ГЛАВА ЧОТИРНАДЦЯТА: Зачаті в сутінках сини Діті

Як уже згадано раніше, Господь з’являвся в образі вепра за двох різних епох    —    Сваямбгува і Чакшуша. За обох епох сходило Господнє втілення вепра, але за епохи Сваямбгува Господь підняв Землю з-під водної товщі на дні всесвіту, а за епохи Чакшуша Він убив першого демона у всесвіті, Хіран’якшу. За епохи Сваямбгува Він мав тіло білого кольору, а за епохи Чакшуша    —    червоного. Відура вже чув про одне з цих втілень, і тепер попрохав розповісти про друге. Обидва описані тут втілення в образі вепра    —    це один і той самий Верховний Бог-Особа.

Людина, яка має щиру віру в Господа і бажання пізнати Його, безперечно, гідна почути про трансцендентні розваги з’явлення і зникнення Верховного Бога-Особи. Відура був з усіх поглядів гідний слухати це трансцендентні оповіді.

Великий мудрець Майтрея назвав Відуру воїном не лише тому, що той належав до родини Куру, але ще й тому, що Відурі кортіло почути про лицарські подвиги Господа в Його втіленнях Варахи та Нрісімхи. Відурині запитання стосувалися Господа і тому були цілком достойні відданого. Відданий не має ніякого потягу до розмов на світські теми. Існує чимало історій, пов’язаних зі звичайними світськими боями, але відданого вони зовсім не цікавлять. В оповідях про бої, в яких бере участь Господь, ідеться не про те, як хтось вправно вбив когось, а про те, як перемогти майу, розірвавши ланцюг нескінченних народжень і смертей, яким вона зв’язує живу істоту. Іншими словами, той, хто насолоджується оповідями про бойову звитягу Господа, звільняється від ланцюга народжень і смертей. Недалекі люди вважають, що участь в битві на Курукшетрі плямує Крішнину славу, але вони не знають, що завдяки Його участі в битві усі, хто був присутній на полі бою, досягли звільнення. Бгішмадева сказав, що всі присутні на Курукшетрі після смерті повернулися до свого предвічного місця в духовному світі. Отже, слухати про Господні бойові подвиги так само сприятливо, як виконувати будь-яке інше віддане служіння.

Коли Махараджа Дгрува, син царя Уттанапади, покидав тіло, сам Сунанда та його супутники прийшли до нього, щоб провести його в царство Бога. Він покинув цей світ, коли ще був молодий, хоча до того вже успадкував трон свого батька і мав кількох дітей сам. Коли надійшов його час покидати світ, до нього прийшла уособлена смерть. Однак він, не звернувши на смерть ніякої уваги, у тому самому тілі зійшов на духовний корабель і вирушив прямо на планету Вішну. Він зміг це зробити завдяки тому, що свого часу спілкувався з великим мудрецем Нарадою і той розповів йому про Господні розваги.

Вогонь вважають за язик Бога-Особи Вішну, яким Він приймає жертви в формі зерна й очищеного масла, офіровані в жертовне вогнище. Владика жертвопринесень    —    це Господь Вішну, і тому цей принцип лежить в основі всіх жертвопринесень. Іншими словами, коли задоволений Господь Вішну, то всі півбоги та інші живі істоти будуть задоволені також.

Прекрасна Діті, побачивши, що її чоловік занурений в медитацію, не намагалася привабити його рухами тіла, а якомога голосніше заговорила до нього. Вона щиро зізналася чоловікові, що в його присутності її тіло знемагає від хіті, що мучить її, наче слон, який вириває бананове деревце. Вона не мала звички турбувати чоловіка, коли той був занурений в транс, але тут їй не вдалося побороти в собі сильної хіті, що її охопила. Ця хіть терзала її, наче скажений слон, і тому перший обов’язок її чоловіка полягав у тому, щоб оборонити її, виконавши її бажання.

Статеві зносини, призначені для зачаття дитини, «Бгаґавад-ґіта» визнає за праведний акт. Однак вступати в статеві зносини просто для чуттєвого задоволення    —    це гріх. Прохаючи свого чоловіка вступити з нею в статеві зносини, Діті не просто згорала від хіті    —    вона хотіла мати синів. В неї ще не було синів, і вона почувалася нещаснішою за інших дружин свого чоловіка. Тому Каш’япа був зобов’язаний задовольнити свою законну дружину.

Як проголошує Рішабгадева, людині не слід ставати батьком чи матір’ю, поки вона не має певності, що здатна буде зачати хороших дітей і звільнити їх від кайданів народження і смерті. Людське життя дає живій істоті єдиний шанс вирватися з царства матерії, де всі неодмінно проходять через страждання, пов’язані з народженням, смертю, старістю і хворобами. Кожна істота повинна отримати нагоду скористатися з цих переваг людської форми життя, і тому батько, як оце Каш’япа, повинен приводити на світ хороших дітей і вести їх до звільнення.

З цього вірша можна зробити висновок, що батько міг дозволити дочці вільно вибирати собі чоловіка, але аж ніяк не в вільному спілкуванні з протилежною статтю. Батько попрохав кожну з дочок сказати йому, за кого з чоловіків, прославлених своїми досягненнями і вдачею, вони хотіли б заміж. Остаточне слово залишалося за батьком.

Дівчата зазвичай були надто сором’язливі, щоб висловити своє бажання батькові, і він дізнавався про вибір дочок через когось іншого, як оце бабуся, перед якою внучки не крилися. Довідавшись про вибір дочок, цар Дакша віддав тринадцять із них за Каш’япу. Кожна з сестер Діті вже стала матір’ю. Якщо Діті також дотримувала вірність тому самому чоловікові, чому вона повинна була залишатися бездітною?

Діті знала, що чоловік може відхилити її прохання, бо вона звернулася до нього в невластивий час. Однак вона пояснювала, що в момент великої скрути чи великих страждань час і обставини не беруть до уваги.

Хіть, що охоплює чоловіка чи жінку, вважають за гріховне осквернення. Каш’япа був занурений в духовну діяльність, однак йому забракло сили, щоб відмовити своїй збудженій дружині. Він міг би відмовити їй, рішуче сказавши, що її бажання нездійсненне, але він не мав такої духовної сили, яку мав Відура. Майтрея називає Відуру тут героєм, тому що ніхто не вміє панувати над своїми чуттями ліпше, як відданий Господа. Схоже на те, що Каш’япа сам хотів насолодитися статевими зносинами з дружиною, і, не маючи в собі достатньо сили, просто спробував заспокоїти її лагідною мовою.

Три форми досконалості на шляху до звільнення    —    це релігійність, матеріальний добробут і задоволення чуттів. Жінку вважають джерелом звільнення для зумовленої душі, тому що своїм служінням вона допомагає чоловікові наблизитися до повної свободи від матеріального існування. Суть зумовленого життя в матеріальному світі    —    це задоволення чуттів, і якщо комусь пощастить знайти хорошу жінку, вона допомагатиме йому в усіх відношеннях. Людина, стурбована проблемами зумовленого життя, дедалі більше опускається в багно матеріальної скверни. Вірна дружина повинна допомагати чоловікові здійснити всі матеріальні бажання, щоб він, завдяки їй знайшовши спокій і затишок, міг присвятити себе духовній діяльності і досягнути досконалості життя. Звичайно, коли чоловік духовно розвивається, жінка, безперечно, розділяє з ним благо, яке він отримує, і таким чином чоловік і жінка разом досягають духовної досконалості. Тому так важливо навчити дівчат і хлопчиків виконувати свої духовні обов’язки, щоб, коли настане час спільного життя, вони могли принести одне одному благо. В хлопчиків треба виховувати дух брахмачар’ї, а в дівчаток    —    цнотливість і вірність. Вірна дружина і духовно підготований брахмачарі    —    чудове поєднання для досягнення мети людського життя.

В суспільстві існує чотири уклади, які призначені об’єднати людей на шляху до звільнення від матеріального існування. Члени всіх цих укладів: і брахмачарі, або праведні учні, і сімейні люди, що живуть з дружиною, і ті, хто відійшов від справ, і ті, хто зрікся світу,    —    всі залежать від сімейної людини, що живе вдома з дружиною. Їхня співпраця вкрай важлива для нормального функціонування системи чотирьох соціальних і духовних станів і успішного розвитку всіх її членів. Ведичний суспільний лад, варнашраму, часто називають кастовою системою. На чоловіка, що живе з дружиною, покладено велику відповідальність підтримувати членів інших укладів: брахмачарі, ванапрастг і санн’ясі. За винятком ґріхастг, або сімейних людей, всі інші повинні повністю присвятити своє життя духовному розвитку, і тому в брахмачарі, ванапрастг і санн’ясі майже не залишається часу на заробіток. Збираючи пожертви від ґріхастг, вони задовольняють свої насущні потреби і присвячують усі свої зусилля на поглиблення духовних знань. Допомагаючи трьох іншим укладам духовно розвиватися, сімейна людина також духовно проґресує. Врешті-решт кожен член такого суспільства само собою досягає високого духовного рівня і легко долає океан невігластва.

Веди називають дружину ліпшою половиною чоловікового тіла, тому що на неї покладено відповідальність виконувати половину чоловікових обов’язків. Сімейний чоловік зобов’язаний виконувати п’ять жертвопринесень, панча-яґ’ю, щоб звільнитися від усіх гріхів, які неминуче супроводжують людську діяльність. Коли чоловік уподібнюється котам і собакам, він забуває про свій духовний обов’язок та духовні цінності і вважає жінку за знаряддя для задоволення своїх чуттів. Коли жінку вважають за знаряддя для задоволення своїх чуттів, на перше місце в її оцінці виходить її фізична врода, і щойно вона перестає задовольняти чуття чоловіка, між ними настає відчуження або розлучення. Але коли чоловік і дружина ставлять собі за мету духовну досконалість, допомагаючи одне одному на цьому шляху, фізична врода не грає для них такої великої ролі і їхні стосунки не залежать від злетів чи спадів так званої любові. У матеріальному світі про любов не може бути й мови. Шлюб    —    це, насправді, обов’язок який подружжя виконує задля духовного розвитку, допомагаючи одне одному і дотримуючись вказівок авторитетних писань. Тому шлюб відіграє важливу роль, не даючи людині опускатися до рівня котів і собак, що нічого не знають про духовні цінності.

Серед чотирьох укладів людського суспільства    —    брахмачарі, або учнів, ґріхастг, або сімейних, ванапрастг, що відійшли від справ, і санн’ясі, що зреклися світу,    —    тільки сімейна людина перебуває в повній безпеці. Чуття вважають за грабіжників, що нападають на фортецю тіла. Дружину вважають за воєначальника, що командує фортецею, і тому, коли чуття атакують тіло, тільки дружина рятує його від повної руїни. Жива істота не може не відчувати статевого потягу, але коли в чоловіка є законна дружина, він має захист від своїх ворогів    —    чуттів. Чоловік, який має хорошу дружину, не буде порушувати лад у суспільстві, збезчещуючи цнотливих дівчат. Без законної дружини чоловік стає останнім розпусником і порушує спокій усього суспільства, якщо тільки він не пройшов вишкіл як брахмачарі, ванапрастга чи санн’ясі. Не отримавши суворого і систематичного вишколу згідно з правилами брахмачар’ї під проводом досвідченого духовного вчителя і не розвинувши учнівської покори, так званий брахмачарі неодмінно впаде жертвою статевого потягу. Історії відомо скільки завгодно випадків падіння, при чому падали навіть такі великі йоґи, як Вішвамітра. Однак ґріхастгу рятує вірна дружина. Статеве життя    —    це причина матеріального рабства, тому в в трьох ашрамах воно заборонене і дозволене тільки в ґріхастга-ашрамі. А ґріхастги зобов’язані створювати першорядних брахмачарі, ванапрастг та санн’ясі.

Якщо чоловік настільки звеличує свою дружину, це означає, що він або в неї під каблуком, або говорить напівжартома. Каш’япа каже, що сімейні люди насолоджуються райськими розкошами, задовольняючи чуття зі своїми жінками і разом з тим уникаючи ризика потрапити до пекла. Якщо чоловік, який зрікся світу і не має дружини, під впливом статевого потягу шукатиме прихильності іншої жінки або чужої дружини, він піде до пекла. Іншими словами, так званий зреченик, який покинув дім та дружину, потрапляє до пекла, якщо знову шукає статевої насолоди, свідомо чи несвідомо. З цього погляду сімейні люди перебувають у значно безпечнішому становищі. Тому жоден чоловік не може повернути свій борг жінці ні в цьому житті, ні в наступному. Навіть якщо намагатимуться відплатити жінкам впродовж усього життя, це їм не вдасться. Не всі чоловіки здатні настільки цінувати своїх жінок, але навіть той, хто схиляється перед чеснотами своєї дружини, нездатний відплатити їй. Коли чоловік так підносить до небес свою дружину, це означає, що він жартує.

Чоловік, який перебуває в залежності від своєї жінки, можливо, й нездатний відплатити їй за все те благо, яке вона йому дає, але що стосується того, щоб зачати дитину і вдовольнити її статеве бажання, то це не становить жодних труднощів для будь-якого чоловіка, якщо він тільки не повний імпотент. Для кожного нормального чоловіка це зовсім не важко. Та хоча Каш’япа сам прагнув цього, він попрохав дружину хвилю зачекати, щоб його потім не засуджували. Він пояснює причини свого прохання в наступних віршах.

Каш’япа вже попрохав свою дружину, Діті, хвилю зачекати, а тепер пояснює, що коли вона знехтує цією пересторогою, то її покарають привиди і злі духи, які блукають саме в цей час разом зі своїм повелителем, Господом Рудрою.

Господь Шіва, або Рудра, є царем духів. Духи поклоняються Господу Шіві, щоб він поступово привів їх на шлях самоусвідомлення. Господу Шіві поклоняється більшість майаваді, а Шріпаду Шанкарачар’ю вважають за втілення Господа Шіви, в якому він прийшов проповідувати філософам-майаваді засади безбожності. Духи не мають фізичного тіла через те, що вчинили якісь тяжкі гріхи, як, наприклад, самогубство. Самогубство, матеріальне чи духовне    —    це остання надія людей, що подібні до привидів. Внаслідок матеріального самогубства людина втрачає фізичне тіло, а внаслідок духовного самогубства істота втрачає свою індивідуальність. Послідовники філософії майавади прагнуть позбутися індивідуальності і злитися з безособистісним духовним буттям брахмаджйоті. Господь Шіва зі своєї великої доброти до привидів дбає про те, щоб вони, незважаючи на своє прокляття, врешті-решт отримали фізичні тіла. Він посилає їх в утроби жінок, які насолоджуються сексом, порушуючи заборони пов’язані з часом і обставинами. Каш’япа хотів, щоб Діті це усвідомила і погодилася хвилю зачекати.

Господь Шіва не належить до звичайних живих істот, але й не перебуває на рівні Вішну, Верховного Бога-Особи. Він могутніший за будь-яку живу істоту, включно з Брахмою, але він не може зрівнятися з Вішну. Багато в чому подібний до Вішну, Шіва також бачить минуле, теперішнє і майбутнє. Одне з його очей подібне до сонця, друге    —    до місяця, а третє, розміщене в міжбрів’ї,    —    до вогню. Своїм середнім оком він здатний вивергати вогонь і має силу, щоб знищити навіть наймогутнішу живу істоту, включно з Брахмою. Однак живе Господь Шіва без розкошів, без палаців і такого іншого. Хоча він володар матеріального світу, він не має жодних матеріальних статків. Найчастіше він мешкає в крематоріях, де спалюють мертві тіла, і вдягається в попіл, який вихори піднімають над погребальними вогнищами. Його не плямує найменший слід матеріальної скверни. Каш’япа назвав його своїм молодшим братом, бо той був одружений з наймолодшою сестрою Каш’япиної дружини Діті. Сестриного чоловіка вважають за брата. Саме такі родинні стосунки їх пов’язували, і з цього погляду Господь Шіва доводився Каш’япі молодшим братом. Каш’япа перестеріг дружину, що час, який вона обрала, зовсім не підходив для статевих зносин, бо їм довелося б з’єднатися на очах у Господа Шіви. Діті могла б заперечити, що вони можуть з’єднатися, усамітнившись у відлюдному місці, але Каш’япа нагадав їй, що Господь Шіва має три ока    —    сонце, місяць і вогонь, і сховитися від його погляду так само неможливо, як сховатися від погляду Вішну. Буває, що навіть викривши злочинця, поліція не карає його відразу, а спостерігає за ним і чекає зручного часу. Господь Шіва взяв би до уваги, що вони вступили в статеві зносини в час, коли це заборонено, і покарав би Діті, пославши їй дитину зі схильностями привида або безбожного імперсоналіста. Каш’япа передбачав це і тому попереджав свою дружину Діті.

Каш’япа пояснює дружині, що, хоча Господь Шіва й доводиться йому шваґром, це ще не означає, що вона може спокійно ображати Господа Шіву. Каш’япа попередив її, що насправді Господь Шіва нікому не родич і нікому не ворог. Як один із трьох повелителів всесвіту, він однаково ставиться до всіх. Ніхто не може зрівнятися з ним, тому що він великий відданий Верховного Бога-Особи. Сказано, що найбільший відданий Верховного Бога-Особи    —    це Господь Шіва. Тому його недоїдки інші віддані шанують як маха-прасад, тобто їжу, що дарує величезне духовне благо. Рештки їжі, піднесеної Господу Крішні, називають прасадом, а коли цей прасад поїсть великий відданий, як Господь Шіва, то його вже називають маха-прасадом. Свідомість Господа Шіви настільки піднесена, що йому байдуже до матеріального процвітання, якого так прагне кожен з нас. Хоча його дружина    —    це сама Парваті, уособлення могутньої матеріальної природи, і хоча вона служить йому з усією покорою, він не використовує її можливостей навіть для того, щоб збудувати собі житло. Він воліє жити без даху над головою, і його піднесена дружина погоджується жити разом з ним в найсмиренніших умовах. Більшість людей поклоняється богині Дурзі, дружині Господа Шіви, прохаючи в неї матеріального процвітання, але Господь Шіва приймає від неї служіння без найменшого матеріального бажання. Він лише вчить свою дружину, що з усіх форм поклоніння найвищим є поклоніння Вішну, а ще вищим за нього є поклоніння великому відданому і всьому, що пов’язане з Вішну.

Нецивілізований, навіть диявольский вигляд Господа Шіви не має в собі ніякої скверни, тому що він вчить щирих відданих Господа того, як розвивати відреченість від матеріальної насолоди. Його називають Махадева, або найбільший з півбогів, і в матеріальному світі він не має рівних собі чи вищих за себе. Він мало чим поступається Господу Вішну. Хоча він завжди перебуває в товаристві Майі, Дурґи, сам він завжди вищий за площину взаємодії трьох якостей матеріальної природи, і хоча він відповідає за осіб диявольської вдачі, які перебувають під впливом ґуни невігластва, це спілкування ніяк на нього не впливає.

Господь Шіва ніколи не вбирає розкішних шат, ґірлянд, оздоб і не мастить свого тіла ароматичними маслами. Натомість ті, хто вважає себе за тіло, дуже люблять прикрашати його і оточувати розкошами, хоча врешті-решт йому судилося піти собакам на харч. Такі люди не розуміють, хто такий Господь Шіва, але випрошують у нього матеріальні багатства. Серед відданих Господа Шіви є дві категорії. До одної належать грубі матеріалісти, які хочуть від Господа Шіви лише всілякі фізичні втіхи і вигоди, а до іншої належать ті, хто хоче злитися з ним. Це, головно, імперсоналісти, які люблять повторювати: шіво ’хам,    —    «Я Шіва», чи «Після звільнення я зіллюся воєдино з Шівою». Іншими словами, кармі та ґ’яні переважно стають поклонниками Господа Шіви, але при тому вони не розуміють істинної цілі життя. Іноді так звані віддані Господа Шіви мавпують його, отруюючи свій мозок дурманними речовинами. Господь Шіва колись випив океан отрути, і після того посиніла його шия. Мавпуючи його, псевдо-Шіви також труять свій організм, але від того руйнується все їхнє тіло. Істинна мета Господа Шви    —    це служити Душі всіх душ, Господу Крішні. Господь Шіва прагне, щоб усіма предметами розкоші    —    гарним вбранням, ґірляндами, оздобами і косметикою    —    насолоджувався тільки Господь Крішна, тому що тільки Крішна має справжнє право насолоджуватися всім сущим. Шіва відмовляється насолоджуватися від усіх розкошів, тому що вони призначені тільки для Крішни. Однак невігласи, не розуміючи бажання Господа Шіви, насміхаються з нього або безглуздо намагаються імітувати його.

Господь Шіва    —    чоловік Дурґи, владика матеріальної енерґії. Дурґа уособлює в собі матеріальну енерґію, і тому Господь Шіва, як її чоловік, керує матеріальною енерґією. Також він втілення, яке керує ґуною невігластва і одне з трьох божеств, які представляють у цьому світі Верховного Господа. Як представник Верховного Бога-Особи, Господь Шіва невідмінний від Нього. Велич Господа Шіви незмірна, а його відреченість від усіх матеріальних насолод    —    це ідеальний приклад неприв’язаності до матерії. Отже, люди повинні йти його стопами і розвивати неприв’язаність до матерії, а не мавпувати його надлюдські подвиги, п’ючи отруту.

Законна дружина відрізняється від повії тим, що обмежує себе в статевому житті, дотримуючись викладених у священних писаннях правил, тоді як повія в статевому житті ніяк себе не стримує і кориться тільки своєму неприборканому статевому потягу. Попри все своє глибоке знання, Каш’япа, великий мудрець, впав жертвою своєю дружини-повії. Така сила матеріальної енерґії.

З розмови Каш’япи та його дружини можна зробити висновок, що він прихильник Господа Шіви. Хоча він знав, що Господь Шіва не буде задоволений цим забороненим вчинком, він був змушений виконати бажання дружини і тому схилився перед долею. Він знав, що дитина, зачата в цей невідповідний час, аж ніяк не виросте хорошою людиною, але почував себе надто зобов’язаним своїй дружині і тому не зміг встояти перед її наполяганнями. Однак Тгакура Харідаса, опинившись у схожій ситуації, коли його посеред ночі спокушала повія, встояв перед цією спокусою завдяки тому, що розвинув досконалу свідомість Крішни. В цьому полягає різниця між людиною в свідомості Крішни і всіма іншими. Каш’япа Муні був великий мудрець, він був наділений глибоким знанням і добре знався на всіх приписах, які впорядковують цивілізоване життя, однак перед навалою хтивості він виявився безпорадним. Тгакура Харідаса народився не в брахманській сім’ї, і сам не був брахмана, однак завдяки свідомості Крішни він встояв перед нападом хіті. Тгакура Харідаса щодня повторював святе ім’я Господа триста тисяч разів.

Як після випорожнення треба скупатися, так і після статевих зносин треба омитися водою, тим більше, якщо це сталося недозволеного часу. Каш’япа Муні став медитувати на безособистісне брахмаджйоті, нечутно промовляючи мантру Ґаятрі. Коли ведичну мантру потворюють лише вустами, нечутно для всіх інших, крім самого молільника, цей метод читання мантри називається джапа. А коли мантру повторюють голосно, цей метод називається кіртан. Ведичний гімн: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе    —    можна повторювати і стиха, лише для себе, і голосно, тому його називають маха-мантрою, або великим гімном.

З цього вірша випливає, що Каш’япа Муні був імперсоналіст. Якщо порівняти його дії і дії Тгакури Харідаси, про якого згадано вище, стає зрозуміло, що персоналіст здатний панувати над чуттями ліпше від імперсоналіста. Це пояснює «Бгаґавад-ґіта»: парам̇ др̣шт̣ва̄ нівартате, тобто людина байдужіє до речей нижчої природи тоді, коли досягає вищого рівня буття. Омившись і повторивши Ґаятрі людина стає чистою, але маха-мантра має таку силу, що її можна повторювати і вголос, і про себе,    —    за будь-яких обставин, і вона захистить від усіх небезпек матеріального існування.

Коли людині соромно за якийсь непристойний вчинок, вони природно опускає голову. Після гріховних зносин з чоловіком, Діті отямилася. Такі статеві зносини засуджують і ставлять на один рівень з блудом. Іншими словами, якщо подружжя належним чином не дотримується вказівок писань, то їхнє статеве життя в шлюбі не ліпше за блуд.

Діті усвідомлювала, що вчинила образу і прагнула, щоб він пробачив її. Господь Шіва славиться як Рудра і Ашутоша. Ці два з найбільш поширених імен Господа Шіви означають, що його легко розгнівати, однак легко і вдовольнити. Діті знала, що, розгнівавшись, він може знищити її гріховно зачатий плід. Однак Господа Шіву називають також Ашутошею, і тому вона стала прохати свого чоловіка-брахману допомогти їй запобігти його ласки, адже її чоловік був великий відданий Господа Шіви. Іншими словами, навіть якщо Господь Шіва розгнівався на Діті за те, що вона примусила чоловіка вчинити гріх, чоловікову молитву він не знехтує. Тому вона стала благати в Господа Шіви пробачення, звертаючись до нього через чоловіка. Вона намагалася вмилостивити Господа Шіву своєю молитвою.

Діті запобігала милості Господа Шіви, проявляючи неабияку мудрість. Вона сказала: «Повелитель може примусити мене ридати, але якщо він захоче, то може вмить висушити мої сльози, тому що він Ашутоша. Він настільки могутній, що може вмить знищити мій плід, але разом з тим настільки милостивий, що може виконати моє бажання і врятувати мій плід. Він всеблагий, і тому для нього неважко помилувати мене, навіть якщо він, розгніваний моїм вчинком, зібрався мене покарати. Хоча він здається одним з людей, він повелитель усіх людей».

Господь Шіва    —    це чоловік Саті, одної з Дітіних сестер. Діті звертається до милосердя своєї сестри Саті, щоб Саті заступилася за неї перед своїм чоловіком. Окрім всього іншого, Господь Шіва    —    це божество, якому поклоняються всі жінки. Йому властиве природне співчуття до жінок, до яких проявляють милість навіть дикуни-мисливці. Господь Шіва сам спілкується з жінками і тому, добре знаючи їхні слабкості і вади, міг закрити очі на Дітіну образу, яку вона вчинила, не змігши побороти свою жіночу природу. Всі незаміжні дівчата в ведичному суспільстві поклоняються Господу Шіві. Діті згадала, як вона в дитинстві поклонялася Господу Шіві, і попрохала в нього милості.

Якщо подружжя хоче привести на світ хороших дітей, гідних членів суспільства, чоловік повинен жити впорядкованим життям, згідно з релігійними засадами й правилами, а дружина повинна дотримувати вірність чоловікові. У «Бгаґавад-ґіті» (7.11) сказано, що статеві зносини, які не порушують релігійних засад, становлять один з досконалих проявів свідомості Крішни. Перед тим, як вступати в статеві зносини, чоловік і жінка повинні взяти до уваги стан свого розуму і відповідність часу, а також вшанувати півбогів, і жінка повинна коритися волі чоловіка. Ведична культура вказує, що лише певні проміжки часу на протязі дня сприятливі для зачаття. В цей час можна провести обряд зачаття, який називається ґарбгадгана. Діті знехтувала всіма вказівками писань і тому, хоча їй дуже хотілося хороших дітей, чоловік повідомив її, що її діти будуть недостойні зватися синами брахмани. Такі постаті, як Равана і Хіран’якашіпу з’явилися на світ від брахманів, але їх не визнають за брахманів, бо їхні батьки зачинали їх, не дотримуючись належних засад. Таких дітей називають демонами, або ракшасами. За минулих часів через порушення релігійних приписів у суспільстві був тільки один такий ракшаса, або два, але за епохи Калі ніхто не впорядковує своє статеве життя. Тому звідки тепер візьмуться хороші діти? Немає сумніву, що небажані діти не можуть принести щастя суспільству. Однак завдяки руху свідомості Крішни, повторюючи святе ім’я Бога, вони можуть стати достойними людьми. Це унікальний дар Господа Чайтан’ї всьому людству.

Лихі діти народжуються з гріховного лона. У «Бгаґавад-ґіті» (1.40) сказано: «Коли суспільство свідомо нехтує реґулівними засадами релігійного життя, жіноцтво впадає в гріх і внаслідок цього на світ з’являються небажані діти». Насамперед це стосується хлопців    —    якщо мати не доброчесна, в неї не може бути доброчесних синів. Вчений Каш’япа міг передбачити вдачу синів, що мали народитися з гріховного лона Діті. Її лоно стало гріховним, тому що вона, піддавшись надмірній хтивості, порушила всі закони і вказівки писань. У суспільстві, де переважають такі жінки, даремно сподіватися хороших дітей.

Коли набирає силу демонізм, в суспільстві вбивають неповинних живих істот, мордують жінок і доводять до гніву великодушних людей, які розвивають свідомість Крішни. В демонічному суспільстві вбивають невинних тварин на догоду язику, мучать жінок, використовуючи їх для задоволення своєї надмірної хтивості. Там, де є жінки і м’ясо, неодмінно буде вино і блуд. Коли в суспільстві набирають силу такі тенденції, можна сподіватися, що з Божої милості скоро відбудуться великі зміни соціального ладу, які зробить або Сам Господь, або Його вповноважений представник.

Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (4.8), Господнє втілення сходить для того, щоб оборонити відданих і знищити лиходіїв. Господь всесвіту і всього сущого прийде, щоб вбити синів Діті за їхні злочини проти Господніх відданих. Господь має численних представників, як оце Індра, Чандра, Варуна, богиня Дурґа, чи Калі, і вони можуть покарати найгрізніших лиходіїв цього світу. Тут дуже доречне порівняння з блискавкою, що розбиває гору. Вважають, що у всесвіті немає могутнішого тіла за гору, однак з волі Господа будь-яка гора розпадеться на друзки. Верховному Богові-Особі немає потреби приходити особисто для того, щоб знищити будь-яке створіння, хоч би яке воно було могутнє. Він сходить лише задля Своїх відданих. Всі, хто перебуває в полоні матеріальної природу, неминуче страждає, однак злочини лиходіїв, які вбивають невинних людей та тварин чи мучать жінок, примножують страждання всіх створінь і завдають болю серцям відданих. Через це Господь Сам сходить у матеріальний світ. Він сходить тільки для того, щоб принести полегшення Своїх щирих відданих. Коли Господь вбиває лиходіїв, це також Його милість до них, хоча на сторонній погляд здається, ніби Господь стає на бік відданого. Господь абсолютний і тому, чи Він вбиває лиходіїв, чи Він проливає милість на відданих, між Його діями немає різниці.

Коли Діті почула від чоловіка, що своїми діями її сини накличуть на себе гнів великих душ, вона дуже стурбувалася. Вона подумала, що причиною смерті її синів може стати гнів брахманів. Коли брахмани гніваються на когось, Господь не з’являється Сам, бо гніву брахманів уже достатньо, щоб знищити лиходія. Однак Господь неодмінно з’являється, коли Його відданий просто засмучений чимось. Господній відданий ніколи не молить Господа з’явитися для того, щоб врятувати його від турбот, яких завдають йому лиходії. Відданий ніколи не турбує Господа проханнями про захист. Однак Господь Сам прагне оборонити Свого відданого. Діті чудово розуміла, що смерть від руки Господа була б великою милістю для її синів, і тому називає Господній диск і руки милосердними. Якщо комусь пощастило загинути від диску Господа і таким чином побачити Господні руки, цього достатньо, щоб досягнути звільнення. Такого щастя рідко досягають навіть великі мудреці.

Життєвий приклад упослідженої форми життя    —    це собаки. Собаки    —    настільки пропащі істоти, що не знаходять ніякої прихильності навіть серед своїх родичів.

Практика йоґи, або шлях очищення своєї істинної сутності, заснований передусім на самовладанні. Без самовладання неможливо звільнитися від ворожості до інших істот. В зумовленому стані живі істоти заздрять одне одному і ворогують між собою, але в звільненому стані немає злоби й ворожості. Хоча батько катував Прахладу Махараджу всіма можливими тортурами, після батькової смерті Прахлада Махараджа в своїх молитвах до Верховного Бога-Особи попрохав дарувати батькові спасіння. Хоча він міг прохати будь-яке благословення, він попрохав тільки одного    —    щоб Господь звільнив його безбожного батька. Він ніколи не проклинав нікого з тих, хто з батькового наказу катував його.

Верховний Бог-Особа в формі Наддуші перебуває скрізь і може керувати кожною істотою, як Йому завгодно. Майбутнього внука Діті, який за всіма пророцтвами мав стати великим відданим, любили б усі істоти, навіть ті, хто ворогував з його батьком, тому що хоч куди б він дивився, він усюди бачив Верховного Бога-Особу. Чистий відданий Господа бачить своє Божество скрізь і всюди. Господь, відповідаючи взаємністю на почуття Свого відданого, робить так, щоб усі живі істоти також любили відданого, адже Господь перебуває в серці кожного і може сповнити серце живої істоти приязними почуттями до відданого. Історії відомо чимало випадків, коли найлютіші хижаки виявляли приязне ставлення до чистих відданих Господа.

У відданому служінні є три ступені трансцендентного розвитку: стгаї-бгава, анубгава і махабгава. Постійне почуття досконалої любові називається стгаї-бгава, а коли вона проявляється в формі певних трансцендентних стосунків, її називають анубгава. Однак рівень махабгави можливий тілкьи серед поширень особистої енерґії насолоди Господа. З цього опису можна зрозуміти, що внук Діті, Прахлада Махараджа, повсякчасно медитуватиме на Господа і невпинно прославлятиме Його. Постійно перебуваючи в медитації, він легко увійде в духовний світ, коли покине матеріальне тіло. Однак найлегший спосіб медитувати на Господа    —    це оспівувати і слухати святе ім’я Господа. Це найбільш рекомендований метод для цієї епохи Калі.

Прахлада Махараджа, ідеальний відданий Господа, мав усі хороші якості, які людина може мати. Хоча він був імператор і тримав під своєю рукою весь світ, він ніколи не надуживав своїм багатством. З самого дитинства він був вмістищем усіх чеснот. Каш’япа Муні, не перелічуючи тут ці всі достоїнства, каже лише, що Прахлада Махараджа посідав усі хороші якості. З цього видно чистого відданого. Найважливіша якість чистого відданого полягає в тому, що він не лампата, не розпусник. Інша його якість    —    це те, що він завжди прагне полегшити страждання всього людства. Найбільше нещастя живої істоти    —    це забуття про Крішну. Тому чистий відданий завжди намагається пробудити в кожній живій істоті свідомість Крішни. Це та панацея, яка може врятувати від усіх страждань.

Каш’япа Муні тут провіщає, що внук Діті, Прахлада Махараджа, бачитиме Бога-Особу не лише завдяки медитації в своєму серці, але й на живі очі. Побачити Господа віч-на-віч можуть лише ті, хто досягнув високого рівня свідомості Крішни, тому що Господа неможливо побачити матеріальними очима. Верховний Бог-Особа має багато вічних форм, як оце Крішна, Баладева, Санкаршана, Аніруддга, Прад’юмна, Ва̄судева, Нараяна, Рама, Нрісімха, Вараха чи Вамана, і Господні віддані знають усі ці форми Вішну. Чистий відданий прив’язується до одної з вічних форм Господа, і Господь радо являє Себе відданому в тій формі, в якій відданий прагне бачити Його. Відданий не вигадує Господній образ на підставі своєї уяви, і ніколи не вважає, що Господь безособистісний чи що Господь може прийняти форму, в якій Його хоче бачити невідданий. Невіддані не мають жодного поняття про Господній образ і тому нездатні відтворити в своєму розумі жодної зі згаданих вище форм. Але коли відданий бачить Господа, він бачить найпрекрасніший образ в розкішних прикрасах і в супроводі незмінної супутниці Господа, вічно вродливої богині щастя.

Коли Діті довідалася, що через невчасне зачаття її сини стануть демонами і воюватимуть із Господом, вона дуже засмутилась. Але коли вона почула, що її внук буде великим відданим і що два її сина загинуть від руки Господа, це її дуже втішило. Бувши дружиною великого мудреця і дочкою великого Праджапаті, Дакші, вона знала, що загинути від руки Бога-Особи    —    велика удача. Господь абсолютний, тому і милість, і кара, які Він комусь посилає, також однаково абсолютні. І коли Він милує когось, і коли Він карає когось, між цими Його діями немає різниці. Демон, якого вбиває Господь, досягає того самого результату, що й людина, яка досягла звільнення після багатьох, багатьох життів, присвячених покуті та аскезі. Варто відзначити вжите в цьому вірші слово бгр̣ш́ам, яке вказує на те, що почуте було для Діті дуже радісною несподіванкою.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрімад-Бгаґаватам», Третьої пісні, чотирнадцятої глави, яка має назву «Зачаті в сутінках сини Діті».