Найвища мета життя

Подальший огляд двадцять третьої глави дає Шріла Бгактівінода Тгакура у своїй «Амріта-праваха-бгаш'ї». У цій главі Шрі Чайтан'я Махапрабгу описує ознаки емоцій і любові, розкриття своїх одвічних стосунків із Господом, а також ознаки відданого, що вже розкрив свої стосунки. Далі Він описує поступове поглиблення любові аж до махабгави. Потім Він описує п'ять різновидів привабленості до Крішни і її розвиток. Також Він описує смаки кохання, найвищої емоції. Кохання поділяють на дві категорії: свакія та паракія. Свакія — це любовні взаємини між чоловіком та жінкою, а паракія — між коханцями. Щодо цього наведено певні описи. Також описано шістдесят чотири якості Крішни і двадцять п'ять трансцендентних якостей Шріматі Радгарані.Далі Шрі Чайтан'я Махапрабгу описує тих, хто достойний пізнати смак відданого служіння. Описано також їхню вдачу та категорії. Також Господь розповідає Санатані Ґосвамі потаємне знання про атрибути відданого служіння. Iз «Харі- вамші» Він наводить опис Ґолоки Вріндавани, де Господь вічно проводить Свої ігри. Також висвітлено правильний і неправильний погляди на кеша-аватару. Такі повчання дано в цій главі.Після того Шрі Чайтан'я Махапрабгу благословив Санатану Ґосвамі, поклавши йому на голову Свою руку. Так Санатана дістав здатність пояснити ці теми в книжках, серед яких широко відома «Харі-бгакті-віласа».

Цього вірша уміщено в «Бгакті-расамріта- сіндгу»(1.3.1).

Вислів ṣуддга-саттва-віṣешāтмā означає «такий, що перебуває на трансцендентному рівні чистого добра». На цьому рівні душа очищується від усієї матеріальної скверни, і таке становище називають сварупа-лакшаною, або основною суттєвою ознакою бгави, духовної емоції. Різноманітні смаки відданого служіння пом'якшують серце відданого, і в нього прокидається любовна схильність спонтанно служити Господеві. Це називається татастга-лакшана, або зовнішня ознака бгави.

Цього вірша також наведено у «Бгакті- расамріта-сіндгу»(1.4.1).

Цей вірш, зацитований із «Нарада-панчаратри», наведено у «Бгакті-расамріта-сіндгу»(1.4.2).

Шріла Бгактівінода Тгакура стисло описує ріст любові до Бога як поступовий процес. Завдяки щасливій долі особа зацікавлюється відданим служінням. Врешті- решт її починає цікавити чисте віддане служіння, вільне від матеріальної скверни. Тоді вона бажає спілкуватись із відданими. Завдяки їхньому товариству її дедалі більше цікавить віддане служіння, її тягне слухати про Крішну й оспівувати Його. Чим більше її вабить слухати і оспівувати, тим більше вона очищується від матеріальної скверни. Звільнення від матеріальної скверни має назву анартга-ніврітті, тобто поступове зникнення усього небажаного. Це критерій росту людини у відданому служінні. Якщо вона справді розвиває відданість, вона повинна звільнятись від матеріальної скверни: недозволених статевих стосунків, вживання дурманних речовин, азартних ігор та м'ясоїдства. Це попередні ознаки очищення. Коли відданий очищується від усілякої матеріальної скверни, в нього прокидається тверда віра у віддане служіння. Після того, як розвинеться тверда віра, з'являється смак, а смак породжує прив'язаність до відданого служіння. Коли ця прив'язаність посилюється, сіŸм'я любові до Крішни пускає паросток. Цей стан називають пріті або раті (потяг), або ж бгава (духовна емоція). Коли посилюється раті, це вже називають любов до Бога. Ця любов до Бога — це, насправді, найвища досконалість життя і вмістище всієї насолоди.Віддане служіння поділяють на дві стадії: садгана-бгакті і бгава-бгакті. Садгана-бгакті — це розвиток відданого служіння за допомогою реґулівних засад. Основний принцип відданого служіння становить віра. Далі йде спілкування з відданими, а тоді посвята від істинного духовного вчителя. Після посвяти, дотримуючись реґулівних засад відданого служіння, людина звільняється від усього небажаного. Завдяки цьому вона міцно утверджується у відданому служінні і поступово розвиває смак до нього. Що більше поглиблюється її смак, то більше вона прагне служити Господеві. Так вона прив'язується до якогось певного настрою у служінні Господу: шанти, дас'ї, сакг'ї, ватсал'ї або мадгури. Завдяки такій прив'язаності розвивається бгава. Бгава-бгакті являє собою рівень чистого добра. Під впливом цього чистого добра серце людини тане у відданому служінні. Бгава-бгакті являє собою перший пагін любові до Бога. Ці духовні почуття безпосередньо передують чистій любові. Коли ці почуття загострюються, їх уже називають према-бгакті, трансцендентна любов до Бога. Ці ступені описано також у наступних двох віршах, які наведено у «Бгакті-расамріта-сіндгу»(1.4.15–16).

Даний вірш становить цитату із «Шрімад- Бгаґаватам»(3.25.25).

Ці два вірші наведено у «Бгакті-расамріта- сіндгу»(1.3.25–26).

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(1.19.15), що його виголосив Махараджа Парікшіт, сидячи на березі Ґанґи й очікуючи укусу крилатого змія, насланого прокляттям хлопчика-брахмани Шрінґі, сина великого мудреця Шаміки. Цареві передали звістку про це прокляття, і він став лаштуватись до неминучої смерті. Побачити його в останні дні прийшло багато великих святих, мудреців, брахманів, царів та півбогів. Втім, Махараджа Парікшіт зовсім не боявся укусу крилатого змія. Він тільки попрохав усіх великих осіб, що там зібрались, далі співати святе ім'я Господа Вішну.

У цьому вірші пояснено, що хвилювало Махараджу Парікшіта. Він каже: «Нехай станеться те, чому судилось. Мене це не турбує. Єдина моя турбота — щоб жодної хвилі свого часу не згаяти на щось, не пов'язане з Крішною». Треба терпляче зносити всі перешкоди, які виникають на шляху розвитку свідомості Крішни, і дбати про те, щоб ані миті свого життя не змарнувати без служіння Крішні.

Цей вірш із «Харі-бгакті-судгодаї» наведено у «Бгакті-расамріта-сіндгу»(1.3.29).

Це ознаки віракті (відреченості), які проявляються в того, хто розвинув бгаву, ступінь, що передує любові до Бога. Цей вірш узято із «Шрімад-Бгаґаватам»(5.14.43).

Цей вірш процитовано з «Падма Пурани».

Цього вірша наведено у «Бгакті-расамріта- сіндгу»(1.3.35).

Це вірш із «Крішна-карнамріти»(32).

Цього вірша наведено у «Бгакті-расамріта- сіндгу»(1.3.38).

Цей вірш являє собою цитату з «Крішна- карнамріти»(92) Білваманґали Тгакури.

Цього вірша наведено у «Бгакті-расамріта- сіндгу» (1.2.156).

Цього вірша також наведено у «Бгакті-расамріта-сіндгу»(1.4.7).

Цей вірш являє собою цитату із «Шрімад- Бгаґаватам»(11.2.40).

У «Бгакті-расамріта-сіндгу» раті (потяг) описано так:Справжні ознаки росту сімені любові (раті) виявляють себе в тому, що серце відданого тане. Коли такі ознаки помітно виявляють умоглядні мислителі чи корисливі трудівники, не варто гадати, що це ознаки справжньої прив'язаності. Нетямущі люди, які не знають науки відданого служіння, прославляють такі ознаки «прив'язаності», навіть коли їх викликає щось відмінне від бажання служити Крішні. Однак знавці відданого служіння називають такі ознаки ратй-абгаса, тьмяним відблиском прив'язаності.

У «Бгакті-расамріта-сіндгу»(2.5.1) стгаї- бгаву, постійний екстаз, описано так:«Ці настрої (бгави) підкорюють собі приємні екстази (як оце сміх) і прикрі екстази (як оце гнів). Коли ці настрої, як царі, присутні постійно, їх називають стгаї-бгава, або постійними екстазами. Постійним екстазом називають неослабну екстатичну любов до Крішни».

У «Бгакті-расамріта-сіндгу»(2.1.4–5) дано таке визначення:«Любов до Крішни, Кешави, як уже сказано перед цим, досягає найвищого виразу в трансцендентних смаках, коли всі її складники набувають досконалості. Вібгава, анубгава, саттвіка і в'ябгічарі спонукають відданого слухати про Крішну і прославляти Його, і тепер відданий має змогу насолоджуватись смаком любові до Крішни. Тоді прив'язаність до Крішни, тобто постійний екстаз (стгаї-бгава), стає смаком відданого служіння (бгакті-расою)».

У «Бгакті-расамріта-сіндгу»(2.1.14) вібгаву описано так:«Те, що спонукає смакувати любов до Крішни, називають вібгава. Вібгаву поділяють на дві категорії: аламбана (основа) і уддіпана (побудник)».В «Аґні Пурані» сказано:«Те, що викликає появу любові до Крішни, називають вібгава. Її поділяють на дві складові: аламбану (те, в чому любов з'являється) і уддіпану (те, завдяки чому любов з'являється)».Ось що в «Бгакті-расамріта-сіндгу»(2.1.16) сказано про аламбану:«Об'єкт любові — Крішна, а вмістище цієї любові — відданий Крішни. Обізнані вчені називають їх аламбана — основою». Також там описано уддіпану:«Те, що спонукає почуття екстатичної любові, називають уддіпаною. Найчастіше цим побудником служать якості та дії Крішни, а також Його оздоби та зачіска» (Б.р.с.2.1.301). Також у «Бгакті-расамріта-сіндгу»(2.1.302) наведено такі приклади уддіпани:«Усміх Крішни, аромат Його трансцендентного тіла, Його флейта, пастуŸшачий ріжок, дзвіночки на ногах і мушля, знаки на стопах, Його оселя, Його улюблена рослина [туласі], віддані, а також пости й обітниці, пов'язані з відданістю Крішні, — це все побудники екстатичної любові».«Бгакті-расамріта-сіндгу»(2.2.1) так описує анубгаву:«Численні зовнішні екстатичні ознаки, чи тілесні зміни, які називають також удбгасвара і які вказують на присутність екстатичних почуттів у розумі відданого, являють собою анубгави, тобто похідні прояви любовного екстазу». До таких ознак належить танець, падання і качання по землі, гучний спів та звуки, судоми, голосні вигуки, позіхання, зітхання, нехтування соціальними умовностями, слиновиділення, божевільний сміх, плювання, гикавка та інші подібні ознаки. Ці всі ознаки поділяють на дві частини: шіта і кшепана. Спів, позіхання тощо називають шіта. Танець і судоми називають ознаками кшепана.В «Анубгаш'ї» Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура, описуючи удбгасвару, наводить такого вірша з ведичних писань:«Екстатичні ознаки, що проявляються в тілі особи, сповненої екстатичної любові, обізнані вчені називають удбгасвара. Такі ознаки виявляють себе в тому, що людина розслабляє пасок, з неї спадає одяг та розсипається волосся. Також до них належить судоми, позіхання, тремтіння крил носа, задишка, гикавка, падання і качання по землі. Це все прояви емоційної любові». Стамбгу та інші ознаки описано у Мадг'я-лілі14.167.

Нірведу, харшу та інші ознаки пояснено у Мадг'я-лілі14.167. Тимчасові елементи (в'ябгічарі) в «Бгакті- расамріта-сіндгу» описано так:«Iснує тридцять три тимчасових елементи, відомі як екстатичні почуття в'ябгічарі. Вони, зокрема, до постійних почуттів, виступаючи як їхні помічники. Їх можна помітити за словами, за різними ознаками, що виявляють себе в кінцівках та інших частинах тіла і за незвичайним станом серця. Через те, що вони приводять у рух постійні почуття, їх зокрема називають санчарі, або спонуки. Ці спонуки піднімаються з постійних почуттів екстатичної любові і знову зливаються з ними, як хвилі в океані екстазу. Тому їх називають в'ябгічарі».

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура каже, що смак нейтральних стосунків зростає до рівня простої любові до Бога. У настрої слугування любов до Бога досягає ще вищого рівня: прихильності, обурення (гніву, заснованого на любові), любові та прив'язаності. Смак дружби, відповідно, зростає до рівня прихильності, обурення, любові, прив'язаності та поглибленої прив'язаності. Те саме стосується смаку батьківської любові. Особливість смаку дружби, яку проявляли такі особи, як Субала, полягає в тому, що ця братерська прихильність зростає до обурення, спонтанної прив'язаності, підпорядкованої прив'язаності і, нарешті, екстазу, в якому постійно присутні всі екстатичні ознаки.

Ці підрозділи описано в «Бгакті-расамріта- сіндгу»(3.2.93):«У смаках бгакті-йоґи є два рівні: айоґа та йоґа». Айоґу (війоґу) в «Бгакті-расамріта-сіндгу»(3.2.94) описано так:«Вчені знавці науки бгакті-йоґи кажуть, що коли відданий не має товариства Верховного Бога-Особи, наступає стан розлуки. У стані айоґи (розлуки) його розум наповнений свідомістю Крішни і до останку занурений у думки про Крішну. У цьому стані відданий зосереджує свій розум на трансцендентних якостях Верховного Бога-Особи. Сказано, що в цьому стані розлуки усі віддані різних смаків повсякчасно тільки й думають про те, як досягнути Крішниного товариства».Термін йоґа (зв'язок) у «Бгакті-расамріта-сіндгу»(3.2.129) визначено так:«Коли відданий прямо зустрічається з Крішною, це називається йоґа».У трансцендентних смаках нейтральних стосунків і слугування є такі самі підрозділи йоґи та війоґи, але в цих смаках немає такого їхнього розмаїття. У всіх п'яти смаках завжди є підрозділи йоґа та війоґа. Однак у трансцендентних смаках дружби та батьківської любові йоґа та війоґа мають багато різних проявлень. Різні форми йоґи описано так:«Йоґа (зв'язок) має три типи: успіх, задоволення і постійність»(Б.р.с.3.2.129). Підрозділи айоґи описано так:«Отже, айоґа має два підрозділи: прагнення і розлука» (Б.р.с.3.2.95).

Екстаз адгірудга пояснено в «Удджвала- ніламані»(Стгаї-бгава-пракарана170):Зростаючи, надзвичайно солодкий потяг кохання проходить через рівні потягу, обурення, любові, прив'язаності, поглибленої прив'язаності і надзвичайно піднесеного екстазу (махабгава). Рівень махабгави містить у собі рудгу та адгірудгу. Ці рівні можливі тільки у коханні. Піднесені форми екстазу можна побачити у Двараці, а дуже піднесені форми екстазу можна знайти серед ґопі.

Докладніше про це можна прочитати в Мадг'я-лілі1.87.

Породжені схвильованою уявою божевільні розмови, що мають назву чітра-джалпа, можна поділити на десять категорій: праджалпа, паріджалпа, віджалпа, удджалпа, санджалпа, аваджалпа, абгіджалпа, аджалпа, пратіджалпа та суджалпа. Для того, щоб перекласти з санскриту ці терміни-позначення різних форм джалпи (уявних розмов), в інших мовах бракує еквівалентів.

Віпраламбгу описано в «Удджвала-ніламані» (Віпраламбга-пракарана3–4):«Коли коханий і кохана зустрічаються, їх називають юкта (поєднаними). До зустрічі їх називають аюкта (не поєднаними). Коли вони поєднані і коли не поєднані, екстатичні почуття, які виникають через неспроможність обійматись і цілуватись так, як вони бажають, називають віпраламбга. Віпраламбга додає сили почуттям під час зустрічі». А самбгоґу так описано у вірші, якого у своїй «Анубгаш'ї» наводить із ведичної літератури Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура:«Зустріч і обійми призначені дарувати щастя коханому і коханій. Коли цей стан наповнюється дедалі більшим захватом, екстатичні почуття, які тоді виникають, називають самбгоґа». Самбгоґу, що пробудилась у закоханих, поділяють на чотири категорії:1) пурва-раґа-анантара — після пурва-раґи (потягу, що передує зустрічі), самбгоґу називають короткою (санкшіпта);2) мана-анантара — після мани (любовного гніву), самбгоґу називають захопленою (санкірна);3) кінчід-дура-праваса-анантара — після перебування якийсь час на певній відстані, самбгоґу називають досягнутою (сампанна);4) судура-праваса-анантара — після перебування далеко самбгоґу називають досконалістю (самріддгіман).Зустріч закоханих у снах також поділяють на ці чотири категорії.

Пурва-раґу описано в «Удджвала-ніламані» (Віпраламбга-пракарана5):«В коханого й коханої, що бачать, чують одне одного і таке інше, ще до зустрічі виникає прив'язаність, і коли ця прив'язаність збагачується чотирма складниками, як оце вібгава та анубгава, її називають пурва-раґа».Слово мана також пояснено в «Удджвала-ніламані» (Віпраламбга-пракарана68):«Словом мана позначають певний настрій коханого й коханої незалежно від того, чи вони разом, чи в різних місцях. Цей настрій не дає їм дивитись одне на одного і обійматись, дарма що вони прив'язані одне до одного».Термін праваса також пояснено в «Удджвала-ніламані» (Віпраламбга-пракарана139):«Словом праваса позначають розлуку закоханих, що до того мали дуже близькі стосунки. Ця розлука виникає через відстань, яка їх розділяє».Також пояснено в «Удджвала-ніламані» і према-вайчітт'ю (Віпраламбга-пракарана134):«Словом према-вайчітт'я позначають повноту кохання, яке викликає почуття горя від страху розлуки навіть у присутності коханого».

Цей вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.90.15) промовили цариці Господа Крішни. Хоча вони були поряд з Крішною, вони все одно боялись втратити Його товариство.

Цього вірша також наведено в «Бгакті- расамріта-сіндгу»(2.1.17).

Це вірш із «Бріхад-ґаутамія-тантри». Пояснення можна знайти в Аді-лілі4.83–95.

Цей вірш і наступні шість віршів наведено також у «Бгакті-расамріта-сіндгу»(2.1.23–29).

Цього вірша наведено у «Бгакті-расамріта- сіндгу»(2.1.30). Живі істоти являють собою невід'ємні частки Верховного Бога-Особи. Господь Крішна каже у «Бгаґавад- ґіті»(15.7):«Живі істоти в цьому зумовленому світі — Мої вічні невід'ємні частки. Через зумовленість свого життя вони тяжко борються з шістьма чуттями, одне з яких — розум».Крихітною мірою якості Крішни є і в живої істоти. Дрібна часточка золота, безперечно, золото, але її не зрівняти з золотою жилою. Так само живі істоти в крихітній мірі мають усі ознаки Верховного Бога-Особи, але жива істота ніколи з Ним не зрівняється. Тому Бога називають Верховною Iстотою, а живу істоту — джівою. Бога називають Верховною Iстотою, найголовнішою з усіх істот, тому що Він забезпечує потрібним усіх інших: еко бахūнāṃ відадгāті кāмāн. Майаваді запевняють, що кожен є Бог, але навіть якщо з цією філософією погодитись, ніхто не може сказати, що кожен рівний Верховному Богові у всьому. Тільки люди слабкого розуму запевняють, що кожен рівний Богові чи що кожен є Бог.

Цей і наступні сім віршів також наведено у «Бгакті-расамріта-сіндгу»(2.1.37–44).

Філософи-майаваді, наділені дуже обмеженим обсягом знання, цей момент просто оминають увагою, пояснюючи, що слово кṛшṇа означає «чорний». Не розуміючи якостей Крішни, ці безбожні негідники не визнають Його за Верховного Бога-Особу. Хоча Господа описують і визнають великі особистості, ачар'ї та мудреці, майаваді все одно не складають Йому належної оцінки. На жаль, нині людське суспільство так опустилось, що люди нездатні навіть забезпечити свої насущні життєві потреби, однак вони приваблюються до філософії майавади і віддаляються від правди. Згідно з «Бгаґавад-ґітою», просто зрозумівши Крішну можна звільнитися від круговерті народжень та смертей. Тйактвā дехаṃ пунар джанма наіті мāм еті со 'рджуна. Та на жаль, цю величну науку свідомості Крішни затьмарюють філософи-майаваді, вороже налаштовані до особи Крішни. Ті, хто поширює рух свідомості Крішни, повинні черпати знання про Крішну з описів «Бгакті-расамріта-сіндгу» («Нектару відданості»).

Ці вірші наведено в «Удджвала-ніламані» (Шрі-радга-пракарана11–15).

Ці вірші наведено в «Бгакті-расамріта- сіндгу»(2.1.7–10).

Цього вірша також наведено в «Бгакті- расамріта-сіндгу»(2.5.131).

Санатані Ґосвамі сказано: 1)поширювати явлені писання, які викладають віддане служіння, і з'ясовувати найвищі істини відданого служіння; 2)відроджувати забуті святі місця, як оце Вріндавана й Радга-кунда; 3)запроваджувати вріндаванський метод храмового поклоніння і встановлювати в храмах Божества (Шрі Санатана Ґосвамі відкрив храм Мадана-мохани, а Рупа Ґосвамі відкрив храм Ґовіндаджі) і 4)пояснювати правила поведінки вайшнави (що Шріла Санатана Ґосвамі зробив у «Харі-бгакті-віласі»). Так Санатана Ґосвамі отримав повноваження утверджувати вчення вайшнавізму. Шрініваса Ачар'я каже в «Шад-ґосвамі- аштаці»(2):«Я шанобливо схиляюсь перед шістьма Ґосвамі: Шрі Санатаною Ґосвамі, Шрі Раґгунатгою Бгаттою Ґосвамі, Шрі Раґгунатгою дасою Ґосвамі, Шрі Джівою Ґосвамі та Шрі Ґопалою Бгаттою Ґосвамі, — що досконало досліджують усі явлені писання з метою утвердити вічні релігійні засади задля добра всього людства. За це їх шанують у всіх трьох світах. Вони — надійний притулок для всіх душ, тому що вони занурені в настрій ґопі і трансцендентне любовне служіння Радзі й Крішні».Цей рух свідомості Крішни продовжує традицію шести Ґосвамі, насамперед Шріли Санатани Ґосвамі та Шріли Рупи Ґосвамі. Серйозні учні руху свідомості Крішни повинні зрозуміти свою велику відповідальність — по всьому світі проповідувати вріндаванське вчення (віддане служіння Господеві). Тепер ми маємо у Вріндавані чудовий храм, і серйозні учні повинні скористатися з цього. Я покладаю великі надії на те, що хтось із наших учнів візьме на себе цю відповідальність і навчатиме людей свідомості Крішни, тим самим роблячи найліпшу службу людству.

Слід розмежовувати між шушка-вайраґ'єю та юкта-вайраґ'єю. У «Бгаґавад-ґіті»(6.17) сказано:«Той, хто впорядкував свої звички щодо їди, сну, відпочинку та роботи, може полегшити всі матеріальні страждання, практикуючи йоґу». Щоб поширювати вчення свідомості Крішни, треба визначити, яка зреченість можлива для тої чи іншої країни, часу та кандидата. У західних країнах кандидатів на шляху свідомості Крішни слід теж вчити про відречення від матеріального існування, але до кандидатів з такої країни, як Iндія, потрібен уже інший підхід. Вчитель (ачар'я) повинен брати до уваги час, кандидата і країну. Вчитель повинен уникати явища ніямаґрахи, тобто не повинен намагатись досягнути неможливого. Що можливе в одній країні, не завжди можливе в іншій. Обов'язок ачар'ї полягає в тому, щоб дбати про суть — віддане служіння. А в тому, що стосується юкта-вайраґ'ї (належної зреченості), ті чи інші деталі можна певною мірою пристосовувати і змінювати. Шрі Чайтан'я Махапрабгу забороняє суху зреченість, і того самого ми навчились від нашого духовного вчителя, Його Божественної Милості Бгактісіддганти Сарасваті Тгакури Ґосвамі Махараджі. Треба дбати про суть відданого служіння, а не про зовнішні атрибути.Санатана Ґосвамі написав вайшнавське смріті, «Харі-бгакті-віласу», що було призначене передусім для Iндії. За тих днів Iндія тою чи іншою мірою жила за засадами смарта-відгі. Шріла Санатана Ґосвамі мусив брати це до уваги, і «Харі- бгакті-віласу» він написав, пам'ятаючи про це. Згідно з доктриною смарта-брахманізму, не народжений у родині брахманів не міг піднятись до рівня брахмани. Однак Санатана Ґосвамі каже у «Харі-бгакті-віласі»(2.12), що кожен може, отримавши належну посвяту, піднятись до рівня брахмани.«Як бронза, сполучаючись із ртуттю в алхімічній реакції, перетворюється на золото, так і людина, яку належним чином виховав і посвятив істинний духовний вчитель, стає брахманою».Між методами смарт і ґосвамі існує певна відмінність. За методом смарт за брахману можна вважати тільки того, хто народився у родині брахманів. За методом ґосвамі, який пояснюють «Харі-бгакті-віласа» та «Нарада-панчаратра», брахманою може бути хто-завгодно, якщо він дістав належно посвяту від істинного духовного вчителя. Таку саму думку висловлює і Шукадева Ґосвамі в «Шрімад-Бгаґаватам»(2.4.18):«Кірати, хуни, андгри, пулінди, пулкаші, абгіри, шумбги, явани, члени народностей кгасів і навіть інші, призвичаєні до гріха, особи можуть очиститися завдяки верховній могутності Господа, прийнявши притулок у Його відданих. Я щиро складаю Йому шанобливі поклони».Якщо людина — вайшнава, вона вже очистилась, за тої умови, що вона дотримується приписів, які визначив її духовний вчитель. Приписи, яких дотримуються в Iндії, не конче повинні бути точнісінько такі самі, як приписи, яких дотримуються в Європі, Америці та інших західних країнах. Проста імітація, яка не приводить до потрібного наслідку, називається ніямаґраха. Не дотримуватись реґулівних засад і догоджати своїм забаганкам — це також ніямаґраха. Слово нійама означає «реґулівні засади», а слово āґраха означає «завзяття». Слово аґраха означає «не приймати». Ми не повинні дотримуватись реґулівних засад, забуваючи про мету, і, разом з тим, не повинні нехтувати ними. Потрібно виробити такий підхід, який відповідає місцевості, часу та кандидатові. Ми не повинні силкуватись наслідувати що-небудь без дозволу духовного вчителя. На цю засаду вказано в даному вірші: ṣушка-ваірāґйа-джñāна саба нішедгіла. Ось великодушність, з якою Шрі Чайтан'ї Махапрабгу викладає вчення бгакті. Не слід нічого запроваджувати за своєю примхою, без дозволу істинного духовного вчителя. Коментуючи це, Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура цитує два вірші Шрі Рупи Ґосвамі («Бгакті-расамріта-сіндгу»1.2.255–256).«Коли людина ні до чого не прив'язана, але водночас приймає все, що пов'язане з Крішною, вона практикує правильну відреченість. Натомість, якщо людина відкидає геть усе, не знаючи про зв'язок речей із Крішною, її відреченість не повна». Для того щоб проповідувати вчення бгакті, треба серйозно обміркувати ці вірші.

Не слід заздрити членам інших каст чи націй. Вайшнавами можуть стати не лише індійці чи брахмани. Вайшнавою може стати кожен. Треба зрозуміти, що вчення бгакті повинно поширитись усім світом. Це справжня адвешта. До того ж слово маітра («дружній») вказує, що для того, щоб проповідувати вчення бгакті по всьому світі, треба однаково дружньо ставитись до всіх. Ці два і наступні шість віршів виголосив Шрі Крішна у «Бгаґавад-ґіті»(12.13–20).

Слово анапекша вказує на те, що не слід перейматись думкою матеріалістичних людей і не слід залежати від них. Треба покладатись тільки на Верховного Бога-Особу і бути вільним від матеріальних бажань. Треба також бути чистому всередині та зовні. Щоб бути чистому зовні, треба щодня митися з милом чи олією, а щоб бути чистому всередині, треба постійно бути зануреним у думки про Крішну. Слова сарвāрамбга-парітйāґі вказують на те, що не слід цікавитись так званими смарта-відгі, доброчесною й недоброчесною діяльністю.

Цей вірш — цитата із «Шрімад-Бгаґаватам»(2.2.5). У цьому вірші Шукадева Ґосвамі вчить Махараджу Парікшіта, що відданий повинен бути незалежний від будь-яких обставин. Якщо діяти за порадами, даними в цьому вірші, тіло можна підтримувати без жодних труднощів. Щоб підтримувати тіло, нам потрібен притулок, їжа, вода й одяг, і це все можна дістати, не звертаючись до чванькуватих багатіїв. Тіло можна прикрити старим одягом, який викидають, їсти можна плоди, які дарують дерева, пити можна воду з річок, а жити можна у гірських печерах. Природа влаштована так, що відданий, який цілковито присвятив себе Верховному Богові-Особі, завжди забезпечений притулком, одягом і їжею. Відданий не потребує опіки бундючного матеріаліста. Iншими словами, віддане служіння можна виконувати за будь-яких обставин. «Шрімад-Бгаґаватам»(1.2.6) запевняє в цьому:«Діяльністю [дгармою] найвищого рівня для всього людства є діяльність, яка здатна привести людину до любовного відданого служіння трансцендентному Господеві. Це віддане служіння має бути безкорисливе й неперервне, і тоді воно цілковито задовольнить душу». Цей вірш пояснює, що відданому служінню не можуть стати на перешкоді жодні матеріальні обставини.

У ведичному писанні «Харі-вамша» (Вішну- парва, дев'ятнадцята глава) наведено такий опис Ґолоки Вріндавани:Після того, як Крішна підняв пагорб Ґовардгана, цар небес, Iндра, впокорився Йому і сказав, що вище за планетні системи, на яких живуть люди, простягається небо, в якому літають птахи. Вище за небо рухається по своїй орбіті Сонце. Звідти починаються райські планети, вступити на які можна через Сонце. Над райськими планетами є ще інші планети, з яких найвища Брахмалока, і на них живуть істоти дуже високого рівня духовного знання. Усі ці планети, аж до Брахмалоки, становлять частину матеріального світу (Деві-дгама). Над матеріальним світом панує Деві, Дурґа, і тому його називають Деві-дгама. Над Деві-дгамою розміщена обитель Господа Шіви та його дружини Уми. Шівалоку населяють особи, просвітлені духовним знанням і звільнені від матеріальної скверни. Над цією планетною системою простягається духовний світ з планетами Вайкунтгалоками. Ґолока Вріндавана розміщена ще вище за всі Вайкунтгалоки. Ґолока Вріндавана — це царство Шріматі Радгарані і батьків Крішни, Махараджі Нанди і матінки Яшоди. Отже, існують різні планетні системи, і всі вони — творіння Верховного Господа. В «Брахма- самхіті»(5.43) сказано:«Нижче за планету Ґолока Вріндавана розміщені планетні системи Деві-дгама, Махеша-дгама і Харі-дгама. Кожна з них відмітна щедротами, і керує ними Верховний Бог-Особа, Ґовінда, предвічний Господь. Я складаю Йому шанобливі поклони».Отже Ґолока Вріндавана-дгама розміщена понад планетами Вайкунтги. Духовне небо, що вміщує всі планети Вайкунтги, значно поступається розмірами Ґолоці Вріндавана-дгамі. Простір, який охоплює Ґолока Вріндавана-дгама називають махакаша, тобто «найбільший космос з усіх, що існують». Господь Iндра сказав: «Ми розпитувались про Твою вічну планету в Господа Брахми, але так і не збагнули її. Корисливі трудівники, що приборкали чуття і розум праведною діяльністю, здатні піднятись на райські планети. Чисті віддані, що завжди служать Господу Нараяні, потрапляють на Вайкунтгалоки. Однак, Господи Крішно, Твоєї Ґолоки Вріндавана- дгами досягнути дуже важко. Проте і Ти, і ця верховна планетна система зійшли сюди, на Землю. На жаль, за своєю недоумкуватістю я вчинив неподобство і порушив Твій спокій. Через це я намагаюсь Тебе вдовольнити молитвами».Шрі Нілакантга підтверджує існування Ґолоки Вріндавана- дгами, цитуючи «Ріґ-самхіту»(«Ріґ Веда»1.154.6):«Ми прагнемо піти до Ваших [Радги й Крішни] чудових осель, поблизу яких походжають корови з великими й гарними рогами. Втім, Уруґає [Крішно, якого багато прославляють], Твоя верховна обитель, що на всіх проливає радість, неперевершено сяє на цій землі».

Від заздрості багато асурів порівнюють Крішну до чорної ворони чи називають втіленням волосини. Шрі Чайтан'я Махапрабгу пояснив Санатані Ґосвамі, як спростовувати ці всі демонічні твердження про Крішну. Слово кāка означає «ворона», а слово кеṣа означає «волосина». Асури називають Крішну втіленням ворони, втіленням шудри (темношкірих людей) або втіленням волосини. Вони не усвідомлюють, що слово кеṣа означає ка-īṣа, де ка означає «Господь Брахма», а īṣа означає «повелитель». Отже, слово кеṣа вказує на те, що Крішна — повелитель Господа Брахми.Деякі з Крішниних розваг названо у «Махабгараті» маушала-лілою. До них належать історії про те, як була знищена династія Яду, як зник Крішна, як у Крішну влучила стріла мисливця, про те, що Крішна — це втілення волосини (кеша- аватара), а також про махіші-харану, викрадення Крішниних цариць. Насправді ці історії неправдиві, і їх переказують тільки для того, щоб ввести в оману асурів, які прагнуть довести, що Крішна — звичайна людина. Ці історії оманні в тому розумінні, що вони не вічні і не трансцендентні, тобто не духовні. Є багато людей, які від народження вороже налаштовані до Верховного Бога-Особи, Вішну, і не хочуть визнавати Його вищості. Таких людей називають асурами. Вони тримаються хибних уявлень про Крішну. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що асури з життя в життя отримують нагоду дедалі більше забувати Крішну. Отож вони народжуються в родині асурів і далі поглиблюють своє забуття про Крішну, розвиваючи хибні ідеї щодо Нього. Асури в шатах санн'ясі навіть пояснюють «Бгаґавад-ґіту» і «Шрімад-Бгаґаватам», вигадуючи всілякі власні тлумачення. Так вони залишаються асурами життя за життям.Що стосується до кеша-аватари (втілення волосини), то за це згадано у «Шрімад-Бгаґаватам»(2.7.26). У «Вішну Пурані» також сказано уджджахāрāтманаṭ кеṣау сіта-кṛшṇау махā-бала.Також у «Махабгараті» (Аді-парва 189.31–32) сказано:Отже, у «Шрімад-Бгаґаватам», «Вішну Пурані» і «Махабгараті» є згадки про те, що Крішна і Баларама — це втілення, відповідно, чорної і білої волосин. Розповідають, що Господь Вішну висмикнув у Себе з голови дві волосини: чорну й білу. Ці дві волосини увійшли в лона Рохіні й Девакі, що належали до династії Яду. У Рохіні народився Баларама, а в Девакі — Крішна. Тобто Баларама з'явився з першої волосини, а Крішна — з другої. Також було пророцтво про те, що Господь Вішну виб'є всіх асурів, ворогів півбогів, в Своїх білому та чорному довершених поширеннях і що Верховний Бог-Особа, з'явившись у цьому світі, явить чудесні діяння. Щодо цього треба взяти до уваги пояснення «Лаґгу- бгаґаватамріти», у главі «Крішнамріта», віршах 156–164. Арґументи щодо втілення волосини спростував і Шріла Рупа Ґосвамі, і Шрі Баладева Від'ябгушана у своїх коментарях підтримує це спростування. Докладніше цю тему висвітлює «Крішна-сандарбга»(Ануччгеда29) і коментар «Сарва-самвадіні» Шріли Джіви Ґосвамі.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», Мадг'я-ліли, двадцять третьої глави, що описує любов до Бога.