Iгри Господа Чайтан'ї в дитинстві

Шріла Бгактівінода Тгакура наводить у своїй «Амріта- праваха-бгаш'ї» стислий огляд цієї глави: «Чотирнадцята глава «Чайтан'я-чарітамріти» розповідає за те, як Господь Чайтан'я Махапрабгу насолоджувався дитячими розвагами: повзав, плакав, їв глину, настановляв на розум Свою матір, пролив милість на гостя-брахману, покатався на плечах двох злодіїв, привівши їх до Свого дому, прийняв, вдаючи хворого, прасад з дому Хіран'ї і Джаґадіші на екадаші. Далі в цій главі описано, як Він бешкетував, як Він приніс на голові кокос для матері, коли вона знепритомніла, як Він жартував з ровесницями на березі Ґанґи, як Він прийняв підношення й поклоніння від Шріматі Лакшмідеві, як Він всівся на смітнику і навчав матір трансцендентного знання, як Він з наказу Своєї матері виліз із смітника і як ніжно Він ставився до батька».ПОЯСНЕННЯ: Шріла Прабодгананда Сарасваті у своїй книзі «Чайтан'я-чандрамріта» пише: «Той, хто отримав крихту милості Господа, сягає такого високого рівня, що стає байдужим навіть до звільнення, мети багатьох великих вчених та філософів. А життя на райських планетах відданий Господа Чайтан'ї вважає за міраж. Він досягає вищої досконалості, ніж наділені містичними силами йоґи, бо для нього чуття подібні до змій з вирваними отруйними жалами». Змія — небезпечна тварина, що навіває страх своїм отруйним жалом, але якщо це жало вирвати, її поява нікого не лякатиме. Йоґічні засади призначені приборкувати чуття, але якщо чуття залучити до служіння Господеві, вони втрачають свою небезпечну зміїну природу. Такі дари Шрі Чайтан'ї Махапрабгу.«Харі-бгакті-віласа» підтверджує, що складні речі стають зрозумілими, якщо пам'ятати про Шрі Чайтан'ю Махапрабгу, а легкі речі стають складними для розуміння, якщо забути про Нього. Ми справді бачимо, що навіть люди, які серед поспільства зажили слави великих вчених, без милості Шрі Чайтан'ї Махапрабгу не можуть зрозуміти дуже простої думки: життя постало з життя. Вони обстоюють хибну теорію, яка твердить, що життя походить з матерії, хоча довести цього нездатні. Розвиваючись на основі цієї хибної наукової теорії, сучасна цивілізація просто створює дедалі більше проблем, з якими так званим ученим доводиться боротись.Для того, щоб описати розваги, які Господь проводив у подобі дитини, автор «Шрі Чайтан'я-чарітамріти» приймає притулок Господа Чайтан'ї Махапрабгу, тому що на основі уяви такий трансцендентний твір написати неможливо. Той, хто пише про Верховного Бога-Особу, повинен мати особливу ласку від Господа. Теоретична освіта не допоможе написати такого твору.

Шріла Нароттама даса Тгакура підтверджує, що Господь Крішна, син матері Яшоди, з'явився знову як Господь Чайтан'я Махапрабгу, ставши сином матері Шачі:«Син Шачі — це не хто інший, як син матері Яшоди й Нанди Махараджі, а Ніт'янанда Прабгу — це той самий Баларама».

«Бгаґавад-ґіта» (9.11) також підтверджує цей вірш:«Дурні зневажають Мене, коли Я сходжу в людській подобі. Вони не знають Моєї трансцендентної природи й верховної влади над усім сущим». Верховний Бог-Особа з'являється для Своїх розваг на цій планеті чи в цьому всесвіті в подобі звичайної людини чи людської дитини, але Він зберігає вищу владу Верховного Господа. Господь Крішна з'явився як людська дитина, але Його надзвичайні діяння, які Він вершив навіть у дитинстві, як ото знищення демониці Путани чи підняття пагорба Ґовардгана, відмінні від дій звичайної дитини. Так само, хоча забави Господа Чайтан'ї, що будуть описані в цій главі, схожі на забави якогось малюка, звичайній дитині такі надзвичайні розваги не до снаги.

Слово уттāна означає також «лежати на ліжкові горілиць» і «простягнутись на ліжкові». У деяких варіантах «Чайтан'я-чарітамріти» в цьому місці стоїть слово уттгāна, що означає «спинаючись на ноги». У Своїх дитячих розвагах Господь спинався на ноги, хапаючись за стіни, але, як звичайна дитина падає, так і Господь падав і далі лежав у Своєму ліжечку.

Коли з дерева, каменю чи інших елементів вирізьблюють образ Господа, Верховний Бог-Особа у ньому присутній. Навіть за допомогою логіки можна зрозуміти, що всі матеріальні елементи — це поширення енерґії Господа. Енерґія Верховного Бога-Особи невідмінна від тіла Його особи, а отже Господь завжди присутній у Своїй енерґії, і, відповідаючи на палке бажання відданого, Він проявляється. Господь володіє верховною могутністю, і з цього логічно випливає, що Він на силі проявитись у Своїй енерґії. Поклоніння Божествам чи шалаґрама-шілі — це не ідолопоклонство. Божество Господа в домі чистого відданого може діяти точно так само, як Господь діє у Своїй первинній трансцендентній подобі.

П'ять великих частин — це ніс, руки, підборіддя, очі та коліна. П'ять витончених частин — це шкіра, кінчики пальців, зуби, волосся на тілі і волосся на голові. Сім червонуватих частин — це очі, підошви, долоні, піднебіння, нігті, а також верхня й нижня губи. Шість піднятих частин — це груди, плечі, нігті, ніс, талія та вуста. Три маленькі частини — це шия, стегна та чоловічий орган. Три широкі частини — це талія, чоло і груди. Три глибокі частини — це пуп, голос та життя. Разом це складає тридцять дві ознаки великої особистості. Цей вірш становить цитату з «Самудріки».

Проповідувати вчення вайшнавізму, тобто відданого служіння, може тільки Сам Нараяна чи Його істинний представник. Коли народжується вайшнава, він звільняє родини і матері, і батька.

Пов'язувати всі свята з Нараяною та брахманами — ведичний принцип. Наречення дитини іменем належить до очисних церемоній даша-відга-самскара. День цієї церемонії треба відсвяткувати поклоняючись Нараяні і роздаючи прасадам, головно серед брахманів.Коли Ніламбара Чакраварті, Шачімата й Джаґаннатга Мішра за знаками на лотосових стопах Господа зрозуміли, що Німай — не звичайна дитина, а втілення Нараяни, вони вирішили, що того самого благословенного дня треба справити свято наречення імені. На цьому конкретному прикладі можна відзначити, що втілення Верховного Бога-Особи визначають за ознаками в Його тілі, Його діями та віщуваннями шастр. Втілення Бога можна визнати тільки на підставі дійсних доказів, а не на підставі примхи чи голосів недалеких і негідних людей. Після появи Господа Чайтан'ї в Бенґалії з'являлись численні псевдовтілення, але будь-якому неупередженому відданому чи освіченій людині зрозуміло, що Господа Чайтан'ю Махапрабгу визнали за втілення Крішни не голосуванням, а на підставі свідчень шастр та істинних вчених. За Верховного Бога-Особу Шрі Чайтан'ю Махапрабгу визнали не звичайні люди. Спочатку Його тотожність визначили авторитетні вчені, як ось Ніламбара Чакраварті, а згодом божественність усіх Його дій підтвердили шість Ґосвамі, насамперед Шріла Джіва Ґосвамі і Шріла Рупа Ґосвамі, а також багато інших авторитетних вчених, спираючись на свідчення шастр. Втілення Бога є втіленням Бога від самого народження. Втіленням Бога не стають раптово, просто вдавшись до медитації. Такі псевдовтілення з'являються для дурнів і невігласів, але не для поміркованих людей.

«Чайтан'я-бгаґавата» засвідчує, що Своєю появою Шрі Чайтан'я Махапрабгу приніс у світ мир, так само як у минулому Нараяна захистив усю Землю, втілившись як Вараха. Господь Чайтан'я Махапрабгу захищає і підтримує світ у нинішню Калі-юґу, і тому Його називають Вішвамбгарою, годувальником усього світу. Рух, який започаткував Шрі Чайтан'я Махапрабгу, коли був присутній п'ятсот років тому, нині знову поширюється по всьому світі, і ми на власні очі бачимо практичні наслідки цього. Цей рух Харе Крішна рятує, захищає і підтримує людей. До руху Харе Крішна приєднуються тисячі послідовників, і насамперед західна молодь, і їхні почуття захищеності й щастя можна зрозуміти з їхніх подяк у сотнях і тисячах листів. Iм'я Вішвамбгара згадано також в «Атгарва-веда-самхіті» (3.3.16.5): віṣвамбгара віṣвена мā бгарасā пāхі свāхā.

У ведичному суспільстві заведено, святкуючи всілякі події, зокрема дні народження, весілля, свята наречення іменем і свята на честь початку навчання, неодмінно запрошувати брахманів. На будь-якому святі треба насамперед нагодувати брахманів, і тоді брахмани, задоволені, благословлять урочистість повторенням ведичних мантр чи маха- мантри Харе Крішна.

У «Чайтан'я-бгаґаваті» описано, що одного дня Господь повзав по подвір'ї, милозвучно подзвонюючи дзвіночками на талії, коли раптом туди заповзла змія. Наче цікаве маля, Господь спіймав її, і вона обвилась навколо Нього. Тоді Господь у дитячій подобі влігся на ній. Через якийсь час змія залишила Господа й поповзла геть.

Ось як розповідає про цю розвагу «Чайтан'я-бгаґавата»: «Господь починав плакати й лити зі Своїх прекрасних очей сльози, але, почувши маха-мантру Харе Крішна, одразу заспокоювався. Жінки помітили Господню забаву і з'ясували, що, розплакавшись, Господь одразу вмовкав, почувши мантру Харе Крішна. Тепер, щойно Господь починав плакати, вони починали повторювати Харе Крішна. Коли Господь плакав, жінки починали плескати в долоні і співати маха-мантру Харе Крішна. Так у домі Шачімати цілодобово юрмились сусідки, беручи участь у русі санкіртани. Поки жінки співали маха-мантру Харе Крішна, Господь не плакав і задоволено усміхався до них».

Це докази філософії майавади, за якою все єдине. У духовному житті всі тілесні потреби: їда, сон, парування й захист, — стають зайві. Коли особа піднімається на духовний рівень, вона вже не має тілесних потреб, тому турбота про них не має духовної цінності. Iншими словами, чим більше ми їмо, спимо, вступаємо у статеві зносини і намагаємось захищатись, тим більше ми поринаємо в матеріальну діяльність. На жаль, філософи-майаваді вважають віддане служіння за діяльність на тілесному рівні. Вони не розуміють простого пояснення в «Бгаґавад-ґіті» (14.26):«Кожен, хто береться до відданого служіння без ніяких мотивів, служачи задля вдоволення Господа, одразу піднімається на духовний рівень, і вся його діяльність стає духовна». Брахма-бгūйāйа означає «діяльність на рівні Брахмана (духу)». Хоча філософи-майаваді дуже прагнуть злитися з сяйвом Брахмана, вони не досягають діяльності на рівні Брахмана. Якоюсь мірою вони радять діяти на рівні Брахмана, що для них означає студіювати філософію веданти і санкг'ї, але їхні філософські тлумачення являють собою просто сухі мудрування. Без різноманітної духовної діяльності вони нездатні довго триматись на цьому рівні й просто студіювати філософію веданти і санкг'ї.Життя призначене для різноманітних насолод. Жива істота за природою сповнена духу насолоди, як сказано в «Веданта-сутрі» (1.1.12): āнандамайо 'бгйāсāт. Діяльність відданого служіння різноманітна й повна насолоди. Як сказано у «Бгаґавад-ґіті» (9.2), вся діяльність у відданому служінні легка (су-сукгаṃ картум), а також вічна і духовна (авйайам). Філософи-майаваді не можуть цього зрозуміти, і тому не сумніваються, що дії відданих (ṣраваṇаṃ кīртанаṃ вішṇоṭ смараṇаṃ пāда-севанам...) матеріальні і тому належать до майі. До майі вони зараховують також з'явлення Крішни у всесвіті та Його діяння. Через те, що вони все вважають за майу, їх називають майаваді.Насправді, будь-яка діяльність, виконана з бажанням задовольнити Господа, під керівництвом духовного вчителя, є духовна. Але нехтувати наказом духовного вчителя й діяти згідно з власними вигадками, вважаючи свою безглузду діяльність за духовну, — це майа. Треба здобути милість Верховного Бога-Особи, здобувши милість духовного вчителя. Отже, спочатку треба задовольнити духовного вчителя, а коли він задоволений, це означає, що задоволений Верховний Бог-Особа. Однак якщо духовний вчитель незадоволений нашими діями, вони не духовні. Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура підтверджує це: йасйа прасāдāд бгаґават-прасāдо йасāпрасāдāн на ґатіṭ куто 'пі. Якщо діяльність задовольняє духовного вчителя, слід вважати, що вона духовна і що Господь задоволений нею.Як верховний духовний вчитель, Господь Чайтан'я Махапрабгу давав Своїй матері повчання з філософії майавади. Сказавши, що і тіло — земля, і їжа — земля, Він тим самим проголошував, що все є майа. Це філософія майаваді. Філософія майаваді має серйозні вади, бо намагається довести, що все майа, за винятком їхніх безглуздих заяв. Проголосивши все майею, філософи-майаваді позбавляють себе можливості виконувати віддане служіння, і через це їхнє життя ніколи не увінчає успіх. Тому Шрі Чайтан'я Махапрабгу застерігав: мāйāвāді-бгāшйа ṣуніле хайа сарва-нāṣа (Ч.-ч. Мадг'я 6.169) — той, хто приймає філософію майаваді, навіки прирікає себе на духовну поразку.

У цій філософській розмові, коли син за звичаєм імперсоналістів сказав, що все єдине, мати відповіла: «Якщо все єдине, чому більшість людей не їсть землю, а їсть зерно, що виросло з землі?»

Ці прості докази Шачімати, дарма що вона жінка, розбивають філософію майаваді, що мудрують про єдність. Вада філософії майавади полягає в тому, що вона заперечує розмаїття, яке має практичне використання. Шачімата навела приклад з глиняним глечиком та грудкою землі, що суть одне, але з практичного погляду глечик можна використати, а грудку землі — ні. Iноді вчені намагаються довести, що дух і матерія суть одне і між ними немає різниці. Насправді, у вищому розумінні між матерією і духом різниці немає, однак треба практично розуміти, що матерія, нижчий прояв буття, не може дати нам духовного, блаженного життя, а дух, вищий стан, сповнений блаженства. «Бгаґаватам» у зв'язку з цим наводить приклад землі і вогню, що суть єдині. Iз землі ростуть дерева, а з деревини виникає вогонь та дим. Однак для того, щоб отримати тепло, нам потрібний вогонь, а не земля, дим чи деревина. Відповідно, для того щоб досягнути найвищої мети життя, нам потрібний вогонь духу, а не мертва деревина чи земля матерії.

Якщо з самого початку життя людину навчено вайшнавської філософії двоїстості чи розмаїття, моністична філософія не зіб'є її з пантелику. Воістину, все походить із верховного першоджерела (джанмāдй асйа йатаṭ). Первинна енерґія проявляється в розмаїтті, як оце сонячне сяйво, первинна енерґія, що походить із сонця, проявляється в розмаїтті світла та жару. Не можна сказати, що світло — це жар або що жар — це світло. Проте відділити одне від іншого неможливо. Тому філософію Господа Чайтан'ї Махапрабгу називають ачінт'я-бгедабгеда — незбагненна єдність та відмінність. Хоча між двома фізичними явищами, світлом та жаром, існує певна спорідненість, між ними існує також відмінність. Так само, хоча весь космічний прояв — це енерґія Господа, ця енерґія проявляється у різноманітних формах.

Ось як Господь звільнив цього брахману. Один брахмана, що мандрував усією країною, відвідуючи одне по одному святі місця, прийшов до Навадвіпи і став гостем у домі Джаґаннатги Мішри. Джаґаннатга Мішра дав йому усіх продуктів, щоб він міг приготувати собі їжу, і брахмана зварив собі обід. Коли брахмана в медитації пропонував їжу Господу Вішну, до нього прийшов маленький Німай і почав їсти його підношення. Брахмана вирішив, що його підношення було осквернене і на прохання Джаґаннатги Мішри приготував їжу вдруге. Але коли він медитував, дитина знову прийшла і почала їсти підношення, осквернивши його й на цей раз. На прохання Джаґаннатги Мішри брахмана взявся готувати втретє, а дитину замкнули в кімнаті. Однак пізньої ночі, коли всі вже спали, а брахмана почав пропонувати їжу втретє, Господь знову з'явився перед ним і почав їсти підношення. Брахмана вирішив, що цього дня Господь Вішну не бажає приймати його страв і велить йому поститись. Дуже стурбований, брахмана вигукував: хāйа, хāйа — «Що наробив! Що наробив!» Коли Господь Чайтан'я Махапрабгу побачив стурбованість брахмани, Він сказав йому: «Раніше Я був сином матері Яшоди. Тоді ти теж гостював у домі Нанди Махараджі, і Я так само завдавав тобі клопоту. Я дуже задоволений твоєю відданістю. Тому Я їм те, що ти готуєш». Усвідомивши, яку ласку йому дарував Господь, брахмана був щасливий і його переповнили почуття любові до Крішни. Він був дуже вдячний Господеві і вважав, що йому дуже пощастило. Господь попрохав брахману нікому не розповідати про те, що сталось. Цю розвагу докладно змальовано у «Чайтан'я- бгаґаваті», Аді-кганді, главі п'ятій.

В дитинстві Господь носив багато золотих прикрас. Одного разу, коли Господь грався надворі, два перехожих злодії побачили нагоду пограбувати Його. Вони пообіцяли Йому солодощів і посадили собі на плечі. Злодії розраховували занести дитину до лісу, вбити і забрати собі Його оздоби. Однак Господь вкрив злодіїв Своєю ілюзорною енерґією, і вони, замість принести Його до лісу, прийшли прямо перед Його будинок. Опинившись перед Його домівкою, вони злякались, бо всі мешканці дому Джаґаннатги Мішри і всі сусіди вже з ніг збились, шукаючи хлопця. Тому злодії зі страху залишили Господа і втекли. Хлопця привели додому і віддали втішеній матері Шачі, що вже було місця собі не знаходила. Цей випадок докладно змальований у «Чайтан'я-бгаґаваті», Аді-кганді, четвертій главі.

«Чайтан'я-бгаґавата», Аді-кганда, глава шоста, повністю описує той випадок, коли Господь на день екадаші з'їв вішну-прасад з дому Хіран'ї і Джаґадіші. На екадаші Господу Вішну пропонують звичайну їжу, і припис поститись на екадаші, який повинні виконувати віддані, Господа Вішну не стосується. Якось на екадаші в домі Джаґадіші та Хіран'ї Пандіти приготували для Господа Вішну особливий прасадам, і Господь Чайтан'я Махапрабгу попрохав Свого батька піти до них і попросити вішну-прасаду, бо Він занедужав. Будинок Джаґадіші та Хіран'ї Пандіти стояв на відстані приблизно трьох кілометрів від будинку Джаґаннатги Мішри. Тому, коли Джаґаннатга Мішра на прохання Шрі Чайтан'ї Махапрабгу прийшов попросити в Джаґадіші та Хіран'ї прасаду, вони здивувались. Звідки хлопець міг дізнатись про те, що вони готують для Господа Вішну особливий прасад? Вони зробили висновок, що Німай, безсумнівно, володіє надприродною містичною силою. Бо інакше як би Він довідався, що вони готували особливий прасад? Тому вони одразу передали свої страви Господеві Чайтан'ї Махапрабгу з Його батьком, Джаґаннатгою Мішрою. З'ївши вішну-прасад, Німай, що був занедужав, одразу вилікувався. Цей прасад Він пороздавав ще й Своїм товаришам.

Згідно з «Веданта-сутрою» (джанмāдй асйа йатаṭ) творення, підтримання та знищення беруть початок у Верховному Абсолюті, отож все, що ми бачимо в цьому матеріальному світі, вже існує в світі духовному. Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це Верховний Бог-Особа, Сам Крішна. Чому ж Він краде і чому Він б'ється? Він робить це не як злодій і не як ворог, а як люблячий друг. В дитинстві Його спонукає красти не брак чогось, а природна дитяча схильність. У матеріальному світі також малі діти іноді без ніякого зла крадуть щось у сусідів чи б'ються. Крішна також, як усі діти, робив у дитинстві такі речі. Якби злодійкуватості й забіякуватості не було в духовному світі, їх не могло би бути і в світі матеріальному. Різниця між матеріальним та духовним світами полягає в тому, що в духовному світі крадуть з дружби та любові, а в матеріальному світі крадуть і б'ються через ворожість та заздрість. Отже, ми повинні зрозуміти, що це все існує в духовному світі, але там його ніщо не забруднює, тоді як у матеріальному світі всяка діяльність спричиняє численні нещастя.

Дитячі витівки Шрі Чайтан'ї Махапрабгу гарно описано в «Чайтан'я-бгаґаваті», Аді-кганді, главі четвертій. Там сказано, що в дитинстві Господь крав всілякі продукти з домівок друзів-сусідів. В деяких хатах Він крав молоко й випивав його, в деяких Він крав і з'їдав зварений рис. Iноді Він розбивав кухонні горщики. Якщо їжі ніякої не було, але були немовлята, Господь дражнив їх, аж вони плакали. Iноді хтось із сусідів скаржився Шачіматі: «Моя дитина ще дуже маленька, а твій хлопець заливає їй у вуха воду, і вона починає плакати».

За ведичним звичаєм дівчатка віком у десять–дванадцять років, йдучи на Ґанґу омиватись, поклонялись півбогам, і насамперед Господу Шіві, молячи про хорошого майбутнього чоловіка. Вони найбільше хотіли мати чоловіка, схожого на Господа Шіву, тому що Господь Шіва дуже спокійний, але водночас наймогутніший. Тому раніше дівчатка з індуських сімей поклонялись Господу Шіві, особливо в місяці вайшакга (квітень-травень). Купатись у Ґанзі — це для всіх велика насолода, не тільки для дорослих, але й для дітей.

Серед послідовників інших релігій, як ото християн та мусульман, поширене одне хибне уявлення щодо індійської релігії: вони кажуть, що в індусів є багато Богів. Насправді це не так. Бог один, але є ще багато інших могутніх живих істот, які відповідають за різні ділянки врядування космосом. Їх називають півбоги. Усі півбоги — це слуги, що виконують волю Верховного Господа, Бога-Особи. Господь Чайтан'я Махапрабгу пояснював цю істину ще в дитинстві. Через невігластво деякі люди поклоняються півбогам, щоб отримати яке-небудь благословення, але тому, хто стає відданим і поклоняється Верховному Богові-Особі, не потрібно звертатись до півбогів за жодним благословенням, бо з милості Верховного Господа він отримує все. Тому «Бгаґавад- ґіта» (7.20, 28) засуджує таке поклоніння півбогам:«Півбогам поклоняються тільки ті, хто втратив розум і збожеволів од хіті. Вони поклоняються за тими приписами, які відповідають їхній природі».«Однак ті, хто цілковито звільнився від гріховної діяльності і оманливої двоїстості, рішуче присвячують себе на поклоніння Верховному Богові-Особі». Тільки менш розумні задля своїх цілей поклоняються півбогам. Наймудріші поклоняються лише Верховному Богові-Особі, Крішні.Iноді нас, членів руху свідомості Крішни, звинувачують у тому, що ми не схвалюємо поклоніння півбогам. Але як ми можемо його схвалювати, якщо його засуджує Господь Чайтан'я і Господь Крішна? Як ми можемо допускати, щоб люди ставали дурнями і хṛта-джñāна, позбавленими інтелекту? Наша просвітницька діяльність призначена для того, щоб дати розумним людям можливість усвідомити різницю між матерією та духом і усвідомити Верховного Бога-Особу, що охоплює в Собі весь дух. Така наша місія. Як ми можемо вводити людей в оману, спонукаючи їх поклонятись так званим богам у матеріальному світі і в матеріальних тілах? Правильність нашої позиції — не дозволяти поклонятись численним сотням півбогів — Господь Чайтан'я Махапрабгу підтвердив ще в дитинстві. Шріла Нароттама даса Тгакура щодо цього співав:«Щоб стати непохитним, чистим відданим Верховного Бога- Особи і ніколи не відхилятися від служіння Йому [ананйа- бгāк], треба не відвертати уваги на поклоніння півбогам. Така стриманість провіщає чисте віддане служіння».

За правилами поклоніння божествам поза домом заведено пропонувати не варену їжу, а сирий рис, банани і солодощі. З Своєї безпричинної милості Господь вихоплював ці підношення у дівчат і з'їдав їх, намовляючи дівчат поклонятись не півбогам, а Йому. Поклонятись Шрі Чайтан'ї Махапрабгу радить «Шрімад-Бгаґаватам» (11.5.32):«Треба поклонятись Верховному Богові-Особі, що в епоху Калі приходить зі Своїми супутниками як Панча-таттва, тобто як Сам Господь і як Його супутники Ніт'янанда Прабгу, Шрі Адвайта Прабгу, Шрі Ґададгара Прабгу та Шріваса Тгакура. За цієї епохи розумна людина поклоняється Панча- таттві, оспівуючи маха-мантру Харе Крішна і за змогою роздаючи прасад». Наш рух свідомості Крішни запроваджує цей авторитетний метод поклоніння у західному світі. Члени цього руху йдуть від села до села, від міста до міста, несуть Божества Господа Чайтан'ї Махапрабгу і вчать поклонятись Господеві, оспівуючи мантру Харе Крішна, пропонуючи прасадам і роздаючи його всім людям.

Молодим дівчатам звичайно хочеться мати вродливого чоловіка, що до того ж вчений, розумний, молодий і багатий. У ведичному суспільстві за багатого вважають того, хто має великий запас збіжжя і багато свійських тварин. Дгāнйена дганавāн ґавайā дганавāн — багатий той, хто має збіжжя, корів та биків. Також дівчатам хочеться мати багато дітей, насамперед синів (путра), що були б дуже розумні і довго жили. Нині суспільство занепало і тому людей закликають обмежитись одним-двома дітьми, а решту вбивати протизаплідними засобами. Але від природи дівчині хочеться мати не тільки більш як одну, а принаймні півдесятка дітей.На віддяку за підношення, які Чайтан'я Махапрабгу захопив Собі, Він хотів благословити дівчат, виконуючи всі їхні бажання і мрії. Поклоняючись Господеві Чайтан'ї Махапрабгу, можна легко досягти щастя і матеріальних благ — хорошого чоловіка, багатство, зерно і гарних дітей. Хоча Шрі Чайтан'я Махапрабгу в ранньому віці прийняв санн'ясу, Його відданим немає потреби за Його прикладом також приймати санн'ясу. Можна залишатись господарем, треба лише бути відданим Господа Чайтан'ї Махапрабгу. Тоді людина буде щаслива, маючи всі матеріальні статки: гарний дім, гарних дітей, гарне подружжя, хороше багатство і все, що бажатиме. Тому шастри радять: йаджñаіṭ саṇкīртана-прāйаір йаджанті хі сумедгасаṭ (Бгаґ. 11.5.32). Отже кожна сімейна людина, що справді має розум, повинна поширювати рух санкіртани від дому до дому. Так вона спокійно проживе це життя і в наступному повернеться до Верховного Бога.

Така двоєдушність природна для дівчат. Коли вони в серці задоволені, зовні вони вдають незадоволених. Такі жіночі хитрощі молодим залицяльникам дуже до вподоби.

В Iндії в той час і ще навіть п'ятдесят років тому багатоженство було цілком дозволене. Будь-який чоловік, насамперед з вищих каст — брахманів, вайшій і особливо кшатрій — міг узяти більш як одну жінку. З «Махабгарати», стародавньої історії Iндії, видно, що чоловіки, особливо царі- кшатрії, брали багато дружин. У ведичній культурі щодо цього не було ніяких обмежень, і навіть чоловік, якому було за п'ятдесят, міг одружуватись. Але вийти заміж за чоловіка, який мав багато дружин, не дуже приємно, тому що його любов буде розділена між усіма. Караючи дівчат, які не хотіли піднести Йому найвед'ю, Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу вдав, що збирається проклясти їх, щоб вони вийшли заміж за чоловіків, які матимуть принаймні по чотири дружини.Ось як можна пояснити, навіщо суспільству дозволяти чоловікові одружуватись більш як з одною жінкою. Зазвичай у будь-якому суспільстві кількість жінок більша за кількість чоловіків. Тож якщо суспільство хоче, щоб усі дівчата вийшли заміж, це можна зробити, тільки дозволивши багатоженство. Якщо всі дівчата не виходять заміж, це створює сприятливі умови для позашлюбних зв'язків, а в суспільстві, в якому дозволені позашлюбні зв'язки, неможливий ні мир, ні чистота. У нашому русі свідомості Крішни ми заборонили незаконні статеві стосунки. Але знайти чоловіка для кожної дівчини дуже складно. Отож ми прихильники багатоженства, звичайно, за умови, що чоловік здатний утримувати більш як одну дружину.

У «Ґаура-ґаноддеша-діпіці» (45) сказано, що раніше Лакшмі була Джанакі, дружиною Господа Рамачандри, і Рукміні, дружиною Господа Крішни в Двараці. Та сама богиня процвітання прийшла як Лакшмі, щоб стати дружиною Господа Чайтан'ї Махапрабгу.

Господь Чайтан'я Махапрабгу та Лакшмідеві — це вічні чоловік і дружина. Тому немає нічого дивного, що, коли вони побачили одне одного, в них пробудилась природна любов. Їхня зустріч враз пробудила їхні природні почуття.

Це та сама філософія, що її проголошує Сам Господь Крішна:«Покинь усі різновиди релігії і просто віддайся Мені. Я звільню тебе від усіх гріхів. Не бійся» (Б.-ґ. 18.66). Люди цього не розуміють. Вони звикли лестити чи поклонятись численним півбогам, людям чи навіть собакам і котам, але коли їх просять поклонятись Верховному Господу, вони відмовляються. Це називається ілюзія. Насправді, той, хто поклоняється Верховному Господеві, не має потреби поклонятись більш нікому. Це можна пояснити на такому прикладі: у селі на обмеженій території для різних цілей використовують воду з різних криниць, але якщо піти до річки, що постійно котить потоки води, ця вода підійде для всіх цілей. Якщо є річка, її воду можна використовувати для пиття, для прання, для купання і такого іншого, бо ця вода підходить для всього. Так само, той, хто поклоняється Верховному Богові-Особі, Крішні, досягає всіх своїх цілей. Кāмаіс таіс таір хṛта-джñāнāṭ прападйанте 'нйа-деватāṭ — різним півбогам задля виконання своїх бажань поклоняються тільки ті, хто втратив розум (Б.-ґ. 7.20).

Вірш, який Господь прочитав, являє собою двадцять п'ятий вірш двадцять другої глави, Десятої пісні «Шрімад-Бгаґаватам». Ґопі поклонялись богині Дурзі, чи Кат'яяні, але в серці прагнули мати Господа Крішну за чоловіка. Крішна, як Параматма, зрозумів палке прагнення ґопі і тому влаштував розвагу вастра-харана. Коли ґопі ходили омиватись у Ямуні, вони залишали одяг на березі і заходили в воду повністю голі. Скориставшись з цієї нагоди, Крішна вкрав весь їхній одяг і всівся з ним у кроні дерева. Він бажав побачити дівчат оголеними, щоб тим самим стати їхнім чоловіком. Ґопі хотіли мати Крішну за чоловіка, а що жінка може бути оголеною тільки перед своїм чоловіком, то Господь, щоб виконати їхні бажання і прийняти їхні молитви, влаштував цю розвагу викрадення одягу. Повертаючи ґопі одяг, Крішна промовив наступний вірш.

Ґопі, подружки Крішни, були майже одного з Ним віку. Подумки вони прагнули, щоб Крішна став їхнім чоловіком, але через дівочу сором'язливість не могли висловити своє бажання. Тому згодом Крішна сказав їм, укравши їхнє вбрання: «Я одразу зрозумів ваше бажання і схвалив його. Тепер Я вкрав ваш одяг і тому ви постали переді Мною повністю голі, а це означає, що Я прийняв вас усіх як Своїх дружин». Iноді ниці дурні, не знаючи, чого прагнув Господь і чого прагнули ґопі, і підходячи з власними мірками, незаслужено засуджують Господа. Однак справжню мету вастра-харани Господь розкриває у цьому вірші.

Раніше в домах брахманів було заведено щодня поклонятись Господу Вішну, готуючи їжу в нових горщиках. Цього звичаю понині дотримуються в Джаґаннатга Пурі. Їжу щодня готували в новісіньких горщиках, а після приготування їх викидали. За будинком зазвичай викопували велику яму, куди викидали ці горщики. Господь Чайтан'я Махапрабгу якнайзручніше всівся на них, щоб повчати Свою матір.

Шріла Бгактівінода Тгакура розповідає у своїй «Амріта-праваха-бгаш'ї» про те, яке абсолютне знання Господь пояснював Своїй матері: «Господь сказав: «Мамо, вважати щось чистим, а щось нечистим — це просто суспільна умовність, що не має під собою ніякої дійсної основи. У цих горщиках ти готувала для Господа Вішну і пропонувала Йому їжу. Як же ці горщики можуть бути осквернені? Все пов'язане з Вішну слід вважати за поширення енерґії Вішну. Вішну, Наддуша, є вічний і вільний від скверни. То як же ці горщики можна вважати чистими чи нечистими?» Почувши цю промову на тему абсолютного знання, Його мати дуже здивувалась і примусила Його зробити омовіння».

Брахмана, що приснився Джаґаннатзі Мішрі, сказав йому, що його син — не звичайна людина. Якщо його син — трансцендентна особистість, Він повинен мати самосяйне знання і тому не потребує ніякої освіти.

У «Шрімад-Бгаґаватам» (10.8.45) сказано: «Господа Крішну, Верховного Бога-Особу, що Його оспівують вишуканими гімнами всі Веди й Упанішади і що Йому поклоняються санкг'я-йоґою великі особистості в ґуні добра, мати Яшода і Нанда вважали своїм синочком». Так само й Джаґаннатга Мішра вважав Господа Чайтан'ю Махапрабгу своїм коханим хлопчиком, хоча Йому якнайблагоговійніше поклоняються вчені брахмани та святі.

Дванадцять пгал, сполучень літер, називають репга, мūрдганйа (церебральні), ṇа, дāнтавйа (зубні), на, ма, йа, ра, ла, ва, ṛ, , Ž і . Хате кгаді — це перші кроки початкової освіти. Коли дитині виповнюється чотири чи п'ять років, то сприятливого дня, який називають від'ярамбга і який знаменує початок освіти, проводять поклоніння Господу Вішну, а після того вчитель дає дитині довгий шматок крейди. Тоді, ведучи рукою учня, наставник вчить дитину писати літери абетки (а, ā, і тощо), пишучи на долівці великі літери. Коли дитина вже трохи навчилась писати, їй дають грифельну дошку для початкової освіти. Початкова освіта завершена, коли дитина вивчила згадані вище сполучення з двох літер, звані пгала.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», Аді-ліли, чотирнадцятої глави, що описує дитячі розваги Господа Чайтан'ї.