Господь вчить Шрілу Рупу Ґосвамі

Шріла Бгактівінода Тгакура наводить короткий огляд цієї глави у своїй «Амріта-праваха-бгаш'ї». Після зустрічі зі Шрі Чайтан'єю Махапрабгу у Рамакелі двоє братів, Рупа й Санатана, почали шукати способу залишити урядову службу. Вони призначили кількох брахманів проводити обряди пурашчарана і оспівувати святе ім'я Крішни. Шріла Рупа Ґосвамі віддав одному торговцю на зберігання десять тисяч золотих монет, а решту двома човнами відвіз до селища Бакла Чандрадвіпа. Там він розділив ці гроші між брахманами, вайшнавами і своїми родичами, а частину залишив на непередбачений випадок і на власні потреби. Йому повідомили, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу збирається піти через Мадг'я Прадеш до Вріндавани. Тому він послав до Джаґаннатга Пурі двох людей, щоб вони повідомили його, коли Шрі Чайтан'я Махапрабгу вирушить до Вріндавани. Отже Рупа Ґосвамі пішов у відставку, а Санатана Ґосвамі сказав Навабу, що захворів і не може виконувати свої службові обов'язки. Подавши таку відмовку, він сидів удома і вивчав із вченими брахманами «Шрімад-Бгаґаватам». Наваб Хуссейн Шах спочатку послав до нього свого особистого лікаря, щоб той перевірив його дійсний стан, а тоді прийшов сам, щоб побачити, чому Санатана залишив свої урядові обов'язки. Розуміючи, що Санатана хоче піти з посади, Наваб арештував його і вкинув до в'язниці. Після того Наваб пішов війною на Оріссу.Коли Шрі Чайтан'я Махапрабгу вирушив до Вріндавани, пішовши через ліс Мадг'я Прадеш (Джгарікганда), Рупа Ґосвамі залишив домівку і передав Санатані звістку про те, що він разом із молодшим братом (Анупамою Маллікою) іде зустрітися з Шрі Чайтан'єю Махапрабгу. За якийсь час Шріла Рупа Ґосвамі дістався Праяґи і протягом десяти днів зустрічався з Шрі Чайтан'єю Махапрабгу. В цей час Шрі Чайтан'ю Махапрабгу дуже шанобливо запросив до себе Валлабга Бгатта. Шрі Чайтан'я Махапрабгу представив Рупу Ґосвамі Валлабзі Бгатті. Незабаром до Господа прийшов вчений брахмана Раґгупаті Упадг'яя і обговорив з Господом науку свідомості Крішни. Далі Кавіраджа Ґосвамі докладно описує життєві умови Шрі Рупи й Санатани у Вріндавані. Протягом десяти днів у Праязі Шріла Рупа Ґосвамі діставав повчання від Господа, що виклав йому основи «Бгакті-расамріта-сіндгу». По тому Господь послав Шрілу Рупу Ґосвамі до Вріндавани. Сам Господь повернувся до Варанасі і зупинився в оселі Чандрашекгари.

Пурашчараṇа — це обряд, який проводять під керівництвом досвідченого духовного вчителя або брахмани. Його проводять для того, щоб здійснити певні бажання. Для цього людина встає рано-вранці, повторює мантру Харе Крішна, проводить арчану з церемонією араті і поклоняється Божествам. Ці дії описано у Мадг'я-лілі, п'ятнадцятій главі, вірші 108.

Це практичний приклад того, як розподіляти гроші і відходити від сімейного життя. П'ятдесят відсотків грошей слід роздати достойним і чистим відданим Господа. Двадцять п'ять відсотків можна дати родичам, а решту двадцять п'ять можна залишити на власні непередбачені потреби.

Санатана Ґосвамі був міністром і очолював урядовий секретаріат, і його помічники — заступники і чиновники — належали до громади каястг. Раніше урядовими службовцями на секретарських та чиновницьких посадах були головно каястги, тому згодом кожного, хто посідав таку посаду, стали називати каястгою. З часом люди, які не могли себе віднести до брахманів, кшатрій, вайшій чи шудр, коли хотіли посісти прибуткове і шановане місце, стали представлятися каястгами. У Бенґалії кажуть, що, коли хтось не може вказати на свою касту, то називає себе каястгою. Загалом, каястги — це суміш усіх каст, і головно до них належать ті, хто виконує чиновницьку чи секретарську роботу. В матеріальному житті таких людей завжди можна знайти на відповідальних урядових посадах.Коли Санатана Ґосвамі, відчуваючи бажання піти у відставку, відійшов від напруженої діяльності, на його посаду було багато охочих каястг з його секретаріату. Шріла Бгактівінода Тгакура каже, що, коли помічники-каястги Санатани Ґосвамі помітили його неŸхіть до подальшої роботи на посаді урядового міністра, вони навчились дуже вміло виконувати свої обов'язки. Санатана Ґосвамі належав до громади Сарасвата- брахманів. Наскільки відомо, після його відставки його посаду обійняв колишній його підлеглий на ім'я Пурандара Кган, каястга.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура коментує слова бгāґавата вічāра наступним чином. Як засвідчено у «Мундака Упанішаді»(1.1.4–5), існує два напрямки освіти:«Iснує два різновиди освіти. Один різновид освіти має справу з трансцендентним знанням [пара від'я], другий — з матеріальним знанням [апара від'я]. Усі Веди — «Ріґ Веда», «Яджур Веда», «Сама Веда» і «Атгарва Веда», разом із супутними писаннями, що звуться шікша, калпа, в'якарана, нірукта, чганда і джйотіша, — становлять нижче, матеріальне знання [апара від'я]. А за допомогою пара від'ї можна пізнати акшару — Брахман, чи Абсолютну Iстину». Серед ведичної літератури за пара від'ю визнають «Веданта-сутру». «Шрімад-Бгаґаватам» являє собою пояснення цієї пара від'ї. Ті, хто прагне звільнення (мукті, чи мокші) і називають себе вайдантіками (ведантистами), належать до того самого класу, що й ті, хто намагається розвивати релігійність (дгарма), поліпшувати своє матеріальне становище (артга) і задовольняти чуття (кама). Дгарма, артга, кама і мокша називаються чатур-варґа. Всі вони становлять нижче, матеріальне знання. Всі писання, які дають знання про духовний світ, духовне життя, духовну природу і духовну душу, називаються пара від'я. «Шрімад-Бгаґаватам» не має нічого спільного з матеріалістичним способом життя, він викладає трансцендентне знання, даючи людям вищу освіту пара від'ї. Санатана Ґосвамі обговорював бгаґавата-від'ю, тобто вищу, трансцендентну науку. Ті, хто належить до числа кармі, ґ'яні та йоґі, не гідні, насправді, обговорювати «Шрімад-Бгаґаватам». Обговорювати це писання гідні тільки вайшнави, чисті віддані. Як сказано у самому «Шрімад-Бгаґаватам» (12.13.18):Хоча «Шрімад-Бгаґаватам» зараховують до Пуран, його називають бездоганною Пураною. Він не обговорює нічого матеріального, і тому його люблять трансцендентні віддані- вайшнави. Теми «Шрімад-Бгаґаватам» призначені для парамахамс. Як сказано, парамо нірматсарāṇāṃ сатāṃ ведйам. Парамахамса — це той, хто не живе в матеріальному світі і не заздрить нікому іншому. У «Шрімад-Бгаґаватам» мова йде про віддане служіння, і це робиться для того, щоб пробудити живу істоту і підняти її до трансцендентного рівня ґ'яни (знання) і вайраґ'ї (зреченості). Як сказано у «Шрімад-Бгаґаватам»(1.2.12):«Озброєний знанням та зреченістю, допитливий і серйозний учень чи мудрець осягає Абсолютну Iстину через віддане служіння, яке виконує відповідно до почутого з веданта-шруті».Це не щось сентиментальне. Знання і зреченість можна здобути відданим служінням (бгактйā ṣрута-ґṛхīтайā), тобто пробуджуючи від сну свою відданість, свідомість Крішни. Коли в людині прокидається свідомість Крішни, ця свідомість звільняє людину від корисливої діяльності, намог поліпшити свої матеріальні умови і насолоджуватись матерією. Цю свободу позначають терміном найшкарм'я, і того, хто здобув цю свободу, вже не приваблює виснажлива гонитва за чуттєвим задоволенням. «Шрімад-Бгаґаватам» — це останній, зрілий плід праці Шріли В'ясадеви, і його треба читати й слухати в товаристві свідомих своєї природи душ, виконуючи водночас віддане служіння. Тоді можна повністю звільнитись від пут матерії. Такий шлях обрав Санатана Ґосвамі, відійшовши від урядової служби, щоб з обізнаними вченими вивчати «Шрімад-Бгаґаватам».

Повне ім'я бенґальського Наваба (Хуссейн Шаха) — це Алауддін Саіяд Хусен Сах Серіпг Макка. Він правив Бенґалією двадцять три роки, з 1420 по 1443 рік ери Шакабда (1498–1521 рр. н. е.). Санатана Ґосвамі вивчав «Шрімад-Бгаґаватам» в товаристві вчених у 1424 році (1502р.н.е.).

Хоча Наваб Хуссейн Шах був млеччга-явана, він таки був правитель країни, і тому вчені брахмани та Санатана Ґосвамі виявили йому всю шану, яка належить цареві чи правителю. Коли хтось посідає високий пост і має в руках владу, слід вважати, що він дістав милість Господа. У «Бгаґавад-ґіті»(10.41) Господь Крішна каже:«Знай, що всі прекрасні, величні й славетні явища постають лише з іскри Моєї могутності».Коли ми бачимо якесь видатне явище, його слід вважати за частковий прояв могутності Верховного Бога-Особи. Владу чи силу (вібгūтімат саттвам) здобуває та людина, яка завоювала милість Господа чи яку наділив могутністю Господь. У «Бгаґавад-ґіті»(7.10) Крішна каже: теджас теджасвінāм ахам — «Я сила сильних». Вчені брахмани виявили шану Навабу Хуссейну Шаху тому, що він являв собою частку сили Крішни.

Як відомо, стосунки між Навабом Бенґалії та Санатаною Ґосвамі були дуже приязні. Наваб мав Санатану Ґосвамі за свого молодшого брата, і коли Санатана Ґосвамі виявив серйозний намір піти у відставку, Наваб з родинних почуттів, по суті, сказав: «Я твій старший брат, але я не піклуюсь про урядові справи. Єдине моє заняття — нападати з військом на інші країни і з усіма воювати, як розбійник. Я м'ясоїд [явана], тому звик полювати на всіляких живих істот. Так я знищую багато різних живих істот у Бенґалії. Я постійно воюю, тож надіюсь, що ти дбатимеш про урядування державою. Я, твій старший брат, повністю заклопотаний цими війнами, тому ти, молодший брат, повинен дбати про державні справи. Якщо ти цього не робитимеш, то що станеться з країною?» Це була розмова в дусі родинних стосунків, тому Санатана Ґосвамі також відповів з невимушеним гумором. По суті, він сказав Навабу: «Дорогий брате, ти самодержавний правитель Бенґалії. Ти можеш діяти, як хочеш, і якщо хто-небудь у чомусь завинив, ти можеш його відповідно покарати». Iншими словами, Санатана Ґосвамі казав, що Наваб звик діяти, як розбійник, тож нехай він не вагається і робить, що хоче. Санатана не виявляв великої охоти виконувати свої обов'язки, тому Наваб повинен був відпустити його зі служби. Наваб зрозумів, що на думці в Санатани Ґосвамі. Тому він сердито пішов геть і наказав узяти Санатану Ґосвамі під варту.

Хуссейн Шах напав на сусідню провінцію Орісса 1424року ери Шакабда (1502р.н.е.). Він тоді підкорив собі тамтешніх феодальних князів.

Два брати, згадані тут, — це Рупа Ґосвамі і його молодший брат, Анупама Малліка. Рупа Ґосвамі написав Санатані Ґосвамі, щоб той приєднувався до нього й до меншого брата.

Цей вірш вміщено до «Харі-бгакті-віласи» (10.127), яку уклав Санатана Ґосвамі.

Цей вірш уміщений у «Ґовінда-ліламріті»(1.2).

Валлабга Бгатта був великий вайшнавський вчений. Спочатку він був дуже відданий Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, але, зміркувавши, що не знайде собі великої шани від Господа, згодом приєднався до школи Вішну Свамі і став там ачар'єю. Його школу стали називати Валлабгачар'я-сампрадая. Ця сампрадая віддавна має великий вплив у Вріндавані біля Ґокули і в Бомбеї. Валлабга Бгатта написав багато книжок, серед яких є коментар на «Шрімад-Бгаґаватам» за назвою «Субодгіні-тіка» і пояснення до «Веданта-сутри» у формі «Анубгаш'ї». Він також написав збірник шістнадцяти коротких творів, що зветься «Шодаша-ґрантга». Село, в якому він жив, — Адайла-ґрама, чи Аделі-ґрама, — розміщене біля місця злиття Ґанґи і Ямуни, на протилежному від Праяґи березі Ямуни, десь за півтора кілометри від річки. Храм Господа Вішну в цьому селі донині належить Валлабга- сампрадаї.Родом Валлабга Бгатта був із південної Iндії, з області Трайланґа. Там є залізнична станція Нідадабгалу. За двадцять п'ять кілометрів од цієї станції лежить село Канкадабада, чи Какунрападгу. Там жив вчений брахмана Лакшмана Дікшіта, і Валлабга Бгатта був його син. В Андгра Прадеші є п'ять підрозділів громади брахманів: Белла-наті, Веґі-наті, Муракі-наті, Телаґу-наті і Кашала-наті. Валлабгачар'я народився в одній з цих брахманічних громад, у громаді Белла-наті, в 1400 році ери Шакабда (1478р.н.е.). На думку деяких, ще до народження Валлабги Бгаттачар'ї його батько прийняв санн'ясу, а тоді повернувся, щоб забрати сина з собою. На думку інших Валлабгачар'я народився 1400 року ери Шакабда в день екадаші убутної половини місяця чайтра, в брахманічній родині Кгамбгампатібару. За цими свідченнями його батька звали Лакшмана Бгатта Дікшіта і народився він у Чампакаран'ї. На думку ще інших Валлабгачар'я з'явився в селищі Чанпа- джгара-ґрама, що лежить поблизу залізничної станції Раджіма в Мадг'я Прадеш.Провчившись одинадцять років у Варанасі, Валлабгачар'я повернувся додому. Повернувшись, він довідався, що його батько покинув смертний світ. Тоді він залишив брата й матір удома і пішов до берегів річки Тунґабгадра, в селище Від'янаґара, де вчив Крішнадеву, внука царя Буккараджі. Після того він тричі обійшов усю Iндію, і кожна з цих подорожей тривала по шість років. Так він провів вісімнадцять років, здобуваючи перемоги в диспутах щодо явлених писань. Коли йому виповнилося тридцять, він одружився на Махалакшмі, що належала до тої самої що й він брахманічної громади. В долині біля пагорба Ґовардгана він встановив Божество. Врешті-решт він прийшов до Адайли, що лежить на протилежному від Праяґи березі Ямуни.Валлабгачар'я мав двох синів, Ґопінатгу і Вітгтгалешвару. В старості він прийняв зречений ступінь життя. У 1452 році ери Шакабда (1530р.н.е.) він покинув матеріальний світ у Варанасі. Його книга «Шодаша-ґрантга» і його коментарі на «Веданта-сутру» («Анубгаш'я») і «Шрімад-Бгаґаватам» («Субодгіні») дуже відомі. Окрім цих, він написав також багато інших книжок.

Зазвичай брахмани безпідставно пишаються тим, що належать до аристократії і проводять багато ведичних жертвопринесень. Особливо ця зверхність поширена у південній Iндії. У будь-якому разі, так було п'ятсот років тому. Шрі Чайтан'я Махапрабгу розпочав буквально революцію проти такого брахманізму, запровадивши повторення мантри Харе Крішна. Повторюючи Харе Крішна, можна досягнути звільнення, незважаючи на касту, віросповідання, колір шкіри чи суспільне становище. Кожен, хто повторює маха-мантру Харе Крішна, відразу ж очищується, тому що рівень відданого служіння трансцендентний. Тут Шрі Чайтан'я Махапрабгу натякає Валлабзі Бгаттачар'ї, що піднесений брахмана, який складає жертви і дотримується ведичних засад, не повинен зневажати того, хто віддано служить Господеві, оспівуючи Його святе ім'я.Насправді Рупа Ґосвамі не належав до нижчої касти. Він походив із високоаристократичної родини брахманів, але через його зв'язок із мусульманським Навабом його вважали пропащим і вилучили з громади брахманів. Однак він був на такому високому рівні відданого служіння, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу визнав його за ґосвамі. Валлабга Бгаттачар'я все це знав. Відданий вищий за кастові та конфесійні поділи, але Валлабга Бгаттачар'я гордився своїм становищем.Нині сампрадаю Валлабги Бгаттачар'ї в Бомбеї очолює Дікшіта Махараджа. Він дуже дружньо ставиться до нашого руху, і щоразу, коли ми зустрічаємось, цей вчений брахмана дуже високо відгукується про діяльність руху Харе Крішна. Він вільний член нашого Товариства, і, хоча він видатний вчений, що належить до традиційної брахманічної касти, він визнає наше Товариство і вважає його членів істинними відданими Господа Вішну.

Валлабга Бгаттачар'я визнав високе становище братів, і це повинно бути уроком для тих, хто безпідставно пишається своїм становищем брахмани. Iноді так звані брахмани не визнають наших учнів з Європи та Америки за відданих чи за брахманів, а деякі брахмани такі горді, що навіть не пускають їх до храмів. Тут Шрі Чайтан'я Махапрабгу дає важливий урок. Хоча Валлабга Бгаттачар'я був великий авторитет з правил брахманічного життя і обізнаний вчений, він визнав, що ті, хто повторює святе ім'я Господа, — істинні брахмани та вайшнави і тому перебувають на високому рівні.

Цей вірш являє собою цитату з «Шрімад- Бгаґаватам»(3.33.7).

Цей вірш і наступний — цитати з «Харі- бгакті-судгодаї»(3.11,12), трансцендентного твору, що являє собою уривок із Пуран.

Тірухіта, або Тіргутія, це поєднання чотирьох областей Біхара: Саран, Чампаран, Музаффарпур і Дарбганґа. Жителів цього штату називають тірутіями.

Цей вірш, який прочитав Раґгупаті Упадг'яя, згодом був уміщений до «Пад'явалі»(126) Шрі Рупи Ґосвамі.

Цього вірша також згодом вміщено до «Пад'явалі»(99).

Наші тіло та розум завжди занурені в матеріальну діяльність. Коли вони починають діяти на духовному рівні, вони розслабляються на матеріальному рівні.

Господь Крішна має багато форм, як сказано у «Брахма-самхіті» (5.33): адваітам ачйутам анāдім ананта-рūпам. Шрі Чайтан'я Махапрабгу запитав Раґгупаті Упадг'яю, яка з мільйонів форм Господа Крішни найліпша, і той відразу ж відповів, що найвища форма — це форма Ш'ямасундари. У цій формі Крішна стоїть, вигнувши тіло в трьох місцях і тримаючи флейту. Образ Ш'ямасундари також описано в «Брахма-самхіті» (5.38):«Я поклоняюсь первинному Господеві, Ґовінді, що Його завжди бачить відданий, чиї очі зволожені бальзамом любові. У Своєму вічному образі Ш'ямасундари Господь постає перед зором відданого в його серці».Ті, кого сповнює екстатична любов до Крішни, завжди бачать у серці образ Ш'ямасундари. Раґгупаті Упадг'яя підтверджує, що Абсолютна Iстина, Верховний Бог-Особа, має багато втілень — Нараяна, Нрісімха, Вараха та інші, — але Крішну виділяють як найвищу з усіх форм. Згідно із «Шрімад-Бгаґаватам» (1.3.28): кṛшṇас ту бгаґавāн свайам — «Крішна є предвічний Бог-Особа». Крішна означає Ш'ямасундара, що у Вріндавані грає на флейті. З усіх форм це найліпша. Крішна іноді живе у Матгурі, а іноді у Двараці, але Матгуру вважають вищою обителлю. Це засвідчує Рупа Ґосвамі в «Упадешамріті»(9): ваікуṇṭгāдж джаніто варā мадгу- пурī — «Мадгу-пурі, чи Матгура, вища за Вайкунтгалоки в духовному світі».

Цей вірш можна знайти у «Пад'явалі»(82).

Двох синів Валлабгачар'ї звали Ґопінатга і Віттгалешвара. Коли Шрі Чайтан'я Махапрабгу приходив до Праяґи в 1434 або 1435 році ери Шакабда (1512 чи 1513р.н.е.), Віттгалешвара ще не народився. Iнформацію щодо цього можна також знайти у Мадг'я-лілі(18.47).

Парāсйа ṣактір вівідгаіва ṣрūйате. Верховний Господь володіє численними енерґіями, які Він може дарувати Своїм щасливим відданим. Господь володіє особливою могутністю, якою Він поширює цей рух свідомості Крішни. Це пояснено в «Чайтан'я-чарітамріті»(Ант'я7.11): калі-кāлера дгарма — кṛшṇа-нāма-саṅкīртана/кṛшṇа-ṣакті вінā нахе тāра правартана — «Неможливо поширити святе ім'я Крішни, не отримавши особливих повноважень від Господа Крішни». Якщо відданий отримує від Господа цю силу, слід вважати, що йому дуже поталанило. Рух свідомості Крішни поширюється для того, щоб дати людям знання про їхнє справжнє становище, про їхні первинні стосунки з Крішною. Щоб зробити це, потрібна особлива сила, якою наділяє Крішна. Люди не пам'ятають своїх стосунків із Крішною і життя за життям працюють під чарами майі, переселяючись із одного тіла до іншого. Такий коловорот матеріального існування. Верховний Господь Шрі Крішна Сам приходить, щоб пояснити людям: їхнє перебування в матеріальному світі — це помилка. Господь приходить знову як Шрі Чайтан'я Махапрабгу і спонукає людей до свідомості Крішни. Господь також вповноважує особливого відданого навчати людей про їхнє споконвічне, природне становище.

Тільки на перший погляд здається, що засади відданого служіння належать до сфери матеріальної діяльності. Щоб знаходити правильний шлях, треба мати особистий провід Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Такий провід мали Шріла Рупа Ґосвамі, Санатана Ґосвамі та інші ачар'ї.

Цей і подальші два вірші взято з дев'ятої дії «Чайтан'я-чандродаї» (вірші 38,29,30) Шрі Каві-карнапури.

Шріла Рупа Ґосвамі і Санатана Ґосвамі не мали сталого житла. Вони жили під одним деревом тільки один день і писали величезну кількість трансцендентних творів. Вони не тільки писали книжки, але й повторювали святі імена, танцювали, розмовляли про Крішну і згадували про ігри Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Так вони виконували віддане служіння.У Вріндавані є пракріта-сахаджії, які кажуть, що писати або навіть торкатися до книжок — це табу. Для них віддане служіння полягає в відстороненні від такої діяльності. Коли їх просять послухати обговорення ведичних писань, вони відмовляються, кажучи: «Навіщо нам здалося читати чи слухати трансцендентні писання? Вони призначені для неофітів». Вони видають себе за відданих такого високого рівня, що їм уже не треба витрачати сили на те, щоб читати, писати чи слухати. Однак чисті віддані, чиїм провідником є Шріла Рупа Ґосвамі, відкидають цю філософію сахаджії. Безперечно, писати книжки задля грошей чи слави зле, але писати й видавати книжки задля просвіти широкого загалу — це істинне служіння Господеві. Це думка Шріли Бгактісіддганти Сарасваті Тгакури, і він прямо наказав своїм учням писати книжки. Насправді він більше волів видавати книжки, аніж будувати храми. Будувати храми — це діяльність для широкого загалу і відданих-неофітів, справою піднесених і вповноважених відданих є писати книжки, видавати їх і поширювати скрізь. Згідно з Бгактісіддгантою Сарасваті Тгакурою, поширювати книжки — це все одно що грати на великій мріданзі. Через це ми завжди прохаємо членів Міжнародного товариства свідомості Крішни видавати якомога більше книжок і поширювати їх скрізь по всьому світі. Iдучи отак стопами Шріли Рупи Ґосвамі, можна стати відданим-рупануґою.

Це підтверджує вислів: кṛшṇа-ṣакті вінā нахе тāра правартана. Не отримавши особливих повноважень від Верховного Бога-Особи, неможливо поширити рух свідомості Крішни. Вповноважений відданий бачить і почуває себе як найнижчого з людей, бо знає, що вся його діяльність відбувається завдяки натхненню, яке йому дає з серця Господь. Це засвідчує Господь Крішна у «Бгаґавад-ґіті»(10.10):«Тим, хто повсякчасно служить Мені з любов'ю і відданістю, Я даю розуміння, за допомогою якого вони можуть прийти до Мене».Повноваження від Верховного Бога-Особи треба заслужити. Це означає, що треба двадцять чотири години на добу віддано, з любов'ю служити Господеві. Матеріальне становище відданого нічого не важить, бо віддане служіння не залежить від матеріальних обставин. У першій половині свого життя Шріла Рупа Ґосвамі був урядовцем і ґріхастгою. Він не був навіть брахмачарі чи санн'ясі. Він спілкувався з млеччгами та яванами, але завжди прагнув служити і цим прихилив до себе ласку Господа. Отже, щирий відданий може здобути повноваження від Господа незалежно від свого становища. У попередньому вірші, взятому з «Бгакті-расамріта-сіндгу», Шріла Рупа Ґосвамі розповідає про те, як Господь наділив його повноваженнями. Далі в «Бгакті-расамріта-сіндгу»(1.2.187) він пише:«Хто тілом, розумом і словами служить Крішні, вже є звільнена особа, навіть хоча може перебувати у матеріальному світі і виконувати всіляку так звану матеріальну діяльність».Щоб залишитись вільним від матеріального забруднення і здобути прихильність Господа, треба щиро прагнути служити Господеві. Це єдина потрібна для цього умова. А коли людина здобуває милість духовного вчителя і Господа, вона отримує всю силу, потрібну для того, щоб писати книжки і поширювати рух свідомості Крішни, і їй не можуть стати на заваді жодні матеріальні обставини.

Це виклик так званим ученим і філософам, які гадають, що живі істоти є тільки на цій планеті. Так звані вчені досягають Місяця і кажуть, що там життя немає. Це не узгоджується з поясненнями Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Він каже, що скрізь по всесвіті розсіяні незліченні живі істоти, що народжуються в 8400000 видах життя. У «Бгаґавад- ґіті»(2.24) ми читаємо, що живі істоти є сарва-ґата, тобто вони здатні проникати скрізь. Це означає, що живі істоти є скрізь. Вони живуть на суші, у воді, в повітрі, у вогні і в ефірі. Тобто живі істоти є в усіх матеріальних елементах. Весь матеріальний всесвіт складений із п'яти елементів: землі, води, вогню, повітря і ефіру, — чому ж тоді живі істоти повинні бути тільки на одній планеті, але на інших — ні? Послідовники Вед не можуть пристати на таку немудру теорію. З ведичних писань ми знаємо, що живі істоти є на всіх планетах, незалежно від того, складені ці планети з землі, води, вогню чи повітря. Ці живі істоти можуть не мати таких тіл, які ми бачимо на Землі, але вони мають інші тіла, складені з інших елементів. Навіть на Землі ми бачимо, що будова тіла тварин, які живуть на землі, відмінна від будови тіл тварин, які живуть у воді. За різних обставин умови життя різні, але живі істоти, поза сумнівом, є всюди. Навіщо нам заперечувати існування живих істот на тій чи іншій планеті? Ті, хто запевняє, що побували на Місяці, не були там або ж своїм недосконалим зором не змогли побачити живих істот з таким тілом, яке мають жителі Місяця.Живі істоти названо ананта, незліченними, однак сказано, що вони поділяються на 8400000 видів. У «Вішну Пурані» перелічено:«Iснує 900000 видів істот, які живуть у воді, 2000000 істот, що нерухомі (стгавара), як-от дерева та рослини, 1100000 комах та плазунів і 1000000 видів птахів. Що ж до чотириногих, то їх 3000000, а людей — 400000». Деякі з цих видів існують тільки на одній планеті, а на інших їх може не бути, але в будь-якому випадку живі істоти є на всіх планетах всесвіту, навіть на Сонці. Такий присуд ведичних писань. «Бгаґавад- ґіта»(2.20) підтверджує:«Для душі не існує ні народження, ні смерті. Душа ніколи не виникала, ніколи не виникає і ніколи не виникатиме. Вона — ненароджена, вічна, неминуща і первісна. Вона не гине, коли гине тіло».Живі істоти ніколи не гинуть, вони просто переселяються з однієї форми життя до іншої. Отже, еволюція виявляється в переході до вищих форм відповідно до рівня розвитку свідомості. У різних формах життя ми бачимо різний рівень свідомості. Свідомість собаки відрізняється від свідомості людини. Навіть в межах одного виду ми бачимо, що свідомість батька відмінна від свідомості його дитини, і свідомість дитини відмінна від свідомості юнака. Коли свідомість відрізняється, немає сумніву, що й тіла відрізняються. Iншими словами, тіла відрізняються між собою відповідно до відмінностей у свідомості між істотами, що перебувають в цих тілах. Це саме сказано також у «Бгаґавад-ґіті»(8.6):«Свідомість істоти в момент смерті визначає тип тіла, яке вона отримає в наступному житті». Так відбувається переселення душі. Різні типи тіл вже існують, ми переходимо з одного тіла до іншого відповідно до своєї свідомості.

Цей вірш — цитата з коментаря до тієї частини «Шрімад-Бгаґаватам», де уособлені Веди складають шану Верховному Богові-Особі. Господь Крішна підтверджує це у «Бгаґавад-ґіті»(15.7): мамаівāṃṣо джīва-локе джīва-бгūтаṭ санāтанаṭ — «Живі істоти в цьому зумовленому світі є Мої вічні невід'ємні частки».Господь Шрі Крішна Сам ототожнює Себе з крихітними живими істотами. Господь Крішна — це верховний дух, Наддуша, а живі істоти — це Його дуже крихітні невід'ємні частки. Певно, що ми нездатні розділити кінчик волосини на такі дрібні часточки, але в духовному вимірі такі дрібні часточки можуть існувати. Духовна сила така велика, що навіть одна атомарна частка духу може стати найпотужнішим інтелектом у матеріальному світі. Та сама духовна іскорка перебуває в мурасі, і в тілі Брахми. Духовна іскорка отримує певний тип тіла відповідно до своєї карми, матеріальної діяльності. Матеріальна діяльність проходить у добрі, страсті та невігластві або в поєднанні цих якостей. Залежно від того, під впливом яких якостей матеріальної природи перебуває жива істота, вона і отримує відповідне тіло. Це — остаточний висновок.

Перші три пади цього вірша з «Панчадаші- чітра-діпи»(81) взято із «Шветашватара Упанішади»(5.9).

Жива істота єдина з Верховним Богом- Особою і відмінна від Нього. Як духовна душа, жива істота якісно єдина з Верховним Господом, однак Верховний Господь більший за найбільше, тоді як жива істота менша за найменше. Тут процитована третя пада вірша з «Шрімад-Бгаґаватам»(11.16.11).

Цей вірш, узятий також із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.87.30), промовили уособлені Веди.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу ясно визначає різні умови життя живих істот. Є дерева, є рослини, є камені, і всі вони не можуть рухатись, але на них, однак, треба дивитись як на живі істоти, духовні іскри. В тілах дерев, інших рослин та каменів присутні душі. Всі вони живі істоти. В тілах рухомих живих істот, як оце птахи, мешканці вод та звірі, перебуває така сама духовна іскра. Як тут сказано, є живі істоти, які можуть літати, плавати і ходити. Також слід зробити висновок, що існують живі істоти, які здатні жити й пересуватись у вогні та ефірі. Живі істоти мають різні тіла, складені з землі, води, повітря, вогню та ефіру. Слова тāра мадгйе означають «у цьому всесвіті». Весь матеріальний всесвіт складений з п'яти матеріальних елементів. Було б помилкою гадати, що живі істоти живуть тільки на цій планеті, а на інших їх немає. Таке судження повністю розходиться з Ведами. У «Бгаґавад-ґіті»(2.24) сказано:«Окрему душу неможливо розбити, розчинити, її не спалити й не висушити. Вона вічносуща, присутня скрізь, незмінна, нерухома і вічно однакова».Душа не має нічого спільного з матеріальними елементами. Будь-який матеріальний елемент можна розділити на шматки, як скажімо, землю. Що ж до живої істоти, її не спалити й не розділити на шматки. Тому вона здатна жити у вогні. Можна прийти до висновку, що живі істоти є також і на Сонці. Чому б це живі істоти не могли жити на тій чи іншій планеті? Згідно з Ведами живі істоти можуть жити скрізь, де завгодно — на землі, у воді, в повітрі і в вогні. Та за будь-яких умов жива істота незмінна (стгāṇу). Зі слів Шрі Чайтан'ї Махапрабгу та «Бгаґавад-ґіти» випливає, що живі істоти існують скрізь по всесвітах. Вони поширюються всесвітом у формах дерев, всіляких рослин, мешканців вод, птахів, людей і так далі.

Слово веда означає «знання». Оволодіти найвищим знанням означає пізнати Верховного Бога-Особу, наші стосунки з Ним і відповідно до цих стосунків діяти. Діяльність, узгоджену з ведичними засадами, називають релігією. Релігійність полягає в дотриманні наказів Верховного Бога-Особи. Ведичні засади являють собою настанови, які дав Верховний Бог-Особа. Арії — це цивілізовані люди, що з непам'ятних часів дотримуються ведичних засад. Неможливо знайти в історії людства моменту появи ведичних засад, які дано людині для того, щоб вона могла пізнати Верховну Iстоту. Основу правдивої релігії становлять книги, чи наукові праці, які скеровують на пошук Верховної Iстоти. Iснує багато релігійних систем, що відповідають різним місцевостям, учням і їхній здатності розуміти духовну науку.Найвищу релігійну систему описано в «Шрімад-Бгаґаватам»(1.2.6) так: са ваі пуṃсāṃ паро дгармо йато бгактір адгокшадже. Найвища форма релігії — це релігія, яка розвиває в людині повну свідомість існування Бога, а також Його оŸбразу, імені, якостей, розваг, обителі та всюдисущості. Повне пізнання цього всього являє собою досконалість ведичної науки. Мета ведичної науки — дати систематичне розуміння якостей Бога. Це засвідчує Крішна у «Бгаґавад-ґіті»(15.15): ведаіṣ ча сарваір ахам ева ведйаṭ. Ціль вивчення Вед — пізнати Бога. Тому ті, хто справді живуть за ведичною наукою і намагаються наблизитись до Бога, не будуть грішити і порушувати цим самим наказ Верховного Господа. Однак за нинішньої епохи Калі, хоча люди зараховують себе до найрізноманітніших релігій, більшість із них грішить, порушуючи ведичні заповіді. Тому Шрі Чайтан'я Махапрабгу тут каже: веда-нішіддга пāпа каре, дгарма нāхі ґаṇе. За цієї епохи люди можуть проголошувати себе послідовниками якоїсь релігії, але насправді не дотримувати її засад. Замість того вони роблять всілякі гріхи.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура зазначає, що слово карма-ніштга стосується до того, хто прагне насолоджуватись плодами свого сумлінного труду та праведної діяльності. Деякі послідовники ведичних засад підносять усе Абсолютній Iстині без прагнення насолоджуватись плодами своїх праведних вчинків. Їх теж зараховують до карма-ніштг. Iноді можна бачити, як праведні люди з великими труднощами заробляють гроші, а тоді витрачають їх на добродійність: засновують благодійні програми, відкривають школи та лікарні. Як той, хто заробляє для себе, так і той, хто заробляє для загального добра, зветься карма-ніштга. Серед мільйонів карма-ніштг, може, трапиться один справді мудрий. Ті, хто уникає корисливої діяльності і дотримується обітниці мовчанки, прагнучи злитися з духовним буттям Абсолютної Iстини, зазвичай відомі як ґ'яні, мудрі люди. Їх цікавить не корислива діяльність, а злиття з Усевишнім. В обох випадках, і карма-ніштги, і ґ'яні зацікавлені у власному добрі. Кармі прямо цікавляться особистою вигодою в матеріальному світі, тоді як ґ'яні зацікавлені в тому, щоб злитися з існуванням Всевишнього. Ґ'яні стверджують, що корислива діяльність хибує на недосконалість. Для них досконалість полягає в тому, щоб припинити діяльність і злитися з верховним буттям. Це мета їхнього життя. Ґ'яні хочуть усунути різницю між тим, хто знає, об'єктом знання і знанням. Це філософія монізму чи цілковитої єдності, і її відзначає духовна практика мовчання.

У «Шрімад-Бгаґаватам» (10.2.32) сказано, що ґ'яні обмежені в своєму знанні і тому не досягають справжнього звільнення. Вони лише думають, що звільнені. Повного й досконалого знання особа набуває тоді, коли приходить на рівень пізнання Верховного Бога-Особи. Брахметі парамāтметі бгаґавāн іті ṣабдйате. Абсолютну Iстину (сатйа-васту) описують як Брахман, Параматму і Бгаґавана. Знання того, хто осягнув безособистісний Брахман та Наддушу, недосконале доти, доки він підніметься на рівень пізнання Верховного Бога-Особи. Тому в цьому вірші ясно сказано: коṭі-мукта-мадгйе `дурлабга' ека кṛшṇа-бгакта. Тих, хто намагається пізнати безособистісний Брахман чи локалізовану Параматму, визнають, звичайно, за звільнених, але знання їхнє недосконале і тому в «Шрімад-Бгаґаватам» їх названо вімукта-мāнінаṭ. Їхнє знання недосконале, а тому недосконалі і їхні уявлення про звільнення. Досконале знання здобути можливо, якщо людина пізнає Верховного Бога-Особу. Це підтверджує в «Бгаґавад-ґіті»(5.29) Господь Крішна:«Якщо людина повністю усвідомила Мене і знає, що Я Верховний, хто насолоджується всіма жертвопринесеннями й аскезами, що Я Всевишній Господь усіх планет та півбогів і що Я благодійник та доброзичливець усіх живих істот, — вона досягає вмиротворення і звільняється від матеріальних страждань».Пошуки кармі, ґ'яні та йоґів тривають далі, а доки людина ще не завершила свого пошуку, їй не знати спокою. Тому «Бгаґавад-ґіта» каже: джñāтвā мāṃ ṣāнтім ṛччгаті — справжнє вмиротворення людина може знайти тоді, коли знає Крішну. Це описано в наступному вірші.

Відданий Господа Крішни має одне-єдине бажання — служити Крішні. Навіть так звані звільнені особистості сповнені бажань. Корисливі трудівники прагнуть поліпшити життєві умови, а ґ'яні хочуть злитися з Усевишнім. Йоґи прагнуть матеріальної досконалості і йоґічних та маґічних сил. Усі ці невіддані хтиві (камі). Всі вони чогось бажають і тому не знають спокою.Формулу миру та спокою дає «Бгаґавад-ґіта»(5.29):Треба просто зрозуміти, що в усьому всесвіті всіма жертвопринесеннями і аскезами насолоджується, в кінцевому підсумку, Крішна, і користь від них отримує Він. Це означає, що слід усе робити задля того, щоб досягнути відданого служіння Крішні. Треба зрозуміти, що Крішна — Верховна Iстота, отож усі матеріальні світи належать Йому. Також треба зрозуміти, що Крішна — єдиний друг, який здатний зробити справжнє добро усім живим істотам (сухṛдаṃ сарва-бгūтāнāм). Той, хто розуміє ці три істини про Крішну, відразу ж стає вільним від бажань (нішкама), а внаслідок цього — вмиротвореним. Крішна-бгакта знає, що його друг — Крішна і що Крішна про нього всебічно піклується і здатний зробити для Свого відданого все. Крішна каже: каунтейа пратіджāнīтгі на ме бгактаṭ праṇаṣйаті — «Сину Кунті, відверто проголошуй, що Мій відданий ніколи не загине». Так запевняє нас Крішна, і тому відданий живе в Крішні і не шукає ніякої вигоди для себе. Сам Всеблагий завжди поряд з відданим, тож навіщо відданому прагнути собі якогось блага окремо? Його єдина турбота — задовольняти Всевишнього, слугуючи Йому якомога більше. Крішна-бгакта не має бажання особистої вигоди. Всевишній бере на Себе всю турботу за нього. Аваṣйа ракшібе кṛшṇа віṣвāса пāлана. Бгактівінода Тгакура каже, що він не бажає нічого, бо Крішна за будь-яких обставин про нього подбає. Відданий не тішить себе надією на те, що Крішна йому допомагатиме, він просто покладається на Крішну, як дитина покладається на батьків. Дитина не має розрахунку на служіння батьків, але все одно завжди перебуває під їхньою опікою. Це і є нішкама (свобода від бажань).Хоча кармі, ґ'яні та йоґи за допомогою різноманітної діяльності досягають бажаного, вони ніколи не бувають вдоволені. Кармі може тяжко трудитись, заробляючи свій мільйон доларів, але варто йому цей мільйон заробити, як йому хочеться ще один мільйон. Кармі не знають кінця своїм бажанням. Чим більше кармі дістає, тим більше бажає. Ґ'яні не можуть бути вільними від бажань, бо їм бракує тверезого глузду. Вони хочуть злитися з сяйвом Брахмана, але, навіть досягнувши цього, не можуть відчути там вдоволення. Є багато ґ'яні чи санн'ясі, які прийняли санн'ясу і зреклися світу як ілюзії, але потім повернулись у світ і взялись до політичної чи філантропічної діяльності або відкривають школи та лікарні. Це означає, що їм не вдалося досягнути істини Брахмана (брахма сатйаṃ). Їм доводиться спускатись на матеріальний рівень і братись до благодійництва. Так вони плекають нові бажання, а коли ці бажання виконуються, вони бажають ще чогось нового. Отже, ґ'яні нездатний бути нішкама, вільним від бажань. Не можуть бути вільні від бажань і йоґи, тому що прагнуть йоґічних сил, щоб демонструвати які-небудь маґічні дійства і здобувати популярність. Навколо таких йоґів збираються глядачі, а йоґам хочеться дедалі більше хвали та лестощів. Неправильно користуючись своєю містичною силою, вони знову падають на матеріальний рівень. Вони не можуть стати нішкама, вільними від бажань.Висновок полягає в тому, що звільнитись від бажань можуть тільки віддані, що задоволені просто служінням Господеві. Тому Чайтан'я Махапрабгу каже тут: кṛшṇа-бгакта нішкāма. Крішна-бгакта, відданий Крішни, задоволений Крішною, і через це йому не загрожує падіння.

Цей вірш — цитата з «Шрімад-Бгаґаватам» (6.14.5). Нараяна-параяна, відданий Господа Нараяни, — це єдиний, хто щасливий. Той, хто став нараяна-параяною, вже звільнився від матеріального рабства. Він уже володіє всіма йоґічними силами. Не досягнувши рівня нараяна-параяна і не піднявшись над рівнем бгукті-мукті-сіддгі, неможливо стати повністю вдоволеним. Це рівень чистої відданості.Той, хто не бажає нічого, крім Крішни, і не збочує на шлях ґ'яна-марґи (розвитку знання), звільняється від невігластва. На найвищому рівні перебуває той, хто вільний від впливу карми (корисливої діяльності) та йоґи (розвитку містичних сил). Така особа просто покладається на Крішну і задоволена у своєму відданому служінні. У «Шрімад-Бгаґаватам»(6.17.28) сказано: нāрāйаṇа-парāṭ сарве на кутаṣчана бібгйаті. Така особа не боїться нічого. Вона однаково ставиться і до раю, і до пекла. Негідники не розуміють становища нараяна-параяни і тому починають йому заздрити. Адже з ласки Нараяни відданий досягає в матеріальному світі щонайбільшого добробуту. Негідники заздрять Нараяні і Його відданому, але відданий намагається задовольнити іншого відданого Нараяни, бо знає, що задовольняючи представника Нараяни, він задовольняє безпосередньо Самого Нараяну. Тому відданий намагається створити для свого духовного вчителя якнайліпші умови і підносить йому все найкраще. Люди сторонні, які нічого не знають про Нараяну, заздрять і Нараяні, і Його відданому. Тому, коли вони бачать добробут відданого Нараяни, вони заздрять ще більше. Але коли відданий Нараяни просить таких нетямущих людей, аби ті прийшли і жили разом із ним у тих самих зручних умовах, вони не погоджуються, тому що ніяк не можуть відмовитись від незаконного сексу, м'ясоїдства, азартних ігор і вживання алкоголю та інших дурманних речовин. Через це матеріаліст відмовляється від товариства нараяна-параяни, дарма що заздрить матеріальному становищу відданого. У західних країнах, коли звичайні люди — торговці чи робітники — бачать, що наші віддані чудово живуть і харчуються, при тому не працюючи, їм кортить довідатись, звідки ми беремо гроші. Такі люди починають заздрити і запитують: «Як це можна так зручно жити, не працюючи? Звідки у вас так багато машин, усмішки на обличчях і хороший одяг?» Вони не розуміють, що про відданих дбає Крішна, і тому дивуються, а деякі заздрять.

Коли йдеться про брахманду, ми маємо на увазі весь усесвіт або скупчення мільйонів усесвітів. В усіх усесвітах безліч планет, а на цих планетах безліч живих істот — у повітрі, на землі і у воді. Повсюди розсіяні мільйони й трильйони живих істот, яких майа з життя в життя змушує страждати і насолоджуватись згідно з наслідками їхньої корисливої діяльності. Таке становище зумовлених матерією живих істот. Серед цих численних живих істот та, якій справді пощастило (бгаґ'яван), з милості Крішни зустрічає істинного духовного вчителя.Крішна перебуває в кожному серці, і, коли хтось чогось бажає, Крішна це бажання виконує. Якщо живій істоті випаде чи пощастить якось стикнутися з рухом свідомості Крішни і вона забажає спілкуватись із його учасниками, Крішна, що перебуває в серці кожного, дає їй нагоду зустрітися з істинним духовним вчителем. Це має назву ґуру-крішна-прасада. Крішна готовий дарувати Свою милість усім живим істотам, і щойно якась із них бажає отримати милість Господа, Господь відразу ж дає їй нагоду зустріти істинного духовного вчителя. Такій щасливій особі дають силу і Крішна, і духовний вчитель. Крішна допомагає їй зсередини, а духовний вчитель — ззовні. I Крішна, і духовний вчитель завжди готові допомогти щирій живій істоті звільнитися від матеріального рабства.Як це відбувається і як можна стати таким щасливим обранцем, видно з життя Шріли Наради Муні. За попереднього життя він народився сином служниці. Таке походження, певно що, не дає престижного становища, але його матір, на щастя, слугувала вайшнавам. Коли ці вайшнави перечікували в їхньому домі пору чатурмас'ї, маленький Нарада скористався з нагоди, щоб послужити їм. Зласкавившись над хлопчиком, ці вайшнави дали йому решток своєї їжі. Слугуючи вайшнавам і слухаючись їх, хлопчик прихилив до себе їхню ласку і завдяки неявній милості вайшнавів поступово став чистим відданим. У наступному житті він став Нарада Муні, найпіднесеніший з усіх вайшнавів і їхній найважливіший ґуру та ачар'я.Йдучи стопами Наради Муні, цей рух свідомості Крішни слугує всьому людству і дає кожному нагоду зустрітися з Крішною. Той, кому пощастить, тісно зв'яже з цим рухом своє життя. Тоді з милості Крішни життя такої людини увінчається успіхом. В серці кожного дрімає крішна-бгакті, любов до Крішни, і в спілкуванні з хорошими відданими ця любов прокидається. Як сказано в «Чайтан'я-чарітамріті»(Мадг'я22.107):Віддане служіння Крішні дрімає в кожному. Коли людина просто спілкується з відданими, слухає їхні корисні настанови і повторює мантру Харе Крішна, в ній прокидається її приспана любов до Крішни. Так людина дістає сім'я відданого служіння. Ґуру-кṛшṇа-прасāде пāйа бгакті-латā-бīджа.

Жити в товаристві відданих чи жити в храмі означає зануритись у шраванам-кіртанам. Iноді неофіти думають, що можна практикувати шраванам-кіртанам, не поклоняючись Божествам, але така практика шраванам-кіртанам призначена для відданих, які піднялись на дуже високий рівень, як оце Харідаса Тгакура. Харідаса Тгакура практикував метод шраванам-кіртанам, не поклоняючись Божествам. Однак не слід імітувати Харідасу Тгакуру і відкидати поклоніння Божествам, намагаючись практикувати тільки шраванам-кіртанам. Для відданих-неофітів це неможливо.Слова ґуру-прасада вказують на те, що духовний вчитель дуже милостивий і ласкаво дарує учневі віддане служіння. Це найбільший дар, який тільки може дати духовний вчитель. Ті, хто робив у минулому праведні вчинки, гідні отримати найвище благословення в житті, і, щоб дарувати це благословення, Верховний Бог-Особа посилає Свого представника, який передає Його милість. Наділений милістю Верховного Бога- Особи, духовний вчитель роздає цю милість людям піднесеним і праведним. Духовний вчитель вчить своїх учнів виконувати віддане служіння Верховному Богові-Особі. Це зветься ґуру-кріпа. Те, що Крішна посилає істинного духовного вчителя достойному учневі, — це крішна-прасад, милість Крішни. З милості Крішни людина зустрічає істинного духовного вчителя, а з милості духовного вчителя учень досконало опановує науку відданого служіння Господеві.Бгакті-лата-біджа означає «сіŸм'я відданого служіння». Все має якусь первинну причину, чи сім'я. Кожне вчення, план чи програма починається насамперед із задуму. Це називається біджа, або сім'я. Методи, правила й приписи, що за їхньою допомогою людина досконало опановує мистецтво відданого служіння, становлять бгакті-лата-біджу, сім'я відданого служіння. Цю бгакті-лата-біджу отримують з милості Крішни від духовного вчителя. До інших насінин, що їх називають анйабгілаша-біджі, належать карма-біджа та ґ'яна- біджа. Якщо комусь не пощастило дістати від духовного вчителя бгакті-лата-біджу, він замість неї плекає такі насінини, як карма-біджа, ґ'яна-біджа, або політичні, соціальні та філософські біджі. Проте бгакті-лата-біджа відрізняється від усіх інших бідж. Дістати бгакті-лата-біджу можна тільки з милості духовного вчителя. Тому треба задовольнити духовного вчителя і отримати бгакті-лата-біджу (йасйа прасāдāд бгаґават-прасāдаṭ). Бгакті-лата-біджа — це початок відданого служіння. Якщо людина не задовольнила духовного вчителя, вона отримує тільки біджу, або корінне начало, карми, ґ'яни та йоґи, але не благословенне віддане служіння. Натомість той, хто вірний духовному вчителю, здобуває бгакті- лата-біджу. Бгакті-лата-біджу одержують разом з посвятою від істинного духовного вчителя. Отримавши милість духовного вчителя, треба повторювати його настанови, і це зветься шраванам-кіртанам — слухати й прославляти. Той, хто не слухав належним чином духовного вчителя або не дотримується реґулівних засад, неспроможний повторювати славу Господа (виконувати кіртанам). Це пояснено у «Бгаґавад- ґіті»(2.41): вйавасāйāтмікā буддгір екеха куру-нандана. Той, хто не слухав уважно настанови духовного вчителя, непридатний прославляти чи проповідувати вчення відданого служіння. Бгакті-лата-біджу треба поливати, слухаючи настанови духовного вчителя.

Зазвичай ліана шукає притулку у великого дерева, але бгакті-лата, ліана з енерґії духовної, не може знайти собі притулок на жодній планеті матеріального світу. Жодне дерево на матеріальних планетах не може послужити опорою і притулком для бгакті-лати. Iнакше кажучи, віддане служіння не може бути присвячене нічому матеріальному. Віддане служіння призначене суто для Верховного Бога- Особи. Iноді люди з мізерними знаннями проголошують, що бгакті можна скерувати також на матеріальні речі. Iншими словами, вони кажуть, що можна віддано служити так само і батьківщині чи півбогами, але це неправда. Віддане служіння призначене суто для Верховного Бога-Особи і перебуває поза матеріальною сферою. Між духовною і матеріальною природами лежить ріка, чи причиновий океан. Води цієї річки не зазнають впливу трьох ґун матеріальної природи, тому її називають Віраджа. Префікс ві означає віґата («цілковито усунутий»), а слово раджас означає «вплив матеріального світу». Жива істота, яка перебуває на цьому рівні, цілковито вільна від пут матерії. Для ґ'яні, що хочуть злитися з сяйвом Брахмана, є Брахма-лока. Однак бгакті-лата не знаходить притулку не лише в матеріальному світі, а й у Брахма- лоці, дарма що Брахма-лока існує поза матеріальним світом. Бгакті-лата росте далі, аж досягає духовного неба, де розміщена Ґолока Вріндавана.

У «Брахма-самхіті»(5.37) сказано:«Я поклоняюсь Ґовінді, предвічному Господеві. Він живе в Своєму царстві, на Ґолоці, разом із Радгою — втіленням енерґії екстазу (хладіні), схожою на Його власну духовну постать. Їх оточують повірниці Радги — поширення Її тіла, наснажені вічнорадісною духовною расою». У духовному світі Верховний Бог-Особа, Крішна, поширює Себе силою Своєї духовної енерґії. Він має вічну форму блаженства і знання (сач-чід- ананда-віґраха). Кожний в тому світі утворений з тої самої енерґії — ананда-чінмайа-раса. Стосунки між Верховним Богом-Особою та Його слугою — це чінмайа-раса. I Крішна, і Його почет, і Його оточення — це прояв тої самої енерґії чінмайа. Так Верховний Бог-Особа проявляється скрізь у духовному світі, а коли ця енерґія чінмайа поширюється в матеріальній енерґії, вона виявляє якість всепроникності. Суть цього в тому, що Верховний Бог-Особа, хоча і не покидає Своєї планети, Ґолоки Вріндавани, разом з тим присутній скрізь. Аṇḍāнтара-стга-парамāṇу-чайāнтара-стгам. Він присутній у всіх всесвітах, хоча їх безліч, і Він присутній навіть у атомі. Īṣвараṭ сарва-бгūтāнāṃ хṛд-деṣе 'рджуна тішṭгаті — Він присутній також у серцях усіх живих істот. Це Його всепронизуюча енерґія.Ґолока Вріндавана — це найвища планета духовного світу. Щоб потрапити до духовного світу, треба проникнути крізь оболонки матеріального всесвіту, а ще далі — крізь Брахма- локу, духовне сяйво. Тоді можна дістатись планети Ґолока Вріндавана. В духовному світі є також інші планети, які звуть Вайкунтгами, і на цих планетах з шаною і трепетом поклоняються Господу Нараяні. На цих планетах панує шанта- раса, а деякі віддані там пов'язані з Верховним Богом-Особою стосунками дас'я-раси, настрою слугування. Що ж до дружньої раси, на Вайкунтгах ця раса проявляється як ґаурава- сакг'я, дружба в стосунках поваги й трепету. Iнший різновид дружньої раси, проявлений як вішрамбга (дружба на рівних), можна знайти на планеті Ґолока Вріндавана. Є ще вищі стосунки — служіння у ватсал'я-расі (батьківській любові), а найвищі з усіх — це стосунки з Господом у мадгур'я-расі (коханні). Повністю ці п'ять рас проявляються в стосунках з Господом у духовному світі. Тому ліана бгакті-лата знаходить притулок тільки у духовному світі біля лотосових стіп Крішни.

На Ґолоці Вріндавані віддані мають дуже тісні взаємини з Верховним Богом-Особою. Відданий служить Господеві з великою екстатичною любов'ю. Цю любов особисто проявляв Шрі Чайтан'я Махапрабгу, навчаючи людей матеріального світу. Плід рослини відданості — це чисте бажання служити і задовольняти чуття Верховного Бога-Особи. Кṛшṇендрійа-прīті-іччгā дгаре `према' нāма (Ч.-ч.Аді4.165). У духовному світі ніхто не має жодного іншого бажання, крім бажання задовольняти чуття Верховного Бога-Особи. Зумовлена душа в матеріальному світі не може ні зрозуміти, ні оцінити те, що чистий відданий у матеріальному світі виконує довірене служіння Господеві з почуття екстатичної любові і завжди намагається задовольняти чуття Верховного Господа. Дарма що чистий відданий живе в матеріальному світі — він повсякчасно виконує довірене служіння Господеві. Звичайний відданий-неофіт цього не розуміє. Через це сказано: ваішṇавера крійā-мудрā віджñеха нā буджгайа — дії чистого вайшнави не збагнути навіть великому вченому в матеріальному світі.Кожна жива істота блукає всесвітом в різних видах життя й на різних планетах відповідно до наслідків своєї корисливої діяльності. Лише одній з багатьох мільйонів живих істот щастить отримати сім'я бгакті-лати, ліани відданого служіння. З ласки духовного вчителя і Крішни, людина плекає бгакті-лату, реґулярно поливаючи її водою шраванам-кіртанам, слухання і повторення. Так сім'я бгакті-лати пускає пагінець, росте дедалі вище через весь усесвіт, і нарешті протинає оболонку матеріального всесвіту і досягає духовного світу. Там бгакті-лата росте далі, аж поки досягне найвищої планетної системи, Ґолоки Вріндавани, де живе Крішна. Там ліана знаходить притулок біля лотосових стіп Господа, і це її кінцеве призначення. Тепер ліана починає приносити плоди екстатичної любові до Бога. Відданий, що плекає ліану, повинен бути дуже старанний. Сказано, що не слід припиняти поливати рослину відданості: іхāṅ мāлī сече нітйа ṣраваṇāді джала. Немає такого рівня, на якому, ставши зрілим відданим, можна припинити слухати й повторювати. Якщо відданий перестає це робити, він неодмінно падає з рівня відданого служіння. Навіть якщо відданий перебуває на дуже високому рівні відданого служіння, він не повинен залишати цю практику поливання, шраванам-кіртанам. Якщо хтось залишає цю практику, причина цього коріниться в якійсь образі. Про це йде мова у наступному вірші.

Відданість зростає у спілкуванні з вайшнавами:Нароттама даса Тгакура, даючи приклад сам, наголошує: відданий повинен завжди пам'ятати про те, що треба задовольнити попереднього ачар'ю. Духовний вчитель представляє для відданого усіх Ґосвамі. Бути ачар'єю (духовним вчителем) може бути тільки той, хто неухильно ступає слідами учнівської послідовності ачарій. Якщо людина бажає справжнього проґресу у відданому служінні, єдине, що вона повинна бажати — це вдовольняти попередніх ачарій. Еі чгайа ґосāñі йāра, муі тāра дāса. Треба завжди вважати себе за слугу слуги ачарій і з таким умонастроєм жити в товаристві вайшнавів. Однак, якщо відданий гадає, що він уже дуже зрілий і здатний жити окремо від товариства вайшнавів, і через це, образивши якого-небудь вайшнава, перестає дотримуватись реґулівних засад, то його становище стає дуже небезпечне. Образи проти святого імені пояснено в Аді-лілі, главі восьмій, вірші 24. Коли людина порушує реґулівні засади і живе за своїми примхами, це порівнюють до скаженого слона, який вириває бгакті-лату з коренем і трощить її на друзки. Так бгакті- лата висихає. До таких образ насамперед належить непослух настановам духовного вчителя. Це називається ґуру-аваджñā. Отож відданий повинен пильно стерегтись, щоб не вчинити образи духовного вчителя, не послухавшись його настанов. Щойно відданий відхиляється від настанов духовного вчителя, це відразу ж починає викорчовувати бгакті-лату, і поступово на ній засихає все листя.

Коли бгакті-лата пішла в ріст, відданий повинен захистити її, з усіх боків огородивши. Відданий-неофіт повинен захиститися, оточивши себе чистими відданими. Це не дасть скаженому слону викорчувати його ліану бгакті- лати. Коли людина спілкується з невідданими, це дає скаженому слону повну свободу. Шрі Чайтан'я Махапрабгу сказав: асат-саṅґа-тйāґа, — еі ваішṇава-āчāра — найперша турбота вайшнави полягає в тому, що він повинен залишити товариство невідданих. А коли так званий зрілий відданий залишає товариство чистих відданих, він чинить велику образу. Людина — це соціальна тварина, і якщо хтось залишає товариство чистих відданих, йому доведеться спілкуватися з невідданими (асат-саṅґа). Маючи справу з невідданими і беручи участь у їхній діяльності, так званий зрілий відданий впаде жертвою подібної до скаженого слона образи. Така образа швидко зводить нанівець усі попередні досягнення і ріст. Тому треба старанно захищати ліану, огородивши її з усіх боків — тобто дотримуючись реґулівних засад і спілкуючись із чистими відданими.Навіть якщо хтось гадає, що в Товаристві свідомості Крішни багато псевдовідданих і невідданих, все одно йому слід триматися цього Товариства. Якщо хтось гадає, що члени Товариства — не чисті віддані, він може спілкуватися безпосередньо з духовним вчителем, і якщо в нього виникають які-небудь сумніви, йому слід звернутися до духовного вчителя за настановами. Однак, якщо людина не виконує вказівок духовного вчителя, який наказує дотримуватись реґулівних засад і повторювати й слухати святе ім'я, то їй не вдасться стати чистим відданим. Йдучи за своїми вигадками, людина падає. Спілкуючись із невідданими, людина порушує реґулівні засади і гине. В «Упадешамріті»(2) Шріли Рупи Ґосвамі сказано:«Для відданого служіння згубна прив'язаність до шести різновидів діяльності: 1)їсти забагато або накопичувати надмір речей та грошей; 2)докладати надмір зусиль заради того, щоб досягнути важкодосягненні мирські цілі; 3)без потреби вести розмови на мирські теми; 4)дотримуватись правил і приписів шастр лише для годиться, а не для духовного поступу, або відкидати правила та приписи шастр і діяти незалежно чи за примхою, не визнаючи ніяких авторитетів; 5)спілкуватися з матеріалістичними людьми, що далекі від свідомості Крішни і 6)жадати мирських здобутків».

Писання визначають, що ті, хто серйозно старається досягнути досконалості, повинні поводитись певним чином. У русі свідомості Крішни ми рекомендуємо нашим вихованцям не їсти м'яса, не грати в азартні ігри, не вступати у незаконні статеві стосунки і не вживати дурманних речовин. Людям, які дозволяють собі такі речі, ніколи не досягнути досконалості. Отож ті, хто розраховує досягнути досконалості і повернутись до Верховного Бога, повинні жити за цими реґулівними засадами. Кутінаті, інтриґанство чи дипломатія, не може вдовольнити атму, душу. Це не може вдовольнити навіть тіло чи розум. Розум пройдисвіта завжди сповнений підозри, тому наші стосунки завжди повинні бути відверті і засновані на авторитеті Вед. Якщо ми поводитимемось із людьми лицемірно чи дипломатично, це зашкодить нашому духовному росту. Джіва-хімсана означає вбивати тварин або мати зло на інших живих істот. Вбивати нещасних тварин — це, безперечно, зло до них. Людське життя призначене для того, щоб пізнати свідомість Крішни (атгāто брахма-джіджñāсā), щоб розпитувати про Верховний Брахман. Всі, хто отримав людську форму життя, мають нагоду пізнати Верховний Брахман. Так звані лідери людського суспільства не знають істинної мети людського життя і тому віддають сили гонитві за економічним розвитком. Це зводить на манівці широкий загал. Всі держави та народи наполегливо дбають про те, щоб поліпшити умови їди, сну, парування та самозахисту. Людська форма життя призначена ще для чогось іншого, а не тільки для поліпшення цих чотирьох принципів тваринного існування. Їда, сон, парування і самозахист — це проблеми, які ми зустрічаємо в тваринному царстві, і тварини вирішують свої проблеми без труднощів. Чому людське суспільство має віддавати стільки сил на розв'язок цих самих проблем? На жаль, людей не навчено цієї простої філософії. Вони думають, що поступ цивілізації полягає в дедалі більшій чуттєвій втісі.Iснує багато релігійних проповідників, які не знають, як вирішити головні проблеми життя, і тому вони так само навчають людей тим чи іншим способом задовольняти чуття. Це також джіва-хімсана. Такі релігійні наставники не дають істинного знання і тому збивають людей з пуття. Що ж до матеріальної вигоди, тут слід зрозуміти, що з усіма матеріальними статками доведеться розпрощатися під час смерті. На жаль, люди не знають, що після смерті життя триває. Тому матеріалісти марнують свій час, нагромаджуючи матеріальні статки, з якими їм під час смерті доведеться розпрощатися. Такі статки не дають вічної користі. Так само нічого не варта світська слава, бо після смерті доведеться отримати інше тіло. Матеріальна слава й титули — це прикраси, яких не забрати з собою до наступного тіла. У наступному житті все піде в непам'ять.Усі ці перешкоди у вірші названо шкідливими рослинами. Вони тільки перешкоджають ростові головної ліани, бгакті- лати. Треба пильно стерегтися цих шкідників. Iноді вони виглядають достоту як ліана бгакті-лата. Вони сплітаються із бгакті-латою і на вигляд від неї не відрізняються, проте їх названо упашакга. Чистий відданий бачить різницю між ліаною бгакті-лата і ліаною матеріалізму, і він пильно стежить, щоб розрізняти їх і розмежовувати.

Якщо повторювати мантру Харе Крішна і не уникати образ, то ростимуть ці шкідливі ліани. Не слід користуватися мантрою Харе Крішна для того, щоб досягнути якоїсь матеріальної вигоди. У вірші 159 сказано:Шкідливі ліани описав Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура. Він пише, що той, хто слухає та повторює святі імена і не старається позбутися образ, розвиває матеріальну прив'язаність до чуттєвої насолоди. Хтось може також розвинути бажання звільнитися від пут матерії, чого прагнуть майаваді, або прив'язатись до йоґа-сіддгі і бажати чудесних йоґічних сил. Якщо хтось прив'язався до матеріальних чудес, його називають сіддгі-лобгі — жадібним до матеріальної досконалості. Також можна впасти жертвою згубного впливу дипломатичної або лицемірної поведінки. Або ж дехто зав'язує стосунки з жінками задля незаконних статевих зносин. Хтось може виконувати віддане служіння напоказ, як-от пракріта-сахаджії, а ще хтось шукає підтримки своїй філософії, приєднуючись до якої-небудь касти чи ототожнюючи себе з якою-небудь династією і проголошуючи монополію на духовний розвиток. Так можна стати псевдо-ґуру, так званим духовним вчителем, чиє становище спирається просто на сімейні традиції. Можна прив'язатись до чотирьох форм гріховної діяльності: незаконного сексу, вживання дурманних речовин, азартних ігор і м'ясоїдства, — або ж можна вважати, що вайшнава належить до тієї чи іншої касти чи релігійної громади. Можна думати: «Це індійський вайшнава, а це європейський вайшнава. Європейських вайшнавів не слід пускати до храму». Тобто можна оцінювати вайшнаву з погляду його народження, одного вважаючи за вайшнаву-брахману, іншого за шудру, ще іншого за млеччгу і так далі. Або ж можна намагатись зробити спів мантри Харе Крішна або читання «Шрімад-Бгаґаватам» способом заробітку, або ж людина може вдатись до спроб незаконним шляхом поліпшити своє фінансове становище. Також людина може вдатись до дешевої імітації вайшнави, повторюючи святі імена на самоті, щоб здобути шану світських людей. Або ж людина може забажати світської слави і задля неї піти на компроміс із невідданими в тому, що стосується філософії чи духовного життя. Або людина може стати прихильником спадкової кастової системи. Всі ці відхилення — пастки особистої чуттєвої насолоди. Ошукуючи невігласів, людина може вдавати дуже високий рівень духовного життя, аби заробити ім'я садгу, махатми чи релігійного діяча. Все це означає, що так званий відданий став жертвою рослин-шкідників і що справжня ліана, бгакті- лата, не росте, бо вони її заглушили.

Якщо хтось привабився шкідливими рослинами і став їхньою жертвою, він не зможе просуватися шляхом назад до Бога. Замість того він залишається у матеріальному світі і присвячує себе діяльності, яка не має нічого спільного з чистим відданим служінням. Така людина може піднятись на вищі планетні системи, але залишається у матеріальному світі і тому змушена далі зазнавати троїстих матеріальних страждань.

Слово тāхāṅ свідчить про те, що у духовному світі можна смакувати сік плоду відданого служіння і так відчувати блаженство.

Найвище досягнення ґ'яні, чи імперсоналістів, — це злиття з Усевишнім, або мокша, як часто називають звільнення. Найвище досягнення йоґів — це вісім матеріальних досконалостей, як оце аніма, лаґгіма чи прапті. Але все це ніщо порівняно з вічним блаженством відданого, який повернувся до Верховного Бога і насолоджується смаком плоду відданого служіння лотосовим стопам Господа. Проти цього будь-яка матеріальна досконалість, навіть звільнення, малоістотна. Тому чистого відданого такі речі ніколи не цікавлять. Єдине, що його цікавить, — це вдосконалювати своє віддане служіння Господеві. Що стосується імперсоналістів, філософів-моністів, то щастя, якого вони досягають, розвінчане в наступному вірші, який можна знайти також у «Лаліта-мадгаві» Шріли Рупи Ґосвамі.

Iснують різні містичні сили, відомі як сіддгі- враджа, а також досконалі брахманічні якості, досконалий йоґічний транс чи досконале злиття з Усевишнім. Усі ці прояви матеріальної досконалості, звісно, дуже приваблюють світську людину, але вони здаються чимось видатним лише доти, доки людина не звернулась до відданого служіння. Віддане служіння може підкорити Верховного Бога-Особу, що над Ним немає нікого вищого і що Йому кориться все у всесвіті. У трансцендентному світі жителі Ґолоки Вріндавани проявляють п'ять рас (настроїв): нейтральні стосунки, слугування, дружба, батьківська любов і кохання. Ці почуття дають Господеві таку насолоду, що Він віддає Себе в руки відданим. Наприклад, мати Яшода перебуває на такому високому рівні відданого служіння, що Крішна погоджується коритись її різці. Iншими словами, п'ять основних смаків відданого служіння настільки піднесені і славетні, що можуть підкорити навіть Верховного Бога-Особу. Натомість так звані сіддгі, чи досконалості матеріального світу, вражають лише доти, доки людина зацікавиться відданим служінням. Тобто досконалість, якої досягають кармі, ґ'яні, йоґі та інші, приваблює тільки поки людина не піднялась до рівня відданого служіння, сила й велич якого така видатна, що може навіть підкорити своїй владі найвищого владику, Крішну.

У «Бгаґавад-ґіті»(18.55) сказано: бгактйā мāм абгіджāнāті йāвāн йаṣ чāсмі таттватаṭ — без відданого служіння неможливо пізнати Верховного Бога-Особу таким, який Він справді є.

Цей вірш можна знайти теж у «Бгакті-расамріта-сіндгу»(1.1.11) Шріли Рупи Ґосвамі. Як ми знаємо з «Бгаґавад-ґіти»(9.34 і 18.65), Верховний Бог-Особа хоче, щоб кожен думав про Нього повсякчасно (ман-манā бгава мад- бгактаṭ). Кожен повинен стати відданим Господа, а не відданим якого-небудь півбога. Кожен повинен виконувати віддане служіння Господеві, і також арчану, поклоніння Божествам у храмі. Ман-манā бгава мад-бгакто мад-йāджī мāṃ намаскуру. Кожен повинен реґулярно кланятись Верховному Богові-Особі. Такі бажання Верховного Господа, і хто щиро прагне задовольнити Його бажання, той справді чистий відданий. Крішна хоче, щоб усі Йому віддались, тож виконувати віддане служіння означає нести цю вість по всьому світі. Господь відкрито проголошує у «Бгаґавад-ґіті»(18.69): на ча тасмāн манушйешу каṣчін ме прійа-кṛттамаṭ — той, хто проповідує благу вість «Бгаґавад-ґіти» задля загального добра, Крішні найдорожчий з усіх. Господь повідав «Бгаґавад- ґіту» для того, щоб люди могли організувати своє суспільство досконало з усіх поглядів: політичного, соціального, економічного, філософського і релігійного. Рух свідомості Крішни може підняти людське суспільство на вищий рівень з будь- якого погляду. Тому той, хто поширює філософію свідомості Крішни задля добра усіх зумовлених душ у всесвіті, досконалий у чистому відданому служінні.Ключ до успіху полягає в тому, що відданий повинен знати, чого від нього хоче Крішна. Дізнатись про це можна за посередництвом духовного вчителя, істинного представника Крішни. Шріла Рупа Ґосвамі радить: āдау ґурв-āṣрайам. Той, хто має серйозний намір виконувати чисте віддане служіння Господеві, повинен знайти притулок у духовного вчителя, що належить до учнівської послідовності, яка передає знання від Самого Крішни. Еваṃ парампарā-прāптам імаṃ рāджаршайо відуṭ. Не прийнявши істинного духовного вчителя, що належить до учнівської послідовності, неможливо збагнути істинної мети відданого служіння. Тому слід знайти притулок в істинного духовного вчителя і погодитись діяти під його керівництвом. Головне завдання чистого відданого — це задовольнити свого духовного вчителя, який всі сили присвячує поширенню свідомості Крішни. Якщо ж комусь вдається задовольнити духовного вчителя, то це само собою задовольнить Крішну — йасйа прасāдāд бгаґават-прасāдаṭ. В цьому полягає успіх відданого служіння. Це й означає слово āнукūлйена, тобто віддане служіння з щирим бажанням задовольнити Господа. Чистий відданий не має жодних інших планів, крім планів служити Господу. Його не цікавить успіх у світській діяльності. Він хоче лише успішного росту у відданому служінні. Відданий ніколи не буде поклонятись півбогам чи кому-небудь іншому. Чистий відданий цурається такого псевдовідданого служіння. Його цікавить одне — як задовольнити Крішну. Якщо людина живе тільки для задоволення Крішни, не важить, належить вона до одного життєвого укладу чи до іншого. Єдина ціль, яку повинна ставити перед собою людина, — це задовольнити Крішну. Цей метод знаходить довершений вияв у діяльності руху свідомості Крішни. Тепер вже доведено практикою, що віддане служіння може прийняти весь світ, без жодних винятків. Треба лише виконувати настанови представника Крішни.

Віддане служіння слід вдосконалювати під проводом чистого відданого, духовного вчителя, і у згоді з ведичними приписами, які наведено у системах панчаратра та бгаґавата. Система панчаратра вчить методів храмового поклоніння, а система бгаґавата вчить поширювати філософію свідомості Крішни, читаючи «Шрімад-Бгаґаватам» і обговорюючи філософію з зацікавленими людьми. Обговорення філософії сприяє росту цікавості системами панчаратра та бгаґавата.

Цей вірш, зацитований із «Нарада-панчаратри», можна знайти у «Бгакті-расамріта-сіндгу»(1.1.12).

Цей і дальші три вірші зацитовано із «Шрімад-Бгаґаватам»(3.29.11–14). Їх промовив Господь Крішна у подобі Капіладеви.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура зазначає: якщо людина зберігає у серці бажання насолоджуватись плодами праведної діяльності, чи, зазнавши прикрощів матеріального світу, прагне вирватись із матеріальних пут, їй ніколи не вдасться звідати трансцендентних смаків відданого служіння. Сказати інакше, виконуючи віддане служіння, не слід бажати матеріальної вигоди. Навіть якщо хтось дотримується всіх шістдесяти чотирьох реґулівних засад, він не досягне чистого відданого служіння, поки його серце забруднене.

Цей вірш міститься у «Бгакті-расамріта- сіндгу»(1.2.22).

«Бгакті-расамріта-сіндгу»(1.2.2) так описує садгана-бгакті:Метод відданого служіння, що починається зі слухання і повторення, називають садгана-бгакті. Він обіймає в собі реґулівні засади, які покликані пробудити в людині віддане служіння. Віддане служіння завжди дрімає в серці кожної істоти, а коли вона без образ повторює святі імена Господа, в ній пробуджується споконвічна свідомість Крішни. Це пробудження свідомості Крішни знаменує початок садгана-бгакті. На цьому шляху можна виділити багато ступенів, як оце віра, спілкування з відданими, посвята від духовного вчителя, віддане служіння у згоді з настановами духовного вчителя, постійність у відданому служінні і поява смаку до відданого служіння. Так можна розвинути прив'язаність до Крішни та служіння Йому, а коли ця прив'язаність посилюється, вона переростає в екстатичну любов до Крішни. У «Бгакті- расамріта-сіндгу»(1.3.41) так пояснено слово раті:«Ніжність у серці знаменує появу раті, або прив'язаності. Але в тих, хто прагне звільнитись від матеріального рабства, ця ніжність не проявиться». Ця прив'язаність відрізняється від матеріальної прив'язаності. Раті з'являється тоді, коли людина вже вільна від матеріальної скверни, і в ній пробуджується прив'язаність до служіння Крішні. У матеріальному світі людина прив'язана до чуттєвої насолоди, і це не раті. Трансцендентне раті пробуджується тільки на духовному рівні. Екстатична любов до Крішни (према) так описана у «Бгакті-расамріта-сіндгу»(1.41):«Коли серце цілком зм'якло і звільнилось від будь-яких матеріальних бажань і коли емоції відданого набувають надзвичайної глибини, він сильно прив'язується до Крішни. Такі очищені почуття називають чистою любов'ю».

У «Бгакті-расамріта-сіндгу»(3.2.84) снеху (прихильність) описано так:«Коли серце повністю тане від любові до коханого, цей прояв преми називається снеха, або прихильність. Ця прихильність проявляється у тому, що закохана й на мить не може залишитись без коханого». Опис мани можна знайти у Мадг'я-лілі (глава друга, 66 вірш). У тому ж місці є опис пранаї. Що ж до раґи, то «Бгакті-расамріта-сіндгу»(3.2.87) каже:«Рівень, на якому любов до коханого перетворює нещастя на щастя, називають раґа, прив'язаність. Той, хто має таку прив'язаність до Крішни, може навіть віддати життя для того, щоб задовольнити коханого Крішну». Анураґу, бгаву та махабгаву описано у шостій главі Мадг'я-ліли, у 13 вірші. У коментарі до того вірша пояснено адгірудга-махабгаву.

Прив'язаність до Крішни ніколи не слабне, від стадії до стадії вона лише дедалі зростає. Разом усі ці стадії називають стгаїбгава, або постійний екстаз. Є дев'ять форм відданого служіння: ṣраваṇаṃ кīртанаṃ вішṇоṭ смараṇаṃ пāда-севанам арчанаṃ ванданаṃ дāсйаṃ сакгйам āтма- ніведанам. Коли постійна любов до Бога змішується з цими методами відданого служіння, виникає вібгава, анубгава, саттвіка і в'ябгічарі. Так відданий насолоджується різними проявами трансцендентного блаженства. В «Амріта-праваха- бгаш'ї» Шріла Бгактівінода Тгакура каже, що анубгаву розбивають на тринадцять категорій: 1)танець, 2)качання по землі, 3)спів, 4)волання, 5)стрибки, 6)вигуки, 7)позіхання, 8)задишка, 9)нехтування громадською думкою, 10)виділення слини, 11)регіт, 12)мінливість і 13)гикавка. Це ознаки анубгави. Отже, є різні рівні трансцендентних смаків. Є також багато інших проявів духовних емоцій, які докладно проаналізували Ґосвамі. У «Бгакті-расамріта-сіндгу» Рупа Ґосвамі наводить назви кожної з ознак.

Шанта-раті у «Бгакті-расамріта-сіндгу» (2.5.16–18) описано так:«Коли людина повністю звільняється від усіх сумнівів та матеріальних прив'язаностей, вона досягає нейтрального становища, яке називають шанта».Усвідомлення Крішни на рівні шанта-раті являє собою перехід від імперсоналізму до персоналізму. Це означає, що людина не дуже сильно прив'язана до особистісного аспекту Господа. Шанта-раті — це схиляння перед величчю Господа. Це прив'язаність не до особистісного аспекту, а до безособистісного. Зазвичай особа на цьому рівні прив'язана до Верховного Бога-Особи в аспекті Параматми.«Верховний Господь перебуває в серці кожного, Арджуно, і керує блуканнями всіх живих істот, що наче сидять у машині, зробленій з матеріальної енерґії» (Б.-ґ.18.61). З цих слів «Бгаґавад-ґіти» ми можемо зрозуміти, що відданий у шанта- расі у всьому бачить проявлення Господа.Дас'я-раті у «Бгакті-расамріта-сіндгу» (2.5.27) пояснено так:Коли великий відданий усвідомлює Верховного Господа у Його локалізованому аспекті і розуміє свою підпорядкованість, він не тільки віддається Верховному Богові-Особі, але з огляду на свою підпорядкованість хоче також якось служити Верховному Богові-Особі, щоб прихилити Його ласку. Відданий у шанта-раті не дуже схильний служити Господеві, але у дас'я-раті відданий вже сам прагне служити. Завдяки такому настрою відданий у дас'я-раті пізнає Верховного Бога-Особу повніше, ніж відданий у шанта-раті. Він вважає Господа об'єктом поклоніння, і це означає, що його прив'язаність до Господа глибша. Отож дас'я-раті описують словами: бгактіṭ пареṣāнубгаво вірактір анйатра ча (Бгаґ.2.5.30). Iншими словами, на рівні дас'я-раті відданий прив'язується до служіння Господеві і байдужіє до матеріальної діяльності. Шанта-раті не є ані матеріальна, ані духовна, тимчасом як дас'я-раті уже справді на духовному рівні. На духовному рівні немає прив'язаності до матеріальних речей (вірактір анйатра ча). Відданий у дас'я-раті не прив'язаний ні до чого поза служінням Крішні.Сакг'я-раті у «Бгакті-расамріта-сіндгу» (2.5.30) описано так:На думку піднесених відданих і обізнаних учених, відданий у сакг'я-раті відчуває себе рівним Верховному Богові-Особі. Це стосунки дружби. Завдяки дружнім стосункам із Господом відданий не лише вільний від матеріальної прив'язаності, але впевнений у тому, що може спілкуватися з Верховним Богом- Особою на рівних. Це називається сакг'я-раті. Відданий у сакг'я-раті перебуває на такому високому рівні, що навіть ставиться до Господа, як до рівні, і навіть перекидається з Ним дотепами. Хоча ніхто не рівний Верховному Богові- Особі, відданий у сакг'я-раті відчуває себе рівним Господу і нітрохи про це не шкодує. Зазвичай, вважати себе рівним Господеві — це образа. Наприклад, рівними Господу вважають себе майаваді, але врешті-решт їм доведеться втратити це почуття через матеріальність його природи. Однак сакг'я- раті — це відчуття в розумі чистого відданого, і засновані на цьому почутті стосунки, що пов'язують його із Верховним Богом-Особою, вічні.Ватсал'я-раті у «Бгакті-расамріта-сіндгу» (2.5.33) описано так:Коли жива істота перебуває на рівні ватсал'я-раті, вона думає про Верховного Бога-Особу в Його дитячому образі. У цьому образі Господь потребує опіки відданого, а становище відданого таке, що він приймає від Верховного Бога-Особи шану. Такі почуття батьківської любові називають ватсал'я- раті. Коли відданий на цьому рівні, він прагне піклуватись про Господа, як про сина, і зичить Господеві щастя. Він благословляє Господа, торкаючись до Його стіп та голови.Мадгура-раті, прив'язаність у коханні, описано так:Мадгура-раті, любовні взаємини між Верховним Богом- Особою і юними дівчатами Враджабгумі, тривають безперервно, існуючи у восьми різновидах пам'ятання. Ці тісні взаємини кохання породжують рухи брів, погляди, милі слова і обмін жартами.

Цей вірш міститься у «Бгакті-расамріта- сіндгу»(2.5.116).

Шанта-бгакті-расу так описано у «Бгакті- расамріта-сіндгу»(3.1.4–6):Коли шанта-раті присутня постійно і змішана з екстатичними почуттями і коли відданий насолоджується таким нейтральним становищем, це називається шанта-бгакті-раса. Віддані у шанта-бгакті-расі зазвичай мають потяг до безособистісного аспекту Верховного Бога-Особи. Смак трансцендентного блаженства, який вони відчувають, недовершений, і тому його називають аґгана, або негустий. У цьому порівнянні використано аналогію із молоком звичайним та згущеним. Коли той самий відданий піднімається понад безособистісним аспектом і насолоджується смаком служіння Верховному Богові-Особі в Його первинному образі сач-чід- ананда-віґраха (в Його трансцендентному тілі, сповненому блаженства, знання та вічності), цей смак називають концентрованим (ґгана) трансцендентним блаженством. Віддані у шанта-расі іноді насолоджуються трансцендентним блаженством зустрічі із Верховним Богом-Особою, але їхні почуття не зрівняти з трансцендентним блаженством, яке відчувають віддані у дас'я-расі, у трансцендентному настрої слугування Верховному Богові-Особі.Дас'я-расу, чи дас'я-бгакті-расу, описано у «Бгакті- расамріта-сіндгу»(3.2.3–4) так:Коли жива істота згідно зі своїм бажанням розвиває любов до Верховного Бога-Особи, цю початкову стадію любові називають дас'я-бгакті-раса. У дас'я-бгакті-расі виділяють дві категорії: самбграма-дас'я і ґаурава-дас'я. У самбграма-дас'ї відданий служить Верховному Богові-Особі з почуттям шани, але на вищому рівні, на рівні ґаурава-дас'ї, його служіння прибирає форми опіки над Господом.Сакг'я-бгакті-расу так описано у «Бгакті-расамріта- сіндгу»(3.3.1):«Відповідно до первинної свідомості відданого екстатичні почуття можуть проявлятись як постійна дружба. Коли цей рівень свідомості Крішни досягає зрілості, його називають прейо-раса або сакг'я-бгакті-раса».Ватсал'я-бгакті-расу описано у «Бгакті-расамріта-сіндгу»(3.4.1) так:«Коли вічна любов до Бога, змішуючись із відповідними почуттями, перетворюється на батьківську любов, цей рівень духовного буття вчені віддані називають ватсал'я- бгакті-раса».Мадгура-бгакті-расу описано в «Бгакті-расамріта-сіндгу»(3.5.1) так:«Якщо з плином природного розвитку у свідомості Крішни серце відданого тягнеться більше до почуттів кохання, це називають прив'язаністю кохання, чи мадгура-расою».Також у «Бгакті-расамріта-сіндгу» описано і сім непрямих смаків: хас'я, адбгута, віра, каруна, раудра, бгая і бібгатса. Хас'я-бгакті-расу описано так (Б.р.с.4.1.6):«Коли у відданому служінні розвивається така прив'язаність до Крішни, в якій домінує сміх, вчені віддані називають це хас'я-бгакті-раса».Аналогічно описано в «Бгакті-расамріта-сіндгу»(4.2.1) адбгута-расу:«Коли основна прив'язаність відданого сповнюється почуттям подиву, її називають адбгута-бгакті-раса».Віра-бгакті-расу описано так (Б.р.с.4.3.1):«Коли прив'язаність до Крішни змішується в серці відданого з войовничістю, великодушністю чи милосердям, таку відданість називають віра-бгакті-раса».Каруна-бгакті-расу описано так (Б.р.с.4.4.1):«Коли відданість і прив'язаність до Крішни змішується із жалем, це називають каруна-бгакті-раса».Так само описано раудра-бгакті-расу (Б.р.с.4.5.1):«Коли відданість змішується у серці відданого з гнівом, цей смак називається раудра-бгакті-раса».Бгайанака-бгакті-расу описано так (Б.р.с.4.6.1):«Коли відданість змішується зі страхом, це називають бгайанака-бгакті-раса».Бібгатса-бгакті-расу описано так (Б.р.с.4.7.1):«Коли прив'язаність до Крішни містить домішку почуттів відрази і відданий цим насолоджується, це називають бібгатса- бгакті-раса».На завершення слід вказати, що, коли чистий відданий перебуває в одному з п'яти основних настроїв (шанта, дас'я, сакг'я, ватсал'я чи мадгура) і цей настрій змішується з одною або кількома непрямими бгакті-расами (хас'я, адбгута, віра, каруна, раудра, бгаянака чи бібгатса), тоді сильніше проявляються непрямі смаки.

Дев'ять Йоґендр — це Каві, Хаві, Антарікша, Прабуддга, Піппалаяна, Авірхотра, Дравіда (Друміла), Чамаса і Карабгаджана. Четверо Кумар — це Санака, Санандана, Санат-кумара та Санатана. Віддані-слуги у Ґокулі — це Рактака, Чітрака, Патрака ті інші. У Двараці є такі слуги, як Дарука, а в Господніх розвагах у матеріальному світі є такі слуги, як Хануман.

Цей вірш, узятий із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.44.51), описує те, що відбувалось після того, як Крішна й Баларама вбили Камсу. Васудева й Девакі побачили, як їхній син убив могутнього демона Камсу, і після того їх негайно розкували. Тоді Баларама та Крішна поклонились Девакі та Васудеві. I батько, і матір хотіли обійняти своїх синів, але зрозуміли, що Крішна й Баларама — це Верховний Бог-Особа, і тому не наважувались. Отже, шаноба й благоговіння стали на заваді їхній батьківській любові до Крішни та Баларами й зменшили її.

Це цитата з «Бгаґавад-ґіти»(11.41–41). У цьому вірші Арджуна звертається до Крішни, що проявив Свою всесвітню форму на полі битви Курукшетра.

У цьому вірші з «Бгаґаватам»(10.60.24) ідеться про розмову Крішни з Рукміні в Крішниній опочивальні. Щоб перевірити її щирість, Крішна почав жартувати з неї, кажучи, що Він бідний, кволий і не годиться їй у коханці. Не розуміючи, що Він жартує, Рукміні серйозно подумала, що Він хоче її покинути. Від цієї думки вона впала у відчай і втратила над собою владу. Її віяло і браслети впали на підлогу, і вона сама впала також, немов бананове дерево, яке повалив буревій.

Коли відданий досягає рівня чистої, безкорисливої відданості, особливо у дружніх стосунках, він забуває про Господні багатства, дарма що бачить їх, і вважає себе за рівного Крішні. Про те, щоб справді зрівнятися з Крішною, не може бути й мови, але відданий досягає такого високого рівня свідомості Крішни, що здатний держатися з Крішною, наче зі звичайною людиною.

Цього вірша узято із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.8.45). Віддані на високому духовному рівні з ласки йоґамайі забувають про Крішнине багатство. Отак, матір Яшода вважала Крішну звичайною дитиною.

Цей вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.9.14) говорить про те, що Господь Крішна проявляв Себе перед матір'ю Яшодою наче звичайна дитина. Він розважався, наче пустотливий хлопчик, крадучи масло і розбиваючи горщики з маслом. Незадоволена цим матір Яшода хотіла прив'язати Господа до ступи, в якій розтирали спеції. Iншими словами, вона вважала Верховного Бога-Особу звичайною дитиною.

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.18.24). Коли пастушки бавились у вріндаванському лісі, з'явився демон Праламбасура, щоб викрасти Крішну та Балараму. Асура з'явився, прибравши подоби пастушка, але Крішна розгадав його хитрощі. Тому Крішна розділив усіх пастушків на дві команди. Одну команду очолював Баларама, а другу — Сам Крішна. У цій грі Крішна врешті-решт зазнав поразки, а згідно з угодою команда, яка програла, мала катати переможців на плечах. Крішні випало нести на плечах Шрідаму, а Бгадрасені — Врішабгу. Демон Праламбасура мав нести Балараму. Коли Баларама виліз демонові на плечі, той кинувся з Ним навтьоки. Врешті-решт демон став збільшуватись, аж його тіло досягло велетенських розмірів, і Баларама зрозумів, що той хоче Його вбити. Баларама відразу ж Своїм міцним кулаком ударив демона в голову, і демон повалився мертвий, наче змія з розбитою головою.

Ці три вірші взято із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.30.36–38).

Цей вірш, зацитований із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.31.16), розповідає про те, як ґопі глухої ночі пішли до лісу задля Крішниної насолоди. Ґопі прийшли до Крішни, щоб насолодитися з Ним танцем раса. Крішна це чудово знав, але вдавав, що намагається відіслати їх назад. Тому ґопі назвали Його кітава — великим дурисвітом, бо Він спочатку привабив їх, щоб вони пішли танцювати з Ним, а коли вони таки прийшли, знехтувавши заборонами друзів та родичів, Він спробував їх позбутися, даючи їм «корисні» повчання. Цих лукавих повчань ґопі стерпіти вже не могли і тому з повним на те правом назвали Крішну кітава, великий облудник. Всі вони були юні дівчата і прийшли до Нього, щоб Він насолоджувався ними. Як Він міг відсилати їх назад? Своє велике розчарування ґопі висловили в цьому вірші. Вони прийшли з власної волі, але Крішна був такий лукавий, що хотів позбутись їхнього товариства. Безперечно ґопі обурилися цілком справедливо. Так Крішна випробував їхню щирість.

Відповідний вірш із «Бгакті-расамріта- сіндгу»(3.1.47) іде далі.

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(11.19.36). Зумовлена душа в лабетах майі, матеріальної енерґії, дуже податлива потягам язика та ґеніталій. Приборкання потягів язика, живота й ґеніталій (а вони розміщені на одній прямій) називається дгріті. Шріла Бгактівінода Тгакура каже: тāра мадгйе джіхвā аті, лобгамайа судурматі — серед усіх чуттів язик наймогутніший ворог зумовленої душі. Корячись потягам язика, людина йде на численні гріхи. Хоча Крішна дав людям чудову їжу, вони все одно грішать, убиваючи нещасних тварин для того, щоб потішити язик. Нездатна приборкати язик, жива істота їсть більше, ніж потребує. Звичайно, всі повинні їсти, щоб підтримувати тіло придатним для служіння Господеві, але коли людина нездатна приборкувати чуття, вона падає жертвою забаганок язика й живота. Після того природно збуджуються ґеніталії, і людина шукає незаконного сексу. Однак той, хто зосереджений на лотосових стопах Крішни, може приборкати язик. Далі Бгактівінода Тгакура каже: кṛшṇа баḍа дайāмайа, карібāре джіхвā джайа, сва-прасāда-анна ділā бгаі — Крішна дуже милостивий і тому для того, щоб ми могли приборкати язик, дав нам чудову їжу, яка була піднесена Йому. Коли людина розвинула прив'язаність до лотосових стіп Крішни, вона їстиме тільки те, що було піднесене Крішні. Сеі аннāмṛта кгāо, рāдгā-кṛшṇа-ґуṇа ґāо, преме ḍāка чаітанйа-нітāі. Відданий їсть тільки прасад і завдяки цьому перемагає потяги язика, живота і ґеніталій. Вимоги чуттів можна приборкати втвердившись у шанта-расі. Тоді проґрес у свідомості Крішни забезпечений.

На цьому рівні особа повністю вільна від намог тішити матеріальні чуття. Коли людину ніщо не виводить із рівноваги й не турбує, вона здатна пізнати свої стосунки з Крішною. Тому відданий у шанта-расі повсякчасно зосереджений на цьому знанні. Так навчав Уддгаву Сам Господь. Початок чистого відданого служіння називають ан'ябгілашіта- шун'я. Коли людина піднялась на рівень вмиротвореності, вона вже звільнилась від матерії і повністю утвердилась у духовному житті. Слово дама, вжите у 213 вірші, означає індрія- сам'яма — приборкання чуттів. Також слово дама означає приборкання ворогів. Цар повинен вживати заходів, щоб покласти край злочинній діяльності підданих. Великі раджарші, царі-віддані, приборкували злочинні елементи у своїх державах, і це також можна назвати дама. Однак тут дама вказує на те, що зумовлена душа повинна приборкати свої чуття. Справжня дама полягає в тому, щоб приборкати небажану чуттєву діяльність.

Цей вірш являє собою цитату із «Шрімад- Бгаґаватам»(6.17.28). Отримати доступ на райські планети, звільнитися від матеріального рабства чи бути засудженим на пекло — для відданого однаково. Єдине бажання відданого полягає в тому, щоб бути прив'язаним до лотосових стіп Крішни і виконувати трансцендентне любовне служіння Йому.

Дві якості шанта-раси, згадані у 215 вірші, є в усіх відданих, чи вони перебувають у дас'я-расі, сакг'я- расі, ватсал'я-расі чи мадгура-расі. Щоб це проілюструвати, тут наведено приклад зі звуком. Звук існує не тільки у небі, чи ефірі, а й в повітрі, вогні, воді та землі. Це наукове пояснення відданого служіння. Як звук присутній у всіх матеріальних елементах, якості шанта-раси є в усіх відданих, хоч би на якому вони були рівні: дас'я-раси, сакг'я-раси, ватсал'я- раси чи мадгура-раси.

Маючи безособистісні уявлення про Верховного Бога-Особу, відданий у шанта-расі поклоняється безособистісному Брахману чи локалізованому аспекту Абсолютної Iстини (Параматмі). Він не розвиває особистих стосунків із Верховним Богом-Особою, Шрі Крішною.

В «Амріта-праваха-бгаш'ї» Шріла Бгактівінода Тгакура наводить короткий переказ цього складного опису рас. Він пояснює, що той, хто втвердився в служінні Господеві, звільняється від усіх матеріальних бажань. Це дві трансцендентні якості на рівні шанта-раси. Як звукова вібрація міститься в усіх матеріальних елементах, так і ці дві якості шанта-раси пронизують і всі інші трансцендентні смаки, що звуться дас'я-раса, сакг'я-раса, ватсал'я-раса і мадгура-раса. Хоча в шанта-расі є прив'язаність до Крішни в благоговійному настрої — адже двома цінними трансцендентними якостями цієї раси є прив'язаність до Крішни і байдужість до матеріальних бажань, — разом з тим почуття близьких стосунків бракує. Причина цього в тому, що в шанта-расі переважає прив'язаність до безособистісного Брахмана і локалізованої Параматми. Iншими словами, почуття близьких стосунків, завдяки якому відданий вважає Крішну своїм єдиним притулком і другом, у шанта-расі відсутнє, тому що особа на цьому рівні визнає Крішну як безособистісний Парамбрахман чи локалізовану Параматму. Таке розуміння Крішни випливає з умоглядних висновків ґ'яні. Однак коли це знання розвивається далі, людина переконується, що Параматма, Верховний Господь, — це повелитель, а жива істота — Його вічна слуга. Тоді відданий досягає рівня дас'я-раси. У дас'я-расі до Господа ставляться із благоговійним трепетом. Діяльне служіння, якого бракувало у шанта-расі, виходить у дас'я-расі на перше місце. Iншими словами, у дас'я-расі присутні якості шанта-раси, але разом з тим значною мірою проявляється служіння. Так само, коли ця сама раса розвивається у дружбу (сакг'я-расу), додається близькість дружніх стосунків. У сакг'я-расі немає благоговійного трепету. Отже, сакг'я-раса містить у собі якості трьох рас: шанти, дас'ї та сакг'ї. Так само на рівні батьківської любові якості шанта-раси, дас'я- раси і сакг'я-раси набувають повного розвитку в іншій формі — у формі опіки про Господа. Отже, на рівні батьківської любові поєднуються якості чотирьох трансцендентних смаків: шанти, дас'ї, сакг'ї і батьківських стосунків. Батьківський настрій ставить відданого у становище опікуна. Такий відданий справді відкидає будь-яку офіційність і, стаючи на становище опікуна, вважає Господа підопічним. Отже, на рівні батьківської любові присутні якості чотирьох трансцендентних смаків любові до Крішни.

Це вірш із «Дамодараштаки», вміщеної у «Падма Пурані».

На рівні кохання поєднуються і прив'язаність до Крішни у шанта-расі, і слугування у дас'я-расі, і невимушене служіння у дружніх стосунках, і служіння з батьківським любовним почуттям опіки, і віддана прагне служити Господеві, віддаючи Йому своє тіло. Отож якості інших рас поєднуються і утворюють нектар кохання. На цьому рівні зливаються всі почуття відданості.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», Мадг'я-ліли, дев'ятнадцятої глави, що описує, як Господь у Праязі навчав Шрілу Рупу Ґосвамі науки відданого служіння.