Подорож Господа Чайтан'ї по святих місцях

Шріла Бгактівінода Тгакура наводить короткий переказ дев'ятої глави. Залишивши Від'янаґару, Шрі Чайтан'я Махапрабгу відвідав такі місця прощі, як Ґаутамі-ґанґа, Маллікарджуна, Аховала-нрісімха, Сіддгавата, Сканда-кшетра, Тріматга, Вріддгакаші, Бауддга-стгана, Тірупаті, Тірумала, Пана-нрісімха, Шіва-канчі, Вішну-канчі, Трікала-хасті, Вріддгакола, Шіялі-бгайраві, річка Кавері і Кумбгакарна-капала.Врешті-решт Господь дійшов до Шрі Ранґа-кшетри і там навернув до свідомості Крішни брахману Венкату Бгатту, що після цього разом зі своєю сім'єю присвятив себе відданому служінню Крішні. Залишивши Шрі Ранґу, Чайтан'я Махапрабгу прийшов до Рішабга-парвати. Там Він зустрів Парамананду Пурі, що згодом прийшов до Джаґаннатга Пурі. По тому Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу пішов далі, аж поки дійшов до Сетубандги Рамешвари. У Шрі Шаіла-парваті Господь зустрів Господа Шіву та його дружину Дурґу, вдягнутих як брахмана і брахмані. Звідти Господь пішов до Камакоштгі-пурі, а після того прибув до південної Матгури. Там Він мав бесіду з брахманою, відданим Господа Рамачандри. Потім Господь омився у річці Крітамала. На горі Махендра-шайла Господь побачився з Парашурамою. Далі Господь пішов до Сетубандги і омився у місці Дганус-тіртга. Він також відвідав Рамешвару, де дістав описи того, що сталося з Сітадеві, чию ілюзорну подобу викрав Равана. Далі Господь відвідав такі святі місця, як Панд'я-деша, річка Тамрапарні, Ная-тріпаті, Чіядатала, Тіла-канчі, Ґаджендра-мокшана, Панаґаді, Чамтапура, Шрі Вайкунтга, Малая-парвата і Кан'я-кумарі. У Маллара-деші Господь зустрівся віч-на-віч із бгаттатгарі і вирятував із їхніх тенет Калу Крішнадасу. Також на березі річки Паясвіні Господь добув п'яту главу «Брахма-самхіти». Далі Він відвідав Паясвіні, Шрінґавера- пурі-матгу і Матс'я-тіртгу. В селищі УŸдупі Він побачив Божество Ґопали, яке встановив Шрі Мадгвачар'я. Після того Він у бесіді на підставі шастр завдав поразки таттваваді. Далі Господь відвідав Пгалґу-тіртгу, Трітакупу, Панчапсару, Сурпараку і Колапуру. У Пандарапурі Господь дізнався від Шрі Ранґи Пурі, що Шанкараран'я (Вішварупа) залишив там світ. Тоді Господь пішов на береги річки Крішна-венва і там дістав від брахманів-вайшнавів книжку, яку написав Білваманґала Тгакура і яка називається «Шрі Крішна-карнамріта». Потім Господь побував у Тапі, Махішматі-пурі, на річці Нармада і Ріш'ямука-парваті. Він пішов у ліс Дандакаран'я і звільнив там сім пальмових дерев. Звідти Він пішов до святого місця Пампа-саровара і відвідав Панчаваті, Насіку, Брахмаґірі, а також витоки річки Ґодаварі, Кушаварту. Так Господь відвідав майже всі святі місця південної Iндії. Нарешті Він повернувся до Джаґаннатга Пурі, йдучи тим самим шляхом і знову зайшовши до Від'янаґари.ПОЯСНЕННЯ: Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі порівнює проповідь Шрі Чайтан'ї Махапрабгу в південній Iндії, жителів якої Господь обернув у вайшнавів, до того, як Господь Вішну звільнив слона Ґаджендру від нападу крокодила. Коли Шрі Чайтан'я Махапрабгу мандрував південною Iндією, майже всі її жителі перебували в пащі крокодилів філософій буддизму, джайнізму чи майавади. Тут Кавіраджа Ґосвамі вказує, що, хоча ці люди були сильні, мов слони, вони зазнали нападу від крокодилів усіляких філософій і були в зубах у смерті. Однак так само, як Шрі Чайтан'я Махапрабгу у подобі Вішну врятував від крокодилячих зубів слона Ґаджендру, Він врятував від зубів усіляких філософій люд південної Iндії, обернувши всіх у вайшнавів.

Сказано: тīртгī-курванті тīртгāні. Святе місце, чи тіртга, — це місце, де живуть чи яке відвідують великі святі особистості. Хоча святі місця вже були місцями прощі, прихід Шрі Чайтан'ї Махапрабгу їх усі очистив. До цих святих місць приходить багато людей, і вони залишають там свої гріхи, звільняючись від їхньої скверни. Коли ця скверна нагромаджується, її знешкоджують відвідини великих осіб, як оце Шрі Чайтан'ї Махапрабгу чи Його вірних послідовників. До лікарні приходить багато хворих, які приносять туди інфекції всіляких хвороб. Через те в лікарні завжди є якась інфекція, але досвідчені лікарі своєю присутністю і вмілим порядкуванням дбають про чистоту приміщень. Так само місця прощі завжди заражені гріхами, які залишають грішники, що туди приходять, але коли це місце відвідує така особа, як Шрі Чайтан'я Махапрабгу, уся скверна зникає.

Святі імена Крішна й Харі, тобто маха- мантра Харе Крішна, мають таку духовну силу, що навіть нині, коли наші проповідники йдуть у віддалені куточки світу, люди відразу починають повторювати Харе Крішна. Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це Сам Верховний Бог-Особа. Не знайти нікого, хто міг би зрівнятися з Ним чи з Його енерґіями. Однак через те, що ми йдемо Його стопами і також повторюємо маха-мантру Харе Крішна, наша проповідь впливає на людей майже так само сильно, як у давні часи присутність Господа Чайтан'ї Махапрабгу. Наші проповідники походять головно з європейських та американських країн, але з ласки Господа Чайтан'ї вони мають величезний успіх скрізь, куди вони йдуть відкривати нові відділення нашого товариства. Насправді, скрізь люди якнайсерйозніше повторюють Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе/Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура вказує, що слово таттваваді стосується до послідовників Шріли Мадгвачар'ї. Щоб відрізнити свою учнівську послідовність од послідовників майаваді Шанкарачар'ї, Шріла Мадгвачар'я назвав свою громаду таттваваді. Ці таттваваді завжди напосідаються на моністів, імперсоналістів, намагаючись розвінчати їхню філософію імперсоналізму. Загалом вони доводять всевишнє становище Верховного Бога-Особи. Взагалі учнівська послідовність Мадгвачар'ї відома як школа Брахма- вайшнавів, тобто вайшнавів, які беруть свій початок від Господа Брахми. З цієї причини таттваваді, тобто послідовники Мадгвачар'ї, не визнають записаний у десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» випадок, коли Господь Брахма впав в оману. Шріла Мадгвачар'я свідомо утримався від коментарів до цієї частини «Шрімад-Бгаґаватам», де згадано брахма- мохану, ілюзію Господа Брахми. Шріла Мадгавендра Пурі був одним із ачарій в учнівській послідовності таттваваді; він визначив остаточну мету трансценденталізму як досягнення чистого відданого служіння, любові до Верховного Бога. Вайшнави, які належать до Ґаудія-сампрадаї, учнівської лінії послідовників Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, відрізняються від таттваваді, хоча й належать до тієї самої Таттвавада- сампрадаї. Тому послідовники Шрі Чайтан'ї Махапрабгу відомі як Мадгва-Ґаудія-сампрадая.Слово пашанді стосується до тих, хто налаштований проти чистого відданого служіння. Зокрема до них належать майаваді, імперсоналісти. Визначення пашанді дано в «Харі- бгакті-віласі»(1.73), де сказано:Пашанді — це той, хто вважає, що Верховний Господь Нараяна, Бог-Особа, перебуває на одному рівні з півбогами, яких очолюють Господь Брахма та Господь Шіва. Відданий ніколи не думатиме, що Господь Нараяна перебуває на одному рівні з Господом Брахмою та Господом Шівою. Члени Мадгвачар'я-сампрадаї і Рамануджа-сампрадаї поклоняються переважно Господеві Рамачандрі, хоча Шрі-вайшнави повинні були б поклонятись Господу Нараяні та Лакшмі, а таттваваді — Господу Крішні. Нині у більшості монастирів, що належать до Мадгва-сампрадаї, поклоняються Господу Рамачандрі.Книжка «Адг'ятма-рамаяна» у главах з дванадцятої по п'ятнадцяту містить розповідь про поклоніння Божествам Шрі Рамачандри й Сіти. Там є розповідь про те, як за часів Господа Рамачандри жив брахмана, який склав обітницю їсти тільки побачившись із Господом Рамачандрою. Iноді Господь Рамачандра за Своїми справами був відсутній у Своїй столиці цілими тижнями, і його піддані не бачили Його весь цей час. Через свою обітницю брахмана цілий тиждень не міг взяти в рот навіть краплі води. Аж за вісім чи дев'ять днів, коли брахмана мав змогу на власні побачити Господа Рамачандру, він переривав свій піст. Помітивши, якої суворої обітниці дотримується брахмана, Господь Шрі Рамачандра наказав Своєму молодшому братові Лакшмані віддати брахмані Божества Сіта-Рами. Отримавши від Шрі Лакшманаджі Божества, брахмана вірно поклонявся Їм до кінця життя. Помираючи, він передав ці Божества Шрі Хануманджі, а той протягом багатьох років носив Їх на шиї і віддано служив Їм. Через багато років, коли Хануманджі пішов у гори, що звуться Ґандга-мадана, він передав Божества Бгімасені, одному з Пандавів, і Бгімасена приніс Їх до свого палацу, де дбав про Них дуже старанно. Останній цар Пандавів, Кшемаканта, поклонявся Божествам у цьому самому палаці. Після цього Божества перебували під опікою царів Орісси, яких звали Ґаджапаті. Від царя Орісси ці Божества отримав Нарахарі Тіртга — один із ачарій в учнівській послідовності, започаткований від Мадгвачар'ї.Слід зазначити, що цим самим Божествам Рами й Сіти поклонялись ще з часів царя Iкшваку. Члени царського роду, насправді, поклонялись Їм ще навіть до появи Господа Рамачандри. Згодом, за присутності Господа Рамачандри, цим Божествам поклонявся Лакшмана. Як відомо, за три місяці до свого відходу Шрі Мадгвачар'я отримав ці Божества і встановив їх в удупському храмі. Відтоді Божествам поклоняються в цьому монастирі Мадгвачар'я-сампрадаї. Що ж стосується до Шрі-вайшнавів, то, починаючи від Рамануджачар'ї, вони також поклонялись Божествам Сіта-Рами. Божествам Сіта-Рами поклоняються також у Тірупаті та інших місцях. Від Шрі Рамануджа-сампрадаї відходить інша гілка, відома як Рамананді чи Рамат, і послідовники цього відгалуження також дуже ретельно поклоняються Божествам Сіта- Рами. Вайшнави Рамануджа-сампрадаї воліють поклонятись не Радга-Крішні, а Господу Рамачандрі.

Ґаутамі-ґанґа — це рукав річки Ґодаварі. Колись на березі цієї річки, навпроти міста Раджамахендрі, жив великий мудрець Ґаутама Ріші, і внаслідок того цей рукав назвали Ґаутамі-ґанґа.Шріла Бгактівінода Тгакура зауважує, що Шріла Кавіраджа Ґосвамі просто наводить назви святих місць, в яких побував Шрі Чайтан'я Махапрабгу, але цей перелік наведений без хронологічного порядку. Проте існує щоденник Ґовінди даси, що містить точні географічні відомості з хронологічним порядком, у якому їх відвідував Господь Чайтан'я. Згідно з Ґовіндою дасою, від Ґаутамі-ґанґи Шрі Чайтан'я Махапрабгу пішов до Тріманди. Звідти Він пішов до Дгундірама-тіртги, ще одного місця прощі. Згідно з описами «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», після відвідин Ґаутамі-ґанґи Шрі Чайтан'я Махапрабгу пішов до Маллікарджуна-тіртги.

Маллікарджуну також називають Шрі Шайла. Це місце лежить десь за сто шістдесят кілометрів на північний схід від Карнули, на південному березі річки Крішна. Селище обведене високим муром, а всередині стоїть божество Маллікарджуна. Це божество Господа Шіви і один із Джйотір-лінґ.

Сіддгавата, відома також як Сідгаута, лежить за шістнадцять кілометрів на схід од селища Кудапа. Раніше це місце було також відоме як південний Бенарес. Там росте величезне баньянове дерево, і тому це святе місце відоме як Сіддгавата. Ваṭа означає «баньянове дерево».

Це восьмий вірш із «Шата-нама-стотри» про Господа Рамачандру, яку містить «Падма Пурана».

Це вірш із «Махабгарати» (Удйоґа-парва 71.4).

Це вірш із «Бріхад-вішну-сахасранама-стотри», вміщеної в Уттара-кганді «Падма Пурани»(72.335).

Це вірш із «Брахманда Пурани», і його можна знайти у «Лаґгу-бгаґаватамріті»(1.5.354) Рупи Ґосвамі. Просто повторивши святе ім'я Крішни один раз, можна здобути такі самі результати, які здобувають, повторивши святе ім'я Рами тричі.

Нині Вріддгакаші називається Вріддгачалам. Він лежить на березі річки Манімукга в південній частині області Аркот. Це місто відоме ще як Калахастіпура. Там багато років поклонявся у храмі Господа Шіви Ґовінда, двоюрідний брат Рамануджачар'ї.

Шріла Бгактівінода Тгакура стверджує, що за буддійським вченням існує два шляхи філософського пізнання. Один зветься хінаяна, а другий — махаяна. У буддизмі є дев'ять засад: 1)Творіння вічне, тому визнавати творця немає потреби. 2)Цей проявлений космос — ілюзія. 3)Iстина полягає в тому, що «я є». 4)Народження і смерть повторюються знову й знову. 5)Господь Будда — єдине джерело розуміння істини. 6)Найвища мета — це принцип нірвани, самознищення. 7)Єдиний філософський шлях — це філософія Будди. 8)Веди створили люди. 9)Слід заохочувати добродійність, милосердя до інших і таке інше.Досягнути Абсолютну Iстину логічними умовиводами неможливо. Можна дуже майстерно користуватись логікою, але знайдеться хтось, хто знає мистецтво умовиводів ще ліпше. У логіці так багато жонґлювання словами, що логічними розумуваннями до справедливого висновку щодо Абсолютної Iстини ніколи не прийти. Послідовники ведичних засад це розуміють. Однак тут можна побачити, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу розбив буддійську філософію за допомогою логічних доказів. Проповідникам IСККОНу, звичайно ж, доведеться зустрічатися з багатьма людьми, які вірять в інтелектуальні докази. Більшість із цих людей не вірить в авторитет Вед. Однак вони визнають умоглядні розумування і докази. Тому проповідники свідомості Крішни повинні вміти перемагати інших за допомогою логічних доказів, як це робив Шрі Чайтан'я Махапрабгу. У цьому вірші ясно сказано: таркеі кгаṇḍіла прабгу. Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу навів такі сильні арґументи, що буддисти виявились неспроможні заперечити Йому і утвердити свою доктрину.Перша засада буддистів проголошує, що творіння існувало завжди. Але якби це було так, то теорія щодо самознищення була б безпідставною. Буддисти вважають, що найвища істина — це самознищення або розчинення. Якщо творіння існує вічно, то про знищення чи розчинення не може бути й мови. Цей доказ не дуже сильний, бо в своєму практичному житті ми бачимо, що матеріальні речі мають початок, середину і кінець. Остаточна мета буддійської філософії полягає в тому, щоб знищити тіло. Ця ідея може виникнути тільки тому, що тіло має початок. Аналогічно весь проявлений космос — також велетенське тіло, але якщо ми вважатимемо, що він існуватиме завжди, то про його знищення не може бути й мови. Отож намагання все знищити, щоб досягнути нуля, — нісенітниця. Навіть на підставі власного практичного досвіду ми повинні визнати, що творіння має початок, а коли ми визнаємо початок, ми мусимо визнати творця. Такий творець повинен мати всепронизуюче тіло, як зазначено в «Бгаґавад- ґіті»(13.14):«Всюди Його руки й ноги, Його очі, голови й лиця, і всюди Він має вуха. Так існує Наддуша, пронизуючи Собою все».Верховна Особа не може не бути всюди. Його тіло існувало ще до творення, інакше Він не міг би бути творцем. Якби Верховна Особа була створеною істотою, не могло б бути мови про те, що Він творець усього. Отже, проявлений космос створено певного часу, і творець існував ще до творення, а тому не є створеною істотою. Творець — це Парабрахман, Верховний Дух. Матерія не лише підпорядкована духові, але й створена на його основі. Лише коли в лоно матері входить духовна душа, з матеріальних складників, які постачає матір, утворюється тіло. В матеріальному світі створене все, а це означає, що повинен бути творець — Верховний Дух, відмінний від матерії. У «Бгаґавад-ґіті» також сказано, що матеріальна енерґія нижча, а духовна енерґія — це жива істота. I нижча, і вища енерґії належать Верховній Особі.Буддисти стверджують, що світ оманний, але це твердження несправедливе. Світ тимчасовий, але не оманний. Доки ми маємо тіло, ми змушені зазнавати тілесних втіх та страждань, навіть хоча ми самі відмінні від тіла. Ми можемо не ставитись до цих насолод і страждань дуже серйозно, але вони все одно дійсні. Ми не можемо довести, що вони оманні. Якби тілесні втіхи й страждання були оманні, то творіння було б оманне також і ніхто б не виявляв до нього великої цікавості. Отже, матеріальне творіння не оманне й не уявне, а тимчасове.Буддисти запевняють, що остаточна істина — це принцип «я є», але цей принцип не включає в себе індивідуальності: «я» і «ти». Якщо нема «я» і «ти», тобто індивідуальності, то не може бути й логічного диспуту. Філософія буддизму засновується на логічних доказах, але якщо спиратись тільки на принцип «я є», то немає кому що-небудь доводити. Повинен бути ще й «ти», або інша особа. Повинна бути філософія дуалізму, тобто існування індивідуальної душі й Наддуші. На тому стоїть і «Бгаґавад-ґіта»(2.12):«Ніколи не було так, щоб не існував Я, чи ти, чи ці всі царі, а також в майбутньому ніхто з нас не перестане існувати».Ми існували в минулому в інших тілах, і після знищення цього тіла ми існуватимемо в іншому тілі. Душа — це вічне начало, і вона існує завжди, якщо не в цьому тілі, то в іншому. Навіть за цього життя ми проходимо через існування в дитячому тілі, юнацькому, дорослому та старечому. Після знищення тіла ми отримуємо інше. Буддійське вчення також визнає перевтілення, але буддисти не пояснюють належним чином наступне народження. Є 8400000 видів життя, і в наступному житті ми можемо народитись в будь-якому з цих видів, тож людське тіло нам не ґарантоване.За п'ятою засадою буддизму, Господь Будда — єдине джерело знання. Ми з цим не можемо погодитись, бо Господь Будда відкидав принципи ведичної науки. Слід визнати принцип авторитетного знання, тому що досягнути Абсолютну Iстину простим розумуванням неможливо. Якщо кожен буде сам собі авторитет, чи якщо кожен вважатиме за найвищий критерій істини власний розум — що нині стало модно, — то писання будуть тлумачити на всі боки, і кожен запевнятиме, що його філософія найвища. Це вже стало великою проблемою: кожен тлумачить писання по-своєму і проголошує свої власні критерії авторитетності. Йата мата тата патга. Нині кожен намагається проголосити свою власну теорію найвищою істиною.Теорія буддистів полягає в тому, що найвища мета життя — це самознищення, нірвана. Знищення стосується тільки тіла, натомість душа переселяється з одного тіла до іншого. Якби це було не так, то звідки з'явилось би так багато різних тіл? Якщо є наступне народження, то є й наступне тіло. Коли ми отримуємо матеріальне тіло, ми мусимо визнати той факт, що це тіло буде знищене і що нам доведеться отримати ще одне тіло. А що всі матеріальні тіла приречені на знищення, то, якщо ми хочемо в наступному народженні бути вже вільними, ми повинні отримати тіло нематеріальне, тобто духовне. Як отримати духовне тіло, пояснює Господь Крішна в «Бгаґавад-ґіті»(4.9):«Той, хто знає трансцендентну природу Мого з'явлення і діяльності, покинувши тіло, о Арджуно, не народжується знову в матеріальному світі, а досягає Моєї вічної обителі».Це найвища досконалість — покинувши своє матеріальне тіло, вже не отримувати іншого, а повернутись додому, до Верховного Бога. Досконалість аж ніяк не означає звести своє існування до порожнечі або нуля. Iснування триває далі, але якщо ми справді бажаємо знищити матеріальне тіло, ми повинні отримати тіло духовне. Iнакше про вічність душі не може бути мови.Ми не можемо погодитись із теорією, яка твердить, що буддійська філософія — це єдиний шлях, адже в цій філософії так багато хиб. Досконала філософія — це філософія без хиб, і саме така є філософія веданти. Ніхто нездатний вказати на якісь хиби в філософії веданти, і з цього можна зробити висновок, що веданта являє собою найвищий філософський метод пізнання істини. За вченням буддистів, Веди створили звичайні люди. В такому разі Веди не мали б авторитету. З ведичної літератури можна дізнатись, що Веди були передані Господу Брахмі незабаром після творення. Веди створив не Брахма, хоча Брахма — первинна особа у всесвіті. Якщо Веди створив не Брахма, що його визнають за першу створену істоту, звідки ведичне знання прийшло до Брахми? Очевидно, що Веди вийшли не від звичайної істоти, народженої в матеріальному світі. Згідно з «Шрімад-Бгаґаватам», тене брахма хṛдā йа āді-кавайе — після творення ведичне знання вклав у серце Брахми Верховний Бог-Особа. На світанку творіння не було нікого, крім Брахми, однак він Веди не створював, отже, з цього випливає, що Веди не склала жодна створена істота. Ведичне знання дав Верховний Бог-Особа, що створив матеріальний світ. Це визнає навіть Шанкарачар'я, хоча він не вайшнава.Сказано, що одна з якостей буддиста — милосердя, але милосердя — річ відносна. Милість ми проявляємо до підлеглого чи того, хто страждає більше за нас. Однак, якщо якась особа вища за нас, вона не може стати об'єктом нашої милості. Навпаки, ми стаємо об'єктом її милості. Тому прояв співчуття і милосердя — це річ відносна. Це не Абсолютна Iстина. А крім того, треба зрозуміти, що таке справжня милість. Дати хворому поїсти щось заборонене для нього не становить милості. Навпаки, це жорстокість. Якщо ми не знаємо, що таке справжня милість, ми можемо створити якусь небажану ситуацію. Якщо ми хочемо проявити справжню милість, ми повинні проповідувати свідомість Крішни, щоб відродити те, що люди втратили, передвічну свідомість живої істоти. А що філософія буддизму не визнає існування духовної душі, так зване милосердя буддистів грішить певними вадами.

Всі ці філософи були атеїсти, бо не вірили в існування Бога. Атеїсти можуть дуже майстерно будувати умовиводи і можуть бути так званими великими філософами, але вайшнава, твердий у своїх переконаннях і свідомості Бога, може завдати їм поразки. Iдучи слідами Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, всі проповідники, що виконують служіння в IСККОНі, повинні дуже добре вміти наводити сильні арґументи й перемагати всіляких атеїстів.

Слова апавітра анна стосуються до їжі, яку вайшнава приймати не може. Iнакше кажучи, вайшнава не може приймати ніяку їжу, що її, називаючи маха-прасадом, пропонує авайшнава. Це повинно бути правилом для всіх вайшнавів. Коли Шрі Чайтан'ю Махапрабгу запитали: «Як поводиться вайшнава?», — Він відповів: «Вайшнава повинен уникати товариства авайшнавів [асат]». Слово асат стосується до авайшнави, тобто до того, хто не є вайшнава. Асат-саṅґа-тйāґа — еі ваішṇава-āчāра(Ч.-ч.Мадг'я 22.87). Вайшнава повинен бути щодо цього дуже строгим і не пускатися з авайшнавами ні в які взаємини. Якщо авайшнава пропонує якусь їжу, називаючи її маха-прасадом, її не слід брати. Ця їжа не може бути прасадом, бо авайшнава нездатний нічого запропонувати Господеві. Iноді проповідникам руху свідомості Крішни доводиться їсти в оселі, де господар — авайшнава. Але якщо цю їжу запропонувати Божеству, її можна їсти. Звичайну їжу, яку готують авайшнави, вайшнава не повинен брати. Навіть якщо авайшнава готує бездоганно, цю їжу не можна пропонувати Господу Вішну і не можна вважати за маха-прасад. Господь Крішна каже у «Бгаґавад- ґіті»(9.26):«Якщо Мені з любов'ю та відданістю запропонують листок, квітку, плід або воду, Я прийму це підношення».Крішна може прийняти все, що Йому пропонує з відданістю Його відданий. Авайшнава може бути веґетаріанець і дуже чистий кухар, але він нездатний піднести Вішну приготовану їжу, і тому її не можна вважати за маха-прасад. Вайшнаві ліпше навіть не торкатись до такої їжі.

Шрі Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура зазначає, що, по суті, всі учні-буддисти отримали від Шрі Чайтан'ї Махапрабгу посвяту в повторення святого імені Крішни і, почавши повторювати святе ім'я, вони стали іншими людьми. Тепер вони вже були не буддисти й не атеїсти, а вайшнави. Отож вони відразу послухались наказу Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. В них прокинулась їхня передвічна свідомість Крішни, і вони, тепер уже здатні повторювати Харе Крішна, почали поклонятись Верховному Господу Вішну.Саме духовний вчитель звільняє учня з лабет майі, даючи йому посвяту в повторення маха-мантри Харе Крішна. Так занурена в сон людина може відродити свою свідомість, повторюючи Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе/Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Iншими словами, духовний вчитель пробуджує занурену в сон живу істоту, повертаючи її до її свідомості, аби та могла поклонятись Господу Вішну. Це мета дікші, посвяти. Отримати посвяту означає отримати чисте знання духовної свідомості.Тут варто зауважити, що посвяту цим учням дав не духовний вчитель буддистів. Його учням дав посвяту Шрі Крішна Чайтан'я Махапрабгу, а вони вже мали змогу дати посвяту своєму так званому духовному вчителю. Це система парампари. Так званий духовний вчитель насправді опинився у становищі учня, а його учні, отримавши посвяту від Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, виконали роль його духовних вчителів. Це стало можливим тільки завдяки тому, що учні ачар'ї-буддиста отримали милість Господа Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Не отримавши милість Шрі Чайтан'ї Махапрабгу через учнівську послідовність, ніхто не може виконувати роль духовного вчителя. Щоб зрозуміти, як стають духовним вчителем і учнем, ми повинні вчитись від Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, духовного вчителя всього всесвіту.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура описує подорож Господа Чайтан'ї Махапрабгу в хронологічному порядку. Храм Тірупаті іноді називають Тірупатура. Він стоїть на півночі Аркоти в районі Чандраґірі. Це дуже відоме місце прощі. Приблизно за тринадцять кілометрів од Тірупаті, на горі Венката, разом зі Своїми енерґіями Шрі та Бгу стоїть Божество Баладжі, чотирирукий Господь Вішну, якого за назвою місцевості називають Венкатешвара. Це Божество Венкатешвари являє Собою одну з форм Господа Вішну, а місцевість, де Він стоїть, зветься Венката-кшетра. Серед численних храмів у південній Iндії цей храм Баладжі особливо вирізняється багатством. В місяці ашвіна (вересень- жовтень) тут влаштовують великий ярмарок. На південній залізниці є станція, що так і називається — Тірупаті. В долині гори Венката розкидається Німна-тірупаті. Там теж є кілька храмів, серед яких є храми Ґовіндараджі та Господа Рамачандри.

Пана-нрісімха, або Панакал-нарасімха, розміщений в області Крішна, в горах Манґалаґірі, десь за одинадцять кілометрів од міста Віджаявада. Щоб піднятись до храму, треба подолати шістсот східців. Відомо, що коли Господеві пропонують там залиті сиропом страви, рівно половину Він з'їдає. У храмі зберігають мушлю, яку храму подарував покійний цар Танджору. За переказами, цією мушлею користувався Сам Господь Крішна. В березні у цьому храмі відбувається великий ярмарок.

Шіва-канчі називають також Канчіпурам, або Бенаресом південної Iндії. У Шіва-канчі є сотні храмів із символічними образами Господа Шіви, і один із цих храмів вважають дуже древнім.

Вішну-канчі лежить десь за вісім кілометрів од Канчіпурам. Саме тут розміщена оселя Господа Варадараджі, однієї з форм Господа Вішну. Також тут є велике озеро за назвою Ананта-саровара.

Трікала-хасті, або Шрі Кала-хасті, лежить десь за тридцять п'ять кілометрів на схід од Тірупаті. Iз заходу місто межує з річкою Суварна-мукгі. Храм Трікала-хасті розміщений на південному боці річки. Зазвичай місто називають Шрі Калахасті або Калахасті. Воно відоме своїм храмом Господа Шіви. Там він зветься Ваю-лінґа Шіва.

Пакші-тіртга, що її називають також Тірукаді-кундам, лежить за чотирнадцять кілометрів на південний схід од Чімліпата. Вона розміщена на стоп'ятдесятиметровому узвишші, в гірському пасмі Ведаґірі, чи Ведачалам. Там стоїть храм Господа Шіви, і божество називають Ведаґірішвара. Щодня туди прилітають два птахи по їжу, яку їм дає храмовий священик, і, за переказами, вони прилітають отак з непам'ятних часів.

Храм втілення білого вепра стоїть у Вріддгаколі, чи Шрі Мушнамі. Храм збудований з каменю і розташований десь на півтора кілометри південніше від оази Баліпітгам. У храмі стоїть Божество білого втілення вепра, а над Його головою парасолею розкидається Шеша Наґа.Храм Господа Шіви, згаданий тут, стоїть у Пітамбарі, або Чідамбарам, що розміщений за сорок два кілометри на південь від Чуддалора. Божество Господа Шіви там називають Акаша-лінґа. Храм стоїть на ділянці землі площею в шістнадцять гектарів, обведеній муром і дорогою близько двадцяти метрів завширшки.

Храм Шіялі-бгайраві стоїть в області Танджор, за сімдесят сім кілометрів на північний схід од міста Танджор. Там є дуже відомий храм Господа Шіви, а також величезне озеро. За переказами, якось до цього храму прийшов хлопчик, що був відданим Господа Шіви, і богиня Дурґа, яку звуть Бгайраві, нагодувала його своїм грудним молоком. Відвідавши цей храм, Шрі Чайтан'я Махапрабгу пішов через область Тіруччгірапаллі до річки Кавері (Колірана). Кавері згадано в «Шрімад-Бгаґаватам»(11.5.40) як дуже святу річку.

Ґо-самаджа — це місце паломництва відданих Господа Шіви. Це дуже значне місце прощі, і воно розміщене неподалік від Ведавани.

Кумбгакарна — це ім'я брата Равани. Нині місто Кумбгакарна-капала зветься Кумбгаконам. Воно лежить майже за сорок кілометрів на північний схід од міста Танджор. В Кумбгаконам стоїть дванадцять храмів Господа Шіви, а також чотири храми Вішну і один храм Господа Брахми. Шіва-кшетра в Танджорі розміщена біля великого озера, яке називається Шіва-ґанґа. У цьому місці є великий храм Господа Шіви, який називають Бріхатішвара-шіва-мандір.

Назву Папанашана мають два святих місця: одне лежить за тринадцять кілометрів на південний захід від Кумбгаконам, а друге поряд з річкою Тамрапарні, в області Тірунелвелі, за тридцять два кілометри на захід од Тірунелвелі (Паламакоти).Шрі Ранґа-кшетра (Шрі Ранґам) — це дуже славетне місце. Воно лежить в області Тіруччгірапаллі, десь за шістнадцять кілометрів на захід од Кумбгаконам і неподалік від міста Тіруччгірапаллі, на острові посеред річки Кавері. Шрі Ранґам — це найбільший храм в Iндії. Він обведений сімома мурами. Підводить до Шрі Ранґама також сім доріг. Давні назви цих доріг такі: дорога Дгарми, дорога Раджамахендри, дорога Кулашекгари, дорога Алінадани, дорога Тірувікрами, дорога Тірубіді Мадамаді-ґайси і дорога Ада-іявала-індани. Храм засновано ще до правління Дгармаварми, який правив до Раджамахендри. У храмі Шрі Ранґам жило багато славетних царів, як-от Кулашекгара та Ямуначар'я (Алабандару). Настоятелями храму були також Ямуначар'я, Шрі Рамануджа, Сударшаначар'я та інші.Однією з дванадцяти альварів (звільнених осіб, дів'я-сурі) була Ґодадеві, або Шрі Андал, втілення богині процвітання. Вона вийшла заміж за Божество Шрі Ранґанатги і згодом увійшла в тіло Господа. Тіруманґа (також один із альварів), що був втіленням Кармуки, крадіжкою добув гроші й збудував четвертий мур навколо Шрі Ранґама. Відомо також, що альвар на ім'я Тондарадіппаді народився 289 року від початку епохи Калі. Виконуючи віддане служіння, він впав жертвою однієї куртизанки, і Шрі Ранґанатга, побачивши занепад Свого відданого, через одного зі Своїх слуг послав цій куртизанці золоту тацю. Коли в храмі помітили зникнення золотої таці, її почали розшукувати і знайшли в оселі куртизанки. Коли цей відданий побачив милість Ранґанатги, явлену цій куртизанці, він виправив свою помилку. Згодом він збудував третій мур навколо храму Ранґанатги і виростив там сад туласі.Також у Шрі Ранґамі жив славетний учень Рамануджачар'ї на ім'я Куреша. Сином Куреші був Шрі Рамапіллай, а його сином — Ваґвіджая Бгатта, чиїм сином був Ведав'яса Бгатта, або Шрі Сударшаначар'я. Коли Сударшаначар'я був уже старим, на храм Ранґанатги напали мусульмани і вбили близько тисячі двохсот Шрі-вайшнавів. Божество Ранґанатги тоді перенесли до храму Тірупаті, в царстві Віджая-наґари. Губернатор Ґінґі, Ґоппанар'я, переніс Шрі Ранґанатгу з храму в Тірупаті до міста Сімха-брахма, де Господь перебував три роки. У 1293 році епохи Шака (1371р.н.е.) Божество знову встановили в храмі Ранґанатги. На східній стіні храму Ранґанатги зберігся запис Веданта-дешіки з розповіддю про те, як Ранґанатгу повернули до храму.

Шрі Венката Бгатта був брахмана-вайшнава, житель Шрі Ранґа-кшетри. Він належав до учнівської послідовності Шрі Рамануджачар'ї. Шрі Ранґа — це одне з місць прощі в провінції Таміл Наду. Жителі цієї провінції не вживають імені «Венката». Тому гадають, що Венката Бгатта походив не з цієї провінції, хоча, може, й жив там здавна. Венката Бгатта належав до одного з відгалужень Рамануджа- сампрадаї, яке називається Бадаґала-і. Він мав брата в Рамануджа-сампрадаї, що був відомий як Шріпада Прабодгананда Сарасваті. Син Венкати Бгатти згодом став відомий у Ґаудія- сампрадаї як Ґопала Бгатта Ґосвамі і заснував у Вріндавані храм Радгарамани. Більше про нього можна прочитати в книжці Нарахарі Чакраварті, яка називається «Бгакті- ратнакара».

Хоча за браком освіти брахмана не вмів вимовляти слова повністю правильно, все ж таки, читаючи «Бгаґавад-ґіту», він виявляв ознаки екстазу. Помітивши ці ознаки, Шрі Чайтан'я Махапрабгу був дуже задоволений. Це свідчить про те, що Верховного Бога-Особу задовольняє відданість, а не наукова ерудиція. Хоча брахмана вимовляв слова недосконало, Шрі Чайтан'я Махапрабгу, Сам Господь Крішна, не вважав це за серйозну хибу. Навпаки, Господь був задоволений бгавою (відданістю). У «Шрімад-Бгаґаватам»(1.5.11) це підтверджено:«Зовсім окремо стоять писання, які у різні способи описують трансцендентну велич імені, слави, форм, розваг тощо безмежного Верховного Господа. Ці твори складені з трансцендентних слів і призначені зробити переворот у безбожному житті заблукалої цивілізації цього світу. Навіть якщо такі трансцендентні писання недосконалі за формою, чисті і щиросерді люди визнаюŸть їх, слухають і декламують».Більше інформації щодо цього можна знайти в поясненні до процитованого вірша.

Це чудовий приклад особи, яка досягнула такого успіху, що зуміла привернути до себе увагу Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, навіть читаючи «Бгаґавад-ґіту» неправильно. Духовна діяльність цього брахмани спиралась не на матеріальні речі, як оце правильна вимова. Його успіх спирався на вірність настановам духовного вчителя.«Тільки тим великим душам, які непохитно вірять і в Господа, і в духовного вчителя, відкривається само собою весь смисл ведичного знання» («Шветашватара Упанішада»6.23).Справжнє значення слів «Бгаґавад-ґіти» чи «Шрімад-Бгаґаватам» відкривається тому, хто неухильно виконує накази духовного вчителя, а також має непохитну віру в Верховного Бога-Особу. Сказати інакше, таємниця успіху в духовному житті — це вірність Крішні і духовному вчителю.

Згідно з шастрами: бгактйā бгāґаватаṃ ґрāхйаṃ на буддгйā на ча ṭīкайā. «Бгаґавад-ґіту» і «Шрімад- Бгаґаватам» треба пізнавати, слухаючи від істинного відданого. Їх не вдасться зрозуміти силою наукової ерудиції чи гострого інтелекту. Також сказано:Тому, хто читає «Бгаґавад-ґіту» з вірою та відданістю, відкривається суть ведичного знання. У «Шветашватара Упанішаді»(6.23) сказано:«Тільки тим великим душам, які непохитно вірять і в Господа, і в духовного вчителя, відкривається сам по собі весь смисл ведичного знання».Усі ведичні писання слід пізнавати за допомогою віри та відданості, а не світської вченості. З огляду на це ми видали «Бгаґавад-ґіту як вона є». Є багато так званих вчених і філософів, які читають «Бгаґавад-ґіту» з умонастроєм вченого дослідника. Вони просто марнують свій час і вводять в оману тих, хто читає їхні коментарі.

Цей вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.16.36) промовили дружини змія Калії.

Це відповідь на запитання Господа Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, і з неї ми можемо зрозуміти, що Венката Бгатта знав істину. Він сказав Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, що Нараяна — це форма Крішни, оточеного трансцендентною пишнотою. Хоча Крішна має дві руки, а Нараяна — чотири, це одна й та сама особа, Вони цілком невідмінні. Нараяна так само прекрасний, як і Крішна, але розваги Крішни веселіші. Весела природа Крішниних розваг аж ніяк не робить Його відмінним від Нараяни. Бажання Лакшмі мати товариство Крішни цілком природне. Iншими словами, можна зрозуміти, що вірна дружина хоче спілкуватися зі своїм чоловіком в усьому розмаїтті вбрання строїв. Тому Лакшмі не слід засуджувати за те, що вона захотіла товариства Крішни.

Цей вірш, якого зацитував Венката Бгатта, можна також знайти у «Бгакті-расамріта-сіндгу»(1.2.59).

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.47.60).

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.87.23).

Верховного Бога-Особи Крішни та Його розваг не зрозуміти тупими матеріальними чуттями. Чуття треба очистити трансцендентним любовним служінням Господеві. Коли Господь задоволений і відкриває Себе, тоді можна зрозуміти трансцендентний образ, ім'я, якості та розваги Господа. Це саме каже також «Катга Упанішада»(2.23) і «Мундака Упанішада»(3.2.3): йам еваіша вṛṇуте тена лабгйас тасйаіша āтмā вівṛṇуте танūṃ свāм — «Хто отримає милість Верховного Бога-Особи, той може зрозуміти Його трансцендентне ім'я, якості, образ та розваги».

Жителі Враджабгумі, або Ґолоки Вріндавани, знають Крішну як сина Махараджі Нанди. Вони не визнають Його за Верховного Бога-Особу, ким вважає Його широкий загал. Господь — це верховний покровитель кожного і найголовніша з усіх осіб. У Враджабгумі Крішна, безперечно, становить осереддя загальної любові, однак ніхто Його там не знає як Верховного Бога-Особу. Там Його можуть знати як друга, сина, коханого чи пана. Проте осереддя життя всіх жителів Враджабгумі все одно Крішна. Жителі Враджабгумі пов'язані з Господом стосунками слугування, дружби, батьківської любові та кохання. Той, хто виконує віддане служіння, може прийняти будь-які з цих трансцендентних стосунків, що їх називають смаками. Коли такий відданий досягає рівня досконалості, він у своїй чистій духовній сутності повертається додому, до Крішни.

Цей вірш, наведений також у Мадг'я-лілі 8.227, становить цитату із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.9.21).

Світила ведичної літератури, звані шруті- ґанами, забажали увійти в танець раса Господа Шрі Крішни і тому почали поклонятись Господеві в екстазі ґопі. Однак спочатку вони не мали успіху. Коли їм не вдалось увійти в танець, просто думаючи про Крішну в екстазі ґопі, вони прийняли такі тіла, як у ґопі. Вони навіть народились у Враджабгумі як ґопі і поринули в екстаз любові, яку відчували ґопі. Таким чином вони здобули дозвіл увійти в Господній танець раса-ліли.

Iз цим віршем узгоджується вірш із «Бгаґавад-ґіти»(9.25):Господь Крішна сказав: «Ті, хто поклоняється півбогам, народяться серед півбогів; ті, хто поклоняється предкам, відправляться до предків; ті, хто поклоняється привидам і духам, народяться серед цих істот; а ті, хто поклоняється Мені, житимуть зі Мною».У матеріальному світі кожна зумовлена душа знову й знову змінює своє матеріальне тіло, але коли духовна душа очищується від усіх матеріальних покровів, їй уже не загрожує народження в матеріальному тілі. Така душа залишається у своїй первісній духовній сутності, у стані, якого можна досягнути тільки істинно зрозумівши Крішну за допомогою практики свідомості Крішни. Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті»(4.9):«Той, хто знає трансцендентну природу Мого з'явлення і діяльності, покинувши тіло, о Арджуно, не народжується знову в матеріальному світі, а досягає Моєї вічної обителі».У духовне царство можна ввійти, тільки відродивши своє первісне духовне тіло. Що стосується Господніх розваг раса- ліли, для ув'язненої в матеріальному світі людини наслідувати Господній танець безглуздо. Щоб увійти в розваги раса-ліли, треба отримати духовне тіло, як у ґопі. У вірші нāйаṃ сукгāпо відданих згадано словом бгактімат, тобто як повністю занурених у віддане служіння і вільних від матеріального забруднення. У Крішнин танець раса-ліли не ввійти, просто штучно імітуючи його чи штучно вважаючи себе за сакгі і вдягаючись під сакгі. Крішнин танець раса-ліли цілковито духовний, і матеріальна скверна зовсім не торкається його. Тому нікому не ввійти в нього штучними, матеріальними засобами. В цьому полягає повчальний зміст вірша нāйаṃ сукгāпо, і це слід твердо усвідомити.

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(1.3.28).

Господь Нараяна має шістдесят трансцендентних якостей. Окрім цих якостей, Крішна має ще чотири надзвичайних якості, яких немає в Господа Нараяни. Ось ці чотири якості: 1)Його надзвичайні розваги, які порівнюють з океаном, 2)Його оточення, що складається з найпіднесеніших відданих, пов'язаних із Ним стосунками кохання (ґопі), 3)Його гра на флейті, що приваблює три світи, 4)Його надзвичайна краса, що перевершує красу трьох світів. Краса Господа Крішни незрівнянна й неперевершена.

Цього вірша взято з «Бгакті-расамріта- сіндгу» (1.2.59). Тут Шріла Крішнадаса Кавіраджа пише, що Господь Чайтан'я продекламував цього вірша Венкаті Бгатті, а до того писав, що Венката Бгатта продекламував його Господеві. Але ця розмова відбувалась задовго до того, як написано «Бгакті-расамріта-сіндгу», отож може виникнути запитання: як вони могли цитувати цього вірша. Шріла Бгактівінода Тгакура пояснює, що цей вірш, як і багато інших, були в широкому вжитку серед відданих задовго до написання «Бгакті-расамріта-сіндгу». Віддані завжди в екстазі цитували їх і пояснювали їхній смисл.

Цього вірша промовив Нарада Муні у «Лаліта-мадгава-натаці»(6.14), драмі, яку написав Шріла Рупа Ґосвамі.

У «Брахма-самхіті»(5.33) сказано:Господь — адвайта, в Ньому немає розмежувань. Між формами Крішни, Рами, Нараяни та Вішну немає різниці. Усі Вони суть одне. Iноді нетямущі люди запитують, чи, повторюючи «Рама» у мантрі Харе Крішна, ми звертаємось до Господа Рамачандри чи Господа Баларами. Якщо відданий каже, що ім'я Рама у маха-мантрі Харе Крішна стосується до Баларами, людина без розуму в голові може розсердитись, бо вважає, що ім'я Рама стосується до Господа Рамачандри. Насправді між Баларамою і Господом Рамою немає різниці. Немає значення, звертається людина до Баларами чи до Господа Рамачандри, коли повторює Харе Рама, бо між Ними немає різниці. Однак думати, що Баларама вищий за Господа Рамачандру і навпаки, — образа. Віддані-неофіти не розуміють цього судження шастр і через це зайве припускаються образ. У вірші154 Шрі Чайтан'я Махапрабгу з'ясував це дуже чітко: īṣваратве бгеда мāніле хайа апарāдга — «Проводити різницю між цими формами Господа образливо». З іншого боку, не слід гадати, що форми Господа рівні формам півбогів. Це, поза сумнівом, образа, на що вказує «Вайшнава-тантра»:«Хто вважає великих півбогів, як оце Господь Брахма та Господь Шіва, рівними Верховному Богові-Особі, Нараяні, той є пашанді»(«Харі-бгакті-віласа»7.117).Отже, ми не повинні ані проводити різницю між формами Господа, ані рівняти форми Господа з формами півбогів чи людей. Наприклад, іноді нетямущі санн'ясі, вважаючи тіло Господа матеріальним, рівняють із Нараяною так званих дарідра-нараян, і це, безперечно, образа. Досконало зрозуміти всі ці форми може тільки той, кого навчить істинний духовний вчитель. «Брахма-самхіта» підтверджує: ведешу дурлабгам адурлабгам āтма-бгактау. Відмінності між формами Господа неможливо зрозуміти за допомогою просто наукових досліджень чи студій ведичної літератури. Треба вчитись від відданого, який усвідомив себе. Тільки тоді є змога навчитись відрізняти одну форму Господа від іншої. Отже, висновок такий, що між формами Господа різниці немає, а між формами Господа і формами півбогів — є.

Цього вірша взято із «Шрі Нарада-панчаратри».

Ось як можна пізнати істину про Верховного Бога-Особу. Почувши «Бгаґавад-ґіту», Арджуна сказав дещо дуже подібне до цього:«О Крішно, я беззастережно визнаю як істину все, що Ти мені повідав. Ані півбоги, ані демони, о Господи, не можуть збагнути Твою Особу»(Б.-ґ.10.14).Зрозуміти істину про ігри Господа не вдасться, якщо покладатись на свої міркування, логіку й теоретичну освіту. Ми повинні отримати достовірну інформацію від Верховного Бога-Особи, як Арджуна слухав те, що Крішна йому казав у «Бгаґавад-ґіті». Ми повинні з вірою прислухатись до «Бгаґавад-ґіти» чи будь-яких інших ведичних писань. Ведичні писання — єдине джерело знання про Господа. Ми повинні зрозуміти, що неспроможні збагнути Абсолютну Iстину умоглядними розумуваннями.

Гора Рішабга (Анаґада-малая-парвата) височіє на відстані дев'ятнадцяти кілометрів на північ від міста Мадурай, в області Мадурай, у південному Таміл Наду. Це одна з гір, які називають Кутакачалами. Поблизу гори Рішабга розкидається ліс, в якому Господь Рішабгадева обернув Себе на попіл.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура зауважує: «Яку Шрі Шайлу тут має на увазі Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі, не зовсім ясно. У цій місцевості немає храму Маллікарджуни, бо Шрі Шайла, яка стоїть у районі Дгарвада, не може бути тим місцем, до якого пішов Господь Чайтан'я Махапрабгу. Та Шрі Шайла розміщена з південного боку від Белґаума, і там стоїть шіваїтський храм Маллікарджуни (див вірш15 цієї глави). Сказано, що на цій горі жив Господь Шіва разом із Деві. Також там жив Господь Брахма з усіма півбогами».

Південна Матгура, нині відома як Мадурай, розкидається на березі річки Бгаґай. Це місце прощі служить насамперед відданим Господа Шіви, тому його називають Шайва-кшетра, тобто місцем поклоніння Господу Шіві. Ця місцевість покрита горами та лісами. Стоять тут два храми Шіви: один називається Рамешвара, а другий — Сундарешвара. Також там є храм Деві, який зветься храм Мінакші- деві і який являє зразок великого архітектурного мистецтва. Його збудовано під проводом царів династії Панд'я. Коли на цей храм і на храм Сундарешвари напали мусульмани, вони завдали будівлям великої шкоди. У 1372 році християнського літочислення на троні в Мадураї правив цар Кампанна Удаіяра. Дуже давно цією місцевістю правив імператор Кулашекгара, і за свого правління він заснував тут поселення брахманів. Добре відомий цар Анантаґуна Панд'я — це нащадок імператора Кулашекгари в одинадцятому поколінні.

У «Катга Упанішаді»(2.3.9,12) сказано:«Дух перебуває поза сферою досягу матеріальних очей, слів чи розуму».Так само в «Шрімад-Бгаґаватам»(10.84.13) сказано:«Людину, яка своє складене з трьох елементів тіло ототожнює з собою, яка вважає побічні породження свого тіла за своїх родичів, яка вважає землю свого народження гідною поклоніння і яка приходить до святого місця просто для того, щоб там омитися, а не для того, щоб зустрітися з людьми трансцендентної мудрості, слід вважати нічим не ліпшою за віслюка чи корову».Це лише декілька з ведичних висловів, що проливають світло на природу духовної субстанції. Ті, в кого не досить розуму, нездатні побачити духовну субстанцію, бо не мають очей і свідомості, потрібних для того, щоб сприймати духовну душу. Через те вони гадають, що такої речі, як дух, немає взагалі. Однак послідовники Вед беруть інформацію з ведичних описів, як оце наведені вище вірші з «Катга Упанішади» та «Шрімад-Бгаґаватам».

Ось метод духовного пізнання. Ачінтйā кгалу йе бгāвā на тāṃс таркеṇа йоджайет — «Не слід намагатися зрозуміти речі, котрі недосяжні для матеріального сприйняття, силою логічних арґументів і контрарґументів». Махā-джано йена ґатаṭ са пантгāṭ — «Ми повинні йти слідами великих авторитетів, що сходять до нас у системі парампари». Якщо ми звернемося до істинного ачар'ї і матимемо віру в його слова, тоді пізнати дух буде легко.

Нині річку Крітамалу називають Бгаґай чи Вайґай. Ця річка має три притоки: Сурулі, Вараха-наді і Баттілла-ґунду. Річку Крітамала згадує також мудрець Карабгаджана у «Шрімад-Бгаґаватам»(11.5.39).

У Дурвашані, чи Дарбгашаяні (що нині зветься Тіруппуллані), що розміщений за одинадцять кілометрів на схід од Рамнада, стоїть храм Господа Рамачандри. Гора Махендра-шайла здіймається поблизу Тірунелвелі. На краю цієї гори розкидається місто Тіручендур. На захід од Махендра-шайли простягається територія Трібанкура. За Махендра- шайлу є згадка у «Рамаяні».

Iз Мандапам на океанський острів Памбам можна дістатись піщаним бродом. Острів Памбам має близько двадцяти семи кілометрів у довжину і майже десять кілометрів у ширину. На цьому острові, за шість кілометрів на північ від Памбамської гавані, розміщена Сетубандга, де стоїть храм Рамешвари. Це храм Господа Шіви, а назва Рамешвара вказує на те, що Господь Шіва — це велика особистість, чиїм Божеством є Господь Рама. Отже, Господь Шіва у храмі Рамешвари — це великий відданий Господа Рамачандри. Відомо: девī-паттанам āрабгйа ґаччгейуṭ сету- бандганам — «Відвідавши храм богині Дурґи, треба піти до храму Рамешвари».У цій місцевості розміщено двадцять чотири святих місця, і одне з них — Дганус-тіртга, що лежить за дев'ятнадцять кілометрів на південний схід од Рамешвари. Дганус-тіртга розміщена поряд із останньою станцією Південно-індійської залізниці, станцією Рамнад. Сказано, що тут на прохання молодшого брата Равани, Вібгішани, Господь Рамачандра, повертаючись до Своєї столиці, зруйнував Своїм луком міст до Ланки. Сказано також, що той, хто відвідає Дганус-тіртгу, звільняється від круговерті народжень і смертей, а той, хто омиється тут, отримає користь, як від яґ'ї Аґніштома.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура зауважує, що донині збереглося тільки дві кганди «Курма Пурани»: Пурва-кганда й Уттара-кганда. Iноді кажуть, що «Курма Пурана» містить шість тисяч віршів, але згідно з «Шрімад-Бгаґаватам» ориґінал «Курма Пурани» містить сімнадцять тисяч віршів. Її вважають п'ятнадцятою з вісімнадцяти Маха-пуран.

Ці два вірші взято з «Курма Пурани».

Панд'я-деша лежить у південній частині Iндії, що зветься Керала і Чола. У цих місцях було багато царів з титулом Панд'я. Вони правили Мадураєм і Рамешварою. Тамрапарні згадано в «Рамаяні». Тамрапарні, відома також під назвою Пуранай, перед тим як влитись у Бенґальську затоку, протікає через Тірунелвелі. Річку Тамрапарні згадано також у «Шрімад-Бгаґаватам»(11.5.39).

Дев'ять храмів Вішну, які називають Ная- тріпаті (Нава-тірупаті), стоять у місті Алвар Тірунаґарай і навколо нього. Це місто десь за двадцять сім кілометрів на південний схід од Тірунелвелі. Під час щорічного свята в місті Божества з усіх цих храмів збираються разом.

Чіядаталу іноді називають також Чгераталою. Вона стоїть неподалік міста Кайла, і в ній є храм, присвячений Господеві Шрі Рамачандрі та Його братові Лакшмані. Тіла-канчі (Тенкасі) лежить приблизно за п'ятдесят кілометрів на північний схід од міста Тірунелвелі.

Храм Ґаджендра-мокшани іноді помилково вважають за храм Господа Шіви. Він стоїть десь за три кілометри від міста Кайвера (Наґерчойл). Насправді Божество в цьому храмі не Господь Шіва, а Вішну.Панаґаді (Паннакуді) розміщене десь за п'ятдесят кілометрів від Тірунелвелі. Раніше там у храмі стояло Божество Шрі Рамачандри, але згодом віддані Господа Шіви замінили Господа Рамачандру божеством Господа Шіви, що зветься Рамешвара чи Рама-лінґа Шіва.

Чамтапура (яку іноді називають Чгенґаннур) розміщена в штаті Керала. Там стоїть храм Господа Рамачандри і Лакшмани. Шрі Вайкунтга, що розміщена на відстані близько шести кілометрів на північ від міста Алвар Тірунаґарай і двадцяти шести кілометрів на північний схід од Тірунелвелі, стоїть на березі річки Тамрапарні.

Південно-індійський гірський ланцюг, що починається в Кералі і тягнеться до мису Коморін, називають Малая-парвата. Що стосується Аґаст'ї, то є чотири думки: 1)уселищі Аґаст'ямпаллі, в області Танджор, є храм Аґаст'ї Муні; 2)на горі Шіва-ґірі є храм Господа Сканди, і, за переказами, цей храм заснував Аґаст'я Муні; 3)дехто каже, що гора Патгія поблизу мису Коморін служила Аґаст'ї Муні за обитель; 4)вздовж обох берегів Тамрапарні тягнеться гірський ланцюг, який називається Аґаст'я-малая. Iнша назва мису Коморін — Кан'я-кумарі.

На півночі Маллара-деша межує з Південною Канарою. Зі сходу від неї Курґ та Майсор, з півдня — Кочін, а з заходу — Аравійське море. Що ж до бгаттатгарі, то це кочова громада. Постійного житла вони не мають, а стають там, де їм подобається. Зовні вони вдягаються як санн'ясі, але їхнє справжнє заняття — красти й шахраювати. Вони намагаються приваблювати до свого табору жінок, обдурюють їх і залишають у своїй громаді. Так вони збільшують своє число. Схожа громада є і в Бенґалії. Насправді, по всьому світі є кочові громади, заняття яких полягає в тому, щоб спокушати, дурити й красти безпорадних жінок.

Тамала-картіка лежить на відстані сімдесяти кілометрів на південь від Тірунелвелі і двох кілометрів на південь від гори Арамаваллі. Вона лежить у районі Товалай. У Тамала-картіці є храм Субрахман'ї, чи Господа Картіки, сина Господа Шіви.Ветапані, чи Ватапані, лежить в районі Тобали на північ від Кайли, що в штаті Таміл Наду. Її називають також Бгутапанді. Відомо, що раніше там стояло Божество Господа Рамачандри. Згодом Божество Господа Рамачандри замінили божеством Господа Шіви, що зветься Рамешвара, чи Бгутанатга.

«Брахма-самхіта» — надзвичайно важливе писання. Шрі Чайтан'я Махапрабгу дістав п'яту главу «Брахма- самхіти» в храмі Аді-кешави. У цій п'ятій главі викладено філософську істину ачінт'я-бгедабгеда-таттви (одночасної єдності й відмінності). Глава також висвітлює методи відданого служіння, вісімнадцятискладовий ведичний гімн, науку про душу, Наддушу та корисливу діяльність, зміст Кама-ґаятрі та кама-біджі, становище первинного Маха-Вішну і подає докладний опис духовного світу, зокрема Ґолоки Вріндавани. «Брахма-самхіта» пояснює також становище півбога Ґанеші, Ґарбгодакашаї Вішну, походження мантри ґаятрі, форму Ґовінди і Його трансцендентне становище та обитель, природу живих істот, найвищу мету, становище богині Дурґи, значення аскези, п'ять грубих елементів, любов до Верховного Бога, безособистісний Брахман, посвяту Господа Брахми і бачення трансцендентної любові, яке дає змогу споглядати Господа. Пояснено також ступені відданого служіння. Йде мова також про розум, йоґа-нідру, богиню щастя, віддане служіння у спонтанному екстазі, різні втілення, починаючи з Господа Рамачандри, Божества, зумовлену душу та її обов'язки, істинне становище Господа Вішну, молитви, ведичні гімни, Господа Шіву, ведичну літературу, персоналізм та імперсоналізм, правильну поведінку, а також про багато інших тем. Наведено також опис сонця і всесвітньої форми Господа. Щодо всіх цих тем у «Брахма-самхіті» дано стисле суттєве пояснення.

Щодо Ананти Падманабги треба дивитись Мадг'я-лілу, главу першу, вірш 115.

Храм Шрі Джанардани стоїть за сорок два кілометри на північ від Трівандрум, біля залізничної станції Варкала.

Монастир Шрінґері-матга розміщений у штаті Карнатака, в області Чгікмаґалур. Монастир збудовано в місці злиття річок Тунґи і Бгадри, за одинадцять кілометрів на південь від Харіхара-пури. Справжня назва цього місця — Шрінґа-ґірі або Шрінґавера-пурі. Це головний осередок Шанкарачар'ї.Шанкарачар'я мав чотирьох головних учнів і заснував чотири центри, які вони очолили. У північній Iндії у Бадарікашрамі засновано монастир Джйотір-матга. У Пурушоттамі засновано монастир Бгоґавардгана, або Ґовардгана. У Двараці засновано монастир Сарада. I четвертий монастир, заснований у південній Iндії, відомий як Шрінґері-матга. У Шрінґері- матзі санн'ясі прибирають титули Сарасваті, Бгараті та Пурі. Всі вони — екаданді-санн'ясі і тим відрізняються від санн'ясі- вайшнавів, відомих як тріданді-санн'ясі. Шрінґері-матга розміщений у південній Iндії, в тій частині країни, що відома областями Андгра, Дравіда, Карната і Керала. Громада монахів називається Бгурівара, а династія називається Бгур- бгувах. Місто зветься Рамешвара, а гасло монастиря — ахаṃ брахмāсмі. Божество там — Господь Вараха, а енерґетична сила — Камакші. Їхній ачар'я Хастамалака, а брахмачарі, прислужники санн'ясі, звуться Чайтан'я. Місце прощі відоме як Тунґабгадра, а предмет їхніх ведичних студій — це «Яджур Веда».Список учнів у послідовності від Шанкарачар'ї відомий, і імена ачарій та дати їхньої посвяти на санн'ясі за ерою Шака (чи Шакабда) такі (щоб отримати приблизну дату за християнським літочисленням, слід додати 78 років): Шанкарачар'я, 622 Шака; Сурешварачар'я, 630; Бодганачар'я, 680; Ґ'янадганачар'я, 768; Ґ'яноттамашівачар'я, 827; Ґ'янаґірі Ачар'я, 871; Сімхаґірі Ачар'я, 958; Iшвара Тіртга, 1019; Нарасімха Тіртга, 1067; Від'ятіртга Від'яшанкара, 1150; Бгараті-крішна Тіртга, 1250; Від'яран'я Бгараті, 1253; Чандрашекгара Бгараті, 1290; Нарасімха Бгараті, 1309; Пурушоттама Бгараті, 1328; Шанкарананда, 1350; Чандрашекгара Бгараті, 1371; Нарасімха Бгараті, 1386; Пурушоттама Бгараті, 1398; Рамачандра Бгараті, 1430; Нарасімха Бгараті, 1479; Нарасімха Бгараті, 1485; Дганамаді-нарасімха Бгараті, 1498; Абгінава- нарасімха Бгараті, 1521; Саччідананда Бгараті, 1544; Нарасімха Бгараті, 1585; Саччідананда Бгараті, 1627; Абгінава- саччідананда Бгараті, 1663; Нрісімха Бгараті, 1689; Саччідананда Бгараті, 1692; Абгінава-саччідананда Бгараті, 1730; Нарасімха Бгараті, 1739; Саччідананда Шівабгінава Від'я-нарасімха Бгараті, 1788.Що стосується самого Шанкарачар'ї, то відомо, що він народився 608 року ери Шакабда, в місяці вайшакга (квітень- травень), третього дня убутного місяця, в південно-індійському селищі за назвою Каладі. Його батька звали Шіваґуру, і Шанкарачар'я втратив його, ще бувши дитиною. Ще коли Шанкарачар'ї було тільки вісім років, він уже вивчив усі писання і прийняв санн'ясу від Ґовінди, що жив на березі Нармади. Прийнявши санн'ясу, Шанкарачар'я кілька днів пожив зі своїм духовним вчителем. Після того, попрохавши в духовного вчителя дозволу, Шанкарачар'я пішов до Варанасі, а тоді до Бадарікашрами, і там залишався до дванадцяти років. У Бадарікашрамі він написав коментар до «Брахма-сутри», а також до десяти Упанішад та «Бгаґавад-ґіти». Також він написав «Санат-суджатію» і коментар на «Нрісімха-тапані». Серед численних його учнів чотири найголовніші — це Падмапада, Сурешвара, Хастамалака і Тротака. Згодом Шанкарачар'я пішов до Варанасі, а тоді до Праяґи, де зустрівся з великим вченим Кумарілою Бгаттою. Шанкарачар'я хотів обговорити з ним смисл писань, але Кумаріла Бгатта лежав на смертному одрі і тому послав його до свого учня Мандани, що жив у місті Махішматі. Шанкарачар'я пішов туди й переміг Мандану Мішру в диспуті щодо шастр. Мандана мав дружину, яку звали Сарасваті або Убгая-бгараті і яка виступила як посередник між Шанкарачар'єю і своїм чоловіком. Відомо, що вона забажала, аби Шанкарачар'я вступив із нею в диспут щодо принципів еротики та любовних взаємин, але Шанкарачар'я був брахмачарі від народження і тому не мав ніякого досвіду любовних взаємин. Він попрохав Убгая-бгараті дати йому місяць на підготовку і, скориставшись із своєї містичної сили, увійшов у тіло царя, який щойно був помер. У тілі того царя Шанкарачар'я місяць вивчав принципи еротичних стосунків. Отримавши цей досвід, він хотів вступити в диспут щодо принципів еротики з Убгая-бгараті, але вона, навіть не вступаючи в диспут, благословила його і запевнила, що Шрінґері-матга матиме тривке становище. Після того вона залишила матеріальне життя. Тоді Мандана Мішра прийняв від Шанкарачар'ї санн'ясу і отримав ім'я Сурешвара. Шанкарачар'я переміг численних учених по всій Iндії і навернув їх у свою філософію майавади. Він залишив матеріальне тіло у віці тридцяти трьох років.Що ж до Матс'я-тіртги, то вона, як вважають, розміщена на березі океану в області Малабар.

Шріпада Мадгвачар'я з'явився на світ в місті УŸдупі, що лежить в південно-індійській області Південна Канара, трохи східніше від Сах'ядрі. Це головне місто провінції Південна Канара, і воно лежить неподалік від міста Манґалор, що розміщене південніше від УŸдупі. Поблизу УŸдупі є селище Паджака-кшетра, де 1040року Шакабди (1118р.н.е.) Мадгвачар'я з'явився на світ у роді Шіваллі-брахманів як син Мадг'яґехи Бгатти. Дехто вважає, що він народився 1160року Шакабди (1238р.н.е.).У дитинстві Мадгвачар'ю звали Вāсудева. З його дитинством пов'язано кілька дивовижних історій. Розповідають, що коли його батько якось був сильно заборгував, Мадгвачар'я перетворив тамариндове насіння на справжні монети, щоб розквитатися з боргами. Коли йому було п'ять років, він отримав священний шнур. Неподалік від його оселі жив демон на ім'я Маніман, що мав подобу змії, і в віці п'яти років Мадгвачар'я убив цю змію пальцем лівої ноги. Коли його мати починала хвилюватись, він з'являвся біля неї одним стрибком. Він був великим вченим ще за дитинства, і, хоча його батько не погоджувався, у дванадцять років він прийняв санн'ясу. Отримавши від Ач'юти Прекші санн'ясу, він дістав ім'я Пурнапраґ'я Тіртга. Обійшовши всю Iндію, він мав диспут щодо писань із Від'яшанкарою, піднесеним головою Шрінґері-матги. У присутності Мадгвачар'ї слава Від'яшанкари зблякла. У супроводі Сат'я Тіртги Мадгвачар'я пішов до Бадарікашрами. Там він зустрівся з В'ясадевою і виклав перед ним свій коментар до «Бгаґавад-ґіти». Вивчаючи писання при В'ясадеві, він став великим вченим.Повернувшись із Бадарікашрами до Ананда-матги, Мадгвачар'я закінчив свій коментар до «Бгаґавад-ґіти». Його супутник Сат'я Тіртга записав весь цей коментар. Після відвідин Бадарікашрами Мадгвачар'я пішов до Ґанджами, що лежить на березі річки Ґодаварі. Там він зустрівся з двома високоосвіченими вченими на ім'я Шобгана Бгатта і Свамі Шастрі. Згодом ці вчені приєднались до учнівської послідовності від Мадгвачар'ї і стали відомі як Падманабга Тіртга і Нарахарі Тіртга. Коли Мадгвачар'я повернувся до УŸдупі, він іноді омивався в океані. Одного разу на березі океану він склав молитву в п'яти розділах. Якось, сидячи над океаном і медитуючи на Господа Шрі Крішну, він побачив, як корабель з товарами для Двараки потрапив у небезпеку. Він подав певні знаки, завдяки яким корабель підплив до берега і врятувався. Власники корабля хотіли зробити йому якийсь подарунок, і тоді Мадгвачар'я погодився взяти ґопі-чандану. Він отримав брилу ґопі-чандани, і коли йому піднесли її, вона розкололась і явила велике Божество Господа Крішни. Божество тримало в одній руці палицю, а в другій — шматок їжі. Діставши в такий спосіб Божество Крішни, Мадгвачар'я склав молитву. Божество було таке важке, що його не могли підняти і тридцять чоловік. Однак Мадгвачар'я приніс його до УŸдупі сам. Вісім Мадгвачар'їних учнів-санн'ясі стали настоятелями восьми монастирів. Поклоніння Божеству Господа Крішни триває в УŸдупі донині за тим самим розкладом, який встановив Мадгвачар'я.Далі Мадгвачар'я відвідав Бадарікашраму вдруге. Коли він минав Махараштру, місцевий цар саме копав для громадського користування велике озеро. Коли Мадгвачар'я зі своїми учнями проходив тими місцями, його зобов'язали також допомогти в ритті озера. За якийсь час Мадгвачар'я побачився з царем і, залучивши до роботи царя, пішов з учнями далі.У провінції Ґанґа-прадеша часто виникали сутички між індусами та мусульманами. Iндуси жили по один бік від річки, а мусульмани — по другий. З причини напружених стосунків між ними через річку не було переправи. Мусульманські солдати на протилежному березі перепиняли всіх подорожніх, але Мадгвачар'я не звернув на них уваги. Він таки переправився через річку, а коли зустрів на другому березі солдатів, ті привели його до царя. Мусульманський цар був так задоволений ним, що хотів дати йому царство і гроші, але Мадгвачар'я відмовився. Коли він прямував дорогою, на нього напали розбійники, але завдяки своїй фізичній силі він їх усіх повбивав. На його супутника Сат'я Тіртгу напав тигр, але Мадгвачар'я завдяки своїй велетенській силі відтягнув тигра. Зустрівши В'ясадеву, Мадгвачар'я отримав від нього шалаґрама-шілу, що зветься Аштамурті. Після того він написав огляд «Махабгарати».Слава про відданість Мадгвачар'ї Господу і його високу вченість та ерудицію розлетілась всією Iндією. Це стало дещо турбувати господарів Шрінґері-матги, який заснував Шанкарачар'я. Послідовники Шанкарачар'ї бачили, що вплив Мадгвачар'ї дедалі зростає, і це їх лякало. Вони почали всіляко допікати учням Мадгвачар'ї. Вони зробили навіть спробу довести, що учнівська послідовність Мадгвачар'ї не додержує ведичних засад. Прихильник Шанкарачар'їної філософії майавади, Пундаріка Пурі, прийшов до Мадгвачар'ї, щоб влаштувати диспут щодо шастр. У Мадгвачар'ї викрали всі його книжки, але згодом за допомогою царя Джаясімхи, правителя Кумали, їх віднайшли. У диспуті Пундаріка Пурі зазнав від Мадгвачар'ї поразки. Учнем Мадгвачар'ї став Трівікрамачар'я, видатна особистість, житель Вішнуманґали. Згодом у Трівікрамачар'ї народився син — Нараяначар'я, що став автором «Шрі Мадгва-віджаї». Після смерті Трівікрамачар'ї молодший брат Нараяначар'ї прийняв санн'ясу і згодом став відомий як Вішну Тіртга.Згідно з тогочасними описами фізична сила Пурнапраґ'ї, Мадгвачар'ї, не мала меж. У ті часи жив собі один Каданджарі, що славився силою, рівною силі тридцяти чоловік. Мадгвачар'я притиснув до землі великий палець ноги і попросив цього чоловіка спробувати відірвати палець від землі. Але скільки силач старався, йому так і не вдалося це зробити. Шріла Мадгвачар'я пішов з цього матеріального світу у віці вісімдесяти років, пишучи коментар до «Айтарея Упанішади». Докладніше про Мадгвачар'ю можна прочитати в «Мадгва-віджаї» Нараяначар'ї.Свій головний осередок ачар'ї Мадгва-сампрадаї заснували в УŸдупі. Цей монастир був названий Уттарарадгі-матга. В УŸдупі можна отримати список усіх осередків Мадгвачар'я- сампрадаї. Ось керівники їхніх матгів: 1) Вішну Тіртга (Шода- матга), 2) Джанардана Тіртга (Крішнапура-матга), 3) Вамана Тіртга (Канура-матга), 4) Нарасімха Тіртга (Адамара-матга), 5) Упендра Тіртга (Путтуґі-матга), 6) Рама Тіртга (Шірура- матга), 7) Хрішікеша Тіртга (Палімара-матга) і 8) Акшобг'я Тіртга (Педжавара-матга). Ось учнівська послідовність Мадгвачар'я-сампрадаї (числа вказують на дати народження за ерою Шакабда, щоб отримати дати християнської ери, слід додати 78 років): 1) Хамса Параматма; 2) Чатурмукга Брахма; 3) Санакаді; 4) Дурваса; 5) Ґ'янанідгі; 6) Ґаруда-вахана; 7) Кайвал'я Тіртга; 8) Ґ'янеша Тіртга; 9) Пара Тіртга; 10) Сат'япраґ'я Тіртга; 11) Праґ'я Тіртга; 12) Ач'юта Прекшачар'я Тіртга; 13) Шрі Мадгвачар'я, 1040 Шака; 14) Падманабга, 1120; Нарахарі, 1127; Мадгава, 1136; Акшобг'я 1159; 15) Джая Тіртга, 1167; 16) Від'ядгіраджа, 1190; 17) Кавіндра, 1255; 18) Ваґіша, 1261; 19) Рамачандра, 1269; 20) Від'янідгі, 1298; 21) Шрі Раґгунатга, 1366; 22) Раювар'я (котрий розмовляв із Шрі Чайтан'єю Махапрабгу), 1424; 23) Раґгуттама, 1471; 24) Ведав'яса, 1517; 25) Від'ядгіша, 1541; 26) Веданідгі, 1553; 27) Сат'яврата, 1557; 28) Сат'янідгі, 1560; 29) Сат'янатга, 1582; 30) Сат'ябгінава, 1595; 31) Сат'япурна, 1628; 32) Сат'явіджая, 1648; 33) Сат'япрія, 1659; 34) Сат'ябодга, 1666; 35) Сат'ясандга, 1705; 36) Сат'явара, 1716; 37) Сат'ядгарма, 1719; 38) Сат'ясанкалпа, 1752; 39) Сат'ясантушта, 1763; 40) Сат'япараяна, 1763; 41) Сат'якама, 1785; 42) Сат'єшта, 1793; 43) Сат'япаракрама, 1794; 44) Сат'ядгіра, 1801; 45) Сат'ядгіра Тіртга, 1808.Від шістнадцятого ачар'ї (Від'ядгіраджі Тіртги) відходить також інша гілка учнів, серед яких були Раджендра Тіртга,1254; Віджаядгваджа; Пурушоттама; Субрахман'я і В'яса Рая,1470–1520. Дев'ятнадцятий ачар'я, Рамачандра Тіртга, мав також іншу послідовність після себе, в якій були Вібудгендра,1218; Джітамітра,1348; Раґгунандана; Сурендра; Віджендра; Судгіндра і Раґгавендра Тіртга,1545.Нині в монастирі в УŸдупі є також чотирнадцять інших санн'ясі Мадгватіртги. Як уже сказано, УŸдупі лежить понад морем у Південній Канарі, майже за шістдесят кілометрів на північ від Манґалора.Більшу частину інформації, наведеної в даному поясненні, можна знайти в «Путівнику Південної Канади» і в «Бомбей Ґазетт».

Згідно з таттваваді найліпший спосіб досягнути найвищої мети в житті — це виконувати обов'язки чотирьох варн та ашрамів. У матеріальному світі, не знайшовши місця в одній з чотирьох варн (брахманів, кшатрій, вайшій чи шудр), неможливо належним чином впорядкувати суспільні взаємини, щоб досягнути найвищої мети. Треба конче дотримуватись засад ашрамів (брахмачар'ї, ґріхастги, ванапрастги і санн'яси), бо ці засади відіграють суттєву роль в досягненні найвищої мети. Отже, таттваваді стверджують, що додержувати засад варни ти ашраму задля Крішни — це найліпший спосіб досягнути найвищої мети. Так таттваваді виклали свої погляди на розвиток людського суспільства. Однак Шрі Чайтан'я Махапрабгу не погодився з ними, сказавши, що найліпший метод — це слухати про Господа Вішну й прославляти Його. Згідно з таттваваді найвища мета — це повернутись додому, до Верховного Бога, але, на думку Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, найвища мета полягає в тому, щоб досягнути любові до Верховного Бога, чи це буде в матеріальному світі, чи в духовному. У матеріальному світі практика спирається на вказівки шастр, а в духовному світі все вже реально досягнуто.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу взяв ці вірші з «Шрімад-Бгаґаватам»(7.5.23–24).

Всі шукають успіху в релігійності, матеріальному збагаченні, чуттєвій насолоді та, зрештою, злитті із буттям Брахмана. Це звичайні цілі пересічної людини, але за строгим визначенням Вед найвище досягнення полягає в тому, щоб піднятись на рівень шраванам кіртанам, тобто слухати й оспівувати Верховного Бога-Особу. Це сказано також і в «Шрімад-Бгаґаватам»(1.1.2):«Ця «Бгаґавата Пурана», відкидаючи будь-яку засновану на матеріальних мотивах релігійну діяльність, проголошує найвищу істину, що її здатні зрозуміти віддані, цілковито чисті серцем. Найвища істина є реальність, і, задля загального добра, вона відмежована від ілюзії. Ця істина викорінює троїсті страждання. Самого цього прекрасного «Бгаґаватам», що його уклав великий мудрець Шрі В'ясадева, достатньо, щоб осягнути Бога. Навіщо потрібні будь-які інші писання? Як тільки людина починає уважно і смиренно слухати послання «Бгаґаватам», розвинуте знання втверджує в її серці Верховного Господа». Цей вірш із «Шрімад-Бгаґаватам» відкидає як шахрайство усі різновиди релігійної діяльності, котрі мають на меті матеріальні цілі, до яких входять не тільки дгарма, артга, кама, а й навіть мокша, чи звільнення.Згідно з поясненнями Шріддгари Свамі, успіх у матеріальному розумінні (мокша, чи звільнення) становить мету бажань тих, хто ув'язнений у матеріальному існуванні. Однак віддані, не зв'язані матеріальним існуванням, не прагнуть звільнення.Відданий завжди звільнений, на всіх ступенях життя, тому що поринає в дев'ять складових відданого служіння (шраванам, кіртанам і таке інше). Філософія Шрі Чайтан'ї Махапрабгу обстоює, що віддане служіння Крішні завжди існує в серці кожного. Його треба тільки пробудити методом ṣраваṇаṃ кīртанаṃ вішṇоṭ. Ṡраваṇāді ṣуддга-чітте карайе удайа (Ч.-ч. Мадг'я22.107). Коли особа береться до діяльного відданого служіння, її вічні стосунки з Господом, стосунки слуги й пана, пробуджуються.

Цей вірш являє собою цитату із «Шрімад- Бгаґаватам»(11.2.40).

У Ведах є три канди, чи розділи: карма- канда, ґ'яна-канда і упасана-канда. Розділ карма-канда присвячує основну увагу корисливій діяльності. Але кінець-кінцем рекомендовано покинути і карма-канду, і ґ'яна-канду (умоглядне знання) і взятись до чистої упасана-канди, чи бгакті-канди. Любові до Верховного Бога не досягнути карма-кандою чи ґ'яна-кандою. Щоправда, присвячуючи свою карму, корисливу діяльність, Верховному Господеві, можна позбутися скверни в розумі, а звільнення від скверни в розумі допомагає піднятись на духовний рівень. Однак тоді потрібне товариство чистого відданого, бо лише спілкуючись із чистим відданим можна стати чистим відданим Верховного Бога- Особи, Крішни. Коли людина приходить на рівень чистого відданого служіння, суттєве значення має метод шраванам кіртанам. Виконуючи дев'ять елементів відданого служіння, що починається із шраванам кіртанам, людина повністю очищується. Анйāбгілāшітā-ṣūнйаṃ джñāна-кармāдй-анāвṛтам («Бгакті-расамріта-сіндгу»1.1.11). Тільки тоді можна виконати накази Крішни в «Бгаґавад-ґіті»(18.65,66):«Завжди думай про Мене і стань Моїм відданим. Складай Мені поклони і вшановуй Мене. Так ти неодмінно прийдеш до Мене. Я обіцяю це тобі, бо ти Мій дуже дорогий друг. Покинь усі різновиди релігії і просто віддайся Мені. Я звільню тебе від усіх гріхів. Не бійся». Так людина поступово відроджує своє одвічне природне становище любовного служіння Господеві.Карма-кандою чи ґ'яна-кандою неможливо піднятись на найвищий рівень відданого служіння. Чисте віддане служіння можна збагнути і здобути тільки через спілкування з чистими відданими. Щодо цього Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура зазначає, що існує два різновиди діяльності карма- канди: доброчесна й недоброчесна. Доброчесна діяльність, безперечно, ліпша за недоброчесну, але навіть доброчесна діяльність нездатна дарувати екстатичну любов до Бога, Крішни. Доброчесна й недоброчесна діяльність може дарувати тільки матеріальне щастя або смуток, але просто силою доброчесної чи недоброчесної діяльності стати чистим відданим неможливо. Виконувати бгакті, віддане служіння, означає задовольняти Крішну. Кожне явлене писання, чи воно загострює увагу на ґ'яна-канді, чи на карма-канді, завжди прославляє принцип зречення. Зрілий плід ведичної мудрості, «Шрімад-Бгаґаватам», являє собою найвище ведичне свідчення. У «Шрімад-Бгаґаватам»(1.5.12) сказано:«Знання, що його дає самоусвідомлення, навіть якщо воно цілковито вільне від матерії, не вабить, якщо в ньому немає поняття про Нехибимого [Бога]. Дарма й згадувати про діяльність задля плодів, що, не використана для відданого служіння Господеві, від самого початку приносить страждання і є минуща з природи». Це означає, що навіть знання, вище за корисливу діяльність, не становить ніякого досягнення, якщо в ньому бракує відданого служіння. Тому в «Шрімад-Бгаґаватам» на початку, в середині і в кінці карма-канду і ґ'яна-канду засуджено. Наприклад, у «Шрімад-Бгаґаватам» 1.1.2 сказано: дгармаṭ проджджгіта-каітаво 'тра.Це пояснено в наведених далі віршах із «Шрімад-Бгаґаватам»(11.11.32) і «Бгаґавад-ґіти»(18.66).

Це цитата із «Шрімад-Бгаґаватам»(11.20.9).

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(3.29.13).

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(5.14.44), в якому Шукадева Ґосвамі прославляє царя Бгарату, розповідаючи про нього царю Парікшітові.

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(6.17.28), і в ньому йдеться про Чітракету. Якось Чітракету, побачивши богиню Парваті на колінах у Господа Шамбгу (Шіви), виразив осуд Господу Шіві за те, що Господь Шіва безсоромно сидить, наче звичайна людина, посадовивши собі на коліна дружину. За це Парваті прокляла Чітракету. Незабаром він став демоном Врітрасурою. Чітракету був дуже могутній цар та відданий, і він напевно міг дати відсіч навіть Господу Шіві, але коли Парваті його прокляла, він з поклоном відразу ж прийняв це прокляття. Коли він погодився прийняти це прокляття, Господь Шіва похвалив його і сказав Парваті, що відданий Господа Нараяни не боїться ніколи й нічого, за умови, що матиме нагоду служити Верховному Богові-Особі. Такий зміст цих слів: нāрāйаṇа-парāṭ сарве на кутаṣчана бібгйаті.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу хотів звести на очі ачар'ї-таттваваді, що загальна поведінка таттваваді не сприяла розвитку чистого відданого служіння, що має бути вільним від домішок корисливої діяльності та умоглядного розумування. Що стосується корисливої діяльності, то забруднення проявляється в бажанні піднятись на вищий життєвий рівень, а що стосується умоглядного розумування, таке забруднення проявляється в бажанні злитися з існуванням Абсолютної Iстини. Таттвавада-сампрадая Мадгвачар'ї тримається засад варнашрама-дгарми, що пов'язана з корисливою діяльністю. Їхнє поняття щодо остаточної мети (мукті) — це просто різновид матеріального бажання. Чистий відданий повинен бути вільний від усіх різновидів матеріального бажання. Він просто присвячує себе служінню Господеві. Однак Чайтан'я Махапрабгу був задоволений тим, що Мадгвачар'я-сампрадая, чи таттвавада-сампрадая, визнає трансцендентну форму Господа. Це велике достоїнство вайшнавських сампрадай.Трансцендентної форми Господа не визнає майавада-сампрадая. Якщо вайшнавська сампрадая також піддається таким імперсональним настроям, то така сампрадая не має під собою взагалі ніякої основи. Iснує багато так званих вайшнавів, які мають на меті врешті-решт злитися з існуванням Господа. Наприклад, філософія сахаджія-вайшнавів зводиться до того, щоб злитися зі Всевишнім воєдино. Шрі Чайтан'я Махапрабгу вказує, що Шрі Мадгавендра Пурі прийняв Мадгвачар'ю тільки тому, що його сампрадая визнає трансцендентну форму Господа.

Апсари, жительки небесних планет, зазвичай славляться як танцівниці. Дівчата з райських планет відзначаються вишуканою вродою. Коли якійсь жінці роблять комплімент щодо її вроди, її порівнюють до апсари. Серед апсар було п'ять дівчат, яких звали Лата, Будбуда, Самічі, Саурабгеї та Варна. Як описано, Iндра послав цих п'ятьох юних красунь-танцівниць, аби ті перервали сувору аскезу святого на ім'я Ач'юта Ріші. Такі вчинки властиві Iндрі, царю райських планет. Щойно Iндра бачив, що хтось віддається суворим аскезам, він починав боятись за свою посаду. Iндра завжди турбується про свою посаду, боячись, що хтось розвине більшу, ніж у нього, могутність, і тоді він втратить своє високе становище. Через це щоразу, як він бачить, що якийсь святий віддається суворій аскезі, він посилає танцівниць, щоб збити цю людину з її шляху. Жертвою такого підступу став навіть Вішвамітра Муні.Коли п'ять апсар прийшло до Ач'юти Ріші, щоб вивести його з медитації, святий їх висварив і прокляв. Внаслідок цього прокляття дівчата перетворились на крокодилів у озері, яке стали називати Панчапсара. Це місце відвідав також Господь Рамачандра. Iз розповіді Шрі Наради Муні відомо, що коли Арджуна, відвідуючи святі місця, дізнався про п'ятьох апсар та їхнє прокляття, то він звільнив їх із цього жахливого становища. Відтоді озеро Панчапсара стало місцем прощі.

Ґокарна розміщена у північній Канарі, у штаті Карнатака. Вона лежить за п'ятдесят три кілометри на південний схід од Карвари. Це місто дуже знамените своїм храмом Господа Шіви, що зветься Маха-балешвара. Відвідати цей храм приходять сотні й тисячі прочан.Сурпарака лежить десь за сорок два кілометри на північ від Бомбея. У провінції Махараштра, поблизу Бомбея, є район Тгана, а в ньому місто Сопара. Сурпараку згадано в «Махабгараті»(Шанті-парва, глава41, вірші66–67).

Колапура — це місто в провінції Махараштра, що раніше звалась Бомбей Прадеш. Раніше Колапура був державою. На півночі він межує з областю Сантара, на сході та півдні — з областю Белаґама, а на заході — з областю Ратнаґірі. У Колапурі протікає річка, що зветься Урна. З «Бомбей Ґазетт» відомо, що там було близько 250 храмів, з яких дуже відомі шість: 1)Амбабай, чи Махалакшмі Мандіра, 2)Вітгоба Мандіра, 3)Темблай Мандіра, 4)Махакалі Мандіра, 5)Пхіранґа-й, чи Прат'янґіра Мандіра і 6)Ялламма Мандіра.

Місто Пандарапура стоїть на річці Бгіма. Відомо, що в Пандарапурі Шрі Чайтан'я Махапрабгу дав посвяту Тукарамі, який відтак став Його учнем. Тукарама Ачар'я дуже прославився по всій провінції Махараштра. Він поширив по всій провінції рух санкіртани. Групи санкіртани послідовників Тукарами досі дуже популярні у Бомбеї та по всій Махараштрі. Тукарама написав книжку, що називається «Абганґа». Його групи санкіртани виглядають точно так само, як групи санкіртани Ґаудія-вайшнавів, вони теж співають святе ім'я Господа у супроводі мріданґи та караталів.Господь Віттгаладева, згаданий у цьому вірші, — це форма Господа Вішну з двома руками. Він Нараяна.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура зазначає, що до приходу Його Святості Шріпади Лакшміпаті Тіртги в учнівській послідовності Мадгвачар'ї заведено було поклонятись Господеві Крішні одному. Після Шріли Мадгавендри Пурі було запроваджене поклоніння Радзі й Крішні разом. З огляду на це Шрі Мадгавендру Пурі вважають за корінь поклоніння в екстатичній любові. Без зв'язку з учнівською послідовністю Мадгавендри Пурі немає можливості пробудити в собі екстатичну любов.У цьому вірші варте окремої уваги слово ґосані. Духовного вчителя, що повністю віддався Верховному Богові-Особі і не шукає нічого іншого, крім служіння Господу, вважають найліпшим із парамахамс. Парамахамса не має ніяких планів задовольняти чуття, його цікавить тільки те, як задовольняти чуття Господа. Того, хто здатний таким чином володіти чуттями, називають ґосані чи ґосвамі, тобто повелителем чуттів. Чуття не вдасться опанувати без служіння Господу, тому істинний духовний вчитель, що повністю володіє своїми чуттями, цілодобово присвячує себе служінню Господу. Тому його можна називати ґосані чи ґосвамі. Титул ґосвамі неможливо успадкувати, його може отримати тільки істинний духовний вчитель.Було шість великих Ґосвамі Вріндавани: Шріла Рупа, Санатана, Бгатта Раґгунатнга, Шрі Джіва, Ґопала Бгатта і Даса Раґгунатга, — і жоден з них не отримав титул ґосвамі у спадок. Усі Ґосвамі Вріндавани були істинні духовні вчителі, утверджені на найвищому рівні відданого служіння, і тому їх називали ґосвамі. Усі вріндаванські храми заснували Ґосвамі. Згодом поклоніння в цих храмах було доручене деяким сімейним учням Ґосвамі, і відтоді ввійшов у вжиток спадковий титул ґосвамі. Однак ґосвамі можна називати тільки того, хто є істинним духовним вчителем, що поширює вчення Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, рух свідомості Крішни, і хто повністю володіє своїми чуттями. На жаль, спадкування титулів триває далі, і тому у більшості випадків за незнанням первісного смислу цього титулу ним зловживають.

Старшого брата Шрі Чайтан'ї Махапрабгу звали Вішварупа. Він покинув домівку раніше за Шрі Чайтан'ю Махапрабгу і прийняв ступінь санн'яси, отримавши ім'я Шанкараран'я Свамі. Він мандрував усією країною, аж нарешті прийшов до Пандарапури і тут залишив світ, досягнувши досконалості. Iншими словами, покинувши смертне тіло в Пандарапурі, Він увійшов у духовний світ. Шрі Ранґа Пурі, учень Шрі Мадгавендри Пурі та духовний брат Iшвари Пурі, повідомив цю важливу звістку Шрі Чайтан'ї Махапрабгу.

Ця річка становить рукав річки Крішна. Відомо, що на березі цієї річки, яку називають також Віна, Вені, Сіна і Бгіма, жив Тгакура Білваманґала.

Цю книжку Білваманґала Тгакура написав, коли йому було 112 років. Iснує ще дві чи три книжки з такою самою назвою, а також два коментарі до книжки Білваманґали. Один коментар написав Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі, а другий — Чайтан'я даса Ґосвамі.

Річка Тапі відома також під назвою Тапті. Витоки річки лежать на горі Мултай. Річка тече на захід через штат Саураштра і впадає в Аравійське море.Махішматі-пуру (Махешвару) згадано в «Махабгараті», в описі перемог, які здобув Сахадева. Сахадева, наймолодший брат Пандавів, завоював цю частину країни. Як сказано у «Махабгараті»:«Добувши коштовні камені, Сахадева пішов до міста Махішматі, де зітнувся в битві з царем на ім'я Ніла».

Дехто вважає, що Ріш'ямука — це гірський ланцюг, що починається в селищі Хампі-ґрама в області Беларі. Гірський ланцюг тягнеться уздовж річки Тунґабгадри аж до штату Гайдарабад. На думку інших, ця гора стоїть у Мадг'я Прадеші і нині має назву Рампа. Дандакаран'я — це широка територія, що починається на півночі Кгандеші і простягається через Насіку та Ауранґабад аж до південної Ахаммада-наґари. На цій території тече річка Ґодаварі, а також розкидається великий ліс, у якому жив Господь Рамачандра.

Назву Саптатала згадано у «Рамаяні», в частині «Кішкіндг'я», і описано в одинадцятому та дванадцятому розділі цієї частини.

На думку одних, колись річку Тунґабгадра називали Памбою. На думку інших, Пампатіртгою називали Віджая-наґару, столицю країни. На думку ще інших Пампа-саровара — це озеро поблизу Анаґунді в околицях Гайдарабада. Річка Тунґабгадра там тече також. Щодо озера Пампа-саровара існує багато різних думок.

Кушаварта розміщена у західній ґгаті, Сах'ядрі, поблизу святого місця Насіки. Щоправда, дехто вважає, що вона розміщена в долині Віндг'я.

Отже, Шрі Чайтан'я Махапрабгу дійшов до витоків Ґодаварі, а тоді пішов далі, побувавши у північній частині штату Гайдарабад. Нарешті Він дістався штату Калінґа.

Священиків, що служать Господу Джаґаннатзі, називають пандами, чи пандітами. Вони брахмани. Прислужників, що дбають про зовнішні справи храму, називають палами. Священики й прислужники прийшли всі разом, щоб побачити Шрі Чайтан'ю Махапрабгу.

У «Шрі Чайтан'я-чандродаї» (на початку восьмої дії) Шрі Чайтан'я Махапрабгу каже: «Сарвабгаумо, Я обійшов багато святих місць, але ніде не міг знайти такого прекрасного вайшнаву, як ти. Однак мушу визнати, що Рамананда Рая — чудовий відданий».Сарвабгаума Бгаттачар'я відповідає: «Тому, Господи, я й попрохав Тебе зустрітися з ним».Далі Шрі Чайтан'я Махапрабгу каже: «Звичайно, у цих святих місцях багато вайшнавів, і більшість із них поклоняється Господу Нараяні. Є там таттваваді, що теж поклоняються Лакшмі-Нараяні, але не дотримуються вчення чистого вайшнавізму. Є там багато вірних Господа Шіви, а також багато атеїстів. Та загалом, дорогий Бгаттачар'є, Мені дуже припав до серця Рамананда Рая та його погляди».

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура зазначає, що у сімдесят четвертому вірші цієї глави згадано про прихід Шрі Чайтан'ї Махапрабгу до храму Шіялі-бгайраві, але насправді у Шіялі Шрі Чайтан'я Махапрабгу відвідав храм Шрі Бгу-Варахи. Поблизу Шіялі та Чідамбарам є ще один храм, який називається Шрі Мушнам. У цьому храмі стоїть Божество Шрі Бгу-Вараха. В області Чідамбарам є район південна Арката. Місто Шіялі розміщене в цьому районі. У цій місцевості стоїть храм Шрі Бгу-Варахадеви, а не Бгайраві-деві. Це висновок Шріли Бгактісіддганти Сарасваті Тгакури.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура зауважує: «Iмперсоналісти, спираючись на пряме чуттєве сприйняття, уявляють собі певні форми Абсолютної Iстини. Iмперсоналісти поклоняються таким формам, але ні «Шрімад- Бгаґаватам», ні Шрі Чайтан'я Махапрабгу не визнають за таким поклонінням, призначеним задовольняти чуття, ніякої духовної цінності». Майаваді уявляють себе Всевишнім. Вони уявляють, що Всевишній не має особистісної форми і що всі Його форми уявні, як блудний вогник чи квітка в небі. Як майаваді, так і всі, хто уявляє собі форми Бога, перебувають в омані. На їхню думку, поклоніння Божеству чи будь- якій іншій формі Господа — це наслідок ілюзії зумовленої душі. Однак Шрі Чайтан'я Махапрабгу обґрунтовує висновки «Шрімад-Бгаґаватам» Своєю філософією ачінт'я-бгедабгеда- таттври. Ця філософія вчить, що Верховний Господь одночасно єдиний зі Своїм творінням і відмінний від нього. Iншими словами, це єдність у розмаїтті. Шрі Чайтан'я Махапрабгу довів безпорадність корисливих трудівників, умоглядних філософів-емпіриків та йоґів-містиків. Шлях пізнання, яким ідуть такі люди, — це просто марнування часу та енерґії.Показуючи приклад, Шрі Чайтан'я Махапрабгу особисто відвідав храми у всіляких святих місцях. Всюди, куди Він приходив, Він одразу проявляв екстатичну любов до Верховного Бога-Особи. Коли вайшнава відвідує храм півбога, він бачить цього півбога інакше, ніж його бачать майаваді чи імперсоналісти. Те саме пояснює також і «Брахма-самхіта». Отак, коли храм Господа Шіви відвідує вайшнава, це відрізняється од відвідин невідданого. Невідданий вважає божество Господа Шіви уявною формою, бо гадає, що в кінцевому підсумку Верховна Абсолютна Iстина — це порожнеча. Однак вайшнава бачить Господа Шіву одночасно єдиним із Верховним Господом і відмінним від Нього. Це пояснюють на прикладі молока та йоґурту. Йоґурт, по суті, є ніщо інше, як молоко, та водночас це й не молоко. Він одночасно єдиний з молоком і відмінний від нього. Це філософія Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, і вона узгоджується з тим, що каже Господь Крішна в «Бгаґавад- ґіті»(9.4):«Мною, в Моїй непроявленій формі, пронизаний весь усесвіт. Всі істоти в Мені, але Я не в них».Абсолютна Iстина, Бог, є всім, але це не означає, що все є Бог. Тому Шрі Чайтан'я Махапрабгу та Його послідовники відвідували храми усіх півбогів, але сприймали їх не так, як їх сприймають імперсоналісти. Кожен повинен іти слідами Шрі Чайтан'ї Махапрабгу і відвідувати всі храми. Iноді матеріалісти сахаджії думають, що ґопі відвідували храм Кат'яяні так само, як матеріалісти відвідують храм Деві. Однак ґопі молили Кат'яяні, щоб вона дарували їм за чоловіка Крішну, а матеріалісти приходять до храму Кат'яяні просити якоїсь матеріальної вигоди. Так відрізняються вайшнава і невідданий, приходячи до храму.Не розуміючи методу учнівської послідовності, так звані логіки висувають теорію панчопасани, згідно з якою людина поклоняється п'ятьом божествам: Вішну, Шіві, Дурзі, богові Сонця чи Ґанеші. Тримаючись цієї концепції, імперсоналісти уявляють одне з цих п'яти божеств Усевишнім, а решту відкидають. Такої філософської вигадки, що, безперечно, являє собою ідолопоклонство, не визнає ні Шрі Чайтан'я Махапрабгу, ні вайшнави. Останнім часом поклоніння уявним божествам виродилось просто в майаваду. За браком свідомості Крішни люди стають жертвою філософії майавади і в результаті робляться іноді затятими атеїстами. Однак Шрі Чайтан'я Махапрабгу власним прикладом показав шлях самоусвідомлення. Як сказано у «Чайтан'я-чарітамріті»(Мадг'я8.274):«Вайшнава ніколи не бачить матеріальної форми ні рухомих, ні нерухомих істот та предметів. Куди він не гляне, він усюди бачить енерґію Верховного Бога-Особи і відразу згадує трансцендентний образ Господа».

Треба твердо вірити в шлях відданого служіння і в писання, які його обстоюють. Якщо людина з вірою слухає про діяння Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, вона може звільнитися від заздрості. «Шрімад-Бгаґаватам» призначений для таких беззаздрісних людей (нірматсарāṇāṃ сатāм). Людина цієї епохи не повинна заздрити рухові Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, замість того їй слід повторювати святі імена Харі та Крішна, маха-мантру. Це сама суть вічної релігії, що називається санатана-дгарма. Слово вайшнава у цьому вірші стосується до чистого відданого, душі, що повністю себе усвідомила, а слово вайшнава-шастра стосується до шруті, тобто Вед, які називають шабда-праманою, чи доказом за допомогою трансцендентного звуку. Той, хто буде вірно дотримуватись вказівок ведичної літератури і повторювати святе ім'я Верховного Бога-Особи, віднайде своє місце в трансцендентній учнівській послідовності. Всі, хто хоче досягти найвищої мети життя, повинні триматись цієї засади. У «Шрімад- Бгаґаватам»(11.19.17) сказано:«Є чотири типи доказу: ведична література, безпосереднє сприйняття, історичне свідчення та логічний висновок. У пізнанні Абсолютної Iстини усім слід керуватись цими засадами».