Прояви екстазу Господа Шрі Чайтан'ї Махапрабгу

У цій главі автор описує ігри, які Господь провів під час останніх дванадцяти років Свого життя. Отже, він описав також деякі з розваг ант'я-ліли. Чому він зробив це тут, звичайній людині зрозуміти важко. Автор висловлює надію, що якщо людина буде читати про ігри Господа, це допоможе їй поступово пробудити приспану любов до Крішни. «Чайтан'я- чарітамріту» автор писав уже в дуже похилому віці. Побоюючись, що йому не вдасться завершити книгу, він включив короткий огляд ант'я-ліли тут, у другій главі. Шріла Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі підтверджує авторитетність думки Сварупи Дамодари в питаннях відданого служіння. Окрім того, велике значення мають записи Сварупи Дамодари. Раґгунатга даса Ґосвамі вивчив їх напам'ять і згодом допоміг у створенні «Чайтан'я-чарітамріти». Після відходу Сварупи Дамодари Ґосвамі Раґгунатга даса Ґосвамі пішов до Вріндавани. Тоді Шріла Кавіраджа Ґосвамі й зустрівся з Раґгунатгою дасою Ґосвамі і з його ласки також вивчив напам'ять всі ці записи. Так автору вдалося згодом написати цей трансцендентний твір, «Чайтан'я-чарітамріту».ПОЯСНЕННЯ: У другій главі дано загальний опис діянь Господа Чайтан'ї після того, як Він прийняв санн'ясу. Шрі Чайтан'ю Махапрабгу тут описано іменем ґаура, яке вказує на світлий колір тіла. Крішну зазвичай називають чорнуватим, але коли Крішна поринає в думки про ґопі, що всі мають світлі тіла, Він Сам стає світлий. Шрі Чайтан'я Махапрабгу відчував розлуку з Крішною особливо глибоко, неначе закохана, зажурена розлукою з коханим. Ці почуття, які Шрі Чайтан'я Махапрабгу проявляв протягом близько дванадцяти років наприкінці Своїх ігор, коротко описані в цій другій главі Мадг'я-ліли.

Морський вітер іноді утворював на березі піщані дюни. Такі піщані дюни називають чатака парвата. Але Господь не бачив, що ці піщані дюни — просто пагорби з піску, Він вважав, що це пагорб Ґовардгана. Часом Він щодуху кидався до цих дюн з голосними вигуками, проявляючи настрій розуму Радгарані. Так Чайтан'я Махапрабгу залишався занурений у думки про Крішну та Його ігри. Його розум переносив Його в атмосферу Вріндавани й пагорба Ґовардгани, і так Він насолоджувався трансцендентним блаженством розлуки й зустрічі з Господом.

Екстатичні тілесні перетворення, що описані в таких піднесених творах, як «Бгакті-расамріта-сіндгу», годі постерегти в матеріальному світі. Однак всі ці ознаки яскраво проявлялись у тілі Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Ці ознаки є проявом махабгави, найвищого екстазу. Буває, сахаджії штучно імітують ці ознаки, але досвідчені віддані одразу бачать підробку. Тут автор наголошує, що таких тілесних трансформацій, яких зазнавало тіло Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, не проявляв ніхто й ніде.

Це вірш із «Джаґаннатга-валлабга-натаки» (3.9)Рамананди Раї.

Місяцеподібне обличчя Крішни — це океан нектарних співів і обитель Його флейти. Це також корінь усієї тілесної вроди. Ґопі вважають, що якщо їхні очі не занурені в споглядання чарівного лиця Крішни, то ліпше, щоб їм на голову впала блискавка. Бачити що-небудь, крім Крішни, ґопі нецікаво й навіть огидно. Ґопі не раді бачити щось, крім Крішни. Єдина втіха їхніх очей — це місяцеподібне обличчя Крішни, об'єкт поклоніння всіх чуттів. Коли вони неспроможні бачити вродливе лице Крішни, все інше для них виглядає пусткою і їм хочеться, щоб їм на голову спала блискавка. Вони не бачать жодних підстав зберігати очі, якщо ці очі не бачать краси Крішни.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура щодо цього наводить такі вірші з «Бгаґаватам» (2.3.17–24):«Щоразу, і сходячи, і сідаючи, сонце скорочує життя кожному, крім того, хто свій час використовує на бесіди про всеблагого Бога-Особу. Хіба дерева не живуть? Хіба ковальські міхи не дихають? Хіба всі звірі навколо нас не їдять і не вивергають сімені? Люди, подібні до собак, свиней, верблюдів та віслюків, здіймають хвалу тим, хто ніколи не слухав про трансцендентні ігри Господа Шрі Крішни, визволителя від нещасть. Той, хто ніколи не слухав послання про могутність та дивовижні діяння Бога-Особи і хто ніколи не підносив хвали Господеві в гідних оспівування піснях, той, вважають, замість вух має зміїні нори, а на місці язика — жаб'ячий язик. Якщо верхня половина тіла ніколи не схиляється перед Богом-Особою, що дарує мукті [звільнення], то, навіть якщо її вінчає шовковий тюрбан, вона просто важкий тягар. А руки, які не слугують Богові-Особі Харі, навіть якщо їх прикрашають блискучі браслети, не відрізняються від рук мерця. Якщо очі не споглядають символічних проявів Бога-Особи Вішну [Його форм, імені, якостей тощо], то вони подібні до вічок на павичевих перах, а якщо ноги не ходять до святих місць [в яких пам'ятають про Господа], їх прирівнюють до стовбурів дерев. Той, хто ніколи не освячував свою голову пилом з лотосових стіп чистого відданого Господа, — справжній мрець. I той, хто ніколи не вдихав аромату листків туласі з лотосових стіп Господа, також мертвий, дарма що дихає. Якщо серце людини, яка зосереджено повторює святе ім'я Господа, не тане в екстазі — її очі не набігають сльозами і волосся на тілі не стає дибки, — то таке серце, поза сумнівом, просто зі сталі».

Слово даінйа (смирення) пояснено в «Бгакті- расамріта-сіндгу» так: «Коли поєднують горе, страх і відчуття вчинених проти інших образ, людина почуває себе пропащою. Це відчуття своєї пропащості зветься дīнатā, смирення. У стані такого смирення людина стає фізично бездіяльною, просить вибачення, а її свідомість збурена. Розум її також стурбований, і вона проявляє багато інших ознак». Слово нірведа також пояснено в «Бгакті-расамріта-сіндгу»: «Не виконавши обов'язку людина може відчувати прикрість і розлуку, а також ревність й журбу. Відчай, що виникає від цього, називається нірведа. Коли людина охоплена таким відчаєм, її переповнюють думки, в неї течуть сльози, її тіло втрачає блиск, вона відчуває смирення і тяжко дихає». Вішāда також пояснена в «Бгакті-расамріта-сіндгу»: «Коли людині не вдається досягнути бажаної мети в житті й вони шкодує про всі свої прогріхи, цей стан жалю називається вішāда». Ознаки стану авасāда також пояснені в «Бгакті-расамріта-сіндгу»: «Людина прагне відродити своє попереднє становище і допитується про те, як це зробити. Вона поринає в важку задуму, тяжко зітхає, плаче і побивається, тіло її блідне, і в роті у неї шерхне».У «Бгакті-расамріта-сіндгу» наведено перелік тридцяти трьох таких навальних ознак. Вони виявляються в словах, в бровах і в очах. Ці ознаки називаються в'ябгічарі бгава, навальний екстаз. Коли вони тривають, не зникаючи, їх іноді називають санчарі, або тривалий екстаз.

Цей вірш промовляє Шріматі Радгарані у «Джаґаннатга-валлабга-натаці»(3.11) Рамананди Раї.

Розмовляючи в екстазі, Шрі Чайтан'я Махапрабгу раптом побачив, що перед Ним стоять дві людини. Один з них — Його секретар, Сварупа Дамодара, а другий — Рамананда Рая. Повернувшись до зовнішньої свідомості, Він побачив їх перед Собою й, хоча Він і далі говорив в екстазі Шріматі Радгарані, почав допитуватись, чи Він той самий Шрі Чайтан'я Махапрабгу.

Це вірш простонародною мовою, що називається пракріт, а точне відтворення цього вірша на санскриті виглядає так: каітава-рахітаṃ премā на хі бгаваті мāнуше локе/йаді бгаваті касйа вірахо вірахе сатй апі ко джīваті.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура каже щодо цього, що об'єкт любові, Верховний Господь, — це найвищий притулок. Господь — це верховний суб'єкт, а віддані — це об'єкт. Поєднання суб'єкта і об'єкта називається аламбана. Об'єкт слухає, а суб'єкт грає на флейті. Якщо об'єкт не бачить місяцеподібного обличчя Крішни і не прагне Його бачити, це показує, що об'єкт живе без аламбани. Людина, яка імітує зустріч із суб'єктом, просто намагається задовольнити свої хтиві бажання і тому живе беззмістовним життям.

Безкорислива любов до Крішни схожа на велику білу тканину. Брак прив'язаності до Крішни порівнюють до чорної плями на цьому білому полотні. Як чорна пляма впадає в око, так на рівні чистої любові до Верховного Бога впадає в око брак любові до Нього.

Цей вірш промовила Паурнамасі до Нандімукгі у «Відаґдга-мадгаві»(2.18) Шріли Рупи Ґосвамі.

Перед храмом Джаґаннатги стоїть колона, яку вінчає статуя Ґаруди. Ця колона зветься Ґаруда-стамбга. В основі цієї колони вибитий рівчак, і весь цей рівчак заповнювали сльози Господа.

Це вірш із «Крішна-карнамріти»(41) Білваманґали Тгакури.

Це також цитата з «Крішна-карнамріти»(32) Білваманґали Тгакури.

У «Бгакті-расамріта-сіндгу» сказано, що коли змішуються породжені від різних причин схожі екстази, це називається сварūпа-сандгі. Коли поєднуються протилежні прояви, чи вони виникають від спільної причини, чи від різних причин, їхнє поєднання називається бгінна-рūпа-сандгі, збігом суперечливих екстазів. Збіг різних екстазів — страху й щастя, жалю й щастя — називається поєднанням (сандгі). Слово ṣāбалйа стосується до поєднання різних екстатичних ознак, як то гордості, відчаю, смирення, пам'ятування, сумніву, нетерплячості через образу, страху, розчарування, терплячості й завзяття. Тертя між цими ознаками під час їхнього збігу називається ṣāбалйа. Відповідно, аутсукйа, чи завзяття, являє собою стан нетерплячості, за якого набирає великої сили жадання побачити об'єкт бажань чи за якого відданий нездатний витерпіти жодної затримки, що перешкоджає зустрічі з об'єктом бажань. Коли відданий охоплений таким завзяттям, йому шерхне в роті і він втрачає спокій. Його переповнює хвилювання, і стають помітні важкі зітхання і нетерплячка. Відповідно, сердечну слабкість, що виникає через сильну прив'язаність чи сильне розумове збудження називають безсиллям (чāпалйа). Тоді можна відзначити нездатність дійти висновку, неправильне використання слів і вперту поведінку, вільну від побоювань. Коли виникає гнів на протилежну сторону, злітають образливі, ба й бридкі слова. Гнів називається роша. Коли людина нездатна витерпіти образу чи лайку, стан її розуму називається амарша. В такому стані людина впріває, відчуває головний біль, блідне, хвилюється і відчуває потребу знайти рішення. Для людини в такому стані характерне також почуття образи, огида і слова осуду.

Це вірш 40 із «Крішна-карнамріти».

Слово унмāда пояснено в «Бгакті-расамріта- сіндгу» як надзвичайна радість, смуток або замішання в серці, що виникають через розлуку. Унмāда проявляється в тому, що людина шалено регоче, танцює, співає, робить щось пусте, говорить нісенітниці, біжить, кричить, а іноді робить суперечливі дії. Слово праṇайа пояснено так: коли закоханий може отримати безпосереднє визнання, але уникає шани, така любов називається праṇайа. В «Удджвала-ніламані» Шріла Рупа Ґосвамі так пояснює слово мāна: коли від обміну сердечними, любовними словами закоханого сповнюють дедалі солодші почуття, але він намагається приховати свої почуття хитрощами, це називається мāна.

Слово ваідаґдгйа означає, що людина вміє дуже майстерно, мудро, дотепно, хитро, привабливо і вишукано дражнити й смішити.

У «Бгакті-расамріта-сіндгу» описано вісім трансцендентних перемін, що можуть відбуватися з тілом. Стамбга, заціпеніння, настає тоді, коли розум поринає в трансцендентне. В такому стані вмиротворений розум спочиває на життєвому повітрі, і з тілом відбуваються різноманітні перетворення. Ці ознаки проявляються в тілі відданого, який піднявся на високий рівень. Коли життєва сила майже перестає діяти, цей стан називають заціпенінням. В такому стані виникають такі почуття, як радість, страх, подив, пригніченість і гнів. За такого стану людині відбирає мову і вона не може поворухнути руками чи ногами. Але загалом, якщо не брати до уваги цих ознак, це стан розуму. Коли починається заціпеніння, в усьому тілі проявляється також багато інших ознак. Це дуже тонкі ознаки, але поступово вони стають дуже виразними. Коли людині віднімає мову, природним чином всі її діяльні чуття ціпеніють, а пізнавальні чуття стають безпорадними. Кампа, дрож у тілі, згадана у «Бгакті-расамріта- сіндгу» як вияв певного страху, гніву чи радості. Така дрож називається вепатгу, або кампа. Коли від радості, страху чи гніву тіло пітніє, це називається сведа. Ваіварṇйа визначена як зміна кольору тіла. Цю зміну викликає пригніченість, гнів або страх. Коли людина відчуває ці емоції, шкіра її блідне, а тіло марніє. Аṣру описано в «Бгакті-расамріта-сіндгу» як вплив радості, гніву чи журби, що примушує сльози само собою котитися з очей. Коли людина радіє і їй на очах з'являються сльози, ці сльози холодні, а коли людина гнівається, її сльози гарячі. В обох випадках очі бігають, червоніють і сверблять. Такі ознаки аṣру. Коли людина відчуває смуток, подив, гнів, радість чи страх, в неї переривається голос. Це називається ґадґада. Шрі Чайтан'я Махапрабгу згадує в «Шікшаштаці» за ґадґада-руддгайā ґірā — «дрож у голосі». Пулака в «Бгакті-расамріта-сіндгу» описана як радість, натхнення чи страх. Коли людина відчуває такі емоції, волосся на її тілі стає дибки і такий стан називається пулака.

Це ще один вірш із «Крішна-карнамріти» (68).

Сказано, що Парамананда Пурі був Уддгава у Вріндавані. Його прив'язаність до Шрі Чайтан'ї Махапрабгу виявлялась як батьківська любов, тому що Парамананда Пурі був духовним братом духовного вчителя Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Що ж до Рамананди Раї, що його вважають за втілення Арджуни, а дехто також за втілення Вішакгадеві, то він насолоджувався щирою братерською любов'ю до Господа. Щирим особистим слугуванням насолоджувались Ґовінда та інші. В товаристві Своїх найдовіреніших відданих, як це Ґададгара Пандіта, Джаґадананда Пандіта і Сварупа Дамодара, Чайтан'я Махапрабгу насолоджувався екстатичними почуттями Шріматі Радгарані в Її любовних стосунках із Крішною. Занурений у ці чотири трансцендентні смаки, Шрі Чайтан'я Махапрабгу жив у Джаґаннатга Пурі, відчуваючи Себе сильно зобов'язаним перед Своїми відданими.

Лілашука — це Білваманґала Тгакура Ґосвамі. Він був брахмана з південної Iндії, і раніше його звали Шілхана Мішра. Коли він був ще сімейною людиною, він привабився до куртизанки на ім'я Чінтамані, але зрештою прислухався до її поради й зрікся світу. Він написав книжку «Шанті-шатака» і згодом, з милості Господа Крішни та вайшнавів, став великим відданим. Після того він прославився як Білваманґала Тгакура Ґосвамі. Перебуваючи на дуже високому рівні духовного життя, він написав книжку, що зветься «Крішна-карнамріта». «Крішна-карнамріта» дуже широко відома серед вайшнавів. Він проявляв багато екстатичних ознак, і тому його прозвали Лілашука.

Багатство Шрі Чайтан'ї Махапрабгу — це філософський камінь любові до Верховного Бога. Отже, Господь Чайтан'я — володар великого трансцендентного скарбу. Філософський камінь, утворюючи безмежну кількість золота, залишається незмінний. Так само Шрі Чайтан'я Махапрабгу, без обмежень поширюючи любов до Верховного Бога, залишається найбільшим володарем цього трансцендентного скарбу. Його віддані, яких Він навчив цієї любові, також повинні щедро її роздавати по всьому світі. Цей рух свідомості Крішни, йдучи слідами Шрі Чайтан'ї Махапрабгу та Його довірених відданих, також намагається всім світом поширити любов до Верховного Бога, яку пробуджує повторення святих імен Господа — Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе/Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе.

Звичайна людина нездатна зрозуміти трансцендентний екстаз у настрої Шріматі Радгарані. Недостойні люди, які намагаються отримати якусь вигоду з описів цього екстазу, вироджуються в сахаджій, баулів та інші сампрадаї. Так спотворюється вчення. Навіть великі вчені-теоретики нездатні збагнути трансцендентного блаженства та екстазу, що їх проявляли Шрі Чайтан'я Махапрабгу та Його чисті віддані. Щоб збагнути дії Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, треба стати гідним цього.

Усі діяння Шрі Чайтан'ї Махапрабгу записував Його особистий секретар Сварупа Дамодара. Сварупа Дамодара переказав це все Раґгунатзі дасі Ґосвамі, і той вивчив ці описи напам'ять. Все, що Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі почув від Раґгунатги даси Ґосвамі, записано у «Шрі Чайтан'я-чарітамріті». Це називається система парампари, ланцюг передачі знання. Він іде від Шрі Чайтан'ї Махапрабгу до Сварупи Дамодари, від Сварупи Дамодари до Раґгунатги даси Ґосвамі і від Раґгунатги даси Ґосвамі до Кавіраджі Ґосвамі. Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі записав цю всю інформацію у своїй книзі, «Чайтан'я-чарітамріті». Iншими словами, «Шрі Чайтан'я-чарітамріта» — це суть настанов парампари, учнівської послідовності, що бере початок від Шрі Чайтан'ї Махапрабгу.

Шріла Кавіраджа Ґосвамі і його послідовник, що йде його стопами, не мусить догоджати широкій масі. Їхнє завдання — задовольнити попередніх ачарій і описати ігри Господа. Хто зуміє зрозуміти ці описи, той зможе насолодитись цим величним трансцендентним твором, що насправді не призначений для звичайних людей, як оце вчені та літератори. Зазвичай ігри Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, записані у «Чайтан'я-чарітамріті», вивчають в університетах і наукових колах з літературного та історичного погляду, але «Шрі Чайтан'я-чарітамріта» — це, насправді, не матеріал для наукового дослідження чи літературного аналізу. Вона призначена для відданих, які присвятили своє життя служінню Шрі Чайтан'ї Махапрабгу.

Найпростіша річ для людей — це йти за попередниками. Судити про все за допомогою матеріальних чуттів не дуже легко. Віддане служіння складають розуміння і діяльність, засновані на вірності своєму попереднику-наставнику, на що і вказує Шрі Чайтан'я Махапрабгу. Втім автор зазначає, що не може керуватись думками тих, хто має якісь свої уподобання чи антипатії, бо тоді не зміг би писати безсторонньо. Iншими словами, автор каже, що в «Чайтан'я- чарітамріті» він не запроваджує своєї особистої думки. Він просто описує те, що природно зрозумів із розповідей старших. Якби він піддався впливу чиїхось уподобань і антипатій, то не зміг би викладати настільки піднесені теми так невимушено. Реальні факти цілком зрозумілі для справжніх відданих. Коли ці факти записують, відданим це дуже до серця, але невідданий не може їх зрозуміти. Ці теми треба усвідомити. Світська вченість і пов'язані з нею прив'язаності й антипатії неспроможний пробудити спонтанної любові до Верховного Бога. Таку любов світські вчені описати нездатні.

Згідно з Шрілою Бгактісіддгантою Сарасваті Тгакурою існує три різновиди відданих: бгаджана-віджñа (ті, хто володіє досконалим знанням відданого служіння), бгаджана-ṣīла (віддані, що виконують віддане служіння) і кṛшṇа-нāме дīкшіта кṛшṇа-нāма-кāрī (віддані, що отримали посвяту і повторюють святе ім'я). Автор «Шрі Чайтан'я- чарітамріти» благає милості всіх цих відданих і просить їх бути задоволеними ним. Він каже: «Нехай віддані-неофіти — віддані, що вміють завзято сперечатись, хоча й не мають розуміння високих рівнів відданого служіння, і що вважають себе за дуже піднесених, тому що вони наслідують якогось смарта-брахману — нехай такі віддані не гніваються на мене, гадаючи, що я тут помилився. Я дуже смиренно прохаю вибачити мене, але зазначаю, що я особисто не бажаю щось додавати чи віднімати. Я написав тільки те, що чув в учнівській послідовності, тому що я відданий лотосовим стопам попередніх ачарій, як оце Сварупа Дамодара, Раґгунатга даса Ґосвамі й Рупа Ґосвамі. Я пишу тільки те, про що дізнався від них».

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», Мадг'я-ліли, другої глави, що описує прояви екстазу Господа Чайтан'ї Махапрабгу.