ГЛАВА ДЕСЯТА: Етапи творення
अन्तर्हिते भगवति ब्रह्मा लोकपितामह: ।
प्रजा: ससर्ज कतिधा दैहिकीर्मानसीर्विभु: ॥ १ ॥
антархіте бгаґаваті
брахма̄ лока-піта̄махах̣
праджа̄х̣ сасарджа катідга̄
даіхікір ма̄насір вібгух̣
तान् वदस्वानुपूर्व्येण छिन्धि न: सर्वसंशयान् ॥ २ ॥
твайй артга̄ баху-віт-тама
та̄н вадасва̄нупӯрвйен̣а
чгіндгі нах̣ сарва-сам̇ш́айа̄н
Відура звернувся з усіма своїми суттєвими запитаннями до Майтреї, бо знав, що Майтрея — це саме та людина, яка може дати вичерпну відповідь. Обираючи вчителя, треба упевнитися в його якостях, — немає сенсу звертатися з серйозними духовними запитаннями до невігласа. Йти з такими запитаннями до необізнаного з цим предметом вчителя, який бере відповіді з своєї уяви, — це просто марнувати свій час.
एवं सञ्चोदितस्तेन क्षत्त्रा कौषारविर्मुनि: ।
प्रीत: प्रत्याह तान् प्रश्नान् हृदिस्थानथ भार्गव ॥ ३ ॥
евам̇ сан̃чодітас тена
кшаттра̄ кауша̄равір муніх̣
прітах̣ пратйа̄ха та̄н праш́на̄н
хр̣ді-стга̄н атга бга̄рґава
Поява слів сӯта ува̄ча («Сута Ґосвамі сказав») вказує на перерву бесіді Махараджі Парікшіта і Шукадеви Ґосвамі. Коли Шукадева Ґосвамі розмовляв із Махараджею Парікшітом, Сута Ґосвамі був лише одним із багатьох слухачів. Але згодом Сута Ґосвамі переповів усе мудрецям Наймішаран’ї, яких очолював мудрець Шаунака, нащадок Шукадеви Ґосвамі. Суттєвої різниці, щоправда, у викладі обговорюваних питань це не становить.
विरिञ्चोऽपि तथा चक्रे दिव्यं वर्षशतं तप: ।
आत्मन्यात्मानमावेश्य यथाह भगवानज: ॥ ४ ॥
вірін̃чо ’пі татга̄ чакре
дівйам̇ варша-ш́атам̇ тапах̣
а̄тманй а̄тма̄нам а̄веш́йа
йатга̄ха бгаґава̄н аджах̣
Коли сказано, що Брахма повністю присвятив себе Богові-Особі, Нараяні, це означає, що він занурився у віддане служіння Господу. Це найвища аскеза, яку тільки можна виконати, хоч би скільки років вона тривала. Той, хто виконує таку службу, не вдається на спочинок і не залишає її, тому що вона вічна і завжди надихає.
पद्ममम्भश्च तत्कालकृतवीर्येण कम्पितम् ॥ ५ ॥
ва̄йуна̄ йад-адгішт̣гітах̣
падмам амбгаш́ ча тат-ка̄ла-
кр̣та-вірйен̣а кампітам
Матеріальний світ називають світом ілюзії, тому що це обитель забуття про трансцендентне служіння Господу. Тому іноді людину, яка виконує віддане служіння Господу в матеріальному світі, можуть сильно турбувати скрутні обставини. Дві ворожі одна одній сторони, ілюзорна енерґія і відданий, проголошують одна одній війну, і буває, що слабкі віддані падають жертвою навали могутньої ілюзорної енерґії. Однак Господу Брахмі з безпричинної милості Господа вистачило сили встояти перед матеріальною енерґією, хоча вона й завдала великих турбот, похитнувши опору, на якій він існував.
विवृद्धविज्ञानबलो न्यपाद् वायुं सहाम्भसा ॥ ६ ॥
відйайа̄ ча̄тма-сам̇стгайа̄
вівр̣ддга-віджн̃а̄на-бало
нйапа̄д ва̄йум̇ саха̄мбгаса̄
Боротьба за існування, яку провадив Господь Брахма, — це яскравий приклад невпинної боротьби між живою істотою в матеріальному світі й майею, ілюзорною енерґією. Від часів Брахми і до наших днів усі живі істоти борються з силами матеріальної природи. Розвиваючи науку і поглиблюючи трансцендентне розуміння, людина може намагатися підкорити собі матеріальну енерґію, що чинить їй перешкоди в усіх її починаннях, і за наших часів розвиток матеріальної науки і великі аскези допомогли людині досягнути дивовижних успіхів у підкоренні сил матеріальної енерґії. Однак найдієвіший спосіб опанувати матеріальну енерґію — це віддатися Верховному Богові-Особі й виконувати Його волю в настрої любовного трансцендентного служіння.
अनेन लोकान् प्राग्लीनान् कल्पितास्मीत्यचिन्तयत् ॥ ७ ॥
пушкарам̇ йад-адгішт̣гітам
анена лока̄н пра̄ґ-ліна̄н
калпіта̄смітй ачінтайат
У лотос, на якому сидів Брахма, було вкладене сім’я всіх планет всесвіту. Господь уже створив усі планети, і всі живі істоти вже народилися в Брахмі. І матеріальний всесвіт, і живі істоти вже постали в формі зародку з Верховного Бога-Особи, а Брахмі залишалося розсіяти ці насінини усім творінням. Отже, справжнє творення називається сарґа, а Брахма лише переводить усе в проявлений стан, і це називається вісарґа.
एकं व्यभाङ्क्षीदुरुधा त्रिधा भाव्यं द्विसप्तधा ॥ ८ ॥
бгаґават-карма-чодітах̣
екам̇ вйабга̄н̇кшід урудга̄
трідга̄ бга̄вйам̇ дві-саптадга̄
धर्मस्य ह्यनिमित्तस्य विपाक: परमेष्ठ्यसौ ॥ ९ ॥
сам̇стга̄-бгедах̣ сама̄хр̣тах̣
дгармасйа хй аніміттасйа
віпа̄ках̣ парамешт̣гй асау
Верховний Господь — це вмістище всіх якостей живих істот. Зумовлені душі в матеріальному світі відображають лише частку цих якостей, і тому їх іноді називають пратібімба. Ці живі істоти пратібімба, як невід’ємні частки Верховного Господа, більшою чи меншою мірою успадкували Його первісні якості. Залежно від міри прояву цих якостей вони з’являються як представники різних видів життя і населяють різні планети, як це визначив Брахма. Брахма створив три світи: нижчі планети, або Паталалоки, середні планети, або Бгурлоки, і вищі планети, або Сварлоки. Планети, які розташовані ще вище, — як оце Махарлока, Тапалока, Сат’ялока, чи Брахмалока, — не гинуть у всесвітньому потопі. Причина їхнього особливого становища в тому, що їхні жителі виконують немотивоване віддане служіння Господу. Вони живуть до кінця дві-парардги, а тоді зазвичай звільняються з ланцюгу народжень і смертей в матеріальному світі.
यथात्थ बहुरूपस्य हरेरद्भुतकर्मण: ।
कालाख्यं लक्षणं ब्रह्मन् यथा वर्णय न: प्रभो ॥ १० ॥
йатга̄ттга баху-рӯпасйа
харер адбгута-карман̣ах̣
ка̄ла̄кгйам̇ лакшан̣ам̇ брахман
йатга̄ варн̣айа нах̣ прабго
Всесвіт являє собою сукупність різноманітних живих істот, починаючи від атомів і закінчуючи самим велетенським тілом всесвіту, і це все підпорядковується владі Верховного Господа в образі кали, або вічного часу. Нездоланний час по-різному відміряє життя істотам в різних фізичних оболонках. Розпад атому визначають одним терміном, а розпад всесвіту — іншим. Належного часу гине тіло людини, і так само належного часу гине тіло всесвіту. Крім того, час керує також ростом чи розвитком усього сущого і визріванням наслідків усіх дій. Відура хотів докладно довідатись про всі прояви матерії та про час їхнього розпаду.
गुणव्यतिकराकारो निर्विशेषोऽप्रतिष्ठित: ।
पुरुषस्तदुपादानमात्मानं लीलयासृजत् ॥ ११ ॥
ґун̣а-вйатікара̄ка̄ро
нірвіш́ешо ’пратішт̣гітах̣
пурушас тад-упа̄да̄нам
а̄тма̄нам̇ лілайа̄ср̣джат
Безособистісний чинник часу, служачи знаряддям Верховному Господу, являє собою тло в основі всіх явищ матеріального світу. Ніхто не знає, де час починається і де закінчується, і тільки час відміряє творення, підтримання і знищення матеріального прояву. Чинник часу — це матеріальна причина творіння і тому являє собою особисте поширення Бога-Особи. Час визнають за безособистісний аспект Господа.
Нині існує багато теорій, що намагаються з’ясувати природу чинника часу. Дехто сприймає час майже так само, як це пояснено в «Шрімад-Бгаґаватам». Наприклад, іудейські писання розглядають час в дусі «Шрімад-Бгаґаватам», як представника Бога. Там, зокрема, сказано: «Багато разів і багатьма способами в різні часи промовляв Бог до отців через пророків...» Метафізика визначає час як абсолютний і реальний. Абсолютний час плине безперервно і не залежить від того, наскільки швидко чи повільно відбуваються ті чи інші матеріальні події. З погляду астрономії та математики час вимірюють відносно швидкості, змін чи терміну існування тих чи інших об’єктів. Проте насправді час ніяк не залежить від цих відносних речей. Навпаки, час визначає форму і тривалість існування всіх об’єктів цього світу. Час служить шкалою, яка лежить в основі діяльності чуттів і відносно якої ми відмірюємо минуле, теперішнє й майбутнє, однак сам час не має ні початку, ні кінця. Пандіта Чанак’я каже, що навіть одну мить неможливо придбати ні за які скарби, тому навіть одну змарновану мить треба вважати за найбільшу втрату в житті. Час непідвладний ніяким психічним маніпуляціям, але разом з тим сама по собі мить часу не становить самостійної реальності, бо залежить від сприйняття конкретної особи.
Тому Шріла Джіва Ґосвамі робить висновок, що чинник часу нерозривно зв’язаний із діяльністю зовнішньої енерґії Господа — з усіма діями та їхніми реакціями, що відбуваються в цій енерґії. Зовнішня енерґія, або матеріальна природа, діє під наглядом Самого Господа в образі чинника часу, і тільки завдяки тому виникає враження, що матеріальна природа породжує безліч чудесних явищ у космосі. Цей висновок збігається із «Бгаґавад-ґітою» (9.10), де сказано:
майа̄дгйакшен̣а пракр̣тіх̣
сӯйате са-чара̄чарам
хетуна̄нена каунтейа
джаґад віпарівартате
ईश्वरेण परिच्छिन्नं कालेनाव्यक्तमूर्तिना ॥ १२ ॥
сам̇стгітам̇ вішн̣у-ма̄йайа̄
іш́варен̣а паріччгіннам̇
ка̄лена̄вйакта-мӯртіна̄
Як раніше Нарада вже сказав В’ясадеві (Бгаґ. 1.5.20): ідам̇ хі віш́вам̇ бгаґава̄н іветарах̣, — цей проявлений світ є не що інше, як Сам Бог-Особа, але видається чимось іншим, відмінним і окремим від Господа. Це враження виникає через те, що його відокремлює від Господа кала. Матеріальний світ можна порівняти до голосу людини, який записали на плівку і який таким чином існує окремо від людини. Так само, як звуки голосу записуються на плівку, так само весь проявлений космос спирається на матеріальну енерґію і під впливом кали немовби відокремлюється від Господа. Отже, матеріальний світ — це об’єктивний прояв Верховного Господа, Його безособистісний аспект, так дорогий серцю філософів-імперсоналістів.
паш́ча̄д апй етад ідр̣ш́ам
Проявлення, підтримання і знищення матеріального світу відбувається знову й знову через рівномірні проміжки часу. Про це сказано в «Бгаґавад-ґіті» (9.8): бгӯта-ґра̄мам імам̇ кр̣тснам аваш́ам̇ пракр̣тер ваш́а̄т. Як зараз цей світ виник і за якийсь час буде знищений, так само він уже існував у минулому і так само буде створений, існуватиме і буде знищений свого часу в майбутньому. Отже, циклічна діяльність часу постійна, вічна, і її аж ніяк не можна вважати за ілюзорну. Матеріальний світ проявляється лише від часу до часу і не є постійним, але він не ілюзорний, як запевняють філософи-майаваді.
कालद्रव्यगुणैरस्य त्रिविध: प्रतिसंक्रम: ॥ १४ ॥
пра̄кр̣то ваікр̣тас ту йах̣
ка̄ла-дравйа-ґун̣аір асйа
трі-відгах̣ пратісан̇крамах̣
Періодичне творення і знищення всього сущого в матеріальному світі відбувається під впливом верховної волі. Є також інші стадії творення, які відбуваються завдяки взаємодії матеріальних елементів. Цими стадіями творення керує інтелект Брахми. Тут «Шрімад-Бгаґаватам» дає лише попереднє пояснення цього предмету. Знищення трьох різновидів настає: 1) коли приходить визначений час знищення всього всесвіту; 2) коли все згорає у вогні, який виривається з вуст Ананти і 3) під впливом природи діяльності істоти і наслідків цієї діяльності.
द्वितीयस्त्वहमो यत्र द्रव्यज्ञानक्रियोदय: ॥ १५ ॥
ґун̣а-ваішамйам а̄тманах̣
двітійас тв ахамо йатра
дравйа-джн̃а̄на-крійодайах̣
Першу еманацію, що походить з Верховного Господа під час творення матеріального світу, називають махат-таттва. Взаємодія матеріальних якостей вводить живу істоту в оману і спонукає ототожнювати себе з тим, чим вона не є, тобто з матеріальними елементами. Через це оманне его істота ототожнює тіло та розум із душею. Матеріальні складники, здатність до діяльності і знання, потрібне для діяльності, виникають на другому етапі творення, після махат-таттви. Слово ґ’яна вказує на органи чуттів, через які жива істота отримує знання, а також їхні панівні божества. Під діяльністю маються на увазі діяльні органи чуттів та їхні панівні божества. Усі вони виникли на другому етапі творення.
चतुर्थ ऐन्द्रिय: सर्गो यस्तु ज्ञानक्रियात्मक: ॥ १६ ॥
тан-ма̄тро дравйа-ш́актіма̄н
чатуртга аіндрійах̣ сарґо
йас ту джн̃а̄на-крійа̄тмаках̣
पष्ठस्तु तमस: सर्गो यस्त्वबुद्धिकृत: प्रभो: ॥ १७ ॥
пан̃чамо йан-майам̇ манах̣
шашт̣гас ту тамасах̣ сарґо
йас тв абуддгі-кр̣тах̣ прабгох̣
Півбогів на вищих планетах називають девами, тому що всі вони віддані Господа Вішну. Вішн̣у-бгактах̣ смр̣то даіва а̄сурас тад-віпарйайах̣: всі віддані Господа Вішну — це деви, або півбоги, тоді як всі інші — асури. Таким чином усі істоти поділяються на девів та асурів. Деви перебувають під впливом матеріальної якості добра, натомість асури перебувають під впливом якостей страсті й невігластва. Півбогам, панівним божествам, доручено керувати різними сферами життєдіяльності матеріального світу. Наприклад, одним з наших органів чуттів, оком, керує світло, світло розливають сонячні промені, і їхнім панівним божеством є Сонце. Так само, розумом керує Місяць. Всіма іншими чуттями, як діяльними, так і пізнавальними, також керують різні півбоги. Півбоги — це Господні слуги, які допомагають Йому керувати процесами матеріального світу.
Після створення півбогів, з’являється темрява невігластва, що покриває всі живі істоти. Кожна жива істота в матеріальному світі зумовлена схильністю експлуатувати багатства матеріальної природи. Хоча жива істота — це володар матеріального світу, під покровом невігластва вона помилково вважає себе за власника всіляких матеріальних речей.
Зумовлені душі вводить в оману Господня енерґія, яка називається авід’єю. Матеріальну природу називають авід’єю, або невіглаством, але для Господніх відданих, занурених у чисте віддане служіння, ця енерґія стає від’єю, або чистим знанням. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта». Для чистих відданих енерґія Господа перетворюється з махамайі в йоґамайу, постаючи перед ними в своєму істинному вигляді. Отже, як можна зрозуміти, матеріальна природа діє в трьох аспектах: як твірне начало матеріального світу, як невігластво і як знання. У попередньому вірші сказано, що на четвертому етапі творення з’являється здатність пізнавати світ. За своєю первісною природою зумовлені душі не належать до невігласів, але під впливом матеріальної природи в її аспекті авід’ї вони втрачають розум і не можуть правильно скористатися своїми пізнавальними здібностями.
Під впливом темряви невігластва зумовлена душа забуває свої стосунки з Верховним Господом і потрапляє в полон до прив’язаності, ненависті, гордині, невігластва і оманного самоототожнення, п’яти форм ілюзії, які тримають її у рабстві матерії.
रजोभाजो भगवतो लीलेयं हरिमेधस: ॥ १८ ॥
ваікр̣та̄н апі ме ш́р̣н̣у
раджо-бга̄джо бгаґавато
лілейам̇ харі-медгасах̣
वनस्पत्योषधिलतात्वक्सारा वीरुधो द्रुमा: ॥ १९ ॥
шад̣-відгас тастгуша̄м̇ ча йах̣
ванаспатй-ошадгі-лата̄-
твакса̄ра̄ вірудго друма̄х̣
антах̣-спарш́а̄ віш́ешін̣ах̣
अविदो भूरितमसो घ्राणज्ञा ह्यद्यवेदिन: ॥ २१ ॥
со ’шт̣а̄вім̇ш́ад-відго матах̣
авідо бгӯрі-тамасо
ґгра̄н̣а-джн̃а̄ хр̣дй аведінах̣
У Ведах ознаки нижчих тварин описано так: атгетареша̄м̇ паш́ӯна̄х̣ аш́ана̄піпа̄се ева̄бгівіджн̃а̄нам̇ на віджн̃а̄там̇ ваданті на віджн̃а̄там̇ паш́йанті на відух̣ ш́вастанам̇ на лока̄лока̄в іті; йад ва̄, бгӯрі-тамасо баху-рушах̣ ґгра̄н̣енаіва джа̄нанті хр̣дйам̇ праті свапрійам̇ ваств ева вінданті бгоджана-ш́айана̄дй-артгам̇ ґр̣хн̣анті — «Знання нижчих тварин обмежується усвідомленням голоду і спраги. Вони не здатні набувати знання і не можуть нічого передбачати. У своїй поведінці вони не дотримуються жодних норм. Перебуваючи в глибокому невігластві, вони спроможні розпізнавати об’єкти своїх чуттів за запахом і тільки за цим визначають, що для них корисне, а що шкідливе. Все їхнє знання обмежується знанням про те, як їсти і спати». Тому найлютіших звірів, як оце тигрів, можна приборкати просто реґулярно годуючи їх і створюючи їм умови для сну. Єдині, кого не можна так приборкати, — це змії.
द्विशफा: पशवश्चेमे अविरुष्ट्रश्च सत्तम ॥ २२ ॥
сӯкаро ґавайо рурух̣
дві-ш́апга̄х̣ паш́аваш́ чеме
авір ушт̣раш́ ча саттама
एते चैकशफा: क्षत्त: शृणु पञ्चनखान् पशून् ॥ २३ ॥
ш́арабгаш́ чамарі татга̄
ете чаіка-ш́апга̄х̣ кшаттах̣
ш́р̣н̣у пан̃ча-накга̄н паш́ӯн
सिंह: कपिर्गज: कूर्मो गोधा च मकरादय: ॥ २४ ॥
ма̄рджа̄рах̣ ш́аш́а-ш́аллакау
сім̇хах̣ капір ґаджах̣ кӯрмо
ґодга̄ ча макара̄дайах̣
हंससारसचक्राह्वकाकोलूकादय: खगा: ॥ २५ ॥
бга̄са-бгаллӯка-бархін̣ах̣
хам̇са-са̄раса-чакра̄хва-
ка̄колӯка̄дайах̣ кгаґа̄х̣
रजोऽधिका: कर्मपरा दु:खे च सुखमानिन: ॥ २६ ॥
кшаттар ека-відго нр̣н̣а̄м
раджо ’дгіка̄х̣ карма-пара̄
дух̣кге ча сукга-ма̄нінах̣
Людина має більше пристрасті, ніж тварини, і тому статеве життя людини менш впорядковане. Тварини мають визначений час для парування, однак в людей для цього немає якогось окремого періоду. Люди наділені вищою, розвиненішою свідомістю, яка має допомогти їм звільнитися від матеріальних страждань, але за своїм невіглаством вони гадають, що їхня вища свідомість призначена для того, щоб поліпшувати матеріальні умови свого життя. Тому вони марнують свої інтелектуальні здібності на задоволення тваринних потреб — їду, сон, захист і парування, замість того, щоб іти шляхом духовного пізнання. Оточуючи себе дедалі більшим матеріальним комфортом, людина тільки стає дедалі нещаснішою, але під впливом ілюзії матеріальної енерґії завжди вважає себе щасливою, навіть якщо жорстоко страждає. Цими стражданнями людське життя повністю відрізняється від життя тварин з його простими й природними насолодами.
वैकारिकस्तु य: प्रोक्त: कौमारस्तूभयात्मक: ॥ २७ ॥
дева-сарґаш́ ча саттама
ваіка̄рікас ту йах̣ проктах̣
каума̄рас тӯбгайа̄тмаках̣
गन्धर्वाप्सरस: सिद्धा यक्षरक्षांसि चारणा: ॥ २८ ॥
भूतप्रेतपिशाचाश्च विद्याध्रा: किन्नरादय: ।
दशैते विदुराख्याता: सर्गास्ते विश्वसृक्कृता: ॥ २९ ॥
вібудга̄х̣ пітаро ’сура̄х̣
ґандгарва̄псарасах̣ сіддга̄
йакша-ракша̄м̇сі ча̄ран̣а̄х̣
бгӯта-прета-піш́а̄ча̄ш́ ча
відйа̄дгра̄х̣ кіннара̄дайах̣
даш́аіте відура̄кгйа̄та̄х̣
сарґа̄с те віш́ва-ср̣к-кр̣та̄х̣
Як пояснено в Другій пісні «Шрімад-Бгаґаватам», сіддги — це жителі Сіддгалоки. Вони спроможні пересуватися в просторі без будь-яких літальних апаратів. Просто побажавши, вони без жодних труднощів можуть перемістится з одної планети на іншу. Отже, жителі вищих планет набагато перевершують жителів цієї планети в усіх сферах мистецтва, культури і науки, тому що посідають куди розвиненіший інтелект. Духів та джинів, згаданих тут, також зараховують до півбогів, бо вони володіють надзвичайними здібностями, недоступними для людей.
एवं रज:प्लुत: स्रष्टा कल्पादिष्वात्मभूर्हरि: ।
सृजत्यमोघसङ्कल्प आत्मैवात्मानमात्मना ॥ ३० ॥
вам̇ш́а̄н манвантара̄н̣і ча
евам̇ раджах̣-плутах̣ срашт̣а̄
калпа̄дішв а̄тмабгӯр харіх̣
ср̣джатй амоґга-сан̇калпа
а̄тмаіва̄тма̄нам а̄тмана̄
Космічний прояв — це поширення одної з численних енерґій Верховного Бога-Особи. Як творіння, так і його творець постають із одної Верховної Істини, про що згадано на початку «Бгаґаватам»: джанма̄дй асйа вйатах̣.
Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрімад-Бгаґаватам», Третьої пісні, десятої глави, яка має назву «Етапи творення».