ГЛАВА ДРУГА: Божественність та божественне служіння

Мудреці в Наймішаран’ї порушили перед Сутою Ґосвамі шість питань, і зараз він починає відповідати на них одне по одному.

Послідовники устрою варн та ашрамів мають багато визначених обов’язків, які впорядковують їхнє життя. Один із таких обов’язків для людини, яка прагне вивчити Веди,    —    це звернутись до істинного духовного вчителя і прохати його прийняти її за учня. Священний шнур на людині є свідоцтво того, що вона гідна вивчати Веди, слухаючи ачар’ю    —    істинного духовного вчителя. Шрі Шукадева Ґосвамі не проходив крізь очисні обряди, що їх приписує система варнашрами, тому що від самого народження був звільненою душею.

Назагал людина народжується звичайною істотою, а очисні обряди дають їй друге народження. Коли така людина починає бачити нове світло і береться шукати проводу, щоб мати змогу розвиватись духовно, вона звертається до духовного вчителя, аби він дав їй настанови щодо Вед. Духовний учитель бере за учня і дає священний шнур тільки тому, хто щиро прагне отримати знання, і тоді людина стає двіджа, двічінароджена. Той, хто набув якостей двіджі, може вивчати Веди, а вже ставши обізнаним у ведичному знанні, він стає віпрою. Віпра, достойний брахмана, пізнає так Абсолют і робить дальший поступ у духовному житті, аж нарешті сягає рівня вайшнави. Сягнути рівня вайшнави є вінець брахманських студій. На шляху свого духовного розвитку брахмана обов’язково мусить стати вайшнавою, бо, власне, просвітлений брахмана, що усвідомив себе,    —    це і є вайшнава.

Шріла Шукадева Ґосвамі був вайшнава від самого початку, і тому йому не було потреби проходити крізь всі ступені устрою варнашрами. В кінцевому підсумку варнашрама-дгарма призначена на те, щоб зробити з темної людини чистого відданого Господа, вайшнаву. Тому якщо людина стає вайшнавою, якого визнав уттама-адгікарі, першорядний вайшнава, її одразу вважають за брахману незалежно від того, хто вона з походження чи яке в неї минуле. Шрі Чайтан’я Махапрабгу діяв на цій засаді і визнав Шрілу Харідасу Тгакуру за ачар’ю святого імені, незважаючи на те, що Тгакура Харідаса народився в мусульманській родині. Підсумок з цього такий: Шріла Шукадева Ґосвамі народився вайшнавою, отож від самого початку мав брахманічні якості. Він не мав проходити жодних обрядів. Милістю вайшнави навіть низьконароджені кірати, хуни, андгри, пулінди, пулкаші, абгіри, шумбги, явани, кгаси, ба й нижчі за них, мають змогу піднестися до найвищого трансцендентного рівня. Шріла Шукадева Ґосвамі був духовним вчителем Шрі Сути Ґосвамі, і тому Шрі Сута Ґосвамі складає Шрі Шукадеві Ґосвамі шану, перш як почати відповідати на запитання мудреців у Наймішаран’ї.

Цією молитвою Шріла Сута Ґосвамі, по суті, завершує вступ до всього «Шрімад-Бгаґаватам». «Шрімад- Бгаґаватам»    —    це природний коментар на «Веданта-сутри » і доповнення до них . « Веданта-сутри », або ж «Брахма-сутри», В’ясадева укладав із тим, аби подати самі вершки ведичного знання. «Шрімад-Бгаґаватам» є природний коментар на ці «вершки». Шріла Шукадева Ґосвамі досконало володів знанням, що вміщене у «Веданта-сутрі», а отже, він осягнув і «Шрімад-Бгаґаватам», коментар на неї. Те, що він перший повідав це потаємне писання, було виявом його безмежної милости до заблукалих людей-матеріалістів, що прагнуть назавжди піднятися над незнанням.

Не може навіть йтися за те, щоб матеріалістична людина стала щасливою. Стати щасливим не може жодне матеріальне створіння    —    ні великий Брахма, ні найнезначніша мурашка. Кожна істота будує свої плани на тривале щастя, але кожний зазнає поразки від дії законів матеріальної природи. Тому матеріальний світ називають найтемнішою місциною Божого творіння. Проте нещасливі матеріалісти можуть вибратися звідси, якщо просто бажатимуть того. На жаль, вони такі немудрі, що навіть не хочуть порятуватися. Їх порівнюють через те з верблюдом, що насолоджується, жуючи шпичасті галузки, бо йому подобається смак колючок, змішаних з кров’ю. Він не розуміє, що насолоджується власною кров’ю і що колючки, які він жує, розпорюють його язик. Так само насолоджується матеріаліст: він п’є свою кров, наче той солодкий мед, і, дарма що життя йому весь час отруюють його ж таки матеріальні витвори, він не має бажання уникнути цього. Таких матеріалістів називають кармі. З сотень тисяч кармі є, можливо, кілька, що втомились блукати в цьому лабіринті й хочуть вибратися звідти. Таких розумних людей називають ґ’яні. Саме до них звернена «Веданта-сутра». Але Шріла В’ясадева, втілення Верховного Господа, передбачаючи, що люди з нечистим сумлінням будуть хибно тлумачити «Веданта-сутру», сам написав доповнення до неї    —    «Бгаґавата-Пурану». Сказано однозначно: «Бгаґаватам» є первісний коментар на «Брахма-сутри». Крім того, Шріла В’ясадева виклав «Бгаґаватам» своєму синові Шрілі Шукадеві Ґосвамі, що натоді вже перебував на рівні звільнення у трансцендентному. Шріла Шукадева Ґосвамі усвідомив «Шрімад-Бгаґаватам» і пояснив його. Завдяки милості Шріли Шукадеви «Бгаґавата-веданта-сутра» доступна всім щирим душам, які бажають вивільнитись із матеріального існування.

«Шрімад-Бгаґаватам»    —    це єдиний коментар до «Веданта- сутри», він не має собі рівних. Шріпада Шанкарачар’я свідомо не торкався його, знаючи, що перевершити природний коментар йому не вдасться. Він написав «Шарірака-бгаш’ю», і його так звані послідовники затаврували «Бгаґаватам», як, буцім-то, новітній виклад. Не треба ловитися на гачок цієї теорії про «Бгаґаватам», що її поширює школа майавади. Ця ввідна шлока саме і вчить учня-початківця, що «Шрімад- Бгаґаватам»    —    це єдине трансцендентне писання, яке призначене виключно для парамахамс, що цілковито позбавлені матеріальної хвороби    —    злоби. Майаваді ставляться вороже до Бога-Особи, хоча сам Шріпада Шанкарачар’я визнавав: Нараяна, Бог-Особа, перебуває поза матеріальним творінням. Заздрісні майаваді не мають доступу до «Бгаґаватам», але ті, хто по-справжньому прагне вибратися з тенет матеріального існування, можуть знайти притулок у «Бгаґаватам», адже він вийшов із уст Шріли Шукадеви Ґосвамі, що був звільненою душею. За допомогою цього трансцендентного світоча можна у довершеній повноті побачити Абсолютну Істину, що Її осягають як Брахмана, Параматму і Бгаґавана.

Усі ведичні писання і Пурани існують на те, щоб з їхньою допомогою піднятися над найтемнішою частиною матеріального буття. Жива істота з давніх-давен надмірно прив’язана до матеріальної чуттєвої втіхи і тому перебуває в стані забуття, геть не пам’ятаючи за свій зв’язок із Богом. В матеріальному світі вічно триває боротьба за існування і вийти з неї, просто будуючи плани, неможливо. Якщо хтось насправді хоче облишити цю безупинну боротьбу за існування, він мусить поновити свій вічний зв’язок із Богом. Людині, що сподівається на порятунок, слід йти по притулок до писань    —    Вед та Пуран. Немудрі люди твердять, буцім між Пуранами і Ведами немає ніякого зв’язку. Але Пурани доповнюють Веди і пояснюють їх, і призначені вони для людей різних типів. Є різні люди. Одні живуть під впливом ґуни добра, інші діють в ґуні страсти, а ще інші вкриті ґуною невігластва. Пурани поділено на групи так, що, скориставшись із них, представник будь-якого класу людей зміг би поступово повернутись до свого втраченого становища і вийти з тяжкої боротьби за існування. Шріла Сута Ґосвамі показує, як слід викладати Пурани. Всі, хто прагне проповідувати ведичні писання, повинні взяти його спосіб викладу за взірець. «Шрімад-Бгаґаватам» є бездоганна Пурана, і призначена вона саме для тих, хто хоче назавжди скинути з себе пута матерії.

Перед тим проголошено, що «Бгаґаватам» призначений на пізнання Абсолютної Істини, і тому питання мудреців у Наймішаран’ї є посутні і правильні, адже стосуються Крішни, що є Верховний Бог-Особа, сама Абсолютна Істина. В «Бгаґавад-ґіті» (15.15) Бог-Особа каже, що всі Веди існують тільки для того, щоб збудити в людині прагнення знайти Його, Господа Крішну. Отже, питання, що пов’язані з Крішною, становлять саму сутність ведичного пошуку.

Весь світ стоїть на запитаннях і відповідях. І птах, і звір, і людина    —    всі заклопотані саме цим: весь час запитувати й відповідати. Зранку прокинувшись, птах ще в гнізді починає запитувати та відповідати, і ввечері, повернувшись до гнізда, він знову-таки запитує і відповідає. Людина, якщо вона не забулась у міцному сні, весь час щось запитує і відповідає. Торговець на ринку, правники в суді, учні в школі, студенти в училищах та інститутах    —    усі повсякчас заклопотані запитаннями і відповідями. Запитання й відповіді поглинають законника у парламенті, поглинають вони і політика, і представника преси. Все життя вони те й роблять, що запитують і відповідають, але вдоволення не знають. Душа буде вдоволена, лише якщо питання і відповіді стосуватимуться Крішни.

Крішна    —    наш пан, з яким ми пов’язані дуже тісними стосунками; Він    —    наш найближчий друг, батько, син чи об’єкт кохання. Забувши Крішну, ми знайшли стільки тем для питань і відповідей, проте ніщо з того не змогло цілковито вдоволити нас. Усе і всі, крім Самого Крішни, дають нам лише тимчасове задоволення. Якщо ж ми прагнемо цілковитого задоволення, то маємо запитувати й відповідати про Крішну. Людина й миті не може прожити без питань чи відповідей. «Шрімад-Бгаґаватам» розглядає питання та відповіді, що пов’язані з Крішною, і тому досить просто читати і слухати цей трансцендентний твір, щоб знайти найвище вдоволення. Слід вивчати «Шрімад-Бгаґаватам», бо це дасть змогу зусебічно розв’язати всі проблеми, що існують в суспільному, політичному чи релігійному житті. «Шрімад-Бгаґаватам» і Крішна охоплюють усе суще.

Цим твердженням Шрі Сута Ґосвамі відповідає на перше запитання мудреців у Наймішаран’ї. Мудреці попрохали, щоб він підсумував знання, яке міститься в усьому розмаїтті явлених писань, і подав найсуттєвіше в такий спосіб, щоб падші люди, тобто весь людський загал, змогли б легко це осягнути. Веди визначають для людини два роди діяльности. Один, праврітті-марґа,    —це шлях чуттєвої насолоди; інший, ніврітті-марґа,    —шлях зречення. Шлях чуттєвої насолоди є нижчий, тоді як жертвопринесення во ім’я верховної причини є шлях вищий. Для живої істоти матеріальне існування не є справжнім життям, але станом хвороби. Справжнє життя    —    це духовне існування, існування брахма-бгута, де життя вічне, блаженне й сповнене знання. Матеріальне існування є тимчасове, сповнене омани й страждання. Щастя в ньому взагалі немає. Щастям тут оманно називають тимчасове припинення страждань, але це тільки марна намога позбутися страждань. Тому шлях, який веде до нарощення матеріальної насолоди,    —    насолоди минущої, пов’язаної зі стражданням, та оманної    —    це шлях нижчий. Натомість віддане служіння Верховному Господеві, що приводить у вічне, блаженне і повне свідомости життя, вважають за діяльність вищого ґатунку. Подеколи, однак, цю діяльність забруднюють домішки якісно нижчої діяльности. Приміром, братися до відданого служіння задля матеріального зиску, безумовно, є перепоною на шляху зречености. Зреченість і самопожертва задля кінцевого блага, певно, ліпші, ніж діяльність задля насолоди у хворобливому стані життя. Така насолода тільки загострює перебіг хвороби і подовжує її. Отож, віддане служіння Господеві має бути чисте, тобто позбавлене й найменшого бажання матеріальної втіхи. Тож слід узятись до діяльности вищого ґатунку    —    любовного і самовідданого служіння Господеві, що вільне навіть від тіні непотрібних бажань, діяльности задля власної користи чи філософських розумувань. Тільки так можна знайти вічну втіху в служінні Богові.

Слово дгарма ми визначили як «діяльність» не випадково, адже головне його значення    —    «те, що підтримує існування істоти». Для живої істоти підтримувати існування означає згармонізувати діяльність у її вічних стосунках з Верховним Господом Крішною. Крішна є осереддя, до якого тяжіють усі живі істоти, або вічні форми, і з усіх істот Він один є істота, або вічна форма, що приваблює з будь-якого погляду. Кожна жива істота має свою вічну форму в духовному існуванні, а Крішна вічно привабливий для всіх цих форм. Крішна    —    довершене ціле, всі ж решта є Його невід’ємні частки. Всі пов’язані з Ним стосунками слуг, Він же    —    пан, якому всі служать. Цей зв’язок трансцендентний, цілковито відмінний од того, що ми знаємо в матеріальному існуванні. Ці стосунки слуги і того, кому служать, є найприроднішою формою близькости. Усвідомлення цього приходить з поступом у відданому служінні. Кожен, навіть той, кого нині зумовлює матеріальне існування, має вдатися до трансцендентного любовного служіння Господеві. З плином часу воно дасть виконавцеві провідну нитку до справжнього життя і винагородить його довершеністю втіхи.

Ті, хто дивиться на віддане служіння Верховному Господеві Шрі Крішні, як на щось подібне до матеріальних чуттєвих стосунків, може обстоювати, що тим, хто прагне усвідомити трансцендентне, явлені писання приписують виконувати жертвопринесення, роздавати милостиню, відбувати аскези, плекати знання, розвивати містичні сили і таке інше. Бгакті ж, віддане служіння Господу,    —    твердять вони    —    призначене для тих, хто не на силі виконувати діяльности вищого ряду. Зазвичай кажуть, що вчення бгакті призначене для шудр, вайшй та жінок    —    менш розумних людей. Але такі уявлення далекі від істини. Культ бгакті    —     це вершина усієї трансцендентної діяльности, а тому він є піднесений і простий водночас. Для чистого відданого, який серйозно прагне поновити свій зв’язок із Верховним Господом, нема нічого піднесенішого за бгакті, а для неофіта, що стоїть на порозі дому бгакті, цей метод надзвичайно легкий. Прийти до спілкування з Верховним Богом-Особою Шрі Крішною    —    це велика наука, і вона доступна для всіх живих істот, включно з шудрами, вайш’ями, жінками і навіть з тими, хто нижчі від низьконароджених шудр, вже не кажучи про представників вищих класів    —    достойних брахман та великих просвітлених царів. Уся інша піднесена діяльність: жертвопринесення, благодійність, аскези і т. д.,    —    це просто похідні чинності, що супроводжують чисте й наукове вчення бгакті.

Знання і зреченість     —    це два важливі чинники на шляху трансцендентного усвідомлення. Весь шлях духовного розвитку спрямовує людину до досконалого знання про все матеріальне і духовне, і плодом такого досконалого знання є те, що вона відкидає матеріальні прив’язаності і прихиляється до діяльности духовної. Всупереч гадкам небагатих на розум людей, відкинути прив’язаність до матеріальних речей не означає зробитися цілковито бездіяльним. Слово наішкарма означає «не вдаватися до діяльности, яка породжує наслідки, добрі вони, чи погані». Заперечення не означає заперечення чогось реального. Заперечувати неістотне не означає заперечувати істотне. Так само відректися від матеріального світу форм не означає, що слід відкинути абсолютну форму. Вчення бгакті призначене саме на те, щоб осягнути абсолютну форму. Коли її осягнуто, неістотні форми зникають самі собою. Той, хто плекає в собі бгакті і реально служить абсолютній формі, природно втрачає прив’язаність до речей нижчого ряду і прив’язується до речей ряду вищого. Тобто наука бгакті, найвища діяльність живої істоти, підносить її над рівнем матеріальної чуттєвої насолоди. Це є відмітна ознака чистого відданого. Він не є невіглас: він не надає ваги матеріальному і він не заплутаний в діяльність нижчих енерґій. Таких якостей не набути сухими розумуваннями. Насправді це можливо тільки ласкою Всевишнього. Висновок зі сказаного такий: той, хто є чистим відданим, посідає і всі інші чесноти, тобто знання, відреченість тощо; натомість той, хто має тільки знання чи зреченість, може й не знати основних положень вчення бгакті. Бгакті    —    це найпіднесеніша діяльність живої істоти.

Люди мають різні уявлення про життя, і тому у різних людей різні обов’язки. Для матеріаліста, що не бачить далі за грубе матеріальне тіло, все обмежене сферою діяльности його чуттів. Тому вся його діяльність є егоїстичною у вузькому чи широкому смислі цього слова. У вузькому розумінні егоїзм означає зосередження на власному тілі, і егоїзм такого роду характерний головно для нижчих тварин. Егоїзм у розширеному розумінні є явищем, що притаманне людському суспільству. Він зосереджений довкола сім’ї, громади, нації, суспільства чи світу, і мета його    —    створити комфорт для грубого тіла. За таких грубих матеріалістів вище люди, що мають схильність до розумувань. Вони ширяють у висотах розумових обширів. Діяльність, що відповідає їхньому становищу,    —    це створювати поезію, розвивати філософію чи пропаґувати якийсь «ізм» з тою самою егоїстичною метою, що не сягає за межі тіла та розуму. Проте вище тіла та розуму перебуває приспана духовна душа, що її відхід із тіла робить всі різновиди тілесного й розумового егоїзму безглуздими і обертає їх у ніщо. Але недалекі люди нічого не знають за те, які є потреби духовної душі.

Немудрі люди нічого не знають про душу і про те, що вона не обмежена сферою тілесної та розумової діяльности, і тому не знаходять щастя, виконуючи свої фахові обов’язки. В цьому вірші піднято питання саме щодо задоволення душі. Душа перебуває поза грубим тілом і тонким розумом. Це є активне начало, рушійна сила тіла й розуму. Якщо людина не знає потреб душі, яка спить, вона не знатиме щастя, хоч скільки буде піклуватися про тіло і розум, що є лише зовнішнім покриттям духовної душі. Істота мусить задовольняти потреби духовної душі. Пташка не буде задоволена тим тільки, що чистять її клітку. Слід знати, що потрібно самій пташці.

Потреба духовної душі така: вибратися з обмеженої сфери, де вона зв’язана матеріальними путами, і виповнити своє бажання цілковитої свободи. Духовна душа прагне вибратися за глухі стіни широкого усесвіту. Вона хоче бачити вільне світло і вільний дух. Така довершена свобода приходить тоді, коли душа стикається з довершеним духом, Богом-Особою. Любов до Бога жевріє в кожному. Духовне буття проявляє себе через матеріальні тіло й розум у формі спотвореної прив’язаности до грубої та тонкої матерії. Отже, ми повинні взятися до такої фахової діяльности, яка пробудить нашу божественну свідомість. Це можливо тільки шляхом слухання та оспівування божественних дій Верховного Господа. Вся ж інша визначена діяльність, яка не допомагає розвинути в собі потяг слухати й повторювати трансцендентне послання,    —    це лише, як тут сказано, марна витрата часу. Ніякі інші визначені обов’язки, хоч би до якого «ізму» вони належали, не можуть дати душі свободи. Навіть діяльність тих, хто прагне спасіння, вважають за марну, тому що вони не осягають джерела усієї свободи. Матеріаліст на власні очі може бачити, що всякий його матеріальний здобуток обмежений простором і часом, матиме він його в цьому чи іншому житті. Навіть піднявшись на Сварґалоку, він не знайде постійного притулку для своєї спраглої душі. Прагнення душі може задовольнити тільки досконалий науковий метод, яким є досконале віддане служіння.

Ми вже говорили за те, що до людини, яка виконує чисте віддане служіння Господеві, самі собою приходять досконале знання та неприв’язаність до матеріального існування. Але є й такі люди, що вважають: уся різноманітна визначена діяльність, не виключаючи й релігії, існує про матеріальну користь. Людям у будь-якій частині світу властиво сподіватися, що за своє релігійне і будь-яке інше визначене для них служіння вони матимуть якийсь матеріальний зиск. Навіть ведичні писання пропонують на винагороду за всілякі релігійні дії різні манливі матеріальні здобутки, і ці принади та благословіння є для людини найпривабливіше, що дає релігійність. Чому ж так званого віруючого вабить матеріальний зиск? Тому що матеріальний зиск дасть йому змогу здійснити свої бажання, а це своєю чергою задоволить прагнення чуттєвої насолоди. Отаке це коло визначених обов’язків людини: так звана релігійність, що веде до матеріального достатку, і матеріальний достаток, що дає задоволення бажань. Інтерес усіх груп активного населення один    —    чуттєва насолода. Але слова Сути Ґосвамі повністю спростовують цю концепцію, і їх можна вважати за остаточний присуд «Шрімад-Бгаґаватам».

Ні в якому разі не слід виконувати визначеного служіння, прагнучи тільки матеріального зиску. Не можна також вживати матеріальний здобуток на чуттєві втіхи. З дальшого вірша можна дізнатися про те, як слід використовувати матеріальні надбання.

Геть заблукала матеріальна цивілізація іде хибною дорогою задоволення прагнень чуттєвої втіхи. У будь-якій сфері життя такого суспільства остаточною метою є задоволення чуттів. У всіх сферах: політичній, громадській, доброчинної діяльности, в царині філантропії і навіть релігії й пошуків спасіння    —    домінує і витісняє все інше той самий принцип задоволення чуттів. На політичній арені між провідниками людства точиться запекле змагання за чуттєву втіху. Виборці схиляються перед так званими лідерами, тільки коли ті обіцяють чуттєвої насолоди. Та щойно ті самі виборці відчувають, що їхні чуттєві домагання не задоволені,    —    вони зараз скидають з трону свого вождя. Але провідники суспільства ніколи не зможуть догодити виборцям, ніколи не задоволять їхні чуття. Це стосується до діяльности будь-якого роду    —    ніхто не ставиться поважно до реальних проблем життя. Навіть ті, хто шукають спасіння, бажають злитися з Абсолютною Істиною, а це є духовне самогубство задля чуттєвого вдоволення. Але «Бгаґаватам» каже, що не слід жити задля чуттєвої втіхи. Чуття треба задовольняти настільки, наскільки це потрібно, щоби підтримувати себе в здоровому стані, а не годити бажанням чуттєвої насолоди. Тіло складається з чуттів, що потребують певної міри задоволення, і на те існують певні вказівки, аби задовольняти їх впорядковано. Проте чуття аж ніяк не призначені для необмеженої насолоди. Наприклад, шлюб, або союз чоловіка і жінки, потрібний, щоб продовжувати рід; він не призначений для чуттєвої насолоди. Люди не мають ніякого бажання добровільно обмежувати себе, і тому виникає потреба в плануванні сім’ї. Немудрі люди не розуміють, що сімейне планування відбувається само по собі, якщо людина зайнята пошуком Абсолютної Істини. Шукача Абсолютної Істини не приваблює надмір чуттєвих утіх: серйозний дослідник, шукаючи за Абсолютною Істиною, з головою поринає в напружене дослідження природи цієї Істини. Отже, у кожній сфері життя остаточною метою має бути пошук Абсолютної Істини, і така діяльність зробить людину щасливою, тому що вона буде віддавати менше сили на різного роду задоволення чуттів. Якою ж є Абсолютна Істина, пояснено далі.

Абсолютна Істина є водночас і суб’єкт, і об’єкт, і між ними немає якісної відмінности. Отже, Брахман, Параматма і Бгаґаван якісно одне й те саме. Одну й ту саму сутність дослідники Упанішад осягають як безособистісний Брахман; йоґи, хіран’яґарбги    —    як Параматму, а віддані    —     як Бгаґавана. Іншими словами, Бгаґаван, Бог-Особа,    —    це останнє слово в пізнанні Абсолютної Істини. Параматма    —     це частковий вияв Бога-Особи, що представляє його в матеріальному світі, а безособистісний Брахман є сліпуче випромінення Бога-Особи, що пов’язане з Ним, як сонячне проміння з богом Сонця. Між менш розумними послідовниками вищезгаданих шкіл часами постає суперечка щодо того, яке усвідомлення є правильним, і кожен обстоює своє, однак ті, хто досконало бачить Абсолютну Істину, добре знають, що названі вище три аспекти єдиної Абсолютної Істини,    —     це просто наслідок того, що Її розглядають під різними кутами зору.

В першій шлоці першої глави «Бгаґаватам» пояснено, що Верховна Істина самодостатня, свідома й вільна від омани відносности. У відносному світі суб’єкт,    —    той, хто пізнає,    —     відмінний від об’єкта, того, що пізнають, але в Абсолютній Істині і той, хто пізнає, і те, що пізнають,    —    це те саме. В світі відносности володіє знанням живий дух, вища енерґія, а об’єктом пізнання є бездіяльна матерія, тобто нижча енерґія. Отже, між вищою і нижчою енерґіями існує двоїстість; але в абсолютному царстві і той, хто володіє знанням, і об’єкт знання належать до тої самої вищої енерґії. Є три відміни енерґії, що її випромінює верховне джерело енерґії. Енерґія та джерело енерґії невідмінні, але самі енерґії, з погляду їхньої якости, належать до різних категорій. Сфера абсолютного й живі істоти складаються з тої самої    —    вищої    —     енерґії, а матеріальний світ    —    з нижчої енерґії. Жива істота, що стикається з нижчою енерґією, перебуває в омані, хибно вважаючи, що і сама належить до цієї нижчої енерґії. Тому в матеріальному світі існує поняття відносности. В Абсолюті, натомість, не існує відмінности між тим, хто знає, і тим, що знають, тому там все абсолютне.

Цілковито усвідомити Абсолютну Істину можна тільки через віддане служіння Господу, Ва̄судеві, Богові-Особі, що Він є Абсолютна Істина у всій повноті. Брахман є трансцендентне випромінення Його тіла, а Параматма    —    це Його частковий вияв, що представляє Його в матеріальному світі. Через це, усвідомлення Абсолютної Істини як Брахмана чи Параматми є лише частковим усвідомленням. Є чотири відміни людських істот: кармі, ґ’яні, йоґи та віддані. Кармі    —    це матеріалісти, а три інші групи    —    трансценденталісти. Трансценденталістами найвищого класу є віддані, що вже осягнули Верховну Особу. Класом нижче перебувають трансценденталісти, котрі частково осягнули повну частку абсолютної особи, а до трансценденталістів третього класу зараховують тих, хто усвідомив тільки те, що абсолютна особа є духовна зі своєї природи. «Бгаґавад-ґіта» та інші ведичні писання проголошують, що осягнути Верховну Особу можна через віддане служіння, що спирається на повне знання та відмову від спілкування з будь-чим матеріальним. Ми вже обговорювали, що до того, хто виконує віддане служіння, приходять і знання, і зреченість від матеріального спілкування. А що усвідомлення Абсолютної Істини як Брахмана чи Параматми недовершене, то природно випливає, що і самі способи їхнього усвідомлення, тобто ґ’яна і йоґа, теж є недосконалими в пізнанні Абсолютної Істини. Досконалий метод, що дасть серйозному в своєму пошукові учневі осягнути Абсолютну Істину, один    —    віддане служіння, що ґрунтується на довершеному знанні, поєднаному з відмовою від матеріалістичного спілкування. І в такому служінні людина втверджується слухаючи веданта-шруті. Отже, це не так, що віддане служіння призначене для менш розумних трансценденталістів. Відданих є три класи: перший, другий і третій. Відданих третього класу, чи неофітів, що не володіють знанням, не позбулись матеріальних прив’язаностей і яких просто приваблює початкова стадія поклоніння Божеству в храмі, називають матеріалістичними відданими. Такі віддані більше тяжіють до матеріальних здобутків, аніж до трансцендентних. Отож, потрібно зробити значний поступ і піднятися з рівня матеріалістичного служіння на рівень відданих другого класу. На цьому рівні відданий вирізняє чотири категорії живих істот: Бога-Особу, Його відданих, невігласів, і заздрісних ненависників. Треба піднятись принаймні на рівень відданого другого класу, і так стати гідним осягнути Абсолютну Істину.

Тому відданому третього класу належить отримувати настанови стосовно відданого служіння з авторитетних джерел бгаґавати. Перший бгаґавата    —це особа, що втверджена у відданости, а другий    —    «Бгаґаватам»    —    то Боже послання. Тож відданий третього класу мусить звернутися до певного відданого, аби той навчив його виконувати віддане служіння. Така особистість    —    це не людина, що заробляє на прожиток, рецитуючи «Бгаґаватам». Звернутись слід до відданого, який є представником Шукадеви Ґосвамі (приклад такого відданого    —    Сута Ґосвамі) і проповідує віддане служіння для загального добра всього людства. Відданий-початківець майже не має смаку слухати від авторитета. Він може «уважно» слухати професійного рецитувальника, просто щоб насолодити свої чуття. Такого роду слухання і оспівування вже кинули тінь на цілий метод, тому треба бути пильним і не стати на хибний шлях. Святе послання Бога, яке втілене в «Бгаґавад-ґіті» та «Шрімад-Бгаґаватам», є, безсумнівно, трансцендентне, але попри це не можна слухати оповіді за такі трансцендентні предмети від професійних читців, бо вони їх отруюють: так змія отруює молоко, торкнувшись його своїм язиком.

Тому задля поступу щирий відданий повинний слухати ведичні писання, як-от Упанішади, «Веданту» й інші твори, що їх залишили нам авторитети минулого, Ґосвамі. Який може бути поступ, якщо не слухати писань? Без того, щоб слухати повчання писань і триматися їхніх настанов, віддане служіння перетворюється просто на нічого не варту виставу, яка є лише перешкодою на шляху розвитку відданости. Отож, якщо віддане служіння не спирається на засади, що подані у шруті, смріті, Пуранах та «Панчаратрі», воно є підробкою, і його слід негайно відкинути. Відданого, який не спирається на авторитети, ні в якому разі не можна визнати за чистого відданого. Засвоївши авторитетне послання, що його заховує ведична література, людина повсякчас бачитиме всередині себе всепроникаючий локалізований аспект Бога-Особи. Це і є самадгі.

Людське суспільство в усьому світі поділене на чотири касти й чотири життєві стани. Чотири касти такі: каста інтеліґенції, каста військових, каста виробників й каста робітників. Людину зараховують до певної касти згідно з характером її діяльности та особистих якостей, а не за народженням. Ще є чотири життєві стани, а саме: життя учня, життя домогосподаря, відхід од справ та життя у відданості. Такий поділ суспільства на касти і стани доконечно потрібний, бо в противному разі суспільна система не може розвиватися як здоровий організм. Метою всіх без винятку вищезгаданих підрозділів життя повинно бути задоволення вищого володаря, Бога-Особи. Таку організацію діяльности людського суспільства називають системою варнашрама- дгарми, що є цілком природною для цивілізованого людства. Система варнашрами не є засобом штучно піднести представників одного підрозділу над іншими; її організовано так, щоб дати людині змогу пізнати Абсолютну Істину. Але якщо люди гублять з ока справжню мету життя    —    осягнення Абсолютної Істини,    —    що стається, як уже пояснювалося раніше, через надмірну прив’язаність до індрія-пріті, чуттєвої втіхи, то своєкорисливі члени суспільства користаються з варнашрами, щоб досягти штучного домінування над слабшими. Нині, в Калі-юґу, епоху чвар, вже скрізь можна спостерігати таке штучне розшарування на пануючих і підпорядкованих. Але люди тверезого глузду ясно усвідомлюють, що єдине призначення такого поділу на касти й життєві стани    —    впорядкувати суспільні стосунки і тим створити сприятливі умови, за яких люди могли б піднесено мислити і розвиватися духовно.

«Бгаґаватам» у цьому вірші проголошує, що найвища мета в житті, найвища досконалість системи варнашрама-дгарми    —    співпраця всіх людей задля вдоволення Верховного Господа. На це вказано і в «Бгаґавад-ґіті» (4.13).

Найвищою метою життя є пізнати Абсолютну Істину, отож треба робити все можливе, щоб осягнути її. Чотири заняття: уславлювати, слухати, пам’ятати та поклонятись    —    є загальними для всіх вищезгаданих каст і станів життя. Без цих життєвих засад людина не може існувати. Хоч якою є її діяльність, вона так чи так заснована на цих чотирьох засадах. Особливо це помітно в сучасному суспільстві, вся діяльність якого певною мірою залежить від слухання та прославляння. Людина може бути виходець з будь-якої верстви суспільства, але почни щоденні газети уславлювати її    —    все одно, заслужено чи ні,    —    вона дуже швидко стає відомою особою. Часто газети роблять рекламу лідерові якоїсь політичної партії, і, завдяки такому способу прославляння, пересічний чоловічок вмить перетворюється на шановану персону. Але така рекламна хвала, коли безпідставно прославляють негідну людину, не може дати добра ані людині зокрема, ані суспільству в цілому. Рекламне галасування може мати певні тимчасові наслідки, однак дарма сподіватись з того тривалого результату. Отже, такі дії    —    то марна витрата часу. Кого варто уславлювати, так це Верховного Бога-Особу: то Він сотворив усе, що явлене перед нами. Ми вже обговорювали це детально на початку цієї книги, коли аналізували шлоку з «Бгаґаватам», яка починається словами джанма̄дй асйа. Схильність прославляти інших чи слухати про інших треба скерувати на об’єкт, що поістині гідний уславлення,    —    на Верховну Істоту. І тоді запанує щастя.

Зв’язок духовної іскри з матеріальними елементами створює вузол, і той, хто бажає звільнитись від дій та наслідків корисливої діяльности, має розрубати його. Звільнення    —    це свобода від круговороту діяльности, яка тягне за собою наслідки. До того, хто постійно пам’ятає трансцендентні розваги Бога-Особи, це звільнення приходить само собою. Причина цього в тому, що всі дії Верховного Господа (Його ліли) трансцендентні щодо ґун матеріальної енерґії. Це всепривабливі духовні дії, і тому постійний зв’язок із духовною діяльністю Верховного Господа поступово одухотворює зумовлену душу і зрештою розтинає вузол матеріальних пут.

Звідси випливає, що звільнення з матеріальних пут    —    це похідний наслідок відданого служіння. Просто духовне знання не забезпечує звільнення. Це знання має бути завинене у віддане служіння, з тим щоб накінець взяло гору саме служіння. Отоді звільнення можливе. Навіть діяльність кармічного трудівника, обтяжена наслідками, може привести його до звільнення, якщо її оповиває віддане служіння. Карма, завинута у віддане служіння, зветься карма-йоґа. Так само емпіричне знання, завинуте у віддане служіння, зветься ґ’яна-йоґа. Але чиста бгакті-йоґа незалежна від тих карми та ґ’яни, бо її одної досить, щоб не лише звільнити душу із зумовленого життя, але й дарувати їй трансцендентне любовне служіння Господу.

Тому твердого глузду людина, що вища від пересічного, бідного на знання загалу, повинна завжди пам’ятати Бога- Особу, а для того    —    повсякчасно слухати за Нього, славити Його, згадувати та вшановувати. Робити це слід безперервно. Віддане служіння, яке виконують в такий спосіб,    —    це досконалість. Ґосвамі Вріндавани, що їх Шрі Чайтан’я Махапрабгу уповноважив поширити вчення бгакті, суворо додержували цієї заповіді і створили нам на добро величезну кількість праць з трансцендентної науки. Спираючись на знання з «Шрімад-Бгаґаватам» та інших авторитетних писань, вони окреслили шляхи діяльности всіх людей відповідно до їхнього стану чи касти.

Жива істота, яка постала проти Господа, стає зумовленою. Є люди, яких називають девами, живими істотами з божественними якостями, і ще є люди, яких називають асурами, демонами, бо вони постають проти влади Верховного Господа. У шістнадцятій главі «Бгаґавад-ґіти» подано яскравий опис асурів; там сказано, що асури з життя у життя опускаються чимдалі нижче щаблями невігластва, і вкінці опиняються в тілах нижчих тварин, які вже не мають ніякого знання про Абсолютну Істину, Бога-Особу. Очиститись і поступово прийти до свідомости Бога асури можуть з ласки звільнених слуг Господа, що діють у різних країнах, виконуючи вишню волю. Ці віддані Бога є дуже довірені Його супутники, і, коли вони приходять рятувати людство від страхіття безбожництва, їх знають у подобі могутніх втілень Господа, Його синів, слуг чи супутників. Проте жоден з них не обманює людей, проголошуючи себе Богом. До такого блюзнірства вдаються асури, а їхні демонічні послідовники визнають тих самозванців за Бога чи за Його втілення. Явлені писання містять чітку інформацію як, де і коли втілюється Бог. Визнавати істоту за Бога чи за Боже втілення можна лише спираючись на докази з явлених писань.

Віддані, що поістині прагнуть повернутися до Бога, повинні шанувати слуг Бога так само, як самого Бога. Таких Його слуг називають махатмами, чи тіртгами, і вони звістують послання Бога відповідно до конкретного часу та місця. Ці слуги Бога переконують усіх ставати Його відданими. Жоден з них не стерпить, щоб його самого називали Богом. Як видно з явлених писань, Шрі Чайтан’я Махапрабгу був Сам Бог, проте грав роль відданого. Коли люди, які знали про Його істинну тотожність, зверталися до Нього як до Бога, Він затуляв вуха і починав повторювати ім’я Господа Вішну. Він категорично заперечував проти того, щоб Його називали Богом, хоча, безсумнівно, Він був Сам Бог. Господь власною поведінкою застерігає нас проти безчесних людей, які мають велику втіху з того, що їх називають Богом.

Божі слуги приходять, щоб поширити свідомість Бога, і обов’язок розумних людей    —    всіляко допомагати їм. Коли людина служить слузі Бога, це вдовольняє Бога більше, аніж коли вона служить Йому безпосередньо. Господу більша радість бачити, що належно вшановують Його слуг, бо заради служіння Господеві вони ризикують усім і тому дуже любі Йому. Господь у «Бгаґавад-ґіті» (18.69) проголошує, що для Нього немає нікого дорожчого за того, хто, ризикуючи всім, звістує Його славу. Слугуючи Господнім слугам, людина поступово набуває тих самих якостей, що мають вони, а набувши їх, стає гідна слухати про Божу славу. Найперша якість, що робить відданого достойним увійти до царства Бога, є палке бажання слухати про Нього.

Послання Бога-Особи Шрі Крішни невідмінні од Нього Самого. А отже, там, де без образ слухають про Бога та уславлюють Його, Господь Крішна присутній у подобі трансцендентного звуку, що так само могутній, як і сам Господь. Шрі Чайтан’я Махапрабгу недвозначно стверджує в Своїй «Шікшаштаці», що святе ім’я Господа містить у собі всі Господні енерґії і що кожне зі Своїх незліченних імен Господь наділив тою ж могутністю. Немає строго визначеного часу для повторення святого імені: будь-хто з увагою й шанобою може повторювати його за будь-яких зручних обставин. Господь такий ласкавий, що у формі трансцендентного звуку приходить до нас власною особою, та, на жаль, ми не відчуваємо смаку до оспівування Його імені та діянь. Ми вже говорили про розвиток смаку до того, щоб слухати та відтворювати святий звук. Цей смак розвивається через служіння чистому відданому Господа.

Господь завжди відповідає взаємністю своєму відданому. Якщо Господь бачить, що відданий щирим серцем прагне доступити трансцендентного служіння і тому вже відчуває палке бажання слухати за Нього, Він діє зсередини, допомагаючи відданому без труднощів подолати шлях до Себе. Господь хоче повернути нас до Свого царства сильніше, аніж ми самі того можемо хотіти. Більшість з нас взагалі не прагне повернутися до Бога. Людей, що хочуть повернутися до Бога, дуже мало. Але кожному, хто хоче повернутись до Бога, Шрі Крішна допомагає зусебічно.

До Божого царства може ввійти лише той, хто цілковито очистився від гріха. Матеріальні гріхи породжує наше бажання панувати над матеріальною природою. Позбутися тих бажань надзвичайно складно. На шляху відданого, що йде до Господа, найбільшими перепонами є жінки та багатство. Є немало прикладів того, як стійкі віддані, павши жертвою цих спокус, сходять з дороги до звільнення. Але для того, кому допомагає Сам Господь, Його божественною милістю долати цей шлях стає надзвичайно легко.

Втрачати спокій, спілкуючись із жінками і маючи справу з багатством, геть не дивно, бо кожен з нас має зв’язок з тими речами віддавна, фактично від непам’ятних часів, і, щоб вийти з-під такого впливу чужерідної для нас природи, потрібен час. Але людина, що слухає про Господню славу, помалу починає усвідомлювати своє істинне становище. Божою ласкою такий відданий набуває досить сили, щоб не піддаватися неспокою, і поступово все, що є причиною турбот, іде геть.

Таким є засіб, за допомогою якого можна усунути з серця все несприятливе    —    те, що вважають за перепону на шляху до самоусвідомлення. Засіб, що його пропонують,    —    це спілкування з бгаґаватами. Є два типи бгаґават: книга «Бгаґавата» і відданий бгаґавата. Спілкування з ними обома    —    надзвичайно сприятливе. Як разом, так і окремо кожен з них на силі усунути всі перешкоди. Відданий-бгаґавата і книга «Бгаґавата»    —    по суті те саме, бо відданий-бгаґавата будує своє життя за книгою «Бгаґавата», а книга «Бгаґавата» повна відомостей про Бога-Особу та Його чистих відданих, що також є бгаґавати. Книга «Бгаґавата» і особистість бгаґавата тотожні.

Відданий-бгаґавата є безпосереднім представником Бгаґавана, Бога-Особи. Отже той, хто вміє задоволити відданого-бгаґавату, має з цього таке ж добро, яке дістає, вивчаючи книгу «Бгаґавата». Людському інтелекту не під силу осягнути, як може служіння книзі «Бгаґавата» і служіння відданому-бгаґаваті однаково сприяти поступовому розвитку відданости. Але Шріла Нарададева, якому в його попередньому житті трапилось бути сином служниці, детально пояснив це. Його мати особисто слугувала мудрецям, і завдяки тому Нараді теж випало близько спілкуватися з ними. Він мав змогу спілкуватися з мудрецями та споживати рештки їхньої їжі, і через те він, син служниці, здобув можливість стати великим відданим, піднесеною особистістю    —    Шрілою Нарададевою. Такими є чудесні плоди спілкування з бгаґаватами. Щоб зрозуміти «механізм» такого впливу, варто зауважити, що той, хто спілкується з бгаґаватами, щиро розкривши своє серце, дуже легко дістає трансцендентне знання, і це своєю чергою веде до того, що людина втверджується у відданому служінні Господеві. Що більший поступ робить особистість у відданому служінні під керівництвом бгаґават, то більше втверджується вона у трансцендентному любовному служінні Господеві. Отож послання, що містить книга «Бгаґаватам», слід отримувати од відданого-бгаґавати. Так поєднавшись, ці два бгаґавати допоможуть відданому-початківцю успішно простувати шляхом поступу.

Коли жива істота перебуває у своєму нормальному стані, що відповідає її природі, вона цілковито задоволена і занурена в духовне блаженство. Цей стан буття називають брахма-бгута, або атмананді    —    станом задоволення у собі самому. Це задоволення у собі не має нічого спільного із самозадоволеністю бездіяльного дурня. Бездіяльний дурень перебуває в стані безтямного невігластва, натомість самозадоволеність атмананді трансцендентна щодо стану матеріального буття. Цього рівня досконалости істота досягає одразу як втверджується у незворотному відданому служінні. Віддане служіння    —    не бездіяльність, воно є бездомісною діяльністю душі.

Коли душа стикається з матерією, її діяльність вже не є бездомісною; діяльність душі у цьому хворобливому стані виявляється як хіть, бажання, жадібність, бездіяльність, глупота й сон. Вплив відданого служіння проявляє себе в тому, що ці породження ґун страсти й невігластва остаточно зникають. Відданий одразу втверджується в ґуні добра, а, роблячи поступ, підіймається до рівня васудеви    —    стану нічим не домішаної саттви, шуддга-саттви. Тільки в стані шуддга-саттви можна на живі очі повсякчас бачити Крішну, і таке бачення приходить завдяки чистій любови до Господа.

Відданий завжди перебуває в ґуні бездомісного добра, а тому він ніколи нікого не кривдить. Натомість невідданий, навіть і найосвіченіший, щокроку чинить якусь кривду. Відданий не є ані невігласом, ані кимось зануреним у пристрасну діяльність. Ті, хто чинять кривду, хто немудрий чи пристрасний, не можуть стати відданими, хоч скільки вони будуть вдавати з себе відданих. Відданий завжди наділений всіма добрими якостями Бога. Якості Господа і відданого можуть відрізнятися з погляду кількости, але щодо самих якостей, між Господом та Його відданим різниці немає.

У «Бгаґавад-ґіті» (7.3) сказано, що з багатьох тисяч звичайних людей є хіба один щасливець, який робить зусилля, щоб досягти досконалости життя. Діяльність переважної більшости людей скеровують ґуни страсти та невігластва, тому їхнє життя вічно протікає під впливом хіті, бажання, жадоби, невігластва й сну. Серед таких людиноподібних тварин трапляється людина, що справді знає про відповідальність людського життя і, виконуючи визначені їй обов’язки, намагається зробити життя досконалим. Серед тисяч і тисяч таких людей, що не марнують свого життя, є, можливо, один, що володіє науковим знанням про Бога-Особу Шрі Крішну. Там же, в «Бгаґавад-ґіті», сказано (18.55), що набути наукового знання про Шрі Крішну можна тільки у відданому служінні (бгакті-йозі).

Це потверджено й у цьому вірші. Пізнати науково, який є Верховний Бог-Особа, чи набути досконалого знання про Нього не під силу не те що пересічній людині, ба й тому, хто вивінчав успіхом людське життя. Людина сягає досконалости життя тоді, коли усвідомлює, що вона, насправді, дух, а не витвір матерії. Відтак, збагнувши, що не має нічого спільного з матерією, людина враз відкидає свої матеріальні прагнення і оживає як духовна істота. Сягнути успіху в цьому може лише той, хто піднісся над ґунами страсти та невігластва, тобто той, хто є справжній брахмана за якостями. Брахмана уособлює саттва-ґуну, якість добра. Всі решта, хто не в ґуні добра,    —    це кшатрії, вайш’ї, шудри чи й нижчі за шудр. Завдяки добрим якостям, притаманним людині, що зійшла на брахманічний рівень, цей щабель в людському житті вважають за найвищий. Тому неможливо стати відданим, не набувши щонайменше брахманічних якостей. За своєю діяльністю відданий вже брахмана. Але це ще не все. Вже зазначалося, що брахмана має стати справжнім вайшнавою: тільки в цьому разі він стане на трансцендентний рівень. Чистий вайшнава є звільнена душа, і його становище трансцендентне навіть щодо становища брахмани. Навіть брахмана, не маючи наукового знання про Верховного Господа, перебуває все ж таки на матеріальному рівні і є зумовленою душею, хоча як брахмана, тобто людина, що досягла брахманічного рівня, він вже осягнув концепцію Брахмана, або трансцендентного. Щоб пізнати Бога-Особу Крішну, треба піднятись над рівнем брахмани і досягти рівня васудеви. Наука про Бога-Особу    —    це вищий ступінь духовної освіти для тих, хто вже оволодів трансцендентним знанням. Немудрі люди, маючи обмежене знання, не знають Верховного Господа і висувають стосовно Крішни кожний свої необґрунтовані здогади. Проте насправді людина, перебувай вона навіть на рівні брахмани, не може усвідомити науку про Бога-Особу, якщо не очистилась від скверни матеріальних ґун. Коли достойний брахмана дійсно стає вайшнавою, тоді, духовно оживши в звільненому стані, він зможе дізнатися, яким є Бог-Особа насправді.

Оволодіти науковим знанням про Бога- Особу рівночасно означає осягнути самого себе. Існують численні спекулятивні гіпотези та непевність щодо визначення сутности живої істоти як духовної душі. Матеріаліст в існування духовної душі просто не вірить, філософ-емпірик вірить у безособистісний аспект сукупного духу, не приймаючи особистісности живих істот. Але трансценденталісти твердять: душа і Наддуша    —    це дві окремі сутности, єдині якісно, але відмінні з погляду кількісного вмісту цих якостей. Є ще багато різних теорій поза цим, але той, хто через бгакті-йоґу дійсно осягає Шрі Крішну, бачить, що всі ті розумові побудови нічого не варті. Шрі Крішна    —    наче сонце, а матеріалістичні розумування про Абсолютну Істину    —    наче непроглядна ніч: щойно в серці сходить сонце Крішни, темрява матеріалістичних спекулятивних мудрувань щодо Абсолютної Істини та живої істоти зникає без сліду. Там, де сонце,    —    не може бути пітьми, так само ласкою Крішни, що Він присутній в кожнім серці як Наддуша, всі відносні істини, що ховалися в непроглядному мороці невігластва, стають чітко видимі.

В «Бгаґавад-ґіті» (10.11) Господь каже, що, виявляючи особливу прихильність до Своїх чистих відданих, Він запалює в серці відданого світоч чистого знання і розвіює непроглядну темряву всіх сумнівів. Бог-Особа Сам береться освітити серце відданого, тому відданий, який виконує служіння Йому у трансцендентній любові, безперечно не залишиться у пітьмі. До нього приходить повне знання абсолютних і відносних істин. Відданий вже не може лишатися у пітьмі, а що відданого просвітлює Сам Бог-Особа, то знання такого відданого, безсумнівно, досконале. Нічого схожого не відбувається з тими, хто будує умоглядні теорії, спираючись на власні обмежені можливості пізнання. Досконале знання називається парампарою. Це дедуктивне знання, що сходить від вищого авторитету до того, хто смиренно дослухається до нього і чиї служіння та відданість роблять його гідним одержати це знання. Неможливо оспорювати владу Всевишнього і водночас пізнавати Його. Всевишній лишає за Собою право не розкриватися у відповідь на виклик незначної іскри цілого,    —    іскорки, що підвладна дії ілюзорної енерґії. Віддані, проте, Йому покірні, і тому трансцендентне знання до них сходить від Бога-Особи: спочатку до Брахми, тоді від Брахми до його синів і учнів в учнівській послідовности. Отримувати знання відданим допомагає зсередини Наддуша. Такий є досконалий метод оволодіння трансцендентним знанням.

Просвітлений знанням, відданий набуває здатности досконало розрізняти між духом і матерією, бо Господь розплутує вузол, який з’єднує дух і матерію. Цей вузол, що зветься аханкарою, змушує живу істоту оманно ототожнювати себе з матерією. Але щойно цей вузол розв’язано, всі хмари сумнівів зникають. Тоді істота починає бачити свого повелителя і повністю поринає у трансцендентне любовне служіння Господеві, остаточно обриваючи тим ланцюг кармічної діяльности. В матеріальному бутті жива істота сама заковує себе в ланцюги дій, що тягнуть за собою наслідки, і життя у життя споживає плоди цих своїх дій, добрих та поганих. Але як тільки вона розпочинає любовне служіння Господеві, вона враз вивільнюється з ланцюгів карми, і її дії більше не спричиняють наслідків.

Тут особливо наголошено на винятковості відданого служіння Богові-Особі, Господеві Шрі Крішні. Господь Шрі Крішна    —    сваям-рупа Бога-Особи, а всі інші форми Бога, починаючи від Шрі Баладеви, Санкаршани, Васудеви, Аніруддги, Прад’юмни та Нараяни і далі до пуруша- аватар, ґуна-аватар, ліла-аватар, юґа-аватар і багатьох тисяч інших проявлень Бога-Особи всі є повні поширення та невідокремлені частки Господа Шрі Крішни. А живі істоти    —    то невід’ємні відокремлені частки Бога-Особи. Отож Господь Шрі Крішна є відначальна форма Бога, і Він вершина Трансцендентного. Тому Він найбільш привабливий для вищих трансценденталістів, що беруть участь у вічних розвагах Господа. Близькі стосунки з Богом-Особою, як оце в трансцендентних іграх Господа у Враджабгумі, можливі тільки з Шрі Крішною та Баладевою, але не з іншими Його формами. Попри твердження декотрих нерозумних людей, трансцендентні ігри Господа Шрі Крішни не є чимось недавно визнаним    —    розваги Його вічні, і належного часу раз на день Брахмаджі вони проявляються, так само, як сонце раз на двадцять чотири години підіймається на східному виднокраї.

Даний вірш підпирає пояснене вище положення про конечну потребу віддано служити Господу Шрі Крішні, що представлений Своїми повними частками. Господь Шрі Крішна і всі Його повні частки належать до вішну-таттви, тобто Верховної Божественности. За Крішною зразу йде проявлення Баладеви. Баладева далі поширюється у Санкаршану, Санкаршана    —    у Нараяну, Нараяна    —    у другого Санкаршану, а цей Санкаршана вже у пуруша-аватари Вішну. Вішну, Божество якости добра в матеріальному світі,    —    це пуруша-аватара, що відомий як Кшіродакашаї Вішну, чи Параматма. Брахма є божество раджасу (страсти), а Шіва    —    невігластва. Ці три божества поставлені наглядати над трьома якостями матеріального світу. Якість добра Вішну забезпечує можливість творення, а коли настає потреба це творення знищити, це робить Господь Шіва, виконуючи свою тандава-нріт’ю. Матеріалісти та нерозумні люди поклоняються відповідно Брахмі та Шіві. Але чисті трансценденталісти поклоняються формі добра, Вішну, в різних Його формах. Вішну проявлений у мільйонах і трильйонах невідокремлених та відокремлених форм. Невідокремлені форми відомі як Бог, а відокремлені називаються живими істотами, джівами. І джіви, і Бог мають свої первинні духовні форми. Джіви часом потрапляють під владу матеріальної енерґії, але форми Вішну завжди володарюють над цією енерґією. З’являючись в матеріальний світ, Вішну, Бог-Особа, приходить визволити зумовлені живі істоти, що перебувають під владою матеріальної енерґії. Ці істоти приходять у матеріальний світ з наміром бути в ньому панами і через те потрапляють в тенета трьох якостей природи. Полоненим в такий спосіб живим істотам доводиться міняти свої матеріальні оболонки, відбуваючи в них різні терміни ув’язнення. Під керівництвом Бога-Особи Брахма створює цю в’язницю, матеріальний світ, а Шіва на завершення калпи руйнує її. Що ж до її підтримання, то це робить Вішну, як підтримує в’язниці уряд держави. Тому той, хто хоче звільнитися з в’язниці матеріального існування, сповненого страждань повторюваних народження, смерти, хвороб та старости, мусить задовольнити Господа Вішну. Поклонятися Господу Вішну можна тільки відданим служінням Йому, а той, хто не збирається покидати цієї в’язниці, може заради тимчасового полегшення, що його дають відносні зручності, звертатися до різних півбогів    —    Шіви, Брахми, Індри та Варуни. Однак жоден півбог не годен звільнити живої істоти, що ув’язнена в зумовленому матеріальному існуванні. Зробити це під силу тільки Вішну. Отже, найвищим благом здатний наділити тільки Вішну, Бог-Особа.

Як пояснено раніше, звільнитися від зумовленого життя матеріального існування можна виконуючи віддане служіння Богові-Особі. З цього ж вірша стає зрозумілим, що стати гідним виконувати віддане служіння Господеві можна лише піднявшись на рівень ґуни добра (саттви). Проте, навіть якщо на шляху духовного розвитку траплятимуться перешкоди, людина, виконуючи вказівки досвідченого духовного вчителя, матиме змогу поступово піднятися на рівень саттви навіть із рівня тамасу. Отже тому, ким рухає щире бажання прийти до досконалости, треба звернутись до істинного досвідченого духовного вчителя. Такий духовний учитель зуміє направити учня, хоч на якому рівні життя    —     тамасу, раджасу чи саттви    —    той перебував би.

Отже погляд, ніби поклоніння будь-якій якості чи формі Верховного Бога-Особи дає однакове благо, є помилковий. За винятком Самого Вішну, всі Його відокремлені форми проявляються підвладні умовам матеріальної енерґії, і тому такі форми матеріальної енерґії не на силі допомогти людині піднятися на рівень саттви, що єдиний уможливлює звільнення з матеріального рабства.

Над нецивілізованим життям, або життям нижчих тварин, владна ґуна тамасу. Цивілізована людина, з її пристрастю до всіляких матеріальних здобутків, живе на рівні раджасу. На рівні раджасу людина може знайти провідну нитку до усвідомлення Абсолютної Істини у формі тонких почуттів у філософії, мистецтві й культурі, і морально-етичних засад, однак саттва-гуна    —    це ще вищий матеріальний рівень: якість, яка вже дає реальну змогу усвідомити Абсолютну Істину. Іншими словами, існує якісна різниця між різними типами методів поклоніння, а також між плодами, якими винагороджують панівні божества, а саме: Брахма, Вішну та Хара.

Мета релігійних обрядів ні в тому, щоб наділити виконавця матеріальним благом, ні в тому, щоб просто навчити його розрізняти матерію та дух. Релігійна діяльність призначена насамперед на те, щоб визволитись з матеріальних пут і повернутися до життя в свободі трансцендентного світу, туди, де Верховною Особою є Сам Бог. Отже, релігійні закони сходять безпосередньо від Бога-Особи, і тому мета релігії не відома нікому, крім махаджан, уповноважених представників Господа. Мету релігії знають дванадцятеро особливих представників Господа, заглиблених у трансцендентне служіння Йому. Той, хто бажає собі добра, може стати на шлях цих махаджан, і так здобути найвище благо.

Верховний Бог-Особа Шрі Крішна, первинна особа всіх істот категорії Вішну, поширює Себе в істоти двох різних відмін: у невідокремлені повні частки та в відокремлені складові частки. Відокремлені складові частки є слуги, а невідокремлені повні частки вішну-таттви є об’єктами служіння та поклоніння.

Усі півбоги, що наділені владою від Верховного Господа, є теж Його відокремлені складові частки. Вони не належать до категорії вішну-таттв. До вішну-таттв належать живі істоти, що так само могутні, як і відначальна форма Бога-Особи, і виявляють різні аспекти Своєї могутности, зважаючи на конкретний час та обставини. Могутність відокремлених складових часток обмежена. Необмеженої, як у вішну-таттви, влади вони не мають. Тому ні в якому разі не можна групувати вішну-таттви, тобто повні частки Нараяни, Бога-Особи, в ту ж категорію, що і Його складові частки. Того, хто допускається цього, називають пашанді, тобто «той, хто чинить найбільшу образу». За доби Калі багато немудрих людей робить таку свавільну образу, без будь-яких підстав урівнюючи між собою обидві категорії.

Залежно від своєї матеріальної могутности, відокремлені складові частки посідають різне становище. Декому з них, як-от півбогиням Кала-бгайраві, Шмашана-бгайраві, Шані, Махакалі та Чандіці, поклоняються головно ті, що перебувають на найнижчих рівнях існування    —    в ґуні темряви, невігластва. Іншим півбогам, як ось Брахмі, Шіві, Сур’ї, Ґанеші та численним божествам того ж ряду, поклоняються люди в ґуні страсти, рушій якої    —    прагнення матеріальної насолоди. Але ті, що перебувають в якості добра (саттва-ґуні) матеріальної природи, поклоняються тільки вішну-таттвам. Вішну-таттви представлені під різними іменами і у різних формах, як Нараяна, Дамодара, Вамана, Ґовінда, Адгокшаджа.

Кваліфіковані брахмани поклоняються вішну-таттвам у вигляді шалаґрама-шіли. Представники вищих каст, кшатрії та вайш’ї, назагал теж поклоняються вішну-таттвам.

У брахман високої кваліфікації, що перебувають в ґуні добра, способи поклоніння інших ніколи не викликають недобрих почуттів. Вони ставляться з повагою до всіх півбогів, навіть якщо ті страхітливі на вигляд, приміром, як Кала-бгайрава чи Махакалі. Вони добре знають, що всі ці жаскі проявлення Верховного Господа служать Господу в тих чи тих умовах, однак, відкидаючи поклоніння як відразливим, так і привабливим формам півбогів, вони зосереджуються виключно на формах Вішну, в серйозному прагненні звільнитись від матеріальної зумовлености. Півбоги, аж по рівень Брахми, найвищого з півбогів, нікого не можуть винагородити звільненням. Хіран’якашіпу відбув найсуворіші аскези, щоб зробити своє життя вічним, проте Брахма, божество, якому він поклонявся, задоволити його, тобто дати на те благословення, не зміг. Саме тому тільки Вішну називають мукті-пада: Бог-Особа, що здатний обдарувати мукті, звільненням. Півбоги, так само як і всі інші живі істоти матеріального світу, під час заглади матеріального творіння будуть знищені. Вони не на силі звільнити навіть себе    —    дарма й гадати, що вони звільнять своїх відданих. На винагороду своїм шанувальникам півбоги можуть дати лише деякі тимчасові блага. Наділити ж найвищим благом вони не можуть.

Саме з цієї причини ті, хто хоче звільнитися, свідомо відкидають поклоніння півбогам, хоча і ставляться до них з повагою.

Той, хто взяв серйозний намір повернутися до Бога, не має потреби поклонятися півбогам жодної категорії. В «Бгаґавад-ґіті» (7.20, 7.23) сказано чітко: ті, що втратили розум, бажаючи матеріальної насолоди, звертаються до всіляких півбогів задля того, щоб мати тимчасові блага, але ці блага призначені для бідних на знання людей. Ні в якому разі не слід прагнути нарощувати матеріальну втіху. Матеріальної насолоди слід приймати рівно стільки, скільки потрібно, щоб підтримати життя,    —    не більше і не менше. Помножувати матеріальну насолоду означає чимдалі сильніше заплутуватися у нещастях матеріального існування. Більше багатства, більше жінок, оманний аристократизм    —    такі запити в людини з матеріальним світоглядом, бо вона не знає нічого за те, яку користь дає поклоніння Вішну. А проте таке поклоніння дарує благо і в цьому житті, і в житті по смерті. Не знаючи за це, немудрі люди, які жадають ще й ще багатства, жінок, дітей, поклоняються різним півбогам. Однак мета життя    —    покласти край стражданням, а не побільшувати їх.

Щоб отримати матеріальну насолоду, зовсім не обов’язково звертатися до півбогів. Півбоги    —    це просто слуги Господа, на яких покладено обов’язок постачати все, що потрібно для життя: воду, світло, повітря тощо. Людина повинна в поті чола здобувати хліб насущний і плодами своєї тяжкої праці поклонятися Верховному Господеві    —    таке має бути її життєве гасло. Людина повинна відповідально, сумлінно і з вірою в Бога виконувати визначені їй обов’язки, і це допомагатиме їй робити поступ на шляху, що веде додому до Бога.

Коли Господь Шрі Крішна власною особою був присутній у Враджадгамі, Він втримав її жителів від поклоніння півбогові Індрі, порадивши їм поклонятися Богові своїм трудом та мати віру в Нього. Поклоніння безлічі півбогів задля матеріальних здобутків    —    це спотворена релігія. Такого роду релігійну діяльність засуджено ще на самому початку «Бгаґаватам», де її названо каітава-дгармою. Релігія для всього світу, для всіх і кожного єдина: бгаґавата-дгарма    —     релігія, що вчить поклонятися Верховному Богові-Особі і тільки Йому.

Ці дві шлоки підтверджують: Шрі Крішна, Бог-Особа,    —    єдиний об’єкт поклоніння. Ведична література скеровує до тієї ж мети: встановити стосунки з Ним і зрештою відродити любовне служіння Йому, яке ми втратили. Саме в цьому полягає сутність і глибинний смисл Вед. У «Бгаґавад-ґіті» Господь Сам стверджує це, кажучи, що кінцева мета Вед одна    —    пізнати Його. Прийшовши у образі Шріли В’ясадеви, Господь підготував усі явлені писання, щоб через них нагадати зумовленим матеріальною природою падшим душам за Шрі Крішну, Бога-Особу. Жоден півбог не здатний наділити свободою від матеріального рабства. Такий висновок усіх ведичних писань. Імперсоналісти, не маючи знання за Бога-Особу, применшують всемогутність Верховного Господа, ставлячи Його на один щабель з іншими живими істотами, і тому свобода від матеріального рабства дістається їм надзвичайно тяжко. Лише після багатьох народжень, в яких вони поглиблюють трансцендентне знання, вони можуть віддати себе Господеві.

Можна заперечити, що діяльність, яку визначають Веди, заснована на жертовних обрядах. Це так. Але ж усі ведичні жертвопринесення також призначені для того, щоб осягнути істину щодо Ва̄судеви. Інше ім’я Ва̄судеви    —    Яґ’я (жертвопринесення), і в «Бгаґавад-ґіті» чітко з’ясовано, що всі жертвопринесення і всю діяльність слід виконувати задля вдоволення Яґ’ї, чи Вішну, Бога-Особи. Те саме із системами йоґи. Йоґа означає поновлення зв’язку з Верховним Господом. Практика йоґи охоплює, щоправда, і певні вправи, що пов’язані з тілом, як-от асана, дг’яна, пранаяма і медитація, але їхнє призначення    —    зосередитись на Параматмі, локалізованому аспекті Ва̄судеви. Осягнути Параматму означає частково осягнути Ва̄судеву, і той, чиє осягнення стає довершеним, осягає Ва̄судеву повністю. На жаль, здебільшого буває так, що нещасливі йоґи зазнають невдачі, збиті з пуття містичними силами, якими вони оволодівають через фізичні вправи. Йоґи, що зазнали такої невдачі, в наступному житті народжуються в сім’ях вчених брахман чи в родинах багатих торговців і так дістають нагоду довести до кінця почате й осягнути Ва̄судеву повністю. Якщо такий щасливий брахмана чи син заможних батьків зуміє правильно скористатися з тієї нагоди, добре спілкування зі святими особистостями допоможе йому без труднощів осягнути Ва̄судеву. На жаль, такі обранці здебільшого знову падають жертвою матеріального багатства та почестей і тому забувають, в чому саме полягає мета життя.

Те саме справедливо і щодо розвитку знання. Згідно з «Бгаґавад-ґітою» є вісімнадцять складових процесу пізнання. Плекаючи знання, людина поступово позбувається гордині, зарозумілости, насильства, стає терпляча, проста, віддана великому духовному вчителеві і опановує свої чуття. Розвиваючи знання, людина стає неприв’язаною до родинного вогнища і дому й усвідомлює страждання, що пов’язані зі смертю, народженням, старістю та хворобами. Вершиною ж розвитку знання є віддане служіння Богові-Особі, Ва̄судеві. Отже, Ва̄судева    —    це кінцева ціль розвитку будь-яких галузей знання. Справжнє знання    —    це знання, розвиток якого приводить на трансцендентний рівень спілкування з Ва̄судевою. Знання матеріальне, в будь-якій його галузі, засуджене в «Бгаґавад-ґіті» як аґ’яна, тобто те, що протилежне до істинного знання. Кінцевою метою матеріального знання є чуттєве задоволення, а це рівнозначно подовженню терміну матеріального існування, а отже, і пов’язаних з ним троїстих страждань. Але подовжувати скорботне життя у матеріальному існуванні    —    це невігластво. Проте це саме матеріальне знання, якщо воно приводить на шлях духовного усвідомлення, допомагає покласти край стражданням фізичного існування і почати духовне існування на рівні Ва̄судеви.

Те саме можна сказати і про всі різновиди аскетизму. Тапас’я означає добровільно проходити крізь тілесні страждання заради того, щоб досягнути чогось вищого у житті. Равана й Хіран’якашіпу жорстоко тортурували своє тіло, аби досягти найвищої чуттєвої втіхи. Сучасні політичні діячі теж інколи вдаються до суворих аскез, щоб досягнути певних політичних цілей. Проте це не справжня тапас’я. Справжній аскетизм означає свідомо приймати тілесні незручності заради того, щоб пізнати Ва̄судеву. В іншому разі будь-які аскези належать до ґун страсти і невігластва. Страсть і невігластво не в стані покласти край стражданням. Тільки ґуна добра здатна поменшити троїсті страждання матеріального життя. Васудева й Девакі, «батьки» Крішни, вдавалися до аскез заради того, щоб мати Ва̄судеву сином. Господь Крішна    —     батько всіх живих істот (Б.-ґ. 14.4), і тому Він є первісна істота серед усіх істот. Він відначальний і вічний з усіх, хто насолоджується. Отже, всупереч поглядам немудрих людей, ніхто не може зачати Його і стати Його батьком. Господь Шрі Крішна погодився прийти як син Васудеви та Девакі, бо був задоволений їхніми суворими аскезами. Отже, виконувати аскези слід лише задля того, щоб прийти вершини знання, Ва̄судеви.

Ва̄судева є відначальний Бог-Особа, Господь Шрі Крішна. Як уже пояснено, відначальний Бог-Особа поширює Себе в безліч форм. Таке поширення Його форм відбувається завдяки діяльності Його різноманітних енерґій, серед яких Його внутрішні енерґії якісно вищі проти зовнішніх. У «Бгаґавад- ґіті» (7.4-6) внутрішні і зовнішні енерґії описані як пара і апара пракріті. Отже, різні Його форми, які проявлені через діяльність Його внутрішньої енерґії, є формами вищого розряду, тоді як форми, що проявлені через діяльність зовнішньої енерґії, є формами нижчого розряду. Живі істоти теж є Його поширення. Живі істоти, що є поширенням Його внутрішньої енерґії    —    це вічно звільнені особистості, тоді як ті, що проявлені в матеріальних енерґіях,    —    вічно зумовлені. Тому розвиток знання, аскези, жертвопринесення та вся діяльність мають бути спрямовані тільки на те, щоб якісно перемінити вплив, під яким ми перебуваємо. Нині ми всі підвладні зовнішній енерґії Господа, і щоб цей вплив якісно перемінити, ми повинні скеровувати свої зусилля на розвиток духовної енерґії. В «Бгаґавад-ґіті» сказано: махатми, тобто люди, які розширили своє мислення настільки, щоб присвятити себе служінню Господу Крішні, перебувають під впливом Його внутрішньої енерґії. Цей вплив проявляється в тому, що такі великодушні істоти вже ніколи не відхиляються від служіння Господеві. На цьому сходяться всі ведичні писання і життя слід спрямувати саме на це. Не потрібно обтяжувати себе діяльністю заради насолоди її плодами чи сухими умоглядними філософськими роздумами щодо природи трансцендентного знання. Кожен має одразу віддати себе трансцендентному любовному служінню Господеві. Немає потреби поклонятись і різноманітним півбогам, що діють наче численні руки Господа, творячи, підтримуючи та руйнуючи матеріальний світ. Зовнішнім врядуванням у всесвіті опікується безліч могутніх півбогів. Усі вони є різні допоміжні «руки» Господа Ва̄судеви. Навіть Господа Шіву та Господа Брахму залічують до числа півбогів, проте становище Господа Вішну, Ва̄судеви, завжди трансцендентне. Незважаючи на те, що Він опікується ґуною добра матеріального світу, Він лишається трансцендентний щодо всіх матеріальних ґун. Це може проілюструвати такий приклад. У тюрмі є в’язні, проте є й тюремна обслуга. І тюремники, і в’язні коряться порядкам, що встановлені від царя. Однак ці тюремні порядки не поширюються на самого царя, навіть коли той часами відвідує в’язницю. Отже, цар завжди трансцендентний щодо тюремних порядків, і так само Господь завжди трансцендентний щодо законів матеріального світу.

[ПОЯСНЕННЯ: Становище Господа завжди трансцендентне, адже енерґії причини та наслідку, що потрібні для творення матеріального світу, створив теж Він. Отже, вплив якостей матеріальних ґун на Нього не поширюється. Його буття, форма, діяльність, оточення    —    все існувало до матеріального творення.*  Він є повністю духовний і не має нічого спільного з якостями матеріального світу, що за своєю суттю відмінні від духовних якостей Господа.

* Шріпада Шанкарачар’я, голова школи майавади, в своїх коментарях на «Бгаґавад-ґіту» визнає, що становище Господа Крішни завжди трансцендентне.

Живі істоти є відокремлені складові частки Господа. Зумовлені істоти, які недостойні жити в духовному царстві, розсіяно по всьому матеріальному світі, щоб вони донесхочу насолоджувалися матерією. Як Наддуша і вічний друг живим істотам, Господь у формі однієї зі Своїх повних часток супроводжує живі істоти, скеровуючи їх у їхній матеріальній насолоді та спостерігаючи за всіма їхніми діями. Живі істоти насолоджуються в матеріальних умовах; проте Господь зберігає Своє трансцендентне становище, не влягаючи впливові матеріальної атмосфери. У ведичних писаннях (шруті) сказано про двох птахів, що сидять на одному дереві.*

Один їсть плід із цього дерева, а другий спостерігає за діями першого. Перший птах, той, що їсть плоди,    —    це жива істота, а свідок його дій    —    це Господь. Жива істота, що їсть плоди, забула за свою справжню сутність і цілковито поринула у зумовлену матерією кармічну діяльність. Натомість Господь (Параматма) завжди довершений у трансцендентному знанні. Така є різниця між Наддушею та душею зумовленою. На зумовлену душу, живу істоту, поширюється дія законів природи, тоді як Параматма, чи Наддуша, є повелитель матеріальної природи.

* два̄ супарн̣а̄ сайуджа̄ сакга̄йа̄

сама̄нам̇ вр̣кшам̇ парішасваджа̄те

тайор анйах̣ піппалам̇ сва̄дв аттй

анаш́нанн анйо ’бгіча̄каш́іті

Мундака-упанішад, 3.1.1

Господь Ва̄судева, Верховний Бог-Особа, поширює Себе через одну із Своїх повних часток по всьому матеріальному світі    —    Його присутність можна простежити навіть у атомній енерґії. Матерія, антиматерія, протон, нейтрон тощо    —    це все різноманітні вияви Його аспекту Параматми. Як з дерева можна видобути вогонь, а з молока збити масло, так і присутність Господа у вигляді Параматми можна відчути, якщо належним способом слухати та оповідати про трансцендентні предмети, що їх головно розглядають такі ведичні писання, як Упанішади і «Веданта». Суть цих писань авторитетно пояснена в «Шрімад-Бгаґаватам». Господа можна осягнути, слухаючи трансцендентне послання, й іншого способу пізнати трансцендентні теми немає. Вогонь запалюють від другого вогню, так само в людині божественну свідомість може запалити божественна милість іншої особи. Так Його Божественна Милість духовний вчитель вкладає правдиву духовну вість у вуха того, хто готовий її сприйняти, і тоді, наче вогонь із дрів, з живої істоти-деревини з’являється духовний вогонь. Отже, тому, хто звертається до духовного вчителя, потрібно тільки слухати в правильний спосіб, і поступово йому відкриється божественне буття. Саме в цьому, по суті, і полягає різниця між тваринами і людьми: людина може слухати належним чином, тварина ж    —    ні.

Є 8 400 000 видів життя, починаючи з Брахми, живої істоти, що наділена найвищим інтелектом, і закінчуючи незначною мурашкою; і всі вони насолоджуються матеріальним світом відповідно до бажань грубого матеріального тіла і тонкого    —    розуму. Грубе матеріальне тіло сформоване відповідно до стану, в якому перебуває тонкий розум, а чуття створені відповідно до бажань живої істоти. Господь у вигляді Параматми допомагає живій істоті досягти матеріального щастя, бо сама вона геть безпорадна в намірах сповнити свої бажання. Людина мислить    —    Господь креслить. З іншого боку, живі істоти є невід’ємні частки Господа і тому єдині з Ним. В «Бгаґавад-ґіті» Господь проголосив, що всі живі істоти, які перебувають у різноманітних тілах    —    Його діти. Страждання і радощі сина позначаються й на батькові. Батько, однак, не зазнає безпосередньо страждань і насолоди Своїх дітей. Він, безмірно добрий до живих істот, у формі Параматми завжди залишається з кожною з них, стараючись скерувати її до істинного щастя.

Є безліч матеріальних усесвітів, і в кожному з них    —    незліченні планети, населені живими істотами, які перебувають під впливом різних ґун природи і на різних рівнях розвитку. Господь (Вішну) втілюється у кожному всесвіті, в усіх різновидах суспільств живих істот. Він являє Свої трансцендентні розваги тільки для того, щоб збудити в живих істотах бажання повернутися до Нього. Свого відначального трансцендентного становища Господь не змінює ніколи, хоча, залежно від умов, у яких Він втілюється,    —     часу, обставин та суспільства    —    здається, ніби Він проявляє Себе по-різному.

Іноді Він втілюється Сам, іноді вповноважує відповідну істоту діяти за Нього, але в кожному випадку мета однакова: Господь бажає, аби нещасні живі істоти повернулися додому, до Бога. Щастя, що його так прагнуть живі істоти, не знайти у жодному куточку незліченних матеріальних планет незліченних усесвітів. Жадане вічне щастя жива істота може знайти тільки в Божому царстві, але забутливі живі істоти, перебуваючи під впливом матеріальних ґун, нічого не знають про царство Бога. Тому, щоб поширювати вість Божого царства, Господь приходить або Сам у формі втілення, або діє через Свого істинного представника    —    достойного сина Божого. Такі Божі втілення та Божі сини несуть благу вість не лише людському суспільству    —    повернутись до Бога вони закликають представників спільнот усіх форм життя: і півбогів, і інших істот, що від людей відмінні.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до другої глави Першої пісні «Шрімад-Бгаґаватам», назва якої «Божественність та божественне служіння».