ГЛАВА ТРИДЦЯТЬ ДРУГА: Пута корисливої діяльності

Існує дві категорії сімейних людей. Одних називають ґріхамедгі, а інших    —    ґріхастги. Ціль ґріхамедгі полягає в тому, щоб задовольняти чуття, а ціль ґріхастги    —    досягнути самоусвідомлення. У цьому вірші Господь говорить про ґріхамедгі, людину, яка бажає залишатися в матеріальному світі. Бажаючи матеріальної насолоди, вона виконує релігійні ритуали, які дарують матеріальний добробут, а тоді задовольняє свої чуття. Цим обмежуються всі її бажання і діяльність. Така людина все життя важко працює, прагнучи нагромадити велике багатство, смачно їсти й пити. Даючи пожертви на доброчинну діяльність, вона може в наступному житті піднятися на вищі, райські планети, але в неї немає бажання покласти край круговороту народжень та смертей і таким чином позбутися страждань, пов’язаних з матеріальним існуванням. Таку людину називають ґріхамедгі.

Ґріхастга живе з сім’єю, жінкою, дітьми та родичами, але не має до них прив’язаності. Він вважає, що йому ліпше бути сімейною людиною, а не мандрівним зречеником чи санн’ясі, але її головна мета    —    це досягнути самоусвідомлення, тобто розвинути досконалу свідомість Крішни. Однак тут Господь Капіладева говорить про ґріхамедгі, які ставлять собі за мету матеріальне процвітання. Щоб досягнути цього процвітання, вони складають жертви, роздають милостиню і вдаються до доброчинності. Вони досягають дуже хорошого матеріального становища, але, знаючи, що запас їхніх доброчесних дій вичерпується, вони знову й знову виконують релігійні обряди, призначені забезпечити їм майбутній добробут. Прахлада Махараджа каже про це: пунах̣ пунаш́ чарвіта-чарван̣а̄    —    ці люди люблять знову й знову жувати вже пережоване. Вони знову й знову пересвідчуються, що матеріальне існування пов’язане зі стражданнями, і навіть їхні статки й гроші не можуть їм допомогти, але вони все одно не бажають змінити свого життя.

У «Бгаґавад-ґіті» (7.20) сказано, що люди, які поклоняються півбогам, втратили розум: ка̄маіс таіс таір хр̣та-джн̃а̄на̄х̣. Вони дуже сильно прив’язані до чуттєвого задоволення і тому поклоняються півбогам. Звичайно, ведичні писання вчать, що людина, яка бажає грошей, здоров’я чи освіти, повинна поклонятися тому чи іншому півбогу. Матеріаліста пориває багато різних бажань, і тому існує багато різних півбогів, які задовольняють його чуття. Ґріхамедгі, що прагнуть постійного матеріального процвітання, переважно поклоняються півбогам чи предкам, підносячи їм пінду, жертовні узливання. Такі люди не мають свідомості Крішни й не цікавляться відданим служінням Господу. Існування цих так званих доброчесних і релігійних людей    —    це наслідок поширення імперсоналізму. Імперсоналісти проголошують, що Верховна Абсолютна Істина не має форми і що можна вигадати собі будь-яку форму і, поклоняючись їй, отримати бажане благо. Користуючись із цієї філософії, ґріхамедгі чи матеріалісти кажуть, що вони можуть поклонятися будь-якому півбогу і це нічим не поступається поклонінню Верховному Господу. Індуїсти, які їдять м’ясо, воліють поклонятися богині Калі, тому що згідно з приписами їй можна приносити в жертву кіз. Вони запевняють, що немає значення кому поклонятися    —    богині Калі, чи Верховному Богові-Особі Вішну, чи якомусь півбогові,    —    результат у всіх випадках буде один і той самий. Це безсоромна брехня, і послідовники цієї теорії    —    обдурені люди. Але ця філософія дуже їм до вподоби. «Бгаґавад-ґіта» спростовує це шахрайство, чітко пояснюючи, що поклоніння богам призначене для людей, які втратили розум. Те саме підтверджує цей вірш, вживаючи слово ка̄ма-мӯд̣га    —    «людина, яка втратила здоровий глузд і осліпла через хтивість і потяг до чуттєвого задоволення». Такі люди далекі від свідомості Крішни й відданого служіння і засліплені жадобою чуттєвої насолоди. Тих, хто поклоняється півбогам, засуджують і «Бгаґавад-ґіта», і «Шрімад-Бгаґаватам».

Місяць ввжають за одну з райських планет. На цю планету можна піднятися праведній діяльності та жертвопринесенням, рекомендованим у ведичних писаннях. Зокрема, для цього треба поклонятися півбогам та предкам, суворо дотримуючись правил і складаючи певні обітниці. Але залишитися на Місці надовго неможливо. Як кажуть писання, життя на місяці триває десять тисяч років за відліком півбогів. За відліком півбогів один день (дванадцять годин) триває шість земних місяців. Дістатися Місяця якимось матеріальним засобом пересування, як оце космічна ракета, неможливо, але ті, хто кого приваблює матеріальна насолода, можуть досягнути його за допомогою праведної діяльності. Однак, навіть тому, хто дістався Місяця, доведеться повернутися на Землю, коли вичерпаються його заслуги, зароблені жертвопринесеннями. Те саме сказано в «Бгаґавад-ґіті» (9.21): те там̇ бгуктва̄ сварґа-локам̇ віш́а̄лам̇ кшін̣е пун̣йе мартйа-локам̇ віш́анті.

Прив’язані до матеріальних речей люди прпагнуть піднятися на райські планети, як оце Місяць. Існує багато райських планет, яких матеріалісти прагнуть досягнути, щоб насолоджуватися набагато більшим матеріальним щастям, отримавши довшу тривалість життя і більше об’єктів чуттєвого задоволення. Але сповнені таких прив’язаностей люди не усвідомлюють, що, навіть той, хто досягає найвищої планети, Брахмалоки, не врятується від смерті. В «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що, навіть пішовши на Брахмалоку, неможливо уникнути страждань, пов’язаних із народженням, смертю, хворобами і старістю. Тільки той, хто досягнув обителі Господа, Вайкунтги, більше не народжується в матеріальному світі. Однак ґріхамедгі, чи матеріалісти, не хочуть користася з цієї нагоди. Вони воліють знову й знову переселятися з тіла в тіло, з планети на планету. Вони не бажають вічного життя, сповненого блаженства і знання, у царстві Бога.

Є два різновиди всесвітньої заглади. Одна відбувається в кінці життя Брахми. Тоді всі планетні системи, включно з райськими планетами, розчиняються у воді і входять у тіло Ґарбгодакашаї Вішну, що лежить в океані Ґарбгодака на Шеші, зміїному ложі. Під час іншої заглади, яка відбувається в кінці Брахминого дня, знищенню підлягають тільки всі нижчі планети. Коли ніч закінчується і Брахма прокидається, він творить нижчі планети заново. Цей вірш підтверджує слова «Бгаґавад-ґіти» про те, що шанувальники півбогів втратили розум. Ці малорозумні люди не знають, що, навіть якщо їм вдасться досягнути райських планет, під час світової заглади і вони, і півбоги, і їхні планети будуть знищені. Їм невідомо, що можна досягнути життя вічного і сповненого блаженства.

Найліпший приклад такої людини    —    це Арджуна. Арджуна був кшатрія, і його обов’язок полягав у тому, щоб воювати. Загалом царі воюють для того, щоб розширити своє царство, яким вони правлять задля власного чуттєвого задоволення. Однак Арджуна відмовився воювати задля власного чуттєвого задоволення. Він сказав, що навіть якщо у війні з родичами він добуде царство, це не надихає його воювати з ними. Але коли він отримав наказ від Крішни й вислухав настанови «Бгаґавад-ґіти», які переконали його в тому, що його обов’язок    —    намагатися задовольнити Крішну, він вступив у бій. Отже, він воював не задля чуттєвого задоволення, а для задоволення Верховного Бога-Особи.

Людей, які виконують свої обов’язки не задля чуттєвого задоволення, а для задоволення Верховного Господа, називають ніх̣сан̇ґа, тобто вільними від впливу ґун матеріальної природи. Слова нйаста-карма̄н̣ах̣ означають, що вони присвячують плоди своєї діяльності Верховному Богові-Особі. Хоча здається, що ці люди просто виконують свої обов’язки, їхня діяльність вільна від розрахунку задовольнити власні чуття    —    вони виконують її для задоволення Верховної Особи. Таких відданих називають праш́а̄нта̄х̣, що означає «цілковито задоволені». Ш́уддга-четасах̣ означає, що вони перебувають у досконалій свідомості Крішни, завдяки чому їхня свідомість очищується. Людина з неочищеною свідомістю вважає себе за повелителя всесвіту, а людина з чистою свідомістю вважає себе за вічного слугу Верховного Бога-Особи. Той, хто приймає становище вічного слуги Верховного Господа і постійно служить Йому, досягає справжнього задоволення. Доки людина діє з розрахунком задовольнити власні чуття, доти їй не знайти спокою. В цьому полягає різниця між звичайною свідомістю і свідомістю Крішни.

Вжиті тут слова нівр̣тті-дгарма-нірата̄х̣ означають «бувши постійно зануреним у релігійну діяльність, яка розвиває відреченість». Існує дві категорії релігійної діяльності. Одна з них    —    праврітті-дгарма, релігійна діяльність ґріхамедгі, яку вони виконують задля того, щоб піднятися на райські планети або досягнути матеріального процвітання і таким чином задовольнити свої чуття. Кожен з нас, народжених у матеріальному світі, має схильність панувати. Ця схильність називається праврітті. Релігійна діяльність протилежної природи називається ніврітті і присвячена задоволенню Верховного Бога-Особи. Той, хто виконує віддане служіння у свідомості Крішни, вільний від власницького почуття та від оманного его і не вважає себе за Бога чи повелителя. Він завжди вважає себе за слугу. Тільки так можна очистити свою свідомість. Лише з чистою свідомістю можна увійти в царство Бога. Найпіднесеніші матеріалісти можуть піднятися на будь-яку планету матеріального світу, але їм усім доведеться знову й знову гинути під час знищення всесвіту.

Слова сӯрйа-два̄рен̣а означають «дорогою світла», або «дорогою, що йде через Сонце». Дорога світла    —    це віддане служіння. Веди закликають не блукати в темряві, а вийти на шлях, що проходить через Сонце. Ці вірші пояснюють, що, йдучи дорогою світла, істота звільняється від скверни ґун матеріальної природи і ввійти в царство досконалого Бога-Особи. Слова пурушам̇ віш́вато-мукгам вказують на вседосконалого Верховного Бога-Особу. Всі інші живі істоти, відмінні від Верховного Бога-Особи, дуже крихітні за своїми розмірами, хоча нам можуть здаватися дуже великими. Кожна з живих істот нескінченно мала, і тому Веди називають Верховного Господа найвищою вічною істотою серед усіх вічних істот. Він володар матеріальних і духовних світів, а також найвища причина їхнього прояву. Матеріальна природа лише постачає складники для космічного прояву, а причина його    —    це Господня енерґія. Матеріальна енерґія теж належить Господу. Як єднання батька й матері стає причиною появи дитини, так поєднання матеріальної енерґії і погляду Верховного Бога-Особи стає причиною прояву матеріального світу. Отже, дійова причина світу    —    це не матерія, а Сам Господь.

Один різновид знищення всесвіту відбувається в кінці Брахминого дня, а другий    —    в кінці Брахминого життя. Брахма вмирає через дві парардги, і разом з ним гине весь матеріальний всесвіт. Ті, хто поклоняється Хіран’яґарбзі, довершеному поширенню Верховного Бога-Особи Ґарбгодакашаї Вішну, не йдуть безпосередньо до Верховного Бога-Особи на Вайкунтзі. Вони залишаються в цьому всесвіті на Сат’ялоці чи на іншій з вищих планет до кінця Брахминого життя. А коли Брахма покидає тіло, вони піднімаються в духовне царство разом з ним.

Слова парасйа пара-чінтака̄х̣ означають «завжди думаючи про Верховного Бога-Особу», тобто завжди залишаючись у свідомості Крішни. Коли ми кажемо «Крішна», ми маємо на увазі всю категорію вішну-таттва. Крішна містить у собі теж три втілення-пуруші, тобто Маха-Вішну, Ґарбгодакашаї Вішну і Кшіродакашаї Вішну, а також усі інші Господні втілення. Це підтверджує «Брахма-самхіта»: ра̄ма̄ді-мӯртішу кала̄-нійамена тішт̣ган    —    Господь Крішна завжди містить у Собі всі Свої численні поширення, як оце Рама, Нрісімха, Вамана, Мадгусудана, Вішну і Нараяна. Він існує разом з усіма Своїми довершеними частками і частками Своїх довершених часток, і кожна з Них нічим не поступається Самому Верховному Богові-Особі. Слова парасйа пара-чінтака̄х̣ стосуються до тих, хто перебуває в повній свідомості Крішни. Такі особи або йдуть прямо до царства Бога, на планети Вайкунтги, або, якщо вони поклоняються довершеній частці Ґарбгодакашаї Вішну, залишаються у всесвіті до його остаточної заглади, і йдуть до царства Бога після того.

У цьому вірші дуже важливе слово авйа̄кр̣там. Це слово має таке саме значення, як і вжите в «Бгаґавад-ґіті» слово сана̄тана. Матеріальний світ називають вйа̄кр̣та, тобто мінливим. Врешті-решт цей світ зникає повністю. Але після зникнення матеріального світу, світ духовний, санатана-дгама, існує й далі. Духовне небо називають авйа̄кр̣та, тобто незмінним. В духовному небі живе Верховний Бог-Особа. Коли під впливом чинника часу Господь Брахма бажає завершити своє правління матеріальним всесвітом, повернути його в непроявлений стан і піти в царство Бога, разом з ним повертаються до Бога й інші.

Досягнувши досконалості у своїй практиці, йоґи можуть піднятися на найвищу планету всесвіту    —    Брахмалоку, чи Сат’ялоку. Покинувши свої матеріальні тіла, вони можуть увійти в тіло Господа Брахми. Вони не є відданими безпосередньо Самого Господа, і тому не можуть досягнути звільнення відразу ж. Їм доводиться чекати, поки звільниться Брахма, і тільки тоді, разом з Брахмою, досягають звільнення й вони. Поки жива істота поклоняється тому чи іншому півбогу, її свідомість, цілком природно, буде занурена в думки про цього півбога і їй не вдасться отримати звільнення відразу ж, тобто увійти в царство Бога, як не вдасться їй і злитися із безособистісним сяйвом Верховного Бога-Особи. Такі йоґи й вірні півбогів ризикують народитися ще раз під час наступного творення всесвіту.

Розвинувши повну свідомість Крішни, можна встановити безпосередній зв’язок із Верховним Богом-Особою, відродивши свої вічні стосунки з Ним як зі Своїм коханим, Верховною Душею, сином, другом чи паном. Існує велике розмаїття трансцендентних любовних стосунків з Верховним Господом, які можна відродити й таким чином відчути істинне єднання з Ним. Єдність, про яку говорять філософи-майаваді, і єдність, про яку говорять вайшнави,    —    це зовсім різні речі. Як майаваді, так і вайшнави бажають злитися з Усевишнім, але вайшнави не втрачають своєї індивідуальності. Вони хочуть зберегти індивідуальність коханої Господа, Його батька чи матері, друга чи слуги

У трансцендентному світі слуга й господар суть одне. Так природа Абсолюту. Хоча в духовному світі існують стосунки слуги й пана, слуга перебуває на тому самому рівні, що й пан. В цьому полягає справжня єдність. Господь Капіла радить матері не цікавитися ніякими непрямими методами. Вона вже практикувала прямий метод, тому що Верховний Господь народився її сином. Насправді, вона більше не потребувала жодних настанов, бо вже досягнула досконалості. Капіладева порадив їй далі йти цим шляхом. Тому Він називає Свою матір словом бга̄міні, натякаючи, що вона вже думає про Господа як про Свого сина. Господь Капіла закликає Девахуті стати відразу ж на шлях відданого служіння, свідомості Крішни, бо без цього ніхто не може звільнитися з тенет майі.

Як усім відомо, сам Брахма досягає звільнення, проте своїх відданих він звільнити неспроможний. Півбоги, як оце Брахма і Господь Шіва, нездатні дарувати живій істоті звільнення. Як підтверджує «Бгаґавад-ґіта», з лабет майі звільняється тільки той, хто віддається Крішні, Верховному Богові-Особі. У цьому вірші Брахму названо а̄дйах̣ стгіра-чара̄н̣а̄м. Він первинна істота, перше створіння, і, з’явившись на світ, він починає творити весь проявлений космос. Верховний Господь наділяє його досконалим знанням щодо того, як творити. Тут його названо веда-ґарбга, і це означає, що він досконало розуміє смисл Вед. Його завжди оточують такі великі особистості, як Марічі, Каш’япа та сім мудреців, а також великі йоґи-містики, Кумари та багато інших живих істот, що перебувають на дуже високому духовному рівні. Разом з тим він має особисті інтереси, окремі від Господніх бажань. Слова бгеда-др̣шт̣йа̄ означають, що іноді Брахма вважає себе незалежним від Верховного Господа або одним з трьох однакого незалежних втілень. Брахмі доручено творити, Вішну підтримує, а Рудра, Господь Шіва, знищує. Їх трьох визнають за втілення Верховного Господа, яким доручено керувати окремими ґунами матеріальної природи, але ніхто з них не має незалежності від Верховного Бога-Особи. Слова бгеда-др̣шт̣йа̄ вжито в цьому вірші тому, що в Брахми є невеличка схильність вважати себе так само незалежним, як Рудра. Брахма іноді думає, що він не залежить від Верховного Господа, і Брахмині віддані теж так вважають. Через це, коли після знищення матеріального світу ґуни матеріальної природи знову починають взаємодіяти й починається нове творення, Брахмі доводиться повернутися сюди. Хоча Брахма досягає Верховного Бога-Особи в образі першого втілення пуруші, Маха-Вішну, сповненого всіх трансцендентних якостей, він не може залишитися в духовному світі.

Треба відзначити, що Брахма повертається до матеріального світу не так, як інші істоти. Брахма, великі ріші та великий вчитель йоґи (Шіва) не належать до звичайних живих істот, вони наділені великою могутністю і всією містичною досконалістю йоґи. Але разом з тим у них залишається схильність прагнути злиття з Усевишнім, і тому їм доводиться повертатися в цей світ. «Шрімад-Бгаґаватам» зазначає, що, поки жива істота вважає себе за рівну Верховному Богові-Особі, вона ще не завершила свого очищеня і не здобула досконалого знання. Навіть досягнувши першу пуруша-аватару, Маха-Вішну, після знищення матеріального творіння, такі особи знову падають або повертаються в матеріальний світ.

It is a great falldown on the part of the impersonalists to think that the Supreme Lord appears within a material body and that one should therefore not meditate upon the form of the Supreme but should meditate instead on the formless. For this particular mistake, even the great mystic yogīs or great stalwart transcendentalists also come back again when there is creation. All living entities other than the impersonalists and monists can directly take to devotional service in full Kṛṣṇa consciousness and become liberated by developing transcendental loving service to the Supreme Personality of Godhead. Such devotional service develops in the degrees of thinking of the Supreme Lord as master, as friend, as son and, at last, as lover. These distinctions in transcendental variegatedness must always be present.

В цьому й п’яти дальших віршах «Шрімад-Бгаґаватам» засуджує людей, надмірно прив’язаних до матерії. Ведичні писання вчать, що прив’язані до матеріальної насолоди люди повинні складати жертви й виконувати певні ритуали. Вони повинні дотримуватися певних приписів у своєму щоденному житті, і тоді вони зможуть піднятися на райські планети. У цьому вірші сказано, що таким людям не вдасться досягнути звільнення. Ті, хто поклоняється півбогам, вважають кожного півбога за окремого Бога, не можуть увійти в духовний світ, а за тих, хто просто ревно виконує свої обов’язки, щоб поліпшити своє матеріальне становище, годі й казати.

Згдіно з ведичною наукою, існує чотири основи поступу: релігійність, економічний розвиток, задоволення чуттів і звільнення. Люди, яких цікавлять лише матеріальні насолоди, зосереджують свою зусилля на визначених обов’язках. Їх цікавлять три основи людського поступу: релігійні ритуали, економічний розвиток і задоволення чуттів. Поліпшуючи своє матеріальне становище, вони отримують можливість насолоджуватися матеріальним життям. Тому матеріалістів цікавлять ці три засади людського поступу, які називають трай-варґіка. Траі означає «три», а варґіка означає «шляхи поступу». Таких матеріалістичних людей ніколи не приваблює Верховний Бог-Особа. Навпаки, вони просто цураються Його.

Верховного Бога-Особу названо в цьому вірші харі-медгах̣, або тим, хто може врятувати з круговорту народжень і смертей. Матеріалістів ніколи не цікавлять оповіді про дивовижні Господні розваги. Вони вважають їх за вигадки, а Верховного Господа    —    за таку саму людину, жителя матеріального світу. Вони не можуть йти шляхом відданого служіння, чи свідомості Крішни. Такі матеріалісти цікавляться газетними історіями, романами й драмами, створеними за допомогою уяви. «Бгаґавад-ґіта» і «Шрімад-Бгаґаватам» наводять достовірні перекази про діяння Господа, розповідаючи про Його участь у битві на Курукшетрі, про дії Пандавів та інших супутників Господа у Вріндавані та Двараці. Але матеріалісти, поглинуті намаганнням поліпшити своє становище в матеріальному світі, не цікавляться діяннями Господа. Їх цікавлять дії великих політиків чи багатих людей світу, але зовсім не цікавлять трансцендентні діяння Верховного Господа.

Всі люблять слухати про інших людей: чи про політиків, чи про багатих людей, чи про вигаданих героїв, описаних в романах. Існують гори безглуздих книжок, романів та творів умоглядних філософів. Матеріалістичних людей дуже цікавлять такі книжки, але коли їм пропонують книги, наповнені істинним знанням, як оце «Шрімад-Бгаґаватам», «Бгаґавад-ґіта», «Вішну Пурана» або інші писання    —    Біблія чи Коран,    —    це їх не цікавить. На цих людях лежить таке саме прокляття вищих сил, як на свині. Свиню цікавлять випорожнення. Якщо свиню пригостити вишуканими стравами зі згущеного молока чи очищеного масла, вони їй не припадуть до смаку, вона волітиме огидні, смердючи випорожнення, які їй здаються дуже смачними. Матеріалістів вважають за нещасних і проклятих, тому що їх цікавить діяльність, яка провадить до пекла, а до трансцендентної діяльності вони байдужі. Описи Господніх діянь подібні до нектару, а будь-які інші твори, що поглинають нашу увагу,    —    це просто отрута.

У «Бгаґавад-ґіті» (9.21) сказано, що такі люди піднімаються на вищі планетні системи, а коли запас нагромаджених за багато життів корисливих дій вичерпується, вони повертаються на цю планету. Так вони мандрують, то вгору, то вниз. Повертаючись із вищих планет, вони знову з’являються в тих сами родинах, до яких були так прив’язані. Вони народжуються і беруться до корисливої діяльності, якої полишають аж до смерті. Існує багато ритуалів, які писання приписують виконувати протягом життя, починаючи від народження і закінчуючи смерті, і такі люди дуже прив’язані до цих ритуалів.

Іноді трапляється, що людина досягає дуже високої урядової посади, а тоді раптом падає, і ніхто не може їй допомогти. Так само, коли приємний період закінчується, нерозумні люди, яким найбільше кортіло стати жителем вищих планет, змушені падати назад на цю планету. Різниця між піднесенням відданого і звичайної людини, прив’язаної до корисливої діяльності, полягає в тому, що відданий, досягнувши духовного царства, більше ніколи не падає, а звичайна людина падає вниз навіть після того, як досягнула найвищої планетної системи, Брахмалоки. «Бгаґавад-ґіта» підтверджує (а̄брахма-бгувана̄л лока̄х̣), що навіть той, хто піднімається до найвищої планети, змушений повертатися вниз. Разом з тим Крішна запевняє в «Бгаґавад-ґіті» (8.16): ма̄м упетйа ту каунтейа пунар джанма на відйате    —    «Кожен, хто досягає Моєї обителі, більше ніколи не повертається до зумовленого життя в матеріальному світі».

Слово парамешт̣гінам іноді застосовують, називаючи Брахму. Парамешт̣гі означає «найвища особа». Як Брахма є найвищою особою в цьому всесвіті, так Крішна є Верховною Особою в духовному світі. Господь Капіладева радить матері віддатися під захист лотосових стіп Верховного Бога-Особи, Крішни, тому що це найліпший притулок. Цей вірш не радить шукати притулку в півбогів, навіть найвищих, як оце Брахма чи Шіва. Треба шукати притулку в Верховного Бога-Особи.

Сарва-бга̄вена означає «в екстазі цілковитої любові». Бгава являє собою високий рівень розвитку, що передує досягненню чисної любові до Бога. У «Бгаґавад-ґіті» сказано: будга̄ бга̄ва-саманвіта̄х̣    —    той, хто досягнув рівня бгави, може прийняти лотосові стопи Господа Крішни за об’єкт поклоніння. Те саме радить тут Своїй матері Господь Капіла. Варто відзначити в цьому вірші також слова тад-ґун̣а̄ш́райайа̄ бгактйа̄. Це означає, що віддане служіння Крішні трансцендентне, це не матеріальна діяльність. Це засвідчує «Бгаґавад-ґіта», кажучи, що занурені у віддане служіння особи увійшли в духовне царство. Брахма-бгӯйа̄йа калпате    —    вони відразу досягають царства трансцендентності.

Віддане служіння в повній свідомості Крішни    —    це єдиний засіб досягнути найвищої досконалості людського життя. Це пояснює тут Своїй матері Господь Капіла. Отже, бгакті за своєю природою нірґуна, тобто вільне від будь-якого дотику матеріальної природи. Хоча зовні віддане служіння скидається на матеріальну діяльність, воно ніколи не стає саґуна, тобто оскверненим матеріальними якостями. Як свідчать слова тад-ґун̣а̄ш́райайа̄, якості Господа Капіли такі вишукані, що немає потреби відвертати свою уваги на будь-яку іншу діяльність. Його стосунки з відданими такі піднесені, що відданому не потрібно більше нікому поклонятися. Як відомо, демониця Путана прийшла вбити Крішну, отруївши Його, але Крішна, прихильно поставившись до того, що вона дала Йому поссати свою грудь, дарував їй таке становище в духовному світі, яке має Його мати. Отже віддані у своїх молитвах кажуть: якщо демон, який хотів убити Крішну, отримує таке піднесене становище, то який інший об’єкт прив’язаності й поклонінння вони можуть шукати? Є два різновиди релігійної діяльності: одна призначена для матеріального розвитку, а друга    —    для духовного. Віддавшись під притулок лотосових стіп Крішни, людина досягає обох різновидів процвітання    —    і матеріального, і духовного. Навіщо тоді звертатися до будь-яких півбогів?

Люди меншого розуму твердять, що бгакті-йоґа, віддане служіння, призначена для людей, які не мають великого трансцендентного знання і відреченості. Однак правда полягає в тому, що людині, яка в повній свідомості Крішни присвячує себе на віддане служіння Крішні, немає потреби окремо розвивати відреченість чи ждати, поки в ній прокинеться трансцендентне знання. Писання проголошують, що в людини, яка непохитно виконує віддане служіння Господу, самі собою розвиваються всі хороші якості півбогів. Зовні не видно, як саме ці достоїнства з’являються в відданого, але це дійсно відбувається. Можна взяти хоча приклад мисливця, який насолоджувався вбивством тварин, але ставши відданим, не бажав убити навіть мурашку. Такі якості відданого.

Тому, хто прагне здобути трансцендентне знання, варто вдатися до чистого відданого служіння й не марнувати часу на умоглядні роздуми. Людям, які шукають відчутних досягнень у пізнанні Абсолютної Істини, треба звернути увагу на вжите в цьому вірші слово брахма-дарш́анам. Брахма-дарш́анам означає «пізнання, чи усвідомлення, Трансцендентного». Той, хто служить Ва̄судеві, може реально пізнати Брахман. Якби Брахман був безособистісний, не було б ужито слова дарш́анам, яке означає «побачити на власні очі». Дарш́анам означає, що можна побачити Верховного Бога-Особу, Ва̄судеву. Про дарш́анам не було б ніякої мови, якби і споглядач, і той, кого споглядають, не були особи. Брамха-дарш́анам означає, що, побачивши Верховного Бога-Особу, людина відразу ж пізнає і безособистісний Брахман. Відданому не потрібно окремо досліджувати природу Брахмана. Те саме каже й «Бгаґавад-ґіта»: брахма-бгӯйа̄йа калпате    —    відданий відразу досягає самоусвідомлення і стає душею, яка пізнала Абсолютну Істину.

Поведінка піднесеного відданого демонструє, що означає розвинути трансцендентне знання і відреченість від матеріальних принад. Він ніщо не вважає приємним чи неприємним, тому що ніколи не намагається задовольнити власні чуття. Всі свої дій й думки він присвячує задоволенню Бога-Особи. Чи він у духовному світі, чи в матеріальному    —    його розум завжди врівноважений. Він розуміє, що в матеріальному світі немає нічого хорошого, тут усе погане, тому що осквернене матерією. Оцінки матеріалістів про те, що хороше, а що погане, що моральне, а що ні, засновуються просто на умоглядних здогадах чи сентиментах. Насправді в матеріальному світі немає нічого хорошого. Тільки в царстві духу все є абсолютним добром. В духовному розмаїтті немає ніяких вад. Відданий дивиться на все з духовного погляду й тому завжди залишається врівноваженим. Ця врівноваженість свідчить про те, що він досягнув трансцендентного рівня. До нього самі собою приходять відреченість (вайраґ’я), тоді знання (ґ’яна), а тоді реальне усвідомлення трансцендентного. Отже, піднесений відданий приводить себе в гармонію з трансцендентними якостями Господа і в цьому розумінні стає якісно єдиний з Верховним Богом-Особою.

Відчуття чогось неприємного виникає тільки через прив’язаність. Відданий вільний від особистих прив’язаностей і тому не відчуває приємного й неприємного. Для служіння Господу він готовий прийняти що завгодно, навіть якщо йому самому це не до вподоби. Насправді він цілковито вільний від особистих вподобань, і тому все, що задовольняє Господа, задовольняє і його. Наприклад, спочатку Арджуні не хотілося воювати, але коли він зрозумів, що цієї битви хоче Господь, він теж прийняв її як своє бажання. Так ставиться до всього чистий відданий. Для себе самого він ніщо не вважає приємним чи неприємним, він робить усе тільки для Господа, і тому залишається вільним від прив’язаності та відрази. Це трансцендентний стан врівноваженості. Чистий відданий черпає насолоду в задоволенні Верховного Господа.

В цьому вірші треба відзначити слово др̣ш́й-а̄дібгіх̣. Згідно з Джівою Ґосвамі, др̣ш́і означає ґ’яна, філософський пошук. Ґ’яна-йоґою, або методом філософського пошуку, заснованого на різних концепціях, того самого Бгаґавана, чи Верховного Бога-Особу, пізнають як безособистісний Брахман. Натомість послідовникам восьмиступеневої системи йоґи Він являє Себе як Параматма. Але ті, хто розвиває чисту свідомість Крішни, або чисте знання, намагаючись пізнати Абсолютну Істину, усвідомлюють Його як Верховну Особу. Усвідомлення Трансцендентного спирається на знання. Вжиті тут слова, парама̄тмеш́варах̣ пума̄н, вказуються на трансцендентну особу, Наддушу. Наддушу теж названо пурушею, але слово бгаґава̄н вже безпосередньо вказує на Верховного Бога-Особу, сповненого шести щедрот: багатства, слави, сили, краси, знання і відреченості. Він Бог-Особа присутній у різних духовних небесах. Усі вжиті слова: парама̄тма̄, іш́вара й пума̄н    —    вказують на те, що поширенням Верховного Бога-Особи немає краю.

Для того щоб пізнати Верховного Бога-Особу, треба раніше чи пізніше стати на шлях бгакті-йоґи. Шляхи ґ’яна-йоґи і дг’яна-йоґи повинні врешті-решт підвести до рівня бгакті-йоґи, і вже тоді можна легко зрозуміти, що означає парама̄тма̄, іш́вара, пума̄н і т. д. Друга пісня «Шрімад-Бгаґаватам» радить усім, в кого досить розуму,    —    і відданому, і корисливому трудівнику, і шукачеві звільнення,    —     якнайсерйозніше взятися до відданого служіння. Також «Шрімад-Бгаґаватам» пояснює, що всі, які можна задовольнити за допомогою корисливої діяльності, навіть бажання піднятися на вищі планети, можна виконати просто за допомогою відданого служіння. Верховний Господь сповнений шести багатств, і тому Він може дарувати будь-яке з них Своєму відданому.

Різним мислителям єдиний Верховний Бог-Особа являє Себе або як Верховна Особа, або як безособистісний Брахман, або як Параматма. Імперсоналісти зливаються з безособистісним Брахманом, але досягають вони цього не за рахунок поклоніння безособистісному Брахману. Той, хто виконує віддане служіння і разом з тим бажає злитися з існуванням Верховного Господа, виконує своє бажання. Якщо хтось взагалі бажає злитися з існуванням Всевишнього, йому слід виконувати віддане служіння.

Відданий може побачити Верховного Господа віч-на-віч, але це неприступно ґ’яні, умоглядному філософу чи йоґу. Вони нездатні досягнути рівня Господніх супутників. В писаннях ніде не сказано, що розвиваючи знання чи поклоняючись безособистісному Брахману можна стати особистим супутником Верховного Бога-Особи. Неможливо стати супутником Верховного Бога-Особи і практикою принципів йоґи. Безособистісний Брахман безформний, і тому його описують словом адр̣ш́йа. Безособистісне сяйво брахмаджйоті закриває обличчя Верховного Господа. Деякі йоґи бачать тільки чотирирукого Вішну в своєму серці, отож для них Верховний Господь також невидимий. Господь видимий тільки для Своїх відданих. Слово др̣ш́й-а̄дібгіх̣ в цьому вірші вжито недаремно. Верховний Бог-Особа одночасно видимий і невидимий, тобто проявляється в різних аспектах. Аспекти Параматми і Брахмана невидимі, видимий лише аспект Бгаґавана. Це чудово пояснено у «Вішну Пурані». Всесвітня форма Господа і безформне Господнє сяйво-Брахман невидимі й тому належать до нижчих аспектів. Концепція всесвітньної форми матеріальна, тоді як концепція безособистісного Брахмана духовна, однак вершина пізнання духу    —    це пізнання Бога-Особи. У «Вішну Пурані» сказано: вішн̣ур брахма-сварӯпен̣а свайам ева вйавастгітах̣    —    істинна суть Брахмана    —    це Вішну, тобто Вішну є Верховний Брахман. Свайам ева    —    ідеться про Його особистісний аспект. Найвища концепція духу    —    це концепція Верховного Бога-Особи. Це підтверджено в «Бгаґавад-ґіті»: йад ґатва̄ на нівартанте тад дга̄ма парамам̇ мама. Цей вірш «Бгаґавад-ґіти» словами парамам̇ мама називає обитель, з якої ніхто не повертається до сповненого страждань зумовленого життя. Весь простір, усі обителі й усе суще належать Вішну, але місце, де Він живе Сам, називають тад дга̄ма парамам̇, Його найвищою обителлю. Цю найвищу обитель Господа треба зробити метою свого життя.

Існує три головні різновиди йоґи: бгакті-йоґа, ґ’яна-йоґа й аштанґа-йоґа. І віддані, і ґ’яні, і йоґи однаково намагаються звільнитися від матеріального рабства. Ґ’яні намагаються звільнити свої чуття від матеріальної діяльності. Ґ’яна-йоґ вважає, що матерія ілюзорна, а істина    —    це Брахман, і тому, поглиблюючи знання, намагається відірвати чуття від матеріальних насолод. Аштанґа-йоґи теж намагаються приборкати чуття. Натомість віддані намагаються залучити чуття до служіння Господу. З цього видно, що метод бгакт, відданих, ліпший за метод ґ’яні та йоґів. Йоґи-містики просто намагаються приборкати чуття практикою восьми ступенів йоґи: ям, ніям, асан, пранаями, прат’яхари тощо,    —    а ґ’яні за допомогою роздумів намагаються усвідомити, що чуттєві насолоди ілюзорні. Але найлегший і найпряміший метод полягає в тому, щоб залучити чуття до служіння Господу.

Всі йоґи ставлять собі за мету відірвати чуття від матеріальної діяльності. Однак кінцеву мету різні йоґи мають різну. Ґ’яні хочуть злитися з сяйвом Брахмана, йоґи хочуть пізнати Параматму, а віддані хочуть розвинути свідомість Крішни й досягнути трансцендентного любовного служіння Господу. Це любовне служіння являє собою рівень досконалого панування над чуттями. Насправді діяльність чуттів є ознакою життя і зупинити її неможливо. Відірвати чуття від матерії можна тільки тоді, коли вони отримують вище заняття. Як підтверджено в «Бгаґавад-ґіті»: парам̇ др̣шт̣ва̄ нівартате    —    діяльність чуттів можна згорнути, якщо скерувати їх на вищу діяльність. Вища діяльність чуттів    —    це служіння Господу. Це мета всієї йоґи.

Верховна Абсолютна Істина, Бог-Особа, єдиний, але Своїм безособистісним аспектом Він пронизує все. Це ясно сказано в «Бгаґавад-ґіті». Господь Крішна каже: «Весь явлений світ    —    це не що інше, як поширення Моєї енерґії». Все спирається на Нього, але це не означає, що Він перебуває в усьому. Різні відчуття, як оце слухове сприйняття барабанного бою, зорове сприйняття вродливої жінки чи смакове сприйняття язиком молочних ласощів, надходять до нашого розуму через різні органи чуттів і тому викликають різну реакцію. Отож зібрану чуттями інформацію поділяють на окремі категорії, хоча насправді все суть єдине як прояв енерґії Верховного Господа. Так само, вогонь посідає дві енерґії: тепло і світло,    —    і цими двома енерґіями може проявити себе у великому розмаїтті форм, по-різному являючи себе чуттям. Філософи-майаваді проголошують це розмаїття оманою. Але філософи-вайшнави не погоджуються, що розмаїття ілюзорне, вони вважають його за прояв різноманітних енерґій Верховного Бога-Особи, а тому невідмінне від Нього.

Філософія, яка проголошує Абсолют за істину, а Його творіння за ілюзію (брахма сатйам̇ джаґан мітгйа̄), не знаходить схвалення у філософів-вайшнавів. Хоча кажуть: не все золото, що блищить,    —    це не означає, що ця блискуча річ ілюзорна. Наприклад, перламутр здається схожим на золото. Це оманне враження виникає тільки в очах людини, і з цього аж ніяк не випливає, що перламутрова мушля    —    це ілюзія. Так само, побачивши форму Крішни, можна не зрозуміти, хто Він насправді, але це не означає, що Він    —    ілюзія. Щоб збагнути форму Крішни, треба керуватися настановами таких сповнених знання книг, як «Брахма-самхіта». іш́варах̣ парамах̣ кр̣шн̣ах̣ сач-чід-а̄нанда-віґрахах̣    —    Крішна, Верховний Бог-Особа, має вічне, сповнене блаженства духовне тіло. Своїми недосконалими чуттями нам не вдасться пізнати форму Господа. Ми повинні отримати знання про Нього з іншого джерела. Тому тут сказано: джн̃а̄нам екам. «Бгаґавад-ґіта» підтверджує, що тільки друні, просто побачивши Крішну, вважають Його за звичайну людину. Їм невідомо, що Верховний Бог-Особа володіє безмежним знанням, могутністю й багатством. Роздуми, що спираються на можливості матеріальних чуттів, ведуть до висновку, що Всевишній безформний. Саме через ці умоглядні здогади зумовлена душа залишається в невігластві під владою ілюзорної енерґії. Верховну Особу можна пізнати тільки за допомогою трансцендентного звуку, Господніх слів, записаних у «Бгаґавад-ґіті». Там Господь каже, немає нічого вищого за Нього Самого. Безособистісне сяйво Брахмана спирається на Його особу. Чисте, абсолютне знання, викладене в «Бгаґавад-ґіті», порівнюють до води Ґанґи. Води Ґанґи настільки чисті, що можуть очистити навіть віслюків та корів. Але якщо хтось, нехтуючи водами чистої Ґанґи спробує омитися брудною водою стічної канави, йому не вдасться стати чистим. Так само, чисте знання про Абсолют можна здобути тільки слухаючи Сам Абсолют, в якому немає ніякої скверни.

Як вказує цей вірш, люди, які відкидають Верховного Бога-Особу й намагаються за допомогою роздумів з’ясувати природу Абсолютної Істини, спираються на діяльність недосконалих чуттів. Однак осягнути безформний Брахман можна тільки за допомогою слухання, а не за допомогою власного досвіду. Отже, знання отримують за допомогою слуху. Це підтверджує «Веданта-сутра»: ш́а̄стра-йонітва̄т    —    чисте знання можна отримати тільки з авторитетних писань. Отже, так звані умовиводи щодо Абсолютної Істини не мають ніякої цінності.

Справжнє єство живої істоти    —    це її свідомість, яка присутня завжди, чи істота занурена в глибокий сон, пильнує чи бачить сновидіння. Навіть у глибокому сні свідомість живої істоти може відчувати щастя або страждання. Коли свідомість проявляється через призму тонкого й грубого матеріальних тіл, вона залишається покрита, але коли свідомість очищується за допомогою практики свідомості Крішни, істота звільняється від рабства повторних народжень і смертей. Коли неосквернене чисте знання істоти звільняється від покровів ґун матеріальної природи, проявляється істинне єство живої істоти і вона бачить, що вона    —    вічний слуга Верховного Бога-Особи. Як усунути покрови з цього знання? Промені сонця так само сяють, як саме сонце. У чистому небі сонячні промені яскраво сяють, але коли сонячне проміння покриває хмара, чи майа, тоді запановує темрява й чуттєве сприйняття стає недосконалим. Отоже, щоб вирватися з полону невігластва, треба пробудити в собі духовну свідомість, свідомість Крішни, спираючись на вказівки авторитетних писань.

Верховного Господа називають махат-пада, і це означає, що сукупна матеріальна енерґія, відома як махат-таттва, лежить біля Його лотосових стіп. Джерело, або сукупна енерґія, з якої постає проявлений космос,    —    це махат-таттва. З махат-таттви виникають решта двадцять чотири категорії, тобто одинадцять чуттів (разом з розумом), п’ять об’єктів чуттів, п’ять матеріальних елементів, а також свідомість, інтелект і оманне его. Верховний Бог-Особа    —    це причина махат-таттви, і тому, в певному розумінні, раз усе постає з Верховного Господа, між Господом і проявленим космосом немає різниці. Але разом з тим проявлений космос відмінний від Господа. Велике значення має в цьому вірші слово свара̄т̣. Свара̄т̣ означає «незалежний». Верховний Господь незалежний, і індивідуальна душа також незалежна. Хоча незалежність живої істоти не дасться порівняти з абсолютною незалежністю Господа, все таки, жива істота посідає крихітну незалежність. Індивідуальна душа посідає матеріальне тіло, зроблене з п’яти елементів та чуттів, а незалежний Верховний Господь посідає велетенське тіло всесвіту. Індивідуальне тіло тимчасове, і так само всесвіт, який вважають за тіло Верховного Господа, теж тимчасовий. Індивідуальне тіло, як і всесвітнє, являє собою утвір махат-таттви. За допомогою інтелекту треба зрозуміти відмінність між цими двома тілами. Всі знають, що матеріальне тіло розвивається завдяки духовній іскрі, і так само всесвітнє тіло розвивається завдяки іскрі Верховного Духу, Наддуші. Як індивідуальна душа наділена свідомістю, так само наділена свідомістю і Верховна Душа. Але хоча між свідомістю Верховної Душі і свідомістю індивідуальної душі є певна подібність, свідомість індивідуальної душі обмежена, а свідомість Верховної Душі безмежна. Це описано в «Бгаґавад-ґіті» (13.3): кшетраджн̃ам̇ ча̄пі ма̄м̇ віддгі    —    Наддуша присутня в кожному полі діяльності, так само як індивідуальна душа присутня в індивідуальному тілі. Обидві наділені свідомістю. Різниця полягає в тому, що індивідуальна душа усвідомлює тільки одне індивідуальне тіло, а Наддуша усвідомлює всі індивідуальні тіла.

Атеїст, що практикує містичну йоґу, ніколи не осягне цього досконалого знання. Тільки ті, хто практично виконують віддане служіння у повній свідомості Крішни, можуть зануритися в досконале самадгі. Тільки вони можуть побачити й зрозуміти істинну природу всього проявленого космосу та його причину. Цей вірш чітко зазначає, що досконале знання не може здоубти той, хто не навчився з повною вірою практикувати віддане служіння. Слова сама̄хіта̄тма̄ і сама̄дгі    —    це синоніми.

У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що після багатьох, багатьох життів, присвячених філософському пошуку, мудра людина врешті-решт усвідомлює, що Ва̄судева, Верховний Бог-Особа,    —    це все суще, і тому віддається Йому. Такі серйозні шукачі істини трапляються дуже рідко, тому що це дуже великі душі. Якщо філософський пошук не привів до пізнання Верховної Особи, його слід вважати незавершеним. Треба шукати істину далі, аж поки прийде розуміння Верховного Господа і відданого служіння.

«Бгаґавад-ґіта» дає можливість безпосередньо зустрітися з Богом-Особою, і зазначає, що ті, хто вдається до інших методів    —    філософських роздумів чи практики містичної йоґи,    —    зазнають великих труднощів. Через багато, багато років цих важких зусиль йоґ чи мудрий філософ може прийти до Господа, але цей шлях дуже важкий. Натомість шлях відданого служіння легкий для всіх. Результатів, які дає філософська мудрість і роздуми, можна досягнути просто за допомогою відданого служіння. Разом з тим, якщо умоглядні роздуми не приводять мислителя до пізнання Бога-Особи, весь його пошук залишається марним клопотом, який він добровільно взяв на себе. Остаточна мета мудреця-філософа полягає в тому, щоб злитися з безособистісним Брахманом, але Брахман    —    це не що інше, як сяйво Верховної Особи. Господь каже в «Бгаґавад-ґіті» (14.27): брахман̣о хі пратішт̣га̄хам амр̣тасйа̄вйайасйа ча    —    «Я основа безособистісного Брахмана, незнищенної обителі найвищого блаженства». Господь    —    це верховне вмістище всієї насолоди, включно з блаженством Брахмана, тому вважають, що людина, яка непохитно вірить у Верховного Бога-Особу, вже пізнала безособистісний Брахман і Параматму.

Хтось може подумати, що шлях ґ’яна-йоґи, філософських роздумів, провадить до безособистісного Брахмана, тоді як віддане служіння у свідомості Крішни поглиблює віру в Бога-Особу й відданість Йому. Але тут сказано, що як бгакті-йоґа, так і ґ’яна-йоґа призначені для досягнення одної мети    —    Бога-Особи. Послідовникам методу ґ’яна-йоґи той самий Бог-Особа здається чимось безособистісним. Як різні чуття по-різному сприймають один і той самий об’єкт, так і Верховний Господь здається безособистісним прихильникам умоглядних роздумів. На великій відстані гора скидається на хмару, і той, хто не має знання, може висловити здогад, що гора    —    це хмара. Насправді це не хмара, це велика гора. За допомогою авторитетів треба зрозуміти, що це хмароподібне громаддя    —    не хмара, а гора. Якщо підійти до гори ближче, перед очима замість хмари постане гора, покрита зеленню. А коли ми наблизимось до гори впритул, ми побачимо все розмаїття природи, яка її вкриває. Інший приклад, що ілюструє значення цього вірша,    —    це аналіз молока. Дивлячись на молоко, ми бачимо, що воно біле, коли ми його куштуємо, ми відчуваємо приємний смак. Доторкнувшись до нього, ми відчуваємо прохолоду, а понюхавши, відчуваємо приємний запах. За допомогою слуху ми дізнаємося, що це називається молоко. Досліджуючи молоко різними чуттями, ми приходимо до висновку, що це щось біле, щось смачне, щось запашне і т. д. Насправді, це молоко. Так само ті, хто намагається знайти Верховного Бога-Особу за допомогою умоглядних роздумів, можуть пізнати сяйво Його тіла, тобто безособистісний Брахман, ті, хто намагається знайти Верховного Бога-Особу за допомогою практики йоґи, можуть пізнати Його як локалізовану Наддушу, але ті, хто намагається прямо наблизитися до Верховної Істини за допомогою практики бгакті-йоґи, можуть побачити Його віч-на-віч як Верховну Особу.

В кінцевому підсумку мета всіх методів    —    це Верховна Особа. Людині, якій пощастило за допомогою вказівок священних писань повністю очиститися від матеріальної скверни, віддається Верховному Господу, зрозумівши, що Він вміщує в Собі все суще. Смак молока можна відчути тільки язиком, його не відчути очима, ніздрями чи вухами, і так само досконало пізнати Абсолютну Істину й насолодитися всім блаженством її природи можна тільки йдучи одним шляхом, шляхом відданого служіння. Це підтверджено в «Бгаґавад-ґіті»: бгактйа̄ ма̄м абгіджа̄на̄ті    —    якщо хтось хоче досконало пізнати Абсолютну Істину, йому треба взятися до відданого служіння. Звичайно, до кінця пізнати Абсолютну Істину не під силу нікому. Для безмежно малих живих істот це неможливо. Але найповнішого розуміння, можливого для живої істоти, можна досягнути тільки за допомогою відданого служіння, і ніяк інакше.

Йдучи різними викладеними в писаннях шляхами, можна досягнути безособистісного сяйва Верховного Бога-Особи. Трансцендентне блаженство, яке істота відчуває від пізнання безособистісного Брахмана чи від злиття з ним, дуже глибоке, тому що Брахман є ананта. Тад брахма нішкалам̇ анантам    —    брахмананда не має меж. Але можна досягнути чогось навіть вищого за це безмежне блаженство. Така природа Трансцендентного. Безмежне можна також перевершити, піднявшись на ще вищий рівень    —    досягнувши Крішни. Коли істота вступає в безпосередні стосунки з Крішною, смак і почуття, якими вона насолоджується у заснованих на відданому служінні взаєминах, не має собі рівних і перевершує навіть блаженство досягнення трансцендентного Брахмана. Тому Прабодгананда Сарасваті каже, що кайвал’я, блаженство пізнання Брахмана, поза сумнівом, дуже велике й викликає захоплення численних філософів, але відданому, який зрозумів, як насолоджуватися заснованими на відданому служінні взаєминами з Господом, це насолода безмежним Брахманом здається пекельним стражданням. Отож треба намагатися піднятися навіть над блаженством Брахмана, щоб увійти в стосунки з Крішною і мати змогу спілкуватися з Ним віч-на-віч. Розум становить осереддя всієї діяльності чуттів, а Крішну називають володарем чуттів, Хрішікешею. Треба зосередити розум на Хрішікеші, тобто Крішні, як це показав на своєму прикладі Махараджа Амбаріша (са ваі манах̣ кр̣шн̣а-пада̄равіндайох̣). Бгакті    —    це основа всіх методів. Без бгакті ні ґ’яна-йоґа, ні аштанґа-йоґа не можуть привести до успіху, і поки людина не звернулася до Крішни, ніякі методи самоусвідомлення не приведуть її до найвищої мети.

Як сказано в попередньому вірші, треба дотримуватися викладених у писаннях засад. Для членів різних суспільних і духовних станів визначені різні обов’язки. З цього вірша зрозуміло, що корислива діяльність, жертвопринесення і роздача милостині призначені для людей, які живуть сімейним життям. У суспільстві є чотири стани: брахмачар’я, ґріхастга, ванапрастга і санн’яса.  Ґріхастгам,  сімейним людям, насамперед радять приносити жертви, роздавати милостиню й виконувати свої визначені обов’язки. Так само аскези, вивчення ведичних писань і філософський пошук радять ванапрастгам, людям, які вже відійшли від активних справ. Вивчати ведичну літературу під керівництвом істинного духовного вчителя    —    це обов’язок брахмачарі, тобто учня. А̄тмендрійа-джайа    —    опанування розуму і приборкання чуттів    —    це обов’язок тих, хто зрікся світу. Усі ці різновиди діяльності покладено різним людям за обов’язок, щоб вони могли піднятися на рівень самоусвідомлення, а тоді на рівень свідомості Крішни, відданого служіння.

Слова бгакті-йоґена чаіва хі означають, що всі обов’язки, описані у тридцять четвертому вірші,    —    чи то йоґа, чи то жертвопринесення, чи то кармічна діяльність, чи вивчення ведичної літератури, чи відречення від світу,    —    слід виконувати в рамках бгакті-йоґи. Згідно з граматикою санскриту, слова чаіва хі вказують на те, що всю цю діяльність треба виконувати разом із домішкою відданого служіння, бо інакше вона не дасть ніяких плодів. Будь-які визначені обов’язки треба виконувати для задоволення Верховного Бога-Особи. Це підтверджують слова «Бгаґавад-ґіти» (9.27): йат кароші йад аш́на̄сі    —    «Хоч би що ти робив, хоч би що ти їв, хоч би які жертви ти приносив, хоч би які аскези ти накладав на себе, хоч би яку милостиню ти роздавав,    —    результат усієї цієї діяльності треба віддавати Верховному Господу». Вжите тут слово ева означає, що людина мусить діяти саме так. Якщо людина не привносить у всі свої дії відданого служіння, їй не вдасться досягнути того, чого вона бажає, а якщо в усіх її діях на першому місці стоїть бгакті-йоґа, вона може не сумніватися в тому, що досягне остаточної мети.

Ми повинні прийти до Верховного Бога-Особи, Крішни, і про це сказано в «Бгаґавад-ґіті»: «Після багатьох, багатьох життів істота приходить до Верховної Особи, Крішни, й віддається Йому, розуміючи, що Він    —    усе суще». Також у «Бгаґавад-ґіті» Господь каже: бгокта̄рам̇ йаджн̃а-тапаса̄м    —    «Хоч би які аскези виконувала людина, хоч би які жертви приносила, насолоджується цим всім Верховний Бог-Особа». Він володар усіх планет і друг кожної живої душі.

Слова дгармен̣обгайа-чіхнена означають, що метод бгакті-йоґи посідає дві ознаки: прив’язаність до Верховного Господа і відреченість від усіх матеріальних зв’язків. Поступ на шляху відданого служіння характеризують дві ознаки. Так само їду супроводжує два явища. Голодна людина дістає від їди силу й задоволення, і разом з тим поступово звільняється від голоду. Так само, у відданому служінні приходить справжнє знання і відреченість від будь-якої матеріальної діяльності. Жодна інша діяльність не дарує такої відреченості від матерії і прив’язаності до Всевишнього. Існує дев’ять методів, які допомагають поглибити прив’язаність до Верховного Господа: слухати, оспівувати, пам’ятати, поклонятися, служити Господу, ставитися до Нього як до друга, молитися, все Йому присвячувати й служити Його лотосовим стопам. Методи, які допомагають поглибити відреченість від матеріальної діяльності, пояснено в тридцять шостому вірші.

Піднятися на вищі планети, до райського царства можна виконуючи свої визначені обов’язки й приносячи жертви. Коли людина зрікається світу і завдяки тому стає трансцендентна до таких бажань, вона може пізнати Брахман, безособистісний аспект Всевишнього, а коли вона пізнає своє природне становище, вона усвідомлює суть усіх методів самоусвідомлення і втверджується у чистому відданому служінні. На цьому рівні вона може осягнути Верховного Бога-Особу, Бгаґавана.

Пізнання Верховної Особи названо в цьому вірші а̄тма-таттва-авабодгена («пізнавши своє справжнє природне становище»). Той, хто справді пізнав своє природне становище вічного слуги Верховного Господа, втрачає прив’язаність до служіння матеріальному світу. Всі так чи інакше виконують якесь служіння. Якщо людина не знає свого природного становища, вона служить своєму грубому тілові, чи сім’ї, чи громаді, чи країні. Але коли людина бачить своє природне становище (слова сва-др̣к означають «той, хто бачить»), вона втрачає прив’язаність до цього матеріального служіння і присвячує себе відданому служінню.

Людина, яка, перебуваючи під впливом ґун матеріальної природи, виконує визначені в писаннях обов’язки, може піднятися на вищі планетні системи. Панівні божества вищих планетних систем    —    це представники Верховного Бога-Особи в матеріальному світі, як оце бог Сонця, бог Місяця, бог повітря, Брахма чи Господь Шіва. Усі півбоги представляють Верховного Господа в матеріальному світі. За допомогою матеріальної діяльності можна досягнути цих півбогів, але неможливо піднятися вище. Про це сказано в «Бгаґавад-ґіті» (9.25): йа̄нті дева-врата̄ дева̄н    —    люди, які прив’язані до півбогів і які виконують свої обов’язки, можуть досягнути обителей цих півбогів. Таким чином можна піти на планету пітів, тобто предків. Натомість той, хто повністю усвідомив суть життя береться до відданого служіння й пізнає Верховного Бога-Особу.

Метод бгакті-йоґи, відданого служіння,    —    це головна річка, яка плине до моря Абсолютної Істини, а всі інші згадані тут методи    —    це наче її притоки. Підводячи підсумок, Господь Капіла підкреслює важливість відданого служіння. Як уже було сказано, практику бгакті-йоґи поділяють на чотири різновиди: три з них відбуваються під впливом ґун матеріальної природи, а один    —    на трансцендентному рівні, вільному від дотику ґун матеріальної природи. Віддане служіння, змішане з ґунами матеріальної природи, являє собою засіб для продовження матеріального існування, і тільки віддане служіння, вільне від бажання насолодитися плодами своїх дій і від спроб знайти істину за допомогою емпіричної філософії, являє собою чисте, трансцендентне віддане служіння.

Коли істота вже потрапила в рабство матеріального існування, вирватися з нього дуже важко. Тому Верховний Бог-Особа приходить сюди Сам або посилає Свого істинного представника, і залишає після Себе такі писання, як «Бгаґавад-ґіта» і «Шрімад-Бгаґаватам», щоб живі істоти, які блукають у пітьмі невігластва, могли скористатися з Його настанов, а також з товариства святих людей та духовних вчителів і звільнитися. Без милості святих осіб, духовного вчителя чи Крішни живій істоті не вдасться вирватися з темряви матеріального існування. Власними зусиллями неможливо досягнути звільнення.

Люди, які завжди думають про те, як завдати шкоди іншим живим істотам, нездатні зрозуміти науку свідомості Крішни і не мають вступу в царство трансцендентного любовного служіння Господу. Є також так звані учні, які навмисно вдають покору перед духовним вчителем, але мають якісь приховані мотиви. Їм теж не зрозуміти, що таке свідомість Крішни чи віддане служіння. Люди, які отримали посвяту в інше віросповідання і які не вважають, що основою всіх релігій і засобом досягнути Верховного Бога-Особу є віддане служіння, також не можуть зрозуміти науки свідомості Крішни. Нам доводилося стикатися з тим, що до нас приєднувалися учні, які через розвинуті в іншій релігії переконання дуже упереджено ставилися до відданого служіння і через якийсь час, покинувши наше товариство, губилися в нетрях матеріального світу. Насправді, свідомість Крішни    —    це не якесь окреме віросповідання, що відокремлюється від інших віросповідань. Свідомість Крішни    —    це метод пізнання Верховного Господа і наших стосунків із Ним. До цього руху може приєднатися будь-яка неупереджена людина, але на жаль дехто думає інакше. Тому ліпше таким людей не пояснювати науку свідомості Крішни.

Матеріалістів переважно цікавить ім’я, слава і матеріальний прибуток, тому, якщо хтось береться до свідомості Крішни з таких мотивів, йому ніколи не вдасться зрозуміти цю філософію. Такі люди використовують релігію для того, щоб поліпшити свій імідж у суспільстві. Вони стають членами тої чи іншої релігійної організації тільки для того, щоб поліпшити свою репутацію. В наші часи це трапляється дедалі частіше. Навіть якщо людина вільна від жадоби матеріальних статків, але занадто прив’язана до сімейного життя, вона теж не може зрозуміти свідомості Крішни. Зовні такі люди не справляють враження жадібних, але вони надмірно прив’язані до жінки, дітей і сімейних турбот. Коли людина вільна від перелічених вад, але в кінцевому підсумку ї не цікавить служіння Верховному Богові-Особі, тобто якщо вона невіддана, їй теж не зрозуміти філософії свідомості Крішни.

Ніхто не може відразу ж піднятися до найвищого рівня відданого служіння. Слово бгакта в попередньому вірші стосується людини, яка ладна прийняти всі засоби очисної практики, для того щоб стати бгактою. Щоб стати відданим Господа, треба прийняти духовного вчителя і питатися в нього про те, як розвиватися у відданому служінні. Найголовніші з шістдесяти чотирьох елементів практики, які допомагають проґресувати у відданому служінні,    —    це служити відданим, щодня повторювати певну кількість святих імен, поклонятися Божеству, слухати «Шрімад-Бгаґаватам» чи «Бгаґавад-ґіту» від особи, яка пізнала свою сутність, і жити у святому місці, де ніщо не перешкоджає відданому служінню. Того, хто присвятив себе цим п’яти найголовнішим формам практики, називають відданим.

Треба бути готовим віддавати належну шану духовному вчителю. Не слід заздрити своїм духовним братам. Навпаки, якщо хтось із духовних братів здобув глибше розуміння і вище піднявся у свідомості Крішни, його треба шанувати майже так само, як духовного вчителя, і радіти його ростові у свідомості Крішни. Відданий повинен завжди бути дуже приязним до людей, навчаючи їх свідомості Крішни, тому що це єдиний спосіб вирватися з лабет майі. Проповідь свідомості Крішни    —    це справжня доброчинність, тому що тільки так можна допомогти людям, які сильно потребують милості. Слово ш́уш́рӯша̄бгірата̄йа вказує на людину, яка вірно служить духовному вчителю. Духовному вчителю треба всіляко прислуговувати і догоджати. Діючи таким чином, відданий теж стає гідним отримати це знання. Слово бахір-джа̄та-віра̄ґа̄йа вказує на людину, яка розвинула відреченість від усіх зовнішніх і внутрішніх матеріальних потягів. Вона повинна не лише зовні зректися діяльності, не пов’язаної зі свідомістю Крішни, але також внутрішньо відкинути матеріальний спосіб життя. Така людина ні до кого не повинна мати ворожих почуттів і має завжди піклуватися про інших, не лише людей, але й тих живих істот, які народилися в інших тілах. Слово ш́учайе означає, що вона повинна бути чистою зовні і всередині. Щоб справді очистится, як зовнішньо, так і внутрішньо, треба постійно повторювати святе ім’я Господа, Харе Крішна чи Вішну.

Слово дійата̄м означає, що науку свідомості Крішни має давати духовний вчитель. Духовний вчитель не повинен приймати своїми учнями тих, хто не має потрібних для цього якостей. Не слід перетворювати духовну науку в ремесло і приймати учнів задля грошей. Істинний духовний вчитель мусить упевнитися, що людина, якій він збирається дати посвяту, справді посідає відповідні якості. Посвяту не можна давати недостойним особам. Духовний вчитель повинен виховувати своїй учнів так, щоб вони врешті-решт прийняли Верховного Бога-Особу як найдорожчу мету свого життя.

У цих двох віршах повністю пояснено якості відданого. Той, хто розвинув усі перелічені тут якості, вже піднявся на рівень відданого. А той, хто ще не розвинув у собі всіх цих якостей, треба повинен намагатися виховати їх у собі, щоб стати досконалим відданим.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до тридцять другої глави Третьої пісні «Шрімад-Бгаґаватам», яка називається «Пута корисливої діяльності».