ГЛАВА ПЕРША: Питання Відури
एवमेतत्पुरा पृष्टो मैत्रेयो भगवान् किल ।
क्षत्त्रा
वनं प्रविष्टेन त्यक्त्वा स्वगृहमृद्धिमत् ॥ १ ॥
евам етат пура̄ пр̣шт̣о
маітрейо бгаґава̄н кіла
кшаттра̄ ванам̇ правішт̣ена
тйактва̄ сва-ґр̣хам р̣ддгімат
पौरवेन्द्रगृहं
हित्वा प्रविवेशात्मसात्कृतम् ॥ २ ॥
бгаґава̄н акгілеш́варах̣
пауравендра-ґр̣хам̇ хітва̄
правівеш́а̄тмаса̄т кр̣там
Як вчить філософія Ґаудія-вайшнавів, філософія ачінт’я-бгедабгеда-таттва, усе те, що задовольняє чуття Верховного Господа, Шрі Крішни, — це також Шрі Крішна. Наприклад, Шрі Вріндавана-дгама невідмінна від Шрі Крішни (тад-дга̄ма вр̣нда̄ванам),тому що у Вріндавані Господь насолоджується трансцендентним блаженством, яке Йому дає Його внутрішня енерґія. Оселя Пандавів було таокж джерелом трансцендентного блаженства для Господа. Тут сказано, що Господь вважав цю оселю невідмінною від Самого Себе. Отже, дім Панадавів був наче Вріндавана, і Відурі не було потреби покидати цю сповнену трансцендентного блаженства оселю. З цього можна зрозуміти, що піти з дому його спонукали не родинні чвари. Відура використав їх як привід, для того щоб зустрітися з Ріші Майтреєю і поговорити з ним про трансцендентні питання. Такого святого, як оце Відура, не тривожать жодні земні турботи. Щоправда, такі турботи іноді допомагають глибше збагнути дух. Отож Відура скористався з родинного непорозуміння, щоб зустрітися з Майтреєю Ріші.
कुत्र क्षत्तुर्भगवता मैत्रेयेणास सङ्गम: ।
कदा
वा सह संवाद एतद्वर्णय न: प्रभो ॥ ३ ॥
кутра кшаттур бгаґавата̄
маітрейен̣а̄са сан̇ґамах̣
када̄ ва̄ саха-сам̇ва̄да
етад варн̣айа нах̣ прабго
Як Шаунака Ріші розпитував Суту Ґосвамі, а Сута Ґосвамі відповідав, так само Шріла Шукадева Ґосвамі відповідав на запитання царя Парікшита. Цар палко бажав дізнатись про глибокий зміст бесіди між двома великими душами.
तस्मिन् वरीयसि प्रश्न: साधुवादोपबृंहित: ॥ ४ ॥
відурасйа̄мала̄тманах̣
тасмін варійасі праш́нах̣
са̄дгу-ва̄допабр̣м̇хітах̣
Цінність запитань і відповідей, якими обмінюються люди, неоднакова, тому що залежить від їхнього рівня. Марно шукати глибокого духовного змісту в запитаннях комерсантів на діловій біржі. Цінність запитань і відповідей тим вища, чим вищий рівень людей, які ними обмінюються. У «Бгаґавад-ґіті» бесіда відбувається між Господом Шрі Крішною і Арджуною, тобто між Верховною Особою і найпіднесенішим відданим. Господь особисто визнав Арджуну за Свого відданого і друга (Б.-ґ. 4.3), отож, як може здогадатись будь-яка розумна людина, мова йшла про систему бгакті-йоґи. І справді, вся «Бгаґавад-ґіта» присвячена описові засад бгакті-йоґи. Існує велика різниця між кармою і карма-йоґою. Карма — це впорядкована діяльність, яку людина виконує для того, щоб насолодитись її плодами, натомість карма-йоґа — це діяльність, яку відданий виконує для того, щоб задовольнити Господа. Карма-йоґа засновується на бгакті, бажанні задовольнити Господа, тимчасом як карма засновується на бажанні задовольнити чуття самого трудівника.
«Шрімад-Бгаґаватам» радить звернутися до істинного духовного вчителя, але тільки тоді, коли в людини виникають запитання щодо піднесених духовних істин. Звичайній людині, яку не цікавлять духовні цінності, немає потреби звертатись до духовного вчителя для того лише, щоб не відстати від моди. Махараджа Парікшит був серйозний учень, який прагнув пізнати науку про Бога, а Шукадева Ґосвамі був істинний духовний вчитель цієї трансцендентної науки. Обидва добре розуміли, наскільки високі теми обговорювали Відура і Ріші Майтрея, тому Махараджа Парікшит горів бажанням почути їхній виклад від істинного духовного вчителя.
स एवमृषिवर्योऽयं पृष्टो राज्ञा परीक्षिता ।
प्रत्याह तं सुबहुवित्प्रीतात्मा श्रूयतामिति ॥ ५ ॥
са евам р̣ші-варйо ’йам̇
пр̣шт̣о ра̄джн̃а̄ парікшіта̄
пратй а̄ха там̇ субаху-віт
пріта̄тма̄ ш́рӯйата̄м іті
यदा तु राजा स्वसुतानसाधून्
पुष्णन्नधर्मेण विनष्टदृष्टि: ।
भ्रातुर्यविष्ठस्य सुतान् विबन्धून्
प्रवेश्य लाक्षाभवने ददाह ॥ ६ ॥
йада̄ ту ра̄джа̄ сва-сута̄н аса̄дгӯн
пушн̣ан на дгармен̣а вінашт̣а-др̣шт̣іх̣
бгра̄тур йавішт̣хасйа сута̄н вібандгӯн
правеш́йа ла̄кша̄-бгаване дада̄ха
Дгрітараштра був сліпий з народження, але його духовна сліпота, з якою він ішов на будь-який гріх задля безчесних синів, була куди страшніша за фізичний брак зору. Фізичний брак зору не становить перешкоди для духовного росту. Але сліпота духовна, навіть за найліпшого фізичного здоров’я, становить величезну перешкоду на шляху до мети людського життя.
केशाभिमर्शं सुतकर्म गर्ह्यम् ।
न वारयामास नृप: स्नुषाया:
स्वास्रैर्हरन्त्या: कुचकुङ्कुमानि ॥ ७ ॥
кеш́а̄бгімарш́ам̇ сута-карма ґархйам
на ва̄райа̄м а̄са нр̣пах̣ снуша̄йа̄х̣
сва̄сраір харантйа̄х̣ куча-кункума̄ні
सत्यावलम्बस्य वनं गतस्य ।
न याचतोऽदात्समयेन दायं
तमोजुषाणो यदजातशत्रो: ॥ ८ ॥
сатйа̄валамбасйа ванам̇ ґатасйа
на йа̄чато ’да̄т самайена да̄йам̇
тамо-джуша̄н̣о йад аджа̄та-ш́атрох̣
Махараджа Юдгіштгіра був законним спадкоємцем батькового царства. Однак Дгрітараштра, дядько Махараджі Юдгіштгіри, піклуючись тільки про своїх синів на чолі з Дурйодганою, вдався до всіляких підступів, щоб обманом позбавити своїх племінників їхньої законної частки царства. Врешті-решт Пандави попрохали хоча би п’ять сіл, по одному для кожного з братів, але узурпатори і в цьому їм відмовили. Це й призвело до битви на Курукшетрі. Отже, призвідцями цієї війни були не Пандави, а Куру.
Пандави були кшатрії, а тому добувати засоби до існування мусили тільки виконуючи обов’язки правителів. Брахмана, кшатрія чи вайш’я за жодних обставин не піде задля прожитку в наймані робітники.
जगद्गुरुर्यानि जगाद कृष्ण: ।
न तानि पुंसाममृतायनानि
राजोरु मेने क्षतपुण्यलेश: ॥ ९ ॥
джаґад-ґурур йа̄ні джаґа̄да кр̣шн̣ах̣
на та̄ні пум̇са̄м амр̣та̄йана̄ні
ра̄джору мене кшата-пун̣йа-леш́ах̣
Господь Крішна, духовний вчитель усього всесвіту, взяв на Себе обов’язки посла і за вказівкою Арджуни пішов до царського зібрання Дгрітараштри з миротворчою місією. Крішна — це Господь кожної істоти, проте задля Арджуни, якому Він був трансцендентним другом, Він радо взяв на Себе роль посланця, наче звичайна людина. В цьому полягає чарівність стосунків Господа з Його чистими відданими. Прийшовши до царського зібрання, Він став говорити про мир, і Його мова дарувала велику насолоду Бгішмі та іншим великим воєначальникам, які розуміли, що до них звертається Сам Господь. Однак ні Дурйодгана, ні його батько, Дгрітараштра, вичерпавши весь запас своїх колишніх праведних вчинків, не взяли слова Господа до уваги. Це притаманно людям, які не мають за собою ніякого запасу праведних вчинків. Завдяки силі минулих праведних дій людина може стати царем країни, але з того, що плоди доброчестя Дурйодгани та його прибічників були підходили до кінця, було очевидно, що вони втратять царство і воно перейде до Пандавів.
Для відданих Господні слова завжди мають смак нектару, але невідданим вони зовсім не до смаку. Для здорової людини цукор солодкий, але для хворого на жовтяницю він дуже гіркий.
मन्त्राय पृष्ट: किल पूर्वजेन ।
अथाह तन्मन्त्रदृशां वरीयान्
यन्मन्त्रिणो वैदुरिकं वदन्ति ॥ १० ॥
мантра̄йа пр̣шт̣ах̣ кіла пӯрваджена
атга̄ха тан мантра-др̣ш́а̄м̇ варійа̄н
йан мантрін̣о ваідурікам̇ ваданті
Політичні поради Відури за їхню мудрість оцінюють дуже високо, так само як за наших часів високо оцінюють мудрість повчань Пандіти Чанак’ї, і політичних, і моральних.
तितिक्षतो दुर्विषहं तवाग: ।
सहानुजो यत्र वृकोदराहि:
श्वसन् रुषा यत्त्वमलं बिभेषि ॥ ११ ॥
тітікшато дурвішахам̇ тава̄ґах̣
саха̄нуджо йатра вр̣кодара̄хіх̣
ш́васан руша̄ йат твам алам̇ бібгеші
गृहीतवान् सक्षितिदेवदेव: ।
आस्ते स्वपुर्यां यदुदेवदेवो
विनिर्जिताशेषनृदेवदेव: ॥ १२ ॥
ґр̣хітава̄н сакшіті-дева-девах̣
а̄сте сва-пурйа̄м̇ йаду-дева-дево
вінірджіта̄ш́еша-нр̣дева-девах̣
Відура дав Дгрітараштрі дуже хорошу пораду вступити в політичну спілку з синами Прітги, Пандавами. Насамперед він сказав, що з ними перебуває в близьких стосунках Господь Крішна, їхній двоюрідний брат. Господь Крішна — це Верховний Бог-Особа і Йому поклоняються всі брахмани, а також півбоги, що врядують усесвітом. Крім цього, Господь Крішна і Його родичі, царі та князі династії Яду, підкорили всіх царів світу.
Кшатрії мали звичай стинатися в герці з царями інших країн і, перемагаючи їх, забирати їхніх вродливих дочок — царівен. Це був славний звичай, бо завдяки тому кшатрії одружувались на царівнах лише тоді, коли проявляли лицарську звитягу. Всі царевичі династії Яду одружились на дочках інших царів саме так, довівши свою лицарську силу, тому можна було сказати, що вони перемогли всіх царів світу. Відура хотів, щоб його брат зрозумів усю небезпечність війни з Пандавами, адже їх підтримував Господь Крішна, що перемагав ще дитиною таких демонів, як Камса і Джарасандга, і таких півбогів, як Брахма й Індра. Отже, на боці Пандавів були всі сили всесвіту.
गृहान् प्रविष्टो यमपत्यमत्या ।
पुष्णासि कृष्णाद्विमुखो गतश्री-
स्त्यजाश्वशैवं कुलकौशलाय ॥ १३ ॥
ґр̣ха̄н правішт̣о йам апатйа-матйа̄
пушн̣а̄сі кр̣шн̣а̄д вімукго ґата-ш́ріс
тйаджа̄ш́в аш́аівам̇ кула-кауш́ала̄йа
Хорошого сина звуть апат’я, тому що він не дає своєму батькові впасти. Коли батько помирає, син оберігає батькову душу, офіруючи для його добра жертви Верховному Господу, Вішну. В Індії цей звичай існує до наших днів. Після смерті батька син іде до Ґаї, щоб принести жертви до лотосових стіп Вішну і тим самим врятувати батькову душу, якщо батько впав. Але якщо син уже вороже ставиться до Вішну, як він з таким настроєм може офірувати жертви до лотосових стіп Господа Вішну? Господь Крішна — це Сам Бог-Особа, Вішну, однак Дурйодгана ненавидів Його. Тому після смерті свого батька, Дгрітараштри, він був би нездатний оберегти його душу. На нього самого чигало падіння, тому що він не мав віри у Вішну. Як би він захистив свого батька? Відура порадив Дгрітараштрі відкинути такого негідного сина якомога швидше, якщо Дгрітараштру взагалі цікавив добробут роду.
В одному зі своїх крилатих висловів мораліст Чанак’я Пандіта каже: «Чого вартий син, який не став ані вченою людиною, ані відданим Господа?» Якщо син не відданий Верховному Господу, він не ліпший за сліпі очі, що не дають людині нічого крім муки. Іноді лікарі навіть радять видалити ці хворі очі, щоб звільнити людину від зайвих страждань. Дурйодгана був нічим не ліпший за такі сліпі очі, що завдають самих страждань. Як провістив Відура, він накличе на рід Дгрітараштри велику біду. Тому Відура справедливо порадив старшому братові позбутись цього джерела нещасть. Дгрітараштра помилявся, гадаючи, що Дурйодгана — хороший син, здатний звільнити батька, і пестуючи це уособлення гріха.
प्रवृद्धकोपस्फुरिताधरेण ।
असत्कृत: सत्स्पृहणीयशील:
क्षत्ता सकर्णानुजसौबलेन ॥ १४ ॥
правр̣ддга-копа-спгуріта̄дгарен̣а
асат-кр̣тах̣ сат-спр̣хан̣ійа-ш́ілах̣
кшатта̄ сакарн̣а̄нуджа-саубалена
Кажуть, що в дурня хороша порада викликає лише гнів, так само як змія, якщо її поїти молоком, просто виробляє більше отрути. Святий Відура так славився своїм бездоганним характером, що ним захоплювались усі достойні люди. Однак Дурйодгана був настільки обділений розумом, що наважився образити Відуру. Причиною деґрадації Дурйодгани був нездоровий вплив Шакуні, дядька з боку матері, а також його приятеля Карни, що завжди заохочував Дурйодгану до його підлих витівок.
दास्या: सुतं यद्बलिनैव पुष्ट: ।
तस्मिन् प्रतीप: परकृत्य आस्ते
निर्वास्यतामाशु पुराच्छ्वसान: ॥ १५ ॥
да̄сйа̄х̣ сутам̇ йад-балінаіва пушт̣ах̣
тасмін пратіпах̣ паракр̣тйа а̄сте
нірва̄сйата̄м а̄ш́у пура̄ч чхваса̄нах̣
Царі-кшатрії, коли одружувалися, разом із нареченою-царівною вводили у свій дім ще кількох молодих дівчат. Цих царевих служниць називали дасі, наложницями. Вступаючи в близькі стосунки з царем, ці дасі народжували синів. Таких синів звали дасі-путрами. Діти наложниць не мали права на царський сан, але користувалися тими самими багатствами, що й царевичі. Відура був син такої дасі, тому його не зараховували до кшатріїв. Але цар Дгрітараштра дуже любив свого молодшого брата дасі-путру, Відуру, і Відура був для Дгрітараштри чудовим другом і розважливим порадником. Дурйодгана прекрасно знав, що Відура — велика душа і їхній доброзичливець, проте прикро образив свого невинного дядька грубими словами. Дурйодгана не тільки штрикнув йому в очі його походженням, а й назвав його зрадником, вирішивши, що Відура стоїть на боці Юдгіштгіри, якого Дурйодгана мав за ворога. Він хотів, щоб Відуру негайно вигнали з палацу й відібрали в нього все майно. Якби йому дозволили, він би наказав побити Відуру палками так, щоб той міг тільки дихати. Він звинуватив Відуру у шпигунстві на користь Пандавів тільки на підставі того, що його поради царю Дгрітараштрі були на руку Пандавам. Палацове життя влаштоване так, що внаслідок дипломатичних інтриґ навіть таку бездоганну людину, як Відура, можуть звинуватити в злочині й покарати. Відура був приголомшений несподіваною вихваткою Дурйодгани і вирішив назавжди покинути палац, поки не сталося чого-небудь гіршого.
र्भ्रातु: पुरो मर्मसु ताडितोऽपि ।
स इत्थमत्युल्बणकर्णबाणै-
र्गतव्यथोऽयादुरु मानयान: ॥ १६ ॥
бгра̄тух̣ пуро мармасу та̄д̣іто ’пі
са іттхам атйулбан̣а-карн̣а-ба̄н̣аір
ґата-вйатхо ’йа̄д уру ма̄найа̄нах̣
Чистого відданого Господа не виводить з рівноваги навіть найтяжча скрута, що її породжує зовнішня енерґія Господа. У «Бгаґавад-ґіті» (3.27) сказано:
пракр̣тех̣ крійама̄н̣а̄ні
ґун̣аіх̣ карма̄н̣і сарваш́ах̣
аган̇ка̄ра-вімӯд̣га̄тма̄
карта̄хам іті манйате
Під впливом трьох ґун зовнішньої енерґії зумовлена душа занурюється в матеріальне буття. Покрита оманним его, вона вважає, що всі дії вершить вона сама. Зовнішня енерґія Господа, матеріальна природа, повністю підвладна Верховному Господу, а зумовлена душа міцно зв’язана путами зовнішньої енерґії. Отже, зумовлена душа цілковито підпорядкована законам Господа. Але в омані вона вважає себе незалежною в своїх діях. Дурйодгана діяв під таким ілюзорним впливом зовнішньої енерґії, і врешті-решт вона його стерла в порох. Він не тільки не прислухався до мудрої поради Відури, а й навпаки, образив цю велику душу, що бажала добра усій його родині. Відура був чистий відданий Господа і тому зрозумів усе правильно. Дурйодгана жорстоко образив Відуру своїми словами, однак Відура бачив, що Дурйодгана, корячись впливу майі, зовнішньої енерґії, котиться до загибелі. Це викликало в нього думки про велику силу зовнішньої енерґії, і разом з тим він побачив, як йому допомогла в цій ситуації внутрішня енерґія Господа. Відданий завжди відречений, тому що ніякі земні принади не можуть його задовольнити. Відуру ніколи не був прив’язаний до життя в царському палаці брата. Він завжди був готовий покинути палац і повністю присвятити себе на трансцендентне любовне служіння Господу. І ось, завдяки Дурйодгані, йому випала така нагода, тому, замість журитися через свою грубу образу, він подумки подякував Дурйодгані, бо таким чином отримав змогу усамітнитися в святих місцях і цілковито зануритись у віддане служіння Господу. Особливої уваги тут заслуговують слова ґата-вйатгах̣ (не журячись), бо вони свідчать, що Відура був вищий за турботи, які мучать кожну людину, обплутану сітями матеріальної діяльності. Він вирішив, що йому немає потреби з луком в руках захищати брата, бо той уже прирік себе на крах. Тому Відура покинув палац, не чекаючи, поки Дурйодгана вдасться до дії. Майа, вища енерґія Господа, проявила тут як свій зовнішній, так і внутрішній аспекти.
गजाह्वयात्तीर्थपद: पदानि ।
अन्वाक्रमत्पुण्यचिकीर्षयोर्व्यां
अधिष्ठितो यानि सहस्रमूर्ति: ॥ १७ ॥
ґаджа̄хвайа̄т тіртга-падах̣ пада̄ні
анва̄крамат пун̣йа-чікіршайорвйа̄м̇
адгішт̣гіто йа̄ні сахасра-мӯртіх̣
Відура, поза сумнівом, був дуже піднесена і праведна душа, інакше б він не з’явився на світ у родині Кауравів. Шляхетне народження, багатство, висока освіта і особиста врода — це все плоди колишніх праведних вчинків. Але цих плодів доброчестя ще замало для того, щоб здобути милість Господа і присвятити себе трансцендентному любовному служінню Йому. Відура вважав себе недосить праведним і тому вирішив обійти всі славетні місця прощі у світі, щоб примножити своє доброчестя і наблизитись до Господа. В той час Крішна особисто був присутній у світі, і Відура міг би відразу ж піти прямо до Нього, але він не зробив цього, бо не вважав себе достатньою мірою чистим від гріха. Неможливо до останку віддатись Господу, якщо повністю не очиститись від усіх наслідків гріха. Відура усвідомлював, що, спілкуючись із підступними Дгрітараштрою та Дурйодганою, він втратив своє доброчестя і тому був негідний відразу ж отримати товариство Господа. У «Бгаґавад-ґіті» (7.28) це підтверджує такий вірш:
йеша̄м̇ тв анта-ґатам̇ па̄пам̇
джана̄на̄м̇ пун̣йа-карман̣а̄м
те двандва-моха-нірмукта̄
бгаджанте ма̄м̇ др̣д̣га-врата̄х̣
Гріховні асури, як оце Камса і Джарасандга, нездатні визнати в Господі Крішні Верховного Бога-Особу, Абсолютну Істину. Лише чисті віддані, що дотримуються приписів релігійного життя, визначених у писаннях, можуть присвятити себе карма-йозі, тоді ґ’яна-йозі, а тоді, силою чистої медитації, пізнати чисту свідомість. А коли людина розвиває свідомість Бога, вона може правильно спілкуватися з відданими, дістаючи від цього справжню користь. Сйа̄н махат-севайа̄ віпра̄х̣ пун̣йа-тіртга-нішеван̣а̄т — ще в цьому житті можна здобути товариство Господа.
Святі місця призначені очищувати прочан від гріхів. Святі місця розсіяні усім світом, щоб усі, хто бажає, мали змогу очистити своє буття і пізнати Бога. Однак не треба задовольнятись самими тільки відвідинами святих місць і виконанням своїх обов’язків — треба шукати зустрічі з великими душами, які живуть у тих святих місцях, служачи Господу. Господь присутній у кожному святому місці в тій чи іншій трансцендентній формі.
Ці форми називають арча-мурті, або Господніми формами, доступними очам звичайних людей. Господь трансцендентний до наших матеріальних чуттів. Його неможливо побачити побачити чи почути такими очима чи вухами, які ми тепер маємо. Господь доступний нашим чуттям тою мірою, якою ми віддали себе служінню Господу і якою ми очистили своє життя від гріха. Але, навіть хоча ми ще не очистились від гріхів, Господь настільки милостивий, що дає нам змогу побачити Його у формі арча-мурті в храмі. Господь усемогутній, і тому Він здатний приймати наше служіння, постаючи перед нами у Своїй формі арча. Не треба припускатися нерозумної помилки, вважаючи арчу в храмі за ідол. Таке арча-мурті аж ніяк не ідол — це Сам Господь, і чим більше людина очищується від гріха, тим глибше вона розуміє значення арча-мурті. Для цього так потрібні настанови чистого відданого.
По всій землі Бгаратаварші розкидані сотні й тисячі святих місць, і, дотримуючись традиції, люди приходять туди круглий рік. Можемо згадати хоча б деякі з Господніх проявів арча в різних святих місцях. У Матгурі (місці народження Господа Крішни) Господь присутній як Аді-кешава; в Пурі (Орісса) Господь присутній як Господь Джаґаннатга (відомий також як Пурушоттама); в Аллахабаді (Праяґу) Він присутній як Бінду-мадгава; на горі Мандара Він присутній як Мадгусудана. В Анандаран’ї Він відомий як Ва̄судева, Падманабга і Джанардана; у Вішнуканчі Він відомий як Вішну, а в Майапурі Він відомий як Харі. По всьому світі розсіяні мільйони й мільярди таких Господніх форм арча. Про місію всіх цих арча-мурті у «Чайтан’я-чарітамріті» сказано:
сарватра прака̄ш́а та̄н̇ра —— бгакте сукга діте
джаґатера адгарма на̄ш́і’ дгарма стга̄піте
«Господь поширив Себе усім всесвітом для того, щоб дарувати радість відданим, дати звичайним людям можливість очиститися від гріхів і встановити у світі релігійні засади».
ष्वपङ्कतोयेषु सरित्सर:सु ।
अनन्तलिङ्गै: समलङ्कृतेषु
चचार तीर्थायतनेष्वनन्य: ॥ १८ ॥
апан̇ка-тойешу саріт-сарах̣су
ананта-лін̇ґаіх̣ самалан̇кр̣тешу
чача̄ра тіртга̄йатанешв ананйах̣
Безбожники можуть собі вважати Господні форми арча за ідолів, але відданих Господа, як оце Відура, думка атеїстів не обходить. Господні образи названо тут ананта-лінґами. Ці Господі формі володіють безмежною могутністю, як і Сам Господь. Між могутністю арчі і могутністю особистих форм Господа немає жодної різниці. Це легко зрозуміти на прикладі поштової служби і поштових скриньок. Невеликі поштові скриньки, розставлені по всьому місту, несуть у собі силу всієї поштової служби. Функції пошти полягають у тому, щоб пересилати листи з одного місця в інше, і якщо вкинути листа в скриньку, встановлену поштовою службою, то його неодмінно перешлють до адресата. Так само, арча-мурті може проявити таку саму безмежну могутність, як і Сам Господь, присутній безпосередньо. Тому Відура в усіх формах арча бачив тільки Крішну і врешті-решт піднявся на такий рівень свідомості, що бачив тільки Крішну і нічого поза Ним.
सदाप्लुतोऽध:शयनोऽवधूत: ।
अलक्षित: स्वैरवधूतवेषो
व्रतानि चेरे हरितोषणानि ॥ १९ ॥
сада̄плуто ’дгах̣ ш́айано ’вадгӯтах̣
алакшітах̣ сваір авадгӯта-вешо
врата̄ні чере харі-тошан̣а̄ні
Найголовніший обов’язок прочанина — задовольняти Верховного Господа Харі. Йдучи на прощу, не потрібно турбуватися про те, як догодити суспільству. Під час прощі немає потреби ставити себе в залежність від суспільних умовностей, одягу чи професії. Всі свої зусилля треба повсякчасно присвячувати вдоволенню Господа. Таким чином, освятивши свої думки і дії, можна за допомогою паломництва пізнати Верховного Господа.
कालेन यावद्गतवान् प्रभासम् ।
तावच्छशास क्षितिमेकचक्रा-
मेकातपत्रामजितेन पार्थ: ॥ २० ॥
ка̄лена йа̄вад ґатава̄н прабга̄сам
та̄вач чхаш́а̄са кшітім ека чакра̄м
ека̄тапатра̄м аджітена па̄ртгах̣
Понад п’ять тисяч років тому, коли святий Відура паломником обходив усі землі, Індія, як і нині, була відома як Бгаратаварша. Історики не можуть дати систематичної хронології людства далі, ніж на три тисячі років у минуле, проте ще задовго до того весь світ був об’єднаний під одним прапором і одним військом Махараджі Юдгіштгіри, що був імператором світу. У наші дні над будинком Організації Об’єднаних Націй майорять сотні прапорів, але за часів Відури, з милості Аджіти, Господа Крішни, був тільки один прапор. Зараз народи світу хотіли би знову встановити одну державу під одним прапором, але для цього їм треба здобути милість Господа Крішни. Тільки Він може допомогти нам об’єднатись в одну світову державу.
वनं यथा वेणुजवह्निसंश्रयम् ।
संस्पर्धया दग्धमथानुशोचन्
सरस्वतीं प्रत्यगियाय तूष्णीम् ॥ २१ ॥
ванам̇ йатга̄ вен̣уджа-вахні-сам̇ш́райам
сам̇спардгайа̄ даґдгам атга̄нуш́очан
сарасватім̇ пратйаґ іа̄йа тӯшн̣ім
І Каурави, і Ядави були родичі Відурі. Відура почув про те, що всі вони полягли у братовбивчій війні. Шукадева Ґосвамі влучно порівнює тертя, яке виникає між різними членами суспільства, до тертя стволів бамбука в лісі. Світ порівнюють до лісу. Через тертя стволами дерев в лісі будь-якої миті може спалахнути пожежа. Ліс ніхто не підпалює навмисне, але просто від тертя між стволами бамбука займається пожежа і винищує весь ліс. І так само іноді спалахує пожежа війни у великому лісі стосунків між людьми й народами, в якому лютують пристрасті зумовлених душ, введених в оману зовнішньою енерґією. Як лісову пожежу може погасити тільки дощова хмара, так і пожежу, яка вирує в людському суспільстві, може погасити тільки злива милості святих.
पृथोरथाग्नेरसितस्य वायो: ।
तीर्थं सुदासस्य गवां गुहस्य
यच्छ्राद्धदेवस्य स आसिषेवे ॥ २२ ॥
пр̣тгор атга̄ґнер асітасйа ва̄йох̣
тіртгам̇ суда̄сасйа ґава̄м̇ ґухасйа
йач чхра̄ддгадевасйа са а̄сішеве
कृतानि नानायतनानि विष्णो: ।
प्रत्यङ्गमुख्याङ्कितमन्दिराणि
यद्दर्शनात्कृष्णमनुस्मरन्ति ॥ २३ ॥
кр̣та̄ні на̄на̄йатана̄ні вішн̣ох̣
пратйан̇ґа-мукгйа̄н̇кіта-мандіра̄н̣і
йад-дарш́ана̄т кр̣шн̣ам анусмаранті
Людське суспільство поділяється на чотири духовні та соціальні стани. Цей устрій, природний для всіх і кожного, називають варнашрама-дгарма, і про нього вже йшлося не раз у цьому видатному творі. Мудреців, що присвячували себе духовному просвітництву на користь усього суспільства, називали двіджа-девами, тобто найліпшими серед двічі-народжених, а жителів вищих планет, починаючи з Місяця і вище, називали девами. І деви, і двіджа-деви завжди встановлюють храми Господа Вішну в Його різних формах, як оце Ґовінда, Мадгусудана, Нрісімха, Мадгава, Кешава, Нараяна, Падманабга, Партгасаратгі і численні інші. Господь поширюється в незліченні форми, але всі вони невідмінні між Собою. Господь Вішну має чотири руки і в кожній з них тримає певний предмет: мушлю, диск, булаву чи лотос. Головний з цих чотирьох символів — це чакра, диск. Господь Крішна, предвічна форма Вішну, має тільки один символ, а саме диск, тому Його іноді називають Чакрі. Господня чакра символізує силу, якою Господь урядує світобудовою. Диск, завжди прикрашає верхівки храмів Вішну, щоб люди, ще здалеку побачивши цей символ, відразу згадували Господа Крішну. Храми споруджують високими для того, щоб дати людям змогу бачити їх здалеку. В Індії донині будуючи храм, вінчають його диском, і, як можна бачити, цей звичай існував ще задовго до появи історичних хронік. Ці вірші спростовують пропаґандистські заяви недолугих атеїстів про те, що люди стали будувати храми Вішну порівняно недавно, адже Відура відвідував ці храми щонайменше п’ять тисяч років тому, а самі вони з’явились задовго до приходу Відури. Великі мудреці та півбоги ніколи не встановлювали в храмах статуї людей чи півбогів — для добра простих смертних вони споруджували храми Вішну, щоб підняти їх на рівень свідомості Бога.
सौवीरमत्स्यान् कुरुजाङ्गलांश्च ।
कालेन तावद्यमुनामुपेत्य
तत्रोद्धवं भागवतं ददर्श ॥ २४ ॥
саувіра-матсйа̄н куруджа̄н̇ґала̄м̇ш́ ча
ка̄лена та̄вад йамуна̄м упетйа
татроддгавам̇ бга̄ґаватам̇ дадарш́а
Терен площею близько чотирьохсот п’ятдесяти квадратних кілометрів, що простягається від нинішнього Делі до округа Матгури в Уттар Прадеші, разом із частиною округа Ґурджаон у Пенджабі (Східна Індія), вважають найважливішим місцем паломництва в Індії. Ця земля освячена тому, що нею багато разів проходив Господь Крішна. Він з’явився на світ в Матгурі, в домі Свого дядька з боку матері, Камси, а виріс у Вріндавані, під опікою свого названого батька, Махараджі Нанди. У тих місцях і нині живе багато відданих, які в екстазі шукають Крішну і подружок Його дитинства, ґопі. Навіть хоча вони й не зустрічаються з Крішною віч — на — віч, палке прагнення відданого знайти Крішну рівноцінне безпосередній зустрічі з Крішною. Передати це відчуття словами неможливо, але чисті віддані Господа переконуються в цьому особисто. З філософського погляду можна зрозуміти, що як Господь Крішна, так і пам’ятання про Нього належать до абсолютного рівня і тому самі думки про те, щоб знайти Його у Вріндавані, просякнуті чистою свідомістю Бога, дарують відданому більшу насолоду, ніж навіть особиста зустріч із Господом віч-на-віч. Такі віддані щомиті бачать Господа перед собою, що засвідчує «Брахма-самхіта» (5.38):
према̄н̃джана-ччгуріта-бгакті-вілочанена
сантах̣ садаіва хр̣дайешу вілокайанті
йам̇ ш́йа̄масундарам ачінтйа-ґун̣а-сварӯпам̇
ґовіндам а̄ді-пурушам̇ там ахам̇ бгаджа̄мі
«Віддані, занурені в екстаз любові до Верховного Бога-Особи, Господа Ш’ямасундари [Крішни], силою своєї любові й відданого служіння повсякчасно бачать Його в своїх серцях». Як Відура, так і Уддгава належали до таких піднесених відданих, і тому обидва прийшли на берег Ямуни, де й зустріли один одного.
बृहस्पते: प्राक् तनयं प्रतीतम् ।
आलिङ्ग्य गाढं प्रणयेन भद्रं
स्वानामपृच्छद्भगवत्प्रजानाम् ॥ २५ ॥
бр̣хаспатех̣ пра̄к танайам̇ пратітам
а̄лин̇ґйа ґа̄д̣гам̇ пран̣айена бгадрам̇
сва̄на̄м апр̣ччгад бгаґават-праджа̄на̄м
За віком Відура годився Уддгаві в батьки, і тому, коли вони зустрілись, Уддгава поклонився Відурі, а той обійняв Уддгаву, як сина. Брат Відури, Панду, був дядьком Господа Крішни, а Уддгава був двоюрідний брат Господа Крішни. Звичай велів, щоб Уддгава шанував Відуру, як свого батька. Уддгава був великим знавцем логіки і славетним учнем та названим сином Бріхаспаті, високовченого жерця і духовного вчителя півбогів. Відура попрохав Уддгаву розповісти, як поживають його родичі, хоча й знав уже, що ті вже покинули цей світ. Таке запитання здається дивним, але Шріла Джіва Ґосвамі пояснює, що Відура ніяк не міг отямитись від новини про смерть родичів і тому вирішив розпитатися про це в Уддгави. Отже, це запитання було викликане не стільки браком знання, скільки психологічним станом Відури.
पाद्मानुवृत्त्येह किलावतीर्णौ ।
आसात उर्व्या: कुशलं विधाय
कृतक्षणौ कुशलं शूरगेहे ॥ २६ ॥
па̄дма̄нувр̣ттйеха кіла̄ватірн̣ау
а̄са̄та урвйа̄х̣ куш́алам̇ відга̄йа
кр̣та-кшан̣ау куш́алам̇ ш́ӯра-ґехе
Господь Крішна і Баларама — це не дві різні Особи Бога. Бог один, і іншого немає, але Він поширює Себе в багато форм, які, водночас, невіддільні одна від одної. Всі ці форми — Його довершені поширення. Перше поширення Господа Крішни — це Баладева, а Брахма, народжений на лотосі від Ґарбгодакашаї Вішну, — це поширення Баладеви. Це означає, що Крішна й Баладева непідвладні законам всесвіту і що, навпаки, всесвіт підвладний Їм. Вони з’явилися на прохання Брахми, щоб полегшити тягар світу. Численними надлюдськими подвигами Вони звільнили світ, дарувавши всім щастя і процвітання. Щастя особи, яка належить до сім’ї Господніх відданих, залежить від щастя Господа, і тому Відура насамперед запитав, як ведеться Господу.
भाम: स आस्ते सुखमङ्ग शौरि: ।
यो वै स्वसृणां पितृवद्ददाति
वरान् वदान्यो वरतर्पणेन ॥ २७ ॥
бга̄мах̣ са а̄сте сукгам ан̇ґа ш́ауріх̣
йо ваі свасР̣̄н̣а̄м̇ пітр̣вад дада̄ті
вара̄н вада̄нйо вара-тарпан̣ена
Батько Господа Крішни, Васудева, мав шістнадцять жінок, і одна з них, на ім’я Паураві, чи Рохіні, мати Баладеви, була сестра Відури. Отже, Васудева був чоловіком Відуриної сестри, тобто шваґром йому. Сестра Васудеви, Кунті, була дружина Панду, старшого брата Відури, тому з цього погляду також Васудева був Відурі свояком. Кунті була молодша за Васудеву, а обов’язок старшого брата — піклуватися про молодших сестер, як про дочок. Із щирої любові до молодшої сестри Васудева щедро дарував Кунті все, що їй було потрібно. Васудева ніколи не залишав своїх жінок без уваги, дбаючи, щоб вони завжди були задоволені, і разом з тим забезпечував свою сестру усім, чого вона хотіла. Його сестра дуже рано овдовіла, і тому він ставився до неї з особливою турботою. Запитавши про те, як ведеться Васудеві, Відура поринув у спогади про нього і про їхні родинні стосунки.
प्रद्युम्न आस्ते सुखमङ्ग वीर: ।
यं रुक्मिणी भगवतोऽभिलेभे
आराध्य विप्रान् स्मरमादिसर्गे ॥ २८ ॥
прадйумна а̄сте сукгам ан̇ґа вірах̣
йам̇ рукмін̣і бгаґавато ’бгілебге
а̄ра̄дгйа віпра̄н смарам а̄ді-сарґе
Як зазначає Шріла Джіва Ґосвамі, Смара (Купідон, чи Камадева) — це один із вічних супутників Господа Крішни. Джіва Ґосвамі докладно роз’яснює це в своєму трактаті «Крішна-сандарбга».
दाशार्हकाणामधिप: स आस्ते ।
यमभ्यषिञ्चच्छतपत्रनेत्रो
नृपासनाशां परिहृत्य दूरात् ॥ २९ ॥
да̄ш́а̄рхака̄н̣а̄м адгіпах̣ са а̄сте
йам абгйашін̃чач чхата-патра-нетро
нр̣па̄сана̄ш́а̄м̇ паріхр̣тйа дӯра̄т
आस्तेऽग्रणी रथिनां साधु साम्ब: ।
असूत यं जाम्बवती व्रताढ्या
देवं गुहं योऽम्बिकया धृतोऽग्रे ॥ ३० ॥
а̄сте ’ґран̣і ратгіна̄м̇ са̄дгу са̄мбах̣
асӯта йам̇ джа̄мбаваті врата̄д̣гйа̄
девам̇ ґухам̇ йо ’мбікайа̄ дгр̣то ’ґре
Господь Шіва — це одне з трьох втілень Бога-Особи, що керують якостями матеріальної природи. Він довершене поширення Господа. Карттікея, син Шіви, перебуває на тому самому рівні, що й Прад’юмна, інший син Господа Крішни. Коли Господь Шрі Крішна сходить у матеріальний світ, разом з Ним приходять також усі Його довершені частки, щоб проявити різні аспекти Господньої могутності. За винятком вріндаванських розваг, усі інші божественні діяння вершать довершені поширення Господа. Ва̄судева — це довершене поширення Нараяни. Коли Господь постав перед Девакі та Васудевою в образі Ва̄судеви, Він являв Свій аспект Нараяни. Всі півбоги райського царства також прийшли із Господом як Його супутники Прад’юмна, Самба, Уддгава та інші. Тут ми дізнаємося, що Камадева з’явився як Прад’юмна, Карттікея — як Самба, а один із Васу — як Уддгава. Всі вони виконували визначені їм ролі, щоб послужити Крішні, збагачуючи й урізноманітнюючи Його розваги.
य: फाल्गुनाल्लब्धधनूरहस्य: ।
लेभेऽञ्जसाधोक्षजसेवयैव
गतिं तदीयां यतिभिर्दुरापाम् ॥ ३१ ॥
йах̣ пха̄лґуна̄л лабдга-дганӯ-рахасйах̣
лебге ’н̃джаса̄дгокшаджа-севайаіва
ґатім̇ тадійа̄м̇ йатібгір дура̄па̄м
The destination of transcendence is to become the personal associate of the Personality of Godhead, who is known as adhokṣaja, He who is beyond the reach of the senses. The renouncers of the world, the sannyāsīs, give up all worldly connections, namely family, wife, children, friends, home, wealth — everything — to attain the transcendental bliss of Brahman happiness. But adhokṣaja happiness is beyond Brahman happiness. The empiric philosophers enjoy a transcendental quality of bliss by philosophical speculation on the Supreme Truth, but beyond that pleasure is the pleasure enjoyed by Brahman in His eternal form of the Personality of Godhead. Brahman bliss is enjoyed by living entities after liberation from material bondage. But Parabrahman, the Personality of Godhead, enjoys eternally a bliss of His own potency, which is called the hlādinī potency. The empiric philosopher who studies Brahman by negation of the external features has not yet learned the quality of the hlādinī potency of Brahman. Out of many potencies of the Omnipotent, there are three features of His internal potency — namely saṁvit, sandhinī and hlādinī. And in spite of their strict adherence to the principles of yama, niyama, āsana, dhyāna, dhāraṇā and prāṇāyāma, the great yogīs and jñānīs are unable to enter into the internal potency of the Lord. This internal potency is, however, easily realized by the devotees of the Lord by dint of devotional service. Yuyudhāna achieved this stage of life, just as he achieved expert knowledge in military science from Arjuna. Thus his life was successful to the fullest extent from both the material and spiritual angles of vision. That is the way of devotional service to the Lord.
श्वफल्कपुत्रो भगवत्प्रपन्न: ।
य: कृष्णपादाङ्कितमार्गपांसु-
ष्वचेष्टत प्रेमविभिन्नधैर्य: ॥ ३२ ॥
ш́вапгалка-путро бгаґават-прапаннах̣
йах̣ кр̣шн̣а-па̄да̄н̇кіта-ма̄рґа-па̄м̇сушв
ачешт̣ата према-вібгінна-дгаірйах̣
Коли Акрура приїхав до Вріндавани, щоб знайти Крішну, він побачив в пилу на дорозі біля Нанда-ґрами відбитки стіп Господа і відразу ж упав у цей пил, охоплений екстазом трансцендентної любові. Такий екстаз відчуває тільки відданий, який повсякчасно поглинутий думками про Крішну. Такий чистий відданий Господа за своєю природою бездоганний, тому що він завжди спілкується з Богом-Особою, найчистішим із чистих. Постійно пам’ятати про Господа — це той знезаражувальний засіб, який дає змогу врятуватись від скверни матеріальних якостей. Чистий відданий Господа завжди думає про Господа і таким чином завжди перебуває в Його товаристві. Однак за певних обставин часу й місця трансцендентні почуття відданого набувають особливих форм і виводять його з рівноваги. Яскраві приклади трансцендентного екстазу являв Господь Чайтан’я, що можна бачити з життєписів цього втілення Бога.
विष्णुप्रजाया इव देवमातु: ।
या वै स्वगर्भेण दधार देवं
त्रयी यथा यज्ञवितानमर्थम् ॥ ३३ ॥
вішн̣у-праджа̄йа̄ іва дева-ма̄тух̣
йа̄ ваи сва-ґарбген̣а дадга̄ра девам̇
трайі йатга̄ йаджн̃а-віта̄нам артгам
Веди сповнені трансцендентного знання і духовних скарбів, а Девакі зачала в своєму лоні Господа Крішну — саме уособлення ведичної мудрості. Веди і Господь невідмінні між собою. Мета Вед полягає в тому, щоб привести до розуміння Господа, а Господь втілює в Своїй особі всі Веди. Цей вірш порівнює Девакі до сповнених глибокого змісту Вед, а Господа — до уособлення їхньої мети.
य: सात्वतां कामदुघोऽनिरुद्ध: ।
यमामनन्ति स्म हि शब्दयोनिं
मनोमयं सत्त्वतुरीयतत्त्वम् ॥ ३४ ॥
йах̣ са̄твата̄м̇ ка̄ма-дуґго ’ніруддгах̣
йам а̄мананті сма хі ш́абда-йонім̇
мано-майам̇ саттва-турійа-таттвам
Аді-чатур-в’юха, первісне поширення Баладеви, складається із Ва̄судеви, Санкаршани, Прад’юмни й Аніруддги. Всі Вони вішну-таттви, тобто невідмінні від Бога-Особи. Коли втілився Шрі Рама, разом з Ним прийшли всі ці поширення, щоб зіграти Свою роль у Його розвагах. Господь Рама — це первісний Ва̄судева, а Його брати — це Санкаршана, Прад’юмна й Аніруддга. Аніруддга є також джерелом Маха-Вішну, що з Його подиху постала «Ріґ-веда». Це все докладно пояснює «Маркандея Пурана». Коли втілився Господь Крішна, Аніруддга з’явився як син Господа. Господь Крішна у Двараці являє собою Ва̄судеву з первісного поширення. Відначальний Господь Крішна ніколи не залишає Ґолоки Вріндавани. Всі довершені поширення являють собою одну й ту саму вішну-таттву, і між їхньою могутністю немає різниці.
मनन्यवृत्त्या समनुव्रता ये ।
हृदीकसत्यात्मजचारुदेष्ण-
गदादय: स्वस्ति चरन्ति सौम्य ॥ ३५ ॥
ананйа-вр̣ттйа̄ самануврата̄ йе
хр̣діка-сатйа̄тмаджа-ча̄рудешн̣а-
ґада̄дайах̣ свасті чаранті саумйа
धर्मेण धर्म: परिपाति सेतुम् ।
दुर्योधनोऽतप्यत यत्सभायां
साम्राज्यलक्ष्म्या विजयानुवृत्त्या ॥ ३६ ॥
дгармен̣а дгармах̣ паріпа̄ті сетум
дурйодгано ’тапйата йат-сабга̄йа̄м̇
са̄мра̄джйа-лакшмйа̄ віджайа̄нувр̣ттйа̄
Махараджа Юдгіштгіра був уособлення релігійності. Коли він царював, спираючись на підтримку Господа Крішни та Арджуни, багатство його держави перевершувало всі уявлення про багатства раю. Його «руками» були Господь Крішна та Арджуна, тому він перевершував своїми багатствами всіх можновладців світу. Дурйодгана, заздрячи Юдгіштгірі, плів інтриґу за інтриґою, щоб якось скинути Юдгіштгіру з його становища, аж врешті-решт відбулася битва на Курукшетрі. Після битві на Курукшетрі Махараджа Юдгіштгіра знову очолив царство, що йому справедливо належало, і відродив засади праведності й поваги до релігії. В цьому краса царства, що ним керує праведний цар, як оце Махараджа Юдгіштгіра.
भीमोऽहिवद्दीर्घतमं व्यमुञ्चत् ।
यस्याङ्घ्रि पातं रणभूर्न सेहे
मार्गं गदायाश्चरतो विचित्रम् ॥ ३७ ॥
бгімо ’хівад дірґгатамам̇ вйамун̃чат
йасйа̄н̇ґгрі-па̄там̇ ран̣а-бгӯр на сехе
ма̄рґам̇ ґада̄йа̄ш́ чарато вічітрам
Відура знав силу Бгіми. Коли Бгіма виходив на поле бою, вже сама його хода і дивовижна гра булавою наганяли на ворога нестерпний жах. Могутній Бгіма дуже довго стримувався, щоб не розправитися з синами Дгрітараштри. Отож Відура запитує, чи Бгіма вже вилив на них свій гнів, схожий на гнів ображеної кобри. Коли кобра, що довго згорала від гніву, нарешті випускає свою отруту, її жертві немає спасіння.
गाण्डीवधन्वोपरतारिरास्ते ।
अलक्षितो यच्छरकूटगूढो
मायाकिरातो गिरिशस्तुतोष ॥ ३८ ॥
ґа̄н̣д̣іва-дганвопарата̄рір а̄сте
алакшіто йач-чхара-кӯт̣а-ґӯд̣го
ма̄йа̄-кіра̄то ґіріш́ас тутоша
Господь Шіва випробував силу Арджуни, завів з ним сварку за впольованого вепра. Перевдягнутий мисливцем, Господь Шіва став нападати на Арджуну, і той став засипати його градом стріл, аж поки Господь Шіва був задоволений бойовим умінням Арджуни. Він благословив Арджуну і подарував йому зброю Пашупаті. Відура запитує тут про те, як справи в цього великого воїна.
पार्थैर्वृतौ पक्ष्मभिरक्षिणीव ।
रेमात उद्दाय मृधे स्वरिक्थं
परात्सुपर्णाविव वज्रिवक्त्रात् ॥ ३९ ॥
па̄ртгаір вр̣тау пакшмабгір акшін̣іва
рема̄та удда̄йа мр̣дге сва-ріктгам̇
пара̄т супарн̣а̄в іва ваджрі-вактра̄т
Індра, цар небес, тримає в руці блискавку і володіє величезною силою, однак Ґаруда, носій Господа Вішну, зумів вихопити нектар у нього з-перед вуст. Дурйодгана теж посідав могутність царя небес, проте сини Прітги, Пандави, зуміли вирвати в нього своє царство. Що Ґаруда, що Пандава — улюблені віддані Господа, і тому вони спроможні стати до бою з найсильнішим суперником.
Відура запитує про наймолодших братів серед Пандавів, про Накулу і Сахадеву. Ці близнюки були синами Мадрі, названої матері решти Пандавів. Після того, як Мадрі померла разом із своїм чоловіком, Махараджею Панду, Кунті взяла їх під свою опіку, та хоча вони були зведені брати, Накула з Сахадевою ні в чому не поступались трьом іншим Пандавам: Юдгіштгірі, Бгімі та Арджуні. Всі п’ятеро відомі світові як рідні брати. Троє старших Пандавів дбали про молодших братів, як повіки дбають про око. Відура хотів дізнатись, чи молодші брати й далі процвітають під крилом старших братів після того, як вони відвоювали в Дурйодгани своє царство.
राजर्षिवर्येण विनापि तेन ।
यस्त्वेकवीरोऽधिरथो विजिग्ये
धनुर्द्वितीय: ककुभश्चतस्र: ॥ ४० ॥
ра̄джарші-варйен̣а віна̄пі тена
йас тв ека-віро ’дгіратго віджіґйе
дганур двітійах̣ какубгаш́ чатасрах̣
Вірна дружина не може витримати розлуки з своїм повелителем, чоловіком, і тому колись вдови з власної волі входили в поховальне вогнище, на якому спалювали тіло їхнього мертвого чоловіка. Цей звичай був дуже поширений в Індії, тому що жінки відзначались своїми чеснотами і вірністю чоловікам. Згодом, з початком епохи Калі, дружини втратили свою колишню відданість чоловікам, і звичай, за яким вдова з власної волі кидалась у вогонь, відійшов у минуле. Не так давно цей звичай був заборонений, тому що, замість добровільного, цей звичай перетворився у примусовий і жінки кидались у вогонь під тиском громадської думки.
Коли Махараджа Панду помер, обидві його дружини, Кунті і Мадрі, захотіли кинутись у вогонь, але Мадрі попрохала Кунті залишитися жити задля малих дітей, п’ятьох Пандавів. До цього прохання приєднався В’ясадева, і Кунті врешті погодилась. Незважаючи на своє глибоке горе, Кунті вирішила жити далі, але не для того, щоб втішатися життям без чоловіка, а для того, щоб дбати про дітей. Відура згадує тут ці події, тому що він добре знає життя своячки Кунтідеві. Відомо, що Махараджа Панду був великий воїн, який сам, за допомогою лука і стріл, зумів завоювати всі чотири сторони світу. Кунті було нестерпно жити вдовою, втративши такого чоловіка, але вона була змушена жити задля п’ятьох дітей.
भ्रात्रे परेताय विदुद्रुहे य: ।
निर्यापितो येन सुहृत्स्वपुर्या
अहं स्वपुत्रान् समनुव्रतेन ॥ ४१ ॥
бгра̄тре парета̄йа відудрухе йах̣
нірйа̄піто йена сухр̣т сва-пурйа̄
ахам̇ сва-путра̄н саманувратена
Відура не запитував про те, як ведеться його старшому братові, тому що про якесь щастя людини, котра котиться до пекла, не може бути й мови. Відура щиро бажав добра Дгрітараштрі і в глибині серця не переставав хвилюватись про нього. Він жалкував, що Дгрітараштра вдався до ворожих дій проти синів свого померлого брата Панду і з намови своїх підлих синів погодився на його (Відурине) вигнання з власного дому. Незважаючи на всю братову підступність, Відура не відчував ворожості до нього і, навпаки, далі був його доброзичливцем. На схилі Дгрітараштриного життя з’ясувалось, що Відура був його єдиний справжній друг. Так поводиться вайшнава, як оце Відура, — він бажає добра всім, навіть своїм ворогам.
दृशो नृणां चालयतो विधातु: ।
नान्योपलक्ष्य: पदवीं प्रसादा-
च्चरामि पश्यन् गतविस्मयोऽत्र ॥ ४२ ॥
др̣ш́о нр̣н̣а̄м̇ ча̄лайато відга̄тух̣
на̄нйопалакшйах̣ падавім̇ праса̄да̄ч
чара̄мі паш́йан ґата-вісмайо ’тра
Хоча Відура доводився Дгрітараштрі братом, його вдача докорінно відрізнялась від Дгрітараштриної. З милості Господа Крішни він, на відміну від брата, мав глибокий розум, і тому спілкування з братом не могло зіпсувати його. Дгрітараштра і його матеріалістичні сини, покладаючись на власні сили, шукали оманної влади над світом. Господь їх не зупиняв, і вони дедалі більше втрачали відчуття реальності. Але Відура щиро прагнув відданого служіння Господу і тому до останку присвятив себе Абсолютному Богові-Особі. Обходячи святі місця, він досягнув досконалості і таким чином звільнився від будь-яких сумнівів. Він зовсім не шкодував за втраченим домашнім вогнищем, бо особисто пересвідчився, що залежність від Господньої ласки дає більшу свободу, аніж та, яку начебто дарує власна домівка. Зрікатися світу може тільки той, хто твердо переконаний в тому, що ним опікується Господь. Про цю стадію життя в «Бгаґавад-ґіті» сказано: абгайам̇ саттва-сам̇ш́уддгіх̣ — хоча насправді всі живі істоти повністю залежать від милості Господа, бути непохитно переконаним у цьому може тільки той, хто очистив своє існування. Коли людина цілковито покладається на Господа, цей рівень називають саттва-сам̇ш́уддгіх̣, або очищеним існуванням. Плоди такого очищення виявляються у формі безстрашності. Відданий Господа, або нараяна-пара, не боїться нічого, бо завжди знає, що за будь-яких обставин його захищає Господь. Твердо знаючи це, Відура самотньо мандрував усім світом, залишаючись невпізнаний як для друзів, так і для ворогів. Таким чином, вільний від численних світських обов’язків, він насолоджувався справжньою свободою життя.
Коли Господь Шрі Крішна був особисто присутній у цьому смертному світі в Своєму вічному, сповненому блаженства образі Ш’ямасундари, ніхто, крім чистих відданих, не міг збагнути Його велич і Його природу. Аваджа̄на̄нті ма̄м̇ мӯд̣га̄ ма̄нушім̇ танум а̄ш́рітам (Б.-ґ. 9.11) — для невідданих Він завжди незбагненний, але віддані, завдяки чистому відданому служінню Господу, завжди бачать Його таким, який Він є.
महीं मुहुश्चालयतां चमूभि: ।
वधात्प्रपन्नार्तिजिहीर्षयेशो-
ऽप्युपैक्षताघं भगवान् कुरूणाम् ॥ ४३ ॥
махім мухуш́ ча̄лайата̄м̇ чамӯбгіх̣
вадга̄т прапанна̄рті-джіхіршайеш́о
’пй упаікшата̄ґгам̇ бгаґава̄н курӯн̣а̄м
Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», Господь сходить у цей смертний світ із дуже потрібною для всіх місією: знищити лиходіїв і звільнити від страждань праведних людей. Однак попри те, що Господь Крішна прийшов з цією місією, Він дозволив Куру образити Драупаді, несправедливо обійтися з Пандавами і навіть насміятись над Ним Самим. Виникає запитання: «Чому Він допустив таку несправедливість і кривду у Своїй присутності? Чому Він не покарав Куру негайно?» Коли Куру чинили наругу над Драупаді, намагаючись привселюдно роздягнути її, Господь врятував її, зробивши її сарі нескінченним. Але Він не став на місці карати глумителів. Проте бездіяльність Господа зовсім не означала, що Він дарував Кауравам їхні образи. На землі тоді було також багато інших царів, які чванились своїми набутками трьох різновидів — багатством, освітою і підданими. Граючи своєю військовою силою, вони постійно турбували землю. Господь просто чекав, коли вони всі зберуться разом на Курукшетрі, а тоді знищив їх усіх за одним заходом, швидко закінчивши Свою місію усунення демонів. Безбожні царі чи керівники держав, загордившись нагромадженим матеріальним багатством, знанням і приростом населення своїх країн, неодмінно починають демонструвати військову силу й турбувати невинних людей. Коли був особисто присутній Господь Крішна, на землі було багато таких царів, і тому Він влаштував битву на Курукшетрі. Коли Господь проявив Свою форму вішва-рупи, Він так пояснив Свою місію знищення лиходіїв: «З власної волі Я зійшов на землю в образі нездоланного Часу, щоб усунути небажане населення. Я знищу всіх, хто тут зібрався, за винятком вас, Пандавів. Твоя участь для цього навіть не є конче потрібна. Їхня доля вже вирішена: Я вб’ю їх усіх. Якщо ти хочеш вкрити себе лицарською славою і насолодитися завойованим, тоді, о Сав’ясачі, просто стань безпосереднім знаряддям знищення цих воїнів і візьми цю заслугу собі. Я вже повбивав усіх великих воїнів: Бгішму, Дрону, Джаядратгу, Карну та інших великих полководців. Ні про що не хвилюйся. Воюй і здобувай славу звитяжного героя!» (Б.-ґ. 11.32-34).
Господь завжди воліє, щоб слава подвигів, які Він здійснює, йшла Його відданим. Він прагнув, щоб Його відданому й другу Арджуні дісталась слава переможця битви на Курукшетрі. Тому Він чекав, поки всі лиходії зберуться на Курукшетрі. Тільки й лише задля цього Господь зволікав з карою.
कर्माण्यकर्तुर्ग्रहणाय पुंसाम् ।
नन्वन्यथा कोऽर्हति देहयोगं
परो गुणानामुत कर्मतन्त्रम् ॥ ४४ ॥
карма̄н̣й акартур ґрахан̣а̄йа пум̇са̄м
нанв анйатга̄ ко ’рхаті деха-йоґам̇
паро ґун̣а̄на̄м ута карма-тантрам
іш́варах̣ парамах̣ кр̣шн̣ах̣ сач-чід-а̄нанда-віґрахах̣ («Брахма-самхіта» 5.1) — форма Господа вічна, сповнена блаженства і знання. Отже Його так зване народження лише здається народженням. Так само нам здається, що сонце з’являється на східному виднокраї. Господь, на відмінну від звичайних живих істот, народжується не під впливом матеріальної природи і наслідків колишніх вчинків. Його вчинки і діяння — це ні від чого не залежні розваги і не викликають жодних реакцій матеріальної природи. У «Бгаґавад-ґіті» (4.14) сказано:
на ма̄м̇ карма̄н̣і лімпанті
на ме карма-пгале спр̣ха̄
іті ма̄м̇ йо ’бгіджа̄на̄ті
кармабгір на са бадгйате
Закон карми, що його Господь встановлює для живих істот, на Нього Самого не впливає. До того ж, Господь вільний від бажання Своїми діями поліпшити Своє становище, як цього прагнуть звичайні живі істоти. Звичайні істоти трудяться задля того, щоб поліпшити своє зумовлене життя. Але Господь уже сповнений усього багатства, сили, слави, краси, знання і зреченості. Чого Йому ще залишається бажати? Ніхто не може перевершити Його в жодній з Його надзвичайних якостей, отож Йому немає анінайменшої потреби прагнути що-небудь поліпшити. Треба завжди розуміти відмінність між діями Господа і звичайних живих істот. Тільки так можна збагнути трансцендентне становище Господа. Той, хто усвідомив трансцендентність Господа, може стати Господнім відданим і відразу ж звільнитися від усіх наслідків своїх колишніх вчинків. В писаннях сказано: карма̄н̣і нірдахаті кінту ча бгакті-бга̄джа̄м, — Господь зменшує або й повністю усуває вплив наслідків колишніх вчинків відданого («Брахма-самхіта» 5.54).
Кожен повинен схилятись перед діяннями Господа і насолоджуватись їхнім описом. Його діяння призначені привабити звичайну людину до Господа. Господь завжди підтримує і захищає відданих, і це може привабити звичайних людей — корисливих трудівників чи шукачів звільнення. Корисливі трудівники мають змогу здобути свої жадані плоди завдяки відданому служінню. Так само й шукачі звільнення можуть досягнути своєї мети віддано служачи Господу. Віддані не прагнуть ні насолоди плодами своєї діяльності, ні тої чи іншої форми звільнення. Вони просто насолоджуються описами надлюдських діянь Господа, слухаючи про те, як Він ще в дитинстві підняв пагорб Ґовардгана чи вбив демоницю Путану. Господь являє Свої подвиги для того, щоб привабити всіх людей: і кармі, і ґ’яні, і бгакт. А що Він трансцендентний до всіх законів карми, Він ніколи не прибирає ілюзорних форм майі, що їх проти своєї волі змушені приймати звичайні живі істоти, зв’язані путами своїх вчинків та їхніх наслідків.
Ще одна ціль появи Господа, другорядна за своїм значенням, полягає в тому, щоб знищити асурів, які не рахуються ні з якими законами, і покласти край безглуздій атеїстичній пропаґанді, яку влаштовують люди невеликого розуму. Асури, яких Господь вбиває, з Його ласки здобувають звільнення. Прихід Господа завжди сповнений глибокого значення і докорінно відрізняється від народження звичайних людей. Якщо навіть чисті віддані не зв’язані матеріальним тілом, то Господь, що з’являється такий, який Він є, у Своїй формі сач-чід-ананда, і поготів не знає ніяких обмежень матеріальної форми.
मवस्थितानामनुशासने स्वे ।
अर्थाय जातस्य यदुष्वजस्य
वार्तां सखे कीर्तय तीर्थकीर्ते: ॥ ४५ ॥
авастгіта̄на̄м ануш́а̄сане све
артга̄йа джа̄тасйа йадушв аджасйа
ва̄рта̄м̇ сакге кіртайа тіртга-кіртех̣
У всесвіті існує безліч правителів, які владарюють на різних планетах: на Сонці — бог Сонця, на Місяці — бог Місяця, на райській планеті — Індра, на Брахмалоці, де живе Господь Брахма — Ваю, Варуна та інші півбоги. Всі вони покірні слуги Верховного Бога-Особи. Щоразу, коли хтось порушує лад на тій чи іншій з незліченних планет якогось усесвіту, вони моляться до Господа, прохаючи Його прийти. Господь відповідає на їхні молитви і з’являється. Про це вже йшлося на попередніх сторінках «Бгаґаватам» (1.3.28):
ете ча̄м̇ш́а-кала̄х̣ пум̇сах̣
кр̣шн̣ас ту бгаґава̄н свайам
індра̄рі-вйа̄кулам̇ локам̇
мр̣д̣айанті йуґе йуґе
Щоепохи, коли вірні Йому правителі всесвіту зазнають якоїсь скрути, Господь приходить допомогти їм. Крім того, Господь з’являється для того, щоб втішити Своїх безкорисливих відданих. Вірні Господу правителі всесвіту і чисті віддані завжди в усьому коряться Йому і ніколи не йдуть проти Його бажань. Тому Господь завжди про них дбає.
Паломництво покликане допомогти людині постійно пам’ятати Господа, і тому Господа називають тіртга-кірті. До святого місця ідуть для того, щоб прославити Господа. В Індії, хоча часи сильно міняються, й нині багато місць прощі. Наприклад, в Матгурі та Вріндавані, де нам колись випала нагода жити, люди прокидаються рано-вранці, о четвертій годині, і до ночі так чи інакше оспівують славу Господа. Святе місце тим і прекрасне, що в ньому людина навіть мимохіть завжди пам’ятає про велич Господа. Ім’я Господа, Його слава, якості, образ, розваги і оточення невідмінні від Нього Самого, і тому там, де оспівують Його славу, Він з’являється власною особою. Завжди і всюди, де чисті віддані збираються і прославляють Господа, Господь особисто присутній серед них, щодо цього немає жодного сумніву. Господь Сам проголошує, що Він завжди перебуває там, де Його чисті віддані оспівують Його славу.
Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до «Шрімад-Бгаґаватам», Третьої пісні, першої глави, яка має назву «Запитання Відури».