ГЛАВА ТРЕТЯ: Карма-йоґа

У попередній главі Верховний Бог-Особа, Ш́рı̄ Кр̣шн̣а, дуже докладно описав природу душі, щоб врятувати Свого близького друга Арджуну з океану матеріальних страждань. Він порадив йому йти шляхом буддгі-йоґи, тобто свідомості Кр̣шн̣и. Інколи свідомість Кр̣шн̣и помилково вважають за якийсь пасивний стан, і часто людина з таким хибним уявленням усамітнюється у відлюдному місці, щоб, оспівуючи святе ім’я Господа, цілком усвідомити Господа Кр̣шн̣у. Але тому, хто ще не збагнув філософії свідомості Кр̣шн̣и, не радять оспівувати святе ім’я на відлюдді: так можна здобути лише дешеву популярність серед недосвідченої публіки. Арджуна також уявляв собі свідомість Кр̣шн̣и, буддгі-йоґу, або розвиток духовного знання за допомогою розуму, як відмову од активного життя з метою покаяння й аскетичного існування у відлюдному місці. Іншими словами, він хотів спритно уникнути боротьби, використовуючи на виправдання свідомість Кр̣шн̣и. Але, як щирий учень, він виклав суть справи своєму вчителеві і запитав Кр̣шн̣у, як йому бути надалі. І Господь Кр̣шн̣а вичерпно пояснив йому систему карма-йоґи, або діяльності в свідомості Кр̣шн̣и, про яку йде мова в цій главі.

У попередній главі, яка є ніби прелюдією до Бгаґавад-ґı̄ти, описано багато різних шляхів: са̄н̇кгйа-йоґу, буддгі-йоґу, опанування почуттів за допомогою розуму, безкорисливу діяльність і становище неофіта. Все це було подано без особливої системи. Але потрібний упорядкований опис усього шляху, щоб мати уявлення, як зробити нашу діяльність свідомою. Тому Арджуна хоче з’ясувати ті питання, які здаються незрозумілими, щоб надалі кожна пересічна людина могла зрозуміти їх і уникнути помилкових тлумачень. Хоча Кр̣шн̣а й не прагнув заплутати Арджуну, жонґлюючи словами, поки що Арджуна не зрозумів суті свідомості Кр̣шн̣и — ні як бездіяльності, ні як активного служіння. Іншими словами, своїми питаннями він розчищає шлях до свідомості Кр̣шн̣и всім тим, хто дійсно прагне зрозуміти тайну Бгаґавад-ґı̄ти.

У тридцять дев’ятому вірші другої глави Господь описав два різних шляхи: шлях са̄н̇кгйа-йоґи та шлях карма-йоґи, або буддгі-йоґи. В цьому вірші Господь пояснює те ж саме більш вичерпно. Са̄н̇кгйа-йоґа, або аналітичне пізнання природи духу та матерії — це предмет вивчення для людей, які схильні до роздумів і намагаються збагнути стан речей за допомогою експериментального пізнання та філософського пошуку. Люди іншого типу діють в свідомості Кр̣шн̣и, як про це сказано в шістдесят першому вірші другої глави. Також в тридцять дев’ятому вірші Господь пояснює, що людина, яка діє згідно з засадами буддгі-йоґи, або свідомості Кр̣шн̣и, визволяється з кайданів карми. Більше того, цей спосіб не має вад. Той же самий принцип ще докладніше викладено в шістдесят першому тексті: буддгі-йоґа означає, що людина цілком залежить від Всевишнього (тобто від Кр̣шн̣и) і таким чином дуже легко керує своїми чуттями. Отже, обидві ці системи йоґи взаємозалежні, як релігія і філософія. Релігія без філософії — просто сентиментальність, а часом і фанатизм, тоді як філософія без релігії є ні що інше, як розумування. Кінцевою метою є Кр̣шн̣а, і тому філософи, які щиро провадять пошуки Абсолютної Істини, врешті- решт теж приходять до усвідомлення Кр̣шн̣и. Це також стверджується в Бгаґавад-ґı̄ті. Весь спосіб полягає в усвідомленні реального становища свого «я» стосовно Верховної Душі. Кружний шлях філософських роздумів може з часом вивести до свідомості Кр̣шн̣и, але найкраще — мати безпосередній зв’язок із свідомістю Кр̣шн̣и. Шлях свідомості Кр̣шн̣и досконалий, бо він не залежить від очищення чуттів за допомогою філософських міркувань. Безпосереднє віддане служіння, тобто свідомість Кр̣шн̣и, неважкий і піднесений шлях, й водночас воно само по собі є методом очищення.

Жити у відреченні може людина, що пройшла через очищення, яке полягає у виконанні визначених обов’язків. Ці обов’язки й було встановлено на те, щоб очистити серця матеріалістичних людей. Якщо людина одразу перейде до четвертої стадії життя (саннйа̄си), не пройшовши крізь очищення, це не принесе їй успіху. Філософи-емпірики вважають, що просто прийнявши саннйа̄су, або відмовившись од матеріальної кармічної діяльності, людина одразу ж уподібнюється На̄ра̄йан̣і. Але Господь Кр̣шн̣а не схвалює такого підходу. Без очищення серця саннйа̄са лише порушує суспільний устрій. З іншого боку, якщо хтось присвячує себе трансцендентному служінню Господеві (буддгі-йозі), нехай він і не виконує своїх визначених обов’язків, якого б поступу він не досяг на такому шляху — Господь все прийме. Св-алпам апй асйа дгармасйа тра̄йате махато бгайа̄т. Навіть незначний поступ на шляху відданого служіння допомагає людині подолати найбільші труднощі.

Матеріальне тіло не є причиною постійної активності, — вона випливає з природи самої душі.Коли душа відсутня, матеріальне тіло не може рухатись. Тіло — це лише мертвий механізм, яким керує душа, завжди активна й невпинна. Тому духовна душа повинна спрямувати свою активність у річище корисної діяльності в свідомості Кр̣шн̣и, бо інакше всі її дії зумовлюватиме ілюзорна енерґія. Контактуючи з матеріальною природою, душа підпадає під вплив ґун̣ природи і, щоб очистити душу від матеріальних нахилів, які вона надбала, треба дотримуватись приписів ш́а̄стр. Але якщо душа вдасться до притаманної їй діяльності в свідомості Кр̣шн̣и, то все, що б вона не зробила, буде благом для неї. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (1.5.17) підтверджує це:

тйактва̄ сва-дгармам̇ чаран̣а̄мбуджам̇ харер

бгаджанн апакво ’тга патет тато йаді

йатра ква ва̄бгадрам абгӯд амушйа кім̇

ко ва̄ртга а̄пто ’бгаджата̄м̇ сва-дгарматах̣

«Навіть якщо людина не виконуватиме обов’язків, рекомендованих ш́а̄страми, або її віддане служіння не завжди буде належним і вона не втримається на потрібному рівні й зазнає падіння, то це не буде втратою й бідою для неї, тому що вона прийняла свідомість Кр̣шн̣и. Але якщо вона виконує все, що рекомендують ш́а̄стри для очищення, то яка з того для неї користь, якщо вона не усвідомлює Кр̣шн̣у?» Отже, очищення потрібне для того, щоб досягнути свідомості Кр̣шн̣и. Таким чином, саннйа̄су, чи будь-який інший спосіб очищення, призначено на досягнення кінцевої мети — свідомості Кр̣шн̣и, без якої все втрачає самий свій сенс.

Існує чимало облудників, які відмовляються діяти в свідомості Кр̣шн̣и, роблячи виставу з медитації, тоді як насправді їхні думки не виходять за сферу почуттєвих насолод. Або ще такі удавальники можуть обговорювати сухі філософські теми, аби справити враження на своїх витончених слухачів, і саме таких людей названо в цьому вірші найбільш облудними. Задля задоволення чуттів людина може вдаватись до діяльності, властивої певному соціальному стану, але якщо вона дотримується правил та приписів свого соціального становища, її існування поступово очищується. Той же, хто вдає із себе йоґа, насправді лише шукаючи об’єктів для свого чуттєвого задоволення, є найбільшим облудником, навіть якщо він іноді і філософствує. Його знання не мають жодної вартості, тому що плоди знання такого грішника забирає ілюзорна енерґія Господа. Розум такого облудника забруднений, і його показна медитація нічого не варта.

Замість того, щоб ставати псевдотрансценденталістом задля безглуздого життя та почуттєвих насолод, краще робити визначене власне діло й досягти мети життя, що полягає в звільненні від матеріального рабства й досягненні царства Божого. Головна сва̄ртга-ґаті, або життєва мета кожного — досягнути Вішн̣у. Вся система варн̣ і а̄ш́рамів призначена на те, щоб допомогти нам досягнути цієї мети. Сімейна людина теж може досягти цього, якщо буде правильно служити Господу в свідомості Кр̣шн̣и. Людина, яка прагне самоусвідомлення, повинна провадити впорядкований спосіб життя, як це радять ш́а̄стри, продовжувати виконувати свою роботу без матеріальної прив’язаності, й таким чином досягти успіхів у духовному розвиткові. Така щира людина перебуває набагато вище від облудного вдавальника, який засвоїв дешеву показну духовність і обманює наївну публіку. Щирий прибиральник вулиць стоїть набагато вище якогось шарлатана, який медитацією заробляє собі на прожиток.

Є чимало людей, що вдаються до так званої «медитації» і переконують усіх, що вони, мовляв, шляхетного походження, а також високопоставлених персон, які роблять вигляд, ніби пожертвували геть усім задля духовного розвитку. Господь Кр̣шн̣а не бажав, щоб Арджуна став облудником, Він хотів, щоб той виконував визначені йому обов’язки, як це належить робити кшатрійі. Арджуна був ґріхастга і полководець, отже йому слід було зберігати свій статус, і дотримувати свого релігійного обов’язку, як те рекомендовано кшатрійі-сім’янинові. Така діяльність поступово очищує серце світської людини та звільняє її від матеріальної скверни. Ні Господь, ні будь-яке Святе Письмо ніколи не схвалювали так зване «відречення» задля задоволення тілесних потреб. Врешті-решт, людина мусить підтримувати тіло й душу якою- небудь роботою. Не очистившись від матеріальних пристрастей, не слід із власної примхи облишати роботу. Кожним, хто перебуває в матеріальному світі, володіє нечистий потяг до панування над матеріальною природою, або, інакше кажучи, до чуттєвого задоволення. Виконуючи свій обов’язок, необхідно очиститись від таких брудних нахилів. Без цього людина ніколи не повинна намагатись стати так званим «трансценденталістом», відмовлятись од роботи й жити коштом інших.

Людина повинна працювати хоча б задля того, щоб підтримувати своє тіло, і тому для кожного конкретного соціального та духовного стану визначено обов’язки, що сприяють цьому. Йаджн̃а означає Господа Вішн̣у, або жертвопринесення. Всі жертвопринесення призначено на вдоволення Господа Вішн̣у. Веди наказують: йаджн̃о ваі вішн̣ух̣. Іншими словами, приписане жертвопринесення і безпосереднє служіння Господу Вішн̣у підпорядковано одній меті. Отже, свідомість Кр̣шн̣и також є йаджн̃а, яку треба здійснювати, як радить даний вірш. Система варн̣а̄ш́рама має аналогічну мету — вдоволення Господа Вішн̣у. Варн̣а̄ш́рама̄ча̄равата̄ пурушен̣а парах̣ пума̄н / вішн̣ур а̄ра̄дгйате (Вішн̣у Пура̄н̣а 3.8.8).

Кожен повинен працювати задля вдоволення Вішн̣у. Будь-яка інша діяльність в матеріальному світі стає причиною рабства, бо як добрі, так і погані чинки мають свої наслідки, а будь-які наслідки сковують діяча. Отже, щоб задовольнити Кр̣шн̣у (тобто Вішн̣у), необхідно діяти в свідомості Кр̣шн̣и. Виконуючи таку діяльність, жива істота перебуває в звільненому стані. Це — велике мистецтво, і спочатку воно потребує дуже досвідченого керівника. Тому початківець повинен старанно трудитись під керівництвом досвідченого відданого Господа Кр̣шн̣и або безпосередньо під керівництвом Самого Господа Кр̣шн̣и (як це припало Арджуні). Ніщо не повинно здійснюватись в ім’я чуттєвого задоволення, все треба робити заради того, щоб вдовольнити Господа. Така діяльність не лише врятує людину від кармічних наслідків, але й поступово підніме її до трансцендентного любовного служіння Господеві, — єдине, що може вивести живу істоту в царство Бога.

Господь усіх істот, Вішн̣у, створює матеріальний світ для того, щоб дати обумовленим душам можливість повернутись додому, назад до Бога. Матеріальна природа обумовлює всіх живих істот в матеріальному творінні,тому що вони забули про свої стосунки з Вішн̣у, або Кр̣шн̣ою, Верховним Богом-Особою. Ведичні засади призначені на те, щоб допомогти нам усвідомити ці вічні взаємостосунки, про що і стверджується в Бгаґавад-ґı̄ті: ведаіш́ ча сарваір ахам ева ведйах̣. Господь каже, що мета Вед — пізнати Його. У ведичних гімнах сказано: патім̇ ваш́васйа̄тмеш́-варам. Тому Господь живих істот є Верховний Бог-Особа Вішн̣у. Також Ш́рı̄ла Ш́укадева Ґосва̄мı̄ в Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (2.4.20) багатьма способами змальовує Господа як паті:

ш́рійах̣ патір йаджн̃а-патіх̣ праджа̄-патір

дгійа̄м̇ патір лока-патір дгара̄-патіх̣

патір ґатіш́ ча̄ндгака-вр̣шн̣і-са̄твата̄м̇

прасı̄дата̄м̇ ме бгаґава̄н сата̄м̇ патіх̣

Праджа̄-паті — це Господь Вішн̣у. Він — Господь усіх живих створінь, усіх світів, усієї краси, і Він — заступник усіх. Господь створив матеріальний світ заради обумовлених душ, щоб навчити їх виконувати йаджн̃у (жертвопринесення) задля вдоволення Вішн̣у, бо тоді вони зможуть зручно й без турбот жити в матеріальному світі й, скінчивши матеріальне існування, увійти в царство Боже. Такою є загальна програма для обумовленої душі. Виконуючи йаджн̃и, обумовлені душі починають поступово усвідомлювати Кр̣шн̣у й стають благочестивими всіма сторонами. В Калі-йуґу ведичні ш́а̄стри рекомендують сан̇кı̄ртана-йаджн̃у (оспівування Господніх імен), і Господь Чаітанйа запровадив цей трансцендентний спосіб для того, щоб усі могли досягнути звільнення. Сан̇кı̄ртана- йаджн̃а й свідомість Кр̣шн̣и чудово пасують одна одній. Господа Кр̣шн̣у, як уособлення відданості, у вигляді Свого відданого слуги (Господь Чаітанйа) згадано в Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (11.5.32) з особливим посиланням на сан̇кı̄ртана-йаджн̃у таким чином:

кр̣шн̣а-варн̣ам̇ твіша̄кр̣шн̣ам̇

са̄н̇ґопа̄н̇ґа̄стра-па̄ршадам

йаджн̃аіх̣ сан̇кı̄ртана-пра̄йаір

йаджанті хі су-медгасах̣

«В Калі-йуґу люди, що достатньо обдаровані розумом, будуть вшановувати Господа, та Його близьких сподвижників здійсненням сан̇кı̄ртана-йаджн̃и». В епоху Калі важко здійснювати інші різновиди йаджн̃и, які рекомендують Веди, але сан̇кı̄ртана-йаджн̃а цілком доступна й досконала з усякого погляду, і Бгаґавад-ґı̄та̄ (9.14) також радить її.

Напівбогів уповноважено керувати матеріальними справами. Постачання повітря, світла, води й інших благ, необхідних для існування тіла й душі кожної живої істоти, довірено незліченним напівбогам, які перебувають в різних частинах тіла Верховного Бога-Особи і служать Йому. Вдоволеність чи невдоволеність напівбогів залежать від того, як людина виконує йаджн̃у. Деякі з жертвопринесень призначені на задоволення конкретних напівбогів, але навіть і в такому випадку Господа Вішн̣у вшановують як головного Владику всіх жертв. У Бгаґавад-ґı̄ті вказано також, що Сам Кр̣шн̣а є мета всіх жертвопринесень: бгокта̄рам̇ йаджн̃а- тапаса̄м. Тому головною метою всіх жертвопринесень є вдовольнити в першу чергу йаджн̃а-паті. Природно, що за правильного виконання жертвопринесень, напівбоги, що відповідальні за окремі сфери постачання, вдовольняються і дають все необхідне навіть з надлишком.

Здійснення жертвопринесень приносить чимало додаткової користі, і, врешті-решт, приводить до звільнення з матеріального полону. Завдяки йаджн̃і, як стверджують Веди, діяльність стає чистою: а̄ха̄ра-ш́уддгау саттва-ш́уддгіх̣ саттва-ш́уддгау дгрува̄ смр̣тіх̣ смр̣ті-ламбге сарваґрантгı̄на̄м̇ віпрамокшах̣. Здійснення йаджн̃и освячує їжу, а освячена їжа очищує саме існування людини, завдяки очищенню існування освячуються тонкі тканини пам’яті, а з просвітленою пам’яттю людина спроможна згадати про звільнення. Сукупніть усіх цих чинників приводить до свідомості Кр̣шн̣и, якої так потребує сучасне суспільство.

Напівбоги — це вповноважені довірені представники Верховного Бога-Особи, Вішн̣у, які постачають нам усе необхідне від Його імені. Тому їх потрібно вдовольняти, виконуючи відповідні жертвопринесення. Є різні види визначених Ведами жертвопринесень, що їх пропонують різним напівбогам, але, в остаточному підсумку, всі вони призначені Верховному Богові-Особі. Людям, які не можуть збагнути Бога-Особу, радять приносити жертви напівбогам. Згідно з різними матеріальними нахилами особистості, Веди пропонують різні йаджн̃и. Так само, від якостей людини залежить, яких напівбогів вона вшановує. Наприклад, тим, хто вживає в їжу м’ясо, слід вшановувати богиню Ка̄лı̄, жахливу форму матеріальної природи, якій приносять у жертву тварин. Однак, людям в ґун̣і благочестя рекомендовано трансцендентне поклоніння Господеві Вішн̣у. Але, зрештою, всі жертвопринесення призначені на те, щоб уможливити поступове просування до трансцендентного стану. Звичайній людині слід виконувати щонайменше п’ять різновидів жертвопринесень, які називають пан̃ча-маха̄-йаджн̃а.

Слід розуміти, проте, що все необхідне для життя людського суспільства постачають представники Господа, напівбоги. Ніхто нічого не може створити самотужки. Візьмімо, наприклад, будь-яку їжу людини: злаки, фрукти, овочі, молоко, цукор тощо, якщо людина перебуває в ґун̣і благості; додамо сюди ж невеґетаріанську їжу: м’ясо й таке інше — нічого з перерахованого люди не здатні виготовити самі. Знову ж, розгляньмо для прикладу тепло, світло, воду, повітря, інші речі, необхідні для життя — нічого цього людина сама створити не може. Без Верховного Господа не було б ні щедрого сонячного й місячного світла, ні дощу, ні вітру — всього того, без чого неможливе життя. Очевидно, що забезпечення нашого життя всім необхідним залежить від Господа. Навіть промисловість залежить від великої кількості сировини: металу, сірки, ртуті, марґанцю й чимало іншого — все це постачають посланці Господа, щоб ми, правильно використувуючи це, були бадьорими й здоровими і зрештою усвідомили, що то є кінцева мета життя — звільнитись від матеріальної боротьби за існування. Цієї мети можна досягти, виконуючи йаджн̃и. Якщо ж ми забуваємо мету людського життя, і просто використовуємо дари представників Господа для задоволення наших чуттів, все більше й більше заплутуючись в матеріальному існуванні, — а зовсім не такою є мета творіння, — то, безумовно, ми стаємо злодіями і закони матеріальної природи каратимуть нас. Суспільство злодіїв ніколи не стане щасливим, адже крадії не знають мети життя. Брутальні матеріалісти, злодії, не розуміють кінцевої мети життя і шукають лише почуттєвої втіхи; вони не мають знання, як саме виконувати йаджн̃и. Однак Господь Чаітанйа запровадив найлегший спосіб йаджн̃и, сан̇кı̄ртана-йаджн̃у, яку може здійснювати будь-яка людина, що визнає засади свідомості Кр̣шн̣и.

Відданих Верховного Господа, або людей в свідомості Кр̣шн̣и, називають сантами, і вони, як це описано в Брахма-сам̇гіті (5.38), завжди сповнені любові до Господа: према̄н̃джана-ччгуріта-бгакті-вілочанена сантах̣ садаіва хр̣дайешу вілокайанті. Між сантами та Верховним Богом-Особою Ґовіндою (який дарує всі насолоди), або Мукундою (який дарує звільнення), або Кр̣шн̣ою (всеприваблюючою особою) завжди існують любовні взаємини, й санти не можуть прийняти щось, спочатку не запропонувавши це Верховній Особі. Тому такі віддані постійно здійснюють йаджн̃и різними способами відданого служіння: кı̄ртанам, смаран̣ам, арчанам й ін., і це рятує їх від різноманітного забруднення, що виникає внаслідок гріховних зв’язків у матеріальному світі. Решта ж, готуючи страви для себе, тобто для задоволення своїх чуттів, є не лише злодії, але ще й споживають різноманітні гріхи. Чи може бути щасливим злодій і грішник? Це неможливо. Щоб стати повністю щасливими, людям слід навчитись виконувати неважку сан̇кı̄ртану-йджн̃у, цілком усвідомивши Кр̣шн̣у. В протилежнім випадку спокій та щастя на Землі неможливі.

Визначний коментатор Бгаґавад-ґı̄ти Ш́рı̄ла Баладева Відйа̄бгӯшан̣а сказав: йе індра̄дй-ан̇ґатайа̄вастгітам̇ йаджн̃ам̇ сарвеш́варам̇ вішн̣ум абгйарчйа сач-чгешам аш́нанті тена тад деха- йа̄тра̄м̇ сампа̄дайанті, те сантах̣ сарвеш́варасйа йаджн̃а-пурушасйа бгакта̄х̣ сарва-кілбішаір ана̄ді-ка̄ла-вівр̣ддгаір а̄тма̄нубгава-пратібандгакаір нікгілаіх̣ па̄паір вімучйанте. Верховний Господь, відомий як йаджн̃а-пуруша, тобто єдиновладний володар усіх жертв, є правитель усіх напівбогів, які служать Йому, як різні частини тіла служать усьому тілові. Напівбоги Індра, Чандра, Варун̣а й інші є службовці, що їх призначено керувати матеріальними справами, і Веди рекомендують задовольняти цих напівбогів жертвопринесеннями, щоб вони постачали достатньо повітря, світла й води для того, щоб вирощувати їстівні злаки. Коли поклоняються Господу Кр̣шн̣і, то водночас поклоняються й напівбогам, які є різними частинами Господнього тіла, і тому нема потреби в окремому поклонінні напівбогам. Тому віддані Господа в свідомості Кр̣шн̣и пропонують їжу спочатку Кр̣шн̣і, і лише після цього споживають її самі; так вони насичують тіло духовно. Таким чином не лише знищуються наслідки минулих гріхів, але й тіло стає непідвладним матеріальній скверні. Так само як певна запобіжна вакцина захищає людину від хвороби під час епідемії, так і їжа, що була спочатку запропонована Господеві Вішн̣у, дає нам можливість протистояти матеріальним впливам; того, хто пропонує їжу Господеві, називають Його відданим. Тому людина в свідомості Кр̣шн̣и споживає лише їжу, що запропонована Кр̣шн̣і, і таким способом може нейтралізувати всі наслідки минулих матеріальних заражень, які перешкоджають самоусвідомленню. З іншого боку, той, хто цього не робить, продовжує збільшувати кількість своїх гріхів й тим самим готує собі наступне життя в тілі свині чи собаки — на відплату за минулі гріхи. Матеріальний світ сповнений скверни, але той, хто набув імунітету проти неї, споживаючи праса̄дам (їжу, запропоновану Вішн̣у), перебуває в безпеці, тоді як інші стають жертвами цієї скверни.

Злаки й овочі — ось справжня їжа. Людські істоти харчуються різними злаками, овочами, фруктами й т. ін., а тварини харчуються відходами злаків та овочів, травою, різними рослинами тощо, і тому люди, що звикли харчуватись м’ясом, також залежать від вирощування рослин. Отже, врешті-решт, ми залежимо від урожаю, зібраного з ланів, а не від продукції великих заводів та фабрик. Урожай залежить від рясних дощів, а дощем керують такі напівбоги, як Індра, бог Сонця, Місяця тощо, а всі вони — Господні слуги. Господь же вдовольняється жертвопринесеннями, і це означає, що той, хто їх не виконує, зазнає злигоднів — такий закон природи. Тому йаджн̃у, а саме сан̇кı̄ртана-йаджн̃у, що рекомендована для цієї епохи, слід виконувати принаймні для того, щоб врятуватись од голоду.

У цьому вірші ще виразніше підкреслено необхідність виконувати йаджн̃а̄ртга-карму, тобто діяти лише задля вдоволення Кр̣шн̣и. Тепер, якщо роботу взагалі призначено на вдоволення йаджн̃а-пуруші, Вішн̣у, слід спочатку довідатись про напрямок цієї роботи з Брахмана, або божественних Вед. Веди — це кодекс людської діяльності. Все, що робиться в обхід ведичних вказівок, називають вікармою, або недозволеною гріховною дією. Тому в кожнім випадку слід звертатись по вказівки до Вед для того, щоб уникнути наслідків своїх дій. Як у повсякденному житті кожен трудиться згідно з законами держави, так само він повинен дотримуватись і законів верховної держави Господа. Всі ведичні закони виходять безпосередньо з подиху Особи Господа: асйа махато бгӯтасйа ніш́васітам етад йад р̣ґ-ведо йаджур-ведах̣ са̄маведо ’тгарва̄н̇ґірасах̣ — чотири Веди, а саме Р̣ґ Веда, Йаджур Веда, Са̄ма Веда, й Атгарва Веда — всі вони вийшли з подиху великого Бога-Особи (Бр̣хад-а̄ран̣йака Упанішада 4.5.11). Всемогутній Господь може говорити через Свій подих, як це стверджує Брахма-сам̇гіта̄, і Він може виконувати кожним органом Свого чуття функції всіх інших органів — така Його всемогутність. Іншими словами, Господь може говорити Своїм подихом і запліднювати Своїми очима. Ш́а̄стри підтверджують, що Він лише кинув погляд на матеріальну природу й таким способом породив усіх живих істот. Після створення, тобто запліднивши обумовленими душами черево матеріальної природи, Він дав Свої настанови у формі ведичної мудрості, вказавши обумовленими душам шлях повернення додому, назад до Бога. Треба завжди пам’ятати, що доки ми, як обумовлені душі, знаходимось в матеріальному світі, ми постійно прагнемо матеріальних насолод, проте, ведичні рекомендації подано таким чином, що кожний може задовольнити свої розбещені бажання, а потім повернутись до Бога, завершивши свої так звані «насолоди». Отже, обумовлені душі мають нагоду звільнитись — для цього слід виконувати дії в свідомості Кр̣шн̣и, це і є йаджн̃а. Навіть ті, хто не дотримується ведичних приписів, можуть стати на засади свідомості Кр̣шн̣и, і це посяде місце виконання йаджн̃и, тобто карми.

У цьому вірші Господь картає філософію мамоністів, тих, що проповідують працю в поті чола й чуттєві втіхи. Тому для тих, хто хоче насолоджуватись матеріальним світом, вищезгаданий цикл жертвопринесень абсолютно необхідний. А ті, хто не слідує таким правилам, дуже ризикують зазнавати дедалі суворішої кари. Згідно з законами природи, людська форма життя спеціально призначена для самоусвідомлення, яке здійснюють за допомогою одного з трьох способів: карма-йоґи, джн̃ана-йоґи або бгакті- йоґи. Трансценденталістам, які перебувають вище добра і зла, нема потреби суворо дотримуватись рекомендованих жертвопринесень, але для тих, хто занурений у чуттєве задоволення, необхідно очиститись шляхом вищезгаданого циклу йаджн̃и. Діяльність буває різного роду. Людина поза свідомістю Кр̣шн̣и, безсумнівно, стоїть на чуттєвій платформі й тому мусить виконувати якусь благочестиву діяльність. Систему йаджн̃и замислено таким чином, що наділені чуттєвою свідомістю люди можуть задовольнити свої бажання, не заплутуючись в наслідках діяльності задля почуттєвої втіхи. Добробут світу залежить не від наших власних зусиль, його основа є підтримуваний напівбогами первинний порядок, що встановлений Верховним Господом. Тому йаджн̃и призначаються конкретним напівбогам, про яких згадано у Ведах. Посередньо такий процес являє собою свідомість Кр̣шн̣и, тому що, свідомо виконуючи йаджн̃и, людина безумовно віднайде свідомість Кр̣шн̣и. Але якщо виконання йаджн̃и не приводить до свідомості Кр̣шн̣и, тоді це просто ритуальна діяльність у відповідності з моральним кодексом. Не слід обмежувати свій духовний розвиток засадами моралі, треба перевершити їх і таким способом віднайти свідомість Кр̣шн̣и.

Людині, яка повністю перейнялася свідомістю Кр̣шн̣и й цілком задоволена своєю діяльністю в ній, вже нема потреби виконувати ще якісь обов’язки. Завдяки тому, що вона перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, весь її внутрішній бруд одразу ж зникає, й таким чином вона досягає плодів виконання багатьох тисяч жертвопринесень. Шляхом такого очищення свідомості людина осягає свій вічний зв’язок із Всевишнім. Таким чином, з Господньої ласки її обов’язки прояснюються самі по собі, й вона більше не потребує настанов Вед. Таку людину в свідомості Кр̣шн̣и більше не цікавить матеріальна діяльність і вона вже не знаходить втіхи у вині, жінках й інших подібних безумствах.

Людина, яка усвідомила себе, більше не зобов’язана виконувати якісь визначені для неї обов’язки, окрім діяльності в свідомості Кр̣шн̣и. Проте, слід також розуміти, що свідомість Кр̣шн̣и не є бездіяльність, як це буде з’ясовано у дальших віршах. Людина в свідомості Кр̣шн̣и не потребує чийогось заступництва — чи то людини, чи напівбога. Діючи в свідомості Кр̣шн̣и, вона тим самим виконує свій обов’язок.

Для відданих Всевишній — це Бог-Особа, а для імперсоналістів Він — звільнення. Тому людина, яка працює для Кр̣шн̣и, тобто в свідомості Кр̣шн̣и, під належним керівництвом і не прив’язана до плодів своєї праці — безумовно прямує до вищої мети життя. Арджуні було сказано, що він повинен взяти участь в битві на Курукшетрі задля Кр̣шн̣и, тому що Кр̣шн̣а бажав цього. Прагнення бути доброю людиною й не чинити насильства теж є вияв особистої прив’язаності до наслідків своєї діяльності, але діяти задля Всевишнього — означає діяти, не очікуючи результату. Такою є вища досконалість діяльності, яку рекомендує Верховний Бог-Особа, Ш́рı̄ Кр̣шн̣а.

Такі ведичні ритуали, як жертвопринесення, виконують для того, щоб очиститись від наслідків гріховних вчинків, що здійснені задля чуттєвої втіхи. Проте, дії в свідомості Кр̣шн̣и трансцендентні стосовно наслідків як доброї, так і лихої діяльності. Людина в свідомості Кр̣шн̣и ніколи не прив’язується до плодів своєї діяльності, а діє лише задля Кр̣шн̣и. Бувши залученою до найрізноманітнішої діяльністі, вона, проте, лишається цілком неприв’язаною.

Такі царі, як Джанака й інші, були душами, які досягли самоусвідомлення, отже, від них не вимагалось виконувати визначених у Ведах обов’язків. Однак, вони все ж таки здійснювали всі рекомендовані для них дії, щоб бути взірцем для інших людей. Джанака був батьком Сı̄ти й тестем Господа Ш́рı̄ Ра̄ми. Він був великим відданим Господа, і тому вже перебував у трансцендентному стані свідомості, але бувши також царем Мітгіли (частина провінції Біхар в Індії), він повинен був являти своїм підданим приклад виконання визначених обов’язків. Господа Кр̣шн̣у та Його вічного друга Арджуну ніхто не змушував брати участі в битві на Курукшетрі, але вони пішли на це, щоб показати людям неминучість насилля за обставин, де будь-які розважливі доводи виявляються марними. Перед битвою на Курукшетрі було ужито всіх заходів, навіть Сам Верховний Бог-Особа доклав зусиль, щоб уникнути її, але протилежна сторона затято жадала битви. В ім’я праведної цілі необхідно було вступити в бій. Хоча людина в свідомості Кр̣шн̣и може не мати жодних інтересів у цьому світі, але вона працює, щоб навчити людей, як правильно жити та яким чином діяти. Досвідчена людина в свідомості Кр̣шн̣и здатна діяти таким чином, що за нею підуть й інші, про що і йдеться у дальшому вірші.

Люди завжди потребують лідера, здатного вчити їх на власному прикладі. Лідер не може відучити людей від тютюну, якщо він сам палить. Господь Чаітанйа казав, що вчитель мусить сам поводитись належить чином, перш ніж братись навчати. Того, хто вчить на власному прикладі, називають а̄ча̄рйа, ідеальний вчитель. Тому вчитель повинен дотримуватись засад ш́а̄стр, щоб виховати звичайну людину. Він не може вигадувати правила, які суперечать засадам явлених ш́а̄стр. Таке Святе Письмо, як Ману- сам̇гіта̄ та інші явлені ш́а̄стри вважають взірцями, яких слід дотримуватись, і вчення лідера повинно бути засноване на принципах таких загальновизнаних ш́а̄стр. Ті, хто бажає вдосконалити себе, повинні додержуватись стандартних правил, як це робили великі вчителі. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам також підтверджує, що необхідно слідувати стопами великих відданих, і саме таким є шлях духовного поступу. Царя або главу держави, батька й шкільного вчителя природно вважають провідниками простих людей. Кожен такий лідер несе величезну відповідальність за своїх підлеглих, і тому він повинен добре знатись на святих книгах, кодексах духовності й моралі.

Верховного Бога-Особу описано в ведичній літературі таким чином:

там ı̄ш́вара̄н̣а̄м̇ парамам̇ махеш́варам̇

там̇ девата̄на̄м̇ парамам̇ ча даіватам

патім̇ патı̄на̄м̇ парамам̇ параста̄д

віда̄ма девам̇ бгуванеш́ам ı̄д̣йам

на тасйа ка̄рйам̇ каран̣ам̇ ча відйате

на тат-самаш́ ча̄бгйадгікаш́ ча др̣ш́йате

пара̄сйа ш́актір вівідгаіва ш́рӯйате

сва̄бга̄вікı̄ джн̃а̄на-бала-крійа̄ ча

«Верховний Господь — правитель усіх правителів і владика всіх вождів усіх планет. Усі і все підвладне Йому. Це Він — Верховний Господь — наділяє живу істоту певними повноваженнями, певною силою, — сама ж вона не володіє верховною владою. Йому також поклоняються всі напівбоги, Він — верховний керівник усіх керівників. Він трансцендентний щодо всіх вождів матеріального світу, і всі поклоняються Йому. Нема нікого вищого од Нього, Він — верховна причина всіх причин.

У Нього немає тілесної форми, як у звичайних живих істот. Нема різниці між Його тілом та душею, Він абсолютний, всі Його чуття трансцендентні. Кожний з органів Його чуття може виконувати роботу будь-якого іншого. Нема нікого рівного Йому або вищого від Нього. Він має різноманітні потенції, і тому діяльність Його протікає сама по собі в природній послідовності» (Ш́вета̄ш́ватара Упанішада 6.7 – 8).

У Бога-Особи вдосталь усього і все воно істинносуще, і тому в Нього немає потреби виконувати якісь обов’язки. Той, хто зацікавлений в плодах своєї діяльності, має якісь певні визначені обов’язки, але нема обов’язків у того, хто нічого не прагне у всіх трьох планетних системах. І все ж таки Господь Кр̣шн̣а бере участь у битві на Курукшетрі, очолюючи кшатрій, бо захищати скривджених — обов’язок кшатрійі. Хоча Він перебуває над усіма заповідями явлених ш́а̄стр, Він не порушує цих заповідей Своїми діями.

Щоб підтримувати соціальний спокій та суспільний порядок, які необхідні для духовного розвитку, існують сімейні традиції, яких слід дотримуватись кожній цивілізованій людині. Хоча такі правила й приписи стосуються лише обумовлених душ і не поширюються на Господа Кр̣шн̣у, Він прийшов на Землю, щоб відновити релігійні засади, і тому Він Сам їх дотримувавсь. У протилежнім випадку люди теж порушували б їх, тому що Він — найвищий авторитет. З Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам стає зрозумілим, що Господь Кр̣шн̣а виконував усі релігійні обов’язки дома й на людях, як це годиться сімейній людині.

Варн̣а-сан̇кара означає «небажане населення», що порушує спокій усього суспільства. Щоб не допустити такого суспільного порушення, встановлено певні норми, і якщо населення дотримується їх, мир і порядок самі по собі приходять у суспільство і люди отримують можливість використати своє життя для духовного розвою. Коли Господь Кр̣шн̣а приходить на Землю, Він дотримується цих правил та норм, щоб підтвердити їхню значимість й необхідність виконання. Господь є батько всіх живих істот, і якщо живі істоти збиваються з пуття, то відповідальність за це посередньо падає і на Господа. Тому щоразу, коли стає помітним нехтування релігійними засадами на впорядкування життя, Господь приходить Сам і направляє суспільство. Однак слід добре пам’ятати, що хоча ми й зобов’язані йти стопами Господа, імітувати Його ми не можемо. Йти стопами і мавпувати — не одне й те ж. Ми не можемо імітувати Господа, підіймаючи пагорб Ґовардгана, як це Він зробив ще в дитинстві. Це понад людські сили. Ми повинні дотримуватись Його настанов, проте ніколи не треба імітувати Його. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (10.33.30 – 31) сказано:

наітат сама̄чаредж джа̄ту

манаса̄пі хй анı̄ш́варах̣

вінаш́йатй а̄чаран маудгйа̄д

йатга̄рудро ’бдгі-джам̇ вішам

ı̄ш́вара̄н̣а̄м̇ вачах̣ сатйам̇

татгаіва̄чарітам̇ квачіт

теша̄м̇ йат сва-вачо-йуктам̇

буддгіма̄м̇с тат сама̄чарет

«Кожен повинен просто додержувати настанов Господа та Його вповноважених слуг. Їхні настанови є благо для нас, і кожній розумній людині слід виконувати їх, як того вимагається, однак треба остерігатись спроб імітувати їх. Не варто намагатись випити океан отрути, мавпуючи Господа Ш́іву».

Ми завжди повинні зважати на вище становище ı̄ш́вар — тих, хто насправді керує рухом Сонця й Місяця. Не слід імітувати їх, не володіючи силою таких надмогутніх ı̄ш́вар. Господь Ш́іва міг пити отруту, міг проковтнути навіть океан отрути, але якщо звичайна людина спробує випити хоча б дещицю тої отрути, вона одразу ж помре. Є чимало так званих «послідовників» Господа Ш́іви, які дозволяють собі палити ґан̃джӯ (марігуану) та вживають інші наркотики, забуваючи при цьому, що, імітуючи так Господа Ш́іву, вони лише накликають на себе швидку смерть. Існують також так звані «віддані» Господа Кр̣шн̣и, що намагаються мавпувати Його ра̄са- лı̄ли (танець кохання), забуваючи про свою неспроможність підняти пагорб Ґовардгана. Найкраще — це не намагатись імітувати всемогутніх, а просто додержувати їхніх настанов; також не варто прагнути посісти їхнє становище, не маючи для цього відповідної кваліфікації. Існує багато так званих «втілень» Бога, яким бракує всемогутності, що притаманна Верховному Богові.

Людина в свідомості Кр̣шн̣и і світська людина відрізняються своїми бажаннями. Людина, яка усвідомила Кр̣шн̣у, не робить нічого, що не сприяло б розвою свідомості Кр̣шн̣и. Її дії можуть навіть нагадувати дії невігласа, надто прихильного до матеріальної діяльності, однак один виконує таку діяльність задля задоволення своїх чуттів, тоді як інший робить це задля вдоволення Кр̣шн̣и. Тобто людина в свідомості Кр̣шн̣и повинна показувати іншим людям, яким чином слід діяти і як використовувати плоди своєї діяльності для свідомості Кр̣шн̣и.

Ведаіш́ ча сарваір ахам ева ведйах̣.Такою є мета ведичних ритуалів. Усі ритуали, всі жертвопринесення, все, що викладено в Ведах, включно з вказівками, які стосуються матеріальної діяльності, призначене на те, щоб усвідомити Кр̣шн̣у, який є кінцевою метою життя. Але обумовлені душі не знають нічого, окрім почуттєвих задоволень, і тому вони вивчають Веди задля досягнення таких задоволень. Однак, навіть через кармічну діяльність й чуттєве задоволення, — якщо їх узгоджувати згідно з ведичними приписами, — людина може поступово прийти до свідомості Кр̣шн̣и. Тому, якщо хтось усвідомив себе як духовну душу і перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, він не повинен бентежити розуму інших людей й відвертати їх од їхньої діяльності, але показати їм на своєму прикладі, як плоди будь-якої діяльності можна присвятити Кр̣шн̣і. Діючи відповідним чином, мудра людина в свідомості Кр̣шн̣и може показати невігласам правильний спосіб діяльності. Отже, не слід бентежити нерозумних людей, але того, хто хоча б трохи розвинув у собі свідомість Кр̣шн̣и, можна безпосередньо залучити до служіння Господу, — тоді йому не треба шукати інших способів самоусвідомлення, рекомендованих у Ведах. Такій щасливій людині не потрібно виконувати ведичних ритуалів, тому що, безпосередньо перейнявшись свідомістю Кр̣шн̣и, вона досягає всього, чого лише можна досягти за допомогою виконання визначених обов’язків.

Може здаватись, що матеріаліст і людина в свідомості Кр̣шн̣и діють на однаковому рівні, але насправді між їхніми відповідними становищами — бездонна прірва. Оманне его переконує матеріаліста, що він робить усе сам. Він не усвідомлює того, що механізм його тіла створила матеріальна природа, за діяльністю якої наглядає Верховний Господь. Матеріаліст не відає, що, в кінцевім рахунку, він підвладний Кр̣шн̣і. Людина під впливом оманного его вважає, що вона діє незалежно, і це — ознака її невігластва. Вона не знає, що її грубе й тонке тіло є творіння матеріальної природи, якою керує Верховний Бог-Особа, і тому тіло й розум слід залучати до відданого служіння в свідомості Кр̣шн̣и. Внаслідок того, що людина тривалий час була занурена в задоволення власних чуттів, вона у своєму невігластві забуває, що Верховний Бог-Особа є також Хр̣шı̄кеш́а, тобто володар чуттів матеріального тіла. Оманне его огортає її ілюзією і змушує забувати про вічні взаємостосунки з Кр̣шн̣ою.

Той, кому відома Абсолютна Істина, переконаний, що його становище в матеріальному світі є дуже незручним і суперечить його природі. Він розуміє, що є невід’ємною часткою Верховного Бога-Особи, Кр̣шн̣и, і що йому не місце тут, в матеріальному світі. Він збагнув свою справжню сутність невід’ємної частки Всевишнього, який є вічне блаженство і знання, і усвідомлює, що, так чи інакше, він потрапив у пастку матеріального існування. В своєму ж чистому стані його призначення — скерувати всю свою діяльність на служіння Верховному Богові-Особі, Кр̣шн̣і. Отже, він діє в свідомості Кр̣шн̣и й природним чином зрікається матеріального чуттєвого задоволення, яке є тимчасовим і випадковим. Він знає, що матеріальні умови його існування залежать від Верховного Господа, отже, його не турбують ніякі обороти долі, які він приймає як Господню милість. Згідно із Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, той, хто пізнав Абсолютну Істину в трьох Її різних аспектах, а власне, як Брахмана, Парама̄тму й Верховного Бога-Особу — є таттва- віт, тому що він також знає про своє справжнє становище в стосунках із Всевишнім.

Невігласи помилково ототожнюють себе з грубою матеріальною свідомістю і сповнені матеріальних визначень. Матеріальна природа дає нам тіло, й того, хто надто прив’язаний до тілесної свідомості, називають мандою, тобто ледарем, що не має уяви про свою духовну сутність. Невіглас ототожнює своє тіло зі своєю душею, тілесні зв’язки з іншими приймає за спорідненість, поклоняється землі, на якій він одержав своє тіло і не йде далі формальної сторони ритуалів. Різного роду матеріалістична діяльність — націоналізм, альтруїзм, суспільна діяльність — характерна для таких матеріалістично спрямованих особистостей. Зачаровані такими визначеннями, вони діють лише в матеріальній сфері, духовне усвідомлення для них є міф і тому вони не зацікавлені в ньому. Однак духовно просвітлені люди не повинні намагатись переконати таких зашкарублих матеріалістів. Краще спокійно, нікого не турбуючи, виконувати свої власні духовні обов’язки. А ті, що заблукали, можуть дотримуватись таких основних моральних засад, як незастосування насильства, й чинити матеріальну благодійність.

Недалекі люди не можуть оцінити діяльності в свідомості Кр̣шн̣и, й тому Господь Кр̣шн̣а радить нам не турбувати їх й не гаяти дорогоцінного часу. Але віддані Господа добріші, ніж Сам Господь, бо вони розуміють Його задум. Вони йдуть на будь-який ризик і навіть на зближення з невігласами, намагаючись залучити їх до діяльності в свідомості Кр̣шн̣и, яка конче потрібна людині.

Цей вірш чітко визначає мету Бгаґавад-ґı̄ти. Господь вчить, що треба цілковито перейнятись свідомістю Кр̣шн̣и, щоб бути готовим виконувати свій обов’язок, ніби бувши підлеглим військовій дисципліні. На цьому шляху можливі труднощі, однак треба виконувати свої обов’язки, покладаючись на Кр̣шн̣у, це і є правильне місце живої істоти — її конституціональне становище. Жива істота не може бути щасливою, діючи незалежно від Верховного Господа, не узгоджуючи з Ним своєї діяльності, тому що її одвічне становище — коритись волі Господа. Тому Ш́рı̄ Кр̣шн̣а наказав Арджуні воювати, так, ніби Він — його воєначальник. Треба все принести в жертву, згідно з доброю волею Верховного Господа, й водночас виконувати визначений обов’язок без претензій на володіння чим-небудь. Арджуна не повинен був обговорювати Господнього наказу, він повинний був просто виконати його. Верховний Господь є душа всіх душ; тому той, хто, не очікуючи винагороди, беззастережно кориться волі Верховної Душі і покладається виключно на Кр̣шн̣у, цілком усвідомлюючи Кр̣шн̣у, — той є адгйа̄тма-четас. Ніра̄ш́ı̄х̣ означає, що треба діяти з наказу свого господаря, не сподіваючись на винагороду. Касир може рахувати гроші свого роботодавця, мільйони карбованців, але не привласнить собі жодної копійки. Так само, кожен мусить зрозуміти, — ніщо в світі не належить якійсь окремій особі, а лише Верховному Господеві. Таким є справжній зміст слова майі, «Мені». Коли людина діє в свідомості Кр̣шн̣и, вона звичайно не претендує на володіння чим- небудь, і таку свідомість називають нірмама, або «мого нічого немає». Якщо ж нехіть виконувати такий строгий наказ, посилаючись на так звані «родинні», в тілесному розумінні, зв’язки, то подібне небажання слід подолати й стати віґата-джвара — вільним від розумового збудження або млявості. Кожному, згідно з його якостями й становищем, визначено певну діяльність, і всі такі обов’язки слід виконувати в свідомості Кр̣шн̣и, як було сказано вище. Це виведе людину на шлях звільнення.

Приписи Верховного Бога-Особи, Кр̣шн̣и, є суть усієї ведичної мудрості, тому всі вони без винятків вічно правдиві. Як Веди є вічними, так само вічною є істина свідомості Кр̣шн̣и. Треба мати міцну віру в Господні настанови й не заздрити Йому. Є чимало філософів, які пишуть коментарі до Бгаґавад-ґı̄ти, але не вірують у Кр̣шн̣у. Вони ніколи не звільняться з кайданів кармічної діяльності. Тоді як звичайна людина, яка має тверду віру в вічні настанови Господа, навіть якщо їй несила виконувати такі накази, все одно звільнюється з кайданів закону карми. Початківець, що лише став на шлях усвідомлення Кр̣шн̣и, можливо, не повністю дотримує Господніх настанов, але якщо він не протиставляє себе цим засадам і діє щиро, не зважаючи на невдачі та відчай, то він, безумовно, досягне чистої свідомості Кр̣шн̣и.

Тут ясно сказано, що перебувати поза свідомістю Кр̣шн̣и є вада. Так само, як існує кара за невиконання наказу верховного уряду, так само існує кара і за непокору наказові Верховного Бога-Особи. Той, хто не кориться Його наказам, якою б видатною особистістю він не був, не знає нічого про власну сутність, про Верховного Брахмана, Парама̄тму й Бога-Особу, тому що в серці його — порожнеча. У нього немає надії досягти досконалості в житті.

У сьомій главі (7.14) Господь каже, що якщо людина не перебуває в трансцендентному стані свідомості Кр̣шн̣и, то вона не може звільнитись від впливу ґун̣ матеріальної природи. Тому навіть найосвіченіша в світському розумінні людина не може вибратись з пастки ма̄йі лише за допомогою теоретичних знань, тобто відрізняючи душу від тіла. Існує чимало так званих «спірітуалістів», які вдають із себе дуже вчених, але розумом приховано перебувають цілком під впливом певних ґун̣, якого вони не здатні подолати. Людина може бути дуже освіченою академічно, але внаслідок свого довгого зв’язку з матеріальною природою вона — в неволі. Свідомість Кр̣шн̣и допомагає вибратись з пастки матеріального світу, навіть якщо ми продовжуємо виконувати свої обов’язки в умовах матеріального існування. Тому, не досягши цілком свідомості Кр̣шн̣и, не слід припиняти виконання своїх обов’язків. Ніхто не повинен раптово залишати свій визначений обов’язок й штучно ставати так званим «йоґом-трансценденталістом». Набагато краще зберігати своє становище і намагатись набути свідомості Кр̣шн̣и під авторитетним керівництвом. Лише таким чином людина зможе вибратись з пазурів ма̄йі.

Ті, хто перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, природним чином не схильні потурати матеріальному чуттєвому задоволенню, але ті, хто не має такої свідомості, повинні додержуватися правил і приписів ведичних ш́а̄стр. Необмежене чуттєве задоволення ув’язнює нас в матеріальному світі, але той, хто дотримується таких правил і приписів, не потрапляє в пастку об’єктів чуття. Наприклад, сексуальне задоволення — це потреба обумовленої душі, і шлюбний зв’язок дає право на задоволення статевого бажання. Згідно з настановами ш́а̄стр забороняється вступати в статеві зносини з будь-якою іншою жінкою, окрім своєї дружини. На решту жінок слід дивитись як на власну матір. Але, незважаючи на ці приписи, чоловіки схильні мати зв’язки з іншими жінками. Слід не потурати таким нахилам, інакше вони стануть каменем спотикання на шляху самоусвідомлення. Доки існує матеріальне тіло, дозволяється задовольняти його потреби згідно з правилами та приписами. І все ж таки ми не повинні перебільшувати свою здатність контролювати наші плотські нахили. Треба дотримуватись правил і приписів, не прив’язуючись до них, бо практика впорядкованого задоволення чуттів теж може збити людину з пуття, адже й на рівному шосе трапляються нещасні випадки. Ніхто не ґарантований від такої небезпеки навіть на самій спокійній, без жодних вибоїн дорозі. Внаслідок тривалого спілкування з матеріальною природою дух чуттєвої насолоди дуже прижився в нас. Отже, навіть коли ми опановуємо його, можливість падіння завжди присутня; треба з усіх сил уникати прив’язаності навіть до вреґульованої чуттєвої втіхи. Але участь в діяльності свідомості Кр̣шн̣и, безперервне любовне служіння Господу, відохочує від усієї почуттєвої діяльності. Отже, нікому на жодній стадії життя не слід цуратися свідомості Кр̣шн̣и. Істинна мета відречення від усіх різновидів почуттєвих прив’язаностей є, в остаточному підсумку, досягнення свідомості Кр̣шн̣и.

Краще виконувати свій обов’язок в свідомості Кр̣шн̣и, ніж робити чуже діло. На матеріальному рівні обов’язки визначено згідно з психофізичним станом людини, який зумовлює вплив ґун̣ матеріальної природи. Духовні обов’язки — це обов’язки в трансцендентному служінні Кр̣шн̣і, які визначив духовний вчитель. Але обов’язку, матеріальному чи духовному, слід залишатись вірним до самої смерті і не брати на себе обов’язків інших. Духовні й матеріальні обов’язки можуть відрізнятися, але сам принцип дотримування авторитетних настанов завжди є благо для виконавця. Якщо людина перебуває під чарами ґун̣ матеріальної природи, вона повинна додержуватись правил, які встановлені для її конкретного становища, а не імітувати інших. Наприклад, бра̄хман̣а, який перебуває під впливом ґун̣и благочестя, не повинен чинити насильства, тоді як кшатрійі, що перебуває під впливом ґун̣и пристрасті, насильство дозволене. Тобто, для кшатрійі краще зазнати поразки, дотримуючись норм застосування сили, ніж імітувати бра̄ман̣у, чиїм принципом є відмова од насильства. Слід очищувати своє серце поступово, а не раптом. Проте, коли людина виходить з-під впливу ґун̣ матеріальної природи й повністю віднаходить свідомість Кр̣шн̣и, вона, під керівництвом істинного духовного вчителя, може виконувати будь-які дії. На такому досконалому ступені свідомості Кр̣шн̣и кшатрійа може діяти як бра̄хман̣а, а бра̄хман̣а — як кшатрійа. На трансцендентному рівні двоїстість матеріального світу не діє. Наприклад, Віш́ва̄мітра спочатку був кшатрійею, а потім діяв як бра̄хман̣а, тоді як Параш́ура̄ма, бра̄хман̣а з походження, діяв пізніше як кшатрійа. За трансцедентного стану вони можуть робити це, але доки людина перебуває на матеріальному рівні, вона повинна виконувати свої обов’язки згідно з ґун̣ами матеріальної природи й водночас мати ясне розуміння свідомості Кр̣шн̣и.

Жива істота, як невід’ємна частка Всевишнього, за своєю суттю духовна, чиста й вільна від будь-якої матеріальної скверни і тому вона природно непідвладна гріхам матеріального світу. Але, вступивши в зв’язок з матеріальною природою, вона, не вагаючись, робить численні гріховні вчинки, інколи навіть проти своєї волі. Питання Арджуни про зіпсовану природу живої істоти особливо цікаве. Хоча іноді жива істота і не бажає грішити, вона, однак, робить це, але до цього її спонукує не Наддуша зсередини, а щось зовсім інше, про що Господь оповідає в дальшому вірші.

Коли жива істота вступає в зв’язок з матеріальним творінням, її вічна любов до Кр̣шн̣и під впливом ґун̣и пристрасті перетворюється на хтивість. Або, іншими словами, любов до Бога трансформується в хтивість, так само, як молоко перетворюється на юґурт під дією кислого тамаринду. Далі, якщо хтивіть не задовольнити, вона переходить у гнів, гнів переходить у ілюзію, а ілюзія продовжує матеріальне існування. Тому хтивість є найлютіший ворог живої істоти, і лише вона змушує чисту живу істоту залишатись у пастці матеріального світу. Гнів і його наслідки — це проявлення ґун̣и невігластва. Однак, якщо ґун̣а пристрасті не деґрадує в ґун̣у невігластва, а піднімається до ґун̣и благочестя, то на такому шляху правильного способу життя й діяльності людина, розвиваючи в собі смак до духовного, може врятуватись від занепаду, причиною якого є гнів.

Верховний Бог-Особа поширює Себе в численних формах во ім’я Свого блаженства, що вічно зростає, а живі істоти є невід’ємні частки цього духовного блаженства. Вони також наділені частковою незалежністю, але внаслідок неправильного застосування такої незалежності дух служіння перетворюється в нахил до чуттєвого задоволення, і живі істоти потрапляють під владу хтивості. Господь створив матеріальний світ, щоб дати обумовленим душам можливість здійснити свої хтиві наміри; коли ж хтивість заводить їх у безвихідь, вони починають цікавитись своїм справжнім становищем.

З цього питання починаються Веда̄нта-сӯтри, де сказано: атга̄то брахма-джіджн̃а̄са̄ — «людина повинна запитувати про Всевишнього». А Всевишнього визначено в Шрı̄мад-Бга̄ґаватам як джанма̄дй асйа йато ’нвайа̄д ітараташ́ ча, тобто, «першоджерело усього є Верховний Брахман». Тому хтивість також бере свій початок із Всевишнього. Але якщо хтивість перетворюється на любов до Всевишнього, тобто в свідомість Кр̣шн̣и, або, іншими словами, в бажання все робити в ім’я Кр̣шн̣и, — тоді і хтивість, і гнів змінюють свою природу й стають духовними. Ханума̄н, великий слуга Господа Ра̄ми, виявив свій гнів, спаливши золоте місто Ра̄ван̣и, і тим самим він проявив себе як великий відданий Господа. Тут, у Бгаґавад-ґı̄ті, Кр̣шн̣а також схиляє Арджуну задля вдоволення Господа обернути свій гнів проти його ворогів. Тобто гнів і хтивість, що використані в свідомості Кр̣шн̣и, з наших ворогів перетворюються на наших друзів.

Покриття, яке приховує живу істоту, затьмарюючи її чисту свідомість, буває трьох різних ступенів. Це покриття — не що інше, як хтивість у її різних виявах, що подібні до диму над вогнем, до пилу на дзеркалі або до черева навколо зародка. Коли хтивість порівнюють з димом, то мають на увазі, що вогонь живої духовної іскри ледь-ледь відчутний. Іншими словами, коли жива істота лише трохи проявляє свідомість Кр̣шн̣и, її можна порівняти з вогнем, який покриває дим. Хоча вогонь завжди присутній там, де є дим, на початковій стадії він не проявляється. Ця стадія є початок свідомості Кр̣шн̣и. Пил на дзеркалі можна порівняти з очищенням свічада розуму за допомогою різних духовних методів, найкращий з яких — оспівування святих Господніх імен. Зародок у череві матері — аналогія, що ілюструє безпорадність становища, адже дитина в череві не може навіть рухатись. Існування на такій стадії можна порівняти з існуванням дерева. Дерева — також живі істоти, яких поставлено в такі життєві умови під дією хтивості, настільки сильної, що вони майже втратили всю свідомість. Запилене дзеркало порівнюють із свідомістю птахів та тварин, а полум’я, яке приховує дим — з людською свідомістю. Потрапивши до людського тіла, жива істота може до певної міри відновити свідомість Кр̣шн̣и, і якщо вона розвиватиме її далі, то вогонь духовного життя запалає в людській формі існування. Обережно маніпулюючи вогнем та димом, можна змусити вогонь палати. Тому людська форма життя дозволяє живій істоті вирватись з пастки матеріального існування. В людській формі життя можна перемогти ворога — хтивість, розвиваючи свідомість Кр̣шн̣и під умілим керівництвом.

В Ману-смр̣ті сказано, що хтивість не може задовольнити ніяка кількість матеріальних чуттєвих насолод, як не можна погасити вогонь, підкидаючи в нього дрова. В матеріальному світі осередком будь-якої діяльності є статева втіха й тому матеріальний світ називають маітгунйа-а̄ґа̄рою, «кайданами статевого життя». У звичайній в’язниці злочинців тримають за ґратами, так само і злочинців, що порушують Господні закони, заковують у кайдани статевого життя. Розвиток матеріальної цивілізації на основі чуттєвої втіхи веде до збільшення тривалості матеріального буття живої істоти. Тому хтивість є символ невігластва, що утримує живу істоту в межах матеріального світу. На шляху чуттєвого задоволення можна зазнати деякого щастя, але це оманне щастя є головним ворогом того, хто його відчуває.

Ворог захопив різноманітні стратегічні позиції в тілі обумовленої душі і Господь Кр̣шн̣а вказує на ці місця, щоб той, хто бажає перемогти ворога, знав, де його шукати. Розум є осереддя всієї чуттєвої діяльності, і, коли ми чуємо про чуттєві об’єкти, розум звичайно починають переповнювати думки про почуттєві насолоди, і в результаті розум й чуття стають вмістилищем хтивості. Потім інтелект перетворюється на столицю цих хтивих нахилів. Інтелект є найближчим сусідою душі. Інтелект, який охопила хтивість, змушує душу підпадати під вплив оманного его й ототожнювати себе з матерією й, таким чином, з розумом і чуттями. Душу вабить до матеріальних чуттєвих насолод, які вона помилково вважає за істинне щастя. Це оманне ототожнення душі з матерією чудово описано в Шрı̄мад-Бга̄ґаватам (10.84.13):

йасйа̄тма-буддгіх̣ кун̣апе трі-дга̄туке

сва-дгı̄х̣ калатра̄дішу бгаума іджйа-дгı̄х̣

йат-тı̄ртга-буддгіх̣ саліле на кархічідж

джанешв абгіджн̃ешу са ева ґо-кгарах̣

«Людина, яка ототожнює тіло, що створене з трьох елементів, зі своєю сутністю, яка вважає бічні продукти тіла за своїх родичів, а землю, на якій народилась, гідною поклоніння, яка відвідує місця прощ, аби просто здійснити омовіння, а не для того, щоб зустрітись там з людьми, наділеними трансцендентальним знанням, — така людина не краща за корову чи віслюка».

Господь радить Арджуні з самого початку навчитись керувати своїми чуттями, щоб подолати найстрашнішого гріховного ворога — хтивість, яка знищує прагнення до самоусвідомлення і пізнання власної сутності. Джн̃а̄на означає «знання істинного „я”», що відмінне од «не-я», або, іншими словами, знання того, що душа не є тіло. Віджн̃а̄на означає «особливе знання істинного становища душі у її взаємостосунках з Верховною Душею». Все це пояснюється в Шрı̄мад-Бга̄ґаватам (2.9.31):

джн̃а̄нам̇ парама-ґухйам̇ ме

йад віджн̃а̄на-саманвітам

са-рахасйам̇ тад-ан̇ґам̇ ча

ґр̣ха̄н̣а ґадітам̇ майа̄

«Знання своєї сутності і Верховної сутності — найбільш заповітне й таємниче, але це знання й особливе розуміння можна отримати, якщо його різні аспекти пояснює Сам Господь». Бгаґавад-ґı̄та̄ дає нам таке особливе знання власної суті. Живі істоти є невід’ємні частки Господа, і їхнє призначення — просто служити Йому. Це і є свідомість Кр̣шн̣и. З самого початку життя ми повинні вчитись свідомості Кр̣шн̣и, щоб повністю усвідомити Кр̣шн̣у і діяти відповідно.

Хтивість є лише спотворене відображення любові до Бога, яка притаманна кожній живій істоті. Але якщо людину з самого початку виховують у свідомості Кр̣шн̣и, то властива їй любов до Бога не може перетворитись на хтивість. Коли ж любов до Господа вироджується в хтивість, дуже важко повернутись до нормального стану. Однак, свідомість Кр̣шн̣и настільки могутня, що навіть той, хто пізніше розпочав цей шлях, може стати коханим Господа, якщо він дотримуватиметься засад відданого служіння. Отже, на будь-якій стадії життя, з тої миті, як буде усвідомлена нагальна в тім потреба, кожен може почати опановувати свої чуття в свідомості Кр̣шн̣и, у відданому служінні Господеві, й перетворити хтивість на любов до Господа, вищий ступінь досконалості людського життя.

Чуття є своєрідними виходами для енерґії хтивості. Хтивість зберігається в тілі, але виливається через чуття. Тому чуття вище від тіла як цілого. Ці виходи не використовуються, якщо присутня вища свідомість, або свідомість Кр̣шн̣и. В свідомості Кр̣шн̣и душа безпосередньо зв’язана з Верховним Богом-Особою; отже, ієрархія тілесних функцій, як їх тут описано, в кінцевім рахунку закінчується на Верховній Душі. Діяльність тіла означає функціонування чуттів, а зупинка чуттєвої діяльності передбачає припинення дій усього тіла. Але, оскільки розум активний, то навіть коли тіло мовчить або відпочиває, розум буде діяти, що і відбувається під час сну. Але над розумом стоїть інтелект, що все визначає, а над інтелектом — власне душа. Тому, якщо душа безпосередньо служитиме Всевишньому, решта підлеглих, тобто: інтелект, розум і чуття, самі по собі робитимуть те ж саме. В Кат̣га Упанішаді є подібне місце, де сказано, що об’єкти, які задовольняють чуття, вище від самих чуттів, а розум ще вищий, ніж об’єкти чуття. Отже, якщо розум завжди залучати до безпосереднього служіння Господеві, то чуття не матимуть змоги відвертатись на щось інше. Таке положення, що стосується розуму, вже було обговорене. Парам̇ др̣шт̣ва̄ нівартате. Якщо розум зосереджено на трансцендентному служінні Господеві, він позбавлений змоги дати волю нижчим нахилам. В Кат̣га Упанішаді душу описано як маха̄н, велику. Отже, душа — вища від усього: об’єктів чуттів, самих чуттів, розуму й інтелекту. Тому розуміння істинного становища душі вирішує всі проблеми.

Кожен повинен використати свій інтелект, щоб довідатись про справжнє становище душі, і, усвідомивши його, завжди зосереджувати розум у свідомості Кр̣шн̣и. Це вирішить проблему загалом. Неофітові в духовному житті слід триматися подалі від об’єктів чуття. Крім того, йому слід, використовуючи інтелект, зміцнити розум. Якщо за допомогою інтелекту людина заполонить свій розум свідомістю Кр̣шн̣и, цілком віддавши себе Верховному Богові-Особі, розум її зміцніє, і хоча чуття підступні, наче змії, шкоди від них буде не більше, ніж від гадюки з вирваним жалом. Однак, незважаючи на те, що душа владна над інтелектом, розумом і чуттями, без міцного зв’язку з Кр̣шн̣ою в свідомості Кр̣шн̣и завжди існуватиме можливість впасти внаслідок збудження розуму.

Третя глава Бгаґавад-ґı̄ти не розглядає безособистісну порожнечу як кінцеву мету, але рішуче скеровує людину на шлях пізнання себе як вічного слуги Верховного Бога-Особи, тобто, до свідомості Кр̣шн̣и. В матеріальному житті людина, безумовно, підвладна хтивим нахилам й бажанню панувати над ресурсами матеріальної природи. Прагнення до панування й чуттєвих насолод є найлютіший ворог обумовленої душі, але свідомість Кр̣шн̣и дає сили й можливість владати матеріальними чуттями, розумом й інтелектом. Людині не слід раптово кидати роботу та визначені для неї обов’язки; але, поступово розвиваючи в собі свідомість Кр̣шн̣и, вона може досягти трансцендентного стану і звільнитись від впливу матеріальних почуттів і розуму, за допомогою інтелекту непорушно зосередивши розум на своїй істинній сутності. В цьому і полягає сенс даної глави. Не ставши зрілою в матеріальному існуванні, людина ніколи не зможе досягти духовного життя шляхом філософських роздумів та штучних спроб опановувати чуття за допомогою так званих «вправ йоґів». Лише за допомогою вищого розуму вона зможе виховати в собі свідомість Кр̣шн̣и.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до третьої глави Ш́рı̄мад Бгаґавад-ґı̄ти, в якій розглядалася карма-йоґа, або виконання визначених обов’язків в свідомості Кр̣шн̣и.