ГЛАВА ТРИДЦЯТЬ ПЕРША: Господь Капіла описує блукання живих істот

Як сказано в попередній главі, відстраждавши в різних формах пекельного життя, істота знову народжується в людському тілі. Ця глава розвиває цю тему далі. Щоб отримати відповідне людське тіло, душа, що вже відбула кару в пекельних умовах життя, потрапляє в сім’я чоловіка, котрий найбільше підходить на роль її батька. Під час статевих зносин душа із сім’ям батька потрапляє в лоно матері, щоб розвинути певне тіло. Це відбувається зі всіма втіленими живими істотами, хоча тут ідеться передусім про людину, яка пішла до пекла Андга-тамісра. Відстраждавши там і пройшовши через пекельні форми життя, як оце життя собаки і свині, вона знову повертається до людської форми й отримує можливість народитися в такому самому тілі, в якому перед тим деґрадувала й заслужила пекельну кару.

Все відбувається під наглядом Верховного Бога-Особи. Тіло живій істоті дає матеріальна природа, але вона це робить, корячись волі Наддуші. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що жива істота блукає в матеріальному світі на колісниці, яку для неї створює матеріальна природа. Верховний Господь, як Наддуша, завжди присутній поряд із індивідуальною душею. Саме Він велить матеріальній природі дати індивідуальній душі те чи інше тіло, яке відповідає результатам її діяльності, і матеріальна природа виконує цей наказ Господа. Варто відзначити вжите в цьому вірші слово ретах̣-кан̣а̄ш́райах̣. Воно свідчить про те, що життя в утробі жінки утвороює не сім’я чоловіка, а жива істота, яка знаходить у сімені пристановище і яку вносять у жіноче лоно. Потім, завдяки присутності душі, розвивається тіло. Створити живу істоту просто за допомогою статевих зносин, без присутності душі, неможливо. Матеріалістична теорія про те, що душі не існує і що дитина народжується просто внаслідок поєднання матеріальних елементів сперми і яйцеклітини, не має під собою підстав і в силу своєї бездоказовості неприйнятна.

Тіло, яке отримує душа, розвивається одним з чотирьох способів, залежно від виду життя. Один різновид тіл, як-от тіла дерев та інших рослин, проростає з землі; другий різновид (мухи, мікроби чи клопи) розвивається з поту; третій різновид розвивається з яєць, а четвертий формується з зародку. Цей вірш каже, що після злиття яйцеклітини і сперматозоїда поступово формується або згусток плоті, або яйце, залежно від виду життя. Якщо душа народилася серед птахів, формується яйце, а якщо серед тварин чи людей, формуєть згусток плоті.

Коли наприкінці шостого місяця тіло дитини повністю сформоване, якщо це хлопчик, він пересувається в правий бік живота, а якщо дівчинка    —    то в лівий.

У «Маркандея Пурані» сказано, що зародок в утробі матері зв’язаний з нею пуповиною, яка називають ап’яяні, і через неї дитина в череві живиться їжею, яку засвоїла мати. Так дитина харчується з кишківника матері і день за днем росте. Наведені в «Маркандея Пурані» описи становища дитини в материнській утробі повністю підтверджують дані сучасної медицини. Отже, авторитет Пуран неспростовний, незважаючи на всі спроби філософів-майаваді піддати Пурани сумніву.

Зародок повністю залежить від їжі, якою харчується його матір, і тому під час вагітності мати повинна уникати деяких страв. Вагітним жінкам заборонено вживати надмірну кількість солі, гострого перцю, цибулі та продуктів, подібних до перелічених, бо тіло дитини занадто ніжне й тендітне, щоб витримати пряну їжу. Ведичні писання, смріті, дають дуже цінні поради для вагітної матері. З ведичних писань видно, що зачаття хорошої дитини вимагає великої уваги. Члени вищих класів ведичного суспільства повинні були проводити перед зачаттям дитини церемонію ґарбгадгана, що має глибоку наукову основу. Також велику вагу мають інші заходи, що їх ведичні писання радять на час вагітності. Піклуватися про дитину    —    це головний обов’язок батьків, бо якщо про дітей дбають належним чином, суспільство матиме хороших членів, які зможуть підтримувати мир і загальне процвітання своєї громади, країни і людства.

Ми відчуваємо страждання матеріального буття не лише після того, як вийдемо з утроби матері, але ще навіть в її череві. Страждання починаються з тої самої миті, коли жива істота стикається зі своїм матеріальним тілом. На жаль, ми забуваємо це відчуття й легковажимо тими муками, яких завдає народження на світ. Тому «Бгаґавад-ґіта» підкреслює, що треба завжди пам’ятати про страждання, пов’язані з народженням і смертю. Як під час формування тіла нам доводиться зазнавати численних страждань в утробі матері, так і смерть завдає великих мук. Як розповідає попередня глава, жива істота змушена переселятися з тіла в тіло, і народження в тілах собак і свиней пов’язане з особливими стражданнями. Але, незважаючи на ці страждання, під маґічним впливом майі ми все забуваємо і піддаємося чарам хвилинного так званого щастя, що, як уже згадано, являє собою не більш як ослаблення страждань.

Становище дитини в утробі матері, описане в цих віршах, важко навіть уявити. Перебувати в такому становищі дуже важко, але дитині доводиться все терпіти. Дитина може це витерпіти тільки завдяки тому, що її свідомість не дуже розвинен, а інакше вона б померла. Це благословення майі, що наділяє тіло стражденної істоти здатністю стерпіти ці жахливі тортури.

Якби доросла людина опинилася в такому становищі, в якому перебуває дитина в утробі матері, стиснена зі всіх боків, вона б не прожила і хвилини. На жаль, ми забуваємо ці всі страждання і намагаємося зажити щастя в цьому світі, не дбаючи про те, щоб звільнити душу від пут народження і смерті. Це велике нещастя, якщо в суспільстві не обговорюють відкрито ці теми й не допомагають людям усвідомити всю глибину нещасть, пов’язаних із матеріальним існуванням.

Народившись на світ, дитина забуває про труднощі попередніх життів, але принаймні тоді, коли ми стали дорослими, читаючи авторитетні писання, як оце «Шрімад-Бгаґаватам», ми можемо усвідомити, яких мук завдають народження і смерть. Якщо ми не віримо в писання, це інша річ, але якщо ми віримо в їхню достовірність, то нам слід докласти зусиль, щоб повернути собі свободу в наступному житті. Таку можливість дає людська форма життя. Якщо людина не звертає уваги на такі нагадування про пов’язані з матеріальним життям страждання, вважають, що вона нічим не ліпша за самогубцю. Писання називають людське життя єдиним засобом подолати океан невігластва майі, чи матеріального існування. Людське тіло становить надійний корабель, духовний вчитель    —    це досвідчений капітан, а настанови писань    —    це ходовий вітер. Якщо, незважаючи на ці всі сприятливі обставини, ми не хочемо перетнути океан невігластва й матеріального існування, то ми свідомо чинимо самогубство.

Наприкінці сьомого місяця потоки життєвого повітря зрушують зародок з місця й примушують його рухатися, тому що маточні стінки перед пологами починають розтягуватися. Черву в череві матері названо тут словом содара. Содара означає «народжений від тої самої матері». Дитина народжується з утроби матері, і черва народжується в її череві внаслідок ферментації, і тому дитину й червів можна вважати за братів. Мріючи про всесвітнє братерство людей, ми повинні пам’ятати, що навіть хробаки    —    це наші брати, вже й не кажучу за інших живих істот. Тому ми повинні дбати про всіх живих істот.

Кажуть, що під час пологових мук, породілля клянеться, що вона більше ніколи не буде вагітніти, щоб не страждати від такого болю. Так само людина, яка змушена йти на хірургічну операцію, клянеться, що більше не робитиме того, що призвело до хвороби й до операції. Також і той, хто потрапляє в небезпеку, клянеться, що більше не вчинить такої самої помилки. І жива істота, опинившись у пекельних умовах, теж молиться до Господа, обіцяючи більше ніколи не грішити, щоб не потрапляти знову в утробу й не проходити знову й знову через народження і смерть. Перебуваючи в пекельних умовах в утробі матері, жива істота дуже боїться народитися ще раз, але вийшовши з лона і почавши насолоджуватися життям та хорошим здоров’ям, вона про все забуває і знову й знову повторює ті самі гріхи, які вже перед тим привели її в те жахливе становище.

Слово чалач-чаран̣а̄равіндам стосується до Верховного Бога-Особи, що дійсно ступає по землі. Наприклад, Господь Рамачандра справді ступав по землі, і Господь Крішна також ходив по її поверхні, як звичайна людина. Тому ця молитва звернена до Верховного Бога-Особи, що сходить на Земну планету чи на будь-яку іншу планету, щоб захистити праведних і знищити нечестивих. «Бгаґавад-ґіта» підтверджує, що, коли набирає силу безбожність, а по-справжньому релігійна діяльність занепадає, Верховний Господь приходить захистити праведних і вбити безбожних. Цей вірш звернений до Господа Крішни.

Також важливо відзначити в цьому вірші слово іччгайа̄, яке свідчить про те, що Господь сходить з власної волі. У «Бгаґавад-ґіті» Крішна підтверджує: самбгава̄мй а̄тма-ма̄йайа̄. «Я приходжу з власної волю, силою Своєї внутрішньої енерґії». Його не примушують зійти сюди жодні закони матеріальної природи. Тут сказано: іччгайа̄    —    Він не отримує тіло, всупереч уявленням імперсоналістів, а приходить з власної волі, і форма, в якій Він приходить,    —    це Його вічна форма.

Верховний Господь ставить живу істоту в жахливі умови життя, і Він теж може врятувати її, тому треба шукати притулку біля лотосових стіп Крішни. Крішна вимагає: «Облиш усе і віддайся Мені». І в «Бгаґавад-ґіті» теж сказано, що кожен, хто знаходить в Господа притулок, більше не повертається, щоб народитися в якомусь тілі в матеріальному світі, а назавжди йде додому, до Бога.

Як згадано в попередньому вірші, душа, або джіва, каже: «Я віддаюся під захист Верховного Господа». Отже, за своїм природним становищем, душа, або джіва,    —    це слуга, підпорядкований Верховній Душі, Богові-Особі. Як Верховна Душа, так і індивідуальна душа, чи джіва, перебувають в одному тілі, що підтверджують Упанішади. Вони живуть разом, наче друзі, але одна з них страждає, а друга вільна від страждань.

У цьому вірші сказано: віш́уддгам авіка̄рам акган̣д̣а-бодгам    —    Наддуша завжди стоїть осторонь будь-якої скверни. Жива істота осквернюється і страждає через своє матеріальне тіло, але це не означає, що Господь, перебуваючи поряд, також має матеріальне тіло. Господь є авіка̄рам, незмінний. Він завжди один і той самий Всевишній, але, на жаль, філософи-майаваді, через нечистоту своїх сердець, не можуть зрозуміти, що Верховна Душа, чи Наддуша, відмінна від індивідуальної душі. Тут сказано: а̄тапйама̄на-хр̣дайе ’васітам    —    хоча Він перебуває в серці кожної живої істоти, знайти Його може тільки душа, очищена каяттям. Індивідуальна душа кається в тому, що забула своє природне становище, захотіла стати єдиною з Верховною Душею і щосили намагалася панувати над матеріальною природою. Зазнавши поразки в цьому, вона тепер кається. Тільки завдяки цьому каяттю вона може пізнати Наддушу чи стосунки між Наддушею й індивідуальною душею. Як підтверджує «Бгаґавад-ґіта», через багато, багато життів зумовлена душа починає розуміти велич Ва̄судеви і усвідомлювати, що Він    —    її повелитель, Він    —    її Господь. Індивідуальна душа    —    слуга Господа, і тому вона віддається Йому. Віддавшись Йому, вона стає махатмою, великою душею. Живій істоті, якій пощастило усвідомити ці істини, забезпечено звільнення, навіть якщо вона ще перебуває в утробі матері.

Різниця між живою істотою і Верховним Богом-Особою полягає в тому, що жива істота схильна піддаватися впливу матеріальної природи, а Верховний Господь завжди трансцендентний до матеріальної природи й до живих істот. Коли жива істота потрапляє в царство матеріальної природи, її чуття і якості вкриває скверна, або матеріальні позначення. Що ж стосується до Верховного Господа, то матеріальні якості й чуття ніколи не можуть покрити Його, тому що Він вищий за матеріальну природу і темрява невігластва не має над Ним влади, яку вона має на живими істотами. Володіючи повним знанням, Він ніколи не підпадає під вплив матеріальної природи. Матеріальна природа завжди підвладна Йому і тому ніколи не може підкорити Його своїй владі.

Жива істота дуже крихітна і тому схильна підлягати впливу матеріальної природи, але коли вона звільняється від ілюзорного матеріального тіла, вона здобуває такі самі духовні якості, як Верховний Господь. На цьому рівні між нею і Верховним Господом стирається якісна відмінність, але, не посідаючи такої могутності, яка б давала їй змогу завжди бути вільною від впливу матеріальної природи, вона з кількісного погляду відмінна від Господа.

Метод відданого служіння покликаний дати живій істоті нагоду очиститися від матеріальної скверни й піднятися на духовний рівень, на якому вона має такі самі якості, як і Верховний Бог-Особа. У Ведах сказано, що жива істота завжди посідає свободу. Асан̇ґо хй айам̇ пурушах̣    —    жива істота вільна. Її матеріальне забруднення має тимчасову природу, а її справжнє становище полягає в тому, що вона звільнена. Цього звільнення досягають за допомогою свідомості Крішни, практика якої починається з того, що жива істота віддається Крішну. Тому жива істота каже тут: «Я шанобливо схиляюся перед Верховною Особою».

Філософи-майаваді запевняють, що звільнитися від матеріального рабства можна просто розвиваючи знання за допомогою умоглядних роздумів. Але тут сказано, що звільнення досягають не завдяки знанню, а завдяки милості Верховного Господа. Знання, яке зумовлена душа здобуває за допомогою умоглядних роздумів, навіть якщо дуже обширне, завжди залишається недостатнім для того, щоб досягнути Абсолютну Істину. Писання кажуть, що без милості Верховного Бога-Особи неможливо зрозуміти ні Його, ні Його справжній образ, якості чи ім’я. Можна віддаватися роздумам тисячі й тисячі років, але без відданого служіння ніколи не вдасться пізнати природу Абсолютної Істини.

Отримати знання про Абсолютну Істину і досягнути звільнення можна просто з милості Верховного Бога-Особи. Тут чітко сказано, що ми втрачаємо пам’ять через те, що нас покриває матеріальна енерґія Господа. Хтось може запитати: навіщо верховна воля Господа віддала нас під владу матеріальної енерґії? Це пояснено в «Бгаґавад-ґіті», де Господь каже: «Я перебуваю в серці кожного, і тільки завдяки Мені істота поринає в забуття або сповнюється знання». Зумовлена душа поринає в забуття також з волі Верховного Господа. Жива істота надуживає своєю крихітною незалежністю, коли хоче панувати над матеріальною природою. Ця можливість неправильно скористатися зі своєї незалежності існує завжди, інакше втрачає сенс саме поняття незалежності. Бути незалежним означає мати можливість використати свою свободу правильно або неправильно. Це стан динамічний, а не застиглий. Отже, причина того, що жива істота потрапляє під вплив майі полягає в неправильному використанні своєї незалежності.

Майа настільки могутня, що, як каже сам Господь, подолати її вплив украй важко. Але зробити це зовсім неважко для того, «хто віддається Мені». Ма̄м ева йе прападйанте    —    кожен, хто віддається Господу, може вийти з-під впливу суворих законів матеріальної природи. Тут виразно сказано, що жива істота потрапляє під вплив майі згідно з волею Господа, отож, якщо хтось хоче вирватися з цього рабства, це можливо просто завдяки милості Господа.

Ці вірші з’ясовують природу діяльності зумовлених істот, яку вони провадять під впливом матеріальної енерґії. Кожна зумовлена душа під впливом матеріальної природи виконує ту чи іншу діяльність. Як ми бачимо, своїми діями в матеріальному світі зумовлена душа досягає дивовижних успіхів, розвиваючи призначену для задоволення чуттів цивілізацію. Але насправді людина покликана усвідомити, що вона вічний слуга Верховного Господа. Коли вона здобуває досконале знання, вона рзоуміє, що Господь    —    це найвищий об’єкт поклоніння, а жива істота    —    Його вічний слуга. Не володіючи цим знанням, вона віддає себе матеріальній діяльності, і це називають невіглаством.

Коли зумовлена душа розвиває серйозне бажання вирватися з лабет матерії, Верховний Бог-Особа, що перебуває в її серці як Параматма, підказує їй: «Віддайся Мені». Господь каже це в «Бгаґавад-ґіті»: «Облиш усяку іншу діяльність, і просто віддайся Мені». Треба зрозуміти, що джерело знання    —    це Верховна Особа. Це підтверджено в «Бгаґавад-ґіті», де Господь каже: «Завдяки Мені істота здобуває істинне знання і пам’ять, і завдяки Мені вона поринає в забуття» (маттах̣ смр̣тір джн̃а̄нам апоханам̇ ча). Тому, хто прагне матеріального задоволення або хоче панувати над матеріальною природою, Господь дає можливість забути про служіння Йому і зануритися в так зване щастя матеріальної діяльності. Так само, коли людина розчаровується у спробах панувати над матеріальною природою і серйозно прагне вирватися з матеріального рабства, Господь із серця їй підказує, що вона повинна віддатися Йому, і тільки тоді вона досягне звільнення.

Це знання може дати тільки Верховний Господь або Його представник, і ніхто інший. У «Чайтан’я-чарітамріті» Господь Чайтан’я пояснює Рупі Ґосвамі, що живі істоти блукають з життя в життя, зазнаючи пов’язаних із матеріальним існуванням страждань. Але коли істота палко прагне вирватися з матеріального рабства, від духовного вчителя і Крішни до неї приходить знання. Це означає, що Крішна як Наддуша перебуває в серці живої істоти, і, коли вона розвиває серйозне бажання, Він спонукає її знайти Його представника, істинного духовного вчителя, і віддатися під його опіку. Отримуючи вказівки із серця і настанови ззовні, від духовного вчителя, вона просувається вперед шляхом свідомості Крішни, який виводить її з матеріального рабства.

Отже, істота ніяк не може повернутися до свого істинного становища, не отримавши благословення Верховного Бога-Особи. Не маючи вищого знання, істота змушена тяжко каратися в боротьбі за існування в матеріальному світі. З огляду на це, духовного вчителя називають проявом милості Верховної Особи. Зумовлена душа повинна слухати повчання з вуст духовного вчителя. Таким чином вона поступово оволодіє наукою свідомості Крішни. Спочатку в серце зумовленої душі потрапляє насінина свідомості Крішни, а коли вона слухає повчання духовного вчителя, ця насінина проростає і дає плід, що являє собою найвище благословення в людському житті.

Цей вірш описує страждання, яких жива істота зазнає в лоні матері. З одного боку зародок обпікає жар травлення, а з другого боку його турбують випорожнення, сеча, кров і слиз. Через сім місяців, повернувши собі свідомість, відчуває жахливість умов свого існування і починає молитися до Господа. Рахуючи місяці, які залишаються йому до виходу на свободу, він не може дочекатися кінця свого ув’язнення. Так звані цивілізовані люди не беруть до уваги жахливі страждання, що супроводжують появу істоти на світ, і, намагаючись задовольнити свої чуття, нерідко намагаються вбити зародок за допомогою аборту чи протизаплідних засобів. Байдужі до страждань, які кожній істоті доводиться зазнавати в утробі, такі люди живуть під покровом матеріалістичних уявлень і нехтують нагодою, яку дає їм людська форма життя.

Дуже важливі в цьому вірші слова кр̣пан̣а-дгı̄х̣. Дгı̄ означає «інтелект», а кр̣пан̣а означає «скупий». Зумовлене життя    —    це призначення скнар, вбогих на інтелект, тобто людей, які не використовують свій інтелект належним чином. Народившись у людській формі життя, істота має змогу розвинути інтелект, і її обов’язок полягає в тому, щоб використати цей інтелект для звільнення від круговороту народжень і смертей. Той, хто цього не робить, живе, як скнара, людина, яка посідає величезне багатство, але не використовує його і тільки милується ним. Того, хто не використовує людський інтелект для того, щоб вирватися з лабет майі, з круговерті народжень і смертей, вважають за скупця. Протилежність скупості    —    це уда̄ра, або великодушність. Брахману називають уда̄ра, тому що він використовує людський інтелект для того, щоб пізнати дух. За допомогою свого інтелекту він проповідує людям свідомість Крішни задля їхнього добра, і тому його вважають великодушним.

Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», як інтелект, так і забуття дає індивідуальній душі Наддуша, що сидить поряд з нею в тому самому тілі. Коли Верховний Господь бачить, що зумовлена душа щиро прагне вирватися з лабет матерії, Він зсередини як Наддуша дає їй потрібний для цього інтелект, а ззовні як духовний вчитель, втілення Самого Бога-Особи, допомагає їй Своїми настановами (наприклад, повчаннями «Бгаґавад-ґіти»). Господь завжди шукає можливості повернути палі душі до Своєї обителі, царства Бога. Ми повинні бути глибоко вдячні Богові-Особі, тому що Він завжди прагне привести нас до вічного життя і щастя. Сповна відплатити Богові-Особі за Його доброту неможливо, і нам залишається просто бути вдячними Йому і молитися до Нього зі складеними долонями. Атеїстичні люди можуть піддати сумніву достовірність цих молитв, які дитина підносить у лоні матері, й запитати: «Як дитя в утробі може скласти такі чудові молитви?». Але з милості Господа можливе все. Зовні дитина перебуває в дуже складних умовах, але внутрішньо вона залишається такою самою істотою, як і всі інші, і Господь перебуває поряд з нею. Трансцендентна енерґія Господа робить можливим усе.

Еволюцію душі, що проходить через різні тіла, можна порівняти до розвитку квітки. Як квітка проходить у своєму розвитку через різні стадії: спочатку утворюється пуп’янок, потім він починає розпускатися, і лише потім квітка повністю розкривається і пишається довершеною красою й ароматом,    —    так і душа проходить у своїй поступовій еволюції через 8 400 000 різних категорій тіл, піднімаючись у своєму розвитку дедалі вище. Людську форму життя вважають за найвищу з усіх, тому що вона дає змогу проявити рівень свідомості, потрібний для звільнення з ланцюгу народжень і смертей. Дитина, якій пощастило, ще в утробі матері усвідомлює свою перевагу і відмінність свого тіла від усіх інших тіл. Тварини, що живуть в тілах, нижчих за людське, усвідомлюють тільки страждання і втіхи, пов’язані з тілом. Вони нездатні думати ні про що вище за тілесні потреби: їду, сон, парування й самозахист. Але в людській формі життя з милості Бога істота розвиває свідомість такою мірою, що стає здатною оцінити своє виняткове становище і пізнати себе і Верховного Господа.

Слова дама-ш́арірі означають, що ми наділені тілом, яке дає змогу приборкати чуття й розум. Усі труднощі матеріалістичного життя виникають через неприборканий розум і неприборкані чуття. Треба бути вдячним Верховному Богові-Особі за таке чудове людське тіло, і треба використати його належним чином. Різниця між твариною і людиною полягає в тому, що тварина неспроможна панувати над собою й не розуміє, що є пристойним, а що ні, тоді як людина має почуття такту і здатна панувати над собою. Не використовуючи свою здатність панувати над собою, людина стає не ліпшою за тварину. Приборкуючи чуття, тобто корячись приписам практики йоґи, можна пізнати природу свого єства, Наддушу, світ і їхній взаємозв’язок. Для того, хто приборкав чуття, немає нічого неможливого. А той, хто не панує над чуттями, нічим не ліпший за тварин.

Цей вірш викладає засади справжнього самоусвідомлення, що спирається на приборкання чуттів. Мета людини полягає в тому, щоб побачити Верховного Бога-Особу, а також своє власне «я». Вважати себе за єдиного зі Всевишнім означає не знати своєї істинної природи. Тут чітко сказано, що Верховний Господь є ана̄ді, чи пура̄н̣а,    —    Йому немає ніякої причини, крім Нього Самого. Жива істота народжена від Верховного Бога-Особи, як Його невід’ємна частка. Те саме сказано в «Брахма-самхіті»: ана̄дір а̄дір ґовіндах̣    —    Ґовінда, Верховна Особа, не має причини. Він ненароджений. Але жива істота народжується від Нього. «Бгаґавад-ґіта» підтверджує: мамаіва̄м̇ш́ах̣    —    і жива істота, і Верховний Господь ненароджені, але слід розуміти, що вищою причиною живої істоти, Своєї невід’ємної частки, є Верховний Бог-Особа. Тому в «Брахма-самхіті» сказано, що все постає з Верховного Бога-Особи (сарва-ка̄ран̣а-ка̄ран̣ам). Це підтверджує і «Веданта-сутра»: джанма̄дй асйа йатах̣    —    Абсолютна Істина є першоджерело появи всіх істот. Крішна теж каже в «Бгаґавад-ґіті»: ахам̇ сарвасйа прабгавах̣    —    «Я джерело появи на світ усього сущого, включно з Брахмою, Господом Шівою та всіма іншими живими істотами». Усвідомити свою природу означає зрозуміти ці істини. Людина повинна розуміти, що вона підвладна Верховному Господу і не має цілковитої незалежності. Інакше як би вона опинилася в зумовленому стані?

Живучи в утробі матері, дитина перебуває в жахливих умовах, але разом з тим вона отримує цінну можливість відродити чисте знання про свої стосутнки з Верховним Господом і молиться до Господа, прохаючи порятунку. Однак майа, ілюзорна енерґія настільки могутня, що відразу ж після народження, вийшовши з утроби матері, дитина потрапляє під її владу й починає вважати себе за тіло. Майа означає «ілюзія», або «те, чого немає». Всі істоти в матеріальному світі ототожнюють себе з тілом. Це оманне уявлення: «Я тіло»,    —    розвивається відразу ж після того, як дитина з’являється на світ з утроби матері. Мати й інші родичі вже чекають на дитину, і щойно вона з’являється, мати починає годувати її, а всі інші починають піклуватися про неї. Жива істота швидко забуває про свою істинну природу й заплутується в сітях кревних зв’язків. Все матеріальне існування являє собою рабство в путах цих тілесних уявлень про життя. Здобути істинне знання означає усвідомити: «Я не тіло, я духовна душа, вічна частка Верховного Господа». Істинне знання нерозривно пов’язане з відреченістю, тому що наділена ним людина відрікається від уявлень про себе як про тіло.

Під впливом майі, зовнішньої енерґії, істота, щойно з’явившись на світ, про все забуває. Тому в своїй молитві дитина каже, що воліє ліпше залишатися в материнській утробі, ніж виходити з неї. Згідно з переказами, Шукадева Ґосвамі через це залишався в череві матері шістнадцять років, не бажаючи ставати жертвою оманного ототожнення з тілом. Набувши духовне знання в утробі матері, він через шістнадцять років вийшов назовні й відразу ж пішов з дому, щоб не потрапити під вплив майі. У «Бгаґавад-ґіті» теж сказано, що майа посідає нездоланний вплив. Але нездоланну майу можна подолати за допомогою свідомості Крішни. Це теж підтверджено в «Бгаґавад-ґіті» (7.14): ма̄м ева йе прападйанте ма̄йа̄м ета̄м̇ таранті те. Кожен, хто віддається лотосовим стопам Крішни, може вирватися з-під впливу цих оманних уявлень про життя. Тільки під впливом майі істота забуває про свої вічні стосунки з Крішною і ототожнює себе з тілом та його побічними утворами: дружиною, дітьми, співвітчизниками, друзями й близькими. Таким чином вона стає жертвою майі, ще глибше занурюючись у вир повторних народжень і смертей у матеріальному світі.

Пов’язані з матеріальним життям страждання починаються з того самого дня, коли духовна душа знаходить притулок в сім’ї батька і яйцеклітині матері. Ці страждання тривають далі, коли вона виходить з материного лона, і припиняються до кінця її днів. Цим стражданням не видно ні кінця, ні краю. Одне зрозуміло, що зі зміною тіла, страждання істоти не припиняються. Тіло змінюється щомиті, але це не означає, що ми опиняємося в умовах, зручніших за ті, в яких перебуває зародок. Отже, найліпший розв’язок полягає в тому, щоб розвинути свідомість Крішни. У цьому вірші сказано: упаса̄діта-вішн̣у-па̄дах̣. Це означає, що людина повинна розвинути свідомість Крішни. Той, хто з милості Господа посідає інтелект і розвиває свідомість Крішни, досягає в житті успіху, тому що просто завдяки постійній свідомості Крішни можна врятуватися від повторних народжень і смертей.

В своїй молитві дитина каже, що ліпше залишатися в темряві материної утроби і постійно бути зануреним у свідомість Крішни, ніж вийти на світ і знвоу впасти жертвою ілюзорної енерґії. Ілюзорна енерґія діє і в утробі, й поза нею, але таємниця успіху полягає в тому, що треба залишатися в свідомості Крішни, бо це дає змогу бути вільним від впливу найжахливіших умов. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що інтелект може бути другом людини, а може бути її ворогом. Тут повторено те саме: сухр̣да̄тманаіва    —    «дружній інтелект». Повне занурення інтелекту в особисте служіння Крішні і постійна свідомість Крішни    —    це шлях, що веде до самоусвідомлення і звільнення. Якщо ми станемо на шлях свідомості Крішни, постійно повторюючи Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе і не піддаючись марним пориванням і турботам, ми назавжди звільнимося від круговороту народжень і смертей.

Хтось може запитати: як дитина може розвинути довершену свідомість Крішни в утробі матері, де немає жодних засобів практики свідомості Крішни? Але для того, щоб поклонятися Верховному Богові-Особі, Вішну, не потрібно жодних зовнішніх атрибутів. Дитина бажає залишатися в утробі матері й разом з тим бажає звільнитися з лабет майі. Для того, щоб розвивати свідомість Крішни, не потрібно ніяких особливих матеріальних умов. Свідомість Крішни можна розвивати завжди і всюди, для цього треба лише постійно думати про Крішну. Маха-мантру Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе можна повторювати навіть в череві матері. Повторювати святі імена можна і під час сну, і під час роботи, і в материнській утробі, і звільнившись з неї. Свідомості Крішни не можуть перешкодити ніякі обставини. Суть молитви, яку підносить дитина в лоні матері, така: «Нехай я ліпше залишуся в цьому становищі. Хоча я зазнаю великих страждань, це ліпше, ніж знову стати жертвою майі, вийшовши назовні».

Слово кр̣ччгрен̣а означає «з великими труднощами». Коли дитина через вузький прохід виходить з утроби, від сильного тиску вона не може набрати в груди повітря. В цих страшних муках вона повністю втрачає пам’ять. Іноді страждання дитини такі сильні, що вона народжується мертва або ледве жива. Важко навіть уявити все страждання, яке відчуває жива істота під час народження. Протягом десяти місяців дитина залишається в жахливих умовах в утробі, а після того її силою виштовхують звідти. У «Бгаґавад-ґіті» Господь зазначає, що людина, яка серйозно бажає розвивати духовне знання, повинна завжди пам’ятати про чотири форми страждань, пов’язаних з матеріальним існуванням: народження, смерть, хвороби і старість. Незважаючи на весь світ поступ, матеріалісти нездатні покласти край цим чотирьом формам страждань, що завжди супроводжують матеріальне існування.

Поки дитина перебуває в материній утробі, природа сама дбає про неї й годує її. Умови в утробі аж ніяк не були приємні, але що стосується живлення дитини, закони природи дбали про це досконало. Але коли дитина виходить з утроби, вона потрапляє в зовсім інакше оточення. Вона хоче їсти одне, а їй дають інше, бо ніхто не знає, що їй потрібно, і вона, хоча й не хоче того, що їй дають, не може навіть відмовитися. Іноді немовля плаче, шукаючи материних грудей, а нянька, думаючи, що в нього болить живіт, і дає йому гіркі ліки. Немовля не хоче їх їсти, але відмовитися не може. Воно живе в дуже незручних умовах, і його стражданням немає кінця.

Треба відзначити, що немовля народжується плачучи й страждаючи. Після народження його страждання не припиняються, і воно далі плаче. Мікроорганізми, якими кишить його постіль, забруднена сечею й випорожненнями, не дають йому спокою, і нещасне дитя далі плаче. Воно неспроможне хоча б якось дати собі раду.

Слово віґата-джн̃а̄нам означає, що під впливом майі дитина втрачає духовне знання, яке вона розвинула в утробі матері. Вийшовши з утроби й опинившись під навалою всіляких страждань, немовля забуває все, над чим воно розмірковувало, прагнучи звільнення. Добре відомо, що, навіть якщо людина здобуває якесь духовне знання й піднімається на вищий рівень, під тиском обставин вона може все забути. Не лише діти, але й дорослі люди повинні бути дуже пильними, захищаючи своє розуміння свідомості Крішни й уникаючи несприятливих обставин, щоб не забути свій головний обов’язок.

Вік від народження до п’яти років називають дитинством. Від від п’яти років до кінця п’ятнадцятого року називають пауґанда. В шістнадцять років починається юність. Нещастя, яких істота зазнає в дитинстві, уже описано. Коли дитина досягає отроцтва, її посилають до школи, і це їй дуже не до вподоби. Їй хочеться бавитися, але її примушують ходити до школи, вчитися й готуватися до іспитів. Її страждання поглиблює те, що їй хочеться тих чи інших іграшок, але обставини нерідко не дозволяють їй отримати їх, і це її дуже вражає і засмучує. Іншими словами, в отроцтві вона також страждає, як вона страждала в дитинстві, і як вона далі страждатиме в юності. В отроцтві діти не знають стриму в своїх вимогах нових забавок, а коли їм не дають того, чого вони бажають, вони впадають у гнів і від того страждають.

У «Бгаґавад-ґіті» (3.36) Арджуна запитує в Крішни про те, що становить причину хтивості в живій істоті. Згідно з духовною наукою, жива істота вічна і якісно єдина з Верховним Господом. Чому ж тоді вона стає жертвою матеріального впливу і чинить численні гріхи? Відповідаючи на це запитання, Господь Крішна сказав, що жива істота втрачає своє піднесене становище й потрапляє в жахливі умови матеріального існування через хіть. Під впливом зовнішніх обставин ця хіть перетворюється в гнів. І хіть, і гнів розвиваються на ґрунті ґуни пристрасті. Хіть    —    це породження ґуни пристрасті, яке, не знайшовши задоволення, перетворюється у гнів, прояв ґуни невігластва. Коли душу покриває невігластво, вона скочується до найжахливіших умов пекельного життя.

Для того, щоб піднятися з пекельного життя до найвищого рівня духовного знання, треба трансформувати цю хіть у любов до Крішни. Шрі Нароттама даса Тгакура, великий ачар’я вайшнавської сампрадаї каже: ка̄ма кр̣шн̣а-карма̄рпан̣е    —    хтивість породжує в нас безліч бажань, скерованих на задоволення чуттів, але ту саму хтивість можна очистити й трансформувати, якщо всі наші бажання будуть присвячені задоволенню Верховного Бога-Особи. Гнів теж можна застовувати на служіння Богові-Особі, скеровуючи його на людей безбожних і вороже налаштованих щодо Господа. Ми впали в темницю матеріального існування через хіть і гнів, але ті самі дві якості можна використати для того, щоб розвинути свою свідомість Крішни і повернутися до свого чистого, високого духовного становища. Тому Шріла Рупа Ґосвамі вчить, що, живучи в матеріальному світі й потребуючи для підтримання свого тіла численних об’єктів чуттєвого задоволення, ми повинні не прив’язуватися до них і використовувати їх з метою задовольнити чуття Крішни. Це справжня відреченість.

Цей вірш пояснює, як поглиблюється невігластво живої істоти. Перший ступінь занурення в невігластво полягає в тому, що істота ототожнює себе з матеріальним тілом, зробленим із п’яти елементів, вважаючи його за саму себе. Другий ступінь занурення в невігластво    —    це вважати щось за свою власність тільки тому, що воно пов’язане з власним тілом. Так невігластво поглиблюється дедалі більше й більше. Жива істота вічна, але занурюючись у тимчасове й неправильно розуміючи свою користь, вона опиняється в темряві невігластва і змушена потерпати від матеріальних страждань.

У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що людина повинна працювати задля того, щоб задовольнити Яґ’ю, або Вішну, бо будь-яка робота, виконана не задля задоволення Верховного Бога-Особи, стає причиною рабства. У зумовленому станарі жива істота вважає тіло за саму себе і забуває свої вічні стосунки з Верховним Богом-Особою, працюючи просто на користь свого тіла. Зумовлена істота вважає, що тіло    —    це вона сама, побічні утвори його життєдіяльності    —    це її родичі, а земля, на якій їй випало народитися, гідна поклоніння. Засновуючись на цих хибних уявленнях, вона виконує численні непродумані вчинки, які примушують її знову й знову народжуватися в різних видах життя й помирати.

Так звані суспільні, національні та державні ватажки в сучасному світі далі й далі відводять людей від істинного шляху, заводячи їх на манівці тілесних уявлень про життя. Внаслідок цього як ватажки, так і їхні послідовники скочуються до пекельних форм життя, в яких їм доводеться народжуватися знову й знову. Характеризуючи це, «Шрімад-Бгаґаватам» каже: андга̄ йатга̄ндгаір упанı̄йама̄на̄х̣    —    коли сліпий веде низку інших сліпців, в наслідку всі вони впадуть у рівчак. Саме це й відбувається. В суспільстві не бракує вождів, готових несвідомі маси, але всі ці вожді перебувають у темряві тілесних уявлень про життя, і тому в людському суспільстві немає миру чи процвітання. Так звані йоґи, що демонструють всілякі фізичні вправи, належать до одної категорії з цими невігласами, тому що система хатга-йоґа рекомендована передусім для людей, які дивляться на світ через призму грубо-тілесних уявлень про життя. Висновок цього вірша полягає в тому, що доки людина тримається за тілесну концепцію життя, їй доведеться знову й знову народжуватися й помирати.

Господь Капіла вже розповідав, як зумовлена душа потрапляє в пекло Андга-тамісра чи Тамісра і, відстраждавши там, народжується в пекельній формі життя, тобто отримує тіло собаки або свині. Після низки таких народжень, вона знову народжується в людській формі життя. Як народжується людина, Господь Капіла також змалював. В материнській утробі формується зародок людини, вона якийсь час страждає в утробі і тоді виходить назовні. Якщо, отримавши після цих усіх страждань ще одну нагоду народитися в людському тілі, жива істота марнує свій цінний час у товаристві людей, яких цікавить головно статеве життя і смачні страви, вона, природно, знову скочується в те саме пекло Андга-тамісра чи Тамісра.

Більшість людей дбає головно про те, щоб задовольнити язик і статеві органи. Це матеріальне життя. Матеріальне життя означає «їж, пий та веселися; і забудь про пізнання своєї духовної суті чи про шлях духовного розвитку». Інтереси матеріалістів зводяться до задоволення язика, шлунку та статевих органів, тому кожен, хто хоче розвиватися духовно, повинен остерігатися їхнього товариства. Водитися з такими матеріалістами означає свідомо чинити самогубство. Тому сказано, що мудра людина уникатиме небажаного спілкування і натомість завжди спілкуватиметься зі святими особами. У товаристві святих людей усі сумніви щодо духовного напрямку життя розсіюються, і людина робить відчутний поступ на шляху духовного пізнання. Буває, що людина ревно сповідує ту чи іншу релігію. Вірно дотримуючись приписів своєї релігії, індуїсти, мусульмани та християни ходять до храму, церкви чи мечеті, але, на жаль, не можуть відмовитися від товариства людей, надмірно прив’язаних до статевого життя і задоволення язика. Але тут ясно сказано, що навіть той, хто формально зараховує себе до ревних членів тої чи іншої релігійної громади, але спілкується з такими людьми, неминуче потрапить до найтемнішої місцини пекла.

Ті, хто надмірно прив’язаний до статевого життя, не можуть зрозуміти природи Абсолютної Істини. Не можуть вони також дотримуватися чистоти, а тим більше бути співчутливими до інших. Їм невластиво бути серйозними, і їх не цікавить вища мета життя. Найвища мета життя    —    це Крішна, або Вішну, але людям, прив’язаним до статевого життя, невтямки, що найбільше добро їм може дати свідомість Крішни. Вони не відчувають, що пристойно, а що ні, і навіть на людних вулицях та в парках обіймаються, наче коти й собаки, називаючи себе закоханими. Цим нещасним створінням не бачити матеріального добробуту. Поводячись, як коти й собаки, вони змушені залишатися на рівні котів і собак. Їм не вдається навіть поліпшити своє матеріальне становище, не кажучи вже за те, щоб зажити слави. Іноді ці нетямущі люди навіть вдають із себе прихильників йоґи, але вони неспроможні панувати над чуттями й розумом, хоча це становить справжню ціль практики йоґи. Таким людям не вдасться насолодитися ніяким багатством. Іншими словами, вони дуже нещасні.

Порада триматися осторонь від таких дурнів призначена передусім для тих, хто бажає розвивати свідомість Крішни. Розвиток свідомості Крішни пов’язаний з розвитком таких якостей, як правдивість, чистота, милосердя, серйозність, духовний інтелект, простота, матеріальний достаток, добре ім’я, вміння вибачати й володіти розумом та чуттями. В того, хто розвивається в свідомості Крішни, повинні з’являтися всі ці якості, але якщо людина спілкується з нетямущим шудрою, який, мов муштрований песик, танцює під дудку жінки, їй не вдасться проґресувати. Уісм, хто намагається розвивати свідомість Крішни і бажає подолати океан невігластва, Господь Чайтан’я радить не водитися з жінками чи з людьми, яких цікавлять матеріальні втіхи. Для того, хто прагне розвивати свідомість Крішни, таке спілкування страшніше за самогубство.

Прив’язаність до жінок настільки осквернює, що чоловік стає невільником матеріального світу не лише через спілкування із жінками, але й через нечисте спілкування з тими, хто надмірно прив’язаний до жінок. Існує багато причин, через які ми перебуваємо в матеріальному світі в зумовленому стані, але найголовніша з них    —    це спілкування з жінками, як підтверджують наступні вірші «Шрімад-Бгаґаватам».

За Калі-юґи спілкування з жінками має особливо сильний вплив. Чоловікові доводиться спілкуватися з жінками практично щокроку. Коли він іде в магазин щось купити, його зустрічає реклама із зображенням жінок. Фізіологічне притягання до жінки має дуже велику силу, і тому нині чоловіки мають дуже слабке уявлення про духовну науку. Ведична культура, трьох укладів: першого (брахмачар’ї), третього (ванапрастги) і четвертого (санн’яси)    —    було суворо заборонено спілкуватися з жінками. Тільки один уклад, сімейні люди, мають дозвіл на обмежене спілкування з жінками. Іншими словами, прив’язаність до жіночого товариства    —    це причина матеріального зумовленого життя, і тому кожен, хто прагне звільнитися від зумовленості, повинен позбутися прив’язаності до спілкування з жінками.

Випадок з Господом Брахмою, що був зачарований вродою власної дочки, і з Господом Шівою, що привабився до Господнього втілення в образі Мохіні, вчать нас, що навіть великі півбоги, як оце Брахма і Господь Шіва стають жертвами жіночої вроди, а про звичайних зумовлених душ годі й казати. Тому писання нікому не радять тісно спілкуватися навіть з власною дочкою, матір’ю чи сестрою, бо чуття настільки сильні, що, коли розум людини покриває пристрасть, вона забуває, що перед нею дочка, мати чи сестра. Тому найліпше вчитися панувати над чуттями, виконуючи бгакті-йоґу і присвячуючи себе на служіння Мадана-мохані. Господа Крішну називають Мадана-мохана, тому що Він здатний взяти гору навіть над богом любові Купідоном (хіттю). Тільки присвятивши себе служінню Мадана-мохані можна скинути гніт Мадани, Купідона. Інакше, без служіння Крішні, всі спроби приборкати чуття приречені на поразку.

Перше створіння у всесвіті    —    це сам Брахма, а після нього були створені мудреці, як-от Марічі, що потім породили Каш’япу Муні та інших, а вже Каш’япа Муні та Ману створили різних півбогів, людей та решту живих істот. Але серед них усіх немає нікого, хто не піддався б чарам майі в образі жінки. У всьому матеріальному світі, починаючи від Брахми й закінчуючи крихітними, незначними істотами, як то мурахи, всі відчувають статевий потяг. Це фундамент, на якому заснований матеріальний світ. Випадок із Господом Брахмою, який привабився до власної дочки, служить яскравим прикладом того, що ніхто не вільний від статевого потягу до жінки. Отже, жінка    —    це дивовижний витвір майі, призначений тримати зумовлену душу в кайданах матеріального рабства.

Історія світу знає багато випадків, коли великі завойовники ставали жертвами тої чи іншої Клеопатри. Треба усвідомити природу могутності жіночих чар і природу потягу, який відчуває чоловік. Що є джерелом цієї могутньої сили? Згідно з «Веданта-сутрою», все суще постає з Верховного Бога-Особи: джанма̄дй асйа йатах̣. Це означає, що Верховний Бог-Особа, Всевишня Особа, Брахман, Абсолютна Істина    —    це те джерело, з якого все походить. Нездоланна привабливість жінки і слабкість чоловіка перед нею неодмінно повинні існувати також в духовному світі, в особистості Верховного Господа, і повинні проявлятися в трансцендентних розвагах Господа.

Господь    —    це Верховна Особа, найвище чоловіче начало. Бажання любити жінку, властиве для звичайного чоловіка, існує також в особистості Верховного Господа. Він теж хоче бути зачарованим жіночою вродою. Це викликає природне запитання: якщо Він хоче бути зачарованим жіночою вродою, чи привабить Його матеріальна жінка? Звичайно, ні. Навіть особи, які живуть у матеріальному світі, здатні відректися від жіночих чар, якщо розвинули прив’язаність до Верховного Брахмана. Прикладом цього може служити Харідаса Тгакура. Серед глухої ночі Харідасу Тгакуру намагалася спокусити вродлива проститутка, але він був повністю занурений у віддане служіння й почуття трансцендентної любові до Бога і тому залишився незворушним перед її чарами. Мало того, завдяки його трансцендентній присутності проститутка сама стала великою відданою. Отож, матеріальні принади, безсумнівно, не мають ніякої влади над Верховним Господом. Якщо Він хоче піддатися жіночим чарам, Йому треба створити таку жінку з власної енерґії. Ця жінка    —    Радгарані. Ґосвамі пояснюють, що Радгарані    —    це прояв енерґії насолоди Верховного Бога-Особи. Коли Верховний Господь бажає трансцендентної насолоди, Він повинен створити жінку зі Своєї внутрішньої енерґії. Отже, схильність піддаватися чарам жінки цілком природна, тому що вона існує і в духовному світі. У матеріальному світі вона проявляється у формі сповтореного відображення і тому призводить до ілюзії та інших несприятливих наслідків.

Якщо людина, замість піддаватися чарам матеріальної краси, розвине в собі захоплення красою Радгарані й Крішни, вона пізнає істинність слів «Бгаґавад-ґіти»: парам̇ др̣шт̣ва̄ нівартате. Того, кого полонила трансцендентна врода Радги й Крішни, більше не приваблює матеріальна жіноча краса. В цьому полягає суть поклоніння Радзі й Крішні. Підтвердження цьому ми знаходимо в словах Ямуначар’ї, який каже: «Відколи я привабився до краси Радги й Крішни, щоразу, як мою увагу привертає якась жінка чи в пам’яті спливає думка про статеві зносини, моє обличчя кривиться і я з огидою спльовую». Коли нас приваблює Мадана-мохана, врода Крішни та Його коханих супутниць, з нас спадають кайдани зумовленого життя    —    над нами втрачає владу принадливість матеріальної жіночої краси.

Вершина йоґи    —    це розвиток досконалої свідомості Крішни. Це сказано також у «Бгаґавад-ґіті»: найвищим з усіх йоґів є той, хто повсякчасно з відданістю думає про Крішну. І в другій главі Першої пісні «Шрімад-Бгаґаватам» теж сказано, що тільки той, хто завдяки відданому служінню Верховному Богові-Особі звільнився від матеріальної скверни, може пізнати науку про Бога.

У цьому вірші ми подибуємо слово пратілабдга̄тма-ла̄бгах̣. А̄тма̄ означає «я», або «сутність», а ла̄бга означає «досягнення». Зумовлені душі гублять свою атму, або своє «я», тоді як трансценденталісти пізнають себе. Писання вчать, що таким свідомим своєї сутності душам, які прагнуть найвищої досконалості йоґи, не слід спілкуватися з молодими жінками. Однак нині не бракує негідників, які вчать, що раз чоловікові дано статеві органи, він повинен насолоджуватись жінками, скільки забажає, і це не заважає йому стати йоґом. Однак жодна класична система йоґи не дозволяє водитися з жінками. Тут чітко сказано, що спілкування з жінками    —    це брама до життя в пеклі. Ведична цивілізація зводить це спілкування до мінімуму. З чотирьох життєвих станів брахмачарі, ванапрастгам і санн’ясі    —    трьом станам    —    суворо заборонено спілкуватися з жінками. Тільки ґріхастгам, сімейним людям, дозволено тісні стосунки з жінкою, але й те лише для зачаття хороших дітей. Але якщо людина хоче далі залишатися ув’язненою в матеріальному світі, вона може спілкуватися з жінками без жодних обмежень.

Іноді закинутий колодязь поростає травою, і необережний пішохід, який, не знаючи про його існування, провалюється в нього, приречений на неминучу смерть. Спілкування з жінкою починається з того, що чоловік приймає від неї служіння, тому що Господь створив жінку для того, щоб вона служила чоловікові. Приймаючи її служіння, чоловік опиняється в пастці. Якщо йому не вистачає розуму, щоб зрозуміти, що вона являє собою прямий шлях до пекла, він починає безтурботно спілкуватися з нею. Для тих, хто бажає піднятися на трансцендентний рівень, таке спілкування заборонене. Ще навіть п’ятдесят років тому в індійському суспільстві спілкування між статями суворо обмежували. Протягом дня дружина не бачилася з чоловіком. Чоловік і жінка мали навіть окремі покої. Внутрішні покої дому відводили для жінки, а зовнішні    —    для чоловіка. Служіння жінки може здаватися чоловікові чимось дуже приємним, але він повинен стерегтися цього, бо, як тут сказано, жінка    —    це для нього брама в пекло, тобто шлях до забуття про свою душу. Спілкування з нею припиняє його поступ на шляху до пізнання духу.

From this verse it appears that a woman is also supposed to have been a man in his (her) previous life, and due to hbode of Kṛṣṇa. A man should not be attached to a woman, nor should a woman be attached to a man. Both man and woman should be attached to the service of the Lord. Then there is the possibility of liberation from material entanglement for both of them.

У цих віршах Господь Капіладева пояснює, що не лише жінка являє собою браму до пекла для чоловіка, але й чоловік являє собою браму до пекла для жінки. Все залежить від прив’язаності. Чоловік прив’язується до жінки через її служіння, її вроду та багато інших достоїнств, і так само жінка прив’язується до чоловіка через те, що він забезпечує її хорошим житлом, дарує їй прикраси, вбрання та дітей. Усе лихо криється в прив’язаності, яку вони відчувають одне до одного. Якщо стосунки засновані на прив’язаності й бажанні матеріальної насолоди, то жінка небезпечна для чоловіка, а чоловік небезпечний для жінки. Але якщо їхня прив’язаність скерована на Крішну, то обоє розвивають свідомість Крішни і шлюб стає дуже сприятливим. Тому Шріла Рупа Ґосвамі радить:

ана̄сактасйа вішайа̄н

йатга̄рхам упайун̃джатах̣

нірбандгах̣ кр̣шн̣а-самбандге

йуктам̇ ваіра̄ґйам учйате

(«Бгакті-расамріта-сіндгу» 1.2.255)

Чоловік і жінка повинні жити разом як сімейні люди в свідомості Крішни тільки задля того, щоб виконувати свої обов’язки в служінні Крішні. Якщо діти, дружина, чоловік    —    усі будуть занурені в служіння Крішні, то всі тілесні, чи матеріальні, прив’язаності зникнуть. В такій сім’ї всі стосунки засновані на служінні Крішні, і тому свідомість усіх членів сім’ї залишається чиста і їм ніколи не загрожує деґрадація.

Коли жива істота ув’язнена в тілі, її називають джіва-бгӯта, а коли вона звільнилася від матеріального тіла, її називають брахма-бгӯта. Змінюючи матеріальне тіло життя за життям, вона переселяється не лише з одного виду життя в інший, але й з одної планети на іншу. Господь Чайтан’я каже, що таким чином живі істоти, зв’язані своєю корисливою діялністю, блукають усім всесвітом, поки завдяки щасливому випадку чи своїм праведним діям зустрічають істинного духовного вчителя і з милості Крішни отримують насінину відданого служіння. Якщо, отримавши цю насінину, жива істота садить її у своєму серці й поливає її, слухаючи й оспівуючи Господню славу, ця насінина виростає в велику рослину, що приносить плоди й квіти, якими жива істота може насолоджуватися ще навіть у матеріальному світі. Цей рівень називають брахма-бгӯта. Коли жива істота вкрита зовнішніми позначеннями, вона залишається матеріалістом, а коли вона позбувається всіх позначень і розвиває повну свідомість Крішни, присвятивши себе відданому служінню, її називають звільненою. Поки з милості Господа живій істоті не пощастить зустріти істинного духовного вчителя, їй не вдасться звільнитися з круговороту народжень і смертей у різних видах життя й доведеться блукати вгору і вниз різними планетами всесвіту.

Жива істота блукає з одного виду життя в інший, з одної планети на іншу з непам’ятних часів. Це триває так довго, що початку цьому не видно. Як це відбувається, пояснює «Бгаґавад-ґіта»: бгра̄майан сарва-бгӯта̄ні йантра̄рӯд̣га̄ні ма̄йайа̄    —    під впливом майі всі істоти блукають у цьому всесвіті на колісниці тіла, яку вони отримують від матеріальної енерґії. Матеріальне життя являє собою ланцюг дій та їхніх наслідків. Воно схоже на довгу кіноплівку, яка зображує дії істоти та їхні наслідки, і одне життя    —    це наче один кадр з цієї кінострічки. Коли народжується дитина, слід розуміти, що її тіло являє собою початок нової низки дій, а коли вмирає стара людина, слід розуміти, що закінчилася одна низка наслідків та викликаних ними дій.

Можна бачити, що, згідно з наслідки своїх дій, одна істота народжується в багатій родині, а інша    —    в бідній, хоча обоє народжується в одному й тому самому місці, в один і той самий час і в однаковому оточенні. Той, хто має за собою запас праведних дій, отримує нагоду народитися в багатій чи праведній родині, а той, хто має за плечима багато нечестивих дій, народжується в низькій та бідній родині. Зміна тіла означає зміну поля діяльності. Так само, коли тіло хлопчика змінюється на тіло юнака, на зміну дитячим розвагам приходить діяльність молодої людини.

Цілком зрозуміло, що тіло, яке отримує жива істота, визначають її дії в минулому. Цей процес триває так давно, що знайти його початок неможливо. Тому поети-вайшнави кажуть: ана̄ді карама-пгале, і це означає, що неможливо простежити всю історію дій живої істоти та їхніх наслідків, бо вона могла початися попередньої епохи Брахми й тривати до наступної. Ми бачимо приклад того в житті Наради Муні. Одної епохи він був сином служниці, а наступної він став великим мудрецем.

Коли людина каже: «Я бачу»,    —    це означає, що вона бачить за допомогою своїй очей чи окулярів, певного знаряддя зору. А якщо очі, знаряддя зору, псуються, захворюють чи стають нездатними функціонувати, тоді людина також перестає бачити. Так само, тепер діяльність живої істоти відбувається в матеріальному тілі, а коли матеріальне тіло втрачає здатність діяти, жива істота теж припиняє свою діяльність, що являля собою наслідок її попередніх дій. Коли знаряддя, механізм, за допомогою якого істота діяла, ламається і перестає функціонувати, це називають смертю. А коли істота отримує нове знаряддя чи механізм для діяльності, це називають народженням. Народження і смерть відбуваються щомиті, бо тіло щомиті змінюється. Остання зміна тіла називається смертю, а отримання нового тіла називається народженням. Насправді, жива істота не народжується і не вмирає, вона вічна. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта»: на ханйате ханйама̄не ш́аріре    —    жива істота ніколи не вмирає, навіть коли гине чи руйнується матеріальне тіло.

Вдумливу людину, яка зрозуміла філософію життя і смерті, хвилюють описи жахливих, пекельних страждань, яких істота зазнає і в утробі матері, і з’являючись на світ. Однак це проблеми, які треба розв’язати. Вдумлива людина повинна збагнути, що перебування в матеріальному тілі пов’язане зі стражданням. Не піддаючись непотрібному смуткові, треба знайти вихід. Вихід з цього становища можна знайти спілкуючись із звільненими особами. Треба зрозуміти, хто справді звільнений. Звільнену особу описує «Бгаґавад-ґіта»: той, хто безперервно виконує віддане служіння Господу, піднявшись над суворими законами матеріальної природи, перебуває в Брахмані.

Верховний Бог-Особа вищий за матеріальне творіння. Це визнають навіть імперсоналісти, як оце Шанкарачар’я. Шанкарачар’я сказав, що Нараяна трансцендентний до матеріального творіння. Тому, коли людина дійсно служить Господу в тій чи інші формі    —    як Нараяні, як Радга-Крішні чи як Сіта-Рамі,    —    вона перебуває на рівні звільнення. «Бгаґаватам» також підтверджує, що досягнути звільнення означає утвердитися у своєму природному становищі. Жива істота    —    це вічний слуга Верховного Господа, тому коли людина щиро й серйозно віддає себе на трансцендентне любовне служіння Господу, вона досягає рівня звільнення. Треба шукати товариства звільненої особи, і тоді вона зможе розв’язати проблеми життя, а саме проблеми народження і смерті.

Виконуючи віддане служіння у повній свідомості Крішни, треба стерегтися скупості. Не слід хизуватися показною відреченістю від світу. Насправді, відречення неможливе. Якщо хтось відрікається від своїх розкішних хоромів і йде в ліс, це не є відречення, тому що і його хороми, і ліс належать Верховному Богові-Особі. Якщо хтось міняє один маєток на інший, це не є актом відречення. Ні розкішні хороми, ні ліс йому і так ніколи не належали. Стати по-справжньому відреченим означає відректися від хибного уявлення про себе як про володаря матеріальної природи. Коли людина відрікається від цієї хибної концепції і від гордої думки, що вона також Бог, це і є справжнє відречення. Будь-яке інше відречення не має сенсу. Рупа Ґосвамі вчить, що коли людина відрікається від чогось, що можна було б використати в служінні Господу, це називається пгалґу-ваіраґ’я,    —    неповна, або оманна, відреченість. Все належить Верховному Богові-Особі, і тому все можна використати в служінні Господу. Ніщо не слід використовувати для задоволення власних чуттів. Це істинна відреченість. Також не слід нарощувати потреби тіла. Ми повинні задовольнятися тим, що нам дарує Крішна і що приходить без надмірних зусиль з нашого боку. Ми повинні використовувати свій час на віддане служіння у свідомості Крішни. Так ми розв’яжемо проблему життя і смерті.

Іноді в людини виникає хибна думка, що, якщо вона спілкуватиметься з особами, які присвятили себе відданому служінню, вона не зможе вирішувати своїх економічних проблем. Щоб розвіяти цей острах, Господь Капіла каже тут, що спілкуватися зі звільненими особами означає не фізично перебувати в їхньому товаристві, а зрозуміти за допомогою філософії та логіки проблеми життя. У цьому вірші сказано: самйаґ-дарш́анайа̄ буддгйа̄    —    треба все бачити в істинному світлі і за допомогою інтелекту та йоґічної практики відректися від світу. Цю відреченість можна розвинути методом, описаним у другій главі Першої пісні «Шрімад-Бгаґаватам».

Інтелект відданого завжди зв’язаний із Верховним Богом-Особою. Відданий дивиться на матеріальне існування без прив’язаності, чудово розуміючи, що матеріальний світ    —    це творіння ілюзорної енерґії. Усвідомлюючи себе як невід’ємну частку Верховної Душі, відданий виконує віддане служіння і залишається осторонь від матеріальних дій та їхніх наслідків. Таким чином він в кінці життя покидає матеріальне тіло, а з ним і матеріальну енерґію, і як чиста душа входить у царство Бога.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до тридцять першої глави Третьої пісні «Шрімад-Бгаґаватам», яка називається «Господь Капіла описує блукання живих істот».