Поширення Адвайти Ачар'ї та Ґададгари Пандіти

Бгактівінода Тгакура у своїй «Амріта-праваха-бгаш'ї» наводить стислий огляд дванадцятої глави Аді-ліли. Дванадцята глава описує послідовників Адвайти Прабгу. Серед них послідовників Ач'ютананди, сина Адвайти Ачар'ї, визнають за вірних послідовників, що пізнали суть філософії Шрі Адвайти Ачар'ї. Iнші «нащадки» та «послідовники» Адвайти Ачар'ї не гідні зватись Його послідовниками. Також ця глава розповідає про сина Адвайти Ачар'ї на ім'я Ґопала Мішра і про слугу Адвайти Ачар'ї на ім'я Камалаканта Вішваса. В ранні роки свого життя Ґопала знепритомнів під час миття Ґундіча-мандіри в Джаґаннатга Пурі, і тоді Господь Чайтан'я Махапрабгу пролив на нього Свою милість. Iсторія про Камалаканту Вішвасу стосується того, як він позичив у Пратапарудри Махараджі триста рупій, щоб покрити борги Адвайти Ачар'ї. Довідавшись про це, Шрі Чайтан'я Махапрабгу покарав Камалаканту Вішвасу. Потім, на прохання Шрі Адвайти Ачар'ї, Камалаканта Вішваса був прощений. Описавши послідовників Адвайти Ачар'ї, глава завершується описом послідовників Ґададгари Пандіти Ґосвамі.

Слова даівера кāраṇа вказують на те, що послідовники Адвайти Ачар'ї розкололися на два табори з волі провидіння, тобто Господа. Такий розкол між учнями одного ачар'ї можна побачити й серед членів Ґаудія Матги. Спочатку, за присутності Ом Вішнупади Парамахамси Парівраджакачар'ї Аштоттара-шата Шрі Шрімад Бгактісіддганти Сарасваті Тгакури Прабгупади, усі учні діяли заодно, однак відразу ж по його відході вони розкололися. Одна група строго дотримувала настанов Бгактісіддганти Сарасваті Ткакури, а друга почала будувати власні здогади про те, як втілювати в життя його волю. Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура, покидаючи тіло, прохав, щоб його учні створили керівний орган і проповідували, співпрацюючи всі разом. Він не лишав настанови, щоб хтось один став наступним ачар'єю. Однак відразу ж після його відходу його провідні помічники почали самовільно будувати плани щодо того, як обійняти становище ачар'ї, і, не доходячи згоди щодо особи наступного ачар'ї, розкололись на дві фракції. Внаслідок того обидві фракції стали асара, ні на що не придатні, тому що, порушивши наказ духовного вчителя, втратили свої повноваження. Знехтувавши наказ духовного вчителя утворити керівну раду і далі провадити місіонерську діяльність Ґаудія Матги, дві неавторитетні фракції почали між собою судитись, і суди між ними тривають досі, ось уже сорок років, не приводячи ні до якого розв'язку.Отже, ми не належимо до жодної з цих фракцій. Однак через те, що два табори, заклопотані поділом матеріального майна Ґаудія Матги, припинили проповідь, ми взяли на себе місію Бгактісіддганти Сарасваті Тгакури й Бгактівіноди Тгакури проповідувати вчення Чайтан'ї Махапрабгу всім світом під опікою усіх ачарій-попередників, і бачимо, що наші скромні спроби досягли успіху. Ми дотримували засад, на яких загострює увагу Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура у своєму коментарі до вірша вйавасāйāтмікā буддгір екеха куру- нандана... у «Бгаґавад-ґіті». Як вчить Вішванатга Чакраварті Тгакура, учень зобов'язаний неухильно дотримуватись наказів духовного вчителя. Для учня секрет успіху в духовному житті — це міцна віра в накази духовного вчителя. Веди підтверджують це:«Тому, хто непохитно вірить у слова духовного вчителя і слова Верховного Бога-Особи, відкривається секрет успіху на шляху пізнання Вед». Поширення руху свідомості Крішни спирається на цю засаду, і тому наша проповідницька діяльність досягає успіху попри численні перешкоди, що їх створюють демонічні противники. Річ у тім, що ми отримуємо відчутну допомогу від наших ачарій-попередників. Про дію судять за плодами. Члени партії самозваного ачар'ї задоволені, заволодівши майном Ґаудія Матги, однак у проповіді не досягли ніяких успіхів. Плоди їхніх дій свідчать про те, що вони асара, ні на що не придатні. Натомість громада IСККОНу, Міжнародного товариства свідомості Крішни, що неухильно дотримується настанов ґуру й Ґауранґи, день у день досягає дедалі більшого успіху в усьому світі. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура хотів друкувати якомога більше книг і поширювати їх по всьому світі. Ми докладаємо до цього всіх зусиль, і наслідки, які ми отримуємо, перевершують наші сподівання.

Цей вірш описує початок розколу. Коли учні не тримаються принципу коритись наказові духовного вчителя, виникає розбіжність поглядів. Будь-який погляд, відмінний від поглядів духовного вчителя, безглуздий. В духовний розвиток не можна підмішувати вигадані матеріальні ідеї. Це відхилення. Духовний розвиток неможливо підлаштувати під якісь матеріальні теорії.

Ось думка Шріли Крішнадаси Кавіраджі Ґосвамі. Учні, які неухильно виконують накази духовного вчителя, здатні зробити щось корисне для виконання волі Всевишнього, тоді як ті, хто відхиляється від чіткого наказу духовного вчителя, ні на що не придатні.

Порівняння, до якого вдається Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі, дуже вдале. У випадку з членами Ґаудія Матги можна вдатись до того самого способу. Є багато учнів Шріли Бгактісіддганти Сарасваті Тгакури, але щоб виявити серед них справжніх, відділити цінних від ні на що не придатних, треба визначити, наскільки ці учні виконують волю духовного вчителя. Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура докладав усіх зусиль, щоб поширити вчення Шрі Чайтан'ї Махапрабгу в країнах за межами Iндії. За своєї присутності він уповноважував своїх учнів їхати за межі Iндії і проповідувати вчення Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, але вони не досягали успіху, бо в думках не мали серйозного бажання проповідувати Його вчення в чужих країнах; подорожжю за кордон вони просто хотіли прославитись, щоб, повернувшись до Iндії, хизуватись славою місіонерів. Протягом останніх вісімдесяти, ба й більше років багато свамі вдавались до такої нещирої проповіді, але нікому не вдалось поширити вчення свідомості Крішни всім світом. Все закінчувалось тим, що вони повертались до Iндії і хвалились, буцім навернули всіх чужинців до вчення веданти чи свідомості Крішни, і після цього збирали в індусів пожертви та жили щасливим життям матеріального добробуту. Як зерно провіюють, відділяючи від ні на що не потрібної полови, так само за критерієм, що його радить Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі, дуже легко можна визначити, хто істинний всесвітній проповідник, а хто ні на що не придатний.

Коментуючи вірші з 13 по 17, Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура докладно описує нащадків Адвайти Ачар'ї. У «Чайтан'я-бгаґаваті», Ант'я-кганді, главі першій, сказано, що Ач'ютананда був найстаршим сином Адвайти Ачар'ї. У написаній санскритом книзі «Адвайта-чаріта» сказано: «Адвайта Ачар'я Прабгу мав трьох синів, що були відданими Господа Чайтан'ї. Їх звали Ач'юта, Крішна Мішра і Ґопала даса, і всі вони народились від Його дружини Сітадеві. Адвайта Ачар'я мав також трьох інших синів на ім'я Баларама, Сварупа і Джаґадіша. Отож Адвайта Ачар'я мав шестеро синів». Серед цих шести синів троє були вірними послідовниками Господа Чайтан'ї Махапрабгу, а з цих трьох Ач'ютананда був найстарший.Адвайта Прабгу одружився на початку п'ятнадцятого віку Шакабди (наприкінці ЖВ віку н.е.). Коли Господь Чайтан'я Махапрабгу в 1433–1434 рр. Шакабди (1511–1512 рр.н.е.), ідучи з Джаґаннатга Пурі до Вріндавани, хотів відвідати селище Рамакелі, Ач'ютананді було тільки п'ять років. У «Чайтан'я-бгаґаваті», Ант'я-кганді, четвертій главі, сказано, що Ач'ютананда в той час був паñча-варша вайаса мадгура діґамбара — «йому було тільки п'ять років і він був голий». З цього випливає, що Ач'ютананда народився приблизно у 1428 році (1506р.н.е.). Дружина Адвайти Прабгу, Сітадеві, приходила побачити новонародженого Шрі Чайтан'ю Махапрабгу задовго до народження Ач'ютананди. Отож цілком можливо, що три інших сини Адвайти народились в неї десь у проміжку двадцять одного року від 1407 до 1428 року Шакабди (1486–1507 рр.). У неавторитетній книжці «Сітадвайта-чаріта», надрукованій бенґальською мовою в неавторитетному часописі «Ніт'янанда-даїні» 1792 року Шакабди (1870 р.), сказано, що Ач'ютананда був шкільний товариш Господа Чайтан'ї Махапрабгу. Свідоцтво «Чайтан'я-бгаґавати» не дозволяє визнати це твердження за достовірне. Коли Чайтан'я Махапрабгу в 1431 році Шакабди (1509 р.) прийняв зречення, санн'ясу, Він прийшов у Шантіпур до дому Адвайти Прабгу. На той час, як свідчить «Чайтан'я-бгаґавата», Ант'я-кганда, глава перша, Ач'ютананді було тільки три роки. Далі «Чайтан'я-бгаґавата» розповідає, що голе маля, син Адвайти Прабгу, підійшло і впало до лотосових стіп Господа Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Хоча дитина була не дуже чиста, з ніг до голови вимазана в пилюці, Господь Чайтан'я взяв Ач'ютананду на руки. Господь Чайтан'я сказав: «Любий Ач'юто, Адвайта Ачар'я — Мій батько, отож ми брати».Коли Шрі Чайтан'я Махапрабгу, ще живучи в Навадвіпі, збирався явити Свої різні духовні тіла, Він попрохав Шрі Раму Пандіту, брата Шріваси Тгакури, піти до Шантіпури й привести Адвайту Ачар'ю. Адвайта Ачар'я тоді прийшов з малим Ач'ютанандою. У «Чайтан'я-бгаґаваті», Мадг'я-кганді, главі шостій, сказано: адваітера танайа 'ачйутāнанда' нāма/ парама-бāлака, сехо кāнде авірāма: «Ач'ютананда також плакав у трансцендентному блаженстві». Знов-таки, коли Господь Чайтан'я побив Адвайту Ачар'ю за імперсоналістичне пояснення «Шрімад-Бгаґаватам», яке суперечило засадам бгакті-йоґи, Ач'ютананда був теж присутній. Отже ці всі події мали відбутись за 2–3 роки до того, як Господь Чайтан'я прийняв санн'ясу. Як вище згадано, «Чайтан'я-бгаґавата», Ант'я-кганда, глава перша, розповідає, що Ач'ютананда, син Адвайти Ачар'ї, поклонився Господеві. З цього випливає, що з самого початку життя Ач'ютананда був великий відданий Господа Чайтан'ї Махапрабгу.Ніде немає згадки про те, щоб Ач'ютананда колись одружувався. Однак його названо найбільшою гілкою в родині Адвайти Ачар'ї. З книги «Шакга-нірнаямріта» відомо, що Ач'ютананда був учнем Ґададгари Пандіти і що він віддався під захист Господа Чайтан'ї в Джаґаннатга Пурі і взявся до відданого служіння там. У «Чайтан'я-чарітамріті», Аді- лілі, главі десятій, сказано, що Ач'ютананда, син Адвайти Ачар'ї, жив у Джаґаннатга Пурі, прийнявши притулок Господа Чайтан'ї Махапрабгу. Ґададгара Пандіта останні роки життя також прожив з Господом Чайтан'єю Махапрабгу у Джаґаннатга Пурі. Отож немає підстав сумніватись у тому, що Ач'ютананда був учнем Пандіти Ґададгари. В описах танцю Господа Чайтан'ї Махапрабгу перед колісницею на святі Ратга-ятри ім'я Ач'ютананди можна побачити багато разів. Там сказано, що у гурті Адвайти Ачар'ї з Шантіпури Ач'ютананда танцював, а інші співали. На той час хлопчикові було тільки шість років. Вірш 87 у «Ґаура-ґаноддеша-діпіці», що її написав Шрі Каві-карнапура, згадує Ач'ютананду як учня Ґададгари Пандіти й великого відданого Господа Чайтан'ї Махапрабгу, дуже Йому любого. Дехто вважає, що він був втілення Карттікеї, сина Господа Шіви, а інші вважають, що раніше він був ґопі на ім'я Ач'юта. «Ґаура-ґаноддеша- діпіка» (88) підтримує обидва погляди. В іншій книжці, «Нароттама-віласі», що її написав Шрі Нарахарі даса, згадано, що Ач'ютананда був присутній на фестивалі в Кгетарі. Як розповідає Шрі Нарахарі даса, останні дні свого життя Ач'ютананда провів у себе вдома в Шантіпурі, але за життя Господа Чайтан'ї Махапрабгу він жив у Джаґаннатга Пурі разом із Ґададгарою Пандітою.З шести синів Адвайти Ачар'ї троє — Ач'ютананда, Крішна Мішра і Ґопала даса — присвятили своє життя вірному служінню Чайтан'ї Махапрабгу. Ач'ютананда не взяв дружини, і тому не мав нащадків. Другий син Адвайти Ачар'ї, Крішна Мішра, мав двох синів, Раґгунатгу Чакраварті і Дола-ґовінду. Нащадки Раґгунатги досі живуть у Шантіпурі, в околицях Мадана-ґопала-пади, Ґанакари, Мріджапури та Кумаракгалі. Дола-ґовінда мав трьох синів: Чанду, Кандарпу і Ґопінатгу. Нащадки Кандарпи живуть у Малдасі, в селі Джікабаді. Ґопінатга мав трьох синів: Шрі Валлабгу, Пранаваллабгу і Кешаву. Нащадки Шрі Валлабги живуть у селищах Машіядара (Махішадера), Дамукадія і Чандіпура. У родині Шрі Валлабги є генеалогічна таблиця, що починається від його найстаршого сина, Ґанґа-нараяни. Нащадки наймолодшого сина Шрі Валлабги, Рамаґопали, і нині живуть у Дамукадії, Чандіпурі, Шоламарі та інших навколишніх селах. Нащадки Пранаваллабги і Кешави живуть в Утгалі. Сином Пранаваллабги був Ратнешвара, а сином Ратнешвари — Крішнарама, наймолодшим сином якого був Лакшмі-нараяна. Сином Лакшмі-нараяни був Навакішора, а другим сином Навакішори був Рамамохана, найстарший син якого звався Джаґабандгу, а третій син, Вірачандра, прийняв санн'ясу і встановив Божество Господа Чайтан'ї Махапрабгу в Катві. Цих двох синів Рамамохани прозвали Бада Прабгу і Чгота Прабгу. Вони започаткували обхід Навадвіпа-дгами. Повну генеалогічну таблицю нащадків Адвайти Прабгу по лінії Крішна Мішри можна знайти у «Вайшнава-манджуші».

Як згадано вище, Шрі Ґопала, син Адвайти Ачар'ї, був одним з трьох Його синів-відданих. Про нього розповідає ще Мадг'я-ліла «Чайтан'я-чарітамріти», глава дванадцята, вірші 143–149.

Ґундіча-мандіра стоїть у Джаґаннатга Пурі, і туди щороку на вісім днів приїжджають Джаґаннатга, Балабгадра і Субгадра з храму Джаґаннатги. Коли Господь Чайтан'я Махапрабгу жив у Джаґаннатга Пурі, Він щороку власноручно прибирав цей храм разом зі Своїми головними відданими. Це яскраво змальовано у «Чайтан'я-чарітамріті», в главі «Ґундіча-марджана» (Мадг'я 12).

В написаній санскритом книжці «Адвайта- чаріта» вказано, що Баларама, Сварупа і Джаґадіша були четвертим, п'ятим і шостим синами Адвайти Ачар'ї. Отож Шрі Адвайта Ачар'я мав шестеро синів. Балараму, Сварупу і Джаґадішу, що були смарти, чи майаваді, громада вайшнавів відкинула. Iноді майаваді удають із себе вайшнавів, що поклоняються Господу Вішну, але насправді вони не вірять в Господа Вішну як у Верховного Бога-Особу, вважаючи півбогів, як-от Господь Шіва, Дурґа, бог Сонця та Ґанеша рівними Йому. Їх загалом називають панчопасака-смарти, і зарахувати їх до вайшнавів не можна.В Баларами було три дружини і дев'ять синів. Наймолодший син від його першої дружини звався Мадгусудана Ґосвамі. Він прийняв титул Бгаттачар'я і став на шлях філософії смарти, чи майавади. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура зазначає, що син Ґосвамі Бгаттачар'ї, Шрі Радга-рамана Ґосвамі Бгаттачар'я, відмовився від титулу Ґосвамі, тому що зазвичай цей титул призначений для санн'ясі, що зреклися світу. Той, хто ще живе сімейним життям, не повинен присвоювати собі титул Ґосвамі. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура не визнавав кастових Ґосвамі, тому що вони не послідовники шести Ґосвамі-зречеників, що були учнями Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, а саме Шріли Рупи Ґосвамі, Шріли Санатани Ґосвамі, Шріли Бгатти Раґгунатги Ґосвамі, Шрі Ґопали Бгатти Ґосвамі, Шрі Джіви Ґосвамі та Шріли Раґгунатги даси Ґосвамі. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура зазначав, що ґріхастга-ашрама, сімейний статус, являє собою певну поступку, що дозволяє якесь чуттєве задоволення. Тому ґріхастга не має права облудно брати собі титул Ґосвамі. Рух IСККОН ніколи не давав титулу Ґосвамі сімейній людині. Хоча всі санн'ясі, яких ми в IСККОНі посвятили на санн'ясу, молоді, ми надали їм титули зречених світу осіб: Свамі та Ґосвамі, — тому що вони повністю присвятили своє життя на проповідь вчення Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура згадує, що кастові Ґосвамі- домогосподарі не тільки ганьблять титул Ґосвамі, але до того ж, йдучи за прикладом смарти Раґгунандани, чинять велику дурість — під час церемонії шраддги спалюють солом'яний образ Адвайти Ачар'ї. Вони діють, як ракшаси, і зневажають приписи «Харі-бгакті-віласи», що визначає правила поведінки вайшнавів. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура зауважує, що іноді ці смарти, кастові Ґосвамі, пишуть книжки з вайшнавської філософії чи коментарі на основоположні писання, однак чистий відданий повинен ретельно уникати їхніх книжок.

Iм'я Камалананда, згадане в Аді-лілі (10.149), та ім'я Камалаканта, згадане в Мадг'я-лілі (10.94), належать одній людині. Камалаканта, довірений слуга Господа Чайтан'ї Махапрабгу, народжений у родині брахманів, став слугувати Шрі Адвайті Ачар'ї як Його секретар. Коли Парамананда Пурі йшов з Навадвіпи до Джаґаннатга Пурі, він узяв Камалаканту Вішвасу з собою, і вони разом пішли до Джаґаннатга Пурі побачити Господа Чайтан'ю. У Мадг'я-лілі (10.94) згадано, що разом із Параманандою Пурі до Джаґаннатга Пурі прийшов один з відданих Господа Чайтан'ї, брахмана Камалаканта.

Називати когось втіленням Бога, Нараяною, і водночас казати за його нужденність — це суперечити самому собі й чинити найбільшу образу. Філософи-майаваді, які присвячують себе руйнуванню ведичної культури, проповідуючи, що кожен є Бог, називають злидарів дарідра-нараяна — «нужденний Нараяна». Господь Чайтан'я Махапрабгу ніколи не визнавав таких безглуздих і неавторитетних ідей. Він застеріг: мāйавāді-бгāшйа ṣуніле хайа сарва-нāṣа — «Кожен, хто тримається засад філософії майавади, приречений». Таких нетямущих людей виправить тільки покарання.Хоча називати Верховного Бога-Особу чи Його втілення нужденним означає суперечити самому собі, у писаннях описано, як у втіленні Вамани Господь прохав у Махараджі Балі трохи землі. Однак усім відомо, що Ваманадева аж ніяк не був злидар. Прохаючи милостиню в Махараджі Балі, Він ішов на хитрість, щоб пролити на Махараджу Балі Свою милість. Коли Махараджа Балі дав Господу Ваманадеві землю, яку той прохав, Господь явив Свою всемогутність, трьома кроками покривши три світи. Так званих дарідра-нараян за втілення визнавати не слід, тому що їм не до снаги проявити ніяких щедрот істинного втілення Бога.

Баулії, чи баули, — це одна з тринадцяти неавторитетних сект, що видають себе за послідовників Чайтан'ї Махапрабгу. Господь наказав Ґовінді, Своєму особистому прислужнику, не пускати Камлаканту Вівшвасу до Нього, тому що той став баулією. Отже, хоча баула-сампрадая, аула- сампрадая і сахаджія-сампрадая, а також смарти, джата- ґосані, атіваді, чудадгарі і ґауранґа-наґарі запевняють, що належать до учнівської послідовності Чайтан'ї Махапрабгу, Господь їх насправді відкинув.

У «Бгаґавад-ґіті» (9.29) Господь каже: само 'хаṃ сарва-бгūтешу на ме двешйо 'сті на прійаṭ — «Я ні до кого не маю приязні чи неприязні. Я однаково, без упереджень, ставлюсь до всіх». Верховний Бог-Особа однаково ставиться до всіх, і тому ніхто Йому не може бути ворогом, і ніхто не може бути Йому другом. Всі є частки чи діти Верховного Бога-Особи, і тому Господь не може упереджено ставитись до когось як до друга, а до когось як до ворога. Отож коли Господь Чайтан'я Махапрабгу покарав Камалаканту Вішвасу, заборонивши йому приходити до Себе, хоч яке тяжке це покарання було для Камалаканти Вішваси, Шрі Адвайта Прабгу дуже зрадів, розуміючи внутрішній смисл цього покарання. Він визнав, що це покарання Камалаканти Вішваси насправді було милістю Господа. Тому Адвайта Ачар'я нітрохи не зажурився. Віддані повинні завжди радіти, хоч би що робив з ними їхній пан, Верховний Бог-Особа. Відданий може опинитись і в скруті, і в достатку, однак і те, і друге він повинен приймати як милість Верховного Бога- Особи і за будь-яких обставин радо служити Йому.

Це авторитетне судження Шрі Адвайти Прабгу. Він виразно вчить, що не треба журитись, з волі Верховного Бога-Особи потрапивши в скруту. Відданий повинен завжди радо приймати долю, яку йому посилає Верховний Господь, здається вона особисто йому приємною чи ні.

Iснує книжка за назвою «Йоґа-вашіштга», і її дуже люблять майаваді, тому що вона сповнена хибних імперсоналістичних ідей щодо Верховного Бога-Особи і не містить навіть крихти вайшнавської філософії. Насправді всі вайшнави повинні уникати таких книжок, але Адвайта Ачар'я Прабгу, прагнучи, щоб Господь Його покарав, почав доводити імперсоналістичні ідеї «Йоґа-вашіштги». За це Господь Чайтан'я Махапрабгу сильно розгнівався на Нього і обійшовся з Ним, як здавалось, нешанобливо.

Шрі Мукунда, близький друг і супутник Господа Чайтан'ї Махапрабгу, вчащав до всіляких зібрань вороже налаштованих до вайшнавського вчення людей. Коли Господь Чайтан'я Махапрабгу про це довідався, Він покарав Мукунду, заборонивши приходити до Нього. Хоча Чайтан'я Махапрабгу був ніжний, мов квітка, Він міг бути суворим, наче блискавка, і тому всі боялись пускати Мукунду, як раніше, до Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Нещасний, Мукунда запитав своїх друзів, чи ще прийде такий день, коли йому дозволять побачити Господа Чайтан'ю Махапрабгу. Віддані передали це запитання Господеві Чайтан'ї, і Господь відповів: «Дозвіл Мене побачити Мукунда отримає через багато мільйонів років». Коли вони сказали це Мукунді, він у захваті затанцював. Почувши, що Мукунда терпляче готовий чекати зустрічі з Ним мільйони років, Господь Чайтан'я Махапрабгу попрохав привести його негайно. Про покарання Мукунди розповідає «Чайтан'я-бгаґавата», Мадг'я-кганда, десята глава.

Мати Шачідеві також була покарана, як згадано в «Чайтан'я-бгаґаваті», Мадг'я-кганді, главі двадцять другій. Мати Шачідеві, немов проявляючи свою жіночу природу, звинуватила Адвайту Прабгу в тому, що Він спонукав її сина стати санн'ясі. Чайтан'я Махапрабгу визнав це звинувачення за образу і попрохав Шачідеві доторкнутись до лотосових стіп Адвайти Ачар'ї, щоб позбутись образи, яку вона начебто вчинила.

Це натяк на покарання, яке Адвайта Ачар'я колись дістав від Господа Чайтан'ї Махапрабгу. Коли Адвайта Ачар'я Прабгу читав «Йоґа-вашіштгу», Господь Чайтан'я Махапрабгу побив Його, але ніколи не забороняв приходити до Себе. А Камалаканта був покараний наказом ніколи не з'являтись Господеві на очі. Отже Шрі Адвайта Ачар'я Прабгу хотів довести до розуміння Чайтан'ї Махапрабгу, що Він проявив до Камалаканти Вішваси більшу милість, бо Камалаканті Він заборонив бачитися з Собою, а Адвайті Ачар'ї — ні. Отож милість, яку дістав Камалаканта Вішваса, була більша за милість, яку дістав Адвайта Ачар'я.

Камалаканта Вішваса за своїм невіглаством попрохав царя Джаґаннатга Пурі, Махараджу Пратапарудру, покрити борг Адвайти Ачар'ї в триста рупій. Але водночас він ствердив, що Адвайта Ачар'я — втілення Верховного Бога-Особи. Це суперечливо. Втілення Верховного Бога- Особи не може бути винне нікому в матеріальному світі. Чайтан'ї Махапрабгу зовсім не до вподоби такі суперечності, що їх позначають терміном расабгаса — несумісне змішання смаків (рас). Дана ідея не дуже відрізняється від суперечливої думки, що Нараяна бідний (дарідра-нараяна).

Брати гроші чи їжу від матеріалістичних людей дуже ризиковано, тому що це забруднює розум того, хто приймає таку милостиню. Ведична культура велить давати санн'ясі та брахманам милостиню, тому що жертводавець таким чином звільняється від гріхів. Отож раніше брахмани брали милостиню тільки від людей дуже доброчесних. Господь Чайтан'я Махапрабгу дав цю настанову всім духовним вчителям. Iноді нашими учнями хочуть стати матеріалістичні люди, не схильні залишати гріховну діяльність, як ото недозволений секс, вживання дурманних речовин, азартні ігри та м'ясоїдство, але, на відміну від професійних духовних вчителів, що беруть учнів без огляду на їхній стан, вайшнави таких дешевих учнів не приймають. Щоб стати учнем ачар'ї- вайшнави, треба спочатку погодитись додержувати правил учнівства. Насправді, вайшнава не повинен навіть брати милостиню чи їжу від тих, хто не додержується вайшнавських приписів та засад.

Відданий повинен завжди пильнувати, щоб його розум залишався бадьорим і він міг завжди пам'ятати про Господа Шрі Крішну. В шастрах сказано: смартавйаṭ сататаṃ вішṇуṭ — у житті відданого служіння треба завжди пам'ятати Господа Вішну. Шріла Шукадева Ґосвамі також радив Махараджі Парікшіту: смартавйо нітйаṣаṭ. У «Шрімад- Бгаґаватам», Другій пісні, першій главі, Шукадева Ґосвамі радить Парікшіту Махараджі:«О нащадку царя Бгарати, той, хто бажає звільнитись від усіх страждань, повинен слухати про Верховного Бога-Особу, уславлювати та пам'ятати Його, Наддушу і повелителя, що рятує від усіх нещасть» (Бгаґ.2.1.5). Це суть усієї діяльності вайшнави. Ту саму настанову повторено тут (кṛшṇа-смṛті віну хайа нішпгала джīвана). Шріла Рупа Ґосвамі каже у «Бгакті-расамріта-сіндгу»: авйартга-кāлатвам — вайшнава повинен пильнувати, щоб не згайнувати навіть секунди свого дорогоцінного життя. Це ознака вайшнави. Однак спілкування з матеріалістичними людьми (вішаї), які тільки й знають, що лічити гроші або тішити чуття, осквернює розум і заважає постійно пам'ятати про Господа Крішну. Тому Шрі Чайтан'я Махапрабгу радив: асат-саṇґа-тйāґа — еі ваішṇава-āчāра — вайшнава повинен держати себе так, щоб ніколи не спілкуватися з невідданими чи матеріалістами («Ч.-ч.» Мадг'я 22.87). Уникнути такого товариства можна просто завжди пам'ятаючи в серці Крішну.

Ядунандана Ачар'я — це духовний вчитель, який дав офіційну посвяту Раґгунатзі дасі Ґосвамі. Iншими словами, коли Раґгунатга даса Ґосвамі був сімейною людиною і жив удома, Ядунандана Ачар'я дав йому посвяту. Пізніше Раґгунатга даса Ґосвамі прийняв притулок Шрі Чайтан'ї Махапрабгу в Джаґаннатга Пурі.

«Ґаура-ґаноддеша-діпіка» (140) пояснює, що раніше Вāсудева Датта був Мадгуврата, співак у Вріндавані.

У своїй «Анубгаш'ї» Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Ґосвамі Прабгупада каже, що Бгаґавата Ачар'я спочатку належав до послідовників Адвайти Ачар'ї, але згодом був зарахований до послідовників Ґададгари Пандіти. У шостому вірші «Шакга-нірнаямріти», книжки Ядунандани даси, сказано, що Бгаґавата Ачар'я написав відому книжку «Према-таранґіні». У «Ґаура-ґаноддеша-діпіці» (195) сказано, що раніше Бгаґавата Ачар'я жив у Вріндавані як Швета-манджарі. Вішнудаса Ачар'я був присутній під час Кгетарі- махотсави. Як сказано в «Бгакті-ратнакарі» (Таранґа десята), він прийшов туди разом з Ач'ютанандою. Ананта Ачар'я був одною з восьми головних ґопі. Його попереднє ім'я було Судеві. Хоча він спочатку належав до послідовників Адвайти Ачар'ї, пізніше він став важливим відданим Ґададгари Ґосвамі.

Шріваса Пандіта був утіленням Наради Муні, і тому його молодшого брата, Шріраму Пандіту, визнають за втілення Парвати Муні, найближчого друга Наради Муні.

Гілки Адвайти Ачар'ї, що живляться водою (джала), яку дає Шрі Чайтан'я Махапрабгу, треба вважати за істинних ачарій. Як тут уже з'ясовано раніше, представники Адвайти Ачар'ї розділились на два табори: на істинні відгалуження учнівської послідовності ачар'ї і підробні гілки Адвайти Ачар'ї. Ті, хто дотримувався засад Чайтан'ї Махапрабгу, процвітали, а решта, згадані далі в шістдесят сьомому вірші, засохли.

У «Шрімад-Бгаґаватам», Шостій пісні, третій главі, двадцять дев'ятому вірші, Ямараджа, повелитель смерті, вчить своїх помічників, яких людей вони повинні до нього приводити. Там він каже: «До мене для покарання треба приводити того, чий язик ніколи не оспівує святого імені та якостей Верховного Бога-Особи, чиє серце ніколи не заходиться від згадки про Крішну та Його лотосові стопи і чия голова ніколи не схиляється в поклоні перед Верховним Господом». Iншими словами, до Ямараджі для покарання приводять невідданих, і в наслідку матеріальна природа їх наділяє різними тілами. Після смерті, яка зветься дехāнтара, зміна тіла, невіддані потрапляють на суд до Ямараджі. За вироком Ямараджі матеріальна природа їм дає такі тіла, в яких вони зможуть отримати наслідки своїх колишніх вчинків. Так відбувається дехантара — перевтілення душі з одного тіла в інше. Однак віддані у свідомості Крішни суду Ямараджі не підлягають. Для відданих дорога відкрита, що підтверджує «Бгаґавад- ґіта». Покинувши тіло (тйактвā дехам), відданий не мусить знов отримувати інше матеріальне тіло — він у духовному тілі повертається додому, до Верховного Бога. Ямараджева кара призначена для тих, хто не має свідомості Крішни.

Шріла Бгактівінода Тгакура у своїй «Амріта-праваха-бгаш'ї» коротко пояснює це так: «Шрі Адвайта Ачар'я — один з головних стовбурів бгакті-калпатару, побажай-дерева відданого служіння. Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу, як садівник, підливав корінь дерева бгакті і цим живив усі його стовбури та гілки. Однак під ілюзорним впливом майі, впадаючи в найнещасливіший стан, в якому тільки може перебувати жива істота, деякі з гілок відцурались садівника, що їх підливав, і стали вважати свій стовбур за єдину причину бгакті-калпатару. Iншими словами, гілки чи послідовники Адвайти Ачар'ї, що прийняли Адвайту Ачар'ю за відначальну причину ліани відданості і знехтували чи порушили повчання Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, позбавили себе живлющого впливу підливання і через це засохли та відмерли. Також треба зрозуміти, що не лише заблудлі послідовники Адвайти Ачар'ї, а й кожен інший, хто не має зв'язку з Чайтан'єю Махапрабгу, — навіть якщо він з усіх інших поглядів великий санн'ясі, видатний вчений чи аскет — подібний до мертвої гілки».Цей аналіз, що його дав Шрі Бгактівінода Тгакура, підтримуючи твердження Шрі Крішнадаси Кавіраджі Ґосвамі, відображає становище сучасної так званої індуїстської релігії. Переповнена філософією майавади, вона перетворилась на вінеґрет з усіляких вигадок. Майаваді дуже бояться руху свідомості Крішни і звинувачують його в розкладі індуїзму, бо цей рух приймає людей усіх частин світу й усіх релігійних спрямувань і науково прилучає їх до дайва-варнашрама- дгарми. Однак, як ми вже не раз пояснювали, у ведичній літературі не знайти слова «індус». Найімовірніше, це слово походить з Афганістану, країни переважно мусульманської, і спочатку стосувалось до афганського перевалу Гіндукуш, що й нині становить частину торгового шляху між Iндією й різними мусульманськими країнами.Справжню ведичну релігійну систему називають варнашрама-дгарма, що підтверджено у «Вішну Пурані»:(«Вішну Пурана», 3.8.9)Ведичні писання радять людині жити за принципами варнашрама-дгарми. Якщо прийняти устрій варнашрама-дгарми, це зробить життя людини успішним, зв'язавши з Верховним Богом-Особою, метою людського життя. Отже, рух свідомості Крішни призначений для всього людства. Хоча в людському суспільстві існує поділ на різні прошарки, всі люди належать до одного виду життя, і тому ми вважаємо, що всі вони здатні зрозуміти своє природне становище у зв'язку з Верховним Богом-Особою, Вішну. Шрі Чайтан'я Махапрабгу підтверджує: джівера 'сварūпа' хайа — кṛшṇера нітйа-дāса — «Кожна жива істота є вічна частка, вічний слуга Верховного Бога-Особи». Кожна жива істота, яка досягла людської форми життя, на силі збагнути відповідальність свого становища і зробити себе достойною стати відданим Господа Крішни. Отож ми не сумніваємось, що свідомості Крішни треба навчати все людство. Насправді, в усіх частинах світу, в кожній країні, де ми проповідуємо рух санкіртани, ми бачимо, що люди без вагань і без будь-яких труднощів приймають маха- мантру Харе Крішна. I результат повторення маха-мантри Харе Крішна наочно проявляється в тому, що всі члени руху Харе Крішна, незважаючи на своє минуле, залишають чотири основи гріховного життя і піднімаються на високий рівень відданості.Так звані послідовники індуїзму видають себе за великих вчених, аскетів, домогосподарів чи свамі, але всі вони безживні, засохлі гілки ведичної релігії. Вони безсилі і не можуть зробити нічого, щоб поширити ведичну культуру задля добра людського суспільства. Суть ведичної культури міститься в посланні Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Господь Чайтан'я навчав:(Ч.-ч. Мадг'я 7.128)Треба просто вчити кожного, хто зустрінеться, засад крішна- катги, викладеної у «Бгаґавад-ґіті як вона є» і «Шрімад- Бгаґаватам». Той, хто не цікавиться крішна-катгою чи вченням Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, подібний до сухого, безживного дерева, ні на що не придатного. Гілка IСККОНу, отримуючи воду від Самого Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, досягає незаперечних успіхів, натомість відламані гілки так званих індуїстів, що заздрять IСККОНу, засихають і відмирають.

У вірші 152 «Ґаура-ґаноддеша-діпіки» сказано, що Шрі Дгрувананда Брахмачарі — це втілення Лаліти, а вірші 194 й 199 описують Шрідгару Брахмачарі як ґопі на ім'я Чандралатіка.

У віршах 197 і 207 «Ґаура-ґаноддеша-діпіки» сказано, що Каві Датта — це ґопі на ім'я Калакантгі, вірші 196 і 207 описують Наяну Мішру як ґопі на ім'я Ніт'я- манджарі, а вірші 196 і 205 описують Ґанґамантрі як ґопі на ім'я Чандріка. Маму Тгакура, чиє справжнє ім'я було Джаґаннатга Чакраварті, був небожем Шрі Ніламбари Чакраварті, діда Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. В Бенґалії дядька з боку матері називають мāмā, а у Східній Бенґалії та Оріссі — мāму. Отож Джаґаннатгу Чакраварті називали Мама або Маму Тгакура. Маму Тгакура жив у районі Фарідпур, у селі Маґдоба. Після відходу Шрі Ґададгари Пандіти Маму Тгакура став священиком на чолі храму Тота-ґопінатги в Джаґаннатга Пурі. На думку деяких вайшнавів, раніше Маму Тгакура був Шрі Рупа-манджарі. Послідовниками Маму Тгакура були Раґгунатга Ґосвамі, Рамачандра, Радгаваллабга, Крішнаджівана, Ш'ямасундара, Шантамані, Харінатга, Навіначандра, Матілала, Даямаї і Кунджавіхарі.Кантгабгарана, чиє первісне ім'я — Шрі Ананта Чаттараджа, у крішна-лілі був ґопі на ім'я Ґопалі.

Бгуґарбга Ґосані, якого раніше знали як Према-манджарі, був великий друг Локанатги Ґосвамі. Локанатга Ґосвамі збудував храм Ґокулананди, один з семи найважливіших у Вріндавані храмів, серед яких є храм Ґовінди, Ґопінатги, Мадана-мохани, Радгарамани, Ш'ямасундари, Радга- Дамодари і Ґокулананди. Ці храми — авторитетні осередки Ґаудія-вайшнавів.

Шрі Ванінатгу Брахмачарі описано у десятій главі, 114 вірші Аді-ліли. Учень Валлабга-чайтан'ї на ім'я Наліні-мохана Ґосвамі заснував храм Мадана-ґопали в Навадвіпі.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура пише в «Анубгаш'ї»: «У «Шакга-нірнаї», вірші 13, Шрінатга Чакраварті названий скарбницею всіх добрих якостей і досвідченим слугою Господа Крішни. Там само у вірші 35 сказано, що Уддгава даса дуже вміло поширював любов до Верховного Бога всім і кожному. У «Ґаура-ґаноддеша-діпіці»(202) згадано, що Джітамітра був ґопі на ім'я Ш'яма- манджарі. Джітамітра написав книжку «Крішна-маюр'я». Джаґаннатга даса був житель Вікрамапури, поблизу Дакки. Він народився у селищі Каштгаката чи Катгадія. Його нащадки живуть нині у селах Адіяла, Камарапада і Пайкапада. Він заснував храм Яшомадгави. Нині поклоніння в храмі проводять Ґосвамі Адіяли. Раніше Джаґаннатга даса був Тілакіні, одною з шістдесяти чотирьох сакгі, і був помічницею Чітрадеві-ґопі. Ось перелік його нащадків: Раманрісімха, Рамаґопала, Рамачандра, Санатана, Муктарама, Ґопінатга, Ґолока, Харімохана Шіромані, Ракгалараджа, Мадгава і Лакшміканта. «Шакга-нірная» зазначає, що Джаґаннатга даса проповідував рух Харе Крішна у районі чи штаті Тріпура».

«Ґаура-ґаноддеша-діпіка» (196 і 207) згадує, що раніше Харі Ачар'я був ґопі на ім'я Калакші. Садіпурія Ґопала відомий як проповідник руху Харе Крішна у Вікрамапурі, у Східній Бенґалії (нині Банґладеш). Крішнадаса Брахмачарі раніше належав до гурту сакгі, що звався ашта-сакгі. Його ім'я було Iндулекга. Крішнадаса Брахмачарі жив у Вріндавані. У храмі Радга-Дамодари є могила, відома як могила Крішнадаси. Дехто каже, що це могила Крішнадаси Брахмачарі, а інші — що це могила Крішнадаси Кавіраджі Ґосвамі. В будь-якому випадку ми віддаємо свою шану, тому що обидва дуже майстерно роздавали любов до Верховного Бога пропащим душам цієї доби. «Шакга-нірная» згадує, що Пушпаґопала раніше був відомий як Сварнаґрамака.

Раґгу Мішра згаданий у «Ґаура-ґаноддеша- діпіці» (195 і 201) як Карпура-манджарі. Лакшмінатга Пандіта згаданий як Расонмада, а Банґаваті Чайтан'я даса — як Кāлī. «Шакга-нірная» стверджує, що на очах Банґаваті Чайтан'ї даси завжди бриніли сльози. Від нього також відходить гілка нащадків. Їх звали Матгурапрасада, Рукмініканта, Джіванакрішна, Юґалакішора, Ратанакрішна, Радгамадгава, Ушамані, Вайкунтганатга і Лаламохана чи Лаламохана Шаха Шанкганідгі. Лаламохана був великим торговцем у Дацці. «Ґаура-ґаноддеша-діпіка» (194 і 200) згадує, що Раґгунатга раніше був Варанґада.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура пише в «Анубгаш'ї»: «Шрі Манґала Вайшнава був житель села Тітакана в районі Муршідабада. Його предки були шакти і поклонялись богині Кірітешварі. Сказано, що Манґала Вайшнава раніше був непохитний брахмачарі, але потім пішов з дому і одружився з дочкою свого учня Прананатги Адгікарі в селі Маянадала. Нащадки цієї родини відомі як Тгакури з Кандади, селища в районі Бурдван поблизу Катви. Там і досі живуть послідовники Манґали Вайшнави, разом тридцять шість родин, розкидані по всьому терені. До славетних учнів Манґали Тгакури належать Прананатга Адгікарі, Пурушоттама Чакраварті з селища Кандада і Нрісімха-прасада Мітра, рід якого славиться грою на мріданзі. Найвідоміші гравці на мріданзі серед його нащадків — це Судгакрішна Мітра і Нікунджавіхарі Мітра. З роду Пурушоттами Чакраварті походять такі славетні особистості, як Кунджавіхарі Чакраварті та Радгаваллабга Чакраварті, що нині живуть у районі Бірбгума. Вони живуть з того, що декламують пісні з «Чайтан'я-манґали». Відомо, що, коли Манґала Тгакура будував дорогу від Бенґалії до Джаґаннатга Пурі, він, копаючи ставок, знайшов Божество Радгаваллабги. Тоді він жив поблизу Кандади в селищі Раніпура. Шалаґрама-шілу, якому особисто поклонявся Манґала Тгакура, досі зберігають у селищі Кандада. Для поклоніння Вріндавана-чандрі там був споруджений храм. Манґала Тгакура мав трьох синів — Радгікапрасаду, Ґопіраману і Ш'ямакішору. Нині ще живуть нащадки цих трьох синів».

«Ґаура-ґаноддеша-діпіка» (183) згадує, що раніше Шівананда Чакраварті був Лаванґа-манджарі. «Шакга- нірная», що її написав Ядунандана даса, називає також інші гілки Ґададгари Пандіти: 1)Мадгава Ачар'я, 2)Ґопала даса, 3)Хрідаянанда, 4)Валлабга Бгатта (Валлабга-сампрадая, чи Пуштімарґа-сампрадая, дуже відома), 5)Мадгу Пандіта (цей відомий відданий жив поблизу Кгададахи в селищі Санібона- ґрама, десь за три кілометри на схід від станції Кгададаха; він збудував храм Ґопінатгаджі у Вріндавані), 6)Ач'ютананда, 7)Чандрашекгара, 8)Вакрешвара Пандіта, 9)Дамодара, 10)Бгаґаван Ачар'я, 11)Ананта Ачар'явар'я, 12)Крішнадаса, 13) Парамананда Бгаттачар'я, 14) Бгавананда Ґосвамі, 15)Чайтан'я даса, 16)Локанатга Бгатта (цей відданий, що жив у селищі Талакгаді в районі Яшохари [Джессор] і збудував храм Радга-віноди, був духовним вчителем Нароттами даси Тгакури і великим другом Бгуґарбги Ґосвамі), 17)Ґовінда Ачар'я, 18)Акрура Тгакура, 19)Санкета Ачар'я, 20)Пратападіт'я, 21)Камалаканта Ачар'я, 22)Ядава Ачар'я і 23)Нараяна Падіхарі (житель Джаґаннатга Пурі).

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», Аді-ліли, дванадцятої глави, що описує поширення Адвайти Ачар'ї та Ґададгари Пандіти.