ГЛАВА ЧОТИРНАДЦЯТА: Зачаті в сутінках сини Діті
निशम्य कौषारविणोपवर्णितां
हरे: कथां कारणसूकरात्मन: ।
पुन: स पप्रच्छ तमुद्यताञ्जलि-
र्न चातितृप्तो विदुरो धृतव्रत: ॥ १ ॥
ніш́амйа кауша̄равін̣опаварн̣іта̄м̇
харех̣ катга̄м̇ ка̄ран̣а-сӯкара̄тманах̣
пунах̣ са папраччга там удйата̄н̃джалір
на ча̄тітр̣пто відуро дгр̣та-вратах̣
तेनैव तु मुनिश्रेष्ठ हरिणा यज्ञमूर्तिना ।
आदिदैत्यो हिरण्याक्षो हत इत्यनुशुश्रुम ॥ २ ॥
тенаіва ту муні-ш́решт̣га
харін̣а̄ йаджн̃а-мӯртіна̄
а̄ді-даітйо хіран̣йа̄кшо
хата ітй ануш́уш́рума
Як уже згадано раніше, Господь з’являвся в образі вепра за двох різних епох — Сваямбгува і Чакшуша. За обох епох сходило Господнє втілення вепра, але за епохи Сваямбгува Господь підняв Землю з-під водної товщі на дні всесвіту, а за епохи Чакшуша Він убив першого демона у всесвіті, Хіран’якшу. За епохи Сваямбгува Він мав тіло білого кольору, а за епохи Чакшуша — червоного. Відура вже чув про одне з цих втілень, і тепер попрохав розповісти про друге. Обидва описані тут втілення в образі вепра — це один і той самий Верховний Бог-Особа.
दैत्यराजस्य च ब्रह्मन् कस्माद्धेतोरभून्मृध: ॥ ३ ॥
сва-дам̇шт̣ра̄ґрен̣а лілайа̄
даітйа-ра̄джасйа ча брахман
касма̄д дгетор абгӯн мр̣дгах̣
ऋषे न तृप्यति मन: परं कौतूहलं हि मे ॥ ४ ॥
брӯхі тадж-джанма-вістарам
р̣ше на тр̣пйаті манах̣
парам̇ каутӯхалам̇ хі ме
Людина, яка має щиру віру в Господа і бажання пізнати Його, безперечно, гідна почути про трансцендентні розваги з’явлення і зникнення Верховного Бога-Особи. Відура був з усіх поглядів гідний слухати це трансцендентні оповіді.
साधु वीर त्वया पृष्टमवतारकथां हरे: ।
यत्त्वं पृच्छसि मर्त्यानां मृत्युपाशविशातनीम् ॥ ५ ॥
са̄дгу віра твайа̄ пр̣шт̣ам
авата̄ра-катга̄м̇ харех̣
йат твам̇ пр̣ччгасі мартйа̄на̄м̇
мр̣тйу-па̄ш́а-віш́а̄танім
Великий мудрець Майтрея назвав Відуру воїном не лише тому, що той належав до родини Куру, але ще й тому, що Відурі кортіло почути про лицарські подвиги Господа в Його втіленнях Варахи та Нрісімхи. Відурині запитання стосувалися Господа і тому були цілком достойні відданого. Відданий не має ніякого потягу до розмов на світські теми. Існує чимало історій, пов’язаних зі звичайними світськими боями, але відданого вони зовсім не цікавлять. В оповідях про бої, в яких бере участь Господь, ідеться не про те, як хтось вправно вбив когось, а про те, як перемогти майу, розірвавши ланцюг нескінченних народжень і смертей, яким вона зв’язує живу істоту. Іншими словами, той, хто насолоджується оповідями про бойову звитягу Господа, звільняється від ланцюга народжень і смертей. Недалекі люди вважають, що участь в битві на Курукшетрі плямує Крішнину славу, але вони не знають, що завдяки Його участі в битві усі, хто був присутній на полі бою, досягли звільнення. Бгішмадева сказав, що всі присутні на Курукшетрі після смерті повернулися до свого предвічного місця в духовному світі. Отже, слухати про Господні бойові подвиги так само сприятливо, як виконувати будь-яке інше віддане служіння.
मृत्यो: कृत्वैव मूर्ध्न्यङ्घ्रि मारुरोह हरे: पदम् ॥ ६ ॥
муніна̄ ґітайа̄рбгаках̣
мр̣тйох̣ кр̣тваіва мӯрдгнй ан̇ґгрім
а̄руроха харех̣ падам
Коли Махараджа Дгрува, син царя Уттанапади, покидав тіло, сам Сунанда та його супутники прийшли до нього, щоб провести його в царство Бога. Він покинув цей світ, коли ще був молодий, хоча до того вже успадкував трон свого батька і мав кількох дітей сам. Коли надійшов його час покидати світ, до нього прийшла уособлена смерть. Однак він, не звернувши на смерть ніякої уваги, у тому самому тілі зійшов на духовний корабель і вирушив прямо на планету Вішну. Він зміг це зробити завдяки тому, що свого часу спілкувався з великим мудрецем Нарадою і той розповів йому про Господні розваги.
ब्रह्मणा देवदेवेन देवानामनुपृच्छताम् ॥ ७ ॥
ш́руто ме варн̣ітах̣ пура̄
брахман̣а̄ дева-девена
дева̄на̄м анупр̣ччгата̄м
अपत्यकामा चकमे सन्ध्यायां हृच्छयार्दिता ॥ ८ ॥
ма̄річам̇ каш́йапам̇ патім
апатйа-ка̄ма̄ чакаме
сандгйа̄йа̄м̇ хр̣ч-чгайа̄рдіта̄
निम्लोचत्यर्क आसीनमग्न्यगारे समाहितम् ॥ ९ ॥
пурушам̇ йаджуша̄м̇ патім
німлочатй арка а̄сінам
аґнй-аґа̄ре сама̄хітам
Вогонь вважають за язик Бога-Особи Вішну, яким Він приймає жертви в формі зерна й очищеного масла, офіровані в жертовне вогнище. Владика жертвопринесень — це Господь Вішну, і тому цей принцип лежить в основі всіх жертвопринесень. Іншими словами, коли задоволений Господь Вішну, то всі півбоги та інші живі істоти будуть задоволені також.
एष मां त्वत्कृते विद्वन् काम आत्तशरासन: ।
दुनोति दीनां विक्रम्य रम्भामिव मतङ्गज: ॥ १० ॥
еша ма̄м̇ тват-кр̣те відван
ка̄ма а̄тта-ш́ара̄санах̣
дуноті діна̄м̇ вікрамйа
рамбга̄м іва матан̇ґаджах̣
Прекрасна Діті, побачивши, що її чоловік занурений в медитацію, не намагалася привабити його рухами тіла, а якомога голосніше заговорила до нього. Вона щиро зізналася чоловікові, що в його присутності її тіло знемагає від хіті, що мучить її, наче слон, який вириває бананове деревце. Вона не мала звички турбувати чоловіка, коли той був занурений в транс, але тут їй не вдалося побороти в собі сильної хіті, що її охопила. Ця хіть терзала її, наче скажений слон, і тому перший обов’язок її чоловіка полягав у тому, щоб оборонити її, виконавши її бажання.
प्रजावतीनां भद्रं ते मय्यायुङ्क्तामनुग्रहम् ॥ ११ ॥
са-патніна̄м̇ самр̣ддгібгіх̣
праджа̄ватіна̄м̇ бгадрам̇ те
майй а̄йун̇кта̄м ануґрахам
Статеві зносини, призначені для зачаття дитини, «Бгаґавад-ґіта» визнає за праведний акт. Однак вступати в статеві зносини просто для чуттєвого задоволення — це гріх. Прохаючи свого чоловіка вступити з нею в статеві зносини, Діті не просто згорала від хіті — вона хотіла мати синів. В неї ще не було синів, і вона почувалася нещаснішою за інших дружин свого чоловіка. Тому Каш’япа був зобов’язаний задовольнити свою законну дружину.
पतिर्भवद्विधो यासां प्रजया ननु जायते ॥ १२ ॥
лока̄н а̄віш́ате йаш́ах̣
патір бгавад-відго йа̄са̄м̇
праджайа̄ нану джа̄йате
Як проголошує Рішабгадева, людині не слід ставати батьком чи матір’ю, поки вона не має певності, що здатна буде зачати хороших дітей і звільнити їх від кайданів народження і смерті. Людське життя дає живій істоті єдиний шанс вирватися з царства матерії, де всі неодмінно проходять через страждання, пов’язані з народженням, смертю, старістю і хворобами. Кожна істота повинна отримати нагоду скористатися з цих переваг людської форми життя, і тому батько, як оце Каш’япа, повинен приводити на світ хороших дітей і вести їх до звільнення.
कं वृणीत वरं वत्सा इत्यपृच्छत न: पृथक् ॥ १३ ॥
дакшо духітр̣-ватсалах̣
кам̇ вр̣н̣іта варам̇ ватса̄
ітй апр̣ччгата нах̣ пр̣тгак
З цього вірша можна зробити висновок, що батько міг дозволити дочці вільно вибирати собі чоловіка, але аж ніяк не в вільному спілкуванні з протилежною статтю. Батько попрохав кожну з дочок сказати йому, за кого з чоловіків, прославлених своїми досягненнями і вдачею, вони хотіли б заміж. Остаточне слово залишалося за батьком.
त्रयोदशाददात्तासां यास्ते शीलमनुव्रता: ॥ १४ ॥
бга̄вам̇ санта̄на-бга̄ванах̣
трайодаш́а̄дада̄т та̄са̄м̇
йа̄с те ш́ілам ануврата̄х̣
Дівчата зазвичай були надто сором’язливі, щоб висловити своє бажання батькові, і він дізнавався про вибір дочок через когось іншого, як оце бабуся, перед якою внучки не крилися. Довідавшись про вибір дочок, цар Дакша віддав тринадцять із них за Каш’япу. Кожна з сестер Діті вже стала матір’ю. Якщо Діті також дотримувала вірність тому самому чоловікові, чому вона повинна була залишатися бездітною?
आर्तोपसर्पणं भूमन्नमोघं हि महीयसि ॥ १५ ॥
ка̄мам̇ камала-лочана
а̄ртопасарпан̣ам̇ бгӯманн
амоґгам̇ хі махійасі
Діті знала, що чоловік може відхилити її прохання, бо вона звернулася до нього в невластивий час. Однак вона пояснювала, що в момент великої скрути чи великих страждань час і обставини не беруть до уваги.
प्रत्याहानुनयन् वाचा प्रवृद्धानङ्गकश्मलाम् ॥ १६ ॥
кр̣пан̣а̄м̇ баху-бга̄шін̣ім
пратйа̄ха̄нунайан ва̄ча̄
правр̣ддга̄нан̇ґа-каш́мала̄м
Хіть, що охоплює чоловіка чи жінку, вважають за гріховне осквернення. Каш’япа був занурений в духовну діяльність, однак йому забракло сили, щоб відмовити своїй збудженій дружині. Він міг би відмовити їй, рішуче сказавши, що її бажання нездійсненне, але він не мав такої духовної сили, яку мав Відура. Майтрея називає Відуру тут героєм, тому що ніхто не вміє панувати над своїми чуттями ліпше, як відданий Господа. Схоже на те, що Каш’япа сам хотів насолодитися статевими зносинами з дружиною, і, не маючи в собі достатньо сили, просто спробував заспокоїти її лагідною мовою.
तस्या: कामं न क: कुर्यात्सिद्धिस्त्रैवर्गिक यत: ॥ १७ ॥
прійам̇ бгіру йад іччгасі
тасйа̄х̣ ка̄мам̇ на ках̣ курйа̄т
сіддгіс траі-варґікі йатах̣
Три форми досконалості на шляху до звільнення — це релігійність, матеріальний добробут і задоволення чуттів. Жінку вважають джерелом звільнення для зумовленої душі, тому що своїм служінням вона допомагає чоловікові наблизитися до повної свободи від матеріального існування. Суть зумовленого життя в матеріальному світі — це задоволення чуттів, і якщо комусь пощастить знайти хорошу жінку, вона допомагатиме йому в усіх відношеннях. Людина, стурбована проблемами зумовленого життя, дедалі більше опускається в багно матеріальної скверни. Вірна дружина повинна допомагати чоловікові здійснити всі матеріальні бажання, щоб він, завдяки їй знайшовши спокій і затишок, міг присвятити себе духовній діяльності і досягнути досконалості життя. Звичайно, коли чоловік духовно розвивається, жінка, безперечно, розділяє з ним благо, яке він отримує, і таким чином чоловік і жінка разом досягають духовної досконалості. Тому так важливо навчити дівчат і хлопчиків виконувати свої духовні обов’язки, щоб, коли настане час спільного життя, вони могли принести одне одному благо. В хлопчиків треба виховувати дух брахмачар’ї, а в дівчаток — цнотливість і вірність. Вірна дружина і духовно підготований брахмачарі — чудове поєднання для досягнення мети людського життя.
व्यसनार्णवमत्येति जलयानैर्यथार्णवम् ॥ १८ ॥
сва̄ш́рамен̣а калатрава̄н
вйасана̄рн̣авам атйеті
джала-йа̄наір йатга̄рн̣авам
В суспільстві існує чотири уклади, які призначені об’єднати людей на шляху до звільнення від матеріального існування. Члени всіх цих укладів: і брахмачарі, або праведні учні, і сімейні люди, що живуть з дружиною, і ті, хто відійшов від справ, і ті, хто зрікся світу, — всі залежать від сімейної людини, що живе вдома з дружиною. Їхня співпраця вкрай важлива для нормального функціонування системи чотирьох соціальних і духовних станів і успішного розвитку всіх її членів. Ведичний суспільний лад, варнашраму, часто називають кастовою системою. На чоловіка, що живе з дружиною, покладено велику відповідальність підтримувати членів інших укладів: брахмачарі, ванапрастг і санн’ясі. За винятком ґріхастг, або сімейних людей, всі інші повинні повністю присвятити своє життя духовному розвитку, і тому в брахмачарі, ванапрастг і санн’ясі майже не залишається часу на заробіток. Збираючи пожертви від ґріхастг, вони задовольняють свої насущні потреби і присвячують усі свої зусилля на поглиблення духовних знань. Допомагаючи трьох іншим укладам духовно розвиватися, сімейна людина також духовно проґресує. Врешті-решт кожен член такого суспільства само собою досягає високого духовного рівня і легко долає океан невігластва.
यस्यां स्वधुरमध्यस्य पुमांश्चरति विज्वर: ॥ १९ ॥
ш́рейас-ка̄масйа ма̄ніні
йасйа̄м̇ сва-дгурам адгйасйа
пума̄м̇ш́ чараті віджварах̣
Веди називають дружину ліпшою половиною чоловікового тіла, тому що на неї покладено відповідальність виконувати половину чоловікових обов’язків. Сімейний чоловік зобов’язаний виконувати п’ять жертвопринесень, панча-яґ’ю, щоб звільнитися від усіх гріхів, які неминуче супроводжують людську діяльність. Коли чоловік уподібнюється котам і собакам, він забуває про свій духовний обов’язок та духовні цінності і вважає жінку за знаряддя для задоволення своїх чуттів. Коли жінку вважають за знаряддя для задоволення своїх чуттів, на перше місце в її оцінці виходить її фізична врода, і щойно вона перестає задовольняти чуття чоловіка, між ними настає відчуження або розлучення. Але коли чоловік і дружина ставлять собі за мету духовну досконалість, допомагаючи одне одному на цьому шляху, фізична врода не грає для них такої великої ролі і їхні стосунки не залежать від злетів чи спадів так званої любові. У матеріальному світі про любов не може бути й мови. Шлюб — це, насправді, обов’язок який подружжя виконує задля духовного розвитку, допомагаючи одне одному і дотримуючись вказівок авторитетних писань. Тому шлюб відіграє важливу роль, не даючи людині опускатися до рівня котів і собак, що нічого не знають про духовні цінності.
वयं जयेम हेलाभिर्दस्यून्दुर्गपतिर्यथा ॥ २० ॥
дурджайа̄н ітара̄ш́рамаіх̣
вайам̇ джайема хела̄бгір
дасйӯн дурґа-патір йатга̄
Серед чотирьох укладів людського суспільства — брахмачарі, або учнів, ґріхастг, або сімейних, ванапрастг, що відійшли від справ, і санн’ясі, що зреклися світу, — тільки сімейна людина перебуває в повній безпеці. Чуття вважають за грабіжників, що нападають на фортецю тіла. Дружину вважають за воєначальника, що командує фортецею, і тому, коли чуття атакують тіло, тільки дружина рятує його від повної руїни. Жива істота не може не відчувати статевого потягу, але коли в чоловіка є законна дружина, він має захист від своїх ворогів — чуттів. Чоловік, який має хорошу дружину, не буде порушувати лад у суспільстві, збезчещуючи цнотливих дівчат. Без законної дружини чоловік стає останнім розпусником і порушує спокій усього суспільства, якщо тільки він не пройшов вишкіл як брахмачарі, ванапрастга чи санн’ясі. Не отримавши суворого і систематичного вишколу згідно з правилами брахмачар’ї під проводом досвідченого духовного вчителя і не розвинувши учнівської покори, так званий брахмачарі неодмінно впаде жертвою статевого потягу. Історії відомо скільки завгодно випадків падіння, при чому падали навіть такі великі йоґи, як Вішвамітра. Однак ґріхастгу рятує вірна дружина. Статеве життя — це причина матеріального рабства, тому в в трьох ашрамах воно заборонене і дозволене тільки в ґріхастга-ашрамі. А ґріхастги зобов’язані створювати першорядних брахмачарі, ванапрастг та санн’ясі.
अप्यायुषा वा कार्त्स्न्येन ये चान्ये गुणगृध्नव: ॥ २१ ॥
анукартум̇ ґр̣хеш́варі
апй а̄йуша̄ ва̄ ка̄ртснйена
йе ча̄нйе ґун̣а-ґр̣дгнавах̣
Якщо чоловік настільки звеличує свою дружину, це означає, що він або в неї під каблуком, або говорить напівжартома. Каш’япа каже, що сімейні люди насолоджуються райськими розкошами, задовольняючи чуття зі своїми жінками і разом з тим уникаючи ризика потрапити до пекла. Якщо чоловік, який зрікся світу і не має дружини, під впливом статевого потягу шукатиме прихильності іншої жінки або чужої дружини, він піде до пекла. Іншими словами, так званий зреченик, який покинув дім та дружину, потрапляє до пекла, якщо знову шукає статевої насолоди, свідомо чи несвідомо. З цього погляду сімейні люди перебувають у значно безпечнішому становищі. Тому жоден чоловік не може повернути свій борг жінці ні в цьому житті, ні в наступному. Навіть якщо намагатимуться відплатити жінкам впродовж усього життя, це їм не вдасться. Не всі чоловіки здатні настільки цінувати своїх жінок, але навіть той, хто схиляється перед чеснотами своєї дружини, нездатний відплатити їй. Коли чоловік так підносить до небес свою дружину, це означає, що він жартує.
यथा मां नातिरोचन्ति मुहूर्तं प्रतिपालय ॥ २२ ॥
праджа̄тйаі карава̄н̣й алам
йатга̄ ма̄м̇ на̄тірочанті
мухӯртам̇ пратіпа̄лайа
Чоловік, який перебуває в залежності від своєї жінки, можливо, й нездатний відплатити їй за все те благо, яке вона йому дає, але що стосується того, щоб зачати дитину і вдовольнити її статеве бажання, то це не становить жодних труднощів для будь-якого чоловіка, якщо він тільки не повний імпотент. Для кожного нормального чоловіка це зовсім не важко. Та хоча Каш’япа сам прагнув цього, він попрохав дружину хвилю зачекати, щоб його потім не засуджували. Він пояснює причини свого прохання в наступних віршах.
चरन्ति यस्यां भूतानि भूतेशानुचराणि ह ॥ २३ ॥
ґгора̄н̣а̄м̇ ґгора-дарш́ана̄
чаранті йасйа̄м̇ бгӯта̄ні
бгӯтеш́а̄нучара̄н̣і ха
Каш’япа вже попрохав свою дружину, Діті, хвилю зачекати, а тепер пояснює, що коли вона знехтує цією пересторогою, то її покарають привиди і злі духи, які блукають саме в цей час разом зі своїм повелителем, Господом Рудрою.
परीतो भूतपर्षद्भिर्वृषेणाटति भूतराट् ॥ २४ ॥
бгаґава̄н бгӯта-бга̄ванах̣
паріто бгӯта-паршадбгір
вр̣шен̣а̄т̣аті бгӯтара̄т̣
Господь Шіва, або Рудра, є царем духів. Духи поклоняються Господу Шіві, щоб він поступово привів їх на шлях самоусвідомлення. Господу Шіві поклоняється більшість майаваді, а Шріпаду Шанкарачар’ю вважають за втілення Господа Шіви, в якому він прийшов проповідувати філософам-майаваді засади безбожності. Духи не мають фізичного тіла через те, що вчинили якісь тяжкі гріхи, як, наприклад, самогубство. Самогубство, матеріальне чи духовне — це остання надія людей, що подібні до привидів. Внаслідок матеріального самогубства людина втрачає фізичне тіло, а внаслідок духовного самогубства істота втрачає свою індивідуальність. Послідовники філософії майавади прагнуть позбутися індивідуальності і злитися з безособистісним духовним буттям брахмаджйоті. Господь Шіва зі своєї великої доброти до привидів дбає про те, щоб вони, незважаючи на своє прокляття, врешті-решт отримали фізичні тіла. Він посилає їх в утроби жінок, які насолоджуються сексом, порушуючи заборони пов’язані з часом і обставинами. Каш’япа хотів, щоб Діті це усвідомила і погодилася хвилю зачекати.
विकीर्णविद्योतजटाकलाप: ।
भस्मावगुण्ठामलरुक्मदेहो
देवस्त्रिभि: पश्यति देवरस्ते ॥ २५ ॥
вікірн̣а-відйота-джат̣а̄-кала̄пах̣
бгасма̄ваґун̣т̣га̄мала-рукма-дехо
девас трібгіх̣ паш́йаті деварас те
Господь Шіва не належить до звичайних живих істот, але й не перебуває на рівні Вішну, Верховного Бога-Особи. Він могутніший за будь-яку живу істоту, включно з Брахмою, але він не може зрівнятися з Вішну. Багато в чому подібний до Вішну, Шіва також бачить минуле, теперішнє і майбутнє. Одне з його очей подібне до сонця, друге — до місяця, а третє, розміщене в міжбрів’ї, — до вогню. Своїм середнім оком він здатний вивергати вогонь і має силу, щоб знищити навіть наймогутнішу живу істоту, включно з Брахмою. Однак живе Господь Шіва без розкошів, без палаців і такого іншого. Хоча він володар матеріального світу, він не має жодних матеріальних статків. Найчастіше він мешкає в крематоріях, де спалюють мертві тіла, і вдягається в попіл, який вихори піднімають над погребальними вогнищами. Його не плямує найменший слід матеріальної скверни. Каш’япа назвав його своїм молодшим братом, бо той був одружений з наймолодшою сестрою Каш’япиної дружини Діті. Сестриного чоловіка вважають за брата. Саме такі родинні стосунки їх пов’язували, і з цього погляду Господь Шіва доводився Каш’япі молодшим братом. Каш’япа перестеріг дружину, що час, який вона обрала, зовсім не підходив для статевих зносин, бо їм довелося б з’єднатися на очах у Господа Шіви. Діті могла б заперечити, що вони можуть з’єднатися, усамітнившись у відлюдному місці, але Каш’япа нагадав їй, що Господь Шіва має три ока — сонце, місяць і вогонь, і сховитися від його погляду так само неможливо, як сховатися від погляду Вішну. Буває, що навіть викривши злочинця, поліція не карає його відразу, а спостерігає за ним і чекає зручного часу. Господь Шіва взяв би до уваги, що вони вступили в статеві зносини в час, коли це заборонено, і покарав би Діті, пославши їй дитину зі схильностями привида або безбожного імперсоналіста. Каш’япа передбачав це і тому попереджав свою дружину Діті.
नात्यादृतो नोत कश्चिद्विगर्ह्य: ।
वयं व्रतैर्यच्चरणापविद्धा-
माशास्महेऽजां बत भुक्तभोगाम् ॥ २६ ॥
на̄тйа̄др̣то нота каш́чід віґархйах̣
вайам̇ вратаір йач-чаран̣а̄павіддга̄м
а̄ш́а̄смахе ’джа̄м̇ бата бгукта-бгоґа̄м
Каш’япа пояснює дружині, що, хоча Господь Шіва й доводиться йому шваґром, це ще не означає, що вона може спокійно ображати Господа Шіву. Каш’япа попередив її, що насправді Господь Шіва нікому не родич і нікому не ворог. Як один із трьох повелителів всесвіту, він однаково ставиться до всіх. Ніхто не може зрівнятися з ним, тому що він великий відданий Верховного Бога-Особи. Сказано, що найбільший відданий Верховного Бога-Особи — це Господь Шіва. Тому його недоїдки інші віддані шанують як маха-прасад, тобто їжу, що дарує величезне духовне благо. Рештки їжі, піднесеної Господу Крішні, називають прасадом, а коли цей прасад поїсть великий відданий, як Господь Шіва, то його вже називають маха-прасадом. Свідомість Господа Шіви настільки піднесена, що йому байдуже до матеріального процвітання, якого так прагне кожен з нас. Хоча його дружина — це сама Парваті, уособлення могутньої матеріальної природи, і хоча вона служить йому з усією покорою, він не використовує її можливостей навіть для того, щоб збудувати собі житло. Він воліє жити без даху над головою, і його піднесена дружина погоджується жити разом з ним в найсмиренніших умовах. Більшість людей поклоняється богині Дурзі, дружині Господа Шіви, прохаючи в неї матеріального процвітання, але Господь Шіва приймає від неї служіння без найменшого матеріального бажання. Він лише вчить свою дружину, що з усіх форм поклоніння найвищим є поклоніння Вішну, а ще вищим за нього є поклоніння великому відданому і всьому, що пов’язане з Вішну.
गृणन्त्यविद्यापटलं बिभित्सव: ।
निरस्तसाम्यातिशयोऽपि यत्स्वयं
पिशाचचर्यामचरद्गति: सताम् ॥ २७ ॥
ґр̣н̣антй авідйа̄-пат̣алам̇ бібгітсавах̣
ніраста-са̄мйа̄тіш́айо ’пі йат свайам̇
піш́а̄ча-чарйа̄м ачарад ґатіх̣ сата̄м
Нецивілізований, навіть диявольский вигляд Господа Шіви не має в собі ніякої скверни, тому що він вчить щирих відданих Господа того, як розвивати відреченість від матеріальної насолоди. Його називають Махадева, або найбільший з півбогів, і в матеріальному світі він не має рівних собі чи вищих за себе. Він мало чим поступається Господу Вішну. Хоча він завжди перебуває в товаристві Майі, Дурґи, сам він завжди вищий за площину взаємодії трьох якостей матеріальної природи, і хоча він відповідає за осіб диявольської вдачі, які перебувають під впливом ґуни невігластва, це спілкування ніяк на нього не впливає.
स्वात्मन्-रतस्याविदुष: समीहितम् ।
यैर्वस्त्रमाल्याभरणानुलेपनै:
श्वभोजनं स्वात्मतयोपलालितम् ॥ २८ ॥
сва̄тман-ратасйа̄відушах̣ саміхітам
йаір вастра-ма̄лйа̄бгаран̣а̄нулепанаіх̣
ш́ва-бгоджанам̇ сва̄тматайопала̄літам
Господь Шіва ніколи не вбирає розкішних шат, ґірлянд, оздоб і не мастить свого тіла ароматичними маслами. Натомість ті, хто вважає себе за тіло, дуже люблять прикрашати його і оточувати розкошами, хоча врешті-решт йому судилося піти собакам на харч. Такі люди не розуміють, хто такий Господь Шіва, але випрошують у нього матеріальні багатства. Серед відданих Господа Шіви є дві категорії. До одної належать грубі матеріалісти, які хочуть від Господа Шіви лише всілякі фізичні втіхи і вигоди, а до іншої належать ті, хто хоче злитися з ним. Це, головно, імперсоналісти, які люблять повторювати: шіво ’хам, — «Я Шіва», чи «Після звільнення я зіллюся воєдино з Шівою». Іншими словами, кармі та ґ’яні переважно стають поклонниками Господа Шіви, але при тому вони не розуміють істинної цілі життя. Іноді так звані віддані Господа Шіви мавпують його, отруюючи свій мозок дурманними речовинами. Господь Шіва колись випив океан отрути, і після того посиніла його шия. Мавпуючи його, псевдо-Шіви також труять свій організм, але від того руйнується все їхнє тіло. Істинна мета Господа Шви — це служити Душі всіх душ, Господу Крішні. Господь Шіва прагне, щоб усіма предметами розкоші — гарним вбранням, ґірляндами, оздобами і косметикою — насолоджувався тільки Господь Крішна, тому що тільки Крішна має справжнє право насолоджуватися всім сущим. Шіва відмовляється насолоджуватися від усіх розкошів, тому що вони призначені тільки для Крішни. Однак невігласи, не розуміючи бажання Господа Шіви, насміхаються з нього або безглуздо намагаються імітувати його.
यत्कारणं विश्वमिदं च माया ।
आज्ञाकरी यस्य पिशाचचर्या
अहो विभूम्नश्चरितं विडम्बनम् ॥ २९ ॥
йат-ка̄ран̣ам̇ віш́вам ідам̇ ча ма̄йа̄
а̄джн̃а̄-карі йасйа піш́а̄ча-чарйа̄
ахо вібгӯмнаш́ чарітам̇ від̣амбанам
Господь Шіва — чоловік Дурґи, владика матеріальної енерґії. Дурґа уособлює в собі матеріальну енерґію, і тому Господь Шіва, як її чоловік, керує матеріальною енерґією. Також він втілення, яке керує ґуною невігластва і одне з трьох божеств, які представляють у цьому світі Верховного Господа. Як представник Верховного Бога-Особи, Господь Шіва невідмінний від Нього. Велич Господа Шіви незмірна, а його відреченість від усіх матеріальних насолод — це ідеальний приклад неприв’язаності до матерії. Отже, люди повинні йти його стопами і розвивати неприв’язаність до матерії, а не мавпувати його надлюдські подвиги, п’ючи отруту.
सैवं संविदिते भर्त्रा मन्मथोन्मथितेन्द्रिया ।
जग्राह वासो ब्रह्मर्षेर्वृषलीव गतत्रपा ॥ ३० ॥
саівам̇ сам̇відіте бгартра̄
манматгонматгітендрійа̄
джаґра̄ха ва̄со брахмаршер
вр̣шаліва ґата-трапа̄
Законна дружина відрізняється від повії тим, що обмежує себе в статевому житті, дотримуючись викладених у священних писаннях правил, тоді як повія в статевому житті ніяк себе не стримує і кориться тільки своєму неприборканому статевому потягу. Попри все своє глибоке знання, Каш’япа, великий мудрець, впав жертвою своєю дружини-повії. Така сила матеріальної енерґії.
नत्वा दिष्टाय रहसि तयाथोपविवेश हि ॥ ३१ ॥
там̇ нірбандгам̇ вікарман̣і
натва̄ дішт̣а̄йа рахасі
тайа̄тгопавівеш́а хі
З розмови Каш’япи та його дружини можна зробити висновок, що він прихильник Господа Шіви. Хоча він знав, що Господь Шіва не буде задоволений цим забороненим вчинком, він був змушений виконати бажання дружини і тому схилився перед долею. Він знав, що дитина, зачата в цей невідповідний час, аж ніяк не виросте хорошою людиною, але почував себе надто зобов’язаним своїй дружині і тому не зміг встояти перед її наполяганнями. Однак Тгакура Харідаса, опинившись у схожій ситуації, коли його посеред ночі спокушала повія, встояв перед цією спокусою завдяки тому, що розвинув досконалу свідомість Крішни. В цьому полягає різниця між людиною в свідомості Крішни і всіма іншими. Каш’япа Муні був великий мудрець, він був наділений глибоким знанням і добре знався на всіх приписах, які впорядковують цивілізоване життя, однак перед навалою хтивості він виявився безпорадним. Тгакура Харідаса народився не в брахманській сім’ї, і сам не був брахмана, однак завдяки свідомості Крішни він встояв перед нападом хіті. Тгакура Харідаса щодня повторював святе ім’я Господа триста тисяч разів.
ध्यायञ्जजाप विरजं ब्रह्म ज्योति: सनातनम् ॥ ३२ ॥
пра̄н̣а̄н а̄йамйа ва̄ґ-йатах̣
дгйа̄йан̃ джаджа̄па віраджам̇
брахма джйотіх̣ сана̄танам
Як після випорожнення треба скупатися, так і після статевих зносин треба омитися водою, тим більше, якщо це сталося недозволеного часу. Каш’япа Муні став медитувати на безособистісне брахмаджйоті, нечутно промовляючи мантру Ґаятрі. Коли ведичну мантру потворюють лише вустами, нечутно для всіх інших, крім самого молільника, цей метод читання мантри називається джапа. А коли мантру повторюють голосно, цей метод називається кіртан. Ведичний гімн: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе — можна повторювати і стиха, лише для себе, і голосно, тому його називають маха-мантрою, або великим гімном.
З цього вірша випливає, що Каш’япа Муні був імперсоналіст. Якщо порівняти його дії і дії Тгакури Харідаси, про якого згадано вище, стає зрозуміло, що персоналіст здатний панувати над чуттями ліпше від імперсоналіста. Це пояснює «Бгаґавад-ґіта»: парам̇ др̣шт̣ва̄ нівартате, тобто людина байдужіє до речей нижчої природи тоді, коли досягає вищого рівня буття. Омившись і повторивши Ґаятрі людина стає чистою, але маха-мантра має таку силу, що її можна повторювати і вголос, і про себе, — за будь-яких обставин, і вона захистить від усіх небезпек матеріального існування.
उपसङ्गम्य विप्रर्षिमधोमुख्यभ्यभाषत ॥ ३३ ॥
карма̄вадйена бга̄рата
упасан̇ґамйа віпраршім
адго-мукгй абгйабга̄шата
Коли людині соромно за якийсь непристойний вчинок, вони природно опускає голову. Після гріховних зносин з чоловіком, Діті отямилася. Такі статеві зносини засуджують і ставлять на один рівень з блудом. Іншими словами, якщо подружжя належним чином не дотримується вказівок писань, то їхнє статеве життя в шлюбі не ліпше за блуд.
न मे गर्भमिमं ब्रह्मन् भूतानामृषभोऽवधीत् ।
रुद्र: पतिर्हि भूतानां यस्याकरवमंहसम् ॥ ३४ ॥
на ме ґарбгам імам̇ брахман
бгӯта̄на̄м р̣шабго ’вадгіт
рудрах̣ патір хі бгӯта̄на̄м̇
йасйа̄каравам ам̇хасам
Діті усвідомлювала, що вчинила образу і прагнула, щоб він пробачив її. Господь Шіва славиться як Рудра і Ашутоша. Ці два з найбільш поширених імен Господа Шіви означають, що його легко розгнівати, однак легко і вдовольнити. Діті знала, що, розгнівавшись, він може знищити її гріховно зачатий плід. Однак Господа Шіву називають також Ашутошею, і тому вона стала прохати свого чоловіка-брахману допомогти їй запобігти його ласки, адже її чоловік був великий відданий Господа Шіви. Іншими словами, навіть якщо Господь Шіва розгнівався на Діті за те, що вона примусила чоловіка вчинити гріх, чоловікову молитву він не знехтує. Тому вона стала благати в Господа Шіви пробачення, звертаючись до нього через чоловіка. Вона намагалася вмилостивити Господа Шіву своєю молитвою.
शिवाय न्यस्तदण्डाय धृतदण्डाय मन्यवे ॥ ३५ ॥
дева̄йоґра̄йа мід̣гуше
ш́іва̄йа нйаста-дан̣д̣а̄йа
дгр̣та-дан̣д̣а̄йа манйаве
Діті запобігала милості Господа Шіви, проявляючи неабияку мудрість. Вона сказала: «Повелитель може примусити мене ридати, але якщо він захоче, то може вмить висушити мої сльози, тому що він Ашутоша. Він настільки могутній, що може вмить знищити мій плід, але разом з тим настільки милостивий, що може виконати моє бажання і врятувати мій плід. Він всеблагий, і тому для нього неважко помилувати мене, навіть якщо він, розгніваний моїм вчинком, зібрався мене покарати. Хоча він здається одним з людей, він повелитель усіх людей».
व्याधस्याप्यनुकम्प्यानां स्त्रीणां देव: सतीपति: ॥ ३६ ॥
бгаґава̄н урв-ануґрахах̣
вйа̄дгасйа̄пй анукампйа̄на̄м̇
стрін̣а̄м̇ девах̣ саті-патіх̣
Господь Шіва — це чоловік Саті, одної з Дітіних сестер. Діті звертається до милосердя своєї сестри Саті, щоб Саті заступилася за неї перед своїм чоловіком. Окрім всього іншого, Господь Шіва — це божество, якому поклоняються всі жінки. Йому властиве природне співчуття до жінок, до яких проявляють милість навіть дикуни-мисливці. Господь Шіва сам спілкується з жінками і тому, добре знаючи їхні слабкості і вади, міг закрити очі на Дітіну образу, яку вона вчинила, не змігши побороти свою жіночу природу. Всі незаміжні дівчата в ведичному суспільстві поклоняються Господу Шіві. Діті згадала, як вона в дитинстві поклонялася Господу Шіві, і попрохала в нього милості.
स्वसर्गस्याशिषं लोक्यामाशासानां प्रवेपतीम् ।
निवृत्तसन्ध्यानियमो भार्यामाह प्रजापति: ॥ ३७ ॥
сва-сарґасйа̄ш́ішам̇ локйа̄м
а̄ш́а̄са̄на̄м̇ правепатім
нівр̣тта-сандгйа̄-нійамо
бга̄рйа̄м а̄ха праджа̄патіх̣
अप्रायत्यादात्मनस्ते दोषान्मौहूर्तिकादुत ।
मन्निदेशातिचारेण देवानां चातिहेलनात् ॥ ३८ ॥
апра̄йатйа̄д а̄тманас те
доша̄н маухӯртіка̄д ута
ман-нідеш́а̄тіча̄рен̣а
дева̄на̄м̇ ча̄тіхелана̄т
Якщо подружжя хоче привести на світ хороших дітей, гідних членів суспільства, чоловік повинен жити впорядкованим життям, згідно з релігійними засадами й правилами, а дружина повинна дотримувати вірність чоловікові. У «Бгаґавад-ґіті» (7.11) сказано, що статеві зносини, які не порушують релігійних засад, становлять один з досконалих проявів свідомості Крішни. Перед тим, як вступати в статеві зносини, чоловік і жінка повинні взяти до уваги стан свого розуму і відповідність часу, а також вшанувати півбогів, і жінка повинна коритися волі чоловіка. Ведична культура вказує, що лише певні проміжки часу на протязі дня сприятливі для зачаття. В цей час можна провести обряд зачаття, який називається ґарбгадгана. Діті знехтувала всіма вказівками писань і тому, хоча їй дуже хотілося хороших дітей, чоловік повідомив її, що її діти будуть недостойні зватися синами брахмани. Такі постаті, як Равана і Хіран’якашіпу з’явилися на світ від брахманів, але їх не визнають за брахманів, бо їхні батьки зачинали їх, не дотримуючись належних засад. Таких дітей називають демонами, або ракшасами. За минулих часів через порушення релігійних приписів у суспільстві був тільки один такий ракшаса, або два, але за епохи Калі ніхто не впорядковує своє статеве життя. Тому звідки тепер візьмуться хороші діти? Немає сумніву, що небажані діти не можуть принести щастя суспільству. Однак завдяки руху свідомості Крішни, повторюючи святе ім’я Бога, вони можуть стати достойними людьми. Це унікальний дар Господа Чайтан’ї всьому людству.
लोकान् सपालांस्त्रींश्चण्डि मुहुराक्रन्दयिष्यत: ॥ ३९ ॥
абгадре джа̄т̣гара̄дгамау
лока̄н са-па̄ла̄м̇с трім̇ш́ чан̣д̣і
мухур а̄крандайішйатах̣
Лихі діти народжуються з гріховного лона. У «Бгаґавад-ґіті» (1.40) сказано: «Коли суспільство свідомо нехтує реґулівними засадами релігійного життя, жіноцтво впадає в гріх і внаслідок цього на світ з’являються небажані діти». Насамперед це стосується хлопців — якщо мати не доброчесна, в неї не може бути доброчесних синів. Вчений Каш’япа міг передбачити вдачу синів, що мали народитися з гріховного лона Діті. Її лоно стало гріховним, тому що вона, піддавшись надмірній хтивості, порушила всі закони і вказівки писань. У суспільстві, де переважають такі жінки, даремно сподіватися хороших дітей.
स्त्रीणां निगृह्यमाणानां कोपितेषु महात्मसु ॥ ४० ॥
діна̄на̄м акр̣та̄ґаса̄м
стрін̣а̄м̇ ніґр̣хйама̄н̣а̄на̄м̇
копітешу маха̄тмасу
Коли набирає силу демонізм, в суспільстві вбивають неповинних живих істот, мордують жінок і доводять до гніву великодушних людей, які розвивають свідомість Крішни. В демонічному суспільстві вбивають невинних тварин на догоду язику, мучать жінок, використовуючи їх для задоволення своєї надмірної хтивості. Там, де є жінки і м’ясо, неодмінно буде вино і блуд. Коли в суспільстві набирають силу такі тенденції, можна сподіватися, що з Божої милості скоро відбудуться великі зміни соціального ладу, які зробить або Сам Господь, або Його вповноважений представник.
हनिष्यत्यवतीर्यासौ यथाद्रीन् शतपर्वधृक् ॥ ४१ ॥
бгаґава̄і лока-бга̄ванах̣
ханішйатй аватірйа̄сау
йатга̄дрін ш́атапарва-дгр̣к
Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (4.8), Господнє втілення сходить для того, щоб оборонити відданих і знищити лиходіїв. Господь всесвіту і всього сущого прийде, щоб вбити синів Діті за їхні злочини проти Господніх відданих. Господь має численних представників, як оце Індра, Чандра, Варуна, богиня Дурґа, чи Калі, і вони можуть покарати найгрізніших лиходіїв цього світу. Тут дуже доречне порівняння з блискавкою, що розбиває гору. Вважають, що у всесвіті немає могутнішого тіла за гору, однак з волі Господа будь-яка гора розпадеться на друзки. Верховному Богові-Особі немає потреби приходити особисто для того, щоб знищити будь-яке створіння, хоч би яке воно було могутнє. Він сходить лише задля Своїх відданих. Всі, хто перебуває в полоні матеріальної природу, неминуче страждає, однак злочини лиходіїв, які вбивають невинних людей та тварин чи мучать жінок, примножують страждання всіх створінь і завдають болю серцям відданих. Через це Господь Сам сходить у матеріальний світ. Він сходить тільки для того, щоб принести полегшення Своїх щирих відданих. Коли Господь вбиває лиходіїв, це також Його милість до них, хоча на сторонній погляд здається, ніби Господь стає на бік відданого. Господь абсолютний і тому, чи Він вбиває лиходіїв, чи Він проливає милість на відданих, між Його діями немає різниці.
वधं भगवता साक्षात्सुनाभोदारबाहुना ।
आशासे पुत्रयोर्मह्यं मा क्रुद्धाद्ब्राह्मणाद्प्रभो ॥ ४२ ॥
вадгам̇ бгаґавата̄ са̄кша̄т
суна̄бгода̄ра-ба̄хуна̄
а̄ш́а̄се путрайор махйам̇
ма̄ круддга̄д бра̄хман̣а̄д прабго
Коли Діті почула від чоловіка, що своїми діями її сини накличуть на себе гнів великих душ, вона дуже стурбувалася. Вона подумала, що причиною смерті її синів може стати гнів брахманів. Коли брахмани гніваються на когось, Господь не з’являється Сам, бо гніву брахманів уже достатньо, щоб знищити лиходія. Однак Господь неодмінно з’являється, коли Його відданий просто засмучений чимось. Господній відданий ніколи не молить Господа з’явитися для того, щоб врятувати його від турбот, яких завдають йому лиходії. Відданий ніколи не турбує Господа проханнями про захист. Однак Господь Сам прагне оборонити Свого відданого. Діті чудово розуміла, що смерть від руки Господа була б великою милістю для її синів, і тому називає Господній диск і руки милосердними. Якщо комусь пощастило загинути від диску Господа і таким чином побачити Господні руки, цього достатньо, щоб досягнути звільнення. Такого щастя рідко досягають навіть великі мудреці.
नारकाश्चानुगृह्णन्ति यां यां योनिमसौ गत: ॥ ४३ ॥
na bhūta-bhayadasya ca
nārakāś cānugṛhṇanti
yāṁ yāṁ yonim asau gataḥ
Життєвий приклад упослідженої форми життя — це собаки. Собаки — настільки пропащі істоти, що не знаходять ніякої прихильності навіть серед своїх родичів.
कृतशोकानुतापेन सद्य: प्रत्यवमर्शनात् ।
भगवत्युरुमानाच्च भवे मय्यपि चादरात् ॥ ४४ ॥
पुत्रस्यैव च पुत्राणां भवितैक: सतां मत: ।
गास्यन्ति यद्यश: शुद्धं भगवद्यशसा समम् ॥ ४५ ॥
кр̣та-ш́ока̄нута̄пена
садйах̣ пратйавамарш́ана̄т
бгаґаватй уру-ма̄на̄ч ча
бгаве майй апі ча̄дара̄т
путрасйаіва ча путра̄н̣а̄м̇
бгавітаіках̣ сата̄м̇ матах̣
ґа̄сйанті йад-йаш́ах̣ ш́уддгам̇
бгаґавад-йаш́аса̄ самам
निर्वैरादिभिरात्मानं यच्छीलमनुवर्तितुम् ॥ ४६ ॥
бга̄вайішйанті са̄дгавах̣
нірваіра̄дібгір а̄тма̄нам̇
йач-чгілам анувартітум
Практика йоґи, або шлях очищення своєї істинної сутності, заснований передусім на самовладанні. Без самовладання неможливо звільнитися від ворожості до інших істот. В зумовленому стані живі істоти заздрять одне одному і ворогують між собою, але в звільненому стані немає злоби й ворожості. Хоча батько катував Прахладу Махараджу всіма можливими тортурами, після батькової смерті Прахлада Махараджа в своїх молитвах до Верховного Бога-Особи попрохав дарувати батькові спасіння. Хоча він міг прохати будь-яке благословення, він попрохав тільки одного — щоб Господь звільнив його безбожного батька. Він ніколи не проклинав нікого з тих, хто з батькового наказу катував його.
स स्वदृग्भगवान् यस्य तोष्यतेऽनन्यया दृशा ॥ ४७ ॥
прасідаті йад-а̄тмакам
са сва-др̣ґ бгаґава̄н йасйа
тошйате ’нанйайа̄ др̣ш́а̄
Верховний Бог-Особа в формі Наддуші перебуває скрізь і може керувати кожною істотою, як Йому завгодно. Майбутнього внука Діті, який за всіма пророцтвами мав стати великим відданим, любили б усі істоти, навіть ті, хто ворогував з його батьком, тому що хоч куди б він дивився, він усюди бачив Верховного Бога-Особу. Чистий відданий Господа бачить своє Божество скрізь і всюди. Господь, відповідаючи взаємністю на почуття Свого відданого, робить так, щоб усі живі істоти також любили відданого, адже Господь перебуває в серці кожного і може сповнити серце живої істоти приязними почуттями до відданого. Історії відомо чимало випадків, коли найлютіші хижаки виявляли приязне ставлення до чистих відданих Господа.
महानुभावो महतां महिष्ठ: ।
प्रवृद्धभक्त्या ह्यनुभाविताशये
निवेश्य वैकुण्ठमिमं विहास्यति ॥ ४८ ॥
маха̄нубга̄во махата̄м̇ махішт̣гах̣
правр̣ддга-бгактйа̄ хй анубга̄віта̄ш́айе
нівеш́йа ваікун̣т̣гам імам̇ віха̄сйаті
У відданому служінні є три ступені трансцендентного розвитку: стгаї-бгава, анубгава і махабгава. Постійне почуття досконалої любові називається стгаї-бгава, а коли вона проявляється в формі певних трансцендентних стосунків, її називають анубгава. Однак рівень махабгави можливий тілкьи серед поширень особистої енерґії насолоди Господа. З цього опису можна зрозуміти, що внук Діті, Прахлада Махараджа, повсякчасно медитуватиме на Господа і невпинно прославлятиме Його. Постійно перебуваючи в медитації, він легко увійде в духовний світ, коли покине матеріальне тіло. Однак найлегший спосіб медитувати на Господа — це оспівувати і слухати святе ім’я Господа. Це найбільш рекомендований метод для цієї епохи Калі.
हृष्ट: परर्द्ध्या व्यथितो दु:खितेषु ।
अभूतशत्रुर्जगत: शोकहर्ता
नैदाघिकं तापमिवोडुराज: ॥ ४९ ॥
хр̣шт̣ах̣ парарддгйа̄ вйатгіто дух̣кгітешу
абгӯта-ш́атрур джаґатах̣ ш́ока-харта̄
наіда̄ґгікам̇ та̄пам івод̣ура̄джах̣
Прахлада Махараджа, ідеальний відданий Господа, мав усі хороші якості, які людина може мати. Хоча він був імператор і тримав під своєю рукою весь світ, він ніколи не надуживав своїм багатством. З самого дитинства він був вмістищем усіх чеснот. Каш’япа Муні, не перелічуючи тут ці всі достоїнства, каже лише, що Прахлада Махараджа посідав усі хороші якості. З цього видно чистого відданого. Найважливіша якість чистого відданого полягає в тому, що він не лампата, не розпусник. Інша його якість — це те, що він завжди прагне полегшити страждання всього людства. Найбільше нещастя живої істоти — це забуття про Крішну. Тому чистий відданий завжди намагається пробудити в кожній живій істоті свідомість Крішни. Це та панацея, яка може врятувати від усіх страждань.
स्वपूरुषेच्छानुगृहीतरूपम् ।
पौत्रस्तव श्रीललनाललामं
द्रष्टा स्फुरत्कुण्डलमण्डिताननम् ॥ ५० ॥
сва-пӯрушеччга̄нуґр̣хіта-рӯпам
паутрас тава ш́рі-лалана̄-лала̄мам̇
драшт̣а̄ спгурат-кун̣д̣ала-ман̣д̣іта̄нанам
Каш’япа Муні тут провіщає, що внук Діті, Прахлада Махараджа, бачитиме Бога-Особу не лише завдяки медитації в своєму серці, але й на живі очі. Побачити Господа віч-на-віч можуть лише ті, хто досягнув високого рівня свідомості Крішни, тому що Господа неможливо побачити матеріальними очима. Верховний Бог-Особа має багато вічних форм, як оце Крішна, Баладева, Санкаршана, Аніруддга, Прад’юмна, Ва̄судева, Нараяна, Рама, Нрісімха, Вараха чи Вамана, і Господні віддані знають усі ці форми Вішну. Чистий відданий прив’язується до одної з вічних форм Господа, і Господь радо являє Себе відданому в тій формі, в якій відданий прагне бачити Його. Відданий не вигадує Господній образ на підставі своєї уяви, і ніколи не вважає, що Господь безособистісний чи що Господь може прийняти форму, в якій Його хоче бачити невідданий. Невіддані не мають жодного поняття про Господній образ і тому нездатні відтворити в своєму розумі жодної зі згаданих вище форм. Але коли відданий бачить Господа, він бачить найпрекрасніший образ в розкішних прикрасах і в супроводі незмінної супутниці Господа, вічно вродливої богині щастя.
श्रुत्वा भागवतं पौत्रममोदत दितिर्भृशम् ।
पुत्रयोश्च वधं कृष्णाद्विदित्वासीन्महामना: ॥ ५१ ॥
ш́рутва̄ бга̄ґаватам̇ паутрам
амодата дітір бгр̣ш́ам
путрайош́ ча вадгам̇ кр̣шн̣а̄д
відітва̄сін маха̄-мана̄х̣
Коли Діті довідалася, що через невчасне зачаття її сини стануть демонами і воюватимуть із Господом, вона дуже засмутилась. Але коли вона почула, що її внук буде великим відданим і що два її сина загинуть від руки Господа, це її дуже втішило. Бувши дружиною великого мудреця і дочкою великого Праджапаті, Дакші, вона знала, що загинути від руки Бога-Особи — велика удача. Господь абсолютний, тому і милість, і кара, які Він комусь посилає, також однаково абсолютні. І коли Він милує когось, і коли Він карає когось, між цими Його діями немає різниці. Демон, якого вбиває Господь, досягає того самого результату, що й людина, яка досягла звільнення після багатьох, багатьох життів, присвячених покуті та аскезі. Варто відзначити вжите в цьому вірші слово бгр̣ш́ам, яке вказує на те, що почуте було для Діті дуже радісною несподіванкою.
Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрімад-Бгаґаватам», Третьої пісні, чотирнадцятої глави, яка має назву «Зачаті в сутінках сини Діті».