Велич Шрі Адвайти Ачар'ї

Iстину щодо Адвайти Ачар'ї викладено у двох віршах. У Ведах сказано, що матеріальна природа діє у двох аспектах: як матеріальна причина і як дійова причина. Як дійова причина вона діє під впливом Маха-Вішну, а як матеріальна причина — під впливом Адвайти, іншої форми Маха-Вішну. Цей Адвайта, що наглядає за космічним проявом, зійшов в образі Адвайти Ачар'ї, щоб отримати товариство Господа Чайтан'ї. Коли до Нього звертаються як до слуги Господа Чайтан'ї, це ще збільшує Його славу, тому що без наснаги цього умонастрою слуги неможливо збагнути смаки відданого служіння Верховному Господеві, Крішні.

Шрі Адвайта Прабгу, втілення Господа Маха- Вішну, — це ачар'я, наставник. Усі Його діяння і всі інші діяння Вішну несуть у собі благо. Кожен, хто зрозуміє, що розваги Господа Вішну дарують все благо, теж одразу ж стає благословенний і несе благо іншим. Господь Вішну — джерело всього добра, тому кожен, хто привабився до відданого служіння Господу Вішну, може робити для людства найбільшу службу. Загублені люди матеріального світу, які відмовляються визнавати чисте віддане служіння за вічне покликання живих істот і за істинну свободу від зумовленого життя, через убогість свого знання відчужують себе од відданого служіння.У вченні Адвайти Прабгу не йдеться про корисливу діяльність чи безособистісне звільнення. Однак зачаровані матеріальною енерґією люди, які не збагнули, що Адвайта Прабгу невідмінний від Вішну, хотіли називати себе Його послідовниками, далі тримаючись своїх безособистісних уявлень. Те, що Адвайта Прабгу постарався покарати їх, також благо. Господь Вішну та Його діяння на силі дарувати все щастя, і прямо, і непрямо. Тобто і здобути милість Господа Вішну, і отримати від Господа Вішну кару — це одне й те саме, бо всі дії Вішну абсолютні. За деякими джерелами «Манґала» — це друге ім'я Адвайти Прабгу. Як причинове втілення, тобто втілення Господа Вішну, яке приходить з огляду на певну ситуацію, Він становить у матеріальній природі джерело складових елементів. Проте Його в жодному разі не можна вважати за особу матеріального світу. Всі Його дії духовні. Кожен, хто чує про Адвайту Ачар'ю і прославляє Його, заживає слави сам, тому що завдяки цьому звільняється від усіх нещасть та лихої долі. Не слід приписувати формам Вішну ніякої матеріальної скверни і нічого безособистісного. Кожен повинен постаратись збагнути істинну сутність Господа Вішну, бо таке знання приводить до найвищого рівня досконалості.

Є два напрямки пошуків первісної причини творіння. Один підхід спирається на погляд, що Верховний Бог-Особа, всеблаженна, вічна, всевідаюча форма, — це непряма причина цього космічного прояву і пряма причина духовного світу, в якому розміщені незліченні духовні планети, Вайкунтги, а також Його власна обитель, Ґолока Вріндавана. Сказати інакше, існують два прояви: матеріальний космос і духовний світ. Як у матеріальному світі безліч планет і всесвітів, так і в духовному світі з його Вайкунтгами та Ґолокою безліч духовних планет і всесвітів. Верховний Господь — причина і матеріального, і духовного світів. Другий підхід, звісно, спирається на погляд, що причина цього космічного прояву — нез'ясовна непроявлена порожнеча. Ця теорія безглузда.Першого погляду тримаються філософи школи веданти, а на другому заснована атеїстична філософія смріті санкг'ї, що прямо протилежна філософії веданти. Вчені-матеріалісти не бачать ніякої свідомої духовної субстанції, що могла б послужити причиною творення. Такі атеїстичні послідовники філософії санкг'ї гадають, що ознаки свідомості й живої сили, які можна бачити в незліченних живих створіннях, постають із трьох якостей космічного прояву. Тому санкг'яїти заперечують погляд веданти щодо первинної причини творіння.Насправді причина кожного явища — верховна абсолютна душа, завжди довершена і як енерґія, і як володар енерґії. Космічний прояв спричинює енерґія Верховної Абсолютної Особи, в кому містяться всі енерґії. Філософи, чиє суб'єктивне розуміння обмежене космічним проявом, здатні бачити тільки дивовижні енерґії матерії. Такі філософи вважають, що Бог — це утворене з матеріальної енерґії поняття. З їхньої теорії випливає, що джерело енерґії утворилося з тої самої енерґії. Такі філософи, спостерігаючи за живими істотами в космічному прояві, приходять до хибного висновку, що причина живих істот — матеріальна енерґія, і тому вважають, що верховна абсолютна свідома істота повинна бути так само утвором матеріальної енерґії.Свідомість матеріалістичних філософів та вчених надміру поглинута діяльністю недосконалих чуттів, і тому, природно, вони приходять до висновку, що жива сила утворена з матеріальних сполук. Однак істина полягає в протилежному. Матерія — утвір духу. Згідно з «Бгаґавад-ґітою», джерело всіх енерґій — це верховний дух, Бог-Особа. Коли людина провадить пошук, вивчаючи субстанцію, обмежену простором і часом, її вражає розмаїття дивовижних космічних проявів, і вона, заворожена цим, природно, не може відірватись від експериментального пошуку, тобто від індуктивного методу пізнання. Натомість, якщо людина йде шляхом дедуктивного пізнання, вона визнає Верховну Абсолютну Особу, Бога- Особу, за причину всіх причин, що сповнена різноманітних енерґій і не є ні безособистісна, ні порожня. Безособистісний аспект Верховної Особи — це просто один із проявів Його енерґії. Отже, теорія, яка визнає за першопричину творіння матерію, цілковито розходиться з дійсною істиною. Матеріальне проявлення спричинив погляд Верховного Бога-Особи, що володіє незбагненною могутністю. Верховний повелитель наснажує струмом матеріальну природу, і зумовлена душа, обмежена часом та простором, потрапляє у пастку благоговіння перед матеріальним проявом. Iншими словами, те, що досліджує в явищах матеріальної енерґії матеріалістичний філософ чи вчений, — це, насправді, Верховний Бог-Особа. Якщо людина, не усвідомлюючи зв'язку між джерелом енерґії і самими енерґіями, не розуміє могутності Верховного Бога- Особи чи Його різноманітних енерґій, для неї завжди існує небезпека вчинити помилку, відому як віварта*. Доки вчені-матеріалісти не прийдуть до правильного висновку, вони будуть змушені ширяти над цариною матерії, не маючи правильного розуміння Абсолютної Iстини.Великий філософ-вайшнава Шріла Баладева Від'ябгушана чудово аналізує матеріалістичні погляди у своїй «Ґовінда- бгаш'ї», коментарі на «Веданта-сутру». Ось що він пише:«Капіла, речник філософії санкг'ї, на свій розсуд визначає зв'язок різних первісних істин. Матеріальна природа, пояснює він, становить собою врівноважене поєднання трьох матеріальних якостей — добра, страсті й невігластва. Матеріальна природа породжує матеріальну енерґію, відому за назвою махат, а махат породжує оманне его. Его породжує п'ять об'єктів чуттєвого сприйняття, а вони породжують десять чуттів (п'ять пізнавальних і п'ять діяльних), розум та п'ять грубих елементів. Враховуючи пурушу — того, хто насолоджується, разом із цими двадцятьма чотирма елементами виходить усього двадцять п'ять різних істин. Непроявлений стан цих двадцяти п'яти первісних істин називають пракріті, матеріальна природа. Якості матеріальної природи, поєднуючись, можуть утворювати три типи комбінацій: такі, що спричинюють щастя, страждання та ілюзію. Якість добра спричинює матеріальне щастя, якість страсті спричинює матеріальне страждання, а якість невігластва спричинює ілюзію. Весь наш матеріальний досвід обмежений рамками цих трьох явищ: щастя, страждання та ілюзії. Наприклад, вродлива жінка — це, безперечно, причина матеріального щастя для того, кому вона належить як дружина, але ця сама вродлива жінка — причина нещастя для чоловіка, котрого вона відкидає чи який її розгнівав, а якщо вона покидає якогось чоловіка, вона стає для нього причиною ілюзії.Два різновиди чуттів — це десять зовнішніх чуттів та одне внутрішнє, розум. Разом виходить одинадцять чуттів. За Капілою, матеріальна природа вічна і всемогутня. Спочатку духу немає, і матерія не має причини. Матерія сама становить головну причину всього. Вона сама — всепронизуюча причина всіх причин. Філософія санкг'ї вирізняє сукупну енерґію (махат-таттву), оманне его та п'ять об'єктів чуттєвого сприйняття як сім окремих проявів матеріальної природи, що має два аспекти, відомі як матеріальна причина та дійова причина. Пуруша, той, хто насолоджується, незмінний, а матеріальна природа постійно змінюється. Хоча матеріальна природа інертна, вона є причиною насолоди і звільнення численних живих істот. Її діяльність незбагненна для чуттєвого сприйняття, але силою вищого інтелекту можна розгадати, як вона відбувається. Матеріальна природа одна, але внаслідок взаємодії трьох якостей вона здатна породжувати сукупну енерґію і дивовижний космічний прояв. Ці перетворення розмежовують матеріальну природу на два аспекти: дійову та матеріальну причини. Пуруша, той, хто насолоджується, не діє і не має матеріальних якостей, але водночас Він володар, що перебуває окремо в кожному тілі як уособлення знання. Зрозумівши матеріальну причину, можна здогадатись, що пуруша, той, хто насолоджується, вільний від діяльності і стоїть осторонь усякої насолоди й керування. Описавши природу пракріті (матеріальної природи) та пуруші (того, хто насолоджується), філософія санкг'ї проголошує, що матеріальне творіння — це просто результат їхнього поєднання чи близьких взаємин. Після їхнього поєднання в матеріальній природі з'являються ознаки життя, але можна здогадатись, що здатністю насолоджуватись і керувати наділений пуруша, той, хто насолоджується. Коли пуруша за браком знання перебуває в ілюзії, Він вважає, що повинен насолоджуватись, а коли Він сповнений знання, Він звільняється. Філософія санкг'ї пояснює, що пуруша завжди байдужий до діяльності пракріті.Послідовники філософії санкг'ї визнають три типи свідчень: безпосереднє сприйняття, гіпотезу і визнаний авторитет. За наявності вагомих свідчень такого типу, істину можна вважати доведеною. В це доведення входить також порівняння. Поза цими свідченнями інших доказів не існує. Щодо безпосереднього сприйняття і визнаного авторитету як свідчень особливих суперечок не виникає. Філософська система санкг'ї визнає за причини космічного прояву три процеси: парінамат (перетворення), саманвайат (пристосування) та шактітаṭ (дія енерґій)».Шріла Баладева Від'ябгушана у своєму коментарі до «Веданта-сутри» постарався спростувати цей погляд на походження космічного прояву. Він вважає, що якщо довести недійсність цих так званих причин космічного прояву, то це спростує всю філософію санкг'ї. Філософи-матеріалісти вважають матерію за матеріальну й дійову причини творення. На їхню думку, всі різноманітні явища спричинює матерія. Зазвичай вони наводять приклад глека і глини. Глина — це причина глека, але глину можна визнати і за причину, і за наслідок. Наслідок — це глек, а причина — це глина, однак глину можна виявити і в тому, і в іншому. Дерево — це матерія, але воно породжує плід. Вода — матерія, але вона тече. Отже, ведуть послідовники санкг'ї, причина руху та народження — матерія. Тобто, матерію можна вважати за матеріальну й дійову причину всього сущого в космічному прояві. Відповідаючи на це, Шріла Баладева Від'ябгушана так розкриває природу прадгани:«Матеріальна природа інертна, а тому не може бути причиною матерії, ані матеріальною, ані дійовою. Вияви дивовижного ладу й організованості космічного прояву свідчать про живий інтелект, який цю впорядкованість забезпечує, бо без живого інтелекту впорядкованості не буває. Не слід фантазувати, буцім така впорядкованість може виникнути без втручання свідомості. У практичному житті ми ніколи не бачимо, щоб інертні цеглини самі спорудили будинок.Приклад із глеком неприйнятний, бо глек не відчуває задоволення й горя. Це внутрішні відчуття, що виникають у серці. Отже, тілесну оболонку, чи глек, не можна співвіднести з цими відчуттями.Iноді вчені-матеріалісти висувають теорію, що дерево виростає з землі само собою, без допомоги садівника, бо рости — це схильність матерії. За матеріальну вони вважають і інтуїцію живої істоти, яку вона має з народження. Але такі матеріальні схильності і тілесну інтуїцію не випадає визнати за незалежні, бо вони свідчать про наявність у тілі духовної душі. Насправді, ні дерево, ні яке-небудь інше тіло живої істоти не мають ніяких схильностей чи інтуїції. Схильності чи інтуїція існують завдяки тому, що в тілі присутня душа. Це дуже влучно можна пояснити на прикладі колісниці й погонича. Колісниця має тенденцію звертати на своєму шляху ліворуч та праворуч, але не можна сказати, що колісниця, як матерія, повертає ліворуч та праворуч сама, без втручання погонича. Матеріальна колісниця не має ні тенденцій, ні інтуїції, незалежних від намірів колісничого. Це саме стосується і самостійного росту дерев у лісі. Дерево росте тому, що в ньому присутня душа.Iноді невігласи наївно вважають, що, раз скорпіони народжуються з купи рису, то їх породжує рис. Однак насправді в рисі відкладає яйця матка-скорпіон, і завдяки сприятливим умовам, які виникають у процесі розкладу рису, з цих яєць належного часу народжуються маленькі скорпіони. Це не означає, що скорпіонів народжує рис. Так само відомо, що іноді в брудній постелі заводяться блощиці. Блощиці заводяться тому, що з умов, які виникають у брудній постелі, користаються живі душі, щоб з'явитись на світ. Є різні живі істоти: деякі з'являються на світ із зародків, деякі з яєць, а деякі з поту, що розкладається. Різні живі створіння народжуються з різних джерел, але це не дає підстави робити висновок, що ці живі істоти породжує матерія.Приклад матеріалістів з деревами, що самі собою виростають із землі, підлягає тій самій засаді. З землі з'являється жива істота, що скористалась з відповідних умов. У «Бріхад- аран'яка Упанішаді» сказано, що кожна жива істота відповідно до своїх колишніх дій змушена під божественним наглядом отримувати певне тіло. Iснує багато різних тіл, і божественна сила влаштовує так, щоб жива істота народилась у тілі тої чи іншої форми.Коли особа думає: «Я це роблю», це «я» стосується не до тіла. Воно стосується до чогось іще, крім тіла чи внутрішньої будови тіла. Отож само по собі тіло не має ні схильностей, ні інтуїції; нахили та інтуїція належать душі всередині тіла. Вчені-матеріалісти іноді висувають теорію, що причина появи дитини — це схильності чоловічого й жіночого тіл, які спричинили союз цих тіл. Але за філософією санкг'ї пуруша не влягає ніяким впливам, тому звідки з'являється схильність народжувати потомство?Iноді вчені-матеріалісти наводять приклад із молоком, що скисає і перетворюється на йоґурт саме собою, і з чистою водою, що впавши з хмари на землю, породжує різноманітні дерева і входить у різні квіти й плоди з різними смаками та ароматами. З цього випливає, кажуть вони, що матерія породжує розмаїття матеріальних речей сама по собі. У відповідь на цей арґумент можна повторити те саме пояснення з «Бріхад-аран'яка Упанішади»: різні живі істоти потрапляють у різні тіла під наглядом вищої сили. Під верховним наглядом різні душі відповідно до своїх колишній дій отримують нагоду народитись у тому чи іншому тілі, як наприклад, дерево, тварина, птах чи дикий звір, і відповідно до тих умов, в які вони потрапили, вони розвивають ті чи інші схильності. «Бгаґавад-ґіта» (13.22) також веде за це мову:«Отак жива істота, перебуваючи в матеріальній природі і насолоджуючись трьома її ґунами, мандрує шляхами життя. Це все відбувається внаслідок її зв'язку з матерією. Через це жива істота звідує добра й лиха, народжуючись у різних видах життя». Душа отримує різні типи тіл. Отак, різні дерева дають різні сорти плодів та квітів, чого б не було, якби різні душі не отримували різні типи тіл у формі різних дерев. Кожна порода дерев приносить свій сорт плодів та квітів — такого немає, щоб між різними породами не було різниці. Одне окреме дерево не дає квітів різних барв чи плодів різних смаків. Iснують окремі класи тіл, що видно і серед людей, і серед тварин, і серед птахів, і серед інших живих істот. Iснує безліч живих істот, і їхня діяльність, яку вони виконують у матеріальному світі відповідно до різних властивостей матеріальних ґун природи, дає їм нагоду провадити свій спосіб життя, відмінний від інших.Отже, слід розуміти, що прадгана, матерія, не може діяти без спонуки, яка надходить від живого створіння. Тож матеріалістичну теорію про матерію, що діє незалежно, прийняти не випадає. Матерію називають пракріті, а ця назва стосується до жіночої енерґії. Жінка — це пракріті, жіноче начало. Жінка не може породити дитину без союзу з пурушею, чоловіком. Причина народження дитини — це пуруша, чоловік, що вносить душу, сховану в сімені, у лоно жінки. Жінка, як матеріальна причина, забезпечує цю душу тілом, а тоді, як дійова причина, народжує її. Та хоча жінка здається матеріальною і дійовою причиною народження дитини, відначальна причина дитини — це пуруша, чоловік. Так само, цей матеріальний світ породжує все розмаїття проявів тому, що у всесвіт ввійшов Ґарбгодакашаї Вішну. Він присутній не лише усередині всесвіту, але і в тілах усіх живих істот, а також в атомі. З «Брахма-самхіти» ми знаємо, що Наддуша присутня у всесвіті, в атомі і в серці кожної живої істоти. Отже, теорії, згідно з якою причина всього космічного прояву — це матерія, не виŸзнає жодна людина з достатнім розумінням матерії і духу.Iноді матеріалісти доводять, що, як сіно, яке з'їдає корова, само собою перетворюється на молоко, так і матеріальна природа за різних умов породжує різноманітні явища. Тому відначальна причина — це матерія. На заперечення можемо сказати, що тварина тої самої породи, що й корова, а саме бик, теж їсть сіно, як і корова, але молока не дає. Виходячи з цього, немає підстав стверджувати, що сіно, стикаючись із певним видом життя, породжує молоко. Правильний погляд полягає в тому, що все відбувається під проводом вищої сили. У згоді з цим стоїть і «Бгаґавад-ґіта»(9.10), у якій Господь каже: майāдгйакшеṇа пракṛтіṭ сūйате са-чарāчарам — «Матеріальна природа, сину Кунті, діє під Моїм керівництвом, проявляючи всі рухомі й нерухомі істоти». Верховний Господь каже: майāдгйакшеṇа — «під Моїм наглядом». Якщо Він бажає, щоб корова давала молоко, з'ївши сіна, вона дає молоко, а якщо Він не бажає, те саме сіно на молоко не перетворюється. Якби молоко виникало з сіна просто тому, що це властивість матеріальної природи, то молоко могла б давати і копиця сіна. Але це неможливо. Також, якщо те саме сіно дати представниці жіночої статі людської форми життя, воно в молоко не перетвориться. Про це й каже «Бгаґавад- ґіта», коли пояснює, що все відбувається лише з вищої волі. Сама по собі матерія не має сили породжувати щось самостійно. Отже, висновок із цього такий, що матерія, яка не має самосвідомості, не може бути причиною матеріального творіння. Вищий творець — це Верховний Бог-Особа.Якщо погодитись із твердженням, що першопричина творіння — матерія, то всі достовірні писання світу виявляться безглузді, бо в кожному писанні, а надто в ведичних писаннях, як-от «Ману-смріті», вищим творцем названо Верховного Бога-Особу. «Ману-смріті» вважають за найвищий кодекс ведичних заповідей для людства. Ману дав закон усьому людству, і в його «Ману-смріті» виразно описано творення. Там сказано, що до творення всесвітній простір перебував у темряві, у стані повної бездіяльності, неначе уві сні без будь- якого розуміння й розмаїття. Був тільки морок. Тоді в простір усесвіту ввійшов Верховний Бог-Особа, і, хоча Він невидимий, створив видимий космічний прояв. У матеріальному світі Верховний Бог-Особа не проявляє Своєї особистої присутності, але наявність розмаїття космічних явищ доводить, що все створено за Його проводом. Він увійшов у всесвіт з усіма твірними енерґіями і так розсіяв морок безмежного космосу.Описано, що тіло Верховного Бога-Особи трансцендентне, дуже витончене, вічне, всепронизуюче, незбагненне і тому непроявлене для матеріальних чуттів зумовленого живого створіння. Він забажав поширити Себе в численних живих істот і з цим бажанням спочатку створив у всесвітньому просторі величезний об'єм води, а тоді запліднив ці води живими істотами. Внаслідок цього запліднення з'явилося велетенське тіло, що сяяло наче тисячі сонць. Це тіло вміщувало в собі первинне творче начало, Брахму. Це підтверджує у «Вішну Пурані» великий Парашара Ріші. Він каже, що космічний прояв, який ми бачимо перед своїми очима, породив Господь Вішну і Він же підтримує його. Він — головний, хто підтримує і знищує всесвітню форму.Космічний прояв — це одна з різноманітних енерґій Верховного Бога-Особи. Як павук виділяє слину і сам плете павутину своїми кінцівками, а наприкінці вбирає цю павутину назад у тіло, так Господь Вішну створює цей космічний прояв із Свого трансцендентного тіла, а потім згортає його назад у Себе. Усі великі знавці Вед сходяться на тому, що первинний творець — це Верховний Бог-Особа.Дехто стверджує, що імперсональні розумування великих філософів дають змогу набувати знання без релігійних ритуалів. Однак насправді релігійні ритуальні засади призначені саме задля поступу у духовному пізнанні. Відправляючи релігійні ритуали, людина зрештою досягає найвищої мети пізнання, усвідомивши, що Вāсудева, Верховний Бог-Особа, — це причина всього. У «Бгаґавад-ґіті» чітко сказано, що навіть поборники чистого пізнання, не пов'язаного ні з якими релігійними ритуалами, набуваючи знання протягом багатьох-багатьох життів, сповнених філософських роздумів, кінець-кінцем приходять до висновку, що найвища причина всього сущого — це Вāсудева. Досягнувши таким чином мети життя, піднесений вчений мудрець чи філософ віддається Верховному Богові-Особі. Релігійні ритуали призначені насправді для того, щоб очистити розум, осквернений брудом матеріального світу. Нинішня епоха Калі вирізняється тим, що очистити розум від скверни можна дуже легким методом оспівування святих імен Бога: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе/Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе.Веди проголошують: сарве ведā йат падам āмананті («Катга Упанішада»1.2.15) — усе ведичне знання являє собою пошук Верховного Бога-Особи. Iнший ведичний вислів каже: нāрāйаṇа-парā ведāṭ — Веди призначені для того, щоб пізнати Нараяну, Верховного Господа. Улад із цим веде і «Бгаґавад- ґіта»: ведаіṣ ча сарваір ахам ева ведйаṭ — усі Веди ведуть до пізнання Крішни. Отже, головна мета пізнання Вед, складання ведичних жертв та роздумів над «Веданта-сутрою» — це зрозуміти Крішну. Пристати на думку імперсоналістів про те, що все порожнеча або що Верховного Бога-Особи немає, означає перекреслити всю ведичну науку. Міркування імперсоналістів підважують висновки Вед. Отже будь-які спекулятивні теорії імперсоналістів слід вважати противними засадам Вед, тобто канонічних писань. Розумування імперсоналістів не спираються на ведичні засади, і тому їхні висновки слід визнати за розбіжні з ведичними. Все, чого не підпирають ведичні твердження, — це не що інше, як плід уяви, авторитетним чином не доведений. Отже, жодні імперсональні тлумачення ведичних творів неприйнятні.Якщо людина намагається заперечити ведичні висновки, скориставшись неавторитетним «писанням», їй буде дуже важко прийти до правильного висновку щодо Абсолютної Iстини. Якщо між двома писаннями виникає суперечність, її розв'язують, звертаючись до Вед, тому що судження Вед шанують як остаточний вирок. Щоб можна було посилатись на якесь писання, воно повинно бути авторитетним, а його авторитет засновується на вірності ведичним твердженням. Нововведене вчення чийогось власного виробництва саме доводить свою неспроможність, тому що будь-яке вчення, яке намагається довести безглуздість ведичних свідоцтв, одразу ж доводить свою власну безглуздість. Послідовники Вед одностайно визнають авторитет Ману і Парашари, що належать до учнівської послідовності. Але твори Ману й Парашари не підтримують думку атеїста Капіли. Капіла, згаданий у Ведах, — це інший Капіла, син Кардами й Девахуті. Атеїст Капіла походить із роду Аґні і належить до числа зумовлених душ. Натомість Капілу — сина Кардами Муні — визнають за втілення Вāсудеви. «Падма Пурана» засвідчує, що Верховний Бог-Особа, Вāсудева, втілюється як Капіла і поширює теїстичну філософію санкг'ї, навчаючи всіх півбогів та брахману на ім'я Асурі. У повчаннях атеїста Капіли багато тверджень цілковито суперечать засадам Вед. Атеїст Капіла не визнає Верховного Бога-Особу. Він каже, що жива істота сама — Верховний Господь і немає нікого вищого за неї. Його уявлення про так зване зумовлене і звільнене життя матеріалістичні, а крім того він відмовляється визнати значення вічного часу. Всі ці ідеї суперечать засадам «Веданта-сутри».

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.14.14).

Хоча Шрі Адвайта Прабгу — це втілення Вішну, задля добра зумовлених душ Він проявляв Себе як слуга Верховного Бога-Особи і у всіх Своїх діях поводився як Його вічний слуга. Господь Чайтан'я та Господь Ніт'янанда теж явили зразок діяльності, заснованої на цій самій засаді, хоча Вони також належать до категорії Вішну. Якби Господь Чайтан'я, Господь Ніт'янанда і Адвайта Прабгу явили Своє всемогуття Вішну, люди матеріального світу стали б ще більші імперсоналісти, моністи й себелюбці, ніж вони вже були під впливом цієї епохи. Тому Верховний Бог-Особа та Його різні втілення та форми грали роль відданих, щоб показати зумовленим душам, як піднятись на трансцендентний рівень відданого служіння. Адвайта Ачар'я особливо сильно прагнув навчити зумовлених душ відданого служіння. Слово ачар'я означає «вчитель». Завдання такого вчителя, ачар'ї, — давати людям свідомість Крішни. Iстинний вчитель, що йде слідами Адвайти Ачар'ї, дбає тільки про одне — як поширити науку свідомості Крішни усім світом. Розпізнати істинного ачар'ю можна з того, що він представляє себе як слугу Всевишнього. Такий істинний ачар'я ніколи не буде підтримувати демонічну діяльність атеїстів, які проголошують себе Богом. Викривати таких імітаторів, що перед неосвіченим загалом удають із себе Бога, — це головне завдання ачар'ї.

Шрі Адвайта Ачар'я — це відначальний духовний вчитель вайшнавів, і всі вайшнави Йому поклоняються. Вайшнави повинні йти стопами Адвайти Ачар'ї, тому що той, хто це робить, може справді виконувати віддане служіння Господеві.

Шрі Мадгавендра Пурі — це один з ачарій в учнівській послідовності від Мадгвачар'ї. Мадгавендра Пурі мав двох головних учнів: Iшвару Пурі і Шрі Адвайту Прабгу. Отже, Ґаудія-вайшнава-сампрадая — це учнівська послідовність від Мадгвачар'ї. Цей факт визнають авторитетні книги, такі як «Ґаура-ґаноддеша-діпіка» та «Прамея-ратнавалі», а також Ґопала Ґуру Ґосвамі. «Ґаура-ґаноддеша-діпіка» (22) описує учнівську послідовність Ґаудія-вайшнавів так: «Господь Брахма — це прямий учень Вішну, Господа духовного неба. Учень Брахми — Нарада, учень Наради — В'яса, а учні В'яси — Шукадева Ґосвамі та Мадгвачар'я. Падманабгачар'я — це учень Мадгвачар'ї, а Нарахарі — це учень Падманабгачар'ї. Мадгава — це учень Нарахарі, Акшобг'я — це прямий учень Мадгави, а Джаятіртга — учень Акшобг'ї. Учень Джаятіртги — це Ґ'янасіндгу, а його учень — це Маханідгі. Від'янідгі — це учень Маханідгі, а Раджендра — учень Від'янідгі. Джаядгарма — учень Раджендри, а Пурушоттама — це учень Джаядгарми. Шріман Лакшміпаті — учень В'ясатіртги, що був учень Пурушоттами, а Мадгавендра Пурі — учень Лакшміпаті».

Ось як пояснює найдовершенішу природу відданого служіння Шріла Рупа Ґосвамі у «Бгакті-расамріта- сіндгу»(1.1.38):«Якщо трансцендентну втіху усвідомлення безособистісного Брахмана збільшити у багато мільярдів раз, це все одно не зрівняється навіть із крихітною крапелькою з океану бгакті, трансцендентного служіння». «Бгавартга-діпіка» стверджує так само:«Для тих, хто черпає насолоду в трансцендентних оповідях про Верховного Бога-Особу, чотири ступені розвитку — релігійність, матеріальне збагачення, чуттєве задоволення та звільнення — разом узяті значать менше за солому і не йдуть ні в яке порівняння із щастям, яке вони відчувають, слухаючи про трансцендентні діяння Господа». Ті, хто поринає в трансцендентне служіння лотосовим стопам Крішни, піднімаються над усіма матеріальними насолодами і не відчувають ніякого потягу до бесід на тему імперсонального монізму. У «Падма Пурані», в описі слави місяця карттіки, наведено молитви, які підносить відданий:«Дорогий Господи, завжди пам'ятати Твої дитячі розваги у Вріндавані ліпше, ніж прагнути злитися з безособистісним Брахманом. Під час Своїх дитячих розваг Ти звільнив двох синів Кувери і зробив з них великих відданих Твоєї Господньої Милості. I я так само хочу, щоб Ти дав мені не звільнення, а таку відданість Тобі». У «Хаяшіршія-шрі-нараяна-в'юха- ставі», у главі «Нараяна-стотра» сказано:«Дорогий Господи, я не прагну ні стати праведником, ні заволодіти матеріальним багатством чи чуттєвими втіхами, ні звільнитись. Хоча я можу це все отримати від Тебе, верховного дарителя благословень, я не молю Тебе про це. Я молюсь тільки про те, щоб завжди бути слугою Твоїх лотосових стіп». Нрісімхадева запропонував Прахладі Махараджі вибрати будь-які благословення, але Прахлада Махараджа від усього відмовився, тому що хотів просто служити лотосовим стопам Господа. Чисті віддані прагнуть такого самого благословення, яке отримав Прахлада Махараджа, тобто мати таку саму можливість виконувати віддане служіння. Також віддані схиляються перед Хануманом, що ніколи не покидав служити Господу Рамі. Великий відданий Хануман молився:«Я не хочу звільнення чи злиття з сяйвом Брахмана, за якого істота вже не усвідомлює себе слугою Господа». Так само в «Нарада-панчаратрі» сказано:«Я не хочу нічого з чотирьох різновидів бажаного. Я просто хочу бути слугою при лотосових стопах Господа». Цар Кулашекгара у своїй дуже відомій книжці «Мукунда-мала- стотра» (4) молиться:«Мій Господи, я поклоняюсь Тобі не для того, щоб звільнитися з матеріального рабства, я не прагну, щоб Ти врятував мене від пекельних умов матеріального буття, і в жодному разі я не прошу вродливої дружини для насолод в чудовому саду. Я бажаю одного — завжди бути зануреним у повний екстаз служіння Твоїй Господній Милості». У «Шрімад- Бгаґаватам» теж у багатьох місцях Третьої і Четвертої пісень віддані, підносячи до Господа молитви, прохають лише служіння Йому і більш нічого (Бгаґ.3.4.15, 3.25.34, 3.25.36, 4.8.22, 4.9.10 та 4.20.24).

Трансцендентне віддане служіння Верховному Богові-Особі дає відчуття такого екстазу, що навіть Сам Господь прибирає роль відданого. Забуваючи, що Він Усевишній, Господь особисто вчить весь світ, як треба виконувати служіння Верховному Богові-Особі.

Є два різновиди відданого служіння: шлях панчаратріки (реґулівних засад) і шлях бгаґавати (трансцендентного любовного служіння). Любов до Верховного Бога, яку відчувають послідовники панчаратріки, заснованої на реґулівних засадах, виявляється більшою чи меншою мірою у пишному й благоговійному поклонінні. Але поклоніння Радга-Крішні протікає цілком на рівні чистої трансцендентної любові. Навіть ті, хто грає роль старших щодо Крішни, теж шукають нагоди виконати трансцендентне любовне служіння Господеві. Настрій служіння тих відданих, які грають роль старших щодо Господа, зрозуміти дуже важко, але якщо розглянути довершену природу їхнього особистого служіння Господу Крішні, усе стає зрозумілим. Яскравий приклад такого служіння Крішні, що виділяється серед усіх його різновидів, — це служіння матері Яшоди. В аспекті Нараяни Господь приймає тільки служіння тих супутників, які грають роль рівних чи підлеглих Йому. Але в аспекті Господа Крішни Він дуже просто приймає служіння від Своїх батьків, вчителів та інших старших щодо Нього осіб, а також від рівних Йому та від підлеглих. Це надзвичайно дивовижно.

Ці вірші з «Бгаґаватам» (10.47.66–67) промовили жителі Вріндавани на чолі з Нандою Махараджею та його супутниками, звертаючись до Уддгави, коли той приїхав з Матгури.

Цей вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.15.17) описує, як Господь Крішна та Господь Баларама бавилися з пастушкаŸми після того, як убили в Талавані Дгенукасуру.

Цей вірш узято з «Бгаґаватам» (10.31.6), з опису танцю раса Крішни та ґопі. Коли Крішна під час танцю зник, покинувши Своїх подружок, в розлуці з Крішною вони співали такі пісні.

Цей вірш лунає в «Бгаґаватам»(10.47.21), у частині, відомій за назвою «Бграмара-ґіта». Коли Уддгава приїхав до Вріндавани, Шріматі Радгарані співала такі пісні розлуки.

Цього вірша узято з «Бгаґаватам»(10.30.39). Коли танець раса був у самому розпалі, Крішна покинув усіх ґопі і забрав з Собою тільки Шріматі Радгарані. Тоді ґопі почали побиватися, а Шріматі Радгарані, запишавшись Своїм становищем, попрохала Крішну нести Її, куди Він хоче. Тоді Крішна зник, а Шріматі Радгарані стала побиватися.

Цього вірша, узятого із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.83.8), промовила цариця Рукміні.

Цей вірш, так само як попередній, взято із «Шрімад-Бгаґаватам» (10.83.11), з опису зустрічі в Саманта- панчаці жінок, які належали до роду Куру та Яду. Під час цієї зустрічі цього вірша промовила до Драупаді цариця Крішни на ім'я Калінді.

Під час тієї самої зустрічі цей вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.83.39) промовила, звертаючись до Драупаді, цариця Крішни на ім'я Лакшмана.

Хоча Господь Баладева з'явився ще до появи на світ Господа Крішни і тому Крішна повинен був вшановувати Його як старшого брата, Господь Баладева діяв як вічний слуга Крішни. На всіх планетах Вайкунтгах у духовному світі панують четверні поширення Крішни, які називають чатур-в'юха. Вони являють Собою безпосередні поширення Баладеви. Єдиність Верховного Господа виявляється в тому, що кожен у духовному світі вважає себе за слугу Господа. Умовно когось можуть пов'язувати з Крішною стосунки старшинства, але насправді всі Йому служать. Отож ні в духовному небі, ні в матеріальному, ні на одній з численних планет ніхто не може стати вищим за Господа Крішну чи вимагати служіння від Нього. Навпаки, всі служать Господу Крішні. З цього погляду чим більше істота служить Господеві, тим вона важливіша, і, навпаки, чим менше вона залучена до трансцендентного служіння Крішні, тим більше вона прикликає на свою голову нещастя матеріальної скверни. У матеріальному світі, хоча матеріалісти й прагнуть злитись воєдино з Богом чи стати вищими від Нього, кожен прямо чи посередньо служить Господеві. Чим більше істота забуває про служіння Крішні, тим безживнішою її вважають. А коли істота розвиває чисту свідомість Крішни, вона одразу ж повертається до свого вічного служіння Крішні.

Iснує одинадцять поширень Рудри, чи Господа Шіви. Ось їхні імена: Аджайкапат, Ахібрадгна, Вірупакша, Райвата, Хара, Бахурупа, Девашрештга Тр'ямбака, Савітра, Джаянта, Пінакі та Апараджіта. Окрім цих поширень існує ще вісім форм Рудри: земля, вода, вогонь, повітря, небо, сонце, місяць та сома-яджі. Кожен із цих Рудр має п'ять облич, три ока і десять рук. В деяких місцях Рудру порівнюють до Брахми і вважають за живу істоту. Але там, де пояснено, що Рудра — часткове поширення Верховного Бога-Особи, його порівнюють до Шеші. Отже, Господь Шіва — це, одночасно, і поширення Господа Вішну, і, як руйнівник творіння, одна з живих істот. Як поширення Господа Вішну він має ім'я Хара і зберігає трансцендентне становище щодо матеріальних якостей, але коли він стикається з тамо-ґуною, він здається забрудненим матеріальними ґунами природи. Це пояснено в «Шрімад-Бгаґаватам» та «Брахма- самхіті». У «Шрімад-Бгаґаватам», Десятій пісні, сказано, що Господь Рудра стикається з матеріальною природою тільки тоді, коли вона перебуває у врівноваженому, непроявленому стані, а коли ґуни матеріальної природи приходять у рух, він підтримує зв'язок із матеріальною природою звіддаля. У «Брахма-самхіті» зв'язок між Вішну і Господом Шівою порівняно зі зв'язком між молоком та йоґуртом. Молоко під дією певних домішок перетворюється на йоґурт, але хоча молоко та йоґурт складаються з тої самої речовини, властивості в них різні. Так само, Господь Шіва — це поширення Господа Вішну, але з огляду на його участь у знищенні космічного прояву, вважають, що він змінена форма Вішну, як оце молоко, яке перетворилось на йоґурт. З Пуран ми знаємо, що іноді Шіва з'являється з голів Брахми, а іноді з голови Вішну. Руйнівник, Рудра, народжується з Санкаршани і остаточного вогню, що спалює все творіння. У «Ваю Пурані» описано Садашіву на одній з планет Вайкунтги. Цей Садашіва — пряме поширення форми Господа Крішни задля проведення розваг. Сказано, що Садашіва (Господь Шамбгу) — це поширення Садашіви на планетах Вайкунтгах (тобто поширення Господа Вішну), а його супутниця, Махамайа, — це поширення Рама-деві, Лакшмі. Махамайа — це джерело, або місце народження матеріальної природи.

Коли жива істота забуває своє природне становище, вона розвиває умонастрій насолоди матеріальними багатствами. Iноді також вона перебуває в омані, гадаючи, що служіння Верховному Богові-Особі — не абсолютна діяльність. Iншими словами, така жива істота вважає, що для неї існує багато інших занять, крім служити Господеві. Такий невіглас не усвідомлює, що в будь-якому становищі він або прямо, або непрямо служить Верховному Господеві. Насправді, на того, хто не виконує служіння Господеві, лягає тягар усієї несприятливої діяльності, тому що природне становище безмежно малих живих істот — служити Верховному Господеві, Господу Чайтан'ї. Жива істота безмежно мала, і тому влягає спокусі матеріальних насолод. Внаслідок цього вона намагається насолоджуватись матерією, не пам'ятаючи свого природного становища. Але якщо розбудити приспану в ній свідомість Крішни, вона перестає служити матерії і починає служити Господеві. Iнакше сказати, коли істота забуває своє природне становище, вона грає роль повелителя матеріальної природи. Та навіть тоді вона залишається слугою Верховного Господа, але на низькому, тобто занечищеному, рівні.

Верховний Бог-Особа з'являється у багатьох різних втіленнях, але Його поява в ролі відданого приносить навіть більше добра зумовленим душам, ніж інші втілення з усіма їхніми багатствами. Iноді зумовлена душа, намагаючись збагнути втілення Верховного Бога, яке приходить у повноті Свого багатства, розвиває про Бога помилкові уявлення. Господь Крішна, з'явившись, звершив чимало надзвичайних подвигів, і деякі матеріалісти зрозуміли Його сутність неправильно. Але коли Він з'явився як Господь Чайтан'я, Він не проявляв Свої багатства так широко, і тому помилкові уявлення про Бога розвинуло менше зумовлених душ. Через свої хибні уявлення багато людей, обділених розумом, вважають себе за втілення Верховного Бога-Особи, але внаслідок цього, покинувши теперішнє матеріальне тіло, вони народжуються серед шакалів. Хто не розуміє справжнього значення втілення, мусять відбувати кару за це, народжуючись серед нижчих видів життя. Зумовлені душі, які, через своє самолюбство безпідставно чванячись, намагаються зрівнятись із Верховним Господом, стають майаваді.

Часткою називають шматок, узятий із якоїсь речі, а цілим — саму річ, з якої взято частку. Отже, частка, або шматок, входить у ціле. Господь — це ціле, а відданий — це Його частка або складова частина. Такі стосунки пов'язують Господа і відданого. Серед відданих теж є різні рівні, і декого відносять до вищих, а декого до нижчих відданих. Вищих відданих називають прабгу, а нижчих називають бгакта, тобто «відданий». Верховне ціле — це Крішна, а Баладева та всі Вішну — Його частки. Тому Господь Крішна усвідомлює Себе як того, хто перебуває у вищому становищі, а всі втілення Вішну усвідомлюють Себе як Його відданих.

Свідомість єдності з Верховним Богом-Особою нижча за свідомість вічного служіння Господеві, тому що відданих Господь Крішна любить більше за Самого Себе. У «Шрімад-Бгаґаватам» (9.4.68) Господь проголошує:«Віддані — Моє серце, а Я — серце Моїх відданих. Мої віддані не знають нікого, крім Мене. I так само Я не знаю нікого, крім Моїх відданих». Такі тісні стосунки пов'язують Господа і Його відданих.

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам» (11.14.15).

Коли душа дістає звільнення саруп'я, отримуючи духовне тіло достоту як у Вішну, вона нездатна насолоджуватись такими насиченими взаєминами з Крішною, якими насолоджуються особисті супутники Крішни. Натомість віддані Крішни у любовних стосунках із Ним іноді забувають самих себе. Iноді вони вважають, що вони єдині з Крішною, але від цього їхнє трансцендентне блаженство зростає ще більше. Тільки через малий розум звичайна людина намагається стати паном усього сущого, забувши трансцендентний солодкий смак служіння Господеві. Та коли людина вагомо поглиблює своє розуміння духу, вона без вагань береться до трансцендентного служіння Господеві.

Господь Шрі Крішна хотів скуштувати трансцендентного смаку, яким насолоджується відданий, і тому з'явився в подобі відданого як Шрі Крішна Чайтан'я Махапрабгу.

Господь Чайтан'я, що Його називають Шрі Ґаурахарі, довершений у насолоді всіма різними смаками: нейтральних стосунків, слугування, дружби, батьківської любові та кохання. Поринаючи в екстаз відданих різних рівнів, Він досконалою мірою насолоджується всіма смаками цих стосунків.

Усі втілення Господа Вішну мають привілей грати роль слуг Господа Крішни, приходячи як Його віддані. Коли втілення відмовляється від усвідомлення Своєї божественності і грає роль слуги, Воно насолоджується більшим блаженством трансцендентних смаків, ніж тоді, коли грає роль Верховного Бога-Особи.

Хоча Шрі Адвайта Прабгу належить до категорії Вішну, Він діє як слуга Господа Чайтан'ї Махапрабгу в ролі одного з Його супутників. Коли Господь Вішну приходить як слуга, Його називають втіленням-відданим Господа Крішни. Шрі Санкаршана, що є втіленням Вішну в духовному небі, званому великою Вайкунтгою, — це головне з четверних втілень і первинне втілення-відданий. Господь Маха-Вішну, що лежить у Причиновому океані, — це прояв Санкаршани. Маха-Вішну — це первинний Бог-Особа, що кидає погляд на матеріальну й дійову причини космічного прояву. Адвайту Прабгу визнають за втілення Маха-Вішну. Усі довершені поширення Санкаршани — непрямі поширення Господа Крішни. З цього погляду також можна сказати, що Адвайта Прабгу вічний слуга Ґаура Крішни. Тому Адвайту Ачар'ю вважають за втілення-відданого.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», Аді-ліли, шостої глави, що описує велич Шрі Адвайти Ачар'ї.