Зовнішні причини появи Шрі Чайтан'ї

У цій главі автор вичерпно пояснює зовнішні причини сходження Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Верховний Бог-Особа, Господь Крішна, проявивши Свої ігри як Шрі Крішна, вирішив, що треба зійти в подобі відданого і особисто пояснити трансцендентну насолоду взаємин служіння й любові між Ним Самим і Його слугами, друзями, батьками та нареченими. Як вказують ведичні писання, найвищий обов'язок людини за цієї доби Калі — це нама-санкіртана, спільне оспівування святого імені Господа. Втілення, що приходить за цієї епохи, завжди вчить саме цього методу, але таємницю любовного служіння, яке відбувається в чотирьох основних різновидах любовних взаємин між Верховним Господом та Його відданими, пояснити до снаги тільки Самому Крішні. Тому Господь Крішна з'явився власною особою, як Господь Чайтан'я, разом зі Своїми довершеними частками. Як пояснено в даній главі, саме з такою метою Господь Крішна особисто з'явився в Навадвіпі у подобі Шрі Крішни Чайтан'ї Махапрабгу.Крішнадаса Кавіраджа наводить багато достовірних свідчень із «Шрімад-Бгаґаватам» та інших писань, підтверджуючи, що Господь Чайтан'я тотожний Самому Шрі Крішні. Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі описує тілесні прикмети Господа Чайтан'ї, притаманні тільки особі Верховного Господа, і доводить, що Господь Чайтан'я прийшов зі Своїми особистими супутниками — Шрі Ніт'янандою, Адвайтою, Ґададгарою, Шрівасою та іншими відданими, — для того щоб звіщати про особливу важливість оспівування Харе Крішна. Прихід Господа Чайтан'ї дуже важливий і разом з тим потаємний. Збагнути Його особу здатні лише чисті віддані і лише відданим служінням. Господь, видаючи Себе за відданого, намагався приховати те, що Він Верховний Бог-Особа, але Його чисті віддані розпізнали Його за Його неповторними ознаками. Веди й Пурани провіщають прихід Господа Чайтан'ї, однак Його недаремно звуть іноді прихованим втіленням Верховного Бога-Особи.Адвайта Ачар'я був ровесник батька Господа Чайтан'ї. Шрі Адвайта вболівав душею за стан людства, журячись тим, що навіть після приходу Господа Крішни ніхто не цікавився відданим служінням Крішні. Світ поринув у таке глибоке забуття Крішни, що Адвайта Прабгу був переконаний: просвітити цих людей наукою відданого служіння не вдасться нікому, тільки Самому Господеві Крішні. Тому Адвайта попрохав Господа Крішну з'явитись у подобі Господа Чайтан'ї. Підносячи Господеві листочки туласі й воду Ґанґи, Адвайта закликав Господа зійти. Коли чисті віддані задовольняють Господа, Він приходить, щоб задовольнити їх. Отож, задоволений Адвайтою Ачар'єю, Господь Чайтан'я прийшов на землю.

Цей вірш являє собою цитату з «Відаґдга- мадгави» (1.2), драми, яку написав і відредаґував Шріла Рупа Ґосвамі.

У попередній главі доведено, що Крішна, син Враджендри (царя Враджі), — Верховний Бог-Особа, сповнений шести багатств. Він вічно насолоджується трансцендентним розмаїттям багатств на Своїй планеті, яку звуть Ґолока. Вічні ігри Господа на духовній планеті, Крішналоці, називаються апраката, непроявлені ігри, тому що вони недосяжні зорові зумовлених душ. Господь Крішна присутній завжди і всюди, але коли Він невидимий для наших очей, Його присутність називають апраката, непроявленою.

Манвантара — це період правління одного Ману. Царювання чотирнадцяти Ману за тривалістю складає один день (дванадцять годин) у житті Брахми, і стільки само триває ніч Брахми. Ці обрахунки наведено в авторитетній астрономічній праці «Сур'я-сіддганта». Цю книгу переклав бенґальською мовою великий знавець астрономії та математики Бімал Прасад Датта, що його пізніше стали називати Бгактісіддганта Сарасваті Ґосвамі. Він — наш милостивий духовний вчитель. Титул Сіддганта Сарасваті йому присвоєно за переклад «Сур'я-сіддганти», а титул Ґосвамі Махараджа до його імені додано, коли він прийняв санн'ясу, життя в зреченості.

Ось імена чотирнадцяти Ману: 1)Сваямбгува, 2)Сварочіша, 3)Уттама, 4)Тамаса, 5)Райвата, 6)Чакшуша, 7)Вайвасвата, 8)Саварні, 9)Дакша-саварні, 10)Брахма- саварні, 11)Дгарма-саварні, 12)Рудрапутра (Рудра-саварні), 13)Рауч'я, або Дева-саварні, та 14)Бгаут'яка, або Iндра- саварні.

Тепер триває правління Вайвасвати Ману, що за нього з'являється Господь Чайтан'я. Спочатку, під кінець Двапара-юґи двадцять восьмої дів'я-юґи, з'являється Господь Крішна, а за Ним, в Калі-юґу тієї самої дів'я-юґи, з'являється Господь Чайтан'я. Господь Крішна і Господь Чайтан'я з'являються один раз на день Брахми, тобто один раз на чотирнадцять манвантар, кожна з яких триває сімдесят одну дів'я-юґу.Від початку дня Брахми (тривалістю в 4320000000 років) до появи Господа Крішни приходить і відходить шість Ману. Отже, поки прийде Господь Крішна, минає 1975320000 років одного дня Брахми. Ці астрономічні обрахунки подано в сонячних роках.

Трансцендентні настрої любовного служіння Господеві представлені у дас'ї, сакг'ї, ватсал'ї та шрінґарі. Шанта-расу, нейтральний рівень відданого служіння, у вірші не згадано, бо, хоча відданий у шанта-расі і вважає Абсолютну Iстину за піднесену й величну, далі він це розуміння не поглиблює. Шанта-раса — велике досягнення для матеріалістичних філософів, але таке ідеалістичне схиляння перед Абсолютом становить лише початок трансцендентного буття. З усіх стосунків з Господом у духовному світі це найнижчі стосунки. Шанта-расі не надають великої ваги, бо, коли суб'єкт знання вже починає розуміти об'єкт знання, між ними розвиваються активні взаємини та обмін любов'ю. Основу стосунків між Крішною та Його відданими становить дас'я- раса, тому даний вірш наводить дас'ю як перший щабель трансцендентного відданого служіння.

Прихід Шрі Крішни, Абсолютного Бога- Особи, має чітко визначену мету. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», той, хто збагне істинну природу явлення Шрі Крішни та Його різноманітних діянь, одразу ж звільниться і, покинувши нинішнє матеріальне тіло, вже не впаде в круговерть народжень та смертей. Iншими словами, той, хто насправді зрозуміє Крішну, досягне досконалості життя. Недосконале життя в матеріальному світі виявляється в п'яти різновидах стосунків, які нас пов'язують з усіма мешканцями матеріального світу: нейтральних стосунках, слугуванні, дружбі, батьківській любові та в коханні між подружжям чи між коханцями. П'ять цих стосунків, що ними насолоджуються в матеріальному світі, являють собою спотворене відображення стосунків з Абсолютним Богом-Особою у світі трансцендентному. Ця Абсолютна Особа, Шрі Крішна, приходить для того, щоб відродити п'ять цих вічносущих стосунків. Він проявляє Свої трансцендентні розваги у Враджі для того, щоб люди могли привабитись до царства такої діяльності і покинути фальшиві стосунки з матеріальним світом. А після того, розгорнувши повну картину цієї діяльності, Господь зникає.

Чисту трансцендентну любов Господь дарує рідко, але без такої чистої любові до Бога, вільної від корисливої діяльності й емпіричних філософських роздумів, досконалості досягти неможливо.

Після Свого пришестя Господь Крішна замислився над тим, що не дав світові трансцендентних стосунків дас'ї, сакг'ї, ватсал'ї та мадгур'ї, у яких перебувають з Ним Його віддані. За допомогою ведичної літератури можна осягнути науку про Верховного Бога-Особу, стати Його відданим і поклонятись Йому відповідно до реґулівних засад, викладених у писаннях. Але в такий спосіб не пізнати настрою, в якому Крішні служать жителі Враджабгумі. Просто виконуючи згадані в писаннях ритуали й правила не вдасться збагнути стосунки Господа з відданими у Вріндавані. Вказівки шастр допомагають глибше усвідомити велич Господа, але ввійти в особисті стосунки з Ним змоги не дають. Відданому, який приділяє надмірну увагу Господній величі, складно ввійти в особисті любовні стосунки з Ним. Щоб звістувати науку таких любовних стосунків, Господь вирішив прийти в постаті Господа Чайтан'ї.

Виконуючи віддане служіння відповідно до згаданих у писаннях ритуалістичних засад, віддані досягають цих різновидів звільнення. Та хоча такі віддані спроможні досягнути саршті, саруп'ю, саміп'ю та салок'ю, це звільнення їх не цікавить, бо вони задоволені самим трансцендентним любовним служінням Господеві. П'ятий тип звільнення, саюдж'ю, ніколи не приймають навіть ті віддані, які поклоняються лише згідно з ритуалами. Досягти саюдж'ї, злитися з Брахманом, сяйвом Верховного Бога-Особи, прагнуть імперсоналісти. Відданий цілковито байдужий до звільнення саюдж'я.

Той, хто спілкується з чистим відданим, піднімається на такий високий рівень, що не бажає навіть саршті, саруп'ї, саміп'ї чи салок'ї, маючи таке звільнення за свого роду чуттєве задоволення. Чисті віддані не просять в Господа нічого для себе. Навіть коли їм пропонують взяти те чи інше благословення для себе, чисті віддані відмовляються, бажаючи єдино трансцендентним любовним служінням задовольнити Верховного Бога-Особу. Цієї найвищої форми відданого служіння не може навчити ніхто, крім Самого Господа. Тому, втілившись в Калі-юґу з місією поширювати славу співу Харе Крішна — рекомендованого способу поклоніння для цієї епохи, Господь разом з тим поширив науку відданого служіння на рівні трансцендентної спонтанної любові. Щоб проповідувати найвищі засади духовного життя, Господь Сам з'явився як відданий — Господь Чайтан'я.

Вірші 22 та 23 проголосив Господь Крішна у «Бгаґавад-ґіті» (4.7–8). Вірші 24 та 25, наведені далі, теж узято з «Бгаґавад-ґіти» (3.24,21).

Цей вірш, процитований із твору Білваманґали Тгакури, можна знайти в «Лаґгу-бгаґаватамріті» (1.5.37).

Пратгама-сандг'я — це початок епохи. За астрономічними обрахунками епоху розбивають на дванадцять частин. Перша з цих дванадцятьох частин має назву пратгама-сандг'я. Пратгама-сандг'я і остання частина попередньої епохи, шеша-сандг'я, складають перехід між двома епохами. За «Сур'я-сіддгантою» пратгама-сандг'я Калі-юґи триває 36000 сонячних років. Господь Чайтан'я з'явився у пратгама-сандг'ю Калі-юґи, коли минуло 4586 сонячних років від її початку.

Господь Чайтан'я жив із сім'єю лише до двадцяти чотирьох років. Після того Він прийняв стан зреченості і являв Свої ігри в матеріальному світі ще до сорока восьми років. Отже, Його шеша-ліла, завершальна частина діянь, тривала двадцять чотири роки.Деякі так звані вайшнави запевняють, що до Господа Чайтан'ї зречений стан життя у вайшнавській сампрадаї (учнівській послідовності) не приймали. Це твердження не вельми розумне. Шрі Чайтан'я Махапрабгу отримав санн'ясу від Шріпади Кешави Бгараті, що належав до школи Шанкари (яка визнає лише десять імен для санн'ясі). Однак ще задовго до приходу Шріпади Шанкарачар'ї санн'ясу приймали в вайшнавській послідовності від Вішну Свамі. У вайшнавській сампрадаї Вішну Свамі є десять титулів і 108 імен для санн'ясі, які приймають трі-данду, потрійний посох зреченика. Це засновується на вказівках Вед. Отже, вайшнавська санн'яса існувала ще до появи Шанкарачар'ї, і тільки необізнані з цим безпідставно проголошують протилежне.За часів Господа Чайтан'ї суспільство перебувало під сильним впливом Шанкарачар'ї. Люди гадали, ніби санн'ясу можна прийняти лише в учнівській послідовності від Шанкарачар'ї. Господь Чайтан'я міг виконувати Свою місію і сімейною людиною, але вирішив, що сімейне життя цьому перешкоджає. Тому Він постановив зректися світу, прийняти санн'ясу. А що це було призначене для того, щоб завоювати увагу широкого загалу, Господь Чайтан'я, не бажаючи йти проти суспільних умовностей, прийняв зречений стан життя від санн'ясі в учнівській послідовності Шанкарачар'ї, дарма що санн'ясу дають і в вайшнавській сампрадаї.У Шанкара-сампрадаї існує десять імен, які дають санн'ясі: 1) Тіртга, 2) Ашрама, 3) Вана, 4) Аран'я, 5) Ґірі, 6) Парвата, 7) Саґара, 8) Сарасваті, 9) Бгараті та 10) Пурі. До санн'яси людина має одне з імен брахмачарі, прислужника санн'ясі. Санн'ясі з титулами Тіртга та Ашрама назагал живуть у Двараці, а ім'я брахмачарі, що служать їм, — Сварупа. Ті, що мають імена Вана та Аран'я, живуть у Пурушоттамі, чи Джаґаннатга Пурі, а ім'я їхніх брахмачарі — Пракаша. Санн'ясі з іменами Ґірі, Парвата чи Саґара оселяються в Бадарікашрамі, а ім'я їхніх брахмачарі — Ананда. Ті, що носять титули Сарасваті, Бгараті чи Пурі, звичайно живуть в Шрінґері в Південній Iндії, а ім'я їхніх брахмачарі — Чайтан'я.Шріпада Шанкарачар'я заснував чотири монастирі в чотирьох частинах Iндії (на півночі, півдні, сході та заході) і доручив керувати ними чотирьом санн'ясі, своїм учням. Нині від цих чотирьох первинних монастирів відгалузились уже сотні дочірніх, і хоча офіційно вони спираються на ідентичні засади, в їхній діяльності багато відмінностей. Ці чотири об'єднання монастирів називаються Анандавара, Бгоґавара, Кітавара та Бгумівара, і з плином часу вони розвинули свої окремі вчення та гасла.За правилами цієї учнівської послідовності той, хто хоче прийняти зреченість у школі Шанкари, повинен спершу під керівництвом правдивого санн'ясі пройти вишкіл як брахмачарі. Своє ім'я брахмачарі отримує відповідно до лінії, що до неї належить його санн'ясі-наставник. Господь Чайтан'я прийняв санн'ясу від Кешави Бгараті. Коли Шрі Чайтан'я Махапрабгу встановив стосунки з Кешавою Бгараті, той взяв Його за брахмачарі і дав ім'я Шрі Крішна Чайтан'я Брахмачарі. Коли Господь прийняв санн'ясу, Він волів залишити Собі ім'я Крішна Чайтан'я.Видатні авторитети нашої учнівської послідовності ніяк не пояснювали, чому Господь Чайтан'я відмовився взяти ім'я Бгараті, прийнявши від Бгараті санн'ясу, і тільки Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Ґосвамі Махараджа вирішив пояснити це: санн'ясі Шанкара-сампрадаї вважають, що стають Всевишнім, і тому Господь Чайтан'я, уникаючи можливих непорозумінь і діючи як вічний слуга, залишив Собі ім'я Шрі Крішна Чайтан'я. Брахмачарі мусить служити духовному вчителю, тож, зберігши ім'я брахмачарі, Господь Чайтан'я залишився слугою Свого духовного вчителя. Така покора й послух дуже сприятливі для стосунків між учнем та духовним вчителем.Достовірні життєписи зазначають також, що, приймаючи санн'ясу, Господь Чайтан'я прийняв також данду (посох) і миску для пожертв, що символізують зреченість санн'ясі.

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам» (10.8.13).

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам» (11.5.27). Його промовив святий Карабгаджана, один з дев'ятьох великих містиків, колишніх царів, що пояснювали царю Німі, як Господь проявляється за різних епох.

Нині, за епохи Калі, релігійна практика, яка годиться для кожного, — це повторювати Боже ім'я, і початок цьому поклав Господь Чайтан'я. З повторення святого імені бгакті-йоґа власне й починається, і це підтверджує Мадгвачар'я у поясненні до «Мундака Упанішади». Він наводить із «Нараяна-самхіти» такого вірша:«За Двапара-юґи люди повинні поклонятись Господу Вішну тільки одним способом: дотримувати заповідей «Нарада-панчаратри» й інших таких достовірних книг. За епохи Калі, однак, треба просто повторювати святі імена Верховного Бога-Особи». Для цього багато Упанішад згадують передусім мантру Харе Крішна. Наприклад, у «Калі-сантарана Упанішаді» сказано:«Навіть дослідивши всю ведичну літературу, не знайти релігійного методу для цієї епохи, піднесенішого за повторення Харе Крішна».

Крім Самого Верховного Господа, що покрив зумовлені душі Своєю ілюзорною енерґією, більше ніхто не може мати такого тіла. Такі прикмети непомильно вказують на втілення Вішну, і ні на кого іншого.

Цей вірш походить із «Махабгарати» («Дана-дгарма», «Вішну-сахасра-нама-стотра»). У своєму коментарі до «Вішну-сахасра-нами», званому «Намартга-судга», Шріла Баладева Від'ябгушана, пояснюючи цей вірш, на підставі Упанішад доводить, що Господь Чайтан'я — це Верховний Бог-Особа. Баладева Від'ябгушана пояснює, що суварṇа- варṇаṭ означає «золотий колір тіла». Він цитує вислів із Вед: йадā паṣйаṭ паṣйате рукма-варṇаṃ картāрам īṣаṃ пурушаṃ брахма-йонім («Мундака Упанішада» 3.1.3). Рукма-варṇаṃ картāрам īṣам вказує, що Верховний Бог-Особа має тіло кольору розтопленого золота. Пурушам означає «Верховний Господь», а брахма-йонім вказує на те, що Він є також Верховний Брахман. Дана цитата також доводить, що Господь Чайтан'я — Верховний Бог-Особа Крішна. Коли сказано, що Господь має золотаву шкіру, це має ще одне значення: особистість Господа Чайтан'ї зачаровує, наче принадливе золото. Шріла Баладева Від'ябгушана пояснив, що слово варāṅґа означає «незрівнянно вродливий».Господь Чайтан'я покинув сімейне життя і прийняв санн'ясу, щоб звістувати Своє послання. Його однакове ставлення до всіх має різні прояви. По-перше, Він вчить потаємних істин про Бога-Особу, а по-друге, Він всім дарує щастя, яке походить із знання про Крішну та прив'язаності до Нього. Він вмиротворений, тому що зрікається будь-яких розмов, що не пов'язані зі служінням Крішні. Шріла Баладева Від'ябгушана пояснює, що слово нішṭгā вказує на непохитну постійність Господа в повторенні святого імені Шрі Крішни. Господь Чайтан'я погамував усіх напасників на віддане служіння, і насамперед моністів, що просто ненавидять особистісний аспект Верховного Господа.

Цей вірш промовив святий Карабгаджана у «Шрімад-Бгаґаватам» (11.5.31).

Цей вірш походить із «Шрімад-Бгаґаватам»(11.5.32). Шріла Джіва Ґосвамі пояснив його у своєму коментарі на «Бгаґаватам» за назвою «Крама-сандарбга». Там він каже: Господь Крішна з'являється і в золотавому тілі. Цей золотавий Господь Крішна — Господь Чайтан'я, що Йому поклоняються розумні люди цієї епохи. Це підтверджує в «Шрімад-Бгаґаватам» Ґарґа Муні, кажучи, що, хоча це немовля (Крішна) має тіло чорнуватого кольору, Він з'являється теж у тілах ще трьох кольорів: червоному, білому та жовтому. Тіло білого кольору Він мав за епохи Сат'я, а червоного — за епохи Трета. В тілі третього, жовто-золотого, кольору Він не з'являвся, аж поки прийшов як Господь Чайтан'я, що Його уславлюють іменем Ґаура Харі.Шріла Джіва Ґосвамі пояснює, що слова кṛшṇа-варṇам вказують на Шрі Крішну Чайтан'ю. Сказати кṛшṇа-варṇам — все одно що сказати Крішна Чайтан'я. Iм'я Крішна супроводжує і Господа Крішну, і Господа Крішну Чайтан'ю. Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу — Верховний Бог-Особа, але Він повсякчас прославляє Крішну і розкошує трансцендентним блаженством, оспівуючи й пам'ятаючи ім'я Крішни та Його форму. У постаті Господа Чайтан'ї з'являється Сам Крішна, щоб звістувати найвище послання.Господь Чайтан'я завше оспівує святе ім'я Крішни й прославляє його, а що Він — Сам Крішна, то кожен, хто зустрічається з Ним, сам починає оспівувати святе ім'я Крішни, а згодом і прославляти його перед іншими. Господь Чайтан'я вливає в людину трансцендентну свідомість Крішни, яка заполонює трансцендентним блаженством того, хто повторює святе ім'я. Отже, з будь-якого погляду, Він приходить до всіх як Крішна, або власною особою, або в звуці. Сам вигляд Господа Чайтан'ї змушує одразу згадати Господа Крішну, тому Його слід вважати за вішну-таттву. Iнакше сказати, Господь Чайтан'я — це Сам Господь Крішна.Сāṅґопāṅґāстра-пāршадам ще раз вказує на те, що Господь Чайтан'я — це Господь Крішна. Його тіло завжди прикрашають оздоби з сандала і візерунки з сандалової пасти. Своєю незрівнянною красою Він зачаровує всіх людей цієї епохи. Втілюючись за інших часів, Господь подеколи вдавався до зброї і знищував демонічних істот, але за цієї епохи Господь їх перемагає Своєю всепривабливою подобою Чайтан'ї Махапрабгу. Шріла Джіва Ґосвамі пояснює, що астра, зброя, якою Він перемагає демонів, — це Його краса. Господь Чайтан'я приваблює всіх, тож зрозуміло, що Його супроводжували і всі півбоги. Його дії були надзвичайні, а супутники — дивовижні. Поширюючи рух санкіртани, Господь привабив багато великих учених та ачарій, передусім у Бенґалії та Оріссі. Господа Чайтан'ю завжди супроводжують Його найліпші супутники, як то Господь Ніт'янанда, Адвайта, Ґададгара і Шріваса.Шріла Джіва Ґосвамі наводить вірша з ведичної літератури, який проголошує, що в пишних обрядових церемоніях чи жертвопринесеннях немає ніякої потреби. Джіва Ґосвамі коментує, що, замість проводити напоказ такі помпезні ритуали, всі люди, незалежно від касти, кольору шкіри чи віросповідання, можуть збиратись гуртом і співати Харе Крішна, поклоняючись Господу Чайтан'ї. Кṛшṇа-варṇаṃ твішāкṛшṇам вказує на те, що найбільшу увагу треба приділяти імені Крішни. Господь Чайтан'я навчав свідомості Крішни, оспівуючи ім'я Крішни. Отже, щоб поклонятись Господу Чайтан'ї, треба громадою оспівувати маха-мантру: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе/Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Поклоніння в церквах, храмах чи мечетях широко запровадити нині вже не вдасться, бо до цього люди збайдужіли. Однак скрізь і всюди люди можуть повторювати Харе Крішна. Так, поклоняючись Господу Чайтан'ї, вони можуть перейти до діяльності найвищого рівня і досягнути остаточної мети релігії — задовольнити Верховного Господа.Шріла Сарвабгаума Бгаттачар'я, славетний учень Господа Чайтан'ї, сказав: «Коли сутність трансцендентного відданого служіння була втрачена, з'явився Шрі Крішна Чайтан'я, щоб знову відкрити шлях відданості. Він настільки милостивий, що роздає любов до Крішни. Всі повинні чимдуж линути до Його лотосових стіп, як бджоли, захоплено гудучи, линуть до лотоса».

Це вірш із «Двітія Шрі Чайтан'яштаки» (1) у «Става-малі» Шріли Рупи Ґосвамі.

Це вірш із «Двітія Шрі Чайтан'яштаки» (8) у «Става-малі» Шріли Рупи Ґосвамі.

Це вірш із «Пратгама Шрі Чайтан'яштаки» (1) у «Става-малі» Шріли Рупи Ґосвамі.

Ці слова промовив до Господа Крішни Брахма в «Шрімад-Бгаґаватам» (10.14.14).

У матеріальному світі, якщо від чогось взяти частину, воно зменшиться. Але на Верховного Бога-Особу діяльність майі зовсім не впливає. В «Iшопанішаді» сказано:«Бог-Особа — досконалий і довершений. Він абсолютно досконалий, і тому все, що походить із Нього, як ось проявлений світ, також становить довершене ціле і містить у собі все потрібне для свого існування. Все, що походить із довершеного цілого, також цілком довершене. Господь — довершене ціле, і тому, дарма що з Нього постають незліченні довершені прояви, Він залишається довершено повний» («Шрі Iшопанішад», звернення).У царстві Абсолюту один плюс один дорівнює один і один мінус один дорівнює один. Тому не слід підходити до поняття частки Верховного Господа з матеріальними поглядами. У духовному світі матеріальна енерґія безсила, а матеріальні уявлення про частину й ціле безпідставні. У п'ятнадцятій главі «Бгаґавад-ґіти» Господь каже, що живі істоти — Його невід'ємні частки. У матеріальних і духовних усесвітах безліч живих істот, але Господь Крішна залишається повний у Собі. Гадати, що Бог, поширившись у Своїх численних частках по всьому світі, втратив Свою особистісність — це ілюзія. Це розуміння матеріальне, навіяне впливом матеріальної енерґії, майі. Світ духовний відзначається повною відсутністю матеріальної енерґії.Iстоти на рівні вішну-таттви не втрачають ані крихти Своєї могутності, хоч скільки поширень з Них виходить і хоч якими за ліком поширеннями Вони є. Так само, коли від одної свічки запалюють інші, сила світла не зменшується. Від одної свічки можна запалити тисячі інших, і всі вони даватимуть однакове світло. Отже, за аналогією, хоча вішну-таттви — від Крішни й Господа Чайтан'ї до Рами, Нрісімхи, Варахи і т.д. — виглядають за різних епох по-різному, всі Вони наділені однаковою найвищою могутністю.Півбоги, як оце Господь Брахма та Господь Шіва, стикаються з матеріальною енерґією, і тому їхні сили відрізняються від Господніх. Проте всі втілення Вішну рівні на силі між Собою, бо до Них майа не може навіть наблизитись.

Слово пāшаṇḍа в цьому вірші дуже важливе. Того, хто ставить Бога-Особу на один рівень з півбогами, називають пашанда. Пашанди намагаються стягнути Верховного Господа на земний рівень. Iноді вони вигадують собі Бога або визнають за Бога звичайну людину й проголошують її рівною Верховному Богові-Особі. Їм настільки бракує розуму, що вони проголошують наступним втіленням Господа Чайтан'ї чи Крішни людину, чиї дії повністю розходяться з діяльністю істинного втілення. Вони просто дурять несвідомий загал. Людина розумна, яка шукає ознаки Верховного Бога-Особи в ведичних текстах, не зловиться на гачок пашанд.Пашанди, атеїсти, неспроможні збагнути ні розваг Верховного Господа, ні трансцендентного любовного служіння Йому. Вони гадають, що віддане служіння не ліпше за звичайну корисливу діяльність (карму). Проте, як засвідчує «Бгаґавад-ґіта» (4.8), Верховний Бог-Особа та Його віддані, рятуючи праведних і караючи лиходіїв (парітрāṇāйа сāдгūнāṃ вінāṣāйа ча душкṛтāм), завжди упокорюють цих негідників-атеїстів. Лиходії завше намагаються довести, що Верховного Бога-Особи немає, і ставлять перепони на шляху відданого служіння. Але Господь посилає Своїх істинних представників або приходить Сам і кладе край цьому неподобству.

Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу — батько й основоположник руху санкіртани. Якщо людина поклоняється Йому, приносячи життя, гроші, розум та слова в жертву рухові санкіртани, Господь її вітає і обдаровує Своїми благословеннями. Усіх інших можна вважати за вбогих на розум, тому що з усіх жертвопринесень, яким людина може присвятити свою енерґію, жертва задля поширення руху санкіртани гідна найбільшої слави.

У переліку десяти образ у повторенні Харе Крішна, святого імені Верховного Бога-Особи, восьму образу згадано так: дгарма-врата-тйāґа-хутāді-сарва-ṣубга-крійā- сāмйам апі прамāдаṭ — повторення святого імені Верховного Бога в жодному разі не слід ставити на один рівень зі звичайним доброчестям, як то давати пожертви брахманам чи святим, відкривати благодійні освітні заклади, безкоштовно годувати нужденних і т.д. Плоди доброчестя не можуть зрівнятися з плодами повторення святого імені Крішни.У ведичних писаннях сказано:«Нехай навіть людина роздасть як милостиню десять мільйонів корів під час сонячного затемнення, нехай житиме біля злиття Ґанґи та Ямуни мільйони років, нехай пожертвує брахманам гору золота, вона однак не матиме й сотої долі тої заслуги, яку дає повторення Харе Крішна». Iншими словами, той, хто вважає повторення Харе Крішна за звичайне доброчестя, перебуває в повній омані. Звичайно, повторювати Харе Крішна — доброчесно, але істина полягає в тому, що Крішна та Його ім'я трансцендентні і тому незрівнянно вищі за всяке земне доброчестя. Доброчестя — це діяльність на матеріальному рівні, а повторення святого імені Крішни відбувається цілком на духовному рівні. Отож, хоча пашанді це й невтямки, доброчестя годі навіть порівнювати з повторенням святого імені.

Як вступ-благовіщення до «Бгаґавата-сандарбги» (із «Шат-сандарбги») Шріла Джіва Ґосвамі використав вірша з «Бгаґаватам» (кṛшṇа-варṇаṃ твішāкṛшṇам), що його наведено в 52 вірші даної глави. А цей ось вірш (Аді 3.81), що його склав сам Джіва Ґосвамі і що є другим віршем «Бгаґавата-сандарбги», по суті, розкриває смисл вірша, процитованого з «Бгаґаватам». Вірша з «Шрімад-Бгаґаватам» промовив Карабгаджана, один з дев'яти великих мудреців. Його докладно роз'яснено в «Сарва-самвадіні», власному коментарі Джіви Ґосвамі до «Шат-сандарбги».Антаṭ кṛшṇа означає «той, хто повсякчасно думає про Крішну». Такий настрій відзначає Шріматі Радгарані. Хоча про Крішну повсякчасно думає багато відданих, нікому з них не перевершити ґопі, а серед ґопі найбільш заглиблена в думки про Крішну Радгарані. Жодному іншому відданому не зрівнятись глибиною свідомості Крішни із Радгарані. Господь Чайтан'я, щоб пізнати Крішну, прийняв роль Шріматі Радгарані і тому, як і Радгарані, повсякчасно думав про Крішну. Думаючи про Господа Крішну, Господь Чайтан'я завжди тримав Крішну в Своєму серці.Шрі Крішна Чайтан'я, що мав дуже світле тіло, схоже кольором на розтоплене золото, проявляв також Своїх вічних супутників, багатства, поширення та втілення. Він проповідував оспівування Харе Крішна, і всі, хто віддався під захист Його лотосових стіп, гідні слави.

Це вірш із «Стотра-ратни» (12) Ямуначар'ї, духовного вчителя Рамануджачар'ї. Достовірні писання описують трансцендентні діяння, ознаки, форми та якості Господа Крішни, і Крішна Сам пояснює Свою природу в «Бгаґавад-ґіті», найдостовірнішому писанні світу. Ще докладніше становище Шрі Крішни пояснює «Шрімад-Бгаґаватам», що його вважають за роз'яснення «Веданта-сутри». Верховним Богом-Особою Господа Крішну визнають ці достовірні писання, а не звичайний вож попули*. За наших днів певна категорія невігласів гадає, що можна обрати Бога голосуванням, як це обирають президента виконавчої влади. Але трансцендентного Верховного Бога-Особу досконало описують достовірні писання. У «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що лише невіглас зневажатиме Його, гадаючи, що хто завгодно може говорити, як Крішна.Навіть з історичного погляду діяння Крішни вкрай незвичні. Крішна сказав: «Я Бог», — і відповідно діяв. Майаваді думають, що будь-хто може проголосити себе Богом, але це ілюзія, бо ніхто більше не здатний чинити такі надзвичайні діяння, які чинив Крішна. Ще бувши немовлям на руках у матері, Він убив демоницю Путану. Згодом Він убив демонів Трінаварту, Ватсасуру та Баку. А коли Він трішки підріс, Він знищив демонів Аґгасуру та Рішабгасуру. Отже, Бог є Бог від самої Своєї появи. Вважати, що можна стати Богом силою медитації, — смішно. Силою великих старань можна відродити свою божественну природу, але ніколи не вдасться стати Богом. Асури, демони, які думають, що кожен може стати Богом, приречені на поразку.Достовірні писання укладають такі особи, як оце В'ясадева, Нарада, Асіта чи Парашара — аж ніяк не звичайні люди. Всі, хто живе за Ведами, шанують цих славетних осіб, чиї твори стоять у згоді з ведичною літературою. Однак демонічні істоти не вірять їхнім словам і свідомо протистоять Верховному Богові-Особі та Його відданим. Нині стало модним, щоб звичайні люди, назвавшись втіленням Бога, писали всілякі вигадки, а інші звичайні люди шанували це як істину. Такі демонічні настрої засуджено в сьомій главі «Бгаґавад-ґіти», де сказано, що лиходії, покидьки людства, дурні та віслюки через свою демонічну вдачу неспроможні визнати Верховного Бога-Особу. Їх названо улūка — совами, що не можуть розплющити очі на сонці. Не зносячи сонячного світла, вони ховаються й ніколи його не бачать. Вони неспроможні повірити, що може існувати таке сяйво.

Цей вірш узято також із «Стотра-ратни» (13) Ямуначар'ї. Все, що перебуває під покривом майі, обмежене рамками простору, часу та думки. Навіть найбільший прояв, доступний нашому розумінню, небо, теж обмежене. Iз достовірних писань відомо, що простір неба замкнутий в оболонці з семи шарів, кожен з яких вдесятеро грубший за попередній. Це велетенська оболонка, але, з нею чи без, простір таки обмежений. Наша здатність охоплювати думкою простір і час також обмежена. Час-бо вічний. Можна уявити собі мільярди й трильйони років, але й такі проміжки нездатні охопити собою весь час. Отже, наші недосконалі чуття нездатні охопити велич Верховного Бога-Особи, ми неспроможні втиснути Його в рамки часу чи нашої думки. Тому Його становище окреслено словом уллаṅґгіта — Він трансцендентний до простору, часу й думки. Хоча Він з'являється в них, Він перебуває за їхніми межами. Але навіть коли Господь приховує Свою трансцендентну велич під покровами простору, часу й думки, чисті віддані Верховного Господа все одно бачать Його як особу поза простором, часом та думкою. Тобто, хоча для очей звичайних людей Господь невидимий, ті, хто трансцендентним відданим служінням піднялись понад оболонками всесвіту, все одно можуть Його бачити.Iноді здається, що сонце покрили хмари, але насправді хмари покрили не сонце, а очі крихітних людей на землі. Якби ці крихітні люди літаком піднялись понад хмари, вони без жодних завад могли б бачити і сонячне світло, і саме сонце. Покрив майі так само дуже щільний, однак Господь Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті» (7.14):«Подолати цю Мою божественну енерґію, що складається з трьох ґун матеріальної природи, дуже важко. Але хто віддався Мені, здужає легко вийти з-під її впливу». Подужати вплив ілюзорної енерґії дуже важко, але ті, хто рішуче намагається вхопитись за лотосові стопи Господа, звільняються з лабет майі. Отже, чисті віддані здатні збагнути Верховного Бога- Особу, але демони через свою гріховну поведінку нездатні зрозуміти Господа, навіть познайомившись із багатьма явленими писаннями та надзвичайними діяннями Господа.

Людина, яка розвинула в собі натуру асури, як оце Равана чи Хіран'якашіпу, і кидає виклик владі Верховного Бога, ніколи не зможе пізнати Крішну, Бога-Особу. Але від чистих відданих Шрі Крішна неспроможний сховатись.

Це вірш із «Падма Пурани». Вішну-бгакт, відданих у свідомості Крішни, називають деви (півбоги). Безбожників, що не вірять у Бога або проголошують Богом себе самих, називають асури (демони). Асури завжди занурені в безбожницьку матеріалістичну діяльність, вишукуючи способи, щоб визискувати природні багатства і тішити чуття. Вішну-бгакти, віддані в свідомості Крішни, також провадять діяльне життя, але їхня мета — задовольнити відданим служінням Верховного Бога-Особу. На сторонній погляд може видатись, що обидва класи діють однаково, але цілі їхньої діяльності цілковито протилежні внаслідок різниці в свідомості. Асури працюють задля власного чуттєвого задоволення, а віддані працюють задля задоволення Верховного Господа. I ті, й ті працюють дуже сумлінно, але мотиви в них різні.Рух свідомості Крішни призначений для девів, відданих. Демонам несила діяти в свідомості Крішни, а віддані в свідомості Крішни не можуть брати участі в демонічній діяльності чи працювати просто задля чуттєвих насолод, живучи життям котів та собак. Така діяльність не приваблює людей у свідомості Крішни. Віддані задовольняються лише найпотрібнішим для того, щоб підтримувати життя й здоров'я і щоб таким чином мати змогу діяти в свідомості Крішни. Решту своїх сил вони віддають на розвиток свідомості Крішни. Завдяки цьому, повсякчасно думаючи про Крішну — навіть у час смерті, — вони заслуговують на вступ до обителі Крішни.

Коли Верховний Бог-Особа сходить в людській подобі на Землю, Він посилає перед Собою всіх Своїх відданих, що грають роль Його батька, вчителя та різноманітних супутників. Вони з'являються ще до приходу Верховного Бога-Особи. Перед появою Господа Шрі Крішни Чайтан'ї Махапрабгу на Землі народились Його віддані, як оце Шрі Мадгавендра Пурі, духовний вчитель Господа Iшвара Пурі, Його мати Шріматі Шачі-деві, Його батько Шрі Джаґаннатга Мішра та Шрі Адвайта Ачар'я.

Адвайта Ачар'я побачив, що весь світ поринув у матеріальні доброчестя й гріх, а відданого служіння, свідомості Крішни, ніде не було й сліду. Насправді в матеріальному світі не бракує нічого, окрім одного — свідомості Крішни. Всі наші матеріальні потреби задовольняє Своєю милістю Верховний Господь. Якщо нам трапляється страждати через нестачу чого-небудь, причина тому — наше невміння порядкувати тим, що маємо. А істинна проблема полягає в тому, що люди цураються свідомості Крішни. Всі зав'язли в матеріальних чуттєвих насолодах, але ніхто не знає, як можна покласти край своїм справжнім проблемам: народженням, хворобам, старості та смерті. Ці чотири матеріальні страждання називають бгава-роґа — хвороба матеріального буття. Вилікувати її можна тільки свідомістю Крішни. Отож свідомість Крішни — це для людства найбільше благо.

Така глибока турбота про добро загалу — ознака істинного ачар'ї. Ачар'я не визискувач своїх послідовників. Він довірений слуга Господа, і тому його серце завжди переповнює співчуття до стражденного людства. Ачар'я знає, що причина всіх страждань криється у відсутності відданого служіння Господеві, і тому невтомно вишукує способу змінити людські звички й скерувати діяльність людей в русло, яке веде до відданого служіння. Тільки така особа гідна титулу ачар'я. Хоча Шрі Адвайта Прабгу Сам мав досить сили, щоб здійснити це завдання, як скромний слуга, Він вирішив, що без появи Самого Господа нікому не вдасться врятувати людство зі стану занепаду.Затиснуті в безжальних лабетах майі, привілейовані в'язні першого класу в тюрмі матеріального світу — багаті, повні сил, задумів тощо — безпідставно вважають себе щасливцями. Ці безтямні створіння ніяк не второпають, що нічим не ліпші за маріонеток в руках матеріальної природи і що нещадна гра матеріальної природи будь-якої миті може обернути в порох усі їхні безбожницькі плани. Ці недоумкуваті в'язні не бачать, що, хоч би як вони поліпшували своє становище всілякими штучними засобами, їм не до снаги усунути біду повторних народжень, смертей, хвороб та старості. За своєю безтямністю вони заплющують очі на головні проблеми життя і клопочуться речами примарними, які їм не допоможуть розв'язати справжніх проблем. Вони свідомі того, що їм не хотілось би в муках хворіти, старіти чи помирати, але під впливом ілюзорної енерґії бездумно тим нехтують і зовсім не намагаються дати тому якусь раду. Це називається майа. Вона цупко тримає таких людей у своїх руках, а коли вони вмирають, занурює їх у забуття, після чого в наступному житті вони, відповідно до своєї карми, стають або псами, або богами. Щоправда, переважно вони стають псами. Щоб стати в наступному житті богами, треба віддано служити Верховному Богові-Особі, а інакше закони природи неодмінно змусять їх стати псами чи свинями.В'язні третього класу матеріально бідніші за в'язнів першого класу і силкуються наслідувати їх, тому що так само не знають справжньої природи свого тюремного життя. Отож ілюзорна матеріальна енерґія теж збиває їх з пуття. Завдання ачар'ї, однак, полягає в тому, щоб змінити хід діяльності в'язнів і першого, і третього класу, скерувавши їхні сили на те, що для них справді корисно. Завдяки цим старанням відданий стає дуже любий Господеві. Господь виразно каже в «Бгаґавад-ґіті», що серед усіх людей не знайти нікого дорожчого Йому за відданого, який, постійно служачи Йому, вишукує способів нести послання Верховного Бога всім людям задля їхнього справжнього добра. Так звані ачар'ї епохи Калі більше турбуються про те, як визискати своїх послідовників, а не про те, як потамувати їхні страждання. Але Шрі Адвайта Ачар'я, ідеальний ачар'я, піклувався поліпшенням стану всього світу.

Послідовники філософії недвоїстості, майаваді, що в ілюзії вважають себе невідмінними від Господа, нездатні прикликати Його, як зробив це Адвайта Прабгу. Адвайта Прабгу невідмінний від Господа, але Він має певні стосунки з Ним і не зливається з Ним, натомість вічно служачи Йому як Його довершена частка. Майаваді нездатні збагнути це, тому що, мислячи матеріальними поняттями чуттєвого сприйняття, вони гадають, що недвоїстість неможлива без втрати своєї окремої тотожності. Однак з цього вірша зрозуміло, що, хоча Адвайта Прабгу невідмінний від Господа, Він зберігає окрему тотожність.Шрі Чайтан'я Махапрабгу навчав філософії незбагненної одночасної єдності з Господом і відмінності від Нього. Мислимий дуалізм чи монізм являють собою поняття, породжені недосконалістю чуттів. А чуття неспроможні досягнути Трансцендентне, що виходить за рамки понять з царини обмеженої енерґії. Діяння Шрі Адвайти Прабгу, натомість, вагомо засвідчують незбагненну недвоїстість. Тому кожен, хто віддасться Шрі Адвайті Прабгу, легко зможе усвідомити філософію незбагненного одночасного дуалізму та монізму.

Це вірш із «Ґаутамія-тантри».

Господа Крішну можна легко задовольнити відданим служінням, піднісши Йому листки туласі та трохи води. Як Господь каже в «Бгаґавад-ґіті» (9.26), Він дуже задоволений, коли Йому з відданістю підносять хоча б листок, квітку, плід або воду (патраṃ пушпаṃ пгалаṃ тойам). Він завжди і всюди приймає послуги Своїх відданих. Щонайбідніший з відданих у будь-якій частині світу на силі здобутися на квітку, плід чи листок і трохи води, і, якщо ці дари, особливо листки туласі та воду Ґанґи, запропонувати Крішні з відданістю, Крішна буде глибоко задоволений. Сказано, що віддане служіння так глибоко задовольняє Крішну, що Він у відповідь віддає Своєму відданому Самого Себе. Шріла Адвайта Ачар'я про це знав і тому, бажаючи прикликати Бога-Особу Крішну на Землю, вирішив поклонятись Йому листками туласі та водою з Ґанґи.

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам» (3.9.11), і в ньому Господь Брахма молиться до Верховного Бога-Особи Крішни, прохаючи благословити його на творення всесвіту. Знання про Верховного Бога-Особу можна дістати з описів у ведичних писаннях. Наприклад, «Брахма-самхіта»(5.29) розповідає, що Господу Крішні, який грає роль пастушка, слугують у Його обителі з чінтамані (філософського каменю) сотні тисяч богинь щастя. Майаваді думають, що образ Крішни вигадали віддані, але Крішну та Його різні трансцендентні форми описують достовірні ведичні писання.Слово ṣрута у виразі ṣрутекшіта-патгаṭ стосується до Вед, а īкшіта вказує на те, що пізнати Верховного Бога- Особу можна тільки належним способом вивчаючи ведичні писання. Будь-які здогади про Бога чи про Його форми просто безглузді. Люди, які серйозно шукають просвітлення, таких здогадів не визнають. Тут Брахма каже, що Крішну можна пізнати належним способом усвідомлюючи ведичні тексти. Якщо людина, вивчаючи форму, ім'я, якості, ігри та оточення Верховного Бога, приваблюється до Господа, вона може взятись до відданого служіння. Завдяки відданому служінню форма Господа трансцендентно проявиться в її серці і залишатиметься там завжди. Але якщо відданий не розвине трансцендентної любові до Господа, йому не вдасться повсякчасно думати про Нього у своєму серці. Така постійна зануреність у думки про Господа являє собою найвищу досконалість методу йоґи. Це підтверджує шоста глава «Бгаґавад- ґіти» (вірш 47), вказуючи, що людина, заглиблена в думки про Господа, — найліпший з усіх йоґів. Така трансцендентна зосередженість називається самадгі. Тільки чистий відданий, що завше думає про Верховного Бога-Особу, достойний Його бачити.Про Уруґаю (Господа, уславленого піднесеними молитвами) може говорити тільки той, хто піднявся на трансцендентний рівень. Як видно з «Брахма-самхіти» (адваітам ачйутам анāдім ананта-рūпам), Господь має безліч форм. Він поширюється в безліч форм свамша. Коли відданий, слухаючи про ці незліченні форми, приваблюється до якоїсь із них і постійно думає про неї, Господь з'являється перед ним у цій формі. Господь Крішна дає особливу втіху тим відданим, в чиїх серцях Він завжди присутній завдяки їхній піднесеній трансцендентній любові до Нього.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», Аді-ліли, третьої глави, що описує зовнішні причини появи Шрі Чайтан'ї Махапрабгу.