ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА: Пуранджана стає жінкою у своєму наступному житті
सैनिका भयनाम्नो ये बर्हिष्मन् दिष्टकारिण: ।
प्रज्वारकालकन्याभ्यां
विचेरुरवनीमिमाम् ॥ १ ॥
саініка̄ бгайа-на̄мно йе
бархішман дішт̣а-ка̄рін̣ах̣
праджва̄ра-ка̄ла-канйа̄бгйа̄м̇
вічерур аванім іма̄м
Період життя, що передує смерті, сповнений страху, тому що в цей час на людину навалюється стареча немічність і всілякі хвороби. Хвороби, які нападають на тіло, цей вірш порівнює до воїнів. Це не звичайні воїни, тому що ними керує цар яванів, особливий полководець. Словосполучення дішт̣а-ка̄рін̣ах̣ вказує на те, що він командує цими воїнами. Коли людина молода, вона не турбується про старість і насолоджується сексом якомога більше, не розуміючи, що в кінці життя її статеві втіхи обернуться для неї всілякими хворобами. Ці хвороби завдають таких страждань, що людина молиться про те, щоб чимшвидше померти. Чим більше хтось насолоджується сексом за молодості, тим більше він страждає у старості.
रुरुधुर्भौमभोगाढ्यां
जरत्पन्नगपालिताम् ॥ २ ॥
пуран̃джана-пурім̇ нр̣па
рурудгур бгаума-бгоґа̄д̣гйа̄м̇
джарат-паннаґа-па̄літа̄м
За чуттєвими насолодами тіло з кожним днем стає дедалі слабшим. Врешті життєва сила настільки слабне, що стає подібною до слабкого змія, до якого її порівнює цей вірш. Життєве повітря порівнювали до змія ще попередні глави. Коли життєва сила в тілі слабне, саме тіло також слабне. Тоді посланці смерті, тобто грізні воїни бога смерті, Ямараджі, люто атакують його. Згідно з ведичною культурою треба ще до того, як настане цей час, покинути домівку і прийняти санн’ясу, щоб проповідувати послання Бога до кінця своїх днів. Однак, якщо чоловік залишається сидіти вдома, приймаючи служіння любої дружини й дітей, чуттєві насолоди роблять його дедалі слабкішим. Коли до нього нарешті приходить смерть, він покидає тіло, не маючи ніяких духовних здобутків. Нині навіть старезні чоловіки не покидають домівки, нездатні порвати прив’язаність до дружини, дітей, грошей, багатства, житла і такого іншого. Внаслідок цього в кінці життя вони турбуються про добробут жінки і про те, як вона впорається з великими сімейними обов’язками. Отож під час смерті чоловік зазвичай думає про свою дружину. Як пояснює «Бгаґавад-ґіта» (8.6):
«Про який стан буття людина пам’ятає, покидаючи тіло, того стану вона неодмінно досягне».
Наприкінці життя людина думає про те, що вона робила протягом усього життя. Таким чином вона отримує інше тіло (деха̄нтара) відповідно до своїх думок і бажань наприкінці життя. Той, хто надто прив’язаний до домашнього життя, в кінці життя природно думає про свою любу дружину. Через це в наступному житті він отримує тіло жінки разом з плодами своїх праведних і неправедних вчинків. Ця глава докладно розповідає про те, як цар Пуранджана у наступному житті отримав жіноче тіло.
ययाभिभूत: पुरुष: सद्यो नि:सारतामियात् ॥ ३ ॥
пуран̃джана-пурам̇ бала̄т
йайа̄бгібгӯтах̣ пурушах̣
садйо ніх̣са̄рата̄м ійа̄т
На схилку життя, коли людиною оволодіває немічність, її тіло стає ні до чого не придатним. Тому ведична система освіти вчить, що кожен хлопець повинен пройти виховування брахмачарі. Це означає, що в отроцтві йому треба навчитися повністю присвячувати себе на служіння Господу й уникати будь-якого спілкування з жінками. Вирісши, між двадцятьма й двадцятьма п’ятьма роками чоловік одружується. Якщо він одружується в тому віці, в якому треба, він спроможний одразу ж зачати сильних і здорових синів. Нині жінок стає дедалі більше, тому що молоді чоловіки дуже слабкі у статевому відношенні. Якщо чоловік у статевому відношенні сильніший за жінку, в них народиться хлопчик, а якщо сильніша жінка, то народиться дівчинка. Тому, якщо хтось хоче мати сина, йому треба неодмінно практикувати брахмачар’ю. Коли чоловік досягає п’ятдесяти років, він повинен відійти від сімейного життя. На той час його діти вже повинні бути дорослі, щоб батько міг перекласти на них відповідальність за сім’ю. Чоловік з дружиною тоді можуть відійти від справ, залишити свою країну й вирушити в паломництво до святих місць. Коли і чоловік, і дружина втрачають прив’язаність до сім’ї й домівки, дружина повертається додому й живе під опікою своїх дорослих дітей, не втручаючись у сімейні справи, а чоловік приймає санн’ясу, щоб служити Верховному Богові-Особі.
Це досконалий суспільний устрій. Людська форма життя призначена передусім для того, щоб пізнати Бога. Якщо хтось нездатний присвятити себе практиці свідомості Крішни з самого початку життя, він повинен пройти відповідну підготовку, щоб прийняти засади свідомості Крішни на схилку життя. На жаль, нині люди ні в дитинстві не проходять ніякої підготовки, ні наприкінці життя не можуть облишити сімейне життя. Ці вірші порівнюють становище таких людей зі становищем жителів міста Пуранджани.
द्वार्भि: प्रविश्य सुभृशं प्रार्दयन् सकलां पुरीम् ॥ ४ ॥
йавана̄х̣ сарвато-діш́ам
два̄рбгіх̣ правіш́йа субгр̣ш́ам̇
пра̄рдайан сакала̄м̇ пурім
Тіло має дев’ять брам: двоє очей, дві ніздрі, два вуха, рот, задній прохід і ґеніталії. Коли на людину нападає стареча немічність, брами її тіла стають жертвами всіляких хвороб. Наприклад, зір стає таким слабким, що людині потрібні окуляри, вуха втрачають гостроту слуху і потребують слухового апарату. Ніс стає забитий слизом, і старій людині доводиться нюхати пляшечку з нашатирним спиртом та іншими ліками. Вона вже не може пережовувати їжу своїм ротом, і їй доводиться всталяти штучні щелепи. Пряма кишка також завдає турбот, і випорожнюватися стає вжако. Іноді людині доводиться користуватися клізмами, а також катетером, без якого їй важко мочитися. Так воїни Явана-раджі атакували місто Пуранджани через різні брами. В старості на всі брами тіла нападають численні хвороби, і людині доводиться вдаватися до всіляких ліків та медичних пристроїв.
अवापोरुविधांस्तापान् कुटुम्बी ममताकुल: ॥ ५ ॥
абгіма̄ні пуран̃джанах̣
ава̄пору-відга̄м̇с та̄па̄н
кут̣умбі мамата̄кулах̣
Коли ми говоримо про тіло, то маємо на увазі як грубе тіло з усіма його частинами, так і розум, інтелект та его. У старості всі вони дуже слабнуть під навалою всіляких хвороб. Власник тіла, жива істота, чи душа, журиться через свою неспроможність належним чином використовувати своє поле діяльності. «Бгаґавад-ґіта» чітко роз’яснює, що жива істота — це власник цього тіла (кшетра-ґ’я), а тіло становить її поле діяльності (кшетра). Коли поле вкривається бур’яном та шпичаками, власнику дуже тяжко обробляти його. В такому самому становищі опиняється духовна душа, коли через хвороби тіло перетворюється на тягар для неї. Тривога і загальний занепад усіх тілесних функцій роблять цей тягар ще важчим.
नष्टप्रज्ञो हृतैश्वर्यो गन्धर्वयवनैर्बलात् ॥ ६ ॥
кр̣пан̣о вішайа̄тмаках̣
нашт̣а-праджн̃о хр̣таіш́варйо
ґандгарва-йаванаір бала̄т
Коли людина, зазнавши нападу старості, залишається прив’язаною до задоволення чуттів, вона поступово втрачає всю свою красу, інтелект і статки. Таким чином вона стає безпорадною перед могутньою навалою дочки Часу.
पुत्रान् पौत्रानुगामात्याञ्जायां च गतसौहृदाम् ॥ ७ ॥
пратікӯла̄н ана̄др̣та̄н
путра̄н паутра̄нуґа̄ма̄тйа̄н̃
джа̄йа̄м̇ ча ґата-саухр̣да̄м
Коли людина стає немічною, всі її чуття й органи слабнуть. Іншими словами, вони перестають їй коритися. Чуття й об’єкти чуттів обертаються проти неї. Коли людина опиняється в скрутному становищі, навіть її рідні — діти, внуки і дружина — починають зневажати її. Вони перестають коритися господарю дому. Ми хочемо, щоб чуття давали нам задоволення, а чуття потребують від тіла взамін сили й енерґії. Чоловік заводить сім’ю задля свого задоволення, а члени сім’ї вимагають взамін насолод від голови сім’ї. Коли вони не дістають від нього достатньо грошей, вони дедалі більше втрачають інтерес до нього і починають ігнорувати його вказівки та бажання. Причина цього всього полягає в тому, що така людина є кріпана (скнара). Слово кріпана, вжите в шостому вірші, — це антонім слова брахмана. Народившись у людській формі життя, треба стати брахманою, тобто пізнати природу Абсолютної Істини, Брахмана, а тоді стати вайшнавою і присвятити себе на служіння Абсолютній Істині. Людська форма життя надає нам цю можливість, але якщо ми не користаємося нею, ми стаємо кріпаною, чи скнарою. Скнара — це людина, яка має гроші, але не витрачає їх на те, що їй потрібно. Людська форма життя призначена передусім для того, щоб пізнати Брахман, стати брахманою, а якщо ми не використовуємо цю нагоду, ми залишаємося кріпаною. Ми бачимо, той, хто має гроші, але не витрачає їх, через свою скупість ніколи не відчуває щастя. Так само, той, хто марнує свій інтелект на задоволення чуттів, проживає все своє життя як скнара.
दुरन्तचिन्तामापन्नो न लेभे तत्प्रतिक्रियाम् ॥ ८ ॥
пан̃ча̄ла̄н арі-дӯшіта̄н
дуранта-чінта̄м а̄панно
на лебге тат-пратікрійа̄м
Коли людина від старості стає немічною, родичі, слуги й секретарі байдужіють до неї. Вона нічого не може вдіяти з тим і через це дедалі більше хвилюється й побивається над своїм жахливим становищем.
विगतात्मगतिस्नेह: पुत्रदारांश्च लालयन् ॥ ९ ॥
йа̄та-йа̄ма̄м̇ш́ ча канйайа̄
віґата̄тма-ґаті-снехах̣
путра-да̄ра̄м̇ш́ ча ла̄лайан
Цей вірш дуже точно описує сучасну цивілізацію. Люди віддають свої сили підтриманню тіла, домівки і сім’ї. Черзе це в кінці життя люди відчувають замішання, не знаючи, що таке духовне життя і в чому призначення людини. В цивілізації, заснованій на задоволенні чуттів, не може бути духовного життя, бо люди не можуть собі уявити нічого іншого, крім цього життя. Хоча наступне життя — це реальність, ніхто нічого не відає про нього.
हातुं प्रचक्रमे राजा तां पुरीमनिकामत: ॥ १० ॥
ка̄ла-канйопамардіта̄м
ха̄тум̇ прачакраме ра̄джа̄
та̄м̇ пурім аніка̄матах̣
Жива істота, відокремлена від Верховного Бога-Особи, намагається насолоджуватися матеріальним світом. Вона отримує можливість насолоджуватися тілом певного типу, починаючи з тіла Брахми й закінчуючи тілом мікроба. З історії творення, описаної в Ведах, ми дізнаємося, що першою живою істотою був Господь Брахма, і вже він створив сімох великих мудреців та інших Праджапаті, які мали збільшити населення всесвіту. Отже, кожна жива істота згідно зі своєю кармою, тобто колишніми бажаннями й вчинками, отримує відповідне тіло, яке може бути тілом Брахми, а може бути тілом хробака або мікроба у випорожненнях. Довгий час перебуваючи в матеріальному тілі певного типу, а також з милості Калакан’ї та її майі, істота надто прив’язується до матеріального тіла, дарма що воно являє собою обитель страждань. Якщо ми навіть спробуємо витягнути хробака з випорожнень, він не захоче покидати їх і буде повзти назад. Так само свиня живе переважно в огидних умовах і їсть випорожнення, але якщо спробувати забрати свиню з її оточення й поселити її в чистому місці, свині це буде не до вподоби. Дослідивши таким чином всі види життя, ми побачимо, що всі вони відмовляються від нагоди поліпшити свої умови. Хоча на царя Пуранджану нападали з усіх боків, він не бажав покидати місто. Іншими словами, жива істота, хоч би в якому вона була становищі, не бажає покидати тіло. Але вона буде змушена покинути його, тому що, врешті-решт, матеріальне тіло не може існувати вічно.
Жива істота прагне насолоджуватися матеріальним світом різними способами, і тому закони природи дозволяють їй переселятися з одного тіла в інше, як за цього життя істота переходить з тіла немовляти в тіло дитини, тоді в тіло отрока, тоді в тіло юнака, а тоді в тіло дорослої людини. Цей процес триває постійно. Наприкінці життя грубе тіло стає старим і немічним, але жива істота не хоче його покидати, дарма що воно вже ні на що не придатне. Якщо матеріальне існування й матеріальне тіло завдають живій істоті стільки турбот, чому вона не хоче піти геть? Щойно жива істота отримує матеріальне тіло, їй доводиться тяжко працювати для того, щоб підтримати його. Вона може займатися різною діяльністю, але в будь-якому разі кожному доводиться тяжко працювати задля того, щоб підтримати матеріальне тіло. На жаль, суспільство не має жодної інформації про переселення душі. Жива істота не сподівається досягнути духовного царства, сповненого вічного життя, блаженства і знання, і через це вона тримається за своє теперішнє тіло, навіть якщо воно ні на що не придатне. Тому найбільша добродійність у матеріальному світі полягає в тому, щоб поширювати рух свідомості Крішни.
Цей рух дає людському суспільству знання про царство Бога. Бог існує, Крішна існує, і всі можуть повернутися до Бога й жити вічно в блаженстві та знанні. Особа, яка розвинула свідомість Крішни, не боїться покидати тіло, тому що становище, якого вона досягла, вічне. Особа в свідомості Крішни вічно виконує трансцендентне любовне служіння Господу, тому, доки вона живе в тілі, вона з радістю присвячує себе любовному служінню Господу, а коли вона покидає тіло, вона теж вічно залишається занурена в служіння Господу. Святі віддані завжди вільні, тоді як кармі, що нічого не відають про духовне життя чи про трансцендентне любовне служіння Господу, дуже бояться покидати своє напівзогниле матеріальне тіло.
ददाह तां पुरीं कृत्स्नां भ्रातु: प्रियचिकीर्षया ॥ ११ ॥
праджва̄рах̣ пратйупастгітах̣
дада̄ха та̄м̇ пурім̇ кр̣тсна̄м̇
бгра̄тух̣ прійа-чікіршайа̄
У ведичному суспільстві мертве тіло спалюють, але перед смертю воно горить в іншому вогні, вогні гарячки, яку називають праджвара, або вішну—джвара. Медицина засвідчує, що, коли температура тіла піднімається до сорока двох градусів, людина помирає. Під час передсмертної гарячки, праджвари, жива істота відчуває себе так, ніби вона горить у вогні.
कौटुम्बिक: कुटुम्बिन्या उपातप्यत सान्वय: ॥ १२ ॥
сапаурах̣ сапаріччгадах̣
каут̣умбіках̣ кут̣умбінйа̄
упа̄тапйата са̄нвайах̣
Тіло складається з багатьох частин: з різних органів чуття, різних членів, шкіри, м’язів, крові, кісткового мозку тощо, — і їх тут порівнюють із синами, внуками, підданими й підопічними. Коли на тіло нападає вішну-джвара, гарячка іноді стає такою сильною, що людина перебуває в комі. Іншими словами, тіло охоплює такий гострий біль, що людина непритомніє і не відчуває страждання. Під час смерті жива істота опиняється в такому безпорадному становищі, що проти своєї волі змушена покинути своє тіло, щоб перейти до іншого. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що, навіть якщо людина за допомогою розвитку науки поліпшить умови тимчасового існування, їй не уникнути лабет народження, старості, хвороб і смерті. Ними за посередництвом матеріальної природи розпоряджається Верховний Бог-Особа. Нетямущі люди не можуть зрозуміти цього простого факту. Нині люди заходилися шукати нафту в океані. Їх дуже турбує зменшення світових запасів нафти, однак вони не роблять жодних спроб вирішити проблему народження, старості, хвороб і смерті. Перебуваючи в такому невігластві, нічого не знаючи про своє майбутнє життя, людина зазнає поразки у всіх своїх починаннях.
पुर्यां प्रज्वारसंसृष्ट:
पुरपालोऽन्वतप्यत ॥ १३ ॥
ґраста̄йа̄м̇ ка̄ла-канйайа̄
пурйа̄м̇ праджва̄ра-сам̇ср̣шт̣ах̣
пура-па̄ло ’нватапйата
Живу істоту покриває два типи тіл: грубе тіло й тонке тіло. Під час смерті ми бачимо, як настає кінець грубому тілу, але сама жива істота переходить у тонкому тілі до іншого грубого тіла. Сучасні так звані вчені не бачать діяльності тонкого тіла, яке переносить душу з одного тіла до іншого. Це тонке тіло тут алегорично описано як змій, або начальник міської поліції. Коли всюди палає пожежа, начальнику поліції також ніде подітися. Коли в місті панує лад і немає пожежі, начальник поліції може віддавати жителям міста свої розпорядження, однак коли все місто опиняється під атакою ворогів, він стає повністю безпорадним. Коли життєве повітря вже було готове покинути грубе тіло, тонке тіло також почало відчувати біль.
गन्तुमैच्छत्ततो वृक्षकोटरादिव सानलात् ॥ १४ ॥
пуру-кр̣ччгрору-вепатгух̣
ґантум аіччгат тато вр̣кша-
кот̣ара̄д іва са̄нала̄т
Коли в лісі починається пожежа, зміям дуже важко втекти з нього. Інші тварини мають довгі ноги, отож їм легше втікати, але змії можуть тільки повзати і тому назагал згорають у пожежі. Перед смертю члени тіла страждають не так сильно, як життєве повітря.
यवनैररिभी राजन्नुपरुद्धो रुरोद ह ॥ १५ ॥
ґандгарваір хр̣та-паурушах̣
йаванаір арібгі ра̄джанн
упаруддго рурода ха
Наприкінці життя хвороби, породжені дисбалансом жовчі, слизу й повітря, перекривають усі брами тіла. Людина, стоячи на порозі смерті, не може пояснити свого тяжкого становища, і родичі навколо смертного ложа чують від неї тільки звуки «ґгура, ґгура». В «Мукунда-мала-стотрі» цар Кулашекгара пише:
«Дорогий Крішно, допоможи мені померти зараз, щоб лебідь мого розуму обвився навколо стеблин Твоїх лотосових стіп. Інакше, коли я буду спускати дух і горло мені стисне ядуха, як я зможу думати про Тебе?» Лебідь дуже любить пірнати під воду й обвиватися навколо стеблин лотоса. Це для нього приємна розвага. Якщо ми помремо в здоровому стані, думаючи про Господа, нам дуже пощастило. В старості, під час смерті, горло нерідко забиває слиз і не пропускає повітря. За таких умов може не вдасться промовити звуки маха-мантри Харе Крішна. Таким чином людина може не згадати про Крішну. Звичайно, той, хто розвинув глибоку свідомість Крішни, ніколи не забуде Крішну, тому що вони звикли повторювати мантру Харе Крішна, і насамперед тоді, коли бачать загрозу смерті.
स्वत्वावशिष्टं यत्किञ्चिद् गृहकोशपरिच्छदम् ॥ १६ ॥
джа̄мі-джа̄ма̄тр̣-па̄ршада̄н
сватва̄ваш́ішт̣ам̇ йат кін̃чід
ґр̣ха-кош́а-паріччгадам
Нерідко людина, яка надто прив’язана до матеріального тіла, прохає лікаря продовжити їй життя хоча б ненадовго. Якщо так званому освіченому лікарю вдається хоча б на кілька хвилин продовжити життя людини за допомогою кисню та ліків, він вважає це великим успіхом, дарма що врешті-решт пацієнт все одно помре. Це називається боротьба за існування. Під час смерті і пацієнт, і лікар думають про те, як продовжити життя, не думаючи, що всі частини тіла майже мертві і немає ніякої надії на їхнє оздоровлення.
दध्यौ प्रमदया दीनो विप्रयोग उपस्थिते ॥ १७ ॥
ґр̣хешу куматір ґр̣хі
дадгйау прамадайа̄ діно
віпрайоґа упастгіте
З цього вірша ясно, що під час смерті думки про матеріальні насолоди не зникають. Це свідчить про те, що жива істота, душа залишається в тонкому тілі, яке складається з розуму, інтелекту й его. Через оманне его жива істота хоче насолоджуватися матеріальним світом, а коли матеріальних насолод немає, вона сумує і журиться. У своєму інтелекті вона не перестає будувати плани про те, як продовжити своє існування, і тому, навіть коли вона покидає грубе тіло, вона залишається в тонкому тілі і в ньому переходить до іншого грубого тіла. Переселення тонкого тіла невидиме для матеріальних очей, і тому, коли людина покидає грубе тіло, ми думаємо, що її існуванню настав кінець. Плани матеріальної насолоди жива істота будує в тонкому тілі, а грубе тіло — це знаряддя, за допомогою якого вона здійснює свої плани й насолоджується цим. Отже, грубе тіло можна порівняти до дружини, бо дружина дає чоловікові змогу насолоджуватися всілякими чуттєвими втіхами. Через довгий зв’язок із гурбим тілом жива істота глибоко засмучується, коли їй доводиться розставатися з ним. Через свою розумову діяльність жива істота змушена переходити в інше грубе тіло й далі залишатися в матеріальному світі.
Слово стрі на санскриті означає «поширення». За посередництвом дружини чоловік розширює коло тих, до кого він прив’язаний: синів, дочок, внуків і т. д. Прив’язаність до членів сім’ї з найбільшою силою проявляється під час смерті. Нерідко ми бачимо, що перед тим, як покинути тіло, чоловік кличе свого улюбленого сина, щоб доручити йому турботу про свою дружину й господарство. Він каже: «Синку, я змушений покинути вас. Будь ласка, дбай про сімейні справи». Він говорить це, навіть не знаючи, що на нього чекає після смерті.
वर्तिष्यते कथं त्वेषा बालकाननुशोचती ॥ १८ ॥
майй ана̄тга̄ кут̣умбіні
вартішйате катгам̇ тв еша̄
ба̄лака̄н ануш́очаті
Турбота царя Пуранджани про дружину свідчать про те, що він був надто занурений в думки про жінку. Цнотлива дружина загалом стає дуже слухняною дружиною. Через це чоловік сильно прив’язується до неї і під час смерті не може не думати про неї. Це дуже небезпечно, як видно з життя царя Пуранджани. Якщо під час смерті хтось думає не про Крішну, а про свою дружину, то він аж ніяк не зможе повернутися додому, до Бога — йому доведеться народитися жінкою і почати новий розділ свого існування в матеріальному світі.
मयि रुष्टे सुसन्त्रस्ता भर्त्सिते यतवाग्भयात् ॥ १९ ॥
на̄сна̄те сна̄ті мат-пара̄
майі рушт̣е сусантраста̄
бгартсіте йата-ва̄ґ бгайа̄т
Дружина повинна завжди коритися чоловікові. Покора, лагідність і послужливість — це якості, завдяки яким дружина завойовує всі думки чоловіка. Для сімейного життя дуже добре, коли чоловік прив’язаний до дружини, але це не дуже добре для духовного розвитку. Тому конче потрібно принести свідомість Крішни в кожен дім. Якщо чоловік і жінка сильно прив’язані одне до одного у свідомості Крішни, обоє отримають користь, тому що Крішна становитиме осереддя їхнього існування. Інакше, якщо чоловік надто прив’язується до своєї дружини, в наступному житті він стає жінкою. Жінка, надто прив’язавшись до свого чоловіка, стає в наступному житті чоловіком. Звичайно, для жінки народитися чоловіком — це благо, але для чоловіка немає жодної користі в тому, щоб народитися жінкою.
वर्त्मैतद् गृहमेधीयं वीरसूरपि नेष्यति ॥ २० ॥
вйушіте ш́ока-карш́іта̄
вартмаітад ґр̣ха-медгійам̇
віра-сӯр апі нешйаті
Під час смерті цар Пуранджана думав про дружину, і такий стан свідомості називають оскверненим. Як Господь Крішна пояснює в «Бгаґавад-ґіті» (15.7):
«Живі істоти в цьому зумовленому світі — Мої вічні невід’ємні частки. Через зумовленість свого життя вони тяжко борються з шістьма чуттями, одне з яких — розум».
В кінцевому підсумку, жива істота — це невід’ємна частка Верховного Духу, Крішни. Іншими словами, природа Крішни і живої істоти якісно однакова. Єдина відмінність між ними полягає в тому, що жива істота вічно залишається крихітною часткою Верховного Духу. Мамаіва̄м̇ш́о джіва-локе джіва-бгӯтах̣ сана̄танах̣ Потрапивши в матеріальний світ і живучи зумовленим життям, частка Верховного Господа, індивідуальна істота, змушена постійно боротися, тому що її розум та інтелект осквернені. Як невід’ємна частка Верховного Господа, жива істота повинна думати про Крішну, але ми бачимо, що цар Пуранджана (жива істота) думає про жінку. Коли розум живої істоти занурюється в якийсь об’єкт чуттів, їй доводиться втягуватися в боротьбу за існування в матеріальному світі. Через те, що цар Пуранджана думав про свою дружину, його боротьба за існування в матеріальному світі не могла закінчитися зі смертю. Як видно з дальших віршів, царю Пуранджані через свою зануреність у думки про дружину довелося в наступному житті народитися в тілі жінки. Отже, зануреність в думки про суспільство, політику, так звану релігію, націю чи громаду являє собою причину рабства живої істоти. Для того щоб звільнитися від рабства, треба протягом життя трансформувати свою діяльність. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта» (3.9): йаджн̃а̄ртга̄т карман̣о ’нйатра локо ’йам̇ карма-бандганах̣. Якщо ми не змінимо свою свідомість в цьому житті, вся наша діяльність задля добра суспільства, держави, релігії, громади чи нації стане причиною нашого рабства. Це означає, що нам доведеться далі жити матеріальним, зумовленим життям. Як пояснює «Бгаґавад-ґіта» (15.7), манах̣-шашт̣га̄ніндрійа̄н̣і пракр̣ті-стга̄ні каршаті. Коли розум і чуття живої істоти занурені в матеріальну діяльність, їй доводиться далі провадити матеріальне існування й боротися за щастя. В кожному з життів жива істота бореться за те, щоб стати щасливою. Насправді в матеріальному світі неможливо бути щасливим, але ця боротьба іноді створює ілюзію щастя. Людина змушена тяжко гарувати, а коли вона отримує плоди своєї тяжкої праці, вона вважає себе щасливою. У матеріальному світі люди не знають, що таке справжнє щастя. Сукгам а̄тйантікам̇ йат тад буддгі-ґра̄хйам атіндрійам — відчути справжнє щастя можна тільки трансцендентними чуттями (Б.-ґ. 6.21). Трансцендентні чуття не проявлять себе доти, доки жива істота не очистилася. Щоб очистити чуття, треба стати на шлях свідомості Крішни і залучити їх до служіння Господу. Тоді можна відчути справжнє щастя і свободу.
У «Бгаґавад-ґіті» (15.8) сказано:
«Жива істота в матеріальному світі переносить свої різноманітні уявлення про світ з одного тіла в інше так само, як вітер переносить запахи». Пролітаючи над садом троянд, вітер підхоплює їхні пахощі, а коли він пролітає над смітником, він підхоплює сморід. Так само, життєве повітря царя Пуранджани, живої істоти, пролітає тепер над його дружиною, і тому в наступному житті він мусить народитися жінкою.
वर्तिष्यन्ते मयि गते भिन्ननाव इवोदधौ ॥ २१ ॥
да̄ракір ва̄пара̄йан̣а̄х̣
вартішйанте майі ґате
бгінна-на̄ва іводадгау
Під час смерті кожен чоловік хвилюється про те, що станеться з його жінкою та дітьми. Так само політик турбується про те, що станеться з його країною чи політичною партією. За винятком людини, яка повністю розвинула свідомість Крішни, усім іншим доводиться приймате інше тіло відповідно до стану своєї свідомості й народжуватися ще раз. Пуранджана думав про свою дружину та дітей, надмірно занурюючись цим думкам, отож йому довелося народитися в тілі жінки. Відповідно, політику чи так званому патріоту, що непомірно прив’язаний до землі, на якій народився, неодмінно знову народиться на тій самій землі, коли закінчиться його політична кар’єра. Наступне життя визначають також вчинки, які людина робить протягом життя. Іноді політики задля чуттєвої насолоди чинять найтяжчі гріхи. Нерідко трапляється, що політик вбиває суперника з ворожої партії. Тож, навіть хоча політик матиме нагоду народитися в своїй так званій батьківщині, йому все одно доведеться страждати за гріхи, вчинені в попередньому житті.
Наука перевтілення невідома сучасним ученим. Так звані вчені не люблять торкатися цих тем, бо, якщо б вони взялися вивчати предмет тонкої матерії і проблеми життя, їм стало б очевидно, що майбутнє не віщує їм нічого хорошого. Тому вони уникають думати про майбутнє і далі чинять всі можливі гріхи, виправдовуючи їх інтересами суспільства, держави чи нації.
ग्रहीतुं कृतधीरेनं भयनामाभ्यपद्यत ॥ २२ ॥
ш́очантам атад-архан̣ам
ґрахітум̇ кр̣та-дгір енам̇
бгайа-на̄ма̄бгйападйата
Нетямущі люди не знають, кожна індивідуальна душа відповідає за свої реакції і вчинки в житті. Доки жива істота перебуває в дитячому віці й не усвідомлює своїх дій, батько й мати зобов’язані скеровувати її в житті й прищеплювати їй правильне розуміння системи цінностей. Коли дитина підростає, відповідальність за правильне виконання обов’язків повинна лежати вже на її власних плечах. Батьки не можуть після своєї смерті допомогти дитині. Батько може залишити дітям якусь спадщину, щоб полегшити їм початок незалежного життя, але він не повинен занадто перейматися тим, як сім’я житиме після його смерті. Це хвороба зумовленої душі. Мало того, що вона грішить задля того, щоб задовольнити свої чуття, вона ще й нагромаджує великі статки, щоб залишити їх у спадщину дітям і теж дати їм змогу задовольняти чуття на широку ногу.
В будь-якому разі, смерті бояться всі, і тому смерть називається бгая, або страх. Хоча цар Пуранджана був занурений у думки про дружину й дітей, смерть не стала чекати на нього. Смерть не чекає ні на кого, вона виконує свій обов’язок не гаючись і миті. Смерть забирає з собою живу істоту без жодних вагань і тому являє собою найвищий аспект Бога, який тільки можуть пізнати атеїсти, що марнуються своє життя на турботу про країну, суспільство та родичів, нехтуючи свідомістю Бога. Слово атад—архан̣ам дуже важливе в цьому вірші, бо воно вказує на те, що людині не слід надмірно занурюватися в доброчинну діяльність задля добра своїх родичів, краян, суспільства і громади. Жодна з форм цієї добродійності не допоможе людині духовно розвиватися. На жаль, у нинішньому суспільстві так звані освічені люди не мають уявлення про те, що таке духовний розвиток. Хоча людська форма життя надає їм можливість духовного розвитку, вони залишаються скнарами. Вони використовують своє життя не так, як слід, і марнують свій час на думки про матеріальний добробут родичів, співвітчизників, суспільства і т. д. Справжній обов’язок людини полягає в тому, щоб дізнатися про те, як подолати смерть. Метод, який дає змогу перемогти смерть, пояснює Господь Крішна у «Бгаґавад-ґіті» (4.9):
«Той, хто знає трансцендентну природу Мого з’явлення і діяльності, покинувши тіло, о Арджуно, не народжується знову в матеріальному світі, а досягає Моєї вічної обителі».
Покинувши тіло, той, хто повністю розвинув свідомість Крішни, не приймає ще одне матеріальне тіло, а повертається додому, до Бога. Кожен повинен намагатися досягнути цієї досконалості. На жаль, замість цього люди поринають у думки про суспільство, дружбу, любов та родичів. Однак цей рух свідомості Крішни вчить людей у всьому світі й пояснює їм, як подолати смерть. Харім̇ віна̄ наіва мр̣тім̇ таранті — смерть неможливо подолати, якщо не віддатися під захист Верховного Бога-Особи.
अन्वद्रवन्ननुपथा: शोचन्तो भृशमातुरा: ॥ २३ ॥
нійама̄нах̣ свакам̇ кшайам
анвадраванн анупатга̄х̣
ш́очанто бгр̣ш́ам а̄тура̄х̣
Коли Ямараджа та його помічники забирають живу істоту в судилище, життя, життєве повітря й бажання, супутники живої істоти, йдуть за нею слідом. Це підтверджують Веди. Коли Ямараджа бере в полон і забирає живу істоту (там уткра̄мантам), життєве повітря йде з нею (пра̄н̣о ’нӯткра̄маті), а коли життєве повітря йде з тіла (пра̄н̣ам анӯткра̄мантам), всі чуття (сарве пра̄н̣а̄х̣) ідуть слідом (анӯткра̄манті). Коли жива істота разом з життєвим повітрям покидають тіло, згусток матерії, утворений із п’яти елементів — землі, води, вогню, повітря й ефіру — відкидають як нікому не потрібний. Жива істота йде в судилище, і Ямараджа вирішує, яке тіло вона отримає після того. Сучасним вченим невідомо, як це відбувається. Кожна жива істота відповідає за всі вчинки, які вона зробила протягом життя, і після смерті її ставлять перед судом Ямараджі, і той визначає її наступне тіло. Хоча жива істота покидає грубе тіло, сама вона, її бажання, а також наслідки її вчинків, існують далі. Відповідно до цих вчинків Ямараджа вирішує, в якому тілі живі істотій доведеться народитися в наступному житті.
यदा तमेवानु पुरी विशीर्णा प्रकृतिं गता ॥ २४ ॥
упаруддго бгуджан̇ґамах̣
йада̄ там ева̄ну пурі
віш́ірн̣а̄ пракр̣тім̇ ґата̄
Коли слуги Ямараджі забирають живу істоту, всі її супутники — життєве повітря, чуття і об’єкти чуттів — відразу ж покидають тіло, що являє собою згусток матерії. Коли жива істота та її супутники йдуть із тіла, воно перестає функціонувати і розпадається на першоелементи: землю, воду, вогонь, повітря й ефір. Коли під час навали ворожого війська жителі йдуть зі свого міста, ворог захоплюють місто і стирають усе в порох. Коли ми кажемо: «Ти з пороху вийшов, і до пороху вернешся», — ми маємо на увазі тіло. Під час нападу ворогів, які бомбардують і руйнують місто, його жителі зазвичай втікають з міста, і воно перестає існувати.
Той, хто береться покращувати місто, не дбаючи про його жителів, не має великого розуму. Так само, жива істота, яка не оволоділа істинним духовним знанням, просто турбується про тіло, свою зовнішню оболонку, не знаючи, що головна рушійна сила в тілі — це духовна душа. Тільки розвиток духовного знання рятує духовну душу з вічної круговерті перевтілення. «Бгаґаватам» порівнює людей, прив’язаних до свого тіла, із коровами та віслюками (са ева ґо-кгарах̣). Корова — це дуже наївна істота, а віслюк — це в’ючна тварина. Той, хто діє в рамках тілесної концепції про життя, просто гарує, наче віслюк і не розуміє, в чому полягає його справжній інтерес. Тому сказано:
«Людину, яка своє складене з трьох елементів тіло ототожнює з собою, яка вважає побічні породження свого тіла за своїх родичів, яка вважає землю свого народження гідною поклоніння і яка приходить до святого місця просто для того, щоб там омитися, а не для того, щоб зустрітися там з людьми трансцендентної мудрості, слід вважати нічим не ліпшою за віслюка чи корову» (Бгаґ. 10.84.13).
Цивілізація без свідомості Крішни — це просто цивілізація нижчих тварин. Іноді її члени досліджують мертве тіло й аналізують будову мозку чи серця. Однак жодна частина тіла нічого не значить, якщо відсутня духовна душа. В нинішній цивілізації, цивілізації корів та віслюків, учені намагаються знайти щось цінне в мозку чи серці мертвої людини.
नाविन्दत्तमसाविष्ट: सखायं सुहृदं पुर: ॥ २५ ॥
йаванена балійаса̄
на̄віндат тамаса̄вішт̣ах̣
сакга̄йам̇ сухр̣дам̇ пурах̣
У «Бгаґавад-ґіті» (5.29) Господь Крішна каже:
Щастя і задоволення можна здобути, якщо, розвинувши свідомість Крішни, зрозуміти всього-навсього три речі: що Верховний Господь Крішна насолоджується всіма плодами, що Він володар усього сущого і що Він верховний друг усіх живих істот. Якщо хтось не знає цього й діє просто на рівні тілесних уявлень про життя, його завжди переслідують злигодні, які насилає матеріальна природа. Насправді Верховний Господь завжди поряд з кожним. іш́варах̣ сарва-бгӯта̄на̄м̇ хр̣д-деш́е ’рджуна тішт̣гаті (Б.-ґ. 18.61). Жива істота і Наддуша сидять поряд на одному дереві, але, незважаючи на всі удари, які нетямуща жива істота дістає від матеріальних законів, вона не звертається за захистом до Верховного Бога-Особи. Натомість вона вважає, що зможе сама захиститися від суворих законів матеріальної природи. Однак це неможливо. Жива істота повинна повернути своє лице до Верховного Бога-Особи й віддатися Йому. Тільки тоді вона врятується від нападів могутнього явани, або Ямараджі.
Велику роль відіграє в цьому вірші слово сакга̄йам («друг»), адже Бог вічно присутній у серці живої істоти. Верховного Господа також названо тут сух̣рдам («вічний доброзичливець»). Верховний Господь завжди бажає нам добра, наче батько чи мати. Попри всі синові образи, батько й мати завжди бажають синові добра. Так само, попри всі наші образи і неповагу до бажань Верховного Бога-Особи, Він одразу ж звільняє нас від усіх труднощів, яких завдає нам матеріальна природа, якщо ми просто віддаємося Йому. Це підтверджено в «Бгаґавад-ґіті» — ма̄м ева йе прападйанте ма̄йа̄м ета̄м̇ таранті те. На жаль, через погане спілкування і сильну прив’язаність до чуттєвої насолоди, ми не пам’ятаємо нашого найліпшого друга, Верховного Бога-Особу.
कुठारैश्चिच्छिदु: क्रुद्धा: स्मरन्तोऽमीवमस्य तत् ॥ २६ ॥
сам̇джн̃апта̄ йе ’дайа̄луна̄
кут̣га̄раіш́ чіччгідух̣ круддга̄х̣
смаранто ’мівам асйа тат
с У «Бгаґавад-ґіті» (16.19) Господь Крішна каже:
«Їх, заздрісних та лихих, найниціших з-поміж людей, Я знов і знов жбурляю до океану матеріального існування в різні демонічні види життя». Вбивці тварин (двішатах̣), що вороже ставляться до інших живих істот і до Верховного Бога-Особи, потрапляють у темряву й не розуміють мету і суть життя. Це докладніше роз’яснюють дальші вірші.
शाश्वतीरनुभूयार्तिं प्रमदासङ्गदूषित: ॥ २७ ॥
маґно нашт̣а-смр̣тіх̣ сама̄х̣
ш́а̄ш́ватір анубгӯйа̄ртім̇
прамада̄-сан̇ґа-дӯшітах̣
Цей вірш описує матеріальне існування. Матеріальне існування проявляє свою природу тоді, коли чоловік прив’язується до жінки і забуває свою істинну сутність вічного слуги Крішни (нашт̣а-смр̣тіх̣). Так, переходячи з одного тіла в інше, жива істота постійно зазнає троїстих страждань матеріального існування. Цей рух засновано задля того, щоб врятувати людську цивілізацію від темряви невігластва. Головна мета руху свідомості Крішни полягає в тому, щоб просвітити занурені в забуття живі істоти й нагадати їм про їхню одвічну свідомість Крішни. Так можна врятувати живі істоти від занепаду невігластва і від перевтілення. Шріла Бгактівінода Тгакура каже у своїй пісні:
«Через свою корисливу діяльність я впав в океан невігластва. Я не знаходжу ніякого порятунку з цього величезного океану, що подібний до океану отрути. Ми намагаємося досягнути щастя за допомогою чуттєвих насолод, але ці так звані насолоди схожі на дуже гарячу їжу, яка обпікає нам нутрощі. Вдень і вночі я не перестає відчувати цей вогонь, який мене пече, і мій розум не знаходить заспокоєння».
Матеріальне існування завжди сповнене турбот. Люди завжди прагнуть вгамувати свою тривогу, але без належного керівництва намагаються забути матеріальні турботи за допомогою алкоголю і надмірного сексу. Нерозумні люди не усвідомлюють, що, намагаючись втекти від тривог за допомогою алкоголю і сексу, вони лише подовжують термін свого матеріального існування. Врятуватися від матеріальних тривог таким чином неможливо.
Словосполучення прамада̄-сан̇ґа-дӯшітах̣ означає, що, навіть якщо не брати до уваги інших причин забруднення, досить чоловікові зберігати прив’язаність до жінки, і він далі страждатиме в лабетах матеріального існування. Тому в ведичному суспільстві чоловіка вчать з самого початку життя перемагати прив’язаність до жінок. Перший етап життя — це брахмачар’я, другий — ґріхастга, третій — ванапрастга, а четвертий — санн’яса. Ці всі етапи задумані таким чином, щоб допомогти чоловікові подолати прив’язаність до товариства жінок.
अनन्तरं विदर्भस्य राजसिंहस्य वेश्मनि ॥ २८ ॥
бабгӯва прамадоттама̄
анантарам̇ відарбгасйа
ра̄джа-сім̇хасйа веш́мані
Під час смерті цар Пуранджана думав про дружину, і тому в наступному житті народився жінкою. Це підтверджує те, що сказано в «Бгаґавад-ґіті» (8.6):
«Про який стан буття людина пам’ятає, покидаючи тіло, того стану вона неодмінно досягне».
Коли жива істота звикає міркувати про певний об’єкт чи занурюватися в роздуми на певну тему, вона думатиме про те саме і в час смерті. Під час смерті вона думатиме про те, що заповнювало її думки наяву, в дрімоті, в сновидіннях чи під час глибокого сну. Покинувши товариство Верховного Господа і впавши в матеріальний світ, жива істота переходить з одного тіла в інше згідно з законами природи, аж поки нарешті народжується людиною. Якщо вона, занурена в матеріальні думки й нічого не знаючи про духовне життя, не шукатиме притулку під лотосовими стопами Верховного Бога-Особи, Ґовінди, що вирішує всі проблеми народження і смерті, то в наступному житті їй доводеться народитися жінкою. Насамперед це стосується чоловіків, як занурені в думки про свою дружину. Як сказано у «Шрімад-Бгаґаватам» (3.31.1) ,карман̣а̄ даіва-нетрен̣а. Жива істота робить іноді праведні вчинки, іноді неправедні, а іноді змішані. Жоден з цих вчинків не залишається непоміченим, і в наступному житті вищі сили дають живій істоті нове тіло відповідно до природи цих вчинків. Хоча цар Пуранджана був надто прив’язаний до своєї жінки, він зробив багато праведних кармічних вчинків. Завдяки цьому, хоча він і народився жінкою, йому була дана можливість народитися дочкою могутнього царя. «Бгаґавад-ґіта» (6.41) підтверджує:
«Невдалий йоґ після багатьох сповнених насолоди років на планетах, де живуть доброчесні істоти, народжується в сім’ї праведників або в багатій аристократичній родині».
Якщо через прив’язаність до корисливої діяльності, філософствування чи містичної йоґи хтось сходить зі шляху бгакті-йоґи, він отримує можливість народитися в шляхетній і багатій родині. Вищі сили, наділені владою від Верховного Бога-Особи, справедливо визначають талан живої істоти відповідно до її бажань. Хоча цар Пуранджана був надто зануреним у думки про свою дружину й народився через це жінкою, завдяки своїм праведним вчинкам він народився в царській родині. Отже, перш ніж ми отримуємо інше тіло, вищі сили враховують усі наші вчинки. Через це Нарада Муні пояснював В’ясадеві, що ліпше стати на шлях свідомості Крішни, відданого служіння, облишивши звичайні обов’язки. Цього самого вчить і Сам Господь Крішна. Навіть якщо відданий зійде зі шляху відданого служіння і впаде з рівня духовної свідомості, він все одно отримає людське тіло в сім’ї відданого або заможної людини. Завдяки тому він зможе практикувати віддане служіння далі.
युधि निर्जित्य राजन्यान् पाण्ड्य: परपुरञ्जय: ॥ २९ ॥
ваідарбгім̇ малайадгваджах̣
йудгі нірджітйа ра̄джанйа̄н
па̄н̣д̣йах̣ пара-пуран̃джайах̣
Серед кшатріїв заведено вимагати від претендентів на руку царівни, щоб вони виконали певні умови. Наприклад, коли видавали заміж Драупаді, то поставили умову, згідно з якою претендент на її руку мусив влучити стрілою в рибу, дивлячись лише на віддзеркалення риби. Щоб одружитися на одній зі Своїх цариць, Крішна приборкав сімох сильних биків. Згідною з ведичною культурою від претендента на руку царівни вимагали виконати певні умови. Щоб одружитися на Вайдарбгі, треба було бути великим відданим і могутнім царем. Цар Малаядгваджа був і могутній цар, і великий відданий, отож він задовольняв усім вимогам. Ім’я Малаядгваджа вказує на відданого, що непохитний, як гора Малая, і що своєю проповіддю робить інших відданих так само непохитними. Такий маха-бгаґавата здатен спростувати будь-які супротивні думки. Сильний відданий у своїй проповіді спростовує всі інші духовні концепції: ґ’яну, карму чи йоґу. Піднявши прапор відданого служіння, він не відступає ні на крок, перемагаючи інші теорії щодо трансцендентної науки. Коли виникає суперечка між відданим і невідданим, гору бере чистий і сильний відданий.
Слово па̄н̣д̣йа походить від слова пан̣д̣а̄, що означає «знання». Без глибокого знання не вдасться спростувати теорії невідданих. Слово пара означає «трансцендентне», а пура — місто. Пара-пура — це Вайкунтга, царство Бога. Слово джайа означає «той, хто може завоювати». Іншими словами, чистий відданий, що міцно утвердився у відданому служінні і подолав усі концепції невідданих, може завоювати і царство Бога. Сказати інакше, царство Бога, Вайкунтгу, можна завоювати тільки відданим служінням. Верховного Бога-Особу називають аджітою, нездоланним, однак відданий своїм могутнім відданим служінням і щирою прив’язаністю до Верховного Бога-Особи легко завойовує Його. Господь Крішна для всіх уособлює страх, однак Він з власної волі злякався палки матері Яшоди. Ніхто не може завоювати Крішну, Бога, крім Його відданих. Такий відданий милостиво взяв собі за дружину дочку царя Відарбги.
यवीयस: सप्त सुतान् सप्त द्रविडभूभृत: ॥ ३० ॥
а̄тмаджа̄м асітекшан̣а̄м
йавійасах̣ сапта сута̄н
сапта дравід̣а-бгӯ-бгр̣тах̣
Цар Малаядгваджа був великий відданий. Одружившись на дочці царя Відарбги, він подарував їй прекрасну чорнооку дочку. Алегорично це означає, що дочка царя Малаядгваджі також отримала віддане служіння, бо її очі були завжди звернені до Крішни. Відданий не бачить у своєму житті нічого іншого, крім Крішни. Сім синів — це сім методів відданого служіння: слухання, оспівування, пам’ятання, поклоніння, молитва, трансцендентне любовне служіння і слугування лотосовим стопам Господа. З дев’яти різновидів відданого служіння неофітові одразу дають тільки сім. Решту — дружбу і повну самопожертву — розвивають пізніше. Іншими словами, віддане служіння поділяють на дві категорії: відгі-марґ і раґа-марґ. Розвиток дружніх стосунків з Господом і принесення всього в жертву Йому належать до категорії раґа-марґи. Раґа-марґ — це рівень розвиненого служіння. Для неофіта найважливіші методи відданого служіння — це слухати про Крішну й оспівувати Його імена та славу (ш́раван̣ам̇ кіртанам), пам’ятати Крішну, поклонятися Божеству в храмі, підносити молитви, завжди слугувати Господу й поклонятися лотосовим стопам Господа.
Слово йавійасах̣ означає, що ці сім методів дуже могутні. Після того, як відданий присвятив себе методам ш́раван̣ам̇ кіртанам̇ вішн̣ох̣ смаран̣ам̇ па̄да-севанам / арчанам̇ ванданам̇ да̄сйам, з часом він може піднятися на рівень спонтанного відданого служіння: сакг’ям і атма-ніведанам. Переважно великі ачар’ї, які проповідують віддане служіння в усьому світі, перебувають на рівні сакг’ям атма-ніведанам. Відданий-неофіт не може стати справжнім проповідником. Неофітові радять виконувати віддане служіння в сімох інших формах (шраванам кіртанам...). Якщо відданий успішно виконує сім попередніх елементів, в майбутньому він може піднятися на рівень сакг’ям атма ніведанам.
Згадка про Дравіда-дешу вказує на п’ять Дравіда-деш у Південній Індії. Жителі цих місць міцно утверджені в початкових методах відданого служіння (шраванам кіртанам). Деякі великі ачар’ї, як-от Рамануджачар’я і Мадгвачар’я, також походили з Дравіда-деші і стали великими проповідниками. Всі вони перебували на рівні сакг’ям атма-ніведанам.
भोक्ष्यते यद्वंशधरैर्मही मन्वन्तरं परम् ॥ ३१ ॥
ра̄джанн арбудам арбудам
бгокшйате йад-вам̇ш́а-дгараір
махі манвантарам̇ парам
Протягом одного дня Брахми з’являється чотирнадцять Ману. Одна манвантара, тривалість життя одного Ману, згідно з писаннями дорівнює 4 320 000 рокам помноженим на 71. Коли один такий Ману відходить, починається життя наступного Ману. Такий життєвий цикл всесвіту. Як видно з «Бгаґавад-ґіти» (4.1), коли приходить наступний Ману, він отримує знання науки свідомості Крішни:
«Благословенний Господь сказав: „Я передав цю нетлінну науку йоґи богові Сонця, Вівасвану, Вівасван передав її Ману, батькові людства, а Ману своєю чергою передав її Ікшваку». Вівасван, бог Сонця, передав «Бгаґавад-ґіту» одному Ману, цей Ману передав її своєму сину, а той передав її ще іншому Ману. Таким чином поширення свідомості Крішни ніколи не припиняється. Не слід думати, що рух свідомості Крішни — це якийсь новий рух. Як видно з «Бгаґавад-ґіти» і «Шрімад-Бгаґаватам», це дуже старий рух, адже він переходив від одного Ману до іншого.
Через різницю, яка завжди існує між окремими індивідуумами, вайшнави іноді розходяться в поглядах на окремі питання, однак рух свідомості Крішни повинен розвиватися далі. Як ми бачимо, менш як сто років тому Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Ґосвамі Махараджа згідно з настановами Шріли Бгактівіноди Тгакури розпочав організовану проповідь свідомості Крішни. Всі учні Шріли Бгактісіддганти Сарасваті Ґосвамі Махараджі — духовні брати, і хоча наші погляди в дечому розходяться і хоча ми не діємо спільно, кожен з нас згідно зі своїми можливостями поширює рух свідомості Крішни і приймає багато учнів, щоб нести це вчення всьому світу. Що стосується нас, то ми заснували Міжнародне товариство свідомості Крішни, до якого приєдналися тисячі й тисячі європейців та американців. Насправді цей рух поширюється, мов пожежа. Вчення свідомості Крішни, засноване на дев’яти засадах відданого служіння (ш́раван̣ам̇ кіртанам̇ вішн̣ох̣ смаран̣ам̇ па̄да-севанам / арчанам̇ ванданам̇ да̄сйам сакгйам а̄тма-ніведанам) ніколи не припинить свого існування. Воно буде поширюватися далі й далі, охоплюючи всіх, не минаючи жодної касти, віросповідання, раси чи країни. Зупинити його не може ніхто.
Дуже важливе в цьому вірші слово бгокшйате. Як цар захищає підданих, так ці віддані, дотримуючись засад відданого служіння, будуть захищати людей всього світу. Людям у всьому світі набридають всілякі свамі, йоґи, кармі та ґ’яні, що, незважаючи на свої так звані релігійні засади, не можуть показати, як по-справжньому піднятися на духовний рівень. Віддане служіння поширюють у всьому світі головно чотири школи вайшнавів: Рамануджа-сампрадая, Мадгва-сампрадая, Вішнусвамі-сампрадая і Німбарка-сампрадая. Мадгва-Ґаудія-сампрадая бере початок від Господа Чайтан’ї Махапрабгу. Усі ці віддані поширюють рух свідомості Крішни якомога ширше і захищають невинних людей, яких переслідують псевдо-аватари, псевдо-свамі, псевдо-йоґи і т. д.
यस्यां दृढच्युतो जात इध्मवाहात्मजो मुनि: ॥ ३२ ॥
упайеме дгр̣та-врата̄м
йасйа̄м̇ др̣д̣гачйуто джа̄та
ідгмава̄ха̄тмаджо муніх̣
Згадка про Аґаст’ю Муні заслуговує окремої уваги. Аґаст’я Муні уособлює розум. Слово аґастйа вказує на те, що чуття неспроможні діяти незалежно, а слово муні означає «розум». Розум — це осереддя всієї чуттєвої діяльності, і тому чуття не можуть діяти незалежно від розуму. Коли розум звертається до вчення бгакті, він розпочинає віддане служіння. Вчення бгакті (бгакті-лата) — це перша дочка Малаядгваджі, що її очі, як згадано раніше, завжди зосереджені на Крішні (асітекшан̣а̄м). Поклоніння півбогам не може бути бгакті. Бгакті може існувати тільки в стосунках із Вішну (ш́раван̣ам̇ кіртанам̇ вішн̣ох̣). Майаваді, вважаючи Абсолютну Істину безформною, кажуть, що слово бгакті може стосуватися будь-якої форм поклоніння. Якби це було так, то відданий міг би уявити собі будь яку форму півбога чи Бога і поклонятися їй. Однак це не відповідає істині. Істина полягає в тому, що бгакті може існувати тільки в стосунках з Господом Вішну та Його поширеннями. Отож бгакті-лата — це дрідга-врата, велика обітниця, бо, коли розум повністю занурюється у віддане служіння, він не може впасти. Якщо хтось намагається проґресувати за допомогою інших засобів: карма-йоґи чи ґ’яна-йоґи, — йому не минути падіння, однак той, хто утвердився в бгакті, ніколи не падає.
Отже, від бгакті-лати народжується син на ім’я Дрідгач’юта, а від Дрідгач’юти народжується наступний син на ім’я Ідгмаваха. Слово ідгма-ва̄ха вказує на того, хто приходить до духовного вчителя з дровами для жертвопринесення. Суть цього вірша в тому, що бгакті-лата, практика відданого служіння, дає змогу утвердитися на духовному рівні. Утвердившись на цьому рівні, людина ніколи не сходить з нього і зачинає дітей, які вірно дотримуються приписів шастр. У Ведах сказано:
Ті, хто отримує посвяту в практику відданого служіння, вірно дотримуються ведичних приписів.
आरिराधयिषु: कृष्णं स जगाम कुलाचलम् ॥ ३३ ॥
ра̄джаршір малайадгваджах̣
а̄ріра̄дгайішух̣ кр̣шн̣ам̇
са джаґа̄ма кула̄чалам
Малаядгваджа, великий цар, безперечно був маха-бгаґавата, найпіднесеніший відданий. Виконуючи віддане служіння, він привів на світ багатьох синів та учнів, які стали поширювати вчення бгакті (ш́раван̣ам̇ кіртанам̇ вішн̣ох̣). Весь світ, насправді, треба поділити між такими учнями, і кожен з них повинен проповідувати вчення свідомості Крішни. Іншими словами, коли учні вбиваються в силу і вже можуть проповідувати, духовний вчитель повинен відійти від справ і осісти в тихому місці, щоб писати й виконувати нірджана-бгаджан. Виконувати нірджана-бгаджан означає мовчки проводити час на самоті, практикуючи віддане служіння. Відданий-неофіт нездатний виконувати нірджана-бгаджан, мовчазне поклоніння Верховному Господу. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура ніколи не радив відданим-неофітам усамітнюватися задля відданого служіння. Навпаки, у своїй пісні він каже про це:
«Дорогий розуме, що ти за відданий? Просто задля дешевої слави ти сидиш на відлюдді і вдаєш, ніби ти повторюєш маха-мантру Харе Крішна, однак це не що інше як обман». Отже, Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура вчив, що кожен відданий повинен під керівництвом досвідченого духовного вчителя проповідувати вчення бгакті, свідомість Крішни по всьому світі. Тільки досягнувши зрілості, можна залишити проповідь у всьому світі й осісти у відлюдному місці. Дотримуючись цієї засади, віддані Міжнародного товариства свідомості Крішни тепер виконують служіння проповідників у різних частинах світу. Тепер вони можуть дозволити своєму духовному вчителю відійти від активної проповіді. Коли духовний вчитель досягає похилого віку, його віддані повинні взяти проповідь у свої руки. Тоді духовний вчитель зможе усамітнитися і присвятити себе нірджана-бгаджану.
अन्वधावत पाण्ड्येशं ज्योत्स्नेव रजनीकरम् ॥ ३४ ॥
ваідарбгі мадірекшан̣а̄
анвадга̄вата па̄н̣д̣йеш́ам̇
джйотснева раджані-карам
Коли чоловік приймає ванапрастгу, дружина йде за ним, і так само, коли духовний вчитель відходить від активної діяльності і присвячує себе нірджана-бгаджані, деякі з його зрілих послідовників ідуть за ним, щоб особисто слугувати йому. Іншими словами, прив’язані до сімейного життя учні повинні взяти на себе відповідальність слугувати духовному вчителю, покинувши так зване щастя, яке дають товариство, дружба і любов. Тут дуже доречно згадати вірша Шріли Вішванатги Чакраварті Тгакури з «Ґурв-аштаки»: йасйа праса̄да̄д бгаґават-праса̄дах̣. Учень повинен завжди пам’ятати, що, якщо він слугуватиме духовному вчителю, йому буде легко розвиватися у свідомості Крішни. Всі писання сходяться на тому, що найвищої досконалості у відданому служінні досягає той, хто задовольняє духовного вчителя і безпосередньо служить йому.
Також важливе в цьому вірші слово мадірекшан̣а̄. Шріла Джіва Ґосвамі пояснює у своїй «Сандарбзі», що слово мадіра означає «п’янкий». Того, чиї очі п’яніють, споглядаючи Божество, можна звати мадірекшан̣а. Очі цариці Вайдарбгі зачаровували, і так само очі того, хто споглядає храмове Божество також стають мадірекшан̣а. Відданий, який не досягнув високого рівня, не здатен зосередити погляд на Божестві у храмі.
तत्पुण्यसलिलैर्नित्यमुभयत्रात्मनो मृजन् ॥ ३५ ॥
कन्दाष्टिभिर्मूलफलै: पुष्पपर्णैस्तृणोदकै: ।
वर्तमान: शनैर्गात्रकर्शनं तप आस्थित: ॥ ३६ ॥
та̄мрапарн̣і ват̣одака̄
тат-пун̣йа-салілаір нітйам
убгайатра̄тмано мр̣джан
Цілком очевидно, що для того, щоб розвиватися у свідомості Крішни, треба стежити за своєю вагою. Коли хтось стає дуже огрядним, це свідчить про те, що він не проґресує в духовному житті. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура суворо критикував своїх учнів, коли ті повніли. Той, хто прагне розвивати свідомість Крішни, не повинен переїдати. Колись віддані ходили в паломництво в ліси чи в гори, але нині неможливо виконувати такі суворі аскези. Замість цих аскез треба харчуватися тільки прасадом і не їсти зайвого. У вайшнавському календарі багато постів, як оце екадаші й дні з’явлення чи відходу втілень Господа та Його відданих. Ці дні призначені для того, щоб дати змогу позбутися зайвого жиру, який з’являється на тілі і який породжує схильність до надмірного сну, байдикування та ледарства. Людська форма життя призначена для аскези, а аскеза призначена для того, щоб допомогти впорядкувати своє статеве життя, харчування і т. д. Це дає змогу зберегти час для духовної діяльності і очиститися як зовні, так і всередині. Завдяки цьому розум і тіло людини стають чистими.
सुखदु:खे इति द्वन्द्वान्यजयत्समदर्शन: ॥ ३७ ॥
кшут-піпа̄се прійа̄прійе
сукга-дух̣кге іті двандва̄нй
аджайат сама-дарш́анах̣
Досягнути звільнення означає піднятися над світом відносного. Той, хто не пізнав себе, змушений боротися з двоїстістю в світі відносного. У «Бгаґавад-ґіті» Господь Крішна радить Арджуні за допомогою терпіння піднятися над усім відносним. Господь Крішна вказує на те, що ми страждаємо в матеріальному світі лише через двоїстість, як оце зима й літо. Взимку нам не дуже подобається митися, а влітку нам хочеться омиватися двічі, тричі в день, якщо не більше. Отож Крішна радить нам не перейматися відносним і двоїстим, коли воно з’являється чи зникає.
Звичайній людині, щоб навчитися зберігати рівновагу перед проявами двоїстості, треба серйозно практикувати аскезу. Той, кого виводить з рівноваги двоїстість життя, перебуває у відносному становищі і мусить присвятити себе описаним у шастрах аскезам, щоб піднятися над матеріальним тілом і покласти край матеріальному існуванню. Цар Малаядгваджа присвятив себе суровій аскезі: він покинув дім, пішов до Кулачали, омивався у святих річках і харчувався тільки овочами — стеблами, корінням, насінням, квітами та листям, уникаючи вареної їжі чи зерна. Це дуже дуже сувора аскеза. За нинішньої епохи важко покинути дім і піти в ліс чи Гімалаї, щоб присвятити себе аскезі. Нині це практично неможливо. Коли людям радять відмовитися від м’яса, алкоголю, азартних ігор і незаконного сексу, вони не здатні зробити навіть це. Отож, що б вони робили в Гімалаях чи Кулачалі? Таке відречення нині неможливе, тому Господь Крішна радить нам стати на шлях бгакті-йоґи. На шляху бгакті-йоґи людина сама собою піднімається над двоїстістю життя. Той, хто практикує бгакті-йоґу, ставить у центр Крішну, а Крішна завжди трансцендентний. Для того, щоб піднятися над двоїстістю, треба завжди служити Господу, як підтверджує «Бгаґавад-ґіта» (14.26):
«Той, хто повністю присвятив себе відданому служінню і не відходить від нього за жодних обставин, одразу підіймається над ґунами матеріальної природи й досягає рівня Брахмана».
Той, хто присвятив себе служінню Господу, бгакті-йозі, само собою буде володіти своїми чуттями, язиком тощо. Якщо людина якнайщиріше стала на шлях бгакті-йоґи, їй більше не загрожує падіння. І, навіть якщо вона впаде, вона нічого не втрачає. На якийсь час її віддане служіння може вповільнитися чи припинитися, однак за першої ж нагоди відданий відновить свою практику з того місця, на якому зупинився.
युयुजे ब्रह्मण्यात्मानं विजिताक्षानिलाशय: ॥ ३८ ॥
каша̄йо нійамаір йамаіх̣
йуйудже брахман̣й а̄тма̄нам̇
віджіта̄кша̄ніла̄ш́айах̣
Щоразу, коли трапляється слово брахман, імперсоналісти вважають, що воно вказує на безособистісне сяйво, брахмаджйоті. Однак насправді Парабрахман, Верховний Брахман, — це Крішна, Ва̄судева. Як сказано у «Бгаґавад-ґіті» (7.19), ва̄судевах̣ сарвам іті — Ва̄судева присутній скрізь як безособистісний Брахман. Зосередити розум на чомусь безособистісному й невизначеному неможливо. Тому в «Бгаґавад-ґіті» (12.5) сказано: клеш́о ’дгікатарас теша̄м авйакта̄сакта-четаса̄м — «Для тих, чий розум тяжіє до непроявленого, безособистісного аспекту Всевишнього, поступ дуже ускладнений». Ожте, коли цей вірш згадує про те, що цар Малаядгваджа зосередив розум на Брахмані, «Брахман» тут означає «Верховний Бог-Особа, Ва̄судева».
वासुदेवे भगवति नान्यद्वेदोद्वहन् रतिम् ॥ ३९ ॥
дівйам̇ варша-ш́атам̇ стгірах̣
ва̄судеве бгаґаваті
на̄нйад ведодвахан ратім
«Той, хто після численних народжень і смертей здобув істинне знання, віддається Мені, зрозумівши, що Я причина всіх причин і все суще. Такі великі душі трапляються дуже рідко» (Б.-ґ. 7.19). Ва̄судева, Верховний Бог-Особа — це все суще, а той, хто це знає, стає найбільшим із трансценденталістів. Як сказано у «Бгаґавад-ґіті», для того щоб пізнати це, потрібно багато, багато народжень. Цей вірш також підтверджує це словами дівйам̇ варша-ш́атам («сто років за відліком півбогів»). Один день (дванадцять годин) за відліком півбогів дорівнює шести місяцям на Землі. Сто років півбогів дорівнюють тридцяти шести тисячам земних років. Цар Малаядгваджа практикував аскезу протягом тридцяти шести тисяч років. За цей час він утвердився у відданому служінні Господу. Щоб прожити на Землі стільки років, треба народитися багато разів. Це підтверджує висновок Крішни. Засвоїти істини свідомості Крішни й непохитно утвердитися в розумінні того, що Крішна є всім сущим, а також служити Крішні — це все ознаки досконалості. Як сказано в «Чайтан’я-чарітамріті» (Мадг’я 22.62), кр̣шн̣е бгакті каіле сарва-карма кр̣та хайа — коли людина, поклоняючись Крішні чи виконуючи віддане служіння Йому, приходить до висновку, що Крішна — це все суще, вона стає досконалою у всіх відношеннях. Треба не лише прийти до висновку, що Крішна — це все суще, але й залишатися непохитно утвердженим у цьому розумінні. Це найвища досконалість життя, і саме такої досконалості досягнув в кінці цар Малаядгваджа.
विद्वान् स्वप्न इवामर्शसाक्षिणं विरराम ह ॥ ४० ॥
вйатіріктатайа̄тмані
відва̄н свапна іва̄марш́а-
са̄кшін̣ам̇ вірара̄ма ха
Зумовленій душі часто важко розібратися в тому, що таке матеріальне тіло, Наддуша й індивідуальна душа. Є дві категорії філософів-майаваді — це послідовники буддизму і послідовники вчення Шанкари. Послідовники Будди не визнають того, що існує щось крім тіла, а послідовники Шанкари вважають, що не існує окремої Параматми, Наддуші. Шанкарити вважають, що з найвищого погляду індивідуальна душа тотожна з Параматмою. Однак філософ-вайшнава, посідаючи досконале знання, розуміє, що тіло утворене із зовнішньої енерґії і що Наддуша, Параматма, Верховний Бог-Особа, перебуває поряд із індивідуальною душею, залишаючись відмінним від неї. Господь Крішна каже у «Бгаґавад-ґіті» (13.3):
«О нащадку Бгарати, ти повинен зрозуміти, що Я також перебуваю у всіх тілах і знаю їх і що знанням називають розуміння тіла й того, хто його знає. Так Я вважаю».
Тіло вважають за поле діяльності, а індивідуальну душу — за трудівника на цьому полі. Однак на цьому присутня також інша особа, Наддуша, що, перебуваючи поряд із індивідуальною душею, просто залишається свідком. Індивідуальна душа працює й насолоджується плодами діяльності в тілі, а Наддуша просто спостерігає за діяльністю індивідуальної душі, але не насолоджується плодами цієї діяльності. Наддуша присутня в кожному полі діяльності, тоді як індивідуальна душа присутня тільки в одному місці, у своєму тілі. Цар Малаядгваджа осягнув це досконале знання і вмів розрізняти між душею і Наддушею чи між душею і матеріальним тілом.
विशुद्धज्ञानदीपेन स्फुरता विश्वतोमुखम् ॥ ४१ ॥
ґурун̣а̄ харін̣а̄ нр̣па
віш́уддга-джн̃а̄на-діпена
спгурата̄ віш́вато-мукгам
Дуже важливі в цьому вірші слова са̄кша̄д бгаґаватоктена ґурун̣а̄. Верховний Бог-Особа безпосередньо розмовляє з індивідуальною душею тоді, коли вона стала відданим і повністю очистилася за допомогою відданого служіння Господу. Господь Крішна також підтверджує це в «Бгаґавад-ґіті» (10.10):
«Тим, хто повсякчасно служить Мені з любов’ю і відданістю, Я даю розуміння, за допомогою якого вони можуть до Мене прийти».
Господь — це Наддуша в серці кожного. Він діє як чайт’я-ґуру, духовний вчитель всередині живої істоти. Однак безспосередні настанови Він дає тільки піднесеним, чистим відданим. Спочатку, коли відданий проявляє серйозність і щирість, Господь із серця підказує йому звернутися до істинного духовного вчителя. Коли відданий проходить виховання під керівництвом духовного вчителя, дотримуючись приписів відданого служіння, і досягає рівня спонтанної прив’язаності до Господа (раґа-бгакті), Господь також дає йому настанови з серця. Теша̄м̇ сатата-йукта̄на̄м̇ бгаджата̄м̇ пріті-пӯрвакам — цього особливого привілею досягають звільнені душі. Піднявшись на цей рівень, цар Малаядгваджа мав прямий зв’язок із Верховним Господом і отримував настанови безпосередньо від Нього Самого.
वीक्षमाणो
विहायेक्षामस्मादुपरराम ह ॥ ४२ ॥
парам̇ брахма татга̄тмані
вікшама̄н̣о віха̄йекша̄м
асма̄д упарара̄ма ха
На високому рівні відданого служіння відданий не бачить різниці між своїми інтересами й інтересами Верховного Бога-Особи. Їхні інтереси зливаються, тому що відданий окремо не дбає про якісь свої інтереси. Все, що він робить, він робить задля Верховного Бога-Особи. На цьому рівні він бачить усе у Верховному Богові-Особі, а Верховного Бога-Особу — в усьому. Піднявшись на такий рівень розуміння, він не бачить різниці між духовним і матеріальним світами. Для особи, наділеної досконалим баченням, матеріальний світ, що являє собою зовнішню енерґію Верховного Господа, стає духовним. Для досконалого відданого немає відмінності між енерґією та її джерелом. Так званий матеріальний світ стає для нього духовним (сарвам̇ кгалв ідам̇ брахма). Все призначене для служіння Верховному Господу, і досвідчений відданий може застосувати будь-яку так звану матеріальну річ у служінні Господу. Служити Господу може тільки той, хто перебуває на духовному рівні. Тому, коли так звану матеріальну річ застосовують у служінні Господу, її вже не вважають за матеріальну. Наділений досконалим баченням, чистий відданий дивиться на світ під усіма кутами зору.
प्रेम्णा पर्यचरद्धित्वा भोगान् सा
पतिदेवता ॥ ४३ ॥
ваідарбгі малайадгваджам
премн̣а̄ парйачарад дгітва̄
бгоґа̄н са̄ паті-девата̄
Цар Малаядгваджа уособлює духовного вчителя, а його дружина, Вайдарбгі, уособлює учня. Учень приймає духовного вчителя як Верховного Бога-Особу. Вішванатга Чакраварті Тгакура у своїй «Ґурв-аштаці» каже: са̄кша̄д-дгарітвена — «Духовного вчителя, ґуру, приймають як Верховного Бога-Особу». Духовного вчителя треба шанувати не так, як це роблять філософи-майаваді, а так, як радить цей вірш. Духовний вчитель — це найдовіреніший слуга Господа, і тому до нього треба ставитися так само, як до Верховного Бога-Особи. Ніколи не можна порушувати накази духовного вчителя чи ігнорувати його, наче звичайну людину.
Якщо жінці пощастило вийти заміж за чистого відданого, вона може служити чоловікові без будь-якого бажання чуттєвої насолоди. Якщо вона завжди служитиме своєму піднесеному чоловікові, вона само собою досягне такої самої духовної досконалості, як і її чоловік. Якщо учень приймає істинного духовного вчителя, то, просто задовольнивши його, він може отримати таку саму нагоду служити Верховному Богові-Особі.
बभावुप पतिं शान्ता शिखा शान्तमिवानलम् ॥ ४४ ॥
вен̣і-бгӯта-ш́іроруха̄
бабга̄в упа патім̇ ш́а̄нта̄
ш́ікга̄ ш́а̄нтам іва̄налам
Коли розводять вогнище, спочатку йде дим і полум’я бурхає нерівними язиками. Та незважаючи на всі початкові перешкоди, коли вогонь розгорається, полум’я постійним. Так само, коли чоловік і жінка живуть згідно з принципами аскези, вонин стають мовчазними й непідвладними хвилям статевого потягу. Коли чоловік і жінка досягають такого рівня, вони отримують велике духовне благо. Щоб досягнути такого рівня, треба повністю відмовитися від розкошів.
Слово чіра-ва̄са̄, вжите в цьому вірші, означає «старе лахміття». Дружині треба найбільше докладати зусиль для того, щоб бути аскетичною і не прагнути розкішного вбрання та вигод життя. Вона повинна задовольняти лише свої насущні потреби і якомога менше їсти і спати. Про статеві зносини не може бути й мови. Якщо дружина буде просто служити своєму піднесеному чоловікові, що повинен бути чистим відданим, вона завжди залишатиметься вищою від статевого потягу. Саме так живуть на стадії ванапрастги. Хоча дружина залишається поряд із чоловіком, вона виконує суворі аскези, щоб, незважаючи на спільне життя, між ними не було статевих зносин. Так чоловік і жінка можуть завжди залишатися разом. Дружина слабкіша за чоловіка, і на це вказують вжиті у вірші слова упа патім. Упа означає «біля» або ж «майже рівна». Завдяки своїй природній перевазі чоловік часто перебуває на рівні вищому, ніж його дружина. Однак дружині слід відмовитися від усіх звичайних вигод. Їй не слід навіть гарно вдягатися чи розчісувати волосся. Розчісувати волосся — це одне з головних занять жінки. На рівні ванапрастги жінка не повинна дбати про своє волосся. Через це її волосся зіб’ється в пелехи. Вона втратить свою привабливість перед чоловіком і сама звільниться від впливу статевого потягу. Так чоловік і дружина можуть разом проґресувати на шляху духовного розвитку. Цей високий рівень називається рівнем парамахамс. Досягнувши його, і чоловік, і жінка звільняються від тілесної свідомості. Учневі, який залишається непохитним у служінні духовному вчителю, вже можна не боятися падіння в пазурі майі.
सुस्थिरासनमासाद्य यथापूर्वमुपाचरत् ॥ ४५ ॥
йадопаратам ан̇ґана̄
сустгіра̄санам а̄са̄дйа
йатга̄-пӯрвам упа̄чарат
Як видно з цього вірша, цариця навіть не розмовляла з чоловіком, коли слугувала йому. Вона просто мовчки виконувала свої обов’язки. Вона не припиняла служити йому доти, доки не переконалася, що він покинув тіло.
आसीत्संविग्नहृदया यूथभ्रष्टा मृगी यथा ॥ ४६ ॥
ӯшма̄н̣ам̇ патйур арчаті
а̄сіт сам̇віґна-хр̣дайа̄
йӯтга-бграшт̣а̄ мр̣ґі йатга̄
Коли кругообіг крові й повітря в тілі припиняється, це означає, що душа покинула тіло. Припинення кругообігу крові можна визначити за тим, що руки й ноги стають холодними. Перевірити, живе тіло чи ні, можна за серцевим пульсом і температурою ніг та рук.
स्तनावासिच्य विपिने सुस्वरं प्ररुरोद सा ॥ ४७ ॥
абандгум̇ віклава̄ш́рубгіх̣
стана̄в а̄січйа віпіне
сусварам̇ прарурода са̄
В цій алегорії цариця уособлює учня. Коли смертному тілу духовного вчителя приходить кінець, учні повинні плакати так само, як цариця оплакує покійного царя. Однак учень і духовний вчитель ніколи не розлучаються, тому що духовноий вчитель завжди поряд з учнем, поки той вірно дотримується його настанов. Це називається спілкуванням через вані (слова). Фізична присутність називається вапу. Доки духовний вчитель фізично присутній, учень повинен служити фізичному тілу духовного вчителя, а коли духовного вчителя більше фізично немає, учень повинен служити його настановам.
दस्युभ्य: क्षत्रबन्धुभ्यो बिभ्यतीं पातुमर्हसि ॥ ४८ ॥
іма̄м удадгі-мекгала̄м
дасйубгйах̣ кшатра-бандгубгйо
бібгйатім̇ па̄тум архасі
Коли приходить ачар’я, виконуючи вищу волю Верховного Бога-Особи чи Його представника, він встановлює релігійні засади, як їх пояснює «Бгаґавад-ґіта». Релігія — це покора наказам Верховного Бога-Особи. Релігійність починається з моменту, коли людина віддається Верховному Богові-Особі. Обов’язок ачар’ї полягає в тому, щоб поширювати істинну релігію і спонукати всіх схилити свою голову перед Верховним Господом. Дотримуватися релігійних засад означає, виконувати віддане служіння, а саме дев’ять елементів відданого служіння, як то слухати про Господа, прославляти Його і пам’ятати про Нього. На жаль, коли ачар’я відходить, з цього відразу користаються шахраї та невіддані, перевдягнуті за так званих свамі, йоґів філантропів, доброчинців тощо, і починають запроваджувати неправдиві релігійні засади. Насправді людське життя призначене для того, щоб виконувати накази Верховного Господа, і про це сказано у «Бгаґавад-ґіті» (9.34):
«Присвяти свої думки Мені, стань Моїм відданим, складай Мені поклони і поклоняйся Мені. Цілковито заглибившись у Мене, ти неодмінно прийдеш до Мене».
Головне завдання людини полягає в тому, щоб повсякчасно думати про Верховного Бога-Особу, стати Його відданим, поклонятися Верховному Господу і схиляти перед Ним голову. Ачар’я, вповноважений представник Верховного Господа, запроваджує ці засади, але після його відходу лад знову зникає. Досконалі учні ачар’ї намагаються зарадити справі, щиро дотримуючись настанов духовного вчителя. Нині майже весь світ живе в страхові перед негідниками й невідданими, отож, щоб врятувати світ від безбожництва, і був заснований рух свідомості Крішни. Всі повинні надавати допомогу цьому рухові, щоб у світі запанував справжній мир і щастя.
पतिता पादयोर्भर्तू रुदत्यश्रूण्यवर्तयत् ॥ ४९ ॥
віпіне ’нуґата̄ патім
патіта̄ па̄дайор бгартӯ
рудатй аш́рӯн̣й авартайат
Як вірна дружина тяжко страждає через смерть чоловіка, так само страждає і учень, коли відходить його духовний вчитель.
आदीप्य चानुमरणे विलपन्ती मनो दधे ॥ ५० ॥
тасйа̄м̇ патйух̣ калеварам
а̄діпйа ча̄нумаран̣е
вілапанті мано дадге
З давніх—давен у ведичному суспільстві вірна дружина вмирає разом із чоловіком. Це називається саха-марана. В Індії цей звичай зберігався аж до британської окупації. Однак тоді вже траплялося, що родичі примушували помирати навіть жінку, яка не хотіла помирати з чоловіком. Раніше такого не було. Дружина самохіть входила в вогонь. Британський уряд заборонив цей звичай, вважаючи його варваським. Однак ще з історії старожитньої Індії ми знаємо, що після смерті Махараджі Панду дві його дружини, Мадрі й Кунті, сперечалися, чи вони обоє помруть із ним, чи тільки одна з них. Врешті вони вирішили, що одна з них помре разом із чоловіком, а одна залишиться: Мадрі згорить у вогні з чоловіком, а Кунті залишиться дбати про п’ятьох дітей Панду. І навіть не так давно, у 1936, я бачив, як вірна дружина з власної волі увійшла у поховальне багаття свого чоловіка.
Це означає, що дружина відданого має бути готова до такого вчинку. Так само й вірний учень духовного вчителя радше помре з духовним вчителем, аніж підведе його, не виконавши його місію. Так само, як і Верховний Бог-Особа, духовний вчитель, Його представник, сходить на землю для того, щоб відродити релігійні засади. Обов’язок учнів полягає в тому, щоб взяти на себе місію духовного вчителя і належно втілювати її в життя. Інакше учневі ліпше померти разом з духовним вчителем. Іншими словами, учень повинен бути готовий пожертвувавати своїм життям і всіма особистими інтересами, задля того щоб виконати волю духовного вчителя.
सान्त्वयन् वल्गुना साम्ना तामाह रुदतीं प्रभो ॥ ५१ ॥
сакга̄ бра̄хман̣а а̄тмава̄н
са̄нтвайан валґуна̄ са̄мна̄
та̄м а̄ха рудатім̇ прабго
За появою давнього друга в образі брахмани криється глибокий зміст. В образі Параматми Крішна — друг кожного. Як пояснюють Веди, Крішна перебуває поряд із живою істотою. Згідно з шруті-мантрою (два̄ супарн̣а̄ сайуджа̄ сакга̄йа̄х̣), Господь перебуває у серці кожної живої істоти як сухр̣т, найліпший друг. Господь завжди прагне, щоб жива істота повернулася додому, до Бога. Перебуваючи поряд із живою істотою як свідок, Господь дає їй всі можливості зазнати матеріальної насолоди, але коли виникає, нагода, Господь дає живій істоті добру пораду: покинути спроби здобути щастя матеріальними засобами і замість того повернутися обличчям до Верховного Бога-Особи й віддатися Йому. Коли людина усім серцем приймає місію духовного вчителя, її рішення варте стільки само, скільки здатність особисто побачити Верховного Бога-Особу. Як уже сказано раніше, це все одно, що зустріти Верховного Бога-Особу в настановах духовного вчителя. Писання називають це вані-сева. У своєму коментарі до вірша вйаваса̄йа̄тміка̄ буддгір екеха куру-нандана (Б.-ґ. 2.41) Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура пише, що треба служити словам духовного вчителя. Учень повинен неухильно дотримуватися всіх наказів духовного вчителя. Просто діючи таким чином, він дістає змогу побачити Верховного Бога-Особу.
Якщо Верховний Бог-Особа, Параматма, постав перед царицею в образі брахмани, чому Він не постав перед нею у Своєму первинному образі Шрі Крішни? Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура зазначає, що побачити Верховного Бога-Особу таким, як Він є, може тільки той, хто досягнув дуже високого рівня любові до Нього. Однак, якщо учень неухильно дотримується настанов духовного вчителя, він спілкується із Верховним Богом-Особою, в тій чи іншій формі. Господь перебуває в серці кожного і тому здатний давати щирому учню настанови зсередини. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта» (10.10):
«Тим, хто повсякчасно служить Мені з любов’ю і відданістю, Я даю розуміння, за допомогою якого вони можуть до Мене прийти».
Отже, підсумовуючи, можна сказати, що учень, який серйозно постановив служити місії духовного вчителя, відразу ж отримує товариство Верховного Бога-Особи, у формі вані або вапу. Хто, замість шукати Господа в кущах Вріндавани і при тому задовольняти свої чуття, вірно дотримується одного принципу: виконувати настанови духовного вчителя, — той без труднощів побачить Верховного Господа. Тому Шріла Білваманґала Тгакура каже:
«Присвятивши себе відданому служінню Тобі, Господи, я легко можу бачити, як Ти присутній скрізь. Що ж до звільнення, я думаю, що воно стоїть зі складеними долонями під моїми дверима, чекаючи, щоб послужити мені, і всі матеріальні вигоди, як то дгарма [релігійність], артга [матеріальне збагачення] і кама [задоволення чуттів], стоять поряд із звільненням» («Крішна-карнамріта» 107). Тому, хто досягнув висот у відданому служінні, неважко побачити Верховного Бога-Особу. Той, хто присвячує себе служінню духовному вчителю, не лише бачить Верховного Бога-Особу, але й досягає звільнення. Що ж до матеріальних вигод, вони приходять самі собою, так само як служниці скрізь ідуть за королевою, куди вона не піде. Звільнення не становить жодної проблеми для чистого відданого, а матеріальні вигоди самі чекають на нього на всіх стадіях його життя.
का त्वं कस्यासि को वायं शयानो यस्य शोचसि ।
जानासि किं सखायं मां येनाग्रे विचचर्थ ह ॥ ५२ ॥
ка̄ твам̇ касйа̄сі ко ва̄йам̇
ш́айа̄но йасйа ш́очасі
джа̄на̄сі кім̇ сакга̄йам̇ ма̄м̇
йена̄ґре вічачартга ха
Коли в людини помирає хтось із рідних, в неї сама собою проявляється відреченість. Наддуша перебуває в серці кожного, але порадитися з Нею може тільки той, хто цілковито вільний від матеріальних прив’язаностей. Щира й чиста людина має змогу радитися з Верховним Богом-Особою, що в образі Параматми перебуває в кожному серці. Параматма супроводжує всіх як чайт’я-ґуру, внутрішній духовний вчитель, зовні проявляючись як духовний вчитель, що дає настанови і дає посвяту. Господь може перебувати в серці і одночасно постати зовні перед людиною й давати їй настанови. Отже, духовний вчитель невідмінний від Наддуші в серці. Очищена душа, чи жива істота, дістає нагоду зустрітися з Параматмою лицем до лиця. Як людина отримує нагоду порадитися з Параматмою в серці, так само вона отримує нагоду побачити Параматму прямо перед собою. Тоді вона має змогу отримувати настанови прямо від Наддуші. В цьому й полягає обов’язок чистого відданого: підтримувати стосунки з істинним духовним вчителем і радитися з Наддушею в серці.
Коли брахмана запитав у жінки, що за чоловік лежить перед ними, вона відповіла, що це її духовний вчитель і що після його відходу їй незрозуміло, як діяти. Коли таке стається, відразу ж з’являється Наддуша, за умови що відданий очистив серце, виконуючи вказівки духовного вчителя. Щирий відданий, який діє за вказівками духовного вчителя, неодмінно отримує з серця настанови безпосередньо від Наддуші. Таким чином щирий відданий завжди отримує допомогу, як прямо, так і непрямо, від духовного вчителя і від Наддуші. Це підтверджує «Чайтан’я-чарітамріта»: ґуру-кр̣шн̣а-праса̄де па̄йа бгакті-лата̄-біджа. Якщо відданий щиро служить своєму духовному вчителю, Крішна прирдно відчуває задоволення. Йасйа праса̄да̄д бгаґавад-праса̄дах̣ — задовольняючи духовного вчителя, відданий тим самим задовольняє і Крішну. Завдяки тому відданий отримує милість і від духовного вчителя, і від Крішни. Наддуша — це вічний друг живої істоти і завжди залишається з нею. Наддуша завжди готова допомогти живій істоті, ще навіть до створення матеріального світу. Тому тут сказано: йена̄ґре вічачартга. Слово аґре означає «до творення». Отже Наддуша супроводжувала живу істоту ще до того, як почалося творення.
हित्वा मां पदमन्विच्छन् भौमभोगरतो गत: ॥ ५३ ॥
avijñāta-sakhaṁ sakhe
hitvā māṁ padam anvicchan
bhauma-bhoga-rato gataḥ
Як сказано у «Бгаґавад-ґіті» (7.27):
«О нащадку Бгарати [Арджуно], переможцю ворогів, всі живі істоти з’являються на світ через ілюзію, в силу якої вони дивляться на все під через призму двоїстості, породженої з бажання й відрази». Цей вірш пояснює, як жива істота падає в матеріальний світ. У духовному світі немає двоїстості і немає ненависті. Верховний Бог-Особа поширює Себе в багатьох. Для того, щоб дедалі більше насолоджуватися блаженством, Верховний Господь поширює Себе в істот різних категорій. Як зазначено у «Вараха Пурані», Він поширює Себе в формі вішну-таттви (поширення свамша) і в формі межової енерґії (поширення вібгіннамша, або живі істоти). Із Верховного Господа постає безліч цих живих істот, так само як із Сонця походить безліч світлових часточок. Поширення вібгіннамша, межова енерґія Господа, — це живі істоти. Коли живі істоти бажають насолоджуватися самостійно, вони починають відчувати двоїстість і ненавидіти служіння Господу. Так живі істоти падають у матеріальний світ. У «Према-віварті» сказано:
Природне становище живої істоти полягає в тому, щоб служити Господу з почуттям трансцендентної любові. Коли жива істота бажає сама стати Крішною чи імітувати Його, вона падає в матеріальний світ. Крішна — це верховний батько всіх, і тому Його любов до живої істоти вічна. Коли жива істота падає в матеріальний світ, Верховний Господь в поширенні свамша (як Параматма) супроводжує її. Завдяки цьому колись жива істота може повернутися додому, до Бога.
Зловживаючи своєю незалежністю, жива істота падає з рівня служіння Господу і опиняється в матеріальному світі, де вважає себе тим, хто насолоджується. Це означає, що вона опиняється в матеріальному тілі. Прагнучи дуже високого становища, жива істота натомість стає в’язнем круговерті народжень і смертей. Вона вибирає то становище людини, то півбога, то кота, собаки, дерева і т. д. Таким чином жива істота обирає одне з 8 400 000 різновидів тіл і намагається знайти задоволення в матеріальних насолодах. Однак Наддуша не хоче цього і тому радить їй віддатися Верховному Богові-Особі. Коли жива істота віддається Господу, Він бере турботу про живу істоту на Себе. Але жива істота не може віддатися Верховному Господу, не очистившись від матеріальних бажань. Господь каже у «Бгаґавад-ґіті» (5.29):
«Мудреці знають, що Я — найвища мета всіх жертвопринесень і аскез, Всевишній Господь усіх планет та півбогів, а також благодійник та доброзичливець усіх живих істот, і тому досягають вмиротворення і звільняються від матеріальних страждань».
Верховний Господь — найвищий друг кожної істоти. Однак жодна людина не може скористатися з порад свого верховного друга, поки вона робить власні плани знайти щастя і зв’язує себе з ґунами матеріальної природи. Коли постає нове творіння, живі істоти втілюються в різних формах відповідно до своїх попередніх бажань. Це означає, що всі види чи форми життя створені одночасно. Теорія Дарвіна, яка проголошує, що на початку творіння людей не було і що вони виникли внаслідок еволюції через дуже тривалий час, — це просто нісенітна гіпотеза. З ведичних писань ми знаємо, що першою живою істотою у всесвіті був Господь Брахма. Наділений наймогутнішим інтелектом, Господь Брахма був спроможний взяти на себе завдання створити все розмаїття матеріального світу.
अभूतामन्तरा वौक: सहस्रपरिवत्सरान् ॥ ५४ ॥
сакга̄йау ма̄наса̄йанау
абгӯта̄м антара̄ вауках̣
сахасра-паріватсара̄н
Рідна домівка живої істоти і Верховного Бога-Особи — це духовний світ. У духовному світі і Господь, і живі істоти живуть у цілковитому вмиротворенні. Жива істота служить там Господу, і тому обоє живуть блаженством духовного світу. Однак, коли жива істота бажає насолоджуватися сама, вона падає в матеріальний світ. Та навіть тоді Господь залишається поряд з нею як Наддуша, близький друг. Через своє безпам’ятство, жива істота не розуміє, що Верховний Господь як Наддуша завжди поряд з нею. Отож жива істота залишається в зумовленому стані з тисячоліття в тисячоліття. Хоча Господь завжди залишається поряд з живою істотою як її друг, вона не впізнає Його, втративши в матеріальному існуванні пам’ять.
विचरन् पदमद्राक्षी: कयाचिन्निर्मितं स्त्रिया ॥ ५५ ॥
ґато ґра̄мйа-матір махім
вічаран падам адра̄кшіх̣
кайа̄чін нірмітам̇ стрійа̄
Коли жива істота падає, вона йде в матеріальний світ, який створила зовнішня енерґія Господа. У цьому вірші цю зовнішню енерґію, пракріті, названо «певною жінкою». Матеріальний світ складається з матеріальних елементів, складників, які постачає махат-таттва, сукупна матеріальна енерґія. Матеріальний світ, який породжує зовнішня енерґія, стає для зумовленої душі так званою домівкою. Зумовлена душа переходить у матеріальному творінні через різні оселі, або тіла, мандруючи усім світом. Іноді вона потрапляє на вищі планетні системи, іноді на нижчі. Іноді вона потрапляє у вищі форми життя, іноді у нижчі. Вона мандрує в матеріальному всесвіті з непам’ятних часів. Шрі Чайтан’я Махапрабгу пояснює:
Жива істота проходить через багато видів життя, а якщо їх пощастило, вона знову зустрічає свого друга, якщо не особисто, то в образі Його представника.
Actually, it is Kṛṣṇa who personally advises all living entities to return home, back to Godhead. Sometimes Kṛṣṇa sends His representative, who, delivering Kṛṣṇa’s very message, canvasses all living entities to return home, back to Godhead. Unfortunately the living entity is so greatly attached to material enjoyment that he does not take the instructions of Kṛṣṇa or His representative very seriously. This material tendency is mentioned in this verse as grāmya-matiḥ, sense gratification. The word mahīm means “within this material world.” All living entities within this material world are sensually inclined. Consequently they become entangled in different types of bodies and suffer the pangs of material existence.
षट्कुलं पञ्चविपणं पञ्चप्रकृति स्त्रीधवम् ॥ ५६ ॥
eka-pālaṁ tri-koṣṭhakam
ṣaṭ-kulaṁ pañca-vipaṇaṁ
pañca-prakṛti strī-dhavam
तेजोऽबन्नानि कोष्ठानि कुलमिन्द्रियसङ्ग्रह: ॥ ५७ ॥
dvāraḥ prāṇā nava prabho
tejo-’b-annāni koṣṭhāni
kulam indriya-saṅgrahaḥ
(буддгі)
शक्त्यधीश: पुमांस्त्वत्र प्रविष्टो नावबुध्यते ॥ ५८ ॥
bhūta-prakṛtir avyayā
śakty-adhīśaḥ pumāṁs tv atra
praviṣṭo nāvabudhyate
(на̄вабудгйате) (13.20)
Пракріті пуруш
तत्सङ्गादीदृशीं प्राप्तो दशां पापीयसीं प्रभो ॥ ५९ ॥
ramamāṇo ’śruta-smṛtiḥ
tat-saṅgād īdṛśīṁ prāpto
daśāṁ pāpīyasīṁ prabho
(стрійо ваіш́йа̄с татга̄ ш́ӯдра̄х̣)
न पतिस्त्वं पुरञ्जन्या रुद्धो नवमुखे यया ॥ ६० ॥
nāyaṁ vīraḥ suhṛt tava
na patis tvaṁ purañjanyā
ruddho nava-mukhe yayā
Шріл Бгактівінод Тгакур
(5.29) сухр̣дм̇ сарва-бгӯта̄на̄м
मन्यसे नोभयं यद्वै हंसौ पश्यावयोर्गतिम् ॥ ६१ ॥
yat pumāṁsaṁ striyaṁ satīm
manyase nobhayaṁ yad vai
haṁsau paśyāvayor gatim
(санатан ) мамаіва̄м̇ш́о джӣва-локе джӣва-бгӯтах̣ сана̄танах̣ сана̄тана санатана санатана бгакті-йоґ санатана-дгарм санатана-дгарм бгакті-йоґ Андга̄ йатга̄ндгаір упанӣйама̄на̄х̣
न नौ पश्यन्ति कवयश्छिद्रं जातु मनागपि ॥ ६२ ॥
tvam evāhaṁ vicakṣva bhoḥ
na nau paśyanti kavayaś
chidraṁ jātu manāg api
(майа̄ ср̣шт̣а̄)
द्विधाभूतमवेक्षेत तथैवान्तरमावयो: ॥ ६३ ॥
ekam ādarśa-cakṣuṣoḥ
dvidhābhūtam avekṣeta
tathaivāntaram āvayoḥ
антар’ямі (13.3) Кшетраджн̃ам̇ ча̄пі ма̄м̇ віддгі сарва-кшетрешу бга̄рата
(3.28.40)
а̄тма̄ татга̄ пр̣тгаґ драшт̣а̄ бгаґава̄н брахма-сам̇джн̃ітах̣ йатга̄ґнех̣ кшудра̄ віспгулін̇ґа̄ вйуччаранті (9.4) мат-стга̄ні сарва-бгӯта̄ні н ача̄хам̇ тешв авастгітах̣
сач-чід-ананда (ӣш́варах̣ парамах̣ кр̣шн̣ах̣ сач-чід-а̄нанда-віґрахах̣) ма̄йа̄ва̄ді-бга̄шйа ш́уніле хайа сарва-на̄ш́а
स्वस्थस्तद्वयभिचारेण नष्टामाप पुन: स्मृतिम् ॥ ६४ ॥
haṁsena pratibodhitaḥ
sva-sthas tad-vyabhicāreṇa
naṣṭām āpa punaḥ smṛtim
хам̇со хам̇сена пратібодгітах̣ (хам̇са ) авата̄ра
(Б.-ґ. 4.34)
сва-стгах̣ тад-вйабгіча̄рен̣а Нарад Муні
यत्परोक्षप्रियो देवो भगवान् विश्वभावन: ॥ ६५ ॥
pārokṣyeṇa pradarśitam
yat parokṣa-priyo devo
bhagavān viśva-bhāvanaḥ
There are many similar stories in the Purāṇas for self-realization. As stated in the Vedas, parokṣa-priyā iva hi devāḥ. There are many stories in the Purāṇas that are intended to interest ordinary men in transcendental subjects, but actually these refer to real facts. They are not to be considered stories without a transcendental purpose. Some of them refer to real historical facts. One should be interested, however, in the real purport of the story. Indirect instruction is quickly understandable for a common man. Factually the path of bhakti-yoga is the path of hearing directly about the pastimes of the Supreme Personality of Godhead (śravaṇaṁ kīrtanaṁ viṣṇoḥ), but those who are not interested in hearing directly about the activities of the Lord, or who cannot understand them, can very effectively hear such stories and fables as this one narrated by Nārada Muni.
The following is a glossary of some of the important words in this chapter.
Ādeśa-kārī. The actions resulting from sinful activities.
Agastya. The mind.
Amātya. The governor of the senses, the mind.
Arbuda-arbuda. Various types of śravaṇa and kīrtana of the Supreme Lord’s name, quality, form and so on.
Ari. Impediments like disease.
Bhoga. Enjoyment. Herein this word refers to real enjoyment in spiritual life.
Bhṛtya. The servants of the body, namely the senses.
Draviḍa-rāja. Devotional service or a person eligible to act in devotional service.
Dvāra. The doors of the body, such as the eyes and ears.
Gṛha. Home. For spiritual cultivation one requires an undisturbed place or the good association of devotees.
Idhmavāha. The devotee who approaches the spiritual master. Idhma refers to wood that is taken to burn as fuel for a fire. A brahmacārī is supposed to take this idhma to ignite the fire used in performing sacrifices. By spiritual instruction a brahmacāri is trained to ignite a fire and offer oblations in the morning. He is supposed to go to the spiritual master to take lessons on transcendental subject matter, and the Vedic injunction is that when approaching the spiritual master one must carry with him fuel to perform yajñas, or sacrifices. The exact Vedic injunction is as follows:
“To learn transcendental subject matter, one must approach the spiritual master. In doing so, he should carry fuel to burn in sacrifice. The symptom of such a spiritual master is that he is expert in understanding the Vedic conclusion, and therefore he constantly engages in the service of the Supreme Personality of Godhead.” (Muṇḍaka Upaniṣad 1.2.12) By serving such a bona fide spiritual master, gradually a conditioned soul becomes detached from material enjoyment and invariably makes progress in spiritual realization under the direction of the spiritual master. Those who are misled by the illusory energy are never interested in approaching a spiritual master to make life successful.
Jāyā. Intelligence.
Jīrṇa-sarpa. The fatigued air of life.
Kālakanyā. The invalidity of old age.
Kāma. A high fever.
Kulācala. The place where there is no disturbance.
Kuṭumbinī. Intelligence.
Madirekṣaṇā. Madirekṣaṇā refers to one whose eyes are so attractive that one who observes them becomes maddened by her. In other words, madirekṣaṇā means a very beautiful young girl. According to Jīva Gosvāmī, madirekṣaṇā means the personified deity of bhakti. If one is attracted by the bhakti cult, he becomes engaged in the service of the Lord and the spiritual master, and thus his life becomes successful. Vaidarbhī, the woman, became a follower of her husband. As she left her comfortable home for the service of her husband, a serious student of spiritual understanding must give up everything for the service of the spiritual master. As stated by Viśvanātha Cakravartī Ṭhākura, yasya prasādād bhagavat-prasādaḥ: if one wants actual success in life, he must strictly follow the instructions of the spiritual master. By following such instructions, one is sure to make rapid progress in spiritual life. This statement by Viśvanātha Cakravartī is in pursuance of the following injunction from the Śvetāśvatara Upaniṣad (6.23):
“Only unto those great souls who have implicit faith in both the Lord and the spiritual master are all the imports of Vedic knowledge automatically revealed.” In the Chāndogya Upaniṣad it is said, ācāryavān puruṣo veda: “One who approaches a bona fide spiritual master can understand everything about spiritual realization.”
Malayadhvaja. A nice devotee who is like sandalwood.
Pañcāla. The five sense objects.
Paricchada. The total aggregate of the senses.
Paura-jana. The seven elements that constitute the body.
Pautra. Patience and gravity.
Prajvāra. A kind of fever called viṣṇu-jvāra.
Pratikriyā. Counteracting agents such as mantras and medicines.
Pura-pālaka. The life air.
Putra. Consciousness.
Sainika. The condition of threefold miseries.
Sapta-suta. The seven sons, namely hearing, chanting, remembering, offering prayers, serving the lotus feet of the Lord, worshiping the Deity and becoming a servant of the Lord.
Sauhṛdya. Endeavor.
Suta. The son of Vaidarbhī, or, in other words, one who is somewhat advanced in fruitive activities and who comes in contact with a devotee spiritual master. Such a person becomes interested in the subject matter of devotional service.
Vaidarbhī. The woman who was formerly a man but took birth as a woman in his next life because of too much attachment to woman. Darbha means kuśa grass. In fruitive activities, or karma-kāṇḍīya ceremonies, one requires kuśa grass. Thus vaidarbhī refers to one who takes birth in a family of karma-kāṇḍīya understanding. However, if by karma-kāṇḍa activities one by chance comes in contact with a devotee, as Vaidarbhī did when she married Malayadhvaja, his life becomes successful. He then pursues the devotional service of the Lord. The conditioned soul becomes liberated simply by following the instructions of the bona fide spiritual master.
Vidarbha-rājasiṁha. The best of persons who are expert in fruitive activities.
Vīrya. One who has mercy.
Yavana. The servant of Yamarāja.