Юнацькі розваги Господа Чайтан'ї Махапрабгу

Наводячи стислий огляд сімнадцятої глави, Шріла Бгактівінода Тгакура каже в «Амріта-праваха-бгаш'ї», що ця глава описує розваги Господа Чайтан'ї Махапрабгу від Його шістнадцятого року до часу, коли Він зрікся світу. Шріла Вріндавана даса Тгакура вже яскраво описав ці розваги у «Чайтан'я-бгаґаваті», тому Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі описує їх тільки коротко. Проте деякі частини Господніх розваг у цій главі змальовано докладно, тому що Вріндавана даса Тгакура детально на них не зупинявся.У цій главі ми знайдемо опис святкової роздачі манґо і бесід Господа Чайтан'ї з Чгандом Казі. На завершення ця глава показує, що в подобі Шачінандани, сина матері Шачі, Господь Крішна, син матері Яшоди, насолоджувався чотирма трансцендентними смаками відданого служіння. Щоб зрозуміти екстатичну любов Шріматі Радгарані до Себе, Господь Шрі Крішна прийняв подобу Господа Чайтан'ї Махапрабгу. Настрій Шріматі Радгарані вважають за щонайвищий прояв свідомості відданого. Щоб пізнати екстаз Шріматі Радгарані, Господь Крішна Сам став на Її становище як Шрі Чайтан'я Махапрабгу. Ніхто інший на це не здатний.Коли Шрі Крішна прибрав подоби чотирирукого Нараяни, ґопі Його вшанували, але залишились до Нього байдужими. Екстатична любов ґопі нехтує всіма Божествами, крім Крішни. Серед усіх ґопі Шріматі Радгарані відчуває найпалкішу екстатичну любов. Коли Крішна в образі Нараяни побачив Радгарані, Він не міг зберегти Свій вигляд Нараяни і знову прибрав подобу Крішни.У Враджабгумі царює Нанда Махараджа, і той самий Нанда Махараджа з'явився у Навадвіпі як Джаґаннатга Мішра, батько Чайтан'ї Махапрабгу. Так само, цариця Враджабгумі — це матір Яшода, і в іграх Господа Чайтан'ї вона з'явилась як Шачімата. Отже син Шачі — це син Яшоди. Шрі Ніт'янанда перебуває в екстазі батьківської любові в настрої слугування та братерської прив'язаності. Шрі Адвайта Прабгу виявляє екстаз і братерства, і слугування. Усі інші супутники Господа також служать Господеві Чайтан'ї Махапрабгу зі своїми первісними любовними почуттями.Та сама Абсолютна Iстина, що насолоджується як Крішна, Ш'ямасундара, любитель грати на флейті і танцювати з ґопі, іноді народжується в брахманічній сім'ї і грає роль Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, зрікаючись світу. Те, що Крішна ввійшов в екстаз ґопі, здається великою суперечністю, і справді, звичайній людині зрозуміти це нелегко. Але якщо визнати незбагненну енерґію Верховного Бога-Особи, можна зрозуміти, що неможливого немає. Світські арґументи тут недоречні, бо вони безглузді, коли йдеться за незбагненну енерґію.Наприкінці сімнадцятої глави Шріла Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі, ступаючи стопами Шріли В'ясадеви, окремо перелічив усі розваги аді-ліли.ПОЯСНЕННЯ: Між кастовими брахманами та піднесеними вайшнавами, чи Ґосвамі, віддавна тривають тертя, бо кастові брахмани, смарти, вважають, що брахманою неможливо зробитись в одному житті, не змінивши тіло. Як ми вже не раз пояснювали, для верховної нездоланної енерґії Господа немає нічого неможливого. Це пояснює і Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі. Чайтан'я Махапрабгу посідає таку саму цілковиту незалежність, що й Крішна. Тому Його волі ніщо не може стати на перешкоді. Якщо Він забажає, зі Своєї ласки Він може перетворити навіть явану, нечистого послідовника неведичних засад, у порядну людину з бездоганними манерами. Саме це відбувається з поширенням нашого руху свідомості Крішни. Члени руху свідомості Крішни народились не в Iндії і не були навчені ведичної культури, але за короткий час, за чотири- п'ять років, просто повторюючи мантру Харе Крішна, вони стали такими прекрасними відданими, що навіть в Iндії їх усюди вітають як досконало вихованих вайшнавів.Хоча люди слабкого інтелекту цього не розуміють, це прояв надзвичайної могутності Господа Чайтан'ї Махапрабгу. Тіло людини в свідомості Крішни дійсно змінюється багатьма сторонами. Навіть у США, коли наші віддані співають на вулицях, шановані американці й американки допитуються в них, чи справді вони з Америки, бо ніхто не сподівався, що американці можуть за такий короткий проміжок часу стати такими чудовими відданими. Навіть християнські священики дивуються, що вся ця молодь з іудейських та християнських родин приєдналась до руху свідомості Крішни. Адже до цього вони ніколи не ставились серйозно до жодних релігійних заповідей, а тепер стали щирими відданими Господа. Скрізь це вражає людей, і ми дуже пишаємось трансцендентною поведінкою наших учнів. Однак такі чудеса можуть відбуватись тільки з милості Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Це не щось звичайне чи земне.

За аюрведичною медициною вся тілесна фізіологія утворена з трьох елементів: ваю, пітти і капги (повітря, жовчі та слизу). Різні виділення в тілі перетворюються в інші виділення, як ото кров, сеча і випорожнення, але якщо обмін речовин порушений, під впливом тілесних повітряних потоків ці виділення перетворюються в капгу (слиз). За аюрведичною наукою, коли виділення жовчі й утворення слизу порушують циркуляцію повітря в тілі, може виникнути сорок дев'ять типів різних хворіб. До таких хворіб належать і психічні розлади.Шрі Чайтан'я Махапрабгу, вдаючи порушення обміну речовин та обігу повітряних потоків у тілі, діяв, наче божевільний. Отак, у Своїй школі Він почав пояснювати граматичні правила вжитку дієслів поняттями свідомості Крішни. Пов'язуючи всі граматичні правила з Крішною, Господь закликав Своїх учнів покинути світську освіту. Господь пояснював, що ліпше розвинути свідомість Крішни і так досягти найвищої досконалості пізнання. Згодом на цих засадах Шрі Джіва Ґосвамі склав підручник граматики за назвою «Харі-намамріта- в'якарана». Більшість людей вважає такі пояснення за марення божевільного. Тому Господь вдавав божевільного для того, щоб пояснити: навколо нас немає нічого, що виходило б за межі свідомості Крішни, бо все можна пов'язати з свідомістю Крішни. Ці ігри Господа Чайтан'ї Махапрабгу яскраво описано в «Чайтан'я-бгаґаваті», Мадг'я-кганді, главі першій.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу пішов до Ґаї, щоб вшанувати узливаннями Своїх предків. Цей процес називають пінда-дана. У ведичному суспільстві заведено після смерті когось із родичів, особливо батька чи матері, йти до Ґаї і там запропонувати узливання лотосовим стопам Господа Вішну. Тому щодня до Ґаї приходять сотні і тисячі людей, щоб зробити ці узливання, шраддгу. Дотримуючись цього звичаю, Господь Чайтан'я Махапрабгу також вирушив туди, щоб піднести пінду Своєму померлому батькові. На щастя, Він зустрів там Iшвару Пурі.

Коли Шрі Чайтан'я Махапрабгу пішов у гурті Своїх численних учнів до Ґаї, дорогою Він занедужав. У Нього почалась така гарячка, що Він попрохав Своїх учнів принести Йому води, якою були омиті стопи брахманів. Коли Йому дали таку воду, Господь випив її і видужав. Отже, всі повинні шанувати становище брахманів, як показав на Своєму прикладі Шрі Чайтан'я Махапрабгу. Ні Господь, ні Його послідовники ніколи не виявляли неповаги до брахманів.Послідовники Господа повинні бути готові вшановувати брахманів усією належною повагою. Але проповідники вчення Господа Чайтан'ї заперечують, коли хтось видає себе за брахману, але не має потрібних якостей. Послідовники Господа Чайтан'ї не можуть сліпо визнавати за брахману кожного, хто народився у брахманічній родині. Тому треба розрізняти, коли можна за прикладом Господа вшанувати брахману, випивши воду, якою омито його стопи. Через забруднення Калі-юґи брахманічні родини поступово занепали і тепер дурять людей, зловживаючи їхніми почуттями.

Одного дня Шрі Чайтан'я Махапрабгу сидів на троні Вішну в домі Шріваси Прабгу і, перебуваючи в одному з Своїх настроїв, сказав: «Моя мати образила лотосові стопи Адвайти Ачар'ї. Не очистившись від цієї образи лотосових стіп вайшнави, їй не вдасться здобути любов до Крішни». Почувши це, віддані пішли й привели Адвайту Ачар'ю. Йдучи побачитись з Господом, Адвайта Ачар'я прославляв чесноти матері Шачідеві, а коли Він прийшов, то в екстазі впав на землю. Тоді з настанови Господа Чайтан'ї Шачідеві скористалася з нагоди і доторкнулась до лотосових стіп Адвайти Ачар'ї. Шрі Чайтан'я Махапрабгу був дуже задоволений діями Своєї матері і сказав: «Тепер Моя мати очистилась від образи лотосових стіп Адвайти Ачар'ї і без труднощів може розвинути любов до Крішни». Цим повчальним прикладом Господь Чайтан'я показав усім, що, навіть якщо відданий сягнув дуже високого рівня в свідомості Крішни, образа лотосових стіп вайшнави не дозволить йому здобути плід своїх зусиль у відданому служінні. Тому ми повинні бути дуже обережні, щоб не образити вайшнаву. «Шрі Чайтан'я-чарітамріта» описує цю образу так:(Ч.-ч. Мадг'я-ліла, 19.156)Як один скажений слон може витоптати весь сад, так одна образа лотосових стіп вайшнави може звести нанівець усе віддане служіння, яке людина виконала за життя.Одного дня після цього випадку Адвайта Ачар'я Прабгу попрохав Чайтан'ю Махапрабгу показати Йому всесвітню форму, яку Він милостиво показав Арджуні. Господь Чайтан'я погодився, і Адвайті Ачар'ї пощастило побачити всесвітню форму Господа.

Абгішека — це особлива церемонія, яку проводять, встановлюючи Божество. Під час цієї церемонії Божество купають молоком та водою, поклоняються Йому, а тоді перевдягають у нові шати. Таку абгішеку провели в домі Шріваси. Усі віддані вшановували Господа всілякими підношеннями, за своїми можливостями, а Господь дарував кожному відданому благословення, якого той бажав.

Подоба Шад-бгуджа, шестирукий Господь Ґаурасундара, уособлює три втілення. Форму Шрі Рамачандри символізують лук в одній руці і стріли в іншій, форму Господа Шрі Крішни символізують палиця та флейта, що їх зазвичай носять пастушкиŸ, а Господа Чайтан'ю Махапрабгу символізують санн'яса-данда і камандалу, глечик.Шріла Ніт'янанда Прабгу народився у селищі Екачакра, в районі Бірбгум, як син Падмаваті й Хадая Пандіти. У дитячі роки Він грався, як Баларама. Коли Він підріс, до Хадая Пандіти прийшов санн'ясі і попрохав віддати йому сина в послушники-брахмачарі. Хадай Пандіта одразу послухався і віддав йому сина, але розлука з сином для нього була таким горем, що незабаром Хадай пішов з життя. Ніт'янанда Прабгу обійшов із тим санн'ясі багато святих місць. Як відомо, тривалий час Він жив із санн'ясі в Матгурі і там почув про ігри Господа Чайтан'ї Махапрабгу в Навадвіпі. Тому Він прийшов до Бенґалії, щоб побачити Господа. Коли Господь Ніт'янанда прийшов до Навадвіпи, Він зупинився в домі Нандани Ачар'ї. Зрозумівши, що Ніт'янанда Прабгу прийшов у Навадвіпу, Господь Чайтан'я послав по Нього Своїх відданих, і тоді відбулася зустріч між Шрі Чайтан'єю Махапрабгу та Ніт'янандою Прабгу.

Детальні пояснення щодо цього опису наводить «Шрі Чайтан'я-манґала».

З наказу Шрі Чайтан'ї Махапрабгу Ніт'янанда Прабгу підготувався провести ввечері, в день повного місяця, В'яса-пуджу Господеві. Він підготував усе для В'яса- пуджі, або ґуру-пуджі, щоб вшанувати таким чином В'ясадеву. В'ясадева — це первинний ґуру (духовний вчитель) усіх послідовників ведичних засад, і тому поклоніння духовному вчителю відоме як В'яса-пуджа. Ніт'янанда Прабгу підготував усе потрібне для В'яса-пуджі, і віддані вже співали санкіртану, але коли Він надягав ґірлянду на плечі Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, Він побачив у Господі Чайтан'ї Самого Себе. Духовне становище Господа Чайтан'ї Махапрабгу і Ніт'янанди Прабгу, чи Крішни й Баларами, однакове. Усі Вони — просто різні прояви Верховного Бога-Особи. Під час цієї церемонії усі віддані Шрі Чайтан'ї Махапрабгу зрозуміли, що між Господом Чайтан'єю і Ніт'янандою Прабгу різниці немає.

Якось вночі Шачідеві приснилось, що її домашні Божества, Крішна й Баларама, прибрали подобу Чайтан'ї та Ніт'янанди і бились між Собою, як хлопчаки, за найвед'ю, страви, запропоновані Божествам. Наступного дня, з волі Господа Чайтан'ї, Шачідеві запросила Ніт'янанду до них дому на прасад. Коли Вішвамбгара (Господь Чайтан'я) і Ніт'янанда разом їли, Шачідеві побачила, що Вони — не хто інші, як Крішна й Баларама. Побачивши це, вона знепритомніла.Джаґай і Мадгай були братами, що народились у Навадвіпі в шановній брахманській родині, але згодом поринули у всіляку гріховну діяльність. З наказу Господа Чайтан'ї Ніт'янанда Прабгу з Харідасою Тгакурою ходили від дому до дому, проповідуючи вчення свідомості Крішни. Якось, проповідуючи, вони наштовхнулись на Джаґая та Мадгая, двох божевільних від вина братів. Побачивши їх, п'яниці накинулись на них і почали за ними гнатись. Наступного дня Мадгай вдарив Ніт'янанду Прабгу по голові уламком глиняного глечика, розбивши Йому до крові чоло. Коли про це почув Шрі Чайтан'я Махапрабгу, Він кинувся на місце злочину, готовий покарати обох братів. Однак коли всемилостивий Господь Ґауранґа побачив каяття Джаґая, Він одразу обійняв його. Побачивши Верховного Бога-Особу і обійнявши Його, обидва брати- грішники відразу очистились. Так вони отримали від Господа посвяту в повторення маха-мантри Харе Крішна і були врятовані.

У кімнаті Божеств за Їхнім троном повинно стояти ложе для Божеств. (Це правило слід негайно запровадити в усіх наших центрах. Не має значення, велике ложе чи маленьке, — воно повинно легко поміщатись у кімнаті Божеств; у будь-якому разі повинно бути принаймні маленьке ліжко.) Одного дня в домі Шріваси Тгакури Господь Чайтан'я Махапрабгу сів на ложе Вішну і всі віддані почали поклонятись Йому ведичними мантрами «Пуруша-сукти», що починається зі слів сахасра-ṣīршā пурушаṭ сахасрāкшаṭ сахасра- пāт. Цю веда-стуті треба також за змогою запроваджувати для встановлення Божеств. Під час омивання Божества всі священики та віддані повинні декламувати цю «Пуруша- сукту» і поклонятись Божеству відповідними підношеннями, як оце квіти, фрукти, куріння, предмети для араті, найвед'я, вастра та прикраси. Усі віддані поклонялись Господеві Чайтан'ї Махапрабгу таким чином, і Господь не виходив з екстазу сім прахар, тобто двадцять одну годину. Він скористався з цієї нагоди, щоб показати відданим, що Він — відначальний Верховний Бог-Особа, Крішна, джерело всіх втілень, як засвідчено в «Бгаґавад-ґіті» (10.8) (ахаṃ сарвасйа прабгаво маттаṭ сарваṃ правартате). Усі форми Верховного Бога-Особи, тобто всі вішну-таттви, постають із тіла Господа Крішни. Господь Чайтан'я Махапрабгу виявив усі потаємні бажання відданих, і всі вони повністю переконались у тому, що Господь Чайтан'я — це Верховний Бог-Особа.Деякі віддані називають цей прояв Господнього екстазу сата-прахарія бгава, тобто «двадцятиодногодинний екстаз», а інші називають його махабгава-пракаша чи маха-пракаша. Ця сата-прахарія бгава описана в «Чайтан'я-бгаґаваті», Мадг'я- кганді, главі дев'ятій. Там згадано, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу благословив служницю на ім'я Духкгі, давши їй ім'я Сукгі. Він покликав Кголавечу Шрідгару і показав йому Свій прояв маха-пракаша. Після того Він покликав Мурарі Ґупту і показав йому Себе в подобі Господа Рамачандри. Також Він дав благословення Харідасі Тгакурі і попрохав Адвайту Прабгу пояснити «Бгаґавад-ґіту» як вона є (ґīтара сатйа-пāṭга), а крім того виявив особливу ласку до Мукунди.

Одного дня Чайтан'я Махапрабгу почав кричати: «Шукара! Шукара!» Вигукуючи імена Господнього втілення в подобі вепра, Він прибрав форму втілення вепра і виліз на плечі Мурарі Ґупти. Піднявши невеличкий ґаду, глечик з носиком, Він символічно відтворив розвагу Господа Варахи, що підняв Землю з океанського дна.

Шукламбара Брахмачарі жив у Навадвіпі на березі Ґанґи. Коли Шрі Чайтан'я Махапрабгу в екстазі танцював, Шукламбара Брахмачарі наблизився до Господа з жебрацькою торбою, в якій був рис. Господь був настільки задоволений Своїм відданим, що відразу вихопив у нього цю торбу і почав їсти сирий рис. Ніхто Його не зупинив, і Він з'їв усю торбу рису.

Наголошуючи на чомусь у розмові з звичайною людиною, іноді одну річ повторюють тричі, наприклад: «Ти мусиш це зробити! Ти мусиш це зробити! Ти мусиш це зробити!» Так само «Бріхан-нарадія Пурана» знову й знову наголошує, що треба повторювати святе ім'я, щоб люди поставились до цього серйозно і таким чином вирвалися з лабет майі. Наш практичний досвід по всьому світі в русі свідомості Крішни показує, що мільйони людей дійсно піднімаються на духовний рівень життя, просто реґулярно повторюючи маха-мантру Харе Крішна і дотримуючись приписів. Тому ми прохаємо всіх наших учнів щодня без образ повторювати на чотках щонайменше шістнадцять кіл цієї харер нама маха- мантри і дотримуватись реґулівних засад. Тоді успіх їм забезпечений, у цьому немає сумніву.

Наш рух свідомості Крішни наголошує на тому, що треба тільки повторювати маха-мантру Харе Крішна, тимчасом як невтаємничені в секрет успіху за цієї епохи Калі тішаться, розвиваючи знання, практикуючи містичну йоґу чи виконуючи кармічну діяльність або непотрібні аскези. Вони просто марнують час і вводять в оману своїх послідовників. Коли ми прямо кажемо це нашим слухачам, послідовники супротивних груп гніваються на нас. Однак шастри не дозволяють нам іти на компроміс із цими так званими ґ'яні, йоґами, кармі й тапасві. Коли вони кажуть, що нічим не гірші за нас, ми повинні зауважити, що правильно чинимо тільки ми, а вони чинять неправильно. Це не впертість — це твердження шастр. Ми не можемо відхилятись від вказівок шастр. Це підтверджено в наступному вірші «Чайтан'я-чарітамріти».

Проявляти таку терплячість (тарор іва сахішṇунā) дуже важко, однак коли людина щиро береться повторювати мантру Харе Крішна, терплячість розвивається в ній сама собою. Той, хто, повторюючи мантру Харе Крішна, розвинув високу духовну свідомість, не потребує розвивати терплячість якось окремо, тому що, просто реґулярно повторюючи мантру Харе Крішна, відданий розвиває всі хороші якості.

За травинку в вірші сказано тому, що всі її топчуть, але вона ніколи не протестує. Цей приклад показує, що духовний вчитель чи керівник не повинен пишатися своїм становищем — він завжди повинен держатись смиренніше від звичайної людини і невпинно проповідувати вчення Чайтан'ї Махапрабгу, повторюючи мантру Харе Крішна.

Взявшись повторювати маха-мантру Харе Крішна, спочатку людина, можливо, чинитиме багато образ, які називають намабгаса і намапарадга. Повторюючи маха- мантру Харе Крішна на такому рівні, досягнути досконалої любові до Крішни неможливо. Тому треба повторювати маха- мантру Харе Крішна згідно з засадами, викладеними в попередньому вірші, тṛṇāд апі сунīчена тарор іва сахішṇунā. У зв'язку з цим слід зауважити, що в повторенні Харе Крішна повинні бути задіяні верхня і нижня губи, а також язик. Всі три частини мусять брати участь у повторенні маха-мантри Харе Крішна. Слова «Харе Крішна» треба вимовляти дуже чітко, щоб їх можна було виразно почути. Дехто, замість того щоб належним чином вимовляти «Харе Крішна» губами та язиком, збивається на якесь механічне шикання. Повторювати мантру дуже просто, але треба ставитись до цієї практики серйозно. Тому автор «Шрі Чайтан'я-чарітамріти» радить усім завжди носити цей вірш на шиї, як намисто.

Спів маха-мантри Харе Крішна доступний усім, але іноді невірні приходять перешкодити церемонії. У цьому вірші сказано, що за таких обставин двері храму слід зачиняти. Пускати слід лише тих, що справді хочуть оспівувати Харе Крішна, а сторонні люди зайві. Але під час масових церемоній оспівування маха-мантри Харе Крішна ми залишаємо двері храмів відчиненими, запрошуючи всіх, і з милості Господа Чайтан'ї Махапрабгу цей підхід дає хороші наслідки.

Брахмана Ґопала Чапала хотів зганьбити Шрівасу Тгакуру, довівши, що насправді Шріваса Тгакура — шакта, тобто поклоняється Бгавані, богині Дурзі, і тільки вдає з себе вайшнаву. У Бенґалії постійно триває тертя між відданими богині Калі та відданими Господа Крішни. Багато бенґальців, насамперед м'ясоїди та пияки, ревно поклоняються богиням Дурзі, Калі, Шіталі і Чанді. Такі віддані, що звуться шактами, тобто поклонниками шакті-таттви, завжди заздрять вайшнавам. Шрівасу Тгакуру вся Навадвіпа знала як шанованого вайшнаву, і Ґопалі Чапалі хотілось очорнити його, опустивши на рівень шакти. Тому він розклав під дверима Шріваси Тгакури всілякі підношення для Бгавані, дружини Господа Шіви: червоний порошок, банановий лист, жбан з вином і червонясту сандалову пасту. Уранці, побачивши в себе під дверима ці всі підношення, Шріваса Тгакура скликав усіх шановний сусідів і показав їм, що вночі поклонявся Бгавані. Дуже прикро вражені, ці добродії покликали підмітальника, щоб він прибрав це місце і очистив, побризкавши водою з коров'ячим кізяком. Цей випадок із Ґопалою Чапалою не згаданий у «Чайтан'я-бгаґаваті».

У ведичному суспільстві є чотири касти: брахмани, кшатрії, вайш'ї і шудри. Нижче від них, тобто нижче за шудр, стоять панчами (буквально «члени п'ятого класу»). Вищі касти — брахманів, кшатрій і навіть вайшій — називали брахмана-сад-джана. Титул сад-джана головно стосувався брахманів, тобто шановних добродіїв, що наставляли все суспільство. Коли в селі виникала суперечка, за остаточним вироком звертались до цих шанованих брахманів. Нині майже не знайти таких брахманів та сад-джанів, і тому кожне місто й село роздирають чвари і ніде немає миру і щастя. Щоб відродити цивілізацію довершеної культури, по всьому світі слід запровадити науковий поділ суспільства на брахманів, кшатрій, вайшій та шудр. Якщо не виховати з частини людей брахманів, миру в людському суспільстві не буде.

Тих, хто підтримує чистоту — прибирають випорожнення й підмітають вулиці, у ведичному суспільстві називають хаді. Iноді хаді вважають за парій, особливо уникаючи торкатись до них тоді, коли вони зайняті своєю професією, однак вони також мають право стати відданими. Це з'ясовано в «Шрі Бгаґавад-ґіті» (9.32), де Господь проголошує:«О сину Прітги, всі, хто бере притулок у Мені, навіть люди нижчого походження, як-от жінки, вайш'ї [торговці] або шудри [робітники], можуть досягти найвищої мети».В Iндії багато парій, однак засади вайшнавської філософії закликають усіх прийняти цей рух свідомості Крішни, щоб піднятись на духовний рівень життя і так звільнитись від усіх турбот. На матеріальному рівні рівність чи братерство неможливі.Висуваючи гасло тṛṇāд апі сунīчена тарор іва сахішṇунā, Господь Чайтан'я закликає піднятись над матеріальним світосприйняттям. Той, хто цілковито усвідомив, що він не матеріальне тіло, а духовна душа, стає смиреннішим навіть за людину з нижчих каст, тому що вивищується духовно. Таке смирення, завдяки якому людина вважає себе нижчою за травинку, називається су-нічатва, а терплячість, більша за терплячість дерева, називається сахішнутва. Зосередженість на відданому служінні, що звільняє від усіх матеріальних інтересів та уявлень, називається аманітва, байдужість до матеріальної шани. А відданого на такому рівні називають мана- да, бо він без вагань готовий вшановувати інших.Махатма Ґанді, щоб очистити парій, започаткував рух харі- джанів, але зазнав поразки, бо вважав, що харі-джаною, супутником Бога, можна стати за допомогою якихось матеріальних заходів. Це неможливо. Доки людина повністю усвідомить, що вона не тіло, а душа, немає й мови за те, щоб вона стала харі-джаною. Ті, хто не йдуть стопами Шрі Чайтан'ї Махапрабгу та Його учнівської послідовності, не можуть відрізнити матерію від духу. Тому всі їхні ідеї — це просто мішанина нездійсненних задумів та нісенітниць. Вони повністю заплутуються в оманливих сітях майадеві.

Схоже, що хоча Ґопала Чапала був грішником, базікою і грубіяном, разом з тим він відзначався простотою. Тому він вірив, що Чайтан'я Махапрабгу — це втілення Верховного Бога-Особи, який прийшов врятувати всі пропащі душі. Він став благати, щоб Господь пролив на нього милість і врятував його теж. Однак він не знав, що порятунок пропащих полягає не в зціленні їхніх тілесних недуг. Звичайно, звільнившись із лабет матеріальної природи, людина само собою виліковується і від матеріальних хвороб тіла. Ґопала Чапала просто хотів порятунку від тілесних страждань, яких йому завдавала проказа, однак Шрі Чайтан'я, хоча і прийняв його щире моління, хотів повідомити його про справжню причину його страждань.

У зв'язку з цим варто зазначити, що всі наші страждання в матеріальному світі, і насамперед хвороби, спадають на нас через наші гріховні дії в минулому. I з усіх гріхів за найтяжчі вважають вчинки, скеровані проти чистих відданих і засновані просто на заздрості. Шрі Чайтан'я Махапрабгу хотів, щоб Ґопала Чапала зрозумів причину своїх страждань. Кожен, хто турбує чистого відданого, який поширює славу святого імені Господа, неодмінно буде покараний, як Ґопала Чапала. Так пояснює Шрі Чайтан'я Махапрабгу. Як ми побачимо, той, хто ображає чистого відданого, ніколи не може задовольнити Чайтан'ю Махапрабгу, поки щиро не розкається в своїй образі і таким чином не очиститься від неї.

Iснує багато тантриків, які бажають їсти м'ясо й пити вино і тому практикують чорне мистецтво поклоніння богині Бгавані на кладовищі. Разом з тим такі дурні вважають, що ця бгавані-пуджа не зугірш поклоніння Крішні у відданому служінні. Але Господь Чайтан'я Махапрабгу засуджує тут цю огидну тантричну діяльність так званих свамі та йоґів. Він проголошує, що бгавані-пуджа, яку проводять для того, щоб пити вино і їсти м'ясо, швидко стягує людину в пекельні умови. Цей метод поклоніння вже сам по собі пекельний, і його наслідки також пекельні й інакшими бути не можуть.Багато негідників вчить, що хоч би на який шлях людина стала, вона кінець кінцем досягне Брахмана. Але з цього вірша ми можемо побачити, як досягають Брахмана такі люди. Брахман поширений скрізь, однак поклоніння Брахману в різних об'єктах приводить до різних наслідків. У «Бгаґавад- ґіті»(4.11) Господь каже: йе йатгā мāṃ прападйанте тāṃс татгаіва бгаджāмй ахам — «Я винагороджую кожного відповідно до того, як він Мені віддається». Майаваді, безперечно, усвідомлюють Брахман у певних аспектах, однак усвідомлення Брахмана в аспектах вина, жінок та м'яса відрізняється від усвідомлення Брахмана, що його досягають віддані, повторюючи святі імена, танцюючи та вживаючи прасад. За мізерністю набутого знання філософи-майаваді гадають, що всі різновиди усвідомлення Брахмана однакові між собою, і не беруть до уваги ніяких відмінностей. Однак, хоча Крішна перебуває скрізь, силою Своєї незбагненної енерґії Він водночас скрізь не перебуває. Отже, усвідомлення Брахмана, яке мають послідовники тантричного вчення, відрізняється від усвідомлення Брахмана, до якого приходять чисті віддані. Доки людина не приходить до найвищого рівня усвідомлення Брахмана, тобто свідомості Крішни, на неї чекає кара. За винятком відданих у свідомості Крішни всі люди тою чи іншою мірою пашанді, тобто демони, і тому накликають на себе кару Верховного Господа, Бога-Особи, за що сказано далі.

Місія Господа Чайтан'ї така сама, як і місія Господа Крішни, яку він розкриває в «Бгаґавад-ґіті» (4.7–8):«Коли десь занепадає релігія і зростає безбожність, тоді, нащадку Бгарати, Я сходжу Сам. Я з'являюсь Сам із віку в вік, щоб звільнити праведників і знищити лиходіїв, а також відновити релігійні засади».Як тут пояснено, істинна мета втілення Верховного Бога — це вбивати атеїстів та підтримувати відданих. Він не каже, як це роблять численні негідники-псевдовтілення, що атеїсти і віддані перебувають на одному рівні. Шрі Чайтан'я Махапрабгу, або Господь Крішна, істинний Бог-Особа, не підтримує такої ідеї.Атеїсти заслуговують кари, тимчасом як віддані гідні захисту. Виконання цього принципу становить місію всіх аватар, чи втілень. Отож істинність втілення треба визначати за його діями, а не голосуванням чи виходячи з власних міркувань. Шрі Чайтан'я Махапрабгу в Своїй проповіді захищав відданих і вбивав численних демонів. Зокрема Він зазначав, що філософи-майаваді — це найбільші демони. Тому Він застерігав усіх інших не слухати філософію майавади: мāйāвāді-бгāшйа ṣуніле хайа сарва-нāṣа — якщо людина просто слухає, як пояснюють шастри майаваді, вона приречена (Ч.-ч. Мадг'я6.169).

Видається, що той, хто образив вайшнаву, залишається страждати і не йде з життя. Ми на власні очі бачили, як запеклий вайшнава-апарадгі безнастанно страждав так сильно, що ледве міг поворухнутись, але не помирав.

У своїй «Анубгаш'ї» Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура наводить пояснення щодо селища Кулія. Селище, яке колись називалось Кулія, виросло в місто, яке нині називають Навадвіпою. В різних авторитетних книжках, як от «Бгакті-ратнакарі», «Чайтан'я-чаріта-махакав'ї», «Чайтан'я-чандродая-натаці» і «Чайтан'я-бгаґаваті», сказано, що селище Кулія стоїть на західному березі Ґанґи. Навіть нині в районі Коладвіпи є місця, які називають куліяра ґанджа і куліяра даха, що нині обидва підпорядковані муніципалітету Навадвіпи. За часів Господа Чайтан'ї Махапрабгу два селища на західному березі Ґанґи, Кулія і Пахадапура, були підпорядковані управі Бахірадвіпи. Тоді Навадвіпою називалось місце на східному березі Ґанґи, яке нині називають Антардвіпою. В Шрі Маяпурі досі є місце, відоме як Двіпера Матга. Біля Канчадапади є ще одне село, яке зветься Кулія, однак це не та сама Кулія, за яку йдеться тут. Ту другу Кулію не можна вважати за апарадга-бганджанера пату, тобто місце вибачення образи, тому що це сталося у згаданій вище Кулії на західному березі Ґанґи. З комерційних міркувань багато заздрісних людей заперечують проти розкопок на первісному місці й іноді в цілях реклами, не наводячи певних, авторитетних свідчень, вказують на якесь перше-ліпше місце як на місце, де відбувалась та чи інша важлива подія.

Треба твердо розуміти, що Господь трансцендентний і тому ніякі прокльони чи благословення не мають над Ним влади. Прокляттям і Ямараджевій карі підвладні тільки звичайні живі істоти. Як Верховний Бог-Особа, Шрі Чайтан'я Махапрабгу перебуває поза впливом таких покарань і благословень. Коли людина з вірою та любов'ю усвідомлює цю істину, вона сама звільняється від усіх проклять, чи їх промовили брахмани, чи хто-небудь інший. Цей випадок не згадано в «Чайтан'я-бгаґаваті».

Якось Шрі Чайтан'я Махапрабгу заборонив Мукунді Датті з'являтись у Своєму товаристві за те, що той приятелював з імперсоналістами-майаваді. Коли Господь Чайтан'я проявляв Свою маха-пракашу, Він кликав одного по одному всіх відданих і давав їм благословення, а тимчасом Мукунда Датта стояв за дверима. Віддані повідомили Господа, що надворі чекає Мукунда Датта, але Господь відповів: «Я ще не скоро буду задоволений Мукундою Даттою, бо хоча серед відданих він проповідує віддане служіння, потім іде до майаваді і слухає від них «Йоґа-вашіштга-рамаяну», в якій повно філософії майавади. Через це Я ним дуже незадоволений». Мукунда Датта, що стояв надворі, надзвичайно зрадів, почувши ці слова Господа і дізнавшись, що Господь, хоча зараз і гнівається на нього, колись таки буде ним задоволений. Однак коли Господь зрозумів, що Мукунда Датта збирається назавжди відмовитись від спілкування з майаваді, Він був задоволений і відразу покликав Мукунду перед Свої очі. Отак він звільнив Мукунду від спілкування з майаваді і дав йому товариство чистих відданих.

Адвайта Ачар'я був учнем Мадгавендри Пурі, духовного вчителя Iшвари Пурі. Отже Iшвара Пурі, духовний вчитель Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, був духовним братом Шрі Адвайти Ачар'ї. З огляду на це, Шрі Чайтан'я Махапрабгу ставився до Адвайти Ачар'ї як до Свого духовного вчителя. Але Шрі Адвайті Ачар'ї така поведінка Господа Чайтан'ї була не до вподоби, бо Він хотів, щоб Господь Чайтан'я ставився до Нього, як до Свого вічного слуги. Адвайта Прабгу прагнув бути слугою Господа, а не Його духовним вчителем. З цією метою Він розробив цілий план, щоб налаштувати Господа проти Себе. Він почав проповідувати шлях умоглядної філософії в гурті кількох безталанних майаваді. Господь Чайтан'я Махапрабгу почув про це і негайно прибіг до Адвайти Ачар'ї й, дуже розгніваний, почав Його бити. Тоді Адвайта Ачар'я, надзвичайно задоволений, пустився танцювати, примовляючи: «Погляньте лише, як нині сповнилось Моє бажання! Господь Чайтан'я Махапрабгу так довго віддавав Мені шану, а тепер Він зі Мною обійшовся нешанобливо. Ось Моя нагорода. Його любов до Мене така велика, що Він захотів врятувати Мене з рук майаваді!» Почувши цю мову, Господь Чайтан'я Махапрабгу дещо зніяковів, але поведінка Адвайти Ачар'ї дуже втішила Його.

Після масової наґара-санкіртани в знак протесту проти рішення Чганда Казі той став відданим. Тоді Шрі Чайтан'я Махапрабгу зі Своїм гуртом санкіртани і з Чгандом Казі, що йшов слідом, повернувся до дому Шрідгари. Там віддані трохи відпочили і напились води з побитого залізного жбана Шрідгари. Господь випив цю воду, тому що жбан належав відданому. Після цього Чганд Казі повернувся додому. Місце, де віддані відпочивали, збереглось донині на північно- східній околиці Маяпура, і його називають кіртана-вішрама- стгана, «місце відпочинку після кіртану».

В день маха-пракаші Господь Чайтан'я Махапрабгу обійняв Харідасу Тгакуру і повідомив йому, що Харідаса Тгакура — не хто інший, як втілення Прахлади Махараджі.Коли Вішварупа прийняв санн'ясу, Шачімата подумала, що Його намовив до цього Адвайта Ачар'я. Таке звинувачення було з її боку образою лотосових стіп Адвайти Ачар'ї. Пізніше Господь Чайтан'я спонукав Свою матір взяти пил з лотосових стіп Адвайти Ачар'ї, і так її вайшнава-апарадга була спокутувана.

Якось, коли Шрі Чайтан'я Махапрабгу пояснював велич трансцендентної могутності святого імені Господа, маха-мантри Харе Крішна, один безталанний учень сказав, що шастри, отак прославляючи святе ім'я, перебільшують його велич, щоб спонукати людей повторювати його. Так учень на своє витлумачив славу святого імені. Це відоме як артга-вада — одна з десяти образ лотосових стіп святого імені Господа. Iснує багато різновидів образ, однак нама- апарадга, тобто образа лотосових стіп святого імені, надзвичайно небезпечна. Тому Господь усіх застеріг, щоб вони більше навіть не дивились на обличчя цього блюзніра. Господь тут же, не скидаючи навіть одягу, омився в Ґанзі, показуючи всім, що треба якнайретельніше уникати такої нама-апарадги. Святе ім'я тотожне Верховному Богові-Особі. Між Богом-Особою та Його святим іменем різниці немає. Таке абсолютне становище Верховного Бога-Особи. Тому того, хто розмежовує Господа і Його ім'я, називають пашанді, тобто безбожником, демоном-атеїстом. Прославляти святе ім'я означає прославляти Верховного Бога-Особу. Ні в якому разі не можна розмежовувати Господа і Його ім'я чи тлумачити славу святого імені просто як перебільшення.

Кармі, ґ'яні, йоґи, тапасві і дослідники ведичних писань, що не мають свідомості Крішни, просто тупцюються на великій відстані від мети і не отримують ніякої вагомої користі зі своїх занять, бо не мають чіткого поняття про Верховного Бога-Особу. Разом з тим вони не вірять у віддане служіння, яке може наблизити до Нього, хоча всі писання наголошують на такому служінні, як даний вірш із «Шрімад-Бгаґаватам» (11.14.20). «Бгаґавад-ґіта» (18.55) також проголошує: бгактйā мāм абгіджāнāті йāвāн йаṣ чāсмі таттватаṭ — «Зрозуміти Верховного Бога-Особу таким, як Він є, можна тільки через віддане служіння». Якщо хтось хоче набути істинного знання про Верховну Особу, йому треба стати на шлях відданого служіння і не марнувати час на даремні філософські мудрування, корисливу діяльність, містичну йоґу чи суворі аскези. В іншому місці «Бгаґавад-ґіти» (12.5) Господь підтверджує це: клеṣо 'дгікатарас тешāм авйактāсакта-четасāм — «Для тих, чий розум тяжіє до непроявленого, безособистісного аспекту Всевишнього, поступ дуже ускладнений». Люди, прив'язані до безособистісного аспекту Господа, прирікають себе на великі труднощі, і попри це все одно нездатні усвідомити Абсолютну Iстину. У «Шрімад-Бгаґаватам» (1.2.11) пояснено: брахметі парамāтметі бгаґавāн іті ṣадбйате. Якщо людина не зрозуміє Верховного Бога- Особу, первинне джерело і Брахмана, і Параматми, вона залишатиметься в темряві, не знаючи Абсолютної Iстини.

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам» (10.81.16), який промовив Судама Віпра, побачивши Господа Шрі Крішну. Ця і попередня цитата з «Шрімад-Бгаґаватам» досить виразні: хоча Крішна такий великий, що Його ніхто неспроможний задовольнити, Він проявляє Свою велич в тому, що Його може задовольнити навіть особа, з багатьох поглядів недостойна. Судама Віпра народився в родині брахмани, він був ерудованим вченим і шкільним товаришем Господа Крішни, однак він вважав себе негідним називатись у повному розумінні слова брахманою. Він назвав себе брахма-бандгу, що означає «той, хто народився в родині брахмани, але не має брахманічних якостей». Проте Крішна з великої поваги до брахманів обійняв Судаму Віпру, хоча той був не справжній брахмана, а брахма-бандгу, друг брахмани. Мурарі Ґупту не можна було назвати навіть брахма-бандгу, тому що він народився в родині вайдій, і в очах тогочасного суспільства належав до шудр. Але, як сказав Шрі Чайтан'я Махапрабгу, Крішна дарував Мурарі Ґупті особливу милість, тому що він був улюбленим відданим Господа. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура докладно пояснив це. Суть його пояснення така: жодна якість у матеріальному світі не може задовольнити Верховного Бога-Особу, Крішну, але якщо просто розвивати віддане служіння Господеві, все стає досконалим.Члени Міжнародного товариства свідомості Крішни не можуть назватися навіть брахма-бандгу. Тому для нас єдиний спосіб задовольнити Крішну — це виконувати настанови Господа Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, що каже:«Кого зустрічатимеш, усіх навчай настанов Крішни. Так з Мого наказу стань духовним вчителем і звільняй людей своєї країни» (Ч.-ч.Мадг'я7.128). Просто намагаючись виконувати накази Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, ми розповідаємо людям всього світу про «Бгаґавад-ґіту як вона є». Це зробить нас гідними задовольнити Верховного Бога-Особу, Крішну.

В Iндії манґо цінують найбільше, коли воно жовтогарячого кольору, кісточка в ньому маленька, шкіра дуже тонка, і коли воно таке смачне, що з'ївши один плід, людина вже задоволена. Манґо вважають царем усіх фруктів.

Невіддані не можуть повірити, що таке могло статись, але місце, де виросло це манґове дерево, відоме в Маяпурі й нині. Його називають Амра-ґгатта чи Ама-ґгата.

Господь Чайтан'я Махапрабгу мав за правило після кіртану роздавати прасад. Так само члени руху свідомості Крішни, проспівавши кіртан, повинні роздавати слухачам якийсь прасад.

Про цей випадок згадує Шріла Бгактівінода Тгакура. Якось, коли Господь Чайтан'я виконував санкіртану неподалік від села, в небі з'явились хмари. Своєю верховною волею Господь попрохав хмари розсіятись, і небо очистилось. Відтоді це місце досі називають Меґгера-чара. З того часу русло Ґанґи змінилось, і тому на місці Меґгера-чари нині лежить село Белапукгурія, що раніше лежало в іншому місці за назвою Таранаваса. Мадг'я-кганда в «Чайтан'я-манґалі» Лочани даси Тгакури також розповідає, що якось увечері небо із загрозливим гуркотом затягли темні хмари і вайшнави дуже налякались. Але Господь узяв до рук каратали і почав Сам співати мантру Харе Крішна, дивлячись у небо, немов даючи знак півбогам на вищих планетах. Тоді всі хмари, що зібрались над ними, розсіялись і небо очистилось. Над обрієм зійшов місяць, і Господь почав радісно танцювати зі Своїми щасливими, вдоволеними відданими.

«Чайтан'я-манґала», Мадг'я-кганда, описує цей випадок так. Шріваса Пандіта відправляв церемонію шраддга по своєму батькові і за звичаєм слухав тисячу імен Господа Вішну. В цей час до місця церемонії прийшов Ґаурахарі (Господь Чайтан'я) і також з великим задоволенням став слухати тисячу імен Вішну. Коли Господь Чайтан'я почув святе ім'я Господа Нрісімхи, Він поринув у задуму і ввійшов у настрій Нрісімхи Прабгу, проявляючи великий гнів. Очі Господа Чайтан'ї почервоніли, волосся настовбурчилося, усі частини Його тіла тремтіли, і Він ревів громовим голосом. Раптом Він схопив палицю, і люди дуже перелякались, думаючи: «Не розуміємо, чим оце ми завинили». Але тоді Шрі Чайтан'я Махапрабгу опанував Себе і знову сів на Своє місце.

Господь Чайтан'я Махапрабгу увійшов у настрій Господа Шіви, тому що Він також є і Шіва. За філософією ачінт'я-бгедабгеда-таттви, Господь Шіва невідмінний від Господа Вішну, проте разом з тим Господь Шіва і не Господь Вішну, як-от йоґурт водночас і молоко, і не молоко. П'ючи йоґурт, неможливо отримати користь, яку дає молоко. Так само неможливо отримати спасіння, поклоняючись Господеві Шіві. Якщо людина хоче спасіння, вона повинна поклонятись Господеві Вішну. Це підтверджено в «Бгаґавад-ґіті» (9.4): мат-стгāні сарва-бгūтāні на чāхаṃ тешв авастгітаṭ — все спочиває на Господі, бо все становить Його енерґію, проте Сам Він не скрізь. В тому, що Господь Чайтан'я прийняв настрій Господа Шіви, немає нічого незвичайного. Але з цього не слід робити висновок, що поклоняючись Господу Шіві, людина поклоняється Господеві Чайтан'ї. Це була б помилка.

Зазвичай брахмани ставали астрологами, аюрведичними лікарями, вчителями чи священиками. Хоча ці брахмани були високо освічені і всі їх шанували, вони ходили від дому до дому, щоб роздавати своє знання. Загалом брахмана заходив до дому сімейного чоловіка, щоб повідомити про церемонію, яку треба було виконати тої чи іншої тітгі, дати за місячним календарем, але якщо в родині хтось хворів, члени родини зверталися до брахмани за порадою як до лікаря, і брахмана давав якісь вказівки й ліки. А що брахмани добре знались на астрології, часто люди виявляли також гарячу цікавість щодо свого минулого, теперішнього і майбутнього.Хоча брахмана прийшов до Господа Чайтан'ї як жебрак, Господь Чайтан'я Махапрабгу привітав його дуже шанобливо, тому що той мав усі якості брахмани і досконало знав науку астрології. Незважаючи на те, що брахмани ходили від дому до дому, наче жебраки, їх вітали як дуже шановних гостей. Такі були звичаї в індійському суспільстві п'ятсот років тому, за часів Чайтан'ї Махапрабгу. Ці звичаї побутували ще навіть сто років тому. Навіть п'ятдесят-шістдесят років тому, за часів нашого дитинства, такі брахмани відвідували сімейних людей, наче смиренні жебраки, і з їхньої милості люди отримували велике благо. Найбільшим благом для господаря було те, що він міг заощадити багато грошей на лікарях, тому що брахмани не тільки пояснювали минуле, теперішнє і майбутнє, а й зазвичай вміли лікувати всілякі хвороби, даючи просто якісь вказівки та ліки. Отож всі без винятку могли скористатися з порад першокласних лікарів, астрологів чи священиків. Впливові члени IСККОНу повинні добре піклуватись про нашу школу в Далласі, де дітей вчать санскриту і англійської, щоб вони могли стати досконалими брахманами. Якщо з них виховати досконалих брахманів, вони зможуть врятувати суспільство від негідників та шахраїв. Під покровительством справжніх брахманів всі люди зможуть зажити щасливо. Тому «Бгаґавад-ґіта» (4.13) робить особливий наголос на цьому поділі суспільства (чāтур-варṇйаṃ майā сṛшṭаṃ ґуṇа-карма-вібгāґаṣаṭ). На жаль, нині дехто проголошує себе брахманами просто на підставі свого походження, не маючи ніяких брахманічних якостей. Тому все суспільство перебуває в хаосі.

Астрологія дозволяє дізнатись про наше минуле, теперішнє і майбутнє. Сучасні західні астрологи не знають нічого про минуле чи майбутнє, ба й про теперішнє не ладні дати досконалих пояснень. Натомість тут ми бачимо, що, почувши наказ Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, астролог негайно взявся до розрахунків. Це не була якась вистава — він справді вмів за допомогою астрології визначати минуле життя людини. Астрологічний трактат «Бгріґу-самхіта», що зберігся донині, вчить, як кожна людина може відразу довідатись, ким вона була в минулому і ким має стати в майбутньому. Брахмани, що ходили від дому до дому, наче жебраки, досконало володіли цими скарбами знань. Так навіть найбідніша в суспільстві людина могла легко скористатися з найвищого знання. Найбідніша людина могла запитати в астролога про своє минуле, теперішнє й майбутнє, і їй не треба було укладати ніяких угод чи платити непомірні гроші. Брахмана, не прохаючи ніякої плати, ділився з нею багатствами свого знання, а бідняк на подяку намагався вдовольнити брахману, давши йому жменю рису чи що взагалі мав. У досконалому людському суспільстві навіть найбіднішій людині доступні досконалі відомості з будь-якої науки: медицини, астрології, науки самоусвідомлення тощо, — і їй не треба турбуватись про плату. Однак нині без грошей не домогтись ані правосуддя, ані медичного обслуговування, ані астрологічної допомоги, ані духовної поради. А що більшість людей бідує, вони не можуть скористатися з блага, яке можуть дати всі ці великі науки.

Цей вірш дає деяку інформацію про планети Вайкунтги, чи духовний світ. Ваікуṇṭга означає «вільне від турбот». У матеріальному світі всі переповнені турботами, але в «Бгаґавад-ґіті» (8.20) описаний інший світ, де турбот немає:«Проте існує інша непроявлена природа, вічна й трансцендентна щодо проявленої та непроявленої матерії. Ця природа — верховна й ніколи не знищується. Коли все в цьому світі знищується, та частина залишається така, як є».Як матеріальний світ сповнюють численні планети, так духовний світ сповнює багато мільйонів планет, які мають назву Вайкунтгалоки. Усі ці Вайкунтгалоки, найвищі планети, спочивають на сяйві Верховного Бога-Особи. Як сказано в «Брахма-самхіті» (йасйа прабгā прабгавато джаґадаṇḍа- коṭі), сяйво Брахмана, що постає з тіла Верховного Господа, створює незліченні планети в духовному і в матеріальному світах. Отож ці планети являють собою творіння Верховного Бога-Особи. Астролог побачив, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу і є той самий Верховний Бог-Особа. Можна тільки уявити рівень його знань, однак він ходив від дому до дому, неначе звичайний жебрак, дбаючи про найвище благо людського суспільства.

Тут чітко сказано, що Абсолютна Iстина, Верховний Брахман, — це в кінцевому підсумку Верховний Бог-Особа. Отже, початок усього — особа. Те саме каже й «Бгаґавад-ґіта» (10.8): миаттаṭ сарваṃ правартате — все бере початок від Верховного Бога-Особи. Верховний Господь — це найвища жива істота. Тому все суще, і матерія, і дух, являє собою просто породження Верховної Особи, чи верховного життя. Теорія сучасних вчених, згідно з якою життя виникає з матерії, безглузда. I матерія, і життя виникають із життя. На жаль, вчені цього наукового факту не знають. Вони блукають у пітьмі свого так званого знання.

Силою астрологічної науки можна визначити навіть становище Верховного Бога-Особи. Все треба визначати за відповідними ознаками. Верховного Бога-Особу визначають за ознаками, згаданими в шастрах. Богом не може стати хто завгодно, про кого немає відомостей в шастрах.

Слова Господа Чайтан'ї Махапрабгу, найвищого авторитета, ясно дають зрозуміти, що, просто тримаючи корови і піклуючись про них, людина здобуває доброчестя. На жаль, люди стали такими негідниками, що їм байдуже навіть до слів авторитета. Люди назагал вважають пастухів за нижчих членів суспільства, але тут Чайтан'я Махапрабгу засвідчує, що пастухи настільки доброчесні, що в наступному житті мають стати брахманами. Кастова система має певну мету. Дотримуючись цієї наукової системи, людське суспільство отримає найбільшу користь. Взявши до уваги ці слова Господа, люди повинні служити коровам і телятам, і ті на віддяку даватимуть велику кількість молока. Людина нічого не втрачає, служачи коровам і телятам, однак сучасне суспільство так опустилось, що замість піклуватись про корів і служити їм, люди їх вбивають. Як можна, чинячи такі гріхи, сподіватись миру й процвітання в людському суспільстві? Це неможливо.

Схоже, що астролог не тільки знав минуле, теперішнє і майбутнє на підставі астрологічних обрахунків, але й добре вмів медитувати. Отже, він був великий відданий і бачив, що Господь Чайтан'я Махапрабгу не хто інший, як Крішна. Це його спантеличувало, і він не міг вирішити, чи справді Крішна і Шрі Чайтан'я Махапрабгу — одна особа.

Ṡрī кṛшṇа-чаітанйа рāдгā-кṛшṇа нахе анйа — в очах досконалого відданого Шрі Чайтан'я Махапрабгу являє Собою поєднання Радги й Крішни. Той, хто бачить Господа Чайтан'ю відмінним від Крішни, перебуває під впливом ілюзорної енерґії Господа. Схоже, що астролог вже був дуже піднесеним відданим, і коли він опинився поряд з Верховним Господом Шрі Чайтан'єю Махапрабгу, він досягнув рівня досконалого самоусвідомлення і побачив, що Верховний Бог-Особа Крішна і Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це одна й та сама Верховна Особа.

Цей випадок, зустріч Господа Чайтан'ї з астрологом-всевідою, не згадано в «Чайтан'я-бгаґаваті». Однак це не дає нам підстави казати, що цей випадок не мав місця. Навпаки, ми повинні взяти до уваги пояснення Крішнадаси Кавіраджі Ґосвамі про те, що в «Чайтан'я-чарітамріті» він насамперед описує все, що не описано в «Чайтан'я-бгаґаваті».

Ямунакаршана-ліла — це Господня розвага, під час якої Він притягнув до Себе Ямуну. Якось Шрі Баладева забажав, щоб річка Ямуна прийшла перед Нього, а коли Ямуна відмовилась, Він узяв Свого плуга і зібрався прорити канал, щоб Ямуна була змушена до Нього прийти. Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це первинна форма Баладеви, і тому в екстазі Баладеви Він прохав усіх принести меду. Так усі віддані, що були в храмі, стали свідками ямунакаршана-ліли. В цій лілі Баладева перебуває в гурті Своїх подружок. Напившись п'янкого медв'яного напою варуні, Він захотів скочити в Ямуну і поплавати в ній з дівчатами. У «Шрімад- Бгаґаватам» (10.65.25–30,33) сказано, що Господь Баладева попрохав Ямуну підійти ближче, і коли річка не послухалася наказу Господа, Він розсердився і хотів підтягнути її до Себе Своїм плугом. Однак Ямуна, сильно злякавшись гніву Господа Баларами, негайно прийшла і впокорилась Йому, в своїй молитві прославляючи Господа як Верховного Бога-Особу і визнаючи свою провину. Тоді Господь Баларама вибачив її. Такий стислий виклад ямунакаршана-ліли. Цей випадок описаний також у молитві Джаядеви Ґосвамі про десять втілень:

Світовий центр Міжнародного товариства свідомості Крішни нині розміщений у Навадвіпі, Маяпурі. Розпорядники цього центру повинні стежити за тим, щоб там цілодобово тривав спів святих імен маха-мантри Харе Крішна, а разом з тим і спів харайе намаṭ кṛшṇа йāдавāйа намаṭ, тому що ця пісня була улюбленою піснею Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Однак усі такі санкіртани повинні починатися зі співу святих імен п'ятьох таттв: ṣрī-кṛшṇа-чаітанйа прабгу нітйāнанда ṣрī-адваіта ґадāдгара ṣрīвāсāді-ґаура-бгакта- вṛнда. Ми вже призвичаєні оспівувати ці дві мантри: ṣрī- кṛшṇа-чайтанйа прабгу нітйāнанда ṣрī-адваіта ґадāдгара ṣрīвāсāді-ґаура-бгакта-вṛнда, а також Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе/Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Тепер, після цих двох мантр слід додати ще два рядки, а саме харайе намаṭ кṛшṇа йāдавāйа намаṭ/ ґопāла ґовінда рāма ṣрī-мадгусūдана, і насамперед це треба робити в Маяпурі. Спів цих шести строф слід організувати так досконало, щоб ніхто в Маяпурі не чув жодного іншого звуку, крім святих імен Господа. Завдяки цьому наш центр досягне повної духовної досконалості.

Пгауджадару, тобто міського старосту, називали каджі (казі). Джамідари (заміндари), чи землевласники (мандалери), просто стягали податки за землю, а підтримувати закон та порядок і карати злочинців було обов'язком казі. I казі, і землевласники підкорялись губернатору Бенґалії, яким у той час був Суба-банґала. Області Надії, Iслампури та Баґойани, були під владою заміндара на ім'я Харі Хода, а потім його нащадка на ім'я Хода Крішнадаса. Сказано, що Чганд Казі був духовним вчителем Наваба Хусейна Шаха. За одними джерелами його звали Маулана Сіраджуддіна, а за іншими — Хабібара Рахамана. Нащадки Чганда Казі донині живуть поблизу Маяпури. Люди досі приходять подивитись на гробницю Чганда Казі, що стоїть під деревом чампака і відома як самадгі Чганда Казі.

Можна зрозуміти, що з часу вторгнення в Бенґалію Бактіяра Кгіліджі аж до часів Чганда Казі індуїсти, послідовники ведичних засад, зазнавали великих утисків. Так само як індуси в нинішньому Пакистані, майже ніхто не міг вільно практикувати індуїстські релігійні засади. Чганд Казі мав на увазі саме це становище індуїстського суспільства. Раніше індуси не дотримувалися своїх релігійних індуїстських засад відкрито і в повному об'ємі, а тут не криючись повторювали Харе Крішна маха-мантру. Отже їхня відвага неодмінно мала спиратись на чиюсь силу.Насправді так воно й було. Хоча члени так званого індуїстського суспільства дотримували суспільних звичаїв та приписів, вони майже забули про суворе дотримання релігійних засад. Але з появою Шрі Чайтан'ї Махапрабгу вони почали з Його наказу справді дотримуватись релігійних засад. Цей наказ чинний донині, і його можна виконувати скрізь і всюди, в усіх країнах світу. Господь Чайтан'я наказав кожному стати духовним вчителем, діючи під Його проводом, дотримуючись релігійних засад, щоденно повторюючи на чотках щонайменше шістнадцять кіл маха-мантри Харе Крішна і всім світом проповідуючи вчення свідомості Крішни. Якщо ми будемо діяти за наказом Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, ми, безсумнівно, отримаємо духовну силу і зможемо вільно проповідувати вчення руху Харе Крішна, непідвладні ніяким перешкодам.

Такі накази, що забороняли санкіртану на вулицях великих міст світу, отримували і члени руху Харе Крішна. Ми маємо сотні центрів по всьому світі, і найбільших утисків ми зазнали в Австралії. У більшості міст західного світу нас багато разів заарештовувала поліція, однак ми, незважаючи на це, виконуємо наказ Шрі Чайтан'ї Махапрабгу і співаємо святі імена на вулицях усіх великих міст, як оце Нью-Йорк, Лондон, Чікаґо, Сідней, Мельбурн, Париж чи Гамбурґ. Ми маємо пам'ятати, що такі самі спроби зупинити рух санкіртани мали місце і в минулому, п'ятсот років тому. I той факт, що ці спроби тривають і нині, свідчить, що наш рух санкіртани справді авторитетний. Адже якби санкіртана була незначною матеріальною річчю, демони не мали б нічого проти неї. Свого часу демони чинили спроби стати на перешкоді рухові санкіртани, що його започаткував Шрі Чайтан'я Махапрабгу. Нині такі самі демони намагаються стати на перешкоді рухові санкіртани, що його поширюємо по всьому світі ми, і це доводить, що наш рух санкіртани — рух Шрі Чайтан'ї Махапрабгу — досі зберігає свою чистоту та істинність.

За тих часів обернути індуса на мусульманина було дуже просто. Досить було мусульманину просто побризкати водою на тіло індуса, і індуса вже вважали за мусульманина. Під час виходу британців з Iндії, в останніх індуїстсько-мусульманських сутичках на території Банґладеш, багатьох індусів силою обертали в мусульман, запихаючи їм в рот коров'яче м'ясо. За часів Господа Чайтан'ї індуїстське суспільство дотримувалось таких суворих правил, що індус, якого навернули до мусульманства, вже не міг очиститись і стати знову індуїстом. Отак побільшилось мусульманське населення Iндії. Жоден з індійських мусульман не походить з-поза меж Iндії — так чи інакше стати мусульманами примусили індусів суспільні звичаї, відрізавши їм дорогу назад до індуїзму. Крім того, імператор Ауранґзеб запровадив особливий податок, що його мусили платити індуси за свою належність до індуїзму. Отож усі бідні індуси з нижчих прошарків населення, аби не платити цього податку, добровільно ставали мусульманами. Так збільшувалось мусульманське населення Iндії. Чганд Казі погрожував людям, що наверне їх до мусульманства, просто покропивши водою їхнє тіло.

Ґанді відомий як основоположник руху масової ненасильницької непокори в Iндії, однак ще за п'ятсот років до нього Шрі Чайтан'я Махапрабгу започаткував Свій рух масової ненасильницької непокори наказові Чганда Казі. Щоб подолати опір тих, хто намагається перешкодити тому чи іншому рухові, непотрібне насильство, тому що демонічну поведінку можна вбити інтелектом та логікою. Коли виникають якісь перешкоди, рух Харе Крішна, ідучи стопами Господа Чайтан'ї Махапрабгу, повинен вбивати противників інтелектом та логікою і так класти край їхній демонічній поведінці. Якби ми щоразу вдавались до насильства, вести справи було б украй важко. Отож ми повинні йти стопами Господа Чайтан'ї Махапрабгу, який не підкорився наказові Чганда Казі, але подолав його Своїм інтелектом та арґументами.

Тоді Навадвіпа складалася з дев'ятьох маленьких міст, отож слова наґаре наґаре вжиті недаремно. Шрі Чайтан'я Махапрабгу хотів провести кіртан у кожному з цих сусідніх містечок. Він наказав, щоб усе місто для цього святково прикрасили.

Для влаштування процесії з кіртаном існує певна схема. За часів Шрі Чайтан'ї Махапрабгу один гурт для кіртану складався з двадцяти однієї людини: четверо грали на мріданґах, один вів спів, а решта шістнадцять грали на караталах, підспівуючи услід за ведучим. Якщо до руху санкіртани приєднуватиметься багато людей, вони можуть діяти за прикладом Шрі Чайтан'ї Махапрабгу і створювати по кілька гуртів, згідно з часом і кількістю людей.

Своїм наказом казі заборонив влаштовувати кіртан, тобто громадою співати святе ім'я Господа. Але коли про це повідомили Господа Чайтан'ю Махапрабгу, Він наказав виявити масову непокору наказові казі. Господь Чайтан'я та всі Його віддані, природно відчуваючи піднесення і навіть збудження, зрозуміло, створювали своїми голосними вигуками великий галас.

Наказ казі не виконувати санкіртану мав силу тільки доти, доки не почався рух громадської непокори. Під проводом Верховного Господа, Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, на вулицю виходило дедалі більше людей, виявляючи непокору наказові казі і співаючи святі імена. На вулицях збирались тисячі людей, об'єднуючись для співу маха-мантри Харе Крішна і голосно протестуючи. Отож казі дуже налякався, як і можна було сподіватись за таких обставин.Нині також люди всього світу можуть об'єднуватись у рух свідомості Крішни і протестувати проти сучасних деґрадованих урядів, що стоять на чолі безбожних суспільств, зведених на основі всіх різновидів гріховної діяльності. У «Шрімад- Бгаґаватам» сказано, що за епохи Калі урядові посади захоплюють злодії, негідники та люди четвертого сорту, які не мають ні освіти, ні виховання і тільки визискують підданих. Ця ознака Калі-юґи вже проявилась. Люди не можуть бути спокійними за своє життя і майно, але так звані уряди розкошують далі і урядовці отримують ситу платню, дарма що не можуть зробити для суспільства нічого доброго. Єдиний спосіб виправити дане становище — це нарощувати рух санкіртани під прапором свідомості Крішни і протестувати проти гріховної діяльності всіх урядів світу.Рух свідомості Крішни — це не якийсь наївний, заснований на самих почуттях релігійний рух. Це рух, призначений реформувати людське суспільство і усунути в ньому всі відхилення. Якщо люди серйозно візьмуться до нього і систематично виконуватимуть свої обов'язки згідно з наказами Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, світ побачить мир та процвітання замість життя в розгубленості та безнадії під владою ні на що не придатних урядів. В людському суспільстві завжди є негідники і злодії, і коли немічний уряд не справляється зі своїми обов'язками, ці негідники й злодії відразу піднімають голову й беруться до своєї роботи. Так усе суспільство перетворюється на пекло, в якому немає життя порядній людині. Світ нагально потребує доброго уряду — уряду людей зі свідомістю Крішни. Якщо люди не набудуть свідомості Крішни, вони не зможуть бути добрими людьми. Рух свідомості Крішни, що його започаткував Шрі Чайтан'я Махапрабгу, оспівуючи маха-мантру Харе Крішна, ще зберігає всю свою могутність. Тому людям слід серйозно, науково його пізнати і поширювати по всьому світі.Рух санкіртани, що його започаткував Шрі Чайтан'я Махапрабгу, описано в «Чайтан'я-бгаґаваті», Мадг'я-кганді, двадцять третій главі, починаючи з вірша 241, в якому сказано: «Любий Господи, нехай мій розум зосередиться на Твоїх лотосових стопах». Підспівуючи Господеві Чайтан'ї, усі віддані повторювали за Ним те, що Він співав. Так Господь ішов вулицями, ведучи весь гурт понад Ґанґою. Дійшовши до Своєї ґгати, тобто місця омовіння, Господь затанцював з подвоєним завзяттям. Далі Він пішов до ґгати Мадгая. Так Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу, Верховний Господь, що Його називали Вішвамбгара, танцював уздовж усього берега Ґанґи. Далі Він пішов до Баракона-ґгати, тоді до Наґарія-ґгати і, перейшовши через Ґанґанаґару, дійшов до Сімулії, околиці міста. Всі ці місця лежать довкола Шрі Маяпури. Дійшовши до Сімулії, Господь пішов до дому Чганда Казі, і нарешті опинився перед його дверима.

Дехто з людей, яких Шрі Чайтан'я Махапрабгу підняв на демонстрацію громадської непокори, не могли опанувати свій розум і тому були збуджені. Однак Господь був цілком вмиротворений, тверезий і незворушний. Тому, коли казі вийшов на зустріч із Господом, Господь з поваги до його високої урядової посади належно вшанував його і попрохав сісти. Отак Господь вчить нас Своїм власним прикладом. Розвиваючи рух санкіртани, рух свідомості Крішни, нас, імовірно, спіткають важкі дні, але ми повинні завжди йти стопами Шрі Чайтан'ї Махапрабгу і робити все потрібне, відповідно до часу та обставин.

Раніше в Iндії, навіть по глухих селах, індуїстські та мусульманські громади співіснували напрочуд мирно, зав'язуючи між собою дружні стосунки. Молодь називала сільських старійшин чāчā або кāкā, «дядько», а ровесники називали одне одного дāдā, «брат». Стосунки між людьми були дуже дружні. Iндуські родини навіть запрошували до себе мусульман, а мусульманські — індусів. I індуси, і мусульмани на різні святкові події ходили на такі запрошення одне до одного в гості. Ще навіть п'ятдесят чи шістдесят років тому стосунки між індусами й мусульманами були дуже дружні і між ними не виникало ніякого тертя. В давній історії Iндії ми не бачимо ніяких індусько-мусульманських сутичок, навіть за часів мусульманського правління. Конфлікт між індусами і мусульманами створили безчесні політики, передусім чужоземні правителі. Поступово ситуація погіршилась так, що Iндію розділено на Iндостан і Пакистан. На щастя, за допомогою засобів руху Харе Крішна ще можна об'єднати не тільки індусів і мусульман, а й взагалі всі громади та нації на міцній основі любові до Верховного Бога.

Всім очевидно, що ми п'ємо коров'яче молоко і користуємось допомогою биків у сільському господарстві. Наш рідний батько так само годує нас зерном, а мати молоком, підтримуючи наше життя, отож корову й бика вважають за наших батька й матір. Ведична культура визнає сім матерів, і одна з них — корова. Тому Шрі Чайтан'я Махапрабгу запитав мусульманського казі: «За якими релігійними заповідями ти вбиваєш батька й матір, щоб потім їх з'їсти?» В жодному цивілізованому людському суспільстві ніхто не насмілиться вбити своїх батька й матір, щоб їх з'їсти. Тому Шрі Чайтан'я Махапрабгу звинуватив мусульманську релігію у батько- і матеревбивстві. У християнській релігії також головна заповідь каже: «Не вбивай». Проте християни порушують це правило; вони добре опанували мистецтво вбивати і відкривають бойні. У нашому русі свідомості Крішні перша умова для всіх, хто бажає приєднатись, забороняє вживати в їжу будь-яке м'ясо. Відмовитись треба від будь-якого м'яса, і від коров'ячого, і від козячого, однак особливо ми наголошуємо на тому, що не можна їсти м'ясо корови, бо, згідно з шастрами, корова — наша матір. Отож Шрі Чайтан'я Махапрабгу звинуватив мусульман у вбивстві корів.

Чганд Казі погодився говорити з Чайтан'єю Махапрабгу на основі писань. Згідно з ведичними приписами, якщо людина може підперти своє твердження цитатами з Вед, її твердження слід вважати досконало доведеним. Так само мусульмани вважають авторитетним твердження, яке спирається на цитати з Корану. Коли Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу поставив питання про те, чому мусульмани вбивають корів і биків, Чганд Казі став пояснювати це питання з канонічного погляду своїх писань.

Слово ṣастра походить від дієслівного кореня (дгату) ṣас. Ṡас-дгāту передає поняття керування чи панування. Дії уряду, що править, застосовуючи силу чи зброю, називають ṣастра. Отже, коли кимось керують за допомогою зброї чи приписів, цю дію позначають словом з основою ṣас-дгāту. Якщо порівнювати керування за допомогою зброї (ṣастра) і керування за допомогою приписів писань (ṣāстра), то перевагу має ṣāстра. Наші ведичні писання — це не якісь звичайні книги законів і людської мудрості. Це слова справді звільнених осіб, не зв'язаних недосконалими чуттями.Шастра завжди повинна бути істинна, вона не може бути іноді істинна, а іноді неістинна. У ведичних писаннях корову названо матір'ю. Тому вона матір завжди. Це не так, що за ведичних часів, як кажуть деякі негідники, вона була матір'ю, а за нашої епохи ні. Якщо шастра має авторитет, то корова завжди матір. Вона була матір'ю за ведичної епохи і є наша матір за цієї епохи.Якщо людина діє за вказівками шастр, вона звільняється від наслідків гріховної діяльності. Наприклад, зумовлена душа природно має схильність їсти м'ясо, пити вино і насолоджуватись сексом. Шлях такої насолоди називають праврітті-марґа. Шастра каже: правṛттір ешāṃ бгūтāнāṃ нівṛттіс ту махā-пгалā — не слід піддаватись нездоровим нахилам зумовленого життя. Треба керуватись засадами шастр. Дитина має схильність бавитись цілий день, однак шастри велять, щоб батьки подбали про її освіту. Шастри існують для того, щоб скеровувати діяльність людського суспільства в правильне русло. Але люди не звертаються за вказівками до шастр, вільних від хиб і недосконалості, і тому їх вводять в оману так звані освічені вчителі та вожді, сповнені вад зумовленого життя.

Ведичні писання роблять певну поступку м'ясоїдам. Сказано, що якщо людина хоче їсти м'ясо, вона повинна вбити козла перед богинею Калі і лише тоді з'їсти його м'ясо. М'ясоїдам не дозволено купувати м'ясо на базарі чи з бойні. Веди не дозволяють тримати постійні різниці на догоду смаковим рецепторам м'ясоїдів. Що ж до корів, їх вбивати заборонено взагалі. Корову вважають за матір, тому як Веди можуть дозволити її вбивати? Шрі Чайтан'я Махапрабгу вказав на помилковість слів казі. У «Бгаґавад-ґіті» (18.44) чітко сказано, що про корів треба піклуватись: кṛші-ґо-ракшйа-вāṇіджйаṃ ваіṣйа- карма свабгāва-джам — «Обов'язок вайшій — виробляти сільськогосподарські продукти, торгувати і піклуватись про корів». Тому твердити, що приписи ведичних писань дозволяють убивати корів, — це помилка.

Цю цитату взято з «Брахма-вайварта Пурани» (Крішна-джанма-кганда 185.180).

У своїй практичній проповідницькій діяльності ми зустрічаємо численних християн, які заводять мову про слова Біблії. Коли ми запитуємо, обмежений Бог чи безмежний, християнські священики кажуть, що Бог безмежний. Але коли ми запитуємо, чому безмежний Бог може мати тільки одного сина, а не безліч, вони нездатні відповісти. Крім того, з наукового погляду, відповіді Старого Заповіту, Нового Заповіту і Корану щодо багатьох питань із часом були змінені. Однак шастра не може змінюватись на примху якоїсь людини. Усі шастри повинні бути вільні від чотирьох вад, притаманних людській природі. Твердження шастр повинні бути істиною на всі часи.

Шастри яванів, тобто м'ясоїдів, — це не вічні писання. Їх понаписували недавно, і іноді вони суперечать самі собі. Явани мають три писання: Старий Заповіт, Новий Заповіт і Коран. Їхнє написання має свою історію — вони не вічні, на відміну від ведичної науки. Тому, хоча вони наводять певні докази та міркування, вони не дуже логічні і не трансцендентні. Отож сучасні люди, що досягнули високого рівня розвитку в науці та філософії, відвертаються від цих писань як від неспроможних.Iноді християнські священики, приходячи до нас, запитують: «Чому наші послідовники нехтують наші писання і визнають ваші?» Але коли ми їх запитуємо: «У вашій Біблії сказано «Не вбивай». Чому ж ви щодня вбиваєте стільки тварин?» — вони не можуть відповісти. Дехто з них відповідає безпідставним твердженням про те, що тварини не мають душі. Однак тоді ми запитуємо їх: «З чого ви робите висновок, що тварини не мають душі? Тварини за своєю природою схожі на дітей. Невже це означає, що людські діти також не мають душі?» У ведичних писаннях сказано, що в тілі перебуває власник тіла — душа. У «Бгаґавад-ґіті» (2.13) є такі слова:«Як у цьому тілі душа переходить з дитячого тіла в юнацьке, а тоді в старече, так і під час смерті вона переходить в інше тіло. Такі зміни не турбують того, хто пізнав свою духовну природу».Тіло змінюється, прибираючи різного вигляду, тому що в тілі перебуває душа. Душа є в тілі кожної живої істоти: і звіра, і дерева, і птаха, і людини. Ця душа переселяється з одного тіла до іншого. Коли писання яванів, а саме Старий Заповіт, Новий Заповіт і Коран, не можуть задовольнити цікавість допитливих послідовників, люди глибоких наукових та філософських знань природно втрачають віру в такі писання. У бесіді зі Шрі Чайтан'єю Махапрабгу казі це визнав. Казі був дуже розумною людиною. Він повністю усвідомлював своє становище, як то видно з вірша далі.

Титул пāтасāха стосується до царя. Наваб Хуссейн Шах, повне ім'я якого було Ала Уддін Саіяд Хусен Са, за тих часів (1498–1521 рр.) був самодержавним царем Бенґалії. Раніше він був слугою жорстокого Наваба династії Хабсі, якого звали Муджахпгара Кган, але якимось чином йому вдалося вбити свого пана і стати царем самому. Заволодівши троном Бенґалії (що на бенґалі зветься маснада), він титулував себе Саіяд Хусен Ала Уддін Серіпг Мукка. Є книга «Ріяджа Ус-салатіна», автор якої, Ґолам Хусен, стверджує, що Наваб Хуссейн Шах належав до родини Мукка Серіпг. Щоб зберегти славу своєї родини, він узяв собі ім'я Серіпг Мукка. Проте зазвичай його знають за іменем Наваб Хуссейн Шах. Після його смерті царем Бенґалії (1521–1533 рр.) став його старший син Насаратса. Цей цар також був дуже жорстокий. Він вчинив багато звірств над вайшнавами. Внаслідок його гріховних дій один з його слуг, який належав до громади кгоджа, вбив його під час молитви в мечеті.

«Харі, Харі» означає також «краду, краду».

Iноді демони-безбожники, не розуміючи могутності святого імені, глузують з вайшнавів, коли ті повторюють маха-мантру Харе Крішна. Таке глузування також дає їм користь. У «Шрімад-Бгаґаватам», Шостій пісні, другій главі, вірші 14, сказано, що повторення маха-мантри Харе Крішна, навіть з насмішкою, у звичайній розмові, як позначення чогось стороннього, або зневажливо, називається намабгаса і відбувається майже на трансцендентному рівні. Рівень намабгаса ліпший за намапарадгу. Намабгаса пробуджує глибинну пам'ять про Господа Вішну. Коли людина пам'ятає Господа Вішну, вона звільняється від потягу до матеріальної насолоди. Так вона поступово приходить до трансцендентного служіння Господеві і стає гідна повторювати святе ім'я Господа на трансцендентному рівні.

Слово пāшаṇḍī стосується до невірних, занурених у корисливу діяльність, а також до ідолопоклонників, шанувальників багатьох півбогів. Пашанді не вірять в одного Бога, Верховну Особу, Господа Вішну. Вони гадають, що всі півбоги мають таку саму силу, як і Він. В тантра-шастрі наведено таке означення пашанді:«Пашанді — це той, хто вважає великих півбогів, як-от Брахму чи Шіву, за рівних Верховному Богові-Особі, Нараяні» («Харі-бгакті-віласа» 1.17).Верховний Бог-Особа є асамаурдгва, тобто, сказати інакше, ніхто не може зрівнятися з Ним чи перевершити Його. Однак пашанді в це не вірять. Вони поклоняються якому- небудь півбогові, гадаючи, що за Верховного Господа можна вважати кого заманеться. Пашанді виступали проти руху Харе Крішна, який провадив Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу, а нині ми з власного досвіду бачимо, що їм не до вподоби і наші смиренні спроби поширювати свідомість Крішни по всьому світі. Вони не радіють, а навпаки, кажуть, що ми псуємо індуїстську релігію, коли спонукаємо людей в усьому світі визнавати Господа Крішну за Верховного Бога-Особу, як того навчає «Бгаґавад-ґіта як вона є». Пашанді засуджують цей рух, і іноді вони звинувачують вайшнавів з інших країн у неістинності. Навіть так звані вайшнави, лжепослідовники вайшнавського вчення, не погоджуються з тим, що ми навертаємо до вайшнавізму людей у країнах Заходу. Такі пашанді існували навіть за часів Господа Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, і вони існують далі. Однак попри всі зусилля таких пашанді переможе пророцтво Господа Чайтан'ї Махапрабгу: пṛтгівīте āчге йата наґарāді ґрāма/сарватра прачāра хаібе мора нāма — «В кожнім місті і в кожнім селі лунатиме Моє ім'я». Припинити поширення руху свідомості Крішни не до снаги нікому, бо цей рух являє собою благословення Верховного Бога-Особи, Господа Чайтан'ї Махапрабгу.

В переліку образ, які чинять при повторенні святого імені Господа сказано: дгарма-врата-тйāґа-хутāді- сарва-ṣубга-крійā-сāмйам апі прамāдаṭ — прирівнювати повторення святого імені Господа до якихось сприятливих релігійний обрядів становить образу. З матеріалістичного погляду виконання релігійних обрядів створює атмосферу, яка сприяє матеріальному добробуту всього світу. Через це матеріалісти фабрикують релігійні засади, щоб жити зручно і без перешкод виконувати свою матеріальну діяльність. Вони не вірять в існування Бога і тому вигадали теорію, яка твердить, що Бог безособистісний і що можна вигадати собі будь-який образ і поклонятися йому як Богові. Отож численні форми півбогів вони вшановують як форми чи прояви Господа. Їх називають бахв-ішвара-ваді, тобто поклонниками багатьох тисяч богів. Вони вважають, що повторювати імена півбогів дуже сприятливо. Деякі людці, що зажили собі слави свамі, ще й пишуть цілі книжки, запевняючи, що можна повторювати будь-яке ім'я — Дурґа, Калі, Шіва, Крішна, Рама і т.д., для того, щоб це створило в суспільстві сприятливу атмосферу. Насправді таких людей називають пашанді, безбожниками чи безвірними демонами.Такі пашанді не знають справжньої ціни повторення святого імені Господа Крішни. Безглуздо пишаючись своїм брахманічним матеріальним походженням і відповідно вищим становищем у суспільстві, вони вважають інші класи, а саме кшатріїв, вайшій та шудр, нижчими за себе. Вони гадають, що ніхто, крім брахманів, не має права повторювати святе ім'я Крішни, бо, мовляв, якщо святе ім'я повторюватимуть інші, його могутність зменшиться. Ці люди не розуміють могутності святого імені Господа Крішни. «Бріхан-нарадія Пурана» радить:«За епохи Калі для духовного розвитку немає іншого способу, немає іншого способу, немає іншого способу, крім повторення святого імені, крім повторення святого імені, крім повторення святого імені Господа». Пашанді не визнають, що могутність святого імені Господа така велика, що просте повторення його може дарувати звільнення. Але так твердить «Шрімад-Бгаґаватам» (12.3.51): кīртанāд ева кṛшṇасйа мукта-саṅґаṭ параṃ враджет. Будь-яка людина, з будь-якої частини світу, вдавшись до практики оспівування святого імені Крішни, може звільнитись і після смерті повернутись додому, до Бога. Негідники-пашанді думають, що святе ім'я втрачає силу, якщо його повторить хтось з-поза кола брахманів. На їхню думку, святе ім'я не тільки не звільняє пропащі душі, а навпаки, губить тоді свою могутність. Вірячи в існування багатьох богів і вважаючи оспівування святого імені Крішни не ліпшим за інші гімни, ці пашанді не вірять у слова шастри (харер нāма харер нāма харер нāмаіва кевалам). Але Шрі Чайтан'я Махапрабгу підтверджує у Своїй «Шікшаштаці»: кīртанīйаṭ садā харіṭ — слід постійно, цілодобово повторювати святе ім'я Господа. Проте пашанді, дуже горді своїм високим народженням в брахманічних родинах, опустились так низько, що гадають, буцім замість звільняти всі пропащі душі, святе ім'я втрачає свою могутність, коли його постійно оспівують люди нижчих класів.У вірші 211 окремої уваги заслуговують слова кṛшṇера кīртана каре нīча бāḍа бāḍа, які вказують на те, що приєднатись до руху санкіртани можуть усі. Те саме сказано у «Шрімад-Бгаґаватам» (2.4.18): кірāта-хūṇāндгра-пулінда-пулкаṣā āбгīра-ṣумбгā йаванāṭ кгасāдайаṭ. Це перелік найменувань чандалів. Пашанді кажуть, що якщо таким людям з нижчих класів дозволити повторювати святі імена, то сила цих людей зросте. Пашанді не до вподоби думка про те, що інші також повинні розвивати духовні якості, адже духовний ріст інших каст збив би з них пиху з приводу народження в піднесених родинах брахманічної касти, наділеної монополією на духовну діяльність. Однак попри всі протести так званих індуїстів і членів брахманічної касти ми ширимо рух свідомості Крішни всім світом, відповідно до вказівок шастр і наказу Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Отож ми певні, що ми звільняємо численні пропащі душі, роблячи їх гідними повернутись додому, до Бога.

Слово ṭгāкура має два значення. Перше — це «Бог» чи «побожна людина», а друге — кшатрія. Брахмани-пашанді назвали казі, як правителя міста, тгакурою. До членів різних каст звертаються за окремими титулами. Звертаючись до брахманів, їх називають махараджа, до кшатріїв — тгакура, до вайшій — шетга чи махаджана, а до шудр — чаудгурі. Такого етикету понині дотримуються у північній Iндії. Там кшатріїв називають Тгакура Сахаб.Пашанді дійшли до того, що попрохали бурґомістра, казі, вигнати Шрі Чайтан'ю Махапрабгу з міста за те, що Він запровадив харі-нама-санкіртану. На щастя, наш рух Харе Крішна здобув велику популярність у всьому світі, насамперед у цивілізованих країнах Європи та Америки. Зазвичай на нас не скаржаться і не домагаються нашої висилки. Хоча таку спробу зробили в Мельбурні, в Австралії, вона була невдалою. Отож тепер ми розгортаємо рух Харе Крішна у великих містах світу, як оце Нью Йорк, Лондон, Париж, Токіо, Сідней, Мельбурн чи Окленд, і з милості Господа Чайтан'ї Махапрабгу все йде добре. Люди радо приймають практику оспівування мантри Харе Крішна, і результати якнайліпші.

Ці слова, що зійшли з вуст Самого Господа Чайтан'ї Махапрабгу, засвідчують могутність руху санкіртани і вказують, що люди можуть очиститись, просто повторюючи святе ім'я Господа Крішни. Казі був мусульманин- млечга, тобто м'ясоїд, однак промовивши кілька разів святе ім'я Господа Крішни, він само собою звільнився від наслідків свого гріховного життя і повністю очистився від матеріальної скверни. Ми не знаємо, чому нинішні пашанді протестують проти нашої діяльності і звинувачують нас у тому, що ми руйнуємо індуїстську релігію, поширюючи свідомість Крішни по всьому світі і закликаючи всі класи людей піднятись до найвищого рівня вайшнавізму. Однак ці негідники так несамовито суперечать нам, що деякі з них не пускають європейських та американських вайшнавів до храмів Вішну. Вважаючи релігію засобом поліпшити матеріальний добробут, ці так звані індуси по суті виродились і поклоняються численним формам півбогів. У дальшому вірші Шрі Чайтан'я Махапрабгу підтверджує, що казі повністю очистився.

Тут Верховний Господь, Шрі Чайтан'я Махапрабгу, підтверджує, що кожному, хто без образ повторює святі імена «Харі», «Крішна» і «Нараяна», надзвичайно пощастило, і він одразу піднімається на рівень найправеднішої особистості, індієць він чи не індієць, індуїст чи не індуїст. Тому нам байдуже до заяв пашанді, які протестують проти того, що наш рух робить вайшнавів із жителів інших міст та країн. Ми повинні іти стопами Господа Чайтан'ї Махапрабгу, виконуючи свою місію миролюбно чи, коли треба, коŸпаючи таких опонентів у голову.

Після цього вагомого наказу казі навіть нинішні нащадки його родини ні за яких обставин не перешкоджають рухові санкіртани. Навіть за часів великих індо- мусульманських сутичок в околиці нащадки казі чесно дотримували слова, що його дав їхній прабатько.

У своїй «Амріта-праваха-бгаш'ї» Шріла Бгактівінода Тгакура описує цей випадок так. Якось увечері, коли Шрі Чайтан'я Махапрабгу танцював зі Своїми відданими в домі Шріваси Тгакури, помер один із синів Шріваси Тгакури, слабий на якусь недугу. Шріваса Тгакура, однак, був такий стриманий, що не дозволив нікому плакати з горя, не бажаючи перешкодити кіртану в його домі. Отож ніхто не голосив, і кіртан тривав далі. Однак після кіртану Чайтан'я Махапрабгу, зрозумівши, що сталось, проголосив: «В цьому домі, мабуть, трапилось велике лихо». Коли Його повідомили про смерть сина Шріваси Тгакури, Він дорікнув: «Чому Мені не сказали про це раніше?» Він пішов у кімнату, де лежав мертвий син Шріваси Тгакури, і запитав його: «Хлопчику, чому ти покинув дім Шріваси Тгакури?» Мертва дитина негайно відповіла: «Я жив у цьому домі стільки, скільки мені було визначено тут жити. Тепер цей час весь вийшов, і я йду в інше місце, в яке Ти мене скеруєш. Я Твій вічний слуга, залежна жива істота, і я повинен діяти так, як Ти того хочеш. Без Твоєї волі я нездатний зробити нічого. Такої сили я не маю». Почувши ці слова мертвої дитини, всі рідні Шріваси Тгакури здобули трансцендентне знання. Отож у них не було причин побиватися. Це трансцендентне знання пояснено в «Бгаґавад- ґіті» (2.13): татгā дехāнтара-прāптір дгīрас татра на мухйаті. Коли хтось помирає, він отримує інше тіло, тому розважливі люди через це не побиваються. Після розмови Шрі Чайтан'ї Махапрабгу з мертвим хлопчиком були відправлені поховальні обряди, і Господь Чайтан'я сказав Шрівасі Тгакурі: «Ти втратив одного сина, але Ніт'янанда Прабгу і Я — два твоїх вічних сини. Ми ніколи не зможемо залишити твоє товариство». Це приклад трансцендентних стосунків із Крішною. Ми маємо вічні трансцендентні стосунки з Крішною як Його слуги, друзі, батьки, сини чи кохані. Ті самі стосунки спотворено відображаються в матеріальному світі, і ми пов'язані з іншими істотами різними стосунками як сини, батьки, друзі, кохані, пани чи слуги, однак усі ці стосунки за якийсь визначений відтинок часу обірвуться. Проте якщо ми відродимо свої стосунки з Крішною, з милості Шрі Чайтан'ї Махапрабгу наші вічні стосунки з Крішною ніколи не обірвуться і не завдаватимуть нам смутку.

Нараяні була племінницею Шріваси Тгакури, і згодом вона стала матір'ю Шріли Вріндавани даси Тгакури. Щодо цього криводушні сахаджії розповідають, нібито з'ївши рештки страви Господа Чайтан'ї, Нараяні завагітніла і народила Вріндавану дасу Тгакуру. Негідники-сахаджії можуть вигадувати такі небилиці, однак вірити їм не слід, бо рухає ними вороже ставлення до вайшнавів.

Поблизу дому Шріваси Тгакури жив швець- мусульманин, що зазвичай шив одяг для всієї родини Шріваси Тгакури. Одного дня йому дуже сподобалось, як танцює Шрі Чайтан'я Махапрабгу, — він був просто зачарований танцем Господа. Зрозумівши серце шевця, Господь показав йому Свою первинну форму Крішни. Тоді швець кинувся танцювати, вигукуючи: «Я бачив! Я бачив!». Він занурився в екстатичну любов і почав танцювати з Господом Чайтан'єю. Так він став одним з найвидатніших вайшнавів, послідовників Шрі Чайтан'ї Махапрабгу.

Торкатись лотосових стіп великої особи, безперечно, дуже корисно для того, хто бере з них пил, однак згаданий тут смуток Шрі Чайтан'ї Махапрабгу вказує на те, що вайшнава нікому не повинен дозволяти робити це. Той, хто бере пил з лотосових стіп великої особистості, передає їй свої гріхи. Якщо людина не має дуже великої сили, їй доведеться відстраждати за гріхи того, хто взяв пил з її стіп. Тому звичайно це не слід дозволяти. Iноді за великого скупчення народу до нас також підходять, щоб скористатися з нагоди доторкнутись до наших стіп. Тому через це нам іноді доводиться страждати від якихось хвороб. Наскільки це можливо, треба не дозволяти стороннім доторкатись до стіп і брати з них пил. Шрі Чайтан'я Махапрабгу показав це на Своєму прикладі, що описано в дальшому вірші.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це Сам Бог, але Він грав роль проповідника. Кожен проповідник повинен знати, що для людини, можливо, і добре, якщо їй дозволять доторкнутись до стіп вайшнави і взяти з них пил, однак для того, хто таке дозволяє, це недобре. Наскільки можливо, зазвичай цього треба уникати. Цей привілей можна давати тільки посвяченим учням, і більше нікому. Тих, кого переповнюють гріхи, назагал слід уникати.

Сказано: ваішṇавера крійā мūдра віджñеха нā буджгāйа — зрозуміти дії чистого відданого не дано нікому. Учень чи відданий-неофіт неспроможний зрозуміти, чому Шрі Чайтан'я Махапрабгу повторював імена ґопі, і тому цей учень не повинен був запитувати Господа про могутність повторення слів ґопі, ґопі. Цей учень-новачок був переконаний у тому, що повторювати святе ім'я Крішни — доброчесна діяльність. Однак таке ставлення також образливе. Дгарма- врата-тйāґа-хутāді-сарва-ṣубга-крійā-сāмйам апі прамāдаṭ — повторювати святе ім'я Крішни задля доброчестя — образа. Безперечно учень цього не знав і через незнання запитав: «Яке доброчестя дає повторення імені ґопі?» Він не знав, що доброчестя й недоброчестя не мають до цього ніякого стосунку. Повторювати святе ім'я Крішни або святе ім'я ґопі означає діяти на трансцендентному рівні любовних стосунків. Цей учень не розумів такої трансцендентної діяльності, і його питання було просто зухвале. Тому Шрі Чайтан'я Махапрабгу, неначе сильно розгнівавшись, відреаґував, як описано далі.

У «Шрімад-Бгаґаватам» згадано, що коли Уддгава прийшов від Господа Крішни з посланням до ґопі, то всі ґопі, і насамперед Шріматі Радгарані, почали усіляко дорікати Крішні. Однак таке картання є виявом бурхливої любові, зрозуміти яку звичайна людина не може. Коли нерозумний учень став запитувати Господа Шрі Чайтан'ю Махапрабгу, Господь Чайтан'я від напливу любовних почуттів почав так само сварити Господа Крішну. Шрі Чайтан'я Махапрабгу перебував у настрої ґопі, а учень став говорити на користь Шрі Крішни, і тому Господь Чайтан'я сильно розгнівався. Побачивши Його гнів, дурний учень, що був звичайним атеїстичним смарта-брахманою, через свою глупоту оцінив це неправильно. Підмовивши гурт студентів, він разом з ними збирався побити Господа на відплату. Після цього випадку Шрі Чайтан'я Махапрабгу вирішив прийняти санн'ясу, щоб люди не чинили образ проти Нього, вважаючи Його за звичайну сімейну людину. Адже в Iндії навіть сьогодні до санн'ясі природно відчувають шану.

У цьому вірші ми подибуємо слово двіджа, яке вказує на те, що учень був брахмана. За тих часів вивчати ведичну літературу брались тільки члени касти брахманів. Освіта насамперед призначена для брахманів. Раніше не було заведено влаштовувати школи для кшатрій, вайшій чи шудр. Кшатрії вчились воєнного мистецтва, а вайш'ї вчились вести бізнес від своїх батьків та інших бізнесменів. Вони не потребували вивчати Веди. Нині, однак, всі ходять до школи і всім дають однакову освіту, хоча ніхто не певний результатів такої освіти. А результат геть незадовільний, що ми насамперед бачимо в західних країнах. У Сполучених Штатах багато розвинених освітніх закладів, де всі мають змогу отримати освіту, але в результаті більшість студентів уподібнюється хіппі.Вища освіта призначена не для всіх. До вищої освіти слід допускати тільки вибраних осіб, яким прищеплено брахманічну культуру. Освітні заклади не повинні ставити за мету навчити технічних наук, бо людину з технічною освітою не можна вважати за освічену в справжньому розумінні слова. Людина з технічною освітою — це шудра. Вченою людиною (пандітою) по праву можна назвати тільки того, хто вивчає Веди. Обов'язок брахмани оволодіти знанням, що його містить ведична література, і навчати ведичної науки інших брахманів. У русі свідомості Крішни ми просто вчимо наших учнів, як стати достойними брахманами та вайшнавами. У нашій школі в Далласі студенти вивчають англійську та санскрит, а за допомогою знання цих двох мов вони вивчають наші книги, як оце «Шрімад-Бгаґаватам», «Бгаґавад-ґіта як вона є» і «Нектар відданості». Давати кожному учневі технічну освіту — це помилка. Якась частина учнів повинна стати брахманами. Без брахманів, що вивчають ведичні писання, в людському суспільстві пануватиме суцільний хаос.

Кастові брахмани дуже пишались собою й за тих часів. Вони не могли стерпіти покарання навіть від викладача чи духовного вчителя.

У «Бгаґавад-ґіті» сказано: мāйайāпахṛта- джñāнā āсураṃ бгāвам āṣрітāṭ — коли людина розвиває ворожість до Верховного Бога-Особи, приймаючи атеїстичний світогляд (āсураṃ бгāвам), то навіть нехай вона буде дуже вчена, знання не проявляє в ній своєї сутності. Iншими словами, сутність знання в неї вкрала ілюзорна енерґія Господа. Щодо цього Шрі Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура цитує мантру із «Шветашватара Упанішади» (6.23):Зміст цього вірша такий: той, хто непохитно відданий Верховному Богові-Особі, Вішну, і так само безкорисливо відданий духовному вчителю, той оволодіває всім знанням. У серці такого відданого проявляється сутність ведичного знання. Ця сутність полягає у відданості Верховному Богові-Особі, і ні в чому іншому (ведаіṣ ча сарваір ахам ева ведйаṭ). Сутність ведичного знання не відкривається нікому, крім тих, хто повністю віддався духовному вчителю й Верховному Господеві. На тому самому принципі наголошує Шрі Прахлада Махараджа у «Шрімад-Бгаґаватам» (7.5.24):«Того, хто безпосередньо вдається до цих дев'яти засад [слухання, оспівування, пам'ятування та ін.] у служінні Господеві, слід вважати за високоосвічену особу, що дуже добре засвоїла ведичні писання, бо мета вивчення ведичних писань — зрозуміти вищість Господа Шрі Крішни». Шрідгара Свамі у своєму коментарі підтверджує, що спочатку треба віддатись духовному вчителеві, і тоді почнеться розвиток відданого служіння. Не слід думати, що стати відданим може тільки той, хто ретельно здобуває теоретичну освіту. Навіть без жодної теоретичної підготовки людина, яка повністю вірить у духовного вчителя і Верховного Бога-Особу, зростає в духовному житті і набуває істинного знання Вед. Це засвідчує приклад з Махараджею Кгатванґою. Якщо людина віддається духовному вчителю та Господу, це вказує на те, що вона досконало оволоділа наукою Вед. Той, хто вдається до ведичного методу впокорення, розвиває вміння віддано служити і неодмінно досягає успіху. Натомість дуже горда людина нездатна віддатись ні духовному вчителеві, ні Верховному Богові-Особі. Тому вона неспроможна зрозуміти суть жодного ведичного писання. «Шрімад-Бгаґаватам» проголошує (11.11.18):«Якщо людина вивчила ведичні писання, але не стала відданим Господа Вішну, весь її труд був марним, як утримування корови, що не дає молока».Людина, яка не вдається до методу впокорення і натомість просто цікавиться академічною кар'єрою, не може досягти ніякого успіху. Все, що вона здобуває, — це просто марна робота без винагороди. Якщо людина вміє вивчати Веди, але не віддається духовному вчителеві чи Вішну, вся її наука являє собою просто марнування часу і сил.

Тут описані матеріалісти, що не розуміють відданого служіння. Вони можуть бути дуже побожні і дуже сумлінно працювати або виконувати всілякі аскези, однак якщо вони ганять Верховного Бога-Особу, то вони просто негідники, та й годі. Це підтверджено в «Харі-бгакті-судгодаї»(3.11):Якщо нема знання про віддане служіння Господеві, то і палкий патріотизм, і кармічна, політична чи суспільна діяльність, і наука чи філософія просто схожі на дороге вбрання, яке прикрашає мертве тіло. Єдина провина послідовників усіх цих засад полягає в тому, що вони невіддані. Вони завжди ганять Верховного Бога-Особу та Його відданих.

Серед представників суспільної системи варнашрами (браманів, кшатріїв, вайшій і шудр) брахманів вважають найвищими з усіх, тому що брахмана — це викладач і духовний вчитель усіх інших варн. Так само серед духовних станів (брахмачар'я, ґріхастга, ванапрастга і санн'яса) стан санн'яси найвищий. Тому санн'ясі — це духовний вчитель усіх варн і ашрамів, і брахмана також має складати поклони санн'ясі. Щоправда, на жаль, кастові брахмани не складають поклонів санн'ясі-вайшнавам. Вони такі горді, що не кланяються навіть індійським санн'ясі, не кажучи вже за європейських та американських. Проте Шрі Чайтан'я Махапрабгу сподівався, що навіть кастові брахмани будуть вшановувати санн'ясі поклоном, тому що п'ятсот років тому в суспільстві було заведено негайно кланятися будь-якому санн'ясі, знайомому чи ні.Санн'ясі руху свідомості Крішни — справжні санн'ясі. Усі учні в русі свідомості Крішни пройшли через традиційний процес посвяти. Як Санатана Ґосвамі каже в «Харі-бгакті- віласі»: татгā дīкшā-відгāнена двіджатваṃ джāйате нṛṇāм — пройшовши традиційний процес посвяти, кожна людина може стати брахманою. Отож спочатку учні в нашому русі свідомості Крішни погоджуються жити з відданими, і поступово, відмовившись від чотирьох заборонених дій — незаконних статевих стосунків, азартних ігор, м'ясоїдства та вживання дурманних речовин, — вони піднімаються на вищий рівень духовної діяльності. Коли ми переконуємось, що людина реґулярно додержує цих засад, вона отримує першу посвяту (харі-нама) і щодня повторює на чотках щонайменше шістнадцять кіл маха-мантри Харе Крішна. Далі, за півроку чи за рік, вона отримує другу посвяту і священний шнур, проходячи обряд традиційного жертвопринесення. За якийсь час, коли людина піднімається ще вище і бажає відмовитись від матеріального світу, вона отримує сан санн'яси. При тому вона отримує титул Свамі чи Ґосвамі, що в обох випадках означає «володар чуттів». На жаль, так звані брахмани в Iндії, виродившись, не віддають їм шани і не визнають їх за справжніх санн'ясі. Шрі Чайтан'я Махапрабгу сподівався, що так звані брахмани складатимуть шану санн'ясі-вайшнавам. Щоправда, не важить, складають вони шану чи ні і чи визнають вони цих санн'ясі за справжніх. Шастри кажуть, що такі так звані брахмани будуть покарані. Шастри проголошують:«Той, хто не віддає шани Верховному Богові-Особі, Його Божеству в храмі чи тріданді-санн'ясі, повинен накласти на себе праяшчітту [покуту]». Визначена праяшчітта за те, що людина не поклонилась такому санн'ясі, — це один день посту.

За вказівками Вед санн'ясу може отримати тільки брахмана. Шанкара-сампрадая (екаданда-санн'яса-сампрадая) посвячує на санн'ясу тільки кастових брахманів, тобто брахманів з походження. Однак за вайшнавським звичаєм навіть не народжений у родині брахмани може стати брахманою, як пояснює «Харі-бгакті-віласа» (татгā дīкшā- відгāнена двіджатваṃ джāйате нṛṇāм). Будь-яка людина з будь-якої частини світу може стати брахманою, пройшовши традиційний процес посвяти. Якщо вона поводиться як брахмана, принципово утримуючись від ужитку дурманних речовин, незаконного сексу, м'ясоїдства та азартних ігор, вона може отримати санн'ясу. В русі свідомості Крішни всі санн'ясі, що проповідують по всьому світі, — істинні брахмани- санн'ясі. Отож так звані кастові брахмани не мають причин не вшановувати їх поклонами. Кланяючись нашим санн'ясі, як вчить Шрі Чайтан'я Махапрабгу, вони зменшать свої гріхи і само собою пробудяться до свого природного стану відданого служіння. Сказано: нітйа-сіддга кṛшṇа-према сāдгйа кабгу найа — в очищеному серці може пробудитись крішна-према. Чим більше поклонів ми складаємо санн'ясі, і насамперед санн'ясі-вайшнавам, то більше позбуваємось гріхів і очищуємо серце. Крішна-према може пробудитись тільки в очищеному серці. Так діє вчення Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, рух свідомості Крішни.

У ведичному суспільстві заведено, що коли до села чи міста приходить якийсь невідомий санн'ясі, хтось повинен запросити його до себе додому і нагодувати прасадом. Санн'ясі зазвичай приймають прасад у домі брахмани, бо брахмани поклоняються шілі Господа Нараяни, тобто шалаґрама-шілі, і в таких домах є прасад, що його може їсти санн'ясі. Кешава Бгараті прийняв запрошення Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, і Господь отримав зручну нагоду відкрити йому Своє бажання: прийняти від нього санн'ясу.

Наприкінці двадцять четвертого року Свого перебування на Землі, незадовго до повні, Шрі Чайтан'я Махапрабгу покинув Навадвіпу і переплив Ґанґу біля Нідаяра-ґгати. Він прийшов до Кантака-наґари, чи Катої (Катви), і там прийняв екаданда-санн'ясу, на яку висвячують згідно з традицією школи Шанкари. Кешава Бгараті належав до школи шанкаритів і тому не міг посвятити Чайтан'ю Махапрабгу на вайшнавську санн'ясу, представники якої носять тріданду.Проводити церемонію посвяти Господа в санн'ясу допомагав Чандрашекгара Ачар'я. З наказу Шрі Чайтан'ї Махапрабгу цілий день тривав кіртан, а надвечір Господь Чайтан'я постригся. Наступного дня Він став звичайним санн'ясі з одним посохом (екадандою). Від того дня Він називався Шрі Крішна Чайтан'я. До того Його знали як Німая Пандіту. Прийнявши санн'ясу, Шрі Чайтан'я Махапрабгу обійшов усю Радгадешу, область, де не видно Ґанґи. Якийсь час Кешава Бгараті супроводжував Його.

Основу чотирьох різновидів діяльності відданого становлять служіння, дружба, батьківська любов і кохання до Верховного Бога-Особи. На рівні шанти, перехідному рівні відданого служіння, діяльності немає. Але понад настроєм шанти стоїть служіння, дружба, батьківська любов і кохання, що являють собою поступовий розвиток відданого служіння до чимдалі вищих рівнів.

Щодо цього Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура пише у своїй «Анубгаш'ї»: «Шрі Ґаурасундара — це Сам Крішна в настрої Шріматі Радгарані. Шрі Чайтан'я Махапрабгу ніколи не виходив з настрою ґопі. Він залишався вічно підпорядкованим Крішні. Він ніколи не прибирав панівної ролі, як робить більшість сахаджій, що наслідують любовні стосунки Крішни і вступають у зв'язок зі звичайною жінкою. Він ніколи не діяв, як гульвіса. Хтиві матеріалісти, як ось послідовники сахаджія-сампрадаї, упадають за жінками, навіть за чужими дружинами. Але пробуючи перекласти відповідальність за свою розпусту на Шрі Чайтан'ю Махапрабгу, вони ображають Сварупу Дамодару і Шрілу Вріндавану дасу Тгакуру. У «Шрі Чайтан'я-бгаґаваті», Аді-кганді, главі п'ятнадцятій, сказано:«Шрі Чайтан'я Махапрабгу ніколи навіть не жартував з чужими дружинами. Щойно Він бачив жінку, яка наближалася до Нього, Він одразу без слова давав їй дорогу, відступаючи далеко вбік». Щодо спілкування з жінками Він дотримувався вкрай суворих правил. Сахаджії, однак, удаючи з себе послідовників Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, разом з тим дозволяють собі статеві стосунки з жінками. В юності Господь Чайтан'я багато жартував з усіма, однак Він ніколи не жартував з жодною жінкою, і в цьому втіленні навіть не розмовляв про жінок. Громада ґауранґа-наґарі не має підтримки ні в Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, ні у Вріндавани даси Тгакури. Хоча Шрі Чайтан'ї Махапрабгу можна підносити найрізноманітніші молитви, треба пильно уникати поклонятись Йому як Ґауранзі Наґарі. Особиста поведінка Шрі Чайтан'ї Махапрабгу і вірші Шрі Вріндавани даси Тгакури повністю засуджують хтивість ґауранґа-наґарі».

Ця цитата походить із «Лаліта-мадгави»(6.54) Шріли Рупи Ґосвамі.

Ґопі не втішились, навіть побачивши чотирируку подобу Нараяни. Натомість вони вшанували Верховного Бога-Особу і попрохали в Нього благословення отримати товариство Крішни. В такому екстазі перебувають ґопі.

Це цитата з «Удджвала-ніламані» Шріли Рупи Ґосвамі.

У віршах 296–301 вичерпно описано почуття відданого служіння Шрі Ніт'янанди, Шрі Адвайти Прабгу та інших. Описуючи їхнє індивідуальне служіння, «Ґаура- ґаноддеша-діпіка» (11–16) проголошує, що, хоча Господь Чайтан'я Махапрабгу з'явився як відданий, Він не хто інший, як син Нанди Махараджі. Так само, хоча Шрі Ніт'янанда Прабгу з'явився як помічник Господа Чайтан'ї, Він не хто інший, як Баладева, володар рала. Адвайта Ачар'я — це втілення Садашіви з духовного світу. Усі віддані з гурту Шріваси Тгакури — це межова енерґія Господа, а віддані з гурту Ґададгари Пандіти — це прояв Його внутрішньої енерґії.I Шрі Чайтан'я Махапрабгу, і Адвайта Прабгу, і Ніт'янанда Прабгу належать до категорії вішну-таттви. Господь Чайтан'я — океан милості, і тому Його називають Махапрабгу, а Ніт'янанда й Адвайта — це дві великі особистості, що допомагають Господеві Чайтан'ї, і тому Їх називають Прабгу. Отож є два Прабгу і один Махапрабгу. Ґададгара Ґосвамі уособлює досконалого брахману, духовного вчителя. Шріваса Тгакура уособлює досконалого брахману-відданого. Вп'ятьох вони відомі як Панча-таттва.

Те, що Крішна прийняв роль ґопі, суперечливо з будь-якого матеріального погляду. Але Господь має незбагненну вдачу і може діяти як ґопі і страждати в розлуці з Крішною, хоча Він Сам Крішна. Такі протилежні настрої можуть поєднуватись тільки у Верховному Богові-Особі, тому що Він посідає енерґію, яка незбагненна (ачінт'я) і яка неможливе може зробити можливим (аґгаṭа-ґгаṭана-патīйасī). Такі суперечності зрозуміти дуже важко, і єдиний, кому це до снаги, — це відданий послідовник вайшнавської філософії, вірний настановам Ґосвамі. Тому Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі закінчує кожну главу цим віршем:«Молячись при лотосових стопах Шрі Рупи та Шрі Раґгунатги, завжди прагнучи їхньої милості, я, Крішнадаса, розповідаю «Шрі Чайтан'я-чарітамріту», ідучи їхніми стопами».У пісні Нароттами даси Тгакури сказано:Юґала-піріті, любовні стосунки між Радгою і Крішною, незбагненні для мирських вчених, художників чи поетів. Збагнути їх можуть тільки віддані, які не відхиляються від шляху шести Ґосвамі. Iноді так звані художники й поети, намагаючись зрозуміти любовні стосунки Радги та Крішни, видають книжки дешевих поезій та малюнків на цю тему. Та, на жаль, вони анінайменшою мірою не розуміють трансцендентних стосунків Радги і Крішни. Вони просто лізуть туди, куди не гідні вступити.

Кумбгіпаку, різновид пекельного життя, описано в «Шрімад-Бгаґаватам» (5.26.13). Там сказано, що людина, яка варить заживо птахів та тварин на догоду своєму язику, після смерті буде приведена до Ямараджі і засуджена до мук у пеклі Кумбгіпака. Там таку людину вкидають у розпечену олію кумбгі-пака і втекти звідти неможливо. Кумбгіпака призначена для тих, хто проявляє невиправдану заздрість і жорстокість. Тих, хто заздрить діянням Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, чекає кара в цих пекельних умовах.

Цього вірша із «Махабгарати» (Бгішма-парва5.22) цитує також Шріла Рупа Ґосвамі у «Бгакті-расамріта- сіндгу» (2.5.93).

Наприкінці «Шрімад-Бгаґаватам», у Дванадцятій пісні, двадцятій главі, є сорок три вірші, у яких Шрі Крішна-двайпаяна Ведав'яса коротко знову переказує основні моменти всього «Шрімад-Бгаґаватам». Шрі Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі хоче піти за прикладом Шрі В'ясадеви і стисло переказати основні моменти сімнадцяти глав Аді-ліли «Шрі Чайтан'я-чарітамріти».

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», Аді-ліли, сімнадцятої глави, що описує юнацькі розваги Господа Чайтан'ї Махапрабгу.