Текст 5

Людині, що прагне розумно втілювати в життя шість різновидів любовних взаємин, за які йшлося в попередньому вірші, слід бути дуже розбірливій і ретельно добирати коло свого спілкування, знаючи, кому і яку шану слід виявляти. Тому Шріла Рупа Ґосвамі радить нам будувати стосунки з вайшнавами виходячи з того, на якому рівні перебуває конкретний вайшнава. В даному вірші він пояснює, як поводитися з відданими трьох розрядів: каніштга-адгікарі, мадг'яма-адгікарі та уттама-адгікарі. Каніштга-адгікарі — це відданий-неофіт, який отримав від духовного вчителя харі-нама посвячення і старається повторювати святе ім'я Крішни. Такий відданий є каніштга-вайшнавою, і йому слід виявляти шану подумки. Мадг'яма-адгікарі — це відданий, який отримав посвячення від духовного вчителя і якого духовний вчитель навчив виконувати трансцендентне любовне служіння Господеві зі справжньою самопосвятою. Вважають, що мадг'яма-адгікарі вже на половині шляху до цілі відданого служіння. Уттама-адгікарі є відданим найвищого рівня — тим, хто зробив значний поступ на шляху відданого служіння. Серце уттама-адгікарі цілковито чисте, в ньому немає бажань критикувати та ганити інших. Він — той, хто досягнув рівня самоусвідомлення з його бездомісною свідомістю Крішни. Згідно із Шрілою Рупою Ґосвамі шукати товариства такого маха-бгаґавати, досконалого вайшнави, та служити йому — то найбажаніша ціль.Вайшнава не має лишатися каніштга-адгікарі, відданим найнижчого рівня, усе служіння якого полягає в тому, що він приходить до храму вшановувати Божество. Такий відданий описаний в Одинадцятій пісні «Шрімад- Бгаґаватам»(2.47):«Того, хто приходить до храму поклонятися Божеству і робить це з великою вірою, але не знає, як поводити себе з відданими та іншими людьми, називають прāкṛта-бгактою, чи каніштга-адгікарі».Отож каніштга-адгікарі мусить розвиватися далі і перейти на рівень мадг'яма-адгікарі. Хто такий мадг'яма-адгікарі, описано в «Шрімад-Бгаґаватам» (11.2.46):«Мадг'яма-адгікарі — це відданий, який поклоняється Верховному Богові-Особі як найвищому предмету любови, товаришує з відданими Господа, є милостивий до тих, хто позбавлений знання, і уникає товариства заздрісних та лихих людей».Саме таким має бути правильне ставлення до практики відданого служіння. Тому у цьому вірші Шріла Рупа Ґосвамі розповідає, як слід ставитися до різних людей. У своїй повсякденній діяльності нам доводиться стикатися з вайшнавами різних рівнів. Приміром, пракріта-сахаджії зазвичай повторюють Харе Крішна маха-мантру, але водночас заховують прив'язаність до жінок, грошей та дурманних засобів. Хоча такі люди повторюють святе ім'я Господа, їхнє серце ще не досить очищене. Таким людям слід виявляти шану подумки, але їхнього товариства треба уникати. До невинних, яких збило з пуття погане товариство, слід виявляти прихильність, але тільки в тому разі, якщо вони щиро готові отримувати належні вказівки від чистих відданих. А перед тими відданими-початківцями, які вже отримали посвячення від справжнього духовного вчителя і з усією серйозністю виконують його вказівки, слід шанобливо схилятися.Рух свідомости Крішни надає сприятливих можливостей кожному. Однаково, які в людей переконання, походження та колір шкіри — ми запрошуємо всіх і кожного приєднуватися до нашого Руху, приходити до наших храмів, приймати прасад та слухати про Крішну. Коли хтось починає виявляти живу зацікавленість свідомістю Крішни і хоче отримати посвячення, ми приймаємо його в учні і вчимо оспівувати святе ім'я Господа. Відданого-початківця, котрий отримав таке посвячення і розпочав віддане служіння згідно із вказівками духовного вчителя, слід визнавати за істинного вайшнаву і виявляти йому шану. Між численними вайшнавами такого рівня тільки лічені заглиблюються у служіння Господеві повністю, виявляючи надзвичайну серйозність і строго дотримуючись усіх реґулівних засад, неухильно повторюючи на вервиці визначене число кіл маха- мантри (джапу) і завжди шукаючи нових шляхів поширювати свідомість Крішни. Такого вайшнаву слід визнавати за уттама-адгікарі, відданого, що зробив значний духовний поступ, і треба завжди шукати його товариства.Те, як відданий розвиває любовну прив'язаність до Шрі Крішни, описано в «Чайтан'я-чарітамріті» (Ант'я 4.192):«Під час посвячення відданий повністю віддає себе служінню Господеві, і відтак Крішна ставиться до нього як до рівного Собі».Значення дікші, або духовного посвячення, пояснює Шріла Джіва Ґосвамі у своїй «Бгакті-сандарбзі» (868):«Завдяки посвяченню (дікші) людина поступово втрачає смак до матеріальних утіх і розвиває цікавість до духовного життя».Ми могли бачити це на прикладі усіх наших учнів, а надто тих, що народилися в Європі та Америці. Багато хто з них, бувши з заможних та шанованих родин, швидко втратили цікавість до будь-яких матеріальних утіх і перейнялись палким бажанням жити духовним життям. Вони виросли в дуже заможних сім'ях — а нині живуть в умовах, які навряд чи дасться назвати комфортабельними. Заради Крішни вони раді жити навіть із мінімумом життєвих вигод, аби тільки в храмі, у товаристві вайшнав. Коли людина такою мірою втратила цікавість до матеріальних утіх, це означає, що вона вже гідна отримати посвячення від духовного вчителя. Тих, хто хоче робити поступ у духовному житті, «Шрімад-Бгаґаватам» (6.1.13) вчить далі: тапасā брахмачарйеṇа ṣамена ча дамена ча — той, хто серйозно налаштований отримати посвячення (дікшу), мусить бути готовий провадити доволі аскетичне життя, додержувати целібату та вчитися панувати над розумом та тілом. Якщо людина готова до цього і прагне просвітлення духовним знанням (дівйаṃ джñāнам), вона гідна отримати таке духовне посвячення. Мовою священних писань дівйаṃ джñāнам означає тад-віджñāна — «знання про Усевишнього». Тад-віджñāнāртгаṃ са ґурум евāбгіґаччгет — «Якщо людину цікавлять трансцендентні питання, що стосуються до Абсолютної Iстини, їй слід дати посвячення». За дікшею, посвяченням, слід звернутися до духовного вчителя. Таку саму пораду містить «Шрімад-Бгаґаватам» (11.3.21): тасмāд ґуруṃ прападйета джіджñāсуṭ ṣрейа уттамам — «Той, хто насправді хоче пізнати трансцендентну науку про Абсолютну Iстину, має звернутися до духовного вчителя».Не має бути такого, щоб ми прийняли духовного вчителя, але його вказівок не дотримувалися. Не має бути й такого, щоб ми прийняли духовного вчителя через те тільки, що нині в моді «духовне життя». Щоб навчитися чогось від істинного духовного вчителя, слід бути джіджñāсу, дуже допитливим. Розпитуючись у духовного вчителя, слід зосередитися виключно на тому, що стосується до трансцендентної науки (джіджñāсуṭ ṣрейа уттамам). Словом уттамам позначають те, що перебуває поза сферою матеріального пізнання. Тама означає «пітьма матеріального світу», а префікс ут означає «трансцендентний». Люди з великою цікавістю, охоче розпитуються щодо світських справ; але визнаним за гідного отримати посвячення може бути лише той, хто втратив цікавість до цього і зосередився виключно на трансцендентних питаннях. Того, хто насправді отримав посвячення від істинного духовного вчителя і з усією серйозністю служить Господеві, слід вважати за мадг'яма-адгікарі.Оспівування святих імен Крішни настільки піднесене, що той, хто повторює маха-мантру без образ (тобто намагаючись уникати можливих десяти різновидів образ), запевне з часом піднесеться до рівня, на якому чітко усвідомить, що святе ім'я Господа невідмінне від Самого Господа. Того, хто досягнув такого рівня усвідомлення, віддані-початківці мають щиро вшановувати. Відданому слід твердо засвоїти, що поступ у свідомості Крішни може робити лише той, хто, оспівуючи святе ім'я Господа, не припускається образ. У «Шрі Чайтан'я-чарітамріті» (Мадг'я 22.69) сказано:«Початківець — це той, чия віра є нетвердою та хисткою. Але, долаючи шлях поступу у відданому служінні, такий відданий з часом може піднятися до рівня відданого найвищого класу». Кожен розпочинає своє життя у відданості зі ступеня неофіта, але той, хто як належить повторює визначене число кіл харі-нами, ступінь за ступенем піднімається на найвищий рівень і робиться уттама-адгікарі. Західні люди не здатні довго зосереджуватися, повторюючи маха-мантру на вервиці, і тому в Товаристві свідомости Крішни для них визначена мінімальна кількість щоденного повторення маха-мантри — шістнадцять кіл. Варто, проте, зауважити, що Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура казав, що людину, яка не повторює щоденно шістдесят чотири кола джапи (тобто сто тисяч імен Господа), слід вважати за падшу (патіта). Як на ці мірки, практично всі ми є падшими, однак те, що ми щиро й з усією серйозністю прагнемо служити Верховному Господеві, дає нам надію здобути милість Господа Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, якого називають патіта-павана, визволителем падших душ.Коли Шріла Сат'яраджа Кган, великий відданий Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, запитав, за якими ознаками можна розпізнати вайшнаву, Господь відповів:«Якщо ти почув від людини слово «Крішна» хоча б раз, вважай її за найліпшу з-поміж пересічних людей» (Ч.-ч.,Мадг'я15.106). Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу каже далі:«Того, хто виявляє цікавість до оспівування святого імені Крішни або хто завдяки практиці оспівування імен Крішни щиро любить повторювати їх, слід приймати як вайшнаву, і, як вайшнаві, виявляти йому шану, принаймні подумки» (Ч.-ч., Мадг'я 15.111). Одного з наших друзів, відомого англійського музиканта, привабило оспівування святих імен Крішни, і він навіть оспівує святе ім'я Крішни на своїх платівках. У себе вдома він вшановує зображення Крішни, а також з великою шаною приймає проповідників свідомости Крішни. З цього знати, що він вищою мірою шанобливо ставиться до імені Крішни та Його діянь, а тому ми, дивлячись, як цей добродій робить сталий поступ у свідомості Крішни, своєю чергою ставимося до нього із щирою шаною. До таких людей слід завжди ставитися з пошаною. Отже, можна зробити висновок, що вайшнави повинні шанобливо ставитися до кожного, хто реґулярно практикує оспівування святого імені, намагаючись робити поступ у свідомості Крішни. З іншого боку, ми були свідками того, як деякі з наших сучасників, котрих вважали за визначних проповідників, з часом почали сприймати життя з матеріалістичного погляду, і все тому, що не приділяли належної уваги оспівуванню святого імені Господа.У Своїх повчаннях Санатані Ґосвамі Господь Чайтан'я Махапрабгу зазначив, що відданих Господа можна поділити на три групи:«Людину, чия обізнаність у шастрах не вирізняється глибиною та логічною довершеністю, але яка вже здобула тверду віру в оспівування Харе Крішна маха-мантри і яка, відкинувши сумніви, служить Господеві згідно з приписами шастр, слід вважати за мадг'яма-адгікарі. Такій людині воістину дуже поталанило» (Ч.-ч., Мадг'я 22.67). Мадг'яма- адгікарі — це ṣраддгāвāн, інакше сказати, людина, віра якої непохитна, і така людина має усі можливості для дальшого поступу у відданому служінні. Тому в «Чайтан'я- чарітамріті» (Мадг'я 22.64) сказано:«Мірилом того, на якому з трьох ступенів відданого служіння — нижчому, проміжному чи найвищому — перебуває відданий, є те, наскільки міцною є його шраддга [віра]». Знову-таки в «Чайтан'я-чарітамріті» (Мадг'я 22.62) сказано:«ÀЛюдина, яка служить Крішні на трансцендентному рівні, вже само собою виконує всі свої другорядні обов'язки". Така тверда і глибока віра дуже сприятлива для відданого служіння, і її називають шраддга». Шраддга, віра в Крішну, власне кладе початок поступові у свідомості Крішни. Говорячи про віру, ми маємо на увазі міцну віру. «Бгаґавад-ґіта» являє собою авторитетні вказівки Крішни для тих, хто вірує в Крішну. Все, що Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті», слід сприймати таким, як воно є, ніяк не перетлумачуючи. Саме так сприйняв «Бгаґавад-ґіту» Арджуна. Вислухавши «Бгаґавад- ґіту» від Крішни, Арджуна сказав: сарвам етад ṛтаṃ манйе йан мāṃ вадасі кеṣава — «Крішно! Все, що Ти повідав мені, я приймаю як незаперечну істину» (Б.-ґ. 10.14).Саме так слід розуміти «Бгаґавад-ґіту». Це — істинна шраддга. Не повинно бути такого, щоб людина, примхливо витлумачуючи «Бгаґавад-ґіту», якісь з її настанов визнавала, а інші відкидала. Це — ніяка не шраддга. Шраддга означає беззастережне прийняття усіх настанов «Бгаґавад- ґіти», а надто її завершального повчання — сарва-дгармāн парітйаджйа мāм екаṃ ṣараṇаṃ враджа: «Відкинь усі інші різновиди релігії і просто віддайся Мені» (Б.-ґ. 18.66). Коли людина набуває цілковитої переконаности щодо значущости цього повчання, ця тверда переконаність стає підвалиною всьому її дальшому поступові в духовному житті.Цілковито заглибившись в оспівування Харе Крішна маха-мантри, відданий з часом починає усвідомлювати свою справжню духовну сутність. Крішна не відкриється людині доти, доки людина не буде повторювати мантру Харе Крішна з вірою в Крішну: севонмукге хі джіхвāдау свайам ева спгуратй адаṭ («Бгакті-расамріта-сіндгу»1.2.234). Ніякі штучні методи осягнути Верховного Бога-Особу не допоможуть. Це можливо лише якщо ми будемо служити Господеві з вірою та відданістю. Служіння Господу починається з опанування язика (севонмукге хі джіхвāдау), а це означає, що ми повинні повсякчас оспівувати святі імена Господа і приймати крішна-прасад. Наш язик не має ані вимовляти ніяких інших слів, ані куштувати якоїсь іншої їжі, окрім прасаду. Якщо відданий з вірою триматиметься цього правила, Верховний Господь відкриє Себе йому.Коли людина осягає, що її сутність — бути вічним слугою Крішни, вона втрачає цікавість до будь-чого поза служінням Крішні. Зануривши розум у Крішну і повсякчас шукаючи шляхів та засобів поширення слави святого імені Крішни, така особистість усвідомлює, що її єдиним завданням є поширювати Рух свідомости Крішни скрізь у світі. Таку людину слід вважати за уттама-адгікарі. Треба завжди шукати її товариства, а свої стосунки з нею будувати на засадах дадāті-пратіґṛхṇāті тощо. Обирати за свого духовного вчителя треба саме такого досконалого відданого-вайшнаву (уттама-адгікарі). Все, що ми маємо, слід віддати йому, адже в шастрах сказано: людина повинна віддавати духовному вчителеві усе, що має. Брахмачарі, зокрема, повинен збирати пожертви, а потім віддавати духовному вчителеві все, що зібрав. Однак тому, хто ще не пізнав своєї духовної сутности, не слід імітувати поведінки досконалого відданого маха-бгаґавати, бо це в кінцевому підсумку приведе до падіння.В даному вірші Шріла Рупа Ґосвамі каже, що відданий повинен мати доволі розуму, щоб вміти розрізняти між каніштга-адгікарі, мадг'яма-адгікарі та уттама-адгікарі. Крім того, відданий повинен чітко усвідомлювати, на якому рівні перебуває він сам, і не намагатися імітувати поведінки відданих, котрі сягнули значно вищого рівня розвитку. Шріла Бгактівінода Тгакура дає дуже конкретні вказівки: серед усіх вайшнав уттама-адгікарі вирізняється за здатністю навертати до вайшнавізму численні падші душі. Якщо людина не досягнула рівня уттама-адгікарі, їй не слід приймати учнів. Вайшнави-початківці та вайшнави, що досягнули проміжного ступеня відданости, також можуть приймати учнів, але тільки з-поміж відданих свого рівня. Варто мати на увазі, проте, що за такого не досить кваліфікованого проводу їхні учні не зможуть робити відчутного поступу на шляху до кінцевої мети життя. Отже, вибираючи духовного вчителя, слід бути дуже уважним: треба прийняти провід уттама- адгікарі.

Людині, що прагне розумно втілювати в життя шість різновидів любовних взаємин, за які йшлося в попередньому вірші, слід бути дуже розбірливій і ретельно добирати коло свого спілкування, знаючи, кому і яку шану слід виявляти. Тому Шріла Рупа Ґосвамі радить нам будувати стосунки з вайшнавами виходячи з того, на якому рівні перебуває конкретний вайшнава. В даному вірші він пояснює, як поводитися з відданими трьох розрядів: каніштга-адгікарі, мадг'яма-адгікарі та уттама-адгікарі. Каніштга-адгікарі — це відданий-неофіт, який отримав від духовного вчителя харі-нама посвячення і старається повторювати святе ім'я Крішни. Такий відданий є каніштга-вайшнавою, і йому слід виявляти шану подумки. Мадг'яма-адгікарі — це відданий, який отримав посвячення від духовного вчителя і якого духовний вчитель навчив виконувати трансцендентне любовне служіння Господеві зі справжньою самопосвятою. Вважають, що мадг'яма-адгікарі вже на половині шляху до цілі відданого служіння. Уттама-адгікарі є відданим найвищого рівня — тим, хто зробив значний поступ на шляху відданого служіння. Серце уттама-адгікарі цілковито чисте, в ньому немає бажань критикувати та ганити інших. Він — той, хто досягнув рівня самоусвідомлення з його бездомісною свідомістю Крішни. Згідно із Шрілою Рупою Ґосвамі шукати товариства такого маха-бгаґавати, досконалого вайшнави, та служити йому — то найбажаніша ціль.Вайшнава не має лишатися каніштга-адгікарі, відданим найнижчого рівня, усе служіння якого полягає в тому, що він приходить до храму вшановувати Божество. Такий відданий описаний в Одинадцятій пісні «Шрімад- Бгаґаватам»(2.47):«Того, хто приходить до храму поклонятися Божеству і робить це з великою вірою, але не знає, як поводити себе з відданими та іншими людьми, називають прāкṛта-бгактою, чи каніштга-адгікарі».Отож каніштга-адгікарі мусить розвиватися далі і перейти на рівень мадг'яма-адгікарі. Хто такий мадг'яма-адгікарі, описано в «Шрімад-Бгаґаватам» (11.2.46):«Мадг'яма-адгікарі — це відданий, який поклоняється Верховному Богові-Особі як найвищому предмету любови, товаришує з відданими Господа, є милостивий до тих, хто позбавлений знання, і уникає товариства заздрісних та лихих людей».Саме таким має бути правильне ставлення до практики відданого служіння. Тому у цьому вірші Шріла Рупа Ґосвамі розповідає, як слід ставитися до різних людей. У своїй повсякденній діяльності нам доводиться стикатися з вайшнавами різних рівнів. Приміром, пракріта-сахаджії зазвичай повторюють Харе Крішна маха-мантру, але водночас заховують прив'язаність до жінок, грошей та дурманних засобів. Хоча такі люди повторюють святе ім'я Господа, їхнє серце ще не досить очищене. Таким людям слід виявляти шану подумки, але їхнього товариства треба уникати. До невинних, яких збило з пуття погане товариство, слід виявляти прихильність, але тільки в тому разі, якщо вони щиро готові отримувати належні вказівки від чистих відданих. А перед тими відданими-початківцями, які вже отримали посвячення від справжнього духовного вчителя і з усією серйозністю виконують його вказівки, слід шанобливо схилятися.Рух свідомости Крішни надає сприятливих можливостей кожному. Однаково, які в людей переконання, походження та колір шкіри — ми запрошуємо всіх і кожного приєднуватися до нашого Руху, приходити до наших храмів, приймати прасад та слухати про Крішну. Коли хтось починає виявляти живу зацікавленість свідомістю Крішни і хоче отримати посвячення, ми приймаємо його в учні і вчимо оспівувати святе ім'я Господа. Відданого-початківця, котрий отримав таке посвячення і розпочав віддане служіння згідно із вказівками духовного вчителя, слід визнавати за істинного вайшнаву і виявляти йому шану. Між численними вайшнавами такого рівня тільки лічені заглиблюються у служіння Господеві повністю, виявляючи надзвичайну серйозність і строго дотримуючись усіх реґулівних засад, неухильно повторюючи на вервиці визначене число кіл маха- мантри (джапу) і завжди шукаючи нових шляхів поширювати свідомість Крішни. Такого вайшнаву слід визнавати за уттама-адгікарі, відданого, що зробив значний духовний поступ, і треба завжди шукати його товариства.Те, як відданий розвиває любовну прив'язаність до Шрі Крішни, описано в «Чайтан'я-чарітамріті» (Ант'я 4.192):«Під час посвячення відданий повністю віддає себе служінню Господеві, і відтак Крішна ставиться до нього як до рівного Собі».Значення дікші, або духовного посвячення, пояснює Шріла Джіва Ґосвамі у своїй «Бгакті-сандарбзі» (868):«Завдяки посвяченню (дікші) людина поступово втрачає смак до матеріальних утіх і розвиває цікавість до духовного життя».Ми могли бачити це на прикладі усіх наших учнів, а надто тих, що народилися в Європі та Америці. Багато хто з них, бувши з заможних та шанованих родин, швидко втратили цікавість до будь-яких матеріальних утіх і перейнялись палким бажанням жити духовним життям. Вони виросли в дуже заможних сім'ях — а нині живуть в умовах, які навряд чи дасться назвати комфортабельними. Заради Крішни вони раді жити навіть із мінімумом життєвих вигод, аби тільки в храмі, у товаристві вайшнав. Коли людина такою мірою втратила цікавість до матеріальних утіх, це означає, що вона вже гідна отримати посвячення від духовного вчителя. Тих, хто хоче робити поступ у духовному житті, «Шрімад-Бгаґаватам» (6.1.13) вчить далі: тапасā брахмачарйеṇа ṣамена ча дамена ча — той, хто серйозно налаштований отримати посвячення (дікшу), мусить бути готовий провадити доволі аскетичне життя, додержувати целібату та вчитися панувати над розумом та тілом. Якщо людина готова до цього і прагне просвітлення духовним знанням (дівйаṃ джñāнам), вона гідна отримати таке духовне посвячення. Мовою священних писань дівйаṃ джñāнам означає тад-віджñāна — «знання про Усевишнього». Тад-віджñāнāртгаṃ са ґурум евāбгіґаччгет — «Якщо людину цікавлять трансцендентні питання, що стосуються до Абсолютної Iстини, їй слід дати посвячення». За дікшею, посвяченням, слід звернутися до духовного вчителя. Таку саму пораду містить «Шрімад-Бгаґаватам» (11.3.21): тасмāд ґуруṃ прападйета джіджñāсуṭ ṣрейа уттамам — «Той, хто насправді хоче пізнати трансцендентну науку про Абсолютну Iстину, має звернутися до духовного вчителя».Не має бути такого, щоб ми прийняли духовного вчителя, але його вказівок не дотримувалися. Не має бути й такого, щоб ми прийняли духовного вчителя через те тільки, що нині в моді «духовне життя». Щоб навчитися чогось від істинного духовного вчителя, слід бути джіджñāсу, дуже допитливим. Розпитуючись у духовного вчителя, слід зосередитися виключно на тому, що стосується до трансцендентної науки (джіджñāсуṭ ṣрейа уттамам). Словом уттамам позначають те, що перебуває поза сферою матеріального пізнання. Тама означає «пітьма матеріального світу», а префікс ут означає «трансцендентний». Люди з великою цікавістю, охоче розпитуються щодо світських справ; але визнаним за гідного отримати посвячення може бути лише той, хто втратив цікавість до цього і зосередився виключно на трансцендентних питаннях. Того, хто насправді отримав посвячення від істинного духовного вчителя і з усією серйозністю служить Господеві, слід вважати за мадг'яма-адгікарі.Оспівування святих імен Крішни настільки піднесене, що той, хто повторює маха-мантру без образ (тобто намагаючись уникати можливих десяти різновидів образ), запевне з часом піднесеться до рівня, на якому чітко усвідомить, що святе ім'я Господа невідмінне від Самого Господа. Того, хто досягнув такого рівня усвідомлення, віддані-початківці мають щиро вшановувати. Відданому слід твердо засвоїти, що поступ у свідомості Крішни може робити лише той, хто, оспівуючи святе ім'я Господа, не припускається образ. У «Шрі Чайтан'я-чарітамріті» (Мадг'я 22.69) сказано:«Початківець — це той, чия віра є нетвердою та хисткою. Але, долаючи шлях поступу у відданому служінні, такий відданий з часом може піднятися до рівня відданого найвищого класу». Кожен розпочинає своє життя у відданості зі ступеня неофіта, але той, хто як належить повторює визначене число кіл харі-нами, ступінь за ступенем піднімається на найвищий рівень і робиться уттама-адгікарі. Західні люди не здатні довго зосереджуватися, повторюючи маха-мантру на вервиці, і тому в Товаристві свідомости Крішни для них визначена мінімальна кількість щоденного повторення маха-мантри — шістнадцять кіл. Варто, проте, зауважити, що Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура казав, що людину, яка не повторює щоденно шістдесят чотири кола джапи (тобто сто тисяч імен Господа), слід вважати за падшу (патіта). Як на ці мірки, практично всі ми є падшими, однак те, що ми щиро й з усією серйозністю прагнемо служити Верховному Господеві, дає нам надію здобути милість Господа Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, якого називають патіта-павана, визволителем падших душ.Коли Шріла Сат'яраджа Кган, великий відданий Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, запитав, за якими ознаками можна розпізнати вайшнаву, Господь відповів:«Якщо ти почув від людини слово «Крішна» хоча б раз, вважай її за найліпшу з-поміж пересічних людей» (Ч.-ч.,Мадг'я15.106). Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу каже далі:«Того, хто виявляє цікавість до оспівування святого імені Крішни або хто завдяки практиці оспівування імен Крішни щиро любить повторювати їх, слід приймати як вайшнаву, і, як вайшнаві, виявляти йому шану, принаймні подумки» (Ч.-ч., Мадг'я 15.111). Одного з наших друзів, відомого англійського музиканта, привабило оспівування святих імен Крішни, і він навіть оспівує святе ім'я Крішни на своїх платівках. У себе вдома він вшановує зображення Крішни, а також з великою шаною приймає проповідників свідомости Крішни. З цього знати, що він вищою мірою шанобливо ставиться до імені Крішни та Його діянь, а тому ми, дивлячись, як цей добродій робить сталий поступ у свідомості Крішни, своєю чергою ставимося до нього із щирою шаною. До таких людей слід завжди ставитися з пошаною. Отже, можна зробити висновок, що вайшнави повинні шанобливо ставитися до кожного, хто реґулярно практикує оспівування святого імені, намагаючись робити поступ у свідомості Крішни. З іншого боку, ми були свідками того, як деякі з наших сучасників, котрих вважали за визначних проповідників, з часом почали сприймати життя з матеріалістичного погляду, і все тому, що не приділяли належної уваги оспівуванню святого імені Господа.У Своїх повчаннях Санатані Ґосвамі Господь Чайтан'я Махапрабгу зазначив, що відданих Господа можна поділити на три групи:«Людину, чия обізнаність у шастрах не вирізняється глибиною та логічною довершеністю, але яка вже здобула тверду віру в оспівування Харе Крішна маха-мантри і яка, відкинувши сумніви, служить Господеві згідно з приписами шастр, слід вважати за мадг'яма-адгікарі. Такій людині воістину дуже поталанило» (Ч.-ч., Мадг'я 22.67). Мадг'яма- адгікарі — це ṣраддгāвāн, інакше сказати, людина, віра якої непохитна, і така людина має усі можливості для дальшого поступу у відданому служінні. Тому в «Чайтан'я- чарітамріті» (Мадг'я 22.64) сказано:«Мірилом того, на якому з трьох ступенів відданого служіння — нижчому, проміжному чи найвищому — перебуває відданий, є те, наскільки міцною є його шраддга [віра]». Знову-таки в «Чайтан'я-чарітамріті» (Мадг'я 22.62) сказано:«ÀЛюдина, яка служить Крішні на трансцендентному рівні, вже само собою виконує всі свої другорядні обов'язки". Така тверда і глибока віра дуже сприятлива для відданого служіння, і її називають шраддга». Шраддга, віра в Крішну, власне кладе початок поступові у свідомості Крішни. Говорячи про віру, ми маємо на увазі міцну віру. «Бгаґавад-ґіта» являє собою авторитетні вказівки Крішни для тих, хто вірує в Крішну. Все, що Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті», слід сприймати таким, як воно є, ніяк не перетлумачуючи. Саме так сприйняв «Бгаґавад-ґіту» Арджуна. Вислухавши «Бгаґавад- ґіту» від Крішни, Арджуна сказав: сарвам етад ṛтаṃ манйе йан мāṃ вадасі кеṣава — «Крішно! Все, що Ти повідав мені, я приймаю як незаперечну істину» (Б.-ґ. 10.14).Саме так слід розуміти «Бгаґавад-ґіту». Це — істинна шраддга. Не повинно бути такого, щоб людина, примхливо витлумачуючи «Бгаґавад-ґіту», якісь з її настанов визнавала, а інші відкидала. Це — ніяка не шраддга. Шраддга означає беззастережне прийняття усіх настанов «Бгаґавад- ґіти», а надто її завершального повчання — сарва-дгармāн парітйаджйа мāм екаṃ ṣараṇаṃ враджа: «Відкинь усі інші різновиди релігії і просто віддайся Мені» (Б.-ґ. 18.66). Коли людина набуває цілковитої переконаности щодо значущости цього повчання, ця тверда переконаність стає підвалиною всьому її дальшому поступові в духовному житті.Цілковито заглибившись в оспівування Харе Крішна маха-мантри, відданий з часом починає усвідомлювати свою справжню духовну сутність. Крішна не відкриється людині доти, доки людина не буде повторювати мантру Харе Крішна з вірою в Крішну: севонмукге хі джіхвāдау свайам ева спгуратй адаṭ («Бгакті-расамріта-сіндгу»1.2.234). Ніякі штучні методи осягнути Верховного Бога-Особу не допоможуть. Це можливо лише якщо ми будемо служити Господеві з вірою та відданістю. Служіння Господу починається з опанування язика (севонмукге хі джіхвāдау), а це означає, що ми повинні повсякчас оспівувати святі імена Господа і приймати крішна-прасад. Наш язик не має ані вимовляти ніяких інших слів, ані куштувати якоїсь іншої їжі, окрім прасаду. Якщо відданий з вірою триматиметься цього правила, Верховний Господь відкриє Себе йому.Коли людина осягає, що її сутність — бути вічним слугою Крішни, вона втрачає цікавість до будь-чого поза служінням Крішні. Зануривши розум у Крішну і повсякчас шукаючи шляхів та засобів поширення слави святого імені Крішни, така особистість усвідомлює, що її єдиним завданням є поширювати Рух свідомости Крішни скрізь у світі. Таку людину слід вважати за уттама-адгікарі. Треба завжди шукати її товариства, а свої стосунки з нею будувати на засадах дадāті-пратіґṛхṇāті тощо. Обирати за свого духовного вчителя треба саме такого досконалого відданого-вайшнаву (уттама-адгікарі). Все, що ми маємо, слід віддати йому, адже в шастрах сказано: людина повинна віддавати духовному вчителеві усе, що має. Брахмачарі, зокрема, повинен збирати пожертви, а потім віддавати духовному вчителеві все, що зібрав. Однак тому, хто ще не пізнав своєї духовної сутности, не слід імітувати поведінки досконалого відданого маха-бгаґавати, бо це в кінцевому підсумку приведе до падіння.В даному вірші Шріла Рупа Ґосвамі каже, що відданий повинен мати доволі розуму, щоб вміти розрізняти між каніштга-адгікарі, мадг'яма-адгікарі та уттама-адгікарі. Крім того, відданий повинен чітко усвідомлювати, на якому рівні перебуває він сам, і не намагатися імітувати поведінки відданих, котрі сягнули значно вищого рівня розвитку. Шріла Бгактівінода Тгакура дає дуже конкретні вказівки: серед усіх вайшнав уттама-адгікарі вирізняється за здатністю навертати до вайшнавізму численні падші душі. Якщо людина не досягнула рівня уттама-адгікарі, їй не слід приймати учнів. Вайшнави-початківці та вайшнави, що досягнули проміжного ступеня відданости, також можуть приймати учнів, але тільки з-поміж відданих свого рівня. Варто мати на увазі, проте, що за такого не досить кваліфікованого проводу їхні учні не зможуть робити відчутного поступу на шляху до кінцевої мети життя. Отже, вибираючи духовного вчителя, слід бути дуже уважним: треба прийняти провід уттама- адгікарі.