ГЛАВА ЧЕТВЕРТА: З’явлення Шрі Наради

У зібранні вчених людей право вітати промовця або сказати вступне слово надається тільки тому, хто володіє відповідними якостями. Обов’язкові умови є такі: ця особа має бути головою дому і літньою людиною. Крім того вона має посідати великі знання. Тому коли Шрі Сута Ґосвамі висловив бажання передати «Шрімад-Бгаґаватам» точно так, як почув від Шукадеви Ґосвамі і як сам осягнув почуте, привітати його підвівся Шрі Шаунака Ріші, якого відзначали всі згадані вище якості. Усвідомити щось не означає марнославно старатися показати свою вченість, намагаючись задля того перевершити попереднього ачар’ю. Слід мати повну віру у попереднього ачар’ю і водночас розуміти предмет так добре, щоб уміти викласти вчення належним чином і відповідно до конкретних обставин. Первісний смисл твору мусить бути збережений. Не слід вичавлювати якогось прихованого смислу з предмету, і водночас подавати його треба в цікавій і зрозумілій для слухача формі. Саме це називається усвідомити. Просто почувши від Шрі Сути Ґосвамі слова йатга̄дгı̄там і йатга̄-маті, Шаунака міг визначити, що перед ним видатний промовець, і в захваті одразу підвівся привітати його. Жодній вченій людині не варто слухати того, хто не є представником відначального ачар’ї. Але в цьому зібранні, де «Бгаґаватам» пролунав вдруге, і промовець, і слухачі задовольняли всім вимогам. Щоб без ускладнень досягнути цілі, на яку розрахований «Бгаґаватам», його слід декламувати тільки за таких умов. Якщо ж їх не дотримано, ціль читання «Бгаґаватам» втрачається, а декламувати «Бгаґаватам» задля якихось інших цілей    —    просто марний труд і для промовця, і для слухача.

Звертаючись до Сути Ґосвамі, Шаунака Ґосвамі, охоплений великою радістю, проказав його ім’я двічі, бо і він сам, і ціле зібрання палко прагнули почути «Бгаґаватам», що його повів перед тим Шукадева Ґосвамі. Їх не цікавило слухати «Шрімад-Бгаґаватам» від ошуканця, який заради власних цілей тлумачив би його у свій спосіб. Зазвичай так звані декламатори «Бгаґаватам»    —    це або декламатори з фаху, або «вчені» імперсоналісти, яким закритий доступ до розуміння трансцендентних діянь Верховної Особи. Імперсоналісти, щоб словами з «Шрімад-Бгаґаватам» підперти свої погляди про безособистісність природи Бога, вихоплюють із його контексту певні місця й перекручують їхній смисл, підпасовуючи під свої уявлення. Ті ж, хто є декламаторами за фахом, вдаються одразу до Десятої пісні і хибно витлумачують найпотаємніші з Господніх розваг. Ні імперсоналісти, ні професійні рецитувальники не є тими, хто на силі правдиво декламувати «Бгаґаватам». Лише ті, хто готовий представити його в тому ж світлі, що і Шукадева Ґосвамі, і ті, хто готовий слухати Шукадеву Ґосвамі чи його представника, гідні брати участь у трансцендентному обговоренні «Шрімад-Бгаґаватам».

« Шрімад - Бгаґаватам » є особливим даром Шріли В’ясадеви, тому вчений Шаунака Муні має стільки запитань щодо нього. Мудрецям було відомо, що Шріла В’ясадева вже пояснив записане у Ведах в багато різних способів і навіть створив «Махабгарату», щоб донести їхній зміст до менш розумних: жінок, шудр та падших членів родин двічінароджених. «Шрімад-Бгаґаватам» трансцендентний щодо всіх тих творів, бо не містить і слабкого відблиску мирських уявлень. Отже, порушені питання мудрі і доречні.

Шріла Шукадева Ґосвамі був звільнена душа і завше пильнував, щоб не пійматися в пастку ілюзорної енерґії. Цю пильність чудово роз’яснено в «Бгаґавад-ґіті». Душа звільнена й душа зумовлена діють по-різному. Звільнена душа не зупиняючись йде шляхом поступу і духовних здобутків, а зумовленій душі це здається трохи не сном: вона неспроможна збагнути істинної діяльности звільненої душі. Зумовлена душа ще не прокинулась для духовної діяльности, тоді як душа звільнена    —    пробуджена. Їй діяльність зумовленої душі теж видається маренням. Може здатися, що душі, зумовлені та звільнені, перебувають на одному рівні, але насправді діяльність їхня різна: пильнують і ті, і ті, проте перші цілковито віддалися чуттєвій втісі, а другі    —    самоусвідомленню. Душа зумовлена з головою занурена в матерію, тоді як звільнену душу матерія аж ніяк не цікавить. Відсутність такої зацікавлености пояснено далі.

В «Бгаґавад-ґіті» (5.18) сказано, що просвітлений мудрець однаковим оком сприймає і вченого й піднесеного брахману, і чандалу (собакоїда), і собаку чи корову, бо його бачення духовне. На цей рівень піднявся і Шріла Шукадева Ґосвамі. Отже, він бачив не чоловіка чи жінку    —     він бачив просто по-різному вбрані живі істоти. Дівчатам, що купались, вистачило побачити, як людина тримається, щоб прочитати її думки. Так одного погляду на дитину досить, щоб зрозуміти, наскільки вона невинна. Шукадева Ґосвамі був шістнадцятирічним хлопцем, і його тіло вже повністю сформувалось. До того ж він, як і дівчата, був голий. Але, трансцендентний до статевих стосунків, Шукадева Ґосвамі навіть з вигляду був наче невинна дитина. Завдяки своїм особливим якостям дівчата зразу відчули це, і тому не звернули на нього уваги. Але коли повз них проходив його батько, вони похапцем вдяглися. За віком ці дівчата могли би бути дочками чи й онучками В’ясадеви, але на його появу вони відреагували так, як велять суспільні норми, бо Шріла В’ясадева грав роль домогосподаря. Домогосподар мусить розрізняти між чоловіком та жінкою, в противному разі бути домогосподарем неможливо.

Отже, людина мусить прагнути усвідомити відмінність душі та тіла і не робити розрізнення за статтю. Аж доки людина бачить різницю між чоловіком і жінкою, вона не повинна навіть думати стати санн’ясі, як Шукадева Ґосвамі. Принаймні треба хоча б теоретично бути переконаним, що жива істота не належить ні до чоловічої, ні до жіночої статі. Матеріальна природа створює верхню одежу з матерії для живої істоти, щоб вона приваблювала до себе представників протилежної статі і так залишалася в кайданах матеріального існування. Звільнена душа вище цього перекрученого розмежування: вона не розрізняє між живими істотами. Для звільненої душі всі істоти    —    одної духовної природи. Вершиною такого духовного бачення є повне звільнення, саме цього рівня і досяг Шукадева Ґосвамі. На трансцендентному рівні перебував і Шріла В’ясадева, але він жив як домогосподар і тому, згідно із суспільним звичаєм, не претендував на те, щоб його сприймали як звільнену душу.

Раніше місто, що нині називається Делі, було відоме як Хастінапура, бо його заснував цар Хасті. Ґосвамі Шукадева, покинувши рідну домівку, блукав, мов юродивий, і тому жителям Хастінапури було нелегко розпізнати його та його піднесене становище. Отже, мудреця визнають не за зовнішністю, а за тим, що він каже. До садгу, великого мудреця, йдуть не по те, щоб бачити його, але щоб слухати від нього. Якщо ж людина не готова слухати садгу, вона не матиме з таких відвідин ніякої користи. Шукадева Ґосвамі був садгу і вмів оповідати про трансцендентні діяння Господа. Він не старався догодити примхливим смакам пересічної людини, не показував, як чарівник, фокусів    —    його розпізнали тоді, коли він став викладати «Бгаґаватам». Скидаючись на німого божевільного, дурника, він, насправді, був найпіднесеніша трансцендентна особистість.

«Шрімад-Бгаґаватам», сказано тут, є сама сутність Вед. Це не якась вигадана повість, як це, буває, вважають деякі неавторитетні люди. Його називають ще «Шука-самхіта»    —    ведичний гімн, що його виголосив Шрі Шукадева Ґосвамі, великий звільнений мудрець.

Шукадева Ґосвамі стрівся з імператором Парікшітом і виклав йому «Шрімад-Бгаґаватам». Він ніколи не затримувався в господі більш як на півгодини (коли в цьому домі доїли корови) і приймав милостиню від господаря, якому припала така удача. Він робив це для того, щоб освятити своєю благословенною присутністю їхню оселю. Отже, Шукадева Ґосвамі    —    це ідеальний проповідник, що утвердився на трансцендентному рівні. Його діяльність має бути взірцем на наслідування для тих, хто належить до зреченого стану життя і присвятив себе місії поширення Божого послання. Їм треба усвідомити, що стосунки з домогосподарями не повинні виходити за межі проповіді, і потрібні лише щоб просвітити їх у трансцендентній науці. Просити милостиню в домогосподаря слід тільки задля того, щоб освятити його дім. Той, хто належить до зреченого стану життя, не повинен зваблюватися блиском матеріального багатства якогось домогосподаря і потрапляти в залежність від мирських людей. Для людини, що живе у зреченні, це небезпечніше, ніж випити отрути чи накласти на себе руки.

Махараджа Парікшіт з’явився на світ у чудесний спосіб: іще коли він перебував у материному лоні, його захистив Бог-Особа Господь Шрі Крішна. Дивовижні теж і його діяння: саме він покарав Калі, коли той хотів забити корову. Вбивство корів кладе край людській цивілізації. Махараджа Парікшіт хотів вберегти корову від вбивчої руки самого втіленого гріха. Незвичайна і його смерть, за яку його попереджено завчасно, а це є річ дивовижна для будь-кого із смертних. Так він підготувався до неї, пішовши на берег Ґанґи слухати про трансцендентні діяння Господа. Усі ті дні, слухаючи «Бгаґаватам», він не їв, не пив і навіть хвилі не спав. Отже, все, пов’язане з ним, чудесне, і його дії варті того, щоб уважно за них слухати. В цьому вірші висловлене прагнення почути детальну оповідь про нього.

Махараджа Парікшіт був імператор над усім світом, над усіма морями й океанами, але йому не довелось докладати і найменших зусиль, щоб здобути це царство. Він успадкував його по своїх дідах Махараджі Юдгіштгірі з братами. Поза тим він і сам був прекрасний правитель, гідний доброї слави своїх предків. Отож, ні в його багатстві, ні у владі не було нічого прикрого. Тож навіщо йому було кидати ці блага й постити на березі Ґанґи до своєї смерти? Це геть незрозуміло, і тому всі присутні хотіли знати причину таких його дій.

Усе в його житті було сприятливе. Він, людина доволі молода, мав змогу тішитись життям так, як це доступне володарю та багатій людині. В його становищі жоден і не подумав би відходити від діяльного життя. А що Махараджа Парікшіт був такий могутній та доблесний лицар, збирати державні податки було легко: навіть вороги приходили вклонитися до його стіп і віддати свої багатства, знаючи, що матимуть з того користь. Махараджа Парікшіт був праведний цар. Він підкорив своїх ворогів, і тому царство його процвітало: доволі було і молока, і збіжжя, і металів, ріки й гори теж були повні багатств. Отже, на матеріальний погляд не було нічого такого, що могло спричинитись до незадоволення. Нікому й на думку не спадало, що імператор може передчасно зректися царства і піти з життя. Мудреці прагнули почути про це.

Парікшіт Махараджа був відданим Бога- Особи, а тому був також ідеальним царем та домогосподарем. Відданий Господа природно посідає всі добрі якості, і імператор Парікшіт був яскравий приклад тому. Особисто, він не мав прив’язаности до всіх земних щедрот, що ними володів. Але що він був цар, то, задля всебічного процвітання своїх підданих, трудився не покладаючи рук, дбаючи не лише за життя теперішнє, але й за наступне. Він не дозволяв боєн і вбивства корів. Імператор Парікшіт не належав до числа немудрих та несправедливих володарів, що одних істот захищають, а інших дозволяють вбивати. Він був відданий Господа і тому досконало знав, як слід правити, щоб були щасливі усі: люди, тварини, рослини і всі живі створіння. Ним не рухали егоїстичні інтереси. Егоїзм істоти може бути звернений на неї саму або на її оточення. В цареві, проте, не було ніякого егоїзму, в жодній з форм    —    його цікавило задовольнити Верховну Істину, Бога-Особу. Цар є представник Верховного Господа, а тому інтерес царя має збігатися з інтересом Верховного Господа. Верховний Господь хоче, щоб всі живі істоти впокорилися Йому і так віднайшли щастя. Отже, обов’язок царя    —    привести своїх підданих до царства Божого. Звідси випливає, що цар повинен організувати діяльність своїх підданих так, щоб наприкінці всі вони змогли повернутися додому, до Бога. Коли в державі урядує цар, який є представником Бога, царство процвітає. За такого царя людські істоти не відчувають потреби їсти тварин, бо є доволі збіжжя, молока, фруктів та овочів, щоб цілком насититись і людям, і тваринам. А коли всі істоти задоволені, добре нагодовані, мають захист і коряться визначеним приписам, незлагоди між ними бути не може. Махараджа Парікшіт був достойний цар, і тому за його царювання всі були щасливі.

Різницю між Ведами та Пуранами можна порівняти з різницею між брахманами та парівраджаками. Призначення брахман    —    виконувати всілякі згадані у Ведах жертвопринесення, що мають на меті досягнення корисливих цілей, а парівраджакачар’ї, проповідники, що посідають велике знання, живуть, щоб навчати трансцендентної науки всіх і кожного. Отож, парівраджакачар’ї не завжди вміють досконало рецитувати ведичні мантри, які реґулярно, слідкуючи за метром та наголосом, декламують брахмани, що повинні відправляти ведичні обряди. Не треба, однак, гадати, що діяльність брахмани важливіша проти діяльности мандрівного проповідника. Їхня діяльність та сама, проте водночас і відмінна, бо має одну мету, але підводить до неї різними шляхами.

Так само немає різниці між ведичними мантрами та історіями з Пуран та Ітіхас. Шріла Джіва Ґосвамі зауважує, що в «Мадг’яндіна-шруті» сказано: всі Веди, тобто «Сама», «Атгарва », « Ріґ », « Яджур », Пурани , Ітіхаси , Упанішади і т. ін. постають з віддиху Верховної Істоти. Різниця лише в тому, що ведичні мантри здебільшого починаються з пранави омкари і що треба навчитись правильно читати різні метри ведичних мантр. Це ні в якому разі не означає, що «Шрімад-Бгаґаватам» менш важливий за ведичні мантри. Навпаки, «Шрімад-Бгаґаватам», як уже мовилося,    —    це зрілий плід усіх Вед. Навіть звільнена душа, Шріла Шукадева Ґосвамі, хоча і сягнув найвищого рівня досконалости та самоусвідомлення, заглибився у вивчення «Бгаґаватам». Шріла Сута Ґосвамі йде його слідами, а отже те, що він не є великий знавець правил метра і рецитування ведичних мантр, геть не поменшує його авторитету, тому що правильна вимова залежить головно від практики, а не від дійсного усвідомлення. Важливе, насамперед, усвідомлення, а повторювати мантри може і папуга.

Чотири епохи    —    Сат’я, Двапара, Трета й Калі    —    звичайно йдуть за хронологічним порядком. Проте іноді буває, що епохи накладаються одна на одну. Так трапилось за правління Вайвасвати Ману, коли в двадцять восьмому циклі з чотирьох епох третя епоха настала перед другою. Саме в цю добу з’являється Господь Шрі Крішна, і це власне і стало причиною змін.

Матір’ю великого мудреця була Сат’яваті, дочка Васу (рибаря), батьком     —     великий Парашара Муні . Так з’явився В’ясадева. Кожна епоха поділена на три періоди, їх називають сандг’ї.В’ясадева народився у третю сандг’ю тої особливої епохи.

Річка Сарасваті тече в Гімалаях через місцевість , що називається Бадарікашрама . В цьому вірші йдеться за Шам’япрасу, місце в Бадарікашрамі, де живе Шрі В’ясадева.

Великі мудреці, як В’ясадева    —    це звільнені душі, і тому вони ясно бачать минуле і майбутнє. Отже, В’ясадева передбачав відхилення, що виникнуть в епоху Калі і, з огляду на це, подбав, щоб людський загал міг йти шляхом поступу навіть за цієї доби панування пітьми. Більшість людей, що живуть в епоху Калі, цікавить, насправді, тільки матерія, а вона минуща. Перебуваючи в невігластві, ці люди не на силі визначити справжні цінності життя і, плекаючи духовне знання, знайти просвітлення.

Непроявлені сили, що їх заховує в собі час, такі могутні, що з його плином все матеріальне йде в непам’ять. В Калі-юґу, останню в циклі з чотирьох епох, все матеріальне під дією часу занепадає. За цієї доби тривалість життя матеріального тіла більшости людей сильно зменшується, а пам’ять слабшає. Активність матеріальної природи теж значно поменшується: земля вже не родить стільки збіжжя, як це було в минулі епохи; корови дають молока значно менше ніж колись; врожаї овочів та фруктів теж зменшуються. Тому живі істоти    —    і люди, і тварини    —    вже не мають вдосталь здорової поживної їжі. Через брак стількох насущних речей тривалість життя зменшується, пам’ять слабшає, інтелект убожіє, люди стають лицемірними в стосунках одне з одним і так далі.

Великий мудрець В’ясадева, маючи трансцендентне бачення, знав це. Астролог спроможний провидіти майбутню долю людини, астроном здатний провістити сонячні та місячні затемнення, але звільнені душі, які бачать все крізь слова священних писань, на силі передбачити, яким буде майбутнє всього людства. Така гострота бачення приходить до них завдяки духовній проникливості, якої набувають через духовну практику.

До того ж такі трансценденталісти, які з природи своєї віддані Господу, завжди прагнуть послужити добру всіх людей. Вони    —    справжні друзі усіх людей, не те що так звані «народні вожді», що нездатні передбачити і того, що станеться за п’ять хвилин. За цієї доби і людський загал, і його так звані «вожді»    —    це просто нещасні люди, що не мають віри в духовне знання і цілком підвладні впливові доби Калі. Ці люди завжди хворі на безліч хвороб. Нині, приміром, повно хворих на сухоти й туберкульозних лікарень, раніше ж, у сприятливіші часи, такого не було. Нещаслива людина цієї доби вперто уникає товариства трансценденталістів, представників Шріли В’ясадеви, що безкорисливо трудяться, віднаходячи способи допомогти кожній людині з будь-якого стану життя. Трансценденталісти, які виповнюють місію В’яси, Наради, Мадгви, Чайтан’ї, Рупи, Сарасваті та інших, виконують найпіднесенішу доброчинну діяльність в інтересах цілого людства. Вони, хоча й різні як особистості,    —    єдині, бо єдина місія в них, єдина мета    —    визволити впалі душі, повернути їх додому, до Бога.

Спочатку існувала тільки одна Веда, і називалась вона «Яджур Веда». В ній були подані описи жертвопринесень чотирьох різновидів. Проте щоб виконувати їх було легше, Веду розбито на чотири розділи за типами жертвопринесень, відповідно до чотирьох станів життя в ведичному суспільстві    —    діяльність представників яких ці жертвопринесення мали очищувати. Крім чотирьох Вед, «Ріґ», «Яджур», «Сама» та «Атгарви», існують ще Пурани, «Махабгарата», Самхіти та інші писання. Їх іменують п’ятою Ведою. Шрі В’ясадева та його численні учні, реальні історичні особи, виявили велику доброту й співчуття до падших душ доби Калі. Пурани і «Махабгарату» побудовано на основі пов’язаних між собою історичних подій, що пояснюють науку чотирьох Вед. Не може бути ніяких сумнівів у авторитетності Пуран та «Махабгарати»    —    невід’ємних частин Вед. У «Чгандоґ’я Упанішаді» (7.1.4) Пурани та «Махабгарату», що їх зазвичай називають історичними хроніками, згадано як п’яту Веду    —    за Шрілою Джівою Ґосвамі, так визначають цінність кожного з богоявлених писань.

Різні Веди були довірені різним вченим мудрецям, щоб вони в різноманітні способи розгортали їхню науку далі.

На те саме вказано і в шруті-мантрі: Анґіра Муні, що неухильно дотримувався суворих засад «Атгарва Веди», став на чолі її послідовників.

Веди     —     це першоджерело усього знання . Немає такого знання, хоч матеріального, хоч трансцендентного, що не було б викладене в первіснім тексті Вед. Згодом ці відомості були просто розгорнуті й виокремлені в осібні галузі. Біля витоків кожної галузі стояли шановані великі просвічені вчителі. Іншими словами, ведичне знання було розбите на різні галузі між різними учнівськими послідовностями і так розійшлось усім світом. Отже, ніхто не має права проголошувати, що посідає знання, яке не вийшло з Вед.

Веда єдина, а тут пояснено причину, через яку її розбито на різні частини. Веду    —    сім’я всього знання    —    звичайній людині нелегко зрозуміти. Приписи суворо встановлюють, що людина, котра не має брахманічних якостей, не має права братися за вивчення Вед. Цей припис безліч разів витлумачували хибно. Певна група людей, які проголошують себе справжніми брахманами лише на тій підставі, що народилися в брахманських родинах, проголошує, що право вивчати Веди мають виключно представники брахманської касти. Інша група людей вважає, що це несправедливо стосовно інших каст, членам яких не випало народитися у брахманських родинах. Але і ті, і ті далекі від істини. Веди заторкують теми, які потрібно було роз’яснювати навіть Брахмаджі, й це зробив Сам Верховний Господь. Тобто зрозуміти їх можуть тільки ті, хто перебуває у чистому добрі. Люди в ґунах страсти й невігластва нездатні зрозуміти, про що йдеться у Ведах. Кінцева мета ведичного знання    —    це Шрі Крішна, Бог-Особа. І, щоб цю Особистість осягнув той, хто перебуває під впливом ґун страсти й невігластва, річ насправді рідкісна. В Сат’я-юґу в ґуні добра був кожен. Під час Трета- та Двапара-юґ вплив якости добра поступово зменшувався, і якості людського загалу дедалі гіршали. В нинішню добу вплив ґуни добра майже не відчутний, отож, Шріла В’ясадева, могутній мудрець з добрим серцем, розділив Веди на різні частини, щоб дати змогу більшості нинішніх людей, які перебувають під впливом ґун страсти й невігластва і не вирізняються глибоким інтелектом, дотримуватися їхніх засад у своєму житті. Ось як пояснює це наступна шлока.

Друзі родин двічінароджених    —    це ті, хто народився в сім’ях брахман, кшатрій чи вайшій, тобто в сім’ях з духовними традиціями, але самі не посідають якостей своїх предків. Таких нащадків двічінароджених не визнають за двічінароджених, бо вони не мають належної чистоти. Процес очищення починається навіть до того, як дитина народилася. Очисний обряд на вкладення сімені називається ґарбгадгана-самскара. Не пройшовши ґарбгадгана-самскари, а це є духовний метод планування сім’ї, людина не може бути визнана за істинного нащадка двічінароджених. За ґарбгадгана-самскарою йдуть інші очисні обряди, один з них    —    це обряд отримання священного шнура. Під час цього обряду людина отримує духовне посвячення. Власне після цієї самскари людина має право називатися двічінародженою. Народження перше    —    це самскара вкладення сімені, а за друге мають духовне посвячення. Назвати істинним двічінародженим можна лише того, кому вдалося пройти через ці важливі самскари.

Якщо батьки не хочуть триматися духовного методу планування сім’ї і зачинають дітей просто зі страсти, їхніх дітей називають двіджа-бандгу. Двіджа-бандгу запевно не такі розумні, як достойні нащадки справжніх родин двічінароджених. Вважають, щодвіджа-бандгу перебувають на тому ж рівні, що і шудри та жінки, які не дуже розумні з природи. Шудри та жінки не мають проходити через жодні самскари, крім шлюбного обряду.

Менш розумні люди, тобто жінки, шудри та недостойні діти вищих каст, не мають якостей, потрібних на те, щоб зрозуміти смисл трансцендентних Вед, і тому для них була укладена «Махабгарата». Вона призначена з’ясувати для людини мету Вед, тому в неї вміщено «Бгаґавад-ґіту», що є коротким викладом Вед. Людей менших розумових здібностей більше цікавлять історії, аніж філософія, і тому Господь Шрі Крішна повідав філософію Вед у формі «Бгаґавад-ґіти». І В’ясадева, і Господь Крішна, перебуваючи на духовному рівні, вдались до спільних зусиль, щоб зробити добро для падших людей цієї доби. В «Бгаґавад-ґіті» викладено сутність усього ведичного знання. Вона, так само як Упанішади, є першою книгою з науки про духовні цінності. Філософія веданти призначена для тих, хто вже пройшов перший ступінь духовної науки. А в царину духовного, або відданого, служіння Господеві може вступити лише той, хто вже дістав духовну «вищу освіту». Це піднесена наука, і її великий вчитель    —    Сам Господь в образі Господа Шрі Чайтан’ї Махапрабгу. Особи, яких Він уповноважив, можуть посвятити в трансцендентне любовне служіння Господеві інших.

Шрі В’ясадева, дбаючи про всебічне добро людського загалу, уклав твори, що цінністю невідмінні від Вед, проте не був задоволений собою. Можна було сподіватись, що ті труди дадуть йому вдоволення, але він так і не відчув його.

Мудрець став шукати причини незадоволення, яке він відчував у глибині серця. Доки серце незадоволене, за досконалість нема мови. Шукати ж цього вдоволення серця треба поза матерією.

Не дотримуючись суворих учнівських обітниць і не перебуваючи в учнівській послідовності, пізнати смисл Вед неможливо. Той, хто прагне пізнати Веди, повинен вшановувати духовних вчителів, Веди та жертовний вогонь. В «Махабгараті» послідовно з’ясовані всі тонкощі ведичної мудрости, і зроблено це в такий спосіб, щоб їх могло зрозуміти жіноцтво, клас робітників та недостойні члени родин брахман, кшатрій та вайшій. За цієї епохи «Махабгарата» має більше значення, ніж первісні Веди.

Без сумніву, Шріла В’ясадева досягнув досконалости у всьому, що можуть дати Веди. Жива істота, яка погрузнула в матеріальному, має змогу очиститись, виконуючи визначену у Ведах діяльність. Але найвищий здобуток не в цьому, і без нього жива істота, хай вона навіть наділена геть усім, не може втвердитись у своєму природному трансцендентному становищі. Шріла В’ясадева, здавалось, втратив з ока найважливіше і тому почувався незадоволеним.

У цьому вірші Шріла В’ясадева сам пояснює причину своєї незадоволености. Він не був задоволений, тому що природний стан живої істоти    —    з відданістю служити Господу. Якщо жива істота не втвердилась міцно в своєму природному становищі, тобто не виконує відданого служіння, не будуть задоволені вповні ні Господь, ні жива істота. В’ясадева саме роздумував над своєю помилкою, коли перед ним з’явився його духовний вчитель. Його поява описана далі.

Причиною порожнечі, яку відчував В’ясадева, був не брак знання. Бгаґавата-дгарма    —    це чисте віддане служіння Господеві, і моністові воно не доступне. Моністів не зараховують до парамахамс (найдосконаліших у зреченому стані життя). У «Шрімад-Бгаґаватам» вміщено численні оповіді за трансцендентні дії Бога-Особи. В’ясадева в жодній праці не розкрив належно трансцендентних дій Господа і тому відчував незадоволення, дарма що був вповноважене втілення Бога. Сам Господь Шрі Крішна вдихнув просвітлення в серце В’ясадеви, і тому той відчув у собі якусь порожнечу, як сказано вище. Тут однозначно з’ясовано, що без трансцендентного любовного служіння Господу все є просто порожнеча, натомість у трансцендентному служінні Господу все    —    відчутна дійсність, і для її досягнення не потрібно ніяких окремих зусиль ні у царині діяльности задля плодів, ні на терені емпіричного філософствування.

Відгі вказує на Брахму, першостворену живу істоту. Він є водночас і перший, хто вивчав Веди, і перший, хто вчив ведичної науки. Він отримав Веди од Шрі Крішни й першого навчив Нараду. Отже, Нарада є другий ачар’я в низці духовної учнівської послідовности. Він є представник Брахми, і тому його вшановують так само, як Брахму, батька всіх відгі (правил); так само вшановують і всіх дальших учнів з учнівської послідовности, бо вони є представники відначального духовного вчителя.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до четвертої глави Першої пісні «Шрімад-Бгаґаватам», назва якої «З’явлення Шрі Наради».