Iгри Господа за отроцтва і юності

Ця глава описує всі розваги кайшора-ліли Господа Чайтан'ї, тобто Його діяння на світанку юності. В цей період Господь віддавався глибоким студіям і перемагав велемудрих вчених. Також під час кайшора-ліли Господь розважався на річці. Щоб підтримати фінансове становище Своєї родини, поглибити Свої знання і запровадити рух санкіртани, Він пішов до Східної Бенґалії. Там Він зустрів Тапану Мішру і дав йому настанови щодо успіху в духовному житті. Господь наказав Тапані Мішрі піти до Варанасі. Поки Господь Чайтан'я Махапрабгу мандрував Східною Бенґалією, Його дружину, Лакшмідеві, вжалила змія, змія розлуки, і вона покинула цей світ. Коли Господь повернувся додому, Він побачив Свою матір в глибокому горі через смерть Лакшмідеві. Тому на її прохання Він одружився вдруге, на Вішнупрія-деві. Ця глава також описує суперечку Господа з Кешавою Кашмірі, відомим вченим. Піддавши критичному розгляду молитву Кешави Кашмірі на честь Ґанґи, Господь знайшов у ній п'ять літературних прикрас і п'ять літературних вад і тим самим завдав пандіті поразки. Після цього Кашмірі Пандіта, що був прославився своїми перемогами по всій країні, звернувся по милість до богині мудрості і з її наказу, прийшовши наступного ранку до Господа Чайтан'ї Махапрабгу, віддався Йому.ПОЯСНЕННЯ: Нароттама даса Тгакура співає: ṣрī-кṛшṇа- чаітанйа прабгу дайā кара море. Він молить у Господа Чайтан'ї милості, тому що Господь Чайтан'я — це втілення милості. Він з'явився насамперед для того, щоб рятувати пропащі душі. Чим нижче людина впала, тим більше вона може сподіватись милості Господа Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Треба лише бути дуже щирим і серйозним. Незважаючи на оскверненість усіма вадами Калі-юґи, якщо людина віддасться лотосовим стопам Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, Господь її неодмінно звільнить, немає ніякого сумніву. Найліпшим прикладом цього є Джаґай і Мадгай. За епохи Калі майже всі подібні до Джаґая та Мадгая, однак рух санкіртани, що його започаткував Господь Чайтан'я Махапрабгу, тече безперешкодно, наче велика ріка, затоплюючи весь світ. Таким чином Міжнародне товариство свідомості Крішни успішно скликає всі пропащі душі, щоб звільнити їх від скверни.

Хоча Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу та Його віддані, що належать до Його учнівської послідовності, можуть перемогти в диспуті будь-яких вчених, науковців чи філософів і тим довести верховну владу Бога-Особи, вони проповідники і головне їхнє завдання — всюди запроваджувати санкіртану. Просто розбивати вчених та філософів не становить завдання проповідника. Проповідник повинен разом з цим запроваджувати рух санкіртани, бо саме в цьому полягає місія Чайтан'ї.

Спочатку треба з'ясувати мету життя, а тоді зрозуміти, як її досягнути. Рух свідомості Крішни зводить усім на очі, що мета життя — зрозуміти Крішну, а щоб досягти цієї мети, слід розвивати свідомість Крішни за допомогою методів, що їх на підставі авторитетних шастр і Вед радять Ґосвамі.

У «Шрімад-Бгаґаватам» (7.13.8) сказано: ґрантгāн наівāбгйасед бахūн на вйāкгйāм упайуñджīта — «Не слід читати багато книжок і не слід робити викладання багатьох книжок своєю професією, і насамперед відданому». Треба відмовитись від марнолюбної думки стати велемудрим вченим задля світської слави і фінансової вигоди. Розпорошуючись на вивчення багатьох книжок, неможливо ні зосередити розум на відданому служінні, ні збагнути всі численні писання, сповнені глибоких висловів та думок. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура, висловлюючи свою думку щодо цього, зазначає, що людина, яку вабить вивчати численні писання на різні теми, особливо на теми корисливої діяльності і умоглядної філософії, розпорошує свою увагу і тому втрачає нагоду виконувати безкорисливе віддане служіння.Людину зазвичай вабить до корисливої діяльності, релігійних ритуалів та умоглядної філософії. Спантеличена з непам'ятних часів такою діяльністю, вона не розуміє справжньої мети життя і тому все її життя минає даремно. Збиваючись так на манівці, несвідомі люди втрачають нагоду виконувати безкорисливе крішна-бгакті, віддане служіння Господеві. Тапана Мішра — яскравий приклад такої людини. Він був ерудований вчений, але не міг визначити мету життя. Тому Господь Чайтан'я Махапрабгу дав йому нагоду послухати Свої повчання Санатані Ґосвамі. Повчання, які Господь Чайтан'я дав Тапані Мішрі, особливо важливі для тих, хто вештається тут і там, збирає всілякі книжки і не вивчає жодної з них, повністю гублячи напрямок у своєму житті.

Рух свідомості Крішни заснований на цій настанові Господа Чайтан'ї Махапрабгу: реґулярно повторювати маха-мантру Харе Крішна, живучи за певними засадами. Ми прохаємо наших західних учнів просто повторювати щодня на чотках хоча б шістнадцять кіл маха-мантри Харе Крішна. Але іноді виявляється, що дехто не повторює навіть цієї визначеної кількості, а замість цього читає численні книжки, що вчать виконувати великі аскези, і обирає метод поклоніння, що відвертає їхню увагу на всілякі сторонні речі. Вчення Шрі Чайтан'ї Махапрабгу засноване на повторенні мантри Харе Крішна. Господь Чайтан'я порадив Тапані Мішрі насамперед зосередити розум на повторенні Харе Крішна. Ми, члени руху свідомості Крішни, повинні строго дотримуватись цієї вказівки Чайтан'ї Махапрабгу.

Коли Тапана Мішра зустрів Шрі Чайтан'ю Махапрабгу, Господь Чайтан'я жив як сімейний чоловік, і ніщо не віщувало, що в майбутньому Він прийме санн'ясу. Однак, попрохавши Тапану Мішру піти до Варанасі, Він дав знати, що в майбутньому стане на зречений ступінь життя. Коли Він вчитиме Санатану Ґосвамі, Тапана Мішра зможе скористатися з цієї нагоди, щоб дізнатися про мету життя і про справжній спосіб її досягнути.

За прикладом Господа Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, рух свідомості Крішни поширює маха-мантру Харе Крішна і спонукає людей по всьому світі повторювати її. Ми даємо людям безмірні скарби трансцендентної літератури, перекладеної всіма найважливішими мовами світу. З ласки Господа Шрі Чайтан'ї Махапрабгу ці книжки продають у великій кількості, і люди з великим захватом оспівують маха-мантру Харе Крішна. У цьому полягає проповідь вчення Чайтан'ї. Господь хотів, щоб це вчення поширювали всім світом, отож Міжнародне товариство свідомості Крішни смиренно докладає зусиль, щоб по всьому світі, і насамперед у країнах Заходу, бажання Шрі Чайтан'ї Махапрабгу втілилось у життя.

Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (8.6): йаṃ йаṃ вāпі смаран бгāваṃ тйаджатй анте калеварам — звичні думки особи за життя визначають природу її думок під час смерті, а після смерті відповідно до цих думок вона отримує певний тип тіла. Отож, згідно з цим, Лакшмідеві, богиня процвітання з Вайкунтги, що в розлуці з Господом завжди була занурена в думки про Нього, після смерті, безперечно, пішла на Вайкунтгалоку.

У «Бгаґавад-ґіті» (2.13) сказано:«Як у цьому тілі душа переходить з дитячого тіла в юнацьке, а тоді в старече, так і під час смерті вона переходить в інше тіло. Такі зміни не турбують того, хто пізнав свою духовну природу». Такі вірші з «Бгаґавад-ґіти» чи з інших ведичних писань дають дуже цінні поради для тих, у кого хтось помер. Обговорюючи ці настанови «Бгаґавад-ґіти» чи «Шрімад-Бгаґаватам», твереза людина може чітко зрозуміти, що душа ніколи не помирає, а просто переходить з одного тіла в інше. Це називають перевтіленням душі. Увійшовши в матеріальний світ, душа зав'язує тілесні стосунки з певним батьком, матір'ю, сестрами, братами, дружиною та дітьми, але всі ці зв'язки стосуються тіла, а не душі. Тому, як сказано у «Бгаґавад-ґіті», дгīрас татра на мухйаті — людину тверезу не турбують такі зовнішні зміни у матеріальному світі. Такі пояснення називають таттва-катгою, чи з'ясуванням істини.

Як нині існує багато чемпіонів спорту, так в минулому в Iндії було багато ерудованих вчених, що були чемпіонами в науці. Одним з таких переможців був Кешава Кашмірі, родом із Кашміру. Він пройшов усією Iндією, аж нарешті прийшов до Навадвіпи, щоб кинути виклик вченим Навадвіпи. На його жаль, йому цього разу не вдалось зажити слави переможця, бо йому завдав поразки малолітній вчений Чайтан'я Махапрабгу. Згодом Кешава Кашмірі зрозумів, що Чайтан'я Махапрабгу — не хто інший, як Сам Верховний Бог-Особа, і віддався Йому. Після того Кешава Кашмірі став чистим вайшнавою в сампрадаї Німбарки. Він написав книгу «Каустубга-прабга», пояснення до «Паріджата-бгаш'ї», коментаря на «Веданту», який належить Німбарка-сампрадаї.Кешаву Кашмірі згадано в «Бгакті-ратнакарі», і там наведено перелік його попередників в учнівській послідовності Німбарка-сампрадаї: 1) Шрініваса Ачар'я, 2) Вішва Ачар'я, 3) Пурушоттама, 4) Віласа, 5) Сварупа, 6) Мадгава, 7) Балабгадра, 8) Падма, 9) Ш'яма, 10) Ґопала, 11) Кріпа, 12) Дева Ачар'я, 13) Сундара Бгатта, 14) Падманабга, 15) Упендра, 16) Рамачандра, 17) Вамана, 18) Крішна, 19) Падмакара, 20) Шравана, 21) Бгурі, 22) Мадгава, 23) Ш'яма, 24) Ґопала, 25) Балабгадра, 26) Ґопінатга, 27) Кешава, 28) Ґокула і 29) Кешава Кашмірі. У «Бгакті-ратнакарі» сказано, що Кешава Кашмірі був улюбленим відданим матері Сарасваті, богині мудрості. З її милості він став дуже впливовим ученим і здобув першість серед вчених усіх чотирьох сторін країни. Тому він отримав титул діґ-віджаї — «той, хто в усіх сторонах світу всіх переміг». Він належав до дуже шановної брахманської родини Кашміру. Пізніше, з наказу Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, він покинув заняття професійного диспутанта і став великим відданим, приєднавшись до Німбарка-сапрадаї, одної з вайшнавських громад — послідовників ведичної культури.

Раніше в санскритських школах освіту починали з досконалого опанування граматики. Цього порядку у вивченні санскриту дотримуються донині. Учень повинен був на початку життя дванадцять років старанно вивчати граматику, тому що перед досконалим знавцем санскритської граматики відкриваються всі шастри. Шрі Чайтан'я Махапрабгу славився уроками граматики, і тому Кешава Кашмірі з самого початку назвав Його «вчителем граматики». Кешава Кашмірі дуже пишався своєю літературною кар'єрою. Початкові уроки граматики він мав за плечима вже давно і тому вважав становище Німая Пандіти незрівнянно нижчим за своє.

У санскритській граматиці існує багато шкіл, і найвідоміші з них — система Паніні, а також система Калапа і Каумуді. Граматика складається з різних галузей, які учень мав повністю опанувати за дванадцять років. Чайтан'я Махапрабгу, відомий тоді як Німай Пандіта, викладав граматику, і Його учні навчились за допомогою мудрованих граматичних правил майстерно жонґлювати словами. Чи не кожен, хто опанував граматичні правила, відшукує у шастрах багато різних значень, по-різному витлумачуючи корені слів. Знавець граматики іноді здатний, жонґлюючи граматичними правилами, змінити зміст на протилежний. Кешава Кашмірі кинув камінець у город Господа Чайтан'ї Махапрабгу, натякаючи, що хоча Господь і був великим вчителем граматики, жонґлювання граматичними правилами і значеннями коренів не вимагає великої вченості. Це був виклик Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Уже було домовлено, що Кешава Кашмірі матиме диспут за шастрами з Німаєм Пандітою, і тому Кешава Кашмірі з самого початку спробував залякати Господа. Господь відказав йому ось як.

Кешава Кашмірі дещо загордував, а Господь ще підлив масла у вогонь, представившись нижчим за нього. Далі Господь почав прославляти Кешаву Кашмірі.

Своєю саркастичною відповіддю Господь Чайтан'я Махапрабгу натякнув на сумнівну цінність поезії Кешави Кашмірі, сказавши: «Так, ваші твори такі гарні, що їх ніхто не може зрозуміти, хіба що ви самі та ваша матір, богиня мудрості, якій ви поклоняєтесь». Кешава Кашмірі був улюбленим відданим матері Сарасваті, богині мудрості, але Чайтан'я Махапрабгу має право відгукуватись про її відданих саркастично, тому що Він повелитель богині мудрості. Iншими словами, хоча Кешава Кашмірі пишався прихильністю богині мудрості, він не знав, що вона сама підлегла Чайтан'ї Махапрабгу, тому що Господь Чайтан'я — це Сам Верховний Бог-Особа.

У цьому вірші звертає на себе увагу слово ṣруті-дгара. Ṡруті означає «слухання», а дгара — «здатний схопити». Раніше, до початку Калі-юґи, майже всі були шруті-дгари, насамперед серед інтелігенції, брахманів. Один раз почувши від учителя якусь ведичну істину, учень запам'ятовував її назавжди. Користуватись книжками не було потреби, і тому за тих часів записаних книжок не було. Духовний вчитель декламував ведичні гімни і пояснював їх учневі, а учень запам'ятовував їх назавжди, не звертаючись ні до яких книжок.Стати шруті-дгарою, що може запам'ятовувати все, що почує, — це для учня велике досягнення. У «Бгаґавад- ґіті» (10.41) Господь каже:«Знай, що всі прекрасні, величні й славетні явища постають лише з іскри Моєї могутності».Побачивши щось надзвичайне, ми повинні зрозуміти це як прояв особливої милості Верховного Бога-Особи. Тому Господь Чайтан'я Махапрабгу відповів чемпіонові серед вчених, що, як він, Кешава Кашмірі, пишається прихильністю матері Сарасваті, так хтось інший, наприклад Сам Чайтан'я Махапрабгу, з ласки Верховного Бога-Особи може стати шруті- дгарою і запам'ятовувати все хоча б раз почуте.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу не тільки вибрав і запам'ятав цей вірш, хоча брахмана продекламував сто віршів з швидкістю вітру, але до того ж і проаналізував його достоїнства і вади. Почувши вірш, Він одразу ж зробив його критичний розгляд.

В останньому рядку вірша, який процитував Шрі Чайтан'я Махапрабгу, багато разів повторена літера бга, як-от у словах бгавāнī, бгартур, вібгаваті й адбгута. Таке повторення називається анупраса, алітерація. Вислови лакшмīр іва та вішṇоṣ чараṇа-камалотпатті являють собою приклади упама-аланкари, тобто метафоричної прикраси. Ґанґа — це вода, а Лакшмі — це богиня процвітання. Вода й особа — речі різні, а отже це приклад метафоричного порівняння.

Насамперед Кешава Кашмірі хотів напустити Шрі Чайтан'ї Махапрабгу в очі туману, сказавши, що Господь не був знавцем літературних тонкощів і тому не міг аналізувати вірш, повний метафор і літературних прикрас. Такий арґумент має під собою реальну основу. Людина без медичної освіти не може критикувати приписів медика, а людина без юридичної підготовки не може критикувати адвоката. Тому Кешава Кашмірі насамперед применшив кваліфікацію Господа. Шрі Чайтан'я Махапрабгу був студентом граматики, тож як Він міг критикувати такого великого поета, переможця серед вчених? Тому Господь Чайтан'я обрав інший підхід. Він сказав, що, безперечно, на літературній ниві досвіду не має, але чув від інших, як розглядати таку поезію, і, володіючи досконалою пам'яттю шруті-дгари, збагнув метод аналізу.

Слова карійāчгі ṣраваṇа («Я чув це») мають велике значення, бо вказують на те, що слухати важливіше, ніж безпосередньо досліджувати чи бачити. Якщо людина вміє слухати і слухає з правильного джерела, її знання одразу стає досконалим. Цей шлях відомий як шраута-пантга, тобто «пізнання слуханням від авторитетів». Щоб здобути будь-яке ведичне знання, треба діяти за цією засадою: звернутись до істинного духовного вчителя і слухати від нього авторитетні пояснення Вед. Щоб набути знання, не конче бути вишуканим знавцем літератури — щоб набути досконале знання від досконалої особистості, треба вміти слухати. Цей спосіб має назву авароха-пантги, низхідного методу дедуктивного пізнання.

У вірші махаттваṃ ґаṅґāйāṭ... є п'ять літературних прикрас і п'ять прикладів невдалого віршування. Серед них два випадки вади, що називається авімрішта-відгеямша, і по одному випадку вад віруддга-маті, пунар-укті і бгаґна-крама.Вімṛшṭа означає «чистий», а відгейāṃṣа — «присудок». Загальні правила літератури вимагають спочатку наводити підмет, а тоді його присудок. Наприклад, згідно з санскритською граматикою у вислові «Цей чоловік освічений» порядок правильний. А от у вислові «Освічений цей чоловік» порядок неправильний. Така вада зветься авімрішта-відгеямша-доша, тобто «вада нечистого порядку». Нова інформація, про яку повідомляє вірш, — це слава Ґанґи, і тому слово ідам («це»), тобто вже відоме, повинно було б стояти перед уславленням, а не після. Уже відоме, підмет, повинен стояти перед невідомим, щоб зміст речення зрозуміли правильно.Другий випадок авімрішта-відгеямша-доші трапляється в словах двітīйа-ṣрī-лакшмīр іва. У даному виразі слово двітīйа («друга») становить відгею, тобто невідоме. Через те, що невідоме стоїть на першому місці, вислів двітīйа-ṣрī-лакшмīр являє собою другу помилку. Вислів двітīйа-ṣрī-лакшмīр іва був складений для того, щоб порівняти Ґанґу до богині процвітання, але через цю ваду його смисл став заплутаним.Третя вада — це віруддга-маті, або суперечливе поняття, у словах бгавāнī-бгартуṭ. Слово бгавāнī стосується до дружини Бгави, Господа Шіви. Але якщо до слова бгавāнī (що вже означає «дружина Господа Шіви») додати слово бгартā «чоловік», утворивши складений вираз «чоловік дружини Господа Шіви», то вийде суперечність, бо буде здаватись, що дружина Господа Шіви має ще одного чоловіка.Четверта вада — це пунар-укті, або тавтологія. Вона виникає через те, що дієслово вібгаваті («красується»), яким вірш мав би закінчитись, означене зайвим прикметником адбгута-ґуṇā («сповнена прекрасних якостей»). П'ята вада — це бгаґна-крама, що означає «зламаний порядок». У першому, третьому й четвертому рядках вірш має анупрасу, алітерацію, створену звуками та, ра і бга, але в другому рядку анупраси немає, що ламає порядок цих прикрас.

Це вірш із «Екадаші-таттви».

Великий мудрець Бгарата Муні, авторитет щодо поетичних фігур, висловлює свою думку з цього приводу в наступному вірші.

Осереддя всієї вайшнавської філософії — це визнання незбагненної енерґії Господа Вішну. Те, що з матеріального погляду здається іноді суперечливим, у зв'язку з Верховним Богом-Особою цілком зрозуміле, тому що Своїми незбагненними енерґіями Господь на силі вершити суперечливі діяння. Сучасні вчені зайшли в глухий кут. Вони нездатні навіть пояснити, як величезна кількість хімічних елементів утворила атмосферу. Вчені пояснюють, що вода являє собою сполуку водню та кисню, але на запитання про те, звідки взялась така величезна маса водню та кисню і як вони поєднались, утворивши цілі океани та моря, вони не можуть відповісти. Причина цього в тому, що вони атеїсти і не хочуть визнати, що все виникає з життя. Вони обстоюють, що життя походить з матерії.Звідки беруться ці всі хімічні елементи? Відповідь полягає в тому, що їх утворює незбагненна енерґія Верховного Бога- Особи. Живі істоти являють собою частки Верховного Господа, і з їхніх тіл також виникає багато хімічних елементів. Наприклад, лимонне дерево — це жива істота, що породжує багато лимонів, і в кожному лимоні міститься чимало лимонної кислоти. Тож якщо навіть незначна жива істота, всього-навсього частка Верховного Господа, на силі породити стільки хімічних речовин, то наскільки ж більшу могутність повинно посідати тіло Верховного Бога-Особи!Вчені нездатні досконало пояснити, як виникають хімічні елементи всесвіту. Але якщо визнати незбагненну енерґію Верховного Господа, це можна досконало пояснити. Заперечувати цей арґумент немає ніяких логічних підстав. Якщо живі істоти, що являють собою крихітні подоби Бога-Особи, володіють певними енерґіями, то скільки енерґії повинен мати Сам Верховний Бог! Як сказано в Ведах, нітйо нітйāнāṃ четанаṣ четанāнāм: «Він головний вічний серед усіх вічних і головна жива істота серед усіх живих істот» («Катга Упанішада» 2.2.13).На жаль, атеїстична наука не бажає визнати, що матерія походить з життя. Вчені вперто тримаються за свою цілковито нелогічну, позбавлену самого сенсу теорію, яка каже, що життя походить з матерії. Вони не зважають на те, що це повністю розходиться з дійсністю. Того, що матерія може породжувати життя, вони не здатні довести в своїх лабораторіях, натомість коли тисячі й тисячі прикладів довкола показують, як матерія виникає з життя. Тому в «Шрі Чайтан'я- чарітамріті» Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі пояснює, що той, хто визнає незбагненну енерґію Верховного Бога-Особи, стає невразливим для будь-яких філософів чи вчених, бо ніхто з них неспроможний заперечити існування Господньої енерґії. Це висловлено в наступному санскритському вірші.

У «Бгаґавад-ґіті» чітко сказано, що весь розум завжди приходить від Верховного Бога-Особи, що перебуває в кожному серці як Параматма. Параматма дав пандіті розум збагнути, що він зазнав поразки з волі Господа і за втручанням матері Сарасваті, через те що запишався своєю вченістю і захотів перемогти Самого Верховного Господа. Отже, не слід надто пишатись своїм становищем. Навіть великий вчений, образивши лотосові стопи Господа, не зможе нічого до ладу сказати, незважаючи на всю його вченість. Ми в усьому підпорядковані вищій владі. Тому наш обов'язок — завжди віддаватись лотосовим стопам Господа і ніколи не бундючитись. Таку ситуацію мати Сарасваті створила з прихильності до переможця пандітів, щоб він віддався Господеві Чайтан'ї Махапрабгу.

У «Шрімад-Бгаґаватам» (1.5.11) сказано:«Змальовуючи велич Господа, недосвідчені автори іноді складають вірші з численними вадами, але через те, що ця поезія уславлює Господа, великі душі читають її, слухають і повторюють». Поезію треба вивчати з огляду на її зміст, не зважаючи на дрібні літературні огріхи. За вайшнавською філософією будь-який твір, що прославляє Господа, — це першокласна література, написаний він гарно чи ні. Будь-які інші критерії зайві.До поетичних творів Бгавабгуті, чи Шріканти, належать «Малаті-мадгава», «Уттара-чаріта», «Віра-чаріта» і багато інших драм на санскриті. Цей великий поет з'явився на світ у сім'ї брахмани Нілаканти за царювання Бгоджараджі. Розквіт творчості Калідаси припадає на час царювання Махараджі Вікрамадіт'ї. Калідаса став придворним поетом. Він написав тридцять чи сорок драм на санскриті, до яких належать і драми «Кумара-самбгава», «Абгіґ'яна-шакунтала» і «Меґга- дута». Особливо відома його драма «Раґгу-вамша». Про Джаядеву ми вже розповідали в тринадцятій главі Аді-ліли.

Того самого шляху, якого навчав Господь Шрі Крішна у «Бгаґавад-ґіті» як вона є, — «Завжди і всюди віддавайся Мені» — навчав і Господь Чайтан'я Махапрабгу. Переможець серед поетів віддався Господеві, і Господь пролив на нього милість. Людина, яка отримує милість Господа, здобуває свободу від матеріального рабства. Про це сказано в «Бгаґавад-ґіті» (4.9): тйактвā дехаṃ пунар джанма наіті мāм еті со 'рджуна.

Шрі Нароттама даса Тгакура співав, що прийняти притулок лотосових стіп Господа Чайтан'ї найдостойніший той, хто найбільш пропащий, бо Господь Чайтан'я Махапрабгу прийшов врятувати саме пропащі душі. За цієї епохи вчених дуже мало. Майже всі нині — пропащі м'ясоїди, пияки, гультяї та любителі азартних ігор. Таких людей аж ніяк не випадає вважати за вчених осіб, навіть якщо вони вдають із себе дуже освічених. Своїм поверховим зором так звані вчені бачать, що Чайтан'я Махапрабгу спілкується з пропащими душами, і тому гадають, що Він потрібний людям нижчого класу, а вони Його не потребують. Через те ці «вчені» не приєднуються до руху свідомості Крішни. Отже, пишатись своєю гаданою освіченістю — це перешкода, що не дає звернутись до руху свідомості Крішни. Але тут описано особливий випадок, бо хоча переможець серед поетів був видатним ученим, Господь пролив милість і на нього, зглянувшись на його смирення.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», Аді-ліли, шістнадцятої глави, що описує ігри Господа за отроцтва і юності.