ГЛАВА СЬОМА: Подальші запитання Відури

Як описано в попередній главі, відмінність між Наддушею, Верховним Господом, і живими істотами полягає в тому, що Господь створює проявлений космос за посередництвом Своїх численних енерґій, тоді як живих істот цей прояв вводить в оману. Отже Господь володіє всіма енерґіями, а живі істоти підпорядковуються їм. Порушуючи питання про трансцендентну діяльність Господа, Відура спростовує хибні уявлення про те, що, коли Господь сходить на Землю як втілення чи з’являється власною особою з усіма Своїми енерґіями, Він підлягає впливу майі, як звичайна жива істота. Ці уявлення поширені серед бідних на розум філософів, котрі вважають, що Господь і живі істоти перебувають на одному рівні. Відура хоче почути, як Майтрея спростовує цю теорію.

Цей вірш називає Господа чін-ма̄тра, або цілковито духовним. Бог-Особа володіє незліченними енерґіями, здатними творити й проявляти безліч дивовижних речей, і тимчасових, і нетлінних. Матеріальний світ творить Його зовнішня енерґія, і тому він здається тимчасовим; через певні проміжки часу він проявляється, якийсь час існує, а тоді розпадається і спочиває в енерґії Господа. Це описано в «Бгаґавад-ґіті» (8.19): бгӯтва̄ бгӯтва̄ пралійате. Але творіння Його внутрішньої енерґії, духовний світ, не є тимчасовим проявом, як світ матеріальний. Духовний світ вічний і його виповнюють трансцендентне знання, багатство, сила, могутність, краса і слава. Такі прояви Господньої енерґії вічні, і тому їх називають нірґуна, вільними від будь-яких домішків якостей матеріальної природи, навіть якості матеріального добра. Духовний світ трансцендентний навіть щодо матеріального добра і тому незмінний. Верховний Господь цих вічних і незмінних якостей ніколи не підлягає впливу матерії в будь-якій формі, тому як можна уявити собі, що Його дії чи образ перебувають під впливом ілюзорної енерґії, майі  ?

Маґ або чарівник за допомогою свого мистецтва може проявляти багато чудес. За допомогою своїх маґічних трюків він може обернутися коровою, але разом з тим він не корова. Водночас, корова, в яку він обертається, невідмінна від нього. Так само й матеріальна енерґія невідмінна від Господа, тому що виходить із Нього, але водночас такий прояв енерґії Верховного Господа    —    це не Сам Господь. Трансцендентне знання й могутність Господа завжди залишаються незмінними і не вичерпуються, навіть коли проявляють матеріальний світ. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», Господь сходить на Землю силою Своєї внутрішньої енерґії. Тому не може бути й мови про те, щоб Він осквернився матерією, змінився чи якось іще зазнав впливу якостей матеріальної природи. З огляду на те, що Господь володіє внутрішньою енерґією, Його можна назвати саґуна, але одночасно Він також нірґуна, бо ніяк не стикається з матеріальною енерґією. Суворі тюремні правила стосуються тільки до в’язнів, які відбувають покарання за порушення царевих законів, але до царя ці правила ніколи не стосуються, навіть якщо він з власної волі відвідує в’язницю. У «Вішну Пурані» сказано, що шість багатств Господа невідмінні від Нього Самого. Всі такі щедроти, як трансцендентне знання, сила, багатство, слава, краса і зреченість, тотожні з Богом-Особою. Коли Він, перебуваючи в матеріальному світі, проявляє ці достоїнства, вони не мають нічого спільного з ґунами матеріальної природи. Саме слово чін-ма̄тратва є певним свідченням того, що діяння Господа завжди трансцендентні, навіть коли вони проявляються в матеріальному світі. Діяння Верховного Бога-Особи мають таку саму природу, як і Він Сам, бо інакше вони б не приваблювали звільнених відданих, як оце Шукадева Ґосвамі. Відура запитує, чи можуть Господні діяння підлягати впливу ґун матеріальної природи, як іноді хибно гадають люди з убогими знаннями. Скверна ілюзії, в яку вводять істоту матеріальні якості, спричинена відміністю матеріального тіла від духовної душі. Діяльність зумовленої душі відбувається за посередництвом якостей матеріальної природи і тому набуває спотвореного вигляду. Однак тіло Господа і Сам Господь тотожні між собою, і всі Господні дії, безперечно, з будь-якого погляду невідмінні від Нього. Висновок з усього сказаного полягає в тому, що люди, які вважають Господні дії матеріальними, безперечно, помиляються.

Верховний Бог-Особа єдиний і недвоїстий, і поза ним не може нічого існувати. За допомогою Своїх енерґій Він поширює Себе в численні особисті форми, а також у численні відокремлені частки, як вогонь поширює себе у тепло і світло. Поза Господом немає ніякого іншого буття, і тому Його стосунки з усіма і з усім    —    це, по суті, Його стосунки з Самим Собою. У «Бгаґавад-ґіті» (9.4) Господь каже:

майа̄ татам ідам̇ сарвам̇

джаґад авйакта-мӯртіна̄

мат-стга̄ні сарва-бгӯта̄ні

на ча̄хам̇ тешв авастгітах̣

«Весь проявлений космос    —    це поширення Самого Господа в Його безособистісному аспекті. Все перебуває в Ньому і тільки в Ньому, але Сам Він поза всім». В цьому проявляється Господнє багатство прив’язаності і відреченості. Він прив’язаний до всього, але від усього відречений.

Господь творить матеріальний космос для тих живих істот, котрі піддалися ілюзорному бажанню наслідувати Його, щоб зрівнятися з Ним. Функція трьох ґун матеріальної природи полягає в тому, щоб іще більше вводити живих істот в оману. Зумовлена жива істота, збита ілюзорною енерґією з пантелику, вважає себе частиною матеріального творіння, забуваючи свою духовну сутність, і таким чином життя за життям залишається в сітях матеріальної діяльності. Господь створює матеріальний світ не для Своїх цілей, а для зумовлених душ, які, зловживаючи своєю даною від Бога крихітною незалежністю, забажали панувати. Саме це через це бажання панувати зумовлені душі змушені знову і знову народжуватися і помирати.

Свідомість живої істоти завжди її супроводжує і ніколи не змінюється за жодних обставин, як тут і зазначено. Коли людина переселяється, вона усвідомлює, що це вона, та сама особа, змінила своє положення. Свідомість присутня завжди    —    в минулому, тепер і в майбутньому, пронизуючи весь час, наче електричний струм. Ми пам’ятаємо події з минулого і можемо будувати здогади про майбутнє на підставі колишнього досвіду. Істота не забуває себе як одну й ту саму особу, навіть коли потрапляє в тяжку скруту. Як же сталося, що жива істота забула свою справжню тотожність чистої духовної душі й ототожнила себе з матерією? Хіба могло це статися без стороннього впливу ззовні? Це підводить нас до висновку, що жива істота потрапляє під вплив енерґії авід’ї, і це підтверджує як «Вішну Пурана», так і перші глави «Шрімад-Бгаґаватам». Живу істоту в «Бгаґавад-ґіті» (7.5) названо пара пракріті, а в «Вішну Пурані»    —    пара шакті. Вона є невід’ємна частка Верховного Господа, як Його енерґія, а не як джерело енерґії. Джерело енерґії здатне проявляти різні її форми, але енерґія ніколи не може зрівнятися зі своїм джерелом. Одна енерґія може брати гору над іншою, але джерело енерґій завжди залишається їхнім володарем. Енерґія джів, або Господня кшетраґ’я-шакті, схильна підпадати під владу зовнішньої енерґії, відомої як авід’я-карма-самґ’я, і внаслідок цього потрапляє в скрутні умови матеріального існування. Жива істота не забула би своєї істинної сутности, якби не зазнала впливу енергії авід’ї. А що жива істота схильна піддаватися впливу енерґії авід’ї, їй ніколи не зрівнятися з верховним володарем усіх енерґій.

Наступне запитання, з яким Відура звернувся до Майтреї, було таке: «Чому живим істотам доводиться зазнавати стільки страждань і нещастя незважаючи на те, що Господь присутній у їхніх серцях як Наддуша?» Тіло порівнюють із плодоносним деревом, а живу істоту і Господа в формі Наддуші    —    з двома птахами, які сидять на цьому дереві. Індивідуальна душа поїдає плоди з цього дерева, але Наддуша, Господь, лише спостерігає за діями ішного птаха. Якщо піддані страждають через недогляд державної влади, це ще можна зрозуміти, але як одні піддані можуть чинити наругу над іншими просто перед головою держави? З іншого боку, джіва, жива істота має такі самі якості, що й Господь, і тому її знання, яким вона володіє в чистому стані буття, не повинна покривати запона невігластва, а надто ж у присутності Верховного Господа. Як же тоді жива істота впадає в невігластво і опиняється під покровом майі  ? Господь    —    це батько і захисник кожної живої істоти, і тому Його називають бгута-бгріт, опікун живих істот. Чому ж тоді жива істота зазнає так багато страждань і нещастя? Так не повинно бути, але ми це бачимо скрізь. Відура порушив ці питання, щоб Майтрея роз’яснив відповідь на них.

Замішання, про яке говорить тут Віура, турбує розум багатьох живих істот, але не всіх. Якби всі перебували в такому замішанні, було б безглуздо шукати в когось ради і великі особистості були б нездатні кому-небудь допомогти.

Великий мудрець Майтрея перебував у повній свідомості Бога, отож він міг не дивуватися суперечливим запитанням Відури. Тому, хоча, як відданий, зовні він виказав подив, немов не знаючи відповіді на ці всі запитання, він відразу ж опанував себе і став вичерпно відповідати Відурі. Йасмін віджн̃а̄те сарвам евам̇ віджн̃а̄там̇ бгаваті Кожен, хто став відданим Господа, до якоїсь міри пізнав Його, і завдяки відданому служінню Господу він з Господньої ласки може пізнати що завгодно. Хоча іноді відданий каже, що він невіглас, він досконало розбирається навіть у найскладніших питаннях.

Нерідко люди гадають, що Верховний Бог-Особа, за Своєю природою цілковито духовний, не може бути причиною ілюзорної енерґії, що покриває знання індивідуальної душі. Але насправді немає жодних сумнівів щодо того, що ілюзорна, зовнішня енерґія    —    це також частка Верховного Господа. Коли В’ясадева досягнув пізнання Верховного Бога-Особи, він побачив не тільки Господа, а й Його зовнішню енерґію, що покриває чисте знання індивідуальних живих істот. Причини, з яких зовнішня енерґія робить це, аналізують у своїх пояснення такі великі коментатори, як Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура і Шріла Джіва Ґосвамі. Хоча матеріальна, ілюзорна енерґія відмінна від енерґії духовної, це одна з численних енерґій Господа, і тому ґуни матеріальної природи (ґуна добра та інші), безперечно, також належать до атрибутів Господа. Енерґія і джерело енерґії, Бог-Особа, невідмінні між собою, але, хоча енерґія єдина з Господом, Він ніколи не підлягає її впливу. Живі істоти, натомість, хоча вони також невід’ємні частки Господа, піддаються впливу матеріальної енерґії. Незбагненна йоґам айшвар’ям (містична могутність) Господа, згадана в «Бгаґавад-ґіті» (9.5), виходить за рамки розумових здібностей послідовників «жаб’ячої філософії». Щоб підперти свою теорію про те, що Нараяна (Сам Господь) стає дарідра-нараяною, злидарем, вони твердять, що Верховного Господа покриває матеріальна енерґія. Однак Шріла Джіва Ґосвамі і Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура наводять чудовий приклад, який пояснює дане питання. Сонце, як вони вказують, являє собою суцільне світло, однак і хмари, і темрява, і сніг суть породження того самого сонця, які неодмінно супроводжують його. Якби не було сонця, небо ніколи б не затягували хмари, не вкривала пітьма і на землі б не падав сніг. Хоча життя існує завдяки сонцю, спокійний плин життя іноді порушує темрява чи сніг, які породжує також сонце. Однак немає й мови за те, щоб темрява, хмари чи снігопад якось вплинули на саме сонце. Саме сонце завжди залишається на недосяжній відстані від таких явищ. Лише люди з убогим запасом знань кажуть, що хмари чи темрява вкривають сонце. Так само Верховний Брахман, чи Парабрахман, Бог-Особа, завжди залишається недосяжним для впливу матеріальної енерґії, хоча це одна з Його енерґій (пара̄сйа ш́актір вівідгаіва ш́рӯйате).

Для того, щоб твердити, що Верховний Брахман підлягає впливу ілюзорної енерґії, немає ніяких підстав. Хмари, темряви і сніговій можуть покрити лише невелику частку сонячних променів. Так само якості матеріальної природи можуть впливати тільки на живих істот, подібних до променів Господа. Коли матеріальна енерґія бере гору над чистою свідомістю живої істоти, сповненою вічного блаженства, це найбільше нещастя для живої істоти, але це стається не без причини. Чисту свідомість живої істоти, сповнену вічного блаженства, покриває авід’я-карма-самґ’я, енерґія, яка впливає на безмежно малі живі істоти, котрі неправильно скористалися зі своєї крихітної незалежності. Як відомо з «Вішну Пурани», «Бгаґавад-ґіти» та решти ведичних писань, живі істоти породжені з Господньої енерґії татастга. Отже, вони завжди залишаються енерґією Господа і аж ніяк не можуть стати джерелом енерґій. Живі істоти подібні до сонячних променів. Хоча, як ми вже пояснювали вище, між сонцем і його променями немає якісної різниці, над променями сонця іноді бере гору інша енерґія сонця, а саме хмари чи сніговії. Так само, хоча живі істоти якісно єдині з вищою енерґією Господа, вони схильні влягати впливу нижчої, матеріальної енерґії. Ведичні гімни порівнюють живих істот до іскор вогню. Іскри вогню    —    це також вогонь, але їхня сила відрізняється від жару самого вогню. Коли іскри вилітають із вогню, вони потрапляють в чуже для вогню середовище. Вони зберігають вогняну природу, яка дає їм можливість знову стати єдиними з вогнем, але жодна з іскор не може зрівнятися з цілим вогнищем. Іскри можуть завжди залишатися всередині вогнища як його невід’ємні частки, але щойно вони вилітають із нього, починаються їхні злигодні і страждання. Із усього сказаного випливає простий висновок: Верховний Господь, що Його можна порівняти із первинним вогнем, ніколи не влягає ніякому сторонньому впливу, тоді як безмежно малі іскорки вогню можуть потрапити під ілюзорний вплив майі. Казати, що Верховний Господь потрапив під вплив Своєї власної матеріальної енерґії,    —    це цілковита нісенітниця. Господь    —    володар матеріальної енерґії, а живі істоти зумовлені нею і перебувають під її орудою. Це каже «Бгаґавад-ґіта». Послідовники «жаб’ячої філософії», які висувають теорію про те, що Верховний Господь влягає впливу матеріальної якості добра, самі введені в оману тією самою матеріальної енерґією, хоча й мають себе за звільнених душ. Свої теорії вони підпирають складним плетивом облудних арґументів, якими їх постачає та сама ілюзорна енерґія Господа. Але самі ці жалюгідні послідовники «жаб’ячої філософії», занадто певні своїх знань, не усвідомлюють свого становища.

У Шостій пісні, дев’тій главі, тридцять четвертому вірші «Шрімад-Бгаґаватам» сказано:

дуравабодга іва тава̄йам̇ віха̄ра-йоґо йад аш́аран̣о ’ш́аріра ідам анавекшіта̄смат-самава̄йа а̄тманаіва̄вікрійама̄н̣ена саґун̣ам аґун̣ах̣ ср̣джасі па̄сі харасі.

У цій молитві до Верховного Господа півбоги кажуть, що, хоча діяння Господа дуже важко збагнути, їм можуть якоюсь мірою осягнути ті, хто щиро виконує трансцендентне любовне служіння Господу. Півбоги засвідчують, що Господь стоїть осторонь від матеріального творіння і не зазнає впливу матерії, однак разом з тим, за посередництвом півбогів, Він творить, підтримує і знищує весь проявлений космос.

Якось вчитель у школі пригрозив учневі, що відріже йому голову й повісить на стіні, щоб той дивився на неї. Малий бешкетун злякався і перестав пустувати. У подібний спосіб зовнішня енерґія Господа породжує страждання чистої душі і її хибне самоототожнення, таким чином приборкуючи бешкетні живі істоти, які повстають проти волі Господа. Насправді, для живої істоти немає рабства, немає страждань, і вона не втрачає чистого знання. Якщо людина розважливо, у чистій свідомості, обміркує своє становище, вона побачить, що вона вічно залежить від милості Всевишнього і що її спроба зрівнятися з Верховним Господом    —    породження ілюзії. У своїй ілюзії жива істота з життя в життя намагається опанувати матеріальну природу і стати повелителем матеріального світу, але не досягає в цьому жодного вагомого результату. Кінець-кінцем, розчарувавшись у матеріальній діяльності, вона облишає її і намагається злитися з Господом, пускаючись у плутане філософствування і граючись зі словами, однак ніякого успіху вона не досягає і в цьому.

Таку поведінку диктує живій істоті ілюзорна енерґія. Відчуття живої істоти в цьому стані можна порівняти з відчуттями людини, якій сниться, що їй відрізають голову. Такій людині сниться, що вона бачить, як їй відрізали голову. Однак людина, якій відтяли голову, більше неспроможна нічого бачити. Тому, якщо вона бачить, як їй відтинають голову, це означає, що вона галюцинує. Так само, жива істота завжди підвладна Верховному Господу і в душі завжди знає про це, але переконує себе, що вона Бог і що вона просто забула про це під впливом майі. Такі уявлення так само безглузді, як враження людини, яка начебто бачить, що їй відрізали голову. Саме такі уявлення покривають знання істоти. Цей неприродний стан непокори Господу завдає живій істоті суцільних страждань. Зваживши на це, їй слід повернутися до нормального життя Господнього відданого, позбувшись від ілюзорних уявлень про себе як про Бога. Так зване звільнення, за якого жива істота вважає себе за Бога,    —    це остання пастка авід’ї, в яку ловиться жива істота.

Отже, коли жива істота відходить від вічного трансцендентного служіння Господу, вона впадає в ілюзію з усіма різними наслідками цього. Проте і в зумовленому стані вона вічно залишається Господнім слугою. Її вічне становище слуги проявляється у тому, що навіть під впливом чарів ілюзії, майі, вона далі виконує служіння. Через те, що вона повстала проти служіння Господу, вона стає слугою майі. Прагнучи перестати служити майі і вирватися з пут матеріального рабства, вона розвиває бажання злитися з Господом. Це ще один різновид ілюзії. Отже, найліпше, що жива істота може зробити,    —    це віддатися Господу і таким чином назавжди вийти з-під впливу ілюзорної енерґії майі. Саме це радить і «Бгаґавад-ґіта» (7.14):

даіві хй еша̄ ґун̣амайі

мама ма̄йа̄ дуратйайа̄

ма̄м ева йе прападйанте

ма̄йа̄м ета̄м̇ таранті те

Верховну Душу, Бога-Особу, порівнюють до місяця в небі, а живих істот порівнюють до відображення місяця у воді. Місяць у небі не рухається і не тремтить, як тремтить його відбиток у воді. Загалом, місячний відбиток у воді, як і первісний місяць на небі, не мав би дрижати, але через його тісний зв’язок із водою здається, що він хитається, хоча сам місяць непорушний. Рухається тільки вода, а місяць нерухомий. Так само здається, що живих істот забруднюють матеріальні якості, як оце ілюзія, смуток і страждання, хоча насправді чиста душа цілком вільна від таких якостей. Слід окремо звернути увагу на вжите в цьому вірші слово пратійате, яке означає «немовби» і «не так, як є насправді» (тобто так само нереально, як відчуття того, кому сниться, немовби йому відрізають голову). Відбиток місяця на воді    —    це не він сам, а його відокремлені промені. Відокремлені частки Господа, які потрапили у воду матеріального існування, починають хитатися, тоді як Господь подібний до місяця в небі, що ніяк не стикається з водою. Коли світло сонця й місяця відбивається у матерії, вона стає яскравою і привабливою. Ознаки життя, що осявають такі матеріальні прояви, як дерева й гори, порівнюють із світлом сонця й місяця. Цей відблиск променів сонця й місяця люди слабкого розуму приймають за саме сонце чи місяць; саме на цій ідеї заснована філософія чистого монізму. Насправді, світло сонця й місяця відмінне від самих сонця й місяця, хоча нерозривно пов’язане з ними. Місячне світло, розливаючись усім небом, немов знеособлюється, але сама місячна планета має особистісну природу, як і її жителі. У місячному промінні одні матеріальні предмети здаються більш важливі, а інші    —    менш важливі. Коли місячне проміння відбивається від поверхні Тадж Махалу, воно зачаровує більше, ніж те саме проміння, яке освітлює якісь хащі. Хоча місячне проміння всюди залишається тим самим, за різних умов воно справляє різне враження і тому здається різним. Так само і світло Господа рівномірно розливається усім творінням, але, потрапляючи на різні об’єкти, воно виглядає по-різному.

Отже, не слід плутати місячний відбиток на воді із самим місяцем і розвивати викривлене сприйняття світу, засноване на філософії монізму. Тремтіння місяця також не завжди однакове. Коли вода не рухається, відбитий у ній місяць також застигає непорушно. Більш врівноважені зумовлені душі менше підлягають коливанням, але через зв’язок із матерією у цьому світі схильність до коливань присутня у всьому.

Становище душі в матеріальному світі дуже хистке, і його причиною є те, що душа ототожнює себе з матерією або, під впливом спекулятивної філософії, вважає себе за Бога. Але жива істота може врятуватися від цієї хисткої природи матеріального буття завдяки милості Бога-Особи, Ва̄судеви, виконуючи віддане служіння Господу. Як уже йшлося у Першій пісні, віддане служіння Господу Ва̄судеві породжує чисте знання, і тому відданий швидко звільняється від матеріалістичного світогляду і втрачає прив’язаність до матеріального життя. Таким чином він повертається до свого нормального стану духовного буття і стає невразливим для вітрів матерії, що викликають усі коливання в цьому світі. Тільки знання, яке приходить у чистому відданому служінні, може вивести душу на піднесений шлях свободи. Розвивати знання лише для того, щоб усе знати, не виконуючи відданого служіння,    —    марна праця. Такий добровільний труд не дасть людині бажаного результату. Господа Ва̄судеву вдовольняє тільки віддане служіння. Отож, для того щоб здобути Його милість, треба спілкуватися з чистими відданими Господа. Чисті віддані Господа трансцендентні й вільні від будь-яких матеріальних бажань, включно з бажаннями насолоджуватися плодами своєї праці і філософствувати. Якщо людина бажає здобути милість Господа, вона повинна спілкуватися з чистими відданими. Тільки таке спілкування може, ступінь за ступенем, звільнити її від хисткої природи матеріального існування.

Причина описаного вище хисткого становища живої істоти    —    діяльність її чуттів. Весь матеріальний світ створений для задоволення чуттів, і тому чуття, знаряддя будь-якої матеріальної діяльності, викликають коливання непорушної душі. Отже, чуття треба відвернути від усякої матеріальної діяльності. Імперсоналісти проголошують, що діяльність чуттів зупиняється, коли душа зливається з Наддушею, Брахманом. Віддані, натомість, не зупиняють діяльності чуттів, а залучають свої трансцендентні чуття до служіння Трансцендентності, Верховному Богові-Особі. В будь-якому разі, чуття треба відвернути від матеріальної діяльності, розвиваючи знання. Після цього, якщо пощастить, їх можна залучити до служіння Господу. Чуття за своєю природою трансцендентні, але від дотику матерії їхня діяльність осквернюється. Чуття треба вилікувати від хвороби матеріалізму, а не зупинити їхню діяльність, як пропонують імперсоналісти. У «Бгаґавад-ґіті» (2.59) сказано, що душа припиняє матеріальну діяльність тоді, коли знаходить вдоволення у діяльності вищого рівня. Свідомість за природою діяльна, і її неможливо втримати від діяльності. Якщо стримувати пустотливу дитину силоміць, це справі не зарадить. Треба зацікавити її чимось ліпшим, і вона сама перестане пустувати. Так само, несприятливу діяльність невгамовних чуттів можна зупинити тільки залучивши їх до ліпшої діяльності, до служіння Верховному Богові-Особі. Коли очі споглядають прекрасний образ Господа, язик смакує прасад, тобто рештки страв, запропонованих Господу, коли вуха слухають Його уславлення, руки прибирають храм Господа, ноги ходять до Його храму,    —    коли всі чуття занурені в розмаїття трансцендентної діяльності,    —    тільки тоді трансцендентні чуття знаходять вдоволення й навічно звільняються від матеріальної діяльності. Господь, як Наддуша, що перебуває в серці кожного, і як Верховний Бог-Особа у трансцендентному світі, далеко за межами матеріального творіння, споглядає всі наші дії. Треба зробити свою діяльність настільки трансцендентною, щоб Господь зглянувся на нас і, обдарувавши Своїм ласкавим поглядом, залучив нас до трансцендентного служіння Йому. Тільки тоді наші чуття знайдуть повне вдоволення, і їх більше не турбуватимуть матеріальні спокуси.

Ведичні писання, джерело великої духовної мудрості, дають два методи для приборкання матеріальних чуттів. Один з них    —    це метод ґ’яни, шлях філософського пізнання Всевишнього, в Його аспектах Брахмана, Параматми і Бгаґавана. Другий шлях    —    це безпосереднє виконання трансцендентного любовного відданого служіння Господу. Згідно з даним віршем, найліпший із цих двох найбільш поширених методів    —    це віддане служіння, тому що на шляху відданого служіння не треба чекати, поки прийдуть плоди праведних вчинків чи результати зусиль у поглибленні знання. У відданому служінні є дві стадії: спочатку ми проходимо стадію практики відданого служіння, під час якої ми своїми теперішніми чуттями виконуємо приписи визнаних священних писань, а тоді розвиваємо щиру прив’язаність до служіння порошинкам з лотосових стіп Господа. Перша стадія має назву садгана-бгакті; це віддане служіння, яке виконує неофіт під керівництвом чистого відданого. Друга стадія має назву раґа-бгакті; на цій стадії зрілий відданий самохіть служить Господу із щирої прив’язаності до Нього.

Великий мудрець Майтрея дає тут остаточну відповідь на всі запитання Відури    —    віддане служіння Господу є найпевніший засіб покласти край усім стражданням матеріального буття. Шлях розвитку знання чи шлях містичної йоґи з усіма її вправами можна визнати лише як засоби для досягнення цієї вищої мети, відданого служіння, але якщо в них немає домішку бгакті, вони не можуть дати бажаного результату. Практикуючи садгана-бгакті, людина може поступово піднятися до рівня раґа-бгакті, а виконуючи раґа-бгакті, любовне трансцендентне служіння, вона може підкорити навіть Верховного Всемогутнього Господа.

Наука про Крішну, або наука про Бога і живу істоту, настільки тонка, що навіть така особистість, як Відура, мусить шукати роз’яснень у мудреців, в даному випадку Майтреї. Теорії спекулятивних філософів щодо вічних стосунків між Господом і живою істотою породжують тисячі сумнівів, однак остаточний висновок полягає в тому, що стосунки між Богом і живою істотою    —    це стосунки між повелителем і слугою. Господь вічно посідає становище повелителя, а живі істоти вічно йому підпорядковані. По-справжньому пізнати ці стосунки означає відродити втрачену свідомість слуги. Шлях до відродження цієї свідомості    —    це віддане служіння Господу. Завдяки ясному розумінню цих істин, отриманому від таких авторитетів, як-от мудрець Майтрея, людина може втвердитися в знанні і врівноважити стурбований розум, зосередивши його на шляху до досконалості.

Гріховне бажання живої істоти стати всебічно єдиною з Господом    —    це корінна причина всього матеріального прояву, тому що, поза цією причиною, Господь не має інших причин творити такий прояв. Він не потребує цього світу навіть для Своїх розваг. Зовнішня енерґія Господа піддає зумовлену живу істоту численним злигодням матеріального життя, силою своїх чарів примушуючи живу істоту думати, що вона страждає. Господь    —    повелитель зовнішньої енерґії, майі, тоді як жива істота підвладна тій самій майі, що тримає її в полоні матеріальних умов. Неприродні зусилля живої істоти посісти місце Господа і стати повелителем і є причиною її матеріального рабства, а спроба зумовленої душі стати єдиною з Господом    —    це остання пастка майі.

Безтямні дурні не усвідомлюють матеріальних страждань, вони весело проводять життя й не шукають причини злигоднів матеріального життя. Такі люди перебувають майже на рівні тварин. З погляду істот, що перебувають на вищому щаблі розвитку, життя тварин сповнене страджань, але самі тварини своїх страждань не усвідомлюють. Життя свині являє собою приклад дуже низьких критеріїв щастя: життя серед бруду, статеві зносини аби з ким і тяжка боротьба за існування. Але сама свиня цього не усвідомлює. Люди, які так само не усвідомлюють страждань матеріального життя і задоволені тим, що можуть паруватися і гарувати, належать до останніх дурнів. Однак, не відчуваючи страждань, вони вважають себе щасливими. Є також категорія людей, котрі досягнули звільнення і піднялись на трансцендентний рівень, відірвавшись від рівня інтелекту. Такі люди, що їх називають парамахамсами, справді щасливі. Але всі, хто не належить ні до категорії свиней та собак, ні до категорії парамахамс, відчувають матеріальні страждання і повинні задавати запитання про Верховну Істину. «Веданта-сутра» закликає: атга̄то брахма-джіджн̃а̄са̄    —    «Прийшов час запитувати про Брахман». Шукати знання про Брахман повинні всі, хто перебуває у проміжному становищі між парамахамсами і дурнями, які, живучи лише задля задоволення чуттів, забули про пошуки самопізнання.

Страждання зумовленої душі цілковито зовнішні і самі по собі не мають реальної ваги, так само як відчуття людини, якій сниться, що їй відрізають голову. Та хоча з теоретичного погляду це суща істина, звичайній людині чи неофіту на шляху трансцендентного самоусвідомлення дуже важко втілити це твердження на практиці. Однак, якщо людина служить стопам великих трансценденталістів, як оце Майтрея Муні, і постійно спілкується з ними, вона дістає потрібну силу, щоб позбутися цієї ілюзії і більше не думати, що душа страждає від матеріальних злигоднів.

Спілкування з істинним духовним вчителем, як оце мудрець Майтрея,    —    це вирішальний чинник, який може допомогти людині розвинути трансцендентну прив’язаність до безпосереднього служіння Господу. Господь    —    ворог демона Мадгу, і це означає також, що Він ворог страджань Своїх чистих відданих. Дуже важливі в цьому вірші слова раті-ра̄сах̣. Різні віддані служать Господу у різних трансцендентних настроях (сповнених солодкого смаку стосунках): нейтральному, активному, дружньому, батьківському і подружньому. Жива істота на рівні свободи трансцендентного служіння Господу приваблюється до одного з перелічених настроїв. Коли вона поринає таким чином у трансцендентне любовне служіння Господу, її прив’язаність до служіння об’єктам матеріального світу відмирає сама собою. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (2.59), раса-варджам̇ расо ’пй асйа парам̇ др̣шт̣ва̄ нівартате.

Як погоджуються всі авторитети, шлях, який веде до звільнення,    —    це служіння трансценденталістам-махатмам. За визначенням «Бгаґавад-ґіти», махатми    —    це чисті віддані, які йдуть шляхом до Вайкунтги, Божого царства, і які постійно переповідають та слухають описи Господньої величі, замість віддаватися безплідним розмовам на умоглядні філософські теми. Спілкуватися з чистими відданими радять усі авторитети з незапам’ятних часів, а Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу ще більше наголошував на важливості такого спілкування за цієї доби чвар і лицемірства. Навіть якщо хтось не накопичив запасу праведних аскез, якщо він попри все віддасться під притулок махатм, які переповідають і слухають описи Господньої слави, він неодмінно буде проосуватися на шляху назад додому, до Бога.

Повністю задоволений відповідями мудреця Майтреї, Відура хотів розібратися до кінця в тому, як саме Господь творить матеріальний всесвіт, і тому знову підняв попередню тему.

Перший пуруша    —    це Каранодакашаї Вішну, другий пуруша    —    це Ґарбгодакашаї Вішну, а третій пуруша    —    це Кшіродакашаї Вішну. Саме в Кшіродакашаї Вішну за допомогою розуму споглядають вірат-пурушу, тобто велетенську форму, в просторах якої містяться всі планети з їхнім розмаїттям проявів природи і з їхніми жителями.

Людський рід, або мануш’я-сара, пішов від Ману, синів та внуків Праджапаті, Брахми. Нащадки Ману населяють усі планети і правлять цілим усесвітом.

Йасмін віджн̃а̄те сарвам евам̇ віджн̃а̄там̇ бгаваті. Цей ведичний гімн урочисто проголошує, що відданий Господа, встановивши зв’язок із Господом, пізнав усе матеріальне і все духовне. Віддані не сентименталісти, що живуть тільки емоціями, як собі хибно уявляють люди меншого розуму. Віддані завжди орієнтуються на життя і на практику. Вони знають усе суще і до подробиць розуміють, як Господь керує Своїми різноманітними творіннями.

Хоча Брахма, Вішну і Махешвара, три втілення, які керують якостями матеріальної природи,    —    це головні божества, що творять, підтримують і знищують космічний прояв, вища влада належить не їм. Найвища мета, причина всіх причин    —    це Верховний Бог-Особа Господь Крішна. Він є ашрая, остаточне пристановище всього сущого.

Чотири соціальні і духовні стани людського суспільства, тобто класи брахманів, кшатріїв, вайшій та шудр і ступені брахмачарі, ґріхастг, ванапрастг та санн’ясі, визначають за якостями людей, за їхньою освітою, вихованням і духовним рівнем, якого вони досягають, приборкуючи розум і чуття. Цей поділ цілком заснований на індивідуальній природі кожної особи, а не на її походженні. Про походження, з огляду на його малоістотність, у цьому вірші навіть не згадано. Відура, як добре відомо з історії, народився від матері-шудрані, проте за своїми якостями він був вищий навіть за брахману, адже, як ми тут бачимо, він став учнем великого мудреця, Майтреї Муні. Щоб зрозуміти ведичні гімни, треба набути щонайменше брахманічні якості. «Махабгарата» також належить до ведичної літератури, але призначена для жінок, шудр і двіджа-бандгу, недостойних нащадків вищих класів. Люди, котрі не посідають дуже гострого розуму, теж можуть скористатися з мудрості ведичної науки, просто вивчаючи «Махабгарату».

У цьому вірші звертає на себе увагу слово тантрам. Іноді тантру плутають із наукою чорної маґії, яку практикують матеріалісти, занурені в чуттєві насолоди, однак тут слово тантрам стосується науки відданого служіння, яку систематично виклав Шріла Нарада Муні. Скориставшись із його пояснень, в яких він описує правила відданого служіння, кожен може швидко просуватися вперед на шляху відданого служіння Господу. Що ж до філософії санкг’ї, то це, як пояснить мудрець Майтрея, аналітичний процес, який лежить в основі пізнання істини. Справжнім джерелом знання про Верховну Істину є філософська система санкг’ї, яку виклав Капіладева, син Девахуті. Знананя, яке не засновується на філософії санкг’ї,    —    це просто умоглядне теоретизування і ніякої істотної користі дати не може.

Парування живих істот, які перебувають під впливом різних ґун матеріальної природи, називають змішанням різних класів. Атеїсти не вірять в існування Бога, тому їхні філософські системи дуже суперечливі. Атеїстичні філософи ніколи не можуть дійти згоди між собою. Існування різних видів життя свідчить про існування різних поєднань ґун матеріальної природи.

На різних планетах, зорях і світилах дні, ночі, а також місяці й роки тривають по-різному. На вищих планетах, як ото Місяць чи Венера, відлік часу інакший. Як відомо, один день на таких вищих планетах рівний шести місяцям на цій планеті. У «Бгаґавад-ґіті» згадано, що один день на Брахмалоці триває тисячу циклів з чотирьох юґ, тобто 4 300 000 х 1 000 років. Відповідно до цього можна порахувати, скільки триває на Брахмалоці один місяць чи один рік.

Рити криниці та ставки для публічного користування    —    це акт великої добродійності, а відмова від сімейного життя після п’ятдесяти років    —    це велика аскеза, до якої вдається розважлива людина.

Вся релігійна діяльність призначена в кінцевому підсумку на те, щоб задовольнити Верховного Бога-Особу. Господь    —    це батько усіх релігійних засад. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (7.16), до Господа звертаються чотири категорії доброчесних людей: ті, які потребують грошей, ті, які перебувають у скруті, ті, які просвітлені знанням, і ті, які відчувають цікавість. Вони починають виконувати віддане служіння, однак їхня відданість змішана з прив’язаністю до матерії. Вище за них стоять чисті віддані, чию відданість на плямує найменший слід бажання насолоджуватися плодами своєї діяльності чи будувати філософські теорії. Натомість людей, які все життя тільки грішать, «Бгаґавад-ґіта» порівнює до демонів (Б.-ґ. 7.15). В них немає ніякого знання, хоч би які вчені ступені і академічні пости вони посідали. Такі неправедні люди ніяк не можуть вдовольнити Господа.

Ряд тем, які треба пізнати за допомогою духовного вчителя, дуже широкий. Істинний духовний вчитель однаково ставиться до всіх послідовників, учнів та синів і з милості до них завжди пояснює їм трансцендентні теми, навіть якщо вони його про це не розпитують. Відура прохає Майтрею Муні пояснити йому навіть те, про що він, можливо, не запитав.

У «Брахма-самхіті» (5.47-48) сказано, що всі матеріальні прояви з їхніми незліченними всесвітами з’являються і зникають разом із подихом Маха-Вішну, що лежить у йоґа-нідрі, містичному сні.

йах̣ ка̄ран̣а̄рн̣ава-джале бгаджаті сма йоґа-

нідра̄м ананта-джаґад-ан̣д̣а-сарома-кӯпах̣

а̄дга̄ра-ш́актім аваламбйа пара̄м̇ сва-мӯртім̇

ґовіндам а̄ді-пурушам̇ там ахам̇ бгаджа̄мі

йасйаіка-ніш́васіта-ка̄лам атга̄валамбйа

джіванті лома-віладжа̄ джаґад-ан̣д̣а-на̄тга̄х̣

вішн̣ур маха̄н са іха йасйа кала̄-віш́ешо

ґовіндам а̄ді-пурушам̇ там ахам̇ бгаджа̄мі

«Ґовінда, первинний Верховний Бог-Особа [Господь Крішна], одвічно лежить у сні на Причиновому океані, творячи під час сну безліч всесвітів. Він тримається на воді силою Своєї внутрішньої енерґії. Я поклоняюсь цьому первинному Верховному Богу.

Коли Він видихає, з’являються незліченні всесвіти, а коли Він вдихає, всі повелителі цих всесвітів зустрічають свій кінець. Маха-Вішну, довершене поширення Верховного Господа,    —    це лише частка частки Господа Крішни. Я поклоняюсь Ґовінді, відначальному Господу».

Після знищення матеріальних творінь, Господь і Його царство за межами Причинового океану не перестають існувати, як не зникають і жителі Господнього царства, Його супутники. Супутників Господа куди більше, ніж живих істот, котрі під впливом матерії забули Господа. Цей вірш спростовує імперсональне тлумачення слова ахам, вжитого в чотирьох первинних віршах «Бгаґаватам»    —    ахам ева̄сам ева̄ґре... Господь та Його вічні супутники не перестають існувати після світової заглади. Своїм запитанням про цих осіб Відура виразно дає зрозуміти, що все пов’язане з Господом існує вічно. Це підтверджено також у «Каші-кганді», цитату з якої, слідом за Шрілою Шрідгарою Свамі, наводять і Джіва Ґосвамі, і Шріла Вішванатга Чакраварті.

на чйаванте хі йад-бгакта̄

махатйа̄м̇ пралайа̄паді

ато ’чйуто ’кгіле локе

са еках̣ сарва-ґо ’вйайах̣

«Віддані Господа ніколи не перестають існувати як індивідуальні особи, навіть після знищення всього проявленого космосу. Господь і віддані, які Його оточують, існують вічно, як у матеріальних, так і в духовних світах».

Живі істоти за своєю природою    —    це слуги Господа, що може приймати будь-яке служіння від усіх живих істот. У «Бгаґавад-ґіті» ясно сказано, що Господь    —    це верховна особа, що насолоджується всіма підношеннями і аскезами, власник усього проявленого і друг усіх живих істот (Б.-ґ. 5.29). Таке Його становище. Тому, коли жива істота визнає цю верховну владу Господа і діє в такій свідомості, вона повертається в своє природне становище. Для того, щоб піднятися до цього рівня свідомості, їй потрібне духовне спілкування. Істинний духовний вчитель прагне, щоб його учні пізнали науку трансцендентного служіння Господу, а учні, своєю чергою, розуміють, що, слухаючи душу, яка усвідомила свою сутність, вони повинні пізнати вічні стосунки між Богом і живою істотою. Щоб поширювати світло трансцендентного знання, треба осягнути мудрість Вед і завдяки цьому припинити матеріалістичну діяльність. У цьому полягає суть запитань, які порушено в цьому вірші.

Існує чимало недосвідчених людей, які запевняють, що можна осягнути свою вічну природу без допомоги духовного вчителя. Коли хтось каже, що духовний вчитель потрібен, вони висміюють його і намагаються самі стати на місце духовного вчителя, пропаґуючи свою теорію про те, що духовний вчитель непотрібен. Однак «Шрімад-Бгаґаватам» не підтверджує їхньої теорії. Навіть великому вченому трансцендентної науки, В’ясадеві, був потрібен духовний вчитель. За настановами свого духовного вчителя, Наради, він написав цей піднесений твір, «Шрімад-Бгаґаватам». Навіть Господь Чайтан’я, хоча Він Сам Крішна, прийняв духовного вчителя. Господь Крішна    —    і той прийняв духовного вчителя, Сандіпані Муні, щоб той Його просвітив. Усі ачар’ї та святі світу мали духовних вчителів. У «Бгаґавад-ґіті» можна прочитати про те, як Арджуна приймає Господа Крішну своїм духовним вчителем, дарма що для Арджуни такий формальний акт визнання духовного вчителя був необов’язковий. Отже, всі приклади показують, що про духовне самоусвідомлення без духовного вчителя не може бути й мови. Єдина умова полягає в тому, щоб духовний вчитель був істинним, тобто щоб він належав до авторитетного ланцюгу учнів, який називають парампарою.

Хтось може бути сурі, великим вченим, але не кожен сурі є бездоганний, анаґга. Анаґга-сурі    —    це чистий відданий Господа. Якщо людина не є чистим відданим Господа чи якщо вона хоче зрівнятися з Господом, вона не належить до анаґга-сурі. На основі достовірних писань чисті віддані уклали численні книги, скарбниці духовного знання. Діючи за вказівками Господа Шрі Чайтан’ї Махапрабгу, Шріла Рупа Ґосвамі і його помічники написали для блага відданих-початківців багато книжок, і кожен, хто має серйозний намір піднятися до рівня чистого відданого, повинен з них скористатися.

Відура порушив багато різних питань, для того щоб збагнути принципи трансцендентного любовного служіння Господу. Як сказано у «Бгаґавад-ґіті» (2.41), людина, яка виконує віддане служіння Господу має одну мету, і тому її розум не розривають вагання і численні суперечливі бажання. Відура прагнув утвердитися в служінні Господу, цілковито поринувши в це служіння й не відвертаючись ні на що інше. Він звертається до Майтреї, як до свого друга в цьому вірші не тому, що був сином Майтреї, а тому, що Майтрея, насправді, був другом для всіх, хто під впливом матерії втратив духовний зір.

Найвища досконалість добродійності полягає в тому, щоб дати людям захист від нещасть, пов’язаних з матеріальним існуванням. Врятуватися від цих нещасть можна тільки одним способом    —    відданим служіням Господу. Знання про це має більшу цінність, ніж усе, що є в цьому світі. Ні пізнання Вед, ні складання жертв, ні роздача щедрої милостині, навіть разом узяті, не можуть дарувати людині навіть частину тої свободи від матеріальних страждань, яку дарує віддане служіння. Дар Майтреї допоможе не тільки Відурі    —    природа цього дару така універсальна, що він рятуватиме від страждань усіх людей в усі часи. Цим даром Майтрея здобув собі безсмертя.

Великі вчені-мудреці, як оце Майтре Муні, завжди дуже раді розповідати про трансцендентні діяння Господа. Коли Відура попрохав Майтрею Муні відповісти на запитання, той став усміхатися, тому що відчував справжнє трансцендентне блаженство.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрімад-Бгаґаватам», Третьої пісні, сьомої глави, яка має назву «Подальші запитання Відури».