Рамананда Рая повчає Прад'юмну Мішру

Шріла Бгактівінода Тгакура у своїй «Амріта-праваха-бгаш'ї» наводить подальший стислий огляд п'ятої глави. До Шрі Чайтан'ї Махапрабгу прийшов житель Шріхатти Прад'юмна Мішра, щоб почути від Нього про Господа Крішну та Його розваги. Однак Господь послав його до Шріли Рамананди Раї. Шріла Рамананда Рая саме вчив юних храмових танцівниць дева-дасі, і коли Прад'юмна Мішра довідався про це, він пішов знову до Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Однак Господь детально змалював йому якості Шріли Рамананди Раї. Після того Прад'юмна Мішра знову пішов до Рамананди Раї, щоб почути від нього про трансцендентну істину.Один брахмана з Бенґалії написав п'єсу про діяння Шрі Чайтан'ї Махапрабгу і прийшов до Джаґаннатга Пурі, щоб показати її супутникам Господа. Секретар Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, Сварупа Дамодара Ґосвамі, прослухавши п'єсу, виявив у ній домішку філософії майавади і вказав на це автору. Сварупа Дамодара засудив усю п'єсу, але втішив брахману, витлумачивши вступний вірш згідно з непрямими значеннями слів. Брахмана-поет, дуже вдячний Сварупі Дамодарі Ґосвамі, відрікся від сімейного життя і поселився у Джаґаннатга Пурі з супутниками Шрі Чайтан'ї Махапрабгу.

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(1.2.8).

П'єса, яку готували Рамананда Рая і дві юні дівчини, — це славетна «Джаґаннатга-валлабга-натака». Ці пісні й танці були призначені для задоволення Господа Джаґаннатги, тому Рамананда Рая особисто навчав, як треба співати й танцювати в цій п'єсі.

Шріла Бгактівінода Тгакура пише в «Амріта-праваха-бгаш'ї»: «Шріла Рамананда Рая написав п'єсу «Джаґаннатга-валлабга-натака» і, щоб втілити задум твору, залучив до п'єси двох юних дівчат, професійних танцівниць та співачок. У храмі Джаґаннатги й донині наймають таких дівчат, дева-дасі, називаючи їх махарі. Рамананда Рая запросив двох таких дівчат зіграти роль ґопі і задля цього вчив їх відтворювати умонастрій, властивий ґопі. Ґопі треба поклонятись, і тому Рамананда Рая, що вважав дівчат за ґопі, а себе за їхню служницю, слугував їм, масажуючи їм з олією тіло, щоб воно було бездоганно чисте. Рамананда Рая завжди мав себе за служницю ґопі, і тому його репетиції з дівчатами відбувались насправді на духовному рівні».Коли Шрі Рамананда Рая слугував танцівницям, він не мав найменшої думки про особисте чуттєве задоволення, його розум був незворушний, а тіло спокійне. Iмітувати цього не можна, і підтримувати такий стан свідомості, як згодом зазначить Шрі Чайтан'я Махапрабгу, не здатний ніхто, крім Шрі Рамананди Раї. Приклад Шрі Рамананди Раї, безсумнівно, винятковий. Автор «Шрі Чайтан'я-чарітамріти» розповідає про це, щоб показати, на який рівень приводить людину досконале віддане служіння. Однак до цього треба ставитись дуже серйозно і, розуміючи піднесеність Рамананди Раї, ніколи не пробувати імітувати його.

Рамананда Рая служив ґопі, щоб задовольнити Крішну, і його діяльність була чисто діяльністю духовного світу. Якщо хтось не занурений в атмосферу духовного світу, зрозуміти дії Рамананди Раї йому буде вкрай складно.

Щодо цього Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура зазначає: «Кожен, хто має серйозну схильність слухати про танець раса Господа Крішни, описаний у «Шрімад- Бгаґаватам», і має велику віру та трансцендентний, наснажений духовністю розум, відразу ж звільняється від хтивих бажань, які природно сповнюють серце матеріаліста».Коли чистий вайшнава розповідає «Шрімад-Бгаґаватам», а інший чистий вайшнава слухає «Шрімад-Бгаґаватам» від такої просвітленої знанням душі, то вони обидва перебувають у трансцендентному світі, де їх не може зачепити скверна ґун матеріальної природи. Звільнившись від скверни ґун матеріальної природи, оповідач і слухач утверджуються в трансцендентній свідомості. Вони обоє розуміють, що на трансцендентному рівні їхня природа виявляється в тому, щоб служити Верховному Господеві. Є окремий розряд людей, пракріта-сахаджії, що вважають трансцендентні розваги Господа Крішни подібними до стосунків між чоловіком та жінкою в матеріальному житті. Вони безпідставно тішать себе думкою, що описи раса-ліли допоможуть їм вгамувати хтиві бажання їхніх хворих сердець. Однак вони не дотримуються реґулівних засад і порушують навіть звичайні моральні заповіді, тому їхні роздуми про раса-лілу марні. Iноді, наслухавшись про ігри Господа Крішни, вони просто мавпують стосунки Господа Крішни й ґопі. Засуджуючи звичаї пракріта-сахаджій, Шрі Чайтан'я Махапрабгу словом віṣвāса («віра») виключив їх з їхніми матеріальними ідеями із розряду істинних слухачів «Бгаґаватам». У «Шрімад-Бгаґаватам»(10.33.30) Шріла Шукадева Ґосвамі каже:«Окрім Верховного Бога-Особи ніхто й ніколи не повинен навіть подумки імітувати трансцендентну раса-лілу Крішни. Той, хто з невігластва чинитиме це, накличе на себе згубу, бо це все одно, що копіювати Господа Шіву, який випив добуту з океану отруту».

Усі діяння Господа Крішни трансцендентні, і так само трансцендентне становище ґопі. Тому, якщо людина по-справжньому намагається збагнути стосунки ґопі та Господа Крішни, це неодмінно звільнить її від матеріальної прив'язаності. I тоді ймовірність того, що в такої людини прокинеться матеріальна хтивість, повністю зникає.

Ґуру, духовного вчителя, не вільно вважати за звичайну людину (ґурушу нара-матіṭ). Коли Рамананда Рая розмовляв з Прад'юмною Мішрою, той зрозумів, що Рамананда Рая не проста людина. Особа високого духовного рівня, вповноважена виконувати обов'язки духовного вчителя, говорить те, що їй диктує з серця Верховний Бог-Особа. Тому те, що вона каже, — не її власні слова. Сказати інакше, коли промовляє чистий відданий або духовний вчитель, його слова слід вважати за слова Самого Верховного Бога-Особи, отримані через систему парампари.

Зовні Шрі Рамананда Рая скидався на ґріхастгу, що перебуває під впливом зовнішньої, матеріальної енерґії, і аж ніяк не скидався на брахмачарі, ванапрастгу чи санн'ясі, що володіє собою. Ґріхастги (сімейні люди), які перебувають під владою зовнішньої енерґії, вдаються до сімейного життя для того, щоб задовольняти чуття, але на вайшнаву, що перебуває на трансцендентному рівні, навіть якщо він грає роль ґріхастги, не поширюється матеріальний закон Господа, за яким тілесні чуття зазнають шести перетворень (кама, кродга, лобга, моха, мада і матсар'я). Отже, хоча Шріла Рамананда Рая діяв як ґріхастга, і хоча його вважали за звичайну людину, що піклується про гроші, він був завжди занурений у трансцендентні розваги Господа Крішни. Тому його свідомість перебувала в духовних сферах, і його цікавив тільки Крішна. Рамананда Рая не належав до імперсоналістів- майаваді чи матеріалістичних логіків, що намагаються заперечити трансцендентність розваг Господа Крішни. За своїм духовним розвитком він уже перебував на рівні зреченості й тому міг своєю духовною силою обертати пісок на золото, чи, іншими словами, піднімати людину з матеріального рівня на духовний.

Коли хтось добре знається на «Веданта- сутрі», його називають пандітою, вченим. Назагал так називають брахманів та санн'ясі. Санн'яса, зречений ступінь життя, — це найвище становище брахмани, члена найголовнішої з чотирьох варн (брахманів, кшатрій, вайшій та шудр). Для людського загалу той, хто народився в брахманській родині, пройшов належні очисні обряди і належним чином дістав посвяту від духовного вчителя, являє собою авторитет у поясненні ведичної літератури. Коли він отримує сан санн'яси, то посідає найвище становище в суспільстві. Брахмана — це духовний вчитель інших трьох варн, а саме кшатрій, вайшій та шудр, а санн'ясі — це духовний вчитель навіть найпіднесеніших брахманів.Переважно брахмани та санн'ясі дуже пишаються своїм високим духовним становищем. Тому, щоб збити з них пиху, Шрі Чайтан'я Махапрабгу проповідував свідомість Крішни через Рамананду Раю, що не був ані особою зреченого сану, ані брахманою з походження. Шрі Рамананда Рая був ґріхастга, належав до класу шудр, але Шрі Чайтан'я Махапрабгу відвів йому роль вчителя Прад'юмни Мішри, піднесеного брахмани, що народився в брахманській сім'ї. Навіть Сам Шрі Чайтан'я Махапрабгу, хоча й посідав зречений сан, слухав повчання Шрі Рамананди Раї. Так, через Шрі Рамананду Раю, Шрі Чайтан'я Махапрабгу демонстрував Свою велич. Такий особливий зміст цієї події.Згідно з філософією Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, йеі кṛшṇа- таттва-веттā, сеі `ґуру' хайа — кожен, хто знає науку про Крішну, може стати духовним вчителем, незалежно від того, чи він брахмана та санн'ясі. Звичайні люди нездатні зрозуміти суть шастри, а також чистий характер, поведінку та можливості вірних послідовників заповідей Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Рух свідомості Крішни створює чистих, піднесених вайшнавів з людей, народжених у сім'ях, які вважають навіть нижчими за шудр. Це доводить, що вайшнава може з'явитись у будь-якій родині, як вказує «Шрімад-Бгаґаватам»(2.4.18):«Кірати, хуни, андгри, пулінди, пулкаші, абгіри, шумбги, явани, члени народностей кгасів і навіть інші призвичаєні до гріха особи можуть очиститися завдяки верховній могутності Господа, прийнявши притулок у Його відданих. Я щиро складаю Йому шанобливі поклони» (Бгаґ.2.4.18). З милості Верховного Господа Вішну кожен може повністю очиститись, стати проповідником свідомості Крішни і бути духовним вчителем усього світу. З цим погоджуються всі ведичні писання. Можна навести свідчення достовірних шастр, що показують, як низькородна людина може стати духовним вчителем усього світу. Шрі Чайтан'ю Махапрабгу слід визнати за найвеликодушнішу особу, тому що Він щедро відкриває сутність ведичних шастр усім, хто заслужив цього, ставши Його щирим слугою.

Шріла Бгактівінода Тгакура каже в «Амріта-праваха-бгаш'ї»: санн'ясі школи Шанкарачар'ї завжди думають, що, виконавши всі обов'язки брахмани, а до того ще й пізнавши суть «Веданта-сутри» і ставши санн'ясі, вони природно стали духовними вчителями всього суспільства. Аналогічно, люди, народжені в брахманічних сім'ях, гадають, що, раз вони виконують визначені в Ведах обряди і дотримуються засад смріті, духовними вчителями всіх людей можуть бути тільки вони. Ці піднесені брахмани гадають, що той, хто народився не в брахманічній сім'ї, не має права стати духовним вчителем і навчати про Абсолютну Iстину. Щоб збити пиху з цих уроджених брахманів та санн'ясі-майаваді, Шрі Чайтан'я Махапрабгу довів, що хтось такий як Рамананда Рая, хоча й народився в сім'ї шудр і живе в ґріхастга-ашрамі, може стати духовним вчителем таких піднесених осіб, як Сам Господь і Прад'юмна Мішра. Це основа вчення вайшнавізму, як його звістував Шрі Чайтан'я Махапрабгу. Треба, щоб людина знала, що таке дух і що таке матерія, а також міцно утвердилась на духовному рівні — тоді вона може бути джаґад-ґуру, духовним вчителем усього світу. Неможливо стати джаґад-ґуру, якщо просто рекламувати себе як джаґад-ґуру, але не розуміти основних засад, що завдяки ним особа стає джаґад-ґуру. Є люди, які в очі не бачили, хто такий джаґад-ґуру, і ніколи не розмовляють з іншими людьми, але бундючаться своїм становищем санн'ясі і проголошують себе джаґад-ґуру. Шрі Чайтан'ї Махапрабгу це було не до вподоби. Джаґад-ґуру може стати кожен, хто знає науку про Крішну і має всі потрібні для духовного життя якості. Тому Шрі Чайтан'я Махапрабгу особисто вчився в Шрі Рамананди Раї і, крім того, посилав до нього на навчання Прад'юмну Мішру, шляхетного брахману.

Затопити три світи нектаром — ось яка мета розваг Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Як це може статись, показали Шріла Раґгунатга даса Ґосвамі, а згодом Тгакура Нароттама даса і Ш'ямананда Ґосвамі, що уособлювали милість Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Тепер ця сама милість розливається всім світом завдяки зусиллям руху свідомості Крішни. Нинішній рух свідомості Крішни невідмінний від розваг, які влаштовував Шрі Чайтан'я Махапрабгу за Своєї особистої присутності, бо цей рух непорушно дотримується тих самих засад і проводить ту саму діяльність.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура наводить із «Бгакті-расамріта-сіндгу» (Уттара-вібгаґа, Дев'ята хвиля 1–3,33,38 і 41) подальше визначення расабгаси:«Смак, що на якийсь час здається трансцендентним, але не поєднується гармонійно з настроями, впровадженими попередньо, і не відповідає деяким із вимог до трансцендентного смаку, піднесені віддані, які вміють насолоджуватись трансцендентними смаками, називають расабгасою. Смаки, які створюють расабгасу, називають упарасою (підпорядкованим смаком), анурасою (імітацією трансцендентних смаків) та апарасою (спотворенням трансцендентних смаків). Таке накладання трансцендентних смаків визначають як поєднання першого, другого й третього ґатунку. Коли котрийсь із дванадцяти смаків, — як оце нейтральні стосунки, слугування чи дружба, — відзначають несумісні прояви екстазів стгаї- бгава, вібгава чи анубгава, це називають упарасою, або підпорядкованим смаком. Коли котрісь із семи непрямих трансцендентних смаків і висушений смак нейтральних стосунків проявляються у відданих, настрій яких не пов'язаний прямо з Крішною та відданим служінням в екстатичній любові, це називають анураса (імітація трансцендентних смаків). Якщо Крішна й недруги, що вороже ставляться до Нього, являють собою, відповідно, об'єкт і обитель настрою сміху, виникають почуття апараси (несумісні смаки). Однак знавці, що вміють розрізняти ці смаки, визнають деякі з суперечливих трансцендентних смаків (расабгаса) за расу, тому що вони приємні й дають радість». Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура каже: параспара-ваірайор йаді йоґа тадā расāбгāсаṭ — «Коли накладаються два несумісних трансцендентних смаки, вони утворюють расабгасу, суперечливе поєднання трансцендентних смаків».

Вислів йадвā-тадвā каві стосується до людей, які пишуть вірші, не знаючи, як це робити. Писати вірші, особливо щодо істин вайшнавізму, дуже складно. Якщо хтось пише вірші без належного знання, висока ймовірність того, що в творі будуть змішані смаки. Коли це буває, жодному вченому чи піднесеному вайшнаві такі твори не припадуть до вподоби.

Вислів ґрāмйа-каві стосується до поетів чи письменників, що пишуть романи та інші художні твори просто про стосунки між чоловіком та жінкою. Натомість вислів відаґдга-āтмīйа-вāкйа стосується до слів відданого, що до кінця пізнав науку чистого відданого служіння. Таких відданих, що притримуються системи парампари, називають іноді саджāтійāṣайа-сніґдга — «втіхою для однодумців». Вірші та інші твори тішать відданих і дістають їхню хвалу тільки тоді, коли написали їх такі чисті віддані.

Ṡарīрī вказує на особу, що її власність становить ṣарīра, тіло. У «Бгаґавад-ґіті»(2.13) сказано:«Як у цьому тілі душа переходить з дитячого тіла в юнацьке, а тоді в старече, так і під час смерті вона переходить в інше тіло. Такі зміни не турбують того, хто пізнав свою духовну природу». Для звичайної живої істоти, що перебуває на рівні матеріального буття, існує відмінність чи різниця між тілом і його власником. Однак у духовному бутті такої відмінності немає, бо тіло — це сам власник, а власник тіла — це саме тіло. У духовному бутті все неодмінно духовне. Тому там немає різниці між тілом та його власником.

Той, хто думає, що форма Господа Джаґаннатги — це зроблений з дерева ідол, вже самою цією думкою прикликає на свою голову нещастя. Згідно з «Падма Пураною», арчйе вішṇау ṣілā-дгīṭ... йасйа вā нāракī саṭ — «Кожен, хто вважає Божество в храмі зробленим із каменя чи дерева, — живе у пеклі». Отже, хто вважає тіло Господа Джаґаннатги зробленим із дерева і розрізняє між тілом Господа Джаґаннатги і Його душею, той чинить образу і тому занапащає себе. Чистий відданий, який знає науку про Крішну, не проводить різниці між Господом Джаґаннатгою та Його тілом. Він знає, що вони тотожні, як тотожні Господь Крішна та Його душа. Коли, виконуючи віддане служіння на духовному рівні, відданий очищує свій зір, він може на свої очі побачити, що Господь Джаґаннатга і Його тіло цілковито духовні. Тому піднесений відданий не думає, що Божество, якому він поклоняється, має тіло і душу всередині, як у звичайної людини. Між тілом і душею Господа Джаґаннатги немає відмінності, бо Господь Джаґаннатга є сач-чід-ананда-віґраха, так само як тіло Господа Крішни. Між Господом Джаґаннатгою і Шрі Чайтан'єю Махапрабгу насправді немає різниці, але бенґальський поет-невіглас описав тіло Господа Шрі Джаґаннатги з погляду матеріальної двоїстості.

В Упанішадах сказано: йатгāґнер віспгуліṅґā вйуччаранті — живі істоті схожі на іскорки з вогню, а Його Господня Милість Верховний Бог-Особа — це первинний великий вогонь. Чуючи цю шруті-вак'ю, твердження Вед, ми повинні зрозуміти різницю між Верховним Господом Крішною і живими істотами. Однак той, хто перебуває під впливом зовнішньої енерґії, нездатний усвідомити цієї різниці. Така людина нездатна усвідомити, що Верховна Особа — це первинний великий вогонь, а живі істоти — це просто крихітні часточки цього Верховного Бога-Особи. Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті»(15.7):«Живі істоти в цьому зумовленому світі — Мої вічні невід'ємні частки. Через зумовленість свого життя вони тяжко борються з шістьма чуттями, одне з яких — розум».Між тілом і душею істоти, що живе на матеріальному рівні, є різниця, але Шрі Чайтан'я Махапрабгу і Господь Джаґаннатга не мають матеріальних тіл, і тому ніякої різниці між Їхніми тілами та душами немає. На духовному рівні тіло й душа тотожні, на духовному рівні немає поділу на тіло й душу. У «Шрімад-Бгаґаватам»(1.11.38) сказано:«Навіть стикаючись із якостями матеріальної природи, Бог- Особа не зазнає їхнього впливу — така Його божественна сутність. Так само не впливають матеріальні якості і на відданих, які знайшли притулок у Господа». Його Господню Милість Верховного Бога-Особу, Крішну, не зачіпає вплив трьох ґун матеріальної природи. Вплив зовнішньої енерґії не забруднює також і Його відданих, бо вони служать Його Господній Милості. Подібно до того, як набуває вогняних якостей внесений у вогонь залізний прут, що розпікається до червоного жару й палить все, до чого доторкається, одухотворюється навіть тіло відданого. Тому поет з Бенґалії припустився великої образи, описавши тіло Господа Джаґаннатги і Господа Джаґаннатгу, Верховного Бога-Особу, як дві окремі істоти, матеріальну й духовну, наче Господь — звичайна жива істота. Господь завжди є повелитель матеріальної енерґії, тому Він не приречений існувати під покровом матеріальної енерґії, як звичайна жива істота.

Поет-брахмана з Бенґалії, як визначив Сварупа Дамодара Ґосвамі, вчинив образу, бо, не знаючись на Абсолютній Iстині, взявся її описувати. Бенґальський поет образив і Шрі Чайтан'ю Махапрабгу, і Господа Джаґаннатгу. Розрізняючи між тілом Господа Джаґаннатги і Його душею і кажучи, що Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу відмінний від Господа Джаґаннатги, він вчинив образу проти Них обох. Слова а-таттва-джñа стосуються до того, хто не знає Абсолютної Iстини або хто поклоняється своєму тілу як Верховному Богу-Особі. Коли аханґрахопасака-майаваді, той, хто діє задля насолоди плодами праці, або той, кого цікавить тільки задоволення чуттів, береться описувати Абсолютну Iстину, він відразу ж стає блюзніром.

Той, хто розрізняє між тілом і душею Верховного Бога-Особи, відразу стає блюзніром. Загалом живі істоти в матеріальному світі покриті матеріальними тілами, тому тіло й душа звичайної людини аж ніяк не тотожні. Верховний Господь дарує істоті плоди її діяльності, тому що Він володар результатів корисливої праці. Мало того, Він — причина всіх причин і повелитель матеріальної енерґії. Отже, Він — Усевишній. Натомість звичайна жива істота в умовах матеріального існування пожинає плоди своїх корисливих вчинків і тому підпадає під їхній вплив. Навіть у звільненому стані, коли вона пізнає себе на рівні брахма-бгута, вона служить Його Господній Милості. Отже, між звичайною людиною і Верховним Господом є різниця. Кармі та ґ'яні, нехтуючи цією різницею, ображають лотосові стопи Верховного Бога-Особи.Звичайна жива істота схильна потрапляти в рабство матеріальної енерґії, тоді як Його Господня Милість Верховний Бог-Особа — Шрі Чайтан'я Махапрабгу, Господь Крішна чи Господь Джаґаннатга — за всіх обставин є володарем матеріальної енерґії, що ніколи не підпадає під її вплив. Його Господня Милість Верховний Бог-Особа — це безмежна духовна сутність, Він ніколи не підлягає розпаду, натомість свідомість живої істоти обмежена й часткова. Живі істоти — це вічно відокремлені часточки Верховного Бога-Особи (мамаівāṃṣо джīва-локе джīва-бгūтаṭ санāтанаṭ). Глибоко помилково вважати, що вони покриті матеріальною енерґією в зумовленому житті, а звільнившись від впливу матеріальної енерґії, стають єдині з Верховним Богом-Особою. Ця ідея гріховна.На думку недоумкуватих майаваді, Верховний Бог-Особа, з'являючись у матеріальному світі, приймає матеріальне тіло. Однак вайшнава чудово знає, що для Крішни, Господа Джаґаннатги чи Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, на відміну від звичайних людей, немає різниці між тілом і душею. Навіть у матеріальному світі Його Господня Милість зберігає Свою духовну тотожність. Тому Господь Крішна проявляв усі Свої багатства й сили ще в тілі дитини. Між тілом і душею Крішни немає відмінності. В тілі дитини чи в тілі юнака, Він завжди тотожний зі Своїм тілом. Дарма що Крішна виглядає, як звичайна людина, Він ніколи не підлягає законам і правилам матеріального світу. Він сварāṭ, цілковито незалежний. Він з'являється у матеріальному світі, але, всупереч образливим судженням послідовників школи майавади, не має матеріального тіла. Щодо цього можна ще раз послатись на згаданий вище вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(1.11.38):Верховна Особа має вічне духовне тіло. Той, хто намагається розмежувати тіло і душу Верховного Бога-Особи, чинить велику образу.

Господь Крішна, син Нанди Махараджі, — це адвайа-джñāна, тобто між Його тілом і душею немає відмінності, бо Його буття довершено духовне. Згідно з віршем ваданті тат таттва-відас таттвам... («Шрімад-Бгаґаватам»,1.2.11), Абсолютну Iстину завжди пізнають у трьох аспектах: як Брахман, Параматму і Бгаґавана. Однак, на відміну від об'єктів матеріального світу, Абсолютна Iстина завжди одна й завжди незмінна. Тому між Його тілом і душею різниці немає. Отже, Його форма, ім'я, якості і розваги цілковито відмінні від форм, імен, якостей і розваг матеріального світу. Треба добре зрозуміти, що між тілом і душею Верховного Бога-Особи різниці немає. Того, хто уявляє ту чи іншу відмінність між Його тілом та душею, відразу зумовлює матеріальна природа. Таке розмежування проводять істоти в матеріальному світі, і тому їх називають баддга-джівами, зумовленими душами.

Ця цитата, яку вміщено до «Лаґгу-бгаґаватамріти»(1.5.342), походить із «Курма Пурани».

Ці вірші з «Шрімад-Бгаґаватам»(3.9.3–4) промовив Господь Брахма.

Жива істота — це одвічно зумовлена слуга матеріальної енерґії, а Крішна, Верховний Бог-Особа, — це повелитель матеріальної енерґії. Як вони можуть стати на один рівень? Їх аж ніяк не можна рівняти. Його Господня Милість завжди щасливий у трансцендентному блаженстві, а зумовлена душа завжди нещасна через зв'язок з матеріальною енерґією. Верховний Господь керує матеріальною енерґією, а вона — зумовленими душами. Тому Верховного Бога- Особу і звичайних живих істот не можна рівняти.

Це вірш із «Бгавартга-діпіки»(1.7.6) Шрідгари Свамі, якого він цитує із Шрі Вішну Свамі.

Тут Сварупа Дамодара Ґосвамі настановляє бенґальського поета слухати «Шрімад-Бгаґаватам» від чистого вайшнави і вчитись у нього. В Iндії нині є клас професійних декламаторів «Бгаґаватам», що заробляють собі на життя, ходячи з села у село, з міста у місто, читаючи «Бгаґаватам» і збираючи дакшіну, винагороду, в формі грошей або всіляких речей — парасоль, одягу чи фруктів. Отже, нині з'явився бізнес на «Бгаґаватам» з читаннями, що тривають один тиждень і називаються бгаґавата-саптаха, хоча у самому «Шрімад- Бгаґаватам» про таке не згадано. У «Шрімад-Бгаґаватам» ніде не сказано, що «Бгаґаватам» треба слухати один тиждень від найманих читців. Радше там (1.2.17) сказано: ṣṛṇватāṃ сва- катгāṭ кṛшṇаṭ пуṇйа-ṣраваṇа-кīртанаṭ — «Шрімад-Бгаґаватам» треба слухати щодня від вайшнави, який пізнав свою духовну сутність. Якщо хтось слухає «Шрімад-Бгаґаватам», згідно з такою настановою він стає праведним: хṛдй антаṭ- стго хй абгадрāṇі відгуноті сухṛт сатāм — коли людина реґулярно й щиро слухає «Бгаґаватам», її серце очищується від усього матеріального бруду:«З серця того, хто реґулярно слухає «Бгаґаватам» і служить чистому відданому, зникають майже всі тривоги, і тоді любовне служіння Богові-Особі, що Йому здіймають хвалу в трансцендентних співах, втверджується і стає незворотнє» (Бгаґ.1.2.18).Ось як слід це робити. Але люди звикли піддаватись на оману професійних декламаторів «Бгаґаватам». Тому Сварупа Дамодара Ґосвамі радить у цьому вірші не слухати «Шрімад-Бгаґаватам» від професійних декламаторів. «Бгаґаватам» треба слухати й вивчати не від них, а від свідомого своєї природи вайшнави. Iноді бачимо: який-небудь санн'ясі-майаваді читає «Бгаґаватам», і до нього сходяться юрми людей, щоб послухати словесне плетиво, яке нездатне пробудити в них приспаної любові до Крішни. Iноді люди йдуть подивитись на професійну виставу, приносячи їжу й гроші найманим акторам, що вміють майстерно збирати ці підношення. А наслідок такий, що глядачі, як і до того, залишаються в становищі ґṛхам андга-кūпам, тобто прив'язаності до сім'ї, і в них не прокидається любов до Крішни.У «Бгаґаватам»(7.5.30) сказано: матір на кṛшṇе паратаṭ свато вā мітго 'бгіпадйета ґṛха-вратāнāм — ґріха-врати, рішуче налаштовані далі провадити матеріалістичний спосіб життя, ніколи не пробудять приспаної любові до Крішни, бо слухають «Бгаґаватам» тільки для того, щоб зміцнити своє становище в сімейному житті й мати щастя у сімейних справах та сексі. Засуджуючи слухання «Бгаґаватам» від найманців, Сварупа Дамодара Ґосвамі каже: йāха, бгāґавата паḍа ваішṇавера стгāне — «Щоб зрозуміти «Шрімад-Бгаґаватам», ти мусиш звернутись до свідомого своєї природи вайшнави». Треба старанно уникати слухати «Бгаґаватам» від майаваді чи від інших невідданих, що просто за допомогою граматики жонґлюють словами , щоб вичавити з тексту якесь потрібне їм значення і зібрати з несвідомої публіки гроші, залишивши людей в темряві.Сварупа Дамодара Ґосвамі суворо засуджує поведінку матеріалістичних «слухачів» «Шрімад-Бгаґаватам». Замість того, щоб пробудити справжню любов до Крішни, такі слухачі «Бгаґаватам» дедалі прив'язуються до сімейних справ і статевого життя (йан маітгунāді-ґṛхамедгі-сукгаṃ хі туччгам). «Шрімад-Бгаґаватам» треба слухати від особи, яка не зв'язана матеріальною діяльністю, тобто від парамахамси — вайшнави, що піднявся до найвищого рівня санн'яси. Це, звичайно, можливо тільки тоді, коли людина віддається під захист лотосових стіп Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. «Шрімад-Бгаґаватам» здатний зрозуміти лише той, хто йде стопами Шрі Чайтан'ї Махапрабгу.

З цього слід зробити висновок: послідовники шляху відданого служіння, на який вказує Шрі Чайтан'я Махапрабгу, — це вічні супутники Верховного Бога-Особи, що володіють повним знанням про Абсолютну Iстину. Якщо людина щиро береться виконувати заповіді Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, спілкуючись із Його відданими, хтиві бажання матеріальної насолоди покидають її серце. Тоді вона здатна зрозуміти зміст «Шрімад-Бгаґаватам» і мету, задля якої треба його слухати. Iнакше цього знання не набути.

Сварупа Дамодара Ґосвамі пояснював бенґальському поету: «Через своє невігластво і схильність до філософії майавади ти не можеш відрізнити вайшнавську філософію від філософії майавади. Тому твоя спроба прославити Господа Шрі Чайтан'ю Махапрабгу і Господа Джаґаннатгу суперечить засадам вайшнавізму, вона не тільки неправильна, але й образлива. Однак, на щастя, твоїми віршами богиня вченості, матір Сарасваті, сама піднесла вишукані молитви своєму повелителю, Господу Шрі Чайтан'ї Махапрабгу».

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.25.5).

У цьому вірші матір Сарасваті також підносить Крішні молитву. Вислів пуруша-адгама означає «Бог- Особа, що від Нього всі інші особи нижчі, тобто пуруша- уттама, найліпша з живих істот». Аналогічно, вислів бандгу- хан означає «вбивця майі». В зумовленому стані життя істота тісно зв'язана з майею, вважаючи її за друга, але коли істота пов'язує себе із Крішною, вона звільняється від стосунків з майею.

Всі перебувають у путах ілюзорної енерґії, але, як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (7.14), мāм ева йе прападйанте мāйāм етāṃ таранті те — коли людина віддається Крішні, вона звільняється від майі. Тому Крішну можна назвати бандгу-хан, тобто вбивця майі.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», Ант'я-ліли, п'ятої глави, що описує, як Прад'юмна Мішра дістав повчання від Рамананди Раї.