Духовний учитель

У цій главі представлено стислий огляд усіх тих розваг Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, які Він проявив протягом середнього періоду Свого життя, а також протягом останніх шести років. Всі ці розваги змальовані в стислій формі. Тут також розказано, як Шрі Чайтан'я Махапрабгу, прочитавши вірша, що починається словами каумāра-хараṭ, поринув в екстаз. Цей екстаз пояснив Шріла Рупа Ґосвамі у вірші, який він починає словами прійа со 'йаṃ кṛшṇаṭ. Як автор цього вірша, Шріла Рупа Ґосвамі отримав щедрі благословення Господа. Також у цій главі зроблено огляд багатьох книг, які написали Шріла Рупа Ґосвамі, Шріла Санатана Ґосвамі та Шріла Джіва Ґосвамі. Тут також згадано про зустріч Шрі Чайтан'ї Махапрабгу з Шрілою Рупою Ґосвамі та Шрілою Санатаною Ґосвамі в селищі Рамакелі.

У своїй пісні Шріла Шрініваса Ачар'я говорить:Під проводом Шріли Рупи Ґосвамі та Шріли Санатани Ґосвамі шість Ґосвамі вивчали різні ведичні писання і вибрали їхню суть — віддане служіння Господеві. Це означає, що всі Ґосвамі написали чимало творів з науки відданого служіння, при цьому спираючись на ведичні писання. Віддане служіння — це не сентиментальна діяльність. Воно складає суть ведичного знання, про що сказано і в «Бгаґавад-ґіті» (15.15): ведаіṣ ча сарваір ахам ева ведйаṭ. Усі ведичні писання скеровують на пізнання Крішни. Шріла Рупа й Санатана Ґосвамі, посилаючись на численні ведичні тексти, пояснили, як саме через віддане служіння пізнати Крішну. Вони зробили це настільки доступно, що навіть негідник чи перший дурень можуть врятуватись, вдавшись до відданого служіння під проводом цих Ґосвамі.

Цей вірш доводить, що істинне віддане служіння засноване на висновках ведичних писань. Воно не виникає з якої-небудь чуттєвості, що її виявляють пракріта- сахаджії. Пракріта-сахаджії не вивіряють свої дії з ведичними писаннями, вони живуть у розпусті, вганяють за жінками та смалять ґанджу. Iноді вони влаштовують театральні дійства, під час котрих волають до Господа зі сльозами на очах. Певно, що ці сльози геть змивають усі висновки священних писань. Пракріта-сахаджіям невтямки, що вони переступають настанови Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, який наголошував, що розуміння Вріндавани та Господніх розваг у ній вимагає достатньої обізнаності в ведичних писаннях (шастрах). Як сказано в «Шрімад-Бгаґаватам» (1.2.12): бгактйā ṣрута- ґṛхīтайā — віддане служіння постає з пізнання Вед. Тач чграддадгāнāṭ мунайаṭ. По-справжньому серйозні віддані досягають бгакті, відданого служіння, що спирається на наукові підвалини, слухаючи ведичні писання (бгактйā ṣрута-ґṛхīтайā). Не треба нічого вигадувати, влягаючи напливу почуттів, відтак обертаючись на сахаджію і запроваджуючи видумане віддане служіння. Однак варто відзначити, що, на думку Шріли Бгактісіддганти Сарасваті Тгакури, такі сахаджії, проте, ліпші за безнадійних безбожників-імперсоналістів. Iмперсоналісти не мають поняття про Верховного Бога-Особу. Сахаджії перебувають у становищі значно сприятливішому проти санн'ясі-майаваді: дарма що їх не дуже цікавить ведичне знання, все ж вони визнають Крішну за Верховного Господа. На жаль, сахаджії збивають інших з шляху справжнього відданого служіння.

У Першій хвилі «Бгакті-ратнакари» сказано, що Санатана Ґосвамі, докладно вивчаючи «Шрімад-Бгаґаватам», зрозумів його і пояснив у своєму коментарі «Вайшнава-тошані». Своїм майстерним служінням Шріла Санатана Ґосвамі й Рупа Ґосвамі поширили всім світом усе знання, яке вони отримали безпосередньо від Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Санатана Ґосвамі свій коментар «Вайшнава-тошані» дав відредагувати Шрілі Джіві Ґосвамі, і той відредагував його, перейменувавши на «Лаґгу-тошані». Самий коментар Санатана Ґосвамі написав 1476 року епохи Шака (1554 року н.е.), а «Лаґгу-тошані» Шріла Джіва Ґосвамі завершив 1504 року Шакабди (1582 року н.е.).Суть «Харі-бгакті-віласи» Шрі Санатани Ґосвамі виписав Шріла Ґопала Бгатта Ґосвамі. Його праця відома як вайшнава-смріті. Вайшнава-смріті-ґрантга була написана в двадцятьох главах, що їх називають віласи. Перша віласа описує, як встановлюється зв'язок між духовним вчителем та учнем, а також пояснює всілякі мантри. Друга віласа розкриває таємницю посвяти. Третя віласа подає засади вайшнавського етикету, зосереджуючи увагу на чистоті, постійному пам'ятуванні Верховного Бога-Особи і на повторенні мантр, отриманих від духовного вчителя, який дає посвяту. У четвертій віласі мова йде про самскару, спосіб очиститись, про тілаку (як малювати на тілі дванадцять тілак), про мудру, знаки на тілі, про малу (як повторювати святі імена на вервиці) і про ґуру-пуджу (як поклонятись духовному вчителеві). П'ята віласа пояснює, як влаштувати для медитації сидіння, описує дихальні вправи, медитацію і поклоніння шалаґрама-шілі, образові Господа Вішну. У шостій віласі подані методи, потрібні щоб прикликати трансцендентну форму Господа й омити Його. Сьома віласа вчить, як збирати квіти на поклоніння Господеві Вішну. Восьма віласа описує Божество і навчає, як запалювати куріння і світильники, робити Божеству підношення, танцювати, грати на барабанах та інших музичних інструментах, прикрашати Божество ґірляндами, підносити молитви, схилятись у поклоні і спокутувати гріхи. У дев'ятій віласі мова йде про те, як правильно збирати листки туласі, робити обряди за упокій померлих родичів за вайшнавським звичаєм та пропонувати їжу. Десята віласа змальовує відданих Господа — вайшнавів, святих особистостей. Одинадцята віласа докладно описує поклоніння Божествам і славу святого імені Господа. Ця глава вчить, як оспівувати святе ім'я Божества і розглядає обраŸзи, які роблять, оспівуючи Господнє ім'я. Розказано також як від цих образ звільнитись. Одинадцята віласа теж уславлює віддане служіння та процес впокорення Господеві. Тема дванадцятої віласи — екадаші, а в тринадцятій віласі йдеться про говіння загалом та про піст на маха-двадаші. У чотирнадцятій віласі визначені певні правила, яких треба дотримуватись у певні пори року. П'ятнадцята віласа вчить, як дотримувати піст на екадаші, навіть не п'ючи води. Вона також пояснює, як наносити на тіло знаки Вішну, розповідає про обряди, яких дотримуються під час чатурмас'ї, дощової пори, про Джанмаштамі, Паршвайкадаші, Шравана-двадаші, Рама-навамі та Віджая-дашамі. Шістнадцята віласа вказує на обов'язки людини в місяці карттіка (жовтень-листопад) — місяці дамодара, або урджа, коли у храмі чи поза храмом Божеству пропонують світильники. Там також описано Ґовардгана-пуджу та Ратга-ятру. Сімнадцята віласа зосереджується на підготовці до поклоніння Божествам, співові маха-мантри та джапа-медитації. У вісімнадцятій віласі описані різні форми Шрі Вішну. Дев'ятнадцята віласа вчить встановлювати Божества, спершу виконавши ритуал Їхнього омовіння. I двадцята віласа на прикладах храмів, які збудували великі віддані, розповідає про те, як їх зводити. Подробиці з «Харі-бгакті-віласа-ґрантги» Шрі Кавіраджа Ґосвамі наводить у Мадг'я-лілі(24.329-345). У цих віршах Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі, по суті, описує віласи Ґопали Бгатти Ґосвамі. Як зазначає Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура, реґулівні засади відданого служіння, що їх уклав Ґопала Бгатта Ґосвамі, відповідають нашим вайшнавським засадам не зовсім точно. Насправді, Ґопала Бгатта Ґосвамі зробив лише огляд докладних описів вайшнавських реґулівних принципів, зроблених у «Харі-бгакті-віласі». На думку Бгактісіддганти Сарасваті Ґосвамі, неухильно дотримуватись приписів «Харі-бгакті-віласи» означає бездоганно дотримуватись засад вайшнавізму. Бгактісіддганта Сарасваті вважає, що деякі фраґменти роботи Ґопала Бгатти Ґосвамі, в основу якої покладено відначальну «Харі-бгакті-віласу», створено під впливом смарта-самаджі, доктрини кастових брахманів. Тому з праці Ґопали Бгатти Ґосвамі важко вилучити власне вайшнавські настанови. Ліпше звернутись до пояснення «Харі-бгакті-віласи», яке написав за назвою «Діґ-даршіні- тіка» сам Санатана Ґосвамі. На думку інших, це пояснення уклав Ґопінатга-пуджа Адгікарі, що служив у храмі Шрі Радга-раманаджі і був одним з учнів Ґопали Бгатти Ґосвамі.Що ж до «Бріхат-бгаґаватамріти», вона складається з двох частин і обидві висвітлюють тему відданого служіння. Перша частина досліджує складові відданого служіння, змальовує різні планети, як-от Земля, райські планети, Брахма-лока та Вайкунтга-лока, а також описує відданих: наближених, найближчих та довершених. Друга частина уславлює духовний світ, відомий як Ґолока-махатм'я-нірупана, і шлях зречення матеріального світу. Вона також описує істинне знання, віддане служіння, любов до Бога, мету життя і найвище блаженство. Отож, кожна частина містить сім глав, і разом у книжці чотирнадцять глав.«Дашама-тіппані» — це коментар на Десяту пісню «Шрімад-Бгаґаватам». Цей коментар ще називають «Бріхат-вайшнава-тошані-тіка». Як сказано в «Бгакті-ратнакарі», «Дашама-тіппані» завершена 1476 року Шакабди (1554 року н.е.).

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті навів опис цих книжок. «Бгакті-расамріта-сіндгу» — це велика праця, що вчить, як розвивати віддане служіння Господеві Крішні, йдучи трансцендентним шляхом. Ця книга була завершена 1463 року Шакабди (1541 р.н.е.). Її складають чотири частини: «Пурва-вібгаґа» (східна частина), «Дакшіна-вібгаґа» (південна частина), «Пашчіма-вібгаґа» (західна частина) та «Уттара-вібгаґа» (північна частина). «Пурва-вібгаґа» описує наполегливий розвиток відданого служіння, загальні засади відданого служіння, безпосередню практику відданого служіння, екстаз у відданому служінні і, нарешті, досягнення любові до Верховного Бога. Отже, у цій частині океану нектару відданості є чотири хвилі (лахарі).«Дакшіна-вібгаґа» (Південна частина) в загальних рисах змальовує бгакті-расу — смак стосунків, яким насолоджуються у відданому служінні. Також у цій частині описано прояви екстазу, відомі за назвами вібгава, анубгава, саттвіка, в'ябгічарі та стгаї-бгава. Усі вони — складові піднесеної бгакті-раси. Отож, у частині «Дакшіна-вібгаґа» є п'ять хвиль.Західна частина («Пашчіма-вібгаґа») визначає основні трансцендентні смаки, що присутні у відданому служінні. Тема цієї частини: мукг'я-бгакті-раса-нірупана — розвиток головних смаків, або почуттів, у відданому служінні. Тут описано віддане служіння Богу у нейтральних стосунках, дальший розвиток у любов і прив'язаність у стосунках слугування, далі — розвиток у братерські стосунки, тоді — в батьківську любов і, нарешті, у взаємини кохання між Крішною та Його відданими. Отже, у західній частині нараховуємо п'ять хвиль.У північній частині («Уттара-вібгазі») описано додаткові смаки, наявні у відданому служінні, а саме: сміх, подив, лицарські почуття, співчуття, гнів, страх та відразу. Крім того, «Уттара-вібгаґа» розглядає поєднання рас та спотворений вияв суперечливих почуттів. Загалом у цій частині дев'ять хвиль. Це лише короткий огляд «Бгакті-расамріта-сіндгу».«Відаґдга-мадгава» — це драма про Крішнині розваги у Вріндавані. Шріла Рупа Ґосвамі закінчив цю книгу 1454 року Шакабди (1532р.н.е.). Перша дія цієї драми називається «Вену-нада-віласа», друга дія — «Манматга-лекга», третя дія — «Радга-санґа», четверта дія — «Вену-харана», п'ята дія — «Радга-прасадана», шоста дія — «Шарад-віхара» і сьома і остання, дія — «Ґаурі-віхара».Шріла Рупа Ґосвамі написав також «Удджвала-ніламані» — трансцендентний твір про любовні взаємини, який характеризують яскрава образність, порівняння та високі почуття бгакті. У «Бгакті-расамріта-сіндгу» віддане служіння в стосунках закоханих описано стисло, але його докладно описує «Удджвала-ніламані». У цій книзі змальовані різні закохані в Крішну, їхні подружки і ті, кого дуже любить Крішна. В «Удджвала-ніламані» описано Шріматі Радгарані, інших коханок Крішни, а також провідниць різних гуртів дівчат. Описані теж посланці та постійні супутники Крішни, а також всі, хто дуже любий Крішні. Цей твір проливає світло на те, як пробуджується любов до Крішни, і описує екстатичні почуття, обставини вияву відданості, постійний екстаз, навальний екстаз, безперервний екстаз, почуття розлуки, привабленість, що передує закоханості, любовний гнів, розмаїття любовних взаємин, розлуку з коханим, зустріч із коханим, призначення різного вбрання, а також пряму й непряму насолоду закоханих. Це все в «Удджвала-ніламані» описано з усіма подробицями.В основу «Лаліта-мадгави» покладені розваги Крішни в Двараці. Ці розваги показані у формі драми. Робота над нею була завершена 1459 року Шакабди (1537 р.н.е.). Перша дія показує святковий вечір, друга дія — убивство Шанкгачуди, третя — нестяму Шріматі Радгарані, четверта — порив Радгарані до Крішни, п'ята — успіх Чандравалі, шоста — успіх Лаліти, сьома — зустріч у Нава-вріндавані, восьма — забави у Нава-вріндавані, дев'ята — перегляд малюнків і десята — цілковите задоволення розуму. Отже, в цілому ця драма складена з десяти дій.«Лаґгу-бгаґаватамріта» складається із двох глав. Перша глава називається «Нектар Крішни», а друга — «Нектар відданого служіння». Перша глава підкреслює вагу ведичних свідчень, а після того описує первинну форму Верховного Бога-Особи — Шрі Крішну — і Його розваги та поширення у формах свамша (особисті поширення) і вібгіннамша. Залежно від міри, якою Господь Себе проявляє, виділяють поширення авеша і тад-екатма. Спочатку Господь поширює Себе у форми трьох пурушаватар — Маха-Вішну, Ґарбгодакашаї Вішну і Кшіродакашаї Вішну. Тоді проявляються втілення трьох ґун природи — Брахма, Вішну й Махешвара (Шіва). Все, що використовують в служінні Господеві, трансцендентне і перебуває поза трьома якостями матеріального світу. Також у «Лаґгу-бгаґаватамріті» описано двадцять п'ять ліла-аватар, а саме: Чатухсана (Кумари), Нарада, Вараха, Матс'я, Яґ'я, Нара-нараяна Ріші, Капіла, Даттатрея, Хаяґріва, Хамса, Прішніґарбга, Рішабга, Прітгу, Нрісімха, Курма, Дганвантарі, Мохіні, Вамана, Парашурама, Дашаратгі, Крішна-двайпаяна, Баларама, Васудева, Будда і Калкі. Крім того, перелічено чотирнадцять втілень Ману: Яґ'я, Вібгу, Сат'ясена, Харі, Вайкунтга, Аджіта, Вамана, Сарвабгаума, Рішабга, Вішваксена, Дгармасету, Судгама, Йоґешвара та Бріхадбгану. Також згадано про чотири втілення, що приходять в кожну з чотирьох юґ і сказано, що в цих втілень тіла білого, червоного, чорнуватого і чорного кольору (іноді жовтого, як ось у Господа Чайтан'ї Махапрабгу). Різним епохам відповідають різні втілення. Різне становище окремих втілень позначають термінами авеша, прабгава та пара. Iмена Господа, пов'язані з Його розвагами, наділені духовною енерґією. Також «Лаґгу-бгаґаватамріта» пояснює відмінність між енерґією та володарем енерґії і описує незбагненні діяння Верховного Господа.Шрі Крішна — це первинний Верховний Бог-Особа, немає нікого вищого за Нього. Він джерело всіх втілень. «Лаґгу- бгаґаватамріта» описує часткові поширення Крішни, сяйво безособистісного Брахмана (що є насправді сяйвом тіла Шрі Крішни), неперевершені розваги Шрі Крішни в ролі звичайної людини з двома руками тощо. З дворукою подобою Господа не може зрівнятись ніщо. В духовному світі (вайкунтга- джаґат) між власником тіла і самим тілом немає відмінності. У матеріальному світі власник тіла — це душа, а тіло — це матеріальний прояв. Проте в світі Вайкунтги такої відмінності немає.Господь Шрі Крішна не народжується. Він приходить як втілення постійно. Розваги Крішни поділяють на дві частини — проявлені і непроявлені. Наприклад, коли Крішна народжується в матеріальному світі, Його розваги вважають за проявлені. Однак, коли Крішна залишає цей світ, не треба думати, що Крішни більше немає — бо Його розваги тривають в непроявленому стані. Проте розмаїттям смаків у взаєминах між собою Господь Крішна і віддані насолоджуються під час проявлених розваг. Зрештою, розваги Крішни в Матгурі, Вріндавані й Двараці вічні і завжди відбуваються у якійсь частині всесвіту.

«Бгāґавата-сандарбга» відома також як «Шат- сандарбга». В першій її частині, що має назву «Таттва- сандарбга», доведено, що «Шрімад-Бгаґаватам» — це найдостовірніше джерело знання, яке прямо вказує на Абсолютну Iстину. Друга сандарбга, за назвою «Бгаґават-сандарбга», розмежовує безособистісний Брахман і локалізовану Параматму, а також описує духовний світ і володіння ґуни добра, незабрудненої двома іншими матеріальними ґунами. Iншими словами, «Бгаґават-сандарбга» виразно описує трансцендентний стан, що зветься шуддга-саттва. Матеріальне добро легко забруднюється двома іншими матеріальними якостями, страстю й невіглаством, але у стані шуддга-саттви таке забруднення неможливе. Це духовний рівень чистого добра. Також у «Бгаґават-сандарбзі» йдеться про могутність Верховного Господа і живої істоти, а також про незбагненність і розмаїтість Господніх енерґій. Ці енерґії поділено на категорії — внутрішню, зовнішню, особистісну, межову і т.д. Також у «Бгаґават-сандарбзі» йде мова про вічність поклоніння Божествам, всемогутність Божества, Його всюдисущість, про те, як Божество всім дає притулок, про Його тонкі й грубі енерґії, про Його особистісні прояви, про вияв Його форми, якостей і розваг, про Його трансцендентне становище й довершену форму. Там також сказано, що все, пов'язане з Абсолютом, має однакову силу, і що духовний світ, супутники Господа в духовному світі і три прояви Господніх енерґій в духовному світі цілковито трансцендентні. Наведено також подальший розгляд відмінності між безособистісним Брахманом і Богом- Особою, довершеності Бога-Особи, мети всього ведичного знання, особистих енерґій Господа і становища Бога-Особи як первинного автора Вед.Третя сандарбга називається «Параматма-сандарбга». Вона описує Параматму (Наддушу) і пояснює, як Наддуша існує в серцях безмежного числа живих істот. У ній висвітлено відмінності між божествами-втіленнями якостей природи, а також розглянуто питання про живі істоти, майу (ілюзорну енерґію), матеріальний світ, теорію перетворення енерґії, тотожність матеріального світу з Наддушею, а також про істинну суть матеріального світу. Щодо цих питань наведено свідчення Шрідгари Свамі. У цій сандарбзі сказано, що Верховний Бог-Особа, хоча вільний від матеріальних якостей, наглядає за всією матеріальною діяльністю, а також пояснено, як втілення ліла-аватари відповідають на бажання відданих і якими шістьма щедротами володіє Верховний Бог-Особа.Четверта сандарбга має назву «Крішна-сандарбга». У цій книзі доведено, що Крішна — це Верховний Бог-Особа, описано розваги і якості Крішни, Його владу над пуруша-аватарами тощо. За свідчення тут узято думку Шрідгари Свамі. Верховне становище Крішни проголошують усі писання. Баладева, Санкаршана та інші поширення Крішни походять від Маха-Санкаршани. Усі втілення й поширення разом існують у тілі Крішни, що має, як описано, дворуку форму. Також у «Крішна-сандарбзі» описано планету Ґолока, Вріндавана (вічна обитель Крішни), тотожність Ґолоки і Вріндавани, Ядавів і пастушків (і ті, і ті вічні супутники Крішни), рівнозначність проявлених і непроявлених розваг, ігри Шрі Крішни в Ґокулі, цариць Двараки як поширення внутрішньої енерґії і, ще вищих за них, неперевершених ґопі. У «Крішна-сандарбзі» подано перелік імен ґопі і пояснено найвище становище Шріматі Радгарані.П'ята сандарбга називається «Бгакті-сандарбга». У цій книжці пояснено, як безпосередньо виконувати віддане служіння і як його впорядкувати, прямо і непрямо. З'ясовано також, як розуміти всілякі писання, як влаштований ведичний суспільний лад, варнашрама, чому бгакті вище за корисливу діяльність і т.ін. Також сказано, що навіть брахмана, якщо він не виконує віддане служіння, гідний осуду. Далі йдеться про карма-т'яґу (зречення плодів карми на користь Верховного Бога-Особи), а також про методи містичної йоґи та умоглядного теоретизування, що їх засуджено як марний труд. «Бгакті-сандарбга» не радить поклонятись півбогам і прославляє поклоніння вайшнаві, не віддаючи невідданим ніякої шани. Йде мова про те, як жива істота може звільнитись ще за цього життя (джіван-мукта), про відданість Господа Шіви і про вічність бгакти і його відданого служіння. Сказано, що за допомогою бгакті можна в усьому досягнути успіху, бо воно трансцендентне до матеріальних якостей. Далі йдеться про те, як через бгакті проявляється індивідуальність живої істоти, про її блаженство, а також про те, як бгакті, навіть якщо його виконувати недосконало, дозволяє досягнути лотосових стіп Верховного Бога-Особи. Далі показано неперевершену велич безкорисливого відданого служіння і пояснено, що до цього рівня може піднятись кожен відданий, якщо спілкуватиметься з іншими відданими. Далі розглянуто відмінність між маха- бгаґаватою і звичайним відданим, ознаки умоглядних розумувань, прояви поклоніння самому собі (аханґрахопасана), ознаки відданого служіння, ознаки уявної досконалості, дотримання реґулівних засад, служіння духовному вчителеві, маха-бгаґавата (звільнений відданий) і служіння йому, служіння всім вайшнавам, методи слухання, повторення, пам'ятання і служіння лотосовим стопам Господа, обраŸзи, які можна зробити поклоняючись, наслідки тих образ, молитви, діяльність в ролі вічного слуги Господа, дружба з Ним і посвята всієї діяльності Його вдоволенню. Також мова йде про раґануґа-бгакті (спонтанну любов до Бога), переваги відданості Господу Крішні, а також наведено порівняльний аналіз інших рівнів досконалості.Шоста сандарбга називається «Пріті-сандарбга» і аналізує любов до Верховного Бога. Тут сказано, що, розвинувши любов до Бога, людина цілковито звільняється і досягає найвищої мети життя. Також вказано на відмінності між звільненим становищем персоналіста й імперсоналіста, а також між звільненням у цьому житті і свободою від матеріального рабства. З усіх різновидів звільнення найвищим названо звільнення в любовному служінні Господу і пояснено, що найвища досконалість у житті — це зустріч з Верховним Богом- Особою віч-на-віч. Вказано різницю між негайним звільненням і поступовим звільненням. Звільненням у цьому житті названо і усвідомлення Брахмана, і зустріч з Верховним Богом-Особою, але вказано, що зустріч з Верховним Богом- Особою, як всередині себе, так і зовні, перевищує трансцендентне усвідомлення сяйва Брахмана і являє собою найвищу досконалість. Наведено порівняльний аналіз звільнення салок'я, саміп'я і саруп'я. Саміп'я ліпше, ніж салок'я. Віддане служіння — це звільнення з ширшими можливостями, і «Пріті-сандарбга» вчить, як його здобути. Описано також трансцендентне становище, якого досягають на рівні відданого служіння, а саме любов до Верховного Бога; початкові ознаки трансцендентної любові і її пробудження; відмінність між так званою «любов'ю» і трансцендентною любов'ю на рівні любові до Бога, а також розмаїття настроїв та смаків, якими насолоджуються ґопі в любовних розвагах. Ці розваги відмінні від матеріальних, що, своєю чергою, являють собою спотворене відображення чистої любові до Крішни. Крім того, описано бгакті, змішане з умоглядними розумуваннями, відмінність між благоговійним відданим служінням і любовним, високе становище жителів Ґокули, вище становище друзів Крішни, ще вище становище ґопів та ґопі в батьківських стосунках з Крішною, і нарешті неперевершена любов ґопі та Шріматі Радгарані. Також пояснено, що духовні почуття проявляються навіть у їхній імітації і що такі почуття набагато вищі за звичайні почуття матеріальної любові. Далі описано різні прояви екстазу, його пробудження, трансцендентні якості, відмітні риси дгіродатти, незрівнянну привабливість кохання, ознаки екстазу, ознаки постійного екстазу, смак п'яти трансцендентних аспектів безпосереднього любовного служіння і непряме любовне служіння, проявлене в семи формах. Вкінці описано, як змішуються між собою різні раси, стосунки шанта (нейтральні стосунки), служіння, прийняття притулку в Крішни, батьківську любов, кохання, безпосередню трансцендентну насолоду і насолоду в розлуці, взаємне притягання, що передує зустрічі, а також кохання і славу Шріматі Радгарані.

У своїй «Анубгаш'ї» Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура подає про «Ґопала-чампу» такі відомості. «Ґопала-чампу» поділяється на дві частини: перша називається східна хвиля, а друга — північна хвиля. Перша частина складається з тридцяти трьох тем, а друга — з тридцяти семи. У першій частині, що її завершено 1510 року Шакабди (1588 р. н. е.), порушено такі теми: 1)Вріндавана і Ґолока, 2) убивство демониці Путани, повернення додому ґопі згідно з настановою матінки Яшоди, омовіння Господа Крішни й Баларами, сніґдга-кантга й мадгу-кантга, 3) сон матінки Яшоди, 4) святкування Джанмаштамі, 5) зустріч Нанди Махараджі з Васудевою і вбивство демониці Путани, 6)розвага пробудження Крішни, звільнення демона Шакати і церемонія наречення імені, 7) убивство демона Трінаварти, Господь Крішна їсть землю, дитяча пустотливість Господа Крішни, Господь Крішна як крадій, 8)збивання йоґурту, Крішна ссе груди матінки Яшоди, Крішна розбиває горщик з йоґуртом, Крішну прив'язують до ступи, звільнення двох братів (Ямаларджуна) і побивання матінки Яшоди, 9)переїзд до Шрі Вріндавани, 10)убивство Ватсасури, Бакасури та Вйомасури, 11)убивство Аґгасури і спантеличення Господа Брахми, 12)Крішна пасе в лісі корови, 13)Крішна піклується про корів і карає змія Калію, 14)Крішна вбиває Ґардабгасуру (демона-віслюка) і уславлення Крішни, 15)початок закоханості ґопі, 16)Крішна вбиває Праламбасуру і поглинає лісову пожежу, 17)спроби ґопі зустрітися з Крішною, 18)Крішна підіймає пагорб Ґовардгану, 19)омовіння Крішни молоком, 20)Крішна рятує Нанду Махараджу з полону Варуни і показує ґопам Ґолоку Вріндавану, 21)ґопі виконують обряди Кат'яяні-врати і поклоняються богині Дурзі, 22)пастушкиŸ просять їжі у дружин брахманів, що виконують жертвопринесення, 23)зустріч Крішни з ґопі, 24)насолода Крішни в товаристві ґопі, зникнення Радги й Крішни, пошуки ґопі за Ними, 25)Крішна з'являється знову, 26)рішучість ґопі, 27)розваги у водах Ямуни, 28)звільнення Нанди Махараджі із зміїної пащі, 29)всілякі розваги на відлюдді, 30)убивство Шанкгачуди і свято Хорі, 31)убивство Аріштасури, 32)убивство демона Кеші, 33)прихід Шрі Наради Муні та опис року написання «Ґопала-чампу».У другій частині за назвою «Уттара-чампу» висвітлено такі теми: 1)любов до Враджабгумі, 2)«жорстокість» Акрури, 3)від'їзд Крішни до Матгури, 4)опис міста Матгура, 5)убивство Камси, 6)прощання Нанди Махараджі з Крішною та Баларамою, 7)Нанда Махараджа повертається до Вріндавани без Крішни і Баларами, 8)навчання Крішни й Баларами, 9)як Крішна з Баларамою повернули Своєму вчителеві сина, 10)Уддгава відвідує Вріндавану, 11)Радгарані розмовляє з джмелем-посланцем, 12)Уддгава повертається з Вріндавани, 13)як взято в полон Джарасандгу, 14)убивство Калаявани, 15)одруження Баларами, 16)одруження Рукміні, 17)одруження Крішни з сімома царівнами, 18)Крішна вбиває Наракасуру, забирає з раю квітку паріджата і одружується з 16000 царівен, 19)перемога над Банасурою, 20)повернення Баларами до Враджі, 21)убивство Паундраки (імітатора Вішну), 22)убивство Двівіди і роздуми про Хастінапуру, 23)паломництво на Курукшетру, 24)як жителі Вріндавани і Двараки зустрілись на Курукшетрі, 25)Крішна радиться з Уддгавою, 26)звільнення царів, 27)жертвопринесення Раджасуя, 28)убивство Шалви, 29)Крішна думає повернутись у Вріндавану, 30)Крішна знову відвідує Вріндавану, 31)Шріматі Радгарані та інші чинять перешкоди, 32)повна злагода, 33)обитель Радги й Мадгави, 34)прикрашання Шріматі Радгарані й Крішни, 35)одруження Шріматі Радгарані з Крішною, 36)зустріч Шріматі Радгарані з Крішною і 37)повернення на Ґолоку.

Храм Ґундіча стоїть у Сундарачалі. З храму в Пурі Господа Джаґаннатгу, Баладеву та Субгадру везуть на трьох колісницях до храму Ґундіча в Сундарачалі. В Оріссі свято Ратга-ятра відоме як подорож Джаґаннатги до храму Ґундіча. В інших штатах це свято називають Ратга-ятра, а в Оріссі — Ґундіча-ятра.

Шрі Крішна Чайтан'я Махапрабгу насолоджувався, перебуваючи в стані ґопі, що розлучені з Крішною. Коли Крішна покинув ґопі, вирушивши до Матгури, ґопі проплакали за Ним решту свого життя, гостро відчуваючи біль розлуки з Ним. Господь Чайтан'я Махапрабгу на прикладі Свого життя показав велич цих екстатичних почуттів.

Коли Крішна виконував на Курукшетрі яґ'ю (жертвопринесення), Він запросив туди всіх жителів Вріндавани, щоб вони змогли побачитися з Ним. Серце Господа Чайтан'ї завжди було сповнене почуттями розлуки з Крішною, але щойно Йому вдавалось прийти у храм Джаґаннатги, Він з головою поринав у думки ґопі, що прийшли на Курукшетру побачитися з Крішною.

У «Шрімад-Бгаґаватам» (10.29.15) сказано:Слово кāма означає «хтиве бажання», бгайа означає «страх», а кродга — «гнів». Якщо так чи інакше звернутись до Крішни, життя сповнюється успіхом. Ґопі вела до Крішни хіть. Крішна був дуже вродливий юнак, і вони прагли зустрічі з Ним і насолоди Його товариством. Але така хіть відмінна від хіті в матеріальному світі. Хоча вона виглядає, наче матеріальна, насправді це найвищий прояв любові до Крішни. Чайтан'я Махапрабгу був санн'ясі — Він покинув дім і все інше. Ним, безперечно, не могла рухати ніяка матеріальна хіть. Тому, вживаючи слово мадана-дахане (буквально: «у вогні хтивого бажання»), Господь Чайтан'я хотів сказати, що з чистої любові до Крішни Він палає у вогні розлуки з Ним. Хоч би коли Чайтан'я Махапрабгу зустрічав Джаґаннатгу — чи то в храмі, чи на Ратга-ятрі — Він думав: «Я досягнув Господа Мого життя й серця».

Завжди занурений в екстаз Шріматі Радгарані, Шрі Чайтан'я Махапрабгу відчував таку саму розлуку з Крішною, яку відчувала Шріматі Радгарані, коли Крішна покинув Вріндавану і вирушив до Матгури. Таке екстатичне почуття дуже допомагає розвинути любов до Бога в розлуці. Шрі Чайтан'я Махапрабгу навчав усіх, що не варто надміру пориватись побачити Господа, натомість треба відчувати екстаз розлуки з Ним. Насправді відчувати розлуку з Господом ліпше, ніж прагнути віч-на-віч побачити Його. Коли ґопі Вріндавани, жительки Ґокули, зустрілися з Крішною на Курукшетрі під час сонячного затемнення, вони хотіли забрати Крішну назад до Вріндавани. Цей самий екстаз відчував і Шрі Крішна Чайтан'я Махапрабгу, коли бачив Джаґаннатгу в храмі чи на колісниці Ратга-ятри. Ґопі Вріндавани не подобалась розкіш Двараки. Вони хотіли забрати Крішну до села, до Вріндавани, і насолоджуватися з Ним у тамтешніх гаях. Це саме бажання сповнювало серце Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, і Він в екстазі танцював перед колісницею на святі Ратга-ятра, коли Господь Джаґаннатга їхав до храму Ґундіча.

Цей вірш вміщено до «Пад'явалі» (386), збірки віршів, що її уклав Шріла Рупа Ґосвамі.

У храмі Джаґаннатги ще й досі ведеться не пускати всередину тих, хто не живе у строгій згоді з ведичним звичаєм, тобто не індуїст. Шріла Харідаса Тгакура, Шріла Рупа Ґосвамі та Шріла Санатана Ґосвамі раніше мали тісні зв'язки з мусульманами. Харідаса Тгакура народився в мусульманській родині, а Шріла Рупа Ґосвамі та Шріла Санатана Ґосвамі, пожертвувавши своїм становищем в суспільстві, обіймали посади міністрів у мусульманському уряді. Вони навіть змінили свої імена на Дабіра Кгасу та Сакару Малліку. Тому вони, як вважали, були виключені з громади брахманів. Отож, виявляючи смирення, вони не входили до храму Джаґаннатги, хоча Верховний Бог-Особа, Джаґаннатга, у формі Чайтан'ї Махапрабгу Сам щодня приходив до них. Iноді членів Товариства свідомості Крішни також не пускають у деякі індійські храми. Проте нам не треба журитись про це, якщо ми повторюємо маха-мантру Харе Крішна. Крішна Сам спілкується з відданими, які повторюють Його святе ім'я, і тому не слід журитись про те, що немає змоги відвідати деякі храми. Господь Чайтан'я Махапрабгу не схвалював таких догматичних заборон. Він Сам щодня відвідував тих, кого вважали негідними увійти до храму Джаґаннатги, і це досить красномовне свідчення тому, що Він таких заборон не схвалював. Проте, щоб марно нікого не хвилювати, ці великі особистості до храму Джаґаннатги не входили.

Упала-бгоґа — це певний вид підношення, який виконують якраз перед Ґаруда-стамбгою, на кам'яній плиті. Цю плиту називають упала. Всю їжу пропонують у храмовій кімнаті, якраз перед вівтарем Джаґаннатги. Але цю бгоґу офірують на кам'яній плиті у всіх на очах, і тому це підношення називають упала-бгоґа.

Слово данда означає «палка» або «жердина». Палка чи жердина падає прямо, і коли людина так само простирається в поклоні перед вищим, торкаючись землі вісьмома анґами, частинами тіла, це називають дандават. Iноді ми просто кажемо: «Дандават», насправді не простираючись ницьма. У всякому разі, дандават означає саме падати перед вищим, як палка.

Ми мали нагоду отримати таке саме благословення від Шріли Бгактісіддганти Сарасваті Ґосвамі, коли написали нарис, присвячений дню його народження. Цей нарис так його порадував, що він кликав своїх довірених відданих і показував його їм. Як нам вдалося зрозуміти прагнення Шріли Прабгупади?

Цей вірш також наведено в «Пад'явалі» (387), антології віршів, яку уклав Шріла Рупа Ґосвамі.

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам» (10.82.48).

В «Анубгаш'ї» Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура відзначає: «Ґопі занурені в чисте служіння Господу не маючи жодних мотивів. Їх не приваблює ні багатство Крішни, ні думка про те, що Він Верховний Бог-Особа». Ґопі природно відчували потяг любити Крішну, бо Він був привабливий юнак з їхнього села, Вріндавани. Вони були сільські дівчата, і їх не дуже приваблювало поле Курукшетра, де Крішна був оточений слонами та кіньми і вдягнутий по-царськи. Насправді, в такому оточенні Крішна їм був не дуже до вподоби. Крішну приваблювало до ґопі не багатство і не їхня врода, а їхнє чисте віддане служіння. Так само й ґопі до Крішни приваблювались як до пастушка, а не як до вишуканого чепуруна. Господь Крішна посідає незбагненну могутність. Щоб збагнути Його, великі йоґи й святі облишають усі матеріальні заняття й медитують на Нього. Ті, кого надто захоплюють матеріальні насолоди, нарощення матеріального багатства, підтримання сім'ї чи звільнення від пут матеріального світу, також віддаються під притулок Верховного Бога-Особи. Але така діяльність і такі мотиви невідомі ґопі. Вони зовсім не мають виконувати таку гідну діяльність. Уже маючи трансцендентне знання, вони просто залучають свої очищені чуття до служіння Господу в далекому селі, Вріндавані. Ґопі не цікавлять сухі розумування, мистецтва, музика чи інші явища матеріального життя. Вони геть нічого не тямлять у матеріальній насолоді та зреченості. Їхнє єдине бажання полягає в тому, щоб Крішна повернувся і насолоджувався з ними духовними, трансцендентними іграми. Ґопі хочуть, щоб Крішна просто жив у Вріндавані, де б вони могли слугувати Йому для Його втіх. В них немає навіть тіні думки про особисте чуттєве задоволення.

Це вірш із «Лаліта-мадгави» (10.38), що її написав Шріла Рупа Ґосвамі.

Ця унмада, нестяма, не є звичайне божевілля. Коли Шрі Чайтан'я Махапрабгу говорив незв'язно, майже як божевільний, Він перебував у трансцендентному екстазі любові. На рівні найвищого трансцендентного екстазу присутність завойовника серця викликає почуття зачарування. Коли завойовник серця і зачарована кохана розлучаються, виникає мохана, замішання. В замішанні, яке викликала розлука, виникає заціпеніння і в тілі проявляються всі ознаки трансцендентного екстазу. Коли вони проявляються, особа здається охопленою шалом нестями. Це має назву трансцендентного божевілля. У такому стані особа починає розмовляти з уявним співрозмовником і відчуває емоції, схожі на емоції безумця. Уддгава так описував Крішні божевілля Шріматі Радгарані: «Дорогий Крішно, нестерпно страждаючи від розлуки з Тобою, Шріматі Радгарані іноді стелить Собі постіль у лісовому гаю, іноді картає синю хмару, а іноді блукає в темній гущавині хащ. Вона неначе стратилась розуму».

Ці вірші, як зрозуміло з них самих, наводять достовірні відомості про те, як Шрі Чайтан'я Махапрабгу прийняв зречений стан життя. Його прийняття зреченого стану не йде ні в яке порівняння з санн'ясою, яку приймають майаваді. Чайтан'я Махапрабгу, прийнявши санн'ясу, прагнув потрапити до Вріндавани. Він відрізнявся від санн'ясі- майаваді, що прагнуть злитися з буттям Абсолюту. Для вайшнави прийняти санн'ясу означає звільнитись від будь- якої матеріально орієнтованої діяльності і цілковито присвятити себе трансцендентному любовному служінню Господу. Це підтверджує Шріла Рупа Ґосвамі (Б.р.с. 1.2.255):Для вайшнави зректися світу означає цілковито залишити прив'язаність до матеріальних речей і зануритись у безперервне трансцендентне любовне служіння Господеві. Санн'ясі-майаваді не знають, як можна усе використовувати в служінні Господу. Не пройшовши підготовки в відданому служінні, вони вважають, що матеріальних об'єктів не слід навіть і торкатися. Брахма сатйаṃ джаґан мітгйā — майаваді вважають, що світ оманний. Але санн'ясі-вайшнави так не вважають, вайшнави кажуть: «Чому це світ має бути оманним? Це реальність, яка має служити Верховному Богові-Особі». Для санн'ясі-вайшнави зректися світу означає нічого не використовувати для задоволення власних чуттів. Використовувати все для задоволення Верховного Бога- Особи — ось таке значення відданого служіння.

Можна зрозуміти, що в трансцендентному екстазі Шрі Чайтан'я Махапрабгу на цілих три дні забув про їжу. Тоді Ніт'янанда Прабгу ввів Його в оману, назвавши Ґанґу Ямуною. Господь був занурений в екстаз подорожі до Вріндавани й тому був радий бачити Ямуну, хоча насправді це була Ґанґа. Так через три дні Ніт'янанда Прабгу привів Господа до дому Адвайти Прабгу в Шантіпурі, і Господь там поїв. Поки Господь залишався в Адвайти Ачар'ї, Він щодня бачився з матір'ю, Шачідеві, і щовечора разом зі всіма відданими влаштовував спільне оспівування святих імен.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу добре розумів, що Його прийняття санн'яси було для Його матері немов удар грому. Тому Він покликав Свою матір і відданих з Майапура і за допомогою Адвайти Ачар'ї побачився з ними востаннє після прийняття санн'яси. Коли мати Господа Чайтан'ї побачила Його начисто оголеним, вона була вбита горем. На голові Шрі Чайтан'ї Махапрабгу більше не було прекрасного волосся. Усі віддані заспокоювали матір Шачі, а Господь Чайтан'я Махапрабгу попрохав її приготувати обід для Нього, тому що Він дуже зголоднів, три дні нічого не мавши в роті. Мати відразу погодилась і, забувши про все на світі, готувала для Шрі Чайтан'ї Махапрабгу весь час, поки Він жив у домі Шрі Адвайти Прабгу. Нарешті через кілька днів Шрі Чайтан'я Махапрабгу попрохав у матері дозволу піти до Джаґаннатга Пурі. На прохання матері після прийняття санн'яси Він оселився в Джаґаннатга Пурі. Так, усе залагодивши і отримавши дозвіл матері, Шрі Чайтан'я Махапрабгу вирушив до Джаґаннатга Пурі.

Згаданий тут Мадгава Пурі — це Мадгавендра Пурі. Ще один Мадгава Пурі — це Мадгавачар'я, що був духовний вчитель в лінії Ґададгари Пандіти і що написав книжку «Шрі Манґала-бгаш'я». Однак Мадгавачар'я — це не той Мадгавендра Пурі, за якого згадано в цьому вірші.

Цей Кшіра-чурі Ґопінатга стоїть у Ремуні, десь за шість з половиною кілометрів від станції Балешвара (Баласор), на Північно-східній залізниці, що раніше звалась Бенґальська Майапурська Залізниця. Станція Балешвара лежить за кілька кілометрів од відомої вузлової станції Карґапура. Не так давно відповідати за храм було доручено Ш'ямасундарі Адгікарі з Ґопіваллабгапури, що лежить на межі області Медініпура. Ш'ямасундара Адгікарі — нащадок Расікананди Мурарі, головного учня Ш'ямананди Ґосвамі.За кілька кілометрів від станції Джаґаннатга Пурі є полустанок Сакші-ґопала. Поблизу цієї станції лежить село Сат'яваді, і в ньому розміщений храм Сакші-ґопали.

Це святе місце лежить в області Танджор (Чіттур), у південній Iндії. Храм Тірупаті стоїть в долині В'єнкатачали і в ньому стоїть Божество Господа Рамачандри. На вершині В'єнкатачали розташований славетний храм Баладжі.

Храм Аховала розміщений у Дакшінат'ї, в районі Карнула області Сарбела. По всій околиці люди дуже шанують цей славетний храм. Там є ще вісім храмів, і всі разом їх називають храмами Нава-нрісімха. Ці храми відзначає прекрасна архітектура і високомистецькі різьблення. Однак, згідно з місцевою газетою «Карнула Меньюал», не всі різьблення дійшли до нашого часу.

В області Малабар живе громада брахманів, яких називають намбударі-брахманами, і за жерців їм служать бгаттатгарі. Бгаттатгарі знають багато магічних методів чорної тантри, за допомогою яких вони можуть, наприклад, вбити людину, підкорити її собі чи розорити. Вони добре володіють цією чорною магією, і один такий бгаттатгарі облестив слугу Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, що супроводжував Господа у Його подорожі південною Iндією. Так чи інакше, Шрі Чайтан'я Махапрабгу вирятував цього Крішнадасу з рук бгаттатгарі. Шрі Чайтан'я Махапрабгу має славу як Патіта- павана, рятівник усіх пропащих душ, і Він довів правдивість цього імені в стосунках зі Своїм слугою, Крішнадасою, врятувавши його. В Бенґалії слово бгаттатгарі іноді помилково вимовляють як бгаттамарі.

Таттваваді належать до вайшнавської громади, засновником котрої є Мадгвачар'я, але засади їхнього життя різняться від чистих вайшнавських засад Мадгвачар'ї. Таттваваді належить монастир Уттарарадгі, одного з настоятелів якого звали Раґгувар'я Тіртга Мадгвачар'я.

Храм Ананти Падманабги Вішну стоїть в області Трівандрум (Тгіруванантгапурам). Це дуже знаменитий у тих краях храм. Ще один храм Вішну, храм Шрі Джанардани, стоїть за сорок два кілометри на північ від області Трівандрум, біля залізничної станції Варкала.

Відомо, що дерева Сапта-тала були дуже старі, масивні пальми. Колись відбулась битва між Валі та його братом Суґрівою, і Господь Рамачандра став на бік Суґріви. Сховавшись за одним із цих славетних дерев, Господь Рамачандра вбив Валі. Під час подорожі південною Iндією Господь Чайтан'я Махапрабгу обійняв ці дерева, і від того вони отримали звільнення й одразу ж потрапили на Вайкунтгу.

«Курма Пурана» повідомляє, що у вогонь, яким випробовували цнотливість Сіти, ввійшла ця Сіта-відображення. В вогонь увійшла Майа-сіта, а вийшла з вогню справжня Сіта.

За старих часів друкарень не було і всі важливі писання були писані від руки і зберігались у великих храмах. Чайтан'я Махапрабгу знайшов рукописні тексти «Брахма-самхіти» й «Крішна-карнамріти» і, знаючи їхню високу достовірність, узяв їх з Собою для Своїх відданих. Певно що, Він отримав на це дозвіл керівництва храму. Нині і «Брахма-самхіта», і «Крішна-карнамріта» доступні в друкованій формі з коментарями Шріли Бгактісіддганти Сарасваті Тгакури.

Алаланатгу називають також Брахмаґірі. Це місто, як і Джаґаннатга Пурі, лежить на березі океану, десь за двадцять три кілометри від Джаґаннатга Пурі. Там є храм Джаґаннатги. Нині в тому місці відкрито ще поліцейський та поштовий відділки, тому що відвідати цей храм приходить дуже багато людей.Анавасара — це назва періоду, коли Шрі Джаґаннатгу-джі не можна бачити в храмі. Після церемонії омовіння (снана- ятри) Господь Джаґаннатга нібито застуджується. Тому Його переселяють до приватних покоїв, де Його ніхто не може бачити. Насправді, в цей час тіло Божества Джаґаннатги відновлюють. Це називають нава-яувана. Під час церемонії Ратга- ятри Господь Джаґаннатга знову являє Себе очам людей. Отже, протягом п'ятнадцяти днів після церемонії омовіння Господа Джаґаннатгу не може побачити жоден відвідувач.

Особа, образ, зображення і кіртан Господа Джаґаннатги за всіх обставин абсолютні і тому невідмінні одне від одного. Тож коли Чайтан'я Махапрабгу почув спів святого імені Господа, Він заспокоївся. До того Він був дуже пригнічений розлукою з Джаґаннатгою. З цього випливає, що коли чисті віддані проводять кіртан, то в цьому кіртані одразу ж з'являється Господь. Повторюючи святі імена Господа, ми особисто спілкуємось із Самим Господом.

Якщо зіставити описи «Чайтан'я-бгаґавати» і пояснення Лочани даси Тгакури, стає зрозуміло, що нинішня Навадвіпа раніше називалась Кулія-ґрама. В Кулія-ґрамі Шрі Чайтан'я Махапрабгу дарував Свою ласку Девананді Пандіті, а також звільнив Ґопалу Чапалу та багатьох інших, що колись вчинили образи Його лотосових стіп. В ті часи, щоб потрапити з Від'янаґари до Кулія-ґрами, треба було перебратися через рукав Ґанґи. Всі ті старі місця збереглись до наших днів. Чінаданґа раніше була розміщена в Кулія-ґрамі, що нині має назву Колера Ґанджа.

Канай Наташала лежить більш як за триста кілометрів од Калькутти на лінії, яку називають Петлею Східної залізниці. Залізнична станція називається Таладжгаді, і, зійшовши на цій станції, до Канай Наташали треба йти ще близько трьох кілометрів.

Шріла Нрісімхананда Брахмачарі був великий відданий Господа Чайтан'ї Махапрабгу, тому, почувши, що з Кулії Шрі Чайтан'я Махапрабгу збирався йти до Вріндавани, він, не маючи матеріальних статків, почав подумки будувати для Чайтан'ї Махапрабгу дуже гарну дорогу. В попередніх віршах дещо розказано, що це була за дорога. Але навіть подумки він не міг провести дорогу далі за Канай Наташалу. Тому він і вирішив, що цього разу Чайтан'я Махапрабгу до Вріндавани не піде.У випадку чистого відданого немає різниці, чи він прокладає дорогу явним матеріальним чином, чи в своєму розумі. Це одне й те саме, бо Верховний Бог-Особа, Джанардана, — бгава-ґрахі, Він цінує почуття. Для Нього немає різниці між справжньою дорогою із самоцвітів і дорогою із самоцвітів у розумі. Розум — також матерія, хоча й тонка, тому Верховний Бог-Особа однаково приймає і ту, і ту дороги, як і будь-що інше, зроблене задля служіння Господеві, хоч у грубій матерії, хоч у тонкій. Господь приймає почуття відданого і звертає увагу на міру, до якої відданий готовий присвятити себе служінню Йому. Відданому вільно служити Господеві і в грубій матерії, і в тонкій. Важливо тільки те, що служіння повинно бути присвячене Верховному Богові-Особі. Це підтверджено в «Бгаґавад-ґіті» (9.26):«Якщо Мені з любов'ю та відданістю запропонують листок, квітку, плід або воду, Я прийму це підношення». Насправді підношення складається з бгакті (відданості). Чиста відданість вільна від скверни ґун матеріальної природи. Ахаітукй апратіхатā: незумовлене віддане служіння не можуть зупинити ніякі матеріальні перешкоди. Це означає, що для того, щоб служити Верховному Богові-Особі, немає потреби бути дуже багатим. Навіть найбідніша людина може служити Верховному Богові-Особі нарівні з усіма, якщо вона має чисту відданість. Якщо відданий не має прихованих мотивів, його відданому служінню не можуть перешкодити ніякі матеріальні обставини.

Рамакелі-ґрама лежить на березі Ґанґи на кордоні Бенґалії. У цьому селищі жили в своїх маєтках Шріла Рупа Ґосвамі й Санатана Ґосвамі.

Тоді мусульманським царем Бенґалії був Наваб Хуссейн Шах Бадасаха.

Навіть цар-мусульманин міг зрозуміти трансцендентне становище Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, побачивши в Ньому пророка. Отож цар наказав місцевому старості не заважати Господеві й дати Йому змогу робити все, що Він захоче.

Коли Кешаву Чгатрі запитали про Шрі Чайтан'ю Махапрабгу, він вдався до дипломатії. Хоча він достеменно знав, хто такий Чайтан'я Махапрабгу, він побоювався, що цар-мусульманин може стати Господу ворогом. Він не надав діяльності Господа ніякої ваги, щоб цар-мусульманин вважав Господа за звичайну людину і не турбував Його.

Монарх — це, безперечно, представник Верховного Бога-Особи. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», сарва-лока- махеṣварам: Верховний Бог-Особа є володар усіх планетних систем. На кожній планеті мусить бути якийсь цар, голова уряду чи керівник. Цю особу вважають за представника Господа Вішну. Вона повинна від імені Верховного Бога-Особи дбати про інтереси всіх людей. Тому Господь Вішну, як Параматма, дає досить розуму, аби той вів державні справи. Тому Шріла Рупа Ґосвамі запитав царя, яка в нього думка щодо Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, і запевнив, що цареві висновки про особу Господа були правильними.

Сакара Малліка було ім'я Санатани Ґосвамі, а Дабіра Кгаса було ім'я Рупи Ґосвамі. Ці імена їм дано на службі в мусульманського царя, тобто це мусульманські імена. Як державні службовці, брати перейняли всілякі мусульманські звичаї.

Хоча два брати, Рупа й Санатана (на той час Дабіра Кгаса і Сакара Малліка) представили себе вихідцями з низької сім'ї, вони належали насправді до найшанованішого брахманського роду, корені якого були в Карнаті. Отож насправді вони належали до брахманської касти. На лихо, вони служили в мусульманському уряді і через тісне спілкування з мусульманами мали звичаї й поведінку, схожі на їхні. Через те вони представили себе як ніча-джаті. Згідно з шастрами, існує три типи народження. Перше народження — це народження з черева матері, друге народження — це виконання очисних обрядів, а третє народження — це посвята, під час якої людину приймає духовний вчитель. Удавшись до ганебної професії чи спілкуючись із бридкими особами, людина сама стає бридкою. Рупа й Санатана, діставши імена Дабіра Кгаса й Сакара Малліка, жили серед мусульман, — а мусульмани відомі противники брахманічної культури і корів. У «Шрімад-Бгаґаватам» (Сьомій пісні) вказано, що кожен належить до якогось певного розряду людей. Належність особи до того чи іншого розряду визначають за певними ознаками, згаданими в шастрах. Якості людини вказують, до якої вона належить касти. I Дабіра Кгаса, і Сакара Малліка належали до брахманської касти, але після того, як вони пішли на службу до мусульманського уряду, їхні первісні звички переродились на звички мусульманської громади. А що в них майже не лишалось ознак брахманічної культури, вони відносили себе до найнижчої касти. «Бгакті-ратнакара» виразно каже, що Сакара Малліка й Дабіра Кгаса через своє спілкування з людьми низького класу також і себе мали за вихідців з нижчих класів. Однак насправді вони народились у шановній брахманській родині.

Цього вірша взято з «Бгакті-расамріта-сіндгу» (1.2.154), яку уклав Шріла Рупа Ґосвамі.

Шріла Рупа Ґосвамі і Санатана Ґосвамі представили себе нижчими за двох братів Джаґая та Мадгая, що їх врятував Шрі Чайтан'я Махапрабгу. Порівнявши себе з Джаґаєм та Мадгаєм, Рупа й Санатана вирішили, що нижчі навіть за них, бо звільнити двох братів-пияків Господу було неважко. Це було неважко, бо, якщо не брати до уваги їхньої сильної схильності до гріховної діяльності, в усьому іншому їхнє життя було чудове. Вони належали до навадвіпської касти брахманів, що від природи побожні. Хоча Джаґай і Мадгай через погане спілкування прив'язались до певної гріховної діяльності, їхні шкідливі звички могло безслідно усунути повторення святого імені Господа. Ще одна перевага Джаґая і Мадгая полягала в тому, що, як члени брахманічного роду, вони ніколи ні до кого не йшли служити. Шастри суворо забороняють брахмані іти до когось на службу. Причина цієї заборони в тому, що прийняти господаря означає прийняти спосіб життя собаки. Сказати інакше, без господаря собака не може жити безтурботно, і тому для вдоволення господаря собаки ображають багато людей. Вони гавкають на невинних людей просто для того, щоб задовольнити господаря. Так само той, хто став слугою, за наказом господаря змушений виконувати огидну роботу. Тому, коли Дабіра Кгаса й Сакара Малліка порівнювали своє становище і становище Джаґая й Мадгая, вони вважали становище Джаґая й Мадгая набагато ліпшим. Джаґай і Мадгай ніколи не опускались до служіння людині низького класу і ніколи не були змушені з наказу ницого господаря робити ганебні дії. Лаючи Шрі Чайтан'ю Махапрабгу, Джаґай і Мадгай повторювали Його ім'я, але завдяки тому, що вони просто повторювали Його ім'я, вони одразу звільнялись від наслідків своїх гріхів. Тому згодом вони спаслись.

Є два різновиди м'ясоїдів: той, хто народився у родині м'ясоїдів, і той, хто звик спілкуватися з м'ясоїдами. Зі слів Шріли Рупи й Санатани Ґосвамі (що раніше були Дабіра Кгаса й Сакара Малліка) ми дізнаємось, що людина переймається настроями м'ясоїда просто від спілкування з м'ясоїдом. В даний час урядові посади в Iндії обіймає багато так званих брахманів, однак держава утримує бойні для вбивства корів і поширює пропаґанду, скеровану проти ведичної культури. Найперша засада ведичної культури — це утримання від м'яса і дурманних речовин. У нинішній Iндії вживання дурманних речовин і м'яса заохочують. Згідно з критерієм, який наводять тут Шріла Рупа Ґосвамі і Санатана Ґосвамі, так звані вчені брахмани, що нині керують державними справами, безсумнівно, деґрадували. Ці так звані брахмани задля тугого гаманця дають дозвіл відкривати бойні і ніяк не заперечують проти такої огидної діяльності. Засуджуючи засади ведичної культури і підтримуючи вбивство корів, вони одразу ж опускають себе до рівня млеччг та яванів. Млеччга — це м'ясоїд, а явана — це людина, що відійшла від засад ведичної культури. На жаль, виконавча влада перебуває в руках таких млеччг і яванів. Тому як в такій державі можуть панувати мир і щастя? Цар чи президент повинен бути представником Верховного Бога-Особи. Коли Махараджа Юдгіштгіра приймав владу над Бгарата-варшею (що раніше простягалася по всій планеті, з усіма її землями й морями), він звернувся за дозволом до таких авторитетів, як Бгішмадева і Господь Крішна. I всім світом він правив згідно з релігійними засадами. Однак у даний час державним керівникам до релігійних засад байдуже. Досить нечестивим людям проголосувати за якийсь закон, і його приймають, хай навіть він і суперечить засадам шастр. Потураючи такій огидній діяльності, президент і державні керівники переходять до розряду грішників. Санатана й Рупа Ґосвамі визнали себе винними в такій діяльності і тому, дарма що народились у брахманській родині, зарахували себе до розряду млеччг.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура так пояснив, що означає ку-вішайа-ґарта: «Iдучи на поводі чуттів, ми заплутались у спробах усіляко їх задовольнити і стали рабами законів матеріальної природи. Це рабство називається вішая. Коли людина намагається задовольнити чуття за допомогою праведної діяльності, така діяльність називається су-вішая. Слово су означає «добрі», а вішая — «об'єкти чуттів». Коли людина намагається задовольнити чуття в гріховний спосіб, така діяльність називається ку-вішая, «погана чуттєва насолода». В будь-якому разі, і ку-вішая, і су-вішая належать до категорії матеріальної діяльності. Тому і ту, і ту форми діяльності порівнюють до випорожнень. Iншими словами, це речі, яких слід уникати. Щоб звільнитись від су-вішаї та ку-вішаї, треба зануритись у трансцендентне любовне служіння Крішні, Верховному Богові-Особі. Діяльність у відданому служінні вільна від скверни матеріальних якостей. Отже, щоб звільнитись від наслідків су-вішаї і ку-вішаї, треба прийняти свідомість Крішни. Так людина врятується від скверни». Шріла Нароттама даса Тгакура співає про це:карма-кāṇḍа, джñāна-кāṇḍа, кевала вішера бгāṇḍаамṛта балійā йеба кгāйанāнā йоні садā пгіре, кадарйа бгакшаṇа каретāра джанма адгаṭ-пāте йāйаI су-вішая, і ку-вішая належать до категорії карма-канда. Iснує також інша канда (рівень діяльності) за назвою ґ'яна-канда. Це філософські роздуми про наслідки ку-вішаї і су-вішаї з наміром знайти засіб звільнитися з матеріального рабства. На рівні ґ'яна-канди людина здатна відмовитись від об'єктів ку- вішая і су-вішая. Але це ще не найвища досконалість життя. Справжня досконалість трансцендентна і до ґ'яна-канди, і до карма-канди, рівень справжньої досконалості — це віддане служіння. Якщо ми не візьмемось до відданого служіння у свідомості Крішни, нам доведеться залишатись у матеріальному світі і знову й знову народжуватись та вмирати, пожинаючи плоди ґ'яна-канди і карма-канди. Тому Нароттама даса Тгакура каже:нāнā йоні садā пгіре, кадарйа бгакшаṇа каретāра джанма адгаṭ-пāте йāйа«Iстота мандрує різними видами життя і їсть всіляку нечисть. Так вона марнує своє існування». Людина, яка існує на матеріальному рівні і прив'язана до ку-вішаї та су-вішаї, перебуває в становищі хробака в гною. Чи гній сухий, чи вологий — це все одно гній. Так само матеріальна діяльність, чи вона доброчесна, чи недоброчесна, все одно матеріальна, і тому її порівнюють до гною. Хробак нездатний вибратись із гною самотужки, так само й надто прив'язані до матеріального існування люди нездатні позбутись матеріалізму й одразу набути свідомість Крішни. Прив'язаність є прив'язаність. Як пояснює Прахлада Махараджа у «Шрімад-Бгаґаватам» (7.5.30):«Ті, хто постановив собі залишатись у матеріальному світі й втішати чуття, нездатні набути свідомості Крішни. Через свою прив'язаність до матеріальної діяльності вони не можуть досягнути звільнення ані за допомогою настанов старших, ані власними зусиллями, ані влаштовуючи великі збори і приймаючи рішення. Їхні чуття неприборкані, і тому вони поступово опускаються до найтемніших місцин матеріального світу, змушені знову й знову так само народжуватись і помирати в приємних або відразливих видах життя».

Це вірш із «Стотра-ратни» (47), яку написав Шрі Ямуначар'я.

Напучуючи Санатану Ґосвамі, Шрі Чайтан'я Махапрабгу сказав, що кожна жива істота — це вічна служниця Верховного Бога-Особи. Таке природне становище усіх живих істот. Як собака чи слуга щасливий мати сильного, досконалого господаря, чи як дитина повністю щаслива мати сильного батька, так жива істота щаслива, коли повністю віддається служінню Верховному Господеві. Служачи Господу, вона знає, що має могутнього господаря, який захистить її від усіх небезпек. Поки жива істота не отримає надійний захист Верховного Господа, її переповнятиме тривога. Сповнене тривоги життя називають матеріальним існуванням. Щоб стати повністю задоволеним і звільнитись від тривоги, треба досягнути становища вічного служіння Верховному Господеві. Цей вірш узято із «Стотра-ратни» (43), яку написав Шрі Ямуначар'я.

Це, насправді, посвята, яку Шрі Чайтан'я Махапрабгу дав Дабірі Кгасі та Сакарі Малліці. Вони звернулись до Господа з якнайбільшим смиренням, і Господь визнав їх за Своїх старих слуг, вічних слуг, та змінив їхні імена. З цього випливає, що міняти ім'я учня після посвяти важливо.«Після посвяти слід змінити ім'я учня, вказуючи, що він слуга Господа Вішну. Також учень повинен одразу почати ставити на своє тіло знаки тілаки (урдгва-пундра), і насамперед на чоло. Це духовні знаки, що відзначають досконалого вайшнаву». Це вірш із «Падма Пурани» («Уттара-кганда»). Члени сахаджія-сампрадаї не міняють імен, отже їх не можна вважати за Ґаудія-вайшнавів. Якщо людина не змінює імені після посвяти, це означає, що вона залишиться на рівні тілесних уявлень про життя.

Шріла Нароттама даса Тгакура каже: чгāḍійā ваішнава севā ністāра пейечге кебā — якщо людина не служить вайшнаві, вона не може врятуватись. Духовний вчитель дає учневі посвяту, щоб врятувати його, і, якщо учень виконує наказ духовного вчителя і не ображає інших вайшнавів, його шлях до спасіння вільний. Тому Шрі Чайтан'я Махапрабгу попрохав усіх присутніх вайшнавів пролити милість на двох братів, Рупу й Санатану, яким Він щойно дав посвяту. Коли вайшнава бачить, що якийсь інший вайшнава отримав милість Господа, він дуже радіє. Вайшнави не заздрять. Якщо якийсь вайшнава з ласки Господа отримує повноваження поширити святе Господнє ім'я всім світом, інші вайшнави дуже радіють — тобто, якщо вони справді вайшнави. Той, хто заздрить успіху вайшнави, сам аж ніяк не вайшнава, а звичайний матеріаліст. Заздрість і злобу проявляють матеріалістичні люди, а не вайшнави. Чому вайшнава має заздрити іншому вайшнаві, якому вдалось поширити святе ім'я Господа? Справжній вайшнава щасливий визнати успіх іншого вайшнави, який дарує милість Господа. Матеріаліст, перебраний у шати вайшнави, не гідний шани, його треба відцуратися. Це вказівка шастри (упекшā). Слово упекшā означає «нехтування». Заздрісну людину слід іґнорувати. Обов'язок проповідника — це любити Верховного Бога-Особу, дружити з вайшнавами, проявляти милість до несвідомих людей і уникати чи іґнорувати людей заздрих або злостивих. У цьому русі свідомості Крішни багато заздрісних людей, вбраних у вайшнавський одяг, і їх слід іґнорувати. Не треба служити заздрісній людині в одязі вайшнави. Коли Нароттама даса Тгакур каже чгāḍійā ваішнава севā ністāра пейечге кебā, він має на увазі справжнього вайшнаву, а не заздрісну чи злобну особу у вайшнавському одязі.

Така поведінка характерна для справжніх вайшнавів. Побачивши, що Рупі й Санатані пощастило отримати милість Господа, вони так зраділи, що всі разом почали вітати братів. Заздрісник у вайшнавському одязі зовсім не радий, коли бачить, що іншому вайшнаві пощастило отримати милість Господа. На жаль, за епохи Калі є багато матеріалістів у вбранні вайшнавів, і Шріла Бгактівінода Тгакура називає їх учнями Калі. Він каже: калі-челā. Він вказує на те, що існує відмінний тип вайшнави, псевдо-вайшнава з тілакою на носі й намистом туласі на шиї. Такий псевдо-вайшнава полюбляє мати справу з грошима й жінками і заздрить вайшнавам, які досягають успіху. Він видає себе за вайшнаву, але єдина його ціль — за допомогою вайшнавського одягу заробляти гроші. Тому Бгактівінода Тгакура каже, що такий псевдо-вайшнава зовсім не вайшнава, а учень Калі-юґи. Учень Калі не може стати ачар'єю за вироком якогось суду. Ачар'ю не вибирають на підставах світського голосування. Вайшнавський ачар'я самосяйний, і щоб це визначити, не треба судових рішень. Лже- ачар'я може намагатись взяти гору над вайшнавою за допомогою судових вироків, але Бгактівінода Тгакура каже, що така людина просто учень Калі-юґи.

Iноді з комерційних міркувань до різних святих місць водять на прощу великі гурти людей і збирають з них гроші. Це дуже прибутковий бізнес, але Рупа й Санатана, висловлюючи свою думку перед Господом Чайтан'єю Махапрабгу, не схвалили такого велелюдного паломництва. Коли Господь Чайтан'я справді пішов до Вріндавани, Він пішов Сам і взяв з Собою слугу тільки на прохання Своїх відданих. Він ніколи не відвідував Вріндавани задля зиску у супроводі юрм людей.

У ті дні в Бенґалії було багато місць, що називались Канай Наташала і де тримали зображення розваг Господа Крішни. Люди приходили туди подивитись на них. Такі зображення відомі як кṛшṇа-чарітра-лīлā. У Бенґалії ще й досі багато місць, які називаються харі-сабга, і в яких місцеві жителі збираються докупи співати маха-мантру Харе Крішна і обговорювати ігри Господа Крішни. Слово кāнāй означає «Господа Крішни», а нāṭаṣāлā — це назва приміщення, де влаштовують вистави. Отож місця, які нині відомі як харі- сабга, раніше могли називатись Канай Наташала.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу підтверджує, що відвідини святого місця, як ось Вріндавана, з такою великою кількістю людей лише завдають неспокою. Відвідуючи святі місця таким чином, Він не отримав би радості, якої прагнув.

Відвідуючи Вріндавану, нині також зазвичай відвідують дванадцять місць, які називають дванадцятьма лісами. Починають цей обхід біля Матгури, де розкидається Кам'явана. Звідти йдуть до Талавани, Тамалавани, Мадгувани, Кусумавани, Бгандіравани, Білвавани, Бгадравани, Кгадіравани, Лохавани, Кумудавани і Ґокуламахавани.

Насправді Дамодара Пандіта — це вічний слуга Господа. Він ніколи не має права вичитувати Господеві, і він цього й не бажав. Але він зробив Господеві зауваження, щоб інші не ганили Господа. Звичайно, йому слід було розуміти, що Господь — Верховний Бог-Особа і Йому вільно діяти як завгодно. Робити Йому зауваження немає потреби, і піднесеним відданим такий вчинок не дуже до вподоби.

Валлабга Бгатта очолює вайшнавську сампрадаю в західній Iндії, відому як Валлабгачар'я-сампрадая. З Валлабгою Ачар'єю пов'язана помітна історія, описана в «Чайтан'я-чарітамріті», насамперед у сьомій главі Ант'я- ліли і дев'ятнадцятій главі Мадг'я-ліли. Шрі Чайтан'я Махапрабгу побував у Валлабги Ачар'ї вдома, переправившись через Праяґ поблизу селища Адаіла-ґрама. Пізніше Валлабга Бгатта прийшов до Чайтан'ї Махапрабгу в Джаґаннатга Пурі, щоб пояснити Йому свій коментар до «Шрімад-Бгаґаватам». Він дуже гордився своїм твором, але Шрі Чайтан'я Махапрабгу напутив його, сказавши, що вайшнава повинен бути смиренним і йти стопами своїх попередників. Господь пояснив Валлабзі Ачар'ї, що вайшнаві не годиться гордо вважати себе вищим за Шрідгару Свамі, як вважав Валлабга Ачар'я.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу застеріг усіх Своїх послідовників, щоб вони не були незалежними чи зухвалими. На жаль, після відходу Господа Чайтан'ї Махапрабгу численні апа-сампрадаї (так звані послідовники Господа) повинаходили багато нових ідей та звичаїв, яких не схвалюють ачар'ї. Бгактівінода Тгакура наводить перелік цих апа-сампрадай: аула, баула, картабгаджа, неда, даравеша, сані сахаджія, сакгібгекі, смарта, джата-ґосані, атіваді, чудадгарі і ґауранґа-наґарі.Аула-сампрадая, баула-сампрадая та інші вигадали власні тлумачення філософії Господа Чайтан'ї, не йдучи стопами ачарій. Тут Шрі Чайтан'я Махапрабгу Сам каже, що всі такі спроби просто знищують дух Його вчення.

У Бенґалії роблять особливу страву: змішують дроблений рис і кисле молоко, іноді додаючи сандеш і манґо. Це дуже смачна страва, яку пропонують Божеству і потім роздають людям. Раґгунатга даса Ґосвамі, що тоді був домогосподарем, зустрівся з Ніт'янандою Прабгу і за Його порадою влаштував свято дадгі-чіда-прасада.

Шріла Раґгунатга даса Ґосвамі щодо цього пише у «Вілапа-кусуманджалі» (5):«Я складаю шанобливі поклони лотосовим стопам Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, що Своєю незумовленою милістю ласкаво врятував мене від сімейного життя, схожого достоту на висохлий колодязь, і помістив в океан трансцендентної радості під опікою Сварупи Дамодари Ґосвамі».

Так Шріла Кавіраджа Ґосвамі, йдучи слід у слід за Шрі В'ясадевою, наводить короткий огляд ліл «Шрі Чайтан'я-чарітамріти». Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі наводить такий опис у кінці кожної частини. В Аді-лілі він дав загальний опис ігор Господа в п'ятьох періодах дитинства, залишаючи деталі Шрілі Вріндавані дасі Тгакурі. А в цій главі наведено перегляд розваг, що відбулися наприкінці життя Господа. Вони описані у Мадг'я-лілі та Ант'я-лілі. Решту розваг коротко описано в другій главі Мадг'я-ліли. Таким чином автор поступово описав і мадг'я-лілу, і аді-лілу.