Звільнення Сарвабгауми Бгаттачар'ї

В «Амріта-праваха-бгаш'ї» Шріла Бгактівінода Тгакура наводить стислий огляд шостої глави. Увійшовши до храму Джаґаннатги, Шрі Чайтан'я Махапрабгу знепритомнів, і Сарвабгаума Бгаттачар'я забрав Його до себе додому. Тим часом Ґопінатга Ачар'я, свояк Сарвабгауми Бгаттачар'ї, зустрівся з Мукундою Даттою і в розмові з ним дізнався про санн'ясу Чайтан'ї Махапрабгу та Його подорож до Джаґаннатга Пурі. Люди почули про те, як Шрі Чайтан'я Махапрабгу знепритомнів і був віднесений до дому Сарвабгауми Бгаттачар'ї, і приходили подивитись на Господа, так зібрався цілий натовп. Шріла Ніт'янанда Прабгу та інші віддані в той час відвідали храм Джаґаннатги, а коли прийшли до дому Сарвабгауми Бгаттачар'ї, Шрі Чайтан'я Махапрабгу повернувся до зовнішньої свідомості. Сарвабгаума Бгаттачар'я всіх привітав і якнайгостинніше пригостив маха-прасадом. Після того Бгаттачар'я познайомився з Господом Чайтан'єю Махапрабгу і подбав про житло для Нього в домі своєї тітки. Свояк Сарвабгауми, Ґопінатга Ачар'я, доводив, що Господь Чайтан'я Махапрабгу — це Сам Крішна, але Сарвабгаума і його численні учні не могли з цим погодитись. Однак Ґопінатга Ачар'я переконав Сарвабгауму, що ніхто не зможе пізнати Верховного Бога-Особу без Його милості. Цитуючи шастри, явлені писання, він довів, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це Сам Крішна власною особою. Однак Сарвабгаума не поставився до цих доказів з належною серйозністю. Почувши цю суперечку, Чайтан'я Махапрабгу сказав Своїм відданим, що Сарвабгаума — Його духовний вчитель і все, що він з любові каже, призначене для добра їх усіх.Коли Сарвабгаума зустрівся з Шрі Чайтан'єю Махапрабгу, він попрохав Господа, щоб той вислухав від нього виклад філософії веданти. Шрі Чайтан'я Махапрабгу пристав на цю пропозицію і сім днів поспіль слухав пояснення Сарвабгауми Бгаттачар'ї до «Веданта-сутри». Однак за весь цей час Господь не озвався жодним словом. Здивований Його мовчанкою, Бгаттачар'я запитав, чи розуміє Він філософію веданти, на що Господь відповів: «Пане, філософія веданти Мені цілком зрозуміла, але Я не можу зрозуміти твої пояснення». Тоді Бгаттачар'я і Шрі Чайтан'я Махапрабгу почали обговорювати авторитет ведичних писань, насамперед Упанішад і «Веданта-сутри». Бгаттачар'я був імперсоналіст, але Шрі Чайтан'я Махапрабгу довів, що Абсолютна Iстина — це Верховний Бог-Особа. Він довів, що концепції філософів-майаваді щодо імперсональності Абсолютної Iстини хибні.Абсолютна Iстина не є ані безособистісна, ані позбавлена могутності. Найбільша помилка філософів-майаваді полягає в тому, що вони вважають Абсолютну Iстину безособистісною і позбавленою енерґії. Всі Веди визнають існування безмежних енерґій Абсолютної Iстини. Веди визнають також, що Абсолютна Iстина має трансцендентну, сповнену блаженства, вічну форму. Згідно з Ведами Господь і живі істоти однакові за якостями, але відмінні за їхнім обсягом. Справжня філософія, що описує Абсолютну Iстину так, як Вона є, вказує, що Господь і Його творіння незбагненно єдині і водночас відмінні. Отже, філософи-майаваді насправді атеїсти. Сарвабгаума довго розмовляв про це з Чайтан'єю Махапрабгу, але попри всі зусилля Бгаттачар'ї, він врешті-решт зазнав від Господа поразки.Після того Шрі Чайтан'я Махапрабгу на прохання Сарвабгауми Бгаттачар'ї вісімнадцятьма способами пояснив вірш атмарама з «Шрімад-Бгаґаватам». Коли хвилювання Бгаттачар'ї дещо вщухло, Шрі Чайтан'я Махапрабгу відкрив йому Свою істинну сутність. Тоді Бгаттачар'я сотнею віршів підніс хвалу Господу Чайтан'ї Махапрабгу і впав перед Ним у поклоні. Побачивши дивовижну могутність Господа Чайтан'ї Махапрабгу, Ґопінатга Ачар'я і всі інші дуже зраділи.Якось уранці після цієї події Шрі Чайтан'я Махапрабгу отримав прасад від Джаґаннатги і запропонував його Сарвабгаумі Бгаттачар'ї. Бгаттачар'я, не дбаючи ні про які формальності, одразу ж з'їв цей маха-прасад. Наступного дня, коли Бгаттачар'я запитав Шрі Чайтан'ю Махапрабгу про найліпший спосіб поклоніння і медитації, Господь порадив йому повторювати маха-мантру Харе Крішна. Iншого дня Бгаттачар'я якось захотів змінити слово у вірші тат те 'нукампāм, тому що йому не сподобалось слово мукті-пада. Він хотів замінити це слово на бгакті-пада. Шрі Чайтан'я Махапрабгу порадив Сарвабгаумі Бгаттачар'ї не змінювати слів «Шрімад- Бгаґаватам», тому що вислів мукті-пада вказує на лотосові стопи Верховного Бога-Особи, Господа Крішни. Ставши чистим відданим, Бгаттачар'я сказав: «Цей вислів двозначний, і тому я волів би тут читати бгакті-пада». Від цих слів Шрі Чайтан'я Махапрабгу та інші жителі Джаґаннатга Пурі дуже зраділи. Отак Сарвабгаума Бгаттачар'я став чистим вайшнавою, і інші високоосвічені вчені в Джаґаннатга Пурі пішли за його прикладом.

У той час Сарвабгаума Бгаттачар'я жив з південного боку храму Джаґаннатги. Його будинок стояв майже на березі і звався Маркандея-сарастата. Нині він служить за монастир Ґанґамати.

Слова сūддīпта-сāттвіка Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура пояснює так: «ÀБгакті-расамріта- сіндгуÐ згадує вісім трансцендентних перетворень тіла піднесених відданих. Iноді віддані їх стримують, і така стриманість має два рівні, що на санскриті мають назву дгумаїта і джваліта. Дгумаїта («димучий») — це рівень, на якому невеликою мірою з'являються лише одне–два перетворення і їх можна приховати. Коли проявляються два–три трансцендентні перетворення і їх ще можна приховати, але вже з великими труднощами, цей рівень називається джваліта («палахкий»). Коли проявляються чотири–п'ять ознак, це знаменує рівень діпта («полум'яний»). Коли одночасно проявляються п'ять, шість або всі вісім ознак, цей стан називають уддіпта («вогненний»). I коли всі вісім ознак зростають у тисячі разів і проявляються всі разом, відданий перебуває на рівні суддіпта («охоплений сильним вогнем»). Слова Нітйа-сіддга-бгакта стосуються вічно звільнених супутників Господа. Такі віддані насолоджуються товариством Господа в чотирьох різновидах стосунків: як слуги, як друзі, як батьки чи як закохані».

Адгірудга-бгаву чи адгірудга-махабгаву пояснено в «Удджвала-ніламані» Шріли Рупи Ґосвамі. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура наводить пояснення Рупи Ґосвамі: «Любовний потяг ашраї (відданого) до вішаї (Господа) стає таким екстатичним, що, навіть насолодившись товариством коханого, відданий вважає свою втіху недостатньою. Тоді закоханий має різні видіння свого коханого. Такий розвиток екстазу називається анураґа. Коли анураґа досягає найвищого рівня і проявляється через зміни тіла, її називають бгава. Однак коли тілесні ознаки проявляються не дуже виразно, цей емоційний стан називається ще анураґа, а не бгава. Коли бгава посилюється, її називають маха-бгавою. Ознаки маха- бгави проявляються тільки в тілах вічних Господніх супутників, як оце ґопі».

Махешвара Вішарада був однокласник Ніламбари Чакраварті. Він жив у області Надія, в селищі Від'янаґара, і мав двох синів на ім'я Мадгусудана Вачаспаті і Васудева Сарвабгаума. Ґопінатга Ачар'я був його зять.

Лапгра-в'янджана — це страва з різних овочів: їх варять разом, а тоді виливають у них соус-чгенка, суміш підсмажених в маслі спецій, як ото кмин, чорний перець та зерна гірчиці.

Серед санн'ясі, людей на четвертому ступені духовного життя, заведено вшановувати одне одного словами оṃ намо нāрāйаṇāйа («Я шанобливо схиляюсь перед Нараяною»). Так вітаються насамперед санн'ясі-майаваді. Згідно з писаннями смріті, санн'ясі не повинен нічого ні від кого сподіватись і не повинен вважати себе тотожним Верховному Богові-Особі. Санн'ясі-вайшнави ніколи не вважають себе єдиними з Господом, вони завжди вважають себе за вічних слуг Крішни і прагнуть, щоб весь світ набув свідомості Крішни. Через це санн'ясі-вайшнава завжди всіх благословляє словами кṛшṇе матір асту («Нехай тебе сповнить свідомість Крішни»).

Слово пūрвāṣрама стосується до попередніх життєвих обставин людини. Дехто зрікається світу після сімейного життя, а дехто зрікається зразу, скінчивши учнівство (період брахмачарі). Сарвабгаума Бгаттачар'я хотів дізнатись про становище Шрі Чайтан'ї Махапрабгу за часів Його сімейного життя.

Ґріхастги (сімейні люди) завжди повинні поважати і всіляко вшановувати санн'ясі. Хоча Сарвабгаума Бгаттачар'я був старший за Шрі Чайтан'ю Махапрабгу, він шанував Господа як санн'ясі і як особу, яка піднялась до вершин духовного екстазу. Тому Бгаттачар'я, не сумніваючись, визнав Господа за свого повелителя.

Санн'ясі-майаваді зазвичай вчать своїх учнів філософії веданти, і тому їх часто називають джаґад-ґуру. Це означає, що вони роблять добро всім людям. Хоча Сарвабгаума Бгаттачар'я був не санн'ясі, а господар, він запрошував усіх санн'ясі до себе додому і годував їх прасадом. Тому його вважали за найліпшого доброзичливця і друга всіх санн'ясі.

Сарвабгаума Бгаттачар'я вважав Шрі Чайтан'ю Махапрабгу дуже скромним і смиренним, бо Чайтан'я Махапрабгу, дарма що був санн'ясі, залишив Собі ім'я брахмачарі. Господь дістав санн'ясу від Кешави Бгараті в Бгараті- сампрадаї, що в ній брахмачарі (послушники-помічники санн'ясі) мають ім'я Чайтан'я. Навіть прийнявши санн'ясу, Шрі Чайтан'я Махапрабгу залишив Собі ім'я Чайтан'я, яке вказує на смиренного слугу санн'ясі. Сарвабгаумі Бгаттачар'ї це дуже припало до серця.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу прийняв санн'ясу в громаді Бгараті-сампрадаї, яка належить до учнівської послідовності Шанкарачар'ї. Для своїх учнів-санн'ясі Шанкарачар'я запровадив певні імена, всього десять окремих імен. Серед цих імен за найвищі вважають імена Тіртга, Ашрама і Сарасваті. В монастирі у Шрінґері прізвище Сарасваті вважають першокласним, Бгараті — другокласним, а Пурі — третьокласним. Санн'ясі, який глибоко засвоїв гасло тат твам асі і який омивається у місці злиття Ґанґи, Ямуни й Сарасваті, має ім'я Тіртга. Той, хто прагне жити як санн'ясі, хто байдужий до світської діяльності, хто не бажає ніяких матеріальних вигод і хто таким способом врятувався від повторення народжень і смертей, має ім'я Ашрама. Коли вільний від усіх матеріальних бажань санн'ясі живе в гарному, відлюдному лісі, його називають Вана. Санн'ясі, який живе в лісі і зрікається будь-якого зв'язку зі світом для того, щоб досягти райських планет, де він зможе жити в Нандана-канані, називається Аран'я. Той, хто воліє жити в горах, де, не розпорошуючи інтелекту, поринає в студії «Бгаґавад-ґіти», має ім'я Ґірі. Той, хто воліє жити у величних горах, навіть серед кровожерних звірів, прагнучи досягнути вершини філософських роздумів (зрозуміти, що матеріальний світ у своїй суті — марнота), зветься Парвата. Санн'ясі, який занурився в океан Абсолютної Iстини і знайшов там коштовні камені знання, який ніколи не порушує реґулівних засад санн'ясі, називається Саґара. Той, хто опанував класичне мистецтво музики, плекає це мистецтво далі, набув великого досвіду і став цілковито чужий матеріальним прив'язаностям, має ім'я Сарасваті. Сарасваті — це богиня музики і вченості, і в одній руці вона тримає музичний інструмент, який називають віна. Санн'ясі, що завше використовує музику для духовного піднесення, називають Сарасваті. Того, хто набув довершеної освіти і позбувся будь-яких проявів невігластва, хто ніколи, навіть за великої скрути, не відчуває себе нещасливим, називають Бгараті. Той, хто глибоко розібрався в абсолютному знанні, хто втверджений в Абсолютній Iстині і завжди бесідує про Абсолютну Iстину, називається Пурі.Усім цим санн'ясі прислуговують брахмачарі, яких описано так: той, хто знає свою істинну сутність і втверджений у своїх обов'язках, хто завжди щасливий у духовному знанні, має ім'я Сварупа-брахмачарі. Той, хто має довершене знання про сяйво Брахмана і практикує йоґу, називається іменем Пракаша-брахмачарі. Той, хто набув абсолютного знання і завжди медитує на Абсолютну Iстину, знання, безмежність і сяйво Брахмана, тим самим підтримуючи в собі трансцендентне блаженство, має ім'я Ананда-брахмачарі. Той, хто вміє розрізняти матерію і дух, хто ніколи не турбується через матеріальні зміни і хто медитує на безмежне, невичерпне, всесприятливе сяйво Брахмана, — це першокласний, освічений брахмачарі, і він має ім'я Чайтан'я.У розмові з Ґопінатгою Ачар'єю про громаду санн'ясі, до якої належав Шрі Чайтан'я Махапрабгу, Сарвабгаума Бгаттачар'я похвалив Його ім'я — Шрі Крішна, але йому не припало до вподоби прізвище — Чайтан'я, яке дають брахмачарі громади Бгараті. Тому він запропонував перевести Господа до вищої громади Сарасваті. Однак Ґопінатга Ачар'я вказав, що Господь не залежить від жодних зовнішних формальностей. Ґопінатга Ачар'я був твердо переконаний, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це Сам Крішна і тому не залежить ні від яких зовнішних ритуалів чи формальностей. Якщо хтось хоче присвятити себе чистому відданому служінню, він не потребує гучних титулів, будь то Бгараті чи Сарасваті.

На думку Сарвабгауми Бгаттачар'ї, опанування філософії веданти допомагає санн'ясі розвинути неприв'язаність до задоволення чуттів. Так санн'ясі може зберегти честь своєї пов'язки на стегнах (каупіни). Йому слід вчитись панувати над чуттями та розумом і приборкувати шість потягів: потяги мови, розуму, гніву, язика, шлунку і ґеніталіїв. Тоді він може глибоко збагнути віддане служіння Господеві і стати досконалим санн'ясі. Для того треба планомірно розвивати знання і зреченість. Коли людина прив'язана до матеріальної чуттєвої насолоди, їй не втриматись на ступені санн'яси. Сарвабгаума Бгаттачар'я порадив, щоб Шрі Чайтан'я Махапрабгу опановував науку вайраґ'ї (зреченості) і так врятувався від пазурів сильних бажань молодості.

Бгаттачар'я хотів посвятити Шрі Чайтан'ю Махапрабгу в Сарасваті-сампрадаю, бо йому не подобалось, що Господь належав до Бгараті-сампрадаї чи Пурі-сампрадаї. Насправді він не розумів становища Господа Чайтан'ї Махапрабгу. Як Верховний Бог-Особа, Чайтан'я Махапрабгу був незалежний від вищого чи нижчого становища своєї сампрадаї. Верховний Бог-Особа залишається у верховному становищі за будь-яких обставин.

Бгаттачар'я був імперсоналіст і тому за найвищу концепцію Абсолютної Iстини мав концепцію безособистісного сяйва. Однак Ґопінатга Ачар'я пояснив йому, що Чайтан'я Махапрабгу — це Верховний Бог-Особа. Ті, хто знає Абсолютну Iстину, знають її, як то пояснено в «Шрімад- Бгаґаватам»(1.2.11), в трьох аспектах:«Ті, хто володіють знанням недвоїстої Абсолютної Iстини, чітко знають, що таке Брахман, що таке Параматма і що таке Верховний Бог-Особа». Верховний Бог-Особа є шаḍ-айṣварйа-пūрṇа, сповнений шести багатств. Ґопінатга Ачар'я підкреслив, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу в повній мірі володіє всіма цими шістьма багатствами.

З часів появи Шрі Чайтан'ї Махапрабгу в Iндії було багато псевдовтілень, які не наводили авторитетних доказів своєї божественності. П'ятсот років тому учні Сарвабгауми Бгаттачар'ї, високоосвічені вчені, безперечно, мали рацію, прохаючи Ґопінатгу Ачар'ю навести докази. Якщо людина запевняє, що вона Бог чи що ще хтось є втілення Бога ба й Сам Бог, вона повинна довести своє твердження доказами з шастр. Отже, вимога учнів Бгаттачар'ї цілком слушна. На жаль, нині увійшло в моду проголошувати когось втіленням Бога, не посилаючись на шастри. Однак розумна людина, перш як визнати когось за втілення Бога, повинна попрохати доказів. Коли учні Сарвабгауми Бгаттачар'ї кинули Ґопінатзі Ачар'ї виклик, він одразу ж дав правильну відповідь: «Щоб зрозуміти Верховного Бога-Особу, ми повинні слухати великих осіб». Господа Крішну визнають за Верховного Бога-Особу на підставі слів численних авторитетів, як оце Брахма, Нарада, В'ясадева, Асіта чи Арджуна. Так само і Шрі Чайтан'ю Махапрабгу визнають за Верховного Бога- Особу на підставі доказів тих самих осіб. Це пояснено далі.

Філософи-майаваді серед усіх найбільше висувають різні гіпотези про Абсолютну Iстину. Вони міркують, що в матеріальному світі все, з чим ми стикаємось, створене. Якщо простежити історію будь-якої речі, можна знайти творця. Тому в цього велетенського космічного прояву також повинен бути творець. Такими міркуваннями вони приходять до висновку, що цей космічний прояв створила вища сила. Майаваді не погоджуються, що ця вища сила — особа. В їхній голові не вміщається думка, що велетенський космічний прояв може створити особа. Вони в цьому сумніваються, бо, щойно заходить мова про особу, вони думають про осіб матеріального світу, наділених обмеженою силою. Iноді філософи-майаваді визнають Господа Крішну чи Господа Раму за Бгаґавана, але уявляють собі Господа особою з матеріальним тілом. Майаваді не розуміють, що Верховний Бог- Особа, Крішна, має духовне тіло. Вони думають про Крішну, як про велику особистість, людину, в якій криється верховна безособистісна сила, Брахман. Врешті-решт вони приходять до думки, що Всевишній — це безособистісний Брахман, а не особа Крішни. Це основи філософії майаваді. Однак із шастр можна дізнатись, що сяйво Брахман складається із променів Крішниного тіла:«Я служу Верховному Богові-Особі, Ґовінді, предвічному Господеві, що сяйво Його трансцендентного тіла називають брахмаджйоті. Це брахмаджйоті, безмежне, незглибиме і всепронизуюче, являє собою причину незліченних планет з великим розмаїттям кліматичних та життєвих умов на них»(«Брахма-самхіта»5.40).Філософи-майаваді вивчають ведичну літературу, але не розуміють, що найвищий рівень усвідомлення Абсолютної Iстини — це усвідомити Верховного Бога-Особу, Крішну. Вони визнають той факт, що в космічного прояву є творець, але роблять це у формі анумани (гіпотези). Логіка філософів- майаваді схожа на логіку людини, яка бачить над пагорбом дим і робить висновок, що там спалахнула пожежа. Коли в лісі на горі займається пожежа, насамперед видно дим. Відомо, що дим виникає, коли горить вогонь, тому, побачивши над пагорбом дим, можна зробити висновок, що там спалахнув вогонь. Так само, побачивши космічний прояв, філософи- майаваді роблять висновок, що в нього мусить бути творець.Учні Сарвабгауми Бгаттачар'ї хотіли доказів, які б показували, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу справді творець космічного прояву. Тільки в такому разі вони б визнали Його за Верховного Бога-Особу, первісну причину творіння. Ґопінатга Ачар'я відповів, що Верховного Бога-Особу не збагнути, висуваючи всілякі здогади. Як Крішна каже в «Бгаґавад- ґіті»(7.25):«Я ніколи не являю Себе неукам та нерозсудливим. Від них Мене приховує Моя вічна твірна енерґія [йоґамайа]. Отже, введений в оману світ не знає Мене, ненародженого і несхибного». Верховний Бог-Особа лишає за Собою право не відкриватись невідданим. Пізнати Його можуть тільки істинні віддані. В іншому місці «Бгаґавад-ґіти»(18.55) Господь Крішна каже: бгактйā мāм абгіджāнāті — «Мене можна пізнати тільки через віддане служіння». У четвертій главі «Бгаґавад-ґіти»(4.3) Господь Крішна каже: бгакто 'сі ме сакгā четі рахасйаṃ хй етад уттамам. Тут Господь Крішна повідомляє Арджуні, що відкриває йому таємниці «Бгаґавад- ґіти» тільки тому, що Арджуна Його відданий. Арджуна не був ні санн'ясі, ні ведантист, ні брахмана. Однак він був відданий Крішни. З цього випливає, що Верховного Бога-Особу слід пізнавати за допомогою відданих. Шрі Чайтан'я Махапрабгу Сам каже ґуру-кṛшṇа-прасāде пāйа бгакті-латā- бīджа(Ч.-ч.Мадг'я19.151).Можна навести ще багато підтверджень того, що без милості відданого чи милості Крішни не можна зрозуміти, хто такий Крішна і що таке Верховний Бог-Особа. Це підтверджують наступні вірші.

Верховного Бога-Особу неможливо пізнати, просто показуючи якісь матеріальні чудеса. Маґічні чудеса зачаровують неуків, їм досить побачити кілька дивовижних проявів містичної сили, і вони визнають маґа за Бога-Особу чи за втілення. Але так істини не пізнати. I втілення Бога, тобто Верховного Бога-Особи, визначають не на підставі здогадів чи умовиводів. Знання треба здобувати від гідної довіри особи або від Самого Верховного Бога-Особи, як це з ласки Крішни випало Арджуні, кому Крішна Сам всіляко описує Своє становище всемогутнього Верховного Бога-Особи. Верховного Бога-Особу треба пізнавати тільки на основі свідчень, які наводять шастри і махаджани. В будь-якому разі, щоб пізнати Верховного Бога-Особу відданим служінням, треба отримати милість Господа.

Процитований тут вірш походить із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.14.29). «Брахма-самхіта» стверджує: ведешу дурлабгам адурлабгам āтма-бгактау(Б.-с.5.33). Хоча Верховний Бог-Особа, Крішна, являє Собою найвищу мету пізнання (ведаіṣ ча сарваір ахам ева ведйаṭ), Його може пізнати тільки чистий відданий, занурений в служіння Йому, і ніхто інший. Господь Брахма в цьому вірші підтверджує це. Ведешу дурлабгам — «Просто поглиблюючи свої знання пізнати Верховного Господа дуже важко». Адурлабгам āтма- бгактау — «Однак відданим полонити Господа дуже легко». Господа називають аджіта (непереможний). Ніхто не може завоювати Верховного Бога-Особу, але Господь погоджується, щоб Його завоювали Його віддані. Така Його природа. Як сказано в «Падма Пурані»:Задоволений відданим служінням, Господь відкриває Себе Своїм відданим. Ось як Його можна пізнати.Вірш із «Шрімад-Бгаґаватам», який зацитував Ґопінатга Ачар'я, проголосив Господь Брахма, коли зазнав поразки від Господа Крішни. Господь Брахма, щоб перевірити могутність Крішни, вкрав було всіх телят і пастушків. Але потім змушений був визнати, що його власні надзвичайні сили в цьому всесвіті не йдуть ні в яке порівняння із безмежними силами Господа Крішни. Якщо навіть Господь Брахма, намагаючись зрозуміти Крішну, припускається помилок, що тоді казати за звичайних людей, що або розуміють Крішну неправильно, або для власної чуттєвої насолоди проголошують якогось ошуканця «втіленням» Крішни.

Це дуже важливий вірш. Навіть великі вчені нездатні зрозуміти Крішну, але попри те вони наважуються коментувати «Бгаґавад-ґіту». Читати «Бгаґавад-ґіту» означає пізнавати Крішну, але ми реально бачимо, як багато вчених, намагаючись зрозуміти Крішну, припускаються грубих помилок. Твердження Ґопінатги Ачар'ї спираються на багато схожих висловів у ведичній літературі. У «Катга Упанішаді»(1.2.23) сказано:Також у «Катга Упанішаді»(1.2.9) сказано:Верховного Бога-Особу, Наддушу, не досягнути, просто даючи глибокі пояснення, опановуючи логіку чи ставши високоосвіченим вченим. Його не зрозуміти просто напружуючи мозок. Навіть вивчивши всю ведичну літературу, Верховного Господа не збагнути. Однак той, хто отримав хоча б трошки ласки Господа, той, ким Господь задоволений, може Його збагнути. А хто є достойний кандидат отримати милість Господа? Тільки віддані. Тільки вони можуть зрозуміти, що є Верховний Бог-Особа. Господь відкриває Себе щирому відданому, коли задоволений його служінням: свайам ева спгуратй адаṭ. Не слід силкуватися зрозуміти Господа просто за допомогою описів у Ведах, і разом з тим не слід намагатись засудити ці описи за допомогою логічних розумувань.

Сарвабгаума Бгаттачар'я сказав своякові, Ґопінатзі Ачар'ї: «Можливо, Верховний Бог-Особа не проявив милості до мене, але де доказ, що Він проявив її тобі? Будь ласка, з'ясуй нам це». На відповідь Ґопінатга Ачар'я сказав, що суммум бонум, Абсолютна Iстина, тотожна зі Своїми різноманітними енерґіями. Тому суть Абсолютної Iстини можна зрозуміти, спостерігаючи прояви її різних енерґій. Суммум бонум вміщує всі енерґії в одному цілому. Первинна субстанція (васту) — це Абсолютна Iстина в поєднанні з різними якостями: парāсйа ṣактір вівідгаіва ṣрūйате.Отже, Веди проголошують, що Абсолютна Iстина має різні енерґії. Коли людина усвідомлює природу енерґій Абсолютної Iстини, вона усвідомлює Абсолютну Iстину. На матеріальному рівні також можна зрозуміти сутність чогось за його проявами. Наприклад, коли відчутно жар, слід розуміти, що він іде від вогню. Жар вогню можна відчути безпосередньо. Самого вогню можна не бачити, але його можна знайти за жаром, який іде від нього. Так само, якщо людина здатна розрізнити ознаки Абсолютної Iстини, це свідчить про те, що вона з милості Господа зрозуміла сутність Абсолютної Iстини.У «Бгаґавад-ґіті»(7.25) сказано: нāхаṃ пракāṣаṭ сарвасйа — Верховний Бог-Особа залишає за Собою право не відкриватись кожному. Севонмукге хі джіхвāдау свайам ева спгуратй адаṭ — «Господь відкриває Себе відданому, коли повністю задоволений його служінням». Отже, зрозуміти Верховного Господа без Його милості неможливо. Абсолютну Iстину не пізнати розумуваннями. Такий самий висновок подає і «Бгаґавад-ґіта».

Ґопінатга Ачар'я вказує на те, що Сарвабгаума Бгаттачар'я вже побачив незвичайні ознаки екстазу, проявлені в тілі Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Такі незвичайні прояви екстатичної любові є ознакою Верховної Особи, але Бгаттачар'я, дарма що бачив усі ці прояви, не зрозумів трансцендентної природи Господа. Він вважав ігри Господа за матеріальні. Це, безперечно, є результатом впливу ілюзії.

Якщо чиєсь серце неочищене, в ньому не може пробудитись трансцендентна природа відданого служіння. Господь Крішна підтверджує це в «Бгаґавад-ґіті» (7.28):«Особи, які діяли доброчесно в попередньому і нинішньому житті і цілковито очистились від гріховної діяльності, звільнюються від оманливої двоїстості і беруться рішуче служити Мені».Якщо хтось виконує чисте віддане служіння, це означає, що він уже звільнився від усіх наслідків гріховної діяльності. Iншими словами, віддані вже вільні від гріха. Грішник, лиходій (душкріті) не може взятись до відданого служіння. Не вийде взятись до відданого служіння і просто на основі вчених роздумів. Щоб виконувати чисте віддане служіння, треба діждатись милості Господа.

Верховного Бога-Особу, Господа Вішну, називають Тріюґа, і це означає, що Він проявляється за трьох юґ. Однак це означає, що в епоху Калі Господь з'являється не відкрито, а приховано. Це підтверджено у «Шрімад- Бгаґаватам»(7.9.38):«Мій Господи, Ти вбиваєш усіх ворогів світу, у Своїх численних втіленнях сходячи в родинах людей, тварин, півбогів, ріші, водяних істот та інших. Трансцендентним знанням Ти осяваєш усі світи. За епохи Калі, Махапуруше, Ти іноді з'являєшся як приховане втілення. Тому Тебе називають Тріюґа [той, хто з'являється лише за трьох юґ]».Шріла Шрідгара Свамі також засвідчує, що Господь Вішну з'являється в епоху Калі, але не діє так, як у інші епохи. Господь Вішну втілюється задля двох цілей: парітрāṇāйа сāдгūнāṃ вінāṣāйа ча душкṛтāм. Це означає, що Він приходить проводити ігри зі Своїми відданими і знищувати демонів. За Сат'я, Трета і Двапара юґ можна було бачити, як Він здійснює ці дві цілі, але за Калі-юґи Господь приходить замаскований, Він не вбиває демонів і не захищає вірних прямо. За Калі-юґи Господь не являє Себе відкрито, як за трьох інших юґ, і тому Його називають іменем Тріюґа.

Ліла-аватара — це втілення Господа, яке без будь-яких особливих зусиль вершить різноманітні діяння. Він повсякчасно, одне за одним, проводить всілякі ігри, сповнені трансцендентної насолоди, і всі ці ігри перебувають під цілковитою владою Верховної Особи. Верховна Особа в цих іграх цілковито незалежна від усіх інших. Шрі Чайтан'я Махапрабгу, даючи настанови Санатані Ґосвамі (Ч.ч.Мадг'я,20.296–298), вказав, що число ліла-аватар неможливо злічити:«Проте, — сказав Господь Санатані, — Я перелічу головні ліла-аватари».Це перелік Господніх втілень, серед яких згадано Матс'ю, втілення-рибу; Курму, черепаху; Господа Рамачандру; Нрісімхадеву; Ваманадеву і Вараху, втілення-вепра. Отож є безліч ліла-аватар, і всі вони проявляють дивовижні ігри. Господь Вараха, втілення-вепр, підняв із глибин океану Ґарбгодака цілу земну планету. Втілення-черепаха, Господь Курма, послужив за опору для збивання цілого моря, а Господь Нрісімхадева з'явився в подобі напівлюдини-напівлева. Це деякі з дивовижних, надзвичайних проявів ліла-аватар.У книжці «Лаґгу-бгаґаватамріта» Шріла Рупа Ґосвамі перелічує двадцять п'ять таких ліла-аватар: Чатух-сана, Нарада, Вараха, Матс'я, Яґ'я, Нара-Нараяна, Капіла, Даттатрея, Хаяшірша (Хаяґріва), Хамса, Прішніґарбга, Рішабга, Прітгу, Нрісімха, Курма, Дганвантарі, Мохіні, Вамана, Парашурама, Раґгавендра, В'яса, Баларама, Крішна, Будда і Калкі.Шрі Чайтан'я Махапрабгу не згаданий як ліла-аватара, тому що Він — приховане втілення (чганна-аватара). За епохи Калі немає ліла-аватар, але є втілення Господа, проявленого в тілі Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Це пояснено в «Шрімад- Бгаґаватам».

Цей вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.8.13) повідав Ґарґа Муні, проводячи церемонію наречення імені для Господа Крішни. Він проголошує, що за інших епох Господь мав втілення білого, червоного і жовтого кольорів. Згадка про жовтий колір стосується до Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, тіло котрого було жовтуватим. Це доводить, що за колишніх Калі-юґ Господь також мав втілення з жовтавим кольором шкіри. Відомо, що в різні юґи (Сат'я, Трета, Двапара і Калі) Господь приходить у тілах різних кольорів. Приймаючи жовтий колір (піта), а також інші риси, Господь втілюється як Шрі Чайтан'я Махапрабгу. Це висновок усіх ведичних авторитетів.

Це цитата із «Шрімад-Бгаґаватам»(11.5.31).

Цей вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(11.5.32) пояснює Шрі Джіва Ґосвамі у «Крама-сандарбзі». Шріла Бгактівінода Тгакура наводить це пояснення у своєму коментарі до 52 вірша третьої глави Аді-ліли.

Ґопінатга Ачар'я наводить цього вірша із «Вішну-сахасра-нама-стотри», яку вміщено у «Махабгараті».

Це цитата із «Шрімад-Бгаґаватам»(6.4.31).

У даному вірші із «Бгаґаватам» (11.22.4) Верховний Бог-Особа пояснює, що Його ілюзорна енерґія може здійснювати неможливе. Така могутність ілюзорної енерґії. Нерідко трапляється так, що спекулятивні мислителі затемнюють істину і натомість впевнено висувають всілякі хибні теорії. За давнини ні на що не придатні філософські теорії пропаґували Капіла, Ґаутама, Джайміні, Канада та інші подібні до них брахмани-філософи, а за наших днів численні недійсні теорії щодо творення висувають так звані вчені, підпираючи їх начебто «логічними» арґументами. Це все вияв впливу ілюзорної енерґії Верховного Господа. Отже, ілюзорна енерґія іноді створює видимість правди, джерело цієї енерґії — Верховна Правда. Щоб уникнути надзвичайно оманливого впливу ілюзії, треба дослухатись до слів Верховного Бога-Особи і сприймати їх такими, як вони є. Тільки тоді можна уникнути впливу ілюзорної енерґії.

«Веданта-сутра» або «Брахма-сутра», що її написав Шріла В'ясадева, — це книга, яку вивчають усі піднесені дослідники духовної науки, і насамперед санн'ясі всіх релігійних спрямувань (сампрадай). Санн'ясі неодмінно повинні читати «Веданта-сутру», щоб з'ясувати для себе найвищі істини ведичної науки. Згадана тут «Веданта» — це, звичайно, коментар Шанкарачар'ї, відомий як «Шарірака- бгаш'я». Сарвабгаума Бгаттачар'я розраховував зробити з Чайтан'ї Махапрабгу, що був санн'ясі-вайшнавою, санн'ясі- майаваді. Тому він і заходився навчати Господа Чайтан'ю «Веданта-сутри» на підставі «Шаріраки», Шанкарачар'їного коментаря. Усі санн'ясі Шанкара-сампрадаї насолоджуються серйозним вивченням «Веданта-сутри» з коментарем «Шарірака-бгаш'я». Iснує припис: ведāнта-вāкйешу садā рамантаṭ — «Слід завжди насолоджуватись вивченням «Веданта- сутри».

Шрі Чайтан'я Махапрабгу представив Себе за санн'ясі лише за назвою, тобто Він виставив Себе як останнього дурня. Санн'ясі-майаваді в Iндії дуже полюбляють проголошувати себе джаґад-ґуру, вчителями світу, дарма що нічого не знають про навколишній світ і нічого не бачили поза своїм містечком чи селищем, чи, можливо, Iндією. Не мають такі санн'ясі і належної освіти. На жаль, нині в Iндії та інших країнах багато таких санн'ясі-невігласів, що просто читають і вивчають ведичну літературу, не розуміючи її смислу. Під час бесіди з Чгандом Казі, мусульманським правителем Навадвіпи, Чайтан'я Махапрабгу процитував вірша з ведичних писань, який вказував, що за епохи Калі приймати сан санн'яси заборонено. Приймати санн'ясу повинні лише дуже серйозні люди, які дотримуються реґулівних принципів і вивчають ведичну літературу. Шрі Чайтан'я Махапрабгу підтвердив, що санн'ясі повинен читати «Веданта-сутру», чи «Брахма-сутру», але не схвалив коментаря Шанкарачар'ї, «Шаріраки». Мало того, в іншому місці Він сказав: мāйāвāді-бгāшйа ṣуніле хайа сарва-нāṣа — «Той, хто слухає «Шарірака-бгаш'ю» Шанкарачар'ї, приречений». Отже, санн'ясі, трансценденталіст, повинен реґулярно читати «Веданта-сутру», але не повинен читати «Шарірака-бгаш'ю». Це остаточне судження Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Iстинний коментар до «Веданта-сутри» — це «Шрімад-Бгаґаватам». Артго 'йаṃ брахма-сūтрāнāм — «Шрімад-Бгаґаватам» являє собою первинний коментар на «Веданта-сутру», написаний рукою того самого автора, Шріли В'ясадеви.

Iстинне значення афоризмів «Веданта-сутри» ясне, наче сонячне світло. Філософи-майаваді просто намагаються покрити це сонячне світло хмарами тлумачень, які вигадав Шанкарачар'я та його послідовники.

Пояснення цього вірша ви можете знайти в Аді-лілі, віршах 106–146.

Це характерно для всіх майаваді чи атеїстів. Вони тлумачать ведичну літературу так, як їм підказує уява. Справжня мета цих недалеких людей — штучно приписати всій ведичній літературі імперсоналістичний зміст. Атеїсти- майаваді тлумачать і «Бгаґавад-ґіту». У кожному вірші «Шрімад Бгаґавад-ґіти» ясно сказано, що Крішна — Верховний Бог-Особа. У кожному вірші В'ясадева каже: ṣрі-бгаґавāн увāча — «Верховний Бог-Особа сказав» чи «Благословенний Господь сказав». Чітко сказано, що Благословенний Господь — це Верховна Особа, але атеїсти-майаваді однак намагаються довести, ніби Абсолютна Iстина безособистісна. Щоб вивести своє хибне, уявне пояснення, їм доводиться вдаватись до стількох граматичних викривлень і словесних вивертів, що врешті-решт вони самі виставляють себе на сміх. Тому Чайтан'я Махапрабгу зазначав, що ніхто не повинен слухати коментарі чи пояснення майаваді до будь-яких ведичних писань.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура пояснює слово упанішад в своєму коментарі «Анубгаш'я». Його пояснення можна знайти в Аді-лілі, другій главі, п'ятому вірші і в Аді-лілі, сьомій главі, віршах 106 і 108.

Обґрунтування цього можна знайти у «Таттва-сандарбзі» (10–11) Шріли Джіви Ґосвамі та коментарі Шріли Баладеви Від'ябгушани до неї, і в таких віршах «Брахма-сутри»: ṣāстра-йонітвāт (1.1.3), таркāпратішṭгāнāт (2.1.11) і ṣрутес ту ṣабда-мūлатвāт(2.1.27). Пояснення до них дають Шрі Рамануджачар'я, Шрі Мадгавачар'я, Шрі Ніламбаркачар'я і Шріла Баладева Від'ябгушана. У книзі «Сарва-самвадіні» Шріла Джіва Ґосвамі зазначає, що існує десять різновидів доказів — безпосереднє сприйняття, твердження Вед, історичні дані, умовивід та ін., — і хоча всіх їх звичайно визнають за доказ, той, хто робить умовивід, читає твердження Вед, сприймає дійсність чи витлумачує свій досвід, неодмінно має чотири вади. Він схильний помилятись, піддається ілюзії, схильний обманювати і має недосконалі чуття. Хоча доказ може бути істинний, через свої матеріальні вади людина сама може впасти в оману. Якщо не сприймати доказ прямо, існує небезпека, що тлумачення може бути хибним. З цього випливає, що за доказ можна вважати тільки пряме значення. Тлумачення не можна вважати за доказ, хоча його й можна визнати за підтвердження доказу.На самому початку «Бгаґавад-ґіти» сказано:Самі слова «Бгаґавад-ґіти» являють собою доказ того, що існує святе місце прощі Курукшетра, на якому Пандави та Куру зібрались, щоб воювати. «Зібравшись там, що вони робили?» — таке запитання Дгрітараштри до Санджаї. Хоча зміст цих слів дуже чіткий, атеїсти намагаються перетлумачити слова дгарма-кшетра і куру-кшетра по-своєму. Тому Шріла Джіва Ґосвамі застерігає нас не довіряти ніяким перетлумаченням. Ліпше розуміти вірші писань так, як вони є, не перетлумачуючи їх.

Згідно з ведичними засадами, кістки і випорожнення загалом вважають нечистими. Торкнувшись до кістки чи випорожнень, треба негайно омитись. Такий припис Вед. Але разом з тим Веди проголошують, що мушля і коров'ячий гній бездоганно чисті, дарма що являють собою кістку й випорожнення тварин. Хоча такі твердження здаються суперечливі, з огляду на авторитет Вед ми все одно визнаємо, що мушля і коров'ячий гній справді бездоганно чисті.

З-поміж чотирьох різновидів доказу — прямого сприйняття, умовиводу, історичної довідки та Вед — свідчення Вед вважають за найвищий. Якщо ми хочемо тлумачити твердження Вед, ми неодмінно керуємось уявою, яку спрямовують наші корисливі бажання. Загалом ми висуваємо таке тлумачення як гіпотезу чи умовивід. Отже, тлумачення не є істина, і самоочевидний доказ одразу стає втрачений.Шріла Мадгавачар'я, коментуючи афоризм дṛṣйате ту («Веданта-сутра»2.1.6) наводить таку цитату з «Бгавіш'я Пурани»:«Ріґ Веду», «Яджур Веду», «Сама Веду», «Атгарва Веду», «Махабгарату», «Панчаратру» і первинну «Рамаяну» вважають усе разом за ведичну літературу. Пурани (як оце «Брахма-вайварта Пурана», «Нарадія Пурана», «Вішну Пурана» і «Бгаґавата Пурана») насамперед призначені для вайшнавів і також становлять ведичну літературу. Тому все, що сказано в Пуранах, «Махабгараті» та «Рамаяні», самоочевидно і не потребує ні сторонніх доказів, ні тлумачень. «Бгаґавад-ґіта» також становить частину «Махабгарати», тому всі твердження «Бгаґавад-ґіти» самоочевидні і є доказом самі по собі. Тлумачити ведичну літературу немає потреби, а якщо ми таки щось тлумачимо, то вся її авторитетність втрачена.

Найбільший з усього — це Шрі Крішна. Господь Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті»(15.15): ведаіṣ ча сарваір ахам ева ведйаṭ — «Всі Веди призначені для того, щоб пізнати Мене». У «Шрімад-Бгаґаватам»(1.2.11) сказано, що Абсолютну Iстину пізнають у трьох аспектах: як Брахман, як Параматму і як Бгаґавана, Верховного Бога-Особу (брахметі парамāтметі бгаґавāн іті ṣабдйате). Отже, Верховний Бог- Особа — це вершина пізнання Абсолютної Iстини, Брахмана.

Брахман означає бṛхаттва, найбільший з усього. Найбільший з усього — це Шрі Крішна, Верховний Бог-Особа. Він в усій повноті володіє всіма енерґіями та багатствами. Отже, Абсолютна Iстина, найбільше з усього, — це Верховний Бог-Особа. Сказати «Брахман» чи сказати «Верховний Бог-Особа» — суті не міняє, бо вони тотожні. В «Бгаґавад-ґіті» Арджуна визнав Крішну як параṃ брахма параṃ дгāма. Хоча Брахманом іноді називають живі істоти або матеріальну природу, все таки Парабрахман, тобто Всевишній, найбільший з усіх Брахманів, — це Крішна, Верховний Бог-Особа. Він сповнений усіх щедрот і тому володіє всіма багатствами, всією силою, всією славою, всім знанням, усією красою і всією зреченістю. Він вічно особа і вічно найвищий. Той, хто намагається пояснити Всевишнього як щось безособистісне, спотворює істинний смисл поняття Брахман.

Iснує багато безособистісних описів Верховного Бога-Особи. У «Шветашватара Упанішаді»(3.19) сказано:Хоча сказано, що Верховний Господь не має рук і ніг, Він приймає всі жертовні підношення. Він не має очей, але все бачить. Він не має вух, але все чує. Коли десь мовиться, що Верховний Господь не має рук і ніг, не слід думати, що Він безособистісний. Радше Він не має рук чи ніг матеріальних, схожих на наші. «Він не має очей, але бачить». Це означає, що Він не має матеріальних, обмежених очей, як наші очі. Радше Він має очі, якими Він може бачити минуле, теперішнє і майбутнє, всюди, в кожному куточку всесвіту і в кожному куточку серця кожної живої істоти. Отже, безособистісні описи в Ведах призначені для того, щоб заперечити наявність матеріальних рис у Верховного Господа. Ці описи призначені не для того, щоб визначити Верховного Господа як щось безособистісне.

Цей вірш зацитовано із «Шрі Чайтан'я-чандродая-натаки»(6.67) Каві Карнапури.

У «Тайттірія Упанішаді»(3.1) сказано: йато вā імāні бгūтāні джāйанте — «Весь проявлений матеріальний космос породжений із Верховного Брахмана». «Брахма- сутра» також починається віршем джанмāдй асйа йатаṭ — «Абсолютна Iстина — це те, з чого постає все суще» (Бс.1.1.2). Ця Абсолютна Iстина — Крішна. У «Бгаґавад- ґіті»(10.8) Крішна каже: ахаṃ сарвасйа прабгаво маттаṭ сарваṃ правартате — «Я джерело всіх духовних і матеріальних світів. Все постає з Мене». Отже, Крішна — первинна Абсолютна Iстина, Верховний Бог-Особа. Разом з тим, Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті»(9.4): майā татам ідаṃ сарваṃ джаґад авйакта-мūртінā — «Мною, в Моїй непроявленій формі, пронизаний весь усесвіт». I, як підтверджено в «Брахма-самхіті»(5.37): ґолока ева нівасатй акгілāтма-бгūтаṭ — «Хоча Господь завжди залишається у Своїй обителі, Ґолоці Вріндавані, Він проникає, однак, у все». Його всепронизуючий аспект вважають безособистісним, тому що в цій всюдисущості не вийде побачити Господню форму. Насправді все спочиває на променях сяйва Його тіла. «Брахма-самхіта»(5.40) теж проголошує:Завдяки променям сяйва Господнього тіла виникають мільйони всесвітів, як завдяки Сонцю виникають планети.

Шріла Бгактівінода Тгакура в «Амріта-праваха-бгаш'ї» пояснює, що, за описами Упанішад («Верховна Абсолютна Iстина — це той, з кого все походить»), весь проявлений космос вийшов із Брахмана, Верховної Абсолютної Iстини. Творіння існує, підтримуване енерґією Верховного Брахмана, і після знищення розчиняється у Верховному Брахмані. З цього ми можемо зрозуміти, що Абсолютну Iстину можна описати трьома відмінками: вихідним, орудним та місцевим. Ці три відмінки очевидно доводять, що Абсолютна Iстина — особа. З цього приводу Шріла Бгактісіддганта Сарасваті цитує «Айтарея Упанішаду»(1.1.1): āтмā вā ідам ека евāґра āсīн нāнйат кіñчанам īшат са īкшата локāн ну сṛджā іті. Так само у «Шветашватара Упанішаді»(4.9) сказано:А в «Тайттірія Упанішаді»(3.1) сказано: йато вā імāні бгūтāні джāйанте, йена джāтāні джīванті, йат прайантй абгісаṃвіṣанті, тад віджіджñāсасва, тад брахма. Це була відповідь, яку дав Варуна своєму синові, Варуні Бгріґу, коли той запитав його про Абсолютну Iстину. У цій мантрі слово йатаṭ, що вказує на Абсолютну Iстину, з якої постав проявлений космос, стоїть у вихідному відмінку. Слово йена, що означає «Брахман, яким підтримується створений всесвіт», стоїть в орудному відмінку, а слово йат (інша форма — йасмін), яке означає «Брахман, в якому розчиняється весь проявлений космос», стоїть у місцевому відмінку. В «Шрімад-Бгаґаватам»(1.5.20) сказано:«Весь створений всесвіт міститься у велетенській формі Верховного Бога-Особи. Все походить із Нього, все спочиває на Його енерґії і після знищення все входить у Його особу».

У «Чгандоґ'я Упанішаді»(6.2.3) сказано: тад аікшата баху сйāṃ праджāйейа. Ця фраза підтверджує, що, коли Верховний Бог-Особа бажає стати багатьма, проявлений космос виникає просто від Його погляду на матеріальну енерґію. Слід зазначити, що Верховний Господь глянув на матеріальну природу ще до творення проявленого космосу. До творення не було матеріального розуму чи матеріальних очей. Тому розум, яким Верховний Бог-Особа забажав творити, трансцендентний, і так само трансцендентні очі, якими Він глянув на матеріальну природу. Отже, і розум, і очі, і всі інші чуття Господа трансцендентні.

Це засвідчено також у «Бгаґавад-ґіті» (15.15), де Господь каже: ведаіṣ ча сарваір ахам ева ведйаṭ. Остаточна мета всієї ведичної літератури — привести до Крішни. Кожен шукає Крішну. Це також підтверджено в іншому місці «Бгаґавад-ґіти»(7.19):«Той, хто після численних народжень і смертей здобув істинне знання, віддається Мені, зрозумівши, що Я причина всіх причин і все суще. Такі великі душі трапляються дуже рідко».Той, хто, вивчаючи Веди, розвинув істинну мудрість, віддається Вāсудеві, Бгаґавану Шрі Крішні. Це підтримує і «Шрімад-Бгаґаватам»(1.2.7–8):Володіти істинним знанням означає розуміти Вāсудеву. Виконуючи віддане служіння Вāсудеві, Крішні, відданий набуває досконалого знання й розуміння Вед. Завдяки цьому він стає неприв'язаним до матеріального світу. Це досконалість людського життя. Людина може досконало виконувати релігійні ритуали й церемонії, але це буде просто марна витрата часу (ṣрама ева хі кевалам), якщо вона не досягне цієї досконалості.Ще до творення проявленого космосу Верховний Бог- Особа мав цілковито трансцендентні розум та очі. Цей Верховний Бог-Особа — Крішна. Комусь може здаватись, що в Упанішадах немає прямої згадки за Крішну, але насправді ведичні мантри неможливо зрозуміти матеріальними чуттями. У «Падма Пурані» сказано: атаṭ ṣрī-кṛшṇа-нāмāді на бгавед ґрāхйам індрійаіṭ — людина з матеріальними чуттями нездатна повністю зрозуміти ім'я, якості, форму та ігри Шрі Крішни. Тому існують Пурани, що призначені пояснити і доповнити ведичну науку. Великі мудреці створили Пурани, для того щоб зробити ведичні мантри зрозумілими для звичайних людей (стрī-ṣūдра-двіджа-бандгūнāм). Беручи до уваги те, що жінки, шудри і двіджа-бандгу (недостойні діти двічінароджених) нездатні зрозуміти ведичні гімни, Шріла В'ясадева уклав «Махабгарату». Насправді Верховний Бог-Особа ведешу дурлабгам (недосяжний через Веди), але якщо зрозуміти Веди належним чином, тобто якщо отримати ведичне знання від відданих, тоді стає ясно, що вся ведична наука веде до Шрі Крішни.«Брахма-сутра» (1.1.3) проголошує те саме: ṣāстра-йонітвāт. Коментуючи цей афоризм «Брахма-сутри», Шрі Мадгвачар'я каже: «Ріґ Веда», «Яджур Веда», «Сама Веда», «Атгарва Веда», «Махабгарата» «Панчаратра» і первісна «Рамаяна» Валмікі — це все ведичні писання. Кожне писання, яке не відхиляється від висновків цих ведичних писань, також слід вважати за ведичне писання. Твір, який не узгоджується із ведичною літературою, просто вводить людей в оману».Тому, читаючи ведичну літературу, треба триматись шляху, який проторували великі ачар'ї: махā-джано йена ґатаṭ са пантгāṭ. Той, хто не йде шляхом, який проклали великі ачар'ї, нездатний зрозуміти істинний смисл Вед.

Цей вірш являє собою цитату із «Шрімад- Бгаґаватам»(10.14.32), і його промовив Господь Брахма.

Як уже згадано вище, «Шветашватара Упанішада»(3.19) виголошує:Ця ведична мантра чітко стверджує: пурушаṃ махāнтам. Слово пуруша означає «особа». У «Бгаґавад-ґіті»(10.12) Арджуна підтверджує, що ця особа — Крішна. Арджуна звертається до Крішни: пурушаṃ ṣāṣватам — «Ти первинна особа». Отже, пурушаṃ махāнтам, згаданий у цьому вірші із «Шветашватара Упанішади», — Шрі Крішна. Його руки й ноги не матеріальні, а повністю трансцендентні. Однак, коли Він сходить, дурні думають, що Він звичайна особа (аваджāнанті мāṃ мūḍгā мāнушīṃ танум āṣрітам). Той, хто не знає Вед, хто не вивчав їх од істинного духовного вчителя, не знає Крішни. Тому така людина — мудга. Такі невігласи вважають Крішну за звичайну особу (параṃ бгāвам аджāнантаṭ). Вони не знають, хто такий Крішна насправді. Манушйāṇāṃ сахасрешу каṣчід йататі сіддгайе. Просто досконало вивчити Веди ще не досить для того, щоб збагнути Крішну. Треба отримати милість відданого (йат-пāдам). Той, хто не отримав ласки відданого, не може збагнути Верховного Бога-Особу. Арджуна теж каже це в «Бгаґавад-ґіті»(10.14): «Господи, зрозуміти Твою особу дуже важко». Менш розумні люди не можуть зрозуміти Верховного Господа без ласки Його відданого. Тому «Бгаґавад-ґіта»(4.34) містить ще один припис:Треба звернутись до істинного духовного вчителя і віддатись йому. Тільки тоді можна усвідомити Верховного Бога-Особу як особистість.

Якщо Верховний Бог-Особа безформний, то як можна казати, що Він швидко ходить і приймає всі підношення? Відкидаючи пряме значення ведичних мантр, філософи-майаваді тлумачать їх так, щоб довести, ніби Абсолютна Iстина безформна. Насправді Верховний Господь має вічну, особистісну, сповнену всього багатства форму. Філософи-майаваді намагаються витлумачити Абсолютну Iстину так, ніби в неї немає енерґій. Однак у «Шветашватара Упанішаді»(6.8) чітко сказано: парāсйа ṣактір вівідгаіва ṣрūйате — «Абсолютна Iстина володіє численними енерґіями».

Далі Шрі Чайтан'я Махапрабгу наводить чотири вірші з «Вішну Пурани»(6.7.61–63і1.12.69), які описують різні енерґії Господа.

У «Бгаґавад-ґіті», трактаті Шрі Крішни щодо кшетри та кшетра-ґ'ї, з'ясовано, що кшетра-ґ'я — це жива істота, що знає своє поле діяльності. Живі істоти в матеріальному світі не пам'ятають своїх вічних стосунків із Верховним Богом-Особою. Це забуття називається авід'я, або незнання. Авід'я-шакті, тобто енерґія авід'ї в матеріальному світі, спонукає до корисливої діяльності. Хоча ця авід'я-шакті (матеріальна енерґія, або незнання) є також енерґія Верховного Бога-Особи, її особлива функція — тримати живі істоти в стані забуття. Причиною цього є те, що ці живі істоти повстають проти Господа. Тому живі істоти, дарма що за природою духовні, потрапляють під вплив енерґії незнання. Як це стається, описано в дальшому вірші.

Матеріальна енерґія діє на живу істоту різною мірою, відповідно до того, з якою з трьох ґун матеріальної природи істота себе зв'язує. Iснує 8400000 видів життя, деякі нижчі, деякі вищі, а деякі середні. Категорію тіла визначають тим, наскільки істота покрита матеріальною енерґією. В нижчих категоріях тіл, тобто серед мешканців вод, дерев та інших рослин, комах, птахів і т.д., духовна свідомість майже відсутня. В середній категорії тіл, в людській формі життя, духовна свідомість уже порівняно пробуджена. У вищих формах життя духовна свідомість пробуджена повністю. Тоді жива істота розуміє своє істинне становище і, розвиваючи свідомість Крішни, намагається вийти з-під впливу матеріальної енерґії.

За визначенням всієї ведичної літератури предмет пізнання — це Верховний Бог-Особа, жива істота і ілюзорна енерґія (цей матеріальний світ). Кожен повинен постаратись збагнути їхні взаємовідносини. Насамперед треба постаратись збагнути природу Верховного Бога-Особи. Iз шастр ми знаємо, що природа Верховного Бога-Особи являє собою сукупність вічності, блаженства та знання. Як сказано у вірші 154 (вішṇу-ṣактіṭ парā проктā), Верховний Бог- Особа вміщує в Собі всі енерґії, і всі Його енерґії духовні.

Щоб набути знання про Верховного Бога- Особу, треба взяти притулок Його енерґії самвіт.

Духовна енерґія Господа проявляється у трьох аспектах: як внутрішня, або духовна, енерґія, як межова енерґія, складена з живих істот, і як зовнішня енерґія, що її називають майа-шакті. Ми повинні зрозуміти, що в кожному з цих трьох аспектів зберігаються первинні духовні енерґії насолоди, вічності і знання. Коли на зумовлену душу сходять енерґії духовної насолоди і знання, вона може вирватися з лабет зовнішньої енерґії, майі, яка становить покров, що приховує духовну суть істоти. Коли жива істота досягає звільнення, в ній пробуджується свідомість Крішни і вона береться з любов'ю та відданістю служити Крішні.

Верховний Бог-Особа сповнений шести багатств. Усі ці енерґії існують на трансцендентному рівні. Вважати Верховного Бога-Особу за щось безособистісне і позбавлене енерґій означає повністю заперечувати ведичні описи.

Верховний Бог-Особа за Своєю природою — повелитель усіх енерґій. А живі істоти за своєю природою безмежно малі і завжди перебувають під впливом енерґій Господа. Згідно з «Мундака Упанішадою»(3.1.1–2):«Мундака Упанішада» чітко розмежовує Господа і живих істот. Живі істоти зв'язані наслідками своєї корисливої діяльності, натомість Господь лише спостерігає за цією діяльністю і винагороджує їх її результатами. Під наглядом Верховного Бога-Особи, Параматми, жива істота мандрує згідно зі своїми бажаннями з одного тіла до іншого і з одної планети до іншої. Та коли з милості Господа жива істота отямлюється, вона отримує дар відданого служіння. Завдяки цьому вона рятується від лабет майі. Тоді їй вдається побачити свого вічного друга, Верховного Бога-Особу, і звільнитись від усього смутку та прагнень. Це підтверджено в «Бгаґавад- ґіті»(18.54), де Господь каже: брахма-бгūтаṭ прасаннāтмā на ṣочаті на кāṅкшаті — «Той, хто піднімається на цей трансцендентний рівень, осягає Верховний Брахман і сповнюється радості. Він ні за чим не тужить і нічого не жадає».Отже, наведені пояснення не залишають сумніву щодо того, що Верховний Бог-Особа — це повелитель усіх енерґій, а живі істоти завжди підпорядковані цим енерґіям. Така різниця між істотами мāйāдгīṣа і мāйā-ваṣа.

«Брахма-сутра» проголошує, що, згідно з принципом ṣакті-ṣактіматор абгедаṭ, жива істота одночасно єдина з Верховним Богом-Особою і відмінна від Нього. Якісно жива істота і Верховний Господь єдині, але кількісно відмінні. Філософія Шрі Чайтан'ї Махапрабгу (ачінт'я- бгедабгеда-таттва) описує живі істоти як єдині з Верховним Господом і одночасно відмінні від Нього.

Вірші 164 і 165 являють собою цитати з «Бгаґавад-ґіти»(7.4–5).

За описами ведичної літератури Верховний Бог-Особа має вічну, трансцендентну форму, що завжди сповнена блаженства і знання. Iмперсоналісти гадають, що «матеріальне» означає доступні нашому сприйняттю форми, а «духовне» означає відсутність форми. Однак слід зрозуміти, що поза матеріальною природою існує інша природа, духовна. Як у матеріальному світі є матеріальні форми, так у духовному світі є духовні форми. Це підтверджують усі ведичні писання. Духовні форми в трансцендентному світі не мають нічого спільного з неґативною концепцією безформності. Отже, той, хто не погоджується поклонятись трансцендентній формі Господа, приєднується до атеїстів.На жаль, нині поклоніння формі Господа заперечують усі релігійні системи. Це є наслідком невігластва щодо Його трансцендентної форми. Першокласні матеріалісти (майаваді) вигадують п'ять окремих форм Господа, але, коли вони намагаються проголосити, що поклоніння таким уявним формам рівнозначне бгакті, вони одразу викривають свою ницість. Господь Шрі Крішна про це теж каже у «Бгаґавад- ґіті»(7.15): на мāṃ душкṛтіно мūḍгāṭ прападйанте нарāдгамāṭ. Через свій атеїзм філософи-майаваді позбавлені істинного знання, і тому віддані Господа не повинні навіть дивитись у їхній бік чи їх торкатись. Адже ці філософи заслуговують кари Ямараджі, півбога, що стежить за діяльністю грішників і судить їх. Занурені в діяльність, у якій немає ніякої відданості Господу, атеїсти-майаваді блукають всесвітом, народжуючись у різних видах життя. На таких живих істот чекає кара Ямараджі. Тільки відданим, що повсякчасно занурені в служіння Господеві, суд Ямараджі не загрожує.

Хоча буддисти відкрито суперечать вайшнавській філософії, неважко зрозуміти, що шанкарити небезпечніші за них, бо визнають авторитет Вед, але діють всупереч ведичним приписам. Ведāṣрайа нāстікйа-вāда означає «атеїзм під покровом ведичної культури». Це стосується моністичної філософії майаваді. Господь Будда відкинув авторитет ведичних писань і тому відмовився від ритуальних церемоній та жертвопринесень, рекомендованих у Ведах. Його філософія нірвани полягає в припиненні всієї матеріальної діяльності. Господь Будда не визнавав існування трансцендентних форм і духовної діяльності, що протікає поза межами матеріального світу. Він просто описував порожнечу, яка існує поза матеріальним буттям. Філософи-майаваді на словах визнають авторитет Вед, але намагаються ухилитись від ведичних ритуалів. Вони вигадують свої поняття про трансцендентне становище і називають себе Нараяною, тобто Богом. Однак становище Бога докорінно відрізняється від того, що будує їхня уява. Філософи-майаваді вважають, що вийшли за сферу чинності карма-канди (корисливої діяльності та її наслідків). В їхньому розумінні духовний світ нічим не відрізняється від буддійської порожнечі. Між філософіями імперсоналізму та порожнечі невелика різниця. Філософію порожнечі можна зрозуміти прямо, а імперсоналізм, якого навчають філософи-майаваді, зрозуміти не дуже легко. Звичайно, філософи-майаваді визнають духовне існування, але не знають про духовний світ і духовних істот. Згідно із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.2.32):Iнтелект майаваді неочищений, тому, незважаючи на аскези, до яких вони вдаються задля самоусвідомлення, їм важко весь час лишатись у безособистісному брахмаджйоті. Врешті- решт вони падають знову до матеріального світу.Поняття майаваді щодо духовного буття майже повністю зводяться до заперечення матеріального буття. Майаваді переконані, що духовне життя не має нічого, що можна було б описати в позитивних категоріях. Через такі свої погляди вони не можуть збагнути істин щодо відданого служіння чи поклоніння Верховній Особі, сач-чід-ананда-віґрасі. Філософи-майаваді вважають поклоніння Божествам у відданому служінні за пратібімба-ваду, тобто за поклоніння формі, яка являє собою відображення оманної матеріальної форми. Отже, філософам-майаваді невідома трансцендентна форма Господа, вічно сповнена блаженства та знання. Хоча у «Шрімад-Бгаґаватам» чітко описано смисл терміна «Бгаґаван», вони не можуть його зрозуміти. Брахметі парамāтметі бгаґавāн іті ṣабдйате: «Абсолютну Iстину описують назвами Брахман, Параматма і Бгаґаван»(Бгаґ.1.2.11). Майаваді намагаються пізнати тільки Брахман чи, щонайбільше, Параматму. Однак вони нездатні зрозуміти Бгаґавана. Тому Верховний Бог-Особа, Крішна, каже мāйайāпахṛта-джñāнāṭ. Вдача філософів-майаваді закриває від них істинне знання. Вони не можуть отримати милість Господа, і тому завжди перебуватимуть в омані щодо Його трансцендентної форми. Філософія імперсоналізму відмітає три аспекти знання: джñāна, джñейа і джñāтā. Коли йдеться про знання, завжди мусить бути знавець, саме знання і об'єкт знання. Філософія змішує ці три категорію в одне, тому майаваді нездатні зрозуміти, як діють духовні енерґії Верховного Бога-Особи. Через обмеженість свого знання вони не розуміють різниці, яка існує в духовному світі між знанням, тим, хто знає, і об'єктом знання. З огляду на це Шрі Чайтан'я Махапрабгу вважає філософів- майаваді небезпечнішими за буддистів.

Насправді у «Веданта-сутрі» описано віддане служіння Господеві, але філософи-майаваді, шанкарити, склали коментар за назвою «Шарірака-бгаш'я», і цей коментар заперечує трансцендентну форму Господа. Філософи- майаваді гадають, що жива істота тотожна з Верховною Душею, Брахманом. Їхні коментарі на «Веданта-сутру» повністю розходяться з самим принципом відданого служіння. Тому Чайтан'я Махапрабгу застерігає нас, щоб ми цих коментарів уникали. Той, хто дозволяє собі слухати «Шарірака- бгаш'ю» шанкаритів, неодмінно втратить усе істинне знання.Марнославні філософи-майаваді жадають розчинитися в існуванні Господа, і це можна визнати за саюдж'я-мукті. Однак така форма мукті вимагає заперечити своє індивідуальне існування. Iншими словами, це різновид духовного самогубства. Це цілковита протилежність філософії бгакті- йоґи. Бгакті-йоґа пропонує індивідуальній зумовленій душі безсмертя. Той, хто дотримується філософії майаваді, втрачає нагоду, залишивши матеріальне тіло, стати безсмертним. Безсмертя індивідуальної особи — це найвища досконалість, якої вона здатна досягнути.

Докладніші пояснення парінама-вади можна знайти в Аді-лілі, сьомій главі, віршах 121–133.

Згідно з поясненням Шріли Бгактісіддганти Сарасваті Тгакури вірш джанмāдй асйа у «Веданта-сутрі» призначений ствердити, що проявлений космос являє собою результат перетворення енерґій Верховного Бога-Особи. Верховний Господь — володар незліченних вічних енерґій, що ні в чому не обмежені. Iноді ці енерґії проявлені, а іноді ні. У будь-якому разі всі енерґії підпорядковані Йому. Отже, Він першоджерело і обитель усіх енерґій. Звичайний мозок зумовленої істоти нездатний уявити, як ці незбагненні енерґії існують у Верховному Богові-Особі, як у Своїх незліченних формах Він порядкує проявленими й потенційними енерґіями і як у Ньому можуть співіснувати суперечливі енерґії. Поки жива істота перебуває в матеріальному світі, в стані ілюзії, їй не зрозуміти діяльності незбагненних енерґій Господа. Отже, енерґії Господа реальні, але діють, недоступні для розуміння звичайного мозку.Коли філософи-атеїсти чи майаваді, за своєю нездатністю зрозуміти незбагненні енерґії Верховного Бога-Особи, уявляють безособистісну порожнечу, їхня вигадка являє собою всього-навсього двійник матеріалістичного мислення. У матеріальному світі немає нічого незбагненного. Наділені гострим мисленням філософи та науковці здатні розібратися з матеріальною енерґією, але неспроможні зрозуміти духовної енерґії і тому просто приписують їй у своїй уяві стан бездіяльності, називаючи це безособистісним Брахманом. Це просто неґатив матеріального життя. Спираючись на таке недосконале знання, філософи-майаваді роблять висновок, що проявлений космос — це перетворення Всевишнього. Тому їм неодмінно доводиться приймати також теорію ілюзії Всевишнього (віварта-вада). Однак, якщо визнати незбагненні енерґії Господа, можна зрозуміти, як Верховний Бог-Особа може з'являтись у матеріальному світі і залишатись незаторкнутим чи незабрудненим трьома ґунами матеріальної природи.Iз шастр ми дізнаємось, що існує камінь чи самоцвіт, який називають філософським каменем і який може перетворювати залізо на золото. Хоча філософський камінь багато разів перетворює залізо на золото, сам він зберігає свій первісний стан. Якщо навіть матеріальний камінь, утворюючи багато золота, може зберігати свою незбагненну енерґію, то Верховний Бог-Особа вже напевно може, створивши космос, залишатись у Своїй первинній формі сач-чід-ананда. Як засвідчено в «Бгаґавад-ґіті»(9.10), Він діє тільки через Свої різні енерґії. Майāдгйакшеṇа пракṛтіṭ — Крішна скеровує матеріальну енерґію, і ця енерґія діє тут, у матеріальному світі. Це підтверджено також у «Брахма-самхіті»(5.44):Дурґа-шакті (матеріальна енерґія) діє під керівництвом Верховного Бога-Особи і влаштовує творення, підтримання і знищення всесвіту. Крішна керує, залишаючись осторонь. Отже, висновок усього сказаного такий: Верховний Бог-Особа залишається таким, як Він є, незважаючи на те, що керує Своєю енерґією, яка забезпечує таку дивовижну життєдіяльність розмаїтого проявленого космосу.

Перший вірш «Брахма-сутри» стверджує: атгāто брахма джіджñāсā — «Тепер ми повинні допитуватись про Абсолютну Iстину». Одразу ж другий вірш відповідає: джанмāдй асйа йатаṭ — «Абсолютна Iстина — це первісне джерело всього». Джанмāдй асйа йатаṭ не вказує, що перетворюється первинна особа. Натомість цей вірш чітко дає зрозуміти, що ця особа породжує проявлений космос Своєю незбагненною енерґією. Це чітко з'ясовано також у «Бгаґавад-ґіті»(10.8), де Крішна каже: маттаṭ сарваṃ правартате — «Все походить із Мене». Підтверджує це і «Тайттірія Упанішада»(3.1.1): йато вā імāні бгūтāні джāйанте — «Верховна Абсолютна Iстина — це те, з чого народжується все». Так само в «Мундака Упанішаді»(1.1.7) сказано: йатгорṇа-нāбгіṭ сṛджате ґṛхṇате ча — «[Господь творить і знищує проявлений космос,] як павук творить павутину і знову вбирає її в себе». Усі ці сутри вказують на те, що перетворюється Господня енерґія. Сам Господь не зазнає перетворень, що називаються парінама-вада. Однак дуже турбуючись про те, щоб захистити Шрілу В'ясадеву од критики, Шанкарчар'я зробив ведмежу послугу і висунув свою теорію ілюзії (віварта-ваду). Шанкарачар'я вигадав своє трактування терміна парінама-вада і доклав великих зусиль, щоб словесним жонґлюванням представити парінама-ваду як віварта-ваду.

Жива істота — вічний слуга Крішни. Як невід'ємна частка Господа, вона за своєю природою чиста, але через зіткнення з матеріальною енерґією вона ототожнює себе з грубим чи з тонким матеріальним тілом. Такі уявлення про себе, безперечно, оманні і повністю підходять під пояснення теорії ілюзії. Жива істота вічна, вона, на відміну од її грубого та тонкого тіл, ніколи не може бути підпорядкована обмеженню часу. Проявлений космос аж ніяк не оманний, але зазнає змін під впливом чинника часу. Вважати проявлений космос за поле своєї чуттєвої насолоди — це для живої істоти, звичайно, ілюзія. Матеріальний світ — це прояв матеріальної енерґії Господа. Крішна пояснює це в «Бгаґавад- ґіті»(7.4):«Земля, вода, вогонь, повітря, ефір, розум, інтелект та оманне его — усі ці вісім елементів разом становлять Мої відокремлені матеріальні енерґії».Матеріальний світ являє собою нижчу енерґію Верховного Бога-Особи, але вважати, що Верховний Господь перетворився в матеріальний світ, — помилка. Філософи-майаваді, не маючи істинного розуміння і жонґлюючи словами, змішали в одне теорію ілюзії і теорію космічного прояву. Теорія ілюзії стосується особи, яка ототожнює себе з тілом. Жива істота — це вища енерґія Верховного Господа, а матеріальний світ — Його нижча енерґія. Однак і те, і те є пракріті (енерґія). Енерґії одночасно єдині з Господом і відмінні від Нього, і Господь ніколи не втрачає Своєї особистісної форми від перетворення Своїх різних енерґій.

Омкара — це прояв Верховного Бога-Особи у звуці. Цю форму Його святого імені визнають за трансцендентну вібрацію (махā-вāкйа), завдяки якій з'являється тимчасовий матеріальний прояв. Той, хто візьме притулок у звукового прояву Верховного Бога-Особи (в омкари), зможе пізнати свою предвічну сутність і виконувати віддане служіння ще навіть у зумовленому житті.

Тат твам асі вважають за головну вібрацію ті, хто не визнає, що пранава, трансцендентне звукове втілення святого імені Господа, є основний звук ведичної літератури. Жонґлюючи словами, Шанкарачар'я постарався створити оманне уявлення про Верховного Бога-Особу в Його зв'язку із живими істотами та проявленим космосом. Вислів тат твам асі застерігає живу істоту не плутати тіло з собою. Тому тат твам асі насамперед призначене для зумовленої душі. Повторення омкари чи мантри Харе Крішна призначене для звільненої душі. Шріла Рупа Ґосвамі сказав: айі мукта- кулаір упāсйамāнам(«Намаштака»1). Отже, святе ім'я Господа повторюють звільнені душі. Так само Парішкіт Махараджа каже: нівṛтта-таршаір упаґīйамāнāт(Бгаґ.10.1.4) — святе ім'я можуть повторювати ті, хто повністю задовольнив свої матеріальні бажання чи хто повністю перебуває на трансцендентному рівні і вільний від матеріальних бажань. Святе ім'я Господа може повторювати той, хто цілковито звільнився від матеріального забруднення (анйāбгілāшітā-ṣūнйаṃ джñāна- кармāдй-анāвṛтам). Шанкарачар'я непрямо принизив цінність основної ведичної мантри (омкари), взявши за найважливішу ведичну мантру другорядний вислів (тат твам асі).

Термін вітанда означає, що диспутант, не торкаючись суті чи не висуваючи свого твердження, просто намагається спростувати арґумент суперника. Коли диспутант оминає пряме значення вислову і намагається відвернути увагу суперника неправильним тлумаченням, це називається чгала. Слово ніґраха також означає постійне намагання заперечити докази протилежної сторони.

У «Бгаґавад-ґіті»(15.15) каже це саме: ведаіṣ ча сарваір ахам ева ведйаṭ. Iстинна мета, задля якої слід читати Веди, — це дізнатись, як стати відданим Верховного Господа. Господь Сам радить: ман-манā бгава мад-бгакто мад-йāджī мāṃ намаскуру(Б.-ґ.9.34). Тому, вивчивши Веди, людина повинна взятись до відданого служіння і постійно думати про Верховного Господа (ман-манā), бути Йому відданою, поклонятись Йому і завжди схилятись перед Ним. Це називається вішṇу-āрāдгана, і це становить найвищий обов'язок усіх людей. Це можна виконувати належним чином у системі варнашрама-дгарми, яка поділяє суспільство на брахмачарі, ґріхастг, ванапрастг та санн'ясі і на брахманів, кшатрій, вайшій та шудр. На цьому заснована вся ведична культура. Однак за цієї епохи таке суспільство побудувати дуже складно, тому Шрі Чайтан'я Махапрабгу радить нам не турбуватись про ведичний устрій варнашрама-дгарми. Нам треба прямо взятись повторювати мантру Харе Крішна і просто слухати оповіді чистих відданих про Верховного Бога-Особу. Такий шлях рекомендує Шрі Чайтан'я Махапрабгу, і це становить мету вивчення Вед.

Коли зумовлена душа очищується, вона стає відданим. Відданий має стосунки тільки з Верховним Богом- Особою, і його єдиний обов'язок — це виконувати віддане служіння на вдоволення Господа. Це служіння підносять Господеві через Його представника, духовного вчителя: йасйа деве парā бгактір йатгā деве татгā ґурау. Коли відданий як слід виконує віддане служіння, він досягає найвищої досконалості життя, любові до Верховного Бога: са ваі пуṃсāṃ паро дгармо йато бгактір адгокшадже. Найвища мета, до якої веде пізнання Вед, — це піднятись на рівень любовного служіння Господеві. Однак філософи-майаваді осереддям усіх стосунків вважають безособистісний Брахман, призначенням живої істоти — пізнання Брахмана, що приводить до відречення від матеріальної діяльності, а остаточною метою життя — звільнення, або злиття з існуванням Всевишнього. Все це, однак, не що інше, як плоди уяви зумовленої душі. Такі концепції можуть тільки розвинути в ній відразу до матеріальної діяльності. Треба завжди пам'ятати, що всі ведичні писання самоочевидні. Ніхто не має права перетлумачувати вірші Вед. Той, хто робить це, просто захоплюється фантазіями, і в цьому немає ніякої користі.

Цей вірш узято із «Падма Пурани», «Уттара- кганда»(62.31).

Слово брāхмаṇа-мūртінā в цьому вірші стосується до основоположника філософії майавади, Шанкарачар'ї, що з'явився на світ на півдні Iндії в області Малабар. Філософія майавади проголошує, що Верховний Господь, живі істоти і проявлений космос — це все перетворення ілюзорної енерґії. На підтримку цієї атеїстичної теорії майаваді посилаються на облудні писання, які відбирають у людей трансцендентне знання і розвивають у них прив'язаність до корисливої діяльності та умоглядного розумування.Даний вірш становить цитату з «Падма Пурани», «Уттара- кганда»(25.7).

Це славетний вірш атмарама (Бгаґ.1.7.10).

Вірш атмарама пролунав у Наймішаран'ї, під час бесіди багатьох великих мудреців на чолі з Шаунакою Ріші. Вони запитали Шрілу Суту Ґосвамі, що головував на зібранні, чому Шріла Шукадева Ґосвамі, що вже був парамахамса на трансцендентному рівні, привабився до опису якостей Крішни. Iнакше кажучи, вони хотіли дізнатись, чому Шрі Шукадева Ґосвамі взявся вивчати «Шрімад-Бгаґаватам».

Слова у вірші атмарама — це āтмāрāмаṭ, ча, мунайаṭ, нірґрантгāṭ, апі, урукраме, курванті, ахаітукīм, бгактім, іттгам-бгūта-ґуṇаṭ та харіṭ.

Духовну діяльність, відмінну від бгакті-йоґи, розбивають на три категорії: умоглядні розумування вчених дослідників у ґ'яна-сампрадаї, корисливу діяльність звичайних людей, які дотримуються ведичних приписів, та діяльність трансценденталістів, що цураються відданого служіння. Ці категорії мають багато різних розгалужень, але Верховний Бог-Особа Своїми незбагненними енерґіями і трансцендентними якостями приваблює розум шукача на шляху і карми, і ґ'яни, і йоґи, і інших. Верховний Господь сповнений незбагненної могутності, що пов'язана з Його особою, Його енерґіями та Його трансцендентними якостями. Усе це дуже приваблює серйозного шукача. Через те Господа називають Крішна — «всепривабливий».

Всепривабливість Крішни доводить життя чотирьох ріші і Шукадеви Ґосвамі. Вони всі були звільнені душі, однак привабились до якостей та ігор Господа. Тому в писаннях сказано: муктā апі лīлайā віґрахаṃ кṛтвā бгаґавантаṃ бгаджанте — «Навіть звільнені особи приваблюються до ігор Крішни і беруться до відданого служіння Йому» (Ч.-ч.Мадг'я24.112). Від самого початку свого життя Шукадева Ґосвамі і четверо Кумар, яких називають чатух- сана, були звільнені особи, що усвідомили свою сутність і перебували на рівні Брахмана. Проте вони привабились до якостей Крішни і взялись до служіння Йому. Четверо Кумар привабились до пахощів квітів, піднесених лотосовим стопам Крішни, і так стали відданими. Шукадева Ґосвамі з ласки свого батька, В'ясадеви, почув «Шрімад-Бгаґаватам» і, таким чином привабившись до Крішни, став великим відданим. З цього випливає, що трансцендентне блаженство, яке відчувають у служінні Господеві, мусить бути вищим за брахмананду, блаженство, що його дає усвідомлення безособистісного Брахмана.

Книжка зі ста прекрасних віршів, які склав Сарвабгаума Бгаттачар'я, називається «Сушлока-шатака».

Ці вірші взято з «Падма Пурани».

Тут у небагатьох словах описано мету, що становить досконалість людського життя. Людина повинна піднятись вище за всі планетні системи матеріального всесвіту, проникнути крізь оболонку всесвіту і досягнути духовного світу, що відомий як Вайкунтгалока. Вайкунтгалоки являють собою різноманітні духовні планети, що плавають у брахмаджйоті, безособистісному сяйві Господнього тіла. Дехто прагне піднятись на ту чи іншу райську планету в матеріальному світі, наприклад на Місяць, Сонце чи Венеру, але той, хто сягнув висот у свідомості Крішни, не бажає залишатись у матеріальному світі, навіть на вищих планетних системах. Він воліє проникнути через оболонку всесвіту і досягнути духовного світу. Там він може залишитись на одній із планет Вайкунтги. Однак віддані, що живуть за настановами Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, прагнуть досягнути найвищої духовної планети за назвою Ґолока Вріндавана — обителі Господа Шрі Крішни та Його вічних супутників.

Верховний Господь ніколи не дарує благословень тим, хто тримається тілесного світогляду. Крішна чітко наказує в «Бгаґавад-ґіті»(18.66):«Покинь усі різновиди релігії і просто віддайся Мені. Я звільню тебе від усіх гріхів. Не бійся»Вірш, який зацитував Чайтан'я Махапрабгу («Шрімад-Бгаґаватам»2.7.42), пояснює значення слів Шрі Крішни. Крішна дарував Свою безпричинну милість Арджуні, щоб звільнити його від тілесного світогляду. Крішна робить це на самому початку «Бгаґавад-ґіти»(2.13), коли каже: дехіно 'смін йатгā дехе каумāраṃ йауванаṃ джарā. У цьому тілі є власник. Не слід вважати тіло за самого себе. Це перше повчання, яке відданий повинен засвоїти. Той, хто дивиться на світ з тілесного рівня свідомості, нездатний пізнати своєї істинної сутності і взятись до любовного відданого служіння Господеві. Не піднявшись до трансцендентного рівня, годі сподіватись безпричинної милості Верховного Господа, і перетнути широкий океан матеріального невігластва не вдасться. Господь Крішна підтверджує це в «Бгаґавад-ґіті»(7.14): мāм ева йе прападйанте мāйāм етāṃ таранті те. Не віддавшись лотосовим стопам Крішни, нічого надіятись на звільнення з пазурів майі, ілюзорної енерґії. В «Шрімад-Бгаґаватам»(10.2.32) санн'ясі- майаваді, які помилково вважають себе звільненими від пазурів майі, названі вімукта-мāнінаṭ. Насправді вони не звільнені, але думають, що звільнились і стали Самим Нараяною. На поверховий погляд здається, ніби вони пізнали, що вони не матеріальне тіло, а духовна душа, проте вони нехтують обов'язком духовної душі — служити Верховній Душі. Тому їхній інтелект все ще покриває скверна. Поки інтелект не очищено від скверни, за його допомогою не вдасться збагнути, що таке віддане служіння. Віддане служіння починається тоді, коли розум, інтелект і его цілковито очищені. Санн'ясі- майаваді не очищують свого інтелекту, розуму та его і тому не можуть взятись до служіння Господеві чи сподіватись безпричинної милості Господа. Хоча силою суворих аскез вони підіймаються на дуже високий рівень, вони й далі ширяють у царині матеріального світу, не маючи благословень лотосових стіп Господа. Iноді вони піднімаються до сяйва Брахмана, але їхній розум не очищений остаточно, і тому їм доводиться повертатись до матеріального існування.Кармі цілковито перебувають на рівні тілесних уявлень про життя, і ґ'яні, хоча теоретично розуміють, що вони не тіло, також не мають знання про лотосові стопи Господа, тому що приділяють надмірну увагу безособистісному аспекту Абсолютної Iстини. Через це і кармі, і ґ'яні не заслуговують милості Господа і недостойні стати відданими. Отож Нароттама даса Тгакура каже: карма-кāṇḍа джñāна-кāṇḍа, кевала вішера бгāṇḍа — ті, хто став на шлях карма-канди (корисливої діяльності) і ґ'яна-канди (наукове розумування про трансцендентне), просто їдять із отруєних чаш. Вони приречені залишатись у матеріальному світі життя за життям, аж поки віддадуться під захист лотосових стіп Крішни. Це засвідчує «Шрімад Бгаґавад-ґіта»(7.19):«Той, хто після численних народжень і смертей здобув істинне знання, віддається Мені, зрозумівши, що Я причина всіх причин і все суще. Такі великі душі трапляються дуже рідко».

У відданому служінні є дев'ять складників. Вони перелічені в дальшому вірші з «Бгаґаватам» (7.5.23):Слухати про велич Господа, уславлювати Його, пам'ятати про Нього, служити Його лотосовим стопам, поклонятись Йому в храмі, підносити Йому молитви, бути слугою Господа, бути Його другом і повністю віддавати себе Його лотосовим стопам (сарватма-ніведана) — це дев'ять методів відданого служіння. У «Нектарі відданості» ці дев'ять методів описано в розгорнутому вигляді так, що виділено вже шістдесят чотири елементи відданого служіння. Коли Сарвабгаума Бгаттачар'я запитав Господа про те, який елемент найважливіший, Шрі Чайтан'я Махапрабгу одразу ж відповів, що найважливіше — це повторювати святі імена Господа: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе/Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. На доказ Свого твердження Він навів подальший вірш із «Бріхан-нарадія Пурани» (Тридцять восьма глава, 126 вірш).

Люди цієї епохи дуже занепалі, і тому їм досить просто повторювати маха-мантру Харе Крішна. Так вони можуть позбутись тілесного світогляду і стати гідними того, щоб віддано служити Господу. Взятись до відданого служіння Господу можна тільки очистившись від усього забруднення. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта»(7.28):«Особи, які діяли доброчесно у попередньому житті й у цьому і цілковито очистились від наслідків гріховної діяльності, звільнюються від оманливої двоїстості й беруться рішуче служити Мені». Декого дивує серйозність, з якою молоді чоловіки та жінки беруть участь у русі свідомості Крішни. Відмовившись від гріховної діяльності — відрікшись незаконних статевих зносин, припинивши вживати дурманні речовини, їсти м'ясо та грати в азартні ігри — і строго дотримуючись вказівок духовного вчителя, вони очистились від усієї скверни. Тому вони можуть повністю присвятити себе на віддане служіння Господеві.За епохи Калі харі-кіртан дуже й дуже важливий. Важливість повторення святого імені Господа пояснена в подальших віршах із «Шрімад-Бгаґаватам»(12.3.51–52):«Епоха Калі являє собою океан вад, але її найважливіша особливість — це те, що в цей час можна звільнитись від усього забруднення і стати достойним увійти в царство Бога, просто повторюючи маха-мантру Харе Крішна. Самоусвідомлення, якого в епоху Сат'я досягали медитацією, в епоху Трета — принесенням всіляких жертв, а в епоху Двапара — поклонінням Крішні, в епоху Калі можна досягнути, просто повторюючи святі імена, Харе Крішна».

Раніше Ґопінатга Ачар'я казав Сарвабгаумі Бгаттачар'ї, що коли Бгаттачар'я отримає благословення Господа, то він цілковито зрозуміє трансцендентний процес відданого служіння. Тепер це провіщення збулось. Бгаттачар'я повністю прийняв вчення вайшнавізму і дотримувався його засад природно, без примусу. Тому в «Бгаґавад-ґіті»(2.40) сказано: св-алпам апй асйа дгармасйа трāйате махато бгайāт — «Просто виконавши невеличке віддане служіння, можна врятуватись від найбільшої небезпеки». Сарвабгаума Бгаттачар'я перебував у величезній небезпеці, тому що притримувався філософії майавади. Так чи інакше стикнувшись із Господом Шрі Чайтан'єю Махапрабгу, він став досконалим відданим. Так він вирятувався із страшної ями імперсоналізму.

Цей і наступний вірші вміщено у «Чайтан'я- чандродая-натаці»(6.74–75) Шрі Каві-карнапури.

Господь Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті»(4.7):«Коли десь занепадає релігія і зростає безбожність, тоді, нащадку Бгарати, Я сходжу Сам».Так було і з появою Чайтан'ї Махапрабгу. Шрі Чайтан'я Махапрабгу з'явився в цьому світі як приховане втілення Крішни, але Його прихід засвідчено у «Шрімад-Бгаґаватам», «Махабгараті» та інших ведичних писаннях. Він з'явився для того, щоб в матеріальному світі навчати пропащі душі, що за цієї епохи Калі майже всі прив'язані до корисливої та ритуалістичної діяльності і умоглядних розумувань. Через це виникла нагальна потреба відродити науку відданого служіння. Господь Сам зійшов власною особою, прийнявши образ відданого, щоб занепале людство могло скористатися з Господнього прикладу.На завершення «Бгаґавад-ґіти» Господь Крішна радить повністю віддатись Йому і обіцяє Своєму відданому цілковитий захист. На жаль, люди впали так низько, що не можуть прийняти настанов Господа Крішни, тому Крішна повернувся з тою самою місією, але здійснив її інакше. Як Господь Шрі Крішна, Верховний Бог-Особа, Він наказав нам віддатись Йому, але як Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу Він навчив нас, як віддатись Крішні. Тому Ґосвамі прославляють Його: намо махā-вадāнйāйа кṛшṇа-према-прадāйе те. Господь Шрі Крішна — це, безперечно, Бог-Особа, але Він не такий великодушний, як Шрі Чайтан'я Махапрабгу. Господь Крішна просто наказав стати Його відданим (ман-манā бгава мад- бгактаṭ), але Шрі Чайтан'я Махапрабгу на ділі навчав методу свідомості Крішни. Той, хто хоче стати відданим Господа Крішни, повинен спочатку віддатись під захист лотосових стіп Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, ідучи слідами Сарвабгауми Бгаттачар'ї та інших піднесених відданих.

Повторюючи цей вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.14.8), Сарвабгаума Бгаттачар'я змінив мукті-паде у початковому звучанні вірша на бгакті-паде. Мукті означає звільнення і злиття з безособистісним сяйвом Брахмана. Бгакті означає трансцендентне служіння Верховному Богові- Особі. Бгаттачар'я здобув чисте віддане служіння, і тому йому було не до вподоби слово мукті-паде, яке пов'язане з безособистісним аспектом Господа, Брахманом. Однак він не мав права змінювати слово в «Шрімад-Бгаґаватам», як йому пояснить далі Шрі Чайтан'я Махапрабгу. Хоча Бгаттачар'я змінив це слово в екстазі відданості, Шрі Чайтан'я Махапрабгу цього не схвалив.

У «Брахманда Пурані» сказано:«На Сіддгалоці [Брахмалоці] живуть два різновиди живих істот: ті, кого вбив Верховний Бог-Особа, коли вони були демонами в попередньому житті, і ті, хто дуже любить насолоджуватись безособистісним сяйвом Господа». Слово тамасаṭ означає «оболонки всесвіту». Всесвіт покривають шари матеріальних елементів, а за цими оболонками простягається безособистісне сяйво Брахмана. Той, кому судилось залишатись у безособистісному сяйві Господа, втрачає нагоду служити Богові-Особі. Тому віддані вважають розчинення в безособистісному сяйві Брахмана за свого роду покарання. Iноді думки деяких відданих зосереджені на злитті з сяйвом Брахмана, і через те вони потрапляють до Сіддгалоки. Насправді це для них покарання за їхні безособистісні уявлення. Сарвабгаума Бгаттачар'я далі пояснює відмінність між мукті-пада і бгакті-пада в наступному вірші.

Салок'я означає після звільнення з матеріального світу піднятись на планету, де живе Верховний Бог- Особа; саміп'я означає залишатись супутником Верховного Бога-Особи; саруп'я означає отримати чотирируку форму, що не відрізняється від форми Господа; саршті означає отримати такі багатства, які посідає Верховний Господь; і саюдж'я означає злитися з Брахманом, сяйвом Господа. Такі п'ять різновидів звільнення.

Шріла Прабгодананда Сарасваті співає: каівалйаṃ наракāйате. Мета імперсоналістів — злитися з сяйвом Господа — нічим не ліпша за пекло. З п'яти різновидів звільнення перші чотири (салок'я, саміп'я, саруп'я і саршті) не такі небажані, тому що можуть створювати умови для служіння Господеві. Однак чистий відданий Господа Крішни відкидає навіть ці різновиди звільнення. Він прагне тільки служити Крішні життя за життям. Його не вельми цікавить припинення повторних народжень, — він просто бажає служити Господеві, хоч би й у пекельних умовах. Тому чистий відданий відчуває страх і відразу щодо саюдж'я-мукті, злиття із сяйвом Господа. Це злиття становить собою наслідок образи проти трансцендентного любовного служіння Господеві, і тому чистий відданий його аж ніяк не бажає.

На думку ведантистів-майаваді, найвищий успіх живої істоти — злитися з безособистісним Брахманом. Безособистісний Брахман, чи тілесне сяйво Верховного Господа, називається Брахмалока чи Сіддгалока. Згідно з «Брахма-самхітою» (5.40): йасйа прабгā прабгавато джаґад- аṇḍа-коṭі — матеріальні всесвіти виникають із променів, які виходять із тіла Верховного Бога-Особи. Йоґи, які тримаються засад Патанджалі, визнають особистість Абсолютної Iстини, але хочуть злитися з трансцендентним тілом Верховного Господа. Таке їхнє бажання. Як найвищий владика, Верховний Господь легко може дозволити численним мільйонам живих істот зливатися зі Своїм тілом. Джерело всього — це Верховний Бог-Особа, Бгаґаван, а сяйво Його тіла відоме як брахмаджйоті, Брахмалока чи Сіддгалока. Отже, Брахмалока чи Сіддгалока — це місце, де зібрані численні подібні до іскор живі істоти, невід'ємні частки Верховного Господа. Ці живі істоти не бажають підтримувати своє індивідуальне існування, і тому їм дозволено разом залишатись на Брахмалоці, як незліченним атомічним часточкам сонячного світла, що виходить із сонця.Велике значення має слово сіддга. Сіддгою називають того, хто пізнав сяйво Брахмана і повністю усвідомив, що жива істота — не матеріальний атом, а духовна іскра. Таке усвідомлення названо в «Бгаґавад-ґіті» брахма-бгутою. Живу істоту в зумовленому стані називають джіва-бгута, тобто «жива сила в матерії». Живим істотам брахма-бгута дозволено перебувати на Брахмалоці чи Сіддгалоці, але, на жаль, вони не задіяні в відданому служінні, і тому, буває, знову падають до матеріального світу. Це підтверджує вірш у «Шрімад-Бгаґаватам», що починається зі слів йе 'нйе ' равіндāкша (Бгаґ.10.2.32). Ці напівзвільнені живі істоти проголошують себе звільненими, але той, хто не задіяний у відданому служінні Господеві, залишається забрудненим матерією. Тому таких живих істот названо вімукта-мāнінаṭ, і це означає, що вони помилково вважають себе за звільнених, хоча їхній інтелект ще не очистився. Хоча для того, щоб піднятись на рівень Сіддгалоки, ці живі істоти проходять через суворі аскези, вони нездатні залишитись там назавжди, тому що їм бракує ананди (блаженства). Хоча ці живі істоти досягають рівня брахма-бгута і пізнають Верховного Бога-Особу в аспекті Його тілесного сяйва, вони все одно падають через те, що нехтують відданим служінням. Вони не використовують належно те невелике знання про Верховного Бога-Особу, яке мають. Не досягнувши ананди, чи блаженства, вони спускаються до матеріального світу насолоджуватись. Для того, хто досягнув справжнього звільнення, це, безперечно, падіння. Бгакти вважають таке падіння рівноцінним падінню до пекла.Послідовники системи йоґи Патанджалі хочуть злитися з тілом Верховного Бога-Особи. Це означає, що вони не хочуть служити Йому, незважаючи на те, що знають Його. Тому їхнє становище навіть огидніше за становище тих, хто хоче злитися із сяйвом Господа. Ці йоґи медитують на чотирируку Господню форму Вішну, щоб злитися з Його тілом. Система Патанджалі так описує форму Господа: клеṣа-карма- віпāкāṣаір апарāмṛшṭаṭ пуруша-віṣеша īṣвараṭ — «Верховний Бог-Особа — це той, хто не бере участі в сповненому страждань матеріальному житті». Йоґи визнають вічність Верховної Особи в одній із своїх мантр: са пūрвешāм апі ґуруṭ кāлāнавач-чгедāт — «Ця особа завжди верховна і не зазнає впливу чинника часу». Отже, послідовники системи Патанджалі визнають вічність Верховного Бога-Особи, але, на їхню думку: пурушāртга-ṣūнйāнāṃ пратіпрасаваṭ каівалйаṃ сварūпа-пратішṭгā вā чіті-ṣактір іті. Вони вірять, що на рівні досконалості поняття пуруші зникає. За їхніми описами чіті- ṣактір іті. Вони вважають, що, коли істота досягає досконалості, вона не може залишатись особою. Тому ця система йоґи відразлива, бо описує кінцеву мету як щось безособистісне. На початку ці йоґи визнають Верховного Бога-Особу, але в кінці відкидають цю ідею, щоб стати безособистісними. Їм не пощастило найбільше з усіх, бо, хоча вони й мають особистісну концепцію Абсолютної Iстини, вони нехтують відданим служінням Господеві і тому падають знову в матеріальний світ. Як згадано вище, про це каже й «Шрімад- Бгаґаватам»(10.2.32): āрухйа кṛччгреṇа параṃ падаṃ татаṭ патантй адго 'нāдṛта-йушмад-аṅґграйаṭ. Через зневагу до лотосових стіп Господа ці йоґи падають назад у матеріальне існування (патантй адгаṭ). Отже, шлях такої йоґи ще відразливіший за шлях імперсоналістів. Цей висновок підтримує також Господь Капіладева у наведеному далі вірші з «Шрімад- Бгаґаватам»(3.29.13).

Господа Шрі Крішну називають також Мукундою, тим, хто дає трансцендентне блаженство, даруючи різні форми мукті. «Шрімад-Бгаґаватам» розділений на дванадцять пісень, і в Дев'ятій описано всілякі різновиди звільнення. Але справжнім осереддям усіх описів мукті є Десята пісня, бо вся Десята пісня присвячена Богові- Особі Шрі Крішні, що становить десяту тему «Шрімад- Бгаґаватам». Обитель усіх різновидів мукті — це лотосові стопи Шрі Крішни, і тому його можна називати мукті-пада.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», Мадг'я-ліли, шостої глави, що описує звільнення Сарвабгауми Бгаттачар'ї.