Текст 1

У «Шрімад-Бгаґаватам» (6.1.9–10) Парікшіт Махараджа поставив перед Шукадевою Ґосвамі низку мудрих запитань, і одне з них було: «Що дасть покута людині, яка не вміє владати своїми чуттями?» Візьмімо для прикладу злодія. Йому напевно відомо, що його колись схоплять на гарячому, цілком імовірно і те, що йому доводилось бачити, як поліція заарештовує іншого злодія, але попри все він краде далі. Досвід ми набуваємо, спостерігаючи за навколишнім світом, а також слухаючи інших. Менш розумна людина набуває досвід спостерігаючи, а розумніша — слухаючи. Людина мудра, слухаючи те, що сказано в зводах законів та шастрах (священних писаннях), дізнається, що красти — це гріх і що за крадіжку на злодія чекає кара, і тому не дозволяє собі красти. Менш розумна людина припинить красти лише після практичного уроку — коли її арештують і покарають за крадіжку. А вже негідник, дурень, хоча і знає з власного досвіду, що красти гріх, — він чув про це і навіть бачив, як заарештовували інших злодіїв чи й сам побував у в'язниці, — краде далі, не роблячи для себе ніяких висновків. Така особа, навіть якщо вона вже розкаялась, дістала від уряду кари та відпокутувала свої протизаконні дії, знову візьметься красти зараз по тому, як вийде з в'язниці. Якщо кару, якої зазнає злодій у в'язниці, вважати за покуту, то що за користь з такої покути? Отже, Парікшіт Махараджа запитує:Він порівнює таке відпокутування вчинених гріхів до купання слона. Хоч би як ретельно вимився слон, зайшовши в річку, варто йому вийти з води, він бере обсипатися порохом. Але в чому смисл такого купання? Так само є багато людей, які, вдавшись до духовної практики, повторюють Харе Крішна маха-мантру і разом з тим роблять багато заборонених речей, гадаючи, що оспівування святих імен нейтралізує їхню гріховну діяльність. Це — одна з десятьох образ, яких людина може припуститися, оспівуючи святі імена Господа, і називають цю образу нāмно балāд йасйа хі пāпа-буддгіṭ — грішити, покладаючись на могутність оспівування Харе Крішна маха-мантри. Це так само, як з деякими християнами: йдучи до церкви висповідатися у гріхах, вони гадають, що сповідь перед священиком та певна покута, яку той накладе на них, звільнить їх від наслідків гріхів, які вони вчинили впродовж тижня. Але неділя минає, заступає понеділок — і вони знову беруться грішити, тримаючи на думці, що наступної неділі їхні гріхи будуть прощені. Парікшіт Махараджа, найпросвіченіший цар свого часу, засуджує такий різновид прāйаṣчітти, тобто покути за гріхи. Відповідаючи Махараджі Парікшіту, рівний йому на розумі Шукадева Ґосвамі, гідний вчитель царя, перепевнив його, що той правильно зрозумів смисл покути. Нейтралізувати наслідки вчинених гріхів доброчесними вчинками неможливо. Отже, справжня прāйаṣчітта, покута, полягає в тому, щоб пробудити нашу приспану свідомість Крішни.Справжня покута полягає в тому, щоб набути істинного знання, для чого своєю чергою існує загальноприйнятний метод. Людина, яка у повсякденному житті дотримується загальних правил чистоти, не хворіє. Так само для того, щоб відродити знання, яке притаманне людині відначально, її треба навчити діяти відповідно до певних засад. Таке впорядковане життя називають тапас'я. Людина зможе поступово піднестися на рівень справжнього знання, тобто розвинути свідомість Крішни, якщо буде аскетичною та додержуватиме целібату (обітниці брахмачар'ї), триматиме під контролем свій розум та чуття, якщо роздаватиме те, що має, у милостиню, якщо говоритиме виключно правду, пильнуватиме чистоти тіла і робитиме йоґа-асани. Проте тому, кому поталанило спілкуватися з чистим відданим, вже не треба опановувати розум методами містичної йоґи. Така людина, просто дотримуючись реґулівних засад свідомости Крішни (тобто відмовившись від недозволених статевих стосунків, м'ясної їжі, збудників та дурманних речовин, а також від азартних ігор) і за проводом істинного духовного вчителя служачи Верховному Господу, легко перевершує рівень будь-якого іншого методу. Ось такий нескладний метод радить практикувати Шріла Рупа Ґосвамі.Перш за все слід опанувати свою мову. Кожний з нас наділений даром говорити. Щойно з'являється нагода сказати щось, ми починаємо говорити. Якщо ми не говоримо про те, що пов'язане зі свідомістю Крішни, ми говоримо про найрізноманітніші безглузді речі. Як жаба, що кумкає в полі, кожний, хто має язика, хоче говорити, хоч би й не мав сказати нічого, крім чистої нісенітниці. Жаба своїм кумканням просто запрошує змію: «Шановна пані, з'їжте мене!» Хоча жаба просто запрошує до себе смерть, вона, проте, не припиняє кумкати. Розмови людей з матеріалістичним складом розуму та філософів-імперсоналістів (майаваді) — це те саме жаб'яче кумкання. Вони не кажуть нічого, крім самих нісенітниць, і так прикликають до себе смерть. Але коли ми говоримо про опанування потягу говорити, ми, на відміну від філософів-майаваді, не пропонуємо триматися обітниці мовчання (так званої мауни, що є поверховим методом). Мовчання може бути корисне впродовж якогось часу, але в кінці-кінців воно ні до чого не приводить. Говорячи про опанування мовної діяльности, Шріла Рупа Ґосвамі обстоює позитивний метод крішна-катги, за якого дар мови залучений до прославляння Верховного Господа Шрі Крішни. Тоді язик має змогу прославляти ім'я, форму, якості та розваги Господа. Над тими, хто проповідує світові крішна-катгу, смерть не владна. Ось чому так важливо навчитися панувати над своєю мовою.Неспокійний, хисткий розум (мано-веґа) можна приборкати, якщо зосередити його на лотосових стопах Крішни. В «Чайтан'я-чарітамріті» (Мадг'я 22.31) сказано:Крішна — сонце, а майа — пітьма. Там, де сонце, пітьми немає. Так само і з нами: якщо в нашому розумі присутній Крішна, впливові майі збурити розум не під силу. Усувати з розуму всі думки про матеріальне, чого вчить йоґа, навряд чи вийде. Усі спроби створити порожнечу в розумі абсолютно штучні. Порожнеча в розумі не проіснує довго. Натомість якщо людина завжди думає про Крішну та про те, як найліпше послужити Йому, вона зможе природно контролювати свій розум.Так само можна приборкати гнів. Цілком припинити гніватися неможливо, але якщо ми зуміємо повернути гнів проти тих, хто гудить Господа та Його відданих, ми будемо здатні панувати над гнівом, перебуваючи у свідомості Крішни. Господь Чайтан'я Махапрабгу розгнівався на братів Джаґая і Мадгая, двох блюзнірів та негідників, коли ті поранили Ніт'янанду Прабгу. В Своїй «Шікшаштаці» Господь Чайтан'я каже: тṛṇāд апі сунīчена тарор апі сахішṇунā — «Треба бути смиреннішим за травинку на дорозі і терплячішим за дерево». Одразу постає питання: чому тоді Господь появив гнів? Смисл такий: справжній відданий має бути готовий зносити будь-які образи щодо нього самого, але коли він чує блюзнірство проти Крішни та Його відданих, він спопеляє кривдників полум'ям свого гніву. Гніву, кродги, не можна позбутися — але його можна правильно скерувати. Хануманові, що у страшному гніві підпалив Ланку, поклоняються як найвизначнішому відданому Господа Рамачандри. Це означає, що він правильно застосував свій гнів. Iнший приклад — Арджуна. Він ухилявся від участи в битві, але Крішна роздмухав його гнів. «Ти мусиш битися!» — сказав Він. Битися, не відчуваючи гніву, неможливо. Але якщо застосовувати гнів у служінні Господеві, його можна опанувати.Що стосується до пожадань язика, то всім відомо, що язик прагне насолоджуватися смачними стравами. Загалом ми не повинні дозволяти язикові їсти все, що йому заманеться — ми мусимо тримати язик під контролем, даючи йому куштувати прасад. Ставлення відданого до їжі таке: він їсть тільки тоді, коли Крішна дає йому прасад. Цей спосіб дає нам змогу підкорити пожадання язика. Прасад слід приймати у чітко встановлений час і ні в якому разі не їсти в ресторанах або кафе, просто щоб догодити своєму язикові або шлункові. Якщо ми строго дотримуємося цієї засади, тобто їмо тільки прасад, ми зможемо підкорити своїй владі шлунок і язик з їхніми вимогами.Вимоги ґеніталій (статевий потяг) можна опанувати, якщо керуватись тим самим методом — не йти на їхньому поводі без потреби. Ґеніталії слід використовувати єдино щоб зачинати свідомих Крішни дітей, і тільки так. Рух свідомости Крішни заохочує шлюби, але тільки такі, які укладають не задля задоволення ґеніталій, а задля зачаття свідомих Крішни дітей. Коли такі діти підростають, ми посилаємо їх вчитися до ґурукули, дитячої школи в Далласі (штат Техас), і там з них виховують відданих, які довершено володіють наукою свідомости Крішни. Суспільство потребує багатьох таких дітей, що перебувають у свідомості Крішни, і тому, хто здатний мати свідомих Крішни нащадків, використовувати свої ґеніталії дозволено.Той, хто повною мірою оволодів методами, які дають змогу тримати свої чуття під контролем у свідомості Крішни, гідний стати істинним духовним вчителем.Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура у своєму коментарі до «Упадешамріти», який називається «Ануврітті», пише, що через те, що людина ототожнює себе з матерією, в ній постають три різновиду потягу — прагнення говорити, потяг, або вимоги, розуму і вимоги тіла. Якщо жива істота стала жертвою цих трьох різновидів матеріального потягу, її життя змарноване. Натомість той, хто постійно опирається цим бажанням, відомий як тапасві, тобто людина, що провадить аскетичний спосіб життя. Тапас'я дає змогу вистояти, не пасти жертвою зовнішньої, матеріальної, енерґії Верховного Бога-Особи.Коли ми кажемо за потяг говорити, ми маємо на увазі безглузді розмови, прикладами яких можуть бути промови філософів-імперсоналістів (майаваді), порожні розмови кармі, що провадять якусь діяльність задля насолоди її плодами (таку діяльність позначають спеціальним терміном карма-канда), або балачки матеріалістів, які хочуть просто втішатися життям без жодних обмежень. Мова таких людей і література, яку вони створюють, є практичними виявами потягу говорити. Скільки люди ведуть беззмістовних розмов, скільки пишуть нічого не вартих книжок — і все це єдино щоб виговоритися! Щоб опанувати цю нашу схильність, треба темою своїх розмов зробити Крішну. Ось як це пояснено в «Шрімад-Бгаґаватам» (1.5.10–11):«Святі люди кажуть, що слова, котрі не описують славу Господа, хто єдиний здатний освятити весь усесвіт, не ліпші від місць, де збираються круки. Досконалі особистості живуть у трансцендентному світі і тому в таких місцях не відчувають ніякої втіхи».«Проте твори, що сповнені описів трансцендентної величі імені, слави, форм, розваг тощо безмежного Верховного Господа, геть інші, бо їх складають трансцендентні слова, призначені здійснити революцію в нечестивому житті людства, що збочило з прямої путі. Бездоганно чесні і чисті серцем люди слухають, співають і визнають такі трансцендентні твори, навіть якщо ті складені недосконало».Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що втриматися від беззмістовної порожньої балаканини можна тільки якщо говорити на теми, що пов'язані з відданим служінням Верховному Богові-Особі. Ми маємо постійно докладати зусиль до того, щоб використовувати свій дар говорити виключно на плекання свідомости Крішни.Що стосується хисткого розуму, то його можуть збурювати два чинники. Перший називають авіродга-пріті, або «нестримувані пожадання», а інший — віродга-юкта-кродга, тобто «гнів, що виникає внаслідку розчарування у спробах досягнути бажаного». Прив'язаність до філософії майавади, віра карма-ваді в те, що їхня діяльність забезпечить їх добрими плодами, і сподівання матеріалістів, що їхні плани допоможуть виповнитися їхнім бажанням, належать до категорії авіродга-пріті. Ґ'яні, кармі та матеріалісти зі своїми планами зазвичай здатні привертати до себе увагу зумовлених душ, але коли плани матеріалістів не здійснюються і їхні проекти зазнають краху, ними запановує гнів: марні намоги виповнити матеріальні бажання породжують гнів.Аналогічно цьому вимоги тіла також можна поділити на три категорії — вимоги язика, шлунка та ґеніталій. Можна швидко завважити, що ці три органи чуттів розташовані в тілі на одній вертикалі і що найсильніші вимоги в тілі йдуть від язика. Тому починати слід з язика. Якщо людина зможе гамувати язик з його вимогами, обмежуючи його діяльність вживанням прасаду, то потяги шлунка і ґеніталій гамуватимуться самі по собі. Щодо цього Шріла Бгактівінода Тгакура каже:ṣарīра авідйā-джāла, джаḍендрійа тāхе кāла,джīве пгеле вішайа-сāґаретā'ра мадгйе джіхвā аті, лобгамайа судурматі,тā'ке джетā каṭгіна саṃсāрекṛшṇа баḍа дайāмайа, карібāре джіхвā джайа,сва-прасāда-анна діла бгāісеі аннāмṛта кгāо, рāдгā-кṛшṇа-ґуṇа ґāо,преме ḍāка чаітанйа-нітāі«Мій Господи! Це матеріальне тіло — згусток невігластва, а чуття — це стежки, які ведуть до смерти. Якимсь чином ми впали в океан матеріальної чуттєвої насолоди, і найбільш ненажерливий і непогамовний з усіх органів чуття є язик. Живучи в цьому світі, дуже важко підкорити собі свій язик, але Ти, любий Крішно, дуже ласкавий до нас і даєш нам Твій чудовий прасад, щоб ми могли тримати свій язик під контролем. То їжмо цей прасад до повної втіхи та прославляймо Їхні Господні Милості Шрі Шрі Радгу і Крішну, і з любов'ю молімо допомоги в Господа Чайтан'ї і Прабгу Ніт'янанди».Рас (смаків) існує шість різновидів, і, привабившись до будь-якої з них, людина потрапляє в залежність від пожадань свого язика. Комусь до вподоби їсти м'ясо, рибу, крабів, яйця та інші продукти з сім'я та крові, що їх вживають в їжу у вигляді мертвих тіл. Iнших вабить їсти овочі, зелень, салати або молочні вироби, однак і в цьому разі люди їдять для того, щоб задовольнити вимоги свого язика. Людина, яка хоче усвідомити Крішну, має рішуче відмовитися від їди задля чуттєвої втіхи. Це стосується також вживання в надмірних кількостях спецій, як-от гострого перцю та тамаринду. Вживати пан, харітакі, горіхи бетеля, тютюн, ЛСД, марихуану, опіум, міцні напої, каву та чай, різноманітні спеції, що їх використовують у виготовленні пану, також означає потурати своїм недобрим нахилам. Людина ж, котра харчується виключно рештками запропонованої Крішні їжі і утримується від будь-чого іншого, має змогу вирватися з пазурів майі. Овочі, збіжжя, фрукти, молочні продукти та вода — це те, що належить пропонувати Господу, і про це каже Сам Господь Крішна. Однак якщо людина їсть прасад тільки тому, що він смачний, і через це переїдає, це також означає, що вона — жертва бажання задовольняти вимоги свого язика. Шрі Чайтан'я Махапрабгу вчив нас уникати їсти надто смачні страви, навіть якщо це прасад. Якщо ми пропонуємо Божествам вишукані страви, але при тому думаємо, що пізніше ласуватимем ними самі, це насправді означає, що ми намагаємося потурати примхам свого язика. Коли ми приймаємо запрошення багатої людини прийти до неї і розраховуємо при тому, що там нас добре нагодують, ми так само дбаємо тільки про те, щоб задовольнити бажання свого язика. В «Чайтан'я-чарітамріті» (Ант'я 6.227) сказано:«Той, хто тільки й шукає скрізь, як би задоволити свій язик, і хто завжди потурає вимогам свого шлунка та ґеніталій, осягнути Крішну не здатний».Як сказано раніше, язик, шлунок і ґеніталії розташовані на одній прямій, і всі ці органи чуттів належать до однієї категорії. Господь Чайтан'я сказав: бгāла нā кгāібе āра бгāла нā парібе — «Не вдягайтесь розкішно і не їжте надто вишуканих страв» (Ч.-ч., Ант'я 6.236).Ті, хто хворіє на шлункові хвороби, найімовірніше, виходячи зі сказаного вище, не здатні гамувати свого потягу до їжі. Якщо ми хочемо їсти понад потребу, ми самі собі створюємо численні незручності. Однак якщо постити на певні дні, як ось на екадаші та Джанмаштамі, ми будемо здатні опановувати вимоги свого шлунка.Що стосується спонук ґеніталій, існує два способи їхнього задоволення: статеве життя належне і неналежне, тобто законне і незаконне. Сягнувши віку зрілости, чоловік може одружитися згідно з правилами і приписами шастр і використовувати свої статеві органи для зачаття чудових дітей. Таке статеве життя є законним і відповідає релігійним заповідям. А дехто вдається до численних протиприродних засобів задовольняти вимоги ґеніталій, не знаючи ніяких обмежень. Якщо людина вступає в незаконні статеві стосунки: думає про них, говорить про них, планує їх, має ті стосунки чи задовольняє ґеніталії штучними засобами, то це, як визначають шастри, означає, що вона піймалася в кігті майі. Ці настанови стосуються не тільки домогосподарів, а й т'яґі, тобто тих, хто живе як зреченик. Шрі Джаґадананда Пандіта в своїй книзі «Према-віварта» (розділ сьомий) каже:«Любий брате! Ти зрікся цього світу, а тому тобі не варто дослухатися до порожніх світських розмов або підтримувати їх при зустрічі з іншими. А про жінок не думай навіть уві сні: ти склав обітницю жити зречеником, а це означає, що спілкуватись з жінками тобі заборонено. Якщо ти прагнеш товариства Чайтан'ї Махапрабгу, завжди пам'ятай, що сталось із Чготою Харідасою та як Господь відринув його. Не їж розкішних страв, не вдягайся у пишні строї. Завжди лишайся скромним і в сокровенній глибині свого серця служи Їхнім Господнім Милостям Шрі Шрі Радга-Крішні».Отож того, хто владає цими шістьма чуттями, тобто хто опанував мову, розум, гнів, язик, шлунок та ґеніталії, слід називати свамі або ґосвамі. Свамі означає «володар», а ґосвамі — це «володар ґо», тобто «володар чуттів». Кожній людині, яка склала обітницю жити у зреченні, надають титул свамі. Це, проте, не означає, що цей свамі — володар своєї сім'ї, громади або суспільства; свамі мусить бути володарем над своїми чуттями. Того, хто не є володарем над своїми чуттями, слід називати не ґосвамі, а ґо-даса — «слугою своїх чуттів». Йдучи стопами шести Ґосвамі Вріндавани, всі свамі й ґосвамі мусять присвятити своє життя на трансцендентне служіння Господеві. На противагу цьому ґо- даси служать або власним чуттям, або матеріальному світові, а ніщо інше їм не відоме. Прахлада Махараджа, пояснюючи смисл слова ґо-даса, називає таку людину, ґо-дасу, ще адāнта-ґо, тобто «той, хто не вміє тримати свої чуття під контролем». Для адāнта-ґо стати слугою Крішни неприступно. У «Шрімад-Бгаґаватам» (7.5.30) Прахлада Махараджа каже:«Ті, хто поставив собі і далі жити в матеріальному світі задля чуттєвої втіхи, ніколи не зможуть усвідомити Крішну — їм не придадуться ні власні зусилля, ні повчання й поради інших людей чи бесіди. Неприборкані чуття тягнуть їх у непроглядний морок невігластва, і у своєму безумстві вони одне що «жують пережоване».

У «Шрімад-Бгаґаватам» (6.1.9–10) Парікшіт Махараджа поставив перед Шукадевою Ґосвамі низку мудрих запитань, і одне з них було: «Що дасть покута людині, яка не вміє владати своїми чуттями?» Візьмімо для прикладу злодія. Йому напевно відомо, що його колись схоплять на гарячому, цілком імовірно і те, що йому доводилось бачити, як поліція заарештовує іншого злодія, але попри все він краде далі. Досвід ми набуваємо, спостерігаючи за навколишнім світом, а також слухаючи інших. Менш розумна людина набуває досвід спостерігаючи, а розумніша — слухаючи. Людина мудра, слухаючи те, що сказано в зводах законів та шастрах (священних писаннях), дізнається, що красти — це гріх і що за крадіжку на злодія чекає кара, і тому не дозволяє собі красти. Менш розумна людина припинить красти лише після практичного уроку — коли її арештують і покарають за крадіжку. А вже негідник, дурень, хоча і знає з власного досвіду, що красти гріх, — він чув про це і навіть бачив, як заарештовували інших злодіїв чи й сам побував у в'язниці, — краде далі, не роблячи для себе ніяких висновків. Така особа, навіть якщо вона вже розкаялась, дістала від уряду кари та відпокутувала свої протизаконні дії, знову візьметься красти зараз по тому, як вийде з в'язниці. Якщо кару, якої зазнає злодій у в'язниці, вважати за покуту, то що за користь з такої покути? Отже, Парікшіт Махараджа запитує:Він порівнює таке відпокутування вчинених гріхів до купання слона. Хоч би як ретельно вимився слон, зайшовши в річку, варто йому вийти з води, він бере обсипатися порохом. Але в чому смисл такого купання? Так само є багато людей, які, вдавшись до духовної практики, повторюють Харе Крішна маха-мантру і разом з тим роблять багато заборонених речей, гадаючи, що оспівування святих імен нейтралізує їхню гріховну діяльність. Це — одна з десятьох образ, яких людина може припуститися, оспівуючи святі імена Господа, і називають цю образу нāмно балāд йасйа хі пāпа-буддгіṭ — грішити, покладаючись на могутність оспівування Харе Крішна маха-мантри. Це так само, як з деякими християнами: йдучи до церкви висповідатися у гріхах, вони гадають, що сповідь перед священиком та певна покута, яку той накладе на них, звільнить їх від наслідків гріхів, які вони вчинили впродовж тижня. Але неділя минає, заступає понеділок — і вони знову беруться грішити, тримаючи на думці, що наступної неділі їхні гріхи будуть прощені. Парікшіт Махараджа, найпросвіченіший цар свого часу, засуджує такий різновид прāйаṣчітти, тобто покути за гріхи. Відповідаючи Махараджі Парікшіту, рівний йому на розумі Шукадева Ґосвамі, гідний вчитель царя, перепевнив його, що той правильно зрозумів смисл покути. Нейтралізувати наслідки вчинених гріхів доброчесними вчинками неможливо. Отже, справжня прāйаṣчітта, покута, полягає в тому, щоб пробудити нашу приспану свідомість Крішни.Справжня покута полягає в тому, щоб набути істинного знання, для чого своєю чергою існує загальноприйнятний метод. Людина, яка у повсякденному житті дотримується загальних правил чистоти, не хворіє. Так само для того, щоб відродити знання, яке притаманне людині відначально, її треба навчити діяти відповідно до певних засад. Таке впорядковане життя називають тапас'я. Людина зможе поступово піднестися на рівень справжнього знання, тобто розвинути свідомість Крішни, якщо буде аскетичною та додержуватиме целібату (обітниці брахмачар'ї), триматиме під контролем свій розум та чуття, якщо роздаватиме те, що має, у милостиню, якщо говоритиме виключно правду, пильнуватиме чистоти тіла і робитиме йоґа-асани. Проте тому, кому поталанило спілкуватися з чистим відданим, вже не треба опановувати розум методами містичної йоґи. Така людина, просто дотримуючись реґулівних засад свідомости Крішни (тобто відмовившись від недозволених статевих стосунків, м'ясної їжі, збудників та дурманних речовин, а також від азартних ігор) і за проводом істинного духовного вчителя служачи Верховному Господу, легко перевершує рівень будь-якого іншого методу. Ось такий нескладний метод радить практикувати Шріла Рупа Ґосвамі.Перш за все слід опанувати свою мову. Кожний з нас наділений даром говорити. Щойно з'являється нагода сказати щось, ми починаємо говорити. Якщо ми не говоримо про те, що пов'язане зі свідомістю Крішни, ми говоримо про найрізноманітніші безглузді речі. Як жаба, що кумкає в полі, кожний, хто має язика, хоче говорити, хоч би й не мав сказати нічого, крім чистої нісенітниці. Жаба своїм кумканням просто запрошує змію: «Шановна пані, з'їжте мене!» Хоча жаба просто запрошує до себе смерть, вона, проте, не припиняє кумкати. Розмови людей з матеріалістичним складом розуму та філософів-імперсоналістів (майаваді) — це те саме жаб'яче кумкання. Вони не кажуть нічого, крім самих нісенітниць, і так прикликають до себе смерть. Але коли ми говоримо про опанування потягу говорити, ми, на відміну від філософів-майаваді, не пропонуємо триматися обітниці мовчання (так званої мауни, що є поверховим методом). Мовчання може бути корисне впродовж якогось часу, але в кінці-кінців воно ні до чого не приводить. Говорячи про опанування мовної діяльности, Шріла Рупа Ґосвамі обстоює позитивний метод крішна-катги, за якого дар мови залучений до прославляння Верховного Господа Шрі Крішни. Тоді язик має змогу прославляти ім'я, форму, якості та розваги Господа. Над тими, хто проповідує світові крішна-катгу, смерть не владна. Ось чому так важливо навчитися панувати над своєю мовою.Неспокійний, хисткий розум (мано-веґа) можна приборкати, якщо зосередити його на лотосових стопах Крішни. В «Чайтан'я-чарітамріті» (Мадг'я 22.31) сказано:Крішна — сонце, а майа — пітьма. Там, де сонце, пітьми немає. Так само і з нами: якщо в нашому розумі присутній Крішна, впливові майі збурити розум не під силу. Усувати з розуму всі думки про матеріальне, чого вчить йоґа, навряд чи вийде. Усі спроби створити порожнечу в розумі абсолютно штучні. Порожнеча в розумі не проіснує довго. Натомість якщо людина завжди думає про Крішну та про те, як найліпше послужити Йому, вона зможе природно контролювати свій розум.Так само можна приборкати гнів. Цілком припинити гніватися неможливо, але якщо ми зуміємо повернути гнів проти тих, хто гудить Господа та Його відданих, ми будемо здатні панувати над гнівом, перебуваючи у свідомості Крішни. Господь Чайтан'я Махапрабгу розгнівався на братів Джаґая і Мадгая, двох блюзнірів та негідників, коли ті поранили Ніт'янанду Прабгу. В Своїй «Шікшаштаці» Господь Чайтан'я каже: тṛṇāд апі сунīчена тарор апі сахішṇунā — «Треба бути смиреннішим за травинку на дорозі і терплячішим за дерево». Одразу постає питання: чому тоді Господь появив гнів? Смисл такий: справжній відданий має бути готовий зносити будь-які образи щодо нього самого, але коли він чує блюзнірство проти Крішни та Його відданих, він спопеляє кривдників полум'ям свого гніву. Гніву, кродги, не можна позбутися — але його можна правильно скерувати. Хануманові, що у страшному гніві підпалив Ланку, поклоняються як найвизначнішому відданому Господа Рамачандри. Це означає, що він правильно застосував свій гнів. Iнший приклад — Арджуна. Він ухилявся від участи в битві, але Крішна роздмухав його гнів. «Ти мусиш битися!» — сказав Він. Битися, не відчуваючи гніву, неможливо. Але якщо застосовувати гнів у служінні Господеві, його можна опанувати.Що стосується до пожадань язика, то всім відомо, що язик прагне насолоджуватися смачними стравами. Загалом ми не повинні дозволяти язикові їсти все, що йому заманеться — ми мусимо тримати язик під контролем, даючи йому куштувати прасад. Ставлення відданого до їжі таке: він їсть тільки тоді, коли Крішна дає йому прасад. Цей спосіб дає нам змогу підкорити пожадання язика. Прасад слід приймати у чітко встановлений час і ні в якому разі не їсти в ресторанах або кафе, просто щоб догодити своєму язикові або шлункові. Якщо ми строго дотримуємося цієї засади, тобто їмо тільки прасад, ми зможемо підкорити своїй владі шлунок і язик з їхніми вимогами.Вимоги ґеніталій (статевий потяг) можна опанувати, якщо керуватись тим самим методом — не йти на їхньому поводі без потреби. Ґеніталії слід використовувати єдино щоб зачинати свідомих Крішни дітей, і тільки так. Рух свідомости Крішни заохочує шлюби, але тільки такі, які укладають не задля задоволення ґеніталій, а задля зачаття свідомих Крішни дітей. Коли такі діти підростають, ми посилаємо їх вчитися до ґурукули, дитячої школи в Далласі (штат Техас), і там з них виховують відданих, які довершено володіють наукою свідомости Крішни. Суспільство потребує багатьох таких дітей, що перебувають у свідомості Крішни, і тому, хто здатний мати свідомих Крішни нащадків, використовувати свої ґеніталії дозволено.Той, хто повною мірою оволодів методами, які дають змогу тримати свої чуття під контролем у свідомості Крішни, гідний стати істинним духовним вчителем.Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура у своєму коментарі до «Упадешамріти», який називається «Ануврітті», пише, що через те, що людина ототожнює себе з матерією, в ній постають три різновиду потягу — прагнення говорити, потяг, або вимоги, розуму і вимоги тіла. Якщо жива істота стала жертвою цих трьох різновидів матеріального потягу, її життя змарноване. Натомість той, хто постійно опирається цим бажанням, відомий як тапасві, тобто людина, що провадить аскетичний спосіб життя. Тапас'я дає змогу вистояти, не пасти жертвою зовнішньої, матеріальної, енерґії Верховного Бога-Особи.Коли ми кажемо за потяг говорити, ми маємо на увазі безглузді розмови, прикладами яких можуть бути промови філософів-імперсоналістів (майаваді), порожні розмови кармі, що провадять якусь діяльність задля насолоди її плодами (таку діяльність позначають спеціальним терміном карма-канда), або балачки матеріалістів, які хочуть просто втішатися життям без жодних обмежень. Мова таких людей і література, яку вони створюють, є практичними виявами потягу говорити. Скільки люди ведуть беззмістовних розмов, скільки пишуть нічого не вартих книжок — і все це єдино щоб виговоритися! Щоб опанувати цю нашу схильність, треба темою своїх розмов зробити Крішну. Ось як це пояснено в «Шрімад-Бгаґаватам» (1.5.10–11):«Святі люди кажуть, що слова, котрі не описують славу Господа, хто єдиний здатний освятити весь усесвіт, не ліпші від місць, де збираються круки. Досконалі особистості живуть у трансцендентному світі і тому в таких місцях не відчувають ніякої втіхи».«Проте твори, що сповнені описів трансцендентної величі імені, слави, форм, розваг тощо безмежного Верховного Господа, геть інші, бо їх складають трансцендентні слова, призначені здійснити революцію в нечестивому житті людства, що збочило з прямої путі. Бездоганно чесні і чисті серцем люди слухають, співають і визнають такі трансцендентні твори, навіть якщо ті складені недосконало».Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що втриматися від беззмістовної порожньої балаканини можна тільки якщо говорити на теми, що пов'язані з відданим служінням Верховному Богові-Особі. Ми маємо постійно докладати зусиль до того, щоб використовувати свій дар говорити виключно на плекання свідомости Крішни.Що стосується хисткого розуму, то його можуть збурювати два чинники. Перший називають авіродга-пріті, або «нестримувані пожадання», а інший — віродга-юкта-кродга, тобто «гнів, що виникає внаслідку розчарування у спробах досягнути бажаного». Прив'язаність до філософії майавади, віра карма-ваді в те, що їхня діяльність забезпечить їх добрими плодами, і сподівання матеріалістів, що їхні плани допоможуть виповнитися їхнім бажанням, належать до категорії авіродга-пріті. Ґ'яні, кармі та матеріалісти зі своїми планами зазвичай здатні привертати до себе увагу зумовлених душ, але коли плани матеріалістів не здійснюються і їхні проекти зазнають краху, ними запановує гнів: марні намоги виповнити матеріальні бажання породжують гнів.Аналогічно цьому вимоги тіла також можна поділити на три категорії — вимоги язика, шлунка та ґеніталій. Можна швидко завважити, що ці три органи чуттів розташовані в тілі на одній вертикалі і що найсильніші вимоги в тілі йдуть від язика. Тому починати слід з язика. Якщо людина зможе гамувати язик з його вимогами, обмежуючи його діяльність вживанням прасаду, то потяги шлунка і ґеніталій гамуватимуться самі по собі. Щодо цього Шріла Бгактівінода Тгакура каже:ṣарīра авідйā-джāла, джаḍендрійа тāхе кāла,джīве пгеле вішайа-сāґаретā'ра мадгйе джіхвā аті, лобгамайа судурматі,тā'ке джетā каṭгіна саṃсāрекṛшṇа баḍа дайāмайа, карібāре джіхвā джайа,сва-прасāда-анна діла бгāісеі аннāмṛта кгāо, рāдгā-кṛшṇа-ґуṇа ґāо,преме ḍāка чаітанйа-нітāі«Мій Господи! Це матеріальне тіло — згусток невігластва, а чуття — це стежки, які ведуть до смерти. Якимсь чином ми впали в океан матеріальної чуттєвої насолоди, і найбільш ненажерливий і непогамовний з усіх органів чуття є язик. Живучи в цьому світі, дуже важко підкорити собі свій язик, але Ти, любий Крішно, дуже ласкавий до нас і даєш нам Твій чудовий прасад, щоб ми могли тримати свій язик під контролем. То їжмо цей прасад до повної втіхи та прославляймо Їхні Господні Милості Шрі Шрі Радгу і Крішну, і з любов'ю молімо допомоги в Господа Чайтан'ї і Прабгу Ніт'янанди».Рас (смаків) існує шість різновидів, і, привабившись до будь-якої з них, людина потрапляє в залежність від пожадань свого язика. Комусь до вподоби їсти м'ясо, рибу, крабів, яйця та інші продукти з сім'я та крові, що їх вживають в їжу у вигляді мертвих тіл. Iнших вабить їсти овочі, зелень, салати або молочні вироби, однак і в цьому разі люди їдять для того, щоб задовольнити вимоги свого язика. Людина, яка хоче усвідомити Крішну, має рішуче відмовитися від їди задля чуттєвої втіхи. Це стосується також вживання в надмірних кількостях спецій, як-от гострого перцю та тамаринду. Вживати пан, харітакі, горіхи бетеля, тютюн, ЛСД, марихуану, опіум, міцні напої, каву та чай, різноманітні спеції, що їх використовують у виготовленні пану, також означає потурати своїм недобрим нахилам. Людина ж, котра харчується виключно рештками запропонованої Крішні їжі і утримується від будь-чого іншого, має змогу вирватися з пазурів майі. Овочі, збіжжя, фрукти, молочні продукти та вода — це те, що належить пропонувати Господу, і про це каже Сам Господь Крішна. Однак якщо людина їсть прасад тільки тому, що він смачний, і через це переїдає, це також означає, що вона — жертва бажання задовольняти вимоги свого язика. Шрі Чайтан'я Махапрабгу вчив нас уникати їсти надто смачні страви, навіть якщо це прасад. Якщо ми пропонуємо Божествам вишукані страви, але при тому думаємо, що пізніше ласуватимем ними самі, це насправді означає, що ми намагаємося потурати примхам свого язика. Коли ми приймаємо запрошення багатої людини прийти до неї і розраховуємо при тому, що там нас добре нагодують, ми так само дбаємо тільки про те, щоб задовольнити бажання свого язика. В «Чайтан'я-чарітамріті» (Ант'я 6.227) сказано:«Той, хто тільки й шукає скрізь, як би задоволити свій язик, і хто завжди потурає вимогам свого шлунка та ґеніталій, осягнути Крішну не здатний».Як сказано раніше, язик, шлунок і ґеніталії розташовані на одній прямій, і всі ці органи чуттів належать до однієї категорії. Господь Чайтан'я сказав: бгāла нā кгāібе āра бгāла нā парібе — «Не вдягайтесь розкішно і не їжте надто вишуканих страв» (Ч.-ч., Ант'я 6.236).Ті, хто хворіє на шлункові хвороби, найімовірніше, виходячи зі сказаного вище, не здатні гамувати свого потягу до їжі. Якщо ми хочемо їсти понад потребу, ми самі собі створюємо численні незручності. Однак якщо постити на певні дні, як ось на екадаші та Джанмаштамі, ми будемо здатні опановувати вимоги свого шлунка.Що стосується спонук ґеніталій, існує два способи їхнього задоволення: статеве життя належне і неналежне, тобто законне і незаконне. Сягнувши віку зрілости, чоловік може одружитися згідно з правилами і приписами шастр і використовувати свої статеві органи для зачаття чудових дітей. Таке статеве життя є законним і відповідає релігійним заповідям. А дехто вдається до численних протиприродних засобів задовольняти вимоги ґеніталій, не знаючи ніяких обмежень. Якщо людина вступає в незаконні статеві стосунки: думає про них, говорить про них, планує їх, має ті стосунки чи задовольняє ґеніталії штучними засобами, то це, як визначають шастри, означає, що вона піймалася в кігті майі. Ці настанови стосуються не тільки домогосподарів, а й т'яґі, тобто тих, хто живе як зреченик. Шрі Джаґадананда Пандіта в своїй книзі «Према-віварта» (розділ сьомий) каже:«Любий брате! Ти зрікся цього світу, а тому тобі не варто дослухатися до порожніх світських розмов або підтримувати їх при зустрічі з іншими. А про жінок не думай навіть уві сні: ти склав обітницю жити зречеником, а це означає, що спілкуватись з жінками тобі заборонено. Якщо ти прагнеш товариства Чайтан'ї Махапрабгу, завжди пам'ятай, що сталось із Чготою Харідасою та як Господь відринув його. Не їж розкішних страв, не вдягайся у пишні строї. Завжди лишайся скромним і в сокровенній глибині свого серця служи Їхнім Господнім Милостям Шрі Шрі Радга-Крішні».Отож того, хто владає цими шістьма чуттями, тобто хто опанував мову, розум, гнів, язик, шлунок та ґеніталії, слід називати свамі або ґосвамі. Свамі означає «володар», а ґосвамі — це «володар ґо», тобто «володар чуттів». Кожній людині, яка склала обітницю жити у зреченні, надають титул свамі. Це, проте, не означає, що цей свамі — володар своєї сім'ї, громади або суспільства; свамі мусить бути володарем над своїми чуттями. Того, хто не є володарем над своїми чуттями, слід називати не ґосвамі, а ґо-даса — «слугою своїх чуттів». Йдучи стопами шести Ґосвамі Вріндавани, всі свамі й ґосвамі мусять присвятити своє життя на трансцендентне служіння Господеві. На противагу цьому ґо- даси служать або власним чуттям, або матеріальному світові, а ніщо інше їм не відоме. Прахлада Махараджа, пояснюючи смисл слова ґо-даса, називає таку людину, ґо-дасу, ще адāнта-ґо, тобто «той, хто не вміє тримати свої чуття під контролем». Для адāнта-ґо стати слугою Крішни неприступно. У «Шрімад-Бгаґаватам» (7.5.30) Прахлада Махараджа каже:«Ті, хто поставив собі і далі жити в матеріальному світі задля чуттєвої втіхи, ніколи не зможуть усвідомити Крішну — їм не придадуться ні власні зусилля, ні повчання й поради інших людей чи бесіди. Неприборкані чуття тягнуть їх у непроглядний морок невігластва, і у своєму безумстві вони одне що «жують пережоване».