Духовний учитель

Шрі Чайтан'я Махапрабгу — не хто інший, як об'єднана форма Шрі Радги та Крішни. Він — саме життя відданих, котрі неухильно йдуть стопами Шріли Рупи Ґосвамі. Шріла Рупа Ґосвамі та Шріла Санатана Ґосвамі — це два найважливіші послідовники Шріли Сварупи Дамодари Ґосвамі, найближчого слуги Господа Шрі Крішни Чайтан'ї Махапрабгу, чи, як Його називали в дитинстві та юності, Вішвамбгари. Безпосереднім учнем Шріли Рупи Ґосвамі був Шріла Раґгунатга даса Ґосвамі. Автор «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», Шріла Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі, — безпосередній учень Шріли Рупи Ґосвамі та Шріли Раґгунатги даси Ґосвамі.Безпосереднім учнем Шріли Крішнадаси Кавіраджі Ґосвамі був Шріла Нароттама даса Тгакура, і він прийняв своїм слугою Шрілу Вішванатгу Чакраварті. Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура прийняв учнем Шрілу Джаґаннатгу дасу Бабаджі, що дав духовне посвячення Шрілі Бгактівіноді Тгакурі, а Бгактівінода Тгакура своєю чергою дав духовне посвячення Шрілі Ґауракішорі дасі Бабаджі, духовному вчителеві Ом Вішнупади Шріли Бгактісіддганти Сарасваті Ґосвамі Махараджі, божественного повелителя нашої скромної особи.Ми належимо до цього ланцюга учнівської послідовності, що йде від Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, і тому це видання «Шрі Чайтан'я-чарітамріти» не матиме в собі нічого нововинайденого, вигаданого нашим крихітним мозком, а тільки рештки їжі від Самого Господа. Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу не належить до земної реальності, яку складають три ґуни матеріальної природи. Він належить до реальності трансцендентної, недосяжної для недосконалих чуттів живої істоти. Найобдарованішому земному вченому не під силу наблизитись до цієї трансцендентної реальності, якщо він не звернеться до трансцендентного звуку зі смиренним бажанням зрозуміти його, бо тільки з таким настроєм можна усвідомити послання Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Отож те, за що йтиметься в цій книзі, не матиме нічого спільного з умоглядними припущеннями немічних мізків, звиклих до марних розумувань. Зміст цієї книги складають не вигадки, а реальний духовний досвід, який можна набути тільки прийнявши описану вище учнівську послідовність. Будь-яке відхилення від цієї послідовності закриє читачеві шлях до розуміння таїни «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», трансцендентного твору, призначеного для «професорів» духовної науки, що вже осягнули всі ведичні писання — і Упанішади та «Веданта-сутру», і природні коментарі на них, як оце «Шрімад-Бгаґаватам» та «Бгаґавад-ґіта».Це видання «Шрі Чайтан'я-чарітамріти» призначене для щирих вчених, які серйозно шукають Абсолютну Iстину. Це не вираз погордливої вченості умоглядного мислителя, це — щира спроба виконати наказ вищого авторитета, служіння якому становить саме життя та душу цієї смиренної спроби. Це видання цілком і повністю йде в слід явлених писань, і тому кожен, хто належить до учнівської послідовності, зможе, просто слухаючи викладене в цій книзі, усвідомити її сутність.Першу главу «Шрі Чайтан'я-чарітамріти» відкривають чотирнадцять віршів на санскриті, що описують Абсолютну Iстину. Далі три санскритські вірші змальовують головні Божества Вріндавани, а саме: Шрі Радга-Мадана-мохану, Шрі Радга-Ґовіндадеву та Шрі Радга-Ґопінатгаджі. Перший з цих чотирнадцятьох віршів символічно представляє Верховну Iстину, і вся перша глава, власне, і присвячена цьому одному віршеві, який змальовує Господа Чайтан'ю в Його шістьох різних трансцендентних поширеннях.Перше з описаних проявлень Господа — це духовний учитель, який приходить у двох повних аспектах: як духовний учитель, що дає посвячення, і як духовний учитель, що дає настанови. Вони тотожні, тому що обидва є видимими проявами Верховної Iстини. Далі йдеться за відданих. Їх підрозділяють на два класи, а саме: учні і знавці. Далі описано втілення (аватари) Господа, і пояснено, що вони невідмінні від Господа. Ці втілення підрозділяють на три різновиди: втілення енерґії Господа, втілення Його якостей і втілення Його влади. У зв'язку з цим обговорено безпосередні проявлення Господа Шрі Крішни та Його проявлення для трансцендентних розваг. Далі йдеться за енерґії Господа і описано три їхні головні прояви: дружини Господа в Його царстві на Вайкунтзі, цариці Дварака-дгами і, найвищі з усіх, дівчата Враджадгами. I вінчає перелік у першому вірші Сам Верховний Господь, який є витоком усіх цих проявлень.Як Господь Шрі Крішна, так і Його повні поширення належать до категорії Самого Бога, Абсолютної Iстини, джерела і володаря енерґій, тимчасом як Його віддані, Його вічні супутники, — це Його енерґії. Енерґія та джерело енерґії в основі своїй утворюють єдність, однак мають різні функціональні властивості, і тому вони одночасно й відмінні. Отже, Абсолютна Iстина проявлена як розмаїття в одному цілому. Ця філософська істина, що спирається на «Веданта-сутру», відома за назвою ачінт'я-бгедабгеда-таттва, тобто концепція одночасної єдності та відмінності. Наприкінці цієї глави у світлі вищенаведених теїстичних істин описано трансцендентне становище Шрі Чайтан'ї Махапрабгу та Шріли Ніт'янанди Прабгу

Ці три Божества Вріндавани [Мадана-мохана, Ґовінда і Ґопінатга] полонили серце й душу Ґаудія-вайшнавів [послідовників Господа Чайтан'ї]. Я поклоняюсь Їхнім лотосовим стопам, бо Вони володарі мого серця.ПОЯСНЕННЯ: Автор «Шрі Чайтан'я-чарітамріти» складає шанобливі поклони трьом Божествам Вріндавани — Шрі Радга-Мадана-мохані, Шрі Радга-Ґовіндадеві та Шрі Радга- Ґопінатгаджі. Ці три Божества — саме життя та душа вайшнавів Бенґалії, чи Ґаудія-вайшнавів, які природно прагнуть жити у Вріндавані. Ґаудія-вайшнави, які ні на йоту не відхиляються від заповідей учнівської послідовності, що йде від Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, поклоняються Божественному, повторюючи трансцендентні звуки, що призначені допомогти розвинути розуміння своїх трансцендентних стосунків з Верховним Господом, розвинути обмін смаками (расами) взаємної любові та, зрештою, досягнути бажаного успіху в любовному служінні. Поклоніння згаданим трьом Божествам відповідає трьом рівням духовного розвитку. Послідовники Шрі Чайтан'ї Махапрабгу ретельно дотримуються цих засад звертання до Господа.Ґаудія-вайшнави найвищою метою ведичних гімнів вважають мантру, складену з вісімнадцяти трансцендентних літер, що оспівують Крішну як Мадана-мохану, Ґовінду та Ґопіджана-валлабгу. Мадана-мохана — це той, хто зачаровує Купідона, бога кохання, Ґовінда — це той, хто дарує втіху чуттям і коровам, а Ґопіджана-валлабга — це трансцендентний коханець ґопі. Самого Крішну називають Мадана-мохана, Ґовінда, Ґопіджана-валлабга та безліччю інших імен, відповідно до Його різноманітних ігор зі Своїми відданими.Ці три Божества — Мадана-мохана, Ґовінда і Ґопіджана- валлабга — мають відмінні чітко визначені якості. Поклоніння Мадана-мохані належить до рівня відновлення наших забутих стосунків з Верховним Богом-Особою. Нині в матеріальному світі ми перебуваємо у повному невігластві щодо наших вічних стосунків з Верховним Господом. Паṅґоṭ стосується до тих, хто нездатний пересуватися власними силами, а манда- матеṭ — це той, кого надмірне занурення в матеріалістичну діяльність позбавило розуму. Таким людям ліпше не шукати успіху в кармічній діяльності чи умоглядних розумуваннях, натомість їм слід просто віддатись Верховному Богові-Особі. Досконалість життя полягає в тому, щоб просто віддатися Всевишньому. Отож на початку свого духовного життя треба поклонятися Мадана-мохані, щоб Він привабив нас і позбавив прив'язаності до матеріального чуттєвого задоволення. Для відданого-неофіта обов'язково потрібно встановити стосунки з Мадана-моханою. Коли відданий перебуває на рівні трансцендентного служіння і бажає служити Господеві з сильною прив'язаністю до Нього, він поклоняється Ґовінді. Ґовінда — джерело всіх насолод. Коли з милості Крішни та відданих людина досягає досконалості у відданому служінні, вона стає здатна поклонятись Крішні як Ґопіджана-валлабзі, Божеству, що дає насолоду дівчатам Враджі.Отак Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу пояснив віддане служіння на трьох ступенях, і тому різні Ґосвамі встановили у Вріндавані для поклоніння ці три Божества. Ці Божества любі серцю всіх Ґаудія-вайшнавів у Вріндавані, які відвідують Їхні храми принаймні раз на день. Крім храмів цих трьох Божеств у Вріндавані засновано багато інших храмів, як оце храм Радга-Дамодари Джіви Ґосвамі, храм Ш'ямасундари Ш'ямананди Ґосвамі, храм Ґокулананди Локанатги Ґосвамі та храм Радга-Рамани Ґопали Бгатти Ґосвамі. З п'яти тисяч храмів нинішньої Вріндавани ці сім храмів, яким уже більш як чотириста років, найважливіші.Ґаудія — це частина Iндії між південним схилом Гімалаїв та північною частиною гір Віндг'я. Ґаудію називають Ар'яварта, або країна аріїв. Цю частину Iндії підрозділяють на п'ять областей, або провінцій (Панча-ґаудадеша): Сарасвата (Кашмір та Пенджаб), Кан'якубджа (Уттар Прадеш разом з сучасним містом Лакнау), Мадг'я-ґауда (Мадг'я Прадеш), Майтгіла (Біхар та частина Бенґалії) та Уткала (частина Бенґалії та вся Орісса). Ґаудадешею подеколи називають Бенґалію, почасти тому, що вона складає частину Майтгіли, а почасти тому, що столицю індійського царя Раджі Лакшмани Сени називали Ґауда. Цю древню столицю пізніше стали називати Ґаудапура, а з часом — Майапур.Відданих Орісси називають удіями, відданих Бенґалії — ґаудіями, а відданих південної Iндії — дравідами. Як Ар'яварта складається з п'яти провінцій, так само Дакшінат'я, південна Iндія, складається з п'яти провінцій, званих Панча-дравіда.У провінціях Панча-дравіди з'явилися чотири вайшнавські ачар'ї — великі авторитети чотирьох учнівських послідовностей вайшнавів, а також Шріпада Шанкарачар'я, засновник школи майавади. З чотирьох вайшнавських ачарій, що їх усіх визнають Ґаудія-вайшнави, Шрі Рамануджа Ачар'я з'явився на півдні Андгра Прадеша в Махабгутапурі, Шрі Мадгва Ачар'я з'явився в Паджакам (поблизу Віманаґірі) в окрузі Манґалор, Шрі Вішну Свамі з'явився в Панд'ї, а Шрі Німбарка з'явився в Мунґера-патані на самому півдні.Шрі Чайтан'я Махапрабгу прийняв лінію учнівської послідовності від Мадгва Ачар'ї, однак вайшнави, що належать до послідовності, яка йде від Нього, не визнають послідовників доктрини таттва-вада, хоча ті також проголошують, ніби належать до Мадгва-сампрадаї. Щоб чітко розмежувати себе від таттва-ваді, які є відгалуженням від послідовників Мадгви, вайшнави Бенґалії воліють називати себе Ґаудія- вайшнавами. Шрі Мадгва Ачар'я знаний також як Шрі Ґауда- пурнананда, а тому назва «Мадгва-Ґаудія-сампрадая» цілком пасує учнівській послідовності Ґаудія-вайшнавів. Наш духовний вчитель, Ом Вішнупада Шрімад Бгактісіддганта Сарасваті Ґосвамі Махараджа, прийняв посвячення в Мадгва-Ґаудія- сампрадаї.

Господь Чайтан'я — це Абсолютна Iстина, Сам Крішна. Це підтверджують свідоцтва з автентичних духовних писань. Iноді люди визнають якусь людину за Бога, не спираючись на явлені писання, а керуючись єдино своїми примхами та сентиментами, натомість автор «Чайтан'я-чарітамріти» підпирає свої твердження цитатами з шастр. Так він встановлює, що Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це Верховний Бог-Особа.

Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі, склавши цього санскритського вірша, примістив його на самому початку своєї книги, а тепер він його детально роз'яснить. Він складає шанобливі поклони шістьом началам Абсолютної Iстини. Ґурūн стоїть у множині, бо кожного, хто дає духовні настанови, засновані на явлених писаннях, визнають за духовного вчителя. Є багато ґуру, які надають допомогу початківцям, показуючи їм шлях до свідомості Крішни, але є один ґуру, який посвячує в повторення маха-мантри. Святих осіб, які дають настанови і допомагають розвиватися в свідомості Крішни, називають духовними наставниками. I духовний учитель, який дає посвячення, і духовні вчителі, які дають настанови, — рівні і тотожні проявлення Крішни, дарма що стосунки з ними різні. Їхнє призначення — провадити зумовлені душі додому, до Бога. Тому Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі зараховує Ніт'янанду Прабгу та шість Ґосвамі до категорії ґуру.Īṣа-бгактāн стосується до відданих Господа, як оце Шрі Шріваса та всі інші такі послідовники Господа, що являють собою енерґії Господа і якісно невідмінні від Нього. Īṣāватāракāн стосується до ачарій, як оце Адвайта Прабгу, що є аватарою Господа. Тат-пракāṣāн вказує на безпосередній прояв Верховного Бога-Особи, Ніт'янанду Прабгу, та на духовного вчителя, який дає посвячення. Тат-чгактīṭ стосується духовних енерґій (шакті) Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Ґададгара, Дамодара і Джаґадананда належать саме до цієї категорії внутрішньої енерґії Господа.Ці шість начал проявляються по-різному, але заслуговують однакового поклоніння. Крішнадаса Кавіраджа розпочинає книгу поклонами їм усім, навчаючи нас, як слід поклонятися Господу Чайтан'ї. Зовнішня енерґія Бога, що зветься майа, ні за яких умов не може торкнутися до Господа, як і темрява не може існувати там, де є світло. Разом з тим темрява, бувши тільки ілюзорним та тимчасовим покровом світла, не існує незалежно від світла.

Шріла Джіва Ґосвамі у своєму трактаті «Бгакті-сандарбга» (202) вказує, що мета чистого вайшнави — неосквернене віддане служіння, яке слід виконувати в товаристві інших відданих. Спілкуючись з відданими Господа Крішни, людина розвиває відчуття свідомості Крішни і в неї з'являється потяг до любовного служіння Господеві. Так, ступінь за ступенем розвиваючи своє розуміння відданого служіння і смак до нього, людина наближається до Верховного Господа. Якщо людина прагне виконувати безкорисливе віддане служіння, вона повинна спілкуватися з відданими Шрі Крішни, бо тільки завдяки такому спілкуванню зумовлена душа може розвинути смак до трансцендентної любові і так відродити свої вічні стосунки з Богом у тому чи іншому з Його проявів і в тій чи іншій расі (трансцендентному смакові), яка одвічно притаманна цій істоті.Якщо людина розвиває любов до Крішни, діючи в свідомості Крішни, вона може пізнати Верховну Абсолютну Iстину, а той, хто намагається осягнути Бога просто через логіку, ніколи не досягне успіху і не отримає смаку до безкорисливого відданого служіння. Таємниця успіху полягає в тому, щоб покірливо слухати тих, хто досконало знає науку про Бога, а також служити під керівництвом наставника. Відданий, який уже розвинув прив'язаність до імені, форми, якостей Верховного Господа тощо, може отримати настанови відповідно до свого особистого настрою відданого служіння. Йому немає сенсу марнувати час на початкове усвідомлення Господа через логіку. Досвідчений духовний учитель добре знає, як застосувати енерґію свого учня в трансцендентному любовному служінні Господеві, і тому він залучає відданого до якогось служіння, яке відповідає особистим нахилам учня. У відданого повинен бути лише один духовний учитель, який дає посвячення, тому що всі писання забороняють приймати більше. Однак кількість духовних вчителів, які дають настанови, не обмежена. Назагал духовний учитель, який постійно наставляє учня в духовній науці, за якийсь час стає духовним вчителем, який дає йому посвячення.Слід завжди пам'ятати, що той, хто не хоче прийняти духовного вчителя і отримати посвячення, неодмінно зазнає поразки і не зможе повернутися до Бога. Людина може вдавати з себе великого відданого, але якщо вона не отримала належного посвячення, її шлях до духовного усвідомлення буде всіяний каменями спотикання і їй не вдасться покласти край матеріальному існуванню — вона, як і раніше, залишатиметься його в'язнем. Таку безпорадну людину порівнюють до корабля без стерна, що нездатний досягнути місця свого призначення. Отож людина, якщо тільки вона хоче здобути прихильність Господа, обов'язково повинна прийняти духовного вчителя. Служіння духовному вчителеві має вирішальне значення. Якщо відданий не має можливості служити духовному вчителеві безпосередньо, він повинен служити йому, пам'ятаючи його настанови. Між настановами духовного вчителя та самим духовним вчителем немає ніякої різниці. Отож коли духовного вчителя немає поруч, його повчання повинні бути гордістю учня. Якщо хтось вважає, що йому вже ні з ким не треба радитись, навіть з духовним вчителем, то самою цією думкою він завдає образи лотосовим стопам Господа. Той, хто чинить такі образи, аж ніяк не зможе повернутися до Бога. Згідно з настановами шастр серйозний шукач мусить прийняти істинного духовного вчителя. Шрі Джіва Ґосвамі не радить приймати духовного вчителя з міркувань родинної спадковості чи лише з уваги на суспільні чи релігійні традиції. Треба просто постаратись знайти духовного вчителя, який справді володіє потрібними якостями, і поставити собі за мету розвинути під його проводом справжнє духовне розуміння.

Визнаючи шість Ґосвамі за своїх духовних наставників, автор чітко з'ясовує, що той, хто не кориться настановам цих вчителів, не може бути визнаний за Ґаудія- вайшнаву.

У Верховного Бога-Особи багато безкорисливих відданих, і всіх їх вважають за супутників Господа, що складають Його оточення. Крішні слід поклонятися не одному, а разом з Його відданими. Отже, ці розмаїті сутності вічно супроводжують Абсолютну Iстину, і через них можна наблизитися до Неї.

За своєю сутністю кожна жива істота — слуга Верховного Бога-Особи, і духовний вчитель також слуга Господа. Однак духовний вчитель — це прямий прояв Господа. Переконаність у цьому дає учневі змогу розвиватись у свідомості Крішни. Духовний вчитель невідмінний від Крішни, тому що він — прояв Крішни.Господь Ніт'янанда, бувши Самим Баларамою, тобто першим прямим проявом, чи поширенням, Крішни, є первинний духовний вчитель. Він допомагає Господеві Крішні в Його розвагах, і Він слуга Господа.Кожна жива істота вічно є слуга Шрі Крішни Чайтан'ї, тому духовний вчитель не може бути ніким, крім слуги Господа Чайтан'ї. Вічне заняття духовного вчителя — поширювати служіння Господеві, і робить він це, виховуючи своїх учнів у дусі служіння. Духовний вчитель ніколи не проголошує себе Верховним Господом, його вважають за представника Господа. Явлені писання забороняють людині удавати з себе Господа, проте істинний духовний вчитель — це найвірніший і найдовіреніший слуга Господа і тому заслуговує на таку шану, як Сам Крішна.

Стосунки учня з духовним вчителем по суті являють собою його стосунки з Верховним Господом. Духовний вчитель завжди держить себе як найсмиренніший слуга Верховного Бога-Особи, проте учень мусить бачити в ньому доступний його очам прояв Господа.

Цей вірш — цитата з «Шрімад-Бгаґаватам» (11.17.27). Його промовляє Господь Крішна у відповідь на запитання Уддгави щодо суспільного устрою з чотирьох соціальних та духовних станів. Крішна сказав цей вірш, пояснюючи, як брахмачарі повинен поводитися під опікою духовного вчителя. Духовний вчитель не має на меті насолоджуватись вигодами, які пропонують йому учні. Він як батько. Без дбайливої уваги батьків дитина не зможе стати зрілою людиною. I так само без піклування духовного вчителя людина не зможе піднестися на рівень трансцендентного служіння.Духовного вчителя називають також ачар'я, тобто трансцендентний викладач духовної науки. «Ману-самхіта» (2.140) з'ясовує обов'язки ачар'ї, пояснюючи, що істинний духовний учитель бере на себе відповідальність за учнів, передає їм ведичне знання з усіма його тонкощами і дає їм друге народження. Церемонія посвяти учня у вивчання духовної науки називається упаніті, тобто наближення до духовного вчителя. Той, хто не гідний наблизитись до духовного вчителя, не може отримати священного шнура, і це вказує на те, що він шудра. Священний шнур на тілі брахмани, кшатрії чи вайш'ї — знак отриманої від духовного вчителя посвяти. Якщо шнур носять єдино щоб хизуватися своєю родовитістю, він нічого не вартий. Обов'язок духовного вчителя — дати учневі посвяту священним шнуром, а після цієї самскари, очисної церемонії, духовний вчитель, власне, починає навчати учня Вед. Тому, хто народився шудрою, теж не заказаний шлях до такої духовної посвяти за єдиної умови, що духовний вчитель приймає його в учні. Духовний вчитель уповноважений дарувати учневі право бути брахманою, якщо вважає його цілковито достойним цього. У «Ваю Пурані» сказано, що ачар'я — це той, хто розуміє смисл усіх ведичних писань, може пояснити мету Вед, дотримується поданих там правил і приписів і вчить своїх учнів діяти так само.Верховний Бог-Особа являє Себе як духовний вчитель тільки зі Свого безмежного милосердя. Тому всю діяльність ачар'ї складає суто трансцендентне любовне служіння Господеві і нічого іншого. Він — Верховний Слуга Господа. Кожному варто знайти притулок у такого непохитного відданого. Його називають ашрая-віґраха — Господній прояв, або форма, в якої треба прийняти притулок.Якщо людина не має бажання служити Господеві, але вдає з себе ачар'ю, вона тим самим зневажає Господа, і таке злочинне ставлення позбавляє людину права бути ачар'єю. Iстинний духовний вчитель завжди з бездомісною відданістю служить Верховному Богові-Особі. Саме цей критерій вказує, що він пряме проявлення Господа та істинний представник Шрі Ніт'янанди Прабгу. Такого духовного вчителя називають ачар'ядева. Люди мирські, яких через їхнє бажання чуттєвих насолод переповнює заздрість та невдоволеність, критикують істинних ачарій. Однак насправді істинний ачар'я невідмінний від Бога-Особи, а тому заздрити такому ачар'ї — те саме, що заздрити Самому Богові-Особі. Таке ставлення згубне для усвідомлення трансцендентного.Як уже згадано, учень повинен завжди вшановувати духовного вчителя як прояв Шрі Крішни, і водночас він повинен завжди пам'ятати, що духовний вчитель ні в якому разі не має права імітувати трансцендентні розваги Господа. Духовні вчителі-ошуканці проголошують себе в усьому тотожними з Шрі Крішною, щоб собі на догоду визискувати почуття учнів. Однак єдине, що такі імперсоналісти здатні для своїх учнів зробити, — це завести їх на манівці, тому що їхня найвища мета — злитися воєдино з Господом. Це суперечить засадам відданості.Iстинна ведична філософія — це філософія ачінт'я-бгедаабгеда-таттва, що проголошує все рівночасно єдиним з Богом-Особою та відмінним від Нього. Шріла Раґгунатга даса Ґосвамі підтверджує, що це істинне становище правдивого духовного вчителя, і каже, що, думаючи про духовного вчителя, треба завжди пам'ятати про його близькі стосунки з Мукундою (Шрі Крішною). Шріла Джіва Ґосвамі у «Бгакті- сандарбзі»(213) чітко визначив: коли чистий відданий бачить духовного вчителя та Господа Шіву як єдиних з Верховним Богом-Особою, він розуміє цю єдність як те, що вони дуже любі Господеві, а не так, що вони усіма сторонами тотожні з Ним. Ступаючи в слід Шріли Раґгунатги даси Ґосвамі та Шріли Джіви Ґосвамі, пізніші ачар'ї, як оце Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура, підтвердили ці істини. У молитвах до духовного вчителя Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура засвідчує: всі явлені писання визнають, що духовний вчитель тотожний з Богом-Особою, бо він дуже дорогий і близький слуга Господа. Тому Ґаудія-вайшнави поклоняються Шрілі Ґурудеві (духовному вчителеві), бачачи в ньому слугу Бога-Особи. В усіх давніх писаннях з науки відданого служіння і в ближчих до нашого часу піснях Шріли Нароттами даси Тгакури, Шріли Бгактівіноди Тгакури та інших щирих вайшнавів духовного вчителя завжди оспівують або як одного з наближених супутників Шріматі Радгарані, або як проявленого представника Шріли Ніт'янанди Прабгу.

Шріла Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі проголошує, що духовний вчитель, який дає настанови, — це істинний представник Шрі Крішни. Сам Шрі Крішна вчить нас зсередини і ззовні як духовний наставник. Зсередини Він вчить нас як Параматма, наш невідлучний супутник, а ззовні — як духовний вчитель, що передає настанови «Бгаґавад-ґіти». Iснує два типи духовних вчителів, що дають настанови. Один тип — це звільнена особа, що повністю занурена в медитацію у відданому служінні. Другий — це той, хто пробуджує духовну свідомість учня доречними настановами відповідно до конкретного випадку. Отже, настанови з науки відданості поділяють на два типи: одні допомагають учневі усвідомити об'єктивні моменти, другі — суб'єктивні. Справжній ачар'я, у повному розумінні цього слова, наділений силою давати Крішну, дарує учневі багатство повного духовного знання і так пробуджує його до діяльності у відданому служінні.Коли людина, отримавши настанови свідомого своєї сутності духовного вчителя, береться до служіння Господеві Вішну, тоді починається її діяльне віддане служіння. Різноманітна діяльність, що складає це віддане служіння, відома як абгідгея, тобто дії, що становлять обов'язок людини. Наш єдиний притулок — Верховний Господь, а той, хто вчить, як наблизитися до Крішни, — це діяльна форма Бога-Особи. Між Верховним Господом, що дає притулок, духовним вчителем, який дає посвячення, і духовним вчителем, який дає настанови, немає різниці. Якщо людина з невеликого розуму розрізняє їх, вона чинить переступ у відданому служінні.Шріла Санатана Ґосвамі — ідеальний духовний вчитель, тому що він дарує притулок лотосових стіп Мадана-мохани. Навіть якщо через забуття своїх стосунків з Верховним Богом-Особою людина нездатна мандрувати Вріндаваною, милість Санатани Ґосвамі повертає їй можливість реально жити у Вріндавані і мати всі духовні благословення. Шрі Ґовіндаджі діє точно як шікша-ґуру (духовний вчитель, що дає настанови). Він вчить Арджуну у «Бгаґавад-ґіті». Він — первинний наставник, бо Він дає нам настанови і змогу служити Йому. Духовний вчитель, котрий дає посвяту, — це особистісний прояв віґрахи Шріли Мадана-мохани, а духовний вчитель, який дає настанови, — особистісний прояв віґрахи Шріли Ґовіндадеви. У Вріндавані поклоняються обом цим Божествам. А Шріла Ґопінатга — це найвищий об'єкт любові в духовному усвідомленні.

Цей вірш із «Шрімад-Бгаґаватам»(11.29.6) промовив Шрі Уддгава, почувши від Шрі Крішни вичерпний виклад науки про йоґу.

Цей вірш з «Бгаґавад-ґіти» (10.10) чітко з'ясовує, як Ґовіндадева дає настанови Своєму істинному відданому. Господь проголошує, що відданих, які постійно занурені у трансцендентне любовне служіння Йому, Він просвітлює знанням про Бога і так винагороджує прив'язаністю до Нього. Це пробудження божественної свідомості сповнює відданого захватом, і він насолоджується вічним трансцендентним смаком. Господь нагороджує таким просвітленням лише тих, хто відданим служінням розвинув переконаність у трансцендентній природі Бога-Особи. Такі люди знають, що Верховна Iстина, тобто вседуховна і всемогутня особа, є одна і іншої немає і що ця особа має повністю трансцендентні чуття. Ця особа — джерело усіх творінь. Такі чисті віддані, завжди заглиблені в знання про Крішну, занурені у свідомість Крішни, обмінюються своїми думками та відкриттями так само, як великі вчені діляться своїми думками і обговорюють результати своїх наукових досліджень. Такий обмін думками щодо Крішни дає насолоду Господеві, і Він дарує цим чистим відданим повне просвітлення.

Є така приказка: роби, небоже, то й Бог поможе. Це твердження справедливе і в царині трансцендентного. В явлених писаннях багато прикладів того, що Бог-Особа діє як духовний вчитель зсередини. Саме Він був духовним вчителем, що дав настанови Брахмі, першій живій істоті в космічному творінні. Спочатку, коли Брахма був тільки створений, він не вмів користуватись своєю творчою енерґією і впорядковувати космос. Перше, що він почув, був тільки звук, слово тапа, яке означає прийняття труднощів задля духовного усвідомлення. Задля духовного просвітлення треба добровільно пройти крізь різноманітні труднощі, утримуючись від чуттєвої насолоди. Це відоме як тапас'я. Той, хто втішає свої чуття, аж ніяк не може усвідомити ні Бога, ні божественне, теїстичне знання. Отож коли Брахма, отримавши від Шрі Крішни посвяту через звукову вібрацію тапа, почав виконувати аскези, він задовольнив Вішну і завдяки трансцендентному усвідомленню зміг побачити трансцендентний світ, Шрі Вайкунтгу. Сучасна наука здатна встановлювати зв'язок за допомогою матеріальних винаходів, як оце радіо, телебачення чи комп'ютери, але наука, яку завдяки своїм аскезам опанував Шрі Брахма, первинний батько людства, куди витонченіша. Можливо, з часом вчені-матеріалісти також дізнаються, як встановити зв'язок із світом Вайкунтги. Господь Брахма запитав Верховного Господа про Його енерґії, і Бог- Особа відповів на його запитання у шістьох наведених далі твердженнях. Ці настанови, які відтворено у «Шрімад-Бгаґаватам» (2.9.31–36), дав Бог-Особа, виступаючи в ролі верховного духовного вчителя.

Трансцендентне знання про Господа Шрі Крішну глибше за безособистісне знання про Брахман, тому що воно обіймає знання Його форми та особистості, а разом з тим і знання всього іншого, що пов'язане з Ним. Серед усього, що існує, немає нічого, що не було б пов'язане зі Шрі Крішною. У певному розумінні немає нічого поза Шрі Крішною, а проте ніщо не є Шрі Крішна, окрім Його первинної особистості. Це знання являє собою довершену трансцендентну науку, і Вішну хотів дати Брахмаджі повне розуміння цієї науки. Найсокровенніша таїна цього знання — це розвиток особистої прив'язаності до Господа, що породжує неприв'язаність до всього, що «не Крішна». Iснує дев'ять альтернативних трансцендентних методів, щоб досягнути цього рівня: слухати, прославляти, пам'ятати, служити лотосовим стопам Господа, поклонятись, молитись, допомагати, встановити братерські стосунки з Господом і все Йому жертвувати. Це різні частини одного й того самого відданого служіння, сповненого трансцендентної таїни. Господь сказав Брахмі, що Він задоволений ним, і тому Його милістю ця таїна була відкрита Брахмі.

Трансцендентні особистісні форми Господа — це таїна, і ознаки цих форм, абсолютно відмінні від усього складеного з матеріальних елементів, — також таємничі. Незліченні форми Господа, як оце Ш'ямасундара, Нараяна, Рама та Ґаурасундара, колір тіла цих форм (білий, червоний, жовтий, подібний до хмари колір ш'яма та інші), Його якості як чуйного до чистих відданих Бога-Особи і як безособистісного Брахмана для сухих умоглядних мислителів, Його надзвичайні діяння — коли Він піднімає пагорб Ґовардгана, бере за Себе 16000 цариць у Двараці чи танцює танець раса з дівчатами Враджі, поширившись у стільки форм, скільки дівчат бере участь у танці, — ці та численні інші надзвичайні дії та якості є таїна. Один аспект цієї таїни науково представлений у «Бгаґавад-ґіті», яку читають і якій поклоняються у всьому світі найрізноманітніші вчені. До неї існує стільки тлумачень, скільки є філософів-емпіриків. Iстинне знання цих таїн відкрилося Брахмі суто через низхідний процес, без допомоги висхідного. Милість Господа сходить на відданого, Брахму, а тоді від Брахми вона сходить до Наради, від Наради до В'яси, від В'яси до Шукадеви і так далі ланцюгом істинної учнівської послідовності. Своїми зусиллями ми не відкриємо таїни Господа. Вона відкривається тільки з Його милості гідним відданим. Ці таїни поступово відкриваються відданим різного рівня відповідно до міри, якою вони розвинули в собі бажання служити. Iншими словами, імперсоналісти, які покладаються на силу свого обмеженого знання та на свою відразливу звичку будувати спекулятивні умовиводи, нехтуючи смиренністю і служінням у згаданих вище формах, як ото слухання та оспівування святого імені, нездатні проникнути в таємничу сферу трансцендентного, де явлена Верховна Iстина — трансцендентна особа, вільна від найменшої скверни матеріальних елементів. Якщо людина відкриває таїну Господа, вона піднімається над безособистісним аспектом, що його усвідомлюють звичайні шукачі духовного, які просто намагаються увійти в духовну сферу з матеріального рівня.

Ахам означає «я», а тому той, хто промовляє ахам, «я», не може не бути особою. Філософи-майаваді трактують це слово ахам як вказівку на безособистісний Брахман. Майаваді дуже пишаються своїм знанням граматики, однак будь-хто, справді обізнаний з граматикою, здатний зрозуміти, що ахам означає «я» і що «я» стосується якоїсь особи. Тому Бог-Особа, описуючи Брахмі Свою трансцендентну форму, використовує слово ахам. Ахам має конкретне значення, це не якийсь розпливчастий термін, який можна тлумачити як заманеться. Ахам, коли це слово проказує Крішна, стосується до Верховного Бога-Особи і ні до кого іншого.Перед творенням космосу і після його знищення існує тільки Верховний Бог-Особа та Його супутники, матеріальні елементи не існують. Це підтверджують ведичні писання: вāсудево вā ідам аґра āсīн на брахмā на ча ṣаṅкараṭ. Ця мантра означає, що перед творенням не існувало ні Брахми, ні Шіви, тому що існував тільки Вішну. Вішну існує в Своїй обителі, на Вайкунтгах. У духовному небі є безліч Вайкунтг, і на кожній з них перебуває Вішну зі Своїми супутниками та оточенням. У «Бгаґавад-ґіті» також сказано, що, хоча все творіння періодично гине, існує інша обитель, яка ніколи не гине. Слово «творіння» стосується до матеріального творіння, тому що в духовному світі все існує вічно і там немає ні творення, ні знищення.Тут Господь вказує, що перед творенням матеріального світу Він існував у всій повноті з усіма трансцендентними щедротами, посідаючи всю силу, все багатство, всю красу, все знання, всю славу і все зречення. Якщо мова заходить про царя, само собою виникає думка і про його секретарів, міністрів, воєначальників, палаци тощо. А що навіть цар посідає такі багатства, можна тільки намагатись уявити собі велич Верховного Бога-Особи. Отож коли Господь каже ахам, слід розуміти, що Він існує з повною могутністю, з усіма Своїми багатствами.Слово йат стосується до Брахмана, безособистісного сяйва Господа. У «Брахма-самхіті» (5.40) сказано: тад-брахма нішкалам анантам аṣеша-бгūтам — «Сяйво Брахмана поширюється безмежно». Як-от Сонце є планета у певному місці простору, хоча сонячне світло розходиться від цього джерела повсюди, так і Абсолютна Iстина — це Верховний Бог-Особа, однак випромінення Його енерґії, Брахман, поширюється безмежно. З цієї енерґії Брахмана виникає творіння, як з енерґії сонячного світла виникає хмара. З хмари падає дощ, завдяки дощу з'являються рослини, а рослини породжують квіти та плоди, що становлять основу поживи для багатьох інших форм життя. Так само осяйне проміння тіла Верховного Господа становить причину творення незліченних усесвітів. Сяйво Брахмана безособистісне, однак причина цієї енерґії — Верховний Бог-Особа. Брахмаджйоті походить з Нього, тимчасом як Він перебуває у Своїй обителі, на Вайкунтгах. Господь аж ніяк не безособистісний. Iмперсоналісти нездатні зрозуміти джерело енерґії Брахмана і тому помилково вирішують, що найвища, абсолютна, мета — це безособистісний Брахман. Проте, як сказано в Упанішадах, треба проникнути через безособистісне сяйво, і тоді можна буде побачити лице Верховного Господа. Той, хто бажає дістатися джерела сонячного світла, повинен пройти крізь сонячне світло, дістатися Сонця, і тоді він зможе побачити панівне божество Сонця. Абсолютна Iстина — це Верховна Особа, Бгаґаван, як пояснено у «Шрімад-Бгаґаватам».Сат означає «наслідок», асат означає «причина», а парам стосується до найвищої істини, що трансцендентна до причини та наслідку. Причина творіння відома як махат-таттва, тобто сукупна матеріальна енерґія, а її наслідком є саме творіння. Однак на початку не існувало ні причини, ні наслідку — вони постали з Верховного Бога-Особи, як постала з Нього енерґія часу. За це сказано у «Веданта-сутрі» (джанмāдй асйа йатаṭ). Джерелом махат-таттви, космічного прояву, є Верховний Бог-Особа. Це підтверджують знов і знов «Шрімад-Бгаґаватам» та «Бгаґавад-ґіта». У «Бгаґавад- ґіті»(10.8) Господь каже: ахаṃ сарвасйа прабгаваṭ — «Я першоджерело всіх творінь». Матеріальний космос, бувши тимчасовим, подеколи проявлений, а подеколи непроявлений, однак його енерґія бере свій початок з Верховного Абсолютного Господа. Перед творенням не було ні причини, ні наслідку, а був Верховний Бог-Особа з усіма Своїми щедротами та енерґією.Слова паṣчāд ахам вказують на те, що Господь існує після знищення космічного прояву. Коли матеріальний світ зникає, Господь далі існує як особистість на Вайкунтгах. Коли творіння проявлене, Господь також існує такий, який Він є, на Вайкунтгах і разом з тим як Наддуша в матеріальних усесвітах. Це зазначено і в «Брахма-самхіті»(5.37): ґолока ева нівасаті — «Він цілковито й вічно присутній на Ґолоці Вріндавані на Вайкунтзі, але водночас Він пронизує все (акгілāтма-бгūтах)». Усепронизуючий аспект Господа називають Наддуша. У «Бгаґавад-ґіті» сказано: ахаṃ кṛтснасйа джаґатаṭ прабгаваṭ — космічний прояв є прояв енерґії Верховного Господа. Матеріальні елементи (земля, вода, вогонь, повітря, ефір, розум, інтелект та оманне его) — це прояв нижчої енерґії Господа, а живі істоти складають Його вищу енерґію. Енерґія Господа невідмінна від Нього, і тому насправді все суще — це Крішна в Його безособистісному аспекті. Прямі промені сонця, сонячне світло і тепло невідмінні від Сонця і водночас є відокремлені від Сонця енерґії. Аналогічно й космічне проявлення та живі істоти — це енерґії Господа, і їх вважають одночасно єдиними з Ним та відмінними від Нього. Тому Господь каже: «Я є все», адже все є Його енерґія і, отже, невідмінне від Нього.Йо 'ваṣішйета со 'смй ахам вказує, що Господь є те, що лишається після знищення творіння. Духовний прояв не зникає ніколи. Він належить до внутрішньої енерґії Верховного Господа і існує вічно. Коли зовнішній прояв зникає з очей, духовна діяльність на Ґолоці та на решті Вайкунтг триває далі, не обмежена матеріальним часом, якого в духовному світі не існує. Тому у «Бгаґавад-ґіті»(15.6) сказано: йад ґатвā на нівартанте тад дгāма парамаṃ мама — «Обитель, з якої ніхто не повертається до матеріального світу, — це найвища обитель Господа».

У попередньому вірші пояснена Абсолютна Iстина та Її природа. Окрім цього, щоб справді пізнати Абсолют, треба зрозуміти також і відносну істину. Відносна істина, відома як майа, матеріальна природа, пояснена в цьому вірші. Майа не може існувати незалежно. Людей менш розумних зачаровує дивовижна діяльність майі, однак вони не розуміють, що за цією діяльністю криється рука Верховного Господа. У «Бгаґавад-ґіті» (9.10) сказано: майāдгйакшеṇа пракṛтіṭ сūйате са-чарāчарам — «Тільки під наглядом Крішни матеріальна природа діє і створює рухомі й нерухомі істоти».Iстинну природу майі, ілюзорного існування матеріального прояву, чітко пояснено у «Шрімад-Бгаґаватам». Абсолютна Iстина — це реальна сутність, а існування відносної істини залежить від її зв'язку з Абсолютом. Майа означає «енерґія», тому, як пояснено, відносна істина — це енерґія Абсолютної Iстини. З огляду на те, що збагнути різницю між абсолютною та відносною істиною складно, можна навести приклад. Абсолютну Iстину можна порівняти до Сонця, яке сприймають через дві відносні істини — відблиск світла і темряву. Темрява — це відсутність сонячного світла, а відблиск світла — це сонячне світло, яке в цій темряві відбивається від чогось і дає відблиск. Ні темрява, ні відбиток світла не існують незалежно. Темрява виникає, коли перепинити шлях сонячному світлу. Приміром, якщо людина стоїть обличчям до сонця, її спина буде в тіні. Темрява можлива тільки якщо немає сонця, а тому вона залежить від сонця. Духовний світ порівнюють до реального сонячного світла, а матеріальний — до області темноти, в якій сонця не видно.Чудові, дивовижні прояви матеріального світу — це суто спотворені відблиски вишнього сонячного світла, Абсолютної Iстини. Це стверджує і «Веданта-сутра». Сутність усього, що можна тут бачити, криється в Абсолюті. Темрява далеко від сонця, і так само матеріальний світ далеко від духовного світу. Ведичні писання вчать нас не піддаватися чарові темних областей (тамаṭ) і натомість старатися досягти осяйних просторів Абсолюту (йоґі-дгами).Духовний світ сяє сліпучим світлом, а матеріальний світ огортає темрява. В матеріальному світі, щоб розігнати темряву, потрібні світло Сонця, Місяця чи різні штучні джерела світла, особливо вночі, бо за своєю природою матеріальний світ вкритий темрявою. Тому Верховний Господь створив світлодайне Сонце та Місяць. Але в Його обителі, як сказано у «Бгаґавад-ґіті» (15.6), не потрібні ані сонячне, ані місячне світло, ані електрика, тому що там усе самосяйне.Усе відносне, тимчасове й віддалене від Абсолютної Iстини називається майа, невігластво. Ця ілюзія, як пояснює «Бгаґавад-ґіта», проявляється у два способи. Iлюзія нижчого порядку — це інертна матерія, а ілюзія вищого порядку — це живі істоти. Живі істоти названо в описі матеріального світу ілюзорними тільки тому, що вони заплутались в ілюзорній структурі і діяльності матеріального світу. Насправді живі істоти не ілюзія, бо вони частки вищої енерґії Верховного Господа і не змушені, якщо не хочуть, перебувати під покровом майі. Діяльність живих істот у духовному царстві не ілюзорна — це справжня, вічна діяльність звільнених душ.

Грубі матеріальні елементи (земля, вода, вогонь, повітря та ефір) з'єднуються з тонкими матеріальними елементами (розумом, інтелектом та оманним его) і утворюють тіла матеріального світу, але водночас вони перебувають і поза цими тілами. Будь-яке матеріальне утворення — це не що інше, як сполука чи поєднання матеріальних елементів у різних співвідношеннях. Ці елементи існують і всередині тіла, і поза ним. Наприклад, хоча небо виповнює собою простір, разом з тим воно входить до складу тіла. Подібно до цього Верховний Господь, причина матеріальної енерґії, живе у матеріальному світі і водночас поза ним. Без Його присутності в матеріальному світі космічне тіло не змогло б розвиватись — як без присутності духу не може розвиватись матеріальне тіло. Весь матеріальний прояв розвивається та існує завдяки тому, що Верховний Бог-Особа входить в нього як Параматма, чи то Наддуша. Бог-Особа у Своєму всепронизуючому аспекті Параматми входить у кожну істоту, від найбільшої до найменшої. Усвідомити Його присутність може той, хто має одну-єдину якість — покірливість, і хто завдяки цьому смиренню віддається Господу. Наскільки людина розвиває смиренність, рівно настільки вона пізнає духовне, і це духовне усвідомлення врешті-решт дає можливість зустрітися з Верховним Господом особисто, як одна людина зустрічається віч-на-віч з іншою.Віддана Верховному Господеві душа, розвинувши трансцендентну прив'язаність до Нього, всюди відчуває присутність об'єкта своєї любові, і всі її чуття з любов'ю служать Господеві. Очі відданого занурені в споглядання прекрасної пари Шрі Шрі Радги й Крішни, що сидять на оздобленому троні під побажай-деревом у трансцендентному царстві Вріндавани. Його ніс вбирає духовні аромати, що линуть від лотосових стіп Господа. Так само його вуха слухають тільки послання з Вайкунтги, а руки обіймають лотосові стопи Господа та Його супутників. Так Господь проявляє Себе чистому відданому всередині та зовні. Це одна з таїн стосунків відданості, що нерозривно зв'язують відданого та Господа спонтанною любов'ю. Кожна жива істота повинна поставити собі за мету життя досягнути цієї любові.

Ті, хто серйозно налаштовані дістати знання щодо трансцендентного світу, що простягається далеко поза межами матеріального космічного творіння, повинні звернутись до істинного духовного вчителя, щоб прямо й непрямо вивчити цю науку. Треба зрозуміти як засоби, що наближують до бажаної мети, так і перепони на цьому шляху. Iстинний духовний вчитель знає, як упорядкувати життя й звички учня-неофіта, і тому серйозний учень повинен вивчати духовну науку в усіх її аспектах під проводом такого вчителя.Iснують різні ступені та рівні процвітання. Комфорт та щастя, як їх собі уявляє звичайна людина, що працює задля матеріальних досягнень, — це найнижчий рівень щастя, бо має основою тілесний погляд на життя. Найвищий рівень таких тілесних насолод, що його доброчесною діяльністю може досягнути корисливий трудівник, — піднятись до рівня райських планет або до царства богів-творців, наділених тими чи іншими силами. Однак щасливе життя на райських планетах тьмяніє в порівнянні зі щастям, яким втішаються в безособистісному Брахмані. А ця брахмананда, тобто духовне блаженство безособистісного Брахмана, скидається на калюжку в сліді телячої ратиці, якщо порівняти його з океаном любові до Бога. Коли істота розвиває чисту любов до Бога, вона отримує від спілкування з Господом океан трансцендентного щастя. Розвинути в собі відповідні якості, які дають змогу досягнути цього ступеня життя, — найвища досконалість.Слід намагатися придбати квиток додому, до Бога. Ціна такого квитка — сильне бажання дістати його, а воно пробуджується нелегко, навіть якщо людина безперервно виконує доброчесну діяльність впродовж тисяч життів. Усі матеріальні стосунки свого часу неодмінно розірвуться, але якщо встановити стосунки з Богом-Особою в якійсь певній расі, ці стосунки не розірвуться ніколи, навіть після знищення матеріального світу.Вдавшись до прозорого посередництва духовного вчителя, треба осягнути, що Верховний Господь у Своїй трансцендентній духовній природі існує всюди і що прямі й непрямі стосунки живих істот з Богом зберігаються скрізь, навіть у матеріальному світі. У духовному світі є п'ять різновидів стосунків з Верховним Господом: шанта, дас'я, сакг'я, ватсал'я та мадгур'я. Спотворені відображення цих рас можна бачити в матеріальному світі. Земля, будинок, меблі та інші нерухомі матеріальні об'єкти перебувають у стані шанта, тобто у стані нейтральності та німоти. Слуги натомість діють у стосунках дас'ї. Взаємини друзів називають сакг'я, любов батьків до своєї дитини відома як ватсал'я, а стосунки закоханих становлять мадгур'ю. Ці п'ять різновидів стосунків у матеріальному світі просто спотворено відображають первинні, чисті почуття, які треба за проводом істинного духовного вчителя усвідомити і, скерувавши їх до Верховного Бога-Особи, довести до досконалості. Спотворені раси матеріального світу приносять повне розчарування. Якщо відновити ці раси з Господом Крішною, це принесе нам вічне життя, сповнене блаженства.Цей та попередні три вірші «Чайтан'я-чарітамріти» взято з «Шрімад-Бгаґаватам», вони дають змогу зрозуміти місіонерську діяльність Господа Чайтан'ї. «Шрімад-Бгаґаватам» складається з вісімнадцятьох тисяч віршів, і всі вони підсумовані у чотирьох віршах, починаючи від ахам евāсам евāґре (53) і закінчуючи йат сйāт сарватра сарвадā (56). У першому з цих віршів (53) пояснено трансцендентну природу Господа Крішни, Верховного Бога-Особи. Другий (54) вірш далі з'ясовує, що Господь неприв'язаний до діяльності матеріальної енерґії, майі. Живі істоти, невід'ємні частки Господа Крішни, схильні підпадати під владу зовнішньої енерґії, бо, незважаючи на свою духовну природу, вони ув'язнені в матеріальному світі в тілах з матеріальної енерґії. Цей вірш з'ясовує вічні стосунки живих істот з Верховним Господом. Наступний (55) вірш вчить, що Верховний Бог-Особа силою Своїх незбагненних енерґій одночасно єдиний з живими істотами та матеріальною енерґією і відмінний від них. Цю істину називають ачінт'я-бгедабгеда-таттва. Коли індивідуальна жива істота віддається Верховному Господеві, Крішні, тоді вона може розвинути в собі природну трансцендентну любов до Нього. Як віддатися Господу — ось що повинно найбільше хвилювати людину. У наступному (56) вірші сказано, що в кінцевому підсумку зумовлена душа повинна звернутись до істинного духовного вчителя і постаратися досконало осягнути матеріальний та духовний світи і своє власне місце в бутті. Слова анвайа-вйатірекāбгйāм («прямо й непрямо») у цьому вірші вказують, що треба вивчати віддане служіння в його двох аспектах: прямому — безпосередньо виконувати віддане служіння і непрямому — уникати всього шкідливого для духовного розвитку.

Цей вірш взято з «Крішна-карнамріти», яку написав вайшнава-санн'ясі на ім'я Білваманґала Тгакура, відомий ще за ім'ям Лілашука. Він палко прагнув увійти у вічні розваги Господа. Він сімсот років жив у Вріндавані поблизу Брахма-кунди (ця водойма і досі існує у Вріндавані). Життєпис Білваманґали Тгакури наведено в книжці «Шрі-валлабга- діґвіджая». Білваманґала Тгакура з'явився на світ у восьмому сторіччі ери Шака у провінції Дравіда і став найзначнішим учнем Вішну Свамі. У переліку храмів та монастирів, що його зберігають в монастирі Шанкарачар'ї у Двараці, Білваманґалу згадано як засновника місцевого храму Дваракадгіші. Служити своєму Божеству він довірив Харі Брахмачарі, учневі Валлабги Бгатти.Білваманґала Тгакура дійсно увійшов у трансцендентні розваги Господа Крішни. Що йому відкрилось, а також свої трансцендентні почуття він записав у книжці «Крішна- карнамріта». На початку цієї книжки він складає поклони своїм ґуру, і варто зауважити, що він усім їм поклоняється з однаковою шаною. Перший духовний вчитель, за якого йдеться у вірші, — це Чінтамані, одна з духовних вчителів, що давали йому настанови, бо вона перша показала йому духовну путь. Чінтамані була повією, з якою Білваманґалу свого часу пов'язували близькі стосунки. Вона надихнула його стати на шлях відданого служіння. I що саме вона переконала його відкинути матеріальне існування заради того, щоб спробувати досягти досконалості в любові до Крішни, Білваманґала складає шану передусім їй. Далі він складає шану духовному вчителеві Сомаґірі, який дав йому посвяту, а тоді Верховному Богові-Особі, який також був його духовним вчителем, що дає настанови. Він виразно вказує на Бгаґавана, увінчаного павичевими перами, бо Господь Вріндавани, пастушок Крішна, любив приходити до Білваманґали поговорити з ним і пригостити молоком. Складаючи хвалу Шрі Крішні, Богові-Особі, Білваманґала розповідає, що Джаяшрі, богиня процвітання, Шріматі Радгарані, приймає притулок під покровом Його лотосових стіп, щоби втішатись трансцендентною расою кохання. Весь трактат «Крішна-карнамріта» присвячений трансцендентним розвагам Шрі Крішни та Шріматі Радгарані. Це книга, яку читають та вивчають найпіднесеніші віддані Шрі Крішни.

Зумовлена душа нездатна безпосередньо побачити Крішну, Верховного Бога-Особу, але до того, хто стає щирим відданим і серйозно береться до відданого служіння, Господь Крішна виявляє Свою ласку і, щоб пробудити його приспану схильність служити Всевишньому, посилає вчителя, що дає настанови. Цей наставник доступний зовнішнім чуттям такої щасливої зумовленої душі, і водночас зсередини відданого провадить чайт'я-ґуру, Крішна, що перебуває як духовний вчитель в серці живої істоти.

Цей вірш, що з'являється у «Шрімад-Бгаґаватам» (11.26.26), входить до складу так званої «Уддгава-ґіти», в якій Господь Крішна вчить Уддгаву. Цей вірш пролунав під час обговорення історії Пурурави та небесної куртизанки Урваші. Коли Урваші покинула Пурураву, розлука з нею завдала йому гострих страждань і змусила збагнути, як подолати своє горе.Сказано, що, аби пізнати трансцендентну науку, обов'язково треба уникати товариства небажаних осіб і завжди шукати товариства святих і мудреців, що вміють навчити трансцендентної мудрості. Могутнє слово таких самосвідомих душ проникає в серце, викорінюючи всі сумніви, накопичені за роки небажаного спілкування. Для відданого-неофіта небажано спілкуватися з людьми двох категорій: з грубими матеріалістами, які тільки те й роблять, що задовольняють свої чуття, а також з людьми невіруючими, які не мають віри і не служать Верховному Богові-Особі, замість того служачи своїм чуттям та примхам свого розуму, звиклого до марних мудрувань. Люди мудрі, віддані пошуку трансцендентного усвідомлення, повинні якнайретельніше уникати такого товариства.

Цей вірш з'являється у «Шрімад-Бгаґаватам» (3.25.25), коли Капіладева відповідає на питання Своєї матері, Девахуті, щодо шляху відданого служіння. Iз поступом у відданому служінні цей шлях стає чимдалі зрозуміліший і надихає чимдалі більше. Без такого духовного натхнення, що приходить, коли ми виконуємо настанови духовного вчителя, проґресувати неможливо. Отже мірилом рівня людини у відданому служінні є розвиток смаку до виконання цих настанов. Насамперед людина мусить розвинути впевненість, слухаючи про науку відданості від гідного духовного вчителя. Далі, спілкуючись з відданими і намагаючись застосувати методи відданого служіння, яких навчає духовний вчитель, у своєму власному житті, силою свого відданого служіння людина позбувається сумнівів та інших перешкод. Слухаючи послання Бога далі, людина розвиває міцну прив'язаність до трансцендентного служіння Господеві, і, якщо вона неухильно просувається цим шляхом уперед, вона неодмінно підніметься до рівня спонтанної любові до Верховного Бога-Особи.

Верховний Господь один і іншого немає, а отже Він всемогутній. Він посідає незбагненні енерґії, три з яких найголовніші. Відданого вважають за одну з цих енерґій, але ні в якому разі не за повелителя цих енерґій. Повелитель цих енерґій завжди Верховний Господь. Зв'язок цих енерґій з Ним спирається на основу вічного служіння Йому. Жива істота на рівні зумовленого існування здатна з ласки Крішни та духовного вчителя знову відкрити в собі своє прагнення служити Абсолютній Iстині. Тоді Господь являє Себе у серці істоти, і вона розуміє, що Крішна перебуває у серці кожного чистого відданого. Насправді Крішна перебуває в серці кожної живої істоти, але усвідомити цю істину на силі тільки відданий.

Цей вірш із «Шрімад-Бгаґаватам» (9.4.68) з'являється у контексті історії про непорозуміння між Дурвасою Муні та Махараджею Амбарішею. Внаслідок цього непорозуміння Дурваса Муні спробував був убити царя Амбарішу, але щоб оборонити царя-відданого, на місці подій з'явилася славетна зброя Бога, диск Сударшана-чакра. Коли Сударшана кинувся до Дурваси Муні, той став тікати в страхові перед тою зброєю і шукати захисту в усіх великих півбогів на райських планетах. Жоден з них не був здатний оборонити його, і тоді Дурваса Муні почав молитися до Господа Вішну, благаючи прощення. Господь Вішну, однак, порадив Дурвасі Муні, щоб він, якщо хоче дістати прощення, звертався до Махараджі Амбаріші, а не до Нього, Вішну. I ось тоді Господь Вішну проказав цього вірша.Господь довершений, Йому невідомі труднощі, тож Він має змогу від усього серця дбати за Своїх відданих. Він турбується про те, щоб так чи інакше захистити всіх, хто прийняв притулок Його стіп. Таку саму відповідальність покладено й на духовного вчителя. Iстинний духовний вчитель піклується про те, щоб віддані, які віддались йому як представникові Господа, так чи інакше вдосконалювались у відданому служінні. Верховний Бог-Особа завжди дбає про відданих, які, прийнявши притулок Його лотосових стіп, повністю присвятили себе розвиткові знання про Нього.

Цей вірш виголосив Махараджа Юдгіштгіра, звертаючись до Відури («Шрімад-Бгаґаватам» 1.13.10). Махараджа Юдгіштгіра вітав свого дядька, святого Відуру, що повернувся з прощі по святих місцях. Махараджа Юдгіштгіра сказав Відурі, що чисті віддані, як оце Відура, — це уособлені святі місця, бо Верховний Бог-Особа завжди з ними в їхніх серцях. Завдяки спілкуванню з такими відданими грішники звільняються від наслідків своїх гріхів, і тому, хоч би куди прийшов чистий відданий, це місце стає святим місцем прощі. Своєю значущістю святі місця зобов'язані присутності таких чистих відданих.

Досконалих слуг Господа вважають за Його особистих супутників, а відданих, які стараються дійти досконалості, називають неофітами. Серед супутників Господа деяких приваблюють щедроти Бога-Особи, інших — стосунки закоханих з Господом. Відданим першого типу відводять місце у царстві Вайкунтги, де вони виконують віддане служіння в стосунках пошани, а відданим другого типу надають місце у Вріндавані, де вони служать безпосередньо Шрі Крішні.

Верховний Господь поширюється у Свої особисті форми двох головних категорій. Форми пракаша Господь Крішна проявляє задля Своїх ігор, і зовні вони точно такі, як Він Сам. Коли Господь Крішна одружився у Двараці з шістнадцятьма тисячами царівен, Він зробив це у шістнадцятьох тисячах поширень пракаша. Подібно до цього, під час танцю раса Він поширив Себе в абсолютно тотожні форми пракаша, щоб одночасно танцювати поруч з кожною ґопі. Проте коли Господь проявляє Свої поширення віласа, кожне з них виглядає дещо інакше. Господь Баларама — це перше поширення віласа Господа Крішни, а форми чотирирукого Нараяни на Вайкунтгах поширюються з Баларами. Між тілом Крішни та тілом Баларами відмінності немає, одне що тіла в Них різного кольору. Аналогічно, Шрі Нараяна на Вайкунтзі має чотири руки, а Крішна тільки дві. Поширення Господа, що проявляють такі тілесні відмінності, звуться віласа- віґраха.

Це вірш із «Шрімад-Бгаґаватам(10.69.2).

Цей вірш також взято з «Шрімад-Бгаґаватам» (10.33.3).

Це ще одна цитата з «Шрімад-Бгаґаватам» (10.33.3–4).

Це цитата із «Лаґгу-бгаґаватамріти»(1.21), що її уклав Шріла Рупа Ґосвамі.

Це ще одна цитата з «Лаґгу-бгаґаватамріти» (1.15).

Шрі Крішна та Його особисті поширення невідмінні між собою за могутністю. Ці поширення пов'язані з дальшими, підлеглими, або слугівними поширеннями, яких називають відданими.

Той, хто хоче піднести молитву до Господа, насамперед повинен піднести молитви до Його відданих та супутників.

Цей вірш з'являється у «Шрімад-Бгаґаватам» (1.1.2). Слова махā-муні-кṛте вказують, що «Шрімад-Бгаґаватам» уклав великий мудрець В'ясадева, кого іноді називають також Нараяна Маха-муні, тому що він є втілення Нараяни. Отже, В'ясадева не звичайна людина — він наділений повноваженнями від Верховного Бога-Особи. Він уклав прекрасний «Бгаґаватам», щоб розповісти про деякі з ігор Верховного Бога-Особи та Його відданих.У «Шрімад-Бгаґаватам» чітко розмежовані істинна та облудна релігії. Як пояснює цей достовірний коментар на «Веданта-сутру», що його написав сам автор «Веданти», існує багато облудних вірувань, які скидаються на істинну релігію, але які нехтують істинну сутність релігії. Iстинна релігія живої істоти — це її вроджена якість, тимчасом як облудна релігія — це форма невігластва, яке за певних несприятливих обставин вкриває чисту свідомість живої істоти штучними покровами. Штучна релігія починає владарювати в розумовій сфері, а тимчасом істинна релігія ледь жевріє, приспана на дні свідомості. Якщо жива істота слухатиме з чистим серцем, вона зможе пробудити цю приспану релігію.Шлях релігії, який приписує «Шрімад-Бгаґаватам», відрізняється від усіх форм недосконалої релігійності. В релігії можна виділити три напрямки: 1) шлях корисливої діяльності, 2) шлях розвитку знання та містичних сил і 3) шлях поклоніння та відданого служіння.Шлях корисливої діяльності (карма-канда), навіть оздоблений релігійними обрядами, призначеними підняти людину на вищі щаблі матеріального добробуту, — все одно ошуканство, бо це аж ніяк не звільнить істоту від матеріальних страждань і не приведе її до найвищої мети. Жива істота споконвіку виборює собі свободу від мук матеріального існування, однак шлях корисливої діяльності провадить її або до тимчасового щастя, або до тимчасового нещастя у матеріальному бутті. Доброчесна корислива діяльність забезпечує людині становище, в якому вона може на якийсь час зазнати матеріального щастя, а лихі дії приводять людину до матеріальних страждань та злиднів. Однак, навіть потрапивши в найдосконаліше становище матеріального щастя, неможливо звільнитися від мук народження, смерті, старості та хвороб. Тобто людина, щаслива у матеріальному сенсі, потребує вічної свободи, а цього мирська релігійність у формі корисливої діяльності не може дати ніколи.Шлях розвитку знання (ґ'яна-марґа) та шлях розвитку містичних сил (йоґа-марґа) так само ризиковані, тому що невідомо, куди ці непевні методи приведуть. Філософ-емпірик у пошуках духовного знання впродовж численних життів може до краю напружувати свій розум в умоглядних міркуваннях, однак аж доки він досягне найчистішого ступеня добра — інакше сказати, доки він підніметься над рівнем матеріального мислення, — доти він не зможе збагнути, що все походить з Бога-Особи васудеви. Через свою прив'язаність до безособистісного аспекту Верховного Господа він втрачає здатність піднятися до цього рівня васудеви, рівня трансцендентного розуміння, і тому нечистий стан його розуму зіштовхує його назад у матеріальне існування, навіть якби він і зійшов на найвищий ступінь звільнення. Це падіння стається через те, що йому бракує лоцус станди* у служінні Верховному Господеві.Що ж до містичних сил йоґів, то це також матеріальні пута, які заважають іти шляхом духовного усвідомлення. Один німецький вчений, що став в Iндії відданим Господа, сказав, що матеріальна наука вже досягла визначних успіхів у підробці містичних сил йоґів. Отож він приїхав до Iндії не в пошуках містичних сил, що ними володіють йоґи, а пізнати шлях трансцендентного любовного служіння Верховному Господеві, описаний у величному «Шрімад-Бгаґаватам». Завдяки містичним силам йоґ може набути матеріальної могутності й так на якийсь час позбутися страждань, пов'язаних з народженням, смертю, старістю та хворобами. Таку тимчасову полегкість можуть дати й інші матеріальні науки, проте вічної свободи від цих страждань містичні сили ніколи не забезпечать. Тому, за вченням бгаґавати, така релігійність — це так само засіб дурити її прибічників. У «Бгаґавад-ґіті» чітко сказано, що найвищий і наймогутніший йоґ-містик — це той, хто здатний повсякчас думати про Верховного Господа у своєму серці і з любов'ю служити Господеві.Шлях поклоніння незліченним девам та урядівним півбогам ще більш ризикований і непевний, ніж згадані вище методи карма-канди та ґ'яна-канди. Поклонятись численним богам, як-от Дурзі, Шіві, Ґанеші, Сур'ї та безособистісній формі Вішну, беруться люди, яких засліпило гостре бажання задовольняти чуття. Якщо це поклоніння виконувати відповідним чином згідно з визначеними в шастрах обрядами, а це за нинішньої злиденної доби робити дуже важко, таке поклоніння, безперечно, може задовольнити бажання чуттєвих насолод. Однак успіх, який отримують такими методами, безперечно, минущий і може приваблювати тільки не вельми розумних. Такий висновок «Бгаґавад-ґіти». Жодна людина при своєму розумі не задовольниться такими тимчасовими благами.Жоден з трьох згаданих шляхів релігії не здатний звільнити людину від троїстих страждань матеріального існування, а саме від нещасть, що постають через власні тіло та розум, від нещасть, що постають через інших живих істот і через півбогів. Натомість метод релігії, описаний у «Шрімад-Бгаґаватам», може дати його послідовникам вічну свободу від троїстих нещасть. «Бгаґаватам» описує найвищу форму релігії — повернення живої істоти до її одвічного становища у трансцендентному любовному служінні Верховному Господеві, що не отруєне скверною бажань втішати свої чуття, діяти задля плодів діяльності чи розвивати знання, аби злитися з Абсолютом і стати єдиним з Верховним Господом.Будь-який метод релігійної практики, що заснований на бажанні чуттєвої насолоди, грубої чи тонкої, слід розцінювати як облудну релігію, бо такі методи неспроможні надати їхнім послідовникам постійного захисту. Слово проджджгіта вжите тут недаремно. Пра означає «довершений», а слово уджджгіта означає «відкидання». Релігійність у формі користолюбної діяльності — це метод неприхованого задоволення грубих чуттів, а розвиток духовного знання з надією злитися з Абсолютом — це метод тонкого чуттєвого задоволення. Таку облудну релігійність, засновану на задоволенні своїх грубих чи тонких чуттів, бгаґавата-дгарма цілковито відкидає. Бгаґавата-дгарма — це трансцендентна релігія, що являє собою вічну діяльність живої істоти.Бгаґавата-дгарма (тобто релігійні засади, викладені у «Шрімад-Бгаґаватам», що йому за ввідний курс служить «Бгаґавад-ґіта») призначена для звільнених осіб найвищої категорії, байдужих до чуттєвої насолоди, що її дає облудна релігійність. Найперша і найголовніша турбота в розумі корисливих трудівників, поборників проґресу, філософів-емпіриків та шукачів спасіння — як поліпшити своє матеріальне становище. А от віддані Всевишнього Бога не мають таких егоїстичних бажань. Вони служать Верховному Господеві задля Його задоволення. Шрі Арджуна, бажаючи задовольнити свої чуття новоствореною роллю так званої доброчесної особи, що не чинить насильства, спочатку вирішив не брати участі в битві. Однак коли він твердо став на засади бгаґавата-дгарми, яку вінчає повна відданість волі Верховного Господа, він змінив своє рішення і погодився битись задля задоволення Господа. Арджуна сказав тоді:«Любий Крішно, о безпомильний, моя ілюзія розвіялась. З Твоєї милості пам'ять повернулась до мене. Тепер я, сповнений рішучості і вільний від сумнівів, готовий діяти відповідно до Твоїх настанов»(Б.-ґ.18.73). Перебувати в такій чистій свідомості — це природне становище живої істоти. Отож, якщо якась так звана релігія порушує цю бездомісну чистоту духовного становища живої істоти, її слід мати за облудний релігійний шлях.Iстинна форма релігії — це спонтанне любовне служіння Всевишньому Богові. Ці стосунки живої істоти з Абсолютним Богом-Особою в служінні вічні. Бога-Особу описують як васту, чи Сутність, а живих істот — як вастава, чи незліченні взірці цієї Сутності у відносному існуванні. Стосунків, які пов'язують ці частки з Найвищою Сутністю, ніколи не знищити, бо вони — сама природа живої істоти, вічно їй притаманна.Через стикання з матеріальною природою живі істоти виявляють різні ознаки хвороби матеріальної свідомості. Вилікуватись від цієї матеріальної хвороби — ось найвища мета людського життя. Лікувальні заходи проти такої хвороби називаються бгаґавата-дгарма чи санатана-дгарма, істинна релігія. Ось це й описано на сторінках «Шрімад-Бгаґаватам». Тому кожен, хто завдяки своїм доброчесним діям у попередніх життях прагне слухати «Шрімад-Бгаґаватам», одразу ж усвідомлює присутність Верховного Господа у своєму серці і вивершує місію свого життя успіхом.

Бажання зануритись у безособистісний Брахман — найвитонченіша форма атеїзму. Той, хто погоджується розвивати такий атеїзм, схований під гаслом звільнення, повністю втрачає змогу йти шляхом відданого служіння Верховному Богові-Особі.

Це зауваження Шрідгари Свамі, великого коментатора «Шрімад-Бгаґаватам».

Поетичне порівняння Господа Чайтан'ї та Господа Ніт'янанди до сонця та місяця містить в собі особливий смисл. Живі істоти — це духовні іскри, і їхнє споконвічне становище — віддано служити Верховному Господеві у повноті свідомості Крішни. Так звану побожну діяльність та всілякі ритуальні відправи, доброчесні й недоброчесні, а також бажання втечі з матеріального існування вважають за покриття на цих духовних іскрах. Живі істоти повинні звільнитися від цих зовнішніх покровів і повністю присвятити себе свідомості Крішни. Господь Чайтан'я та Господь Ніт'янанда з'явилися з метою розвіяти темряву в душах. Перед Їхнім приходом всіляка така поверхова діяльність живих істот вкривала їхню свідомість Крішни, але після появи цих двох братів людські серця очищуються і люди повертаються до свого істинного становища в свідомості Крішни.

Славетна древня столиця династії Сенів, що була відома за назвою Ґаудадеша чи Ґауда, стояла там, де нині простягаються землі області Малдах. Пізніше столиця була перенесена на центральний чи дев'ятий острів на західному березі Ґанґи, у Навадвіпі, що нині відомий як Майапур, а за тих часів називався Ґаудапура. Там з'явився на світ Господь Чайтан'я, а Господь Ніт'янанда прийшов туди з області Бірбгум і приєднався до Нього. Вони з'явилися на небокраї Ґаудадеші, щоб поширювати науку свідомості Крішни, і провіщено, що так само як сонце та місяць поступово пересуваються на захід, так і рух, який Вони започаткували п'ятсот років тому, з Їхньої милості прийде до західних цивілізацій.Чайтан'я Махапрабгу та Ніт'янанда Прабгу проганяють п'ять проявів невігластва зумовлених душ. Ці п'ять проявів невігластва перелічені у «Махабгараті» (Удйоґа-парва, сорок третя глава): 1) вважати своє тіло за самого себе, 2) шукати щастя тільки в задоволенні матеріальних чуттів, 3) піддаватись турботам, що виникають через ототожнення себе з матеріальним, 4) журитися і 5) гадати, що існує щось поза Абсолютною Iстиною. Повчання Господа Чайтан'ї викорінюють ці п'ять родів невігластва. Хоч би що людина бачила чи зазнавала, вона повинна вважати це все просто за прояв енерґії Верховного Бога-Особи. Все є прояв Крішни.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрі Чайтан'я-чарітамріти», Аді-ліли, першої глави, що описує духовних вчителів.