують так звані спортивні ігри, як оце теніс, на які запрошують представниць протилежної статі. Призначені ці ігри тільки для того, щоб помилуватися будовою тіла гарної дівчини і насолодитися сексом на тонкому рівні, на рівні розуму. Іноді такий демонічний хтивий умонастрій заохочують навіть так звані йоґи, які закликають людей насолоджуватися сексом в усіх його проявах і разом з тим запевняють, що, медитуючи на ту чи іншу мантру, яку вони вигадали, людина за півроку стане Богом. Люди хочуть бути обдуреними, і тому Крішна посилає їм таких шахраїв, які спотворюють науку йоґи і вводять їх в оману. Такі псевдо-йоґи насправді просто намагаються насолоджуватися світом, лише прикриваючись йоґою. Однак «Бгаґавад-ґіта» вчить, що справжню насолоду від життя не отримати за допомогою цих грубих чуттів, тому, якщо хтось хоче насолоди, йому треба шукати її деінде. Досвідчений лікар радить хворій людині на час хвороби утримуватися від звичайних насолод, щоб швидше одужати. Хворий нічим не може насолоджуватися, тож, щоб одужати, йому треба обмежити себе в своїх насолодах. Наша зумовленість матерією теж нічим не відрізняється від хвороби. Якщо хтось хоче відчути справжню чуттєву насолоду, йому треба звільнитися з рабства матеріального існування. В духовному житті можна відчувати чуттєву насолоду, яка ніколи не закінчується. Матеріальні насолоди відрізняється від духовних тим, що матеріальні насолоди обмежені. Навіть якщо людина насолоджується матеріальним сексом, ця насолода дуже нетривала. Натомість, відмовившись від статевої насолоди, можна увійти в духовне буття, яка триває вічно. У «Бгаґаватам» (5.5.1) сказано, що брахма-саукг’я, духовне щастя, за своєю природою ананта, нескінченне. Позбавлені розуму створіння приваблюються красою матерії і гадають, що насолоди, які вона пропонує, справжні, але насправді вони оманні.

Кожен рух і жест красуні зачаровував демонів. Тут вони підносять хвалу її пишним грудям, розпущеному волоссю і зґрабним рухам її тіла під час гри з м’ячем. Любуючись кожним її рухом, вони впиваються жіночою красою, і від цього їхню свідомість заполонює хіть. Як комахи, що летять вночі на вогонь назустріч смерті, так демони падають жертвою погойдування округлих налитих грудей гарної жінки. Розпущене волосся вродливої жінки також хвилює серце хтивих демонів.

У цьому вірші асурів названо мӯд̣га-дгійах̣, тобто зануреними в осляче невігластво. Зачаровані оманним блиском матеріальної краси, демони кинулися обіймати цю ілюзорну форму.

Музик на вищих планетних системах називають ґандгарвами, а райських танцівниць    —    апсарами. Після того, як на Брахму напали демони і він створив із сутінків образ прекрасної жінки, він породив ґандгарвів та апсар. Музику й танець, призначені для задоволення чуттів, слід вважати за демонічне явище, але та сама музика й танець, використані в кіртані для уславлення Верховного Господа, стають трансцендентні і роблять людину достойною піднятися до іншого життя, життя духовної насолоди.

Привиди і злі духи    —    це також створіння Брахми, вони не вигадка. Всі вони створені для того, щоб завдавати зумовленій душі всіляких страждань. Брахма створив їх тому, що так йому велів Верховний Господь.

Людина страждає на психічні хвороби і зазнає турбот від духів тоді, коли перебуває в оскверненому стані. Тут пояснено, що, коли в людини під час глибокого сну тече з рота слина, вона оскверняється і з цього нечистого стану користаються духи, входячи в її тіло. Іншими словами, людей, у яких під час сну тече з рота слина, вважають нечистими; на них нападають духи, від чого вони сходять з розуму.

Садг’ї та піти    —    це невидимі форми покійних душ, і їх також створює Брахма.

Шраддга    —    це одне з жертвопринесень, які виконують послідовники Вед. Ревні виконавці ритуалів щороку протягом п’ятнадцяти днів підносять дари покійним душам. Цей ритуал називається шраддга. Предки, котрі з якоїсь примхи долі не отримали грубого фізичного тіла для матеріальної насолоди, завдяки цим дарам своїх нащадків можуть знову його отримати. Обряд шраддги, за якого предкам підносять прасад, в Індії проводять до наших днів, особливо в місті Ґая, де дари офірують в знаменитому на всю Індію храмі лотосовим стопам Вішну. Задоволений відданим служінням нащадків, Господь зі Своєї ласки звільняє цих засуджених предків і милостиво дає їм змогу знову отримати грубе тіло, в якому вони зможуть духовно розвиватися.

На жаль, під впливом майі зумовлена душа використовує отримане від Господа тіло для того, щоб задовольняти свої чуття, забуваючи про те, що така діяльність може знову привести до втрати грубого тіла й повернення до невидимого стану. Однак відданим Господа, які розвинули свідомість Крішни, немає потреби проводити такі обряди, як шраддга, тому що Верховний Господь і так задоволений їхніми діями. Завдяки цьому предки відданого, які так чи інакше потрапили в скрутне становище, звільняються від труднощів без окремих зусиль з боку відданого. Яскравий приклад того    —    Прахлада Махараджа. Прахлада Махараджа попрохав Господа Нрісімхадеву звільнити його гріховного батька, який безліч разів ображав лотосові стопи Господа. Господь відповів Прахладі, що в родині, в якій з’явився на світ такий відданий, як Прахлада, само собою звільняються не лише його батьки, але і їхні батьки та діди, аж до чотирнадцятого коліна. З цього можна зробити висновок, що свідомість Крішни являє собою найліпший спосіб принести благо своїй сім’ї, громаді й усім живим істотам. Як каже автор «Чайтан’я-чарітамріти», особа, яка досконало пізнала науку свідомості Крішни, не вдається до жодних ритуалів, бо знає, що просто служачи Крішні в повній свідомості Крішни вона досягає мети всіх ритуалів.

Слово антардга̄на вказує на те, що присутність цих живих створінь можна відчути, але самі вони залишаються невидимі.

Досвітній час, що настає за півтори години до сходу сонця, називають брахма-мухурта. Цей час, брахма-мухурту, радять присвятити духовній діяльності. Духовна практика в цю досвітню годину має більший ефект, ніж у будь-який інший час дня.

Важливість жертвопринесення пояснено також у «Бгаґавад-ґіті» (3.10). Там Господь підтверджує, що на початку творення Брахма створив Ману разом із методом жертвопринесення і благословив їх: «Завжди виконуйте жертвопринесення. Завдяки цьому ви поступово будете підніматися до свого природного становища, усвідомлюючи свою істинну природу, і разом з тим ви зможете насолодитися матеріальним щастям». Всі живі істоти, яких створив Брахма,    —    це зумовлені душі і тому відчувають бажання панувати над матеріальною природою. Мета жертовних обрядів полягає в тому, щоб поступово відродити духовну свідомість живих істот. З жертвопринесення починається все життя у всесвіті. Однак жертовні обряди призначені для того, щоб задовольнити Верховного Господа. Той, хто не задовольнив Верховного Господа, чи хто не розвинув свідомості Крішни, не може бути щасливим    —    ні в матеріальних насолодах, ні в духовному самопізнанні.

Обряди жертвопринесення призначені для того, щоб допомогти людині поліпшити своє матеріальне становище. Іншими словами, вони допомагають підтримувати тіло в хорошому стані, потрібному для того, щоб поглиблювати духовне знання. Однак для того, щоб здобути справжнє духовне знання, цього замало. Духовне знання неможливе без від’ї, без поклоніння Верховному Господу. Словом йоґа іноді називають гімнастичні вправи і тілесні пози, які допомагають зосередити розум. Люди меншого інтелекту часто вважають різні тілесні пози за вершину йоґи, але насправді вони призначені тільки для того, щоб людині було легше зосеридити розум на Наддуші. Брахма спочатку створив істот, які дбають про матеріальне процвітання світу, а потім створив мудреців, які власним прикладом показують шлях до пізнання духу.

Слово вірактімат у цьому вірші означає «наділене здатністю до зречення». Шлях до пізнання духу закритий для матеріалістів. Ті, хто прив’язані до чуттєвих насолод, неспроможні пізнати дух. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що особи, які занадто занурені в пошуки матеріальних набутків і матеріальних насолод, нездатні досягнути йоґа-самадгі, зануреності в свідомість Крішни. Люди, які проголошують, що можливо насолоджуватися матеріальним життям і разом з тим духовно проґресувати, просто обдурюють. Зреченість засновується на чотирьох засадах: 1) утримуватися від незаконного сексу, 2) не їсти м’яса, 3) не вживати дурманних речовин і 4) не грати в азартні ігри. Ці чотири засади називають тапас’єю, або аскезою. Крім того, для того, щоб пізнати дух, потрібно занурити розум у свідомість Крішни і зосередити його на Всевишньому.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до двадцятої глави Третьої пісні «Шрімад-Бгаґаватам», яка називається «Бесіда Майтреї та Відури».