ГЛАВА П'ЯТА: Бесіда Відури і Майтреї

Завдяки своєму безкорисливому служінню несхибному Господу Відура вже був досконалий. І Господь, і живі істоти мають якісно однакову природу, але кількісно Господь перевершує будь-яку істоту. Він ніколи не падає зі Свого становища, тоді як живі істоти схильні підпадати під вплив ілюзорної енерґії. Відура, силою ач’юта-бгави, зануреності у впорядковане віддане служіння, вже піднявся над цієї грішною природою схильної до падіння зумовленої істоти. Цей рівень буття має назву ач’юта-бгава-сіддга, тобто досконалість, до якої приводить віддане служіння. Отже, кожен, хто занурений у віддане служіння Господу    —    звільнена душа і володіє всіма прекрасними якостями. Великий мудрець Майтрея розташувався на відлюдному березі Ґанґи у Хардварі. Відура, досконалий відданий Господа, наділений всіма прекрасними трансцендентними якостями, прийшов туди, щоб звернутися до Майтреї з запитаннями.

Відура задав Майтреї запитання загального плану, хоча його первісний намір був інакший. Уддгава попрохав Відуру звернутись до Майтреї і розпитатися в нього про все пов’язане з Господом, Його іменем, славою, якостями, образом, іграми, оточенням тощо. Тому було б природно, якби, прийшовши до Майтреї, запитав тільки про Господа. Але Відура за своїм природним смиренням не став відразу запитувати про Господа, а спочатку запитав про те, що має велике значення для звичайної людини. Звичайна людина не може зрозуміти Господа. Спочатку їй треба усвідомити становище, в якому вона перебуває під впливом ілюзорної енерґії. Під впливом ілюзії людина гадає, що може своєю корисливою працею здобути собі щастя, але насправді вона лише дедалі більше заплутується у сітях своїх вчинків та їхніх наслідків, тимчасом як проблеми життя залишаються нерозв’язані. Це влучно описано словами однієї пісні: «Прагнучи зажити щастя, я збудував цей будинок. Та, на жаль, всі мої сподівання на щастя пішли прахом, бо дім несподівано згорів». Так діють закони природи. Кожен у цьому світі надіється за допомогою своїх планів зажити щастя, але закони природи з невблаганною жорстокістю обертають всі ці плани у попіл. Ніякі задуми не дарують щастя корисливому трудівнику, і його ненаситна спрага щастя залишається непотамована.

Природне становище кожної живої істоти    —    це покірність волі Верховного Господа. Але через свої гріхи жива істота відкидає всяку покору Господу, повстаючи проти Нього, і через це зазнає всіляких можливих страждань. Ніхто не має іншого обов’язку, крім одного    —    віддано служити Верховному Господеві, Шрі Крішні. Тому будь-яка діяльність, за винятком тільки любовного служіння Господу, являє собою вияв більшої чи меншої непокори верховній волі. Будь-яка корислива діяльність, умоглядне філософствування і пошук містичних сил тою чи іншою мірою виявляють непокору істоти Господу, і кожного, хто таким чином повстає проти Господа, закони матеріальної природи, підпорядковані Господній волі, прирікають на страждання. Великі безкорисливі віддані Господа співчувають таким пропащим душам і тому мандрують усім світом з місією повертати ці душі назад додому, назад до Бога. Чисті віддані Господа несуть пропащим душам послання Бога, щоб врятувати їх. Отож звичайна людина, введена в оману зовнішньою енерґією Господа, повинна скористатися з їхнього товариства.

Як уже пояснено у Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам», Абсолютну Істину пізнають у трьох аспектах    —    хоча всі три суть одне,    —    відповідно до здатності і глибини розуміння самих шукачів трансцендентного знання. Найглибшим розумінням і здатністю пізнавати Абсолютну Істину володіють чисті віддані Господа, вільні від найменшого сліду корисливої діяльності чи умоглядного філософствування. Тільки віддане служіння повністю очищує серце від матеріальних покровів карми, ґ’яни та йоґи. Тільки відданого, котрий піднявся до такого очищеного стану, Господь, схований у кожному серці поряд із індивідуальною душею, вчить про те, як досягнути найвищої мети і повернутися додому, до Бога. Те саме сказано і в «Бгаґавад-ґіті» (10.10): теша̄м̇ сатата-йукта̄на̄м̇ бгаджата̄м. Господь дарує відданому знання тільки тоді, коли Він задоволений його відданим служінням. Саме так Він дарував знання Арджуні та Уддгаві.

Ґ’яні, йоґи і кармі не можуть сподіватися на те, що Господь буде особисто їм допомагати. Вони неспроможні вдовольнити Господа трансцендентним любовним служінням і навіть не вірять у віддане служіння Господу. Процес бгакті, тобто реґламентоване віддане служіння, яке виконують згідно з приписами й засадами вайдгі-бгакті, спирається на описи богоявлених писань і авторитет великих ачарій. Ця практика відданого служіння допоможе відданому-неофіту піднятися до рівня раґа-бгакті, на якому Господь уже відповідає йому із серця, як чайт’я-ґуру, тобто духовний вчитель у формі Надсвідомості. За винятком відданих, усі інші трансценденталісти не розрізняють між індивідуальною душею і Наддушею, помилково ставлячи на один рівень індивідуальну свідомість і Надсвідомість. Ці помилкові ідеї не дають невідданим права отримувати від Господа настанови з серця, позбавляючи їх Його безпосередньої допомоги. Лише через багато життів, коли такий моніст збагне, що треба поклонятися Господу і що відданий єдиний з Господом, але одночасно й відмінний від Нього, тоді він може віддатися Господу, Ва̄судеві. Чисте віддане служіння починається з цього моменту. Той, метод пізнання Абсолютної Істини, до якого вдаються введені в оману моністи, дуже важкий. Натомість відданий пізнає Абсолютну Істину, отримуючи знання безпосередньо від Самого Господа, задоволеного відданим служінням. Піклуючись про численних відданих-неофітів, Відура почав з того, що запитав Майтрею про шлях відданого служіння, яким можна вдовольнити Господа в серці.

Господь Крішна    —    це первинний Бог-Особа, що поширює Себе у три втілення, що творять матеріальний світ, три пуруша-аватари: Каранарнавашаї Вішну, Ґарбгодакашаї Вішну і Кшіродакашаї Вішну. За посередництвом зовнішньої енерґії Господа ці три пуруші етап за етапом творять матеріальний світ і підтримують його. Таким чином Господь керує матеріальною природою. Вважати матеріальну природу незалежною так само безглуздо, як доїти молоко з сосковидних виростів на шиї кози. Господь незалежний ні від чого і вільний від будь-яких бажань. Він творить матеріальний світ не для власного задоволення, на відміну від нас, що намагаємось створити домівку для того, щоб виконати свої матеріальні бажання. Насправді, матеріальний світ створено для того, щоб зумовлені душі, які з непам’ятних часів повстають проти трансцендентного служіння Господу, могли знайти в ньому свою ілюзорну насолоду. Проте кожен матеріальний всесвіт довершений сам у собі. Для підтримання матеріального світу не бракує нічого. За браком знання матеріалісти дуже турбуються, коли спостерігають приріст населення на Землі. Однак, щойно на Землі з’являється жива істота, Господь влаштовує все потрібне для того, щоб забезпечити її існування. Інші види живих істот, які своєю чисельністю значно переважають над людьми, не турбуються щодо продовольства і, як можна бачити, не вимирають з голоду. Продовольчі кризи турбують тільки людей, а своє невміння правильно розпорядитися природними ресурсами вони приховують вигадкою про надмірний приріст населення. Якщо у світі чогось і бракує, то тільки свідомості Бога, бо в усьому іншому, з ласки Бога, нестачі немає.

Описи творення, підтримання і знищення всесвіту, наведені в різних частинах «Шрімад-Бгаґаватам», стосуються різних епох (калп). Через це різні авторитети, відповідаючи різним учням, дають різні описи. Що стосується основних начал творіння і Господньої влади над ними, розходження немає, але в подробицях є певні розбіжності, тому що йдеться про різні калпи. Велетенське небо    —    це матеріальне тіло Господа, вірат-рупа, і в цьому небі, чи Господньому серці, міститься все матеріальне творіння. Тому все суще,    —    починаючи від неба, першого матеріального прояву, доступного грубому чуттєвому сприйняттю, і закінчуючи землею,    —    називають Брахманом. Сарвам̇ кгалв ідам̇ брахма    —    «Не існує нічого, окрім єдиного Господа, і іншого Господа немає». Живі істоти являють собою вищу енерґію Господа, тоді як матерія    —    це енерґія нижча. Поєднання цих двох енерґій і породжує прояв матеріального світу, що спочиває у серці Господа.

Господь втілюється у всесвіті в різних формах: Матс’ї, Курми, Варахи чи Нрісімхи, і задля добра двічінароджених, корів і півбогів являє Свої трансцендентні діяння. Господь особисто турбується про двічінароджених, тобто цивілізованих людей. Цивілізована людина    —    це людина, яка народжується двічі. Жива істота народжується в цьому світі внаслідку поєднання осіб чоловічої й жіночої статі. Людина з’являється на світ внаслідку поєднання батька й матері, але цивілізована людина народжується ще раз    —    дістаючи спілкування з духовним вчителем, що стає її дійсним батьком. Батько й мати матеріального тіла дають народження тільки один раз, а в наступному житті батьками живої істоти може бути інша пара. Але істинний духовний вчитель, представник Господа,    —    вічний батько, адже обов’язок духовного вчителя полягає в тому, щоб провадити учня до духовного спасіння, остаточної мети життя. Отже, цивілізована людина повинна народитися двічі, бо інакше вона нічим не ліпша за тварин.

Корова    —    це дуже корисна тварина, бо її молоко потрібне для вдосконалення людського тіла. Тіло можна підтримувати будь-якими продуктами, але коров’яче молоко конче потрібне для розвитку тонких тканин людського мозку, які дозволяють збагнути тонкощі трансцендентного знання. Цивілізована людина харчується їжею з фруктів, овочів, зерна, цукру та молока. Бик допомагає у рільникові вирощувати збіжжя тощо і тому в якомусь розумінні також є батьком людини, тоді як корова    —    мати, тому що годує людину молоком. Отже, цивілізованість людини передбачає, що вона повинна всіляко піклуватися про биків та корів.

Півбоги, чи живі істоти, які живуть на вищих планетах, в усьому набагато перевершують людей. Їхні умови для життя незрівнянно кращі за земні і вони живуть куди розкішніше за людей. Але всі вони віддані Господа. Господь втілюється в різних формах    —    як риба, черепаха, вепр чи поєднання людини й лева,    —    щоб захистити цивілізованих людей, корів і півбогів, що безпосередньо відповідають за створення у суспільстві відповідних умов для поступового самоусвідомлення. Все матеріальне творіння влаштоване так, щоб дати зумовленим душам можливість для самоусвідомлення. Тих, хто користається з цієї можливості, називають півбогом чи цивілізованою людиною. Що ж до корів, то вони допомагають людині підтримувати такий піднесений спосіб життя.

Всі Господні розваги, в яких Він піклується про двічінароджених цивілізованих людей, корів і півбогів, цілковито трансцендентні. Люди мають природну схильність слухати цікаві історії та розповіді, і тому у світі видають так багато книжок, журналів та газет, щоб задовольнити запити розвиненої душі. Але звичайні літературні твори набридають уже після одного прочитання, і читати їх знову й знову нецікаво. Газети, наприклад, читають щонайбільше одну годину, а тоді викидають у смітник. І так само швидко втрачає привабливість будь-яка інша світська література. Але краса трансцендентних творів, як оце «Бгаґавад-ґіта» чи «Шрімад-Бгаґаватам», в тому, що вони ніколи не старіють. Цивілізовані люди читають їх уже впродовж останніх п’ятьох тисяч років, і вони не втрачають своєї свіжості. Для знавців та відданих вони залишаються вічно свіжими. Такі віддані, як Відура, не відчувають пересичення, навіть коли щоденно повторюють вірші «Бгаґавад-ґіти» й «Шрімад-Бгаґаватам». До зустрічі з Майтреєю Відура вже мав нагоду почути розповідь про Господні розваги багато разів, але все одно він хотів почути ці самі оповіді ще раз, тому що ніколи не міг насититися ними. Така трансцендентна природа славетних діянь Господа.

Господь Крішна    —    Верховний Цар усіх царів. Для всіх різновидів живих істот Він створив різні планети. Навіть на цій планеті існують різні області, які населяють люди різних типів. Існують такі місця, як пустелі, країни вічної мерзлоти чи високогір’я, і всюди живе свій тип людей, народжених під впливом різних ґун природи, відповідно до своїх вчинків у минулих життях. Люди живуть і в Аравійській пустелі, і в гірських долинах Гімалаїв, але жителі цих двох місцевостей відрізняються між собою, так само як відрізняються від них жителі країв з вічною мерзлотою. Так само існують різні планети. Всі планети, навіть ті, які нижчі за Землю, аж до планети Патала, заселені живими істотами. Ненаселених планет, всупереч помилковим уявленням сучасних так званих вчених, немає. У «Бгаґавад-ґіті» Господь характеризує живих істот словами сарва-ґата, що вказує на їхню присутність в усіх життєвих середовищах. Отже, не повинно бути сумніву, що на інших планетах також живуть істоти, як і ми. Нерідко вони наділені вищим інтелектом і володіють більшими багатствами. Життєві умови істот, наділених вищим інтелектом, розкішніші за умови на Землі. Існують також планети, до яких не сягає сонячне світло, і на них також живуть істоти, котрі потрапили туди за свої вчинки в минулому. Усі ці умови влаштував для живих істот Верховний Господь, і Відура попрохав Майтрею розповісти Йому про Господній план, щоб поглибити своє розуміння.

Кожна жива істота діє відповідно до своїх вроджених схильностей, які визначає те чи інше поєднання ґун матеріальної природи. Діяльність істоти визначає природа того поєднання ґун, під впливом якого вона перебуває, ця діяльність визначає форму і зовнішність істоти, а форма істоти визначає ім’я, яке істота отримує. Наприклад, люди вищих класів мають світліший колір шкіри (шукла), а люди нижчих класів    —    темніший. Світліший чи темніший колір шкіри людини залежить від того, яку роботу вона виконує    —    чисту чи брудну. Завдяки праведним вчинкам людина народжується у хорошій родині з вищих класів суспільства, дістає вродливе тіло, стає багатою і отримує хорошу освіту. Неправедні вчинки призводять до того, що людина з’являється на світ у бідних людей, живе в злиднях, не має розуму чи освіти і має непривабливу зовнішність. Відура попрохав Майтрею пояснити ці відмінності між живими істотами, яких створив Нараяна, Верховний Бог-Особа.

Люди мають великий інтерес до творів на соціальні та історичні теми, і тому Шріла В’ясадева уклав багато таких книжок, як Пурани чи «Махабгарата». Ця література призначена для всього людського загалу. Ці твори написано так, щоб відродити в людях свідомість Бога, що Його вони забувають, живучи зумовленим матеріальним життям. Ці твори призначені не стільки для того, щоб передавати описи історичних подій, скільки для того, щоб пробудити в людях свідомість Бога. Наприклад, «Махабгарата»    —    це історія битви на Курукшетрі, і звичайна людина читає цю книгу через те, що вона розглядає численні соціальні, політичні та економічні проблеми людського суспільства. Але найважливіша частина «Махабгарати»    —    це, насправді, «Бгаґавад-ґіта». Її повчання природно переплітаються з історичним описом битви на Курукшетрі і читачеві дуже легко їх засвоїти.

Відура пояснив Майтреї, що він уже втратив інтерес до приземлених тем соціальної та політичної науки, переситившись ними. Він прагнув почути трансцендентні оповіді про Господа Шрі Крішну. У таких творах, як Пурани, «Махабгарата» тощо, не вистачає безпосередніх описів Крішни, тому Відура не відчув вдоволення і хотів дізнатися про Крішну більше. Крішна-катга, оповіді про Крішну, трансцендентні і не можуть переситити слухача. Важливість «Бгаґавад-ґіти» полягає в тому, що вона належить до крішна-катги, бо являє собою слова Самого Господа Крішни. Загальна маса людей відчуває велику цікавість до історії битви на Курукшетрі, але таких осіб, як Відура, що досягнув дуже високого рівня у відданому служінні, цікавить тільки крішна-катга і все з нею пов’язане. Відура хотів почути від Майтреї про все і тому задав йому багато запитань різного плану, однак він бажав, щоб усі пояснення Майтреї були пов’язані з Крішною. Як вогонь неможливо наситити дровами, так і чистий відданий Господа не може наслухатися оповідей про Крішну. Описи історичних подій і пояснення соціальних та політичних явищ стають трансцендентні, якщо їх пов’язати з Крішною. Так можна одухотворити всі земні речі. Весь світ можна перетворити на Вайкунтгу, якщо всю світську діяльність пов’язати із крішна-катгою.

Два найголовніші твори з категорії крішна-катги, що збереглися у світі,    —    це «Бгаґавад-ґіта» і «Шрімад-Бгаґаватам». «Бгаґавад-ґіта» являє собою крішна-катгу тому, що її повідав Крішна, а «Шрімад-Бгаґаватам» являє собою крішна-катгу тому, що розповідає про Крішну. Господь Чайтан’я прохав усіх Своїх учнів нести послання крішна-катги всьому світові, не минаючи нікого, тому що трансцендентна сила крішна-катги може очистити від матеріального забруднення всіх і кожного.

Крішна-катга має таку велику силу, що, просто входячи у вушні отвори, може звільнити людину від пут прив’язаності до сімейного життя. Сімейна прив’язаність    —    це прояв ілюзорного впливу зовнішньої енерґії і єдина рушійна сила всієї матеріальної діяльності. Доки людина виконує матеріальну діяльність і доки її розум занурений у цю діяльність, їй доведеться знову й знову народжуватися й помирати у сповненому невігластва матеріальному світі. Переважна більшість людей перебуває під впливом ґуни невігластва, а деякі    —    під впливом ґуни страсті. Покрита цими двома ґунами матеріальної природи, жива істота керується у своїй діяльності матеріалістичним поглядом на життя. Ця матеріалістичність не дозволяє живій істоті усвідомити своє справжнє становище. Якості невігластва і пристрасті міцно зв’язують істоту путами тілесної концепції свого «я». Найліпші з таких введених в оману невігласів під впливом матеріальної ґуни страсті присвячують себе добродійності. Але вже найпершому уроці «Бгаґавад-ґіта», крішна-катга, яка зійшла з вуст Самого Господа, вчить людство простої істини: тіло минуще, а свідомість, що це тіло пронизує, невмируща. Свідома істота, невмируще «я», існує вічно і не гине ні за яких обставин, навіть коли гине тіло. Кожен, хто помилково вважає це вмируще тіло за себе і в омані цієї тілесної концепції життя трудиться задля нього під гаслами соціології, політики, філантропії, альтруїзму, націоналізму чи інтернаціоналізму,    —    невіглас, що не вміє відрізнити дійсність від ілюзії. Дехто з таких людей піднімаються над ґунами невігластва і страсті до ґуни добра, але матеріальне добро завжди забруднене домішками невігластва і пристрасті. Матеріальне добро дає змогу зрозуміти, що тіло відмінне від душі, тому людина в ґуні добра дбає не про тіло, а про себе, про душу. Однак через вплив матеріальної скверни люди в матеріальній ґуні добра не розуміють, що душа, насправді, особа. Їхня безособистісна концепція душі, як відмінної від тіла, дозволяє їм залишатися в ґуні добра, але в межах матеріальної природи. Якщо вони не привабляться до крішна-катги, вони ніколи не звільняться від рабства матеріального існування. Крішна-катга    —    це єдиний порятунок для всього людства, тому що вона має силу підняти людину до ясного усвідомлення своєї природи і звільнити її від матеріального рабства. Найважливіша місіонерська діяльність полягає в проповіді крішна-катги по всьому світі, до якої закликає Господь Чайтан’я. Всі розсудливі люди світу можуть приєднатися до цього великого руху, який започаткував Господь Чайтан’я.

Великий мудрець Крішна-двайпаяна В’яса    —    це автор усіх ведичних творів, найвідоміші з яких «Веданта-сутра», «Шрімад-Бгаґаватам» і «Махабгарата». Як сказано у «Бгаґаватам» (1.4.25), Шріла В’ясадева створив «Махабгарату» задля людей меншого розуму, яких більше цікавлять світські теми, аніж філософія життя. «Веданта-сутру» створено для людей, котрі вже піднялися над цікавістю до світських тем, пересвідчившись у гіркоті так званого земного щастя. «Веданта-сутру» відкриває афоризм атга̄то брахма-джіджн̃а̄са̄    —    лише той, хто облишив намагання вдовольнити свою земну цікавість на базарі чуттєвих насолод, може задати слушні запитання щодо Брахмана, Трансцендентності. Людей, яких приваблюють світські теми,    —    основний матеріал усіх часописів і художньої літератури,    —    зараховують до категорії стрі-шудра-двіджабандгу, тобто жіноцтва, класу робітників та недостойних нащадків вищих класів (брахманів, кшатрій та вайшій). Такі люди, наділені меншими розумовими здібностями, нездатні проникнути в суть «Веданта-сутри», навіть якщо вдають із себе її дослідників. Намагаючись тлумачити ці сутри, вони спотворюють їхній зміст. Справжній смисл «Веданта-сутри» пояснює сам її автор на сторінках «Шрімад-Бгаґаватам», і кожен, хто намагається зрозуміти «Веданта-сутру», не спираючись на «Шрімад-Бгаґаватам», іде хибним шляхом. Таким заблудлим людям, які, помилково вважаючи тіло за самого себе, захоплюються світською добродійністю і альтруїзмом, ліпше скористатися з «Махабгарати», спеціально створеної для їхнього блага. Шріла В’ясадева, великий мудрець, написав «Махабгарату» так, щоб люди меншого розуму, дуже цікаві світських тем, могли задовольнити свій матеріалістичний смак, насолоджуючись захопливими історіями «Махабгарати», але разом з тим відкрили для себе мудрість «Бгаґавад-ґіти», яку готує основу для вивчення «Шрімад-Бгаґаватам» чи «Веданта-сутри». Коли Шріла В’ясадева писав історію цих земних подій, він не мав іншого наміру, крім наміру за допомогою «Бгаґавад-ґіти» дати менш розумним людям можливість отримати трансцендентне знання. Відурина згадка про «Махабгарату» свідчить про те, що він почув її від В’ясадеви, свого справжнього батька, під час прощі до святих місць.

Ми повинні глибоко усвідомити, що на абсолютному рівні крішна-катга тотожна Самому Крішні. Господь    —    це Абсолютна Істина, і тому Його ім’я, форма, якості та всі інші атрибути, що служать темами для крішна-катги, невідмінні від Нього Самого. «Бгаґавад-ґіта», зійшовши з вуст Господа, тотожна Самому Господу. Коли щирий відданий читає «Бгаґавад-ґіту», це для нього практично те саме, що віч-на-віч спілкуватися з Самим Господом. Однак цього не можна сказати про світських любителів посперечатися. Коли людина читає «Бгаґавад-ґіту», вона отримує доступ до всіх енерґій Господа, за умови що вона розуміє «Ґіту» так, як радить Сам Господь. Якщо хтось нерозважливо намагається тлумачити «Бгаґавад-ґіту» на свій лад, йому не слід сподіватися від неї якогось трансцендентного блага. Той, хто з якихось прихованих мотивів намагається вичавити з «Бгаґавад-ґіти» потрібний йому смисл, аж ніяк не належить числа ш́раддадга̄на-пум̇сах̣ (тих, хто прагне слухати крішна-катгу в авторитетному викладі). Такий інтерпретатор не отримає від «Бгаґавад-ґіти» ніякої користі, хоч би як хвалили його вченість невтаємничені люди. Лише ш́раддадга̄на, щирий відданий може отримати від «Бгаґавад-ґіти» все її благо. Всемогутній Господь дарує йому трансцендентне блаженство, яке знищує всі його прив’язаності і усуває всі пов’язані з ними матеріальні страждання. Тільки відданий може зрозуміти смисл цього вірша Відури, тому що переконався в справедливості його слів на власному досвіді. Постійно слухаючи крішна-катгу і таким чином постійно пам’ятаючи лотосові стопи Господа, чистий відданий отримує від життя велику радість. Для такого відданого немає матеріального існування, а хвалене блаженство брахмананди для відданого, що купається у трансцендентному океані блаженства, ламаного гроша не варте.

Людину можуть пов’язувати Верховним Богом-Особою стосунки трьох типів, залежно від того, які ґуни матеріальної природи впливають на неї. Люди під впливом ґун невігластва і пристрасті затято заперечують існування Бога, а якщо й визнають його на словах, то відводять Богові роль виконавця їхніх забаганок. Вище за них стоять ті, хто перебуває під впливом ґуни добра. Цей другий розряд людей вважає, що Верховний Брахман безособистісний. Процес бгакті, що його основну складову частину становить слухання крішна-катги, вони вважають лише засобом, а не ціллю. Вище за них стоять чисті віддані. Вони перебувають на трансцендентному рівні, вищому за ґуну матеріального добра. Такі віддані дійшли твердого переконання в тому, що ім’я Бога-Особи, Його форма, слава, якості тощо належать до абсолютної сфери і тому невідмінні між собою. Для таких відданих слухати про Крішну    —    це все одно що спілкуватися з Ним лицем до лиця. Ця категорія людей, що втвердилися у чистому відданому служінні Господу, найвищою пурушартгою, метою людського життя, і його справжньою місією вважають віддане служіння Господу. Імперсоналісти, що занурються в умоглядні розумування і не вірять у Бога-Особу, байдужі до оповідей про Крішну. Такі люди викликають жаль у піднесених чистих відданих Господа. Самі гідні жалю, імперсоналісти шкодують тих, хто перебуває під впливом невігластва і страсті, але чисті віддані Господа шкодують і тих, і тих, тому що всі вони марнують дорогоцінний час людського життя на гонитву за ілюзією, пошук чуттєвих насолод і умоглядне теоретизування про ціль життя.

Люди під впливом різних ґун матеріальної природи шукають задоволення в різних творах, але серед усіх цих оповідей справді заслуговують уваги ті, що пов’язані з Верховним Господом. На жаль, через матеріальну оскверненість зумовлені душі тою чи іншою мірою відчувають нехіть до оповідей про Верховного Господа, бо деякі з них не вірять в Бога, а інші визнають лише безособистісний аспект Господа. І ті, і ті певні, що про Бога неможливо нічого сказати. Як безвірні, так і імперсоналісти відкидають сутність усіх тем, і тому їх поглинають всілякі відносні теми, пов’язані або з чуттєвими насолодами, або з умоглядною філософією. Чисті віддані, як Відура, не бачать у темах, які обговорюють матеріалісти і умоглядні філософи, анінайменшої цінності. Отже, Відура попрохав Майтрею говорити тільки на суттєві теми, пов’язані з Крішною, не відвертаючись ні на що інше.

Відура, поза сумнівом, дуже прагнув почути не про кого іншого, а про Господа Крішну, але він був дуже схвильований тому, що Господь Крішна щойно покинув видимий світ. Тому він висловив бажання почути про те, як Господь втілюється з усією Своєю могутністю у формі пуруш, для того щоб творити і підтримувати космос. Діяння втілень-пуруш    —    це продовження діянь Господа. Відура підказує Майтреї, про яку частину Господнії діянь він хоче насамперед почути, тому що Майтрея вагався, не знаючи, з чого починати уславлення Господа.

Великого мудреця Відуру тут названо бгаґаваном, тому що вченістю і досвідом він переважав усіх звичайних людей. Тому його думка про те, яке служіння дарує найбільше благо людству, дуже вагома. Всебічне благо всьому людству може дати віддане служіння Господу, і мудрець вичерпно описав цю науку на прохання Відури.

Майтрея Муні, мавши великий досвід і знання науки про Трансцендентне, побачив, що розум Відури повністю занурений у Трансцендентність. Адгокшаджа означає «те, що виходить за межі чуттєвого сприйняття чи досвіду». Господь трансцендентний до нашого чуттєвого сприйняття, але Він являє Себе щирому відданому. З того, що Відура був постійно занурений у думки про Господа, Майтрея зрозумів висоту трансцендентного становища Відури. Високо оцінивши вагомі запитання Відури, висловив свою глибоку шану до нього і він подякував йому.

У цьому вірші на прикладі Відури показано цінність народження від піднесених і шляхетних батьків. Формування людської вдачі починається ще з тої миті, коли батько вкладає сім’я в лоно матері. Жива істота потрапляє у сім’я того чи іншого батька залежно від своєї діяльності в минулому житті, а що Відура не був звичайна жива істота, він отримав можливість народитися з сімені В’яси. Привести на світ людину    —    це велика наука, тому в ведичній культурі існує цілий обряд для очищення акту зачаття, що зветься ґарбгадгана-самскара. Цей обряд дуже важливий для того, щоб на світ з’являлися хороші люди. Справжнє завдання суспільства полягає не в тому, щоб зупинити приріст населення, а в тому, щоб забезпечити появу хорошого населення на рівні Відури, В’яси та Майтреї. Немає ніякої потреби стримувати приріст населення, якщо діти народжуватимуться так, як годиться людині, тобто коли їхні батьки дотримуватимуться усіх приписів, що забезпечують хороші якості дитини. Так зване обмежування народжуваності не лише порочне, а й безглузде.

Мандав’я Муні був великий мудрець (див. Бгаґ. 1.13.1), а Відура був раніше Ямараджею, що розпоряджається долею живих істот після їхньої смерті. Народження, підтримання і смерть    —    це три стани, через які проходять усі живі істоти в матеріальному світі. Як вповноважений повелитель смерті, Ямараджа колись присудив Мандав’ю Муні за дитячі пустощі до того, що його проткнули списом. Мандав’я, розгнівавшись на Ямараджу за несправедливу кару, прокляв стати шудрою (членом менш розумного класу робітників). Внаслідку Ямараджа народився у лоні наложниці Вічітравір’ї з сімені Вічітравір’їного брата, В’ясадеви. Вічітравір’я    —    це син Сат’яваті від великого царя Шантану, брата Бгішмадеви. Таємнича історія Відури була відома Майтреї Муні, тому що він доводився другом і ровесником В’ясадеві. Хоча Відура народився в лоні наложниці, його батько і оточення були піднесені й шляхетні особи, від яких він успадкував найцінніший дар    —    велику відданість Господу. Народитися в такій піднесеній родині означає отримати величезну перевагу на шляху відданості. Відура отримав таку можливість за свої колишні великі заслуги.

Ямараджа, великий вершитель долі померлих, вирішує, що з ними буде в їхніх наступних життях. Поза сумнівом, він належить до числа найбільш довірених представників Господа. Такі відповідальні посади Господь довіряє великим відданим, що не поступаються Його вічним супутникам у духовному небі. Відура належав до таких відданих, і тому Господь, повертаючись на Вайкунтгу, передав йому через Майтрею Муні Свої настанови. Звичайно вічні супутники Господа в духовному небі не приходять до матеріального світу. Лише іноді вони приходять сюди з наказу Господа    —    не для того, щоб обійняти якусь відповідальну посаду, а для того, щоб особисто спілкуватися з Господом чи поширювати послання Господа в людському суспільстві. Таких вповноважених представників Господа називають шакт’явеша-аватарами, втіленнями, які наділені трансцендентною могутністю і мають право діяти від імені Господа.

Своїми численними енерґіями всемогутній Господь здатний вершити все, що побажає. Весь космос творить Його енерґія йоґамайа.

Великий мудрець починає пояснювати смисл чотирьох первісних віршів «Шрімад-Бгаґаватам». Послідовники філософії майавади (імперсоналісти), хоча їм закритий доступ до «Шрімад-Бгаґаватам», іноді за допомогою уяви намагаються вичавити з його чотирьох первісних віршів потрібний їм смисл, але ми повинні прислухатися до невигаданих пояснень, які дає тут Майтрея Муні. Адже Майтрея Муні, разом із Уддгавою, почув їх безпосередньо від Господа. Перший рядок чотирьох первісних віршів звучить так: ахам ева̄сам ева̄ґре. Послідовники школи майавади тлумачать слово ахам так, що ніхто, крім самих інтерпретаторів, не розуміє цих тлумачень. Тут пояснено, що слово ахам стосується до Верховного Бога-Особи, а не до індивідуальних живих істот. Перед творенням існував тільки Бог-Особа; не було ні втілень пуруш, ні, тим більше, живих істот, ні матеріальної енерґії, яка творить матеріальний прояв. Втілення пуруш і всі численні енерґії Верховного Господа спочивали в Ньому одному.

У цьому вірші Бога-Особу названо повелителем усіх живих істот. Він подібний до сонячної кулі, а живі істоти до сонячних променів. Той факт, що Господь існував ще до творення, підтверджують шруті: ва̄судево ва̄ ідам̇ аґра а̄сіт на брахма̄ на ча ш́ан̇карах̣, еко ваі на̄ра̄йан̣а а̄сін на брахма̄ неш́а̄на̄х̣. Існує тільки Бог-Особа, і немає нічого іншого, крім Нього, бо все суще постає із Нього. Він уседовершений і всемогутній, тому Він може існувати без інших. Все, що є поза Ним, включно з Його довершеними поширеннями, вішн̣у-таттвами,    —    це Його невід’ємні частки. До творення не було ні Каранарнавашаї Вішну, ні Ґарбгодакашаї Вішну, ні Кшіродакашаї Вішну, не було ні Брахми, ні Шанкари. Поширення Вішну і живі істоти, починаючи з Брахми,    —    це невід’ємні частки Господа, що відокремлюються від Нього. Хоча духовний світ завжди існував разом з Господом, матеріальний світ спочивив у Ньому, непроявлений. Матеріальний світ проявляється і зникає тільки з Його волі. Розмаїття Вайкунтгалок невід’ємне від Господа, так само як розмаїття царських воїнів невід’ємне від царя. Як пояснює «Бгаґавад-ґіта» (9.7), матеріальне творіння виникає і зникає через певні проміжки часу з волі Господа, і в проміжках між зникненням і виникненням матеріального світу живі істоти й матеріальна енерґія спочивають в Господі, непроявлені.

Господь    —    це верховний споглядач, тому що тільки від Його погляду матеріальна енерґія приходить у дію і проявляє космос. До творення існував тільки споглядач, а зовнішньої енерґії, на яку Господь кидає погляд, не було. Господь почувся дещо незавершеним, як чоловік почувається самотнім без своєї дружини, якщо вдатись до такого поетичного порівняння. Господь хотів створити проявлений космос, щоб дати ще один шанс зумовленим душам, зануреним у сон забуття. Космічний прояв дає зумовленим душам нагоду повернутися додому, до Бога,    —    в цьому основне його призначення. Господь такий милостивий, що відчуває певну незавершеність, коли цього прояву немає, і тоді починається творення матеріального світу. Хоча світ внутрішньої енерґії був проявлений, інша енерґія, здавалося, спала, і Господь захотів розбудити її, немов чоловік, що хоче розбудити дружину задля взаємної втіхи. Тільки з ласки до зануреної в сон енерґії Господь хоче, щоб вона прокинулася й також насолоджувалася, як інші дружини. Це все Господь влаштовує для того, щоб пробудити зумовлені душі до справжнього життя в духовній свідомості, щоб вони стали так само досконалі, як вічно звільнені душі на Вайкунтгалоках. Господь Сам є сач-чід-ананда-віґраха і тому хоче, щоб усі частки Його численних енерґій прилучилась до блаженства обміну расою. Найвищий стан буття, сповнений досконалого духовного блаженства і вічного життя,    —    це спілкуватися з Господом у Його вічній раса-лілі.

Матеріальна природа, або майа, становить і речову, і дійову причину космосу, але свідомість, яка лежить в основі всієї діяльності у світі,    —    це Господь. Як у тілі окремої істоти джерело усіх тілесних енерґій    —    це свідомість, так і в матеріальній природі джерело всіх енерґій    —    це верховна свідомість Господа. Це сказано також і в «Бгаґавад-ґіті» (9.10):

майа̄дгйакшен̣а пракр̣тіх̣

сӯйате са-чара̄чарам

хетуна̄нена каунтейа

джаґад віпарівартате

«Діяльність усіх енерґій матеріальної природи скеровує рука Верховного Господа, найвищого владики, що наглядає за всім світом. Тільки завдяки цій верховній причині діяльність матеріальної енерґії прибирає злагодженого та впорядкованого вигляду і все в ній гармонійно розвивається».

У всіх видах життя потомство з’являється після того, як батько запліднює мати своїм сім’ям. Жива істота, що перебуває в сімені, лише формується у материнській утробі. Так само й матір матеріальна природа не може породити живу істоту з своїх матеріальних елементів, якщо її не запліднить живими істотами Сам Господь. В цьому полягає таємниця виникнення життя. Запліднює матеріальну природу перше втілення Господа в аспекті пуруші, Каранарнавашаї Вішну. Просто скинувши оком на матеріальну природу, Він вкладає в неї всі живі істоти.

Ми не повинні переносити своїх уявлень про секс на Бога-Особу і Його акт запліднення матеріальної природи. Всемогутній Господь здатний запліднити самим лише поглядом, тому Його називають усемогутнім. Кожна частина Його трансцендентного тіла спроможна виконувати будь-яку функцію кожної іншої частини тіла. Це підтверджено в «Брахма-самхіті» (5.32): ан̇ґа̄ні йасйа сакалендрійа-вр̣ттіманті. У «Бгаґавад-ґіті» (14.3) також ідеться про той самий принцип: мама йонір махад-брахма тасмін ґарбгам̇ дадга̄мй ахам. Коли проявляється космічне творіння, живі істоти походять безпосередньо з Господа, матеріальна природа аж ніяк не може породити їх сама. Тому ніякий науково-технічний поступ не дозволить матеріалістичним вченим створити живу істоту. В цьому полягає вся загадковість матеріального творіння. Живі істоти мають якісно відмінну від матерії природу, і тому ніколи не відчуватимуть щастя поза духовним буттям Господа. Забувши своє предвічне становище, жива істота в омані гайнує час на марні спроби зажити щастя в матеріальному світі. Вся ведична культура покликана нагадати людині про головний аспект життя. Господь дарує зумовленій душі матеріальне тіло для так званої насолоди, але якщо людина так і не схаменулась і не відродила своєї духовної свідомості, Господь знову повертає її до непроявленого стану, в якому вона перебувала на початку творення. Господа названо в цьому вірші вірйава̄н, «наймогутніша істота», тому що Він запліднює матеріальну природу незліченними живими істотами, які були зумовлені з незапам’ятних часів.

Спочатку запліднена матеріальна енерґія проявилась належного часу як сукупність матеріальних складників. Для того, щоб дозріти, все потребує відповідного часу, тому тут вжито слова ка̄ла-чодіта̄т, «під впливом часу». Махат-таттва являє собою сукупну свідомість, частка якої проявляється в кожному як інтелект. Махат-таттва безпосередньо пов’язана з вищою свідомістю Верховної Істоти, однак проявляє себе як матерія. Махат-таттва, тінь чистої свідомості    —    це утроба, в якій визріває все творіння. Вона являє собою чисте добро з невеличким домішком матеріальної ґуни страсті, і тому з проявленням махат-таттви починається діяльність.

Махат-таттва грає роль посередника між чистим духом і матеріальним буттям. Це місце дотику матерії і духу, з якого постає оманне его живої істоти. Всі живі істоти являють собою відокремлені частки Бога-Особи. Під тиском оманного его зумовлені душі, хоча вони частки Верховного Бога-Особи, проголошують своє право насолоджуватися матеріальною природою. Це оманне его і є тою силою, що тримає душу в путах матеріального існування. Господь знову й знову дає оманеним зумовленим душам нагоду звільнитися від цього оманного его, і для цього через певні проміжки часу виникає матеріальне творіння. Він дає зумовленим душам усі можливості очиститися від діяльності оманного его, однак не обмежує їхню невеличку незалежність, властиву для невід’ємних часток Господа.

Чиста жива істота у своєму первинному, духовному стані буття повністю усвідомлює своє природне становище вічного слуги Господа. Всі душі, наділені такою чистою свідомістю, звільнені і тому вічно живуть у знанні й блаженстві на різних планетах духовного неба, Вайкунтгах. Коли проявляється матеріальне творіння, воно призначене не для них. Вічно звільнені душі називають ніт’я-мукта, і вони не мають ніякого діла до матеріального світу. Матеріальне творіння призначене для непокірливих душ, які повстають проти Верховного Господа і не бажають визнати свою підпорядкованість Йому. Таке зазіхання на становище повелителя називають оманним его. Воно проявляється у трьох якостях матеріальної природи і існує тільки в розумі. Люди, які перебувають під впливом якості добра, вважають, що кожна істота    —    Бог, і тому висміюють чистих відданих, що стараються виконувати трансцендентне любовне служіння Господу. Люди, які надимаються ґуною страсті, всіляко намагаються панувати над матеріальною природою. Деякі з них вдаються до добродійності, вважаючи себе посланими від Бога для того, щоб своїми вимудрованими задумами зробити всіх щасливими. Вони роблять те саме, що й усі світські доброчинці, але їхні плани засновані на оманному его. Іноді оманне его цих людей виростає до таких розмірів, що вони бажають стати єдиними з Богом. Остання категорія егоїстичних зумовлених душ    —    ті, що живуть під впливом якості невігластва,    —    в ілюзії вважають грубе тіло своїм «я». Тому вся їхня діяльність зосереджується тільки навколо тіла. Господь усім дає змогу тішитися своїми ідеями, які породжує оманне его, але водночас зі співчуття до них дарує їм можливість скористатися допомогою писань, як оце «Бгаґавад-ґіта» і «Шрімад-Бгаґаватам». З цих писань вони можуть пізнати науку про Крішну і увінчати своє життя успіхом. Отже, все матеріальне творіння призначене для живих істот, які через своє оманне его живуть вигадками розуму і перебувають в полоні ілюзій, породжених із різних ґун матеріальної природи.

Взаємодія оманного его з різними ґунами матеріальної природи породжує всі субстанції проявленого світу.

Головна функція оманного его    —    породжувати безбожність. Коли істота забуває своє природне становище вічно підпорядкованої частки Верховного Бога-Особи і шукає щастя незалежно від Господа, вона вдається, головно, до двох типів діяльності. Насамперед вона намагається своїм трудом заробити якісь плоди для власного зиску і задоволення чуттів. А тоді, після тривалих зусиль розчарувавшись у корисливій діяльності, вона стає умоглядним філософом і вважає себе рівною Богові. Оманна ідея злиття з Господом    —    це остання пастка ілюзорної енерґії, яка, покриваючи свідомість живої істоти оманним его, тримає її в рабстві забуття.

Найліпший засіб звільнення з пазурів оманного его    —    це позбутися звички будувати умоглядні здогади щодо Абсолютної Істини. Треба твердо усвідомити, що умоглядне філософствування сповненого вад егоїста ніколи не приведе його до пізнання Абсолютної Істини. Абсолютну Істину, Верховного Бога-Особу, можна пізнати тільки одним способом    —    з усією покорою та любов’ю слухаючи оповіді про Нього від достовірної особи, яка володіє знанням і представляє дванадцять згаданих у «Шрімад-Бгаґаватам» великих авторитетів. Тільки той, хто докладає зусиль на цьому шляху, має змогу подолати ілюзорну енерґію Господа. Для всіх інших, як каже «Бгаґавад-ґіта» (7.14), вона нездоланна.

У ведичних гімнах сказано: етасма̄д а̄тманах̣ а̄ка̄ш́ах̣ самбгӯтах̣. Небо є символом Верховної Душі. Егоїстичні істоти під впливом страсті й невігластва не можуть вмістити в своєму розумі образ Бога-Особи. Для них символом Верховної Душі є небо.

Всі матеріальні творіння проявляються в певному порядку: від тонших до грубших. Коли елемент неба поєднується із вічним часом, зовнішньою енерґією і поглядом Бога-Особи, з нього розвивається відчуття дотику. Відчуття дотику розвивається у повітря, що сповнює небо. Так само, від тонших до грубших, розвиваються і всі інші грубі матеріальні елементи: небо розвивається із звуку, повітря розвиваєтся із дотику, форма розвивається із вогню, вода розвивається зі смаку, а земля розвивається із запаху.

З наведеного в цих віршах опису фізичних елементів стає зрозуміло, що на кожній стадії розвитку матерії потрібні не лише поєднання і взаємодія різних начал, а й погляд Всевишнього. Останній, завершальний штрих кожного перетворення    —    це погляд Господа. Господь наче художник, що змішує різні фарби, щоб отримати нову, потрібну йому барву. Коли один елемент змішується з іншим, кількість якостей у їхньому поєднанні зростає. Наприклад, з неба виникає повітря. Небо має лише одну якість, а саме звук, однак коли небо зазнає впливу Господнього погляду і поєднується з вічним часом і зовнішньою природою, виникає повітря, що має вже дві характерні якості    —    звук і дотик. Так само, після появи повітря, його взаємодія з небом і вплив часу та зовнішньої енерґії Господа породжують електричний струм. А із взаємодії електричного струму із повітрям та небом, які поєднуються також із часом, зовнішньою енерґією і впливом Господнього погляду на них, виникає вода. Небо в своєму завершеному вияві має тільки одну властивість: звук, повітря вже має дві ознаки: звук і дотик, електричний струм    —    три: звук, дотик і форму, вода    —    чотири: звук, дотик, форму і смак, а на останньому етапі розвитку грубих фізичних елементів виникає земля, що має всі п’ять властивостей: звук, дотик, форму, смак і запах. Хоча ці елементи становлять поєднання різних субстанцій, вони не поєднуються самі собою, так само як фарби не поєднуються самі собою    —    для цього потрібна рука живого художника. Автоматична діяльність природи починається тільки після того, як до неї доторкається погляд Господа. Вирішальний чинник усіх фізичних перетворень    —    це жива свідомість. Ця істина відображена в таких словах «Бгаґавад-ґіти» (9.11):

майа̄дгйакшен̣а пракр̣тіх̣

сӯйате са-чара̄чарам

хетуна̄нена каунтейа

джаґад віпарівартате

З усього сказаного випливає висновок, що, хоч би якою чудесною здавалася невтаємниченій людині діяльність фізичних елементів, вона відбувається тільки завдяки нагляду Господа. Людям, які бачать лише еволюцію фізичних елементів і не помічають схованої за цим руки Господа, поза сумнівом, бракує гостроти розуму, навіть якщо весь матеріальний світ прославляє їх як великих вчених.

Уявлення про те, що на вищих планетних системах живуть панівні божества, які керують життєдіяльністю всесвіту, аж ніяк не є вигадкою, як гадають недалекі люди. Ці півбоги    —    часткові поширення Верховного Господа Вішну, а їхні тіла складені з часу, зовнішньої енерґії і часткової свідомості Всевишнього. Люди, тварини, птахи тощо    —    також невід’ємні частки Господа і мають матеріальні тіла, але вони не є панівними божествами матерії. Навпаки, вони самі підвладні цим півбогам. Ця система управління всесвітом аж ніяк не є зайвою надмірністю, вона потрібна так само, як різні департаменти влади в сучасній державі. Підвладні півбогам живі істоти не повинні виявляти до них неповагу, тому що всі вони великі віддані Господа, яким доручено наглядати за тою чи іншою сферою життєдіяльності всесвіту. Хоч би як людину обурювало невдячне завдання Ямараджі    —    карати грішні душі, вона повинна розуміти, що Ямараджа, як і всі інші півбоги, є одним із відданих, яких вповноважив Сам Господь. Влада півбогів, вповноважених допомагати Господу, не поширюється на Господнього відданого, але він ставиться до них з усією повагою, знаючи про їхні відповідальні обов’язки, покладені на них з волі Господа. Разом із тим Господній відданий не припускається безглуздої помилки тих, хто вважає півбогів за Верховного Господа. Тільки люди слабкого інтелекту ставлять півбогів на один рівень із Вішну, тоді як насправді всі півбоги    —    довірені слуги Вішну.

Людина, яка ставить Господа і півбогів на один рівень, потрапляє до розряду пашанді, безбожників. Півбогам поклоняються головно послідовники методів ґ’яни, йоґи та карми, тобто імперсоналісти, прихильники медитації і корисливі трудівники. Однак віддані поклоняються тільки Верховному Господу Вішну. Вони поклоняються Йому без жодного бажання матеріальної вигоди, якої прагнуть усі матеріалісти, включно з корисливими трудівниками, містиками і шукачами звільнення. Віддані поклоняються Верховному Господу для того, щоб розвинути бездомісну відданість Йому. Ті, хто не мають наміру розвинути любов до Бога, що становить смисл людського життя, не поклоняються Йому. Люди, які цураються любовних стосунків з Богом, самі своїми власними діями прирікають себе на нещасливе життя.

Господь однаково ставиться до всіх живих істот, так само як хвилі Ґанґи не мають упередженості ні до кого. Води Ґанґи очищують усіх, однак на її берегах ростуть різні дерева. Дерево німба на березі Ґанґи живиться тією самою водою, що й манґове дерево. Але плоди цих дерев цілковито різні: ті солодкі, як нектар, а ті пекельно гіркі. Гіркота плодів німба    —    лихий наслідок його власних дій у минулому житті, так само як солодкий смак манґо    —    наслідок його карми. Господь Крішна каже у «Бгаґавад-ґіті» (16.19):

та̄н ахам̇ двішатах̣ крӯра̄н

сам̇са̄решу нара̄дгама̄н

кшіпа̄мй аджасрам аш́убга̄н

а̄сурішв ева йонішу

«Заздрісних та лихих, найниціших з-поміж людей, Я знов і знов жбурляю до океану матеріального існування в різні демонічні види життя». Півбоги, як Ямараджа та інші панівні божества, потрібні для того, щоб пильнувати за такими лихими зумовленими душами, що завжди загрожують порушити спокій у царстві Бога. Всі півбоги    —    довірені слуги і віддані Господа, і тому до них не можна ставитися з неповагою.

Багато мудреців і святих намагається вирватися з ланцюгу народжень та всіх інших матеріальних страждань. Однак серед них усіх скинути з себе всі страждання легко вдається тільки тим, хто віддається під захист лотосових стіп Господа. Решта, що йде іншими шляхами трансцендентного розвитку, далі страждає. Для них це важкодосяжна мета. Вони можуть переконувати себе, що звільнилися навіть без допомоги лотосових стіп Господа, але це неможливо. Особа в такому уявному стані звільнення неодмінно впаде знову в вир матеріального існування, незважаючи на всі свої суворі аскези. Така думка півбогів, що не лише добре обізнані з Ведами, але до того ж ще й знають минуле, теперішнє і майбутнє. Думка півбогів дуже цінна, тому що півбоги наділені особливими повноваженнями, щоб керувати різними сферами життєдіяльності всесвіту. Господь призначає їх на ці відповідальні пости, як Своїх довірених слуг.

Шлях відданого служіння не є ні сентиментальністю, ні матеріальною діяльністю. Це шлях істини, яким жива істота може прийти до трансцендентного щастя свободи від троїстих матеріальних страждань: страждань, які постають від тіла й розуму, від інших живих істоти і від стихійних лих. Всі, кого зумовлює матеріальне буття,    —    чи це тварина, чи це людина, чи півбог, чи птах,    —    змушені зазнавати страждань адг’ятміка (тілесних чи психічних), адгібаутіка (через інших істот) та адгідайвіка (через труднощі, яких завдають надприродні сили). Все щастя таких істот зводиться до тяжкої боротьби за полегшення злигоднів зумовленого життя. Але порятунок від цього один    —    віддатися під захист лотосових стіп Верховного Бога-Особи.

Безперечно, цілком справедливе також твердження про те, що без істинного знання неможливо звільнитися від матеріальних страждань. Однак лотосові стопи Господа сповнені трансцендентного знання, тому їхній захист задовольняє і цю потребу. Ми вже обговорювали це в Першій пісні (1.2.7):

ва̄судеве бгаґаваті

бгакті-йоґах̣ прайоджітах̣

джанайатй а̄ш́у ваіра̄ґйам̇

джн̃а̄нам̇ ча йад ахаітукам

Людина, яка виконує віддане служіння Ва̄судеві, Богові-Особі, не залишається без досконалого знання. Господь Сам проганяє з серця відданого темряву незнання. Він підтверджує це в «Бгаґавад-ґіті» (10.10):

теша̄м̇ сатата-йукта̄на̄м̇

бгаджата̄м̇ пріті-пӯрвакам

дада̄мі буддгі-йоґам̇ там̇

йена ма̄м упайа̄нті те

Умоглядне філософствування не може врятувати від троїстих страждань матеріального існування. Здобувати тільки знання, не віддаючись Господу,    —    це просто марнування дорогоцінного часу.

Парамахамс порівнюють до величних лебедів, які люблять гніздитися серед лотосів. Всі частини Господнього трансцендентного тіла порівнюють до лотосів, тому що в матеріальному світі лотос уособлює найвищу красу. Найпрекрасніше, що є в світі,    —    це Веда, або «Бгаґавад-ґіта», тому що вони містять знання, яке дає нам Сам Бог-Особа. Парамахамса звиває гніздо на лотосі Господнього обличчя і завжди шукає захисту Його лотосових стіп. Парамахамса досягає Господа на крилах ведичної мудрості. Господь    —    первісне джерело усього сущого, і тому мудрі люди, збагачені ведичним знанням, шукають у Нього притулку, як птахи, залишивши гніздо, знову шукають його, щоб знайти там відпочинок і спокій. Вся ведична наука призначена вести до пізнання Верховного Господа, як Господь каже у «Бгаґавад-ґіті» (15.15): ведаіш́ ча сарваір ахам ева ведйах̣. Мудрі, подібні до чистих лебедів люди, намагаються будь-що-будь укритися під захистом Господа і не блукають просторами умоглядних розумувань та безплідного обмірковування численних філософій.

Зі Своєї безмежної милості Господь влаштував так, щоб усім всесвітом протікали води Ґанґи і щоб, омиваючись у її святих водах, кожен міг звільнитися від гріхів, які людина чинить щокроку. У світі тече багато річок, які просто доторком своїх вод пробуджують пам’ять про Бога в людині, що в них омивається. Головна серед цих річок    —    Ґанґа. В Індії тече п’ять святих рік, але найсвятіша серед них Ґанґа. Ґанґа і «Бгаґавад-ґіта»    —    це головні джерела трансцендентного щастя для людства. Мудрі люди шукають у них притулку, щоб повернутися додому, до Бога. Навіть Шріпада Шанкарачар’я проголошує, що навіть крихта знання з «Бгаґавад-ґіти» і ковток води з Ґанґи рятують людину від караючої руки Ямараджі.

Медитація на лотосові стопи Господа робить такий чудесний вплив на щирого відданого, що з нею не йдуть ні в яке порівняння жодні інші методи. Розум матеріалістів настільки стурбований, що ніякими особистими зусиллями вони не можуть його опанувати і скерувати на пошук Верховної Істини. Але навіть такі матеріалісти, виявивши хоча б невелике бажання слухати про трансцендентні ім’я Господа, Його славу, якості тощо, досягають більшого успіху, ніж ті, хто йде будь-якими іншими шляхами розвитку знання і зреченості. Зумовлена душа прив’язується до ідеї про те, що вона тіло, і тому скніє в невігластві. Самопізнання має силу породжувати в людині відреченість від дорогих їй матеріальних речей. Якщо знання не розвиває в людині такої відреченості, воно нічого не варте. Серед усіх прив’язаностей до матеріальної насолоди найглибше вкорінена в серці прив’язаність до сексу. Якщо людина прив’язана до сексу, можна зрозуміти, що вона не має знання. Знання породжує відреченість. Такий шлях самопізнання. І ці два неодмінні елементи самопізнання, знання та зреченість, дуже швидко проявляються в того, хто виконує віддане служіння лотосовим стопам Господа. Тут слід звернути особливу увагу на слово дгіра. Дгірою називають особу, яка не втрачає самовладання навіть тоді, коли для цього є всі підстави. Шрі Ямуначар’я каже: «Відколи я занурився у віддане служіння Господу Крішні, я не можу навіть думати про секс, а якщо мені в голову приходить думка про секс, я відчуваю огиду». Відданий Господа стає дгірою, просто щиро медитуючи на лотосові стопи Господа.

Той, хто стає на шлях відданого служіння, повинен отримати посвяту від істинного духовного вчителя і відповідно до його вказівок слухати оповіді про Господа. Прийняти духовного вчителя означає реґулярно слухати з його вуст розповіді про Господа. Відданий сам реально відчуває, як поглиблюється його знання і зреченість. Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу настійливо рекомендує цей метод: слухати істинного відданого. Йдучи цим шляхом, людина досягає найвищого успіху, недосяжного для послідовників усіх інших методів.

Для того щоб творити, підтримувати і знищувати проявлений космос, Господь втілюється у трьох постатях    —    як Брахма, Вішну і Махешвара (Господь Шіва). Вони керують трьома ґунами матеріальної природи, що породжують проявлений світ. Вішну керує ґуною добра, Брахма    —    ґуною страсті, а Махешвара    —    ґуною невігластва. Вплив різного поєднання цих ґун зумовлює існування різних категорій відданих. Люди під впливом ґуни добра поклоняються Господу Вішну, люди під впливом ґуни страсті поклоняються Господу Брахмі, а люди під впливом ґуни невігластва поклоняються Господу Шіві. Всі ці три божества    —    втілення Верховного Господа Крішни, тому що Шрі Крішна    —    первинний Верховний Бог-Особа. Півбоги підносять молитви до лотосових стіп Самого Верховного Господа, а не різних Його втілень. Однак безпосередньо півбоги поклоняються    —    це втілення Вішну в матеріальному світі. З численних писань відомо, що кожного разу, коли в керуванні всесвітом виникають труднощі, півбоги звертаються до Господа Вішну в молочному океані з проханням допомогти їм. Хоча Господь Брахма і Господь Шіва є втілення Господа, вони поклоняються Господу Вішну і тому їх також зараховують до півбогів і не вважають за Верховного Бога-Особу. Тих, хто поклоняється Господу Вішну називають півбогами, а тих, хто Йому не поклоняється називають асурами, чи демонами. Вішну завжди стає на бік півбогів, тоді як Брахма та Шіва іноді стають на бік демонів. Хоча це не означає, що вони заодно з демонами, іноді вони стають на їхній бік, щоб прибрати їх до рук.

Як вчить ведична філософія, весь смисл життя полягає в тому, щоб вирватися з клітки грубого й тонкого тіл, які лише прирікають душу на жалюгідне життя нескінченних страждань. Душа не звільниться від матеріального тіла доти, доки не позбудеться прив’язаності до ілюзорного владарювання над матеріальною природою. Владарювати над матеріальною природою душу спонукають поняття «я» і «моє». «Я повелитель усього, на чому лежить мій погляд. Ось скільки я вже маю, а матиму ще більше і більше. Хто перевершить мене багатством чи освітою? Я владика, Я Бог. Чи існує взагалі ще хтось, крім мене?» В таких думках виявляє себе філософія ахам̇ мама, стрижнем якої є ідея: «Я є все». Люди, які керуються в житті такою філософією, аж ніяк можуть не звільнитися з матеріального рабства. Однак навіть істота, яка прирекла себе на нескінченні страждання матеріального буття, може вирватися з цього рабства, якщо вона просто погодиться слухати крішна-катгу. За нинішньої епохи Калі цей процес    —    слухати крішна-катгу    —    є найефективнішим способом позбутися нездорової пристрасті до сімейного життя і здобути вічну свободу. Епоха Калі переповнена гріхом, і люди що далі то більше віддаються її порокам, однак, просто слухаючи й переповідаючи крішна-катгу, людина неодмінно повернеться до Бога. Отже, людей треба будь-що-будь навчити слухати тільки крішна-катгу, і тоді вони звільняться від усіх страждань.

Як сказано у «Бгаґавад-ґіті» (18.61), Господь перебуває у серці кожного. Тому було б цілком природно, якби кожен бачив Господа принаймні у своєму серці. Але люди, які покрили свій внутрішній зір зовнішньою діяльністю, неспроможні побачити Господа. В існуванні чистої душі, що її ознакою є свідомість, може легко пересвідчитись навіть звичайна людина, тому що свідомість пронизує все тіло. Система йоґи, яку описано в «Бгаґавад-ґіті», призначена для того, щоб зосередити розумову діяльність на внутрішньому світі і таким чином побачити в собі лотосові стопи Господа. Однак існує чимало так званих йоґів, яким байдуже про Господа і яких цікавить лише свідомість. Осягнути природу свідомості    —    це для них вершина самопізнання. Цю природу свідомості «Бгаґавад-ґіта» розкриває лиш за кілька хвилин, а так звані йоґи, через свої образи лотосових стіп Господа, витрачають на її пізнання роки за роками. Найгірша образа    —    це заперечувати, що Господь існує окремо від індивідуальної душі, або вважати, що Господь і індивідуальна душа суть одне. Хибно інтерпретуючи теорію відображення, імперсоналісти помилково вважають індивідуальну свідомість за верховну свідомість.

Теорію відображень Всевишнього може без труднощів зрозуміти будь-яка щира людина. Коли небо відображається у воді, в ній можна побачити як небо, так і зірки, але це не означає, що небо і зірки суть одне й те саме. Зірки становлять частину неба і тому не можуть зрівнятися з сукупним цілим. Небо    —    це сукупне ціле, а зірки    —    це частки. Вони аж ніяк не тотожні між собою. Трансценденталісти, котрі не визнають, що верховна свідомість існує окремо від індивідуальної, чинять таку саму образу, як і матеріалісти, що заперечують існування Бога взагалі.

Такі грішники неспроможні побачити в собі лотосові стопи Господа і навіть неспроможні побачити відданих Господа. Віддані Господа настільки милостиві, що мандрують усім світом, даруючи людям знання свідомості Бога. Однак такі гріховні блюзніри позбавляють себе нагоди скористатися товариством відданих. Разом з тим, звичайна людина, яка не ображає Господа, відразу ж відчуває на собі благословенний вплив спілкування з відданими. Це ілюструє захоплива історія про зустріч мисливця і Деварші Наради. Лісовий мисливець був великий грішник, не чинив свідомих образ. Поява Наради відразу ж вплинула на нього, і він погодився стати на шлях відданого служіння, покинувши домашній затишок. Натомість Налакувара й Маніґріва, дарма що небожителі, чинили образи, і тому їм довелося зазнати кари, ставши в наступному житті деревами. Щоправда, з милості відданого Господь згодом визволив їх із цього становища. Блюзнірам не залишається нічого іншого, як чекати милості відданих. Тільки отримавши милість відданих, вони будуть гідні побачити в собі лотосові стопи Господа. Але їхні образи і груба матеріалістичність не дає їм побачити навіть Господніх відданих. Своєю зовнішньою діяльністю вони знищують у собі внутрішнє бачення. Онак віддані Господа не беруть до уваги образ, які чинять у своїй грубо-фізичній чи тонко-матеріальній діяльності позбавлені розуму люди. Господні віддані, не вагаючись, і далі несуть усім цим грішникам благословенний дар відданості. Така природа відданих.

Умоглядні філософи-імперсоналісти відрізняються від чистих відданих тим, що їм на кожній стадії пізнання Абсолютної Істини доводиться терпіти великі труднощі, тоді як віддані вже з самого початку вступають у царство усіх насолод. Відданим треба лише слухати про віддане служіння, а це робити так само просто, як і будь-що інше у звичайному людському житті. Крім того, відданий живе простим і чесним життям, тоді як умоглядному філософу доводиться блукати в мереживі слів, які частково відповідають правді, а частково служать лише фасадом для прикриття хистких основ теорії імперсоналізму. Незважаючи на величезні зусилля, присвячені поглибленню знання, найвища мета, якої досягає імперсоналіст    —    це злиття з безособистісним брахмаджйоті Господа. Того самого досягають Господові вороги, просто гинучи від Його руки. Однак віддані здобувають найвище знання та зречення і піднімаються на Вайкунтгалоки, планети духовного неба. Імперсоналіст досягає тільки цього неба, але не здобуває дійсного трансцендентного блаженства, тоді як відданий піднімається на самі планети, де проходить дійсне духовне життя. Будь-які інші здобутки серйозний відданий відкидає, наче сміття, і тримається тільки за віддане служіння, найвищий вияв трансцендентності.

Якщо порівняти плоди добровільних зусиль різних трансценденталістів, то бгакти, віддані Господа, з любов’ю служачи Йому, перебувають у куди ліпшому становищі за тих, хто воліє триматися товариства ґ’яні, імперсоналістів, і йоґів, містиків. Важливе значення має тут слово апаре («інші»). Слово «інші» стосується тут до ґ’яні та йоґів, що можуть надіятися тільки на злиття з безособистісним брахмаджйоті. Хоча їхнє кінцеве досягнення блідне проти досягнення відданих, зусилля, яких доводиться докладати невідданим, куди більші за зусилля бгакт. Хтось може заперечити, що у відданому служінні також доводиться докладати зусилля, до того ж не такі малі. Але в цих зусиллях відданий знаходить дедалі більше трансцендентне блаженство. Від безперервного служіння Господу віддані відчувають більшу трансцендентну насолоду, ніж вони можуть знайти у будь-чому іншому поза цією діяльністю. Коли чоловік і жінка зв’язують свої життя сімейними стосунками, це накладає на них великі обов’язки і примушує докладати чимало зусиль, але терпіти розлуку та самотність їм набагато тяжче, бо їх мучить незадоволена потреба в такій спільній діяльності.

Єднання, якого досягають імперсоналісти, не можна зрівняти з єднанням відданих. Імперсоналісти намагаються повністю знищити свою індивідуальність і поринути в саюдж’я-мукті, злившись із єдиним цілим. Натомість віддані зберігають індивідуальність, щоб обмінюватися почуттями в стосунках із найвищою індивідуальністю, Господом. Такий обмін почуттями відбувається на трансцендентних планетах Вайкунтги, отже, свобода, якої прагнуть імперсоналісти, вже присутня у відданому служінні. Віддані досягають мукті само собою, не докладаючи жодних додаткових зусиль і не позбавляючи себе трансцендентної насолоди проявляти свою індивідуальність. Як пояснював попередній вірш, віддані потрапляють на Вайкунтгу, названу словами акун̣т̣га-дгішн̣йа,    —    «місце, де не існує жодних турбот». Не слід припускатися помилки, вважаючи, що імперсоналісти досягають того самого, що й віддані. Цілі, яких вони досягають, докорінно відрізняються між собою, так само як трансцендентне блаженство відданого відрізняється від чін-матри, самої лише радості пізнання духу.

Космічне творіння діє під впливом трьох якостей зовнішньої енерґії Господа. Різні створіння також перебувають під впливом різних якостей і тому не можуть дійти злагоди в зусиллі задовольнити Господа. Через цю незлагодженість у матеріальному світі не може бути ніякої гармонії. Отже, найліпший принцип, яким треба керуватися,    —    це діяти задля Господа. Тільки така діяльність приведе до омріяної гармонії.

У людській формі життя істота вперше починає проявляти розвинену свідомість, а в півбогів, жителів вищих планет, свідомість ще розвиненіша. Земля розташована майже посередині всесвіту, і людська форма життя є проміжною між щаблем півбогів і щаблем демонів. Планети, вищі за Землю, призначені для істот з високорозвиненим інтелектом, яких називають півбогами. Їх називають півбогами, тому що, хоча вони набагато перевершують людей за культурою, розкошами, вродою, освітою, тривалістю життя й можливостями насолоджуватися, вони завжди перебувають у повній свідомості Бога. Півбоги завжди готові служити Верховному Господу, тому що досконало свідомі того факту, що кожна жива істота від природи є вічним слугою Господа і підпорядкована Йому. Також вони знають, що забезпечити всі живі істоти всім потрібним для життя здатний тільки Господь. Цю істину засвідчують ведичні гімни: еко бахӯна̄м̇ йо відадга̄ті ка̄ма̄н..., та̄ енам абруванн а̄йатанам̇ нах̣ праджа̄нітгі йасмін пратішт̣гіта̄ аннам ада̄ме... та численні інші. У «Бгаґавад-ґіті» також серед імен Господа згадано ім’я бгута-бгріт, «годувальник і опора всіх живих істот».

Сучасна теорія про те, що нестачу продуктів породжує зріст населення, не знаходить підтримки у півбогів і відданих Господа. Віддані та півбоги досконало знають, що Господь спроможний прогодувати будь-яку кількість живих істот, за умови, що вони вміють правильно харчуватися. Якщо вони хочуть їсти, як тварини, не пам’ятаючи про Бога, їм доведеться жити в голоді і злиднях, як лісовим звірям у джунґлях. Звірів у джунґлях також забезпечує відповідною їжею Господь, але в них немає розвиненої свідомості Бога. Так само, Господь із Своєї милості забезпечує людей збіжжям, овочами, фруктами та молоком, але люди повинні виявляти вдячність Господу за Його милість. Вони повинні відчувати себе зобов’язаними Йому за свій хліб і з вдячності повинні спочатку пропонувати свою їжу в жертву Господеві, а після того їсти залишки.

У «Бгаґавад-ґіті» (3.13) також зазначено, що той, хто їсть рештки жертвопринесення, їсть справжню їжу, яка підтримує його тіло й душу, але той, хто готує для себе й не приносить нічого в жертву Господу, поїдає лише гріхом у формі тих чи інших страв. Така гріховна їжа ніколи не зробить людину щасливою і прирікає на злидні. Голод виникає не через зріст населення, як гадають нерозважливі економісти. Коли люди виявляють вдячність Господеві за всі Його дари, які підтримують існування усіх живих істот, в суспільстві немає нужди чи якоїсь нестачі. Але коли люди не цінують дарів Господа, вони прирікають себе на нужду. Людина без свідомості Бога якийсь час може насолоджуватися багатством внаслідок своїх колишніх праведних вчинків, але якщо вона забуває про свої стосунки з Господом, за нездоланними законами природи її неодмінно чекають злидні і голод. Суворого погляду могутньої матеріальної природи може уникнути тільки той, хто живе у свідомості Бога, віддано служачи Господу.

Господь, Первинна Особа, є батьком усіх інших живих істот, починаючи з Брахми, особи, з якої походять решта живі істоти в усьому розмаїтті різних видів життя. Однак верховний батько, Господь, Сам не має батька, який би Його породив. Кожна жива істота, від найнижчої до Брахми, первісного творця всесвіту, має батька, який її породив, але Він, Господь, не має батька. Коли Він сходить у світ матерії, зі Своєї безпричинної милості, щоб не порушувати закони матеріального світу, Він приймає за батька одного зі Своїх великих відданих. Але що Він Господь, Він завжди незалежний у Своєму виборі батька. Наприклад, втілившись як Нрісімхадева, Господь вийшов із колони, так само як з безпричинної млиості Господа Ахал’я вийшла із каменю, якого торкнулися лотосові стопи Його втілення Господа Шрі Рами. Крім того, Він супроводжує кожну живу істоту як Наддуша, але залишається завжди незмінний. Жива істота змінює свої тіла в матеріальному світі, але Господь, навіть коли Він перебуває в матеріальному світі, завжди незмінний. Це особливий привілей Господа.

В «Бгаґавад-ґіті» (14.3) теж сказано, що Господь запліднює зовнішню, чи матеріальну, енерґію, і тоді з неї постає вся сукупність живих істот у великому розмаїтті форм, починаючи від Брахми, першого півбога, і закінчуючи крихітною мурахою. Всі види живих істот проявляє Брахма і зовнішня енерґія, але первинний батько кожної істоти    —    Господь. Кожну живу істоту, безперечно, пов’язують із Господом стосунки сина й батька, але аж ніяк не рівності. Іноді з любові до сина батько підпорядковується синові, але насправді син завжди підлеглий батькові. Кожна жива істота, хоч яке високе становище вона посідає    —    навіть Брахма та Індра,    —    вічно підлеглі верховному батькові як Його слуги. Начало махат-таттви є тою утробою, з якої постають усі якості матеріальної природи, і живі істоти з’являються в матеріальному світі в тілах, які дає їм відповідно до їхніх минулих вчинків мати, матеріальна природа. Тіло    —    це дар матеріальної природи, але сама душа одвічно належить Верховному Господу як Його невід’ємна частка.

Господь створює матеріальний світ, а тоді запліднює матеріальну енерґію живими істотами, які діятимуть у цьому світі. За всім цим стоїть Його божественний задум. Цей задум полягає в тому, щоб дати можливість насолоджувати чуття зумовленим душам, які цього бажають. Але в основі творіння лежить ще один задум: допомогти живим істотам усвідомити, що вони створені для задоволеня трансцендентних чуттів Господа, а не для задоволення їхніх індивідуальних чуттів. Це природне становище живих істот. Господь один і іншого немає, але задля Свого трансцендентного задоволення Він поширює Себе в численних істот. Всі Його поширення    —    вішну-таттви, джіва-таттви, і шакті-таттви (тобто різні форми Бога-Особи, живі істоти і різні енерґії Господа)    —    походять з одного й того самого Верховного Господа. Джіва-таттви    —    це відокремлені поширення вішну-таттв, і, хоча своєю могутністю вони відрізняються між собою, всі вони призначені дарувати трансцендентне задоволення чуттям Верховного Господа. Проте деякі з джів забажали панувати над матеріальною природою, імітуючи владу Бога-Особи. Що стосується запитання про те, коли і чому чисті живі істоти піддалися такому бажанню, можна сказати тільки, що джіва-таттви володіють крихітною незалежністю і деякі з них неправильно скористалися нею, внаслідок чого потрапили в рабські умови матеріального творіння і стали зватися ніт’я-баддгами, вічно зумовленими душами.

Ведична мудрість також дає ніт’я-баддгам, зумовленим живим істотам, можливість виправити становище, і ті, хто користається з цього трансцендентного знання, поступово відроджують свою втрачену свідомість Господніх слуг і беруться до трансцендентного любовного служіння Йому. Півбоги належать до тих зумовлених душ, котрі розвинули цю чисту свідомість Господніх слуг, але в котрих водночас залишається бажання панувати над матеріальною енерґією. Зумовленій душі з такою змішаною свідомістю Господь доручає керувати матеріальним творінням. Півбоги    —    це наділені Господнім довір’ям провідники зумовлених душ. Як в урядовій в’язниці деяким старим в’язням довіряють якісь обов’язки в тюремній адміністрації, так само зумовленим душам, які стали виправлятися, Господь довіряє посади півбогів і Його представників у матеріальному творінні. Півбоги    —    це віддані Господа в матеріальному світі, а коли вони цілковито очищуються від матеріального бажання панувати над матеріальною енерґією, вони стають чистими відданими й не мають більше ніякого іншого бажання, крім бажання служити Господу. Отже, кожен, хто бажає обійняти якесь становище в матеріальному світі, може скерувати своє бажання в русло відданого служіння Господу і прохати сили та розуму в Господа, як ми бачимо на прикладі півбогів у цьому вірші. Не отримавши від Господа знання та сили, неможливо зробити нічого. Господь каже в «Бгаґавад-ґіті» (15.15): маттах̣ смр̣тір джн̃а̄нам апоханам̇ ча. Усі спогади, знання тощо, а також забуття, походять від Господа, що перебуває в серці кожної істоти. Мудра людина звертається за допомогою до Господа, і Господь допомагає щирим відданим, які так чи інакше служать Йому.

Господь доручає півбогам творити різні види життя, в які істоти потрапляють відповідно до своїх вчинків у минулих життях. Тут півбоги шукають Господньої ласки, прохаючи наділити їх розумом та силою, потрібними для їхнього завдання. Так само і будь-яка інша зумовлена істота може під керівництвом досвідченого духовного вчителя взятися до служіння Господу і таким чином поступово звільнитися від пут матеріального існування. Духовний вчитель    —    це представник Господа, явлений нашому зорові. Якщо людина приймає керівництво духовного вчителя і діє за його вказівками, то, як каже «Бгаґавад-ґіта» (2.41), ця людина виконує буддгі-йоґу:

вйаваса̄йа̄тміка̄ буддгір

екеха куру-нандана

баху-ш́а̄кга̄ хй ананта̄ш́ ча

буддгайо ’вйаваса̄йіна̄м

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрімад-Бгаґаватам», Третьої пісні, п’ятої глави, яка має назву «Бесіда Відури і Майтреї».