ГЛАВА ВІСІМНАДЦЯТА: Завершення. Досконалість відречення

Бгаґавад-ґı̄та̄, власне, закінчується сімнадцятою главою. Вісімнадцята глава є оглядом тем, про які йшлось в попередніх главах Бгаґавад-ґı̄ти. В кожній главі Господь Кр̣шн̣а підкреслює, що віддане служіння Верховному Богові-Особі є вища мета життя. Це ж саме підсумовується в вісімнадцятій главі, де віддане служіння визначається як найбільш сокровенний шлях пізнання. В перших шести главах відданому служінню приділена особлива увага: йоґіна̄м апі сарвеша̄м... — «з усіх йоґів-трансценденталістів той, хто постійно думає про Мене в своєму серці, є найкращим». В дальших шести главах обговорювалось чисте віддане служіння, його природа та пов’язана з ним діяльність. В останніх шести главах було описано знання, відречення, діяльність матеріальної природи і природи трансцендентної, а також віддане служіння Господеві. Було зроблено висновок, що всі дії слід виконувати во ім’я Верховного Господа, який представлений словами ом̇ тат сат, що вказують на Вішн̣у, Верховну особистість. У третій частині Бгаґавад-ґı̄ти було показано із наведенням цитат, що належать а̄ча̄рйам минулого, а також із Брахма-сӯтри або Веда̄нта-сӯтри, що лише віддане служіння Господу є вищою метою життя. Деякі імперсоналісти вважають, що лише їм доступне розуміння Веданта̄-сӯтри. Насправді ж Веда̄нта-сӯтра призначена для зрозуміння відданого служіння, тому що Сам Господь склав її, а Він є вищим знавцем Веданта-сӯтри. Про це йшла мова в п’ятнадцятій главі. Кожна ш́а̄стра, кожна Веда підкреслює, що метою є віддане служіння. І це пояснюється в Бгаґавад-ґı̄ті.

У другій главі було зроблено стислий огляд усього змісту Бгаґавад-ґı̄ти, тепер же, у вісімнадцятій главі, підсумовуються всі її настанови. Тут сказано, що метою життя є відречення і досягнення становища трансцендентного стосовно трьох ґун̣ матеріальної природи. Арджуна хоче з’ясувати для себе два важливі питання Бгаґавад-ґı̄ти: що таке відречення (тйа̄ґа) і життя у відреченні (саннйа̄са). Тому він і запитує Кр̣шн̣у про значення цих слів.

У даному вірші досить важливими є два слова, що служать зверненням до Верховного Господа: «Хр̣шı̄кеш́а» і «Кеш́і-нішӯдана». Хр̣шı̄кеш́а — це Кр̣шн̣а, Володар чуттів, який завжди готовий допомогти нам внести ясність у наш розум. Арджуна просить Кр̣шн̣у узагальнити всю інформацію таким чином, щоб його розум зміг остаточно зосередитись і залишатись врівноваженим. Однак деякі сумніви все ж таки не покидають його, а сумніви завжди схожі на демонів. Тому, звертаючись до Кр̣шн̣и, він вживає слово «Кеш́і- нішӯдана». Господь убив Кеш́і, одного з найжахливіших демонів, і тепер Арджуна хоче, щоб Кр̣шн̣а знищив також і демона сумніву.

Треба відмовитись од кармічної діяльності, тобто від діяльності з бажанням її плодів. Такою є настанова Бгаґавад- ґı̄ти. Але не треба залишати діяльності, яка веде до оволодіння духовним знанням. Це стане зрозумілим із дальших віршів. Ведична література містить чимало приписів, як виконувати жертвопринесення задля певних цілей. Існують жертвопринесення, покликані сприяти народженню гарного сина або досягненню вищих планет, але такі жертвопринесення, що їх зумовлюють матеріальні бажання, краще припинити. Однак не слід відмовлятись від жертвопринесень, які призначені на очищення власного серця або на поступ у духовній науці.

У ведичній літературі описано чимало різновидів діяльності, які стають предметом суперечок. Наприклад, сказано, що тварин можна вбивати, здійснюючи жертвопринесення, однак деякі стверджують, що вбивство тварин за всіх обставин є огидним. Але насправді, хоча ведична література і рекомендує вбивати офірних тварин, вважають, що це не є звичайним вбивством тварини. Жертовна тварина отримує нове життя — в цьому полягає сенс жертвопринесення. Інколи тварина, яка гине при жертвопринесенні, переходить в іншу тваринну форму життя, а інколи вона прямо підіймається до людської форми життя. І все ж серед мудреців поширені різні судження: одні вважають, що вбивства тварин треба уникати завжди, інші ж вважають, що немає нічого поганого, якщо це відбувається під час здійснення жертвопринесень. І ось зараз усі ці суперечливі питання і погляди на жертвопринесення вирішує Сам Господь.

Хоча в поглядах на відречення існують розбіжності, Ш́рı̄ Кр̣шн̣а, Верховний Бог-Особа, висловлює тут Своє судження, яке треба прийняти за остаточне. Зрештою, Веди — це різні закони, які дав Господь. А тут Господь присутній особисто, і Його слово слід вважати вирішальним. Господь вчить, що відречення треба розглядати в залежності від того, в яких ґун̣ах матеріальної природи воно відбувається.

Йоґи повинні діяти в ім’я проґресу людського суспільства. Існує чимало способів очищення, що наближають людину до духовного життя. Так, наприклад, шлюбний обряд являє собою одне з таких жертвопринесень. Цей обряд називають віва̄ха- йаджн̃ею. Чи годиться саннйа̄сı̄, що живе у відреченні і відмовився від сімейного життя, правити шлюбний обряд? У даному вірші Господь каже, що в жодному разі не слід відмовлятись од жертвопринесень, які йдуть на користь людині. Призначення шлюбного обряду, віва̄ха-йаджн̃и, полягає в тому, щоб урівноважити розум людини, зосередивши його в напрямку духовного розвитку. Отже, навіть ті, хто живе у відреченні, повинні заохочувати більшість сучасних людей до здійснення віва̄ха-йаджн̃и. Саннйа̄сı̄ ніколи не повинен спілкуватись з жінками, але це не означає, що молода людина з іншого, нижчого життєвого устрою, не може одружитись, виконавши шлюбні обряди. Всі рекомендовані жертвопринесення призначені на те, щоб досягнути Верховного Господа. Тому на нижчих щаблях духовного життя від них не слід відмовлятись. Так само, благодійність, милостиню, призначено на очищення серця. Якщо милостиня офірується гідній особі, то, як вже було сказано, вона сприяє духовному поступові.

Хоча всі жертвопринесення мають очищувальний характер, не слід очікувати від них якихось матеріальних результатів. Іншими словами, треба відмовитись од усіх жертвопринесень, які здійснюють заради матеріальних благ, але не треба припиняти жертвопринесень, які очищують існування і сприяють духовним досягненням. Потрібно заохочувати все, що веде до свідомості Кр̣шн̣и. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам також сказано, що треба підтримувати будь- яку діяльність, яка приводить до відданого служіння Господеві. Таким є найвищий критерій релігії. Віддані Господа повинні вдаватись до будь-якої діяльності, жертвопринесення чи благодійності, які сприяють їхньому відданому служінню Господеві.

Людина повинна відмовитись від діяльності, скерованої на матеріальне задоволення, однак діяльність, що одухотворяє життя, наприклад, коли людина готує їжу для Кр̣шн̣и, пропонує її Господеві й приймає її — рекомендовано в ш́а̄страх. Сказано, що людина у відреченні не повинна готувати їжу для себе. Заборонено готувати для себе, однак, дозволяється готувати їжу для Верховного Господа. Так само, саме заради того, щоб сприяти поступові учня в свідомості Кр̣шн̣и, саннйа̄сı̄ може провести шлюбний обряд. Той же саннйа̄сı̄, котрий відмовляється зробити це, перебуває в ґун̣і пітьми.

Людині в свідомості Кр̣шн̣и не слід відмовлятись заробляти гроші, остерігаючись кармічної діяльності. Якщо людина працює і має можливість використовувати свої гроші на поширення свідомості Кр̣шн̣и, або, підіймаючись рано вранці, може розвивати в собі трансцендентну свідомість Кр̣шн̣и, то вона не повинна припиняти таку діяльність, вважаючи її обтяжливою, або із почуття страху, бо тоді таке відречення перебуватиме в ґун̣і пристрасті. Що б ми не робили під впливом пристрасті — результати завжди жалюгідні. Отже, відмова від діяльності в дусі пристрасті не дозволить здобути плодів істинного відречення.

Визначені обов’язки треба виконувати саме з таким умонастроєм. Треба діяти, уникаючи прив’язаності до плодів своєї діяльності й розірвавши свою залежність від ґун̣, що керують даною діяльністю. Людина в свідомості Кр̣шн̣и, працюючи на фабриці, не вважає себе частиною загального фабричного процесу і не шукає близького товариства з робітниками: вона просто працює для Кр̣шн̣и. Й коли вона приносить в жертву Кр̣шн̣і плоди своєї праці, її дії стають трансцендентними.

Людина, що перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, або в ґун̣і благочестя, не відчуває ненависті ні до кого й не почуває відрази до чого-небудь, що фізично турбує її. Вона працює у відповідному місці і в належний час, не остерігаючись яких-небудь несприятливих наслідків визначеної їй діяльності. Така людина, що перебуває в трансцендентному, є найбільш розсудливою з усіх й стоїть вище будь-яких сумнівів щодо свого обов’язку.

В Бгаґавад-ґı̄ті сказано, що людина ніколи не зможе відмовитись од діяльності. Отже, лише людина, яка працює для Кр̣шн̣и і, не насолоджуючись плодами своєї праці, пропонує все Кр̣шн̣і — є воістину відреченою. Багато членів Міжнародного товариства свідомості Крішни працюють на фабриках, в установах й інших місцях, віддаючи весь свій заробіток Товариству. Ці великі душі — справжні саннйа̄сі, і вони ведуть відречений спосіб життя. Тут ясно сказано, як можна відмовитись од плодів своєї праці і задля якої мети це слід робити.

Людина, яка діє в свідомості Кр̣шн̣и, знаючи про свій зв’язок з Кр̣шн̣ою, є завжди вільною. Їй не доводиться після смерті насолоджуватись плодами своєї діяльності або страждати від них.

Може виринути питання, якщо ті чи інші наслідки завжди супроводжують будь-яку діяльність, чому ж тоді відданий Кр̣шн̣и не відчуває страждань або насолоди від результатів своєї діяльності? Пояснюючи це, Господь посилається на філософію Веда̄нти. Він каже, що будь-яка діяльність має п’ять причин, і, щоб діяльність була успішною, треба їх знати. Са̄н̇кгйа означає «серцевина знання». А Веда̄нта — заключне слово осередку знання, і її визнають усі провідні а̄ча̄рйі, навіть Ш́ан̣кара. Отже, до такого авторитетного першоджерела слід дослухатись.

Вищою владою наділена Парама̄тма̄. Як сказано в Бгаґавад-ґı̄ті: сарвасйа ча̄хам̇ хр̣ді саннівішт̣ах̣. Наддуша залучає кожного до певної діяльності, пригадуючи йому його колишні вчинки. Але якщо дії виконувати в свідомості Кр̣шн̣и, під керівництвом, що йде зсередини, вони не викликають наслідків ні в цьому житті, ні в житті після смерті.

Слово адгішт̣га̄нам стосується тіла. Душа в тілі діє таким чином, щоб створити плоди діяльності, і тому її називають карта̄, діяч. В ш́руті підтверджується, що душа—це той, хто знає і діє. Еша хі драшт̣а̄ срашт̣а̄ (Праш́на Упанішада 4.9). Веда̄нта-сӯтра також підтверджує це віршами: джн̃о ’та ева (2.3.18) і карта̄ ш́а̄стра̄ртгаваттва̄т (2.3.33). Знаряддями різноманітної діяльності душі правлять її чуття. За допомогою чуттів душа діє різноманітним чином. Кожній дії відповідає певне зусилля. Однак усі дії людини залежать від волі Парама̄тми, що як друг присутня в серці кожного. Верховний Господь є вища причина. Отже, якщо хтось діє в свідомості Кр̣шн̣и, керуючись вказівками Парама̄тми, яка перебуває в його серці, його не сковує ніяка діяльність. Той, хто досяг досконалої свідомості Кр̣шн̣и, в остаточному підсумкові не несе відповідальності за свої вчинки. Все залежить від вищої волі Парама̄тми, Верховного Бога-Особи.

Слова «правильний» і «неправильний» дуже важливі в цьому вірші. Правильні вчинки узгоджуються з настановами ш́а̄стр, а неправильні суперечать їм. Але в усіх випадках, робота стає довершеною тоді, коли присутні всі ці п’ять чинників.

Недалека людина не може збагнути, що Парама̄тма̄ перебуває в ній як друг і керує її діями. Хоча місце, виконавець, зусилля та чуття є матеріальними причинами, вищою причиною є Верховний Бог-Особа. Тому треба бачити не лише ці чотири матеріальні причини, але також й верховну дійову причину. Той, хто не бачить Верховного Господа, вважає себе виконавцем усієї діяльності.

У цьому вірші Господь повідомив Арджуні, що причиною його небажання брати участі в битві є оманне его. Арджуна вважав, що він сам здійснює свої вчинки й не брав до уваги веління Всевишнього, що йдуть як зсередини, так і ззовні. Якщо людина не знає про наявність вищого веління, для чого тоді їй діяти? Але досконалою стає діяльність того, хто знає про знаряддя дії, хто знає себе як виконавця, і Верховного Господа як вищого повелителя. Така людина ніколи не впадає в оману. Діяльність на власний розсуд і відчуття власної значущості й відповідальності є породженням оманне его й безбожності, тобто відсутності свідомості Кр̣шн̣и. Будь-яка людина, що діє в свідомості Кр̣шн̣и під керівництвом Парама̄тми, Верховного Бога-Особи, навіть вбиваючи, не чинить вбивства; її не заторкують наслідки такого вчинку. Солдат, що вбиває з наказу старшого офіцера, не підлягає покаранню. Однак, якщо солдат чинить убивство із власних міркувань, його, безумовно, будуть судити.

Три спонукальні причини закладено в основу повсякденної діяльності: знання, об’єкт пізнання і той, хто пізнає. Робоче знаряддя, саму роботу і виконавця називають складовими частинами діяльності. Будь-яка людська робота містить у собі ці елементи. Для того, щоб розпочати будь-яку роботу, потрібний певний імпульс, який називають натхненням. Будь-яке рішення, прийняте до здійснення власне діяльності, являє собою тонку форму роботи. Потім робота виражається в дії. Спочатку відбуваються психічні процеси мислення, переживання й хотіння. Це називають спонукою. І якщо спонука до роботи не суперечить ш́а̄страм або настановам духовного вчителя, тоді вона переходить у натхнення. А коли виконавець відчуває натхнення, тоді за допомогою чуттів, включно з розумом, що є осередком усіх чуттів, відбувається фактична діяльність. Так пояснює Бгаґавад-ґı̄та̄ різні фази роботи. Сукупність усіх цих чинників складає роботу загалом.

У чотирнадцятій главі було детально описано три ґун̣и матеріальної природи. Там було сказано, що ґун̣а благочестя несе світло, ґун̣а пристрасті спонукує до матеріалістичної діяльності, а ґун̣а невігластва зумовлює лінощі й кволість. Усі ґун̣и матеріальної природи сковують й перешкоджають звільненню. Людина є обумовленою, навіть якщо вона перебуває в ґун̣і благочестя. В сімнадцятій главі було описано різноманітні типи поклоніння, які здійснюють різні люди згідно з їхньою приналежністю до різних ґун̣ матеріальної природи. В цьому ж вірші Господь каже, що Він бажає розповісти про різні типи знання, виконавців і власне роботи, згідно з трьома ґун̣ами матеріальної природи.

Знання того, хто бачить єдину духовну душу в кожній живій істоті, будь то напівбог, людина, тварина, птах, хижак, мешканець водної стихії або рослина, перебуває в ґун̣і благочестя. В усіх живих істотах присутня єдина духовна душа, попри те, що залежно від своєї колишньої діяльності всі вони мають різні тіла. Як вказано в сьомій главі, життєва сила в кожному тілі проявляється завдяки вищій природі Верховного Господа. Таким чином, здатність бачити цю вищу природу, цю життєву силу в кожному тілі, притаманна ґун̣і благочестя. Ця життєва енерґія безсмертна, хоча тіла підвладні руйнуванню. Різноманітність сприймається стосовно тіла; в обумовленому житті є дуже багато форм матеріального існування, і тому жива сила здається розділеною. Таке імперсональне знання є одним з аспектів самоусвідомлення.

Уявлення про те, що жива істота — це матеріальне тіло і що із зруйнуванням тіла знищується також і свідомість, є знанням в ґун̣і пристрасті. Згідно з таким знанням, відмінність одного тіла від іншого зумовлює розвиток в них різних форм свідомості, — іншими словами, поза тілом не існує окремої душі, яка б проявляла свідомість. Тіло само є душею, й не існує окремої душі, що стоїть за тілом. Згідно з таким знанням, свідомість — це тимчасове явище. Деякі вважають іще, що не існує індивідуальних душ — лише всюдисуща, сповнена знання душа, тіло ж — це лише прояв минущого невігластва. Або — буцім поза тілом не існує ніякої окремої індивідуальної душі, ні душі верховної. Всі подібні уявлення вважають за породження ґун̣и пристрасті.

«Знання», яким наділена пересічна людина, завжди перебуває в ґун̣і пітьми, або невігластва, тому що кожна обумовлена жива істота народжується в ґун̣і невігластва. Хто не розвиває свого знання за допомогою авторитетів або ж настанов ш́а̄стр, — його знання не виходить за межі матеріального тіла. Він не дбає про те, щоб діяти згідно з вказівками священних ш́а̄стр. Для нього Бог — це гроші, а знання зводиться до задоволення тілесних потреб. Подібне знання не має нічого спільного з Абсолютною Істиною. Воно в більшій або меншій мірі нагадує знання тварин: знання того, як спати, їсти, захищатись, злягатись. Саме таке знання змальовано тут як породження ґун̣и пітьми. Іншими словами, знання, яке стосується духовної душі поза цим тілом, називають знанням у ґун̣і благочестя; знання, що породжує численні теорії й доктрини на основі звичайної логіки й розумувань, походить з ґун̣и пристрасті; а знання, яке дбає лише про тіло, відносять до ґун̣и невігластва.

Якщо впорядковані фахові обов’язки, які ш́а̄стри приписують для різних класів й статусів суспільства, виконують без прихильності, без претензій на володіння чимось, і, отже, без усякої любові чи ненависті, в свідомості Кр̣шн̣и й на догоду Верховному Господеві, без прагнення насолоджуватись чи задовольняти себе, — така діяльність перебуває в ґун̣і благочестя.

Людині доводиться відповідати за свої дії перед державою або ж перед посланцями Верховного Господа, яких називають йамадӯтами. Безвідповідальна діяльність спричиняє безлад, тому що виконується всупереч приписів ш́а̄стр, ламає встановлені ними закони. Вона часто пов’язана із насильством й завдає страждань іншим живим істотам. Така безвідповідальна діяльність властива людині, яка сліпо вірить лише у власний досвід. Це і є ілюзія, і вся подібна ілюзорна діяльність походить з ґун̣и невігластва.

Той, хто перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, завжди трансцендентний щодо ґун̣ матеріальної природи. Він не очікує результатів діяльності, покладеної на нього, бо перебуває вище оманного его й гордощів. Проте, він зберігає ентузіазм аж до закінчення своєї роботи. Його не турбують труднощі, і він завжди сповнений натхнення. Він байдуже ставиться до успіхів і невдач, однаково почуває себе як у горі, так і в радості. Він діє в ґун̣і благочестя.

Людина буває надто прихильною до певної діяльності або ж прагне її плодів внаслідок надмірної прив’язаності до матеріального: до родинного вогнища, дружини і дітей. Така людина не бажає духовного поступу. Вона турбується лише про те, як найзручніше розташуватись у цьому матеріальному світі. Звичайно вона дуже жадібна і вважає, що все, чого вона досягла, — її вічне надбання, якого вона ніколи не втратить. Така людина заздрить іншим і готова на все, навіть на підлість, аби тільки задовольнити свої чуття. Тому така людина нечиста, і її мало обходить, яким способом вона заробляє собі на прожиток — чесним чи нечесним. Вона почувається дуже щасливою, коли її робота завершується успіхом, і дуже страждає в разі невдачі. Така людина діє в ґун̣і пристрасті.

Із настанов, що їх наведено в ш́а̄страх, можна довідатись, що треба робити, а що — ні. Людей, які не звертають уваги на такі приписи, залучено до діяльності, вдаватись до якої не слід. Такі люди взагалі дуже матеріалістичні. Вони діють, покірні ґун̣ам природи, а не згідно з настановами ш́а̄стр. Люди цього типу не дуже порядні. Більшість з них — віроломні й надзвичайно винахідливі в зневазі до інших. Вони дуже ліниві; обов’язки, покладені на них, вони не виконують належним чином, а відкладають напотім. Тому в них завжди похмурий вигляд. Вони мляві, й будь-яку справу, яку можна виконати за годину, розтягують на роки. Люди, які діють подібним чином, перебувають у ґун̣і невігластва.

Тепер, пояснивши знання, об’єкт пізнання й того, хто пізнає, розділивши їх згідно з трьома ґун̣ами матеріальної природи, Господь пояснює, яке місце посідають інтелект і рішучість виконавця в тих же ґун̣ах матеріальної природи.

Учинки, здійснювані згідно з настановами ш́а̄стр, називають правр̣тті, або діями, які слід виконувати. Діяти ж усупереч ш́а̄стр не слід. Той, хто не знає вказівок ш́а̄стр, заплутується в своїх вчинках та їхніх наслідках. Розуміння, що здатне розпізнати істину за допомогою інтелекту, належить до ґун̣и благочестя.

Інтелект в ґун̣і невігластва завжди діє в неправильному напрямкові. Він сприймає ту релігію, яка насправді нею не є, і заперечує істинну релігію. Люди в ґун̣і невігластва вважають велику душу звичайною людиною, а звичайну людину — за велику душу. Вони визнають істину за брехню, а брехню — за істину. У всіх своїх діях вони обирають хибний шлях, отже, інтелект їхній перебуває в ґун̣і невігластва.

Йоґа — це шлях до пізнання Наддуші. Той, хто рішуче й неухильно зосереджується на Парама̄тмі, скеровуючи свій розум, життя й чуттєву діяльність на Всевишнього, — той діє в свідомості Кр̣шн̣и. Така рішучість перебуває в ґун̣і благочестя. Дуже важливим є тут слово авйабгіча̄рін̣йа̄, яке вказує, що людина, яка перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, ніколи не відволікається на якусь іншу діяльність.

Будь-яка людина, що прагне плодів релігійної й економічної діяльності, єдине бажання якої — чуттєві насолоди й чиї розум, чуття й саме життя зосереджені на цьому, — така людина перебуває в ґун̣і пристрасті.

Із цього не слід робити висновку, що людина в ґун̣і благочестя не мріє вві сні чи наяву. Тут мається на увазі надмірна сонливість. Мріють і бачать сни всі люди, незалежно від того, в якій ґун̣і вони перебувають; сновидіння — природна річ. Але той, хто не може відмовитись од надмірного сну, кого роздуває пиха, коли він тішиться матеріальними об’єктами, хто постійно марить пануванням над матеріальним світом, чиє життя, розум й чуття зосереджені на цьому, — той черпає свою рішучість у ґун̣і невігластва.

Обумовлена душа знову й знову намагається насолоджуватись матеріальним щастям, тобто «пережовувати вже пережоване». Але інколи, у розпалі свого чуттєвого задоволення, вона, завдяки спілкуванню з великою душею, звільнюється від матеріальних кайданів. Іншими словами, обумовлена душа завжди залучена до якихось чуттєвих задоволень. Коли ж, завдяки спрятливому спілкуванню вона зрозуміє, що все це — одне й те ж саме, повторюване знову й знову, й коли вона повертається до своєї первинної свідомості Кр̣шн̣и, — вона, інколи, звільнюється від постійно повторюваного так званого «щастя».

Прагнучи самоусвідомлення, людина повинна дотримуватись численних правил і приписів, щоб опанувати свої чуття й розум, скеровуючи їх на душу. Всі такі процедури дуже складні й гіркі, мов отрута, але якщо людина неухильно дотримується приписів й сягає трансцендентного стану, вона починає смакувати справжній нектар й насолоджуватися духовним життям.

Юнак зустрічає дівчину, і почуття змушують його дивитись на неї, торкатись її й вступати з нею в інтимні стосунки. Спочатку це може приносити велике чуттєве задоволення, однак, з часом такі стосунки стають подібними отруті. Молоді люди відчужуються або ж розлучаються. Все це супроводжує лемент, скорбота тощо. Таке щастя завжди перебуває в ґун̣і пристрасті. Щастя, досягнуте на основі взаємодії чуттів з об’єктами чуттів, завжди приносить страждання, і його треба всіляко уникати.

Той, хто втішається сном та байдикуванням, безумовно, перебуває в ґун̣і тьми невігластва, він не розуміє, що треба робити, а чого — не треба. Людину в ґун̣і невігластва охоплює ілюзія і тому вона не здатна віднайти реальності. Для неї не існує щастя ні спочатку, ні наприкінці. Людина в ґун̣і пристрасті може зазнати певного ефемерного щастя спочатку і страждань під кінець, той же, хто перебуває в ґун̣і невігластва, нещасний постійно, від початку й до кінця.

Тут Господь робить підсумок загального впливу трьох ґун̣ матеріальної природи на всесвіт.

Як указано в п’ятнадцятій главі, всі живі істоти є невід’ємними частками Верховного Господа. Таким чином, Господь є початок усіх живих істот. Підтвердження цього знаходимо в Веда̄нта-сӯтрі — джанма̄дй асйа йатах̣. Верховний Господь — це джерело життя кожної живої істоти. В сьомій главі Бгаґавад-ґı̄ти сказано, що Верховний Господь за допомогою своїх енерґій, внутрішньої і зовнішньої, проникає усюди. Тому слід поклонятись Верховному Господеві як володарю різноманітних енерґій; ваішн̣ави звичайно поклоняються Верховному Господеві за допомогою Його внутрішньої енерґії. Його зовнішня енерґія являє собою спотворене відображення внутрішньої. Зовнішня енерґія — це тло, Верховний же Господь у вигляді Своєї повновладної частки, Наддуші, присутній скрізь. Він — Наддуша всіх напівбогів, усіх людських істот, усіх тварин. Він — скрізь. Тому слід зрозуміти, що жива істота є невід’ємною часткою Верховного Господа, обов’язок якої полягає в служінні Верховному Господеві. Кожна людина повинна сповнитись свідомості Кр̣шн̣и і присвятити себе відданому служінню Господеві, — так радить даний вірш.

Кожен повинен зрозуміти, що саме Хр̣шı̄кеш́а, володар чуттів, надає всім можливості виконувати певну роботу і, отже, всі плоди роботи треба присвячувати Верховному Богові-Особі, Ш́рı̄ Кр̣шн̣і. Відданому, який завжди пам’ятає про це, цілковито усвідомлюючи Кр̣шн̣у, з Господньої ласки відкривається все. В цьому полягає досконалість життя. Господь каже в Бгаґавад-ґı̄ті (12.17) теша̄м ахам̇ самуддгарта̄. Верховний Господь Сам дбає про звільнення такого відданого, і в цьому — вища досконалість життя. Яку б роботу людина не виконувала, якщо вона служить Верховному Господеві, — вона досягає найвищої досконалості.

Бгаґавад-ґı̄та̄ рекомендує людині дотримуватись визначених їй обов’язків. Як вже було з’ясовано в попередніх віршах, обов’язки бра̄хман̣, кшатрій, ваіш́й та ш́ӯдр визначають ґун̣и природи, під впливом яких вони перебувають. Не варто намагатись виконувати обов’язки інших. Той, кого природно приваблює робота ш́ӯдри, навіть якщо він народився в сім’ї бра̄хман̣, не повинен удавати із себе бра̄хман̣у. Треба виконувати ту діяльність, яка відповідає природі виконавця. Жодна робота не є ганебною, якщо її виконувати як служіння Верховному Господеві. Фахові обов’язки бра̄хман̣и, безумовно, належать до ґун̣и благочестя, але якщо людина не перебуває в ґун̣і благочестя, їй не треба наслідувати діяльності бра̄хман̣. Кшатрійі, або ті, що складають еліту правителів, мають чимало відразливих обов’язків: вони мусять вдаватись до сили, щоб знищити своїх ворогів, а інколи дипломатичні міркування змушують їх брехати. Таке насильство й дволичність супроводжують політичну діяльність, і все ж таки кшатрійі не повинні відмовлятись од свого природного фаху й перейматися обов’язками бра̄хман̣.

One should act to satisfy the Supreme Lord. For example, Arjuna was a kṣatriya. He was hesitating to fight the other party. But if such fighting is performed for the sake of Kṛṣṇa, the Supreme Personality of Godhead, there need be no fear of degradation. In the business field also, sometimes a merchant has to tell so many lies to make a profit. If he does not do so, there can be no profit. Sometimes a merchant says, “Oh, my dear customer, for you I am making no profit,” but one should know that without profit the merchant cannot exist. Therefore it should be taken as a simple lie if a merchant says that he is not making a profit. But the merchant should not think that because he is engaged in an occupation in which the telling of lies is compulsory, he should give up his profession and pursue the profession of a brāhmaṇa. That is not recommended. Whether one is a kṣatriya, a vaiśya, or a śūdra doesn’t matter, if he serves, by his work, the Supreme Personality of Godhead. Even brāhmaṇas, who perform different types of sacrifice, sometimes must kill animals because sometimes animals are sacrificed in such ceremonies. Similarly, if a kṣatriya engaged in his own occupation kills an enemy, there is no sin incurred. In the Third Chapter these matters have been clearly and elaborately explained; every man should work for the purpose of Yajña, or for Viṣṇu, the Supreme Personality of Godhead. Anything done for personal sense gratification is a cause of bondage. The conclusion is that everyone should be engaged according to the particular mode of nature he has acquired, and he should decide to work only to serve the supreme cause of the Supreme Lord.

В обумовленому житті будь-яку діяльність опоганюють ґун̣и матеріальної природи. Навіть бра̄хман̣а мусить здійснювати жертвопринесення, що пов’язані з убивством тварин. Так само і кшатрійа, яким би праведним він не був, повинен битися з ворогами. Це неминуче для нього. Так само, навіть благочестивий комерсант змушений інколи приховувати свої прибутки або, щоб не вийти з бізнесу, час від часу вдаватись до операцій на чорному ринкові. Все це необхідне й неминуче. Так само й ш́ӯдра, що служить поганому господареві, повинен виконувати його накази, навіть якщо цього не варто робити. Незважаючи на такі недоліки, людина повинна неустанно виконувати визначені для неї обов’язки, тому що їх зумовлює її власна природа.

Тут наведено чудовий приклад. Хоча вогонь чистий, він оточений димом. Отже, дим не робить вогонь нечистим. Навіть покритий димом, вогонь залишається найчистішим з усіх елементів. Якщо хтось спробує відмовитись від діяльності кшатрійі і взяти на себе обов’язки бра̄хман̣и, то йому не слід гадати, що в діяльності бра̄хман̣и геть відсутні неприємні обов’язки. Доводиться зробити висновок, що в матеріальному світі ніхто не може повністю звільнитись від скверни матеріальної природи. В зв’язку з цим приклад вогню й диму є дуже вдалим. Взимку, коли людина з певною метою виймає з вогню камінь, то дим, бува, подразнює очі й інші члени, однак, без вогню не обійтись. Аналогічно, не слід відмовлятись від притаманних людині обов’язків через якісь неприємності, які завдають турбот. Навпаки, треба з усією рішучістю служити Верховному Господеві, виконуючи свої фахові обов’язки в свідомості Кр̣шн̣и. В цьому полягає ознака досконалості. Якщо певна професійна діяльність виконується во ім’я вдоволення Верховного Господа, всі вади, що властиві цій діяльності, усуваються. Коли плоди праці буде очищено через віддане служіння, людина досягне досконалості й побачить в собі свою сутність, а це і є самоусвідомленням.

Істинне відречення полягає в тому, що людина постійно відчуває себе невід’ємною часткою Верховного Господа, отже, розуміє, що не має права насолоджуватись плодами своєї праці. А що вона є невід’ємною часткою Верховного Господа, то плодами її праці повинен насолоджуватись Верховний Господь. Це і є свідомість Кр̣шн̣и. Людина, яка діє в свідомості Кр̣шн̣и — істинний саннйа̄сı̄, що живе у відреченні. Спрямовуючи розум до Кр̣шн̣и, людина стає задоволеною, бо діє во ім’я Верховного Господа. Вона втрачає схильність до чогось матеріального, і вже не розуміє, як можна шукати якогось іншого задоволення поза трансцендентним щастям, яке походить із служіння Господеві. Вважають, що саннйа̄сı̄ вільний від наслідків своїх минулих дій, але людина, яка перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, природним чином досягає такого стану досконалості, навіть без формального посвячення в саннйа̄су. Такий стан усвідомлення називають йоґа̄рӯдгою, або досконалим ступенем йоґи. Як сказано в третій главі: йас тв а̄тма-ратір ева сйа̄т — «той, хто черпає задоволення в собі, не боїться наслідків своїх дій».

Господь розповідає Арджуні, яким чином можна досягти вищого ступеня досконалості, просто виконуючи свої визначені обов’язки во ім’я Верховного Бога-Особи. Вищого духовного стану, або Брахмана, можна досягти, просто відмовившись од плодів своєї праці заради вдоволення Верховного Господа. Це і є шлях самоусвідомлення. Істинна досконалість знання полягає в досягненні чистої свідомості Кр̣шн̣и. Про це йтиме мова в дальших віршах.

Людина, яка очистилась за допомогою знання, перебуває в ґун̣і благочестя, вона володіє своїм розумом і завжди відчуває духовний екстаз. Її не приваблюють об’єкти почуттєвої втіхи, і в своїй діяльності вона вільна від прихильності й ненависті. Так, зречена людина звичайно бажає жити самотньо, їсть вона рівно стільки, скільки необхідно, й керує діяльністю свого розуму й тіла. У неї відсутнє оманне его, бо вона не ототожнює себе з тілом. Не хоче вона також, вдаючись до якихось матеріальних заходів, зробити своє тіло дебелим та дужим. А що в неї відсутні матеріалістичні погляди на життя, то їй не знайома оманлива пиха. Вона задоволена всім, що з Господньої ласки випадає на її долю, її не дратує відсутність чуттєвих утіх і вона не прагне нічого, що приносить чуттєве задоволення. Таким чином, повністю звільнившись від оманного его, вона втрачає прихильність до всього матеріального. Це є стадія осягнення себе як Брахмана, і її називають стадією брахма-бгӯти. Людина, яка звільнилась від матеріалістичних поглядів на життя, стає вмиротвореною й непідвладною тривогам. Це описано в Бгаґавад-ґı̄ті (2.70):

а̄пӯрйама̄н̣ам ачала-пратішт̣гам̇

самудрам а̄пах̣ правіш́анті йадват

тадват ка̄ма̄ йам̇ правіш́анті сарве

са ш́а̄нтім а̄пноті на ка̄ма-ка̄мı̄

«Умиротворення може досягти лише той, кого не турбує безперервний потік бажань, що подібні річкам, які впадають у вічно наповнюваний, але завжди спокійний океан. Але немає миру тому, хто прагне задовольнити свої бажання».

Вища мета імперсоналістів полягає в тому, щоб досягти ступеня брахма-бгӯти, тобто злитись з Абсолютом. Однак, з погляду персоналіста, правдивого відданого Кр̣шн̣и, людина повинна піднятись ще вище й стати на шлях чистого відданого служіння. Це означає, що той, хто присвячує себе чистому відданому служінню Господеві, вже перебуває на стадії звільнення, брахма- бгӯти, або єдності з Абсолютом. Не реалізувавши свою якісну єдність із Всевишнім, з Абсолютом, неможливо служити Йому. З абсолютного погляду нема різниці між тим, хто служить, й тим, кому служать, і все ж таки у вищому духовному розумінні така різниця є.

В межах матеріалістичного погляду на життя діяльність задля чуттєвого задоволення неодмінно викликає страждання, але в абсолютному світі для тих, хто віддано служить Кр̣шн̣і, страждань немає. У відданого в свідомості Кр̣шн̣и нема підстав для журби і жаги. Господь є довершене ціле, і жива істота, яка служить Богові в свідомості Кр̣шн̣и, також стає довершеною сама у собі. Вона нагадує річку, яку очищено від бруду. Всі думки чистого відданого Господа звернені до Кр̣шн̣и, і цілком природно, що такий відданий завжди щасливий. Він не сумує, втрачаючи, і не прагне придбати щось матеріальне, бо його життя заповнює служіння Господеві. У нього немає прагнень до світських насолод, бо він знає, що кожна жива істота — лише невід’ємна фраґментарна частка Верховного Господа і Його вічна слуга. Він не вважає, що в матеріальному світі хтось вищий, а хтось — нижчий; поняття вищого й нижчого нетривкі, а відданого Господа не цікавить виникнення й зникнення минущого. Для нього золото й камінь — рівноцінні. Це і є стадія брахма-бгӯти, якої чистий відданий досягає дуже легко. На такій стадії існування сама думка про злиття з Верховним Брахманом і знищення власної індивідуальності стає неприйнятною, ідея досягнення раю — фантасмагорією, а чуття нагадують зламані отруйні зуби гадюки. Як нема потреби боятись гадюки із зламаними зубами, так й не треба боятись приборканих чуттів. Для людей, що заражені матеріалізмом, світ сповнений страждань, але для відданих Кр̣шн̣и весь світ незугірш од Ваікун̣т̣ги, тобто духовного неба. Найвидатніша особистість у матеріальному всесвіті — не більша за мурашку для відданого Господа. Такого ступеня досконалості можна досягти милістю Господа Чаітанйі, який у цю епоху звіщав чисте віддане служіння.

Верховний Бог-Особа Кр̣шн̣а та Його повновладні експансії недоступні для любителів розумувань та для невіруючих. Той, хто бажає пізнати Верховного Бога-Особу, повинен виконувати чисте віддане служіння Господу під керівництвом Його чистого бгакти. Інакше справжнє знання про Верховного Бога- Особу ніколи не відкриється Йому. В сьомій главі Бгаґавад-ґı̄ти (7.25) сказано: на̄хам̇ прака̄ш́ах̣ сарвасйа — Він відкриває Себе не кожному. Бога не можна осягнути за допомогою обширних наукових знань або роздумувань. Лише той, хто серйозно присвячує себе відданому служінню свідомості Кр̣шн̣и, може зрозуміти, хто є Кр̣шн̣а. Наукові ступені тут не допоможуть.

Той, хто осяг глибини знання про Кр̣шн̣у, отримує доступ в духовне царство, до обителі Кр̣шн̣и. Злиття з Брахманом не означає втрати індивідуальності. Віддане служіння присутнє там, а що є наявним віддане служіння, то є і Бог, і відданий, й саме віддане служіння. Таке знання — неуникне: воно не зникає і після звільнення. Звільнення означає відхід од матеріалістичного уявлення про життя. В духовному житті існують ті ж відмінності й ті ж індивідуальності, але все це в чистій свідомості Кр̣шн̣и. Не слід дотримуватись помилкової думки, що слово віш́ате, «входить в Мене», підтверджує теорію монізму, згідно з якою жива істота стає однорідною з безособистісним Брахманом. Це не так. Віш́ате означає, що індивід може, зберігаючи свою індивідуальність, вступити до обителі Верховного Господа, щоб спілкуватися з Ним і служити Йому. Зелена пташка, наприклад, сідає на зелене дерево не для того, щоб злитись із ним, а на те, щоб куштувати його плоди. Імперсоналісти люблять наводити такий приклад — річка впадає в океан і зливається з ним. Це може бути джерелом щастя для імперсоналіста. Однак персоналіст, уподібнюючись мешканцям океану, зберігає свою індивідуальність. Опускаючись в океанські глибини, можна виявити велику кількість живих істот. Поверхового знайомства з океаном замало, треба отримати вичерпне знання про мешканців його глибин.

Завдяки чистому відданому служінню Господеві, відданий може пізнавати трансцендентні якості Всевишнього, якими вони є. Як сказано в одинадцятій главі, збагнути Господа можна лише через віддане служіння Йому. Підтвердження цього знаходимо й тут. Шляхом відданого служіння можна осягнути Верховного Бога-Особу і ввійти в Його царство.

Якщо вже досягнута стадія брахма-бгӯти, тобто свободи від матеріалістичних поглядів, індивід розпочинає віддане служіння із слухання про Господа. Слухання про Всевишнього само по собі підносить людину до стадії брахма-бгӯти, і вся матеріальна скверна — захланність й прагнення чуттєвої втіхи — залишають його. В міру того, як хтивість й бажання зникають із серця відданого, він все більше схиляється до служіння Господу, й завдяки такій схильності він звільнюється від матеріальної скверни. Досягши цього ступеня життя, він може пізнавати Верховного Господа. Підтвердження цьому ми знаходимо й у Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам. Після звільнення процес бгакті, тобто трансцендентного служіння, не припиняється. Веда̄нта-сӯтра (4.1.12) також підтверджує це: а̄-пра̄йан̣а̄т татра̄пі хі др̣штам. Тобто, після звільнення віддане служіння продовжується. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам визначає істинне звільнення, як відновлення духовної сутності живої істоти, її одвічного природного становища. Як вже пояснювалось, за свого справжнього становища кожна жива істота є невід’ємною індивідуальною часткою Верховного Господа, природним обов’язком якої є служіння. Таке служіння не припиняється ні на мить, навіть по тому, як жива істота досягає звільнення. Справжнє звільнення означає позбутись хибних поглядів на життя.

Слово мад-вйапа̄ш́райах̣ означає «під заступництвом Верховного Господа». Щоб звільнитись від матеріальної скверни, чистий відданий діє під керівництвом Верховного Господа або Його представника — духовного вчителя. Для відданого час нічим не обмежений. Він постійно, двадцять чотири години на добу, робить все, що вказує йому Верховний Господь. Господь дуже милосердний до такого відданого у свідомості Кр̣шн̣и, отож, відданий, незважаючи на численні перешкоди, врешті-решт потрапляє до трансцендентної обителі Кр̣шн̣алоки. Доступ туди йому ґарантований, це безсумнівно. В тій вищій обителі не існує змін, там усе вічне, нетлінне й сповнене знання.

Той, хто діє в свідомості Кр̣шн̣и, не виступає в ролі господаря світу. Усвідомлюючи своє становище слуги, він діє тільки за вказівками Всевишнього. У слуги нема особистої незалежності. Він чинить так, як того вимагає господар. Слуга, що діє від імені вищого господаря, залишається спокійним як при здобуткові, так і у втраті. Він просто чесно виконує свій обов’язок за велінням Господа. Може виринути питання: Арджуна діяв під керівництвом Самого Кр̣шн̣и, але як бути, коли Кр̣шн̣и нема поруч? Але, якщо діяти згідно з настановами Кр̣шн̣и, які Він дав у цій книзі, або ж під керівництвом представника Кр̣шн̣и, наслідки будуть ті ж самі. В даному вірші санскритське слово мат-парах̣ має велике значення. Воно вказує, що в людини немає іншої мети в житті, крім діяльності в свідомості Кр̣шн̣и, лише на Його вдоволення. Діючи в цьому напрямкові, треба думати тільки про Кр̣шн̣у: «Це доручив мені Сам Кр̣шн̣а». Поступаючи так, ви природно будете змушені думати лише про Кр̣шн̣у, а це і є досконала свідомість Кр̣шн̣и. Треба, однак, зауважити, що, зробивши якийсь свавільний вчинок, не слід пропонувати його наслідки Господу. Такого роду діяльність не входить у віддане служіння в свідомості Кр̣шн̣и. Діяти потрібно тільки згідно з вказівками Кр̣шн̣и. Це дуже важливий пункт. Наказ Кр̣шн̣и приходить через лінію учнівської послідовності від істинного духовного вчителя. Тому виконання вказівок духовного вчителя слід вважати головним обов’язком свого життя. Якщо людина знайшла істинного духовного вчителя і почала діяти під його керівництвом, вона неодмінно досягне досконалості життя в свідомості Кр̣шн̣и.

Людина, що сповнена свідомості Кр̣шн̣и, не турбується надмірно про свої насущні потреби. Обумовлені люди не можуть збагнути такої великої свободи від будь-яких тривог. Для людини, яка діє в свідомості Кр̣шн̣и, Господь стає найближчим другом. Він завжди турбується про добробут Свого друга й віддає Себе йому, тому, хто з любов’ю день і ніч трудиться, аби принести вдоволення своєму Господеві. Тому не слід дозволяти оманному его, пов’язаному з фізичною концепцією життя, збивати себе з правильного шляху. Людині не слід хибно вважати, що вона не залежить від законів матеріальної природи й вільна в своїх діях. Вона безумовно перебуває під владою суворих законів матерії, але, почавши діяти в свідомості Кр̣шн̣и, вона звільнюється і уникає матеріальних перешкод. Треба особливо зауважити, що людину поза свідомістю Кр̣шн̣и неодмінно підхоплює вир матеріального світу, і вона губиться в океані народження й смерті. Жодна обумовлена душа не знає, що можна, а чого не можна робити, але людина в свідомості Кр̣шн̣и отримує свободу дії, тому що їй усе підказує Кр̣шн̣а із середини, а зовні підтверджує духовний вчитель.

Арджуна був уроджений воїн, кшатрійа, і його обов’язок велів йому битись. Однак оманне его змушувало його остерігатись, що він буде страждати від наслідків убивства свого вчителя, діда, друзів. Фактично він вважав себе господарем становища, так, ніби від нього залежали гарні чи погані наслідки його діяльності. Він забув про Господа, що був присутній там і який закликав його битись. Така забудькуватість властива обумовленій душі. Верховний Бог-Особа підказує, що таке добро, і що — зло, і людині для досягнення досконалого життя залишається просто діяти в свідомості Кр̣шн̣и. Ніхто не може знати свою долю краще від Господа. Тому найліпше — це прийняти до уваги Його вказівки і діяти відповідно. Ніхто не може нехтувати веліннями Верховного Бога-Особи, або ухилятись виконувати розпорядження духовного вчителя, представника Господа. Людині слід без вагань виконувати те, що велить Верховний Бог-Особа, і Кр̣шн̣а захистить її за всіх обставин.

Якщо жива істота відмовляється діяти згідно з вказівками Верховного Господа, то її примусять діяти ґун̣и матеріальної природи, в яких вона перебуває, Кожен діє відповідно до того, яке сполучення ґун̣ природи править ним. Але на того, хто самохіть цілковито віддається на волю Верховного Господа, очікує слава.

Арджуна не був наділений вищим знанням, і на його намір воювати чи не воювати впливали його обмежені судження. Господь Кр̣шн̣а пояснив, що індивідуальна особа аж ніяк не є цілесною сама по собі. Верховний Бог-Особа, тобто Сам Кр̣шн̣а у вигляді локалізованої Парама̄тми, Наддуші, присутній в серці кожної живої істоти і керує нею. Змінюючи тіло, жива істота забуває свої минулі дії, але Наддуша, яка знає минуле, теперішнє і майбутнє, залишається свідком усіх її вчинків. Отже, діяльністю всіх живих істот керує Наддуша. Жива істота отримує те, що заслужила. Її носієм в цьому світі є тіло, яке створила матеріальна енерґія під керівництвом Наддуші. Приміщена в конкретне тіло, жива істота змушена діяти в умовах, що породжує це тіло. Людина в швидкісному авто мчить швидше, ніж той, хто їде в малопотужній машині, хоча живі істоти, водії, можуть бути однаковими. Так само, з волі Наддуші, матеріальна природа створює певний тип тіла для даної живої істоти, щоб та могла діяти згідно зі своїми колишніми прагненнями. Жива істота не є самодостатня. Не треба вважати себе незалежним від Верховного Бога-Особи. Людина завжди підвладна Йому, і обов’язок людини — довіритись Йому, до чого і закликає дальший вірш.

Жива істота повинна вручити себе Верховному Богові-Особі, що перебуває в серці кожного — це звільнить її від усіх страждань, притаманних матеріальному існуванню, і дозволить, зрештою, досягти Верховного Господа. Трансцендентний світ описано в ведичній літературі (Р̣ґ Веда 1.22.20), як тад вішн̣ох̣ парамам̇ падам. А що творіння в цілому являє собою Господнє царство, то все матеріальне за своєю суттю є духовним, однак парамам̇ падам стосується саме вічної оселі, яку ще називають духовним небом — Ваікун̣т̣гою.

В п’ятнадцятій главі Бгаґавад-ґı̄ти сказано: сарвасйа ча̄хам̇ хр̣ді саннівішт̣ах̣ — Господь перебуває в серці кожного. Тобто, порада довіритись Наддуші, що перебуває в серці кожного, означає, що людина повинна вручити себе Верховному Богові-Особі, Кр̣шн̣і. Арджуна вже прийняв Кр̣шн̣у як Верховного Господа, в десятій главі він називає Його парам̇ брахма парам̇ дга̄ма. Арджуна визнає Кр̣шн̣у за Верховного Бога-Особу й вище пристановище всіх живих істот, покладаючись не лише на особистий досвід, але й на свідчення таких видатних авторитетів, як На̄рада, Асіта, Девала та Вйа̄са.

Господь уже пояснив Арджуні, що таке брахма-бгӯта. Людина, яка перебуває в стані брахма-бгӯти, сповнена радості, ніколи не сумує й нічого не жадає, і це є наслідком того, що її наділено сокровенним знанням. Кр̣шн̣а також розкриває тайну Наддуші. Це також духовне знання, знання про Брахмана, але ще вище.

Слова йатгеччгасі татга̄ куру — «ти можеш діяти як забажаєш» — вказують на те, що Господь не обмежує тієї незначної свободи, що її даровано живій істоті. В Бгаґавад-ґı̄ті Господь дає вичерпне пояснення, яким чином можна зробити своє існування на щабель вищим. Найкраща порада, яку отримав Арджуна, — це вручити себе Наддуші, що перебуває в його серці. По-справжньому прониклива людина погоджується діяти лише за вказівками Наддуші. Це полегшує утвердження в свідомості Кр̣шни, яка є найвищим ступенем досконалості людського життя. Арджуна отримав наказ воювати безпосередньо від Верховного Бога-Особи. Впокоритись Верховному Богові-Особі — найбільше благо для кожної живої істоти. Потрібно це не Верховному Господеві. Перед тим, як віддатись Йому, кожен згідно з можливостями свого інтелекту може зважити необхідність цього; саме за допомогою інтелекту і слід сприймати настанови Верховного Бога-Особи. Ті ж самі настанови приходять також від духовного вчителя — істинного представника Кр̣шн̣и.

Господь передав Арджуні сокровенне знання — знання Брахмана, потім ще більш приховане — знання Наддуші, яка перебуває в серці кожного, і ось тепер Він розкриває найсокровеннішу частину знання. Він каже: «Просто віддайся Верховному Богові-Особі». Наприкінці дев’ятої глави Він сказав: ман-мана̄х̣ — «просто завжди думай про Мене». Таку ж настанову Він повторює і тут, щоб підкреслити сутність вчення Бгаґавад-ґı̄ти. Пересічні люди не розуміють цієї суті. Вона доступна лише тим, хто дуже дорогий Кр̣шн̣і — Його чистим відданим. Це є найвиша настанова всієї ведичної літератури. Те, про що тут каже Кр̣шн̣а, є серцевиною усього знання, і цього слід дотримуватись не лише Арджуні, але й усім живим істотам.

Найсокровенніше знання полягає в тому, що людина повинна стати чистим відданим Кр̣шн̣и, завжди думати про Нього й діяти задля Нього. Не слід вдаватись до формальної медитації. Потрібно так перебудувати своє життя, щоб кожної миті можна було думати про Кр̣шн̣у. Необхідно всю свою повсякденну діяльність зв’язати з Кр̣шн̣ою. Життя слід організувати таким чином, щоб ні вдень, ні вночі не було можливості думати про щось інше, крім Кр̣шн̣и. Господь обіцяє, що кожен, хто перебуває в такій чистій свідомості Кр̣шн̣и, обов’язково повернеться в обитель Кр̣шн̣и, де зможе спілкуватись з Кр̣шн̣ою віч-на-віч. Це знання Кр̣шн̣а передає Арджуні, тому що Арджуна — Його найближчий друг. Кожен, хто йде стопами Арджуни, може стати близьким другом Кр̣шн̣и й досягти такої ж досконалості, як і Арджуна.

Цей вірш підкреслює необхідність зосередити розум на Кр̣шн̣і — а саме на Його образі юнака з тілом блакитного відтінку, з флейтою в двох Його руках, з прекрасним обличчям і павичевим пером у волоссі. Опис Кр̣шн̣и можна знайти в Брахма-сам̇гіті і в іншій літературі. Треба зосередити свій розум на цій первинній формі Господа Кр̣шн̣и. Не слід відволікати увагу навіть на інші форми Господа. У Бога багато форм: Вішн̣у, На̄ра̄йан̣а, Ра̄ма, Вара̄ха ..., але найкраще зосередити свій розум лише на цій формі Кр̣шн̣и, в якій Він з’явився Арджуні. Зосередження розуму на образі Кр̣шн̣и є серцевиною усього знання. І це найсокровенніше знання було відкрите Арджуні, бо він — найдорожчий Кр̣шн̣і друг.

Господь описав різні форми знання й релігії — знання про Вищого Брахмана, знання про Парама̄тму, знання про різні соціальні статуси й класи суспільного життя, знання про життя у відреченні, знання про одмежування від прив’язаностей, опанування чуттів і розуму, про медитацію тощо. Багатьма шляхами Він описав різні типи релігії. Тепер, підсумовуючи зміст Бгаґавад-ґı̄ти, Господь каже, що Арджуна повинен відкинути все, про що він дізнався — йому слід просто впокоритися Кр̣шн̣і, — така самовіддача звільнить його від наслідків гріховних вчинків, тому що його оберігатиме Сам Господь.

У сьомій главі сказано, що лише той, хто повністю звільнився від наслідків своїх гріховних вчинків, зможе поклонятись Господу Кр̣шн̣і. Можна подумати, що людина, яка не звільнилась від наслідків гріховних вчинків, не зможе стати на шлях відданого служіння. Щоб розвіяти подібні сумніви, тут сказано, що навіть якщо людина не звільнилась від усіх наслідків гріховних вчинків, віддане служіння Господу Ш́рı̄ Кр̣шн̣і очистить її саме по собі. Нема потреби в якихось напружених зусиллях, щоб звільнитись від гріховних наслідків. Потрібно лише без вагань прийняти Кр̣шн̣у як найвищого спасителя всіх живих істот, і з вірою та любов’ю довіритись Йому.

Те, як люди віддаються Кр̣шн̣і, описано в Харі-бгакті-віла̄сі (11.676):

а̄нукӯлйасйа сан̇калпах̣

пра̄тікӯлйасйа варджанам

ракшішйатı̄ті віш́ва̄со

ґоптр̣тве варанам̇ татга̄

а̄тма-нікшепа-ка̄рпан̣йе

шад̣-відга̄ ш́аран̣а̄ґатіх̣

На шляху віри й любові необхідно лише прийняти ті релігійні засади, які в кінцевім підсумку приведуть до відданого служіння Господеві. Можна працювати за фахом згідно із своїм соціальним становищем, але якщо, виконуючи свої обов’язки, людина не приходить до свідомості Кр̣шн̣и, то вся її праця марна. Треба уникати всього, що заважає свідомості Кр̣шн̣и. Слід твердо вірити, що за будь-яких обставин Кр̣шн̣а захистить від усіх труднощів. Нема потреби приділяти зайвої уваги підтримуванню душі в тілі. Кр̣шн̣а подбає про це. Треба завжди вважати себе безпомічним і бачити в Кр̣шн̣і єдину основу свого життєвого поступу. Досить людині серйозно розпочати віддане служіння Господеві, як вона, сповнена свідомості Кр̣шн̣и, одразу ж звільнюється від усієї скверни матеріальної природи. Існують різні форми релігії й різні способи очищення, засновані на розвиткові знання, на медитації в системі містичної йоґи тощо, але той, хто вручив себе Кр̣шн̣і, може обійтись без усього цього. Просто впокорившись Кр̣шн̣і, можна уникнути зайвої трати часу, досягти усіх позитивних результатів й звільнитись від усіх наслідків гріховних вчинків.

Треба, щоб людину приваблював чудовий образ Кр̣шн̣и. Ім’я «Кр̣шн̣а» означає «той, що приваблює всіх». Щасливим є той, кого приваблює Кр̣шн̣а, сповнений вроди, всесильний, всемогутній. Трансценденталісти бувають різних типів: одні поринають в безособистісний Брахман, інші медитують на Парама̄тму й т. ін., але серце вищого трансценденталіста привертається до особистісного аспекту Верховного Бога-Особи. І серед цих вищих трансценденталістів найбільш досконалим є той, кого приваблює Верховний Бог-Особа, Сам Кр̣шн̣а. Іншими словами, віддане служіння Кр̣шн̣і в повній свідомості — це серцевина усього знання, і в цьому — суть усієї Бгаґавад-ґı̄ти. До розряду трансценденталістів належать карма- йоґи, філософи-емпірики, містики й віддані, але найкращі з-поміж них — чисті віддані. Дуже важливими є тут слова ма ш́учах̣ — «не бійся, не сумнівайся, не турбуйся». В людини може з’явитись почуття розгубленості: «Як це, — відмовитись від усіх різновидів релігії й просто вручити себе Кр̣шн̣і?» Але це зайві турботи.

Це вищою мірою потаємне знання не можна повідомляти тому, хто не пройшов крізь аскези на шляхах релігії, хто ніколи не вдавався до відданого служіння в свідомості Кр̣шн̣и, а надто тому, хто вважає Кр̣шн̣у просто за історичну постать або заздрить Його величі. Інколи трапляється, що навіть демони, які заздрять Кр̣шн̣і й поклоняються Йому якимось своїм способом, беруться за власне тлумачення текстів Бгаґавад-ґı̄ти задля заробітку. Але їхні коментарі спотворюють сенс Бгаґавад-ґı̄ти, скривають Кр̣шн̣у. Справжній смисл Бгаґавад-ґı̄ти недоступний для людей, що схильні до матеріальної насолоди. Навіть той, хто опанував свої чуття й суворо дотримується встановлених Ведами приписів, але не є відданим Кр̣шн̣и, не зможе збагнути Його. І навіть той, хто видає себе за відданого Кр̣шн̣и, але не діє в свідомості Кр̣шни, теж не може зрозуміти Кр̣шн̣у. Багато хто заздрить Кр̣шн̣і, тому що в Бгаґавад-ґı̄ті Він пояснив Своє становище Всевишнього, що не має рівних Собі. Є багато заздрих Кр̣шн̣і. Таким людям не слід розповідати Бгаґавад-ґı̄ту, бо вони не здатні її зрозуміти. Той, в кого немає віри, нездатний осягнути Бгаґавад-ґı̄ту й Кр̣шн̣у. Доки людина не зрозуміє Кр̣шн̣у за допомогою чистого відданого, вона не повинна намагатися коментувати тексти Бгаґавад-ґı̄ти.

Звичайно радять обговорювати Бгаґавад-ґı̄ту лише серед відданих, бо невіруючий не може збагнути ні Кр̣шн̣и, ні Бгаґавад-ґı̄ти. Той, хто не визнає Кр̣шн̣у таким, яким Він є, й не приймає Бгаґавад-ґı̄ти, якою вона є, не повинен намагатись тлумачити її згідно з власними примхами й тим самим зневажати її. Бгаґавад-ґı̄ту слід пояснювати лише тим людям, які готові визнати Кр̣шн̣у за Верховного Бога-Особу. Ця книга може бути предметом обговорення лише для відданих, а не для тих, що вдаються до філософського теоретизування. Однак, кожна людина, яка щиро намагається представити Бгаґавад-ґı̄ту такою, якою вона є, буде підніматись все вище й вище і зрештою досягне ступеня чистої відданості Господеві. Завдяки такій чистій відданості вона неодмінно повернеться додому, назад до Бога.

У шістдесят сьомому вірші цієї глави Господь заборонив розповідати Ґı̄ту тим, хто заздрить Йому. Інакше кажучи, Бгаґавад-ґı̄та̄ призначена лише для відданих Господа. І все ж таки інколи трапляється, що відданий Кр̣шн̣і під час лекції читає із Бгаґавад-ґı̄ти перед аудиторією, яка складається також і з невідданих. Чому ж віддані роблять це? І тут пояснюється, що хоча не кожний є відданим, однак, є багато людей, які не заздрять Кр̣шн̣і. Вони вірять в Нього як у Верховного Бога-Особу. Якщо така людина чує про Господа від істинного відданого Кр̣шн̣и, вона одразу ж звільнюється від усіх наслідків своїх гріховних вчинків і опиняється після смерті на планетах, де живуть тільки праведники. Тому навіть людина, яка не прагне стати чистим відданим Господа, лише слухаючи Бгаґавад-ґı̄ту, здобуває плодів праведної діяльності. Так, чистий відданий Господа надає можливості кожному, хто зустрічається йому на шляху, звільнитись від наслідків усіх гріховних вчинків й стати відданим.

Звичайно люди, над якими не тяжіють наслідки минулих гріховних вчинків, праведники, без ускладнень приходять до свідомості Кр̣шн̣и. Тут важливим є слово пун̣йа-карман̣а̄м. Воно стосується здійснення великих жертвопринесень. Той, хто служить Господу з відданістю й благочестям, але ще не очистивсь остаточно, може досягти планетної системи Полярної зорі, тобто Дгрувалоки, де править Дгрува Маха̄ра̄джа. Він — великий відданий Господа, і в його розпорядженні перебуває особлива планета: Полярна зоря.

Господь діяв як духовний учитель Арджуни, тому Він цікавиться, чи зрозумів Арджуна Бгаґавад-ґı̄ту належним чином. У протилежнім випадку Господь був готовий пояснити будь- яке положення або навіть знову всю Бгаґавад-ґı̄ту, якщо виникне потреба. Насправді кожен, хто слухає Бгаґавад-ґı̄ту від істинного духовного вчителя, такого, як Кр̣шн̣а або Його представник, одразу виявить, що його невігластво розвіялось. Бгаґавад-ґı̄та̄ — це не звичайна книга, яку написав якийсь поет чи письменник, — її повідав Сам Верховний Бог-Особа. Кожна людина, якій пощастить почути це вчення від Кр̣шн̣и або ж від Його істинного духовного представника, неодмінно отримає звільнення й підніметься над тьмою невігластва.

Жива істота повинна діяти згідно з вказівками Верховного Господа — це її природне становище. Вона повинна дотримуватись самодисципліни. Ш́рı̄ Чаітанйа Маха̄прабгу сказав, що жива істота в своєму істинному стані є вічною слугою Верховного Господа. Якщо жива істота забуває це, її обумовлює матеріальна природа, але у відданому служінні Верховному Господеві вона стає вільним слугою Його. Становище слуги притаманне живій істоті. Вона служить або примарній ма̄йі, або — Верховному Господеві. Якщо вона служить Верховному Господеві, це її природне становище. А той, хто служить ілюзорній зовнішній енерґії, обов’язково потрапляє до неї в рабство. Так, перебуваючи в ілюзії, живі істоти служать у матеріальному світі. Вони в кайданах власної хтивості й бажань, однак вважають себе володарями світу. Це називають ілюзією. Коли людина звільнена, її ілюзії зникають, і вона добровільно віддає себе Верховному Господеві, і діє згідно з Його бажаннями. Остання ілюзія, остання пастка ма̄йі, в яку може потрапити жива істота, полягає в твердженні, що вона — Бог. Жива істота вже не вважає себе обумовленою душею, вона вважає себе за Бога. Вона настільки нерозсудлива, що не може второпати: якщо б вона була Богом, то сумніви не посідали б її. Однак вона не зважає на це. Такою є остання хитрість ма̄йі. Насправді ж звільнитись від ілюзорної енерґії можливо лише осягнувши Кр̣шн̣у, тобто Верховного Бога-Особу, і погодившись діяти згідно з Його велінням.

Дуже важливим у даному вірші є слово моха. Моха стосується всього того, що суперечить знанню. Істинне знання полягає в розумінні того, що кожна жива істота є вічна слуга Господа, однак натомість вона вважає себе за господаря матеріального світу, прагнучи панувати над матеріальною природою. Такими є хиби живої істоти. Цю ілюзію можна подолати з Господньої ласки або ж з ласки чистого відданого Кр̣шн̣и. Коли ілюзія зникає, людина починає діяти в свідомості Кр̣шн̣и.

Свідомість Кр̣шн̣и означає, що людина діє згідно з веліннями Кр̣шн̣и. Обумовлена душа, яку ввела в оману зовнішня матеріальна енерґія, не знає, що лише Верховний Господь є правителем, що сповнений знання, і володарем усього. На Своє бажання Він може дати Своїм відданим усе. Він — друг кожного, але особливо Він прихильний до Своїх відданих. Кр̣шн̣а владний над матеріальною природою й над усіма живими істотами. Він також є повелитель невичерпного часу і Він сповнений усіх надзвичайних щедрот і достоїнств, й усієї могутності. Верховний Бог-Особа може навіть віддати Себе Своєму відданому. Той, хто не знає Його, перебуває в пітьмі ілюзії. Така людина не стає відданим Господа, вона служить ма̄йі. Арджуна ж, вислухавши Бгаґавад-ґı̄ту від Верховного Бога-Особи, звільнився від усіх своїх ілюзій. Він зрозумів, що Кр̣шн̣а — не лише його друг, але й Верховний Бог-Особа. Він воістину пізнав Кр̣шн̣у. Отже, зрозуміти Бгаґавад-ґı̄ту означає воістину пізнати Кр̣шн̣у. Досконале знання одразу ж піднімає людину на рівень відданості Кр̣шн̣і. Коли Арджуна збагнув, що задум Кр̣шн̣и полягав у тому, щоб зупинити надмірний приріст населення, він підкоривсь Його бажанню й погодився воювати. Він знову взяв свою зброю — лук та стріли, — щоб стати до бою з наказу Верховного Бога-Особи.

На початку Бгаґавад-ґı̄ти Дгр̣тара̄шт̣ра задав своєму повірнику Сан̃джайі питання: «Що відбувається на полі битви Курукшетра?» І вся Бгаґавад-ґı̄та̄ відкрилась в серці Сан̃джайі милістю його духовного вчителя Вйа̄си, і він зміг пояснити суть того, що відбувалось на полі битви. Винятковість викладеної тут бесіди полягає в тому, що ніколи раніше між двома великими душами не відбувалась настільки важлива розмова й ніколи не відбудеться в майбутньому. Чудо цієї бесіди в тому, що Верховний Бог-Особа розповідає про Себе Самого та про Свої енерґії живій істоті, Арджуні, Своєму великому відданому. Якщо ми, намагаючись збагнути Кр̣шн̣у, підемо стопами Арджуни, наше життя стане щасливим й успішним. Сан̃джайа усвідомив це й, чимдалі більше переймаючись розумінням, зміг викласти всю бесіду Дгр̣тара̄шт̣рі. Остаточний висновок такий: де Кр̣шн̣а і Арджуна — там перемога.

Вйа̄са був духовним учителем Сан̃джайі, і Сан̃джайа визнає, що саме з ласки Вйа̄си він зміг осягнути Верховного Бога-Особу. Це означає, що людина не повинна намагатись збагнути Кр̣шн̣у безпосередньо, а лише за допомогою духовного вчителя. Хоча людина й отримує це знання через прозоре посередництво духовного вчителя, вона безпосередньо переживає його. В цьому полягає секрет учнівської послідовності. Якщо духовний учитель істинний, то людина може почути Бгаґавад-ґı̄ту безпосередньо, як Арджуна. На світі є чимало містиків та йоґів, але Кр̣шн̣а — владика всіх систем йоґи. Настанову Кр̣шн̣и ясно сформульовано в Бгаґавад-ґı̄ті: віддати себе Кр̣шн̣і. Той, хто діє так — найдосконаліший йоґ. Це підтверджується в останньому вірші шостої глави: йоґіна̄м апі сарвеша̄м.

На̄рада є прямим учнем Кр̣шн̣и й духовним учителем Вйа̄си. Тому Вйа̄са є такий же досконалий, як і Арджуна, бо він належить до парампари. А Сан̃джайа — прямий учень Вйа̄си, з ласки Вйа̄си його чуття були очищені, і він міг безпосередньо бачити й слухати Кр̣шн̣у. Той, хто безпосередньо чує Кр̣шн̣у, може збагнути це найпотаємніше знання. Той, хто не належить до парампари, не зможе почути Кр̣шн̣у, і його знання завжди є недосконалим, принаймні що стосується Бгаґавад-ґı̄ти.

В Бгаґавад-ґı̄ті пояснено всі системи йоґи:карма-йоґу, джн̃а̄на-йоґу і бгакті-йоґу. І Кр̣шн̣а, як володар усього містицизму, стоїть над ними. Слід зрозуміти, що, подібно до Арджуни, який отримав можливість збагнути Кр̣шн̣у безпосередньо, Сан̃джайа також, з ласки Вйа̄си, слухав Кр̣шн̣у безпосередньо. По суті немає значення, як людина слухає Кр̣шн̣у, — прямо або через істинного духовного вчителя, такого, як Вйа̄са. Духовний вчитель є представником Вйа̄садеви. Тому, згідно з ведичною традицією, на день явлення духовного учителя його учні виконують обряд Вйа̄са-пӯджі.

П О Я С Н Е Н Н Я : Осягнення Бгаґавад-ґı̄ти — процес настільки трансцендентний, що кожен, хто познайомиться із змістом бесіди Кр̣шн̣и і Арджуни, стає праведником і ніколи не зможе забути цієї розмови. Таким є трансцендентне духовне життя. Іншими словами, той, хто чує Бгаґавад-ґı̄ту із справжнього джерела, безпосередньо від Кр̣шн̣и, досягає цілковитої свідомості Кр̣шн̣и. Усвідомивши Кр̣шн̣у, людина відчуває просвітлення, яке чимдалі зростає, і вона насолоджується життям, її проймає трепет захвату щомиті, постійно.

Виявилось, що Сан̃джайа милістю Вйа̄си також отримав можливість бачити всесвітню форму Кр̣шн̣и, явлену Арджуні. Сказано, що ніколи раніше Господь не являв цієї Своєї форми, лише Арджуна був гідний бачити її. Однак й інші великі віддані могли споглядати всесвітню форму Кр̣шн̣и, явлену Арджуні; серед них також був і Вйа̄са. Вйа̄са — один з великих відданих Господа, його вважають за можновладне втілення Кр̣шн̣и. Вйа̄са відкрив це знання своєму учневі Сан̃джайі, який потім знову і знову насолоджувався спогадами про чудовий образ Кр̣шн̣и, що був явлений Арджуні.

Бгаґавад-ґı̄та̄ починається з питань Дгр̣тара̄шт̣ри. Цар сподівавсь на перемогу своїх синів, на боці яких стояли такі визначні воїни, як Бгı̄шма, Дрон̣а і Карн̣а. Він гадав, що перемога буде за ним. Однак, змалювавши хід подій на полі битви, Сан̃джайа сказав цареві: «Ти думаєш про перемогу, але я вважаю, що удача буде там, де Кр̣шн̣а й Арджуна». Він прямо заявив Дгр̣тара̄шт̣рі, що тому нічого сподіватись на перемогу. Перемога забезпечена Арджуні, бо на його боці був Кр̣шн̣а. Те, що Кр̣шн̣а перейняв на Себе обов’язки візничого Арджуни, свідчить ще про одну з Його надзвичайних щедрот. Кр̣шн̣а повністю володіє всіма достоїнствами, одним з яких є відречення. Відомо чимало прикладів відречення, а Кр̣шн̣а також — найвищий майстер відречення.

Битва відбувалась між Дурйодганою та Йудгішт̣гірою. Арджуна воював на боці свого старшого брата Йудгішт̣гіри. Перемога Йудгішт̣гіри була напередвизначена, тому що на його боці воювали Кр̣шн̣а й Арджуна. Від результату битви залежало, кому бути правителем світу, і Сан̃джайа провидів, що влада перейде до Йудгішт̣гіри. Тут також передбачено, що Йудгішт̣гірі після перемоги в цій битві сприятиме доля, тому що він був справедливий і побожний й особливо завдяки його високим моральним устоям, — він не збрехав жодного разу в житті.

Є чимало недалеких людей, які сприймають Бгаґавад-ґı̄ту лише як обговорення деяких питань між двома соратниками на полі бою. Але така книга не змогла б стати священним писанням. Дехто може заперечити, що, мовляв, Кр̣шн̣а закликав Арджуну воювати, і це аморально, однак справжній стан речей полягає в тому, що якраз Бгаґавад-ґı̄та̄ є вище вчення моральності. І цю вищу моральну засаду викладено в тридцять четвертому вірші дев’ятої глави: ман-мана̄ бгава мад-бгактах̣. Людина мусить стати відданим Кр̣шн̣и. Суть будь-якої релігії полягає в тому, щоб вручити себе Кр̣шн̣і (сарва-дгарма̄н парітйаджйа ма̄м екам̇ ш́аран̣ам̇ враджа). Настанови Бгаґавад-ґı̄ти описують вищий шлях релігії й моральності. Всі інші шляхи також можуть вести до очищення й, зрештою, виводити на цей же шлях, але остання настанова Ґı̄ти — вручити себе Кр̣шн̣і — є вище слово будь-якої моралі та релігії. Таким є висновок вісімнадцятої глави.

Із Бгаґавад-ґı̄ти можна зрозуміти, що самоусвідомлення шляхом філософських роздумів або медитації — це лише початок духовного процесу, вища ж досконалість полягає в тому, щоб вручити себе Кр̣шн̣і. У цьому — суть Бгаґавад-ґı̄ти. Можна сказати, що дотримування певних життєвих засад згідно із суспільним та соціальним устроєм громадського життя й відповідно до різних релігійних напрямків являє собою потаємний шлях знання. Але, хоча релігійні обряди й складають тайну, медитація і розвиток знання — ще потаємніші. А настанова вручити себе Кр̣шн̣і у відданому служінні, сповнившись свідомості Кр̣шн̣и — найсокровенніша. В цьому суть вісімнадцятої глави.

Ще один аспект Бгаґавад-ґı̄ти полягає в тому, що вищою істиною є Верховний Бог-Особа, Кр̣шн̣а. Абсолютну Істину осягають в трьох аспектах: як безособистісного Брахмана, як локалізовану Парама̄тму і, врешті-решт, як Верховного Бога-Особу, Кр̣шн̣у. Досконале усвідомлення Абсолютної Істини означає досконале знання про Кр̣шн̣у. Якщо людина усвідомила Кр̣шн̣у, то всі інші розділи знань стають невід’ємною частиною цього розуміння. Кр̣шн̣а трансцендентний, тому що Він вічно сповнений Своєї внутрішньої могутності. Живі істоти проявляються з Його енерґій і їх поділяють на дві категорії: на вічно обумовлених і вічно звільнених. Таких живих істот безліч, і їх вважають істотними частками Кр̣шн̣и. Матеріальна енерґія проявляється в двадцяти чотирьох елементах. Творіння змінюється під впливом вічного часу, його створює й руйнує зовнішня енерґія. Це проявлення космічного світу періодично стає то видимим, то невидимим.

В Бгаґавад-ґı̄ті розглядалось п’ять основних тем: Верховний Бог- Особа, матеріальна природа, живі істоти, вічний час і діяльність різного роду. І всі вони коряться Верховному Богові-Особі, Кр̣шн̣і. Всі концепції Абсолютної Істини, а саме: безособистісний Брахман, локалізована Парама̄тма̄ й ще які-небудь трансцендентні концепції є складовими частинами єдиної загальної концепції Верховного Бога-Особи. Хоча на перший погляд може здатись, що Верховний Господь, живі істоти, матеріальна природа й час відмінні одне від одного, по суті все невідмінне од Всевишнього, але Всевишній завжди відмінний від усього. В цьому полягає суть філософії Господа Чаітанйі про «незбагненну єдність й відмінність». Ця філософська система є досконалим знанням про Абсолютну Істину.

Жива істота в своєму істинному стані є чистим духом. Вона подібна до атомічної частки Вищого Духу. Таким чином, Господа Кр̣шн̣у можна порівняти із сонцем, а живі істоти — з сонячним світлом. Живі істоти належать до межової енерґії Господа, і тому вони схильні взаємодіяти або з матеріальною енерґією, або з духовною. Іншими словами, жива істота перебуває в межовому становищі між двома енерґіями Господа, а оскільки вона належить до Його вищої енерґії, то наділена певною незалежністю. Правильно використовуючи свою незалежність, вона безпосередньо підлягає Кр̣шн̣і й відтак досягає свого природного становища у вищій енерґії, яка дарує блаженство.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до вісімнадцятої глави Ш́рı̄мад Бгаґавад-ґı̄ти, в якій розглядалась досконалість відречення.