ГЛАВА СІМНАДЦЯТА: Різновиди віри

У тридцять дев’ятому вірші четвертої глави сказано, що людина, яка схильна до якогось окремого способу поклоніння, поступово підіймається до рівня знання і досягає найвищого ступеня миру й процвітання. З шістнадцятої глави можна довідатись, що той, хто не дотримується засад, викладених у ш́а̄страх, є асура, демон, того ж, хто чесно дотримується їх, називають девою, напівбогом. Але якщо людина вірить і дотримується якихось правил, що не згадані в ш́а̄страх, то яким є її становище? Незабаром Кр̣шн̣а розвіє цей сумнів Арджуни. Люди поклоняються, створивши певну подобу Бога, обравши на цю роль якусь особу і зосередивши на ній усю свою віру, але в якій же ґун̣і відбувається таке поклоніння — в благочесті, пристрасті або невігластві? Чи досягають такі люди досконалого знання? Чи можуть вони отримати істинне знання і піднестись до вищого ступеня досконалості? Чи досягають успіху в своїх зусиллях ті, що не дотримуються правил й настанов священних ш́а̄стр, але вірять у щось і поклоняються різним богам, напівбогам та людям? Про все це Арджуна запитує у Кр̣шн̣и.

Ті, що знають правила і приписи священних ш́а̄стр, але внаслідок лінощів та гультяйства перестають їх дотримуватись, перебувають під впливом ґун̣ матеріальної природи. Згідно з їхньою минулою діяльністю, яку вони здійснювали в ґун̣ах благочестя, пристрасті або невігластва, вони отримують відповідні якості. Внаслідок контакту живої істоти з матерією, її зв’язок з різними ґун̣ами матеріальної природи триває з прадавніх часів. Розум істоти набуває певних рис відповідно до зв’язку з тими чи іншими ґун̣ами. Але природні якості людини можуть змінитись, якщо вона спілкуватиметься з істинним духовним учителем й житиме згідно з його настановами та приписами ш́а̄стр. Поступово вона зможе покращити своє становище й піднятись від невігластва або від пристрасті до ґун̣и благочестя. Отже, сліпа віра в певній ґун̣і не може сприяти досягненню досконалості. Використовуючи інтелект й підтримуючи зв’язок з істинним духовним учителем, людина повинна уважно вдивлятись в оточуючий світ. Таким чином вона зуміє поліпшити своє становище і перейти під вплив вищої ґун̣и природи.

Кожен, ким би він не був, має ту чи іншу віру. Але в залежності від його природи, ця віра може належати до ґун̣и благочестя, пристрасті або невігластва. Таким чином, згідно зі своєю вірою він спілкується з певними людьми. Істина полягає в тому, що кожна жива істота, як про те сказано в п’ятнадцятій главі, зі свого походження є невід’ємною часткою Верховного Господа. Тому жива істота первинно є трансцендентною стосовно всіх ґун̣ матеріальної природи. Але коли вона забуває про свої стосунки з Верховним Богом-Особою й входить у контакт з матеріальною природою, в обумовлене життя, вона сама зумовлює своє становище, вступаючи в зв’язок з різними сторонами матеріальної природи. Внаслідок цього її життя стає неприродним і вона розвиває штучну віру, яка має матеріальний характер. Хоча людина може перебувати під впливом певного враження або уявлення про життя, все ж таки первинно вона є нірґун̣а, трансцендентна. Тому людині слід очиститись від матеріальної скверни, щоб відновити свої взаємостосунки з Верховним Господом. Але єдиний шлях повернення, яким можна йти без страху, — це свідомість Кр̣шн̣и. Якщо людина перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, тоді цей шлях ґарантує досягнення досконалого ступеня. Якщо ж людина не обере цей шлях самореалізації, вона, безумовно, залишатиметься під впливом ґун̣ матеріальної природи.

Слово ш́раддга̄, або «віра», дуже суттєве в цьому вірші. Віра первинно походить з ґун̣и благочестя. Людина може вірити в напівбога, або в якогось зліпленого нею бога, або в ще щось, вигадане нею. Вважають, що тверда віра породжується з діяльності в ґун̣і благочестя. Але за матеріально обумовленого стану жодна діяльність не може бути цілком чистою. Вона не може повністю перебувати в чистій благості, в ній завжди присутні домішки інших ґун̣. Чисте благочестя трансцендентне, і, перебуваючи в стані чистої благості, можна збагнути істинну природу Верховного Бога-Особи. Доти, доки віра цілком не перебуває в чистій благості, її можуть забруднювати інші ґун̣и матеріальної природи. Скверна ґун̣ матеріальної природи покриває серце, а віру людини визначено тим, яка ґун̣а впливає на її серце. Треба зрозуміти, що коли на серце людини впливає ґун̣а благочестя, то й віру її також зумовлює ця ґун̣а. Якщо серце людини перебуває в ґун̣і пристрасті, то й віра її в ґун̣і пристрасті. А якщо ж серце людини — в ґун̣і пітьми, ілюзії, то й віра її також опоганена. Отже, ми бачим різні типи віри в цьому світі й різноманітні релігійні течії, зумовлені відмінностями віри. Істинна віра, справжня релігія, перебуває в ґун̣і чистого благочестя, однак, зважаючи на те, що серце наше не чисте, існують різні форми релігії, а згідно з різними типами віри, існують і різні способи поклоніння.

У цьому вірші Верховний Бог-Особа змальовує, як різні люди поклоняються різним об’єктам згідно з їхньою зовнішньою діяльністю. Як радять священні ш́а̄стри, поклонятись слід лише Верховному Богові-Особі, але люди, не дуже обізнані з приписами ш́а̄стр, не вірять їм і поклоняються різним об’єктам відповідно до тих чи інших ґун̣ матеріальної природи, які владні над ними. В ґун̣і благочестя люди звичайно поклоняються напівбогам: Брахмі, Ш́іві, Чандрі, Індрі, богові Сонця та іншим. Є чимало різних напівбогів. Люди в ґун̣і благочестя поклоняються певному напівбогові задля певної мети. Аналогічно, ті, що перебувають в ґун̣і пристрасті, вшановують демонів. Згадується, як під час другої світової війни в Калькутті жив чоловік, що поклонявся Гітлерові, тому що завдяки війні він нажив чимале багатство за допомогою махінацій на чорному ринкові. Подібним же чином люди в ґун̣ах пристрасті та невігластва звичайно обирають можновладну людину і схиляються перед нею, як перед Богом. Вони вважають, що будь-кого можна вшановувати як Бога і досягти тих же самих результатів.

Тут ясно сказано, що люди в ґун̣і пристрасті шанують й творять лжебогів, а в ґун̣і невігластва, пітьми, вони вшановують духів померлих. Деякі люди поклоняються могилам мертв’яків. Поклоніння, що пов’язане з сексом, також перебуває в ґун̣і пітьми. Таким же чином, у віддалених селах Індії живуть люди, які поклоняються привидам. В Індії люди з нижчих прошарків суспільства інколи йдуть до лісу і, знаючи, в якому дереві живе дух, поклоняються йому й приносять жертви. Ці різноманітні форми поклоніння насправді не є поклоніння Богові. Поклоніння Богові призначене для людей, які перебувають у трансцендентному стані чистої благості. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (4.3.23) сказано: саттвам̇ віш́уддгам̇ васудева- ш́абдітам — «людина, яка перебуває в ґун̣і чистої благості, поклоняється Ва̄судеві». Суть цього вислову полягає в тому, що лише та людина, яка повністю скинула з себе чари матеріальної природи і перебуває в трансцендентному стані, може поклонятись Верховному Богові-Особі.

Вважається, що імперсоналісти перебувають в ґун̣і благочестя. Вони поклоняються напівбогам п’яти типів. Вони вшановують безособистісного Вішн̣у, тобто форму Вішн̣у в матеріальному світі, відому як умоглядний образ Вішн̣у. Вішн̣у — це експансія Верховного Бога-Особи, однак імперсоналісти, які в кінцевому рахунку не вірять у Верховного Бога-Особу, уявляють, що форма Вішн̣у є всього лише одним з аспектів безособистісного Брахмана. Аналогічно, вони вважають Господа Брахму за безособистісну форму в матеріальній ґун̣і пристрасті. Інколи вони наводять описи п’яти типів богів, котрим слід поклонятись, але, вважаючи безособистісного Брахмана за Абсолютну Істину, вони, врешті-решт, відмовляються від усіх об’єктів поклоніння. Підсумовуючи, можна сказати, що спілкування з людьми, які живуть по законам трансцендентної природи, дозволяє очиститись від якостей, які нав’язують нам ґун̣и матеріальної природи.

Є люди, що винаходять різного роду аскези й покути, не вказані в ш́а̄страх. Так, наприклад, говіння задля досягнення якої-небудь мети, зокрема з політичних міркувань, не згадано в настановах ш́а̄стр. Ш́а̄стри рекомендують піст задля духовного поступу, а не заради досягнення яких-небудь політичних або соціальних цілей. Згідно з Бгаґавад-ґı̄тою, люди, які вдаються до таких аскез, безумовно є демонами. Їхні дії суперечать ш́а̄страм і не приносять користі іншим. По суті, цих людей скеровують гордощі, оманне его, хтивість й прив’язаність до матеріальних насолод. Такі дії не лише викликають розлад в діяльності органів тіла, створеного з матеріальних елементів, але також турбують Самого Верховного Бога-Особу, який перебуває в цьому тілі. Подібні не рекомендовані авторитетами пости й покути заради досягнення політичних цілей лише завдають клопоту оточуючим. Про них нічого не сказано в ведичній літературі. Демон може вважати, що таким робом він змусить своїх суперників діяти згідно зі своїми бажаннями, однак інколи він виснажується од голоду і вмирає. Верховний Бог-Особа не схвалює подібних дій, Він називає людей, що вдаються до такої діяльності, демонами. Такі демонстрації ображають Верховного Бога-Особу, тому що їх здійснюють всупереч ведичних приписів. У зв’язку з цим важливим є слово ачетасах̣. Люди з нормальною психікою повинні дотримуватись приписів ш́а̄стр. Ті ж, чий розум спотворено, діють усупереч ш́а̄стр, нехтують ними. Вони придумують власні методики аскез і покут. Не треба забувати, чим закінчують демони, — про це йшла мова в попередній главі. Господь змушує їх народжуватись знову й знову в черевах демонів. Відтак, життя за життям вони залишаються прив’язаними до демонічної природи, не підозрюючи про свій зв’язок з Верховним Богом-Особою. Однак, якщо демонові пощастить і він зустріне духовного вчителя, здатного скерувати його на шлях ведичної мудрості, то він зможе скинути пута свого рабства, і досягне, врешті-решт, вищої мети.

Залежно від обставин й ґун̣ матеріальної природи різні люди неоднаково харчуються, приносять жертви, проходять крізь аскези і вдаються до благодійності. Всю таку діяльність виконують на різних рівнях. Той, хто зумів аналітичним шляхом збагнути, в межах яких ґун̣ здійснюються певні дії, є справді мудрий. Лише неперебірливі невігласи вважають, що всі різновиди жертвопринесень, їжі та благодійності перебувають на одному рівні. Деякі місіонери запевняють, що можна робити що завгодно й досягти досконалості. Ці недалекі поборники діють всупереч ш́а̄страм. Вони винаходять власні шляхи й збивають людей з пуття.

Призначення їжі — збільшувати тривалість життя, очищувати розум й придавати фізичної сили. В цьому єдине її призначення. За минулих часів великі авторитети обрали деякі різновиди їжі, як найбільш корисні для здоров’я і які продовжують життя, власне: молочні продукти, цукор, рис, пшеницю, фрукти й овочі. Така їжа дуже подобається тим, хто перебуває в ґун̣і благочестя. Інша їжа, наприклад, смажена кукурудза й чорна патока, сама по собі не дуже смачна, однак її можна поліпшити, добавляючи молоко й інші продукти. В такому разі вона набуває якості благості. За своєю природою така їжа чиста і зовсім відмінна від таких огидних продуктів, як м’ясо чи алкоголь. Згадана в цьому вірші масляниста їжа не містить у собі жиру, виготовленого в результаті забою тварин. Тваринний жир присутній в молоці, яке являє собою найчудовішу їжу. Молоко, масло, сир й подібні їм продукти постачають тваринний жир, і тому відпадає всяка необхідність убивати невинних істот. Отже, знищення тварин триває лише внаслідок жорстокості сучасних людей. По-справжньому цивілізовані люди виготовляють необхідний жир із молока. Тварин забивають лише дикуни та хижаки. Щодо білку, то його у великій кількості можна отримати з гороху, далу (різновид бобів), зерна й т. ін.

Їжа, що перебуває в ґун̣і пристрасті — гірка, надто солона, надто гаряча або з надмірною кількістю червоного перцю — викликає кволість, зменшує кількість шлункового соку й спричиняє хвороби. Їжа в ґун̣і невігластва, або пітьми, переважно є несвіжою. Будь-яка їжа, яку приготовано більш ніж за три години до їди (за винятком праса̄ду — їжі, запропонованої Господеві), належить до ґун̣и пітьми. Розкладаючись, така їжа виділяє поганий запах, привабливий для людей у ґун̣і невігластва і відразливий для тих, хто перебуває в ґун̣і благочестя.

Рештки їжі можна споживати лише в тому випадкові, якщо вони являють собою залишки страв, запропонованих Господеві, або якщо цю їжу приймали святі люди, а надто духовний учитель. У всіх інших випадках вважають, що рештки їжі належать до ґун̣и невігластва і сприяють зараженню організму хворобами. Така їжа, хоча здається дуже привабливою для людей у ґун̣і пітьми, викликає відразу у тих, хто перебуває в ґун̣і благочестя, і вони уникають навіть торкатись до неї. Найкраща їжа — це рештки страв, запропонованих Верховному Богові-Особі. В Бгаґавад-ґı̄ті Верховний Господь каже, що Він приймає їжу, яку приготували з овочів, борошна й молока і з любов’ю та відданістю піднесли Йому. Патрам̇ пушрам̇ пгалам̇ тойам. Безумовно, любов та відданість — головне, що приймає Верховний Бог-Особа. Радять також, що прасадам треба готувати особливим чином. Можна їсти будь-яку їжу, приготовану згідно з настановами ш́а̄стр і запропоновану Верховному Богові-Особі, навіть якщо вона приготована дуже давно, тому що ця їжа — трансцендентна. Таким чином, щоб зробити їжу чистою, придатною для споживання і смачною для всіх людей, треба запропонувати її Верховному Богові-Особі.

У більшості випадків жертвопринесення здійснюють із якихось сподівань, в надії на користь, однак тут сказано, що треба уникати подібних бажань. Жертвопринесення треба здійснювати із почуття до обов’язку. Розгляньмо, наприклад, обряди, що їх відправляють у храмах та церквах. Звичайно їх здійснюють задля досягнення якогось матеріального блага і тому такі обряди не належать до ґун̣и благочестя. Церкву відвідувати потрібно почуваючись до обов’язку, виявляючи повагу до Верховного Бога-Особи і пропонувати Йому квіти та їжу. Всі вважають, що недоцільно йти до храму лише для того, щоб схилитись перед Господом. Однак священні ш́а̄стри не рекомендують поклонятись Господеві задля того, щоб отримати матеріальні блага. Храм слід відвідувати для того, щоб виявити повагу Божеству, мӯрті Господа, це дозволить людині піднятись до ґун̣и благочестя. Обов’язок кожної цивілізованої людини — дотримувати настанов ш́а̄стр і з шаною схилятись перед Верховним Богом-Особою.

Інколи обряди й жертвопринесення здійснюють аби дістатись до небесного царства або задля досягнення матеріальних благ у цьому світі. Такі жертвопринесення й обряди перебувають у ґун̣і пристрасті.

Віра в ґун̣і тьми, або невігластва, по суті є безвір’ям. Інколи люди поклоняються якомусь напівбогові лише для того, щоб заробити гроші й витратити їх на розваги, нехтуючи таким чином настановами ш́а̄стр. Такі вистави з релігійної обрядності не вважають за істинну релігійність, бо така релігійність перебуває в ґун̣і пітьми. Вона сприяє розвиткові демонічного способу мислення й шкодить людському суспільству.

Верховний Господь пояснює тут різні форми аскези та стриманості. Спочатку Він описує аскези, що стосуються тіла. Треба виявляти або вчитись виявляти шану Богові та напівбогам, досконалим, достойним бра̄хман̣ам й духовному вчителю, старшим, тобто, батькові, матері й усім іншим, хто збагнув Веди. До всіх них треба ставитись з належною шаною. Людина повинна підтримувати свою внутрішню й зовнішню чистоту і навчитись бути простою в поведінці. Робити слід лише те, що дозволяють священні ш́а̄стри. Заборонено вступати в позашлюбні статеві зносини, тому що ш́а̄стри дозволяють їх лише у шлюбі. Це і є целібат, або цнотливість. Такими є різноманітні аскези та обмеження, що стосуються тіла.

Людина не повинна через свої слова непокоїти інших. Звичайно, коли говорить духовний вчитель, то він, задля користі своїх учнів, може висловлювати їм усю правду, але той же самий вчитель не повинен казати нічого подібного тим людям, які не є його учнями, якщо це може збентежити їх. У цьому полягає стриманість мови. Крім того, не слід казати безглуздих речей. В духовних колах вважають, що говорити варто лише те, що знаходить підтвердження в ш́а̄страх, обґрунтовуючи сказане цитатою з авторитетних джерел. Водночас мова повинна бути приємна на слух. Такі бесіди приносять вище благо й сприяють піднесенню всього суспільства. Існує безмежна кількість ведичної літератури і треба вивчати її. В цьому полягає стриманість мови.

Очистити розум — це означає відвернути його од почуттєвих задоволень. Треба виховувати свій розум так, щоб він думав лише про благо інших. Найкращий засіб такого виховання є серйозність думки. Треба постійно перебувати в свідомості Кр̣шн̣и й уникати чуттєвого задоволення. Очистити свою природу означає віднайти свідомість Кр̣шн̣и. Задовольнити розум можна лише відволікаючи його від думок про почуттєві задоволення. Чим більше ми думаємо про насолоди, тим більше розум стає невдоволеним. Сучасна людина даремно обтяжує свій розум безліччю думок про почуттєві насолоди, і це перешкоджає їй почуватися вдоволеною. За все краще — скерувати розум на вивчення ведичної літератури, що так насичена цікавими історіями, які зціляють розум людини (наприклад, їх багато в Пура̄н̣ах й Маха̄бгара̄ті). Можна скористатись з цього знання й таким чином очистити себе. Треба очистити розум від двоїстих уявлень й скерувати його думки на всезагальне благо. Мовчання є ознакою того, що людина завжди думає про самоусвідомлення. Тому той, хто перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, досконало користується мовчанням. Контроль розуму полягає у відволіканні його од думок про почуттєві задоволення. Треба бути чесним у всіх своїх вчинках й тим самим очистити своє існування. Сукупність усіх таких якостей складає аскетизм розумової діяльності.

Інколи людина вдається до аскези, щоб привернути до себе увагу інших, домагаючись почестей, шани й того, щоб перед нею схилялись. Люди, що перебувають в ґун̣і пристрасті, домагаються, щоб люди нижчі поклонялись їм, мили ноги й робили коштовні дарунки. Такі штучні плоди аскетизму належать до ґун̣и пристрасті. Вони сумнівні, нетривкі й недовговічні.

Є чимало прикладів безглуздих аскез, що їх здійснювали демони на кшталт Хіран̣йакаш́іпу, який накладав на себе суворі тапасйі, щоб стати безсмертним і знищити напівбогів. Він звертав молитви про це до Брахми, але, врешті-решт, його убив Верховний Бог-Особа. Вдаватись до аскези задля чогось нездійсненного — означає діяти в ґун̣і невігластва.

П О Я С Н Е Н Н Я : Ведична література рекомендує спрямовувати благодійність на людей, які присвятили себе духовній діяльності, а не на всіх підряд. Треба завжди мати на увазі духовну досконалість, тому підношення треба робити в місцях прощ, у храмах, під час сонячних і місячних затемнень, наприкінці місяця, або ж гідним бра̄хман̣ам і ваішн̣авам. Вдаючись до благодійності, не треба розраховувати на якусь вигоду. Інколи із співчуття милостиню дають злидареві, однак, якщо бідняк не заслуговує на те, така благодійність не сприятиме духовному поступові. Іншими словами, Веди радять бути розбірливим у своїй благодійності.

Інколи благодійність чинять, щоб потрапити до раю, а інколи — з великим незадоволенням й шкодуючи: «Навіщо я дав так багато?» В інших випадках благодійність чинять під тиском якихось зобов’язань або ж з веління вищих за ранґом. Така благодійність належить до ґун̣и пристрасті.

Є чимало благодійних організацій, що дарують на заклади, діяльність яких скерована на чуттєве задоволення. Ведичні ш́а̄стри не заохочують такої благодійності; Веди рекомендують лише благодійність у ґун̣і благочестя.

Тут осуджується вкладання коштів у заклади, які сприяють поширенню алкоголізму, наркоманії та азартних ігор. Таку благодійність розцінюють як невігластво. Вона не приносить добра, а навпаки — потурає грішникам. Так само і благодійність, здійснювана стосовно гідних людей, але без належної уваги та поваги до них, також перебуває в ґун̣і невігластва.

Як уже пояснювалось, аскези, жертвопринесення, благодійність та їжа належать до трьох категорій: до ґун̣и благочестя, пристрасті та невігластва. Але якого ґатунку вони б не були — вищого, другого чи третього — всі такі дії обумовлюють й опоганюють ґун̣и матеріальної природи. Лише скеровані на Всевишнього — ом̇ тат сат, — вони стають засобом духовного поступу. Саме цю мету переслідують приписи ш́а̄стр. Три слова — ом̇ тат сат — вказують виключно на Абсолютну Істину, Верховного Бога-Особу; в усіх ведичних гімнах присутній склад ом̇.

Той, хто в своєму житті не дотримується приписів ш́а̄стр, ніколи не досягне Абсолютної Істини. Він досягне лише певного тимчасового результату, але не вищої мети життя. На підставі цього можна зробити висновок, що благодійні вчинки, жертвопринесення й аскези повинні здійснюватись у ґун̣і благочестя. Здійснювані в ґун̣ах пристрасті і невігластва, вони втрачають свою якість. Три слова — ом̇ тат сат — промовляють в поєднанні із святим іменем Верховного Господа, наприклад, ом̇ тад вішн̣ох̣. Щоразу, коли виголошують ведичний гімн або святе ім’я Верховного Господа, до них додають склад ом̇. Такою є вказівка ведичної літератури, і ці три слова взято із ведичних гімнів. Ом̇ ітй етад брахман̣о недішт̣гам̇ на̄ма (Р̣ґ Веда) позначає першу ціль. Тат твам асі (Чга̄ндоґйа Упанішада 6.8.7) позначає другу ціль. А сад ева саумйа (Чга̄ндоґйа Упанішада 6.2.1) позначає третю ціль. Разом вони утворюють ом̇ тат сат. В прадавні часи, коли Брахма̄, першостворена жива істота, здійснював жертвопринесення, він визначив цими трьома словами Верховного Бога-Особу. Той же самий принцип збережено і в парампарі, що почалась від нього. Отже, цей гімн сповнений величезного значення. Бгаґавад-ґı̄та̄ радить здійснювати будь-яку діяльність задля ом̇ тат сат, або задля Верховного Бога- Особи. Той, хто проходить через аскези, вдається до благодійності або здійснює жертвопринесення, проказуючи ці три слова, — той діє в свідомості Кр̣шн̣и. Свідомість Кр̣шн̣и являє собою науково обґрунтовану трансцендентну діяльність, яка дозволяє повернутись додому, назад до Бога. Така трансцендентна діяльність не призводить до даремної трати енерґії.

Ом̇ тад вішн̣ох̣ парамам̇ падам (Р̣ґ Веда 1.22.20). «Лотосні стопи Вішн̣у — вища мета відданих». Здійснювати всю свою діяльність во ім’я Верховного Бога-Особи є запорукою досконалості в усій діяльності.

Той, хто бажає духовних досягнень, не повинен діяти задля якоїсь матеріальної вигоди. Треба діяти задля остаточної вигоди — досягнення духовного царства, повернення додому, назад до Бога.

Слова праш́асте карман̣і, або «визначені обов’язки», вказують на те, що існує різноманітна діяльність, яку приписує ведична література, й така діяльність, якої слід дотримуватись від зачаття й аж до самої смерті, складає процес очищення. Живі істоти очищують себе задля того, щоб досягнути остаточного звільнення. Виконуючи таку діяльність, треба проказувати ом̇ тат сат. Слова сад-бга̄ве і са̄дгу-бга̄ве вказують на трансцендентний стан. Діяльність в свідомості Кр̣шн̣и називають саттвою, а того, хто правильно розуміє таку діяльність в свідомості Кр̣шн̣и, називають са̄дгу. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (3.25.25) сказано, що трансцендентні питання прояснюються в спілкуванні з відданими (сата̄м̇ прасан̇ґа̄т). Без такого сприятливого спілкування неможливо досягти трансцендентального знання. Слова ом̇ тат сат промовляють також, коли духовний вчитель здійснює обряд посвячення або дає учневі священний шнур. Таким же чином всі йаджн̃и націлені на Всевишнього, ом̇ тат сат. Далі, слово тад-артгı̄йам також означає служіння всьому, що представляє Всевишнього, включно із таким служінням, як приготування їжі й допомога в Господньому храмі, або всяка інша робота, що поширює славу Господа. Отже, ці вищі слова ом̇ тат сат використовують де тільки можливо, щоб вдосконалити всю діяльність й усьому надати довершеності.

Будь-які дії — жертвопринесення, благодійність, аскези є марними, якщо їх не спрямовано до трансцендентної мети. Тому цей вірш засуджує подібні дії. Треба все виконувати в свідомості Кр̣шн̣и во ім’я Всевишнього. Без такої віри і без належного керівництва неможливо отримати жодного доброго результату. Всі ведичні ш́а̄стри закликають до віри у Верховного Господа. Вища мета Вед — пізнати Кр̣шн̣у. Не можна добитися успіху, якщо не слідувати такому принципові. Тому найліпше з самого початку діяти в свідомості Кр̣шн̣и, під керівництвом істинного духовного вчителя. Лише такий шлях приведе до успіху.

Людей в обумовленому стані приваблює поклоніння напівбогам, духам або йакшам на кшталт Кувери. Ґун̣а благочестя вища від ґун̣и пристрасті і невігластва, але той, хто безпосередньо звертається до свідомості Кр̣шн̣и, стає трансцендентним стосовно всіх трьох ґун̣ матеріальної природи. Хоча існує багато способів поступового сходження, однак людина, яка завдяки спілкуванню з чистими відданими прямо звертається до свідомості Кр̣шн̣и, обирає найліпший шлях духовного розвою, слідувати яким і радить дана глава. Щоб досягнути успіху на такому шляхові, треба насамперед знайти істинного духовного вчителя й пройти підготовку під його керівництвом. Лише тоді можна віднайти віру у Всевишнього, віру, яка з часом розів’ється у любов до Нього. Любов ця — найвища мета всіх живих істот. Отже, треба безпосередньо звернутись до свідомості Кр̣шн̣и, і саме в цьому полягає сенс сімнадцятої глави.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до сімнадцятої глави Ш́рı̄мад Бгаґавад-ґı̄ти, в якій розглядалися різновиди віри.