Господь Чайтан'я у п'ятьох аспектах

Iстота в зумовленому стані матеріального буття цілковито безпорадна. Однак під впливом ілюзії зовнішньої енерґії, майі, зумовлена душа гадає, що перебуває під надійним захистом держави, суспільства, дружби та любові, не розуміючи, що в час смерті ніщо з цього її не врятує. Закони матеріальної природи такі могутні, що жодні матеріальні статки не здатні врятувати нас від жорстоких рук смерті. У «Бгаґавад-ґіті» (13.9) сказано: джанма-мṛтйу-джарā-вйāдгі- дуṭкга-дошāнударṣанам — людина справді проґресивна повинна завжди пам'ятати про чотири основних нещастя: народження, смерть, старість та хвороби. Врятуватись від цих усіх нещасть можна тільки якщо прийняти притулок лотосових стіп Господа. Отож Шрі Чайтан'я Махапрабгу — єдиний притулок усіх зумовлених душ. З огляду на це мудра особа не покладає надій ні на які матеріальні статки, а цілковито віддається під захист лотосових стіп Господа. Таку особу називають акінчана, тобто «той, хто нічим не володіє в матеріальному світі». Одне з імен Верховного Бога-Особи — Акінчана-ґочара, тому що досягти Його може тільки той, хто не покладає надій на матеріальні статки. Отже, для повністю відданої душі, що не має матеріальних статків, на які можна було б покладатись, Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу — єдиний притулок.Всі покладаються на дгарму (релігійність), артгу (матеріальний достаток), каму (чуттєву насолоду), і, зрештою, мокшу (спасіння). Але Шрі Чайтан'я Махапрабгу зі Своєю великодушною вдачею може дати більше, ніж спасіння. Тому в цьому вірші вжито вираз хīнāртгāдгіка-сāдгакам, який вказує на те, що, хоча з матеріального погляду спасіння якісно вище за приземлені інтереси релігійності, матеріального збагачення та чуттєвої насолоди, ще вище від спасіння є рівень відданого служіння і трансцендентної любові до Верховного Бога-Особи. Це велике благословення дарує Шрі Чайтан'я Махапрабгу. Шрі Чайтан'я Махапрабгу сказав: премā пум-артго махāн — «Любов до Бога — це найвище благословення для всіх людей». Тому Шріла Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі, автор «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», насамперед складає шанобливі поклони Господеві Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, перш ніж братися описувати Його великодушність в тому, як Він дарує любов до Бога.

Прабгу означає «повелитель». Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це найвищий повелитель усіх повелителів, тому Його називають Махапрабгу. Кожен, хто приймає притулок Шрі Крішни Чайтан'ї Махапрабгу, гідний найвищої хвали, тому що ласкою Шрі Чайтан'ї Махапрабгу може піднятись на рівень любовного служіння Господеві, вищий навіть за спасіння.

У першій главі Аді-ліли «Чайтан'я-чарітамріти», у вірші, що починається зі слів ванде ґурūнīṣа-бгактāн īṣам īṣāватāракāн, автор, Шріла Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі, описав духовного вчителя, що дає посвячення, та духовного вчителя, що дає настанови. У тому вірші автор торкається шести трансцендентних тем. Серед них істину щодо духовного вчителя Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі вже обговорив. Тепер він з'ясує решту п'ять таттв (істин), а саме іша-таттву (Верховного Господа), таттву Його поширення, таттву Його втілення, таттву Його енерґії і таттву Його відданого.

У «Шрімад-Бгаґаватам» (11.5.32) про Шрі Чайтан'ю Махапрабгу сказано ось що:«За епохи Калі наділені достатнім розумом люди будуть санкіртана-яґ'єю поклонятись Господеві, якого супроводжуватимуть Його супутники». Шрі Чайтан'ю Махапрабгу завжди супроводжують Його довершене поширення Шрі Ніт'янанда Прабгу, Його втілення Шрі Адвайта Прабгу, Його внутрішня енерґія Шрі Ґададгара Прабгу та Його межова енерґія Шріваса Прабгу. Він перебуває між ними як Верховний Бог-Особа. Слід знати, що Шрі Чайтан'ю Махапрабгу завжди супроводжують ці інші таттви. З огляду на це, наш вираз шани Шрі Чайтан'ї Махапрабгу буде повним, якщо ми промовлятимем: ṣрī-кṛшṇа-чаітанйа прабгу нітйāнанда ṣрī-адваіта ґадāдгара ṣрīвāсāді-ґаура-бгакта-вṛнда. Як проповідники руху свідомості Крішни, ми спочатку складаємо поклони Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, проказуючи цю мантру Панча-таттви, а тоді повторюємо: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе/Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. В повторенні маха-мантри Харе Крішна існує десять образ, але в повторенні маха-мантри Панча- таттви, а саме: ṣрī-кṛшṇа-чаітанйа прабгу нітйāнанда ṣрī- адваіта ґадāдгара ṣрīвāсāді-ґаура-бгакта-вṛнда, — Господь ці образи до уваги не бере. Шрі Чайтан'я Махапрабгу відомий як махā-вадāнйāватāра, найвеликодушніше втілення, тому що Він не зважає на провини пропащих душ. Отож, щоб отримати повне благо від повторення маха-мантри Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе/Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе, ми спочатку повинні прийняти притулок Шрі Чайтан'ї Махапрабгу — вивчити маха-мантру Панча-таттви, а тоді повторювати маха-мантру Харе Крішна. Це матиме великий ефект.Надуживаючи милості Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, багато безчесних відданих вигадують власні маха-мантри. Iноді вони співають: бгаджа нітāі ґаура рāдге ṣйāма харе кṛшṇа харе рāма або ṣрī-кṛшṇа-чаітанйа прабгу-нітйāнанда харе кṛшṇа харе рāма ṣрī-рāдге ґовінда. Проте насправді слід повторювати імена всієї Панча-таттви: ṣрī-кṛшṇа-чаітанйа прабгу-нітйāнанда ṣрī-адваіта ґадāдгара ṣрīвāсāді-ґаура- бгакта-вṛнда, а тоді шістнадцять слів: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе/Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Але такі безчесні, малорозумні люди цей метод повністю спотворюють. Звичайно, вони також віддані і тому мають право таким чином виражати свої почуття, але метод, який визначають чисті віддані Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, полягає в тому, щоб спочатку повторити цілу мантру Панча-таттви, а тоді повторювати маха-мантру — Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе/ Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе.

У своєму коментарі «Анубгаш'я» Шрі Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура описує Панча-таттву так: «Верховний володар енерґій, Бог-Особа, для того щоб насолодитись п'ятьма різновидами розваг, проявляє Себе в постатях Панча-таттви. Насправді між ними немає різниці, бо вони перебувають на абсолютному рівні. Однак для того, щоб насолодитись різними духовними настроями (расами), вони, кидаючи виклик імперсоналістам, проявляють між собою духовні відмінності. У Ведах сказано: парāсйа ṣактір вівідгаіва ṣрūйате — «Різні енерґії Верховного Бога-Особи відомі в різних проявах». З цього твердження Вед зрозуміло, що в духовному світі існує вічне розмаїття настроїв, або смаків. I Шрі Ґауранґа, і Шрі Ніт'янанда, і Шрі Адвайта, і Шрі Ґададгара, і Шріваса Тгакура перебувають на одному рівні, проте визначаючи духовні відмінності між ними, слід розуміти, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це форма відданого, Ніт'янанда Прабгу проявляється у формі духовного вчителя відданого, Адвайта Прабгу — це форма втілення-відданого (бгакти), Ґададгара Прабгу — це енерґія бгакти, а Шріваса Тгакура — це чистий відданий. Отже, між ними існують духовні відмінності. Бгакта-рупа (Шрі Чайтан'я Махапрабгу), бгакта-сварупа (Шрі Ніт'янанда Прабгу), бгакта-аватара (Шрі Адвайта Прабгу) описані як Сам Верховний Бог-Особа, Його безпосередній прояв та Його довершене поширення. Усі Вони належать до категорії Вішну. Хоча духовна та межова енерґії Верховного Бога-Особи невідмінні від Верховного Бога-Особи Вішну, вони підпорядковані, а Господь Вішну — панівна істота. Через це, хоча вони перебувають на одному рівні з Господом, вони, щоб дати Йому змогу насолоджуватись трансцендентними смаками, проявляють себе інакше, ніж Він. Однак насправді між ними не може бути різниці, бо того, хто поклоняється, і того, кому поклоняються, на жодному ступені не розділити. На абсолютному рівні неможливо осягнути когось одного з них без іншого.

Шрі Ніт'янанда Прабгу — це безпосереднє поширення Шрі Чайтан'ї Махапрабгу у постаті Його брата. Він — уособлене духовне блаженство сач-чід-ананда- віґрахи. Його тіло трансцендентне і сповнене екстазу відданого служіння. Тому Шрі Чайтан'ю Махапрабгу називають бгакта-рупа (форма відданого), а Шрі Ніт'янанду Прабгу — бгакта-сварупа (поширення відданого). Шрі Адвайта Прабгу, втілення відданого, — вішну-таттва і належить до тої самої категорії. Iснують також різні типи бгакт, чи відданих: на ступенях нейтральності, служіння, дружби, батьківських стосунків та кохання. Віддані, як оце Шрі Дамодара, Шрі Ґададгара та Шрі Рамананда, — це різні енерґії Господа. Це відповідає ведичній сутрі: парāсйа ṣактір вівідгаіва ṣрūйате. Усі ці прояви бгакт разом складають Шрі Чайтан'ю Махапрабгу, що є Сам Крішна.

У цьому вірші Кавіраджа Ґосвамі подає точний опис Господа Крішни, Верховного Бога-Особи, стверджуючи, що хоча немає нікого, хто був би рівний Йому чи більший за Нього, і хоча Він вміщує в Собі усю духовну насолоду, Він разом із тим з'являється як син Махараджі Нанди та Яшодамайі.

Тут дуже важливе слово рāсāді-вілāсī («той, хто насолоджується танцем раса»). Танцем раса може насолоджуватися тільки Шрі Крішна, тому що Він — найвищий ватаг і повелитель дівчат Вріндавани. Усі інші — це Його віддані та супутники. Хоча ніхто не може зрівнятися із Шрі Крішною, Верховним Богом-Особою, існує багато безсоромних негідників, які імітують танець раса Шрі Крішни. Вони — майаваді, і люди повинні стерегтися їх. Виконувати танець раса може тільки Шрі Крішна, і більше ніхто.

Iснують різні таттви, чи істини, в тому числі іша-таттва, джіва-таттва та шакті-таттва. Iша- таттва стосується до Верховного Бога-Особи Вішну, найвищої живої сили. У «Катга Упанішаді» сказано: нітйо нітйāнāṃ четанаṣ четанāнāм — «Верховний Бог-Особа — це найвища з вічних і живих сил». Живі істоти також вічні і також жива сила, але з кількісного погляду вони крихітні, тоді як Верховний Господь — найвища жива сила і найвищий з вічних. Найвищий з вічних ніколи не приймає тіла з тимчасової матеріальної природи, тоді як живі істоти, невід'ємні частки найвищого з вічних, схильні до цього. Отже, згідно з ведичними мантрами, Верховний Господь — це верховний повелитель незліченних живих істот.Однак філософи-майаваді намагаються ставити на один рівень крихітні живі істоти і найвищу живу істоту. Вони вважають, що між ними немає різниці, і тому їхню філософію називають адвайта-вада, або монізм. Насправді ж відмінність існує. Цей вірш призначений насамперед на те, щоб дати філософу-майаваді можливість зрозуміти, що Верховний Бог- Особа — це найвищий повелитель. Верховний повелитель, Бог-Особа, — це Сам Крішна, але у трансцендентній розвазі Він прибрав форму відданого, Господа Чайтан'ї Махапрабгу.Як сказано у «Бгаґавад-ґіті», коли Верховний Бог-Особа Крішна приходить на цю планету в подобі, яка точно скидається на людську, деякі негідники вважають Його за одного з звичайних людей. Того, хто тримається такої помилкової думки, названо мудга, або дурень. Отож не слід триматись безглуздої думки, що Чайтан'я Махапрабгу — звичайна людина. Він увійшов в екстаз відданого, але Він Верховний Бог- Особа. З часів Чайтан'ї Махапрабгу з'являлось багато підробних утілень Крішни, нездатних зрозуміти, що Чайтан'я Махапрабгу — це Сам Крішна, а не звичайна людина. Люди меншого розуму, рекламуючи як Бога якусь людину, фабрикують власних «богів». Цим вони чинять помилку. Тому вжиті тут слова тāṇра ṣуддга калевара застерігають: тіло Чайтан'ї Махапрабгу не матеріальне, воно чисто духовне. Отож не можна вважати Чайтан'ю Махапрабгу за звичайного відданого, хоча Він і прибрав подоби відданого. Та разом з тим слід твердо усвідомити: хоча Чайтан'я Махапрабгу — Верховний Бог-Особа, Він увійшов в екстаз відданого, і тому слід розуміти Його ігри правильно і не ставити Його в точно таке саме становище, що й Крішну. Отак, коли до Шрі Крішни Чайтан'ї Махапрабгу звертались як до Крішни чи Вішну, Він затуляв вуха, щоб не чути, як Його називають Верховним Богом-Особою. Є громада відданих, ґауранґа- наґарі, які розігрують на сцені ліли Крішни, використовуючи віґраху (форму) Чайтан'ї Махапрабгу. Це помилка, яку в термінах відданого служіння називають расабгаса. Коли Чайтан'я Махапрабгу старається насолоджуватись як відданий, не слід Його турбувати, звертаючись до Нього як до Верховного Бога-Особи.

Хоча Крішна вміщує в Собі всю насолоду, Він має також особливий потяг насолодитись Самим Собою, прибравши подобу відданого. Слід зрозуміти, що, хоча Господь Чайтан'я з'являється в подобі відданого, Він Сам Крішна. Тому вайшнави співають: ṣрī-кṛшṇа-чаітанйа рāдгā- кṛшṇа нахе анйа — «Радга та Крішна, поєднані разом, — це Шрі Крішна Чайтан'я Махапрабгу». Як сказав Шрі Сварупа Дамодара Ґосвамі, чаітанйāкгйаṃ пракаṭам адгунā тад-двайаṃ чаікйам āптам — Радга і Крішна стали єдиним у подобі Шрі Чайтан'ї Махапрабгу.

Ґосані означає ґосвамі. Ґосвамі чи ґосані — це титул, яким іменують того, хто цілковито володіє чуттями й розумом. Того, хто ними не володіє, називають ґодаса, слуга чуттів, і він не може бути духовним вчителем. Ґосвамі називають духовного вчителя, який насправді приборкав розум та чуття. Хоча безчесні люди стали приймати титул ґосвамі, або ґосані, у спадок, первісно він належав Шрі Рупі Ґосвамі. Шрі Рупа Ґосвамі спочатку грав роль звичайного ґріхастги і урядового міністра, а ґосвамі він став тоді, коли завдяки настановам Господа Чайтан'ї Махапрабгу перейшов на вищий ступінь життя. Отже титул ґосвамі не успадковують, а отримують за свої якості. Ґосвамі можна назвати того, хто піднявся на високий рівень духовного розвитку, незалежно від того, походить така людина з родини ґосвамі чи ні. Шрі Чайтан'я Махапрабгу, Шрі Ніт'янанда Прабгу та Шрі Адвайта Ґосані Прабгу — це природні ґосвамі, тому що Вони належать до категорії вішну-таттва. Тому всі Вони — прабгу («пани» чи «повелителі»). Подеколи Їх називають Чайтан'я Ґосані, Ніт'янанда Ґосані та Адвайта Ґосані. На жаль, Їхні так звані нащадки, які не мають якостей ґосвамі, перетворили це на спадковий чи професійний титул. Це не відповідає настановам шастр.

Хоча Шрі Чайтан'я Махапрабгу, Шрі Ніт'янанда Прабгу та Шрі Адвайта Прабгу належать до тої самої категорії, категорії Вішну, Шрі Чайтан'ю Махапрабгу, проте, вважають за Всевишнього, а інші двоє прабгу виконують трансцендентне любовне служіння Йому, щоб учити звичайні живі істоти, що кожен з нас підлеглий Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. В іншому місці «Чайтан'я-чарітамріти» (Аді5.142) сказано: екалā īṣвара кршṇа, āра саба бгṛтйа — єдиний найвищий повелитель — це Крішна, а всі інші (і вішну-таттва, і джіва-таттва) служать Господеві. I вішну-таттва (як Ніт'янанда Прабгу та Адвайта), і джіва-таттва (ṣрīвāсāді- ґаура-бгакта-вṛнда) служать Господеві, але слід розрізняти між слугами з вішну-таттви та слугами з джіва-таттви. Слуга з джіва-таттви, духовний вчитель, — це насправді Бог-слуга. Як пояснюють попередні вірші, в абсолютному світі немає таких відмінностей, але їх усе таки треба відзначати, щоб відрізнити Всевишнього від Його підлеглих.

Як пояснює Шрі Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура у своїй «Анубгаш'ї», описуючи істину щодо Панча- таттви, ми повинні зрозуміти, що Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це найвищий повелитель, а Ніт'янанда Прабгу та Адвайта Прабгу — Йому підлеглі, але водночас теж повелителі. Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це Верховний Господь, а Ніт'янанда Прабгу та Адвайта Прабгу — це прояви Верховного Господа. Всі вони — вішну-таттва, Усевишній, і тому живі істоти поклоняються Їм. Хоча інші дві таттви в категорії панча-таттва — а саме шакті- таттва та джіва-таттва, що представлені Ґададгарою та Шрівасою, — поклоняються Верховному Господеві, вони належать до тої самої категорії, тому що вічно занурені в трансцендентне любовне служіння Господу.

Щодо віршів 16 та 17 Шрі Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура пояснює у своїй «Анубгаш'ї»: «Iснують конкретні ознаки, за якими знати внутрішніх відданих і безкорисливих, або чистих, відданих. Усі безкорисливі віддані — це шакті-таттви, тобто енерґії Господа. Деякі з них перебувають з Господом у стосунках кохання, а деякі — у стосунках батьківських, братерських та стосунках служіння. Безперечно, всі вони віддані, але за допомогою порівняльного аналізу можна з'ясувати, що віддані, або енерґії, які пов'язані з Господом стосунками кохання, перебувають у ліпшому становищі, ніж інші. Отож відданих, які пов'язані з Верховним Богом-Особою стосунками кохання, вважають за найдовіреніших відданих Господа Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Ті, чиє служіння присвячене Господеві Ніт'янанді Прабгу та Господеві Адвайті Прабгу, зазвичай пов'язані з Господом стосунками батьківської любові, дружби, служіння та нейтральності. Коли такі віддані розвивають велику прив'язаність до Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, вони також входять до кола довірених відданих, що перебувають у стосунках кохання». Цей поступовий ріст у відданому служінні Шрі Нароттама даса Тгакура описує так:«Коли від повторення імені Господа Чайтан'ї шкіра на моєму тілі наїжиться, коли від повторення святих імен Харе Крішна з очей моїх поллються невпинні потоки сліз? Коли Господь Ніт'янанда зглянеться на мене й звільнить від усіх бажань матеріальної насолоди? Коли мій розум цілковито очиститься від прагнень матеріального задоволення? Тільки тоді мені вдасться збагнути Вріндавану. Тільки прив'язавшись до настанов шести Ґосвамі на чолі з Рупою Ґосвамі та Раґгунатгою дасою Ґосвамі, зможу я збагнути кохання Радги та Крішни». Коли людина розвиває прив'язаність до любовного служіння Господу Чайтан'ї Махапрабгу, вона відразу поринає в екстаз. Коли людина розвиває любов до Ніт'янанди Прабгу, вона звільняється від усіх прив'язаностей до матеріального світу і стає гідна зрозуміти розваги Господа у Вріндавані. У такому стані, розвинувши любов до шести Ґосвамі, відданий може збагнути кохання Радги та Крішни. Такі щаблі, що ними чистий відданий наближається до кохання в служінні Радзі та Крішні, яке він пізнає у близьких стосунках із Шрі Чайтан'єю Махапрабгу.

Визначаючи різницю між чистими відданими та внутрішніми, чи то довіреними, відданими, Шрі Рупа Ґосвамі у своїй книжці «Упадешамріта» пояснює поступовий розвиток відданого. Проти багатьох тисяч кармі ліпший той, хто досконало оволодів ведичним знанням. Серед багатьох таких обізнаних вчених та філософів найліпший той, хто насправді вільний від матеріальних пут, а серед багатьох таких насправді звільнених людей за найліпшого вважають того, хто є відданим Верховного Бога-Особи. З багатьох таких трансценденталістів, які люблять Верховного Бога-Особу, найліпшими є ґопі, а найліпша з-поміж ґопі — Шріматі Радгіка. Шріматі Радгіка дуже люба Господу Крішні, і так само дуже любі Верховному Богові-Особі Її ставкиŸ, а саме Ш'яма-кунда та Радга-кунда.Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура коментує у своїй «Анубгаш'ї», що серед п'ятьох таттв дві являють собою енерґії (шакті-таттва), а троє інших — це володарі енерґії (шактіман таттва). I безкорисливі, і внутрішні віддані з любов'ю плекають свідомість Крішни, не занечищену ні умоглядним філософствуванням, ні корисливою діяльністю. Їх усіх вважають за чистих відданих, а тих із них, хто має з Господом стосунки кохання, називають мадгур'я-бгакти, тобто внутрішні віддані. Любовне служіння у батьківських стосунках, братерських стосунках та стосунках слугування теж входить до стосунків кохання з Богом. З усього сказаного випливає, що кожен довірений відданий — це чистий відданий Господа.Шрі Чайтан'я Махапрабгу насолоджується Своїми розвагами разом із Своїм безпосереднім поширенням Ніт'янандою Прабгу. Чисті віддані Верховного Господа та три Його втілення-пуруші, а саме Каранодакашаї Вішну, Ґарбгодакашаї Вішну та Кшіродакашаї Вішну, завжди супроводжують Його, щоб разом з Ним поширювати рух санкіртани.

Шрі Чайтан'ю Махапрабгу називають махā- вадāнйāватāра, бо хоча Він Сам Шрі Крішна, Він прихильний до пропащих душ більше навіть від Господа Крішни. Коли був присутній Сам Господь Шрі Крішна, Він вимагав усіх віддатися Йому, за це обіцяючи дати Свій повний захист. Однак коли на Землю прийшов Шрі Чайтан'я Махапрабгу зі Своїми супутниками, Він просто роздавав любов до Бога, не минаючи нікого. Побачивши це, Шрі Рупа Ґосвамі зрозумів, що Господь Чайтан'я — не хто інший, як Сам Господь Шрі Крішна, тому що ніхто крім Верховного Бога-Особи не здатний роздавати потаємну любов до Верховної Особи.

Часто люди не розуміють справжнього смислу співу й танцю. Описуючи Ґосвамі, Шрі Шрініваса Ачар'я сказав: кṛшṇоткīртана-ґāна-нартана-парау — цей спів і танець демонстрували не тільки Господь Чайтан'я Махапрабгу та Його супутники, але й шість Ґосвамі у наступному поколінні відданих. Нинішній рух свідомості Крішни діє за тим самим принципом, і ми отак, просто співаючи й танцюючи, в усьому світі дістаємо гарний відгук. Однак слід зрозуміти, що цей спів і танець не належать до явищ матеріального світу. Вони трансцендентні, бо чим більше людина співає і танцює, тим більше вона пізнає нектар трансцендентної любові до Верховного Бога.

Деякі негідники наважуються критикувати місію Господа Чайтан'ї, засуджуючи рух свідомості Крішни за те, що він визнає європейців та американців як брахманів і дає їм санн'ясу. Однак цей вірш авторитетно стверджує, що любов до Верховного Бога треба поширювати, не беручи до уваги, хто її отримує — європейці, американці, індуси, мусульмани чи ще хтось. Рух свідомості Крішни треба поширювати скрізь, де тільки можна, і тих, хто пристає до цього руху і стає вайшнавами, слід вважати навіть вищими за брахманів, індуїстів чи індійців. Шрі Чайтан'я Махапрабгу хотів, щоб Його ім'я дійшло до кожного міста й села на поверхні земної кулі. Тому, коли вчення Чайтан'ї Махапрабгу поширюється всім світом, невже тих, хто його приймає, можна не визнавати за вайшнавів, брахманів та санн'ясі? Такі безглузді арґументи іноді висувають заздрісні негідники. Однак відданим у свідомості Крішни до них байдуже. Ми строго дотримуємось засад, які встановила Панча-таттва.

Один імітатор Крішни, Його псевдовтілення, сказав якось учневі, що духовно збанкрутував і залишився ні з чим, бо віддав йому усе своє знання. Такий блеф призначений напустити на простий люд туману. Справжня духовна свідомість настільки довершена, що чим більше її роздають, тим більше вона зростає. Банкротство можливе в матеріальному світі, а в духовному світі опорожнити скарбницю любові до Верховного Бога — річ немислима. Крішна піклується мільйонами й трильйонами живих істот, постачаючи їм усе потрібне, тож якби навіть усі незліченні живі істоти вирішили жити в свідомості Крішни, любові до Верховного Бога не забракло б, як не забракло б їм і засобів на існування. Наш рух свідомості Крішни започаткувала одна людина і про наш прожиток ніхто не піклувався, але нині ми щодня по всьому світі витрачаємо сотні й тисячі доларів і рух дедалі розростається. Отож не може бути мови за нестачу. Нехай завидющі заздрять — якщо ми будемо вірно триматись наших засад і йти слідами Панча-таттви, цей рух ширитиметься незважаючи на будь-які перешкоди з боку підробних свамі, санн'ясі, святенників, філософів чи науковців, тому що він трансцендентний щодо будь-яких матеріальних понять. Тому тим, хто проповідує рух свідомості Крішни, нічого боятись таких людей без розуму та честі.

Коли роздають скарби сховища любові до Верховного Бога, усю землю покриває могутня повідь. У Шрідгамі Маяпурі інколи після дощового сезону розливається велика повідь. Це прикмета того, що, почавшись із місця народження Господа Чайтан'ї, повінь любові до Верховного Бога повинна затопити весь світ, бо це ввіллє нове життя в кожного, не минаючи ні старих, ні юнаків, ні жінок, ні дітей. Наш рух свідомості Крішни, рух Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, такий могутній, що може затопити цілий світ і людей будь- якого класу зацікавити любов'ю до Бога.

Тут знову можна наголосити: хоч як заздрісні негідники протестують проти того, щоб давати європейцям чи американцям священний шнур або санн'ясу, немає потреби навіть брати до уваги, чи це порядна людина, чи негідник, бо духовний рух не залежить від тілесної оболонки з шкіри та кісток. Цей рух належним чином заснований на вказівках Панча-таттви і суворому дотриманні реґулівних засад, і тому зовнішні перешкоди не становлять для нього перепон.

Щодо цього Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура пише у своїй «Анубгаш'ї»: усі живі істоти належать до межової енерґії Господа, і тому кожна з них має природну схильність до свідомості Крішни, хоча водночас у ній є, поза сумнівом, і сіŸм'я потягу до матеріальних насолод. Під впливом матеріальної природи це сіŸм'я, наче від води, виростає в дерево матеріального рабства, що приносить живій істоті плоди усяких матеріальних насолод. Насолода цими матеріальними зручностями неминуче пов'язана з трьома різновидами матеріальних страждань. Однак коли під дією законів природи розливається повінь, насіння, що лежить у землі, не може прорости. Так само, коли усім світом розливається повінь любові до Верховного Бога, насіння матеріальної насолоди втрачає свою силу. Чим більше поширюється рух свідомості Крішни, тим більше зникає бажання матеріального задоволення. З ростом руху свідомості Крішни сіŸм'я матеріальної насолоди саме природно слабшає.Завидники, замість заздрити рухові свідомості Крішни, що з милості Господа Чайтан'ї поширюється всім світом, повинні радіти, як у цьому вірші вказують слова парāма уллāса. Але завидники, належачи до числа каніштга-адгікарі, або пракріта-бгакт (відданих-матеріалістів, які не досягли високого рівня духовного розуміння), замість радіти заздрять і вишукують вади в русі свідомості Крішни. А проте Шрімат Прабодгананда Сарасваті пише у своїй «Чайтан'я-чандрамріті», що під впливом руху свідомості Крішни, який поширює Господь Чайтан'я, матеріалісти розвивають відразу до розмов про своїх дружин та дітей, так звані великі вчені кидають свої копіткі студії ведичних писань, йоґи облишають свою непрактичну практику розвитку містичних сил, аскети відмовляються від своїх аскез, а санн'ясі відкидають вивчення філософії санкг'ї. Усіх їх приваблює діяльність у бгакті- йозі Господа Чайтан'ї, і вони не знаходять смаку, вищого за смак свідомості Крішни.

Рух свідомості Крішни не знає шаблонів і застою. Він пошириться усім світом попри всі заперечення людей, які не мають ні розуму, ні честі і які обстоюють, ніби європейських та американських млеччг не можна визнати за брахманів та санн'ясі. Тут сказано, що цей метод пошириться по всьому світі і затопить його свідомістю Крішни.

Як у минулому філософи-майаваді на кшталт Пракашананди Сарасваті з Бенареса, сучасні імперсоналісти не цікавляться рухом свідомості Крішни, який започаткував Господь Чайтан'я. Їм невідомо, чого вартий матеріальний світ, вони вважають його оманним і не в стані збагнути, як рух свідомості Крішни може його використовувати. Вони так захоплені роздумами про безособистісне, що без тіні сумніву все духовне розмаїття вважають за матеріальне. Нічого не знаючи поза своїми спотвореними поняттями щодо брахмаджйоті, вони нездатні зрозуміти, що Крішна, Верховний Бог-Особа, — духовний і тому недосяжний для понять, породжених матеріальною ілюзією. Коли Крішна втілюється, Сам або в подобі відданого, ці філософи-майаваді зараховують Його до звичайних людей. Такі погляди засуджено в «Бгаґавад-ґіті» (9.11):«Невігласи зневажають Мене, коли Я сходжу в людській подобі. Вони не знають Моєї трансцендентної природи й верховної влади над усім сущим».Є й інші нечестиві люди, які користають з появи Господа, аби нажитися, і, дурячи несвідомий люд, видають себе за Його втілення. Боже втілення повинно відповідати вимогам шастр, а також вершити небувалі діяння. Негідника не слід визнавати за втілення Бога, його слід випробувати, перевіривши, чи може він діяти як Верховний Бог-Особа. Наприклад, коли Крішна навчав Арджуну «Бгаґавад-ґіти», Арджуна визнав Його за Верховного Бога-Особу, але для науки нам попрохав Господа явити Свою всесвітню форму і тим довести, що Він воістину Верховний Господь. Так само треба перевіряти, чи відповідає самозване втілення Верховного Бога авторитетним критеріям. Щоб не піддатись на оману якоїсь вистави, влаштованої за допомогою містичних сил, найліпше перевірити, чи описано те чи інше так зване втілення Бога у шастрах. У шастрах визначено, що Чайтан'я Махапрабгу — це втілення Крішни, і тому кожен, хто імітує Господа Чайтан'ю і проголошує себе втіленням, повинен довести свої слова свідченнями з шастр, які б підтвердили його прихід.

Тут ідеться за дуже важливий момент. Господь Чайтан'я Махапрабгу добирав способу привабити майаваді та всіх тих, хто не зацікавився рухом свідомості Крішни. Це ознака ачар'ї. Від ачар'ї, що приходить у цей світ служити Господеві, не слід сподіватись, щоб він відповідав якомусь шаблону, тому що ачар'я повинен вишукувати всі способи, якими можна поширювати свідомість Крішни. Iноді заздрісні люди критикують рух свідомості Крішни за те, що до поширення любові до Верховного Бога тут залучено як юнаків, так і дівчат. Не знаючи, що в країнах на кшталт Європи та Америки юнаки з дівчатами спілкуються дуже вільно, ці нерозсудливі та негідні люди засуджують тісне спілкування юнаків та дівчат у русі свідомості Крішни. Але цим негідникам слід замислитись над тим, що люди нездатні змінити суспільні звички, набуті у своїй громаді, за один день. Крім того, з цих юнаків та дівчат виховують проповідників, і тому ці дівчата не звичайні і нічим не поступаються своїм братам- проповідникам свідомості Крішни. Тому залучати до цілковито трансцендентної діяльності і юнаків, і дівчат — це тактичний хід, що має метою поширювати рух свідомості Крішни. Заздрісним невігласам, які критикують спілкування юнаків та дівчат, доведеться задовольнятись власною глупотою, бо їм не до снаги винайти якісь дієві засоби, що допоможуть поширити свідомість Крішни. Їхні шаблонні методи ніколи не допоможуть поширити свідомість Крішни. Отже, наша діяльність досконала, і цим ми завдячуємо милості Господа Чайтан'ї Махапрабгу, бо саме Він хотів винайти спосіб привабити всіх, хто ухиляється від свідомості Крішни.

Господеві Шрі Чайтан'ї Махапрабгу не було потреби приймати санн'ясу, адже Він — Сам Бог і тому не має нічого спільного з матеріальними тілесними поняттями щодо життя. Шрі Чайтан'я Махапрабгу не ототожнював Себе з жодною з восьми варн та ашрамів: з брахманами, кшатріями, вайш'ями, шудрами, брахмачарі, ґріхастгами, ванапрастгами чи санн'ясі. Він ототожнював Себе з Верховним Духом. Шрі Чайтан'я Махапрабгу, як, зрештою, будь-який чистий відданий, ніколи не ототожнює Себе з цими суспільними та духовними ступенями життя, тому що відданий завжди трансцендентний щодо такого суспільного поділу. Однак Господь Чайтан'я вирішив прийняти санн'ясу, зваживши на те, що, як санн'ясі, всі будуть виказувати Йому шану і від того отримувати благо. Хоча насправді Йому не було потреби приймати санн'ясу, Він зробив це задля добра тих, хто, можливо, вважав Його звичайною людиною. Головна мета, задля якої Він прийняв санн'ясу, полягала в тому, щоб звільняти санн'ясі-майаваді. Це буде ясно далі з цієї глави.Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура пояснив термін майаваді так: «Верховний Бог-Особа трансцендентний щодо матеріальних уявлень про життя. Майаваді — це той, хто тіло Верховного Бога-Особи, Крішни, вважає складеним з майі, і так само Господню обитель та метод наближення до Нього, віддане служіння. Все, що пов'язане з відданим служінням, майаваді вважає за майу». Майею називають матеріальне існування, що відзначається корисливою діяльністю з її неминучими наслідками. До такої корисливої діяльності майаваді зараховують і віддане служіння. На їхню думку, бгаґаватам (відданим), щоб насправді звільнитись, треба очиститись за допомогою філософських роздумів. Тих, хто тримається такої думки про віддане служіння, називають кутаркіка (лжелогіки), а тих, хто вважає віддане служіння за корисливу діяльність, називають карма-ніштга. Всіх, хто критикує віддане служіння, називають ніндака (блюзніри). Невідданих, які вважають діяльність у відданому служінні за матеріальну, називають пашанді, а дослідників від науки, які обстоюють такий погляд, називають адгама падуя.Всі ці кутартіка, ніндака, пашанді та адгама падуя уникали благотворного впливу руху Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, що розвиває в людині любов до Бога. Шкодуючи їх, Шрі Чайтан'я Махапрабгу вирішив прийняти сан санн'яси, тому що бачачи Його в ролі санн'ясі, вони віддавали б Йому шану. В Iндії санн'ясі шанують і досі. Навіть сам одяг санн'ясі викликає в індійців шану. Отож Шрі Чайтан'я Махапрабгу прийняв санн'ясу, бо це б допомогло Йому проповідувати Своє вчення відданості, хоча з жодного іншого погляду Він не мав потреби приймати четвертий стан духовного життя.

Iснують чотири ступені духовного життя: брахмачар'я, гріхастга, ванапрастга та санн'яса. В кожному з цих ашрамів є чотири підрозділи. Підрозділи брахмачар'я- ашраму — це савітр'я, праджапат'я, брахма та бріхат, а підрозділи ґріхастга-ашраму — це варта (що трудяться якоюсь професією), санчая (збирачі), шаліна (що ні в кого нічого не прохають) та шілончгана (що підбирають зерно з рисових полів). Відповідно, підрозділи ванапрастга-ашраму — це вайкганаса, валакгіл'я, аудумбара та пгенапа, а підрозділи санн'яси — це кутічака, бахудака, хамса та нішкрія. Є дві категорії санн'ясі, яких звуть дгіра та нароттама, за що згадано у «Шрімад-Бгаґаватам» (1.13.26–27). Шрі Чайтан'я Махапрабгу прийняв санн'ясу наприкінці січня 1432 року ери Шакабда (1510рокун.е) від Кешави Бгараті, що належав до Шанкара-сампрадаї.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це взірцевий ачар'я. Ачар'я — це зразковий вчитель, що знає мету явлених писань, поводиться саме так, як вони наказують, і вчить своїх учнів також діяти за цими засадами. Як ідеальний ачар'я, Шрі Чайтан'я Махапрабгу винаходив різні способи, щоб привабити всіх атеїстів та матеріалістів. Кожен ачар'я використовує якісь свої засоби, поширюючи свій духовний рух з метою привести людей до свідомості Крішни. Отож методи одного ачар'ї можуть відрізнятись від методів іншого, але ніхто з них не забуває про найвищу мету. Шріла Рупа Ґосвамі радить:Ачар'я повинен знайти спосіб, щоб так чи інакше привести людей до свідомості Крішни. Насамперед вони повинні розвинути свідомість Крішни, а всі правила та приписи можна поступово ввести потім. У нашому русі свідомості Крішни ми керуємось саме таким підходом Господа Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Наприклад, у західних країнах юнаки й дівчата вільно спілкуються між собою, і тому, щоб привести їх до свідомості Крішни, треба їм де в чому попускати, беручи до уваги їхні суспільні звичаї. Ачар'я повинен розробити такі засоби, які б дали їм змогу прийняти свідомість Крішни. Тому я, хоча й санн'ясі, подеколи одружую юнаків та дівчат, хоча за всю історію санн'яси ще жоден санн'ясі особисто не брав участі в одруженні своїх учнів.

Ачар'ю турбує те, як пролити милість на пропащі душі. Задля цього треба брати до уваги деша-кала- патру (тобто місце, час та об'єкт). Бачачи, як європейські й американські юнаки та дівчата в нашому русі свідомості Крішни проповідують разом, малорозумні люди засуджують нас за те, що ми не обмежуємо їхнього спілкування. В Європі та Америці юнаки та дівчата спілкуються без ніяких обмежень і володіють рівними правами, тому строго розмежувати там чоловіків та жінок не вийде. Проте ми даємо і чоловікам, і жінкам ґрунтовну підготовку, навчаючи їх проповідувати, і вони проповідують справді чудово. Звичайно, ми якнайсуворіше забороняємо незаконні статеві стосунки. Неодруженим юнакам та дівчатам не дозволено спати чи жити разом, і в кожному храмі для них є окремі приміщення. Ґріхастги живуть поза межами храму, тому що в храмах ми не дозволяємо жити разом навіть одруженим чоловікам та жінкам. Це дає прекрасні результати. I чоловіки, і жінки проповідують благовіст Господа Чайтан'ї Махапрабгу та Господа Крішни з подвійною силою. Слова сабā ністāріте каре чāтурī апāра у цьому вірші означають, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу хотів звільнити всіх і кожного. З цього випливає принцип, за яким повинен діяти проповідник: строго дотримуватись наведених у шастрах правил, і водночас розробляти засоби, які дозволять із якнайбільшою силою розгортати проповідь, скеровану на порятунок пропащих.

У цьому вірші ясно вказано на те, що, хоча Господь Чайтан'я Махапрабгу перетворив на відданих і мусульман, і інших млеччг, імперсоналісти, послідовники Шанкарачар'ї, ніяк не визнавали відданого служіння. Прийнявши стан зреченості, Чайтан'я Махапрабгу навернув до свідомості Крішни численних представників класу карма-ніштга, що були прив'язані до корисливої діяльності, багатьох великих логіків, як оце Сарвабгаума Бгаттачар'я, огудників (ніндака), як оце Пракашананда Сарасваті, невідданих (пашанді), як оце Джаґай і Мадгай, і здеґрадованих студентів (адгама падуя), як оце Мукунда і його друзі. Усі вони поступово стали відданими Господа. Відданими стали навіть патгани (мусульмани), але найгірших блюзнірів — імперсоналістів — навернути до відданого служіння було вкрай важко, тому що вони винахідливо ухилялись від заходів Господа Чайтан'ї Махапрабгу.Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура, описуючи кашіра-майаваді, пояснює: люди, які перебувають під оманою емпіричного знання або безпосереднього чуттєвого сприйняття і які через це вважають себе здатними за допомогою своїх матеріальних понять розібратися хоча б у цьому обмеженому матеріальному світі, роблять висновок, що все доступне безпосередньому чуттєвому сприйняттю — це майа, ілюзія. Вони намагаються довести, що Абсолютна Iстина недосяжна для чуттєвого сприйняття, але в Ній немає духовного розмаїття чи насолоди. Згідно з кашіра-майаваді, духовний світ — це просто порожнеча. Вони не вірять ні в Особу Абсолютної Iстини, ні в Його різноманітну діяльність у духовному світі. Хоча вони наводять якісь не вельми сильні докази, вони просто не мають поняття щодо різноманітної діяльності Абсолютної Iстини. Цих імперсоналістів, послідовників Шанкарачар'ї, звичайно знають як кашіра-майаваді (імперсоналістів з Варанасі).Поблизу Варанасі розміщене ще одне угруповання імперсоналістів, відомих як майаваді Саранатги. Під Варанасі лежить місто Саранатга, де стоїть велика буддійська ступа*. Там живе багато прихильників філософії буддизму, і їх називають майаваді Саранатги. Iмперсоналісти Саранатги відрізняються від імперсоналістів з Варанасі. Iмперсоналісти Варанасі проголошують, що безособистісний Брахман — це істина, а матеріальне розмаїття — ілюзія. На відміну від них, імперсоналісти Саранатги не вірять навіть у те, що Абсолютну Iстину, чи Брахман, можна вважати за протилежність майі, ілюзії. За їхніми уявленнями, матерія — це єдиний прояв Абсолютної Iстини.По суті, і майаваді з Каші, і майаваді з Саранатги, і так само всі інші філософи, які не знають про духовну душу, пропаґують відвертий матеріалізм. Жоден з-поміж них не має чіткого розуміння Абсолюту чи духовного світу. Філософи, що, як майаваді Саранатги, не вірять у духовне буття Абсолютної Iстини і за все суще вважають матеріальне розмаїття, не вірять, що існують два різновиди природи: нижчий (матеріальний) та вищий (духовний), як це описано в «Бгаґавад-ґіті». Ні майаваді Варанасі, ні майаваді Саранатги через обмеженість своїх знань не визнають засад «Бгаґавад-ґіти».Ці імперсоналісти не мають досконалого духовного знання і нездатні зрозуміти засади бгакті-йоґи, а тому їх слід віднести до невідданих, налаштованих проти руху свідомості Крішни. Iноді перешкоди, які створюють ці імперсоналісти, ускладнюють нашу діяльність, але їхня так звана філософія нас не хвилює, тому що ми обстоюємо свою філософію, викладену в «Бгаґавад-ґіті як вона є», і досягаємо великого ефекту. Обидва різновиди імперсоналістів-майаваді теоретизують щодо відданого служіння, неначе воно доступне для їхнього спекулятивного аналізу, і вирішують, що предмет бгакті-йоґи — це утвір майі і що Крішна, віддане служіння та відданий — це також майа. Тому, як сказав Шрі Чайтан'я Махапрабгу, мāйāвāдī кṛшṇе апарāдгī — «Усі майаваді чинять образу проти Господа Крішни» (Ч.-ч.Мадг'я17.129). Зрозуміти рух свідомості Крішни їм не під силу, а тому їхні філософські висновки для нас не становлять жодної цінності. Хоч би як вправно ці сварливі імперсоналісти розгортали свою «логіку», ми спростовуємо всі їхні судження і далі розвиваємо рух свідомості Крішни. Їхні умоглядні вигадки не можуть зупинити руху свідомості Крішни, тому що він цілковито духовний і жодною мірою від майаваді не залежить.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу, проповідуючи з повною силою свідомість Крішни, стикався з численними філософами-майаваді. Ми так само стикаємося з вороже налаштованими свамі, йоґами, імперсоналістами, вченими, філософами та іншими умоглядними теоретиками, і з милості Господа Крішни ми їх усіх легко перемагаємо.

На щастя чи ні, ми також зустрічаємо таких майаваді, які критикують наш метод оспівування святих імен і звинувачують нас у тому, що ми не цікавимось вивченням писань. Вони не знають, що ми переклали англійською мовою велике число книг і що учні в наших храмах реґулярно вивчають їх вранці, опівдні та ввечері. Ми пишемо та друкуємо багато книг, а наші учні вивчають їх і розповсюджують по всьому світі. Жодна зі шкіл майаваді не здатна пред'явити стільки книг, скільки маємо ми. А проте вони звинувачують нас у тому, що ми не любимо вивчати писання. Ці звинувачення цілком безпідставні. Філософію ми вивчаємо, одне що ми не вивчаємо безглуздих творів майаваді.Санн'ясі-майаваді не оспівують святих імен і не танцюють. Підпираючи свої заперечення вказівками писань, вони називають оспівування святих імен і танець таур'ятріка. Вони кажуть, що це одна з дій, яких санн'ясі повинен повністю уникати, і що санн'ясі повинен натомість присвячувати свій час на вивчення веданти. Насправді ці люди не розуміють, що таке веданта. У «Бгаґавад-ґіті» (15.15) Крішна каже: ведаіṣ ча сарваір ахам ева ведйо ведāнта-кṛд веда-від ева чāхам — «Всі Веди призначені для того, щоб пізнати Мене. Воістину, Я — укладач веданти, і Я — той, хто знає Веди». Веданту уклав не хто інший, як Господь Крішна, і кожне Його слово — це філософія веданти. Хоча майаваді не знаються на веданті, яку Верховний Бог-Особа виклав у трансцендентній формі «Шрімад-Бгаґаватам», вони дуже пишаються своїми студіями. Передбачаючи шкоду, до якої призведе їхнє спотворене тлумачення філософії веданти, Шріла В'ясадева прокоментував «Веданта-сутру» своїм «Шрімад-Бгаґаватам». «Шрімад-Бгаґаватам» — це бгāшйо 'йаṃ брахма-сūтрāṇāм, тобто всю філософію веданти, викладену в афоризмах «Брахма-сутри», докладно з'ясовано на сторінках «Шрімад-Бгаґаватам». Отож справжній проповідник філософії веданти — це людина у свідомості Крішни, яка постійно читає «Бгаґавад-ґіту» та «Шрімад-Бгаґаватам», усвідомлює смисл цих книжок і вчить цього весь світ. Майаваді дуже пишаються зі своєї монополії на філософію веданти, проте віддані мають свої коментарі на веданту, як оце «Шрімад-Бгаґаватам» або твори інших ачарій. Коментар Ґаудія-вайшнавів — це «Ґовінда-бгаш'я».Закиди майаваді про те, ніби віддані не вивчають веданти, безпідставні. Майаваді не розуміють, що співати святі імена, танцювати і проповідувати бгаґавата-дгарму, тобто засади «Шрімад-Бгаґаватам», — це те саме, що вивчати веданту. Гадаючи, що єдине заняття для санн'ясі полягає в тому, щоб читати філософію веданти, і не бачачи, щоб Чайтан'я Махапрабгу безпосередньо її вивчав, вони критикували Господа. Шріпада Шанкарачар'я приділяв найбільшу вагу вивченню філософії веданти: ведāнта-вакйешу садā рамантаṭ каупīнавантаṭ кгалу бгāґйавантаṭ — «Санн'ясі, прийнявши стан суворої зреченості і носячи на собі лише шматок тканини довкола стегон, завжди повинен насолоджуватись філософськими висловами «Веданта-сутри». Такій людині в стані зреченості, слід вважати, дуже пощастило». Майаваді у Варанасі ганили Господа Чайтан'ю за те, що Його поведінка не відповідала цим засадам. Господь Чайтан'я, проте, дарував цим санн'ясі-майаваді Свою милість і звільнив їх, обговорюючи веданту з Пракашанандою Сарасваті та Сарвабгаумою Бгаттачар'єю.

Нетямущі майаваді, не розуміючи, що рух свідомості Крішни стоїть на міцному філософському фундаменті трансцендентної науки, поверхово судять про занурених у танець та спів людей як про тих, хто не знає філософії. Насправді всі, хто перебуває у свідомості Крішни, досконало знають сутність філософії веданти, бо вивчають правдивий коментар до цієї філософії — «Шрімад-Бгаґаватам», і дотримуються настанов Верховного Бога-Особи, викладених у «Бгаґавад-ґіті як вона є». Осягнувши філософію бгаґавати, тобто бгаґавата-дгарму, вони розвивають абсолютну духовну свідомість, свідомість Крішни, і тому їхні співи й танці не матеріальні, а, навпаки, являють собою цілковито духовну діяльність. Хоча всім подобається екстатичний спів і танець відданих, що вже прославились як «крішнаїти» або «Харе Крішна», майаваді за браком знання не здатні по-справжньому оцінити діяльність відданих.

Ми, як віддані в свідомості Крішни, не любимо марнувати цінний час на розмови з філософами- майаваді, але коли випадає нагода довести до їхнього розуміння нашу філософію, ми завзято це робимо і досягаємо успіху.

Під час перших відвідин Варанасі Господь Чайтан'я Махапрабгу не розмовляв з філософами-майаваді, але, побувавши у Матгурі, Він прийшов до Варанасі ще раз, щоб довести їм істинний смисл веданти.

Господь Чайтан'я зупинився в домі Чандрашекгари, писаря, хоча санн'ясі не заведено жити в домі шудри. П'ятсот років тому, насамперед у Бенґалії, велося так, що за брахманів вважали народжених у родині брахманів, а всіх народжених у інших родинах — навіть у родинах вищих каст, кшатрій чи вайшій, — вважали за не-брахманів, або шудр. Тому, хоча Шрі Чандрашекгара був урядовцем з північно-індійської родини каястг, його вважали за шудру. Так само вайшій, і насамперед представників громади суварна-ванік, у Бенґалії вважали за шудр, і навіть вайдій, більшість з яких були лікарями, також мали за шудр. Господь Чайтан'я Махапрабгу, проте, не визнавав цього штучного поділу, що його запровадили люди з ницими мотивами. Пізніше і каястги, і вайд'ї, і ваніки почали приймати священний шнур, незважаючи на протести з боку так званих брахманів.Задовго до Чайтан'ї Махапрабгу касту суварна-ванік піддав осуду Баллал Сен, тогочасний цар Бенґалії, зводячи з ними особисті порахунки. У Бенґалії представники касти суварна-ванік дуже багаті, всі вони банкіри і торгують золотом та сріблом. Баллал Сен часто позичав гроші в банкіра з касти суварна-ванік. Коли Баллал Сен збанкрутував, цей банкір перестав постачати його грошима. Баллал Сен розгнівався і затаврував усю громаду суварна-ванік, зарахувавши її до шудр. Баллал Сен намовляв брахманів не визнавати суварна-ванік за послідовників Вед і брахманічних засад. Деякі брахмани підтримали дії Баллал Сена, але інші ні. Отож брахмани також розкололися на два табори, і всіх, хто підтримував громаду суварна-ванік, відлучили від громади брахманів. Така взаємна упередженість зберігається в суспільстві й понині.У Бенґалії багато вайшнавських родин, члени яких, дарма що народились не в брахманічних родинах, діють у ролі ачарій, даючи учням посвяту і священний шнур, як приписують вайшнавські тантри. Наприклад, у родинах Тгакури Раґгунандани Ачар'ї, Тгакури Крішнадаси, Навані Ходи та Расікананда-деви (учня Ш'ямананди Прабгу) виконують церемонію вручення священного шнура, як це роблять для кастових Ґосвамі, і цього звичаю дотримуються впродовж останніх трьохсот-чотирьохсот років. Вони беруть учнів з брахманських родин і являють собою істинних духовних вчителів, що можуть поклонятися шалаґрама-шілі. Поклоніння шалаґрама-шілі становить частину поклоніння Божествам. Коли ми пишемо ці рядки, поклоніння шалаґрама-шілі в русі свідомості Крішни ще не запроваджене. Однак скоро ми запровадимо це поклоніння в усіх наших храмах як важливу складову частину арчана-марґи (поклоніння Божествам).

Зразкова поведінка Господа Чайтан'ї виразно показує, що санн'ясі-вайшнави не можуть приймати запрошень від санн'ясі-майаваді і тісно спілкуватися з ними.

Господь Чайтан'я був вчителем Санатани Ґосвамі в лінії учнівської послідовності. Санатана Ґосвамі був видатний вчений, знавець санскриту та інших мов, але до того, як отримав настанови від Господа Чайтан'ї, він не писав нічого щодо звичаїв вайшнавів. Його широко відома книжка «Харі-бгакті-віласа», в якій дані настанови для тих, хто хоче стати вайшнавою, заснована повністю на повчаннях Чайтан'ї Махапрабгу. У «Харі-бгакті-віласі» Шрі Санатана Ґосвамі однозначно вказує, що кожен, належним чином отримавши посвяту від істинного духовного вчителя, може відразу стати брахманою. Він каже щодо цього:«Як бронза, сполучаючись із ртуттю в алхімічній реакції, перетворюється на золото, так і людина, яку належним чином виховав і посвятив істинний духовний вчитель, стає брахманою». Iноді вихідці з брахманських родин виступають проти цього, але вагомих доказів проти цієї засади в них немає. З милості Крішни та Його відданого життя людини може змінитись. Це підтверджують слова «Шрімад-Бгаґаватам»: джахāті бандгам та ṣудгйанті. Джахāті бандгам вказує на те, що жива істота зумовлена певним типом тіла. Тіло, безперечно, перешкоджає людині в духовному житті, однак той, хто спілкується з чистим відданим та дотримується його настанов, може обійти цю перешкоду і стати повноправним брахманою, отримавши від нього виховання і посвяту. Шріла Джіва Ґосвамі пояснює, чому не-брахмана здатний перетворитися на брахману, спілкуючись із чистим відданим: прабгавішṇаве намаṭ — Господь Вішну такий могутній, що Йому до снаги зробити що завгодно. Тож змінити тіло відданого, який діє під проводом чистого відданого Господа, Вішну не важко.

Настанови істинного духовного вчителя в системі парампари повинні спиратися також і на явлені ведичні писання. Представник учнівської послідовності не має права вигадувати власних правил поведінки. Iснує багато так званих послідовників вайшнавського вчення Чайтан'ї Махапрабгу, які не додержують сумлінно приписів шастр, і тому їхні громади називають апа-сампрадаями (апа-сампрадая означає «за межами сампрадаї»). Ось назви деяких із цих громад: аула, баула, картабгаджа, неда, даравеша, сані, сахаджія, сакгібгекі, смарта, джата-ґосані, атіваді, чудадгарі та ґауранґа-наґарі. Вірний послідовник учнівської лінії, яка бере початок від Господа Чайтан'ї Махапрабгу, повинен триматись осторонь цих апа-сампрадай.Без настанов істинного духовного вчителя зрозуміти ведичну літературу не вдасться. Щоб наголосити на цьому, Господь Крішна ясно сказав у Своїх повчаннях Арджуні, що Арджуна здатний зрозуміти таїну «Бгаґавад-ґіти» тільки тому, що є Його відданим і довіреним другом. З цього слід зробити висновок, що кожен, хто бажає зрозуміти таїну явлених писань, повинен звернутись до істинного духовного вчителя, якнайсмиренніше слухати його і служити йому. Тоді смисл писань відкриється такому учневі. У Ведах сказано («Шветашватара Упанішада» 6.23):«Iстинний смисл писань відкривається тому, хто має непохитну віру як у Верховного Бога-Особу, так і в духовного вчителя». Шріла Нароттама даса Тгакура радить: сāдгу-ṣāстра- ґуру-вāкйа, хṛдайе карійā аікйа. Смисл його поради полягає в тому, що людина, яка хоче зрозуміти істинну мету духовного життя, повинна з великою увагою брати настанови садгу, явлених писань та духовного вчителя. Ні садгу (свята людина чи вайшнава), ні істинний духовний вчитель ніколи не кажуть нічого такого, що виходить за рамки дозволеного в явлених писаннях. Отже, слова явлених писань збігаються з словами істинного духовного вчителя та святих особистостей. Тому треба узгоджувати свою діяльність із цими трьома важливими джерелами знання.

Одна з найважливіших настанов Шрі Чайтан'ї Махапрабгу щодо вайшнавської поведінки полягає в тому, що вайшнава повинен бути терплячий, як дерево, і покірливий, як трава.«Святе Господнє ім'я треба оспівувати в смиренному настрої, маючи себе за нижчого від соломини на дорозі. Слід бути терплячішим за дерево, вільним від марнолюбства й готовим якнайшанобливіше схилятися перед іншими. З таким настроєм можна оспівувати святе ім'я Господа безперервно». А проте автор цих самих настанов, Господь Чайтан'я Махапрабгу не стерпів негідної поведінки Джаґая та Мадгая. Коли вони поранили Господа Ніт'янанду Прабгу, Чайтан'я Махапрабгу розгнівався і хотів їх вбити на місці. Вони врятувалися тільки з ласки Господа Ніт'янанди Прабгу. Коли йдеться за нас самих, ми повинні держатись дуже смиренно й покірливо. Вайшнава повинен терпляче зносити образи і не гніватись. Але коли хтось ганить ґуру вайшнави або когось із інших вайшнавів, він повинен спалахнути гнівом, мов вогонь. Приклад цього показав Господь Чайтан'я Махапрабгу. Образи проти інших вайшнавів не слід терпіти — треба негайно зробити одну з трьох речей. Якщо ганьблять вайшнаву, слід зупинити блюзніра за допомогою доказів та вищого глузду. Якщо вміння зробити це немає, треба на місці накласти на себе руки, а якщо немає змоги зробити й це, треба піти геть. Коли Господь Чайтан'я Махапрабгу жив у Бенаресі (Каші), санн'ясі-майаваді всіляко ганили Його за те, що Він, хоча й був санн'ясі, дозволяв Собі співати й танцювати. Тапана Мішра й Чандрашекгара чули ці пересуди й не могли їх стерпіти, тому що всім серцем були віддані Господу Чайтан'ї. Проте покласти край цій незносній огуді вони також не могли і тому, готові накласти на себе руки, звернулись до Господа Чайтан'ї Махапрабгу.

Це свідчення щирої любові до Крішни та Господа Чайтан'ї Махапрабгу. Iснує три категорії вайшнавів: каніштга-адгікарі, мадг'яма-адгікарі та уттама-адгікарі. Каніштга-адгікарі, тобто відданий на найнижчому щаблі вайшнавського життя, має тверду віру, але не знається на судженнях шастр. Відданий на другому щаблі, мадг'яма- адгікарі, обізнаний зі всіма судженнями шастр і твердо вірить в ґуру та Господа. Тому він, уникаючи невідданих, проповідує несвідомим. Однак маха-бгаґавата, тобто уттама- адгікарі, відданий на найвищому щаблі життя у відданості, не бачить жодної істоти, налаштованої проти вайшнавських засад, тому що вважає за вайшнаву кожного, крім себе самого. Сутність цього умонастрою відображено в настанові Шрі Чайтан'ї Махапрабгу щодо того, що слід бути терпеливішим за дерево і вважати себе нижчим за солому на вулиці (тṛṇāд апі су-нічена тарор іва сахішṇунā). Проте, навіть якщо відданий перебуває на рівні уттама-бгаґавати, проповідуючи, він повинен сходити на другий щабель життя, рівень мадг'яма-адгікарі, тому що проповідник не може терпіти огуди інших вайшнавів. Каніштга-адгікарі також не може терпіти такої огуди, однак він не вміє покласти їй край, цитуючи шастри. З цього знати, що Тапана Мішра та Чандрашекгара були каніштга-адгікарі, бо не вміли спростувати арґументи бенареських санн'ясі. Вони не могли терпіти цієї огуди, але не могли й припинити її, і тому звернулися до Господа Чайтан'ї Махапрабгу, прохаючи щось вдіяти.

Огуда була скерована проти Самого Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, отож Він не ображався. Він просто усміхнувся. Це взірець вайшнавської поведінки. Коли критикують нас, не слід гніватись, але коли критикують інших вайшнавів, ми повинні діяти так, як описано вище. Шрі Чайтан'я Махапрабгу пошкодував Своїх чистих відданих, Тапану Мішру та Чандрашекгару, і з Його милості відразу ж з'явився цей брахмана. Своєю всемогутністю Господь створив цю ситуацію заради щастя Своїх відданих.

Веди наказують: тад віддгі праṇіпāтена паріпраṣнена севайā — до вищого авторитета слід звертатись смиренно (Б.-ґ.4.34). Вищому авторитетові не можна кидати виклик — своє прохання до духовного вчителя чи духовних авторитетів треба висловлювати дуже смиренно. Шрі Чайтан'я Махапрабгу — ідеальний вчитель, що вчить власною поведінкою, і так само вчать власною поведінкою всі Його учні. Отож цей брахмана, очистившись у товаристві Чайтан'ї Махапрабгу, звертаючись із проханням до вищого авторитету, дотримував цих засад. Він впав до лотосових стіп Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, а тоді почав говорити.

Брахмана знав, що на той час Чайтан'я Махапрабгу був єдиний санн'ясі-вайшнава в Бенаресі і що всі інші були майаваді. Обов'язок ґріхастги — час від часу запрошувати до себе санн'ясі і частувати їх. Цей брахмана- ґріхастга хотів запросити до себе всіх санн'ясі, але разом з тим він знав, що Господа Чайтан'ю Махапрабгу дуже важко буде вмовити прийти туди, де будуть санн'ясі-майаваді. Тому він впав до стіп Господа Чайтан'ї і почав палко благати Господа змилуватись і задовольнити його прохання. Так, з усім смиренням, він висловив своє бажання.

Ачар'я, чи велика особистість зі школи вайшнавів, не відступає від своїх принципів ні на крок, але, хоча такий ачар'я суворий, наче блискавка, подеколи він ніжний, як троянда. Отож насправді він незалежний. Він строго дотримує всіх правил та приписів, але подеколи він робить певні послаблення. Всі знали, що Господь Чайтан'я ніколи не спілкувався з санн'ясі-майаваді, а проте прохання цього брахмани, як то видно з наступного вірша, Він виконав.

Тапана Мішра та Чандрашекгара, впавши до лотосових стіп Господа, виливали свій смуток щодо осудливих висловів бенареських санн'ясі про Господа. Чайтан'я Махапрабгу тільки усміхнувся, а що Він хотів виконати бажання Своїх відданих, для цього відразу ж постала нагода: до Господа прийшов брахмана і смиренно запросив Його відвідати зібрання інших санн'ясі в себе вдома. Цей збіг обставин стався завдяки всемогутності Господа.

Поклонившись санн'ясі-майаваді, Шрі Чайтан'я Махапрабгу наочно продемонстрував усім Своє смирення. Вайшнави повинні шанувати всіх, а санн'ясі і поготів. Шрі Чайтан'я Махапрабгу вчить: аманінā мāна-дена — слід завжди шанувати інших, але не треба вимагати шани до себе.Санн'ясі повинен ходити босоніж, тому, заходячи до храму чи зібрання відданих, він, перш як сісти в належному місці, повинен обмити стопи. В Iндії і досі побутує звичай залишати взуття в визначеному для того місці, тоді обмивати стопи і вже після того заходити до храму. Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це зразковий ачар'я, і ті, хто йдуть Його стопами, повинні провадити життя у відданості за тими методами, яких Він вчить нас.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу, як Верховний Бог-Особа Крішна, повен усіх енерґій. Отже, в тому, що Він явив сяйво мільйонів сонць, нема нічого дивного. Господа Шрі Крішну називають Йоґешвара, повелитель усіх містичних сил. Шрі Крішна Чайтан'я Махапрабгу — це Сам Господь Шрі Крішна, і тому Він може явити будь-яку містичну силу.

Щоб привернути увагу звичайних людей, святі, ачар'ї та вчителі іноді проявляють надприродні здібності. Це потрібно для того, щоб привабити увагу невігласів, але свята особистість не повинна надуживати своєю силою для власного чуттєвого задоволення, як роблять лжесвяті, що проголошують себе Богом. Чудеса, незрозумілі для звичайних людей, може показати навіть фокусник, але це не означає, що він Бог. Немає більшого гріха, як приваблювати увагу людей проявами містичних сил, а тоді, користуючись з нагоди, оголошувати себе Богом. Iстинний святий ніколи не проголошує себе Богом, а завжди держить себе як слуга Бога. Слузі Бога не потрібно проявляти містичні сили, і він до цього не охочий, але в ім'я Верховного Бога-Особи смиренний слуга Бога виконує свою діяльність так дивовижно, що звичайній людині годі й думати зробити щось схоже. Однак свята особистість ніколи не вважає такі звершення своєю заслугою, добре знаючи, що коли з ласки Верховного Господа в нього виходить щось дивовижне, вся честь повинна йти панові, а не слузі.

Як Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу виказав шану усім санн'ясі-майаваді, так і голова присутніх санн'ясі-майаваді, Пракашананда, також виказав шану Господеві.

Тут виявляється різниця між Господом Чайтан'єю Махапрабгу і Пракашанандою Сарасваті. У матеріальному світі кожен хоче представити себе дуже важливою і великою особою, натомість Чайтан'я Махапрабгу представився дуже смиренно. Майаваді сиділи на почесних місцях, а Чайтан'я Махапрабгу сів у місці, яке не було навіть чистим. Тому санн'ясі-майаваді подумали, що Він, мабуть, чимось засмучений, і Пракашананда Сарасваті запитав про причину Його горя.

Санн'ясі-майаваді дуже пишаються своїм знанням санскриту і приналежністю до Шанкара-сампрадаї. Вони свято переконані, що прийняти сан зреченості чи стати проповідниками можуть самі тільки брахмани, і то тільки ті, які досконало знаються на санскриті, передусім на його граматиці. Жонґлюючи словами та граматичними правилами, санн'ясі-майаваді перетлумачують на своє всі шастри. Однак таке жонґлювання словами засудив у своєму вірші сам Шріпада Шанкарачар'я: прāпте санніхіте кāле на хі на хі ракшаті ḍукṛñ-караṇе. ˜укṛñ у санскритській граматиці позначає суфікси та префікси. Шанкарачар'я застеріг своїх учнів, щоб вони не обмежувались граматичними правилами і поклонялись Ґовінді, бо інакше вони лишатимуться невігласами без надії на спасіння. Однак, попри настанови Шріпади Шанкарачар'ї, нетямущі санн'ясі-майаваді тільки те й роблять, що за допомогою тонкощів санскритської граматики жонґлюють словами.Санн'ясі-майаваді дуже пишаються, якщо мають високі титули санн'яси: Тіртга, Ашрама чи Сарасваті. Навіть поміж собою тих санн'ясі, які належать до інших сампрадай і мають інші титули, як оце Вана, Аран'я чи Бгараті, майаваді вважають за санн'ясі нижчого рівня. Шрі Чайтан'я Махапрабгу прийняв санн'ясу у Бгараті-сампрадаї і тому вважав Себе за санн'ясі нижчого рівня, ніж Пракашананда Сарасваті. Відмежовуючись від санн'ясі-вайшнавів, санн'ясі-майаваді завжди вважають себе членами дуже високої духовної громади. Але Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу, навчаючи їх смиренності, зарахував Себе до нижчої сампрадаї санн'ясі. Тим самим Він хотів чітко показати, що санн'ясі — це особа високого духовного розуміння. Становище особи високого духовного розуміння слід вважати вищим за становище людини без такого розуміння.Санн'ясі з майаваді-сампрадаї звичайно називають себе веданті, ніби вони мають монополію на знання веданти. Насправді ж словом веданті позначають того, хто досконало знає Крішну. Як засвідчено в «Бгаґавад-ґіті» (15.15): ведаіṣ ча сарваір ахам ева ведйаṭ — всі Веди призначені для того, щоб пізнати Крішну. Так звані веданті-майаваді не знають, хто такий Крішна, і тому, іменуючи себе веданті, знавцями філософії веданти, вони просто ошукують людей. Санн'ясі-майаваді вважають за справжніх санн'ясі тільки себе, а санн'ясі вайшнавської громади вважають за брахмачарі. Брахмачарі має слугувати санн'ясі і шанувати його як ґуру. Санн'ясі-майаваді тим самим проголошують себе не просто ґуру, а джаґад-ґуру, тобто ґуру всього світу, хоча вони, звісно, весь світ не бачать. Iноді вони вбираються в розкішні шати і їдуть слонами на чолі великих процесій, і з цього приводу дуже пишаються собою, вважаючи себе за джаґад-ґуру. Шріла Рупа Ґосвамі, однак, пояснює, що насправді джаґад-ґуру треба іменувати того, хто вміє панувати над своїми язиком, розумом, словами, шлунком, статевими органами та гнівом. Пṛтгівīṃ са ṣішйāт — такий джаґад-ґуру істинно гідний брати учнів по всьому світі. Не маючи таких якостей, санн'ясі-майаваді іноді через марнолюбство діймають і ганьблять санн'ясі- вайшнаву, що смиренно служить Господеві.

Шана, яку Пракашананда Сарасваті виявив Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, гідна високої похвали. Таку поведінку зараховують до аґ'ята-сукріті, доброчесної діяльності, яку роблять несвідомо. Отак Шрі Чайтан'я Махапрабгу дуже тактовно дав Пракашананді Сарасваті нагоду збільшити свій запас аґ'ята-сукріті, щоб у майбутньому той зміг стати санн'ясі-вайшнавою.

Санн'ясі-вайшнава, чи вайшнава на другому рівні розвитку духовного знання, може розрізнити чотири категорії істот: Верховного Бога-Особу, відданих, невинних та заздрісних, — і з кожним з них він поводиться по-своєму. Верховного Бога він намагається глибше полюбити, з відданими намагається дружити, серед невинних — проповідувати свідомість Крішни, але заздрісних людей, ворожих до руху свідомості Крішни, він уникає. Господь Чайтан'я Махапрабгу Сам подавав приклад такої поведінки. Через це Пракашананда Сарасваті й запитував, чому Господь не спілкується і навіть не розмовляє з ними. Чайтан'я Махапрабгу на власному прикладі засвідчив, що проповідник руху свідомості Крішни загалом не повинен марнувати свого часу на розмови з санн'ясі-майаваді. Але коли виникає суперечка на основі шастр, вайшнава повинен взяти слово і розбити їхні філософські погляди.На думку санн'ясі-майаваді ведичним є тільки той санн'ясі, який бере санн'ясу в учнівській послідовності від Шанкарачар'ї. Iноді вони з викликом заявляють, що санн'ясі-проповідники руху свідомості Крішни несправжні, тому що не належать до брахманських родин. Майаваді не дають санн'яси тим, хто не походить із брахманської родини. Проте, на жаль, вони не знають, що нині всі народжуються шудрами (калау ṣūдра-самбгаваṭ). Треба визнати, що за цієї епохи брахманів немає, бо ті, що називають себе брахманами на підставі свого походження, не мають брахманічних якостей. Однак якщо людина народилась навіть не в брахманській родині, але має брахманічні якості, її слід визнати за брахману, що підтверджує Шріла Нарада Муні та великий святий Шрідгара Свамі. Те саме сказано і в «Шрімад-Бгаґаватам». I Нарада Муні, і Шрідгара Свамі одностайно сходяться на тому, що брахманою слід визнавати не за походженням, а за брахманічними якостями. Тому в нашому русі свідомості Крішни ми ніколи не даємо сан санн'яси людині, яка попередньо не довела своїх брахманічних якостей, визначених у писаннях. Хоча не викликає заперечень те, що санн'ясу може прийняти тільки брахмана, не можна погодитись із принципом, за яким недостойного вихідця з брахманської сім'ї визнають за брахману, а людину з брахманічними якостями, народжену не в брахманській сім'ї, — ні. Рух свідомості Крішни твердо тримається вказівок «Шрімад-Бгаґаватам», уникаючи облудних єресей та вигаданих суджень.

Так Пракашананда Сарасваті кинув Шрі Чайтан'ї Махапрабгу виклик. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура пише у своїй «Анубгаш'ї», що Шрі Чайтан'я Махапрабгу, мета філософського пошуку веданти, милостиво дав визначення людини, гідної вивчати філософію веданти. Найголовніші якості такої людини Шрі Чайтан'я Махапрабгу описав у «Шікшаштаці»:Ця вказівка дає зрозуміти, що про філософію веданти слухати треба від представників учнівської послідовності, а говорити про неї — тільки почуте від них. Слід бути дуже смиренним: терплячішим за дерево і покірливішим за траву. Не слід вимагати шани собі, але слід бути готовим з усією шанобою схилятися перед іншими. Ось які якості треба розвинути, щоб збагнути ведичне знання.

Як уже сказано в поясненні до 41 вірша, санн'ясі-майаваді не схвалюють співу й танцю. У Пракашананди Сарасваті, як і в Сарвабгауми Бгаттачар'ї, виникло хибне враження, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це введений в оману молодий санн'ясі, і тому він запитав Шрі Чайтан'ю Махапрабгу, чому той необмежено спілкується з фанатиками, замість того щоб виконувати обов'язки санн'ясі.

Санн'ясі-майаваді завдяки своїй зреченості, вивченню веданти, медитації і суворій впорядкованості повсякденного життя, безперечно мають усі задатки добродійності. Отож Пракашананда Сарасваті завдяки своєму доброчестю зрозумів, що Чайтан'я Махапрабгу — не звичайна людина, а Верховний Бог-Особа. Сāкшāт нāрāйаṇа: він вважав, що Чайтан'я — це Сам Нараяна. Санн'ясі-майаваді називають одне одного Нараяною, бо гадають, що всі вони стануть Нараяною або зіллються з Нараяною в наступному житті. Пракашананда Сарасваті вирішив, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу не мусив навіть і ждати наступного життя, а вже став Самим Нараяною. Розбіжність між філософіями вайшнавів та майаваді полягає в тому, що філософи-майаваді гадають, що, покинувши своє тіло, вони стануть Нараяною, злившись з Його тілом. Однак філософи-вайшнави знають, що після смерті цього тіла вони отримають трансцендентне, духовне тіло і в ньому матимуть змогу спілкуватися з Нараяною.

Коли Пракашананда Сарасваті запитав Господа Чайтан'ю Махапрабгу, чому той не вивчає веданти і не медитує, Господь Чайтан'я представив Себе як останнього дурня. Тим самим Він давав зрозуміти, що нинішня епоха, Калі-юґа, — це епоха дурнів та негідників, за якої неможливо сягнути досконалості, просто читаючи філософію веданти та медитуючи. Шастри настійливо радять:«За цієї епохи чвар та лицемірства єдиний спосіб звільнитися — це оспівувати святі імена Господа. Немає іншого шляху, немає іншого шляху, немає іншого шляху». Загальна маса людей в Калі-юґу впала до такого рівня, що їм не вдасться досягнути досконалості, просто вивчаючи «Веданта-сутру». Тому треба серйозно взятись до постійного повторення святого імені Господа.

Шрі Бгактісіддганта Сарасваті Ґосвамі Махараджа щодо цього зауважує: «Якщо людина діє, точно як їй каже духовний вчитель, вона може досягти на своєму життєвому шляху повної досконалості». Такий послух словам духовного вчителя зветься шраута-вак'я і полягає в тому, що учень виконує настанови духовного вчителя без відхилень. Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура з цього приводу зазначає, що учень повинен цінувати слово духовного вчителя більш як саме своє життя та душу. Шрі Чайтан'я Махапрабгу підтверджує це тут, кажучи, що Його духовний вчитель наказав Йому просто повторювати святе ім'я Крішни, і тому Він, слухаючись його наказу, завжди повторює маха-мантру Харе Крішна ('кṛшṇа-мантра' джапа садā, — еі мантра-сāра).Крішна — джерело всього. Тому, якщо людина перебуває в повній свідомості Крішни, це слід розцінювати як вичерпний доказ Крішниної взаємності в їхніх стосунках. Людина без повної свідомості Крішни пов'язана з Ним лише частково і тому не перебуває у своєму природному становищі. Хоча Шрі Чайтан'я Махапрабгу — Верховний Бог-Особа, Крішна, і духовний вчитель усього всесвіту, Він став на становище учня, щоб Своїм прикладом вчити: відданий повинен строго коритись наказам духовного вчителя і виконувати свій обов'язок — завжди повторювати маха-мантру Харе Крішна. Якщо когось надміру вабить вивчати філософію веданти, йому слід звернути увагу на приклад Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. За цієї епохи немає жодної людини, справді гідної вивчати веданту, тому ліпше повторювати святе ім'я Господа. Адже воно являє собою сутність усього ведичного знання, як підтверджує у «Бгаґавад-ґіті» (15.15) Сам Крішна:«Всі Веди призначені для того, щоб пізнати Мене. Воістину, Я — укладач «Веданти», і Я — той, хто знає Веди».Тільки дурні облишають служити духовному вчителю і вважають, що сягли висот духовного знання. Перестерігаючи таких нерозсудливих людей, Чайтан'я Махапрабгу Сам явив досконалий приклад того, яким має бути учень. Духовний вчитель дуже добре знає, якого учня до яких обов'язків залучити, але якщо учень, вважаючи себе вищим у знанні за свого духовного вчителя, нехтує його накази і діє незалежно, він зупиняє свій духовний ріст. Кожен учень повинен вважати себе цілковито необізнаним у науці про Крішну і з готовністю виконувати накази духовного вчителя, щоб зміцніти в свідомості Крішни. Учень завжди повинен мати себе за дурня перед духовним вчителем. Не диво, що іноді лжешукачі духовного знання беруть за духовного вчителя людину, яка не годиться навіть в учні, бажаючи держати такого вчителя в своїх руках. Духовного просвітлення так не здобути.Той, хто не осягнув досконало свідомості Крішни, не може знати філософію веданти. Показне вивчення веданти без розвитку свідомості Крішни — це прояв зовнішньої енерґії, майі. Доки істоту приваблюватиме омана вічнозмінної матеріальної енерґії, вона уникатиме відданого служіння Верховному Богові-Особі. Справжній послідовник філософії веданти — це відданий Господа Вішну, найбільшого з великих і опори всесвіту. Не вирвавшись за межі поля діяльності в служінні обмеженому, неможливо досягти безмежного. Iстинне знання про безмежне, брахма-ґ'яна, — це знання про Всевишнього. Люди, прив'язані до корисливої діяльності та умоглядного знання, не здатні зрозуміти цінності святого імені Господа Крішни, що завжди цілковито чисте, вічно звільнене і повне духовного блаженства. Той, хто віддався під захист святого імені Господа, тотожного з Самим Господом, не має потреби вивчати філософію веданти, бо досягнув мети цього вивчення.Якщо людина не заслужила повторювати святе ім'я Крішни, але вважає святе ім'я відмінним від Крішни і для того, щоб пізнати Крішну, звертається по допомогу до вивчення веданти, її слід вважати останнім дурнем, що підтвердив Своїми діями Чайтан'я Махапрабгу. Умоглядних філософів, які хочуть зробити на філософії веданти наукову кар'єру, також слід вважати за жертв матеріальної енерґії. Однак людина, яка повсякчасно повторює святе ім'я Господа, вже перетнула океан невігластва. Тому навіть людина низького роду, що взялась повторювати святе ім'я Господа, піднялась, як вважають, вище за рівень вивчення філософії веданти. У «Шрімад-Бгаґаватам» (3.33.7) щодо цього сказано:«Якщо людина з родини собакоїдів береться повторювати святе ім'я Крішни, слід вважати, що в минулому житті вона пройшла через усі аскези й виконала всі ведичні яґ'ї». В іншому вірші сказано:«Людина, котра повторює два склади ха-рі, вже вивчила чотири Веди — Сама, Ріґ, Яджур та Атгарву».Користуючись з цих віршів, деякі сахаджії, які оцінюють все дуже дешево, вважають себе за піднесених вайшнавів, але не хочуть навіть торкатись до «Веданта-сутри» чи філософії веданти. Однак істинний вайшнава повинен вивчати філософію веданти. Тільки якщо навіть після вивчення «Веданта- сутри» людина не береться повторювати святе ім'я Господа, вона не ліпша за майаваді. Отже, не слід бути майаваді і водночас не слід бути невігласом з предмету філософії веданти. Чайтан'я Махапрабгу довів Своє знання веданти в бесіді з Пракашанандою Сарасваті. З цього знати, що вайшнава повинен бути добре обізнаним у філософії веданти, але не вважати, що її вивченням все обмежується і святе ім'я повторювати не треба. Відданий повинен розуміти і важливість філософії веданти, і важливість святих імен. Якщо по студіях веданти людина стає імперсоналістом, вона не зрозуміла веданти. Це підтверджено у «Бгаґавад-ґіті» (15.15). Веданта означає «вершина знання». Вершина знання — це знання про Крішну, що тотожний зі Своїм святим ім'ям. Дешевим вайшнавам (сахаджіям) байдуже до вивчення філософії «Веданти», хоча до неї дали свої коментарі чотири вайшнавські ачар'ї. У Ґаудія-сампрадаї є свій коментар на «Веданту» — «Ґовінда-бгаш'я». Однак сахаджії вважають такі коментарі за умоглядне філософствування, якого не слід навіть торкатися, і думають, що ачар'ї не чисті віддані. Тим самим вони торують собі шлях до пекла.

У своїй «Анубгаш'ї» Шрі Бгактісіддганта Сарасваті Ґосвамі каже, що істинні наслідки, які проявляться одразу ж із здобуттям трансцендентного знання, виявляються в тому, що істота одразу ж звільняється з лабет майі і повністю занурюється в служіння Господеві. Без служіння Верховному Богові-Особі Мукунді неможливо звільнитися від корисливої діяльності, яка протікає під впливом зовнішньої енерґії. Натомість коли людина без образ повторює святе ім'я Господа, вона досягає трансцендентного рівня, вільного від усіх матеріальних уявлень. У служінні Господеві відданого пов'язують із Верховним Богом-Особою один з п'яти різновидів взаємин: шанта, дас'я, сакг'я, ватсал'я чи мадгур'я, — і в цих взаєминах відданий насолоджується трансцендентним блаженством. Такі взаємини, безумовно, не залежать ні від тіла, ні від розуму. Усвідомивши, що святе Господнє ім'я тотожне з Верховною Особою, відданий стає повною мірою достойним оспівувати святе ім'я Господа. Такого відданого, що в екстазі повторює святе ім'я і танцює, слід вважати пов'язаним із Господом безпосередніми стосунками.За свідченням Вед існує три рівні духовного розвитку: самбандга-ґ'яна, абгідгея та прайоджана. Самбандга-ґ'яна — це встановлення відначальних стосунків із Верховним Богом- Особою, абгідгея — це діяльність, що відповідає цим відначальним стосункам, а прайоджана — це найвища мета життя, розвиток любові до Бога (премā пум-артго махāн). Якщо людина дотримується реґулівних засад відповідно до наказу духовного вчителя, вона швидко досягає найвищої мети свого життя. Людина, яка любить повторювати мантру Харе Крішна, легко здобуває можливість безпосередньо служити Верховному Богові-Особі. Такій людині нема потреби розбиратись у плетиві граматичних правил, чим звичайно бавляться санн'ясі-майаваді. Шрі Шанкарачар'я також наголошував на цьому: на хі на хі ракшаті ḍукṛñ-караṇе — «Просто жонґлюючи суфіксами та префіксами, неможливо врятуватись від пазурів смерті». Любителі жонґлювати словами й граматичними правилами не можуть збити з пантелику відданого, що повторює маха-мантру Харе Крішна. Коли відданий просто звертається до енерґії Верховного Господа іменем «Харе» і до Самого Господа іменем «Крішна», Господь дуже швидко проявляється у його серці. Звертаючись отак до Радги й Крішни, відданий виконує безпосереднє служіння Його Господній Милості. Коли людина звертається до Верховного Господа та Його енерґії мантрою Харе Крішна, в цій дії виражена суть усіх явлених писань та всього знання, тому що ця трансцендентна вібрація на силі повністю звільнити зумовлену душу і залучити її до безпосереднього служіння Господеві.Себе Шрі Чайтан'я Махапрабгу представив великим дурнем, але всі слова, почуті від духовного вчителя, Він строго обґрунтував твердженнями В'ясадеви у «Шрімад-Бгаґаватам»:«Усі матеріальні страждання живої істоти, що є чужими її природі, може погамувати єднальний процес відданого служіння. Однак більшості людей це невідомо, і тому вчений В'ясадева уклав це ведичне писання [«Шрімад-Бгаґаватам»], що розглядає Верховну Iстину» (Бгаґ.1.7.6). Практикою бгакті-йоґи можна позбутись усіх хибних уявлень і скинути з себе пута матеріального світу, тому В'ясадева, виконуючи настанову Шрі Наради, милостиво уклав «Шрімад-Бгаґаватам», щоб врятувати зумовлені душі від пазурів майі. Отож духовний вчитель Господа Чайтан'ї сказав Йому, що треба систематично й пильно читати «Шрімад-Бгаґаватам», і тоді поступово розвинеться прив'язаність до повторення маха-мантри Харе Крішна.Святе ім'я і Господь тотожні. Зрозуміти це може той, хто повністю звільнився з пазурів майі. Це знання, якого набувають з милості духовного вчителя, підносить людину до найвищого трансцендентного рівня. Шрі Чайтан'я Махапрабгу назвав Себе дурнем, бо, мовляв, до того, як прийняти опіку духовного вчителя, Він не розумів, що, просто повторюючи святе ім'я, можна повністю звільнитися з-під впливу матеріальних умов. Однак ставши вірним слугою Свого духовного вчителя і почавши виконувати його настанови, Він без жодних труднощів побачив шлях до звільнення. Слід розуміти, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу повторював маха-мантру Харе Крішна без жодних образ. Є десять образ проти святого імені, а саме: 1) ганити відданого Господа, 2) вважати, що Господь та півбоги перебувають на одному й тому самому рівні або думати, що існує багато богів, 3) нехтувати накази духовного вчителя, 4) применшувати авторитет писань (Вед), 5) по- своєму витлумачувати святе ім'я Господа, 6) грішити з розрахунком на очисну силу святого імені, 7) пояснювати велич Господнього імені безвірним, 8) порівнювати повторення святого імені Господа до матеріального доброчестя, 9) повторювати святе ім'я неуважно, 10) залишатись прив'язаним до матеріальних речей, незважаючи на оспівування святого імені.

За попередніх епох — Сат'я-юґи Трета-юґи та Двапара-юґи — суворо дотримували принципів системи парампари. Але за теперішньої епохи, Калі-юґи, люди нехтують системою шраута-парампари, що дозволяє отримувати знання через учнівську послідовність. За цієї епохи люди готові скільки завгодно доводити, що за допомогою «наукових» дослідів та розвідок можуть пізнати те, що недосяжне для їхніх обмежених чуттів та розуміння. Їм невідомо, що істину отримують з авторитетного джерела. Ця схильність до суперечок розходиться з ведичними приписами, і тому людині з такою позицією дуже важко зрозуміти, що святе ім'я Крішни невідмінне від Самого Крішни. Крішна і Його ім'я тотожні, отже святе ім'я вічне, чисте і недосяжне для матеріальної скверни. Це Верховний Бог-Особа у формі трансцендентної вібрації. У святого імені немає нічого спільного з матеріальним звуком, що підтверджує Нароттама даса Тгакура: ґолокера према-дгана, харі-нāма-саṅкīртана — трансцендентна вібрація харі-нама-санкіртани імпортована з духовного світу. Тому, хоча матеріалісти через згубну прив'язаність до дослідного знання і «наукового методу» нездатні повірити в силу оспівування маха-мантри Харе Крішна, відомо, що просто повторюючи без образ мантру Харе Крішна можна звільнитися від усіх тонких та грубих матеріальних умов. Духовний світ називають Вайкунтга, що означає «місце без тривог». Матеріальний світ сповнений тривог (які називають кунтга), а духовний світ (Вайкунтга) вільний від усіх тривог. Тому людина, яку гнітять усілякі тривоги, не може зрозуміти мантру Харе Крішна, що повністю вільна від неспокою. За теперішньої епохи звукова вібрація маха-мантри Харе Крішна — це єдине явище трансцендентного рівня, явище поза матеріальним оскверненням. Святе ім'я має силу звільнити зумовлену душу, і тому тут пояснено, що воно є сарва- мантра-сāра, суть усіх ведичних гімнів.Обговорювати й досліджувати можна імена, які позначають об'єкти матеріального світу, але в абсолютному світі ім'я і його власник, слава та володар цієї слави тотожні. Так само якості, ігри і все інше, пов'язане з Абсолютом, також абсолютні. Хоча майаваді сповідують монізм, вони проводять різницю між святим іменем Верховного Господа і Самим Господом. Через цю образу, нама-апарадгу, вони поступово скочуються зі свого високого становища брахма-ґ'яни, що підтверджено у «Шрімад-Бгаґаватам» (10.2.32):Хоча суворими аскезами вони здобувають високе становище брахма-ґ'яни, через недосконале розуміння Абсолютної Iстини вони з нього падають. Хоча вони проголошують, що зрозуміли смисл ведичної мантри: сарваṃ кгалв ідаṃ брахма («Чгандоґ'я Упанішада» 3.14.1), яка означає: «Все Брахман», їм не вдається зрозуміти, що святе ім'я — також Брахман. Однак, якщо вони будуть реґулярно повторювати маха- мантру, вони можуть позбутись цього непорозуміння. Вийти з образливої стадії повторення святого імені можна тільки належним чином віддавшись під його захист.

Для розвитку в духовному житті за Сат'я- юґи шастри радять медитувати, за Трета-юґи — приносити жертви для задоволення Господа Вішну, а за Двапара-юґи — вишукано поклонятись Господеві у храмах. Однак за Калі- юґи духовно розвиватись можна тільки повторюючи святе ім'я Господа. Це засвідчують різні писання. Багато підтверджень цьому є в «Шрімад-Бгаґаватам». Там, у Дванадцятій пісні (3.51) сказано:Епоха Калі сповнена численних вад, тому що людям доводиться зазнавати багатьох страждань, однак є за цієї епохи одне велике благо — просто повторюючи мантру Харе Крішна можна звільнитись від усіх матеріальних забруднень і піднятись до духовного світу. «Нарада-панчаратра» також підносить хвалу маха-мантрі Харе Крішна:«Суть усього ведичного знання, яка включає в собі три роди визначеної в Ведах діяльності [карма-канда, ґ'яна-канда й упасана-канда], піднесення чганд, або ведичних гімнів, та методи вдоволення півбогів, міститься у вісьмох складах: Харе Крішна, Харе Крішна. Це уособлення всієї веданти. Повторення святого імені — єдиний спосіб перетнути океан невігластва». Так само «Калі-сантарана Упанішада» виголошує: «Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе/ Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе — ці шістнадцять імен, складені з тридцяти двох складів, становлять єдиний засіб протидіяти лихому впливу Калі-юґи. З усіх Вед очевидно, що немає іншого способу перетнути океан невігластва, крім повторення святого імені». Також Шрі Мадгвачар'я у коментарі на «Мундака Упанішаду» зацитував такого вірша з «Нараяна-самхіти»:«За Двапара-юґи Крішну, чи Вішну, можна було задовольнити, вишукано поклоняючись Йому за приписами панчаратріки, але за епохи Калі задовольнити Верховного Бога- Особу Харі й поклонятись Йому можна просто повторюючи святе ім'я». У «Бгакті-сандарбзі» (текст 284) Шріла Джіва Ґосвамі загострює увагу на важливості повторення святого імені Господа таким чином:нану бгаґаван-нāмāтмакā ева мантрāṭ, татра віṣешеṇа намаṭ-ṣабдāдй- алаṅкṛтāṭ ṣрī-бгаґаватā ṣрīмад-ṛшібгіṣ чāхіта-ṣакті-віṣешāṭ, ṣрī-бгаґаватā самам āтма-самбандга-віṣеша-пратіпāдакāṣ ча татра кевалāні ṣрī-бгаґаван-нāмāнй апі нірапекшāṇй ева парама-пурушāртга-пгала-парйанта- дāна-самартгāні тато мантрешу нāмато 'пй адгіка-сāмартгйе лабдге катгаṃ дīкшāдй-апекшā. учйате — йадй апі сварūпато нāсті, татгāпі прāйаṭ свабгāвато дехāді-самбандгена кадарйа-ṣīлāнāṃ вікшіпта-чіттāнāṃ джанāнāṃ тат-саṅкочī-караṇāйа ṣрīмад-ṛші-прабгṛтібгір атрāрчана-мāрґе квачіт квачіт кāчіт кāчін марйāдā стгāпітāсті.Шріла Джіва Ґосвамі каже: всі ведичні мантри призначені для того, щоб повторювати святе ім'я Господа. Кожна мантра починається зі слів нама оṃ і в кінцевому підсумку звернена до Верховного Бога-Особи. Кожна з мантр, що їх повторюють такі великі мудреці та ріші, як-от Нарада Муні, з вишньої волі Господа наділена певною особливою силою. Повторення святого імені Господа одразу ж відроджує трансцендентні стосунки живої істоти з Верховним Господом.Повторювати святе ім'я Господа можна незалежно ні від яких інших допоміжних засобів, тому що святе ім'я відразу ж дає всі бажані результати, пов'язуючи з Верховним Богом- Особою. З огляду на це можуть запитати, навіщо тоді людині, яка повторює святе ім'я Господа, отримувати посвяту чи виконувати ще якусь духовну діяльність. Відповідь така, що справді: якщо людина повністю поринула в повторення святого імені, їй не треба ставити себе в залежність від обряду посвяти, але часто через матеріальну скверну попереднього життя відданий має багато негідних звичок. Щоб швидко звільнитись від цього бруду, треба поклонятись Господеві в храмі. Поклоніння Божеству у храмі становить головний засіб для того, щоб вгамувати неврівноваженість, набуту в скверні зумовленого життя. Через це Нарада в панчаратрікі-відгі та інші великі мудреці часом підкреслюють, що для того, щоб впорядкувати й обмежити чуттєву насолоду, на яку націлена кожна зумовлена душа з її тілесним світоглядом, конче потрібні правила й приписи поклоніння Божеству у храмі. Шріла Рупа Ґосвамі пояснює, що святе ім'я Господа можуть повторювати звільнені душі, однак майже всі душі, яким нам випадає давати посвяту, зумовлені. Сказано, що святе ім'я Господа слід повторювати не роблячи образ і дотримуючись реґулівних засад, але вони через старі погані звички порушують ці засади. Тому вкрай потрібно не лише повторювати святе ім'я, а й разом з тим дотримуватись приписів поклоніння Божеству.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу дає зрозуміти в цьому вірші, що можна повторювати святе ім'я Крішни без роздумів щодо філософських аспектів науки про Бога, тому що, повторюючи святе ім'я, людина само собою поринає в екстаз і, не задумуючись, танцює, сміється, плаче й співає, наче божевільна.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу, як ідеальний наставник, показує нам, які повинні бути стосунки учня з духовним вчителем. Коли в учня виникає який-небудь сумнів, йому слід розвіяти його, звернувшись до духовного вчителя. Шрі Чайтан'я Махапрабгу розповів, що співаючи святе ім'я і танцюючи, Він поринув у свого роду екстатичний шал, можливий тільки для звільненої душі. Але навіть на рівні звільнення Він з усіма сумнівами звертався до Свого духовного вчителя. Отже, за жодних обставин, навіть на рівні звільнення, ми не повинні вважати себе незалежними від духовного вчителя. Щойно виникає хоч який сумнів щодо нашого розвитку в духовному житті, треба звертатись до нього.

У «Шікшаштаці» Шрі Чайтан'я Махапрабгу молиться:«О Ґовіндо! В розлуці з Тобою одна мить для мене тягнеться довше, як десять років. Сльози дощовими потоками струмують мені з очей, і без Тебе весь світ для мене пустка». Цього прагне відданий: щоб під час повторення маха-мантри Харе Крішна на очах його забриніли сльози, голос затремтів і серце закалатало. В повторенні святого імені Господа це хороші ознаки. Для відданого, який впав в екстаз, без Ґовінди весь світ має виглядати пусткою. Це свідчить про почуття розлуки з Ґовіндою. У матеріальному житті ми всі розлучені з Ґовіндою і поглинуті зусиллями задовольнити матеріальні чуття. Тому людина, яка віднайшла духовну свідомість, загоряється таким палким бажанням зустрітись з Ґовіндою, що без Ґовінди весь світ для неї стає пусткою.

Коли учень дуже успішно розвивається в духовному житті, це тішить духовного вчителя, і він також в екстазі усміхається, думаючи: «Якого успіху досягнув мій учень!» Він так радіє, що аж усміхається, насолоджуючись поступом учня, як ото батько, усміхаючись, насолоджується зусиллями дитини, що намагається зіп'ястись на ніжки чи вже починає ходити.

Цей вірш з'ясовує, що кожен, хто повторює мантру Харе Крішна, розвиває бгаву, екстаз. Це рівень, на якому приходить одкровення. Він передує розвитку нашої відначальної любові до Бога. Рівень бгави згадує в «Бгаґавад- ґіті» (10.8) Господь Крішна:«Я — джерело всіх духовних і матеріальних світів. Усе постає з Мене. Мудрі, що досконало це знають, присвячують себе відданому служінню Мені й поклоняються Мені всім серцем». Учень-неофіт починає з того, що слухає та повторює святе ім'я, спілкуючись із відданими і дотримуючись реґулівних засад, і завдяки цьому позбувається своїх шкідливих звичок. Так він розвиває прив'язаність до Крішни і не може забути про Крішну й на мить. Бгава — це рівень майже повного успіху в духовному житті.Щирий учень через слух отримує від духовного вчителя святе ім'я. Одержавши посвяту, він живе за реґулівними засадами, які дав духовний вчитель. Належно слугуючи святому імені, відданий само собою переймається його духовною природою, тобто набуває якостей, потрібних, щоб повторювати святе ім'я без образ. Коли він розвинув усі потрібні для цього якості, він має право брати учнів по всьому світі і стає істинним джаґад-ґуру. Під його впливом весь світ починає повторювати святі імена маха-мантри Харе Крішна. Таким чином усі учні такого духовного вчителя прив'язуються до Крішни дедалі сильніше, і тому він то плаче, то сміється, то танцює, то співає. У тілі чистого відданого ці ознаки проявляються дуже яскраво. Коли наші учні з руху свідомості Крішни танцюють і співають, це іноді вражає навіть індійців, що дивуються на те, в якому екстазі навчились співати й танцювати ці чужоземці. Щоправда, як пояснює Чайтан'я Махапрабгу, це не результат якихось вправ — ці ознаки без сторонніх зусиль проявляються в кожному, хто щиро повторює маха-мантру Харе Крішна.Чимало нерозумних людей, не тямлячи трансцендентної природи маха-мантри Харе Крішна, намагаються часом зупинити наше голосне оспівування цієї мантри, але людина, яка справді досягнула високого рівня в повторенні маха- мантри Харе Крішна, закликатиме повторювати її також і інших. Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі пояснює: кṛшṇа-ṣакті вінā нахе тāра правартана — проповідувати славу маха- мантри Харе Крішна може тільки той, кого наділяє особливими повноваженнями Верховний Бог-Особа. Завдяки тому, що віддані поширюють маха-мантру Харе Крішна, все населення світу отримує нагоду зрозуміти велич святого імені. Співаючи й танцюючи або слухаючи святе ім'я Господа, людина само собою пам'ятає Верховного Бога-Особу. А що між святим іменем Господа і Крішною різниці немає, повторюючи його, людина одразу встановлює зв'язок із Крішною. У цьому зв'язку з Крішною відданий розвиває свою відначальну свідомість слуги Господа. У цій свідомості безперервного служіння Крішні, що називається бгава, відданий постійно занурений у різноманітні думки про Крішну. Той, хто досягнув цього рівня бгави, уже вийшов з лабет ілюзорної енерґії. А коли до стану бгави додаються інші духовні чинники, як-от дрож, потіння та сльози, відданий поступово досягає любові до Крішни.Святе ім'я Крішни називають маха-мантра. Iнші мантри в «Нарада-панчаратрі» згадано просто як мантри, а от повторення святого імені Господа там названо маха-мантра.

Повторюючи святе ім'я Господа, не слід прагнути матеріальних здобутків у формі релігійності, матеріального збагачення, задоволення чуттів і, врешті, звільнення з матеріального світу. Як стверджує Чайтан'я Махапрабгу, найвища досконалість життя полягає в тому, щоб розвинути свою любов до Крішни (премā пум-артго махāн ṣрī-чаітанйа-махāпрабгор матам ідам). Коли ми порівняємо любов до Верховного Бога з релігійністю, матеріальним збагаченням, задоволенням чуттів та звільненням, ми побачимо, що ці досягнення привабливі для бубгукшу, які бажають насолоджуватись цим матеріальним світом, і мумукшу, які бажають з нього звільнитись, але вони нічого не важать в очах чистого відданого, який розвинув бгаву, початковий рівень любові до Верховного Бога.Дгарма (релігійність), артга (матеріальне збагачення), кама (задоволення чуттів) та мокша (звільнення) — це чотири засади релігії, яка пов'язана з матеріальним світом. Тому на самому початку «Шрімад-Бгаґаватам» проголошено: дгармаṭ проджджгіта-каітаво 'тра — облудні релігійні шляхи, засновані на цих чотирьох матеріальних засадах, у «Шрімад- Бгаґаватам» відкинуто геть, тому що «Шрімад-Бгаґаватам» вчить тільки того, як розвинути свою приспану любов до Бога. «Бгаґавад-ґіта» — це ввідний курс до «Шрімад-Бгаґаватам», і тому її завершують слова: сарва-дгармāн парітйаджйа мāм екаṃ ṣараṇаṃ враджа — «Відкинь усі різновиди релігії і просто віддайся Мені» (Б.-ґ. 18.66). Щоб стати на цей шлях, треба покинути всі думки про релігійність, матеріальне збагачення, задоволення чуттів та звільнення і повністю віддатись служінню Господеві, що трансцендентне щодо цих чотирьох засад. Любов до Верховного Бога — це первинне покликання духовної душі, так само вічне, як душа і Верховний Бог-Особа. Ця вічність відома як санатана. Коли відданий відроджує любовне служіння Верховному Богові-Особі, слід розуміти, що йому вдалось досягнути омріяної мети життя. З цього моменту з милості святого імені все приходить до відданого саме по собі, і він само собою проґресує в духовному житті.

Бгактісіддганта Сарасваті Ґосвамі каже з цього приводу, що іноді ці ознаки екстазу виявляють люди, в яких немає ні краплини любові до Бога. Iноді вони вдають божевільний сміх, плач або танець, але це не допомагає розвивати свідомість Крішни. Навпаки, цього робленого тілесного збудження треба позбуватись, розвиваючи відповідні ознаки в тілі природно. Справжнє блаженство, що виливається в непідробному духовному сміхові, плачі й танці, проявляється тоді, коли людина досягає висот свідомості Крішни, з власної волі повсякчас виконуючи трансцендентне любовне служіння Господеві. Якщо людина, ще не розвинувши такі ознаки, вдає їх штучно, вона підриває порядок в духовному житті суспільства.

Шріла Джіва Ґосвамі у «Пріті-сандарбзі» (66) так описує цей рівень любові до Бога: бгаґават-прīті-рūпā вṛттір мāйāдімайī на бгаваті. кіṃ тархі, сварūпа-ṣактй- āнанда-рūпā, йад-āнанда-парāдгīнаṭ ṣрī-бгаґавāн апīті. У шістдесят дев'ятому тексті він пояснює далі: тад еваṃ прīтер лакшаṇаṃ чітта-дравас тасйа ча рома-харшāдікам. катгаñчідж джāте 'пі чітта-драве рома-харшāдіке вā на чед āṣайа- ṣуддгіс тадāпі на бгактеṭ самйаґ-āвірбгāва іті джñāпітам. āṣайа-ṣуддгір нāма чāнйа-тāтпарйа-парітйāґаṭ прīті- тāтпарйаṃ ча. ата евāніміттā свāбгāвікī четі тад віṣешаṇам. Трансцендентна любов до Верховного Бога не підпорядковується матеріальній енерґії, тому що являє собою трансцендентне блаженство і енерґію насолоди Верховного Бога-Особи. Верховний Господь Сам охоплений трансцендентним блаженством, тому, коли відданий стикається з цим блаженством любові до Верховного Бога, його серце розтає, що виявляється в наїженні волосся та інших ознаках. Трапляється, що серце людини розтає і вона проявляє ці трансцендентні ознаки, але водночас поводиться вона не дуже добре. Це свідчить про те, що вона ще не досягла у відданому служінні повної досконалості. Iншими словами, відданий, який в екстазі танцює й плаче, але потім виявляє прив'язаність до матеріальних речей, ще не досягнув у відданому служінні āṣайа-ṣуддгі — досконалості буття. Той, хто досягнув досконалості буття, цурається матеріальної насолоди і поринає в трансцендентну любов до Верховного Бога. Це означає, що ознаки екстазу āṣайа-ṣуддгі проявляються тоді, коли служіння відданого не має ніякої матеріальної причини і має чисто духовну природу. Саме такі ознаки трансцендентної любові до Верховного Бога, наведені в «Шрімад-Бгаґаватам»(1.2.6):«Найліпша релігія та, яка сповнює своїх послідовників екстазом любові до Бога, вільної від корисливих намірів і непіддатливої для матеріальних перешкод, бо лише це може повністю задовольнити душу».

Як кажуть явлені писання, якщо духовному вчителю вдається перетворити принаймні одну душу на досконало чистого відданого, його життєва місія увінчалась успіхом. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура завжди повторював: «Якби коштом усіх моїх володінь, храмів та матгів мені вдалося хоча б одну особу перетворити на чистого відданого, моя місія була б виконана». Однак зрозуміти науку про Крішну дуже важко, а розвинути любов до Верховного Бога і поготів. Тому, якщо з милості Господа Чайтан'ї та духовного вчителя учень досягає рівня чистого відданого служіння, духовний вчитель дуже радий. Духовний вчитель радий не тоді, коли учень приносить йому гроші, а тоді, коли бачить, що учень дотримується реґулівних засад і проґресує в духовному житті. Тоді духовний вчитель радіє і почуває себе зобов'язаним перед таким піднесеним учнем.

Це ще одне бажання духовного вчителя: щоб його учні не тільки співали, танцювали і жили за реґулівними засадами, а й проповідували рух санкіртани іншим, рятуючи і їх. Адже принцип, на якому стоїть рух свідомості Крішни, полягає в тому, щоб наблизитись якомога ближче до досконалості самому і разом з тим проповідувати вчення Крішни задля добра інших. Iснує два типи безкорисливих відданих, а саме: ґоштг'янанді та бгаджанананді. Бгаджанананді — це той, хто задовольняється власним розвитком у відданому служінні. А ґоштг'янанді — це той, хто не задовольняється власною досконалістю, а турбується також, щоб інші могли скористатися зі святого імені Господа і розвиватися духовно. Видатний приклад такого відданого — Прахлада Махараджа. Коли Господь Нрісімхадева запропонував дати йому будь-яке благословення, Прахлада Махараджа сказав:«Господи, я сам проблем не маю і жодного благословення від Тебе не хочу, тому що цілком задоволений, просто повторюючи Твоє святе ім'я. Мені цього достатньо, бо, оспівуючи Тебе, я одразу ж поринаю в океан трансцендентного блаженства. Єдине, що мене засмучує, — це бачити інших людей, що не мають любові до Тебе. Вони скніють у матеріальних турботах про минущу матеріальну втіху і марнують своє життя, день і ніч важкою працею заробляючи собі чуттєві втіхи, без найменшого бажання любити Верховного Бога. Я одне що шкодую цих людей і добираю способів визволити їх із лабет майі» (Бгаґ.7.9.43).Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура пояснює у своїй «Анубгаш'ї»: «Той, хто своїм щирим служінням здобув увагу духовного вчителя, любить танцювати й співати з відданими того ж рівня свідомості Крішни. Такого відданого духовний вчитель вповноважує звільняти пропащі душі всіх сторін світу. Ті, хто не сягнув високого рівня, воліють повторювати мантру Харе Крішна на відлюдді». Така діяльність, за словами Шріли Бгактісіддганти Сарасваті Тгакури, становить свого роду обман, бо ті, хто робить це, просто наслідують дії таких піднесених відданих, як Харідаса Тгакура. Не слід пробувати наслідувати відданих такого високого рівня. Ліпше всіма силами проповідувати вчення Шрі Чайтан'ї Махапрабгу в усіх сторонах світу. Завдяки такій діяльності кожен може досягнути успіху в духовному житті. Хто не вміє належно проповідувати, може повторювати Харе Крішна на відлюдді, уникаючи поганого товариства, але справді піднесеному відданому проповідь і спілкування з людьми, які не виконують відданого служіння, не шкодить. Відданий дає невідданим своє товариство, але сам не переймає їхніх поганих звичок. Так завдяки діяльності чистого відданого навіть люди, які не мають любові до Верховного Бога, отримують нагоду раніше чи пізніше стати відданими Господа. З цього приводу Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура радить розглянути вірш із «Шрімад-Бгаґаватам», що починається зі слів: наітат самāчаредж джāту манасāпі хй анīṣвараṭ (10.33.30), а також такий вірш із «Бгакті-расамріта-сіндгу» (1.2.255):Не варто імітувати дії великих осіб. Треба залишатись зреченим щодо матеріальної насолоди і разом з тим приймати все пов'язане з служінням Крішні.

Цього вірша із «Бгаґаватам» (11.2.40) промовив Шрі Нарада Муні до Васудеви, пояснюючи йому бгаґавата-дгарму. Васудева вже досягнув результату, який дає бгаґавата-дгарма, бо в його домі народився його сином Господь Крішна. Проте, даючи приклад іншим, він попрохав Шрі Нараду Муні просвітити його щодо науки бгаґавата-дгарми. Таке смирення великого відданого.

Учень, який не плекає віру в слова духовного вчителя і діє незалежно, ніколи не отримає повноважень оспівувати святе ім'я Господа. У Ведах («Шветашватара Упанішада» 6.23) сказано:«Тільки тим великим душам, які непохитно вірять і в Господа, і в духовного вчителя, відкривається само собою весь смисл ведичного знання». Це дуже важлива вказівка Вед, і Шрі Чайтан'я Махапрабгу підтвердив її власною поведінкою. Вірячи в слова духовного вчителя, Він запровадив рух санкіртани. Так само й нинішній рух свідомості Крішни почався з віри в слова нашого духовного вчителя. Він хотів проповіді, ми повірили в його слова й постарались їх так чи інакше здійснити, а тепер цей рух успішно розвивається по всьому світі. Отже віра в слова духовного вчителя і в Верховного Бога-Особу становить таємницю успіху. Шрі Чайтан'я Махапрабгу ніколи не порушив наказу Свого духовного вчителя і не перестав поширювати руху санкіртани. Шрі Бгактісіддганта Сарасваті Ґосвамі, залишаючи цей світ, наказав усім своїм учням спільними зусиллями по всьому світі проповідувати послання Чайтан'ї Махапрабгу. Згодом, однак, деякі користолюбні, нетямущі учні пішли проти його наказу. Кожен з них захотів стати на чолі місії, вони почали воювати в судах, знехтувавши наказ духовного вчителя, і вся місія розпалася. Це не є для нас привід пишатись собою, однак треба пояснити істинний стан речей. Ми вірили в слова духовного вчителя і почали з дуже скромних зусиль — безпорадних зусиль, але завдяки духовній силі наказу вищого авторитета, цей рух досягнув успіху.Слід зрозуміти, що коли Шрі Чайтан'я Махапрабгу співав і танцював, Він робив це під впливом енерґії насолоди духовного світу. Шрі Чайтан'я Махапрабгу ніколи не вважав святе ім'я Господа за матеріальну звукову вібрацію, і так само жоден чистий відданий не має помилкової думки, що повторення мантри Харе Крішна — це матеріальна музика. Господь Чайтан'я ніколи не намагався стати паном святого імені, навпаки, Він вчив нас, як стати слугою святого імені. Якщо повторювати святе ім'я Господа напоказ, не знаючи секрету успіху, можна посилити виділення жовчі, але ніколи не досягнути досконалості в повторенні святого імені. Шрі Чайтан'я Махапрабгу казав про Себе: «Я великий дурень і не знаю, що правильно, а що ні. Намагаючись зрозуміти істинний смисл «Веданта-сутри», Я ніколи не користувався поясненням Шанкара-сампрадаї чи санн'ясі-майаваді. Мене дуже лякає нелогічність доказів філософів-майаваді. Тому Я гадаю, що нездатний розібратись у їхніх поясненнях до «Веданта-сутри». Я твердо вірю, що самого лише повторення святого імені Господа досить, щоб розвіяти всі помилкові уявлення матеріального світу. Я вірю, що, просто повторюючи святе ім'я Господа, можна здобути притулок лотосових стіп Господа. За цієї епохи чвар та незгоди повторення святих імен — це єдиний шлях до звільнення з лабет матерії.Повторюючи святе ім'я, — вів далі Господь Чайтан'я, — Я майже збожеволів. Однак, запитавши про це Свого духовного вчителя, Я прийшов до висновку, що замість прагнути досягнень у чотирьох сферах матерії — релігійності [дгармі], матеріальному збагаченні [артзі], задоволенні чуттів [камі] та звільненні [мокші] — ліпше так чи інакше розвивати трансцендентну любов до Бога. Це найвищий успіх у житті. Той, хто розвинув любов до Бога, природно починає співати і танцювати, не зважаючи на людський загал». Цей рівень життя відомий як бгаґавата-джівана, життя відданого.Шрі Чайтан'я Махапрабгу оповідав далі: «Я ніколи не співав і не танцював роблено, напоказ. Я танцюю і співаю тому, що твердо вірю в слова Свого духовного вчителя. Хоча філософам-майаваді не подобається цей спів і танець, Я, однак, покладаючись на його слова, роблю це. З того всього видно, що Моєї заслуги в цих співах і танцях немає, бо це виходить в Мене само собою, з милості Верховного Бога-Особи».

«Бгакті-расамріта-сіндгу» (1.1.38) каже:«Якщо брахмананду, трансцендентне блаженство пізнання безособистісного Брахмана, збільшити в мільйон разів, цю кількість брахмананди не дасться порівняти навіть до атомарної часточки насолоди, яку дає чисте віддане служіння».

Трансцендентне блаженство, що ним насолоджуються в чистому відданому служінні, подібне до океану, тоді як матеріальне щастя і навіть щастя від усвідомлення безособистісного Брахмана скидаються на калюжу в ямці від копита теляти. Це вірш із «Харі-бгакті-судгодаї» (14.36).

Санн'ясі-майаваді у Варанасі зустрілись з Чайтан'єю Махапрабгу для того, щоб засудити Господа за участь у русі санкіртани, що їм припав не до вподоби. Цей демонічний опір рухові санкіртани існує завжди. Він існував за часів Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, і так само він існував задовго до того, ще навіть за часів Прахлади Махараджі. Прахлада Махараджа, виконуючи санкіртану, постійно співав святі імена, хоча його батькові це було не до смаку. Це стало причиною непорозуміння між батьком і сином. У «Бгаґавад- ґіті»(7.15) Господь каже:«Лиходії, що занурені в цілковите невігластво, найниціші з-поміж людей, ті, чиє знання вкрала ілюзія, і ті, кому властива безбожна природа демонів, не віддаються Мені». Санн'ясі- майаваді — це āсураṃ бгāвам āṣрітāṭ, тобто ті, хто став на шлях асурів (демонів), що не вірять в існування форми Господа. Майаваді кажуть, що верховне джерело всього безособистісне, і тим самим заперечують існування Бога. Сказати, що Бога не існує, означає заперечити Бога прямо, а сказати, що Бог існує, але не має голови, рук та ніг, не здатний ні говорити, ні чути, ні їсти, — це непрямий спосіб заперечити Його існування. Людину, яка нездатна бачити, називають сліпою, того, хто нездатний ходити, називають кривим, того, хто не має рук, називають безпорадним, того, хто нездатний говорити, називають німим, а того, хто нездатний чути, називають глухим. Коли майаваді кажуть, що в Бога немає ні ніг, ні очей, ні вух, ні рук, вони непрямо ображають Його, приписуючи Йому сліпоту, глухоту, німоту, кульгавість, безпорадність і т.ін. Тому, хоча вони удають із себе великих ведантистів, насправді вони мāйайāпахṛта-джñāна. Iншими словами, вони видаються дуже освіченими вченими, але насправді вони позбавлені самої сутності знання.Iмперсоналісти-майаваді завжди намагаються заперечити вчення вайшнавів, тому що вайшнави визнають Верховну Особу за найвищу причину і прагнуть служити Йому, розмовляти з Ним і бачити Його, так само, як і Господь прагне бачити Своїх відданих, розмовляти з ними, їсти й танцювати. Цей особистісний обмін любовними почуттями не знаходить відгуку в серцях санн'ясі-майаваді. Тому спочатку санн'ясі-майаваді Бенареса хотіли зустрітися з Чайтан'єю Махапрабгу для того, щоб спростувати Його особистісні погляди на Бога. Шрі Чайтан'я Махапрабгу, проте, бувши проповідником, змінив ставлення санн'ясі-майаваді. Їхні серця розтанули від милої мови Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, і вони, вже цілком приязно, теж звернулись до Нього з люб'язною мовою. Всім проповідникам також доводиться зустрічатися з недругами, але треба діяти так, щоб не поглибити їхнього ворожого ставлення. Вони й так налаштовані вороже, а якщо ми розмовлятимемо з ними грубо чи нечемно, їхня ворожість тільки поглибиться. Отож, ми повинні якомога ліпше наслідувати приклад Господа Чайтан'ї Махапрабгу і намагатись переконати супротивників цитатами з шастр і судженнями ачарій. Ось як ми повинні старатись перемогти всіх ворогів Господа.

Взятись до свідомості Крішни може тільки той, кому дуже пощастило, що підтвердив Чайтан'я Махапрабгу, звертаючись до Шріли Рупи Ґосвамі:(Ч.-ч. Мадгйа 19.151)Iснують мільйони живих істот, що їх зумовили закони матеріальної природи, і вони в різних тілесних формах блукають всіма планетними системами всесвіту. Коли комусь серед них пощастить, з милості Крішни він зустрічає істинного духовного вчителя і пізнаєŸ смисл відданого служіння. Виконуючи віддане служіння під проводом істинного духовного вчителя, ачар'ї, він розвиває любов до Верховного Бога. Якщо людина пробудила в собі любов до Верховного Бога (крішна-прему) і стала відданим незбагненного Верховного Бога-Особи, то їй надзвичайно пощастило. Санн'ясі-майаваді, звертаючись до Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, визнали цю істину. Розвинути свідомість Крішни дуже нелегко, але з милості Шрі Чайтан'ї Махапрабгу це можливо, що і буде доведене в дальшому ході оповіді.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура щодо цього зауважує в коментарі: «Санн'ясі-майаваді вважають, що істинний смисл «Веданта-сутри» представлено в коментарі Шрі Шанкарачар'ї «Шарірака-бгаш'я». Iншими словами, санн'ясі-майаваді тримаються трактування, поданого в Шанкарачар'їних поясненнях «Веданта-сутри», що засновані на монізмі. Отож вони тлумачать «Веданта-сутру», Упанішади та решту таких ведичних писань на свій імперсоналістський штиб». Відомий санн'ясі-майаваді Садананда Йоґіндра написав книжку «Веданта-сара», у якій пише: ведāнто нāма упанішат-прамāṇам. тад-упакāрīṇі ṣāрīрака-сūтрāдīні ча. На думку Садананди Йоґіндри, єдине джерело ведичних свідчень — це «Веданта-сутра» та Упанішади у викладі Шрі Шанкарачар'ї, що пояснює їх у «Шарірака- бгаш'ї». Але насправді слово веданта означає «сутність ведичного знання», і немає ніяких підстав замовчувати все, крім «Шарірака-бгаш'ї» Шанкарачар'ї. Iснують інші коментарі «Веданти», що їх написали вайшнавські ачар'ї і що не спираються ні на думки Шрі Шанкарачар'ї, ні на вигадані коментарі його послідовників. Коментарі вайшнавів засновані на філософії дуалізму. Моністи, як оце Шанкарачар'я та його послідовники, прагнуть довести, що Бог і жива істота — це одне й те саме, і замість поклонятись Верховному Богові- Особі вони видають за Бога себе. Вони хочуть, щоб інші поклонялися як Богові їм. Вони сахаються філософських вчень вайшнавських ачарій: шуддга-адвайти (очищеного монізму), шуддга-двайти (очищеного дуалізму), вішішта- адвайти (умовного монізму), двайта-адвайти (монізму та дуалізму) та ачінт'я-бгеда-абгеди (незбагненної єдності й відмінності). Майаваді не обговорюють цих філософій, твердо вірячи в свою філософію кевала-адвайти, неподільного монізму. Вважаючи свою філософську систему за чисте розуміння «Веданта-сутри», вони тримаються думки, що тіло Крішни складене з матеріальних елементів, а діяльність любовного служіння Крішні — це сентименталізм. Їх називають майаваді, бо, на їхню думку, тіло Крішни зроблене з майі і любовне служіння відданих Господеві так само майа. Віддане служіння вони зараховують до різновиду корисливої діяльності (карма-канди). За їхніми уявленнями бгакті складається з умоглядних розумувань та, іноді, медитації. Така різниця між філософіями майавади і вайшнавізму.

Санн'ясі-майаваді, віддаючи належне Господеві Чайтан'ї Махапрабгу, запитали Його, чому Він не обговорює філософії веданти. Однак насправді уся діяльність вайшнавської традиції заснована саме на філософії веданти. Вайшнави не нехтують веданту, але не мають анінайменшого бажання вивчати її на підставі коментаря «Шарірака- бгаш'я». Для того щоб розвіяти хибні уявлення санн'ясі- майаваді, Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу хотів з їхнього дозволу обговорити філософію веданти.Вайшнави — найбільші філософи у світі, до яких іншим дуже далеко. Найбільший серед вайшнавських філософів був Шріла Джіва Ґосвамі Прабгу, а менш як через чотириста років його філософію знову представив Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура Махараджа. Отож, треба дуже чітко усвідомити, що філософи-вайшнави — не сентименталісти і не дешеві віддані, як то сахаджії. Всі вайшнавські ачар'ї були широкоосвічені вчені, що в усій повноті зналися на філософії веданти. Без знання філософії веданти неможливо бути ачар'єю. Щоб заслужити ім'я ачар'ї серед індійських трансценденталістів, котрі дотримуються ведичних засад, треба стати широко обізнаним вченим з філософії веданти, або вивчаючи її самостійно, або слухаючи від когось іншого.Бгакті — це результат опанування філософії веданти. За це сказано у «Шрімад-Бгаґаватам»(1.2.12):У цьому вірші велике значення мають слова бгактйā ṣрута-ґṛхīтайā. Вони вказують на те, що бгакті повинно спиратись на підвалину з філософії Упанішад та «Веданта-сутри». Шріла Рупа Ґосвамі сказав:«Віддане служіння, яке не спирається на Веди, Пурани, Панчаратри та інші писання, слід вважати за сентименталізм. Воно тільки турбує суспільство і більш нічого». Є різні рівні вайшнавів (каніштга-адгікарі, мадг'яма-адгікарі та уттама- адгікарі), і, щоб стати проповідником, мадг'яма-адгікарі, треба бути глибоким знавцем «Веданта-сутри» та інших ведичних писань. Бгакті-йоґа, яка розвивається на підмурівку з філософії веданти, дає реальні й надійні плоди. Щодо цього ми можемо зацитувати переклад згаданого вище вірша (Бгаґ. 1.2.12) і пояснення до нього:ПОЯСНЕННЯ: Цілковито усвідомити Абсолютну Iстину можна тільки через віддане служіння Господу, Вāсудеві, Богові-Особі, який є Абсолютна Iстина у всій повноті. Брахман є трансцендентне випромінення Його тіла, а Параматма — це Його частковий вияв, що представляє Його в матеріальному світі. Через це усвідомлення Абсолютної Iстини як Брахмана чи Параматми є лише частковим усвідомленням. Є чотири відміни людських істот: кармі, ґ'яні, йоґи та віддані. Кармі — це матеріалісти, а три інші групи — трансценденталісти. Трансценденталістами найвищого класу є віддані, що вже осягнули Верховну Особу. Класом нижче перебувають трансценденталісти, котрі частково осягнули повну частку абсолютної особи, а до трансценденталістів третього класу зараховують тих, хто усвідомив тільки те, що абсолютна особа духовна зі своєї природи. «Бгаґавад-ґіта» та інші ведичні писання проголошують, що осягнути Верховну Особу можна через віддане служіння, що спирається на повне знання та відмову від зв'язку з будь-чим матеріальним. Ми вже обговорювали, що до того, хто виконує віддане служіння, приходять і знання, і зреченість від матеріалістичного спілкування. А що усвідомлення Абсолютної Iстини як Брахмана чи Параматми недовершене, то природно випливає, що і самі способи їхнього усвідомлення Абсолютної Iстини, тобто ґ'яна і йоґа, теж недосконалі. Досконалий метод, що дасть серйозному в своєму пошукові учню осягнути Абсолютну Iстину, один — віддане служіння, що ґрунтується на довершеному знанні, поєднаному з відмовою від матеріалістичного спілкування. I в такому служінні людина втверджується, слухаючи веданта-шруті. Отже, це не так, що віддане служіння призначене для менш розумних трансценденталістів.Відданих є три класи: перший, другий і третій. Відданих третього класу, чи неофітів, що не володіють знанням, не позбулись матеріальних прив'язаностей і яких просто приваблює початкова стадія поклоніння Божеству в храмі, називають матеріалістичними відданими. Такі віддані більше тяжіють до матеріальних, аніж до трансцендентних здобутків. Отож, потрібно зробити значний поступ і піднятися з рівня матеріалістичного служіння на рівень відданих другого класу. На цьому рівні відданий вирізняє чотири категорії живих істот: Бога-Особу, Його відданих, несвідомих, а також заздрісних ненависників. Треба піднятись принаймні на рівень відданого другого класу і так стати гідним осягнути Абсолютну Iстину.Тому відданому третього класу належить отримувати настанови стосовно відданого служіння з авторитетних джерел бгаґават. Перший бгаґавата — це особа, що втверджена у відданості, а другий — то «Бгаґаватам», Боже послання. Тож відданий третього класу мусить звернутися до певного відданого, аби той навчив його виконувати віддане служіння. Така особистість — це не людина, що заробляє на прожиток, декламуючи «Бгаґаватам». Звернутись слід до відданого — представника Шукадеви Ґосвамі (як ось Сута Ґосвамі), проповідує віддане служіння для загального добра всього людства. Відданий-початківець майже не має смаку слухати від авторитета. Він може «уважно» слухати професійного читця, просто щоб потішити свої чуття. Такого роду слухання і оспівування вже кинули тінь на цілий метод, тому треба бути пильним і не стати на хибний шлях. Святе послання Бога, яке втілене в «Бгаґавад-ґіті» та «Шрімад-Бгаґаватам», безсумнівно, трансцендентне, але попри це не можна слухати оповіді за такі трансцендентні предмети від професійних читців, бо вони їх отруюють: так змія отруює молоко, торкнувшись його своїм язиком.Тому задля поступу щирий відданий повинен слухати ведичні писання, як-от Упанішади, «Веданту» й інші твори, що їх залишили нам авторитети минулого, Ґосвамі. Який може бути поступ, якщо не слухати писань? Без того, щоб слухати настанови писань і триматися їхніх вказівок, віддане служіння перетворюється просто на нічого не варту виставу, яка є лише перешкодою на шляху розвитку відданості. Отож, якщо віддане служіння не спирається на засади, що подані у шруті, смріті, Пуранах та «Панчаратрі», воно є підробкою, і його слід негайно відкинути. Відданого, який не спирається на авторитети, ні в якому разі не можна визнати за чистого відданого. Засвоївши авторитетне послання, що його несе ведична література, людина повсякчас бачитиме всередині себе всепроникаючий локалізований аспект Бога-Особи. Це і є самадгі.

Санн'ясі-майаваді звуть один одного Нараяна. Коли вони бачать іншого санн'ясі, вони вшановують його вигуком оṃ намо нāрāйаṇāйа («Поклон тобі, Нараяно»), хоча прекрасно знають, який з того Нараяна. Нараяна має чотири руки, а вони, хоч як пишаються з думки, що вони Нараяна, не можуть проявити більш як дві. Їхня філософія урівнює Нараяну і звичайну людину, і тому вони іноді вживають термін дарідра-нараяна («злидар-Нараяна»), який винайшов так званий свамі, що нічого не тямив у філософії веданти. Тому, хоча ці санн'ясі-майаваді, що іменували себе Нараяною, не розуміли становища Нараяни, за їхні аскези Господь Чайтан'я Махапрабгу дав їм змогу розпізнати Нараяну в Ньому. Господь Чайтан'я — це, безперечно, Верховний Бог-Особа Нараяна в образі відданого Нараяни, і санн'ясі-майаваді, зрозумівши, що Він справді Сам Нараяна, тоді як вони тільки облудно вдають із себе Нараяну, заговорили до Нього, як описано далі.

У шастрах сказано:«Матеріально забрудненими чуттями неможливо зрозуміти Верховного Бога-Особу чи Його ім'я, форму, якості або оточення, але якщо людина служить Йому, Господь відкриває Себе Сам» («Бгакті-расамріта-сіндгу» 1.2.234). Тут видно, які наслідки санн'ясі-майаваді отримали від служіння Нараяні. Завдяки тому, що майаваді виявили деяку шану Шрі Чайтан'ї Махапрабгу і були людьми доброчесними, які сумлінно дотримувались суворих правил та приписів санн'яси і через це якоюсь мірою розуміли філософію веданти, їм з милості Господа Чайтан'ї Махапрабгу вдалось збагнути, що Він не хто інший, як Верховний Бог-Особа, сповнений усіх шести багатств. Одне з цих багатств — краса. З незвичайної краси Його тіла санн'ясі-майаваді зрозуміли, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це Сам Нараяна. Він не був ярмарковий, вдаваний Нараяна, як ті дарідра-нараяни, яких вигадують так звані санн'ясі.

У цьому вірші дуже важливі слова томāра прабгāве («Твій вплив»). Вплинути на слухачів може тільки той, хто досягнув певної духовної висоти. Бгактівінода Тгакура співає: ṣуддга-бгаката-чараṇа-реṇу, бгаджана-анукūла — «Тільки товариство чистого відданого може вплинути так, що людина починає розуміти віддане служіння». Тим санн'ясі-майаваді пощастило зустрітися з Верховним Богом- Особою у подобі відданого, і всі вони, безперечно, підпали під сильний вплив Господа. Вони знали, що той, хто досягнув досконалості в духовному житті, ніколи не скаже неправди, і тому всі його слова розумні і сходяться з судженням Вед. Людина високого рівня самоусвідомлення ніколи не скаже нісенітниці. Філософи-майаваді оголошують себе Верховним Богом-Особою, і це нісенітниця, але Шрі Чайтан'я Махапрабгу ніколи не казав таких безглуздих речей. Санн'ясі- майаваді не мали сумніву щодо Його особи і тому хотіли почути від Нього пояснення філософії веданти.

«Веданта-сутра», складена з глибокодумних афоризмів про метод осягнення ведичної мудрості, стисло передає все ведичне знання. Її розпочинають слова атгāто брахма-джіджñāсā — «Зараз настав час розпитуватись щодо Абсолютної Iстини». Людська форма життя для цього насамперед і призначена, і тому «Веданта-сутра» стисло пояснює мету людського життя. За цю стислість згадано у «Ваю Пурані» та «Сканда Пурані», що подають таке визначення сутри:«Сутра — це афористичний вислів, що якомога меншою кількістю слів передає суть усього знання. Вона повинна мати універсальне застосування і бути бездоганна з погляду мовної будови». Кожен, хто знайомий з такими сутрами, мусить знати «Веданта-сутру», що відома серед вчених також за такими назвами: 1) «Брахма-сутра», 2) «Шарірака», 3) «В'яса-сутра», 4) «Бадараяна-сутра», 5) «Уттара-міманса» і 6) «Веданта- даршана».«Веданта-сутра» складається з чотирьох глав (адг'яй), і в кожній главі є чотири підрозділи (пади). Отож «Веданта- сутру» можна назвати шодаша-пада, шістнадцять підрозділів афоризмів. Тему кожного підрозділу розгорнуто в формі п'яти окремих тез (адгікаран), які позначаються санскритськими термінами пратіґ'я, хету, удахарана, упаная та ніґамана. Щоб розглянути будь-який предмет, треба спочатку навести пратіґ'ю, тобто урочисто оголосити мету викладу. Урочисте оголошення мети на початку «Веданта-сутри» звучить так: атгāто брахма-джіджñāсā, а це вказує, що книгу написано з метою з'ясувати природу Абсолютної Iстини. Далі треба пояснити причини (хету), навести приклади, що спираються на різні факти (удахарана), тоді предмет треба планомірно висвітлити (упаная) і, зрештою, підтвердити авторитетними цитатами з ведичних шастр (ніґамана).Згідно з визначенням Хемачандри (що його називають також Кошакара), великого укладача словника термінів, веданта — це пояснення до розділів ведичної літератури, які називаються Упанішади та Брахмани. Професор Апте у своєму словнику пояснює, що Брахмана — це частина Вед, що наводить правила використання гімнів за різних жертвопринесень і докладно пояснює їхнє походження, іноді з розлогими ілюстраціями у формі легенд та історій. Ця частина Вед відрізняється від частини, яка вміщує мантри. Хемачандра каже, що «Веданта-сутрою» названо додаток до Вед. Веда означає «знання», а анта — «кінець». Iншими словами, мудрістю веданти називають правильне розуміння остаточної мети Вед. Таке знання, викладене в формі афоризмів у «Веданта-сутрі», повинно спиратись на Упанішади.Згідно з вченими дослідниками, існує три окремих джерела знання, що називаються прастгана-трая. Одне з цих джерел, як вказують ці вчені, — це веданта, тому що вона викладає ведичне знання за допомогою логіки та струнких доказів. У «Бгаґавад-ґіті» (13.5) Господь каже: брахма-сūтра- падаіṣ чаіва хетумадбгір вініṣчітаіṭ — «Знання про остаточну мету життя викладене у «Брахма-сутрі» за допомогою законів логіки та доказів на підставі причинно-наслідкових зв'язків». Отож «Веданта-сутру» зараховують до н'яя- прастгани, Упанішади зараховують до шруті-прастгани, а «Ґіту», «Махабгарату» і Пурани зараховують до смріті-прастгани. Будь-яке наукове знання про трансцендентне повинно мати підтвердження у шруті, смріті та законах логіки.Сказано, що ведичне знання і «Сатвата-панчаратра», доповнення до Вед, постало з віддиху Нараяни, Верховного Бога-Особи. Афоризми «Веданта-сутри» уклав Шріла В'ясадева, вповноважене втілення Шрі Нараяни, хоча іноді їхнє авторство приписують великому мудрецю Апантаратамі. Однак «Панчаратра» і «Веданта-сутра» висловлюють ті самі погляди. Тому Шрі Чайтан'я Махапрабгу засвідчує, що між ними немає розбіжності, і проголошує: «Веданта-сутру» уклав Шріла В'ясадева, а отже можна вважати, що вона постала з віддиху Шрі Нараяни. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура пояснює, що, коли В'ясадева укладав «Веданта- сутру», сім великих святих його часів також робили схожу роботу. Ці святі — це Атрея Ріші, Ашмаратг'я, Аудуломі, Каршнаджіні, Кашакрітсна, Джайміні та Бадарі. До того ж сказано, що Парашарі та Карманді-бгікшу також обговорювали афоризми «Веданта-сутри» до В'ясадеви.Як уже зазначено, «Веданта-сутра» складається з чотирьох глав. Перші дві глави обговорюють зв'язок живої істоти з Верховним Богом-Особою. Це називають самбандга- ґ'яна, тобто знання про зв'язок. Третя глава описує, як діяти в стосунках з Верховним Богом-Особою. Це зветься абгідгея- ґ'яна. Зв'язок живої істоти з Верховним Господом описав Шрі Чайтан'я Махапрабгу: джīвера `сварūпа' хайа кṛшṇера `нітйа- дāса' — «Жива істота — це вічний слуга Крішни, Верховного Бога» (Ч.-ч.Мадг'я 20.108). Тому, щоб діяти відповідно до цього зв'язку, треба виконувати садгана-бгакті, тобто визначені обов'язки в служінні Верховному Богові-Особі. Це відоме як абгідгея-ґ'яна. Четверта глава описує результат такого відданого служіння (прайоджана-ґ'яна). Ця остаточна мета життя полягає в тому, щоб повернутись додому, до Верховного Бога. На цю найвищу мету у «Веданта-сутрі» вказують слова анāвṛттіṭ ṣабдāт.Шріла В'ясадева, вповноважене втілення Нараяни, склав «Веданта-сутру» і, для того щоб захистити її від неавторитетних коментарів, за наказом свого духовного вчителя, Наради Муні, особисто уклав «Шрімад-Бгаґаватам» — природний коментар до «Веданта-сутри». Крім «Шрімад-Бгаґаватам», є ще інші коментарі до «Веданта-сутри», що їх склали всі головні вайшнавські ачар'ї. У всіх цих коментарях дуже виразно описано віддане служіння. Тільки прихильники Шанкари коментують «Веданта-сутру» на імперсональний лад, не пояснюючи вішну-бгакті, тобто відданого служіння Господу, Вішну. Зазвичай людям дуже подобається «Шарірака- бгаш'я», чи імперсоналістське трактування «Веданта-сутри», але всі коментарі, що не прояснюють істини щодо відданого служіння Господу Вішну, слід розуміти як відхилення від первісної «Веданта-сутри». Одне слово, Господь Чайтан'я не залишив сумніву у тому, що справжній смисл «Веданта-сутри» розкривають бгаш'ї, або коментарі вайшнавських ачарій, засновані на відданому служінні Господу Вішну, а не «Шарірака- бгаш'я» Шанкарачар'ї.

Помилка виникає тоді, коли певний об'єкт вважають за щось відмінне від того, чим він є, або засновують свої судження на неправильній інформації. Наприклад, побачивши в темряві мотузку, можна подумати, що це змія, або ж, побачивши блискучу перламутрову мушлю, прийняти її за золото. Це буде помилка. Відповідно, ілюзія — це непорозуміння, яке виникає, коли неуважно слухають, а обман — передача такого спотвореного знання іншим. Матеріалістичні вчені та філософи часто використовують слова «можливо» і «мабуть», тому що вони не мають дійсного знання, заснованого на повній інформації. Отож їхні настанови іншим — це приклад обману. Остання вада матеріаліста — це недосконалість чуттів. Хоча наші очі, наприклад, здатні щось бачити, вони не бачать віддалених від нас об'єктів, рівно як не бачать повік, найближчого до нас об'єкту. Сонце нашим непідготованим очам видається не більшим за тарілку. А очам хворого на жовтяницю все видається жовтим. Отож на знання, набуте такими недосконалими очима, не можна покладатися. Наші вуха так само недосконалі. Ми не чуємо звуків, породжених далеко від нас, якщо не скористаємось з телефону. Якщо ми проаналізуємо так усі свої чуття, то з'ясуємо, що всі вони недосконалі. Тому здобувати знання чуттями безнадійно. Ведичний метод полягає в тому, щоб слухати від авторитета. У «Бгаґавад-ґіті» (4.2) Господь каже: еваṃ парампарā-прāптам імаṃ рāджаршайо відуṭ — «Цю вищу науку передавали ланцюгом учнівської послідовності, і так її пізнавали праведні царі». Щоб почути істину, нам потрібен не телефон, а авторитетна особа, що посідає істинне знання.

Після Шанкарачар'ї стало популярно все в шастрах пояснювати непрямо. Вчені дуже гордяться, коли пояснюють щось по-своєму, і оповіщають нас, що ведичні писання кожен може тлумачити як завгодно. Такий метод, тлумачити писання «як завгодно», — нісенітниця. Він привів до занепаду ведичної цивілізації. Отримати наукове знання, витлумачуючи щось за своєю примхою, неможливо. В математиці, наприклад, два плюс два дорівнює чотирьом, і скільки не старайся, ця сума не стане рівна трьом чи п'ятьом. Iстинне знання не міняється, але, незважаючи на це, люди вподобали моду тлумачити ведичне знання, як їм заманеться. Саме через це ми написали «Бгаґавад-ґіту як вона є». Ми не вигадуємо якихось своїх тлумачень. Деякі коментатори запевняють, що слово курукшетра у першому вірші «Бгаґавад- ґіти» вказує на наше тіло, але ми цього не приймаємо. Ми знаємо, що Курукшетра — це місце, яке існує подосі і яке в ведичному суспільстві визнають за дгарма-кшетру, святе місце прощі. Люди й донині приходять туди виконувати ведичні жертвопринесення. Проте нетямущі коментатори кажуть, що курукшетра — це тіло, а паñча-пāṇḍава — це п'ять чуттів. Таким чином вони перекручують смисл «Бгаґавад- ґіти» і вводять людей в оману. Тут Шрі Чайтан'я Махапрабгу підтверджує, що всі ведичні писання разом з Упанішадами, «Брахма-сутрою» та іншими, чи то шруті, чи то смріті, чи н'яя, слід розуміти в першому значенні їхніх положень. Пояснювати пряме значення ведичних писань гідно хвали, а пояснювати їх, як заманеться коментатору, що покладається на свої недосконалі чуття та обмежене знання, — це катастрофічна помилка. Шрі Чайтан'я Махапрабгу цілковито засудив спроби отак витлумачувати Веди.Що ж до Упанішад, за найзначніші з них вважають такі одинадцять Упанішад: «Iша», «Кена», «Катга», «Прашна», «Мундака», «Мандук'я», «Тайттірія», «Айтарея», «Чгандоґ'я», «Бріхад-аран'яка» та «Шветашватара». Проте у «Муктікопанішаді» у віршах 30-39 наведено перелік 108 Упанішад. Ось ці Упанішади: 1) «Iшопанішада», 2) «Кенопанішада», 3)«Катгопанішада», 4) «Прашнопанішада», 5) «Мундакопанішада», 6) «Мандукйопанішада», 7) «Тайттірійопанішада», 8) «Айтарейопанішада», 9) «Чгандоґйопанішада», 10) «Бріхад-аран'якопанішада», 11) «Брахмопанішада», 12) «Кайвалйопанішада», 13) «Джабалопанішада», 14) «Шветашватаропанішада», 15) «Хамсопанішада», 16) «Арунейопанішада», 17)«Ґарбгопанішада», 18) «Нарайанопанішада», 19) «Парамахамсопанішада», 20) «Амріта-біндупанішада», 21) «Нада-біндупанішада», 22) «Шіропанішада», 23) «Атгарва-шікгопанішада», 24) «Майтраяні-упанішада», 25) «Каушітакі-упанішада», 26) «Бріхад-джабалопанішада», 27) «Нрісімха-тапані-упанішада», 28) «Калаґні-рудропанішада», 29) «Майтрея-упанішада», 30) «Субалопанішада», 31) «Кшурікопанішада», 32) «Мантрікопанішада», 33) «Сарва-саропанішада», 34) «Ніраламбопанішада», 35) «Шука-рахасйопанішада», 36) «Ваджра-сучікопанішада», 37) «Теджо-біндупанішада», 38) «Нада- біндупанішада», 39) «Дг'яна-біндупанішада», 40) «Брахма-відйопанішада», 41) «Йоґа-таттвопанішада», 42) «Атма-бодгопанішада», 43) «Нарада-парівраджакопанішада», 44) «Трішікгі-упанішада», 45) «Сітопанішада», 46) «Йоґа-чудамані-упанішада», 47) «Нірванопанішада», 48) «Мандала-брахманопанішада», 49) «Дакшіна-мурті-упанішада», 50) «Шарабгопанішада», 51) «Скандопанішада», 52) «Маханарайанопанішада», 53) «Адвая-таракопанішада», 54) «Рама-рахасйопанішада», 55) «Рама-тапані-упанішада», 56) «Вāсудевопанішада», 57)«Мудґалопанішада», 58) «Шанділйопанішада», 59) «Пайнґалопанішада», 60) «Бгікшупанішада», 61) «Махад-упанішада», 62) «Шаріракопанішада», 63) «Йоґа-шікгопанішада», 64) «Туріятітопанішада», 65) «Санн'ясопанішада», 66) «Парамахамса-парівраджакопанішада», 67) «Малікопанішада», 68) «Ав'яктопанішада», 69) «Екакшаропанішада», 70) «Пурнопанішада», 71) «Сурйопанішада», 72) «Акші-упанішада», 73) «Адг'ятмопанішада», 74) «Кундікопанішада», 75) «Савітрі-упанішада», 76) «Атмопанішада», 77) «Пашупатопанішада», 78) «Парам-брахмопанішада», 79) «Авадгутопанішада», 80) «Тріпуратапанопанішада», 81) «Девй-упанішада», 82)«Тріпуропанішада», 83) «Катга-рудропанішада», 84) «Бгаванопанішада», 85) «Хрідайопанішада», 86) «Йоґа- кундаліні-упанішада», 87) «Бгасмопанішада», 88) «Рудракшопанішада», 89) «Ґанопанішада», 90) «Даршанопанішада», 91) «Тара-саропанішада», 92) «Маха-вакйопанішада», 93) «Панча-брахмопанішада», 94) «Пранаґні-хотропанішада», 95) «Ґопала-тапані-упанішада», 96) «Крішнопанішада», 97) «Яґ'явалкйопанішада», 98) «Варахопанішада», 99) «Шат'яянйупанішада», 100) «Хаяґрівопанішада», 101) «Даттатрейопанішада», 102) «Ґарудопанішада», 103) «Калі-упанішада», 104) «Джабалй-упанішада», 105) «Саубгаґйопанішада», 106) «Сарасваті-рахасйопанішада», 107) «Бахврічопанішада» і 108) «Муктікопанішада». Це 108 загальновизнаних Упанішад, одинадцять з яких, як уже сказано, найважливіші.

Ведичні писання треба вважати за джерело істинного знання. Але якщо людина не приймає ведичних писань такими, як вони є, вона зійде з істинної путі. Наприклад, «Бгаґавад-ґіта» — це важливе ведичне писання, що його навчають уже багато років. Проте пояснювали його безчесні негідники, і через їхні коментарі люди не отримували від «Бгаґавад-ґіти» користі й ніхто з них не прийшов до розуміння свідомості Крішни. Але нині, коли смисл «Бгаґавад-ґіти» представлено як він є, за якісь чотири-п'ять років тисячі людей по всьому світі прийшли до свідомості Крішни. Це вказує на різницю між прямим та непрямим поясненням ведичних писань. Тому Шрі Чайтан'я Махапрабгу сказав: мукгйа-вṛттйе сеі артга парама махаттва — «Пояснювати ведичні писання у їхньому прямому значенні, без облудних коментарів, гідно хвали». На жаль, Шрі Шанкарачар'я, з наказу Верховного Бога-Особи, пішов на компроміс між атеїзмом і теїзмом, щоб обманути атеїстів і підвести їх до теїзму. Задля цього він відмовився від прямого методу ведичного пізнання і намагався витлумачити писання непрямо. Саме задля того він написав «Шарірака-бгаш'ю», коментар на «Веданта-сутру».Отже, «Шарірака-бгаш'ї» не слід надавати великої ваги. Щоб зрозуміти філософію веданти, треба вивчати «Шрімад- Бгаґаватам», що розпочинається словами: оṃ намо бгаґавате вāсудевāйа, джанмāдй асйа йато 'нвайāд ітаратаṣ чāртгешв абгіджñāṭ сва-рāṭ — «Я схиляюсь перед Господом Шрі Крішною, сином Васудеви, перед Верховним Всюдисущим Богом-Особою. Я медитую на Господа Крішну, трансцендентну реальність, первинну причину всіх причин, що з Нього всі проявлені всесвіти постають, в Ньому існують і в Ньому розчиняються. Я медитую на вічно осяйного Господа, що знає, прямо чи непрямо, про всі явища, але що разом із тим завжди цілковито незалежний» (Бгаґ.1.1.1). Справжній коментар до «Веданта-сутри» — це «Шрімад-Бгаґаватам». На жаль, кожен, кого приваблює коментар Шрі Шанкарачар'ї, «Шарірака-бгаш'я», прирікає себе на духовну смерть.Хтось може заперечити: Шанкарачар'я — це втілення Господа Шіви, невже він може так обдурити людей? Відповідь полягає в тому, що він зробив це з наказу свого повелителя, Верховного Бога-Особи. Це підтверджує «Падма Пурана», у якій сам Господь Шіва каже:«Філософія майавади, — пояснював Господь Шіва дружині, Парваті, — безбожна. Це прихований буддизм. Люба Парваті, за Калі-юґи я прибираю подоби брахмани і вчу цієї вигаданої філософії, майавади. Щоб обманути атеїстів, я проголошую, що Верховний Бог-Особа не має форми та якостей. У своїх поясненнях до веданти я викладаю ту саму філософію майавади, заперечуючи особистісну форму Бога, щоб збити людей з пуття і привести до атеїзму». У «Шіва Пурані» Верховний Бог-Особа сказав Господу Шіві:«За Калі-юґи введи звичайних людей в оману, збиваючи їх з пуття вигаданими тлумаченнями Вед». Таку інформацію наводять Пурани.Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура пояснює, що мукг'я-врітті («пряме значення») — це абгідга-врітті, або значення, яке можна взяти прямо з словникових визначень, тоді як ґауна-врітті («непряме значення») — це значення, до якого людина домислюється, не йдучи за словником. Наприклад, певний політик сказав, що слово курукшетра вказує на тіло. Але в словнику такого визначення слова курукшетра немає. Отож це вигадане значення належить до ґауна-врітті, а пряме значення, дане в словнику, являє собою мукг'я-врітті, чи абгідга-врітті. Така різниця між цими двома типами значень. Шрі Чайтан'я Махапрабгу радить опановувати ведичну літературу, користуючись абгідга-врітті, а ґауна-врітті Він відкидає. Iноді, щоправда, ведичні писання пояснюють за допомогою лакшана-врітті, чи ґауна-врітті, але такий підхід не слід мати за непорушну істину.Мета всіх міркувань, наведених в Упанішадах та «Веданта- сутрі», полягає в тому, щоб дати філософське обґрунтування особистісного аспекту Абсолютної Iстини. Iмперсоналісти, проте, аби довести власну філософію, трактують ці міркування з погляду лакшана-врітті, тобто непрямого значення. Так, замість того, щоб бути таттва-ваді, тобто шукачами Абсолютної Iстини, вони стають майаваді, зануреними в ілюзію матеріальної енерґії. Коли Шрі Вішну Свамі, один з чотирьох ачарій вайшнавізму, написав працю з шудгадвайта- вади, майаваді одразу скористалися з цієї філософії, щоб з її допомогою довести свою адвайта-ваду, чи кеваладвайта-ваду. Щоб спростувати цю кеваладвайта-ваду, Шрі Рамануджачар'я представив філософію вішіштадвайта-вади, а Шрі Мадгвачар'я — філософію таттва-вади. Обидві ці філософії створюють для майаваді непереборні труднощі, не залишаючи від їхньої майавади каменя на камені. Дослідникам ведичної філософії прекрасно відомо, як дошкульно вішіштадвайта-вада Шрі Рамануджачар'ї і таттва-вада Шрі Мадгвачар'ї розвінчують імперсональну філософію майаваді. Що ж до Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, то Він просто взяв пряме значення положень філософії веданти, і філософія майавади одразу ж зазнала поразки. Господь Чайтан'я Махапрабгу, висловлюючи Свій погляд на «Шарірака-бгаш'ю», сказав, що кожен, хто приймає викладені в ній засади, приречений на загибель. Те саме каже «Падма Пурана», в якій сам Господь Шіва повідомляє Парваті:«Послухай, моя люба дружино, я розповім тобі, як я поширював невігластво через філософію майавади. Почувши цю філософію, впаде навіть великий вчений. У цій філософській системі, що, поза сумнівом, для людського загалу дуже шкідлива, я спотворив істинний смисл Вед і порадив задля звільнення від карми припинити будь-яку діяльність. У цій філософії майавади я описав джіватму і Параматму як одне й те саме». Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу та Його послідовники засудили філософію майавади, про що розказано у «Шрі Чайтан'я-чарітамріті» (Ант'я-ліла2.94-99). Там Сварупа Дамодара Ґосвамі каже, що кожного, хто прагне зрозуміти філософію майаваді, слід вважати за божевільного. Насамперед це стосується до вайшнавів, які читають «Шарірака- бгаш'ю» і вважають, що вони єдині з Богом. Філософи- майаваді викладають свої арґументи такою привабливою, барвистою мовою, що іноді можуть похитнути навіть маха- бгаґавату, дуже розвинутого відданого, якщо той слухатиме їхню філософію. Але справжньому вайшнаві нестерпно слухати будь-які філософські вчення, що проголошують тотожність Господа і живої істоти.

Ці слова Шрі Чайтан'ї Махапрабгу знаходять підтримку у «Шрімад-Бгаґаватам» (1.2.11):«Вчені трансценденталісти, які знають Абсолютну Iстину, називають цю недвоїсту субстанцію Брахман, Параматма чи Бгаґаван». Вичерпне усвідомлення Абсолютної Iстини — це усвідомлення Її як Бгаґавана, часткове Її усвідомлення — це усвідомлення Параматми, а туманне Її усвідомлення — це усвідомлення безособистісного Брахмана. Бгаґаван, Верховний Бог-Особа, володіє всім багатством, ніхто не може зрівнятися з Ним чи перевершити Його. Це підтверджено в «Бгаґавад-ґіті» (7.7), де Господь каже: маттаṭ паратараṃ нāнйат кіñчід асті дганаñджайа — «О завойовнику багатств [Арджуно], немає істини, вищої за Мене». Iснує багато інших віршів, які доводять, що Абсолютна Iстина у найвищому розумінні — це Верховний Бог-Особа Крішна.

У «Брахма-самхіті» сказано: īṣвараṭ парамаṭ кṛшṇаṭ сач-чід-āнанда-віґрахаṭ — «Верховний Бог- Особа, Крішна, має духовне тіло, сповнене знання, вічності й блаженства». У матеріальному світі тіло кожного являє собою повну протилежність до цього опису — воно скороминуще, повне невігластва і повне страждання. Тому всі описи, які називають Верховного Бога-Особу ніракара, просто вказують на те, що Він не має матеріального тіла, яке є в нас.Філософи-майаваді не розуміють, в чому полягає «безформність» Верховного Бога-Особи. Верховний Господь не має форми, схожої на нашу, але Він має духовну форму. Не знаючи цього, філософи-майаваді висувають однобокий погляд, кажучи, що Верховний Бог, чи Брахман, просто безформний (ніракара). Щодо цього Шріла Бгактівінода Тгакура наводить багато цитат із ведичної літератури. Якщо визнати дійсне, тобто пряме, значення цих ведичних тверджень, стає зрозуміло, що Верховний Бог-Особа має духовне тіло (сач- чід-āнанда-віґраха).У «Бріхад-аран'яка Упанішаді» (5.1.1) сказано: пūрṇам адаṭ пūрṇам ідаṃ пūрṇāт пūрṇам удачйате. Це вказує на те, що тіло Верховного Бога-Особи духовне, бо навіть поширюючись у багато різних проявів, Він залишається такий самий. У «Бгаґавад-ґіті» (10.8) Господь каже: ахаṃ сарвасйа прабгаво маттаṭ сарваṃ правартате — «Я джерело всього. Усе постає з Мене». Філософи-майаваді тримаються матеріалістичних уявлень, мислячи: якщо Верховна Iстина поширює Себе в усе, Вона не може не втратити Своєї первинної форми. Тому вони гадають, що ніякої іншої форми існувати не може, за винятком велетенського тіла Господа, що все пронизує. Однак «Бріхад-аран'яка Упанішада» підтверджує: пūрṇам адаṭ пūрṇам ідаṃ пūрṇāт пūрṇам удачйате — «Хоча Господь поширює Себе у багато проявів, Він залишається такою самою первинною особистістю. Його первинне духовне тіло залишається таким, як було». Також в іншому місці сказано: вічітра-ṣактіṭ пурушаṭ пурāṇаṭ — «Верховний Бог-Особа, первинна особа [пуруша], має численні енерґії». А «Шветашватара Упанішада» проголошує: са вṛкша-кāлāкṛтібгіṭ паро 'нйо йасмāт прапаñчаṭ парівартате 'йаṃ дгармāвахаṃ пāпанудаṃ бгаґеṣам — «Він джерело матеріального творіння, і тільки завдяки Йому все змінюється. Він покровитель релігії і крушитель гріховної діяльності. Він володар усіх багатств» («Швет.Уп.»6.6). Ведāхам етаṃ пурушаṃ махāнтам āдітйа-варṇаṃ тамасаṭ парастāт — «Тепер я розумію, що Верховний Бог-Особа найбільший з великих. Він сяє, як сонце, і перебуває поза цим матеріальним світом» («Швет.Уп.»3.8). Патіṃ патīнāṃ парамаṃ парастāт — «Він владика всіх владик, найвищий з вищих» («Швет.Уп.»6.7). Махāн прабгур ваі пурушаṭ — «Він верховний повелитель і верховна особа» («Швет.Уп.»3.12). Парāсйа ṣактір вівідгаіва ṣрūйате — «Можна збагнути, що Він має різні багатства» («Швет.Уп.»6.8). Аналогічно, у «Ріґ Веді» сказано: тад вішṇоṭ парамаṃ падаṃ садā паṣйанті сūрайаṭ — «Вішну є Всевишній, і воістину мудрі думають єдино про Його лотосові стопи». В «Прашна Упанішаді» (6.3) сказано: са īкшāṭ чакре — «Він скинув оком на матеріальне творіння». В «Айтарея Упанішаді» (1.1.1–2) сказано: са аікшата — «Він подивився на матеріальне творіння», та: імā локāн асṛджата — «Він створив увесь цей матеріальний світ».Отже, в Упанішадах та Ведах є багато віршів, які можна зацитувати на доказ того, що Верховний Бог не безособистісний. У «Катга Упанішаді» (2.2.13) також сказано: нітйо нітйāнāṃ четанаṣ четанāнāм еко бахūнāṃ йо відадгāті кāмāн — «Він найвища вічно свідома особа, яка підтримує всі інші живі істоти». З цих усіх ведичних цитат можна зрозуміти, що Абсолютна Iстина — особа і що нікому не зрівнятися з Господом чи перевершити Його. Хоча є багато недолугих філософів-майаваді, які вважають себе навіть вищими за Крішну, Крішна таки асамаурдгва — незрівнянний і неперевершений ні для кого.У вірші «Шветашватара Упанішади» (3.19) сказано: апāṇі- пāдо джавано ґрахīтā. Це означає, що Абсолютна Iстина не має ніг чи рук. Цей опис безособистісний, а проте він не означає, що Абсолютний Бог-Особа не має форми. Він має духовну форму, що відмінна від форм, складених з матерії. Чайтан'я Махапрабгу з'ясовує цю різницю в даному вірші.

У сьомій главі «Бгаґавад-ґіти» Верховний Бог-Особа розбив Свої енерґії на два окремі класи: пракріта і апракріта, або пара-пракріті і апара-пракріті. У «Вішну Пурані» наведено такий самий поділ. Філософи-майаваді неспроможні зрозуміти двох пракріті, чи природ, матеріальної та духовної, але людина справді розумна здатна їх зрозуміти. Як можуть філософи-майаваді заперечувати духовне розмаїття у духовному світі, незважаючи на велике розмаїття та активність матеріальної природи? У «Бгаґаватам» (10.2.32) сказано:Iнтелект тих, хто вважає себе за звільнених, але не має знання про духовний світ, ще не очистився. Термін авіṣуддга-буддгайаṭ у цьому вірші означає «нечистий інтелект». Через нечистий інтелект, тобто через мізерність свого знання, філософи- майаваді неспроможні зрозуміти різниці між матеріальним і духовним розмаїттям. Вони нездатні навіть припустити думку про духовне розмаїття, бо без найменшого сумніву вважають, що все розмаїття матеріальне. Шрі Чайтан'я Махапрабгу тому пояснює в цьому вірші, що Крішна, Верховний Бог-Особа, чи Абсолютна Iстина, має духовне тіло, відмінне від матеріальних тіл, отож Його ім'я, обитель, оточення та якості цілковито духовні. Матеріальна ґуна добра не має нічого спільного з духовним розмаїттям. Однак філософи- майаваді неспроможні збагнути духовне розмаїття і духовний світ уявляють собі просто як заперечення всього матеріального. Матеріальні якості добра, страсті та невігластва не мають впливу в духовному світі, і тому його називають нірґуна, що чітко зазначає «Бгаґавад-ґіта» (траіґуṇйа-вішайā ведā ністраіґуṇйо бгавāрджуна). Матеріальний світ — це прояв трьох ґун матеріальної природи, але щоб потрапити до духовного світу, в якому їхнього впливу зовсім немає, треба від них звільнитись. У наступному вірші Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу пояснить, що Господь Шіва непричетний до філософії майавади.

Філософи-майаваді дуже пишаються своїм знанням веданти, демонструючи своє вміння жонґлювати правилами граматики, але Господь Шрі Крішна у «Бгаґавад- ґіті» запевняє, що вони мāйайāпахṛта-джñāнаṭ — позбавлені істинного знання внаслідок впливу майі. Майа має дві енерґії, якими виконує дві функції: це пракшепатміка-шакті, що її силою майа вкидає живу істоту в океан матеріального існування, та аваранатміка-шакті, що її силою майа вкриває знання живої істоти. У словах мāйайāпахṛта-джñāнā у «Бгаґавад-ґіті» відображено функцію аваранатміка-шакті.Чому дайві-майа, ілюзорна енерґія Крішни, забирає знання у філософів-майаваді, також з'ясовано в «Бгаґавад-ґіті» — у словах āсураṃ бгāвам āṣрітāṭ, що характеризують особу, яка не згідна визнати існування Господа. Майаваді, що не визнають існування Бога, можна розбити на дві групи, які представляють імперсоналісти-шанкарити з Варанасі та буддисти з Саранатги. I ті, і ті — майаваді. За атеїстичність їхніх філософій Крішна забирає їхнє знання. Ні ті, ні ті не хочуть визнавати існування особистісного Бога. Філософи-буддисти відверто заперечують і душу, і Бога, а шанкарити, хоча відкрито існування Бога не заперечують, кажуть, що Абсолют є ніракара, тобто безформний. Отож і буддисти, і шанкарити є авіṣуддга-буддгайаṭ, тобто їхнє знання недосконале, а інтелект нечистий.Найвидатніший вчений-майаваді Садананда Йоґіндра написав книжку «Веданта-сара», в якій роз'яснює філософію Шанкарачар'ї. Усі послідовники Шанкарачар'ї надають його твердженням великої ваги. У своїй «Веданта-сарі» Садананда Йоґіндра визначає Брахман як вільне від двоїстості поєднання сач-чід-ананди зі знанням. А невігластво (джада) він визначає як знання, що відмінне від сат і асат. Його існування майже незбагненне, але його породжують три ґуни матеріальної природи. Отож Садананда Йоґіндра вважає, що все, крім чистого знання, матеріальне. Осереддя невігластва вважають подеколи всепронизуючим, а подеколи індивідуальним. Отож, на його думку, і всепронизуючий Вішну, і індивідуальні істоти породжені з невігластва.Сказати по-простому, Садананда Йоґіндра тримається думки, що все є ніракара (безформне), а тому і концепція Вішну, і концепція індивідуальної душі породжені з невігластва. Згідно з його поясненням, те, що вайшнави називають вішудга-саттвою, — не що інше, як прадгана, тобто головне начало творіння. Він твердить, що коли всепронизуюче знання забруднюється вішуддга-саттвою, складеною з перетворень якості добра, виникає концепція Верховного Бога-Особи — всемогутнього, всезнаючого верховного повелителя, Наддуші, причини всіх причин, найвищого ішвари тощо. За Саданандою Йоґіндрою ішвара, Верховний Господь, — це джерело усього невігластва, і тому Його можна називати сарва-ґ'я, тобто всезнаючий. Але той, хто заперечує існування всемогутнього Верховного Бога-Особи, стає вищим за ішвару, тобто Господа. Його підсумок такий: Верховний Бог-Особа (ішвара) — це перетворене матеріальне невігластво, а жива істота (джіва) вкрита невіглаством. Так він описує сукупне і окреме існування в темряві. На думку філософів-майаваді, вайшнавська концепція Господа як Верховного Бога-Особи і джіви, індивідуальної живої душі, як Його вічного слуги — це прояв невігластва. Проте, якщо визнати судження Господа Крішни у «Бгаґавад-ґіті», то майаваді слід вважати за мāйайāпахṛта- джñаṇа, тобто за цілком позбавлених знання, бо вони або заперечують існування Верховного Бога-Особи, або проголошують Його породженням матеріальної свідомості (майі). А це особливість асурів, демонів.Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу в бесідах з Сарвабгаумою Бгаттачар'єю сказав:(Ч.-ч. Мадг'я 6.169)В'ясадева уклав «Веданта-сутру» для того, щоб звільняти зумовлені душі з цього матеріального світу. А Шанкарачар'я, витлумачивши «Веданта-сутру» по-своєму, безперечно, зробив людству погану послугу, бо послідовник філософії майавади приречений. У «Веданта-сутрі» недвозначно вказано на віддане служіння, але філософи-майаваді відмовляються визнавати духовність тіла Верховної Абсолютної Особи і відмовляються визнавати за живою істотою індивідуальне існування, окреме від існування Верховного Господа. Так вони весь світ затопили темрявою безбожництва, поширюючи ідеї, що суперечать самій природі трансцендентного відданого служіння. Нездійсненні амбіції філософів-майаваді злитися з Усевишнім, заперечивши існування Верховного Бога-Особи, породжують катастрофічно спотворені уявлення про духовне знання, і послідовники цієї філософії приречені вічно залишатись у матеріальному світі. Через це майаваді називають авіṣуддга-буддгайаṭ, тобто нечистими в своєму знанні. А що вони нечисті у знанні, всі їхні аскези та покути виявляються марними: спочатку їх, буває, вшановують як дуже видатних вчених, але зрештою вони опускаються до діяльності на рівні тіла, беручись до політики, добродійності й т.ін. Замість злитися з Верховним Господом, вони знову зливаються з цією матеріальною діяльністю. Це пояснює «Шрімад-Бгаґаватам» (10.2.32):Філософи-майаваді накладають на себе справді дуже суворі аскези й покути духовного життя і завдяки цьому піднімаються на рівень безособистісного Брахмана. Але через їхню зневагу до лотосових стіп Господа вони знову падають на рівень матеріального життя.

Шрі Бгактісіддганта Сарасваті Ґосвамі пояснює, що сповнений розмаїття особистісний аспект Абсолютної Iстини — це вішну-таттва, і що матеріальна енерґія, яка створює цей космічний прояв, — це енерґія Господа Вішну. Творча сила — це просто енерґія Господа, але люди нетямущі вирішують, що Господь, поширивши Себе у безособистісну форму, вже не існує окремо. Однак безособистісний Брахман не може володіти енерґіями. Крім того, ведичні писання не кажуть, що майу (ілюзорну енерґію) вкриває інша майа. Водночас існують сотні й тисячі згадок за вішну-майу (парāсйа ṣактіṭ), тобто енерґію Господа Вішну. У «Бгаґавад-ґіті» (7.14) Крішна каже: мама мāйā («Моя енерґія»). Майа підлегла Верховному Богові-Особі, вона не вкриває Його. Отже, Господь Вішну не може бути породженням матеріальної енерґії. На початку «Веданта-сутри» сказано: джанмāдй асйа йатаṭ. Це свідчить про те, що матеріальна енерґія також постає з Верховного Брахмана. З огляду на це, як вона Його може вкрити? Якби це було можливо, матеріальна енерґія була б вища, ніж Верховний Брахман. Проте філософи-майаваді нездатні зрозуміти навіть цих простих арґументів, і тому важко знайти слушнішу назву для них за мāйайāпахṛта-джñāна, термін, яким вони позначені в «Бгаґавад-ґіті». Якщо людина вважає, що Господь Вішну — це утвір матеріальної енерґії, як твердить Садананда Йоґіндра, її слід одразу визнати за божевільну, бо її інтелект вкрала ілюзорна енерґія.Господа Вішну не можна зараховувати до категорії півбогів. Ті, хто піддався омані філософії майавади і хто залишається в темряві невігластва, вважають, що Господь Вішну — півбог, дарма що мантра з «Ріґ Веди» проголошує: оṃ тад вішṇоṭ парамаṃ падам («Вішну завжди посідає найвище становище»). Ця мантра збігається з віршем «Бгаґавад-ґіти»: маттаṭ паратараṃ нāнйат — немає істини, що була б вища за Господа Крішну, чи Вішну. Отож тільки людина, введена в оману, вважає Господа Вішну за півбога і запевняє, що можна поклонятись і Господу Вішну, і богині Калі (Дурзі), і кому завгодно і все одно здобути той самий результат. Це неуцьке судження «Бгаґавад-ґіта» (9.25) не визнає. У ній чітко сказано: йāнті дева-вратā девāн... йāнті мад-йāджіно 'пі мāм — ті, хто поклоняються півбогам, піднімуться на планети цих півбогів, але віддані Верховного Господа підуть додому до Бога. Господь Крішна дуже чітко пояснює у «Бгаґавад-ґіті» (7.14), що Його матеріальну енерґію подолати вкрай важко (даівī хй ешā ґуṇамайī мама мāйā дуратйайā). Вплив майі такий сильний, що навіть видатні вчені і духовні особистості також перебувають під її покровом і вважають, що нічим не поступаються Верховному Богові-Особі. Однак, щоб вийти з-під впливу майі, треба віддатись Верховному Богові-Особі, за що Крішна також каже у «Бгаґавад-ґіті» (7.14): мāм ева йе прападйанте мāйāм етāṃ таранті те. З цього випливає, що Господь Вішну не належить до матеріального творіння — Він належить до духовного світу. Вважати, що Господь Вішну має матеріальне тіло, чи ставити Його на один рівень з півбогами — це найобразливіше блюзнірство проти Господа Вішну. Ніхто, вчинивши образу лотосових стіп Господа Вішну, не зможе набути духовного знання. Таких осіб називають мāйайāпахṛта-джñāна, тобто «ті, чиє знання вкрадене впливом ілюзії».Якщо людина вважає тіло Господа Вішну відмінним від Його душі, вона живе в непроглядному мороці невігластва. Між тілом Господа Вішну і душею Вішну немає різниці, тому що вони адвайа-джñāна — одне знання. У цьому світі матеріальне тіло відмінне від духовної душі, але в духовному світі все духовне і такої різниці там немає. Найбільша образа філософів-майаваді полягає в тому, що вони зараховують Господа Вішну і живих істот до одної категорії. Щодо цього в «Падма Пурані» сказано: арчйе вішṇау ṣілā-дгīр ґурушу нара- матір ваішṇаве джāті-буддгіṭ... йасйа вā нāракī саṭ — «Той, хто арча-мурті, або священне Божество Господа Вішну, вважає за камінь, духовного вчителя — за звичайну людину, а вайшнаву — за представника якоїсь касти чи віросповідання, має розум жителя пекла». Прихильник таких ідей приречений.

Iскри, як і велике багаття, являють собою вогонь, і обпікати може і те, і те, однак пекучість багаття й іскри не однакова. Навіщо протиприродно домагатись становища великого багаття, якщо власна природа — це природа іскорки? До цього штовхає невігластво. Тому треба зрозуміти, що ні Верховний Бог-Особа, ні подібні до іскринок живі істоти не мають нічого спільного з матерією, однак коли духовна іскра стикається з матеріальним світом, її полум'яність згасає. У такому становищі перебувають зумовлені душі. Через зв'язок з матеріальним світом вогонь у них майже згас, але через те, що ці всі духовні іскри суть невід'ємні частки Крішни, як Господь вказує в «Бгаґавад-ґіті» (мамаівāṃṣаṭ), вони можуть, звільнившись од зв'язку з матерією, відродити свою первісну природу. Ось у чому полягає чисте філософське розуміння. В «Бгаґавад-ґіті» духовні іскри названо вічними (санатана), отож матеріальна енерґія, майа, не може змінити їхньої природи.Хтось може заперечити: «Навіщо було створювати духовні іскри?». На це відповісти можна так: Абсолютний Бог- Особа всемогутній, а тому Він має і безмежні, і обмежені енерґії. Це входить у значення слова «всемогутній». Якщо Він всемогутній, то повинен мати не лише безмежні енерґії, а й обмежені теж. Отож, проявляючи Свою всемогутність, Він проявляє обидва типи енерґій. Живі істоти наділені обмеженою силою, хоча вони частки Господа. Своїми безмежними енерґіями Господь проявляє духовний світ, а обмеженими — світ матеріальний. У «Бгаґавад-ґіті» (7.5) Господь каже:«Поза цими нижчими енерґіями, о міцнорукий Арджуно, існує також Моя інша, вища енерґія. Вона складається з усіх живих істот, що використовують можливості матеріальної, нижчої природи». Ці джіва-бгута, живі істоти, орудують цим матеріальним світом своїми обмеженими силами. Більшість людей вражає діяльність науковців та конструкторів. Під впливом майі вони гадають, що Бог непотрібний і що вони можуть зробити все, що їм заманеться, хоча насправді їм це не до снаги. Сам проявлений космос обмежений, і тому їхнє буття також обмежене. Все в матеріальному світі обмежене, і з цієї причини є творення, підтримання та знищення. Проте у світі безмежної енерґії, тобто в духовному світі, немає ані творення, ані знищення.Якби Бог-Особа не володів і безмежними, і обмеженими енерґіями, Його б не далося назвати всемогутнім. Аṇор аṇīйāн махато махīйāн — «Господь більший за найбільше і менший за найменше». Він менший за найменше в подобі живих істот і більший за найбільше в Своїй подобі Крішни. Якби не було підлеглих, не мало б сенсу поняття верховного повелителя (ішвари), як немає сенсу в слові «цар», якщо в царя немає підданих. Якби всі піддані ставали царями, між царем і звичайними громадянами вже не було б різниці. Отож, якщо Господь — верховний повелитель, неодмінно повинно бути творіння, яким Він повеліває. Найглибший принцип буття живих істот становить чіт-віласа, тобто духовне задоволення. У формі живих істот усемогутній Господь проявляє Свою енерґію насолоди. «Веданта-сутра» (1.1.12) описує Господа як āнанда-майо 'бгйāсāт. Він за природою джерело усіх насолод, а що Він хоче насолоджуватись, повинні існувати енерґії, які дають Йому цю насолоду або надихають її взяти. Це досконале філософське розуміння Абсолютної Iстини.

Як уже пояснено, на шляху духовного пізнання існують три прастгани, а саме: н'яя-прастгана (філософія веданти), шруті-прастгана (Упанішади й ведичні мантри) і смріті-прастгана («Бгаґавад-ґіта», «Махабгарата», Пурани та ін). На жаль, філософи-майаваді не визнають смріті-прастгани. Смріті називають літературу, що підсумовує свідчення Вед. Деякі філософи-майаваді не визнають авторитету «Бгаґавад-ґіти» й Пуран, і це зветься ардга-куккуті-н'яя, «логіка половини курки» (див. Аді-ліла5.176). Якщо людина вірить у ведичні писання, вона повинна визнавати всі ведичні писання, що їх визнають великі ачар'ї, але філософи-майаваді визнають тільки н'яя-прастгану та шруті-прастгану, смріті-прастгану відкидаючи. Однак Шрі Чайтан'я Махапрабгу наводить тут свідчення з «Ґіти», «Вішну Пурани» та інших писань смріті-прастгани. У твердженнях «Бгаґавад-ґіти» та інших ведичних писань, як оце «Махабгарата» та Пурани, Бог-Особа описаний так очевидно, що вилучити Його звідти неможливо. Тому Господь Чайтан'я цитує вірша з «Бгаґавад- ґіти»(7.5).

У «Бгаґавад-ґіті» пояснено, що грубу енерґію Абсолютної Iстини складають п'ять елементів (земля, вода, вогонь, повітря та ефір) і що існують також три тонкі енерґії, а саме розум, інтелект та оманне его, тобто самоототожнення зі світом явищ. Так у космічному прояві вирізняють вісім енерґій, і всі вони — енерґії нижчого порядку. Як пояснено в «Бгаґавад-ґіті» (мама мāйā дуратйайā), нижча енерґія, звана майею, така сильна, що, хоча жива істота і не належить до цієї енерґії, під впливом її вищої могутності жива істота (джīва- бгūта) забуває своє істинне становище і ототожнює себе з нею. Крішна чітко каже, що поза матеріальною енерґією існує вища енерґія — джīва-бгūта, або живі істоти. Вступивши в зв'язок з матеріальною енерґією, ця вища енерґія керує всією діяльністю матеріального світу явищ.Крішна — це верховна причина (джанмāдй асйа йатаṭ), джерело всіх енерґій, які виконують різноманітну діяльність. Верховний Бог-Особа має і нижчі, і вищі енерґії, і відмінність між ними полягає в тому, що вища енерґія дійсна, а нижча енерґія становить відображення вищої. Відображення сонця в дзеркалі чи в воді видається сонцем, але це не сонце. Так само матеріальний світ — це тільки відображення духовного світу. Хоча він скидається на дійсність, це не дійсність, а лише тимчасове відображення. Справжня дійсність — це духовний світ. Матеріальний світ з його грубими й тонкими формами становить просто відображення духовного.Жива істота не є породження матеріальної енерґії, вона енерґія духовна, але, стикаючись із матерією, забуває себе. Так жива істота ототожнює себе з матерією і завзято заходжується коло матеріальної діяльності в личині науковця, техніка, філософа та ін. Їй невідомо, що вона зовсім не утвір матерії, а дух. Забувши, хто вона справді, вона важко бореться в матеріальному світі за життя. Рух Харе Крішна, або рух свідомості Крішни, власне й намагається відродити первісну свідомість живої істоти. Велетенські хмарочоси, які споруджує людина, свідчать про її інтелектуальні здібності, але інтелектуальна діяльність такого роду аж ніяк не становить великого досягнення. Людина повинна зрозуміти, що єдина її справжня турбота має полягати в тому, як звільнитись від зв'язку з матерією, бо, занурюючи розум у матеріальну діяльність, вона знову й знову потрапляє в матеріальні тіла. Iстота з матеріальною свідомістю, хоча вдає з себе дуже мудру, не має й крихти розуму. Через це, коли ми пояснюємо філософію руху свідомості Крішни, призначеного дати людям мудрість, зумовлена жива істота не розуміє наших слів. Вона так зав'язла в матеріальному світогляді, що не вірить в можливість справді інтелектуальної діяльності, не скерованої на спорудження хмарочосів та великих доріг чи на виробництво машин. Це прояв мāйайāпахṛта-джñāна, тобто повного потьмарення інтелекту під впливом майі. Коли жива істота звільняється від таких помилкових поглядів, її називають звільненою. Iстота справді звільнена більше не ототожнює себе з матеріальним світом. Мукті, звільнення, проявляється в тому, що людина замість ілюзорної матеріальної діяльності береться до діяльності духовної.Трансцендентне любовне віддане служіння — ось духовна діяльність духовної душі. Філософи-майаваді плутають таку духовну діяльність з матеріальною, але «Бгаґавад-ґіта» (14.26) підтверджує:Той, хто бере участь у духовній діяльності безкорисливого відданого служіння (ав'ябгічаріні-бгакті), одразу піднімається на трансцендентний рівень. Його слід вважати за істоту на рівні брахма-бгута, що вказує на те, що він належить не до матеріального світу, а до духовного. Віддане служіння — це просвітлення, або пробудження. Коли жива істота під проводом духовного вчителя досконало виконує духовну діяльність, вона сягає досконалого знання і усвідомлює, що вона не Бог, а слуга Бога. Як пояснив Шрі Чайтан'я Махапрабгу, джīвера 'сварūпа' хайа — кṛшṇера 'нітйа-дāса — істинна тотожність живої істоти полягає в тому, що вона вічний слуга Всевишнього (Ч.-ч. Мадг'я 20.108). Доки людина не прийшла до цього висновку, вона, слід розуміти, перебуває в невігластві. Господь підтверджує це також у «Бгаґавад-ґіті» (7.19): бахūнāṃ джанманāм анте джñāнавāн мāṃ прападйате... са махāтмā су-дурлабгаṭ — «Той, хто після численних життів, присвячених боротьбі за існування і розвиткові знання, приходить до істинного розуміння, віддається Мені. Такий піднесений махатма, велика душа, трапляється дуже рідко». Отже, хоча здається, що філософи-майаваді мають дуже глибоке знання, вони ще не досконалі. Досконалими вони стануть, якщо з власної волі віддадуться Крішні.

Цей вірш становить цитату з «Вішну Пурани» (6.7.61).Попередній вірш, зацитований з «Бгаґавад-ґіти», доводить, що живих істот треба зарахувати до енерґій Господа. Господь — володар енерґій, і енерґії в Нього є різні (парāсйа ṣактір вівідгаіва ṣрūйате). Тут, у даній цитаті з «Вішну Пурани», це ще раз підтверджено. Iснують різноманітні енерґії, і всіх їх поділяють на три категорії: на духовну, межову та зовнішню.Духовна енерґія проявляється в духовному світі. Форма, якості, дії та оточення Крішни цілковито духовні. За це мова і в «Бгаґавад-ґіті» (4.5):«Хоча Я ненароджений, а Моє трансцендентне тіло нетлінне, і хоча Я володар усіх живих істот, Своєю духовною енерґією Я все-таки з'являюсь Сам у Своєму первинному трансцендентному образі». Слова āтма-мāйā стосуються до духовної енерґії. Коли Крішна приходить у цей чи будь-який інший всесвіт, Він приходить силою Своєї духовної енерґії. Ми народжуємося силою матеріальної енерґії, але, як сказано тут на основі твердження «Вішну Пурани», кшетра-ґ'я, тобто жива істота, належить до духовної енерґії. Отож коли ми звільнимося з лабет матеріальної енерґії, ми також зможемо ввійти в духовний світ.Матеріальна енерґія — це енерґія темряви, або повного невігластва щодо духовної діяльності. Жива істота, що перебуває в матеріальній енерґії, поринає в корисливу діяльність. Вона вважає, що опановуючи матеріальну енерґію можна стати щасливим. Ця ідея найяскравіше проявляється за нинішньої епохи Калі, коли людство, не знаючи духовної природи, розгортає дедалі бурхливішу матеріальну діяльність. Люди сьогодення майже не свідомі своєї духовної природи. Вони вважають себе за утвори елементів матеріального світу і гадають, що зі смертю тіла все закінчується. З цього вони роблять висновок, що, поки людина має складене з матеріальних чуттів матеріальне тіло, слід насолоджуватися чуттями, скільки змоги. Вони атеїсти, і їм байдуже, є наступне життя, чи немає. Таке життя визначено в цьому вірші словами авідйā-карма-саṃджñāнйā.Матеріальна енерґія відокремлена від духовної енерґії Верховного Бога-Особи. Отож, хоча первинно її створив Верховний Господь, Сам Він у ній не присутній. Те саме Господь каже у «Бгаґавад-ґіті» (9.4): мат-стгāні сарва-бгūтāні — «Все спочиває на Мені». Цей вірш вказує, що все спочиває на Його енерґії. Наприклад, планети спочивають у відкритому просторі, відокремленій енерґії Крішни. Господь пояснює у «Бгаґавад-ґіті» (7.4):«Земля, вода, вогонь, повітря, ефір, розум, інтелект та оманне его — усі ці вісім елементів складають разом Мої відокремлені матеріальні енерґії». Ця відокремлена енерґія діє, немов незалежна. Але тут сказано, що хоча ці енерґії, безумовно, існують, вони не самостійні, а просто відокремлені.Що таке відокремлена енерґія, можна зрозуміти на практичному прикладі: я пишу книги, начитуючи їх на диктофон, і коли запис прослуховують, здається, що це я особисто і промовляю, хоча насправді це не я. Спочатку я промовляю особисто, а пізніше мою мову точно відтворює магнітофонна стрічка, що від мене відокремлена. Так само й матеріальна енерґія спочатку походить із Верховного Бога-Особи, але потім діє окремо, хоча постачає цю енерґію Господь. Це також пояснено у «Бгаґавад-ґіті» (9.10): майāдгйакшеṇа пракṛтіṭ сūйате са-чарāчарам — «Матеріальна природа діє під Моїм керівництвом, сину Кунті, проявляючи всі рухомі й нерухомі істоти». Матеріальна енерґія діє під керівництвом чи наглядом Верховного Бога-Особи, наче незалежна, але насправді незалежності в неї немає.У цьому вірші з «Вішну Пурани» сукупну енерґію Верховного Бога-Особи розбито на три головні категорії, а саме: духовну, чи внутрішню, енерґію Господа, межову енерґію, чи кшетра-ґ'я (живу істоту), та матеріальну енерґію, що відокремлена від Верховного Бога-Особи і діє на перший погляд незалежно. Коли Шріла В'ясадева у медитації самоусвідомлення побачив Верховного Бога-Особу, поза Ним він побачив також відокремлену енерґію Господа (апаṣйат пурушаṃ пūрṇаṃ мāйāṃ ча тад-апāṣрайам). В'ясадева також пізнав, що це — відокремлена енерґія Господа, матеріальна енерґія, яка вкриває знання живих істот (йайā саммохіто джīва āтмāнаṃ трі-ґуṇāтмакам). Ця відокремлена матеріальна енерґія вводить живі істоти (джіви) в оману, і під її впливом вони тяжко трудяться, не розуміючи, що покликані не для цього. На жаль, більшість із них думають, що вони тіло і тому повинні без жодної відповідальності насолоджуватись матеріальними чуттями, бо зі смертю всьому настане край. Ця атеїстична філософія процвітала і в Iндії, де свого часу її пропаґував Чарвака Муні. Він казав:Суть його теорії в тому, що доки людина жива, вона повинна їсти стільки ґгі (пряженого масла), скільки вдасться. В Iндії пряжене масло входить важливою складовою у багато страв. А що будь-хто любить гарно їсти, Чарвака радив їсти ґгі якнайбільше. Хтось може сказати: «Я не маю грошей. Як я куплю це ґгі?». Чарвака Муні на це каже: «Якщо не маєш грошей, то вижебрай, позич або вкради, але будь-що дістань ґгі і насолоджуйся життям». А якщо хтось далі заперечуватиме, що йому доведеться відповідати за такі негідні вчинки, як оце жебри, позички чи крадіжка, Чарвака Муні відповідає: «Тебе не змусять відповідати. Коли твоє тіло помре і згорить на попіл, всьому настане край».Це — невігластво. З «Бгаґавад-ґіти» відомо, що зі смертю тіла істота не помирає (на ханйате ханйамāне ṣарīре). Смерть тіла тягне за собою зміну його на інше (татгā дехāнтара-прāптіṭ). Тому діяти безвідповідально в матеріальному світі дуже небезпечно. Не знаючи про духовну душу та її перевтілення, люди піддаються спокусі матеріальної енерґії і поринають у таку безвідповідальну діяльність. Вони гадають, що можна стати щасливими просто завдяки матеріальному знанню, не приділяючи духовному життю жодної уваги. Тому весь матеріальний світ і його діяльність названо авідйā- карма-саṃджñāнйā.Щоб розвіяти невігластво людей, що діють під покровом матеріальної енерґії, відокремленої від Верховного Бога-Особи, Господь сходить сюди і дає їм змогу відродити свою первинну діяльність духовної природи (йадā йадā хі дгармасйа ґлāнір бгаваті бгāрата). Щоразу, як люди відходять од своєї первісної природи, Господь приходить, щоб учити їх: сарва- дгармāн парітйаджйа мāм екаṃ ṣараṇаṃ враджа — «Любі Мої живі істоти, покиньте всю матеріальну діяльність і просто віддайтесь під Мій захист» (Б.-ґ.18.66).Чарвака Муні закликає жебрати, позичати або красти гроші на те, щоб насолоджуватись життям, купивши ґгі (ṛṇаṃ кṛтвā ґгṛтаṃ пібет). Отож навіть найбільший атеїст Iндії радить їсти ґгі, пряжене масло, а не м'ясо. Ніхто не міг тоді навіть уявити, що люди їстимуть м'ясо, наче тигри та пси, але нині люди так деґрадували, що вже нічим не ліпші за тварин і не заслуговують називатись цивілізованими.

Шріла Бгактівінода Тгакура зауважує щодо цього, що в усіх ведичних писаннях джіва-таттву, категорію живих істот, згадано як одну з енерґій Господа. Якщо хтось не визнає живу істоту за крихітну, безмежно малу іскорку Всевишнього і натомість рівняє джіва-таттву з Верховним Брахманом, чи Верховним Богом-Особою, слід визнати, що вся його філософія ґрунтується на помилковому судженні. На жаль, Шріпада Шанкарачар'я навмисно проголосив, що джіва-таттва, чи живі істоти, рівні з Верховним Богом. Отож уся його філософія ґрунтується на помилковому судженні і заводить людей на манівці атеїзму, віддаляючи їх від виконання місії життя. Місія людського життя, як сказано у «Бгаґавад-ґіті», полягає в тому, щоб віддатись Верховному Господеві, стати Його відданим. А філософія майавади вводить людей в оману і вчить заперечувати існування Верховного Бога-Особи та вдавати Верховного Господа з себе. Отак ця філософія збиває з пуття сотні тисяч невинних людей.У «Веданта-сутрі» В'ясадева сказав, що Верховний Бог- Особа посідає енерґії і що все, матеріальне чи духовне, просто породжене з Його енерґій. Господь, Верховний Брахман, — це початок або джерело всього (джанмāдй асйа йатаṭ), а всі інші прояви породжені з різних енерґій Господа. З цим згідна також «Вішну Пурана», в якій сказано:«Все, що ми бачимо у світі, — це просто поширення різних енерґій Верховного Бога-Особи, подібного до вогню, що, хоча й перебуває в одному місці, поширює світло на велику відстань». Це дуже наочне порівняння. Також сказано, що, як усе життя в матеріальному світі засновується на сонячному промінні, що є енерґією сонця, так усе суще спирається на духовну та матеріальну енерґії Верховного Бога-Особи. Отож, хоча Крішна перебуває у Своїй обителі (ґолока ева нівасатй акгілāтма-бгūтаṭ), де Він насолоджується трансцендентними розвагами з пастушкаŸми та ґопі, Він одночасно присутній всюди, навіть в атомах цього всесвіту (аṇḍāнтара-стга-парамāṇу-чайāнтара-стгам). Це висновок ведичних писань.На жаль, філософія майавади, ввівши людей в оману твердженням про те, що жива істота — це Бог, весь світ занурила в хаос і майже всіх зробила безбожниками. Покривши велич Верховного Господа, філософи-майаваді зробили людству найгіршу послугу. Щоб врятувати світ од цієї найогиднішої діяльності філософів-майаваді, Господь Чайтан'я запровадив повторення маха-мантри Харе Крішна.«За цієї епохи чвар та лицемірства єдиний спосіб звільнитися — це оспівувати святі імена Господа. Немає іншого шляху, немає іншого шляху, немає іншого шляху». Людям треба просто повторювати маха-мантру Харе Крішна, бо завдяки цьому вони поступово збагнуть, що вони не Верховний Бог- Особа, як їх навчили філософи-майаваді, а вічні слуги Господа. Коли людина береться до трансцендентного служіння Господеві, вона досягає свободи.«Той, хто повністю присвятив себе відданому служінню і не відходить від нього за жодних обставин, одразу підіймається над ґунами матеріальної природи й досягає рівня Брахмана» (Б.-ґ.14.26). Тому рух Харе Крішна, чи рух свідомості Крішни, — це єдине світло для нетямущих живих істот, які вважають або що Бога нема, або що навіть як Бог існує, то Він безформний і вони самі — також Бог. Це помилкове уявлення дуже небезпечне, і єдиний спосіб знешкодити його — поширювати рух Харе Крішна.

Шріла Бгактівінода Тгакура пояснює: «У «Веданта-сутрі» Шріли В'ясадеви чітко сказано, що весь космічний прояв виникає внаслідок перетворення різноманітних енерґій Господа. Шанкарачар'я, проте, не визнаючи енерґії Господа, вважає, що перетворення зазнав Господь. Навівши багато зрозумілих тверджень з ведичних писань і перекрутивши їх, Шанкарачар'я постарався довести, що Господь, Абсолютна Iстина, не міг зазнати перетворення, бо тоді була б порушена Його єдина цілісна природа. Тим самим Шанкарачар'я звинуватив Шрілу В'ясадеву в помилці. Так, розгортаючи філософію монізму, він виклав віварта-ваду, тобто теорію ілюзії, майаваду».Перший афоризм Другої глави «Брахма-сутри» звучить так: тад-ананйатвам āрамбгаṇа-ṣабдāдібгйаṭ. Коментуючи цю сутру у «Шарірака-бгаш'ї», Шанкарачар'я навів твердження з «Чгандоґ'я Упанішади» (6.1.4): вāчāрамбгаṇаṃ вікāро нāмадгейам, на доказ того, що визнавати перетворення енерґії Верховного Господа неправильно. Його спроба заперечити перетворення енерґії — ошуканство, що буде пояснене дещо пізніше. Його поняття про Бога безособистісне, і тому він відкидає думку про те, що космічний прояв виникає з перетворення енерґії Господа. Адже досить визнати існування різних енерґій Абсолютної Iстини, як доведеться визнати, що Абсолютна Iстина не безособистісна, а особистісна. Перетворюючи свою енерґію, особистість може створити найрізноманітніші речі. Наприклад, бізнесмен, перетворюючи свою енерґію, засновує великі фабрики чи торгові підприємства. Але хоча його енерґія перетворюється у всілякі фабрики чи концерни, сам він зберігає свою особистісність. Філософи-майаваді не беруть до уваги цього простого факту. Обмеженість їхніх мізків та знань не дає їм сили зрозуміти, що коли енерґія людини перетворюється, сама людина не перетворюється і залишається тою самою особою.Не вірячи в те, що енерґія Абсолютної Iстини перетворюється, Шанкарачар'я створив теорію ілюзії. Його теорія стверджує, що Абсолютна Iстина ніколи не перетворюється, і тільки через ілюзію ми вважаємо, що вона зазнає перетворень. Шанкарачар'я не вірить в перетворення енерґії Абсолютної Iстини, бо тримається ідеї, що все — єдине, і з огляду на це жива істота також єдина з Усевишнім. Така теорія майавади.Шріла В'ясадева пояснив, що Абсолютна Iстина — це особа, що посідає різні енерґії. Просто побажавши, щоб виникло творіння, і скинувши оком (са аікшата), Він створив цей матеріальний світ (са асṛджата). Після того, як творіння виникло, Він залишається тою самою особою, Він не перетворюється в усе. Слід визнати, що Господь посідає незбагненні енерґії і що саме з Його наказу та волі виникло це розмаїття явищ. У Ведах сказано: са-таттвато 'нйатгā-буддгір вікāра ітй удāхṛтаṭ. Ця мантра вказує на те, що з дійсності постає також дійсність. Наприклад, батько — це одна дійсність, а син, народжений від нього, — це ще одна дійсність. Отож і той, і той істинні, хоча один постав з іншого. Таке виникнення другої, самостійної, істини від першої називається вікара, або перетворення, внаслідок якого з'являється бічний утвір. Верховний Брахман — це Абсолютна Iстина, і енерґії, що постали з Нього й існують окремо, як-от живі істоти й космічний прояв, також істинні. Ось як відбувається перетворення, яке називають вікара або парінама. Можна дати інший приклад вікари: молоко — це істина, але воно може перетворитися на йоґурт. Отож йоґурт — це перетворене молоко, хоча складові його ті самі, що й у молока.У «Чгандоґ'я Упанішаді» є така мантра: аітад-āтмйам ідаṃ сарвам. Ця мантра не залишає сумніву щодо того, що весь світ є Брахман. Абсолютна Iстина володіє незбагненними енерґіями, що засвідчує «Шветашватара Упанішада» (парāсйа ṣактір вівідгаіва ṣрūйате), і весь космічний прояв є доказ цих різних енерґій Верховного Господа. Верховний Господь — це дійсність, і тому все, що створив Верховний Господь, також дійсне. Все істинне і довершене (пūрнаṃ), однак відначальне пūрнаṃ, довершена Абсолютна Iстина, завжди лишається така сама. Пūрṇат пūрṇам удачйате пūрṇасйа пūрṇам āдāйа. Абсолютна Iстина — Верховний Бог — такий досконалий, що хоча з Нього постають незліченні енерґії, проявляючи мільйони творінь, здавалось би, відмінних від Нього, Він зберігає Свою особистісність. Він ніколи, ні за яких обставин не виснажується і не зникає.Слід визнати, що весь космічний прояв — це перетворення енерґії Верховного Господа, а не Самого Верховного Господа, Абсолютної Iстини, що завжди залишається такий самий. Матеріальний світ та живі істоти — це перетворення енерґії Господа, Абсолютної Iстини чи Брахмана, що є первинним джерелом всього. Iншими словами, Абсолютна Iстина, Брахман, — це первісний складник, а інші прояви становлять перетворення цього складника. Те саме зазначає і «Тайттірія Упанішада» (3.1): йато вā імāні бгūтāні джāйанте — «Весь космічний прояв став можливий завдяки Абсолютній Iстині, Верховному Богові-Особі». У цьому вірші вказано, що Брахман, Абсолютна Iстина, становить першопричину, а живі істоти (джіви) та космічний прояв — це її наслідки. Причина дійсна, і тому наслідки також дійсність. Вони не ілюзія. Шанкарачар'я непослідовно старався довести, що вважати матеріальний світ та джіви за побічні утвори Верховного Господа — ілюзія, бо (на його погляд) існування матеріального світу та джів відмінне й окреме від існування Абсолютної Iстини. Жонґлюючи цими поняттями, філософи-майаваді запровадили гасло брахма сатйаṃ джаґан-мітгйā, яке проголошує, що Абсолютна Iстина — дійсність, а от космічний прояв та живі істоти — просто ілюзія, і що всі вони насправді Абсолютна Iстина, а матеріальний світ і живі істоти окремо не існують.З цього випливає висновок, що Шанкарачар'я, для того щоб представити Верховного Господа, живі істоти та матеріальну природу як неподільні та повні невігластва, намагається приховати велич Верховного Бога-Особи. Він обстоює, що матеріальний космічний прояв мітгйā, оманний, але це груба помилка. Якщо Верховний Бог-Особа — дійсність, як Його творіння може бути оманне? Iдею оманності матеріального космічного прояву навіть не покласти в основу повсякденного життя. Тому філософи-вайшнави кажуть, що космічне творіння не оманне, а тимчасове. Воно відокремлене від Верховного Бога-Особи, але енерґія Господа створила космос так дивовижно, що називати його оманним — просто блюзнірство.На ділі невіддані віддають належне дивовижному творінню матеріальної природи, але не можуть віддати належне інтелектові й енерґії Верховного Бога-Особи, що криється за цим матеріальним творінням. Шріпада Рамануджачар'я наводить сутру з «Айтарея Упанішади» (1.1.1): āтмā вā ідам аґра āсīт, яка зазначає, що верховна атма, Абсолютна Iстина, існувала до творення. Можуть запитати: «Якщо Верховний Бог-Особа цілковито духовний, як Він міг стати джерелом творіння і як Він міг містити в Собі і матеріальну, і духовну енерґії?» Відповідаючи на цей виклик, Шріпада Рамануджачар'я цитує мантру з «Тайттірія Упанішади» (3.1), в якій сказано:Ця мантра підтверджує, що весь космічний прояв постає з Абсолютної Iстини, спочиває на Абсолютній Iстині і після знищення знову входить в тіло Абсолютної Iстини, Верховного Бога-Особи. Жива істота від природи духовна, і коли вона входить в духовний світ чи в тіло Верховного Господа, вона і тоді зберігає свою тотожність індивідуальної душі. Щодо цього Шріпада Рамануджачар'я наводить аналогію: коли зелений птах залітає в зелене листя дерева, він не зливається з деревом; хоча видається, що він злився з зеленим деревом, він зберігає свою тотожність птаха. Ось інший приклад: тварина, яка увійшла до лісу, зберігає свою особистість, хоча здається, що вона в ньому розчинилась. Аналогічно, у матеріальному бутті і матеріальна енерґія, і живі істоти межової енерґії зберігають свою індивідуальність. Отже, хоча енерґії Верховного Бога-Особи і взаємодіють у космічному прояві, кожна заховує своє окреме індивідуальне існування. Отож злиття з матеріальною чи духовною енерґіями не призводить до втрати індивідуальності. За теорією вішіштадвайти Шрі Рамануджачар'ї всі енерґії Господа єдині, а проте кожна зберігає свою індивідуальність (ваіṣішṭйа).Шріпада Шанкарачар'я спробував ввести читачів «Веданта-сутри» в оману, перекрутивши слова āнанда-майо 'бгйāсāт, і навіть спробував прискіпатись до В'ясадеви. Однак немає потреби тут аналізувати всі вислови «Веданта-сутри», бо ми маємо намір видати «Веданта-сутру» окремою книжкою.

Як пояснює Шріла Бгактівінода Тгакура, людина, яка не усвідомить чітко смисл парінама-вади, принципу перетворення енерґії, ніяк не зможе правильно зрозуміти істину щодо матеріального космічного прояву та живих істот. У «Чгандоґ'я Упанішаді» (6.8.4) сказано: сан-мūлāṭ саумйемāṭ праджāṭ сад-āйатанāṭ сат-пратіштгāṭ. Матеріальний світ і живі істоти — це окремі сутності; вони вічно істинні, а не оманні. Проте Шанкарачар'я безпідставно злякався, що принцип парінама-вади (перетворення енерґії) проголошує Брахман змінним (вікарі), і тому вигадав, що і матеріальний світ, і живі істоти оманні і не мають особистості. Жонґлюючи словами, він спробував довести, що індивідуальність живих істот і матеріального світу ілюзорна. Він послався на приклади з людиною, що вважає мотузку за змію і перламутрову мушлю за золото. Тим самим він найогиднішим чином обдурив людський загал.Аналогію з мотузкою, помилково визнаною за змію, згадано в «Мандук'я Упанішаді», однак ця аналогія призначена викрити помилкове ототожнення тіла з душею. Душа насправді духовна частка, що підтверджено у «Бгаґавад-ґіті (мамаівāṃṣо джīва-локе), і тому тільки через ілюзію (віварта-ваду) людина, мов якась тварина, ототожнює тіло з собою. Це належне розуміння віварти, тобто ілюзії. Вірш ататтвато 'нйатгā-буддгір віварта ітй удāхṛтаṭ описує таку ілюзію. Коли хтось не знає фактів і через це плутає одне з іншим (наприклад, вважає тіло за самого себе), це називають віварта-вада. Кожна зумовлена жива істота, яка вважає тіло за душу, перебуває в омані віварта-вади. Такий ілюзорний світогляд віварта-вади може заволодіти істотою тоді, коли вона забуває незбагненну силу всемогутнього Бога- Особи.Як Верховний Бог-Особа залишається такий, який Він є, ніколи не змінюючись, пояснено в «Iшопанішаді»: пūрṇасйа пūрṇам āдāйа пūрṇам евāваṣішйате. Бог довершений. Навіть якщо з Нього взяти довершений прояв, Він і далі залишається довершений. Матеріальне творіння проявлено енерґією Господа, проте Він і далі та сама особа, що й до того. Його форма, оточення, якості тощо ніколи не виснажуються. Шріла Джіва Ґосвамі у «Параматма-сандарбзі» відгукується щодо віварта-вади так: «В ілюзії віварта-вади людина уявляє, що окремі істоти, а саме космічний прояв та живі істоти, єдині з Брахманом. Це відбувається через цілковите незнання істини. Абсолютна Iстина, чи Парабрахман, завжди одна і завжди однакова. Парабрахман цілковито вільний від будь-яких інших форм існування. Він абсолютно вільний від оманного его, тому що Він довершена духовна тотожність. Для Нього абсолютно неможливо піддатись невігластву і потрапити в ілюзію хибного розуміння (віварта-вади). Абсолютна Iстина недосяжна для наших уявлень. Треба зрозуміти, що Він володіє бездоганними якостями, яких не має жодна жива істота. Його ніколи жодною мірою не занечищують вади звичайних живих істот. Отже, кожен повинен зрозуміти, що Абсолютна Iстина посідає незбагненні енерґії».

Джіва, чи то жива істота, — це духовна іскра, частка Верховного Бога-Особи. На жаль, джіва вважає своє тіло за себе, і це непорозуміння зветься віварта, тобто прийняття неістинного за істинне. Тіло не «я», однак тварини та невігласи гадають, що тіло — це і є вони. Віварта (ілюзія), проте, не означає, що духовна душа перестає бути сама собою, ілюзія полягає в тому, що вона помилково вважає тіло за себе. Також і Верховний Бог-Особа не змінюється, коли проходить різні перетворення його зовнішня енерґія, що складається з восьми грубих та тонких матеріальних елементів, перелічених у «Бгаґавад-ґіті» (бгūмір āпо 'нало вāйуṭ...).

Арґумент, який Шрі Чайтан'я Махапрабгу навів у цьому вірші, легко може зрозуміти навіть звичайна людина, якщо просто подумає про Сонце, що з непам'ятного часу випромінює безмежну кількість жару та світла і разом з тим нітрохи не вичерпало своєї сили. Сучасна наука вважає, що сонячне світло підтримує весь космічний прояв, і ми справді можемо бачити, як воно своїм прямим та посереднім впливом підтримує порядок у цілому всесвіті. Ріст рослин і навіть обертання планет залежить від жару та світла Сонця. Отож деякі сучасні вчені вважають Сонце за першопричину творіння, не знаючи, що Сонце — тільки посередник, бо також створене вищою енерґією Верховного Бога-Особи. Окрім Сонця та філософського каменя існує багато інших матеріальних речей, які по-різному перетворюють свою енерґію і водночас залишаються такі, які були до того. Тому первинній причині, Верховному Богові-Особі, немає потреби змінюватися через зміни чи перетворення Його різних енерґій.Неправильність пояснень Шріпади Шанкарачар'ї щодо віварта-вади та парінама-вади виявили ачар'ї-вайшнави, і насамперед Джіва Ґосвамі, який вважає, що Шанкара насправді не розумів «Веданта-сутри». В поясненнях щодо певної сутри, āнандамайо 'бгйāсāт, Шанкара витлумачив суфікс у слові майаṭ такими плутаними вивертами, що саме його пояснення доводить, що він слабо розумів «Веданта-сутру» і просто хотів підперти свою імперсональну теорію афоризмами філософії веданти. Насправді йому не вдалося це зробити, бо він не знайшов сильних доказів. Щодо цього Шріла Джіва Ґосвамі посилається на вислів брахма-пуччгаṃ пратішṭгā («Тайттірія Упанішада» 2.5), ведичний доказ того, що Брахман — це джерело усього. Пояснюючи цей вірш, як зазначає Джіва Ґосвамі, Шріпада Шанкарачар'я витлумачив деякі санскритські слова так, наче хотів сказати, що В'ясадева дуже мало розумівся на вищій логіці. Такі безчесні спотворення істинного смислу «Веданта-сутри» внаслідку породили цілу громаду людей, які за допомогою словесної еквілібристики намагаються витягувати з ведичних писань, і насамперед з «Бгаґавад-ґіти», всілякі непрямі значення. Один з таких людей навіть спробував довести, що слово курукшетра вказує на тіло. Однак подібні тлумачення містять приховану думку, що ані Господь Крішна, ані В'ясадева не знали, як правильно використовувати слова і не розумілися на тонкощах етимології. Такі коментатори схиляють людину до думки, що Господь Крішна Сам не усвідомлював, що каже, а В'ясадева не розумів смислу того, що записує, і тому Господь Крішна залишив Свої книги для того, щоб їх колись у майбутньому пояснили майаваді. Однак такі тлумачення просто доводять, що ці тлумачі дуже мало знаються на філософії.Замість марнувати свій час на те, щоб витягувати з «Веданта-сутри» та інших ведичних писань ілюзорні непрямі значення, слід приймати слова цих книг такими, як вони є. Тому, представляючи «Бгаґавад-ґіту як вона є», ми не змінювали смислу первинних слів. Так само, коли людина вивчає «Веданта-сутру» як вона є, нічого не змінюючи за власною примхою, її зрозуміти дуже легко. Так Шріла В'ясадева пояснює «Веданта-сутру», починаючи від найпершої сутри, джанмāдй асйа йатаṭ, у «Шрімад-Бгаґаватам» (1.1.1):«Я медитую на Господа Крішну, трансцендентну реальність, первинну причину всіх причин, що з Нього всі проявлені всесвіти постають, в Ньому існують і в Ньому розчиняються. Я медитую на вічно осяйного Господа, що знає, прямо чи непрямо, про всі явища, але що разом із тим завжди цілковито незалежний». Верховний Бог-Особа прекрасно знає, як досконало робити все. Він абгіджñаṭ, завжди має довершену свідомість. Тому в «Бгаґавад-ґіті» (7.26) Господь каже, що Він знає все: минуле, теперішнє і майбутнє, однак ніхто, крім відданого, не знає Його таким, як Він є. Отже, віддані Господа принаймні до певної міри розуміють Абсолютну Iстину, Верховного Бога-Особу, але філософи-майаваді, що намагаються зрозуміти Абсолютну Iстину безсилими філософськими роздумами, просто марнують свій час.

У «Бгаґавад-ґіті» (8.13) велич омкари описано так:Цей вірш вказує на те, що омкара, чи пранава, — це прояв Самого Верховного Бога-Особи. Тому той, хто під час смерті просто згадує омкару, тим самим згадує Верховного Бога- Особу і завдяки тому відразу потрапляє до духовного світу. Омкара — це принципова основа всіх ведичних мантр, тому що вона представляє Господа Крішну, а найвища мета Вед — пізнати Господа Крішну, за що сказано в «Бгаґавад-ґіті» (ведаіṣ ча сарваір ахам ева ведйаṭ). Філософи-майаваді не можуть зрозуміти навіть цих простих істин «Бгаґавад-ґіти», але пихато називають себе веданті. Тому іноді ми називаємо цих філософів не веданті, а віданті — беззубі (ві означає «без», а данті — «зубатий»). Твердження філософії Шанкари, що для філософів-майаваді наче зуби, раз по раз ламаються від сильних арґументів філософів-вайшнавів, насамперед Рамануджачар'ї та інших великих ачарій. Шріпада Рамануджачар'я та Мадгвачар'я ламають зуби філософів-майаваді, і тому таких філософів можна назвати віданті, «беззубі».Як уже зазначено, трансцендентну звукову вібрацію омкари пояснено в «Бгаґавад-ґіті», глава восьма, вірш тринадцятий:«Якщо людина, яка оволоділа цим методом йоґи, покидаючи тіло, промовляє священний склад ом, найвище поєднання звуків, і думає про Верховного Бога-Особу, вона неодмінно досягає духовних планет». Коли людина усвідомлює, що омкара — це проявлений у звуці Верховний Бог-Особа, то повторення омкари дає їй той самий наслідок, що й повторення мантри Харе Крішна.Трансцендентну вібрацію омкари пояснено у «Бгаґавад- ґіті» також у главі дев'ятій, вірші сімнадцятому:«Я батько всесвіту і мати, опора його і пращур. Я об'єкт пізнання, очисна сила, і склад оṃ. Я також Ріґ, Сама і Яджур Веда».Крім того, трансцендентний звук ом пояснено в «Бгаґавад- ґіті», у главі сімнадцятій, вірші двадцять третьому:«Від сотворіння світу три склади ом тат сат використовували, щоб вказати на Верховну Абсолютну Iстину [Брахман]. Їх промовляли брахмани, декламуючи ведичні гімни і складаючи жертви для вдоволення Всевишнього».Усі ведичні писання підносять славу омкарі. Шріла Джіва Ґосвамі у своїй праці «Бгаґават-сандарбга» каже, що у ведичній літературі омкару вважають за звукову вібрацію святого імені Верховного Бога-Особи. Тільки ця вібрація трансцендентного звуку здатна звільнити зумовлену душу з лещат майі. Iноді омкару називають також рятівником (тāра). «Шрімад-Бгаґаватам» починається з вібрації омкари: оṃ намо бгаґавате вāсудевāйа. Тому великий коментатор Шрідгара Свамі називає омкару тāрāṇкура — сіŸм'я звільнення з матеріального світу. Верховний Бог абсолютний, і тому Його святе ім'я і Його звуковий прояв у вібрації омкари невідмінні від Нього Самого. Чайтан'я Махапрабгу каже, що святе ім'я, чи омкара, трансцендентний прояв Верховного Бога-Особи, володіє всіма енерґіями Бога-Особи.У священну вібрацію святого імені Господа вкладені всі енерґії. Немає сумніву, що святе ім'я Господа, чи омкара, — це Сам Верховний Бог-Особа. Iнакше кажучи, кожен, хто повторює омкару і святе ім'я Господа, Харе Крішна, зустрічається тої миті безпосередньо з Верховним Господом у Його звуковій формі. У «Нарада-панчаратрі» чітко сказано, що Верховний Бог-Особа Нараяна особисто з'являється перед тим, хто повторює аштакшару, восьмискладову мантру — оṃ намо нāрāйаṇāйа. Схожий вислів у «Мандук'я Упанішаді» проголошує, що все видиме очам у духовному світі являє собою поширення духовної енерґії омкари.Спираючись на Упанішади, Шріла Джіва Ґосвамі з'ясовує, що омкара — це Верховна Абсолютна Iстина, за яку її визнають всі ачар'ї та авторитети. Омкара не має початку, незмінна, верховна і вільна від занепаду й зовнішньої скверни. Омкара — це початок, середина і кінець усього, і кожен, хто розуміє це, відроджує свою досконалу духовну тотожність в омкарі. Омкара перебуває в кожному серці і тому є ішвара, Верховний Бог-Особа, що підтверджує «Бгаґавад-ґіта» (18.61) (īṣвараṭ сарва-бгūтāнāṃ хṛд-деṣе 'рджуна тішṭгаті). Омкара нічим не поступається Вішну, тому що так само, як і Вішну, пронизує все. Тому, хто знає, що омкара та Господь Вішну тотожні, більше немає за чим побиватись і чого жадати. Той, хто повторює омкару, вже не шудра — він одразу піднімається на рівень брахмани. Просто повторюючи омкару, можна зрозуміти, що все творіння є одне ціле, бо являє собою поширення енерґії Верховного Господа. Iдаṃ хі віṣваṃ бгаґавāн іветаро йато джаґат-стгāна-ніродга-самбгавāṭ — «Верховний Господь, Бог-Особа, Сам є цей космос, і водночас Він поза космосом. З Нього єдиного космічний прояв виходить, на Ньому спочиває і в Нього входить по знищенні» (Бгаґ.1.5.20). Хоча той, хто не усвідомив цього, приходить до інших висновків, «Шрімад-Бгаґаватам» каже, що весь космічний прояв — це просто поширення енерґії Верховного Господа. Усвідомити це можна, просто повторюючи святе ім'я Господа, омкару.Однак не слід нерозважно гадати, що просто з огляду на всемогутність Верховного Бога-Особи ми вигадали певне сполучення літер — а, у та м, — щоб вони стали Його образом. Насправді, хоча трансцендентний звук омкара і складений з трьох літер а, у та м, він посідає трансцендентну енерґію, і той, хто повторює омкару, дуже скоро усвідомить, що омкара та Господь Вішну невідмінні. Крішна проголошує: праṇаваṭ сарва-ведешу — «Я склад оṃ у ведичних мантрах» (Б.-ґ.7.8). З цього випливає, що в низці багатьох втілень Верховного Бога-Особи омкара являє собою Його звукове втілення. Це визнають усі Веди. Слід завжди пам'ятати, що святе ім'я Господа і Сам Господь у всьому тотожні (абгіннатвāн нāма-нāміноṭ). Омкара — це принципова основа всього ведичного знання, і тому її промовляють перед початком кожного ведичного гімну. Без омкари жодна ведична мантра не досягне успіху. Тому Ґосвамі проголошують, що пранава (омкара) — це довершений прояв Верховного Бога-Особи, і аналізують літери в складі омкари таким чином:Оṃкāра складається з літер а, у та м. А-кāреṇочйате кṛшṇаṭ — літера а (а-кāра) позначає Крішну, що є сарва-локаіка- нāйакаṭ, повелитель усіх живих істот та планет, матеріальних і духовних. Нāйакаṭ означає «ватажок». Він очолює всіх (нітйо нітйāнāṃ четанаṣ четанāнāм). Літера у (у-кāра) вказує на Шріматі Радгарані, енерґію насолоди Крішни, а м (ма-кāра) вказує на живі істоти (джіви). Отже, оṃ — це довершене сполучення Крішни, Його енерґії та Його вічних слуг. Iншими словами, омкара представляє Крішну, Його ім'я, велич, розваги, оточення, поширення, відданих, енерґії та решту всього, що з Ним пов'язане. Як вказує в даному вірші «Шрі Чайтан'я- чарітамріти» Чайтан'я Махапрабгу, сарва-віṣва-дгāма, — омкара являє собою обитель усього, так само як і Крішна є обитель усього (брахмаṇо хі пратішṭгāхам).Філософи-майаваді визнають за головні ведичні мантри (маха-вак'я) багато мантр, як оце тат твам асі («Чгандоґ'я Упанішада»6.8.7), ідаṃ сарвам йад айам āтмā і брахмедаṃ сарвам («Бріхад-аран'яка Упанішада»2.5.1), āтмаіведаṃ сарвам («Чгандоґ'я Упанішада» 7.25.2) та неха нāнāсті кіñчана («Катга Упанішада»2.1.11). Це груба помилка. Маха- вак'я — це тільки омкара. Усі інші мантри, що їх майаваді визнають за маха-вак'ю, мають обмежену вагу. Їх не можна визнати за маха-вак'ю чи маха-мантру. Мантра «тат твам асі» дає лише часткове розуміння Вед, на відміну від омкари, яка представляє повне розуміння Вед. Отже, трансцендентний звук, який обіймає все ведичне знання, — це омкара (пранава).Окрім омкари, жодне з слів, що їх промовляють послідовники Шанкарачар'ї, не можна вважати за маха-вак'ю. Вони являють собою лише побіжні зауваження. Натомість на повторенні маха-вак'ї омкари Шанкарачар'я ніколи не наголошував, він визнавав за маха-вак'ю тільки тат твам асі. Уявляючи, що жива істота — це Бог, він витлумачив усі мантри «Веданта-сутри» неправильно, намагаючись довести, що живі істоти не мають існування, окремого від існування Верховної Абсолютної Iстини. Це схоже на спробу певного політика довести принцип ненасильства на основі «Бгаґавад- ґіти». До демонів Крішна застосовує насильство, і доводити, що Крішна не чинить насильства, це, врешті-решт, все одно, що заперечувати Крішну. Як абсурдне таке пояснення «Бгаґавад-ґіти», так само абсурдне пояснення Шанкарачар'ї до «Веданта-сутри». З ним не погодиться жодна розсудлива людина при здоровому глузді. Однак нині смисл «Веданта- сутри» спотворюють своїми тлумаченнями не лише так звані веданті, а й безчесні люди, які деґрадували настільки, що радять санн'ясі їсти м'ясо, рибу та яйця. Таким чином так звані послідовники Шанкари, імперсоналісти-майаваді, скочуються чимдалі нижче. Як ці деґрадовані люди можуть пояснювати «Веданта-сутру», сутність усіх ведичних писань?Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу проголосив: мāйāвāді- бгāшйа ṣуніле хайа сарва-нāṣа — «Кожен, хто слухає коментарі школи майавади на «Веданта-сутру», повністю приречений». Як пояснено у «Бгаґавад-ґіті» (15.15): ведаіṣ ча сарваір ахам ева ведйаṭ — усі ведичні писання ведуть до пізнання Крішни. Однак філософія майавади навпаки відвела всіх людей ще далі від Крішни. Тому весь світ нагально потребує діяльності руху свідомості Крішни, що повинен врятувати його від деґрадації. Кожна розумна і розсудлива людина повинна відкинути філософські пояснення майаваді і прислухатись до пояснень вайшнавських ачарій. Той, хто хоче зрозуміти істинну мету Вед, повинен читати «Бгаґавад-ґіту як вона є».

Тат твам асі означає «ти така сама духовна сутність».

Філософи-майаваді підносять на чільне місце вислови тат твам асі, со 'хам і такі інші, а от справжньої маха-мантри, пранави (омкари), не відзначають. Отже, вони спотворюють ведичне знання і тим чинять найгіршу образу лотосових стіп Господа. Чайтан'я Махапрабгу чітко каже: мāйāвāдī кṛшṇе апарāдгī — «Філософи-майаваді чинять найгіршу образу Господа Крішни». Господь Крішна проголошує:«Їх, заздрісних та лихих, найниціших з-поміж людей, Я знов і знов вкидаю до океану матеріального існування в різні демонічні види життя» (Б.-ґ.16.19). На філософа-майаваді після смерті чекає життя в демонічних формах, тому що він заздрить Крішні. Господь Крішна каже у «Бгаґавад-ґіті»(9.34): ман-манā бгава мад-бгакто мад-йāджī мāṃ намаскуру («Присвяти свої думки Мені, стань Моїм відданим, складай Мені поклони і поклоняйся Мені»), але один демонічний вчений каже, що віддатись треба не Крішні. Цей вчений страждає вже за цього життя і за наступного муситиме страждати ще, якщо в цьому не відстраждає все відміряне йому. Слід якнайретельніше стерегтися заздрості до Верховного Бога-Особи. Тому в наступному вірші Шрі Чайтан'я Махапрабгу виразно проголошує мету Вед.

Сказано:«Ведична література, до складу якої входить також «Рамаяна», Пурани й «Махабгарата», від самого початку (āдāу) і до самого кінця (анте ча), а також посередині (мадгйе ча), пояснює тільки Харі, Верховного Бога-Особу».

Свої слова ми обґрунтовуємо ведичними свідченнями, однак якщо ми будемо їх тлумачити як нам заманеться, авторитет ведичної літератури втратить свою бездоганність і силу. Iншими словами, якщо людина перетлумачує слова Вед, вона зводить цінність ведичного свідчення нанівець. Цитати з ведичних писань наводять тому, що від них сподіваються авторитетного підтвердження. Як можна підкорювати авторитет собі? Це приклад логічної помилки принципиис обста.

На жаль, пояснення Шанкари та його послідовників навели туман майже на цілий світ. Тому існує нагальна потреба представити первинний, легко зрозумілий природний смисл ведичних писань. Тому ми почали з викладу «Бгаґавад-ґіти як вона є» і готові представити всю ведичну літературу в тому викладі, який випливає з прямого значення її слів.

У «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що є три ступені пізнання Абсолютної Iстини: усвідомлення безособистісного Брахмана, локалізованої Параматми і, нарешті, Верховного Бога-Особи. Безособистісний Брахман і локалізована Параматма — це поширення енерґії Верховного Бога-Особи, сповненого шести щедрот: багатства, слави, сили, краси, знання та зреченості. Володіючи Своїми шістьма багатствами, Бог-Особа являє Собою в абсолютнім пізнанні найвищу істину.

В Упанішадах сказано:Цей вірш, наведений в «Iшопанішаді», «Бріхад-аран'яка Упанішаді» та в багатьох інших Упанішадах, вказує на те, що Верховний Бог-Особа сповнений шести багатств. Його становище незрівнянне, бо Він володіє всіма багатствами, силою, впливом, красою, знанням та зреченням. Брахман означає «найбільший». Однак Верховний Бог-Особа величніший за найвеличніше, як-от сонячна куля величніша за сонячне світло, що пронизує весь усесвіт. Хоча сонячне світло, що розливається усім всесвітом, здається малоосвіченим людям дуже величне, саме Сонце ще величніше за сонячне світло, а бог Сонця ще величніший за Сонце. Так само безособистісний Брахман не найвеличніший з усього, дарма що так здається. Безособистісний Брахман — це лише сяйво тіла Верховного Бога-Особи. Однак самеŸ трансцендентне тіло Господа величніше і за безособистісний Брахман, і за локалізовану Параматму. Отже, коли у ведичних писаннях вжито слово «Брахман», воно стосується до Верховного Бога-Особи.У «Бгаґавад-ґіті» Арджуна називає Господа також Парабрахман. Майаваді та інші філософи іноді сприймають слово «Брахман» неправильно, бо кожна жива істота теж Брахман. Тому Крішну називають Парабрахман (Верховний Брахман). Коли у ведичних писаннях трапляються слова «Брахман» чи «Парабрахман», слід розуміти, що вони стосуються до Верховного Бога-Особи, Крішни. Це справжнє значення цих слів. Уся ведична література розглядає теми, пов'язані з Брахманом, отож найвища мета вивчення Вед — це Крішна. Безособистісне брахмаджйоті оперте на особистісне тіло Господа. Тому, хоча безособистісне сяйво брахмаджйоті справді являє собою перший рівень самоусвідомлення, слід проникнути всередину цього сяйва, як вказано в «Iшопанішаді», і знайти Верховну Особу — тоді знання шукача істини стане досконалим. «Бгаґавад-ґіта» (7.19) також підтверджує це: бахūнāṃ джанманāм анте джñāнавāн мāṃ прападйате — пошук Абсолютної Iстини методом умоглядних міркувань увінчується успіхом тоді, коли шукач нарешті пізнає Крішну і віддається Йому. Це рівень справжньої досконалості знання.Часткове усвідомлення Абсолютної Iстини як безособистісного Брахмана заперечує повноту багатств Господа. Думати так про Абсолютну Iстину дуже ризиковано. Доки людина не визнає усіх аспектів Абсолютної Iстини — безособистісний Брахман, локалізовану Параматму і, зрештою, Верховного Бога-Особу, — її знання залишатиметься недосконале. Шріпада Рамануджачар'я у книзі «Ведартга-санґраха» каже: джñāнена дгармеṇа сварūпам апі нірūпітам, на ту джñāна- мāтраṃ брахметі катгам ідам аваґамйате. Він зазначає, що для того, щоб пізнати істинну тотожність Абсолютної Iстини, треба пізнати і Його знання, і Його якості. Просто розуміти, що Абсолютна Iстина повна знання, ще не досить. У ведичних писаннях («Мундака Упанішада» 1.1.9) знаходимо твердження: йаṭ сарва-джñаṭ сарва-віт, а це означає, що Абсолютна Iстина досконало знає все. Але крім того, з іншого ведичного вислову, парāсйа ṣактір вівідгаіва ṣрūйате, ми дізнаємось, що Він не лише знає все, але й діє відповідно, використовуючи Свої різні енерґії. Отже, зрозуміти, що Брахман, Всевишній, має свідомість, ще не досить. Треба знати, як Він Своєю свідомістю діє через різні Свої енерґії. Філософія майавади просто повідомляє про свідомість Абсолютної Iстини, але не дає знання про те, як Він Своєю свідомістю діє. Це хиба філософії майавади.

Філософи-майаваді задовольняються, просто усвідомивши Брахман як сукупність усього знання. Натомість філософи-вайшнави знають не тільки всі подробиці щодо Верховного Бога-Особи, а й знають, як до Нього безпосередньо наблизитись. Шрі Чайтан'я Махапрабгу з'ясовує, що зробити це можна за допомогою дев'яти різновидів відданого служіння, перший з яких — слухання.(Бгаґ. 7.5.23)Дев'ять різновидів відданого служіння — це слухати про Крішну, оспівувати Його, пам'ятати Його, служити Його лотосовим стопам, поклонятися Йому у храмі, підносити до Нього молитви, діяти як Його слуга, дружити з Ним і беззастережно Йому віддатися. Просто виконуючи ці дев'ять різновидів відданого служіння, з яких найважливіше слухати про Господа (ṣраваṇāді), можна наблизитись безпосередньо до Самого Верховного Бога-Особи. Шрі Чайтан'я Махапрабгу дуже підносив це слухання, підкреслюючи його важливість. Згідно з Його вченням, якщо людям просто дати нагоду слухати про Крішну, вони поступово розвиватимуть свою приспану свідомість Верховного Бога, пробуджуватимуть свою любов до Нього. Ṡраваṇāді-ṣуддга-чітте карайе удайа (Ч.-ч.Мадг'я22.107). Любов до Бога дрімає в кожному, і якщо людині випадає нагода слухати про Господа, ця любов неодмінно розвинеться. Діяльність нашого руху свідомості Крішни спирається саме на цю засаду. Ми просто даємо людям змогу слухати про Верховного Бога-Особу і годуємо їх прасадом. На цю діяльність нашого руху відгукуються люди в усьому світі, стаючи чистими відданими Господа Крішни. Ми відкрили в усьому світі сотні центрів, просто щоб дати всім людям можливість слухати про Крішну і приймати прасад Крішни. З цих двох методів може скористатися будь- хто, навіть дитина. Не важить, бідна людина чи багата, вчена чи неук, чорна чи біла, стара чи ще дитина, — кожен, хто просто слухає про Верховного Бога-Особу і приймає прасад, неодмінно піднімається на трансцендентний рівень відданого служіння.

Коли зумовлена душа практикує віддане служіння, що починається із слухання й оспівування, її забруднене серце очищується, і тоді вона вже може усвідомити свій вічний зв'язок із Верховним Богом-Особою. Цей вічний зв'язок описує Шрі Чайтан'я Махапрабгу: джівера 'сварūпа' хайа кṛшṇера нітйа-дāса — «Жива істота — це вічний слуга Верховного Бога-Особи». Коли людина набуває твердої переконаності щодо цього зв'язку (це називають самбандга), вона починає відповідно діяти. Таку діяльність називають абгідгея. Наступний крок — це прайоджана-сіддгі, тобто осягнення найвищої мети свого життя. Якщо людині вдалося збагнути свій зв'язок із Верховним Богом-Особою, а тоді взятись до відповідної діяльності, вона само собою досягає призначення свого життя. Філософи-майаваді не сягають навіть першого рівня самоусвідомлення, бо не розуміють, що Господь — це особа. Господь є повелитель усього, і Він — єдина особа, яка може приймати служіння усіх живих істот. Але що цього знання філософам-майаваді бракує, вони не усвідомлюють навіть свого зв'язку з Богом. Вони помилково гадають, що кожен є Бог або що кожен рівний Богові. А раз істинне становище живої істоти для них незрозуміле, як вони можуть піднятись вище? Хоча філософи-майаваді дуже пишаються своїм звільненим станом, через зневагу до лотосових стіп Господа вони дуже скоро скочуються знову до матеріальної діяльності. Це називається патантй адгаṭ.(Бгаґ. 10.2.32)Тут сказано, що люди, які вважають себе за звільнених, але, не знаючи свого зв'язку з Господом, не виконують відданого служіння, напевно перебувають в омані. Треба знати свій зв'язок із Господом і відповідно діяти. Тоді можна виконати місію свого життя.

З цього видно, чого людина досягла у відданому служінні. У «Шрімад-Бгаґаватам» (11.2.42) сказано: бгактіṭ пареṣāнубгаво вірактір анйатра ча — відданий прив'язаний тільки до Крішни і не хоче більше зберігати прив'язаність до численних інших речей. Хоча філософи-майаваді начебто повинні сягнути високого рівня на шляху до звільнення, ми бачимо, що за якийсь час вони спускаються до політики та філантропічної діяльності. Багато великих санн'ясі, які начебто були звільнені і перебували на дуже високому рівні, скочуються назад до матеріальної діяльності, дарма що вже були покинули цей світ як мітг'я (оманний). Однак, коли відданий росте у відданому служінні, він більше не має прив'язаності до такої філантропічної діяльності. Він просто натхненно прагне служити Господеві і все своє життя присвячує такому служінню. У цьому полягає відмінність між філософами-вайшнавами і філософами-майаваді. Отже, віддане служіння — річ практична, тоді як філософія майавади — це просто умоглядні розумування.

Філософи-майаваді вважають, що найвища мета — це досягнути звільнення, мукті, четвертий щабель досконалості. Більшість людей знають чотири головні цілі життя: релігійність (дгарма), матеріальне збагачення (артга), задоволення чуттів (кама) і, врешті-решт, звільнення (мокша). Однак рівень відданого служіння вищий за звільнення. Iншими словами, смисл любові до Бога (крішна-преми) людина може зрозуміти тоді, коли вона вже дійсно звільнена (мукта). Даючи настанови Рупі Ґосвамі, Шрі Чайтан'я Махапрабгу сказав: коṭі-мукта-мадгйе 'дурлабга' ека кṛшṇа- бгакта — «Серед мільйонів звільнених осіб лише одиниці можуть стати відданими Господа Крішни».Найпроґресивніші філософи-майаваді можуть піднятись на рівень звільнення, але крішна-бгакті, віддане служіння Крішні, трансцендентне щодо такого звільнення. Шріла В'ясадева пояснює це у «Шрімад-Бгаґаватам» (1.1.2):«Ця «Бгаґавата Пурана», відкидаючи будь-яку засновану на матеріальних мотивах релігійну діяльність, проголошує найвищу істину, що її здатні зрозуміти віддані, цілковито чисті серцем. Найвища істина — це реальність, і, задля загального добра, вона відмежована від ілюзії. Ця істина викорінює троїсті страждання». «Шрімад-Бгаґаватам», пояснення «Веданта-сутри», призначений для парамо нірматсарāṇāм, тих, хто піднявся понад заздрістю. Філософи-майаваді заздрять існуванню Бога-Особи. Тому «Веданта-сутра» насправді призначена не для них. Вони марно застромляють свого носа у «Веданта-сутру», бо зрозуміти її нездатні, адже автор «Веданта-сутри» пише у своєму ж коментарі на неї, «Шрімад- Бгаґаватам», що вона призначена тільки для тих, хто чистий серцем (парамо нірматсарāṇāм). Якщо людина заздрить Крішні, як вона може зрозуміти «Веданта-сутру» або «Шрімад-Бгаґаватам»? Майаваді одне що ображають Верховного Бога-Особу, Крішну. Наприклад, Крішна вимагає в «Бгаґавад-ґіті», щоб ми віддались Йому, але найбільший вчений і так званий філософ у сучасній Iндії заперечує, кажучи, що віддатись треба «не Крішні». Отож він повний заздрості. Майаваді будь-яких мастей заздрять Крішні, і тому їм неприступно зрозуміти «Веданта-сутру». Навіть якби вони перебували на рівні звільнення, як вони безпідставно твердять, любов до Крішни вища і за цей стан. Цю істину з'ясовує Шрі Чайтан'я Махапрабгу, а Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі її повторює.

Відданого не вабить злитись із Верховним Богом-Особою. Муктіṭ свайаṃ мукулітāñджалі севате 'смāн («Крішна-карнамріта» 107). Виходячи з власного досвіду, Шріла Білваманґала Тгакура каже, що коли людина розвиває любов до Верховного Бога, тоді мукті (звільнення) стає для неї незначною служанкою. Мукті стоїть перед відданим, готова зробити будь-яку послугу для нього. Рівень мукті філософів-майаваді для відданого нічого не важить, бо відданим служінням відданий підкорює навіть Верховного Бога-Особу. Реально демонструючи це, Верховний Господь Крішна став колись колісничим Арджуни, і коли Арджуна попрохав Його вивести колісницю між двох армій (сенайор убгайор мадгйе ратгаṃ стгāпайа ме 'чйута), Крішна скорився його наказові. Верховного Бога-Особу та відданого пов'язують такі стосунки, що хоча Господь більший за найбільше, Він готовий служити незначному відданому у відповідь на його щире й неподільне віддане служіння.

У «Шрімад-Бгаґаватам» (5.5.5) сказано:«Уся діяльність приречена на крах, якщо людина не знає мети свого життя. Ця мета стає зрозумілою, якщо пізнавати Брахман». Саме з запитання про Брахман і починається «Веданта-сутра»: атгāто брахма-джіджñāсā. Людина повинна цікавитись: хто вона така, що таке всесвіт, що таке Бог і як пов'язані між собою вона, Бог і матеріальний світ. Коти й собаки таких питань не підіймають, вони повинні поставати в серці справжньої людини. Знання щодо цих чотирьох речей: щодо себе, всесвіту, Бога та їхнього взаємозв'язку, — називають самбандга-ґ'яна, тобто знання про свій зв'язок з усім. Коли зв'язок із Верховним Господом з'ясовано, наступне завдання полягає в тому, щоб діяти відповідно до цього зв'язку. Це називають абгідгея, тобто діяльність у зв'язку з Господом. Виконуючи ці визначені обов'язки, істота приходить до найвищої мети життя — отримує любов до Бога, і тоді досягає прайоджана-сіддгі (звершення місії людського життя). У «Брахма-сутрі» («Веданта-сутрі») це все дуже докладно роз'яснено. Тому той, хто не розглядає «Веданта-сутру» на основі цих трьох засад, просто марнує свій час. У «Шрімад- Бгаґаватам» (1.2.8) щодо цього сказано:Людина може бути дуже видатним вченим і чудово справлятися з виконанням визначених обов'язків, але якщо вона так і не розвиває цікавості до Верховного Бога-Особи і залишається байдужа до шраванам кіртанам (слухання та оспівування), то всі її здобутки — просто змарнований час. Філософи-майаваді, які не розуміють взаємозв'язку між собою, космічним проявом та Верховним Богом-Особою, просто марнують час, і їхні філософські міркування нічого не варті.

Кожен, хто справді хоче зрозуміти філософію веданти, неодмінно мусить прийняти пояснення Господа Чайтан'ї Махапрабгу та вайшнавських ачарій, що теж пояснювали «Веданта-сутру» на основі засад бгакті-йоґи. Почувши пояснення «Веданта-сутри» від Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, всі санн'ясі на чолі з Пракашанандою Сарасваті відчули глибоке смирення і покірливо схилились перед Господом. Вони сказали так.

Весь шлях бгакті-йоґи заснований на розвитку смирення та покірливості. З милості Господа Чайтан'ї Махапрабгу всі санн'ясі-майаваді, почувши Його пояснення «Веданта-сутри», стали смиренні та покірливі. Вони попрохали в Нього вибачення за образи, які вчинили раніше, критикуючи Господа за те, що Він просто оспівує святе ім'я й танцює і не піклується про вивчення «Веданта-сутри». Ми поширюємо рух свідомості Крішни, просто йдучи стопами Господа Чайтан'ї Махапрабгу. Можливо, ми не дуже добре знаємо афоризми «Веданта-сутри» і, можливо, не розуміємо як слід їхнього смислу, але ми йдемо стопами ачарій, і з того, що ми строго й покірливо ступаємо в слід Господа Чайтан'ї Махапрабгу, випливає, що ми знаємо стосовно «Веданта- сутри» все.

У зв'язку з цим можна згадати, що деякі віддані з громади сахаджій вважають Пракашананду Сарасваті і Прабодгананду Сарасваті за одну людину. Прабодгананда Сарасваті був великий вайшнава, відданий Господа Чайтан'ї Махапрабгу, а Пракашананда Сарасваті, голова санн'ясі-майаваді у Бенаресі, — це інша особа. Прабодгананда Сарасваті належав до Рамануджа-сампрадаї, тимчасом як Пракашананда Сарасваті належав до Шанкарачар'я-сампрадаї. Прабодгананда Сарасваті написав декілька книжок, серед яких «Чайтан'я-чандрамріта», «Радга-раса-судга-нідгі», «Санґіта-мадгава», «Вріндавана-шатака» та «Навадвіпа-шатака». Шрі Чайтан'я Махапрабгу зустрівся з Прабодганандою Сарасваті, коли подорожував Південною Iндією. Прабодгананда Сарасваті мав двох братів: Венкату Бгатту і Тірумалаю Бгатту, що були вайшнави з Рамануджа-сампрадаї. Ґопала Бгатта Ґосвамі був племінником Прабодгананди Сарасваті. З історичних записів відомо, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу подорожував Південною Iндією у 1433 році ери Шакабда (1511рік н.е.) під час чатурмас'ї, і в цей час він зустрівся з Прабодганандою, що належав до Рамануджа-сампрадаї. Як тоді та сама людина могла зустрітися з Чайтан'єю через два роки, в 1435 році, вже як послідовник Шанкара-сампрадаї? З цього видно, що припущення сахаджія-сампрадаї щодо тотожності Прабодгананди Сарасваті й Пракашананди Сарасваті помилкове.

Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це втілення милості Верховного Бога-Особи. Шріла Рупа Ґосвамі, звертаючись до Чайтан'ї Махапрабгу, називає Господа махā-вадāнйāватāра, тобто наймилостивіше втілення. Також Шріла Рупа Ґосвамі каже: каруṇайāватīрṇаṭ калау — лише зі Своєї великої милості Господь зійшов на Землю за цієї епохи Калі. Даний приклад демонструє це. Шрі Чайтан'я Махапрабгу не хотів бачити санн'ясі-майаваді, бо вважав, що вони ображають лотосові стопи Крішни. Але тут Він вибачає їх (тāṅ-сабāра кшамі' апарāдга). Це приклад проповіді. Āпані āчарі 'бгакті- ṣікгāіму сабāре. Шрі Чайтан'я Махапрабгу вчить нас, що майже всі, з ким доводиться зустрічатись проповідникам, — блюзніри, вороже налаштовані до свідомості Крішни. Однак обов'язок проповідника переконати їх у філософії свідомості Крішни і спонукати повторювати маха-мантру Харе Крішна. Незважаючи на численних противників, нам вдається поширювати рух свідомості Крішни по всьому світі, і навіть у віддалених куточках світу, як оце Африка, люди беруться повторювати маха-мантру. Спонукавши блюзнірів повторювати мантру Харе Крішна, Господь Чайтан'я Махапрабгу показав приклад успіху, якого може досягати рух свідомості Крішни. Ми повинні якнайшанобливіше ступати в слід Господа Чайтан'ї, і тоді наші старання, безсумнівно, увінчається успіхом.

До того Шрі Чайтан'я Махапрабгу не спілкувався і не розмовляв з санн'ясі-майаваді, але тепер Він з ними обідав. Це означає, що після того, як Господь Чайтан'я спонукав їх повторювати Харе Крішна і вибачив їм їхні образи, вони очистились. Тому з ними вже можна було без застережень обідати, чи приймати бгаґават-прасадам, хоча Шрі Чайтан'я Махапрабгу знав, що ця їжа не була запропонована Божеству. Санн'ясі-майаваді не поклоняються Божеству, а якщо й поклоняються, то божеству Господа Шіви чи божествам панчопасани (Господу Вішну, Господу Шіві, Дурґа-деві, Ґанеші та Сур'ї). Тут нічого не сказано про те, що їжу пропонували півбогам чи Вішну, однак Чайтан'я Махапрабгу поїв разом із санн'ясі, тому що вони повторили маха-мантру Харе Крішна і Він вибачив їхні образи.

Ось приклад того, як має проповідувати санн'ясі. Коли Шрі Чайтан'я Махапрабгу вирушив до Варанасі, Він пішов один, без великого гурту супутників. Однак на місці Він заприятелював з Чандрашекгарою і Тапана Мішрою, і згодом до Нього прийшов Санатана Ґосвамі. Отак, хоча там в Нього не було багато друзів, Своєю сильною проповіддю й перемогою над місцевими санн'ясі в диспуті щодо філософії веданти Він широко прославився в цій частині країни. Це пояснює наступний вірш.

У цьому вірші важливо відзначити, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу реґулярно відвідував храм Вішвешвари (Господа Шіви) у Варанасі. Вайшнави зазвичай не відвідують храмів півбогів, але тут ми бачимо, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу реґулярно відвідував храм Вішвешвари, панівного божества Варанасі. У Варанасі найчастіше оселяються санн'ясі-майаваді і ті, хто поклоняється Господу Шіві, але як сталося, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу, який обрав роль санн'ясі- вайшнави, також відвідував храм Вішвешвари? Відповідь у тому, що вайшнава не зневажає півбогів. Вайшнава належно шанує всіх, хоча й не ставить жодного півбога на один рівень із Верховним Богом-Особою.У «Брахма-самхіті» є мантри, що підносять шану Господу Шіві, Господу Брахмі, богові Сонця та Господу Ґанеші, а також Господу Вішну, — всім Божествам панчопасани, яким поклоняються імперсоналісти. У своїх храмах імперсоналісти встановлюють божества Господа Вішну, Господа Шіви, бога Сонця, богині Дурґи та іноді Господа Брахми, і такий спосіб поклоніння донині існує в Iндії під вивіскою «індуїзму». Вайшнави також можуть поклонятись цим усім півбогам, але робити це слід тільки на основі принципів «Брахма-самхіти», як радить Шрі Чайтан'я Махапрабгу. Ми можемо тут подати ці мантри для поклоніння Господу Шіві, Господу Брахмі, богині Дурзі, богові Сонця та Ґанеші, як їх наводить «Брахма- самхіта».«Зовнішній енерґії, майі, що за природою — тінь енерґії чіт [духовної енерґії], поклоняються як Дурзі, тобто силі, що творить, зберігає і знищує цей матеріальний світ. Я поклоняюсь предвічному Господеві, Ґовінді, чию волю виконує Дурґа» (Б.-с.5.44).«Молоко під впливом кислоти перетворюється на йоґурт, але результат скисання, йоґурт, ані тотожний своїй причині, молоку, ані відмінний від неї. Я поклоняюсь предвічному Господеві, Ґовінді, що в формі Шамбгу являє Собою таке саме перетворення, покликане знищувати всесвіт» (Б.-с.5.45).«Я поклоняюсь предвічному Господеві, Ґовінді, що наділяє Брахму, Свою відокремлену особисту частку, могутністю керувати матеріальним світом, як оце Сонце проявляє частину власного світла в осяйних самоцвітах сур'я-канта» (Б.-с.5.49).«Я поклоняюсь предвічному Господеві, Ґовінді. Ґанеша завжди держить Його лотосові стопи на своїх бивнях, що видаються з його слонячої голови, і робить він це, щоб здобути силу виконувати свої обов'язки — знищувати всі перешкоди на шляху поступу трьох світів» (Б.-с. 5.50).«Повне безмежного сяйва Сонце — владика всіх планет і образ доброї душі — подібне до ока цього світу. Я поклоняюсь предвічному Господеві, Ґовінді, за чиїм наказом Сонце виконує свою подорож верхи на колесі часу» (Б.-с. 5.52).Усі півбоги — слуги Крішни, а не рівня Йому. Тому навіть коли людина приходить до храму панчопасани, в якому поклоняються згаданим вище божествам, до цих божеств не можна ставитись, як імперсоналісти. Треба розуміти, що ці півбоги — особи, але всі вони виконують накази Верховного Бога-Особи. Наприклад, відомо, що Шанкарачар'я — це втілення Господа Шіви, за що йдеться у «Падма Пурані». Він поширював філософію майавади з наказу Верховного Господа. Це вже обговорено у вірші 114 цієї глави: тāṅра доша нāхі, теṅхо āджñā-кāрī дāса — «Шанкарачар'я не винуватий, тому що він приховав істинну мету Вед з наказу Верховного Бога-Особи». Хоча Господь Шіва у подобі брахмани (Шанкарачар'ї) проповідував оманну філософію майавади, Шрі Чайтан'я Махапрабгу сказав, що він робив це з наказу Верховного Бога-Особи, а тому його немає в чому звинуватити (тāṇра доша нāхі).Ми повинні шанувати всіх півбогів. Якщо можна вшановувати навіть мурашку, чому б не можна було вшановувати півбогів? Проте слід пам'ятати, що немає жодного півбога, що був би рівний Верховному Господеві чи вищий за Нього. Екале īṣвара кṛшṇа, āра саба бгṛтйа — «Тільки Крішна є Верховний Бог-Особа, а всі інші, разом з півбогами, як оце Господь Шіва, Господь Брахма, богиня Дурґа та Ґанеша — Його слуги». Якщо волі Верховного Бога служать усі, що вже тоді казати за такі крихітні, незначні істоти, як ми? Безперечно, ми вічні слуги Господа. Філософія майавади обстоює, що півбоги, живі істоти та Верховний Бог-Особа цілковито рівні. Отже вона являє собою найбезглуздіше спотворення ведичної мудрості.

Насправді Господь Чайтан'я, повертаючись із Вріндавани, зупинився у Варанасі для того, щоб зустрітися з Санатаною Ґосвамі і дати йому Свої настанови. Коли Шрі Чайтан'я Махапрабгу повернувся до Варанасі, до Нього прийшов Санатана Ґосвамі, і Господь два місяці вчив його тонкощів філософії і способу життя вайшнави. Давши йому всі настанови, Господь послав його до Вріндавани виконувати Його накази. Коли Санатана Ґосвамі прийшов до Вріндавани, там не було храмів. Місто стояло порожнє, наче пустище. Санатана Ґосвамі оселився на березі Ямуни і за деякий час спорудив перший храм. Згодом споруджено інші храми, а нині місто повне храмів, що їх налічують близько п'ятьох тисяч.

Тут сказано, що Господь Чайтан'я здобув вдячність усього всесвіту за те, що Він зі Своїми супутниками поширював рух санкіртани. П'ятсот років тому Господь Чайтан'я Махапрабгу вже освятив весь усесвіт Своєю присутністю, тож якщо людина щиро старається служити Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, йдучи Його стопами і дотримуючи настанов ачарій, вона зможе з успіхом проповідувати святі імена Харе Крішна маха-мантри по всьому всесвіті. Деякі нетямущі критикани твердять, що європейцям та американцям не можна давати санн'ясу, але з цього вірша ми розуміємо, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу хотів проповідувати рух санкіртани по всьому всесвіті. Для проповіді конче потрібні санн'ясі. Але ці критикани вважають, що санн'яса і проповідь є прероґатива виключно індусів. Цим критиканам просто бракує знання. Без санн'яси проповідь уповільниться. Тому з наказу Господа Шрі Чайтан'ї і за благословенними бажаннями Його супутників треба діяти без такої дискримінації. Людей з усіх частин світу треба виховувати для проповіді й давати їм санн'ясу, щоб рух санкіртани Шрі Чайтан'ї Махапрабгу поширювався безмежно. Нам байдуже, коли нас критикують неуки. Ми далі робитимем свою справу, і просто покладаючись на благословення Господа Чайтан'ї Махапрабгу та Його супутників, Панча-таттви.

Коли Рупа Ґосвамі й Санатана Ґосвамі прийшли до Вріндавани, там не було жодного храму. Однак вони почали проповідувати і з часом змогли побудувати там різні храми. Санатана Ґосвамі збудував храм Мадана-мохани, а Рупа Ґосвамі — храм Ґовіндаджі. Так само їхній племінник Джіва Ґосвамі збудував храм Радга-Дамодари, Шрі Ґопала Бгатта Ґосвамі збудував храм Радга-рамани, Шрі Локанатга Ґосвамі збудував храм Ґокулананди, а Ш'ямананда Ґосвамі збудував храм Ш'ямасундари. Отак, з часом, один по одному у Вріндавані збудовано багато храмів. Для проповіді будувати храми також треба. Ґосвамі не тільки писали книги, але й будували храми, тому що для проповіді потрібне і те, і те. Шрі Чайтан'я Махапрабгу хотів, щоб рух санкіртани розійшовся по всьому світі. Тепер, коли Міжнародне товариство свідомості Крішни взяло на себе це завдання проповідувати вчення Господа Чайтан'ї, його члени повинні не тільки будувати храми в кожному місті та селі земної кулі, а й розповсюджувати книги, що вже написані, і писати нові. Розповсюдження книг і будівництво храмів повинно йти одночасно й паралельно.

Господь Ніт'янанда має в Бенґалії велику славу. Безперечно, кожен, хто знає Господа Ніт'янанду, знає і Шрі Чайтан'ю Махапрабгу. Проте існує група введених в оману відданих, які обстоюють, що Господь Ніт'янанда важливіший за Шрі Чайтан'ю Махапрабгу. Це недобре. Так само не можна обстоювати, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу важливіший за Господа Ніт'янанду. Автор «Чайтан'я-чарітамріти» Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі пішов з дому через те, що його брат доводив, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу важливіший за Ніт'янанду Прабгу. Насправді треба вшановувати всю Панча- таттву, не проводячи безглуздого поділу між її особами: не вважаючи за найважливішого ні Господа Ніт'янанду Прабгу, ні Чайтан'ю Махапрабгу, ні Адвайту Прабгу. Слід вшановувати всіх однаково: ṣрī-кṛшṇа-чаітанйа прабгу нітйāнанда ṣрī-адваіта ґадāдгара ṣрīвāсāді-ґаура-бгакта-вṛнда. Усі віддані Господа Чайтан'ї чи Ніт'янанди гідні поклоніння.

Зрозуміти Панча-таттву дуже важливо для того, щоб зрозуміти Шрі Чайтан'ю Махапрабгу. Iснують сахаджії, які не розуміють Панча-таттви і вигадують власні гасла, як ото бгаджа нітāі ґаура, рāдге ṣйāма, джапа харе кṛшṇа харе рāма або ṣрī кṛшṇа чаітанйа прабгу нітйāнанда харе кṛшṇа харе рāма ṣрī рāдге ґовінда. Можливо, це непогана поезія, але такі співи не допоможуть нам проґресувати у відданому служінні. Окрім того, в цих мантрах багато прогріхів, які немає потреби тут обговорювати. Строго кажучи, коли людина промовляє імена Панча-таттви, вона повинна складати шану всім її особам: ṣрī-кṛшṇа-чаітанйа прабгу нітйāнанда ṣрī-адваіта ґадāдгара ṣрīвāсāді-ґаура-бгакта- вṛнда. Повторення цієї мантри благословляє змогою повторювати маха-мантру Харе Крішна без образ. Повторюючи маха-мантру Харе Крішна, її треба також повторювати повністю: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе/Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Не слід безтямно приймати всілякі гасла, які складають віддані з багатою уявою. Якщо людина справді хоче отримати користь від повторення святих імен, їй слід неухильно триматися вказівок великих ачарій. Це підтверджено у «Махабгараті»: махā- джано йена ґатаṭ са пантгāṭ — «Iстинний шлях поступу — це шлях, який проторували великі ачар'ї та авторитети».

Шрі Чайтан'я Махапрабгу хотів проповідувати рух санкіртани, рух любові до Крішни, по всьому світі і тому за Своєї присутності започаткував цей рух. Зокрема, Він послав Рупу Ґосвамі й Санатану Ґосвамі до Вріндавани, Ніт'янанду до Бенґалії, а Сам пішов до Південної Iндії. Отож завдання проповідувати Його вчення решті світу Він ласкаво залишив Міжнародному товариству свідомості Крішни. Члени нашого Товариства повинні завжди пам'ятати: якщо вони будуть суворо дотримуватись реґулівних засад і щиро проповідувати так, як вчили ачар'ї, вони обов'язково отримають глибокі благословення Господа Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, і їхня проповідь в усьому світі досягатиме успіху.Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», Аді-ліли, сьомої глави, що описує Господа Чайтан'ю у п'ятьох аспектах.