ГЛАВА ПЕРША: Запитання мудреців

Поклони Богові-Особі, Ва̄судеві, є прямим виразом шани Господу Шрі Крішні, божественному синові Васудеви та Девакі. Далі в цій праці це буде з’ясовано докладніше. В цьому самому вірші Шрі В’ясадева стверджує, що Шрі Крішна    —    це відначальний Бог-Особа, а всі інші є Його безпосередні та непрямі повні частки і частки часток. Глибше цей предмет роз’яснено у «Крішна-сандарбзі» Шріли Джіви Ґосвамі. Брахма, першостворена жива істота, теж докладно пояснив усе, що стосується Крішни, у трактаті за назвою «Брахма-самхіта». В «Сама-веда Упанішаді» також сказано, що Господь Шрі Крішна    —    це божественний син Девакі. Отже, перше твердження поданої вище молитви таке: Господь Шрі Крішна є відначальний Господь, і якщо можна прикласти до Абсолютного Бога-Особи якесь трансцендентне визначення, то це має бути ім’я «Крішна», що означає «всепривабливий». В «Бгаґавад-ґіті» Господь багаторазово стверджує, що Він є відначальний Бог-Особа, і це підтверджують Арджуна і великі мудреці: Нарада, В’яса та багато інших. «Падма Пурана» містить чітке твердження: з-поміж незліченних імен Господа ім’я «Крішна» є найголовніше. Ім’я «Ва̄судева» позначає повну частку Бога-Особи, а що всі різні форми Господа тотожні Ва̄судеві, вони теж вказані в цьому вірші. Ім’я «Ва̄судева» вказує конкретно на божественного сина Васудеви та Девакі. Шрі Крішна    —    постійний об’єкт медитації парамахамс, тобто тих особистостей, які в зреченому стані життя сягнули досконалости.

Ва̄судева, чи Господь Шрі Крішна, є причина всіх причин. Усе суще виходить із Господа. Як саме це відбувається, з’ясовано в подальших главах цього твору. Твір цей Махапрабгу Шрі Чайтан’я охарактеризував як бездоганну Пурану, тому що вона є трансцендентною оповіддю про Бога-Особу Шрі Крішну. Славетна також історія виникнення «Шрімад- Бгаґаватам». «Бгаґаватам» уклав Шрі В’ясадева, коли досяг зрілости в трансцендентному знанні. Він написав його за настановами Шрі Нарададжі, свого духовного вчителя. На той час В’ясадева вже записав усю ведичну літературу: чотири підрозділи Вед, «Веданта-сутри» (чи «Брахма-сутри»), Пурани, «Махабгарату» і т.    ін., проте не був задоволений. Незадоволення В’ясадеви постеріг його духовний вчитель, Нарада, і порадив йому описати трансцендентні діяння Господа Шрі Крішни. Ці трансцендентні діяння є осереддям уваги в Десятій пісні твору. Однак, аби збагнути першооснову, слід просуватися послідовно, осягаючи знання про категорії.

Цілком природно, що філософський розум прагне пізнати джерело творіння. Дивлячись увечері на зорі в небі, людина з таким складом розуму природно загадується про те, хто їх населяє. Ця допитливість природна для людини, з її розвиненішою проти тварин свідомістю. Автор «Шрімад-Бгаґаватам» дає пряму відповідь на такі запитання. Він каже, що Господь Шрі Крішна    —    це джерело усього створеного. Він не лише творець усесвіту, а і його руйнівник. Коли настає час, з волі Господа космічна природа виникає, якийсь час існує і по тому знищується, теж з Його волі. Так, за всім, що відбувається в космосі, стоїть верховна воля. Звичайно, є й атеїсти різних ґатунків, що не мають віри в творця, але причина тому єдина    —    брак знання. Сучасні вчені створили, наприклад, супутники і тим чи іншим способом запускають їх у космічний простір. Супутники перебувають у космосі якийсь час, і вчені, що створили їх, з великої відстані керують ними. Так само всіма всесвітами з їхніми незліченними зірками та планетами керує інтелект Бога-Особи.

У ведичних писаннях сказано: Абсолютна Істина, Бог-Особа, є найголовніша з живих істот. Усі живі істоти    —    від найпершої створеної істоти, Брахми, і до найменшого мурашки    —    є осібні живі істоти. Є й інші вищі проти Брахми живі істоти, що теж мають якості індивідуальности. До числа цих істот належить і Бог-Особа. Він    —    особистість так само, як і інші істоти. Але Верховний Господь, найвища жива істота, має найвищий інтелект і володіє надзвичайними незбагненними енерґіями всіх можливих різновидів. Якщо мозок людини здатний створити космічний супутник, то неважко уявити, що мозок, вищий проти людського, може створювати речі куди дивовижніші. Мисляча людина легко визнає слушність такого доказу, проте є затяті атеїсти, які ніколи з цим не погодяться. Шріла В’ясадева, однак, зразу ж починає з того, що визнає верховний інтелект за парамешвару. Він складає шанобливі поклони найвищому інтелектові, звертаючись до нього: пара, парамешвара чи «Верховний Бог-Особа». Парамешвара    —    це Шрі Крішна, як то визнає «Бгаґавад-ґіта» та інші писання від Шрі В’ясадеви, і передусім «Шрімад-Бгаґаватам». У «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що немає іншої пара-таттви (суммум бонум) крім Нього. Тому В’ясадева починає з того, що вшановує пара-таттву, Шрі Крішну, чиї трансцендентні дії описано в Десятій пісні.

Безпринципні люди вдаються відразу до Десятої пісні, а надто до п’яти глав, котрі змальовують Господній танець раса. Ця частина « Шрімад - Бгаґаватам »    —    найпотаємніша частина величного твору. Той, хто не опанував зусебічно трансцендентної науки про Господа, запевно хибно сприйматиме гідні поклоніння трансцендентні розваги Господа    —    танець раса та Його любовні взаємини з ґопі. Це найвищою мірою духовний предмет, і тому зрозуміти трансцендентну насолоду цього танцю раса можуть тільки звільнені особи, що поступом піднеслись на рівень парамахамс. Тому Шріла В’ясадева дає читачеві змогу плекати в собі духовне усвідомлення, щоб зрештою поступом прийти до рівня, де можна насолоджуватися найпіднесенішими з Господніх розваг. Отже, він промовляє мантру ґаятрі, дгімахі, з певною метою. Мантра ґаятрі призначена для людей, які високо линуть у духовному. Той, хто досяг досконалости у повторенні мантри ґаятрі, може осягнути трансцендентне становище Господа. Тому, щоб сягнути досконалости в повторенні мантри ґаятрі, слід розвинути в собі брахманічні якості, тобто втвердитись у якості добра, і так прийти до рівня трансцендентного усвідомлення Господа, Його імені, слави, Його якостей тощо.

«Шрімад-Бгаґаватам» оповідає про сварупу Господа, що проявлена Його внутрішньою енерґією. Ця енерґія відмінна од зовнішньої, яка проявила доступний нашому досвіду космічний світ. Шріла В’ясадева у даній шлоці виразно розмежовує згадані дві енерґії, стверджуючи, що проявлена внутрішня енерґія є реальна, а зовнішня проявлена енерґія у формі матеріального буття є тимчасова та оманна, як міраж у пустелі. Коли в пустелі виникає міраж, здається, що в ньому є вода, але насправді води там немає,    —    справжня вода деінде. Проявлене космічне творіння видається реальним. Але сама реальність, якої воно є лише тьмяне віддзеркалення,    —     це духовний світ. Абсолютна Істина перебуває в духовному, а не в матеріальному небі. Все, що існує в матеріальному небі, є істина відносна. Це означає, що кожна істина тут обов’язково від чогось залежить. Космічне творіння виникає із взаємодії трьох ґун матеріальної природи, і всі тимчасові проявлення створені так, щоб являти ілюзію реальности запамороченому розуму зумовленої душі, що з’являється в якомусь із численних видів життя, до яких входять і вищі півбоги, як-от Брахма, Індра, Чандра та ін. Насправді ж нічого реального у проявленому світі немає. Проте він видається реальним, тому що істинна реальність існує-таки в духовному світі, де з усім Своїм трансцендентним оточенням вічно перебуває Бог-Особа.

Начальник великого будівництва сам безпосередньо нічого не будує, але він знає найменші деталі всього, що відбувається, тому що все робиться під його наглядом. Про хід робіт він    —    і прямо, і непрямо    —    знає все. Так само і Верховний Бог-Особа є верховний будівничий творіння і тому досконало знає найменші деталі космічного творіння, хоча всі роботи виконують півбоги. У матеріальному творінні ніхто не є незалежною істотою, починаючи від Брахми і закінчуючи найнезначнішою мурашкою. У всьому видно руку Господа. І всі матеріальні елементи, і всі духовні іскри виходять з Нього одного. І все, що постає в матеріальному світі, є просто взаємодією двох енерґій, матеріальної і духовної, які виходять з Абсолютної Істини, Бога-Особи, Шрі Крішни. Хімік, сполучивши кисень з воднем, може виготовити в своїй лабораторії воду, але насправді живу істоту, що працює в лабораторії, скеровує Господь, і так само матеріали, що з ними вона працює, теж постачає Господь. Прямо чи непрямо Господь знає все, Йому відомі й найменші дрібниці, і Він цілковито незалежний. Його порівнюють до золотої копальні, а космічне проявлення у всьому його розмаїтті форм    —    до золотих виробів, як-от золоті каблучки, намиста тощо. З погляду якости золота каблучка чи золоте намисто тотожні золоту у копальні, проте з погляду кількісного вмісту золота між ними існує різниця. Отак Абсолютна Істина водночас і тотожна усьому, і відмінна від усього. Немає нічого, що було б абсолютно тотожне Абсолютній Істині, і рівночасно немає нічого, що було б від Неї незалежне.

Зумовлені душі, від Брахми, що конструює цілий усесвіт, і до крихітного мурашки,    —    всі щось творять, але ніхто з них не є незалежний від Верховного Господа. Матеріаліст помилково вважає, що іншого творця, крім нього самого, немає. Це називається майа, ілюзія. Посідаючи надзвичайно обмежене знання, матеріаліст бачить лише те, що може сприйняти своїми недосконалими чуттями, а тому гадає, що матерія набуває форми сама собою, без допомоги вищого інтелекту. Шрі В’ясадева спростовує це у шлоці: «Довершене ціле, чи Абсолютна Істина, є джерело усього, і тому ніщо не може бути незалежне од тіла Абсолютної Істини». Про все, що трапляється з тілом, негайно дізнається той, хто в ньому втілений. Так само і творіння є тілом абсолютного цілого. Отож, Абсолют прямо й непрямо знає все, що відбувається у творінні.

Шруті-мантра теж проголошує, що абсолютне ціле, чи Брахман, є найвище джерело усього. З Нього все виходить, підтримує все теж Він, а накінці все знову входить у Нього. Такий закон природи. В смріті-мантрі маємо потвердження тому. Сказано, що джерело, з якого все виходить на початку віку Брахми, і вмістище, до якого все остаточно входить,    —     це Абсолютна Істина, Брахман. Матеріалістичні вчені вважають за очевидну істину, що сонце є в кінцевому підсумку джерелом, з якого виникла планетна система, однак пояснити, звідки виникає саме сонце, вони не на силі. Але цей вірш дає пояснення про джерело всього сущого. Брахма, що його можна порівняти до сонця, за ведичними писаннями не є найвищий творець. У цій шлоці сказано, що ведичного знання Брахму навчив Бог-Особа. Можна заперечити, що оскільки Брахма є первісною живою істотою, його не було кому надихнути, бо інших істот ще не було. Але тут сказано ясно, що Верховний Господь наділив вторинного творця, Брахму, здатністю творити, щоб той зміг виконати покладений на нього обов’язок. Отже, верховний інтелект, який стоїть за всім створеним, є Абсолютний Бог, Шрі Крішна. В «Бгаґавад-ґіті» Господь Шрі Крішна стверджує, що Він і тільки Він здійснює верховний нагляд за творчою енерґією, пракріті, яка є сукупністю матерії. Тому Шрі В’ясадева поклоняється не Брахмі    —    він вшановує Верховного Господа, що скеровує Брахму у всій його творчій діяльності. В цій шлоці слова абгіджн̃ах̣ і свара̄т̣ мають особливу вагу. Цими двома словами встановлено межу між Верховним Господом і рештою живих істот. Ніяка інша жива істота не є ані абгіджн̃ах̣, ані свара̄т̣, тобто ніхто не має ні повного знання, ні повної незалежности. Навіть Брахма, щоб мати змогу творити, мусить медитувати на Верховного Господа, за великих вчених, Айнштайна, приміром, годі й казати. Мозок такого вченого запевно не є витвір людських рук. Такого мозку не виробити і вченим, а за малорозвинених атеїстів, що повстають на Господню владу, дарма і згадувати. Навіть майаваді-імперсоналісти, що тішать своє самолюбство гадкою, ніби можуть стати єдиними із Господом, не є ні абгіджн̃ах̣, ні свара̄т̣. Такі імперсоналісти, прагнучи надбати знання, яке дало б змогу стати одним з Господом, вдаються до суворих аскез; але закінчується все, зазвичай, тим, що вони потрапляють в залежність від якогось із своїх багатих учнів, котрий постачає їм гроші на будівництво монастирів та храмів. Перш як кинути виклик владі Бога, атеїсти, як-от, прикладом, Равана чи Хіран’якашіпу, мали пройти через суворі аскези. Проте зрештою виявилось, що вони геть безпорадні. Вони не могли навіть врятувати себе, коли Господь з’явився перед ними в подобі жорстокої смерти. Те саме буде і з сучасними атеїстами, яким стає зухвалости заперечувати владу Бога. З ними станеться те саме, бо історія повторює себе. Природа з її законами завжди напоготові покарати тих, хто зневажає Господню владу. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта» у відомому вірші йада̄ йада̄ хі дгармасйа ґла̄ніх̣. «Коли дгарма занепадає і росте адгарма, о Арджуна, Я втілююсь» (Б.-ґ. 4.7).

Те, що Верховний Господь є досконалий з будь-якого погляду, свідчать усі шруті-мантри. В шруті-мантрах сказано, що вседосконалий Господь кинув погляд на матерію і так створив усі живі істоти. Живі істоти є невід’ємні частки Господа. Господь запліднює неозоре матеріальне творіння насінинами духовних іскор. Так приходять до руху твірні енерґії, даючи початок численним дивовижним творінням. Атеїст скаже на це, що Господь не вправніший за годинникаря, але вищість Господа безсумнівна: Він може створити пару машин    —    тіла чоловічої і жіночої статі. А вже далі ці чоловічі та жіночі механізми виробляють інші, подібні до них самих, машини без ліку, і цей процес вже не вимагає уваги Бога. Наблизитись інтелектом до Бога людина могла б лише в тому випадку, якби їй вдалося виготовити набір машин, які були б здатні виробляти далі інші машини без її втручання. Однак це неможливо, бо кожна машина зокрема потребує осібної обслуги. Отже, ніхто не здужає творити так, як Бог. Ще одне ім’я Бога    —    асамаурдгва    —    означає, що немає рівного Йому чи більшого за Нього. Парам сат’ям, або Верховна Істина,    —    це Той, хто не має Собі рівного і проти кого немає вищого. Підтвердження цьому містять і шруті-мантри, де мовиться, що перед творенням матеріального усесвіту існував тільки Господь, володар над усіма. Саме Він навчив Брахму ведичного знання, і це Йому, Господеві, слід коритися в усьому. Кожен, хто хоче звільнитися з пут матерії, мусить віддатися Господу. Те саме сказано і в «Бгаґавад-ґіті».

Доки людина не віддасть себе лотосовим стопам Верховного Господа, вона неодмінно перебуватиме в омані. Як запевняє «Бгаґавад-ґіта», тільки коли мудра людина пізнає, що Крішна є причина всіх причин, і віддається Його лотосовим стопам, вона може стати махатмою, великою душею. Але таку велику душу подибуємо дуже рідко. Тільки махатмам до снаги зрозуміти, що Верховний Господь є первісна причина всіх причин. Він є парама, найвища істина, тому що всі інші істини є відносні щодо Нього. Він всезнаючий. Ілюзії для Нього не існує.

Деякі вчені-майаваді обстоюють погляд, що «Шрімад-Бгаґаватам» створив не Шріла В’ясадева. Дехто з них вважає, ніби це сучасний твір, автором якого є певний Вопадева. Аби спростувати подібні безпідставні твердження, Шрі Шрідгара Свамі вказує, що згадка за «Бгаґаватам» є у багатьох найдавніших Пуранах. Перша шлока «Бгаґаватам» починається мантрою ґаятрі, і про це сказано у найдавнішій з Пуран, «Матс’я Пурані». В цій Пурані, із вказівкою на мантру ґаятрі в «Бгаґаватам», сказано, що є твір, який відкривається мантрою ґаятрі і містить багато оповідей з духовним змістом і де наведено історію про Врітрасуру. Сказано ще, що кожен, хто в день повного місяця приносить цей величний твір у дар, осягає найвищу досконалість життя: повертається до Бога. Посилання на «Шрімад-Бгаґаватам» містять і інші Пурани. Там конкретно зазначено, що твір складають дванадцять пісень, які містять вісімнадцять тисяч шлок. Згадують за «Шрімад-Бгаґаватам» у бесіді між собою Ґаутама і Махараджа Амбаріша («Падма Пурана»). Махараджа Амбаріша дістав пораду реґулярно читати «Шрімад-Бгаґаватам», якщо бажає звільнитися від матеріальних пут. Ці свідчення не лишають жодних сумнівів щодо достовірности «Шрімад-Бгаґаватам». Упродовж останніх п’ятисот років численні блискучі вчені та ачар’ї, як ось Джіва Ґосвамі, Санатана Ґосвамі, Вішванатга Чакраварті, Валлабгачар’я і багато інших видатних учених, які жили вже після часів Господа Чайтан’ї, склали до «Бгаґаватам» докладні пояснення. Серйозному учневі варто було б спробувати ознайомитися з ними, це допоможе йому повніше відчути смак трансцендентного послання.

Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура в своїх працях розглядає безпосередньо первинну чисту психологію сексу (аді- расу), що цілковито вільна від матеріальної скверни. Усе матеріальне творіння обертається навколо статевого життя. В сучасному людському суспільстві секс є осереддям усієї діяльности. Скрізь, куди не глянь, секс відіграє головну роль. Отже, статеве життя не є щось нереальне. В реальній подобі він існує в духовному світі, а статеві стосунки в матеріальному світі є спотвореним відбитком первісного явища. Це відначальне статеве життя міститься в Абсолютній Істині, і це свідоцтво того, що Абсолютна Істина не може бути безособистісна. Неможливо бути безособистісним і водночас містити в собі чисте статеве життя. Отже, філософи-імперсоналісти, найбільше наголошуючи на безособистісности найвищої істини, непрямо штовхають до огидних матеріальних статевих стосунків. Внаслідку людство, не маючи інформації про істинну духовну форму статевих стосунків, взяло спотворене матеріальне статеве життя за вершину всього. Проте секс у матеріальному житті, яке є хворобливим станом істоти, і секс у духовному бутті геть відмінні.

«Шрімад-Бгаґаватам» поступово підійме неупередженого читача на найвищий рівень досконалости в трансцендентному. Він дасть змогу стати понад матеріальною діяльністю у трьох якостях, на яку вказують вірші Вед: діяльністю задля плодів, умоглядною філософією та поклонінням чинним божествам.

Релігія стоїть на чотирьох засадах, якими є доброчесна діяльність, економічний розвиток, задоволення чуттів і, накінець, звільнення з матеріального рабства. Люди, які живуть без релігії, просто перебувають на стадії дикунства. Істота стає людиною тоді, коли в неї з’являється релігія. Їда, сон, страх і злягання    —    це чотири засади тваринного життя. Вони спільні для тварин і для людей. Але релігія    —    то особлива форма діяльности, яка притаманна виїмково людській істоті. Якщо немає релігії, людське життя не ліпше за тваринне. Саме тому в людському суспільстві завжди існує певна форма релігії, що вказує на вічні стосунки людини з Богом і спрямовує до самоусвідомлення.

На нижчих рівнях людської цивілізації завжди точиться боротьба за владу над матеріальною природою, чи, іншими словами, завжди триває суперництво у задоволенні чуттів. З такою свідомістю людина навертається до релігії, і тоді починає робити доброчесні вчинки чи виконувати релігійні обряди, щоб мати з того матеріальний зиск. Але якщо той зиск можна отримати в інший спосіб, цю так звану релігію забувають. Такий підхід до релігії є відмітною рисою сучасного людського суспільства. Людина нині економічно процвітає, тому релігія їй не дуже цікава. Більшість церков, мечетей та храмів стоять, буквально, пусткою. Людям цікавіші промислові підприємства, крамниці та кінотеатри, ніж святині, що їх побудували прабатьки. Це є практичний доказ того, що до релігії вдаються задля економічної вигоди. Економічні здобутки потрібні на те, щоб мати змогу насолоджувати чуття. Часто, зазнавши поразки в спробах задовільнити чуття, людина звертається до думки про спасіння і намагається злитися з Верховним Господом. Тож очевидно, що всі оці стани є просто різні відміни чуттєвої втіхи.

У Ведах визначено реґульований спосіб, що дозволяє виконувати згадані вище чотири різновиди діяльности без зайвого змагання за чуттєву насолоду. «Шрімад-Бгаґаватам», проте, трансцендентний щодо усієї такої діяльности задля чуттєвої втіхи. Це абсолютно трансцендентний твір, зрозуміти який до снаги лише чистим відданим Господа, що перебувають осторонь борні за чуттєве задоволення. В матеріальному світі точиться гостра боротьба: змагаються тварина з твариною, людина з людиною, громада з громадою, нація з нацією. Але віддані Господа перебувають понад тією боротьбою. Вони не змагаються з матеріалістами, бо стоять на шляху назад до Бога, де життя вічне й блаженне. Такі трансценденталісти незаздрісні й чисті серцем. В матеріальному світі всі заздрять одне одному, і через це виникає змагання. Але трансцендентні віддані Господа не тільки вільні від матеріальної заздрости    —    вони бажають добра кожному, прагнучи створити вільне від боротьби Богоцентричне суспільство. Концепція нинішніх соціалістів про суспільство без конкуренції є штучною, бо в соціалістичній державі теж існує боротьба    —    між претендентами на пост диктатора. Що на погляд Вед, що з погляду звичайної людської діяльности підвалиною матеріального життя є чуттєва втіха. У Ведах згадано три шляхи. Один через кармічну діяльність веде на ліпші планети. Другим шляхом    —    поклоняючись певним півбогам, можна піднятися на їхні планети. Ще інший дозволяє осягнути Абсолютну Істину і Її безособистісний аспект а також злитися з Нею.

Безособистісний аспект Абсолютної Істини не є Її найвищий вияв. Вищий від нього    —    аспект Параматми, і тоді ще вищий є особистісний аспект Абсолютної Істини    —    Бгаґаван. «Шрімад-Бгаґаватам» дає нам знання про Абсолютну Істину в Її особистісному аспекті. Це писання вище за писання імперсоналістів і за розділ Вед, що має назву ґ’яна-канда. Вище воно і за розділ карма-канда, і упасана-канда, тому що радить поклонятися Верховному Богові-Особі, Господу Шрі Крішні. Діяльність за карма-кандою    —    це змагання за досягнення райських планет, де буде змога ліпше насолоджувати чуття. За схоже змагання йде мова й у ґ’яна-канді та упасана-канді. «Шрімад-Бгаґаватам» вищий за них, бо скеровує до Верховної Істини, що є сутністю, першопричиною всього розмаїття явищ. Із «Шрімад-Бгаґаватам» можна довідатись і за сутність, і за окремі похідні явища. Абсолютна Істина, Верховний Господь, є сутність усього, а все, що постає з Нього, є відносними формами енерґії.

Немає нічого, що існувало б окремо від сутности, але водночас енерґії відмінні від сутности. В цьому твердженні немає суперечности . « Шрімад - Бгаґаватам » надзвичайно виразно вияснює цю філософію «одночасної єдности й відмінности», за яку йдеться у «Веданта-сутрі», що починається сутрою джанма̄дй асйа.

Концепція, що енерґія Господа єдина з Ним і водночас відмінна від Нього, містить у собі відповідь умоглядним мислителям, які намагаються піднести енерґію до ранґу Абсолюту. Той, хто дійсно усвідомив це, бачить, що концепції як монізму, так і дуалізму є недовершені. Розвиваючи в собі трансцендентну свідомість, яка спирається на концепцію одночасної єдности й відмінности, людина безпосередньо виходить на рівень свободи від троїстих страждань. Троїсті страждання, за які йдеться, такі: 1) страждання, які постають з розуму та тіла, 2) страждання, причиною яких є інші живі істоти, і 3) страждання, які приходять від непідвладних людині стихійних нещасть. «Шрімад-Бгаґаватам» починається з того, що відданий віддає себе Абсолютній Істині. Він повністю усвідомлює свою єдність з Абсолютом і в той самий час своє становище вічного слуги Абсолюта. Той, хто живе за матеріальними уявленнями, хибно вважає себе за володаря над усім довкола і через це безнастанно страждає від троїстих життєвих нещасть. Але як скоро він приходить розуміння свого справжнього становища, тобто усвідомлює, що він є трансцендентним слугою, нещастя вже не зачіпають його. Поки жива істота не покидає спроб запанувати над матеріальною природою, вона не може стати слугою Всевишнього. Служіння Господеві здійснюють з чистим усвідомленням духовности свого єства, і завдяки такому служінню істота звільнюється від тягаря матерії.

На додаток до всього сказаного, «Шрімад-Бгаґаватам»    —     це коментар на «Веданта-сутру», що його написав сам Шрі В’ясадева. Він написав його з ласки Наради в пору своєї духовної зрілости. Шрі В’ясадева    —    це повноважне втілення Нараяни, Бога-Особи, і тому його авторитет не викликає ніяких сумнівів. В’ясадева є автор усіх інших ведичних писань, проте він радить вивчати насамперед «Шрімад-Бгаґаватам». В інших Пуранах наведено способи поклоніння різним півбогам, але в «Шрімад-Бгаґаватам» йдеться виключно за Верховного Господа. Верховний Господь є тіло усього, півбоги ж є різними частинами того тіла. Отже, якщо поклонятися Верховному Господеві, немає потреби поклонятися півбогам. Верховний Господь утверджується в серці відданого одразу. Господь Чайтан’я Махапрабгу, вирізняючи «Шрімад- Бгаґаватам» з-поміж усіх інших Пуран, вказує на нього як на бездоганну Пурану.

Спосіб отримати це трансцендентне послання такий: треба просто смиренно слухати. Осягнути трансцендентне послання неможливо, якщо вивчати його в дусі виклику. Тут вжито одне слово, яке допомагає зрозуміти правильний підхід. Це слово ш́уш́рӯшу. Треба мати палке бажання слухати трансцендентне послання. Саме щире бажання слухати і є найпершою умовою.

Людей, яким пощастило менше, не цікавить слухати «Шрімад-Бгаґаватам». Сам метод простий, але застосовувати його нелегко. Нещасливці знаходять час слухати балачки за політику і громадське життя, але якщо запросити їх до зібрання відданих послухати «Шрімад-Бгаґаватам», вони з ходу відмовляються. Нерідко професійні читці «Бгаґаватам» з місця плигають у потаємні глибини розваг Верховного Господа, які вони тлумачать як суто еротичну літературу. «Шрімад-Бгаґаватам» призначений, щоб слухати від самого початку. Про тих, хто годен засвоїти цей твір, згадує така шлока: «Людина стає достойною слухати «Шрімад-Бгаґаватам» тільки коли здійснить численні доброчесні вчинки». Людині мудрій, вдумливій і розважливій великий мудрець В’ясадева дає запоруку, що, слухаючи «Шрімад-Бгаґаватам», вона зможе безпосередньо осягнути Верховну Особу. Оминаючи усі ті стани усвідомлення, за які йдеться у Ведах, людина отримує змогу піднятися зразу на рівень парамахамси    —    для цього треба лише погодитись прийняти послання.

В двох попередніх шлоках чітко доведено, що «Шрімад-Бгаґаватам»    —    це піднесене писання, яке своїми трансцендентними якостями перевершує всі інші ведичні писання. Він трансцендентний щодо будь-якої мирської діяльности та матеріального знання. В цій шлоці сказано, що «Шрімад-Бгаґаватам» не лише піднесене писання, але й зрілий плід ведичної літератури. Іншими словами, це вершки всього ведичного знання. Саме тому так важливо терпляче та смиренно слухати його. Послання «Шрімад-Бгаґаватам» і науку, що він дає, належить прийняти з великою шаною

і увагою.

Веди порівнюють до дерева бажань, тому що вони обіймають все, що приступно пізнати людині. В них приділено увагу і її матеріальним потребам, і питанням духовного усвідомлення. Веди містять систематизоване знання з соціології, політики, релігії, економіки, військової справи, медицини, хімії, фізики, метафізики і всі решту відомостей, які потрібні на те, щоб підтримувати життя в тілі. Поза і понад тим знанням    —    конкретні вказівки щодо духовного усвідомлення. Система пізнання, пропонована у Ведах, поступово підіймає живу істоту на духовний рівень, а вершиною духовного осягнення є усвідомлення того, що Бог-Особа є вмістилище всіх духовних смаків, чи рас.

Усе живе    —    від Брахми, першонародженої живої істоти матеріального світу, і до крихітної мурашки    —    прагне насолоджуватись якимось смаком, що його дають чуття. Цю чуттєву насолоду позначають терміном раса, і є багато різних рас. Явлені писання вирізняють такі дванадцять відмін рас: 1) раудра (гнів), 2) адбгута (подив), 3) шрінґара (кохання), 4) хас’я (забава), 5) віра (лицарство), 6) дая (милосердя), 7) дас’я (слугування), 8) сакг’я (братерськість), 9) бгаянака (жах), 10) бібгатса (приголомшення), 11) шанта (нейтральність), 12) ватсал’я (батьківство).

Сукупним вираженням всіх цих рас є любов. Ця любов проявляється в обожнюванні, слугуванні, приязності, батьківській любові та коханні    —    це найголовніші її прояви. Якщо любов не проявляється у ці п’ять способів, вона проявляється непрямо: через гнів, подив, сміх, лицарськість, страх, відразу і т. ін. Візьмемо для прикладу стосунки закоханих, це називають расою кохання. Коли в любовних взаєминах виникає якесь непорозуміння, внаслідок того постають подив, гнів, відраза і навіть жах. Подеколи кульмінацією любовної історії стає страхітлива сцена вбивства. Всі ці раси існують між людьми або між тваринами. Проте ніякого обміну расою між людиною й твариною або між людиною та істотою з якогось іншого виду життя в матеріальному світі бути не може. Взаємообмін расою відбувається між істотами одного й того самого виду. Але якщо виходити з того, що всі є духовні душі, то всі є якісно єдині з Верховним Господом. Отже, відначально обмін расами відбувався між кожною окремою духовною істотою і духовним цілим, Верховним Богом-Особою. Духовний взаємообмін, раса, між живими істотами й Верховним Господом вповні розкривається в духовному бутті.

Саме тому ведичні гімни , шруті - мантри, змальовують Верховного Бога-Особу як «першоджерело усіх рас». Жива істота поістині щаслива лише тоді, коли вона перебуває в товаристві Верховного Господа і обмінюється з Ним расою, яка відповідає її природному становищу.

У шруті-мантрах також вказано: кожна жива істота має своє відначально притаманне їй становище з властивим для цього становища певним типом раси, якою вона обмінюється з Богом-Особою. Повністю пізнати свою відначальну расу можуть тільки звільнені істоти. В матеріальному світі расу досвідчують в спотвореній, тимчасовій формі, і тому в матеріальному світі раси проявляються у матеріальній формі раудри (гніву) тощо.

Отже той, хто цілковито оволодів знанням про різні раси (а рушійна сила усієї діяльности саме вони), може зрозуміти, як ті відначальні раси віддзеркалені в матеріальному світі оманними відбитками. Той, хто мудрий і вчений, шукає смаку істинної раси в її духовній формі. Такі люди починають з того, що прагнуть стати єдиним з Усевишнім. Не володіючи знанням за різні раси, менш розумні трансценденталісти так ніколи і не спромагаються піднятися над концепцією злиття з духовним цілим.

У цій шлоці певно сказано, що смаку духовної раси, яким втішаються навіть звільнені душі, можна скуштувати, слухаючи «Шрімад-Бгаґаватам», бо він є зрілий плід усього ведичного знання. Той, хто буде смиренно слухати цей трансцендентний твір, зможе повністю задоволити бажання свого серця. Але треба бути обачним, адже слухати це послання потрібно з достовірного джерела. «Шрімад-Бгаґаватам» отримано саме так. Нарада Муні приніс його з духовного світу і передав своєму учневі Шрі В’ясадеві. Той передав це послання своєму синові Шрілі Шукадеві Ґосвамі, а Шріла Шукадева Ґосвамі переказав його Махараджі Парікшітові за сім днів до царевої смерти. Шріла Шукадева Ґосвамі був звільнена душа від самого народження. Він був звільнений навіть коли перебував у лоні матері, а з’явившись на світ, не вчився духовного знання. Щойно народившись, людина не здатна ні до чого: як у мирському, так і в духовному розумінні. Проте Шрі Шукадева Ґосвамі був досконала звільнена душа, і тому для духовного усвідомлення йому не треба було іти шляхом поступового розвитку. Однак, хоча він, цілковито звільнена особа, був втверджений у своєму трансцендентному становищі, що поза впливом трьох матеріальних ґун, його привабила трансцендентна раса Верховного Бога-Особи, що Його з великою шаною вихваляють ведичними гімнами звільнені душі. Розваги Верховного Господа сильніше притягають звільнені душі, аніж мирян. Господь ні в якому разі не може бути безособистісним, бо трансцендентну расу можна мати тільки з особою.

« Шрімад - Бгаґаватам »    —    це оповідь про трансцендентні розваги Господа, і Шріла Шукадева Ґосвамі послідовно описує їх. Це писання промовляє до всіх людей, в тому числі і до тих, які шукають звільнення чи прагнуть стати єдиним з верховним цілим.

Санскритське слово шука означає також «папуга». Коли папуги надкльовують своїми червоними дзьобами стиглий плід, він робиться ще солодший. Цей самий плід Вед, зрілий та налитий знанням, зійшов з вуст Шріли Шукадеви Ґосвамі, якого порівнюють з папугою не через те, що він міг переказати «Бгаґаватам» слово в слово так, як почув був від свого вченого батька, а через те, що він зумів подати твір так, що він промовляє до людей всіх класів.

З вуст Шріли Шукадеви Ґосвамі оповідь плине так, що кожен, хто слухає її щиро і смиренно, неодмінно відчує насолоду трансцендентних смаків, що геть відмінні від спотворених смаків матеріального світу. Цей зрілий плід з Крішналоки, найвищої планети, не впав раптом    —    його дбайливо передано ланцюгом учнівської послідовности, без жодних пошкоджень чи змін. Нерозумні люди, які не перебувають в трансцендентній учнівській послідовності, силкуються пізнати найвищу трансцендентну расу, відому як танець раса, не ступаючи в слід Шукадеви Ґосвамі, і це величезна помилка. Шукадева Ґосвамі якнайдбайливіше передає плід «Бгаґаватам», ведучи поступово зі ступеня на ступінь в трансцендентному усвідомленні. Треба застосувати інтелект і усвідомити велич «Шрімад-Бгаґаватам», взявши до уваги, як обережно ставляться до нього такі особистості, як Шукадева Ґосвамі. Метод учнівської послідовности у школі «бгаґавати» передбачає, що осягати «Шрімад-Бгаґаватам» і далі слід тільки від того, хто є істинний представник Шукадеви Ґосвамі. Певно ж, професійний декламатор, що наживається на «Шрімад- Бгаґаватам», не дбаючи ні про які засади, не є представником Шукадеви Ґосвамі. В нього один клопіт: заробити собі на прожиток. Отож, лекції таких рецитувальників відвідувати не варто. Зазвичай такі люди приступаються одразу до найпотаємнішого в творі, не переймаючись тим, щоби щабель за щаблем осягати цей дуже серйозний предмет. Вони, як вже повелося, з ходу беруться розповідати про танець раса, і нерозумні люди сприймають його перекручено й хибно. Хтось вважає його за щось розпусне, а інші затемнюють його суть власними недолугими тлумаченнями. Ніхто з них не має охоти ступати в слід Шріли Шукадеви Ґосвамі.

Підсумок сказаного в тому, що серйозний дослідник раси повинен отримати послання «Бгаґаватам» через учнівську послідовність, яка йде від Шукадеви Ґосвамі, бо він оповідає «Шрімад-Бгаґаватам» послідовно від початку, не стараючись догодити примхливим смакам матеріалістів, що мало розуміють у трансцендентній науці. «Шрімад-Бгаґаватам» подано настільки дбайливо, що щира й серйозна людина може одразу насолодитися стиглим плодом ведичного знання. Для цього їй треба просто пити нектарний сік, що сходить з вуст Шукадеви Ґосвамі чи його істинного представника.

Три попередні шлоки були вступними до «Шрімад-Бгаґаватам», і ось розгортається головна тема величного твору. Повіданий вперше від Шріли Шукадеви Ґосвамі, «Шрімад-Бгаґаватам» вдруге пролунав у Наймішаран’ї.

«Ваявія тантра» розповідає як Брахма, будівничий нашого всесвіту, мислив у розумі велетенське колесо, що охоплювало цілий усесвіт. Маточина цього велетенського колеса була якраз у місці, що зветься Наймішаран’єю. Ліс Наймішаран’я згадано і у «Вараха Пурані». Там сказано, що, виконуючи жертвопринесення в цьому місці, можна поменшити сили демонічних людей. Тому місцем подібних жертвопринесень брахмани часто обирають саме Наймішаран’ю.

Віддані Господа Вішну завжди роблять усілякі жертвопринесення на вдоволення Господа. Відданих завжди вабить до служіння Господеві, тоді як упалі душі вабить до втіх матеріального життя. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що, хоч що роби істота в матеріальному світі, якщо вона діє не на вдоволення Господа Вішну, вона просто ще більше заплутується в путах своїх дій. Тому й приписано виконувати будь-яку дію лише як жертвопринесення на задоволення Вішну та Його відданих. Це дарує всім мир та процвітання.

Великі мудреці невтомно піклуються про загальне добро. Ця їхня турбота була головною причиною того, що мудреці з Шаунакою на чолі зібралися у святому місці Наймішаран’я з наміром здійснити неперервну низку великих жертовних обрядів. Людство з притаманною йому забутливістю не знає, який є істинний шлях до миру та процвітання. Але це добре відомо мудрецям, і тому задля загального добра вони повсякчас роблять щось, аби в світі запанував мир. Вони    —     щирі друзі всім живим істотам і тому, навіть ціною великих особистих злигоднів, і на мить не полишаючи служити Господеві, діють задля загального добра. Господь Вішну наче те велике дерево, а всі інші    —    півбоги, люди, сіддги, чарани, від’ядгари, решта живих істот    —    наче гілки та листя на цьому дереві. Той, хто підливає коріння дерева, поїть і всі інші його частини. Якщо підливати корінь, то без води лишиться лише те гілля та листя, що вже відрізане від дерева. Відтяте гілля та листя можна поливати скільки завгодно, але воно однак врешті засохне. Так само людське суспільство, бувши відокремлене від Бога-Особи, як те відтяте від дерева гілля та листя, не може напитися живлющої вологи, і всі намагання напоїти його    —    просто марна витрата сил і енерґії.

Сучасне матеріалістичне суспільство відокремлене від Верховного Господа і втратило з Ним усякий зв’язок. І всі плани атеїстичних проводарів суспільства розсипаються один по одному, проте ці люди снять собі далі.

За нинішньої доби людина може пробудитися єдиним способом    —    через соборне оспівування святих імен Господа. Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу дав нам цей глибоко науковий метод, і ті, хто наділений розумом, можуть скористатися з Його повчань і віднайти істинний мир і процвітання. «Шрімад-Бгаґаватам» повідано з тою ж самою метою. Повніше це питання буде висвітлене далі.

Ранок    —    найсприятливіший час для духовного служіння. Великі мудреці запропонували оповідачеві «Шрімад-Бгаґаватам» почесне місце на підвищенні, яке зветься в’ясасаною, тобто сидінням Шрі В’ясадеви. Шрі В’ясадева є відначальний духовний наставник усіх людей. Всіх інших наставників уважають за його представників. За його представника вважають того, хто здатний передати думку Шрі В’ясадеви без жодних змін. Шрі В’ясадева передав послання «Бгаґаватам» Шрілі Шукадеві Ґосвамі, а від нього це послання почув Шрі Сута Ґосвамі. Всіх істинних представників Шрі В’ясадеви в низці учнівської послідовности вважають ґосвамі. Ґосвамі опанували свої чуття і ніколи не збочують зі шляху, який показали попередні ачар’ї. У своїх лекціях вони ніколи не тлумачать «Бгаґаватам» за власною примхою    —    напроти, вони виконують своє служіння, якнайуважніше йдучи стопами своїх попередників, що передали їм духовне послання таким, яке воно є.

Ті, хто слухає «Бгаґаватам», можуть ставити оповідачеві запитання, аби прояснити для себе значення почутого, але ні в якому разі не можна робити того в дусі виклику. Запитувати слід з найглибшою шаною до промовця й до предмета. Робити саме так радить і «Бгаґавад-ґіта». Трансцендентну науку треба пізнавати, смиренно слухаючи з достовірного джерела. Отож, мудреці звернулися до Сути Ґосвамі з найглибшою шаною.

Ґосвамі, істинний представник Шрі В’ясадеви, мусить бути цілковито вільний від гріха. Чотири головні пороки в Калі-юґу такі: 1) незаконний зв’язок з жінками, 2) забій тварин, 3) вживання дурманних засобів, 4) усілякого роду шахрайство та азартні ігри. Ґосвамі, що насмілюється сісти на в’ясасану, мусить бути вільний од усіх цих пороків. Не можна дозволити сісти на в’ясасану тому, хто не є бездоганний за своїми якостями або ж має якийсь з вищезгаданих пороків. Окрім того, що він мусить бути вільний від усіх цих пороків, він ще мусить добре знати всі явлені писання, всі Веди. Пурани теж є частиною Вед, а так само частиною Вед є історичні оповіді, як-от «Махабгарата» чи «Рамаяна». Ачар’я, чи ґосвамі, мусить гаразд знатися на всіх оцих писаннях. Аніж читати, їх важливіше слухати й пояснювати. Оволодіти знанням з явлених писань можливо тільки слухаючи їх і пояснюючи. Слухання називають шравана, а пояснення    —     кіртана. Ці два процеси, шравана й кіртана, в духовному житті є основним чинником розвитку. І до ладу пояснити предмет може тільки той, хто як слід засвоїв трансцендентне знання, смиренно слухаючи з належного джерела.

«Шрімад-Бгаґаватам» є природний коментар на «Брахма-сутру» чи, інакше, «Бадараяні Веданта-сутри». Природним його звуть тому, що як «Веданта-сутри», так і «Шрімад-Бгаґаватам», сутність усіх ведичних писань, написав сам В’ясадева. Крім В’ясадеви є ще мудреці Ґаутама, Канада, Капіла, Патанджалі, Джайміні та Аштавакра, які заснували шість різних філософських систем. Повний виклад теїзму дає «Веданта-сутра», тоді як у інших системах, що засновані на умоглядному теоретизаторстві, найвищу причину всіх причин практично не розглянуто. Сісти на в’ясасану людина може лише в тому разі, якщо вона обізнана з усіма філософськими системами і вміє вичерпно пояснити вищість теїстичних поглядів «Бгаґаватам» над усіма ними. Шріла Сута Ґосвамі саме був таким вчителем, тому мудреці в Наймішаран’ї і запропонували йому сісти на в’ясасану. Шрілу В’ясадеву означено тут як Бога-Особу, бо він є вповноважене на свою місію втілення Бога.

Таємниця успіху в духовному житті полягає в тім, щоб задоволити духовного вчителя і таким чином дістати його щирі благословення. Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура співає в своїх славетних восьми віршах-молитвах до духовного вчителя: «В глибокій шанобі схиляюся до лотосових стіп мого духовного вчителя. Тільки задовольнивши його, можна вдоволити Бога-Особу, якщо ж він незадоволений, то весь шлях духовного усвідомлення просто не приведе нікуди». Тому дуже важливо, щоб перед істинним духовним вчителем учень був покірливий та смиренний. Шріла Сута Ґосвамі задовольняв усім тим вимогам до учня і здобув у дар всю ласку своїх духовних вчителів, обізнаних і свідомих власної сути,    —    Шріли В’ясадеви та інших. Мудреці Наймішаран’ї були переконані в авторитетності Шріли Сути Ґосвамі і тому прагли його почути.

«Бгаґавад-ґіта» радить поклонятися ачар’ї. Розум ачарій та ґосвамі повсякчас занурений в думки за добробут усього людства, а найперше за добробут духовний. Матеріальне щастя само приходить услід за щастям духовним. Тому ачар’ї дають людській спільноті вказівки про благо духовне. Завбачаючи, якою бездарною, цілковито позбавленою добрих якостей буде людина в епоху Калі, залізну добу чвар, мудреці попрохали Суту Ґосвамі викласти суть усіх явлених писань. Отож, мудреці запитували про абсолютне добро    —    найвище добро для людини. Далі описані ознаки занепалого стану людей цієї доби.

Віддані Господа завжди піклуються за духовний ріст людського загалу. Дослідивши становище людей у добу Калі, мудреці Наймішаран’ї передбачили коротку тривалість їхнього життя. В Калі-юґу тривалість людського життя зменшується не стільки від нестачі харчів, скільки через неправильні звички. Впорядкувавши своє життя і харчуючись просто, людина буде здоровою. Переїдання, надмір чуттєвих втіх, надмірна залежність від чиєїсь милости і штучні життєві потреби виснажують людину, висотуючи з неї саму життєву силу. Саме через це і зменшується тривалість людського життя.

На додачу люди за цієї доби також дуже ледачі, причому не тільки у питанні матеріального життя, але й щодо самоусвідомлення. Життя дане людині головно на те, щоб вона могла усвідомити себе. Це означає, що людина має зрозуміти, хто є вона, що є світ і що є найвища істина. Людська форма життя    —    це засіб, за допомогою якого жива істота може покласти край усім своїм стражданням, що постають з її тяжкої боротьби за існування в матеріальному світі, і повернутися до Бога, у свій вічний дім. Однак внаслідок хибної освітньої системи людина позбавлена бажання усвідомити себе. Якщо ж комусь і трапляється довідатися щось про самоусвідомлення, він, на жаль, стає жертвою заблукалих вчителів.

За цеї доби людина стає жертвою не тільки численних політичних партій різних переконань    —    на неї чатують ще найрізноманітніші чуттєві насолоди: вона може розважатися кіно, спортом, азартними іграми, у клубах, бібліотеках світської літератури, в гурті сумнівних друзів, їй вільно курити, пити, шахраювати, розкрадати, здіймати чвари, і далі, і далі. Розум людей через такі їхні заняття завжди стурбований і сповнений тривоги. За цієї доби чимало нечистих на сумлінні людей фабрикують власні релігійні віровчення, які не спираються ні на яке святе письмо, і часто люди, що прив’язані до чуттєвого задоволення, прихиляються до таких товариств. Внаслідку во ім’я релігії коїться стільки гріховних вчинків, що люди загалом не мають ані вмиротвореного розуму, ані тілесного здоров’я. Вже не існує громад учнів-брахмачарі, а домогосподарі не дотримуються правил та приписів життя в ґріхастга-ашрамі. Тож не диво, що так легко облишають шлях суворих випробовувань так звані ванапрастги та санн’ясі, що вийшли з такого ґріхастга-ашраму. За часів Калі-юґи все довкола просякнуте безвір’ям. Духовні вартості вже нітрохи не цікавлять людину. За мірило цивілізованости нині править рівень матеріальної чуттєвої втіхи. Аби підтримувати таку форму існування, людство погуртувалося в національні чи державні спілки, і тепер між тими різними угрупованнями не вщухають «холодні» та «гарячі» війни. Тому надзвичайно складно підняти духовний рівень у суспільстві, де керуються такими перекрученими цінностями. Мудреці з Наймішаран’ї піклуються аби всі падші душі виплуталися з такого становища, і, у пошуках засобу на це, вони звертаються до Шріли Сути Ґосвамі.

Атма, душа, відмінна від матерії та матеріальних елементів. Її, духовну за природою, не вдоволити і найширшими матеріальними задумами. Задовольнити душу, тобто атму, і є мета всіх писань та духовних заповідей. Для різних типів живих істот до цього дані різні підходи, які враховують конкретний час та обставини, а тому число явлених писань не полічити. В цих розмаїтих писаннях рекомендовані різні релігійні методи та визначені різні обов’язки. Тому, зваживши на занепалий стан людського загалу в добу Калі, мудреці Наймішаран’ї запропонували Шрі Суті Ґосвамі викласти суть усіх тих писань, бо падші душі цієї епохи просто нездатні оволодіти усіма тонкощами науки життя в системі варн та ашрамів, викладеної в цих різноманітних писаннях.

Система варн та ашрамів    —    це суспільний устрій, який, на думку авторитетів, забезпечує найліпші умови для того, щоб людина піднімалась на духовний рівень; але внаслідок впливу Калі-юґи неможливо додержувати всіх правил та приписів даної системи. Для звичайної людини немислимо також повністю розірвати стосунки зі своєю сім’єю, як це передбачає система варнашрами, адже все довкола насичене недоброзичливістю. Взявши це до уваги, неважко зрозуміти, що звичайній людині здобути духовне визволення в цю епоху дуже важко. Що ж спонукало мудреців звернутись із цим питанням саме до Шрі Сути Ґосвамі? Це пояснюється у дальших віршах.

Словом бгаґаван позначають всемогутнього Бога, що владає всіма багатствами, силою, славою, красою, знанням та зреченістю. Він    —    захисник Своїх чистих відданих. Хоча Бог до всіх ставиться рівно, до Своїх відданих Він чує особливу прихильність. Сат означає «Абсолютна Істина», а слуг Абсолютної Істини називають сатватами. А Бог-Особа, що чистих відданих захищає, славиться як оборонець сатватів. Слова бгадрам̇ те, «будь благословенний», показують, як палко бажали мудреці почути від мовця про Абсолютну Істину. Господь Шрі Крішна, Верховний Бог-Особа, явився Девакі, Васудевиній дружині. Васудева    —     це символ трансцендентного становища, у якому Верховний Господь являє Себе.

Тут викладені передумови, потрібні, щоб почути трансцендентну вість Абсолютної Істини. Найперше, потрібно, щоб слухачі були щирі й дуже хотіли слухати. А промовець має належати до ланцюга учнівської послідовности, що сходить од визнаного ачар’ї. Трансцендентну вість Абсолюту не зрозуміти людям, що занурені в матеріальне. Під проводом істинного духовного вчителя людина поступово очищується. Отже, треба мати зв’язок з низкою учнівської послідовности і вчитися духовного мистецтва смиренно слухати. Що до Сути Ґосвамі та мудреців у Наймішаран’ї, то всі умови були дотримані: Шріла Сута Ґосвамі належав до лінії учнівської послідовности, що сходить від Шріли В’ясадеви, а мудреці всі були щирі душі, жадні пізнати істину. Всі вимоги задоволено, і тому трансцендентні оповіді про надлюдські діяння Господа Шрі Крішни, про те, як Він утілився, як народився, якими є Його поява та зникнення, форми, імена і т. ін., легко зрозуміти. Такі бесіди допомагають іти шляхом духовного усвідомлення усім людям.

Ва̄судева, або Господь Крішна    —    Абсолютний Бог-Особа    —    є верховний владика усього. У всьому творінні немає такого, хто б не страшився гніву Всевишнього. Великі асури: Равана, Хіран’якашіпу, Камса та інші    —    були дуже могутніми живими істотами, але Бог-Особа вбив їх усіх. І всемогутній Ва̄судева вклав у Своє ім’я всю могутність Своєї особи. Усе пов’язане з Ним, і все в Ньому знаходить себе. Тут сказано, що навіть сам уособлений страх боїться імені Крішни. Це вказує на те, що ім’я Крішни невідмінне від Крішни. Тому ім’я Крішни так само могутнє, як і Сам Господь Крішна, і між ними немає жодної різниці. Тому навіть перед лицем найбільшої небезпеки кожен може знайти допомогу в святих іменах Господа Шрі Крішни. Трансцендентне ім’я Крішни, навіть промовлене несвідомо чи під тиском обставин, допомагає істоті звільнитися від ланцюга народжень та смертей.

Чисті віддані Господа могутніші за води священної Ґанґи. Тривалий час використовуючи воду з Ґанґи, можна мати духовну користь. Але милість чистого відданого Господа може освятити людину одразу. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що кожен, незалежно від того, хто він за народженням    —    шудра, жінка або торговець, може прийняти притулок лотосових стіп Господа і так повернутись до Бога. Прийняти притулок лотосових стіп Господа означає прийняти притулок чистих відданих. Їх, що не знають іншої діяльности поза служінням, на знак шани називають іменами Прабгупада чи Вішнупада, які означають, що такі віддані є представниками лотосових стіп Господа. Тому кожен, хто приймає притулок лотосових стіп чистого відданого, приймаючи його своїм духовним вчителем, враз очищується. Таких відданих Господа шанують нарівні з Самим Господом, бо вони поєднані з Господом найдовіренішим служінням, вирятовуючи з матеріального світу упалі душі, котрі Господь прагне повернути додому, до Себе. На підставі явлених писань таких відданих визнають за намісників Господа. Щирий учень чистого відданого бачить свого духовного вчителя на одному рівні з Господом, себе ж завжди має за смиренного слугу слуги Господа. Такою є путь чистої відданости.

Калі    —    це епоха найбільшого занепаду через її чвари та ворожнечу. Калі–юґа просякнута гріховними звичками настільки, що найменше непорозуміння здатне викликати запеклу бійку. Подолати відчуження цієї доби може лише той, хто виконує чисте віддане служіння Господеві, хто не дбає за самозвеличення і вільний від плодів корисливих дій та сухих філософських роздумів. Провідники людського суспільства докладають великих зусиль, щоб досягнути мирного та дружнього життя; але їм незнаний цей простий спосіб    —    слухати про славу Господа. Навпаки, ці провідники суспільства чинять опір спробам поширювати Господню славу. Інакше кажучи, такі недалекі вожді людства намагаються повністю заперечити Господнє існування. Щороку в інтересах світської держави її керівники впроваджують у життя все нові й нові програми. Але, через невідворотну дію нездоланної матеріальної природи Господа, всі ці плани ліпшого майбутнього знову й знову зазнають краху. Їм несила осягнути неспроможности своїх зусиль добитися миру та дружби. А тут вони знайдуть вказівку, як подолати ці труднощі. Якщо ми хочемо справжнього миру, треба стати на шлях пізнання Верховного Господа Крішни, прославляти Його безпорочні діяння, що змальовані на сторінках «Шрімад- Бгаґаватам».

Бог-Особа зовсім не бездіяльний, як це гадають деякі менш розумні люди. Всі Його діла позначені величчю та ласкою. Його творіння    —    що матеріальне, що духовне    —    дивовижні й містять у собі все розмаїття. Їх у подробицях описують звільнені душі, як-от Шріла Нарада, В’яса, Вальмікі, Девала, Асіта, Мадгва, Шрі Чайтан’я, Рамануджа, Вішнусвамі, Німбарка, Шрідгара, Вішванатга, Баладева, Бгактівінода, Сіддганта Сарасваті та багато інших обізнаних просвітлених душ. Ці творіння, і матеріальне, і духовне, виповнює багатство, краса й знання; але духовне царство величніше, бо його сповнює знання, блаженство і вічність. Матеріальні творіння проявляються лише на час як спотворені тіні духовного царства і їх можна порівняти до кіно. Вони принаджують людей невеликого розуму, яких вабить до несправжнього. Такі нерозумні люди не мають знання за реальне і беруть на віру, що це оманне матеріальне проявлення є єдина реальність. Але люди розумніші, що йдуть за проводом мудреців    —    В’яси чи Наради    —    знають: вічне царство Бога захопливіше, просторіше і вічно повне блаженства та знання. На тих, хто не обізнаний з діяннями Господа та Його трансцендентним царством, Господь іноді проливає милість під час Своїх захопливих ігор, приходячи як втілення і показуючи блаженство вічного спілкування з Ним у трансцендентнім царстві. Такими діями Він приваблює до Себе зумовлені душі матеріального світу. Деякі із цих зумовлених душ заглиблені в оманну насолоду матеріальних чуттів, а інші просто відкидають справжнє життя в духовному світі. Такі невеликого розуму люди відомі як кармі, тобто ті, що працюють заради насолоди плодами своєї праці, і ґ’яні, що вдаються до сухих філософських роздумів. Але понад цими двома класами людей перебувають трансценденталісти, яких називають сатватами. Це ті віддані, що їх не цікавить ні нестримна матеріальна діяльність, ні умоглядна матеріальна філософія. Вони занурені у діяльне служіння Господеві, і так здобувають найвище духовне благо, незнане кармі та ґ’яні.

Господь є верховний владика як матеріальних, так і духовних світів, і тому не скласти ліку Його втіленням різних категорій. Брахма, Рудра, Ману, Прітгу чи В’яса та інші втілення одного з ними ряду    —    це матеріальні втілення Його якостей; але такі втілення, як Рама, Нарасімха, Вараха чи Вамана, є Його трансцендентні втілення. Господь Шрі Крішна    —    це першоджерело всіх втілень, а отже, Він є причина всіх причин.

Щоб творити, підтримувати й руйнувати матеріальні світи, Верховний Господь Бог-Особа особисто з’являється в багатьох тисячах форм різних втілень, і всі пригоди кожної з цих трансцендентних форм благословенні. Благо здобувають як ті, хто бере в них участь, так і ті, хто слухає трансцендентні оповіді про ці події.

Між літературою світською, художньою та історичною, і описами трансцендентних розваг Господа є величезна різниця. Історія всесвіту повна згадок за ігри Господніх втілень. «Рамаяна», «Махабгарата» і Пурани    —    хроніки минулих епох    —    оповідають про події, пов’язані з іграми втілень Господа, а тому, навіть після багаторазового читання, вони й дрібку не тратять зі своєї свіжости. Так можна впродовж усього життя перечитувати «Бгаґавад-ґіту» чи «Шрімад-Бгаґаватам» і однак щоразу віднаходити в них все нові й нові аспекти інформації. Дух повен дії, а матерія застигла, через те й новини світські застиглі, тоді як трансцендентні вісті сповнені життя. Тому, хто розвинув смак до пізнання трансцендентних предметів, ніколи не набридає за них слухати. Світська діяльність швидко пересичує, але ніколи не пересичує діяльність трансцендентна, тобто діяльність у відданості Богу. Словом уттама-шлока позначають літературу, яка стоїть над незнанням. Світська література належить до ґуни темряви, тобто невігластва, література ж трансцендентна докорінно од неї відмінна. Трансцендентна література стоїть над ґуною темряви, і чим далі читати її і усвідомлювати її трансцендентні предмети, її світло яскравішає. Деякі так звані «звільнені» особистості повторюють ахам̇ брахма̄смі, однак це зовсім не вдовольняє їх. Таке штучне усвідомлення Брахмана приїдається, і, щоб відчути справжню насолоду, вони звертаються до оповідань зі «Шрімад-Бгаґаватам». Ті ж, кому поталанило менше, вдаються до світського альтруїзму та філантропії. Це показує, що філософія майавади мирська, тоді як філософія «Бгаґавад-ґіти» й «Шрімад-Бгаґаватам»    —    трансцендентна.

До Шрі Крішни, Бога-Особи, не прикласти теорій антропо- чи зооморфізму. Нині, особливо в Індії, дуже поширився погляд, що за покутами й аскезами людина робиться Богом. Посилаючись на те, що мудреці й святі на основі явлених писань, розпізнали Особу Бога в Господі Рамі, Господі Крішні та Господі Чайтан’ї Махапрабгу, багато безпринципних людей навигадували свої «втілення». Фабрикувати «втілення» Бога стало, особливо у Бенґалії, вже звичним ділом. Будь-якого улюбленця загалу, який володіє дещицею містичних сил і здатний продемонструвати якийсь хитрий фокус, загальним голосуванням залегке проголошують втіленням Бога. Господь Шрі Крішна не був втіленням такого роду. Він насправді був Бог-Особа від самого Свого явлення в цей світ. Перед Своєю так званою матір’ю Він з’явився як чотирирукий Вішну. Потім на її прохання Він перемінився на звичайне немовля і після цього перебрався до іншої Своєї відданої в Ґокулу, де Його мали за сина Нанди Махараджі і Яшоди Мати. Так само і Шрі Баладеву, невідлучного супутника Господа Шрі Крішни, вважали за звичайну дитину, що народилася від іншої дружини Шрі Васудеви. В «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що Його народження та діяння трансцендентні, і кожен, кому пощастило зрозуміти їхню трансцендентну природу, миттєво звільнюється і стає гідний повернутися до Божого царства. Отже, досить пізнати трансцендентну природу народження та діянь Господа Шрі Крішни, щоб досягнути звільнення. Трансцендентна природа Господа описана в дев’яти піснях «Бгаґаватам», а Десята пісня присвячена виключно описові Його розваг. Людині, що поступово читає цей твір, пісня за піснею, все це відкривається. Але слід одразу зазначити, що Свою божественність Господь виявляв ще відтоді, як немовлям лежав на руках у матері, що всі Його діяння були надлюдські (семирічним Він підняв пагорб Ґовардгану); і що всі такі Його дії незаперечно доводять, що Він поістині Верховний Бог-Особа. Проте завдяки містичному покрову, що приховував Господа, Його так звані батько, мати й інші родичі завжди дивились на Нього як на звичайну дитину. Хоч які надприродні вчинки Він здійснював, Його батьки щоразу пояснювали їх у свій спосіб. Вони були щасливі просто своєю незмінною батьківською любов’ю до сина. Тому мудреці в Наймішаран’ї, описуючи Його, кажуть, що зовні Він нагадує людську істоту, але насправді Він    —    верховний всемогутній Бог-Особа.

Епоха Калі, як порівняти її до Сат’я-юґи, золотого віку, або Трета- чи Двапара-юґи, віків срібного і мідного, геть не сприяє самоусвідомленню. В Сат’я-юґу люди жили по сто тисяч років і, щоб усвідомити себе, мали змогу вправлятися в тривалих медитаціях. У Трета-юґу, коли тривалість життя дорівнювала десяти тисячам років, самореалізації досягали великими жертвопринесеннями. А в Двапара-юґу, коли життя тривало тисячу років, усвідомити себе можна було через поклоніння Господу в храмах. Але в Калі-юґу, коли максимальна тривалість життя складає сотню років, пов’язаних до того з різними труднощами, визначений шлях самоусвідомлення    —    це слухати й оспівувати святе ім’я, славу та розваги Господа. Це й почали робити мудреці Наймішаран’ї в місці, яке призначене для відданих Господа. Вони приготувались упродовж тисячі років слухати про Господні розваги. На прикладі цих мудреців слід зрозуміти, що єдиний шлях самоусвідомлення    —    це реґулярно слухати й декламувати «Бгаґаватам». Вдаватися до інших способів означає лише марнувати час, бо це не дасть ніякого відчутного результату. Звістуючи цю систему бгаґавата-дгарми, Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу проголошував, що всі, хто народився в Індії, мають з усією відповідальністю взятись поширювати послання Господа Шрі Крішни, насамперед, послання «Бгаґавад-ґіти». Утвердившись в науці «Бгаґавад-ґіти», можна почати вивчати «Шрімад-Бгаґаватам», щоб досягнути ще більшого просвітлення на шляху самоусвідомлення.

Калі- юґа     —     дуже небезпечна для людини епоха. Людське життя призначене лише на самоусвідомлення, але через вплив цієї підступної епохи люди геть забули, в чому полягає мета їхнього життя. Тривалість життя за цієї епохи поступово зменшуватиметься, люди втрачатимуть пам’ять, чулість, силу і найкращі людські якості. Дванадцята пісня даного твору містить перелік аномальних явищ цієї доби. Отже, ця епоха дуже важка для тих, хто хоче присвятити своє життя самоусвідомленню. Гонитва за чуттєвою насолодою відбирає в людей усяку пам’ять за самоусвідомлення. Не розуміючи, що це коротеньке життя    —    лише мить в нашій довгій дорозі до пізнання себе, вони, нестямні, відверто проголошують, що усвідомлювати себе зовсім непотрібно. Освітня система орієнтована суто на чуттєве задоволення, і поміркуй над цим людина мудра, вона зрозуміє, що нині дітей свідомо посилають на бойню так званої освіти. Тому розумні люди повинні остерігатися цієї епохи, і, якщо вони взагалі хочуть перетнути небезпечний океан Калі, то повинні йти за мудрецями з Наймішаран’ї і прийняти Шрі Суту Ґосвамі або ж його істинного представника за керманича на кораблі. Корабель той    —    це послання Господа Шрі Крішни, «Бгаґавад-ґіта» і «Шрімад-Бгаґаватам».

Суть релігії становлять виголошені від Самого Бога-Особи закони й заповіді. Щойно де починають вживати у зло чи нехтувати релігійні засади, Верховний Господь Сам з’являється, щоб їх відновити. Так сказано в «Бгаґавад-ґіті». Мудреці з Наймішаран’ї запитують за ці засади, і згодом їм дано буде відповідь. «Шрімад-Бгаґаватам»    —    це трансцендентне звукове втілення Бога-Особи, а отже, він представляє трансцендентне знання та релігійні засади в усій повноті.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до першої глави Першої пісні «Шрімад-Бгаґаватам», назва якої «Запитання мудреців».