ГЛАВА П’ЯТА: Нарада повчає В’ясадеву про «Шрімад-Бгаґаватам»
अथ तं सुखमासीन उपासीनं बृहच्छ्रवा: ।
देवर्षि: प्राह विप्रर्षिं वीणापाणि: स्मयन्निव ॥ १ ॥
атга там̇ сукгам а̄сіна
упа̄сінам̇ бр̣хач-чграва̄х̣
деваршіх̣ пра̄ха віпраршім̇
він̣а̄-па̄н̣іх̣ смайанн іва
Нарада усміхався тому, що чудово знав і великого мудреця Ведав’ясу, і причину його невдоволености. Як Нарада пояснить свого часу, В’ясадева не чув вдоволення через те, що не висвітлив достатньо науки відданого служіння. Нарада знав, в чому хиба, та й стан самого В’яси красномовно свідчив про його недоробок.
पाराशर्य महाभाग भवत: कच्चिदात्मना ।
परितुष्यति शारीर आत्मा मानस एव वा ॥ २ ॥
па̄ра̄ш́арйа маха̄-бга̄ґа
бгаватах̣ каччід а̄тмана̄
парітушйаті ш́а̄ріра
а̄тма̄ ма̄наса ева ва̄
Нарада дав на догад В’ясадеві, що саме є причиною його відчаю. В’ясадева був нащадок Парашари, могутнього мудреця, і мав привілей високого походження, а тому не повинен був піддаватися відчаю. Ототожнювати себе з тілом чи з розумом було не гідно його, великого сина великого батька. Коли пересічна людина невеликих знань вважає, що вона є тіло чи розум, — то річ звичайна; але В’ясадеві таке не пасувало. З самої своєї природи людина може стати життєрадісна тільки тоді, коли насправді втвердиться в усвідомленні своєї сутности, що трансцендентна щодо матеріальних тіла й розуму.
कृतवान् भारतं यस्त्वं सर्वार्थपरिबृंहितम् ॥ ३ ॥
апі те махад-адбгутам
кр̣тава̄н бга̄ратам̇ йас твам̇
сарва̄ртга-парібр̣м̇хітам
В’ясадева був пригнічений не від того, що йому бракувало знань — за часів учнівства він зробив глибоку розвідку ведичних писань і внаслідку уклав «Махабгарату», що містить всеохопне роз’яснення Вед.
तथापि शोचस्यात्मानमकृतार्थ इव प्रभो ॥ ४ ॥
брахма йат тат сана̄танам
татга̄пі ш́очасй а̄тма̄нам
акр̣та̄ртга іва прабго
«Веданта-сутра», чи «Брахма-сутра», що її уклав Шрі В’ясадева, докладно розглядає безособистісний аспект Абсолюту, і її визнають за найпіднесеніший філософський трактат у світі. В цій праці зроблено науковий аналіз предмету вічности. Отже, немає ніяких підстав сумніватися в тому, що В’ясадева добре обізнаний у трансцендентнім знанні. Тоді що є причиною його нарікань?
अस्त्येव मे सर्वमिदं त्वयोक्तं
तथापि नात्मा परितुष्यते मे ।
तन्मूलमव्यक्तमगाधबोधं
पृच्छामहे त्वात्मभवात्मभूतम् ॥ ५ ॥
астй ева ме сарвам ідам̇ твайоктам̇
татга̄пі на̄тма̄ парітушйате ме
тан-мӯлам авйактам аґа̄дга-бодгам̇
пр̣ччха̄махе тва̄тма-бгава̄тма-бгӯтам
В матеріальному світі кожним панує уявлення, що він тотожний власному тілові або розуму. Тому все знання, що є в матеріальному світі, стосується або тіла, або розуму. Саме в цьому схована корінна причина всього смутку. Відкрити її вдається мало кому, навіть серед найславетніших вчених, незважаючи на їхню надзвичайно широку обізнаність у матеріальних предметах. Тому, щоб з’ясувати причину людської пригнічености, слід звернутись до такої особистости, як Нарада. Далі пояснено, навіщо В’ясадеві було звертатись до нього.
मुपासितो यत्पुरुष: पुराण: ।
परावरेशो मनसैव विश्वं
सृजत्यवत्यत्ति गुणैरसङ्ग: ॥ ६ ॥
упа̄сіто йат пурушах̣ пура̄н̣ах̣
пара̄вареш́о манасаіва віш́вам̇
ср̣джатй аватй атті ґун̣аір асан̇ґах̣
Людина, що цілковито присвятила себе відданому служінню Господеві, уособлює все знання. Такий відданий Господа, досконало виконуючи віддане служіння, посідає разом із тим і досконалі якості, що повною мірою притаманні Богові-Особі. Отже, вісім містичних досконалостей (ашта-сіддгі) складають дуже незначну частину щедрот його божественної особистости. Відданий, як оце Нарада — довершений у духовному розумінні — на силі творити чудеса, до чого прагне кожна особистість. Шріла Нарада — це цілковито досконала жива істота, хоча й він не є рівний Богові-Особі.
मन्तश्चरो वायुरिवात्मसाक्षी ।
परावरे ब्रह्मणि धर्मतो व्रतै:
स्नातस्य मे न्यूनमलं विचक्ष्व ॥ ७ ॥
анташ́-чаро ва̄йур іва̄тма-са̄кші
пара̄варе брахман̣і дгармато вратаіх̣
сна̄тасйа ме нйӯнам алам̇ вічакшва
Осягати трансцендентне, робити доброчесні вчинки, поклонятись Божествам, роздавати милостиню, бути милосердним, дотримуватись принципу ненасильства та вивчати писання, суворо дотримуючись при тому правил та приписів, — це завжди дуже корисно.
भवतानुदितप्रायं यशो भगवतोऽमलम् ।
येनैवासौ न तुष्येत मन्ये तद्दर्शनं खिलम् ॥ ८ ॥
бгавата̄нудіта-пра̄йам̇
йаш́о бгаґавато ’малам
йенаіва̄сау на тушйета
манйе тад дарш́анам̇ кгілам
Індивідуальна д у ш а та Верховна Д у ш а, Бог-Особа, вічно зв’язані природними стосунками вічного слуги та вічного пана. Господь поширив Себе в живі істоти, щоб приймати від них любовне служіння, і тільки воно здатне вдоволити і Господа, і живі істоти. В’ясадева, великий вчений, уклав багато творів, що є викладом Вед, і вінцем їхнім є філософія «Веданти», але жодна з цих праць не підносила хвалу Богові-Особі безпосередньо. Сухі філософські розумування, навіть якщо вони стосуються трансцендентної науки про Абсолют, не приваблюють, коли прямо не вславлюють Самого Господа. Бог-Особа — це вінець трансцендентного усвідомлення. Абсолют, коли Його усвідомлюють як безособистісний Брахман чи локалізовану Наддушу, Параматму, не дає такого трансцендентного блаженства, яке дарує найвище осягнення слави Його Особи.
«Веданта-даршану» створив сам В’ясадева. Але навіть він, її автор, лишався невдоволений. То чи дістане трансцендентне блаженство той, хто читає або слухає «Веданту», якщо не звернеться безпосередньо до пояснень самого автора, В’ясадеви? З цього стає очевидно: потрібно було, щоб автор «Веданта-сутри» пояснив її у формі «Шрімад-Бгаґаватам».
न तथा वासुदेवस्य महिमा ह्यनुवर्णित: ॥ ९ ॥
муні-варйа̄нукіртіта̄х̣
на татга̄ ва̄судевасйа
махіма̄ хй ануварн̣ітах̣
Шрі Нарада визначив діагноз одразу. Корінною причиною пригнічености В’ясадеви було те, що в численних різновидах Пуран, що він уклав, він свідомо оминав прославляти Господа. Звичайно, він змальовував велич Господа (Шрі Крішни), але присвятив Йому набагато менше уваги, ніж розробці питань релігії, економічного розвитку, чуттєвої насолоди та спасіння. Ці чотири різновиди діяльности куди нижчі проти відданого служіння Господеві, і Шрі В’ясадева, бувши справжнім вченим, добре знав їхню нерівноцінність. Проте, замість приділити більше уваги діяльності вищого типу, тобто відданому служінню Господеві, він використав свій дорогоцінний час не вельми вдало, і в тому була причина його пригнічености. Звідси зрозуміло, що справжнє, глибинне задоволення неможливе без відданого служіння Господеві. На цю істину чітко вказано у «Бгаґавад-ґіті».
Досягнувши звільнення, завершального ступеня процесу, який передбачає життя в згоді з релігійними приписами і т. ін., людина приступається до чистого відданого служіння. Це — рівень самоусвідомлення, рівень брахма-бгути. Прийшовши на цей рівень, істота стає вдоволена. Ця вдоволеність — наче провісник трансцендентного блаженства. Слід іти далі, і перше, чого слід набути, це вміння ставитись безсторонньо й рівно до всього, що існує в цьому відносному світі. А вже тоді, піднявшись над цим рівнем безсторонности, втверджуються у трансцендентному любовному служінні Господеві. Так навчає Верховний Бог-Особа в «Бгаґавад- ґіті». Врахувавши це, Нарада порадив В’ясадеві з натхненням якнайдокладніше описати шлях відданого служіння. Це мало вилікувати його від глибокої пригнічености та, утримуючи його на рівні брахма-бгути, забезпечило б водночас і поступ у трансцендентному усвідомленні.
जगत्पवित्रं प्रगृणीत कर्हिचित् ।
तद्वायसं तीर्थमुशन्ति मानसा
न यत्र हंसा निरमन्त्युशिक्क्षया: ॥ १० ॥
джаґат-павітрам̇ праґр̣н̣іта кархічіт
тад ва̄йасам̇ тіртгам уш́анті ма̄наса̄
на йатра хам̇са̄ нірамантй уш́ік-кшайа̄х̣
Ворона й лебідь — птахи різного польоту, бо думки в них зовсім про різне. Тих, хто діє заради насолоди плодами своєї діяльности, тобто перебуває під впливом страсти, порівнюють до круків, тоді як святих особистостей, що сягнули найвищого рівня досконалости, порівнюють до лебедів. Круки тішаться на смітниках, так само оплутані пристрастями люди, що діють задля насолоди плодами своїх дій, втішаються вином та жінками, їх тягне до місць, де можна здобути грубу чуттєву втіху. Лебедів, натомість, не приваблюють місця, де збирають свої наради ворони; їм люба природна краса, краєвиди з прозорими водоймищами, прикрашеними лотосовими квітами, що їх природа наділила чудовим розмаїттям кольорів. Така є різниця між цими птахами.
Природа наділила кожен з видів життя специфічним типом мислення, і тому неможливо підігнати їх під одну мірку.
Так само для людей з різним типом мислення є різна література. Більшість літературних творів, що насичують ринок, — це головно помиї грубочуттєвої тематики, що приваблюють людей воронячої натури. Зазвичай це мирська балаканина, темами якої є грубе тіло та тонкий розум. Ці теми описані барвистою мовою, щедро присмаченою світськими порівняннями та метафорами. Але попри все в них не оспівана Господня велич. Таку поезію і прозу, хоч би за що в них йшлося, вважають за оздоби на тілі мерця. Духовно розвинуті люди, що їх порівнюють до лебедів, не дістають втіхи в тій мертвій літературі — нею насолоджуються духовно мертві. Хоч які налички наліплюй на ці твори, написані під впливом ґун страсти й невігластва, вони не можуть задовольнити духовного голоду людської істоти, і тому високодуховні, подібні до лебедів, люди навіть не торкаються їх. Таких піднесених духовних осіб називають ще ма̄наса, тому що вони ніколи не сходять з піднесеного духовного рівня трансцендентного добровільного служіння Господеві. Це абсолютно виключає кармічну діяльність, ціль якої — задовольняти чуття грубого тіла чи тішити мудруваннями тонке тіло: егоїстичний матеріальний розум.
Визнані в суспільстві літератори, науковці, світські поети, схильні до умоглядного теоретизування філософи та політики, — всі цілковито зосереджені на матеріальному поступові, що скерований на чуттєву втіху, і є просто маріонетки в руках матеріальної енерґії. Їхня насолода — бавитися серед тем-покидьків. За Свамі Шрідгарою, це насолода для охочих до продажного кохання.
Але парамахамси, що знають, в чому суть людської діяльности, черпають втіху в творах, які оповідають за славу Господа.
यस्मिन् प्रतिश्लोकमबद्धवत्यपि ।
नामान्यनन्तस्य यशोऽङ्कितानि यत्
शृण्वन्ति गायन्ति गृणन्ति साधव: ॥ ११ ॥
йасмін праті-ш́локам абаддгаватй апі
на̄ма̄нй анантасйа йаш́о ’н̇кіта̄ни йат
ш́р̣н̣ванті ґа̄йанті ґр̣н̣анті са̄дгавах̣
Великі мислителі мають таку спільну якість: вони вміють вибрати найліпше навіть з найгіршого. Сказано ж: мудрець повинен і з отрути вміти вибрати нектар, добути золото навіть з бруду, прийняти за дружину добру та достойну дівчину хоч і не з уславленого роду, і сприйняти добрі повчання від людини чи від вчителя, що належить навіть і до касти недоторканих. Це деякі з етичних настанов, що стосуються всіх і дійсні скрізь без винятку. Проте рівень, на якому перебуває святий, набагато вищий за рівень звичайної людини. Святий живе просто тим, що завжди уславлює Верховного Господа, — адже коли святе ім’я й слава Всевишнього Господа розійдуться цілим світом, занечищений світ переміниться, і завдяки поширенню трансцендентної літератури, як то «Шрімад-Бгаґаватам», стосунки між людьми оздоровляться. Зараз, саме коли ми пишемо пояснення до цього вірша з «Шрімад-Бгаґаватам», ми є свідками кризи: наш добрий сусіда Китай, улягши войовничим амбіціям, атакував індійський кордон. Ми, по суті, не маємо нічого спільного з політикою, проте нескладно постерегти, що впродовж століть Китай та Індія мирно співіснували, і між ними ніколи не поставало ворожнечі. Це було можливо, бо життя тоді протікало в атмосфері свідомости Бога, і поміж людей, що були чистосерді і прості, по всіх країнах світу панував настрій богобоязливости, а за політику та дипломатію навіть не йшлося. У цих двох країн, Китаю та Індії, немає ніяких причин сперечатися за землю, що взагалі чи й придатна до життя, і тим паче немає жодної причини за неї битися. Однак, як ми вже обговорювали раніше, в добу розбрату, Калі-юґу, досить найменшої зачіпки, щоб люди почали битися між собою. Річ навіть не в приключці до сварки — просто такий загальний нечистий настрій цієї доби: певна частина людей наполегливо закликає припинити оспівувати ім’я та славу Верховного Господа. Отож, потреба поширювати по всьому світі послання «Шрімад-Бгаґаватам» справді нагальна. На кожного індійця, який має почуття відповідальности, покладено обов’язок поширювати трансцендентне послання «Шрімад-Бгаґаватам» у цілому світі, бо така діяльність — найвище добро, що принесе світові жаданий мир. Через те, що Індія занедбала свій обов’язок, нехтуючи цю відповідальну справу, в світі не припиняються чвари і триває напруженість. Ми переконані: аби керівна верхівка сприйняла трансцендентне послання «Шрімад-Бгаґаватам», це перемінило б серця цих людей, а вже загал природно пішов би за ними слідом. Переважна більшість звичайних людей є просто знаряддя в руках сучасних вождів і політиків. Очевидно, що досить статись перемінам в серцях керівників суспільства, щоб докорінно змінилася атмосфера в усьому світі. Ми добре знаємо — роблячи чесну спробу представити це величне писання, яке передає трансцендентне послання, що призначене відродити в людях свідомість Бога і знову наснажити світ духовністю, ми наразимося на чимало перешкод. Ми певні, що передати його зміст адекватно, а надто іноземною мовою, не вдасться і, попри те, що ми докладаємо всіх зусиль до того, щоб подати його належним чином, в нашій праці буде багато літературних огріхів. Але певні також, що до уваги буде взята насамперед серйозність теми і провідники суспільства приймуть це послання, бо воно є щирою спробою уславити всемогутнього Бога, дарма що праця матиме багато зазначених хиб. Коли будинок займається, мешканці кидаються по допомогу до сусідів, не зважаючи навіть, що сусіди, можливо, чужоземці і не розуміють їхньої мови. Сусіди розуміють, що потрібно, навіть не знаючи мови. Дух саме такої співпраці потрібний, щоб поширювати трансцендентне послання «Шрімад-Бгаґаватам» у занечищеному світі. Зрештою, ми навчаємо глибоко спеціальної науки, що має справу з духовними ціннотами, тож і турбота наша не про мову, а про методологію нашої науки. І коли світ збагне методи, що викладені в цьому величному творі, наші зусилля вивінчає успіх.
Коли в світі панує матеріалістична діяльність, не диво, що з найменшої причини людина йде війною на людину, народ на народ. Для доби розбрату, Калі-юґи, це закономірно. Все в цю добу просякнуте пороком, і це добре відомо всім. Світ наводнює непотрібна література, що повна матеріалістичних ідей та проповідує чуттєву втіху. В багатьох країнах існують спеціальні державні комісії, щоб виявляти й забороняти видавництво непристойної літератури. Це свідчить, що і уряд, і відповідальні провідники суспільства вважають літературу такого роду небажаною, проте вона однаково з’являється на ринку, тому що люди хочуть її — хочуть тішити свої чуття. Більшість людей охочі читати (для людини це природний потяг), але їхній осквернений розум тягне саме до такого чтива. За такого стану речей трансцендентне писання, як «Шрімад- Бгаґаватам», не лише вгамує занечищений розум людини, а й задоволить її потребу читати щось цікаве. Спочатку, можливо, таке читання буде людині не до смаку, як хворому на жовтяницю не смакує цукор, все ж маємо зрозуміти, що цукор — єдиний засіб проти жовтяниці. Тому потрібно безнастанно поширювати «Бгаґавад-ґіту» й «Шрімад-Бгаґаватам» та заохочувати людей читати ці книги, які, наче цукор, виліковують від «жовтяниці» чуттєвої втіхи. Коли люди відчують смак цієї літератури, потік іншої літератури, котра вливає в суспільство отруту, пересохне сам собою.
Отже, ми певні, що, попри всі недоліки теперішнього видання, людське суспільство радо привітає появу «Шрімад- Бгаґаватам». Це писання радить Шрі Нарада, що його милостиву з’яву описано в цій главі.
न शोभते ज्ञानमलं निरञ्जनम् ।
कुत: पुन: शश्वदभद्रमीश्वरे
न चार्पितं कर्म यदप्यकारणम् ॥ १२ ॥
на ш́обгате джн̃а̄нам алам̇ ніран̃джанам
кутах̣ пунах̣ ш́аш́вад абгадрам іш́варе
на ча̄рпітам̇ карма йад апй ака̄ран̣ам
Як сказано вище, осуду варта не лише масова література, що не оспівує трансцендентної слави Господеві, але й ведичні писання та філософські праці, предметом яких є безособистісний Брахман, якщо в них не йдеться за віддане служіння. Як є підстави засуджувати філософські праці, що розглядають безособистісний Брахман, то годі й казати за звичайну діяльність задля плодів, що ніколи не має ціллю віддане служіння. Ні такого роду умоглядне знання, ні кармічна діяльність не на силі привести людину до вершини досконалости. Діяльність задля плодів, а саме її виконує людський загал, неодмінно пов’язана із стражданням — як не на початку, то вкінці. Дати щось така діяльність може, лише якщо використати її на віддане служіння Господеві. В «Бгаґавад-ґіті» також підтверджено, що плоди кармічної діяльности слід використовувати на служіння Господеві, бо інакше людина заплутується в тенетах матерії. Насолода від діяльности задля плодів по праву належить Богові-Особі, а тому якщо живі істоти використовують її на власне чуттєве задоволення, вона стає джерелом дошкульних турбот.
शुचिश्रवा: सत्यरतो धृतव्रत: ।
उरुक्रमस्याखिलबन्धमुक्तये
समाधिनानुस्मर तद्विचेष्टितम् ॥ १३ ॥
ш́учі-ш́рава̄х̣ сатйа-рато дгр̣та-вратах̣
урукрамасйа̄кгіла-бандга-муктайе
сама̄дгіна̄нусмара тад-вічешт̣ітам
Більшість людей від природи мають смак до писаного слова. Людині притаманно прагнення чути й читати з авторитетних джерел про щось, ще невідоме для неї, однак нині цей потяг визискують, пропонуючи їй нікчемні книжки, що насичені матеріалістичною чуттєвою тематикою. Це найрізноманітніші твори світської поезії та спекулятивні мудрування, що більшою чи меншою мірою створені під впливом майі, і в кінцевім рахунку скеровані на задоволення чуттів. Ці твори — непотріб у справжньому розумінні цього слова, але непотріб вигадливо прикрашений, щоб привернути увагу людей невеликого інтелекту. Живі істоти привертаються до такої літератури і чимдалі більше заплутуються в матеріальні тенета, на тисячі й тисячі життів втрачаючи можливість звільнитись. Природно, що Шрі Нарада Ріші, найліпший з вайшнав, співчуває нещасливим жертвам базгранини і радить Шрі В’ясадеві скласти трансцендентний твір, який має бути привабливий і водночас може дарувати звільнення від усякого роду рабства. Шріла В’ясадева чи його представники гідні зробити це, бо навчені бачити речі під правильним кутом зору. Шріла В’ясадева і його представники мають чистий розум завдяки духовному просвітленню, тверді в обітницях завдяки відданому служінню, і сповнені рішучости визволити падші душі, що гибіють серед матеріальної діяльности. Падші душі жадібні до свіжої інформації і прагнуть отримувати її щодня, а трансценденталісти, як ось В’ясадева чи Нарада, на силі погамувати цей голод нескінченним потоком новин із духовного світу. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що матеріальний світ — це лише частина всього творіння, а Земля — лише часточка всього матеріального світу.
По всьому світі є тисячі письменників; вони вже створили тисячі й тисячі творів, що їх вистачить цілому людству на тисячі й тисячі років. На жаль, жодному письменникові не вдалося принести на землю мир та спокій. Чому? Бо в цих творах немає й тіні духовности. Тому стражденному людству й дані ведичні писання, насамперед «Бгаґавад-ґіта» та «Шрімад-Бгаґаватам», що мають принести жадану свободу від страждань, спричинених матеріальною цивілізацією, що висотує з людину саму її життєву силу. «Бгаґавад-ґіта» — це послання Самого Господа, що його записав В’ясадева, а «Шрімад-Бгаґаватам» — трансцендентна оповідь за діяння того ж Господа Крішни, і тільки ці діяння можуть дати живій істоті жаданий вічний мир та звільнити її від страждань. Отже, «Шрімад-Бгаґаватам» призначений для всіх живих істот у всьому всесвіті, і ціллю його є цілковито звільнити від усякого матеріального рабства. Укласти такі трансцендентні твори, які оповідають про ігри Господа, можуть тільки звільнені душі, як ось В’ясадева та його істинні представники, що повністю поринули в трансцендентне любовне служіння Господеві. Тільки таким відданим завдяки відданому служінню самі собою відкриваються Господні ігри та їхня трансцендентна природа. Ніхто інший не може ні знати, ні описати діянь Господа, навіть якщо багато років буде роздумувати про них. Описи, що їх містить «Бгаґаватам», такі достеменні й точні, що все, що було провіщене в цьому величному творі понад п’ять тисяч років тому, нині виповнюється до останньої краплини. Це означає, що автор прозирає у минуле, теперішнє й майбутнє. Такі звільнені особистості, як В’ясадева, досконалі не лише могуттям свого зору й мудрости — досконале і їхнє мислення, і слухове сприйняття, і почуття, і взагалі вся чуттєва діяльність. Чуття звільненої особи досконалі, бо тільки досконалими чуттями істота може служити владиці чуттів, Хрішікеші, Богові-Особі Шрі Крішні. Отже, «Шрімад-Бгаґаватам» — це досконалий опис вседосконалого Бога-Особи, а зробив його вседосконалий Шріла В’ясадева, укладач Вед.
पृथग्दृशस्तत्कृतरूपनामभि: ।
न कर्हिचित्क्वापि च दु:स्थिता मति-
र्लभेत वाताहतनौरिवास्पदम् ॥ १४ ॥
пр̣тгаґдр̣ш́ас тат-кр̣та-рӯпа-на̄мабгіх̣
на кархічіт ква̄пі ча дух̣стгіта̄ матір
лабгета ва̄та̄хата-наур іва̄спадам
Шрі В’ясадева був укладачем усього описаного у ведичних писаннях, а отже він описав і різні методи, через які можна досягнути трансцендентного усвідомлення: кармічну діяльність, умоглядне знання, розвиток містичних сил і віддане служіння. Крім того, в різних Пуранах він радив поклонятися численним півбогам, що мають різні форми та імена. Все це призвело до того, що люди заплуталися, не знаючи, як зосередити розум на служінні Господеві, і не можуть знайти спокою в постійних пошуках істинного шляху самоусвідомлення. Шріла Нарададева вказує саме на цю хибу ведичних писань, що їх склав В’ясадева, наголошуючи на тому, що все слід описувати у зв’язку з Верховним Господом — тільки з Ним. Воїстину, не існує нічого крім Господа. Господь проявляє Себе в різних поширеннях. Він — корінь дерева, Він — шлунок тіла. Щоб напоїти дерево вологою, треба полити його корінь, і так само щоб дати енерґію тілові, треба наситити шлунок. Отже, Шрілі В’ясадеві слід було б не складати жодних Пуран, окрім «Бгаґавата Пурани», адже і найменше відхилення від правильного шляху здатне серйозно зашкодити самоусвідомленню. Якщо навіть незначне відхилення може спричинитися до згубного розладу, то годі й казати за умисне написані докладні праці, що містять ідеї, далекі від зв’язку з Абсолютною Істиною, Богом-Особою. Тільки «Бгаґаватам» точно скеровує на віддане служіння в трансцендентній любові, що веде до самоусвідомлення у вічних стосунках з Богом-Особою; у поклонінні ж півбогам найгірше те, що з нього постає чітка концепція пантеїзму, і наслідки того справді катастрофічні, бо виникають різноманітні релігійні секти, що стає перепоною на шляху поступу на засадах «Бгаґаватам». Тут до місця приклад з човном, який носить ураґан. Розум пантеїста, що збочив від істини, весь час неспокійний, безупинно перебираючи об’єктами на поклоніння, і тому пантеїст ніколи не сягає вершини самоусвідомлення.
स्वभावरक्तस्य महान् व्यतिक्रम: ।
यद्वाक्यतो धर्म इतीतर: स्थितो
न मन्यते तस्य निवारणं जन: ॥ १५ ॥
свабга̄ва-рактасйа маха̄н вйатікрамах̣
йад-ва̄кйато дгарма ітітарах̣ стгіто
на манйате тасйа ніва̄ран̣ам̇ джанах̣
Так Шріла Нарада засудив те, що Шріла В’ясадева, укладаючи різноманітні ведичні писання, як ось «Махабгарата» та інші твори, поклав їм за основу впорядковану кармічну діяльність. Впродовж незліченних життів людини її діяльність була пов’язана з матерією, і це глибоко вкорінило в ній бажання панувати над матеріальною енерґією. Люди не мають ніякого уявлення про те, яке відповідальне людське життя. Воно дає нагоду вирватися з пастки ілюзорної матерії. Мета ж Вед — повернути людину до Бога, додому. Ниці зумовлені душі приречені жити в ув’язненні, переходячи з тіла в тіло в циклі, що складений з 8 400 000 видів життя. В людській формі життя можна вирватися з ув’язнення, і тому людина повинна цілковито присвятити себе на єдине — відновлення втрачених стосунків із Богом. Тож зрозуміло, що ні в якому разі не слід заохочувати людину будувати якісь плани на чуттєву втіху під виглядом релігійних обов’язків. Це хибне використання людської енерґії, і від того цивілізація сходить на манівці. Шріла В’ясадева авторитетно роз’яснив Веди в «Махабгараті» та інших творах, і те, що він так чи інакше заохочував в них до чуттєвої насолоди, — серйозна перепона на шляху духовного розвитку, адже зректися матеріальної діяльности, яка тримає душу в рабстві у матерії, людський загал не захоче. На певному етапі розвитку людського суспільства така матеріальна діяльність під прикриттям релігії (йдеться за принесення в жертву тварин під виглядом яґ’ї) набрала надто великого розмаху, і Сам Господь, втілившись як Будда, спростував авторитет Вед, щоб зупинити жертвопринесення тварин во ім’я релігії. Нарада це провидів і тому засудив подібні писання. Люди, охочі до плоті, і сьогодні приносять в жертву тварин на вівтарях якогось півбога чи богині, посилаючись на деякі ведичні писання, що в них такі реґламентовані жертвопринесення рекомендовано, і називають це релігією. Ті настанови призначені були відохотити від м’ясоїдства, але з часом мету цих релігійних обрядів забуто, а натомість виникли бойні, число яких усе зростає. Так сталося через те, що безголові матеріалісти просто не бажають дослухатися до тих, хто справді знається на ведичних ритуалах і вміє їх пояснити.
У Ведах чітко з’ясовано, що досконалости життя не дарують ні виснажлива праця, ні нагромадження статків, ні численні нащадки. До досконалости приходять єдино через зречення. Та матеріалістам байдуже до цих вказівок. Вони гадають, що зречений стан життя існує про тих, котрі за якимись фізичними вадами не в змозі заробити собі на прожиток, або для тих, кому не пощастило в сімейному житті.
Звичайно, історичні писання, як «Махабгарата», разом з матеріальними оповідями містять і відомості щодо трансцендентних предметів. «Бгаґавад-ґіта» становить частину з «Махабгарати». Вершина всього задуму «Махабгарати» — в останній настанові «Бгаґавад-ґіти»: слід покинути всіляку іншу діяльність і цілковито й неподільно віддати всього себе лотосовим стопам Господа Шрі Крішни. Але людей з матеріалістичними схильностями в «Махабгараті» більше приваблюють описи політичної, економічної чи філантропічної діяльности, аніж найголовніше, що в ній є, — «Бгаґавад-ґіта». Нарада прямо засудив таку догідливість В’ясадеви й порадив йому відкрито проголосити, що найголовніша потреба людського життя — це усвідомити свої вічні стосунки з Господом і не зволікаючи віддатись Йому.
Хворого на певну недугу майже завжди тягне до їжі, яка для нього заборонена. Досвідчений лікар ніколи не робить пацієнтові поступок у цьому, і не дозволяє вживати те, чого йому взагалі не можна, навіть у невеликій кількості. В «Бгаґавад-ґіті» також сказано, що прив’язану до кармічної діяльности людину не треба спонукувати покинути своє заняття, бо, виконуючи й таку діяльність, вона поступово може піднестися на рівень самоусвідомлення. Сказане подеколи стосується і осіб, які, не маючи духовного усвідомлення, вдаються до сухої емпіричної філософії. Але ця порада, певно, не для тих, що йдуть шляхом відданости.
रनन्तपारस्य निवृत्तित: सुखम् ।
प्रवर्तमानस्य गुणैरनात्मन-
स्ततो भवान्दर्शय चेष्टितं विभो: ॥ १६ ॥
ананта-па̄расйа нівр̣ттітах̣ сукгам
правартама̄насйа ґун̣аір ана̄тманас
тато бгава̄н дарш́айа чешт̣ітам̇ вібгох̣
Теологія — дуже складна наука, а надто та її частина, яка розглядає трансцендентну природу Бога. Цього предмету не під силу збагнути людині, яка надміру прив’язана до матеріальної діяльности. Доступ до цієї великої науки має тільки навчена досвідом людина, яка, розвиваючи духовне знання, майже повністю відійшла від матеріальної діяльности. У «Бгаґавад-ґіті» чітко сказано, що з сотень і тисяч людей лише один гідний вступити в царину трансцендентного усвідомлення. І з багатьох тисяч таких осіб, що пізнали трансцендентне, лише декілька на силі осягнути теологічну науку, яка конкретно описує Бога як особу. Тож Нарада порадив Шрі В’ясадеві подати безпосередньо науку про Бога, тобто описати Його трансцендентні дії. Сам В’ясадева добре обізнаний у цій науці і неприв’язаний до матеріальної насолоди. Тому він саме той, хто може викласти цю науку, а Шукадева Ґосвамі, син В’ясадеви, саме той, хто може її сприйняти.
«Шрімад-Бгаґаватам» — це твір, що містить найвище теологічне знання, і тому він може діяти на матеріаліста як ліки. Він змальовує трансцендентні дії Господа, тому Господь і цей твір невідмінні. Це писання справді є літературне втілення Господа. Завдяки йому мирянин має змогу почути про Господні діяння, і, так спілкуючись з Господом, поступово позбутися своєї матеріальної хвороби. Досвідчені віддані можуть також знаходити нові шляхи й способи, щоб навертати невідданих на шлях до Бога відповідно до часу й обставин. Віддане служіння — це динамічна діяльність, і досвідчені віддані на силі знаходити підхожі засоби, щоб влити його в тупі мізки матеріалістичного суспільства. Така трансцендентна діяльність відданих у служінні Господеві здатна встановити у суспільстві немудрих матеріалістів новий життєвий лад. Видатну вправність у тому проявляли Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу та Його послідовники. Застосовуючи цей самий метод, можна виправити матеріалістичних людей цієї доби розбрату, щоб вони могли жити в мирі та пізнавати трансцендентне.
र्भजन्नपक्वोऽथ पतेत्ततो यदि ।
यत्र क्व वाभद्रमभूदमुष्य किं
को वार्थ आप्तोऽभजतां स्वधर्मत: ॥ १७ ॥
бгаджанн апакво ’тга патет тато йаді
йатра ква ва̄бгадрам абгӯд амушйа кім̇
ко ва̄ртга а̄пто ’бгаджата̄м̇ сва-дгарматах̣
У людини безліч обов’язків. Її зв’язують обов’язки не лише перед батьками, родичами, суспільством, країною, людством, іншими живими істотами, півбогами й іншими — кожен зобов’язаний ще й перед великими філософами, поетами, вченими тощо. Писання виголошують, що людина може покинути всі ці обов’язки і присвятити себе на служіння Господеві. Той, хто діє так, чинить цілковито правильно і досягає успіху у відданому служінні Господеві. Проте подеколи трапляється, що людина віддає себе служінню Господеві під впливом якихось тимчасових емоцій, і за довший час через небажане оточення з різних міркувань сходить з цієї путі. Таких прикладів історія знає чимало. Так, Бгараті Махараджі довелося народитися оленем: через свою прив’язаність до оленя він, помираючи, думав за оленя і тому в наступному народженні сам став оленем, зберігши, проте, пам’ять про своє минуле життя. Упав і Чітракету, а причиною його падіння були образи, що він вчинив лотосовим стопам Шіви. Але, наголошено тут, треба віддати себе лотосовим стопам Господа навіть попри можливість падіння, адже навіть якщо невдаха полишає виконувати визначені обов’язки відданого служіння, він однак ніколи вже не забуде лотосових стіп Господа. Людина, яка колись розпочала віддане служіння Господеві, за будь-яких обставин буде служити далі. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що навіть найнезначніше віддане служіння на силі врятувати од найбільшої небезпеки. В історії є доволі прикладів цьому. Взяти хоча б Аджамілу. Від початку життя він був відданий, але, ставши юнаком, упав. Однак накінці Господь врятував його.
न लभ्यते यद्भ्रमतामुपर्यध: ।
तल्लभ्यते दु:खवदन्यत: सुखं
कालेन सर्वत्र गभीररंहसा ॥ १८ ॥
на лабгйате йад бграмата̄м упарй адгах̣
тал лабгйате дух̣кгавад анйатах̣ сукгам̇
ка̄лена сарватра ґабхіра-рам̇хаса̄
Кожен, хоч би де він жив, всілякими способами старається зажити якнайбільше чуттєвої насолоди. Дехто присвячує життя комерції чи промисловості, економічному розвиткові чи політичній боротьбі; інші діють задля того, щоб насолоджуватись в наступному житті плодами своєї діяльности, — стати щасливими, піднявшись на вищі планети. Сказано, що насельники Місяця завдяки напою сома - раса здобувають здатність до більшої чуттєвої насолоди, а той, хто виконує доброчинну діяльність, може піднятися на Пітрілоку. Отже, програм, як здобути чуттєву насолоду, є багато і різних, розрахованих на це життя чи на те, що буде після смерти. Дехто намагається дістатися Місяця чи інших планет механічними засобами, а не як належить — через доброчесну діяльність. Але цього ніколи не буде. За законом Всевишнього різні місця призначені для живих істот різного рівня і відповідають діяльності, яку вони виконували. Тільки доброчесна діяльність, яку приписують виконувати писання, забезпечує народження в добрій родині, статки, чудову освіту й вроду. Можна побачити, що навіть у цьому житті добрі вчинки дають людині можливість отримати чудову освіту чи багатство. Так само і в наступному житті — бажаного можна досягти тільки добрими вчинками. Інакше дві особи, народжені в одному місці в один і той самий час, не посідали б різне становище. Отже, це становище визначає їхня минула діяльність. Проте матеріальне становище, хоч яке воно є, завжди тимчасове. Хоч би де ми перебували — чи на найвищій планеті, Брахмалоці, чи на найнижчій, Паталі, — наше становище може перемінитися залежно від наших учинків. Людину філософського складу такі нетривалі становища приваблювати не повинні. Свої зусилля їй слід скеровувати на те, щоб увійти до вічного життя в блаженстві й знанні, що з нього вона ніколи не змушена буде повертатися ні на цю, ні на жодну іншу планету сповненого страждань матеріального світу. Страждання й змішане щастя — це дві характерні ознаки матеріального життя, вони приходять і на Брахмалоці, і на інших локах також. Вони супроводжують і життя півбога, і життя пса чи кнура. Страждання й змішане щастя в різних живих істот різняться тільки своєю глибиною та якістю, але немає такої істоти, що була б вільна від мук народження, смерти, старости й хвороб. І так само кожному доля визначає певну міру щастя. Істоті не під силу самими власними зусиллями побільшити чи поменшити міру свого щастя чи страждання. Навіть досягнувши чогось, ми однак можемо втратити це. Тому не слід гаяти часу на такі ненадійні речі. Всі зусилля мають бути скеровані на одне: подолати шлях додому, до Бога. Кожний повинен зробити це місією свого життя.
न्मुकुन्दसेव्यन्यवदङ्ग संसृतिम् ।
स्मरन्मुकुन्दाङ्घ्र्युरपगूहनं पुन-
र्विहातुमिच्छेन्न रसग्रहो जन: ॥ १९ ॥
мукунда-севй анйавад ан̇ґа сам̇ср̣тім
смаран мукунда̄н̇ґгрй-упаґӯханам̇ пунар
віха̄тум іччхен на раса-ґрахо джанах̣
Відданий Господа сам собою втрачає цікавість до принад матеріального існування, тому що він раса- ґраха, тобто той, хто вже звідав солодощів лотосових стіп Господа Крішни. Безперечно, є доволі випадків, коли віддані Господа падали через несприятливе спілкування, наче хтось занурений в діяльність задля насолоди плодами люди і завжди через те схильний до деґрадації. Але навіть коли відданий падає, його ніколи не слід рівняти до падшого кармі. Кармі страждає через наслідки своєї кармічної діяльности, натомість відданого карає Сам Господь, в такий спосіб його виховуючи. Страждання сироти й страждання улюбленого царського сина — не одне й те саме. Сирота насправді нещасний, бо всім до нього байдуже, але улюблений син заможної людини, навіть якщо він позірно не в ліпшому, проти сироти, становищі, завжди під пильним оком могутнього батька. Буває, потрапивши до поганого товариства, відданий Господа починає наслідувати тих, хто діє задля насолоди плодами своєї діяльности. Ті, хто діє заради плодів, хочуть панувати над матеріальним світом, і так само відданий-початківець нерозумно прагне мати винагороду за віддане служіння у формі певної матеріальної могутности. Таким нерозумним відданим Господь Сам іноді посилає труднощі: зі Своєї особливої милости Він може забрати всі матеріальні статки відданого. Тоді від несвідомого відданого відвертаються всі друзі й родичі, і він з милости Господа стямлюється, повертаючись до відданого служіння.
В «Бгаґавад-ґіті» ще сказано, що впалі віддані дістають нагоду з’явитися на світ у сім’ї достойного брахмани чи заможного комерсанта. Такому відданому поталанило менше, аніж тому, кого Господь покарав, поставивши у, здавалося б, безвихідне становище. Віддані, які з Господньої волі стали безпорадні, щасливіші проти тих, що народжуються в добрих родинах. Впалим відданим, які народжуються в хороших сім’ях, не так пощастило, бо вони можуть забути лотосові стопи Господа. Відданий, який потрапляє в безнадійне становище, має більше щастя, бо, усвідомлюючи свою цілковиту безпорадність, швидко повертається до лотосових стіп Господа.
Чисте віддане служіння дарує таку духовну насолоду, що матеріальна втіха сама по собі припиняє цікавити відданого. Це є ознака досконалости у відданому служінні. Чистий відданий повсякчас пам’ятає лотосові стопи Господа Шрі Крішни, і навіть багатства всіх трьох світів не на силі змусити його хоча б на мить забути Господа.
यतो जगत्स्थाननिरोधसम्भवा: ।
तद्धि स्वयं वेद भवांस्तथापि ते
प्रादेशमात्रं भवत: प्रदर्शितम् ॥ २० ॥
йато джаґат-стга̄на-ніродіа-самбгава̄х̣
тад дгі свайам̇ веда бгава̄м̇с татга̄пі те
пра̄деш́а-ма̄трам̇ бгаватах̣ прадарш́ітам
Чистий відданий сприймає Мукунду, Господа Шрі Крішну, рівночасно і в особистісному, і в безособистісному аспектах. Безособистісний космос — це теж Мукунда, адже він породжений енерґією Мукунди. Наприклад, дерево є завершене ціле, а листя й гілля — це похідні невід’ємні його частки. Листя й гілля на дереві — теж дерево, але саме дерево — то не листя і не гілки. Твердження Вед, що все космічне проявлення є Брахман і ніщо інше, означає, що раз усе походить з Верховного Брахмана, немає нічого окремого від Нього. Так само руки й ноги, невід’ємні частки тіла, називають тілом, хоча тіло як сукупне ціле не є ні ногами, ні руками. Господь — це трансцендентна форма вічности, свідомости й краси, тому й витвір Господньої енерґії почасти виглядає як вічний, повний знання й краси. Ось з якої причини зумовлені душі, що перебувають під чаром зовнішньої енерґії, майі, заплутуються в сіті матеріальної природи. Вони вважають, що поза нею немає нічого, тому що нічого не знають за Господа, першопричину усього. Не замислюються вони і над тим, що коли невід’ємні частки тіла відокремлені від нього, то це вже не ті самі руки чи ноги, коли вони були з ним з’єднані. Так і безбожна цивілізація, відокремлена від відданого служіння Верховному Богові-Особі, нагадує ту відірвану руку чи ногу. Відокремлені частини тіла зовні виглядають як руки й ноги, але ні на що не придатні. Відданому Господа, Шрілі В’ясадеві, це добре відомо, і Шріла Нарада радить дати глибші й детальніші пояснення щодо цього, аби зумовлені душі, що спіймались у пастку, мали змогу зрозуміти його науку й усвідомити, що Верховний Господь — це першопричина усього сущого.
Веди запевняють, що Господь за самою Своєю природою є всемогутній, а тому Його вищі енерґії завжди досконалі й тотожні Йому. І духовне, і матеріальне небо, і все, що там є, — це еманації внутрішньої й зовнішньої енерґій Господа. Внутрішня енерґія вища, зовнішня ж проти неї нижча. Життєва сила є вищою енерґією і тому цілковито тотожна Господеві, зовнішня ж енерґія, бувши бездіяльна, тотожна Йому лише почасти. Але жодна з цих енерґій не є ні рівна Господеві, ні більша за Нього, що є джерело всіх енерґій. Енерґії завжди під Його владою, точно як електрична енерґія, хоч якої потужности, завжди підвладна інженеру-оператору.
Людина й усі інші живі істоти є утвори Його внутрішніх енерґій. Звідси випливає, що жива істота теж тотожна Господеві. Проте зрівнятися з Богом-Особою чи стати вищою за Нього вона не може ні за яких обставин. І Господь, і кожна жива істота є індивідуальними особами. Послуговуючись матеріальними енерґіями, живі істоти теж щось творять, однак хоч би що вони створили, це ніколи не зрівняється з тим, що створює Господь, і не перевершить того. Людині під силу створити крихітний супутник-іграшку і закинути його в космос, але це ще не означає, що їй під силу створити планету, таку як Земля чи Місяць, і змусити її плавати в повітрі, як це робить Господь. Люди, маючи мізерне знання, проголошують себе рівними Господеві. Людина аж ніяк не рівня Господу — і не зрівняється з Ним ніколи. Той, хто сягнув вершини досконалости, набуває аж до сімдесяти восьми відсотків Господніх якостей, але перевершити Господа чи зрівнятися з Ним неможливо. Тільки в хворобливому стані існування живі істоти можуть заявляти, що вони тотожні Господеві, гублячи здоровий глузд під впливом ілюзорної енерґії. Цим оманеним істотам потрібно визнати верховну владу Господа і погодитись з любов’ю служити Йому — вони створені саме задля цього. Без цього в світі ніколи не буде миру й злагоди. Шріла Нарада радить Шрілі В’ясадеві розгорнути цю ідею в «Бгаґаватам». Ту саму ідею роз’яснює і «Бгаґавад-ґіта»: цілковито віддайся лотосовим стопам Господа. Це єдине, що має робити досконала людська істота.
परस्य पुंस: परमात्मन: कलाम् ।
अजं प्रजातं जगत: शिवाय त-
न्महानुभावाभ्युदयोऽधिगण्यताम् ॥ २१ ॥
парасйа пум̇сах̣ парама̄тманах̣ кала̄м
аджам̇ праджа̄там̇ джаґатах̣ ш́іва̄йа тан
маха̄нубга̄ва̄бгйудайо ’дгіґан̣йата̄м
Шріла В’ясадева — це наділене особливою владою втілення Бога-Особи Шрі Крішни, Його повна частка. Він зійшов зі своєї безпричинної милости, щоб вирятувати падші душі матеріального світу. Такі падші, забутливі душі не беруть участи в трансцендентному любовному служінні Господеві. Живі істоти є невід’ємні частки Господа і вічні Його слуги. Тому задля добра падших душ укладені численні ведичні писання і обов’язок таких душ — скористатися з цих писань і звільнитися з рабства матеріального існування.
Формально Шріла Нарада Ріші є вчитель Шріли В’ясадеви, проте Шріла В’ясадева ні в чому не залежить від жодного духовного вчителя, бо по суті він сам є духовний вчитель кожного. Але, діючи як ачар’я, він вчить нас власним прикладом: кожен, навіть Сам Бог, повинен мати духовного вчителя. Господь Шрі Крішна, Господь Шрі Рама, Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу — всі втілення Бога — формально йшли по науку до духовних вчителів, хоча, мавши трансцендентну природу, Вони вже посідали все знання. Щоб привернути всіх людей до лотосових стіп Господа Шрі Крішни, Господь в Своєму втіленні В’ясадеви Сам змальовує трансцендентні ігри Господа.
स्विष्टस्य सूक्तस्य च बुद्धिदत्तयो: ।
अविच्युतोऽर्थ: कविभिर्निरूपितो
यदुत्तमश्लोकगुणानुवर्णनम् ॥ २२ ॥
свішт̣асйа сӯктасйа ча буддгі-даттайох̣
авічйуто ’ртхах̣ кавібгір нірӯпіто
йад-уттамаш́лока-ґун̣а̄нуварн̣анам
Людина розвиває інтелект, щоб поглиблювати свої пізнання з мистецтва, науки, філософії, фізики, хімії, психології, економіки, політики тощо. Поглиблюючи ці знання, людська спільність може зробити своє життя досконалим, а вершина досконалости — пізнати Верховну Істоту, Вішну. Тому шруті вчать людину, яка вже має доволі широкі пізнання, розвивати прагнення служити Господеві Вішну. На жаль, зачаровані зовнішньою привабливістю вішну-майі, люди не розуміють, що найвища досконалість, чи самоусвідомлення, залежить тільки від Вішну. Словом вішну-майа позначають чуттєву насолоду, що є минуща і може дати самі страждання. Ті, хто спіймався у пастку вішну-майі, використовують розвиток пізнавального процесу на чуттєву втіху. Шрі Нарада Муні пояснив, що все суще в матеріальному космосі постало від Господа через діяльність Його різноманітних енерґій, адже саме Господь Своїми незбагненними енерґіями привів у рух причинно-наслідкові зв’язки в проявленому творінні. Ці причини і наслідки постали з Його енерґії і на ній спочивають, а по знищенню розчиняються в Ньому. Отже, немає нічого відмінного від Господа, і водночас Господь завжди відмежований від усього.
Коли науковий проґрес використовують на те, щоб служити Господеві, процес пізнання стає абсолютним. Трансцендентне ім’я Бога-Особи, Його слава, велич та інше невідмінні від Самого Господа. Тому мудреці й Господні віддані одностайно радять повністю й неподільно присвятити мистецтво, науку, філософію, фізику, хімію, психологію та всі інші галузі знання на служіння Господеві. Мистецтво, літературу, поезію, живопис і т. ін. можна застосовувати, щоб славити Господа. Більшість письменників, поетів, видатних белетристів пишуть тільки про те, що пов’язане з задоволенням чуттів, — але можна повернути свій хист на служіння Господеві і змальовувати Його трансцендентні ігри. Валмікі, великий поет, і В’ясадева, великий письменник, — обидва неподільно присвятили себе описові трансцендентних дій Господа і цим здобули безсмертя. Так само повинні служити Господеві наука і філософія. В сухих спекулятивних теоріях, метою яких є насолодити чуття, користи немає. За допомогою філософії та науки слід втверджувати славу Господа. Через посередництво науки розвинута людина прагне збагнути Абсолютну Істину, тому великі вчені повинні скерувати свої зусилля на те, щоб науково обґрунтувати Господнє існування. А філософські роздуми треба застосувати, щоб утвердити: Верховна Істина має чуття і всемогутня. Так само й усі інші галузі знання мають завжди служити Господеві. Те саме підпирає і «Бгаґавад-ґіта»: будь-яке «знання», не використане на служіння Господу, — просто невігластво. Істинний поступ у знанні, істинний його смисл — утвердити Господню славу. Наука, застосована в служінні Господеві, так само як будь- яка інша подібна діяльність, — це, фактично, харі-кіртана, уславлення Господа.
दास्यास्तु कस्याश्चन वेदवादिनाम् ।
निरूपितो बालक एव योगिनां
शुश्रूषणे प्रावृषि निर्विविक्षताम् ॥ २३ ॥
да̄сйа̄с ту касйа̄ш́чана веда-ва̄діна̄м
нірӯпіто ба̄лака ева йоґіна̄м̇
ш́уш́рӯшан̣е пра̄вр̣ші нірвівікшата̄м
Тут Шрі Нарада Муні побіжно змальовує чудодійний вплив атмосфери, насиченої відданим служінням. Походження Нарада мав дуже невисоке, належної освіти не отримав, проте він став безсмертним мудрецем, і це завдяки тому, що віддав усі сили на служіння Господеві. Таке могуття відданого служіння. Живі істоти належать до межової енерґії Господа, а тому їхнє справжнє призначення — трансцендентне любовне служіння Йому. Коли істота не виконує відданого служіння, стан, в якому вона перебуває, називають майа. А отже, коли замість чуттєвої насолоди істота спрямовує всю свою енерґію на служіння Господу, ілюзія майі враз зникає. З прикладу минулого життя Шрі Наради Муні очевидно, що служіння Господу починається зі служіння істинним слугам Господа. Господь каже, що служіння Його слугам вище навіть за служіння Йому Самому. Служіння відданому цінніше за служіння Господеві. Це означає, що слід вибрати істинного слугу Господа, який постійно служить Йому, прийняти такого слугу за духовного вчителя й служити йому. Такий духовний вчитель — це прозоре середовище, через яке можна побачити Господа, недоступного для матеріальних чуттів. Тому, хто виконує служіння істинному духовному вчителю, Господь погоджується явити Себе тою мірою, якою особистість віддає себе на служіння Йому. Спрямувати людську енерґію на служіння Господеві — ось найпіднесеніший шлях до спасіння. Для того, хто під проводом істинного духовного вчителя служить Господеві, все космічне творіння стає тотожне Йому. Досвідченому духовному вчителеві відоме мистецтво використовувати все на уславлення Господа, і тому з божественної милости такого Господнього слуги під його проводом цілий світ можна перетворити на духовне царство.
दान्तेऽधृतक्रीडनकेऽनुवर्तिनि ।
चक्रु: कृपां यद्यपि तुल्यदर्शना:
शुश्रूषमाणे मुनयोऽल्पभाषिणि ॥ २४ ॥
да̄нте ’дхр̣та-крід̣анаке ’нувартіні
чакрух̣ кр̣па̄м̇ йадйапі тулйа-дарш́ана̄х̣
ш́уш́рӯшама̄н̣е мунайо ’лпа-бга̄шін̣і
В «Бгаґавад-ґіті» Господь каже: «Мета всіх Вед — знайти Мене». Господь Шрі Чайтан’я з’ясовує, що Веди розглядають лише три питання: як живій істоті встановити стосунки з Богом-Особою, як виконувати відповідні обов’язки у відданому служінні і як завдяки цьому досягти кінцевої мети, тобто повернутися до Бога. Отже, веданта- ваді, послідовники веданти — це чисті віддані Бога-Особи. Такі веданта-ваді, або бгакті-веданти, дають трансцендентне знання про віддане служіння всім без розрізнень. Для них не існує ні ворога, ні друга, ні освіченого, ні невігласа. Вони ні до кого не виявляють особливої прихильности чи неприязні. Бгакті-веданти розуміють, що люди просто марнують свій час на оманну чуттєву втіху, і тому мають єдину турботу — допомагати несвідомому людському загалові відновити втрачені стосунки з Богом-Особою. Їхніми стараннями навіть душі, які поринули в цілковите забуття, скидаючи заціпеніння, піднімаються до духовного життя. Діставши посвяту від бгакті-веданти, людина поступово просувається вперед шляхом трансцендентного усвідомлення. Веданта-ваді дали хлопцеві посвяту ще до того, як він став панувати над собою й втратив цікавість до дитячих забав. Однак ще до посвяти хлопець вчився володіти собою чимдалі ліпше, а це надзвичайно важливо для того, хто прагне просуватися вперед цим шляхом. За системою варнашрама-дгарми, що знаменує початок насправді людського життя, кожного хлопчика по п’ятім році життя посилають до ашраму духовного вчителя, де він стає учнем-брахмачарі, і отримує систематичну освіту незалежно від того, царський він син чи дитина звичайного громадянина. Така освіта була обов’язковою, бо виховувала не лише добрих громадян, але й готувала до життя, скерованого на духовне усвідомлення. Безвідповідальне життя задля чуттєвих утіх було незнане дітям послідовників системи варнашрами. Духовне бачення прищеплювано майбутній дитині ще до того, як, зачинаючи її, батько вкладав сім’я в материнське лоно. І батько і мати почувалися відповідальними за те, щоб їхня дитина звільнилася з матеріального ув’язнення. Таким є довершений спосіб планувати сім’ю: зачинати дитину з тим, щоб вона прийшла до вершини досконалости. Не пануючи над собою, не бувши дисциплінованим й не маючи цілковитого послуху, виконувати настанови духовного вчителя не вдасться, а без цього ніхто не здатний повернутися до Бога.
सकृत्स्म भुञ्जे तदपास्तकिल्बिष: ।
एवं प्रवृत्तस्य विशुद्धचेतस-
स्तद्धर्म एवात्मरुचि: प्रजायते ॥ २५ ॥
сакр̣т сма бгун̃дже тад-апа̄ста-кілбішах̣
евам̇ правр̣ттасйа віш́уддга-четасас
тад-дгарма ева̄тма-ручіх̣ праджа̄йате
Чиста відданість не менш заразлива, в доброму розумінні, аніж інфекційна хвороба. Чистий відданий очищується від усіх гріхів. Бог-Особа — найчистіша істота, і Його чистим відданим може стати тільки той, хто, як і Він, абсолютно чистий від зарази матеріальних якостей. Бгакті- веданти, як вже сказано, були чисті віддані, і хлопець, що спілкувався з ними і один раз з’їв рештки їхньої їжі, заразився їхньою чистотою. Залишки їжі чистих відданих можна брати навіть не питаючись. Але є й псевдовіддані, і їх треба остерігатись. Є багато речей, які не пускають людину до відданого служіння. Проте спілкування з чистими відданими усуває всі ці перешкоди. Відданий-початківець насправді набуває трансцендентних якостей чистого відданого — його починає вабити до імені Бога-Особи, Його слави, якостей, розваг і всього іншого, пов’язаного з Ним. Заразитись якостями чистого відданого означає всотати від нього смак чистої відданости — смак до трансцендентних дій Бога-Особи. Для того, хто вже звідав цього трансцендентного смаку, всі матеріальні речі геть втрачають свою привабливість. Тому чистого відданого нітрохи не приваблює матеріальна діяльність. Коли викорінено всі гріхи, тобто знищено перешкоди на шляху відданого служіння, тоді можна відчути прихильність до Господа, потім устійненість, досконалий смак, трансцендентні емоції і нарешті прийти на рівень любовного служіння Господеві. Пройти всіма цими ступенями можливо тільки завдяки товариству чистих відданих — ось смисл даного вірша.
मनुग्रहेणाशृणवं मनोहरा: ।
ता: श्रद्धया मेऽनुपदं विशृण्वत:
प्रियश्रवस्यङ्ग ममाभवद्रुचि: ॥ २६ ॥
ануґраген̣а̄ш́р̣н̣авам̇ манохара̄х̣
та̄х̣ ш́раддгайа̄ ме ’нупадам̇ віш́р̣н̣ватах̣
прійаш́равасй ан̇ґа мама̄бгавад ручіх̣
Господь Шрі Крішна , Абсолютний Бог- Особа, приваблює не лише Своїми особистими якостями, але й Своїми трансцендентними діями, тому що ім’я, слава, форма, ігри, оточення, атрибути й усе інше в Абсолюту також абсолютні. Господь сходить до матеріального світу зі Своєї безпричинної милости, являючи різноманітні трансцендентні розваги в подобі людини, щоб привабити людські істоти до Себе й дати їм змогу повернутися до Бога. Людина має природний потяг слухати історії та оповіді про всіляких особистостей, занурених в мирську діяльність, але не знає, що, стикаючись з ними, вона просто марнує свій дорогоцінний час і сама розвиває згубну прив’язаність до трьох якостей матеріальної природи. Замість того, щоб марнувати так час, можна досягти успіху в духовнім розвиткові, повернувши увагу на трансцендентні розваги Господа. Той, хто слухає оповіді за ігри Господа, спілкується безпосередньо з Самим Богом-Особою, і, як ми пояснювали раніше, мирська істота, слухаючи про Бога-Особу, зсередини очищується від усіх накопичених гріхів. Очистившись від них, людина, яка слухає про Господа, з часом звільнюється від матеріалістичного спілкування і приваблюється до Господніх якостей. Нарада Муні саме проілюстрував це на прикладі власного життя. Смисл у тому, що, просто слухаючи про ігри Господа, можна стати одним із Його супутників. Нарада Муні безсмертний, він посідає безмежне знання й неосяжне блаженство і здатний без перепон мандрувати де завгодно по матеріальнім та духовнім світах. Просто уважно слухати з достовірних джерел про трансцендентні ігри Господа досить, щоб сягнути найвищої досконалости. Так Шрі Нарада слухав у попередньому житті чистих відданих (бгакті-ведант). Цей метод — слухати в товаристві відданих — особливо рекомендований для нашої доби чвар (Калі).
प्रियश्रवस्यस्खलिता मतिर्मम ।
ययाहमेतत्सदसत्स्वमायया
पश्ये मयि ब्रह्मणि कल्पितं परे ॥ २७ ॥
прійаш́равасй аскгаліта̄ матір мама
йайа̄хам етат сад-асат сва-ма̄йайа̄
паш́йе майі брахман̣і калпітам̇ паре
Невігластво матеріального існування порівнюють з темрявою, натомість Бога-Особу всі ведичні писання порівнюють із сонцем. Там, де світло, темряви бути не може. Слухати про ігри Господа саме по собі означає в трансцендентний спосіб спілкуватися з Господом, бо Господь та Його трансцендентні розваги суть невідмінні. Привернутися до верховного світла означає без сліду прогнати морок невігластва. Лише невігластво породжує у зумовленої душі думку, що вона і Господь є утвори матеріальної природи. Насправді як Бог-Особа, так і живі істоти є трансцендентні і не мають нічого спільного з матеріальною природою. Коли ж людина позбувається невігластва і досконало усвідомлює, що поза Богом-Особою нічого не існує, незнання відступає. Побачивши світло, істота стає годна застосувати грубе й тонке тіла в служінні Господу, адже обидва ці тіла постають з Нього. Грубе тіло треба залучити до діяльности в служінні Господеві через арчану, поклоніння Господу в храмі (як ото носити воду, мити храм, кланятись тощо). Тонкий розум, своєю чергою, має слухати описи трансцендентних розваг Господа, думати про них, повторювати Його ім’я і таке інше. Уся ця діяльність — трансцендентна, і всі до єдиного грубі та тонкі чуття мають бути залучені до неї. Усвідомлення цієї трансцендентної діяльности приходить лише по багатьох роках учнівства у відданому служінні, але й просто любовна привабленість до Бога-Особи, як та, що розвинулась була в Наради Муні від слухання, дає надзвичайні наслідки.
र्विशृण्वतो मेऽनुसवं यशोऽमलम् ।
सङ्कीर्त्यमानं मुनिभिर्महात्मभि-
र्भक्ति: प्रवृत्तात्मरजस्तमोपहा ॥ २८ ॥
віш́р̣н̣вато ме ’нусавам̇ йаш́о ’малам
сан̇кіртйама̄нам̇ мунібхір маха̄тмабгір
бгактіх̣ правр̣тта̄тма-раджас-тамопаха̄
Виконувати трансцендентне любовне служіння Верховному Господеві — в природі кожної живої істоти. Цей природний потяг дрімає в кожному, але через те, що істота від непам’ятних часів стикається з матеріальною природою, він вкритий ґунами страсти й невігластва. Якщо з милости Господа й великих душ, Господніх відданих, істоті пощастить зустріти таких бездоганних відданих Господа і почути від них про бездоганну славу Господа, в ній неодмінно почне бити джерело відданого служіння і потече рікою. І як річка несе свої води, аж поки вони увіллються в море, так і потік чистого відданого служіння завдяки спілкуванню з чистими відданими плине, аж поки досягає кінцевої мети, — трансцендентної любови до Бога. Цього потоку відданого служіння ніщо не зупинить. Навпаки, він чимдалі набирає сили, не знаючи меж. Потік відданого служіння такий могутній, що навіть той, хто спостерігає його збоку, теж звільнюється з-під впливу ґун страсти й невігластва. Ці дві якості природи відступають і жива істота стає вільна і втверджується у своєму відначальному становищі.
श्रद्दधानस्य बालस्य दान्तस्यानुचरस्य च ॥ २९ ॥
праш́рітасйа хатаінасах̣
ш́раддадга̄насйа ба̄ласйа
да̄нтасйа̄нучарасйа ча
Тут названо якості особи, яка гідна піднятися на рівень бездоганно чистого відданого служіння. Хто хоче цього, повинен завжди шукати товариства чистих відданих. Не слід дозволяти вводити себе у оману несправжнім відданим. Сприймати настанови чистого відданого може тільки той, хто сам є простий і смиренний. Чистий відданий — це душа, яка цілковито віддалася Богові-Особі. Він знає: Бог-Особа — верховний владика, а всі решта — Його слуги. Тільки товариство чистих відданих на силі звільнити живу істоту від усіх гріхів, які нагромадилися за час матеріалістичного спілкування. Відданий-початківець повинен вірно служити чистому відданому, слухатися всіх його наказів і неухильно виконувати все, що наказано робити. Такі якості вирізняють відданого, який постановив собі досягти успіху вже за цього життя.
са̄кша̄д бгаґаватодітам
анвавочан ґамішйантах̣
кр̣пайа̄ діна-ватсала̄х̣
Чистий ведантист, тобто бгакті-веданта, навчає своїх послідовників у повній відповідності до повчань Самого Господа. В «Бгаґавад-ґіті» та в усіх інших писаннях Бог-Особа однозначно вказав людині, що слухатись треба тільки Господа. Господь є творець, опора й руйнівник усього сущого. Проявлене творіння існує з Його волі; коли ж, з Його-таки волі, ця вистава закінчується, Він Сам з усіма Своїми атрибутами лишається в Своїй вічній обителі. Він перебував там перед творенням, і лишається там по знищенню. Отже, Він не є одною зі створених істот — Він трансцендентний. В «Бгаґавад-ґіті» Господь каже Арджуні, що задовго перед тим, як повідати йому це вчення, Він передав цю науку богові Сонця, але через те, що її передавали неправильно, її з плином часу втратили. Тому нині Він передає цю саму науку Арджуні, бо Арджуна Його досконалий відданий і друг. Отже, збагнути настанови Господа можуть тільки віддані — ніхто більше. Імперсоналіст, не маючи уявлення за трансцендентну форму Господа, збагнути це найсокровенніше Його послання не на силі. Велику вагу тут має слово «найсокровенніше», вказуючи, що знання про віддане служіння незрівнянно вище проти знання про безособистісний Брахман. Слово джн̃а̄нам̇ означає звичайне знання або знання з якоїсь довільної галузі. Поглиблюючись, воно розвивається у пізнання безособистісного Брахмана. Поглиблюючись далі і частково змішуючись із відданістю, воно розвивається в знання Параматми, всепроникаючого аспекту Бога. Це знання ще сокровенніше. Але коли таке знання перемінюється в чисте віддане служіння, відкриваючи найпотаємнішу частину трансцендентного знання, його називають найсокровеннішим. Таким найсокровеннішим знанням Господь наділив Брахму, Арджуну, Уддгаву та інших.
ва̄судевасйа ведгасах̣
ма̄йа̄нубга̄вам авідам̇
йена ґаччханті тат-падам
Через віддане служіння, чи найсокровенніше знання, людині легко усвідомити, як діють різноманітні Господні енерґії. Одна частина Його енерґії проявляє матеріальний світ, інша частина (вища) — світ духовний. А енерґія межова проявляє живі істоти, що служать котрійсь із двох вищезгаданих енерґій. Істоти, котрі служать матеріальній енерґії, тяжко борються за існування та щастя, уявлення про які в них зумовлені ілюзією. Натомість ті, котрі перебувають в духовній енерґії, безпосередньо служать Господеві у вічнім житті, повнім знанні та безкінечнім блаженстві. Господь в «Бгаґавад-ґіті» прямо каже, що Він прагне, аби всі зумовлені душі, які гибіють у царстві матеріальної енерґії, повернулись до Нього, покинувши діяльність, яка прив’язує їх до матеріального світу. Це знання — найсокровенніше з усього. Але осягнути його під силу тільки чистим відданим, і тільки такі віддані входять у Боже царство й там навіч бачать Його і особисто Йому служать. Прикладом тому — сам Нарада, що прийшов на рівень вічного знання й вічного блаженства. Цей шлях відкритий для всіх, аби тільки істота погодилась ступати в слід Шрі Наради Муні.
Верховний Господь, стверджують шруті, володіє безмежними енерґіями (не докладаючи до цього жодних зусиль), і кожна з цих енерґій належить до якогось із трьох описаних вище головних різновидів.
यदीश्वरे भगवति कर्म ब्रह्मणि भावितम् ॥ ३२ ॥
та̄па-трайа-чікітсітам
йад іш́варе бгаґаваті
карма брахман̣і бга̄вітам
Шрі Нарада Муні переконався на власному досвіді: найприступніший та найдієвіший засіб, який відкриває шлях до спасіння, тобто до повної свободи від страждань життя, — це смиренно слухати з достовірних джерел правдиві відомості про трансцендентні дії Господа. Іншого способу врятуватися немає. Все в матеріальному існуванні сповнене страждання. Нерозумні люди зі своїми мізерними розумовими здібностями вигадали силу способів, щоб захиститися від троїстих страждань, причиною яких є тіло і розум, природні нещастя та інші живі істоти. Світ щосили намагається позбутись цих страждань. Але люди не розуміють, що без Господнього дозволу жоден план, жоден засіб ніколи не принесе жаданого миру та спокою. Лікар не годен вилікувати хворого, якщо не буде на те ухвали Господа. Навіть добрий човен не перетне річки чи океану без Господнього дозволу. Треба затямити: Господь є найвища влада, і на все потрібна Його санкція, а щоб досягти кінцевого успіху чи подолати перешкоди на шляху до мети, треба без решти присвятити свої сили на те, щоб зажити Господньої милости. Господь усепроникаючий, усемогутній, усезнаючий та всюдисущий. Він є та верховна влада, яка дозволяє прийти всім хорошим та поганим наслідкам наших вчинків. Тому ми маємо навчитись діяти так, щоб заслужити милість Господа, визнаючи Його як безособистісний Брахман, як локалізовану Параматму чи як Верховного Бога-Особу. Хоч би ким людина була, вона повинна віддати все служінню Господеві. Якщо це вчений, людина науки, філософ, поет тощо, він повинен використовувати свою вченість, утверджуючи вищість Господа. Старайтесь бачити дію Господньої енерґії у кожній сфері життя. Не ганіть Господа, набувши дрібки знання, навіть у думках не прагніть стати Ним чи здобути Його становище. Якщо людина посідає керівну посаду, є державним діячем, політиком, воїном і т. ін., головною її справою має стати втвердження вищости Господа. Відстоюйте справу Господа, як Шрі Арджуна. Спочатку Шрі Арджуна, великий воїн, не хотів ставати до бою, але коли Господь переконав його, що битва конче потрібна, Шрі Арджуна змінив думку й бився в ім’я Господа. Так само, якщо людина бізнесмен, промисловець, фермер і т. д., то їй слід витрачати свої важкозароблені гроші для Господа. Завжди думайте, що накопичені вами статки — це багатство Господа. Вважають, що багатство — це богиня процвітання, Лакшмі, але Господь — це Нараяна, чоловік Лакшмі. Якщо ви старатиметесь залучити Лакшмі до служіння Господу Нараяні, ви будете щасливі. Так можна осягнути Господа в будь-якій сфері життя. Але найліпше, зрештою, — це покинути матеріальну діяльність і неподільно присвятити себе слуханню оповідей про трансцендентні розваги Господа. Якщо ж такої можливости немає, то слід намагатися залучити все, що вас особливо приваблює, на служіння Йому — так можна жити в мирі і процвітанні.
Важливе в цьому вірші також слово сам̇сӯчітам. Не слід і на хвилю припускатися думки, ніби те, що усвідомив Нарада, було просто виплодом його дитячої уяви. Це не так. Те, що розкрилось Нараді, осягають і досвідчені, обізнані вчені — саме на це вказує слово сам̇сӯчітам.
तदेव ह्यामयं द्रव्यं न पुनाति चिकित्सितम् ॥ ३३ ॥
джа̄йате йена суврата
тад ева хй а̄майам̇ дравйам̇
на пуна̄ті чікітсітам
Вмілий лікар зцілює пацієнта дієтою. Наприклад, від молока іноді виникає розлад травлення, однак цим самим молоком, тільки що кислим і з дрібкою ліків, можна той розлад вилікувати. Так само, припинити троїсті страждання в матеріальному бутті матеріальними же діями не вийде — дії треба одуховнити. Як розпечене залізо перебирає властивості вогню, так само змінюється і матеріальний погляд на речі, коли їх використовують на служіння Господеві. В цьому полягає таємниця успіху в духовному усвідомленні. Не треба старатися панувати над матеріальною природою, але не треба й відкидати матеріальні речі. Найліпший спосіб повернути погану угоду на добро — використовувати все на служіння верховній духовній істоті. Все суще походить із Верховного Духу, і Своїми незбагненно могутніми силами Він здатний обертати дух на матерію і матерію на дух. Отже, так звана матеріальна річ враз перетворюється на духовну енерґію, якщо на те є вища воля Господа. Умова, що потрібна для цієї зміни, — це залучити так звану матерію на служіння духові. Це і є спосіб зцілитися од нашої матеріальної хвороби і піднятися на духовний рівень, на якому не існує ні страждань, ні скорбот, ані страху. Коли все застосовано на служіння Господеві, ми осягаємо, що немає нічого крім Верховного Брахмана. Так ми приходимо до усвідомлення ведичної мантри, котра виголошує: все є Брахман.
त एवात्मविनाशाय कल्पन्ते कल्पिता: परे ॥ ३४ ॥
сарве сам̇ср̣ті-хетавах̣
та ева̄тма-віна̄ш́а̄йа
калпанте калпіта̄х̣ паре
Діяльність задля насолоди її плодами, що в неї завжди занурена жива істота, в «Бгаґавад-ґіті» порівняно до бан’янового дерева, бо корені її надзвичайно глибокі. Доки в живій істоті лишається схильність насолоджуватись плодами своєї праці, доти вона мусить знову й знову переселятися з одного тіла в інше, з одного місця в інше, відповідно до природи своєї діяльности. Цю схильність насолоджуватися можна перетворити на бажання служити місії Господа. Коли людина береться діяти в такий спосіб, її діяльність перетворюється на карма-йоґу, — шлях, яким можна досягти духовної досконалости, виконуючи ту роботу, до якої є природний нахил. Слово а̄тма̄ в цьому вірші вказує на всі різновиди кармічної діяльности. Підсумовуючи сказане, можна зазначити, що коли плоди будь-якої кармічної чи іншої діяльности віддавати на служіння Господеві, така діяльність вже не породжує карми і поступово переростає у трансцендентне віддане служіння. А воно не тільки зітне під корінь бан’янове дерево діяльности, але й перенесе душу до лотосових стіп Господа.
Можна зробити висновок: найперше людина повинна шукати товариства чистих відданих, які не лише обізнані у «Веданті», а й свідомі своєї сутности і є бездомісні віддані Господа Шрі Крішни, Бога-Особи. Спілкуючись з ними, віддані-неофіти повинні беззастережно і з любов’ю служити їм своїм тілом та розумом. Вдоволені цим прагненням служити, великі душі ще щедріше даруватимуть свою милість, яка вливає в неофіта усі трансцендентні якості чистих відданих. Роблячи дальший поступ, відданий з часом відчуватиме, що його з великою силою вабить слухати про трансцендентні ігри Господа. Завдяки цьому він стає на силі збагнути природне становище грубого й тонкого тіла, а понад цим осягнути чисту душу та її вічні стосунки з Верховною Душею, Богом-Особою. Коли ж він встановлює зв’язок із Богом- Особою і втверджується у своїх вічних стосунках з Ним, чисте віддане служіння поступом розвивається у досконале знання Бога-Особи, яке перевершує знання безособистісного Брахмана та локалізованої Параматми. Така пурушоттама-йоґа, як каже «Бгаґавад-ґіта», ще за існування в теперішньому матеріальному тілі робить людину досконалою, і вона найповнішою мірою проявляє усі добрі якості Господа. Такий поступ щабель за щаблем робить той, хто має товариство чистих відданих.
ज्ञानं यत्तदधीनं हि भक्तियोगसमन्वितम् ॥ ३५ ॥
бгаґават-парітошан̣ам
джн̃а̄нам̇ йат тад адгінам̇ хі
бгакті-йога-саманвітам
Побутує загальна думка , що , виконуючи кармічну діяльність згідно з вказівками писань, людина стає гідною здобути трансцендентне знання, яке духовно просвітлює. Ще дехто вважає, що бгакті-йоґа є іншим різновидом карми. Та насправді бгакті-йоґа перевершує не тільки карму, а й ґ’яну. Бгакті-йоґа ніяк не залежить від ґ’яни чи карми, радше ґ’яна та карма залежать од бгакті-йоґи. Ця, крія- йоґа чи карма-йоґа, яку радить В’ясі Шрі Нарада, особливо рекомендована через те, що в основу її покладено принцип задоволення Господа. Господь не хоче, щоб Його діти, живі істоти, страждали від троїстих нещасть цього життя. Він прагне, щоб усі вони прийшли до Нього й жили разом з Ним. Однак для того, щоб повернутися до Бога, потрібно перше очиститися від зараження матерією. Коли ж людина присвячує свої дії на задоволення Господа, вона поступово очищується від прив’язаности до матерії. Це очищення означає, що людина набуває духовне знання. Отже, знання приходить як наслідок карми, діяльности, котра присвячена Господеві. Будь-яке інше знання, в якому немає бгакті-йоґи чи бажання задовольнити Господа, не здатне привести до Божого царства, а це означає, як уже пояснено в коментарі до вірша наішкармйам апй ачйута-бга̄ва-варджітам, що воно не може дарувати навіть звільнення. Зі сказаного випливає, що, як підтверджує і «Бгаґавад-ґіта», відданий, присвятивши себе бездомісному служінню Господеві, яке насамперед складають слухання та оспівування Його трансцендентної слави, здобуває разом з божественною милістю духовне просвітлення.
गृणन्ति गुणनामानि कृष्णस्यानुस्मरन्ति च ॥ ३६ ॥
бгаґавач-чгікшайа̄сакр̣т
гр̣н̣анті ґун̣а-на̄ма̄ні
кр̣шн̣асйа̄нусмаранті ча
Досвідчений відданий вміє збудувати своє життя так, щоб, навіть виконуючи різноманітні обов’язки щодо цього чи наступного життя, він міг постійно пам’ятати Господні ім’я, велич, якості і так далі. «Бгаґавад-ґіта» містить недвозначну вказівку Господа: в будь-якій сфері життя треба діяти тільки задля Господа. Слід визнати, що в кожній царині життя повелителем є Господь. Ведична система обрядів за будь-яких обставин, навіть в поклонінні всіляким півбогам, як то Індра, Брахма, Сарасваті чи Ґанеша, передбачає обов’язкову присутність Вішну, яґ’єшвари, хто представляє керівну силу всіх жертвопринесень. Щоб досягнути певних цілей, радять поклонятись певним півбогам, та все ж, аби обряд був чинним, доконечно потрібна присутність Вішну.
Навіть не беручи до уваги цих визначених у Ведах обрядів, у щоденному житті (в сім’ї, на роботі чи в бізнесі) теж потрібно завжди тримати на думці, що плоди будь-якої діяльности треба віддавати верховному, хто насолоджується, Шрі Крішні. В «Бгаґавад-ґіті» Господь проголосив, що Він є верховний, хто насолоджується усім сущим, верховний владика всіх планет і верховний друг усіх істот. Ніхто інший не може претендувати, що він є верховний власник усього сущого в Божому творінні, тільки Він Сам, Бог-Особа Шрі Крішна. Чистий відданий повсякчасно свідомий становища Господа і, пам’ятаючи за нього, безнастанно повторює трансцендентне ім’я Господа, оспівує Його славу й якості, а це означає, що він постійно спілкується з Господом. Господь тотожний Своєму імені, славі й такому іншому, а тому постійно тримати зв’язок з Його іменем, славою тощо — це, власне, спілкуватися з Самим Господом.
Більшу частку своїх прибутків (щонайменше п’ятдесят відсотків) слід присвячувати на втілення вказівок Господа Крішни. Треба не лише просто віддавати на цю справу зароблене, але також усіляко вчити науки відданости інших — це теж один із наказів Господа. Господь ясно вказує, що для Нього немає дорожчого, як той, хто невтомно по всьому світі звістує Господні ім’я та славу. Щоб виконати цей Його наказ, так само придадуться й наукові відкриття матеріальної науки. Господь хоче, щоб послання «Бгаґавад-ґіти» поширювали між Його відданих. Але цього неможливо робити серед тих, хто не накопичив добрих наслідків аскез, доброчинности, освіти і т. ін. Тому не треба полишати спроб навернути до відданого служіння тих, хто, можливо, не має на те ніякого бажання. Для цього Господь Чайтан’я дав вкрай простий спосіб. Його наука проповіді трансцендентного послання — це спів, танець та частування. Отож на це і можна використовувати п’ятдесят відсотків наших прибутків. Аби тільки багатії й проводарі суспільства за цеї доби чвар та незлагоди погодилися присвячувати п’ятдесят відсотків своїх прибутків на служіння Господеві, як навчав того Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу, — це була б певна запорука того, що це пекельне царство хаосу переміниться в трансцендентне царство Господа. Хто відмовиться пристати до гурту, де гарно танцюють, співають та смачно частують? Кожен радо візьме участь у такому зібранні, і кожен, хто прийде, неодмінно особисто відчує трансцендентну присутність Господа. Самого цього вистачить, щоб дати змогу відвідувачу таких зібрань спілкуватися з Господом і очищуватись через духовне самоусвідомлення. Духовну діяльність слід виконувати під проводом чистого відданого, який цілковито вільний від матеріальних бажань, який ніколи не діє задля насолоди плодами своєї діяльности і не будує сухих умоглядних здогадів щодо природи Господа, — це єдина умова успіху. «Відкривати» природу Господа безглуздо — Господь Сам уже відкрив її, в «Бгаґавад-ґіті» зокрема і по всій ведичній літературі загалом. Нам треба просто беззастережно прийняти ці писання і виконувати Господню волю. Це виведе нас на шлях до досконалости. Можна при цьому залишатися на своєму місці. Ніякої потреби змінювати своє становище, особливо за цієї доби найрізноманітніших труднощів, немає. Єдина умова — слід відмовитися від сухого мудрування, метою якого є злиття з Господом. Облишивши таку марнотну бундючність, людина зможе смиренно слухати Господні вказівки, що їх містить «Бгаґавад-ґіта» та «Шрімад-Бгаґаватам», з вуст чистого відданого, якості якого описано вище. Це запевно приведе до цілковитого успіху, сумніву в тому немає.
प्रद्युम्नायानिरुद्धाय नम: सङ्कर्षणाय च ॥ ३७ ॥
ва̄судева̄йа дгімахі
прадйумна̄йа̄ніруддга̄йа
намах̣ сан̇каршан̣а̄йа ча
За «Панчаратрою» Нараяна є першопричина всіх поширень Бога — Ва̄судеви, Прад’юмни, Аніруддги і Санкаршани. Ці чотири Божества розміщуються так: Ва̄судева й Санкаршана — посередині, відповідно зліва й справа, Прад’юмна справа від Санкаршани, а Аніруддга зліва од Ва̄судеви. Їх знають як чотирьох ад’ютантів Господа Шрі Крішни.
Цей вірш являє собою ведичний гімн, чи мантру, що розпочинається омкара пранавою, і таким чином цю мантру утворює трансцендентна вібрація, а власне, ом̇ намо дгı̄махі...
Смисл у тому, що кожне починання, чи то в царині кармічної діяльности, чи емпіричної філософії є марне, якщо не спрямоване на трансцендентне усвідомлення Верховного Господа. Тому Нарададжі, покликаючись на свій власний досвід розвитку близьких стосунків між Господом та живою істотою на шляху поступового вдосконалення діяльности у відданості, пояснив природу бездомісного відданого служіння. Поступовий розвиток трансцендентної відданости Господеві вивершується любовним служінням Йому, яке називають према, вона існує в трансцендентному розмаїтті стосунків, званих расами (смаками). Це віддане служіння виконують також і в змішаних формах: з домішкою діяльности задля насолоди плодами або емпіричних філософських розумувань.
Продекламувавши цей гімн, що складається з тридцяти трьох літер, Сута відповідає на запитання великих ріші на чолі з Шаунакою про найпотаємніші осягнення, які даровано йому від духовного вчителя. Мантра звернена до чотирьох Божеств, тобто до Господа з Його повними поширеннями. Головна постать — це Господь Шрі Крішна, бо повні поширення — Його ад’ютанти. Найпотаємніша частина повчання полягає в тому, що слід повсякчасно оспівувати й пам’ятати славу Господа Шрі Крішни, Верховного Бога-Особи, і Його різних повних поширень: Ва̄судеви, Санкаршани, Прад’юмни й Аніруддги. Ці поширення є відначальні Божества усіх інших первоначал, тобто вішну-таттв і шакті-таттв.
यजते यज्ञपुरुषं स सम्यग्दर्शन: पुमान् ॥ ३८ ॥
мантра-мӯртім амӯртікам
йаджате йаджн̃а-пурушам̇
са самйаґ-дарш́анах̣ пума̄н
Наші теперішні чуття створені з матеріальних елементів і через те недосконалі в спробах пізнати трансцендентну форму Господа Вішну. Тому Йому поклоняються у Його звуковому втіленні через трансцендентну рецитацію мантр. Усе, що виходить за сферу сприйняття наших недосконалих чуттів, можна в повноті осягнути через його звуковий образ. Через звук, що створює людина, перебуваючи далеко від нас, можна реально її сприйняти. Якщо це можливо в матеріальній сфері, то чому ні — в духовній? Таке сприйняття не є розпливчасте безособистісне сприйняття. Осягати Господа через звук означає справді відчувати Його, Бога- Особу, що має чисту форму вічности, блаженства й знання.
В санскритському словнику «Амаракоша» слово мӯрті має два головні значення: «форма» й «труднощі». Ачар’я Шрі Вішванатга Чакраварті Тгакура пояснює, що слово амӯртікам в цьому вірші означає «без труднощів». Трансцендентну форму вічного блаженства й знання можна пізнати, відродивши свої відначальні духовні чуття силою повторення святих мантр, чи трансцендентних звукових образів. Такий звук треба одержати через прозоре середовище — істинного духовного вчителя, і відтворювати цю звукову вібрацію, дотримуючись його вказівок. Це поступово наблизить нас до Господа. Такий метод поклоніння радить загальновизнана і авторитетна система панчаратріки. Система панчаратріки — це найдостовірніший звід правил трансцендентного відданого служіння. Не дотримуючи цих правил, неможливо наблизитись до Господа, сухе ж філософське теоретизування не допоможе тут і поготів. Система панчаратріки відповідає і можливостям, і потребам цієї доби чвар. Для сучасної доби «Панчаратра» важливіша проти «Веданти».
अदान्मे ज्ञानमैश्वर्यं स्वस्मिन् भावं च केशव: ॥ ३९ ॥
аветйа мад-анушт̣гітам
ада̄н ме джн̃а̄нам аіш́варйам̇
свасмін бга̄вам̇ ча кеш́авах̣
П О Я С Н Е Н Н Я : Зв’язок із Господом через відтворення трансцендентного звуку невідмінний від духовного цілого, Господа Шрі Крішни. Це досконалий метод звертатися до Господа. Такий чистий зв’язок із Ним, якщо його не забруднюють десять образ, які постають із матеріального уявлення про життя, може піднести відданого над матеріальним рівнем і допомогти йому осягнути потаємний смисл ведичних писань, включно із знанням того, як Господь живе в Своїй трансцендентній обителі. Тому, хто має несхитну віру в духовного вчителя і Господа, Господь поступово відкриває Свою сутність. Після цього Він наділяє відданого містичними щедротами, яких налічують вісім. Однак вершиною всього є те, що відданому дарують доступ до найближчого оточення Господа і під керівництвом духовного вчителя доручають якесь певне служіння. Чистого відданого більше цікавить служити Господеві, аніж демонструвати містичні сили, що в ньому затаєні. Пояснення Шрі Наради спираються на його особистий досвід; кожен, хто взявся відтворювати звуковий образ Господа і постійно вдосконалюється в цьому, може отримати такі самі можливості, як і Нарада. Відтворювати трансцендентний звуковий образ може кожен, за однієї тільки умови: отримати трансцендентний звук слід від представника Наради, який належить до низки учнівської послідовности, тобто системи парампари.
समाप्यते येन विदां बुभुत्सितम् ।
प्राख्याहि दु:खैर्मुहुरर्दितात्मनां
सङ्क्लेशनिर्वाणमुशन्ति नान्यथा ॥ ४० ॥
сама̄пйате йена ввда̄м̇ бубгутсітам
пра̄кгйа̄хі дух̣кгаір мухур ардіта̄тмана̄м̇
сан̇клеш́а-нірва̄н̣ам уш́анті на̄нйатга̄
Шрі Нарада Муні на підставі практичного досвіду певно стверджує: найліпший засіб розв’язати всі проблеми, пов’язані з матеріальною діяльністю, — це якнайширше поширювати славу Верховного Господа. Є чотири категорії праведних людей і чотири категорії людей лихих. Праведники визнають владу Всемогутнього Бога, а тому інтуїтивно приймають притулок у Господа: 1) коли вони опиняються у скрутному становищі, 2) коли потребують грошей, 3) коли мають глибокі знання і 4) коли прагнуть довідатись якомога більше про Бога. Тому Нарададжі радить В’ясадеві поширювати трансцендентну науку про Бога, використовуючи неозоре ведичне знання, що ним він володів.
Що до лиходіїв, то їх теж налічують чотири категорії: 1) ті, хто занурений у всепоглинаючу діяльність задля насолоди плодами, що її нерозлучно супроводжують страждання, 2) ті, хто прив’язані до гріховної діяльности задля чуттєвої втіхи і пожинають гіркі наслідки цього, 3) ті, хто здобув велике матеріальне знання, але кому бракує глузду, щоб визнати владу всемогутнього Господа і хто тому змушений страждати, 4) ті, що відомі як безбожники, вони свідомо ненавидять саме Боже ім’я, хоча їм завжди ведеться скрутно.
Шрі Нарададжі порадив В’ясадеві змалювати велич Господа для добра усіх восьми категорій людей, що добрих, що лихих. Отже, «Шрімад-Бгаґаватам» призначений не для якогось окремого розряду людей чи якоїсь секти. Він — для кожної щирої душі, яка хоче собі добра і вмиротвореного розуму.
Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до п’ятої глави Першої пісні «Шрімад-Бгаґаватам», назва якої «Нарада повчає В’ясадеву про «Шрімад-Бгаґаватам».