ГЛАВА ДЕСЯТА: «Бгаґаватам» відповідає на всі запитання

Сім віршів , починаючи з цього , розкривають зміст кожного з десяти предметів «Шрімад-Бгаґаватам». Перший з цих предметів стосується до появи шістнадцяти первнів: землі, води і т. д., а також матеріального его, яке складається з матеріального інтелекту і розуму. Вторинне творення    —    це наслідок взаємодії вищезгаданих шістнадцяти енерґій першого пуруші, втілення Ґовінди в образі Маха-Вішну. Згодом Брахма у своєму трактаті «Брахма- самхіта» (5.47) так описав вторинне творення:

йах̣ ка̄ран̣а̄рн̣ава-джале бгаджаті сма йоґа-

нідра̄м ананта-джаґадан̣д̣а-сарома-кӯпах̣

а̄дга̄ра-ш́актім аваламбйа пара̄м̇ сва-мӯртім̇

ґовіндам а̄ді-пурушам̇ там ахам̇ бгаджа̄мі

Маха-Вішну    —    втілення Ґовінди, Господа Крішни, в образі першого пуруші    —    поринає в містичний сон йоґа-нідру, і кожна пóра Його трансцендентного тіла містить зародки незліченних всесвітів.

Згідно з висновками Вед, тобто, як зазначено в попередньому вірші, згідно зі ш́рутена, творіння виникає безпосередньо з Верховного Бога-Особи, коли Він проявляє Свої певні енерґії. Тому, хто не визнає погляду Вед, творіння видається породженням матеріальної природи. Такий висновок виникає за браком знання. Веди сходяться на тому, що джерело всіх енерґій (внутрішньої, зовнішньої і межової)    —     це Верховний Бог-Особа, а за вищенаведеним помилковим висновком творіння виникло з інертної матерії. Ведичний висновок    —    це трансцендентне світло, а неведичний    —    матеріальна пітьма. Внутрішня енерґія Верховного Господа невідмінна від Самого Верховного Господа, і, входячи у зв’язок із зовнішньою енерґією, вона вдихає в неї життя. Невід’ємні частки внутрішньої енерґії, що взаємодіють із зовнішньою енерґією, називають межовою енерґією, тобто живими істотами.

Отже, первинне творення приводить у рух безпосередньо Сам Верховний Бог-Особа, Парабрахман, а вторинне творення, що являє собою наслідок взаємодії першоелементів, виконує Брахма. Так весь всесвіт приходить у рух.

Створення, тимчасове підтримання, а тоді нове знищення матеріального світу відбувається з волі Господа. Спочатку Господь Вішну у Своєму першому і другому втіленнях створює складники творіння і вторинного творця, Брахму. Перше втілення пуруші    —    це Маха-Вішну, а друге    —    Ґарбгодакашаї Вішну, що створює Брахму. Третій пуруша-аватара, Кшіродакашаї Вішну, являє Собою Наддушу всього сущого у всесвіті і підтримує творіння Брахми. А Шіва, один з багатьох Брахминих синів, це творіння знищує. Отож відначальний творець усесвіту    —    це Вішну, і Він же підтримує життя всіх створінь зі Своєї безпричинної милости. А тому обов’язок усіх зумовлених душ полягає в тому, щоб визнати вищість Господа і стати чистими відданими. Так можна віднайти спокій у цьому світі, де істоту завжди переслідують страждання й небезпеки. Зумовлені душі, які вважають матеріальне творіння місцем для насолоди чуттів і таким чином стають бранцями ілюзії зовнішньої енерґії Вішну, приречені залишатись рабами законів матеріальної природи    —    законів творення і знищення.

У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що всі планети цього всесвіту, починаючи від найвищої і кінчаючи найнижчою, Паталалокою, підлягають знищенню, і скільки зумовлені душі не подорожуй космосом    —    силою добрих чи поганих наслідків своєї діяльности або сучасними космічними кораблями    —    їм ніде не уникнути смерти, хоч би як відрізнялась тривалість життя на різних планетах. Єдиний спосіб досягнути вічного життя    —    повернутись додому, до Бога, де вже немає переродження, властивого для матеріальних планет. Зумовлені душі, які забули свої взаємини з Господом Вайкунтги і тому не знають цієї дуже простої істини, намагаються розробити план вічного життя в матеріальному світі. Введені в оману зовнішньої енерґії, вони беруться до всілякої економічної та релігійної діяльности, забуваючи про те, що покликані повернутись додому, до Бога. Це забуття під впливом майі стає таке сильне, що зумовлені душі взагалі не хочуть повертатись до Бога. Через чуттєві насолоди вони знову й знову стають жертвами народження та смерти і таким чином марнують своє людське життя, гублячи нагоду повернутись до Вішну. Писання, в яких Ману за різних віків та епох записують правила життя, називають сад-дгарма    —    корисні поради для людей. Люди повинні для свого ж добра скористатися з усіх явлених писань і вивінчати своє життя успіхом. Творіння не оманне, але воно проявляється лише на час, щоб дати можливість зумовленим душам повернутись до Бога. Бажання повернутись до Бога і присвячена цьому діяльність    —    це правильний спосіб життя. Людей, які ступили на цей шлях, стали Господніми відданими, Господь зі Своєї безпричинної милости повністю захищає, тимчасом як невіддані, діючи на свій страх і риск, заплутуються в ланцюгові наслідків своєї діяльности. Тут заслуговує на увагу слово сад-дгарма. Сад-дгарма, або обов’язок, що полягає в тому, щоб повернутись до Бога і стати Його бездомісним відданим,    —    це єдина праведна діяльність. Без цього жодна людина, навіть якщо вона вдає праведника, насправді не має праведности. Саме з огляду на це Господь радить у «Бгаґавад-ґіті» облишити всю так звану релігійну діяльність і цілковито присвятити себе відданому служінню Господеві. Лише так можна звільнитись від усіх тривог, пов’язаних з існуванням у сповненому небезпек матеріальному світі. Той, хто діє згідно із сад-дгармою, йде правильним шляхом. За мету життя людина повинна собі поставити повернутись додому, до Бога, і вийти з круговерти народжень і смертей у матеріальному світі, де жива істота отримує добрі чи погані тіла на якийсь обмежений час. Щоб зватись людиною, треба це розуміти і присвячувати своє життя цій меті.

Протягом існування космічного прояву живі істоти складають літопис історичних подій, записуючи свої діяння. Загалом люди схильні вивчати історію та оповіді про різних людей і різні епохи, але за браком знання з науки про Бога вони не схильні вивчати історію втілень Бога-Особи. Треба завжди пам’ятати, що матеріальний світ створений задля порятунку зумовлених душ. Милостивий Господь зі Своєї безпричинної милости сходить на різні планети матеріального світу і вершить різноманітні подвиги задля спасіння зумовлених душ. Отже історія та оповіді про це    —     найцінніша література, яку тільки можна читати. «Шрімад- Бгаґаватам» висвітлює такі трансцендентні теми про Господа в Його стосунках з великими відданими. Тому оповіді про відданих та Господа треба слухати з великою шанобою.

Як ми вже пояснювали декілька разів, є два різновиди живих істот. Більшість із них    —    вічно звільнені, або ніт’я-мукти, а деякі    —    вічно зумовлені. Вічно зумовлені душі схильні уявляти себе владиками матеріальної природи, і тому виникає матеріальний космос, який дає вічно зумовленим душам дві можливості. Одна можливість полягає в тому, що зумовлена душа може проявити свою схильність панувати над космічним творінням, а друга можливість    —    це нагода повернутись до Бога.

Отже, після згортання космічного творіння більшість зумовлених душ зливаються з буттям Бога-Особи Маха-Вішну, що перебуває у Своєму містичному сні. За наступного творення вони отримують нові тіла. Проте деякі зумовлені душі, які йдуть шляхом, що його окреслює трансцендентний звук у формі ведичних писань,    —    і тому можуть повернутись до Бога,    —    залишивши грубі й тонкі зумовлені матеріальні тіла, отримують відначальні духовні тіла. Жива істота розвиває матеріальне тіло, яке її зумовлює, тоді, коли забуває свої взаємини із Богом. Протягом існування матеріального прояву зумовлені душі мають можливість відродити своє відначальне становище за допомогою явлених писань, що їх так милостиво уклав Господь у Своїх різних втіленнях. Якщо читати чи слухати такі трансцендентні писання, це допомагає звільнитись ще навіть за зумовленого життя в матеріальному світі. Усі священні писання мають на меті привести людину до відданого служіння Богові-Особі, і жива істота, яка утвердилась у відданому служінні, уже звільнилася від зумовленого життя. Грубі й тонкі матеріальні форми зумовлюють душу лише через її невігластво, а коли вона втвердилась у відданому служінні Господеві, вона гідна звільнитись від зумовленого стану. Віддане служіння    —    це трансцендентний потяг до Всевишнього. Істота приваблюється до Всевишнього, тому що Він джерело всіх смаків насолоди. Кожен прагне задовольнити свій смак до насолоди, але мало хто знає верховне джерело всіх принадних смаків (расо ваі сах̣ расам̇ хй ева̄йам̇ лабдгва̄нанді бгаваті). Ведичні гімни повідомляють усіх, що існує верховне джерело всієї насолоди. Невичерпне джерело всієї насолоди    —    це Бог-Особа, і той, кому пощастило дізнатись про це з трансцендентих писань, як-от «Шрімад-Бгаґаватам», назавжди звільнюється від матеріального буття і повертається на своє місце в царстві Бога.

Як пояснено на самому початкові «Шрімад- Бгаґаватам » , верховне джерело всіх енерґій можна охарактеризувати як джанма̄дй асйа йатах̣ і рядом синонімів:ваданті тат таттва-відас таттвам̇ йадж джн̃а̄нам адвайам/ брахметі парама̄тметі бгаґава̄н іті ш́абдйате,    —     тобто Його можна назвати Парабрахман, Параматма і Бгаґаван. Слово іті, вжите в процитованому вірші, завершує синонімічний ряд і тому виокремлює Бгаґавана. Це буде докладніше пояснено в дальших віршах, але зрештою «Бгаґаван» означає «Господь Крішна», тому що «Шрімад-Бгаґаватам» уже визнав за Верховного Бога-Особу Крішну: кр̣шн̣ас ту бгаґава̄н свайам. Відначальне джерело всіх енерґій, або суммум бонум,    —    це Абсолютна Істина, що Її називають Парабрахман тощо  , а Бгаґаван      —      це найвищий аспект Абсолютної Істини. Проте навіть серед усіх синонімів слова «Бгаґаван»    —    «Нараяна», «Вішну», «Пуруша» і т. д.    —    «Крішна» стоїть на чільному місці, що потверджено в «Бгаґавад-ґіті»: ахам̇ сарвасйа прабгаво маттах̣ сарвам̇ правартате... Крім того, «Шрімад-Бгаґаватам» представляє Господа Крішну як Його звукове втілення:

кр̣шн̣е сва-дга̄мопаґате

дгарма-джн̃а̄на̄дібгіх̣ саха

калау нашт̣а-др̣ш́а̄м ешах̣

пура̄н̣а̄рко ’дгунодітах̣

(Бгаґ. 1.3.43)

Отже, за остаточним висновком писань відначальне джерело всіх енерґій    —    це Господь Крішна. Саме це й означає ім’я «Крішна». А щоб пояснити Крішну і викласти науку про Крішну, записано «Шрімад-Бгаґаватам». «Шрімад-Бгаґаватам» пояснює цю істину у першій та другій главах Першої пісні, що містять запитання великих мудреців, як-от Шаунаки, і відповіді Сути Ґосвамі щодо цього. У третій главі цю тему висвітлено чіткіше, а в четвертій    —    навіть ще ясніше. У Другій пісні ще раз наголошено на тому, що Абсолютна Істина    —    це Бог-Особа, і вказано на Верховного Господа Крішну. Як ми вже пояснювали, Господь стисло підсумував Брахмі «Шрімад-Бгаґаватам» у чотирьох коротких віршах, і Брахма у своїй «Брахма-самхіті» підтвердив вищість аспекту Верховного Бога-Особи: іш́варах̣ парамах̣ кр̣шн̣ах̣ сач-чід-а̄нанда-віґрахах̣. Такий висновок подає і Третя пісня «Шрімад-Бгаґаватам». В цілому це питання детально висвітлено в Десятій та Одинадцятій піснях «Шрімад-Бгаґаватам». На Господа Крішну вказує і опис змін Ману, або манвантар, як-от Сваямбгува-манвантара та Чакшуша-манвантара, що за них мова в Третій, Четвертій, П’ятій, Шостій та Сьомій піснях «Шрімад-Бгаґаватам». У Восьмій пісні в описі Вайвасвата-манвантари це питання теж непрямо висвітлено, а в Дев’ятій пісні йдеться за те саме. У Дванадцятій пісні цю тему розкрито далі, з окремим розглядом різних втілень Господа. Тому з вивчення цілого «Шрімад-Бгаґаватам» випливає, що Господь Шрі Крішна    —    верховне суммум бонум, або відначальне джерело всієї енерґії. І відповідно до рівня тих, що поклоняються, Його можуть по-різному називати: Нараяна, Брахма, Параматма тощо.

Верховний владика, суммум бонум,     —     це Бог-Особа у формі Своєї довершеної частки Параматми, або Наддуші. У «Бгаґавад-ґіті» (10.42) сказано:

атгава̄ бахунаітена

кім̇ джн̃а̄тена тава̄рджуна

вішт̣абгйа̄хам ідам̇ кр̣тснам

ека̄м̇ш́ена стгіто джаґат

Усі панівні божества, як-от Вішну, Брахма і Шіва,    —    це різні прояви Параматми, того аспекту Верховного Бога-Особи Шрі Крішни, яким Він входить у кожен породжений з Нього всесвіт. Разом з тим, завжди можна простежити поділ на повелителів та підвладних. Наприклад, у відділі нагляду за якістю їжі керівник складається з тих самих елементів, що і його підлеглий. Так само кожна істота в матеріальному світі підпорядкована владі розвиненіших півбогів. Наприклад, ми маємо чуття, але ними керують вищі панівні божества. Ми не можемо бачити без світла, а світлом забезпечує Сонце, верховний повелитель світла. На Сонці живе бог Сонця, і ми всі, окремі люди чи будь-які інші істоти на Землі, можемо бачити тільки з його ласки. Так само всі наші чуття підвладні вищим півбогам    —    живим істотам, як і ми, тільки що наділеним владою, на відміну від нас, підпорядкованих їм. Підпорядковану живу істоту називають адг’ятміка, а владцю    —    адгідайвіка. Те чи інше становище в матеріальному світі істота отримує внаслідку своєї кармічної діяльности. Будь-яка жива істота, взявшись до доброчесної діяльности вищого рівня, може стати богом Сонця або будь-яким іншим богом на вищій планетній системі чи навіть Брахмою, а діючи заради плодів своєї праці на нижчому рівні, істота, відповідно, стає підвладна вищим півбогам. Загалом, кожна жива істота підпорядкована верховній владі Параматми, що визначає панівне чи підлегле становище кожному.

Те, що відрізняє володаря від підвладного, тобто матеріальне тіло, називають адгібгаутіка пуруша. Іноді тіло називають пуруша, що потверджено у ведичному гімні: са ва̄ еша пурушо ’нна-расамайах̣. Це тіло називають втілення анна- раса, бо воно залежить від їжі. Проте жива істота, що перебуває в тілі, нічого не їсть, тому що вона, володар тіла, зі своєї природи духовна. Матеріальне тіло    —    це механізм, що потребує заміни й поповнення зношеного чи використаного матеріалу. Отже, різниця між індивідуальною живою істотою і панівними планетними божествами полягає в тілі анна-расамайа. Сонце може мати велетенське тіло, а людина    —    менше, але всі ці видимі тіла зроблені з матерії. Проте так бог Сонця, як і індивідуальна істота    —    пов’язані стосунками володаря й підвладного    —    являють собою однакові духовні частки Верховної Істоти, і саме Верховна Істота ставить Свої різні невід’ємні частки в різні становища. Отже, можна зробити висновок, що Верховна Особа    —    це притулок усього сущого.

Є безліч живих істот, і всіх їх пов’язують стосунки володаря й підвладного. Але без чуттєвого сприйняття неможливо розрізнити чи визначити, хто володар, а хто підвладний. Наприклад, наш зір підпорядкований Сонцю, Сонце можна побачити тому, що воно має тіло, а сонячне світло набуває своєї ваги тільки з огляду на те, що ми маємо очі. Якби ми не мали очей, сонячне світло втратило б свою вагу, а без сонячного світла не потрібні очі. Отже, і Сонце, і очі залежать одне від одного, і ніщо не є незалежним. Тоді природно постає запитання, хто ж влаштував так, що вони залежать одне від одного? Той, хто створив такий зв’язок взаємозалежности, повинен бути зрештою цілковито незалежний. Як сказано на початку «Шрімад-Бгаґаватам», відначальне джерело всіх взаємозалежних об’єктів є довершено незалежний суб’єкт. Верховне джерело всієї взаємозалежности    —    це Верховна Істина, або Параматма, Наддуша, що не залежить ні від чого. Він    —    сва̄ш́райа̄ш́райах̣, тобто Він залежить тільки від Себе Самого, і тому Він    —    верховний притулок усього сущого. Разом з тим, Параматма і Брахман підпорядковані Бгаґаванові, через те що Бгаґаван    —     це Пурушоттама, або Надособа, з якої походить Наддуша. У «Бгаґавад-ґіті» (15.18) Господь Крішна каже, що Він    —     Пурушоттама і джерело всього сущого, а з цього випливає, що Шрі Крішна    —    це відначальне джерело і притулок усіх істот, у тому числі Наддуші й Верховного Брахмана. Навіть якщо погодитись із твердженням, що немає різниці між Наддушею та індивідуальною душею, індивідуальна душа залежить-таки від Наддуші і тільки з допомогою Наддуші може звільнитись від омани матеріальної енерґії. Індивідуальна істота перебуває в кігтях ілюзорної енерґії і тому, попри свою якісну єдність із Наддушею, в омані ототожнює себе з матерією. А щоб відкинути це оманне уявлення про дійсність, індивідуальна душа повинна в усьому покладатись на Наддушу. Тільки тоді її можна вважати єдиною з Наддушею. Навіть з цього погляду Наддуша    —    це верховний притулок. Щодо цього немає сумніву.

Індивідуальна жива істота, джіва, завжди залежить від Наддуші, Параматми, тому що джіва забуває свою духовну природу, тоді як Наддуша, Параматма, ніколи не забуває Свого трансцендентного становища. «Бгаґавад-ґіта» особливо підкреслює відмінність у становищі джіва-атми і Параматми . У четвертій главі « Бгаґавад - ґіти » описано, як Арджуна, що представляє індивідуальну душу (джіву), забув свої численні попередні народження, тимчасом як Господь, Наддуша, вільний від забуття. Господь навіть пам’ятає, як мільярди років тому Він навчав «Бгаґавад-ґіти» бога Сонця. Як Господь вказує в «Бгаґавад-ґіті» (7.26), над Його пам’яттю не владні навіть мільйони і мільярди років:

веда̄хам̇ саматіта̄ні

вартама̄на̄ні ча̄рджуна

бгавішйа̄н̣і ча бгӯта̄ні

ма̄м̇ ту веда на каш́чана

Господь у Своєму вічному тілі, сповненому знання і блаженства, охоплює Своєю свідомістю все, що відбувалось у минулому, відбувається тепер і станеться в майбутньому. Але, незважаючи на те, що Він притулок Параматми та Брахмана, бідні на розум люди не здатні зрозуміти Його такого, який Він є.

Ті, хто проголошує свідомість індивідуальних живих істот тотожною космічній свідомості, заводять своїх прибічників на глухі манівці, адже навіть така особа, або індивідуальна душа, як Арджуна, не могла згадати своїх минулих вчинків, дарма що Арджуна завжди супроводжує Господа. А що вже знає про своє минуле, теперішнє і майбутнє звичайна крихітна людина, щоб в омані проголошувати себе єдиною з космічною свідомістю?

Розглянувши становище живих істот і Верховного Господа , Параматми , незалежного джерела всіх інших істот, Шріла Шукадева Ґосвамі тепер пояснює доконечну потребу віддано служити Господеві    —    єдиний обов’язок усіх живих істот. Верховний Господь Шрі Крішна і всі Його довершені частки, а також Їхні поширення, невідмінні одне від одного, і тому кожен з них посідає найвищу незалежність. На доказ цього Шукадева Ґосвамі (як він обіцяв цареві Парікшіту) описує в даному вірші незалежність, яку посідає пуруша-аватара Бога-Особи навіть у матеріальному творінні. Такі діяння Господа також трансцендентні, і тому вони теж ліла, тобто розваги абсолютного Господа. Про ці Господні розваги дуже корисно слухати тим, хто хоче реалізувати себе у відданому служінні. Дехто може заперечити і запитати, чому б нам не насолоджуватись смаком трансцендентних ліл Господа, проявлених на землі Матгури та Вріндавани, що солодший за будь-який матеріальний смак? Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура відповідає на це, що смаком Господніх розваг у Вріндавані можуть насолоджуватись Господні віддані на високому рівні служіння. Віддані- неофіти зрозуміють ці піднесені трансцендентні дії Господа неправильно. Отже, матеріалістичні віддані (пракріта) по- справжньому можуть насолоджуватись тільки оповідями про Господні розваги в матеріальному світі, пов’язані з його творенням, підтриманням і знищенням. Як система йоґи, заснована головно на фізичних вправах, призначена для людей, надто прив’язаних до тілесного рівня життя, так само Господні розваги, пов’язані з творенням і знищенням матеріального світу, призначені для людей, надто прив’язаних до матеріального. Для того, щоб такі матеріалістичні істоти зрозуміли законодавця, Верховного Бога-Особу, додатково пояснено, як заснована на фізичних законах діяльність тіла і космосу залежить від Господа. Пояснюючи, як діє матеріальна природа, вчені використовують силу наукових термінів на позначення її законів, проте за своєю сліпотою забувають про законодавця. «Шрімад-Бгаґаватам» вказує на законодавця. Треба не стільки дивуватись зі складної механічної будови якого-небудь двигуна чи ґенератора струму, скільки віддати належну хвалу конструктору, що створив таку дивовижну машину. У цьому полягає відмінність між відданим та невідданим. Віддані завжди уславлюють Господа, який керує фізичними законами. У «Бгаґавад-ґіті» (9.10) Господь пояснює, як Він керує матеріальною природою:

майа̄дгйакшен̣а пракр̣тіх̣

сӯйате сачара̄чарам

хетуна̄нена каунтейа

джаґад віпарівартате

«Матеріальна природа з усіма її фізичними законами    —    це одна з Моїх численних енерґій, і тому її діяльність аж ніяк не самостійна й не сліпа. Я посідаю необмежену трансцендентну могутність, і тому одного Мого погляду на матеріальну природу досить для того, щоб розпочалась дивовижна діяльність її фізичних законів. Усі причинно-наслідкові зв’язки в природі спираються на Мою силу, і тільки завдяки Мені знову й знову виникає, існує і зазнає знищення матеріальний світ».

Проте бідні на розум люди, вражені відкритими фізичними законами життєдіяльности окремих тіл і проявленого космосу, за своїм невіглаством відкидають думку про існування Бога. Вони бездумно вважають фізичні закони незалежними і непідвладними жодній надприродній силі. «Бгаґавад-ґіта» спростовує цю нісенітницю такими словами:

аваджа̄нанті ма̄м̇ мӯд̣га̄

ма̄нушім̇ танум а̄ш́рітам

парам̇ бга̄вам аджа̄нанто

мама бгӯта-махеш́варам

«Нетямущі люди [мӯд̣га̄х̣] не знають Бога-Особи в Його вічній формі, сповненій знання і блаженства». Нетямущі люди вважають трансцендентне тіло Господа схожим на своє і тому неспроможні зрозуміти безмежної влади Господа, невидимого в діяльності фізичних законів. Проте всі люди можуть побачити Господа неозброєним оком, коли Він Сам сходить силою Своєї енерґії. Господь Крішна прийшов на землю такий, який Він є, і явив дивовижні розваги, гідні Верховного Господа. «Бгаґавад-ґіта» пояснює природу цих дивовижних діянь й викладає науку про Господа. Та все одно нетямущі люди не визнають Господа Крішну за Верховного Господа. Загалом вони звертають увагу лише на безмежно малі й безмежно великі прояви Господа, тому що самі не здатні стати ні безмежно малими, ні безмежно великими. Проте слід зрозуміти, що безмежно великі й безмежно малі прояви Господа не становлять Його найбільшої слави. Найдивовижніший прояв Господньої могутности полягає в тому, що безмежний Господь постає перед нашими очима немов один із нас. Проте Його дії відрізняються від дій істот обмежених. Хлопчиком семи років Він підняв гору, а на світанку Своєї юности взяв шістнадцять тисяч дружин    —    ось лише декілька прикладів Його безмежної могутности, але мудги, побачивши їх або почувши про ці Господні розваги, глузливо називають їх легендами і вважають Господа за одного з-посеред себе. Їм несила зрозуміти, що Господь Шрі Крішна, дарма що Він силою Своєї енерґії перебуває в людській подобі, завжди залишається Верховний Господь, сповнений могутности верховного володаря.

Проте якщо мудги смиренно й уважно слухають послання Господа, записане в «Шрімад Бгаґавад-ґіті» чи «Шрімад-Бгаґаватам» і передане через учнівську послідовність, з ласки чистих відданих Господа вони також стають Його відданими. І тільки з цією метою, для добра бідних на розум людей, у «Бгаґавад-ґіті» і «Шрімад-Бгаґаватам» описано Господні розваги в матеріальному світі.

Живі істоти насолоджуються матеріальними елементами, часом, ґунами і т. ін., тому що хочуть владарювати над матеріальною природою. Господь    —    це верховний, хто насолоджується, а живі істоти призначені допомагати Господеві насолоджуватись і таким чином прилучатись до трансцендентної насолоди. Насолоду відчуває і той, хто насолоджується, і той, хто насолоджує. Проте, оманені ілюзорною енерґією, живі істоти прагнуть насолоджуватись як Господь, дарма що не призначені для цього. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що джіви, живі істоти, належать до вищої природи Господа, або пара пракріті. За це саме йдеться у «Вішну Пурані». Тому живі істоти аж ніяк не пуруші, тобто не ті, хто насолоджується сам. Отож, дух насолоди, притаманний живим істотам у матеріальному світі, оманний. У духовному світі живі істоти чисті за своєю природою і тому долучаються до насолоди Верховного Господа. Дух насолоди своєю діяльністю (кармою), що властивий для живих істот у матеріальному світі, під впливом законів природи поступово притуплюється, і ілюзорна енерґія нашіптує на вухо зумовленим душам, що вони повинні злитися з Господом. Це остання пастка ілюзорної енерґії. Коли з ласки Господа розвіюється також і ця остання ілюзія, жива істота повертається до свого відначального становища і стає істинно вільна. Саме для того, щоб жива істота звільнилася з матеріального рабства, Господь створює матеріальний світ, підтримує його якийсь час (як сказано в попередньому вірші, тисячу років за Його ліком), а тоді з власної волі знову знищує його. Отже, живі істоти повністю залежать від Господньої ласки, і всі їхні так звані насолоди й поліпшення, яких вони домагаються силою науки, обертаються в порох, коли забажає Господь.

У «Бгаґавад-ґіті» (9.7–8) так описано творення та знищення матеріального світу:

сарва-бгӯта̄ні каунтейа

пракр̣тім̇ йа̄нті ма̄міка̄м

калпа-кшайе пунас та̄ні

калпа̄дау вір̣джа̄мй ахам

пракр̣тім̇ сва̄м авашт̣абгйа

віср̣джа̄мі пунах̣ пунах̣

бгӯта-ґра̄мам імам̇ кр̣тснам

аваш́ам̇ пракр̣тер ваш́а̄т

«Наприкінці кожної епохи твірні сили    —    матеріальна природа й живі істоти, що борються за існування в ній,    —    розчиняються в трансцендентному тілі Господа, а коли Господь бажає проявити їх, вони всі знову виходять з Нього.

Отже, матеріальна природа діє під наглядом Господа. З волі Господа матеріальна природа знову й знову під Його наглядом створює і знищує всі живі істоти».

З цього постає, що до створення, чи проявлення, матеріального космосу Господь існує у формі недиференційованої енерґії (маха-самашті), а забажавши поширитись у багатьох, Він проявляє з Себе диференційовану енерґію (самашті). Після того Він поширює Себе далі і проявляє з цієї диференційованої енерґії три виміри особистостей матеріального світу (в’яшті): адг’ятміка, адгідайвіка і адгібгаутіка. За це вже йшлося. Отже, все творіння і твірні енерґії невідмінні між собою і водночас відмінні. Через те що все суще постає з Господа (Маха-Вішну чи Маха-самашті), жодна з космічних енерґій не відмінна від Нього. Проте всі поширені енерґії за Господнім задумом мають свої різні прояви і призначення, і тому водночас вони відмінні від Господа. Живі істоти    —    це також енерґія Господа (межова енерґія), і тому вони водночас єдині з Ним і відмінні від Нього.

У непроявленому стані живі істоти перебувають у Господі як енерґія, а коли під час космічного проявлення Господь їх вивільняє, вони прибирають різноманітних форм у різних ґунах природи відповідно до своїх бажань. Таке розмаїття проявів живої енерґії становить зумовлений стан живих істот. Натомість звільнені живі істоти у вічному (санатана) світі    —    це душі, беззастережно віддані Господу, і тому їх не зумовлює ні творення, ні знищення. Отже, матеріальне творіння постає тоді, коли Господь з ложа містичного сну кидає оком на матеріальну енерґію. Так знову й знову проявляються і руйнуються усі всесвіти разом з Брахмами, їхніми володарями.

Індивідуальні живі істоти цілковито залежать від сукупної енерґії верховного пуруші. Ніхто не має незалежности, так само як лампочка ніколи не світить сама собою. Кожнісінький електроприлад повністю залежить від електростанції, електростанція у своїй роботі залежить від водоймища, водоймище залежить від хмар, хмари залежать від сонця, сонце залежить від творіння, а творіння залежить від волі Верховного Бога-Особи. Отже Верховний Бог-Особа є причина всіх причин.

Розвиток органів чуття будь-якої живої істоти в материнському череві, як видно, схожий на розвиток вірат-пуруші, сукупности всіх живих істот. З цього випливає, що верховна причина всього сущого    —    це особа і вона має свої бажання. Бажання мати всілякі відчуття і органи чуття є у Всевишнього, і тому вони проявляються у індивідуальних істот. Бажання становить природу верховної живої істоти, Абсолютної Істини. Індивідуальні живі істоти мають роти через те, що Всевишній володіє сукупністю всіх ротів. Те саме стосується й до інших чуттів та органів. У даному вірші рот символізує всі чуттєві органи, адже принцип їхньої появи однаковий.

Цей опис перебігу еволюції з’ясовує появу панівних божеств (адгідайва). Отак, панівне божество всіх смаків    —    це Варуна. В роті вірат-пуруші з’являється язик, що відчуває різні смаки, а панівне божество язика    —    Варуна. З цього можна зрозуміти, що з появою язика виник також Варуна. Язик і піднебіння, що являють собою знаряддя, або органи, чуття,    —    це адгібгута, тобто форма матерії, божество (жива істота), яке забезпечує діяльність цих чуттів,    —    це адгідайва, а той, кому належать задіяні чуття,    —     це адг’ятма. Отже, опис того, як вірат-пуруша відкрив рота, під ще одним кутом зору пояснює появу всіх трьох категорій. Чотири начала, згадані в даному вірші, допомагають зрозуміти три головні начала: адг’ятму, адгідайву і адгібгуту, що ми їх пояснювали раніше.

Так поступово розвивається кожне чуття, і одночасно виникає його панівне божество, що керує розвитком і діяльністю цього окремого чуття. З цього можна зрозуміти, що діяльністю органів чуття керує воля Всевишнього. Чуття, так би мовити, відкривають широкі можливості перед зумовленими душами, що повинні належним чином використовувати їх під наглядом панівного божества, якого вповноважив Верховний Господь. Той, хто порушує реґулівні засади, зазнає кари і падає до нижчого рівня життя. Візьмімо, наприклад, язик та його панівне божество Варуну. Язик призначений для того, щоб їсти, і люди, звірі та птахи мають кожен свої смаки, відповідно до своїх різних можливостей. Смаки людини і смаки свині не однакові. Який смак істота розвинула під впливом тих чи інших ґун природи, таким тілом панівне божество її наділяє. Якщо людина стає нерозбірлива в своїх смаках і їсть усе підряд, як те робить свиня, то панівне божество отримує всі підстави на наступне життя дати їй тіло свині. Свиня вживає все підряд, навіть випорожнення, і людина, яка стала так само неперебірлива, повинна бути готова перейти в наступному житті до нижчої форми існування. Це також милість Бога, адже зумовлена душа бажала мати тіло, яке дозволяло б досконало насолоджуватись їжею певного ґатунку. Коли людина отримує тіло свині, це треба вважати милістю Господа, тому що Він задовольнив її потреби. Після смерти ми отримуємо наступне тіло під вищим наглядом, і аж ніяк не випадково. Тому людина повинна пильнуватись, щоб отримати наступного життя ліпше тіло. Безвідповідальне розпусне життя дуже небезпечне    —     це проголошено у всіх писаннях.

Носовий апарат, запах, панівне божество повітря, чуття запаху тощо виникли водночас, коли Господь забажав відчути запах. Ведичні мантри Упанішад потверджують це, вказуючи, що, до того як підпорядкована жива істота може діяти відповідно до певного бажання, цього спочатку повинен побажати Всевишній. Жива істота може бачити тільки тоді, коли бачить Господь, вона може відчувати запахи тільки тоді, коли Господь відчуває їх, і так далі. Це означає, що жива істота нічого не може робити незалежно. Вона може тільки задумати щось незалежно, але незалежно здійснити це вона не може. Незалежність думки дано істоті з Господньої милости, проте втілитись у життя її думки можуть тільки з милости Господа. Тому є прислів’я: «Людина гадає, а Бог дозволяє». Ці всі вірші з’ясовують абсолютну залежність живих істот і абсолютну незалежність Верховного Господа. Малорозумні люди, які проголошують себе рівними Богові, перш як доводити свою єдність із Богом, повинні спочатку довести свою абсолютність та незалежність.

Всесвіт за самою своєю природою сповнений суцільної пітьми, і тому все творіння називають тамас, тобто пітьма. Справжнє єство всесвіту проявляється вночі, коли нічого не видно, навіть самого себе. На початку існування всесвіту Господь зі Своєї безпричинної милости забажав побачити Себе і все творіння, і тоді з’явилося Сонце, всі живі істоти отримали зір, а також з’явились об’єкти зору. Це означає, що весь проявлений світ став доступним для очей після створення Сонця.

Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», мета пізнання полягає в тому, щоб пізнати Верховного Господа, суммум бонум усього сущого. Знання не обмежується фізикою, тобто розумінням законів природи, що діють під орудою Господа. Вчені радо готові слухати про фізичні закони, що діють в матеріальній природі, вони жадібно слухають по радіо й телебаченню про те, що відбувається далеко від них, на інших планетах, але їм слід усвідомити, що слух і органи слуху дав їм Господь, для того щоб вони слухали про Єство всього сущого, тобто про Господа. На жаль, слух марнують на звуки, пов’язані з матеріальними справами. Великі мудреці прагли почути мудрість Вед, що описують Господа, і ніщо інше їх не цікавило. Ось як почалось сприйняття знання на слух.

Фізичні ознаки матерії, як-от м’якість,    —    це предмети сприйняття, що їх відчувають на дотик, а отже фізика має справу з об’єктами чуття дотику. Температуру матеріального предмета можна виміряти дотиком долоні, його вагу можна визначити піднявши його рукою і зваживши, важке воно чи легке. Чуття дотику забезпечують і шкіра, і шкіряні пори, і волосся на тілі. Повітряні потоки всередині і ззовні шкіри теж допомагають відчувати дотик. Чуття дотику також являє собою одне з джерел пізнання, а тому з даного вірша випливає, що знання фізики чи фізіології нижче за згадане в попередньому вірші знання про Суть всього сущого. Знання про Суть можна поширити й на світ проявлених явищ, проте знання фізики не може привести до пізнання Суті.

Що ж до волосся на тілі і рослинности на тілі землі, то між ними існує тісний зв’язок. Як сказано в Третій пісні: твачам асйа вінірбгінна̄м̇ вівіш́ур дгішн̣йам ошадгіх̣    —    рослини потрібні для шкіри як їжа і як ліки.

Досліджуючи наведені описи появи усіх органів чуття живої істоти, варто собі зауважити, що на жодному рівні розвитку жодне чуття не має незалежности. Господа називають Володар чуттів (Хрішікеша). Отже органи чуття живих істот з’являються з волі Господа, і кожним органом керує певний півбог. Тому ніхто не має права проголошувати чуття своїми власними. Жива істота підвладна чуттям, чуття підвладні півбогам, а півбоги    —    це слуги Верховного Господа. Так влаштовано творіння. Зрештою всім керує Верховний Господь, і ні матеріальна природа, ні жива істота не мають незалежности. Оманена жива істота, що проголошує себе власником своїх чуттів, затиснута в лабетах зовнішньої енерґії Господа. Доки крихітна жива істота бундючиться, вона, безсумнівно, перебуває під суворим наглядом зовнішньої енерґії Господа, і хоч би скільки вона проголошувала себе звільненою душею, для неї про свободу від ілюзії (майі) не може бути й мови.

Усі люди виконують свої певні визначені обов’язки, і ця діяльність виявляється в їхньому рухові. Найбільше це помітно у великих містах, де величезні натовпи людей дуже заклопотано пересуваються всім містом. Цей рух видно не тільки в містах    —    люди пересуваються з одної місцевости в іншу, з одного міста до іншого, використовуючи для цього найрізноманітніші засоби. Домагаючись успіху в своєму ділі, люди пересуваються по землі автомашинами і залізницею, під землею    —    в метро і в небі    —    літаками. Але справжня мета цього всього руху    —    заробити на зручне життя. Зручне життя    —    ось мета, задля якої заходжуються коло своєї роботи вчені, митці, інженери, конструктори та робітники всіх інших галузей людської діяльности. Проте вони не знають, як треба діяти, щоб досягнути мети людського життя. Через те що вони не знають цієї таємниці, вся їхня діяльність спрямована на необмежене задоволення чуттів і тому непомітно стягує їх чимдалі глибше в пітьму.

Заворожені зовнішньою енерґією Верховного Господа , люди повністю забули Верховного Господа Вішну і беззастережно вірять, що це життя, проявлене в даний момент в умовах матеріальної природи, призначене суто для якнайбільшої насолоди чуттів. Проте таке хибне уявлення про життя не може дати бажаного миру і спокою, і тому, незважаючи на всі успіхи науки в визиску природних багатств, в матеріалістичній цивілізації ніхто не знає щастя. Таємниця успіху полягає в тому, щоб усе робити як жертвопринесення задля миру в усьому світі. «Бгаґавад-ґіта» (18.45–46) відкриває цю саму таємницю у віршах, що наведені нижче:

све све карман̣й абгіратах̣

сам̇сіддгім̇ лабгате нарах̣

сва-карма-ніратах̣ сіддгім̇

йатга̄ віндаті тач чгр̣н̣у

йатах̣ правр̣ттір бгӯта̄на̄м̇

йена сарвам ідам̇ татам

сва-карман̣а̄ там абгйарчйа

сіддгім̇ віндаті ма̄навах̣

Господь сказав Арджуні: «Почуй же від Мене, як можна досягнути найвищої досконалости в житті, просто виконуючи свої визначені за фахом обов’язки. Людина може досягнути найвищої досконалости в житті, якщо буде поклонятись Верховному Господу і складати жертви в ім’я Верховного Господа Вішну    —    всюдисущого владики, що під Його наглядом кожна жива істота отримує те, чого бажає і до чого схильна».

У тому, що люди мають різні нахили, немає нічого поганого. Кожна людина досить незалежна, щоб будувати своє життя і фахову діяльність за своїм накреслом, однак вона повинна все життя пам’ятати, що не має абсолютної незалежности. Немає сумніву в тому, що ми підвладні Верховному Господу і Його представникам. Знаючи це, треба діяти так, щоб своєю працею та її плодами служити Верховному Господеві. Своє життя треба будувати на цій засаді, як радять знавці трансцендентного любовного служіння Верховному Господеві Вішну. Для того щоб виконувати визначені обов’язки, конче потрібні ноги, без яких неможливо пересуватись з одного місця в інше, і тому Господь особисто керує ногами всіх людей, що зобов’язані виконувати яґ’ї.

Для зумовленої душі статева втіха, яку відчувають статевими органами, уособлює райську насолоду. Об’єкт статевої втіхи    —    це жінка. Як відчуття статевої втіхи, так і жінка перебувають під наглядом Праджапаті, підвладного Господнім ґеніталіям. Імперсоналісти повинні з цього вірша зрозуміти, що Господь не безособистісний, адже Він має статеві органи, від яких залежать усі об’єкти статевої насолоди. Якби в статевих зносинах не було смаку райського нектару, ніхто б не брав на себе клопоту ростити дітей. Матеріальний світ створено для того, щоб дати зумовленим душам можливість відродити відначальну свідомість і повернутись додому, до Бога, і для цієї мети творіння потрібно народжувати живих істот. Статева насолода спонукає до цього, і тому Господеві можна служити навіть вступаючи в статеві зносини. Це вважають за служіння, якщо в дітей, народжених від таких зносин, виховують справжню свідомість Бога. Призначення матеріального творіння полягає в тому, щоб відродити в живої істоти притлумлену свідомість Бога. У формах життя, відмінних від людської, статева насолода відзначається повним браком зв’язку зі служінням місії Господа. Але в людській формі життя зумовлена душа може служити Господеві, зачинаючи потомство, здатне здобути звільнення. Людина може зачинати сотні дітей, насолоджуючись райською втіхою статевих зносин, якщо вона здатна виховати своїх дітей в свідомості Бога. Інакше її статеве життя буде на рівні статевого життя свиней. Мало того, щодо цього свиня куди вправніша за людину, тому що може зачати відразу десяток поросят, тоді як людина за один раз дає життя тільки одній дитині. Отже, треба завжди пам’ятати, що статеві органи, статева насолода, жінка і потомство пов’язані з служінням Господеві, і того, хто забуває про цей зв’язок із служінням Верховному Господеві, закони природи прирікають на троїсті страждання в матеріальному світі. Відчуття статевої втіхи приступне навіть у тілі собаки, але собака не здатна розвинути свідомість Бога. Людська форма життя відрізняється від собачої саме здатністю розвинути свідомість Бога.

Навіть виведення фекалій, випорожнення, відбувається під вищим наглядом, то як жива істота може проголошувати себе незалежною?

Прана-ваю подовжує життя, а апана-ваю зупиняє життєву силу. Обидва хвильові потоки виходять з отвору на животі, пупа. Пуп сполучає одне тіло з іншим. Господь Брахма народився як окреме тіло з пупа Ґарбгодакашаї Вішну, і так само з’являються на світ всі звичайні тіла. Тіло дитини розвивається з тіла матері, і коли дитину відділяють від материнського тіла, їй перерізають пуповину. Так Верховний Господь проявив Себе одного в численних окремих тілах. Отже живі істоти    —    відокремлені частки Господа, і тому вони не мають незалежности.

Панівними божествами кишок є річки, а кровоносних судин    —    моря. Якщо наповнювати живіт їжею й питвом, це живить тіло, а обмін речовин, що виникає в результаті перетравлення їжі й питва, відновлює витрачені сили організму. Отже, здоров’я тіла залежить від здорової дії кишок і судин. Річки й моря, панівні божества кишок і судин, підтримують їх у здоровому стані.

У серці кожної живої істоти перебуває Наддуша, Параматма, довершена частка Верховного Бога-Особи. Без Його присутности жива істота не могла б поринути в діяльність матеріальної енерґії відповідно до своїх минулих вчинків. Під час творення зумовлені живі істоти матеріального світу проявляються відповідно до своїх природних нахилів, і матеріальна природа дає кожній істоті потрібне матеріальне тіло. Але все це відбувається під наглядом Наддуші, як пояснено в «Бгаґавад-ґіті» (9.10). Отже, коли Наддуша розташована в серці зумовленої душі, в тої проявляється розум і вона усвідомлює, що їй треба робити, як оце, прокинувшись, людина згадує свої обов’язки.

Отже, матеріальний розум у живої істоти розвивається тоді, коли у її серце входить Наддуша. Після цього виникають розум, його панівне божество (місяць), а тоді починається діяльність розуму: він думає, відчуває і бажає. Діяльність розуму не може початись до появи серця, а серце з’являється тоді, коли Господь хоче побачити діяльність матеріального творіння.

Увесь матеріальний світ складається переважно з трьох елементів: землі, води й вогню. Проте життєву силу утворено з неба, повітря й води. З цього видно, що вода входить до складу як грубих, так і тонких форм у матеріальному творінні. У зв’язку з тим треба зазначити, що вода, найпоширеніша в матеріальному творінні,    —     це найголовніший з усіх п’яти елементів. Отже, матеріальне тіло складається з п’ятьох елементів, а сприймати це грубе проявлення можна завдяки трьом з них: землі, воді й вогню. Доторки можна відчувати завдяки тонкому покриву на шкірі, а кістки мають властивість твердого каменю. Життєве повітря віддиху утворене з неба, повітря й води, а тому відкрите повітря, реґулярні омовіння і просторе житло підтримують життєву енерґію в здоровому стані. А для грубого тіла дуже корисні свіжі продукти землі, як оце збіжжя й овочі, а також чиста вода і тепло.

Оманена матеріальною природою, жива істота ототожнює себе з оманним его. Точніше, коли жива істота потрапляє в пастку матеріального тіла, вона одразу ототожнює себе з усім, що стосується до тіла, забуваючи свою сутність духовної душі. Оманне его поєднується з різними ґунами матеріальної природи, і таким чином чуття прив’язуються до цих ґун. Розум    —    це знаряддя для того, щоб відчувати різні матеріальні стани, а інтелект здатний розважати і може змінювати все на краще. Належним чином використовуючи інтелект, розумна людина може звільнитись від ілюзії матеріального існування. Розумна людина може усвідомити, як скрутно жити в матеріальному світі, і зацікавитись питаннями про те, хто вона, чому її переслідують страждання і як їх позбутися. Тоді, знайшовши хороше товариство, розумна людина може усвідомити себе і прийти до ліпшого життя. Тому бажано, щоб розумна людина спілкувалася з великими мудрецями і святими, що йдуть шляхом звільнення. В їхньому товаристві є нагода отримати настанови, які на силі послабити прив’язаність зумовленої душі до матеріального. Так розумна людина поступово позбувається ілюзії, яку навіяла матерія та оманне его, і підіймається до справжнього життя у вічності, знанні й блаженстві.

Як пояснено у « Бгаґавад - ґіті » ( 7 . 4 ), відокремлена матеріальна енерґія Бога-Особи вкрита вісьмома матеріальними оболонками: землею, водою, вогнем, повітрям, небом, розумом, інтелектом та оманним его. Це все походить із Бога-Особи і становить Його зовнішню енерґію. Ці оболонки    —    наче хмари, що закривають Сонце. Хоча хмара затуляє Сонце від наших очей, створило її Сонце. Самого Сонця хмари вкрити не можуть. Хмара простягається в небі щонайбільше на декілька сотень кілометрів, а розміри Сонця становлять багато сотень тисяч кілометрів. Завіса в сотню кілометрів завширшки не може покрити тіло розміром у сотні тисяч кілометрів. Отже, одна з численних енерґій Верховного Бога-Особи аж ніяк не може вкрити Господа. Матеріальні оболонки створив Він, для того щоб закривати очі зумовленим душам, які хочуть панувати над матеріальною природою. Насправді, ілюзорною хмарою твірної матеріальної енерґії вкриті зумовлені душі, а не Господь, і Господь залишає за Собою право не відкриватися їхнім очам. Не мавши трансцендентного зору і не мігши побачити Бога-Особу, вони заперечують існування Господа і Його трансцендентної форми. Такі бідні на розум люди перебувають під покровом велетенського матеріального прояву, і до чого це призводить, стає зрозуміло з наступного вірша.

Грубе зовнішнє тіло Всевишнього проявляється в певні проміжки часу, а тому зовнішній прояв, або форма, Верховного Бога-Особи    —    це не вічна форма Господа, що їй немає початку, середини і кінця. Усе, що має початок, проміжне становище і кінець, називають матеріальним. Матеріальний світ взяв початок від Господа, отже форма Господа існувала до початку матеріального світу і тому, безперечно, трансцендентна щодо найтоншого матеріального прояву. В матеріальному світі за найтоншу стихію вважають ефір. Ще тонші за ефір розум, інтелект, а також оманне его. Але всі вісім оболонок описано як зовнішні покриви Абсолютної Істини. Отже Абсолютна Істина недосяжна для будь-яких матеріальних описів і теорій. Вона, безумовно, трансцендентна до всіх матеріальних уявлень. Це називають нірвіш́ешан̣ам. Проте не слід помилково вважати, що слово нірвіш́ешан̣ам заперечує наявність у Абсолютної Істини трансцендентних якостей. Віш́ешан̣ам означає «якості», і якщо до цього слова додати префікс нір, це означатиме, що Абсолютна Істина не має матеріальних якостей і матеріального розмаїття. Даний вірш розгортає цей заперечний вираз у чотири трансцендентні якості, описуючи Абсолютну Істину як непроявлену, трансцендентну, вічну і неприступну для слів та розуму. Її неможливо описати словами і це означає, що до Неї не застосовні жодні матеріальні поняття. Не досягнувши трансцендентного рівня, пізнати трансцендентну форму Господа не вдасться.

Імперсоналісти уявляють собі Абсолютного Бога-Особу у двох щойно описаних формах. З одного боку вони поклоняються Господу в Його вірат-рупі, всюдисущій всесвітній формі, а з другого    —    розмірковують про непроявлену, невимовну, тонку форму Господа. Ці два уявлення про Всевишнього у Його грубій і тонкій формі можна віднести відповідно до вчення пантеїзму і монізму, проте освічені чисті віддані Господа відкидають і те, й інше, бо їм відомий справжній стан речей. Це дуже зрозуміло пояснено в одинадцятій главі «Бгаґавад-ґіти», де описано відчуття Арджуни, що побачив вішва-рупу Верховного Господа Шрі Крішни.

адр̣шт̣а-пӯрвам̇ хр̣шіто ’смі др̣шт̣ва̄

бгайена ча правйатгітам̇ мано ме

тад ева ме дарш́айа дева рӯпам̇

прасіда девеш́а джаґан-ніва̄са

(Б.-ґ. 11.45)

Чистий відданий Господа, Арджуна раніше ніколи не бачив цієї всесвітньої форми Господа (вішва-рупи). Побачивши її, він задовольнив свою цікавість, але не відчув радости, тому що мав серце чистого відданого. Велетенська форма Господа його налякала, і він почав молитися до Господа, прохаючи Його прибрати Своєї чотирирукої подоби Нараяни чи подоби Крішни, бо тільки вона може втішити Арджуну. Поза сумнівом, завдяки Своїй верховній могутності Господь може проявляти Себе в безлічі різноманітних форм, але чистих відданих ваблять ті з них, які вічно проявлені в Господній обителі, відомій як тріпад-вібгуті або як царство Бога. В обителі тріпад-вібгуті Господь проявляє Себе в двох постатях: чотирирукій або дворукій. Вішва-рупа, проявлена в матеріальному світі, має безліч рук, безмежні розміри, і все в ній безмежне. Чисті віддані Господа поклоняються Йому в Його подобі Нараяни чи Крішни, які Він являє на Вайкунтзі. Іноді Господь зі Своєї милости приходить в матеріальний світ у таких формах з Вайкунтги, як Шрі Рама, Шрі Крішна, Шрі Нарасімхадева тощо, і чисті віддані поклоняються також їм. Назагал форми, явлені в матеріальному світі, не існують на планетах Вайкунтги, і тому чисті віддані не визнають їх. Від самого початку чисті віддані поклоняються вічним формам Господа, що існують на планетах Вайкунтги. Невіддані-імперсоналісти вигадують собі матеріальні форми Господа, а вкінці розчиняються в Його безособистісному брахмаджйоті. Натомість чисті віддані поклоняються Господеві вічно, як на початку духовного шляху, так і на рівні досконалості, досягнувши звільнення. Чистий відданий ніколи не припиняє поклонятись, тоді як імперсоналіст припиняє своє поклоніння, коли, звільнившись, розчиняється в безособистісній формі Господа, яку називають брахмаджйоті. Тому в даному вірші чистих відданих Господа названо віпаш́чіта    —    «мудреці, що посідають досконале знання про Господа».

Коли заходить потреба творити матеріальний світ, трансцендентний Бог-Особа втілюється в ньому, щоб його творити, підтримувати і знищувати. Для того щоб правильно зрозуміти Його діяння, треба вдатися до свого інтелекту, уникаючи похопного упередженого висновку, що в матеріальному світі Він втілюється у формі, створеній з матеріальної природи. Будь-яка створена з матеріальної природи форма прив’язана до всього, що відбувається в матеріальному світі. Зумовлена душа, що отримала на певний термін для матеріальної діяльности матеріальну форму, підвладна матеріальним законам. Але в даному вірші чітко сказано, що хоча форми і дії Господа здаються такими самими, як у зумовленої душі, вони надприродні і для зумовленої душі недоступні. Він, Верховний Бог-Особа, завжди незалежний від наслідків Своєї діяльности. У «Бгаґавад-ґіті» (4.14) Господь каже:

на ма̄м̇ карма̄н̣і лімпанті

на ме карма-пгале спр̣га̄

іті ма̄м̇ йо ’бгіджа̄на̄ті

кармабгір на са бадгйате

Господа ніколи не зв’язують дії, які Він начебто виконує у Своїх різних втіленнях і поширеннях, і Він не бажає з діяльности ніяких плодів. Господь довершений у Своїх різноманітних енерґіях багатства, сили, слави, вроди, знання і відречености, отож Йому, на відміну від зумовленої душі, немає потреби докладати фізичних зусиль. Тому розумну людину, здатну відрізняти трансцендентні дії Господа від дій зумовлених душ, також не зв’язують наслідки її дій.

Господь керує трьома ґунами матеріальної природи у Своїх формах Вішну, Брахми та Шіви. Від Вішну народився Брахма, а від Брахми    —    Шіва. Іноді Брахмою стає відокремлена частка Вішну, а іноді посаду Брахми обіймає Сам Вішну. Брахма створює в усьому всесвіті всілякі види життя. Це означає, що весь світ створює Господь, або Сам, або за посередництвом Своїх вповноважених представників.

У цих віршах перераховано багато різних живих істот, і всі ці види життя без винятку, від жителів найвищої планети всесвіту до найнижчої, створив Всемогутній Батько, Вішну. Отже немає нікого, хто був би незалежний від Верховного Бога-Особи. Тому в «Бгаґавад-ґіті» (14.4) Господь називає всіх живих істот Своїм потомством:

сарва-йонішу каунтейа

мӯртайах̣ самбхаванті йа̄х̣

та̄са̄м̇ брахма махад йонір

ахам̇ біджа-прадах̣ піта̄

Матеріальну природу порівнюють до матері. Хоча відомо, що кожна жива істота виходить з материнського тіла, насправді мати не відначальна причина появи дитини. Відначальна причина її народження    —    батько. Без батьківського сімені жодна мати не зможе дати життя дитині. Всі живі істоти у різних формах і становищах в незліченних всесвітах народжені з сімені Всемогутнього Батька, Бога-Особи, і тільки бідній на розум людині здається, що вони народилися з матеріальної природи. Під впливом матеріальної енерґії Верховного Господа, всі живі істоти, починаючи від Брахми і кінчаючи незначною мурашкою, проявляються в різних тілах відповідно до своїх дій у минулому.

Матеріальна природа    —    одна з енерґій Господа (Б.-ґ. 7.4). Ця природа нижча від живих істот, що становлять вищу природу. Всю життєдіяльність всесвіту проявляють вища і нижча природи Господа, поєднуючись разом.

Деякі живі істоти живуть у ліпших умовах і відносно щасливі, натомість інші живуть скрутно. Але насправді ніхто з зумовлених матерією істот не відчуває справжнього щастя. У в’язниці ніхто не відчуває щастя, хоча одного ув’язнено в камері першого класу, а іншого    —    в камері третього класу. Розумна людина повинна докладати зусиль не для того, щоб перейти з камери третього класу до камери першого, а для того, щоб звільнитися з в’язниці взагалі. Навіть якщо комусь вдасться перейти до камери першого класу, за якийсь час його можуть знову вкинути до камери третього класу. Треба намагатися вирватися з в’язниці і повернутись додому, до Бога. Це справжня мета для всіх живих істот.

На кожну живу істоту впливає якась певна ґуна природи, але разом з тим вона не може уникнути впливу і двох інших ґун. Назагал усі зумовлені душі в клітці матеріального світу перебувають під впливом ґуни страсти, тому що кожна з них намагається опанувати матеріальну природу собі на догоду. Та навіть якщо хтось перебуває у ґуні страсти, стикаючись із іншими ґунами природи, він, поза сумнівом, зазнає їхнього впливу. Якщо людина перебуває в доброму товаристві, вона може розвинути ґуну добра, а якщо в поганому    —    ґуну пітьми або невігластва. У матеріальному світі немає нічого застиглого. Добре чи погане товариство може змінити людську вдачу, і тому треба мати досить розуму, щоб відрізняти, де добро, а де зло. Найліпше спілкування полягає в служінні відданим Господа. За такого спілкування людина з ласки чистих відданих Господа може розвинути найкращі якості. Шріла Нарада Муні, як ми вже бачили на прикладі його життя, став найвизначнішим відданим Господа просто спілкуючись з Його чистими відданими. З народження він був сином служниці, навіть не знав свого батька і не мав анінайменшої освіти. Але, просто спілкуючись із відданими і вживаючи рештки їхньої їжі, він поступово розвинув трансцендентні якості цих відданих. Спілкування з ними прищепило йому смак оспівувати Господню славу і слухати про неї, а що слава Господа невідмінна від Самого Господа, він безпосередньо спілкувався з Самим Господом у Його звуковому образі. Інший приклад, який наводить «Шрімад-Бгаґаватам» (Шоста пісня),    —    це Аджаміла. Аджаміла був освічений син брахмани, навчений належним чином виконувати обов’язки брахмани, але попри це все під лихим впливом спілкування з проституткою він скотився до рівня найницішого чандали, тобто останнього з-поміж людей. Тому «Бгаґаватам» завжди радить спілкуватися з махат, або великою душею, бо це виводить на шлях до звільнення. Спілкуватися з людьми, які намагаються панувати над матеріальним світом, означає спускатися до найтемніших місцин пекла. Треба намагатись піднятися, спілкуючись із великою душею. Це шлях, який провадить до досконалости.

Верховний Бог-Особа Вішну втілюється серед різних живих істот, щоб визволити їх з рабства ілюзії. Така діяльність Господа не обмежується тільки людським суспільством. Він втілюється навіть у подобі риби, свині, дерева та в багатьох інших, проте нетямущі люди, що не мають знання про Господа, глузують з Нього, навіть коли Він приходить у людське суспільство у формі людини. Тому Господь каже в «Бгаґавад-ґіті» (9.11):

аваджа̄нанті ма̄м̇ мӯд̣га̄

ма̄нушім̇ танум а̄ш́рітам

парам̇ бга̄вам аджа̄нанто

мама бгӯта-махеш́варам

Як ми вже казали в поясненнях до попередніх віршів, висновок писань полягає в тому, що Господь аж ніяк не створений з матерії. Його трансцендентне становище ніколи не змінюється. Господь    —   це вічна форма знання і блаженства, і Свою всемогутню волю Він здійснює Своїми різноманітними енерґіями. Тому Його ніколи не зв’язують наслідки Його дій. Він трансцендентний до всіх уявлень про діяльність та її наслідки. Навіть коли Він являється у матеріальному світі і всі Його можуть бачити, це відбувається тільки завдяки внутрішній енерґії, тому що Він вищий за матеріальні поняття про добро і зло. В матеріальному світі рибу чи свиню вважають за нижчих від людини, але коли у подобі риби чи свині з’являється Господь, Він не має нічого спільного з цими матеріальними поняттями. Його поява в будь-якому виді життя чи спільноті живих істот    —    це Його безпричинна милість, але Його Самого до цих істот ніколи не можна прирівнювати. Поняття матеріального світу: добро і зло, нижче і вище, важливе і неважливе    —    стосуються до матеріальної енерґії, а Верховний Господь трансцендентний до всіх цих позначень. Слова парам̇ бга̄вам, тобто «трансцендентна природа», наведені в зацитованому вище вірші, позначають рівень, який неможливо навіть порівняти з матеріальною дійсністю. Ми повинні пам’ятати, що могутність Всесильного Господа завжди однакова і не зменшується через те, що Господь прибирає подоби нижчої тварини. Між Господом Шрі Рамою, Господом Шрі Крішною і Його втіленнями у формах риби та свині немає різниці. Він всюдисущий і водночас перебуває в кожному окремому місці. Але нетямущі, бідні на розум люди, далекі від рівня парам̇ бга̄вам, на якому перебуває Господь, не можуть зрозуміти, як Верховний Господь може прибрати подоби людини чи риби. Вони міряють все на свою мірку, як колодязна жаба, яка уявляє море подібним до колодязя. Колодязна жаба не має навіть поняття про море, і, коли її повідомляють, що море дуже велике, вона уявляє собі його, як колодязь, дещо більший за її. Так само невігласам у трансцендентній науці про Господа буде важко зрозуміти, як Господь Вішну може однаково проявляти Себе в кожній спільноті живих істот.

Порівняння з хмарами дуже влучно характеризує матеріальне творіння. Хмари утворюються в небі, в небі існують, а коли розвіюються, непроявлено залишаються в тому самому небі. Так само належного часу все творіння зводить Верховний Бог-Особа у Своїй формі Брахми, Він же підтримує його у формі Вішну, і Він руйнує у формі Рудри, або Шіви. Творення, підтримання і знищення всесвіту добре пояснено в «Бгаґавад-ґіті» (8.19–20):

бгӯта-ґра̄мах̣ са ева̄йам̇

бгӯтва̄ бгӯтва̄ пралійате

ра̄трй-а̄ґаме ’ваш́ах̣ па̄ртга

прабгаватй ахар-а̄ґаме

парас тасма̄т ту бга̄во ’нйо

’вйакто ’вйакта̄т сана̄танах̣

йах̣ са сарвешу бгӯтешу

наш́йатсу на вінаш́йаті

Спочатку матеріальний світ якнайліпше створюють, далі він якнайліпше розвивається і протягом багатьох років існує (так довго, що такого проміжку часу не обрахує і найвизначніший математик), але врешті-решт він невідворотно зазнає знищення, коли надходить ніч Брахми. Коли Брахмина ніч закінчується, цей світ знову створюють, і ним знову керують ті самі закони підтримання й знищення.

Така природа матеріального світу. Нетямуща зумовлена душа, що вирішила оселитись назавжди у минущому світі, повинна вдатись до інтелекту і з’ясувати, чому відбувається творення і знищення. Корисливі трудівники в матеріальному світі з великим запалом намагаються створювати великі підприємства, будинки, імперії, розвивати в широких масштабах промисловість і здійснювати багато інших величезних проектів, використовуючи на це енерґію і матеріали, які постачає матеріальний представник Верховного Господа. Використовуючи природні багатства і дорогоцінну енерґію, зумовлена душа втілює в життя свої забаганки, але проти свого бажання змушена покидати все, що створила, і вступати в новий період життя, щоб творити знову і знову. Подаючи надію таким нетямущим зумовленим душам, що марнують свою енерґію в минущому матеріальному світі, Господь повідомляє, що є інша природа, яка існує вічно, непідвладна періодичному творенню і знищенню. Господь запевняє, що зумовлена душа може зрозуміти, що їй робити і як використовувати свою цінну енерґію. Замість того, щоб марнувати свою енерґію на матеріальні речі, які з верховної волі належного часу будуть неодмінно знищені, зумовлена душа повинна використовувати її у відданому служінні Господу. Так вона зможе перейти до іншої, вічної, природи, де немає ні народження, ні смерти, ні творення, ні знищення, а тільки вічне життя, сповнене знання і безмежного блаженства. Отже, створення і знищення минущого світу покликане лише дечого навчити зумовлені душі, прив’язані до тимчасового. Цей світ створено для того, щоб дати їм можливість усвідомити себе, а не для того, щоб вони насолоджували чуття, як прагнуть усі корисливі трудівники.

Господь    —    це не просто творець і руйнівник матеріальних проявів, що постають з Його різних енерґій. Він    —    більше, ніж просто творець і руйнівник, бо посідає аспект ананди, тобто насолоди. Цей Господній аспект насолоди розуміють тільки чисті віддані, і ніхто інший. Імперсоналісти задовольняються просто збагнувши повсюдний вплив Господа. Це називають усвідомленням Брахмана. Імперсоналіста перевершує містик, що бачить у своєму серці Господа в постаті Параматми, часткового поширення Господа. Проте є ще чисті віддані Господа, які пов’язані з Ним реальними взаєминами любовного служіння і тому мають безпосередній доступ до Його енерґії насолоди (ананди). У Своїй обителі, на вічно проявлених планетах Вайкунтги, Господь завжди перебуває в колі Своїх супутників і насолоджується трансцендентним любовним служінням чистих відданих в різних трансцендентних настроях. Доки проявлене це творіння, чисті віддані Господа вчаться віддано служити Господу і якнайповніше використовують можливості цього світу, щоб заслужити вступ до царства Бога. «Бгаґавад-ґіта» (18.55) це підтверджує:

бгактйа̄ ма̄м абгіджа̄на̄ті

йа̄ва̄н йаш́ ча̄смі таттватах̣

тато ма̄м̇ таттвато джн̃а̄тва̄

віш́ате тад анантарам

Розвинувши чисту відданість у служінні Господу, можна пізнати Господа таким, який Він є, і таким чином навчитись правильно служити Йому. А це дасть право увійти в безпосереднє товариство Господа і спілкуватися з Ним у будь-якій з численних ролей. Найвеличніша і найславетніша форма спілкування з Господом можлива на планеті Ґолока Вріндавана, де Господь Крішна насолоджується з ґопі та Своїми улюбленими тваринами, коровами сурабгі. Опис трансцендентної землі Крішни наведено в «Брахма-самхіті», що її Господь Шрі Чайтан’я вважав за найавторитетніший твір з цього питання.

Описуючи творення, підтримання і знищення, Веди вказують: йато ва̄ іма̄ні бгӯта̄ні джа̄йанте, йена джа̄та̄ні джіванті, йат прайантй абгісам̇віш́анті...    —    створює все Брахман, після творення підтримує все Брахман і після знищення зберігається все в Брахмані. Грубі матеріалісти, які нічого не знають про Брахман, Параматму чи Бгаґавана, роблять висновок, що відначальна причина матеріального прояву    —    це матеріальна природа. Сучасні вчені також поділяють думку, що матеріальна природа становить першопричину всіх явищ у матеріальному світі. Цей погляд спростовують усі ведичні писання. Філософія веданти зазначає, що першопричина творення, підтримання і знищення всього сущого    —    Брахман. «Шрімад-Бгаґаватам», природний коментар на філософію веданти, каже: джанма̄дй асйа йато ’нвайа̄д ітараташ́ ча̄ртгешв абгіджн̃ах̣ свара̄т̣...

Інертна матерія, безперечно, являє собою могутню енерґію і може вступати у взаємодію, але тільки під впливом іззовні, не самостійно. Тому «Шрімад-Бгаґаватам» пояснює вислів джанма̄дй асйа словами абгіджн̃ах̣ і свара̄т̣: Верховний Брахман    —    це не інертна матерія, а верховна свідомість, цілковито незалежна. Отже, інертна матерія не може становити першопричини творення, підтримання і знищення матеріального світу. На поверховий погляд видається, що творення, підтримання і знищення спричинює матеріальна природа, проте її приводить в рух і спонукає творити верховна свідома істота, Бог-Особа. Він становить основу всього творення, підтримання та знищення, і це засвідчено в «Бгаґавад- ґіті» (9.10):

майа̄дгйакшен̣а пракр̣тіх̣

сӯйате са-чара̄чарам

хетуна̄нена каунтейа

джаґад віпарівартате

Матеріальна природа    —    це одна з енерґій Господа, здатна діяти під Його орудою (адгйакшен̣а). Матеріальна природа може діяти тільки тоді, коли Господь кидає на неї Свій трансцендентний погляд, так само як матір може народити дитину тільки тоді, коли її запліднить батько. Хоча необізнаній людині здається, що життя дитині дає мати, досвідчена людина знає, що дитину зачинає батько. Отже, матеріальна природа породжує рухомі й нерухомі прояви матеріального світу не самостійно, а коли її запліднює верховний батько. Уявлення про матеріальну природу, як про причину творення, підтримання і знищення, іменують «логікою сосків на козячій шиї». У «Чайтан’я-чарітамріті» Шріла Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі описує цю логіку аджа-ґала-стана-н’яя так (це пояснює Його Божественна Милість Шрі Шрімад Бгактісіддганта Сарасваті Ґосвамі Махараджа): «Матеріальну природу в характері матеріальної причини називають прадгана, а в характері дійової причини    —    майа. Проте матерія інертна, а тому не становить глибинної причини творіння». Кавіраджа Ґосвамі каже:

атаева кр̣шн̣а мӯла-джаґат-ка̄ран̣а

пракр̣ті - ка̄ран̣а йаічге аджа̄-ґала-стана

(Ч.-ч., «Аді» 5.61)

Каранарнавашаї Вішну, довершене поширення Крішни, і є той, хто Своїм струмом приводить матерію в рух. Порівняння з електричним струмом тут підходить дуже вдало. Шматок заліза    —    це не вогонь, але коли залізо розжарити, воно очевидно набуває якостей вогню і може обпалювати. Матерію порівнюють до шматка заліза, що його електризує чи розжарює погляд або воля вищої свідомости Вішну. Тільки під впливом цього струму енерґія матерії проявляється в різноманітних діях і їхніх наслідках. Отже, інертна матерія не є ні дійова, ні матеріальна причина космічного проявлення. Шрі Капіладева сказав:

йатголмука̄д віспгулін̇ґа̄д

дгӯма̄д ва̄пі сва-самбгава̄т

апй а̄тматвена̄бгімата̄д

йатга̄ґніх̣ пр̣тгаґ улмука̄т

(Бгаґ. 3.28.40)

І сам вогонь, і його полум’я, і його іскри, і дим становлять одне ціле, адже вогню без полум’я чи іскор не буває, та водночас вогонь таки відмінний від полум’я, полум’я відмінне від іскор, а іскри    —    від диму. У кожному з них    —    в язиках полум’я, іскрах і димі    —    присутня природа вогню, проте всі вони проявляють себе по-різному. Космічний прояв порівнюють до диму, тому що дим, пливучи небом, утворює численні форми всіляких знайомих і незнайомих обрисів. Іскри порівнюють до живих істот, а язики полум’я    —    до матеріальної природи (прадгани). Треба мати на увазі, що свою силу кожен з цих проявів бере від природи самого вогню. Отже, всі вони: матеріальна природа, космічне проявлення і живі істоти    —    це не що інше, як різні енерґії Господа (вогню). Тому ті, хто визнає матеріальну природу (пракріті, причину творіння за філософією санкг’ї) за відначальну причину космічного прояву, роблять хибний висновок. Матеріальна природа не існує окремо від Господа. Отже, оминати увагою Верховного Господа    —    причину всіх причин    —    означає міркувати за логікою аджа-ґала-стана-н’яя, тобто доїти соски на козячій шиї. Соски на шиї в кози можуть скидатись на молочні соски, але спроба їх доїти свідчитиме про глупоту.

Існує три типи творіння    —    маха-калпа, вікалпа і калпа. За маха-калпи Господь прибирає форми Каранодакашаї Вішну, першого втілення пуруші, що Його супроводжують усі енерґії махат-таттви і шістнадцять твірних начал матерії та знарядь дії. Твірних знарядь є одинадцять і елементів    —    п’ять, і всі вони походять із махат, матеріалістичного его. Коли Господь у формі Каранодакашаї Вішну творить ці складові, це називають маха-калпа. Коли Він створює Брахму і розгортає матеріальні елементи,    —    це називають вікалпа. А коли кожного дня свого життя творить Брахма,    —    це калпа. Тому кожен день Брахми називають калпа. У Брахминому місяці тридцять різних днів, чи калп. Це все підтверджено також у «Бгаґавад-ґіті» (8.17):

сахасра-йуґа-парйантам

ахар йад брахман̣о відух̣

ра̄трім̇ йуґа-сахасра̄нта̄м̇

те ’хо-ра̄тра-відо джана̄х̣

На вищих планетах тривалість однієї доби дорівнює одному рокові на Землі. Це визнають навіть сучасні вчені і засвідчують космонавти. Так само на планетних системах, що розміщені ще вище, тривалість дня і ночі ще більша проти райських планет. За календарем райських планет тривалість чотирьох юґ становить дванадцять тисяч років (за ліком цих планет). Це називається дів’я-юґа, і тисяча дів’я-юґ складає один день Брахми. Творення протягом одного дня Брахми називають калпа, а створення самого Брахми і тривалість його життя    —    вікалпа. Коли Маха-Вішну Своїм віддихом створює сприятливі умови для вікалп,    —    це називають маха-калпа. Маха-калпи, вікалпи і калпи повторюються постійно і одна за одною. У «Прабгаса-кганді» «Сканда Пурани» Шукадева Ґосвамі, відповідаючи на запитання Махараджі Парікшіта щодо зміни калп, каже:

пратгамах̣ ш́вета-калпаш́ ча

двітійо ніла-лохітах̣

ва̄мадевас тр̣тійас ту

тато ґа̄тга̄нтаро ’парах̣

рауравах̣ пан̃чамах̣ проктах̣

шашт̣хах̣ пра̄н̣а іті смр̣тах̣

саптамо ’тха бр̣хат-калпах̣

кандарпо ’шт̣ама учйате

садйотга навамах̣ калпа

іш́а̄но даш́амах̣ смр̣тах̣

дгйа̄на ека̄даш́ах̣ проктас

татга̄ са̄расвато ’парах̣

трайодаш́а уда̄нас ту

ґаруд̣о ’тга чатурдаш́ах̣

каурмах̣ пан̃чадаш́о джн̃ейах̣

паурн̣ама̄сі праджа̄патех̣

шод̣аш́о на̄расім̇хас ту

сама̄дгіс ту тато ’парах̣

а̄ґнейо вішн̣уджах̣ саурах̣

сома-калпас тато ’парах̣

два̄вім̇ш́о бга̄ванах̣ проктах̣

супума̄н іті ча̄парах̣

ваікун̣т̣гаш́ ча̄ршт̣ішас тадвад

валі-калпас тато ’парах̣

саптавім̇ш́о ’тга ваіра̄джо

ґаурі-калпас татга̄парах̣

ма̄хеш́варас татга̄ проктас

тріпуро йатра ґга̄тітах̣

пітр̣-калпас татга̄ ча̄нте

йах̣ кухӯр брахман̣ах̣ смр̣та̄

Отже , тридцять калп Брахми це : 1 ) Швета - калпа , 2 ) Нілалохіта , 3 ) Вамадева , 4 ) Ґатгантара , 5 ) Раурава , 6 ) Прана , 7 ) Бріхат - калпа , 8 ) Кандарпа , 9 ) Садйотга , 10 ) Ішана , 11) Дг’яна, 12) Сарасвата, 13) Удана, 14) Ґаруда, 15) Каурма, 16) Нарасімха, 17) Самадгі, 18) Аґнея, 19) Вішнуджа, 20) Саура, 21) Сома-калпа, 22) Бгавана, 23) Супума, 24) Вайкунтга, 25 ) Арчіша , 26 ) Валі - калпа , 27 ) Вайраджа , 28 ) Ґаурі - калпа , 29) Махешвара, 30) Пайтрі-калпа.

Це лише дні Брахми, а він живе місяці й роки аж до ста років. Отже навіть велич творінь у самих тільки калпах ми можемо собі лише уявляти. А є ще вікалпи, що їх породжує, як зазначено в «Брахма-самхіті», віддих Маха-Вішну (йасйаіка - ніш́васіта-ка̄лам атга̄валамбйа джіванті лома -  віладжа̄ джаґад - ан̣д̣а - на̄тга̄х̣ ) . Брахми живуть лише протягом віддиху Маха-Вішну. Отже, видих і вдих Вішну    —    це маха-калпа, і все це відбувається завдяки Верховному Богові- Особі, тому що немає іншого володаря всіх творінь, тільки Він один.

Тепер триває Брахмина калпа за назвою Вараха-калпа, або Шветавараха-калпа, тому що на її початку, коли Брахма, народжений на лотосі, що росте з живота Вішну, починав творити всесвіт, Господь прийшов у втіленні Варахи . Тому Вараха - калпу також називають Падма- калпа, про що свідчать ачар’ї, як-от Джіва Ґосвамі і Вішванатга Чакраварті Тгакура, йдучи за першим коментатором «Бгаґаватам», Свамі Шрідгарою. Отже, дві назви Брахминої калпи    —    Вараха-калпа і Падма-калпа    —    одна одній не суперечать.

Ріші на чолі з Шаунакою більше прагнули почути про Відуру, котрий, подорожуючи місцями прощі, зустрів Майтрею Ріші.

Шрі Сута Ґосвамі говорив на теми, пов’язані з творенням і знищенням матеріального світу, проте, як виявилось, ріші на чолі з Шаунакою були більш схильні слухати про трансцендентні предмети, що стоять на вищому рівні проти фізичних законів. Існує два типи людей    —    ті, що дуже прив’язані до грубого тіла і матеріального світу, і ті, що стоять на вищому рівні і більше цікавляться трансцендентним знанням. «Шрімад-Бгаґаватам» допоможе всім    —    і матеріалістам, і трансценденталістам. Слухати оповіді «Шрімад-Бгаґаватам» про славетні діяння Господа в матеріальному світі так само корисно, як слухати про Його діяння у світі трансцендентному. Матеріалістів більше цікавлять фізичні закони і принципи їхньої дії. Блискуча діяльність природи здається їм чудом, і деколи, зачаровані цим блиском, вони забувають про велич Господа. Їм слід збагнути, що природу з її дивовижними силами привів у рух Господь. Троянда в квітнику набуває дедалі чарівнішої барви і стає дедалі прекрасніша не через сліпий фізичний закон, дарма що так здається. За тим законом природи криється воля довершеної свідомости Верховного Господа, інакше б речі не прибирали своїх форм так впорядковано. Навіть коли троянду малює художник    —    якнайстаранніше, до краю напружуючи свою увагу і мистецьке чуття,    —    намальованій троянді таки не зрівнятись із справжньою. Взявши це до уваги, як можна говорити про те, що справжня троянда набула своєї краси без втручання вищого інтелекту? До такого висновку приходять за браком знання. Треба звернутись до поданого раніше опису творення та знищення і зрозуміти, що верховна свідомість, пронизуючи все суще, цілком спроможна якнайліпше подбати геть про все. Ця істина природно випливає із всюдисущости Верховного Господа.

Щоправда, дехто, проголошуючи себе трансценденталістом, разом із тим перевершує своєю глупотою навіть грубих матеріалістів. Це люди, які запевняють, що посідають цю верховну всепронизуючу свідомість. Ніяких доказів вони навести не на силі. Такі нетямущі люди не знають навіть того, що відбувається за найближчою стіною, однак бундючно вважають себе за Верховну Особу з усесвітньою, всюдисущою свідомістю. Їм теж дуже корисно слухати «Шрімад-Бгаґаватам». Це відкриє їм очі, і вони побачать, що верховну свідомість не розвинути просто проголосивши себе її володарем. Що ж до ріші з Наймішаран’ї, вони стояли вище за грубих матеріалістів та лже-трансценденталістів і тому завжди прагнули пізнати трансцендентні істини з поясненнями авторитетів.

На будь-яке запитання можна відповісти, зацитувавши авторитетів, і людей здорового глузду це задовольнить. Цей метод використовують навіть у суді. Найліпший адвокат посилається на колишні судові вироки, не завдаючи собі клопоту самому доводити свою думку. Це називають системою парампари, і авторитети діють саме за цією засадою, не засмічуючи виклад істини власними вигаданими тлумаченнями.

іш́варах̣ парамах̣ кр̣шн̣ах̣

сач-чід-а̄нанда-віґрахах̣

ана̄дір а̄дір ґовіндах̣

сарва-ка̄ран̣а-ка̄ран̣ам

(«Брахма-самхіта» 5.1)

Схилімося ж усі в покорі перед Верховним Господом, чия рука криється за всім, що тільки існує.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до десятої глави Другої пісні, назва якої «„Бгаґаватам” відповідає на всі запитання».

КІНЕЦЬ ДРУГОЇ ПІСНІ